НОРМАТИВНА КОНЦЕПЦІЯ ТЕОРІЇ РЕДАГУВАННЯ : НОРМАТИВНАЯ КОНЦЕПЦИЯ ТЕОРИИ РЕДАКТИРОВАНИЯ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Партико Зіновій Васильович

УДК (070.41+655.254.22+808.2):(006+004)

НОРМАТИВНА КОНЦЕПЦІЯ ТЕОРІЇ РЕДАГУВАННЯ

Спеціальність: 10.01.08 — Журналістика”

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант:
Володимир Володимирович Різун
д. філол. н., проф.

Київ 2004

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . 5
Вступ . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . 6
Розділ 1. Розвиток редагування та комп’ютеризації процесу публікування 14
1.1. Передісторія комп’ютерного редагування . . . . . . . .. . . . 14
1.2. Розвиток комп’ютеризації процесу публікування . . . . . . .. . 33
1.3. Сучасний стан редакційних систем . . . . . . . . .. . . . . . 67
1.4. Визначення можливості створення нормативної концепції теорії редагування . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . 100
1.5. Висновки . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . 107
Розділ 2. Розроблення методологічних основ нормативної концепції теорії редагування та їх формалізація . . . . . . . . . . .. . . . . . . . 109 2.1. Теорія редагування з позиції її нормативної концепції . . . . . .. 109
2.2. Модель передачі повідомлень у ЗМІ з позиції нормативної концепції теорії редагування . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . 123
2.3. Базові засади нормативної концепції теорії редагування . . . . . 134
2.4. Формалізація структури об’єкта редагування . . . . . . .. . . . 140
2.5. Нормативна база редагування та її подання у формі записів баз дани 166
2.6. Помилки та їх види . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . 181
2.7. Вимірювання та оцінювання якості повідомлень . . . . . . .. . 194
2.8. Формалізація методів редагування . . . . . . . . .. . . . . . 197
2.9. Ступінь редагованості повідомлень . . . . . . . . .. . . . . . 235
2.10. Актуальність і перспективність автоматизації контролю різних видів норм редагування . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . 236
2.11. Висновки . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . 239

Розділ 3. Моделювання опрацювання повідомлень на основі нормативної концепції теорії редагування . . . . . . . . . . .. . . . . . . . 240
3.1. Загальна модель системи редагування . . . . . . . . .. . . . . 240
3.2. Моделювання лінгвістичних норм редагування . . . . . . .. . . 250
3.3. Моделювання психолінгвістичних норм редагування . . . . . .. 260
3.4. Моделювання інформаційних норм редагування щодо вимірювання кількості інформації . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . 266 3.5. Моделювання інформаційних норм редагування щодо оцінювання кількості інформації . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . 284
3.6. Моделювання інформаційних норм редагування щодо оціювання новизни інформації . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . 289
3.7. Моделювання інших норм редагування . . . . . . . .. . . . . 312
3.8. Висновки . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . 332
Розділ 4. Перевірка моделей нормативної концепції теорії редагування за допомогою створення експериментальної системи редагування . . . 334
4.1. Загальна характеристика експериментальної системи редагування Редактор” . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . 334
4.2. Удосконалення підсистеми орфографічного контролю . . . . . .. 341
4.3. Розроблення підсистеми стилістичного контролю . . . . . . .. . 346
4.4. Розроблення підсистеми пунктуаційного контролю . . . . . .. . 348
4.5. Розроблення підсистеми контролю складності . . . . . . .. . . 355
4.6. Визначення ефективності розроблених методів редагування . . . . 360
4.7. Прикладне застосування результатів дослідження в лінгводидактиці 364
4.8. Висновки . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . 367
Висновки . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . 369
Список використаних джерел . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . 378

Додатки . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . 403
А. Проект переліку навчальних дисциплін для спеціальності Видавнича справа і редагування” . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . 404
Б. Типові задачі практичної журналістики . . . . . . . .. . . . . 406
В. Некласичні види композиційної будови повідомлень . . . . . .. 411
Д. Галузеві норми редагування . . . . . . . . . .. . . . . . . . 419 Е. Список пунктуаційних індикаторів . . . . . . . . .. . . . . . 432
Ж. Словник найуживаніших прийменників української мови . . . . 435
З. Словник-мінімум української мови (версія 1.0) (словотвірні основи) 436
И. Статистичні дані опрацювання часу розпізнавання літер системою оптичного читання . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . 487
К. Загальний антропонімічний словник . . . . . . . . .. . . . . 490
Л. Загальний топонімічний словник . . . . . . . . .. . . . . . 529
М. Тексти, які використовували для тестування системи Редактор” . 558
Н. Словник-мінімум української мови (версія 2.0) . . . . . . . . . 562
О. Антропонімічний словник-мінімум . . . . . . . . .. . . . . 613
П. Топонімічний словник-мінімум . . . . . . . . . .. . . . . . 619

ВСТУП

Актуальність дослідження. Класична теорія редагування виходить із того, що редагування в основному є творчою професією, а тому і сама теорія редагування будується, відповідно, як творча наука. Незначна частина операцій у редагуванні, як визнає класична теорія редагування, ґрунтується на нормативній основі (наприклад, лінгвістичні норми, зафіксовані правописом, чи логічні норми).
Проте до цього часу мало хто порушував питання про те, яким є співвідношення в редагуванні творчих і нормативних операцій, особливо зважаючи на норми авторського права, котрі, як відомо, забороняють вносити в авторський оригінал без згоди автора будь-які виправлення. Це — з одного боку. З другого боку, з упровадженням у видавничу практику комп’ютерної техніки стало очевидним (про це свідчать практичні розробки конструкторів різних систем опрацювання текстів, зокрема текстових процесорів), що автоматизувати можна значно більшу кількість процедур редагування, ніж це допускали прихильники класичної теорії редагування. Отже, виявилося, що класична теорія редагування, яка левову частку виправлень вважала творчою, зайшла в суперечність із практикою автоматизованого редагування (системи редагування виконувати творчих виправлень, звичайно ж, не можуть). Тому стає очевидним, що на зміну класичній має прийти нова (розширена і доповнена) концепція теорії редагування.
З наявності вказаної суперечності постає актуальність дослідження теорії редагування. Її розгляду й присвячено цю працю.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках держбюджетної теми Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№ 01БФ045-01), в якій є підрозділ Сучасні українські видавничі стандарти.
Об’єктом дослідження взято науку про видавничу справу, зокрема ту її складову частину, що називається теорія редагування. При цьому в теорії редагування здебільшого аналізуватиметься нормативне редагування; інші її складові (творче, галузеве редагування) практично не розглядатимуться. Не торкаємося тут, звичайно, і питання видавничої діяльності.
Предметом дослідження є підхід до теорії редагування як науки в основі своїй нормативної, що дає змогу моделювати норми редагування у вигляді записів баз даних.
Мета дослідження полягає у створенні наукової концепції та на її основі — такої моделі теорії редагування, які були б прийнятними одночасно і для традиційної (ручної), і для комп’ютерної технології опрацювання повідомлень. В останньому випадку це означає, що теоретична модель повинна служити основою для створення програмних моделей редагування (іншими словами, — систем редагування).
Завдання дослідження, що сформульовані на основі вказаної вище мети, такі:
1. Дослідити розвиток науки про видавничу справу, зокрема теорію редагування.
2. Дослідити розвиток комп’ютеризації видавничого процесу.
3. Визначити кількість виправлень, які можуть бути виявлені й виправлені в текстах на основі норм.
4. Дослідити структуру норм редагування та можливість їх формалізації.
5. Встановити можливість формалізації методів редагування (контролю та виправлення), зокрема методів контролю лінгвістичних, психолінгвістичних, інформаційних та деяких інших норм.
6. На основі формалізованих норм та методів контролю та виправлення помилок розробити концепцію теорії редагування (теоретичну модель редагування), яку можна було б застосувати на сучасному (комп’ютеризованому) етапі розвитку видавничої справи.
7. Перевірити на практиці можливість застосування розробленої теоретичної моделі редагування у вигляді комп’ютерної моделі (експериментальної системи редагування) на окремих видах і типах помилок.
8. Провести аналіз ефективності функціонування розробленої комп’ютерної моделі редагування і при потребі за результатами визначення ефективності провести її вдосконалення.
Методами дослідження, що використано в нашій роботі, є такі:
а) статистичний аналіз даних;
б) формалізація експериментальних даних;
в) декомпозиція та композиція задач;
г) моделювання (математичне, алгоритмічне й програмне).
Положення, що виносяться на захист:
1. Концепція теорії редагування як науки, що в основному[1] базується на нормах, встановлених суспільством (визначення редагування; основні норми (постулати) теорії редагування; структура, види й типи норм; подання норм у формі записів баз даних; формалізовані основні методи редагування, крім методів творчого редагування і методів для виправлення когнітивних помилок).
2. Напівемпірична формула визначення кількості інформації, яка встановлює, що кількість інформації в óбразі є функцією від довжини розгорнутої програми, яка його розпізнає, та ймовірності його правильного розпізнавання.
3. Методи автоматизованого редагування, що базуються на нормах, поданих у вигляді записів баз даних: а) метод стилістичного контролю; б) метод пунктуаційного контролю; в) метод визначення складності україномовних текстів (синтаксичний і семантичний).
Ступінь новизни положень, що виносяться на захист:
1. Новим у першому положенні є встановлення факту превалювання операцій нормативного редагування над творчим (вперше опубліковано в 1999 р.[2]) і формулювання на цій основі нової концепції теорії редагування — нормативної, яка базується на модифікованому визначенні редугування. У постулатах новими є не самі твердження, що утворюють ці постулати (кожне таке окремо взяте твердження було відоме й раніше), а, по-перше, їх добір у множині та, по-друге, те, що вони подані саме як постулати (найзагальніші, базові норми) нормативної концепції теорії редагування (вперше опубліковано в 1998 р.[3]; аналогічної чи схожої множини постулатів у літературі з редагування не виявлено). Методи редагування подано в модифікованій формі, яка передбачає можливість їх алгоритмічної реалізації (вперше опубліковано в 2000 р.[4]).
2. Напівемпірична формула визначення кількості інформації базується на низці відомих принципів теорії інформації, зокрема її алгоритмічної концепції. Вперше ці результати було опубліковано в 1996 р.[5]
3. Методи визначення складності для англомовних текстів відомі. Для україномовних текстів вони розроблені й реалізовані в складі системи редагування вперше в 1995 р.[6] Метод пунктуаційного контролю для україномовних текстів був запропонований і реалізований раніше, але в нашій праці він має значно вищий ступінь покриття розділових знаків у текстах й реалізований на зовсім іншій основі (контроль по записах у базі даних); метод такого контролю було запропоновано в 1985 р.[7] Методи стилістичного контролю для україномовних текстів вперше було опубліковано в 1998 р.[8]
Практичне впровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено у навчальний процес вищих навчальних закладів України у формі двох навчальних посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України, а також за кордоном у формі підручника (підручник підготовано у співавторстві):
— Партико З. В. Комп'ютеризація видавничого процесу: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 1996. — 208 с.
— Партыко З. В. Лингвистическое обеспечение автоматизированного издательского процесса // Прикладное языкознание: Учебник. Санкт-Петербург: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1996. — С. 399-407.
— Партико З. В. Загальне редагування: Нормативні основи: Навчальний посібник. — Л.: Афіша, 2001. — 416 с.
Матеріали ще одного видання плануються до впровадження в навчальний процес для навчання іноземців:
— Партико З. В. Словник-мінімум української мови. — К.: Видавн. центр Інституту жу

bibliography

Висновки

Основним результатом, отриманим у межах цього дисертаційного дослідження, є: а) створена нормативна концепція теорії редагування; б) запропонована напівемпірична формула для визначення кількості інформації; в) розроблені методи автоматизованого редагування текстів (стилістичного й пунктуаційного контролю, визначення складності).
Висновки, які дає підстави зробити виконане дослідження.
1. В теорії редагування слід виділити такі етапи її розвитку:
— період становлення редагування як виду практичної діяльності (ІІІ ст. до н. е. — середина ХІХ ст.): а) етап виникнення редагування (ІІІ ст. до н. е. — початок н. е.); б) етап стагнації у редагуванні (початок н. е. — середина XV ст.); в) етап відродження редагування (кінець ХV ст. — середина ХІХ ст.);
— період нагромадження фактів редакційної практики й теорії (друга половина XIX ст. — 30-і роки XX ст.);
— період функціонування теорії редагування (30-і роки ХХ ст. — наш час): а) етап становлення теорії редагування (30-і — 60-і роки XX ст.); б) етап класичної теорії редагування (60-і — 90-і роки ХХ ст.); в) етап комп'ютерної теорії редагування (90-і роки ХХ ст. — наш час).
На сучасному етапі розвитку теоретичні проблеми класичної теорії редагування, яка вважає редагування в основному творчим процесом, виражаються в неможливості пояснити наявність контролю повідомлень за допомогою програмного забезпечення комп'ютерів. Це викликало появу формалізованої (як варіант — нормативної) концепції теорії редагування, яка дає змогу створювати моделі процесу редагування, пояснює можливість його автоматизації, частково змінює саму технологію процесу редагування, вказує на її нові перспективні напрями, а також може бути застосована як під час традиційного (ручного”), так і автоматизованого редагування повідомлень.
2. В історії комп’ютеризованого видавничого процесу, якщо врахувати ще й виникнення технічних засобів, можна виділити п’ять етапів: 1) етап виникнення обчислювальної та фотовивідної техніки (початок ХІХ ст. — початок 50-х років ХХ ст.); 2) етап великих експериментальних систем готування повідомлень (СГП) (середина 50-х — середина 60-х років); 3) етап великих промислових СГП (середина 60-х — початок 80-х років); 4) етап настільних промислових немультимедійних СГП (початок 80-х років — середина 90-х років); 5) етап настільних промислових мультимедійних СГП (середина 90-х років — наш час).
Серед сучасних існуючих редакційних систем доречно виділити: а) текстові процесори; б) системи редагування; в) довідкові редакційні системи; г) системи автоматизації видавничої діяльності; ґ) автоматизовані системи керування ЗМІ.
Сучасні системи редагування, як правило, збудовані на базі текстових процесорів і є комп’ютеризованими чи автоматизованими (автоматичних систем редагування поки що не існує). У цих системах найчастіше автоматизованими є операції контролю деяких лінгвістичних (орфографічних, синтаксичних, пунктуаційних і стилістичних), психолінгвістичних (визначення ступеня семантичної та синтаксичної складності), а також поліграфічних норм. Контроль інших норм не автоматизовано.
У наш час, коли системи редагування не можуть замінити людину-редактора, їх слід використовувати як помічників (асистентів) людей-редакторів. На теперішньому етапі в цьому полягає основна функція систем редагування.
3. Проведене експериментальне дослідження дало змогу встановити, що обсяг виправлень, виконаних на основі контролю за дотриманням норм, для трьох видів повідомлень (художніх, публіцистичних і наукових) складає в середньому близько 77% (при 95% рівні достовірності даних). З урахуванням обсягів цих трьох видів повідомлень в їх загальному потоці в ЗМІ цю величину можна оцінити приблизно у 80%. Отже, саме нормативне, а не творче редагування є основною складовою частиною теорії редагування.
Отриманий результат дає змогу запропонувати таке визначення редагування: редагування — це приведення повідомлення у відповідність до усталених у певний час у певному суспільстві норм, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Таке розуміння редагування вимагає формулювання окремої концепції теорії редагування, яку (за отриманим підсумком) варто назвати нормативною.
4. У теорії редагування найбільш загальними є такі норми як постулати, що сформульовані на основі аксіом теорії редагування. Конкретні норми редагування мають таку структуру: агент норми; адресат норми; зміст норми; характер норми; умови норми; наслідки (санкція) за порушення норми.
Конкретні норми можна класифікувати:
— за видами (інформаційні, юридичнi, етичнi, естетичні, полiтичнi, релігійні, композиційні, логiчнi, лiнгвiстичнi, психолінгвістичні, видавничi, поліграфічні);
— за типами (параметри, списки, шаблони (або зразки), структури (моделі), положення);
— за іншими ознаками (зафіксовані й незафіксовані; об'єктивні та суб'єктивні; настроювані й ненастроювані; загальні й спеціальні; встановлені й невстановлені).
Формалізація дає змогу подавати значну частину норм у формі записів, призначених для використання в базах даних систем редагування. Наявність такої можливості підтверджується як даними практики, так й експериментально.
5. Методи редагування слід класифікувати на формалізовані (нетворчі) та неформалізовані (творчі), а також на методи контролю та виправлення. Серед методів контролю слід виділити: параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні та спеціальні, — а серед методів виправлення — переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні методи, скорочення, опрацювання та перероблення. Така класифікація методів редагування відкриває перспективу їх програмної реалізації.
Аналіз важливості автоматизації різних видів норм редагування дає змогу зробити висновок, що в науковому плані найактуальним є моделювання лінгвістичних, психолінгвістичних та інформаційних норм. Моделювання композиційних норм є неможливим через відсутність необхідних досліджень композиції в самій теорії редагування, а видавничих і поліграфічних норм — є не стільки науковою, скільки інженерною задачею.
6. Підхід до редагування як до процесу приведення повідомлень у відповідність із нормами дав можливість розробити нормативну концепцію теорії редагування. До складу цієї концепції входять: визначення предмета редагування; структура об’єкта редагування (багатоаспектна); поняття норми й відхилення від неї; визначення помилок як відхилень від норм; основні норми теорії редагування (десять постулатів, що будуються на дев’яти аксіомах редагування); подання норм у формі записів баз даних; методи вимірювання й оцінювання якості повідомлень; формалізовані методи контролю та виправлення, що будуються на відхиленнях від норм, крім когнітивних і творчих; поняття ступеня редагованості повідомлень.
7. Проведений аналіз близьких за суттю комп’ютерних інтелектуальних систем дав змогу зробити висновок, що системи редагування найбільш близькі до експертних. Тому системи редагування доцільно конструювати за методиками, створеними для розроблення таких експертних систем.
Розроблені на основі таких методик і нормативної концепції теорії редагування моделі процесу редагування дали змогу створити експериментальну систему редагування Редактор”. У складі цієї системи було розроблено такі підсистеми: а) стилістичного контролю (контроль деяких евфонічних характеристик тексту); б) пунктуаційного контролю (контроль відсутніх у тексті знаків пунктуації); в) контролю складності тексту (синтаксичної та семантичної з метою визначення реципієнтської адреси). Крім того, було запропоновано низку методів для контролю інших норм редагування, зокрема композиційних та логічних.
8. Результати перевірки ефективності функціонування всіх підсистем системи редагування „Редактор” засвідчили, що вони забезпечують принаймні в експерименті цілком прийнятні результати функціонування:
а) у підсистемі стилістичного контролю — в середньому правильно виявлено 68% помилок, неправильно — 32% (виправлення помилок: у тестах з-поміж усіх виправлень, що їх запропонувала підсистема, абсолютно всі було визнано правильними та виконано в автоматичному режимі);
б) у підсистемі пунктуаційного контролю — коефіцієнт розставлення знаків пунктуації склав у середньому 40% (додаткові дослідження засвідчили, що значення цього коефіцієнта може бути доведено приблизно до 50%);
в) у підсистемі контролю складності — і для синтаксичної, і для семантичної складності підсистема показала приблизно такі ж результати, як й експерти, визначаючи складність аналізованих текстів.
З огляду на те, що систему редагування «Редактор» було сконструйовано як експериментальну (на некомерційних засадах), можна твердити, що при конструюванні її промислового варіанту всі показники ефективності функціонування можуть бути значно поліпшені.
Теоретичне значення отриманих результатів.
1. Нормативна концепція теорії редагування може бути використана для проведення майбутніх наукових досліджень у теорії редагування з метою вдосконалення методики редагування текстів редакторами, а також під час конструювання систем редагування.
2. Розроблена в рамках дослідження образна концепція теорії інформації може бути використана для майбутніх експериментальних досліджень у журналістикознавстві, лінгвістиці й кібернетиці, зокрема застосуванню можуть підлягати гіпотези щодо вимірювання кількості інформації в знакових (вербальних) повідомленнях.
Практичне значення отриманих результатів.
1. Створена експериментальна система редагування Редактор” може служити прототипом для конструювання інших систем редагування. Додатково встановлено, що конструктори можуть вести проектування систем редагування на вже відомій концептуальній основі — методиках створення експертних систем.
2. Розроблена нормативна концепція теорії редагування дала змогу:
а) запропонувати для спеціальності Видавнича справа й редагування” модифікований перелік навчальних дисциплін;
б) завдяки навчанню студентів формалізованим методам і формалізованій нормативній базі редагування підвищити ефективність навчання студентів-журналістів і студентів-редакторів;
в) укласти загальний (версія 2.0), антропонімічний і топонімічний словники-мінімуми української мови[1], що мають багатоцільове використання.
3. Сформульовано типові задачі практичної журналістики можуть бути використані органами, що формують інформаційну політику держави, а також у вищих навчальних закладах під час читання навчальної дисципліни Теорія масової комунікації”.
4. Конструювання в рамках системи редагування Редактор” підсистеми пунктуаційного контролю дає підстави зробити висновок про необхідність суттєвого вдосконалення правил пунктуації української мови в напрямку їх формалізації та спрощення.
5. Виділені некласичні види композиційної будови повідомлень може бути використано під час читання навчальних дисциплін і готування навчальних видань.
Рекомендації щодо використання отриманих в межах цього дисертаційного дослідження результатів:
а) нормативну концепцію теорії редагування — застосовувати у вищих навчальних закладах, де готують фахівців за спеціальностями Журналістика” й Видавнича справа та редагування”, під час читання відповідних навчальних дисциплін, укладання навчальних планів спеціальностей, написання підручників та посібників;
б) розроблені методи автоматизованого редагування — використовувати під час конструювання систем редагування україномовних текстів;
в) типові задачі практичної журналістики — використовувати (1) у Комітеті інформаційної політики України, у Комітеті з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України при укладанні бюджетів на поточний рік та перспективних планів розвитку галузі; (2) у Раді національної безпеки України при вирішенні питань захисту інформаційного простору України;
г) виділені некласичні види композиційної будови повідомлень — використовувати у вищих навчальних закладах під час читання навчальних дисциплін і готування навчальних видань для спеціальностей Журналістика” й Видавнича справа і редагування”.
ґ) укладені словники-мінімуми української мови використовувати:
— у вищих навчальних закладах для аудиторного навчання іноземців української мови;
— авторами-педагогами під час створення підручників української мови для іноземців;
— в Міністерстві освіти і науки України при вирішенні питання про надання навчальному виданню з української мови для іноземців грифу підручник” чи навчальний посібник”[2];
— в Міністерстві юстиції України — під час прийняття в українське громадянство[3];
— в Адміністрації Президента України, в обласних та районних державних адміністраціях — при вирішенні питання про займання претендентами посади державного службовця;
д) методи автоматизованого пунктуаційного контролю текстів — аналізувати й оцінювати в Інституті української мови НАН України при вдосконаленні правил пунктуації української мови.
Перспективи дослідження проблем теорії редагування.
1. Дослідження проблем редагування доцільно будувати так, щоб у першу чергу, як більш прості, вивчати можливості автоматизації нормативного редагування. Дослідження проблем творчого редагування варто віднести на майбутнє, як такі, що на теперішньому етапі розвитку науки навряд чи можуть бути успішно вирішені.
2. У теорії редагування нині як найактуальніші можна виділити такі дослідження:
— відповідність видів композиції певним групам реципієнтів;
— розроблення системи комп’ютеризованого контролю виводів (безпосередніх та силогізмів);
— удосконалення лексикографічної бази, зокрема словників-мінімумів для контролю семантичної складності й новизни тексту;
— створення комп’ютерного інструментарію для визначення ступеня новизни тексту;
— автоматизація лінгвістичного контролю тексту (різних його норм);
— укладання на основі лексикографічних баз даних довідкових редакційних систем, які редактор зможе використовувати під час опрацювання текстів;
— удосконалення норм загального та укладання норм галузевого редагування.
3. До текстового процесора Microsoft Word доцільно розробити супровідну програму (програму-супутник), призначену для редагування україномовних текстів. Цю ж саму програму доречно адаптувати для введення до складу текстових процесорів Open Writer і Star Writer — альтернативних текстових процесорів, призначених для роботи під керуванням як операційної системи Windows, так і Linux.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ[4]

1. Абдуллин Р. Г. К определению понятия "редактирование" // Книга. Исследования и материалы. — 1978. — Сб. 37. — С. 39-41.
2. Абдуллин Р. Г. Читательский спрос и проблемы его изучения в книжном издательстве // Книга. Исследования и материалы. — 1966. — Сб. 13. — С. 28-51.
3. Авраменко И. Ф. Должность или призвание?: Размышления издателя. — М.: Книга, 1988. — 272 с.
4. Алексеев П. М. Статистическая лексикография. — Ленинград, 1975. — 146 с.
5. Алексеева М. И. Практикум по редактированию материалов телевизионных передач. — М.: Изд-во МГУ, 1977. —144 с.
6. Алексеева М. И., Гаранина И. С., Накорякова К. М. Методика редактирования. Вып. 1 и 2. — М.: Изд-во МГУ, 1975. — (Вып. 1. — 86 с.; Вып. 2. — 84 с.).
7. Алексеева М. И., Семенцова Н. Ф., Соколова Е. П. Основы редактирования: Учебно-методическое пособие. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 56 с.
8. Альберт Ю. В. Списки литературы в научных изданиях: Составление и оформление. — К.: Наукова думка, 1988. — 152 с.
9. Андреев Н. Д. Статистико-комбинаторные методы в теоретическом и прикладном языкознании. — Ленинград: Наука, 1967. — 404 с.
10. Античные риторики. — М.: Изд-во МГУ, 1978. — 352 с.
11. Апокин И. А., Майстров Л. Е. История вычислительной техники: (От простейших счетных приспособлений до сложных редейных машин). — М.: Наука, 1990. — 262 с.
12. Арапов М. В. Квантитативная лингвистика. — М.: Наука, 1988. — 184 с.
13. Ардан Р. В., Бацевич Ф. С., Партико З. В. Комп'ютерний словник-мінімум української мови // Мовознавство. — 1996. — N 4-5. — С. 34-40.
14. Атабеков Н. А. Словарь-справочник иллюстратора научно-технической книги. — М.: Книга, 1974. — 282 с.
15. Баркер Р., Эскарпи Р. Жажда чтения. — М.: Книга, 1979. — 208 с.
16. Барыкин В. Е. Некоторые проблемы редактирования словарных изданий // Книга. Исследования и матералы. — 1986. — Сб. 45. — С. 37-52.
17. Барыкин В. Е. Справочный аппарат изданий художественной литературы. — М.: Книга, 1978. — 144 с.
18. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. —Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2000. — 236 с.
19. Бейлинсон В. Г. Арсенал образования: Характеристика, подготовка, конструирование учебных изданий. — М.: Книга, 1986. — 288 с.
20. Беляева Л. И. К вопросу о типологии читателей // Проблемы социологии и психологии чтения. — М.: Книга, 1975. — С. 143-161.
21. Бем Г., Вернер Й., Гардт Г., Шульц Г. Видавець майбутнього: маркетинг і менеджмент у видавництві. — К.: Основи, 1994. — 176 с.
22. Бережной А. Ф. В. И. Ленин — публицист и редактор. М.: Мысль, 1975. 160 с.
23. Беркли Э. Символическая логика и разумные машины. — М.: Иностранная литература, 1961. — 260 с.
24. Большаков М. В. Декор и орнамент в книге. — М.: Книга, 1990. — 160 с.
25. Бонгард М. М. О понятии полезная информация” // Проблемы кибернетики. — 1963. — Вып. 9. — С. 71-102.
26. Бочковський О. І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання). — Мюнхен: Український технічно-господарський інститут, 1993. — 204 с.
27. Брандес М. П., Провоторов В. И. Предпереводческий анализ текста. — 3-е изд. — М.: НВИ-ТЕЗАУРУС, 2001. — 2001 с.
28. Буга П. Г. Вузовский учебник: Создание, выпуск, распространение. — М.: Книга, 1992. — 158 с.
29. Будзар Я. И., Карская С. Д., Партыко З. В. Сравнительный анализ алгоритмов переноса слов русского языка// Научно-техническая информация. Сер. 2. — 1985. — № 12. — С. 24-30.
30. Былинский К. И. Основы и техника литературной правки. — М.-Л.: Гизлегпром, 1944. — 100 с.
31. Былинский К. И., Розенталь Д. Э. Литературное редактирование. — М.: Искусство, 1957. — 340 с.
32. Бэйверсток Э. Книжный маркетинг. — С.Пб.: БХВ — Санкт-Петербург, 1999. — 336 с.
33. Васильев В. И. Развитие издательско-полиграфической техники. — М.: Наука, 1987. — 254 с.
34. Вентцель Е. С. Исследование операций: задачи, принципы, методология. — М.: Наука, 1980. — 208 с.
35. Винокуров Д. И. Методика подготовки отраслевой энциклопедии. — М.: Сов. Энциклопедия, 1986. — 176 с.
36. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. — 2-е изд. — М.: Высшая школа, 1986. — 416 с.
37. Вуль В. А., Голинков Ю. П. Настольные издательские системы. — М.: Кн. палата, 1990. — 280 с.
38. Вьюкова Т. Б. Восемьдесят пять радостей и огорчений: Размышления редактора. — 2-е изд. — М.: Книга, 1986. — 232 с.
39. Гаврилова Т. А., Хорошевский В. Ф. Базы знаний интеллектуальных систем. — СПб.: Питер, 2000. — 384 с.
40. Гаймакова Б. Д. Методика и практика редактирования телевизионных передач. — М.: Искусство, 1975. — 132 с.
41. Галь Н. Слово живое и мертвое: Из опыта переводчика и редактора. — 4-е изд., доп. — М.: Книга, 1987. — 272 с.
42. Гжегорчик А. Популярная логика. Общедоступний очерк логики предложений. — Изд. 3-е. — М.: Наука, 1978. — 112 с.
43. Гиленсон П. Г. Справочник художественного и технического редактора. — М.: Книга, 1988. — 526 с.
44. Гиндин С. И. Частота слова и его значимость в системе языка. // Лингвостатистика и вычислительная лингвистика. — 1982. — Вып. 628. — С. 28-42 с. [Тарту].
45. Гладкий А. В. Синтаксические структуры естественного языка в автоматизированных системах. — М.: Наука, 1985. — 144 с.
46. Головин Б. Н. Язык и статистика. М.: Наука, 1971. 216 с.
47. Гончарова Ю. Я. Композиция и архитектоника книги. — М.: Книга, 1977. — 92 с.
48. Горькова В. И., Муранивский Т. В. Пособие по реферированию научно-технической литературы. — М.: ВИНИТИ, 1964. — 268 с.
49. ГОСТ 7.16-79. Библиографическое описание нотных изданий. — М.: Изд-во стандартов, 1979. — 34 с.
50. ГОСТ 7.1-84. Библиографическое описание документа: Общие требования и правила составления. — М.: Юристь, 1998. — С. 9-74.
51. ГОСТ 7.18-79. Библиографическое описание картографических произведений. — М.: Изд-во стандартов, 1979. — 44 с.
52. ГОСТ 7.34-81. Библиографическое описание изоизданий. — М.: Изд-во стандартов, 1981. — 24 с.
53. ГОСТ 7.40-82. Библиографическое описание аудиовизуальных материалов. — М.: Изд-во стандартов, 1983. — 20 с.
54. ГОСТ 7.4-95. Издания. Выходные сведения. — М.: Юристь, 1998. — С. 75-110.
55. ГОСТ 7.53-86. Издания. Международная стандартная нумерация книг. — М.: Юристь, 1998. — С. 168-170.
56. Гоян О. Радіостанція як ділове підприємство: Методика журналістської творчості: Посібник для студентів Інституту журналістики. — К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. — 64 с.
57. Грановская Р. М. Восприятие и модели памяти. — Ленинград: Наука, Ленингр. отделение, 1974. — 364 с.
58. Гречихин А. А., Здоров И. Г. Информационные издания. — М.: Книга, 1988. — 272 с.
59. Гречихин А. А., Здоров И. Г., Соловьев В. И. Жанры информационной литературы: обзор, реферат. — М.: Книга, 1983. — 320 с.
60. Григораш Д. С. Теорія і практика редагування газети. — Львів: Вид-во ЛДУ, 1966. — 168 с.
61. ГСТУ 29.1-97. Журнали. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
62. ГСТУ 29.2-97. Підручники та навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та інших типів середніх навчальних закладів. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
63. ГСТУ 29.3-2000 Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
64. ГСТУ 29.5-2001. Видання книжкові. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
65. ГСТУ 29.6-2002. Видання для дітей. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
66. Данилов И. Я. Справочник автора книги. — Изд. 3-е. — М.: Книга, 1966. — 320 с.
67. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. — 6-е изд. — М.: Рус. яз., 2000. — 846 с.
68. Динерштейн Е. А. Вспомогательные указатели к книжным изданиям. М.: Книга, 1988. — 128 с.
69. Добкин С. Ф. Оформление книги: Редактору и автору. — 2-е изд. — М.: Книга, 1985. — 208 с.
70. ДСТУ 3008-95. Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення. — К.: Держстандарт України, 1995. — 38 с.
71. ДСТУ 3772-98. Оригінали для поліграфічного відтворення: Загальні технічні вимоги. — К.: Держстандарт України, 1999. — 22 с.