«КОМЕРЦІЙНА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА В УКРАЇНІ: СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК, ПЕРСПЕКТИВА»

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

На правах рукопису

Гоян Олександр Яремович

УДК: 621.396.71:347.71

«КОМЕРЦІЙНА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА В УКРАЇНІ:
СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК, ПЕРСПЕКТИВА»

10.01.08 - журналістика

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант -
доктор філологічних наук, професор
Різун Володимир Володимирович

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1

Становлення комерційної радіожурналістики в Україні

22

1.1.

Функціональні особливості радіомовлення й трансформаційні процеси в суспільстві

22

1.2.

Радіожурналістика і підприємництво динаміка та кореляція творчості й бізнесу

45

1.3.

Наукове підґрунтя концепії розвитку комерційної радіожурналістики в Україні

68

Висновки до Розділу 1

89

РОЗДІЛ 2

Класична модель української комерційної радіожурналістики

94

2.1.

Радіостанція як ділове підприємство і суб’єкт медіабізнесу

94

2.2.

Стандарти управління комерційною радіокомпанією та основні етапи її створення

118

2.3.

Механізми рекламної діяльності станції на радіомовному ринку

141

Висновки до Розділу 2

159

РОЗДІЛ 3

Технологія програмування радіостанції: практика комерційного радіомовлення в Україні

163

3.1.

Формат радіостанції як стратегія отримання прибутку

163

3.2.

Тип мовлення і жанрова характеристика комерційного радіоефіру

185

3.3.

Формування аудиторії комерційного радіомовлення та її психотипізація

197

Висновки до Розділу 3

229

РОЗДІЛ 4

Перспективи українського радіомовлення в контексті світового: тенденції взаємозв’язку

234

4.1.

Особливості функціонування пострадянської радіожурналістики

234

4.2.

Розвиток форматного радіомовлення на українському медіаринку

269

4.3.

Звуковий образ сучасного комерційного радіомовлення в Україні

302

Висновки до Розділу 4

336

ВИСНОВКИ

343

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

359

ДОДАТКИ

408

ВСТУП

Радіомовлення як засіб масової інформації та як вид електронних медіа є одним із наймасовіших культурно-соціальних явищ у суспільстві. Воно відіграє важливу роль у розширенні меж громадської активності, сприяє налагодженню діалогу між владою, громадськістю й журналістикою, зрештою, впливає на поступ самої спільноти, оскільки характеризується певними функціональними особливостями, здатними відображати суспільну дійсність і формувати громадську думку. Радіо як спосіб акумулювання й донесення інформації та спілкування між людьми виникло на початку ХХ століття й структурувалося в повсякчасному взаємозв'язку з потребами й інтересами соціуму, відображаючи та спрямовуючи його, а, отже, здобуваючи нове технологічне й інтелектуальне підґрунтя для власного розвитку. Зі зміною суспільства трансформувалося й радіомовлення - від динаміка, увімкненого в радіорозетку, до хвильового ефіру, від аналогового мовлення до цифрового весь поступ радіо відображався на специфіці виробництва програмного продукту. Оскільки радіо перебуває у стані постійної конкуренції з іншими електронними ЗМІ, зокрема й у сфері форм власності на засоби виробництва та виробничих відносин, програмні концепції модифікувувалися в контексті тих чи тих трансляційних ніш у суспільстві, залучаючи нові технології для створення конкурентноздатного медіатовару.
Історія комерціалізації радіомовлення це історія успіху американської журналістики, коли син російських емігрантів, розпочавши з продажу газет на вулицях Нью-Йорка, став засновником і керівником першої у світі загальнонаціональної системи радіомовлення. Девід Сарноф створив медіаімперію RCI, основним вектором розвитку якої стало радіо, що ґрунтувалося на принципах підприємництва. Нові комунікаційні канали, нові медіатехнології, які розвивалися у 2030-х роках у Сполучених Штатах, сприяли розвитку радіомовлення як засобу масової інформації та засобу отримання прибутку від підприємницької діяльності. Зрештою, американська модель радіомовлення досконалий, економічно налагоджений механізм із використанням висококласних технологій, який базується на чіткому визначенні людських потреб своєрідний універсальний чіп, уживлений у будь-яку систему” [460]. Така модель, яка згодом почала множитися й клонуватися в інших країнах, спочатку не передбачала інструментарію політичного впливу, а розглядалася як можливість вкладання коштів із надією на прибуток, тому основи комерційної діяльності були закладені з перших днів функціонування радіомовлення. Справді, як зазначали дослідники історії світового радіомовлення з часу народження радіомовлення було піддане комерціалізації, однак слухачі навіть гадки не мали, наскільки далекосяжними можуть бути її наслідки” [6, с.48]. А оскільки в США, на відміну від більшості держав світу, радіомовлення від самого початку був у руках приватного, а не державного капіталу, тому така модель змогла пристосуватися” до соціальних та культурних реалій інших суспільств.
Тож комерційне радіомовлення, що виникло в США в 20-х роках ХХ століття, докорінно змінило загальну ситуацію в інформаційному світовому просторі, структурувало радіомовний ринок і вплинуло на подальше формування як практики, так і теорії світової радіожурналістики. Приватна власність на засоби масової комунікації зафіксувала нові форми виробничих відносин у сфері мас-медіа, визначила пріоритетні напрями розвитку електронних ЗМІ. Тому сьогодні, коли радіожурналістика й підприємництво взаємопов’язані та взаємозалежні, постає проблема дослідження якісного рівня збалансованості радіомовлення як у комунікативному, так і в соціально-економічному аспектах, характерних для українських медіа.
Отже, актуальністю теми дослідження є визначення передумов, які на пострадянському просторі, зокрема в Україні, вплинули на створення комерційного радіомовлення, функціонування радіомовного ринку та радіостанцій як ділових підприємств. Такі зміни були викликані формуванням інформаційного ринку, розширенням меж застосування підприємницької діяльності в медійній сфері, а також економічними та політичними чинниками, що характеризували посттоталітарний соціум початку 90-х років і дозволяли говорити про наявність ознак інформаційного суспільства. Актуальним є також розуміння специфіки взаємодії державних та недержавних ЗМІ в конкурентному медіасередовищі, ролі впливу економічного чинника на функціонування медіабізнесу, з одного боку, комерціалізації радіоефіру, формування збалансованого радіомовного ринку, з другого, можливостей залучення громадськості до управління та контролю над ними.
Окрім того, процеси розвитку посттоталітарного суспільства в загальносвітовому контексті, політичні та економічні трансформації в колишніх радянських країнах, які були спрямовані на демократизацію суспільства, залучення до становлення медіа іноземного та вітчизняного капіталу, впливали на формування нових за формою власності електронних мас-медіа, зокрема у системі радіомовлення. Таким чином, громадськість на посттоталітарному інформаційному просторі отримала можливість вибору між державними й недержавними медіа, що засвідчило переформатування суспільних відносин і перші ознаки демократизації системи медіа в пострадянських країнах.
Варто зазначити, що існує ряд наукових і науково-популярних досліджень, які окреслюють специфіку функціонування радіомовлення (частково комерційного) з позиції світової практики (історії, досвіду) й теорії журналістикознавства, до яких належать праці Дж.Брауна [43], Н.Барабаш [13, 14], Ю.Буданцева [50, 51], Л.Гейдж [540], М.Голядкіна [9395], П.Гуревича [113], Т.Кийта [215], Д.Любосвєтова [268270], В.Мариновича[274], А.Музирі [308, 309], В.Ружникова [409411], В.Смирнова [437441], І.Тхагушева [478480], В.Хелемендика [489], В.Цвіка [494496], А.Шереля [385, 513], В.Ярошенка [529], та ін. А також окремі праці вітчизняних авторів В.Бебика [20, 21], В.Буряка [5254], О.Гриценко [109112], В.Владимирова [7577], О.Зернецької [179181], В.Іванова [186191], В.Лизанчука [258263], І.Мащенка [281287], О.Мелещенка [288290], В.Миронченка [291296], І.Михайлина [297], В.Олійника [333335], О.Пономарева [361, 362], Б.Потятинника [364366], В.Різуна [392397], Н.Сидоренко [20, 194], І.Хоменка [490], О.Чекмишева [500, 501], А.Чічановського [506508], В.Шкляра [517522] та інших, а також публікації у світовій періодиці та електронних джерелах. Результати цих досліджень дозволили систематизувати у дисертаційній праці досвід становлення й розвитку українського комерційного радіомовлення в контексті світового, а також констатувати, що вітчизняне комерційне радіо з певними характерними особливостями у творчому та бізнесовому аспектах розвиватиметься як модель, притаманна країнам, які прагнуть інтегруватися до світової прогресивної спільноти, а сама комерційна радіожурналістика є одним із рушіїв демократичних процесів у суспільстві. Окрім того, комерційне радіомовлення як засіб масової інформації настільки потужно впливає в країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи на політичні та соціальні процеси, що актуально також розглядати й геополітичний аспект його функціонування.
Висновки дослідників сучасного радіомовлення [202, 230, 456, 457] свідчать про те, що існують радіомовні технології, які можна адаптувати до політичних, економічних, соціальних стандартів та культурних традицій будь-якого суспільства, тобто, все, що стосується специфіки комерційного радіомовлення вже винайдено, а іншим залишається лише (вдало чи не зовсім) інтерпретувати її для місцевих чи регіональних ринків. Отже, йдеться про усталені й десятиліттями напрацьовані технології комерційного радіомовлення, які в кожній країні можна вмонтувати” до системи національних медіа та моделювати відповідно до економічного розвитку та політичної ситуації. З такою думкою можна було б погодитися, якби не досвід становлення комерційного радіомовлення на пострадянському просторі, який свідчить, що комерції в радіоефірі не можна сподіватися в суспільстві, яке не підготувало для цього певних передумов. Отже, комерційне радіомовлення потребує характерних політичних, суспільних, економічних та медіатрансформацій, за допомогою яких ці видозміни уможливляться, що й відбулося в Україні.
Існування визначених технологій комерційного радіомовлення, які використовувалися переважно в США та європейських країнах, дозволило теоретикам і практикам української радіожурналістики актуалізувати деякі питання стосовно становлення українського комерційного радіомовлення [102, 263, 286, 294]. Однак, виникало ряд запитань, на які необхідно було шукати відповіді. Наприклад, чому, окрім відомих політичних та соціально-економічних передумов, приватні комерційні радіостанції з початку 90-х років в Україні та в інших пострадянських країнах поступово забирали аудиторію від державного радіо, яке теж здійснює комерційну діяльність? Відповідь може бути такою: бо недержавне приватне радіомовлення, на відміну від державного, працює на спеціалізовану цільову аудиторію, намагаючись максимально бути наближеним до її потреб та інтересів, а, отже, рекламодавець точніше може уявити соціально-демографічну характеристику споживача щодо того чи того продукту або послуги. Основою діяльності приватних радіостанцій є прибуток, тому, на відміну від академічного та ідеологічно витриманого спілкування зі слухачем, яке функціонально притаманне державному мовленню, комерція в радіоефірі передбачає зовсім іншу риторику та методику спілкування. Зрештою, мається на увазі таке спілкування з аудиторією, коли її присутність чи відсутність прямо пропорційно позначається на самому існуванні радіокомпанії (що не характерно для державного мовлення), а, отже, насправді йдеться про поєднання радіожурналістики та підприємницької діяльності в радіоефірі, про радіомовлення та ринкові закони, про журналістські професії в контексті менеджменту й маркетингу, про національну, соціальну й культурну ідентичність українського комерційного мовлення, про його потенціал у контексті демократичних перетворень у суспільстві та розвитку плюралістичного й відкритого інформаційного простору. Тому можна говорити про наявність концепції розвитку комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства, основні положення якої є актуальними для розвитку українського радіомовлення, а, значить, потребують наукового осмислення і теоретичного обґрунтування.
Різні типи форм власності на засоби масової інформації, різні підходи до розуміння ролі комерційних медіа в суспільстві, характерні етапи структурування комерційного радіомовлення тих країн, які позначають вплив на український радіомовний ринок, усе це є незаперечним аргументом на користь наукового обґрунтування та вагомим надбанням для сучасного журналістикознавства. Становлення й розвиток українського комерційного радіомовлення та його місце в системі світового, структура сучасного українського радіо: від державного до недержавного (приватного й громадського), від неприбуткового до комерційного, це значний досвід функціонування класичної моделі комерційної радіожурналістики. Тут теж важливо брати до уваги, що етапи творення комерційного радіомовлення в країнах із різним економічним потенціалом, узвичаєна світова схема бізнес-плану станції та український досвід, технічна концепція комерційної радіостанції та технологізація журналістської праці на сучасному радіо, структурна, типологічна і жанрова моделі комерційного радіомовлення, формати радіостанцій і формати національної ідентичності, нова галузь стилістично-фонетичного моделювання ефіру це необхідні складові актуальності дослідження, які дозволяють узагалі вести мову про специфіку інтеграційних процесів українських комерційних ЗМІ до світових прогресивних мас-медіа.
Актуальною і непересічною є також увага до психосинтетичних технологій сучасного радіомовлення, що до них вдаються комерційні радіоорганізації для впливу на аудиторію, до системної взаємопов’язаності й взаємозалежності журналіста, слухача і рекламодавця в контексті комерційного і творчого менеджменту на радіостанції, до специфіки зворотного зв’язку чи інтерактивного мовлення, до супутникових, цифрових та інтернет-технологій у радіомовленні, до моніторингу аудиторії комерційного радіо і PR-напрямів у радіоефірі. Все це теж комплексно визначатиме шляхи подальшого розвитку української комерційної радіожурналістики в контексті світових електронних мас-медіа.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами визначається її відповідністю бюджетній науковій темі Інституту журналістики "Дослідження в галузі українського журналістикознавства: методологія, термінологія і стандарти", яка складається із трьох підрозділів: "Розробка методологічних засад українського журналістикознавства", "Створення поняттєво-термінологічної системи українського журналістикознавства", "Вивчення місця українського журналістикознавства у системі європейських наукових стандартів", до розробки та втілення яких залучені також кафедри Інституту журналістики, зокрема кафедра телебачення і радіомовлення, яка здійснює комплексну підготовку журналістів для телебачення і радіомовлення, вивчає актуальні проблеми організації та функціонування телерадіомовлення.
Метою дослідження є характерні особливості становлення й розвитку українського комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства, які засвідчують його важливу роль у формуванні демократичних цінностей та перспектив залучення радіомовлення України до практики світових електронних медіа. Тому завдання дослідження формулюються так:
· визначення передумов становлення в Україні комерційного радіомовлення, причин появи приватного мовлення й формування конкурентного середовища на українському радіомовному ринку;
· розробка положень концепції розвитку українського комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства, що засвідчуватиме науковий підхід до вивчення проблеми та пропонуватиме шляхи її розв'язання;
· виокремлення функціональних характеристик комерційного радіомовлення та їхніх модифікацій в умовах формування радіомовного ринку та конкурентного медіа середовища;
· визначення специфіки поєднання журналістської діяльності з підприємництвом у радіоефірі, отримання необхідних результатів, які засвідчуватимуть позитивні й негативні сторони такої кореляції для перспектив українського радіомовлення;
· виявлення класичної моделі комерційного радіомовлення в суспільстві, яке знаходиться в контексті демократичних перетворень, а також дослідження адекватних технологій управління, програмування (форматування, типологізації) та рекламної діяльності для формування конкурентного українського радіоефіру;
· поєднання результатів дослідження щодо теоретичних засад комерціалізації радіоефіру з практикою функціонування українського радіомовлення, що дозволятиме передбачати перспективи його розвитку в системі світового інформаційного простору;
· визначення тенденцій взаємозв'язку українського радіоефіру й світового, розгляд застосування новітніх технологій мовлення у формуванні звукового образу українського радіомовлення.
Об'єктом дослідження є функціонування комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства, зокрема українського досвіду розбудови медіаринку та роздержавлення ЗМІ: результативність цього процесу для розвитку національного українського радіоефіру. Тому предметом дослідження є система комерційного радіомовлення в Україні як поєднання журналістської та підприємницької діяльності в радіоефірі, що засвідчило появу в практиці українського радіо якісно нових радіомовних технологій та необхідності їхнього теоретичного й наукового обґрунтування.
Для отримання необхідних результатів на емпіричному та теоретичному рівнях були застосовані такі методи дослідження, як абстрагування, аналіз та синтез, моделювання та аксіоматика, гіпотеза та припущення, історично-порівняльний метод, системний підхід та метод інтерв'ю.
Науковою новизною одержаних результатів є те, що:
· уперше розглянуто функціонування комерційного радіомовлення в контексті перехідного періоду від тоталітарного до посттоталітарного суспільства, в системі формування нових електронних медіа. Отже, йдеться про впливовий засіб масової інформації, який відіграє суттєву роль у розгортанні демократичних процесів, у побудові відкритого суспільства на пострадянському інформаційному просторі;
· обґрунтовано причини та передумови виникнення комерційного радіомовлення в Україні, що є ознакою демократизації суспільства та інтеграції українських ЗМІ в загальносвітові прогресивні ЗМК, ознакою плюралізму, гласності, відкритості суспільства;
· запропоновано концепцію розвитку комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства, яка є характерною для більшості країн колишнього СРСР, і, зокрема для України;
· запропоновано теоретичні засади функціонального розвитку комерційного радіомовлення на пострадянському ринку ЗМК, що в процесі розбудови демократичних засад засвідчує поступовий перехід від головної функції комерційного радіо розважання, до функції інформування;
· визначено комерційне радіомовлення як суб'єкт формування медіаринку в монополізованому інформаційному просторі, завдяки чому було організовано дуальну систему українського радіомовлення, характерними особливостями якої стали конкуренція та процеси роздержавлення;
· проаналізовано роль і значення комерційного радіомовлення для становлення та майбутнього розвитку українського радіомовного ринку, характерною особливістю якого є можливість вибору того чи того програмного продукту;
· визначено характерні особливості українського комерційного радіоефіру, яке поєднало світовий досвід комерційного мовлення з мовним, ментальним та соціальним традиційним контентом;
· підтверджено, що комерційне радіомовлення є оригінальною сферою стилістично-фонетичного моделювання ефіру, тобто містить нові форми й методи спілкування з аудиторією;
· доведено, що українська комерційна радіожурналістика це характерний набір форматів, типів програм і жанрів мовлення, зорієнтованих на цільову аудиторію, це перехід від основних форматів до спеціалізованих, від бажання охопити масову аудиторію до її градації за потребами й інтересами;
· встановлено, що перспективою розвитку українського радіомовлення є паритетне співіснування комерційного радіоефіру з державним чи громадським мовленням, а це засвідчуватиме демократичний розвиток електронних медіа в країні, сприятиме плюралізму думок і відкритості суспільства.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій полягає в тому, що це дослідження ґрунтується на досвіді розвитку світового радіомовлення, а також на мовних, ментальних та соціальних традиціях функціонування українського радіоефіру. В роботі простежується становлення комерційного радіомовлення України від створення перших радіостанцій у Миколаєві та Павлограді до формування радіомовного ринку й системи комерційного радіомовлення, від першої радіомовної мережі до створення потужних медіахолдингів, від перших рекламних замовлень до масованих рекламних кампаній. Комерційне радіомовлення в Україні не виникло стихійно чи раптово, отже, існували певні політичні, економічні й соціальні передумови для того, щоби досвід світового комерційного радіоефіру можливо було адаптувати до українських реалій. Комерція в радіоефірі, яка дебютувала на початку ХХ століття у США, довела на практиці необхідність її використання для подальшого поступу радіомовлення, для конкурентноздатності радіо на медіаринку, тому технології становлення комерційної радіостанції відпрацьовані десятиліттями і застосовані багатьма країнами світу. Таким чином, існують достатні практичні базові надбання для того, щоб можна було пропонувати обґрунтовані та достовірні висновки й рекомендації щодо специфіки становлення українського комерційного радіомовлення. Весь зібраний у роботі аналітичний, експериментальний матеріал, який має практичне застосування, засвідчує наявність певних теоретичних положень, що складають наукове пізнання предмету дослідження і є новим пластом знань у контексті української радіожурналістики.
Теоретичне значення одержаних результатів. Наукові положення, запропоновані в дослідженні, є основою концепції розвитку комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства. Вони базуються на наявних технологіях функціонування комерційного радіоефіру та сприяють розв'язанню проблеми поєднання радіожурналістики й підприємництва, і як результат якісного рівня збалансованості комерційного радіомовлення як у комунікативному, так і в соціально-економічному аспектах. Окрім того, ці наукові положення розширять уявлення теоретиків і практиків радіожурналістики про можливості українського радіомовлення та про його спроможність утворювати певну життєздатну модель, достатню й оптимальну для тих чи тих політичних, економічних чи соціальних перетворень у суспільстві.
Практичне значення одержаних результатів забезпечено організацією ряду дисциплін (Радіожурналістика”, „Недержавне радіомовлення України”, „Міжнародне радіомовлення”, „Ведучий радіопрограм”, „Радіоменеджмент”), які читаються автором в Інституті журналістики Київського національного університеті імені Тараса Шевченка, де й виконано дисертаційну роботу. А також підготовленими навчально-методичними матеріалами, зокрема, підручником у двох виданнях „Основи радіожурналістики та радіоменеджменту” й посібником „Радіостанція як ділове підприємство: методика журналістської творчості”, задіяними в навчальному процесі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в інших фахових навчальних закладах України: Запорізькому національному університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка, Дніпропетровському національному університеті та інших; у виробничому процесі радіожурналістами-практиками Національної радіокомпанії України, Київської, Миколаївської, Полтавської та Луганської обласних державних телерадіокомпаній, Гала-Радіо (Київ), Радіо-Київ (Київ), Радіо-Маяк (Одеса), Радіо-Західна столиця (Львів) та інших комерційних радіокомпаній України, співробітниками Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Національної асоціації українських телерадіомовників та Спілки кабельних операторів України.
Особистий внесок здобувача визначається його багаторічним досвідом спостереження, збирання інформації та фіксації особливостей становлення і розвитку більшості українських комерційних радіостанцій як у столиці, так і в регіонах України. Починаючи з 1992 року, від часу створення першої української комерційної радіокомпанії, і до сьогодні, автором зібраний достатній емпіричний матеріал, який став основою його наукових праць, підготовлених особисто й у співавторстві. У фахових виданнях опубліковані статті Телебачення і радіомовлення України: роздержавлення і приватизація”, Німецька хвиля” на українському грунті”, Журналістська телерадіоосвіта: сучасні тенденції”, Німецька хвиля” і український телерадіоринок: становлення діалогу”, де здобувачу належить та частина, яка стосується проблем радіожурналістики, а Гоян В. телевіз

bibliography

ВИСНОВКИ

Із розвитком комерційної діяльності у сфері електронних медіа становлення українського радіомовлення позначилося зміною парадигм, оскільки змінилося розуміння принципів функціонування радіожурналістики як прикладної науки. Сьогодні вона перебуває в системі радіомовного ринку, і відоме твердження говори так, щоб я тебе бачив і відчував; говори так, щоб я бачив і відчував те, що бачиш і відчуваєш ти” сприймається тепер у контексті підприємницької діяльності в радіоефірі, тобто йдеться передусім про виготовлення журналістського продукту на продаж із метою отримання прибутку. Такі зміни в класичній системі української радіожурналістики викликані багатьма передумовами, засадничими з яких вважаємо такі:
· по-перше, світова практика розвитку комерційного радіомовлення суттєво вплинула на традиційні базові основи українського радіоефіру;
· по-друге, політичні, економічні та соціальні зміни в Україні в 90-х роках дозволили законодавчо закріпити можливість утримувати електронні медіа (радіомовлення) у приватній власності, а, отже, поєднувати журналістську роботу з підприємницькою діяльністю;
· по-третє, потенціал самого українського радіомовлення дозволяв здійснити суттєві зміни в управлінській сфері та програмуванні, хоча й не такі швидкі та показові, як, зокрема в європейських країнах чи, наприклад, у Росії.
Ці чинники вплинули на нове розуміння ролі радіожурналістики в суспільстві як прикладної науки, що діє в контексті ринкових законів і утверджується як наука про бізнес та про форми підприємництва в радіоефірі. Водночас бізнес і підприємництво є змістом існування комерційної радіожурналістики як творчого процесу. В результаті такого поєднання форми та змісту, за певних політичних, економічних і соціальних передумов розвивається радіомовний ринок, сенс існування якого виправданий тоді, коли радіокомпанія пропонує на продаж продукт журналістської діяльності й таким чином починає отримувати прибуток. Такий висновок є результатом існування концепції розвитку комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства, зокрема в Україні. До основних положень цієї концепції варто віднести такі:
1. Українське комерційне радіомовлення, яке, на відміну від більшості країн Європи, виникло до створення громадського радіо, стало потужним засобом масової комунікації. Хоча функція розважання за світовою практикою вважається основною характеристикою комерційного радіоефіру в країнах перехідного періоду від тоталітарного до посттоталітарного та пострадянського суспільства, функції інформування й просвітництва у комерційній діяльності радіоорганізацій відіграють першочергову роль.
2. Формування комерційного радіомовлення в пострадянських країнах характеризується передусім як пряме запозичення європейських цінностей, що потрапляють на особливий політико-економічний та соціальний ґрунт із ментальними ознаками такої спільноти, як радянський народ. Однак, із поступовим утвердженням у суспільстві національних цінностей і традицій, із формуванням ринкових умов у сфері медіа, комерційне радіомовлення виявлятиме індивідуальні особливості на певному медіаринку, в тому числі й українському.
3. Українське комерційне радіомовлення охоплює як державну сферу, так і недержавну (приватне й громадське мовлення), оскільки передбачає ділове підприємництво в ефірі. Але якщо в державному й громадському радіомовленні підприємництво розглядається як один з елементів підтримання загального функціонування, то для приватного радіо підприємницька діяльність це самодостатній комплекс менеджерських і програмних технологій, завдяки чому і можливе існування такої форми власності на радіоефір. Тому в сфері радіомовлення комерційний та державний сектори не варто розмежовувати лише на ґрунті залучення до комерційної діяльності, бо йдеться лише про обсяги та способи реалізації результатів підприємницької діяльності, а також мету, заради якої цей продукт виготовляється.
4. Комерційне радіомовлення, на відміну від некомерційного (державного), що є характерним для пострадянських країн це нова сфера стилістично-фонетичного моделювання ефіру й спілкування з аудиторією, це нові методи журналістської роботи й стандарти журналістської діяльності, які ґрунтуються передовсім на застосуванні творчого журналістського менеджменту й розширеного розуміння специфіки радіожурналістської професії.
5. Українська, як і вся пострадянська комерційна радіожурналістика, це специфічний набір форматів, типів програм і жанрів мовлення, зорієнтованих на цільову аудиторію. Це перехід від основних форматів до спеціалізованих, від бажання охопити масову аудиторію до її чіткої градації на певні цільові групи, це саме той процес, що відбувається у світовому комерційному радіомовленні.
6. Розглядаючи комерційне радіо як перспективу розвитку українського радіомовлення у загальноєвропейському та світовому інформаційному просторі, що, крім усього, потребує внесення певних змін до основ вітчизняної радіожурналістської освіти, важливо зазначити таке: незалежно від того, що комерція в медійній галузі, зокрема, й у радіоефірі, має також зворотній бік, який ще називають фінансовою заангажованістю”, комерційне радіомовлення, поза тим, є ознакою розвитку плюралізму, гласності й відкритості медіа, ознакою демократизації суспільства та інтеграції вітчизняних медіа до загальносвітових прогресивних ЗМК.
Основу концепції розвитку комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства складають ряд чинників, що комплексно відображають специфіку підприємницької діяльності в радіоефірі, це чинники економічної доцільності та соціальної значущості, форми власності, цільової аудиторії, прибутку, наявності ринку та конкурентного середовища, програмування (форматування), реклами, менеджменту та маркетингу. Весь цей комплекс характеризує теоретичне підґрунтя розвитку українського комерційного радіо, яке отримало практичне підтвердження протягом більш, ніж десятилітнього функціонування.
Окрім того, цей комплекс чинників складає основу класичної моделі функціонування комерційного радіоефіру в пострадянському суспільстві, якою є комерційна радіостанція, що поєднує наявні радіомовні технології, сформовані практикою світового мовлення, а також специфіку політичного, економічного, соціального розвитку українського суспільства. Важливо зазначити, що ряд особливостей радіостанції, які відрізняють її від власне поняття радіомовлення, тобто самодостатність, індивідуальність та інтерактивність, зазнаватимуть постійного узгодження з функціонуванням медіаринку, його структурної доцільності, законодавчої процедури та соціально-демографічними особливостями цільової аудиторії.
Базовими технологіями, які складають концепцію комерційного радіомовлення, є технології управління, програмування і рекламної діяльності, головна мета яких формувати звуковий образ станції та цільову аудиторію каналу, залучати інвестицій та рекламні надходження.
Технологію управління комерційним радіомовленням складають стандарти запровадження й реалізації стратегічного менеджменту, коли здійснюється поетапне становлення і розвиток радіостанції, планується виробництво програмного продукту, його просування й розкрутка” на радіомовному ринку, зрештою визначається рейтинг компанії як свідчення результативності здійснення стратегічного менеджменту. Стратегічний менеджмент передбачає кореляцію фінансового, рекламного та програмного менеджментів, кожен з яких реалізується на основі того законодавства й тих економічних реалій, які існують у суспільстві.
Технологія програмування комерційного радіомовлення включає ряд певних структурних елементів та процесів, завдяки яким станція заявляє про власну індивідуальність на конкурентному радіомовному ринку це визначення формату, типу мовлення, типу програм, жанрової характеристики, які комплексно визначають концепцію мовлення станції, її технічного забезпечення і спрямованості на цільову аудиторію. Комерційні радіостанції на пострадянському інформаційному просторі характеризуються певною специфікою добового мовлення, що відображає рух і стан аудиторії під час ранкового, денного, вечірнього та нічного ефірів. Оскільки радіоаудиторія України, як уже зазначалося, має певні соціально-геодемографічні особливості, концепція мовлення й добова характеристика радіоефіру якраз і зорієнтовані на на її цільовому формуванні та збереженні.
На формування й збереження цільової аудиторії впливає також і форматування радіостанції як концептуальний процес програмування, що складається з певних елементів, якими є музика, реклама, спеціальні програми, ведучі (модератори, ді-джеї), рубрики, джингли, новини, ігри тощо. Саме вони повинні забезпечувати комерційний успіх радіостанції, в основі якого гармонійне поєднання формату та інтересів цільової аудиторії. Механізм форматування є настільки суттєвим для розвитку комерційного радіомовлення, що можна говорити про існування форматної радіожурналістики, в основі якої філософія спеціалізації радіоаудиторії, вартості виготовлення й донесення до аудиторії спеціалізованого продукту, а також соціалізації радіоефіру як способу спілкування між радіостанцією та слухачем.
Система жанрів у комерційному радіомовленні теж сприяє отриманню станцією прибутку, тому, як правило, виокремлюють комерційні та некомерційні жанри. Отже, пропонується висновок, що комерціалізація радіомовлення привела до певної жанрової модифікації, яка залежить від конкуренції радіостанцій на ринку цільових аудиторій та реклами, нових програмних радіотехнологій, зрештою, сприйняття радіожурналістики як форми бізнесу. Тому відбувається моделювання нових жанрів, яким притаманні зміщені функціональні особливості щодо системи класичних жанрів. Таким чином, комерційне радіомовлення створює передумови для формування нових жанрів на базі класичних.
Практика сучасного комерційного радіо засвідчує: оскільки немає чистих форматів, то немає і чистих жанрів, бо, як правило, класична система радіожанрів представлена у програмних концепціях радіостанцій розмовних форматів відсотковими пропорціями, що є ще одним аргументом на користь постійної жанрової модифікації.
Технологія рекламної діяльності ґрунтується тому, що рекламодавець, орієнтуючись на рейтинг радіостанції, тобто на потрібну йому аудиторію, так чи так має справу з рейтингом форматів радіостанцій. Реклама на комерційному радіо є основним джерелом прибутку, тому увесь стратегічний менеджмент станції спрямований на те, щоб мати першість на ринку форматів. Рекламодавець також характеризується певними геосоціальними, ментальними й психологічними особливостями, тому це також необхідно враховувати, обираючи формат під цільову аудиторію, бо рекламодавець так само є цільовою аудиторією радіокомпанії.
Радіомовні технології в українському ефірі були впроваджені тоді, коли демонополізовувалося й роздержавлювалося радіомовлення, ламалася командна система управління економікою, створювався рекламний ринок, формувалися ринкові відносини в ЗМІ та в суспільстві. Тому недержавний сектор в українських медіа, і, зокрема в радіомовленні, розпочав функціонування на базі тих технологій, які вже були випробувані світовою практикою й застосовані багатьма країнами з розвиненою економікою. Метою таких технологій було максимальне охоплення аудиторії з врахуванням її мовних, ментальних та соціальних характеристик і вплив на них за допомогою застосування стратегічного радіоменеджменту.
Розглядаючи положення концепції розвитку комерційного радіомовлення в пострадянському суспільстві, варто підкреслити й такі висновки:
1. Комерційні радіостанції в Україні за прикладом економічно розвинених країн світу утворили систему комерційного радіомовлення, яка є відображенням ринкових відносин у суспільстві систему децентралізовану і демонополізовану, бо конкуренція примушувала станції тісніше прив'язуватися до того чи того регіону і діяти відповідно до ринкової кон'юнктури, отже формувати локальне й регіональне (мережеве) комерційне мовлення. У результаті була сформована дуальна система українського радіомовлення, коли поряд із державними радіокомпаніями виникали приватні недержавні радіокомпанії, які функціонували як ділові підприємства, що продавали свій ефірний час під рекламу з метою отримання прибутку, отже, були комерційними підприємствами.
2. Українське комерційне радіомовлення подолало шлях еволюції від „містечкового” радіо до засобу масової інформації, коли створювалися потужні радіомережі й радіохолдинги, що визначило місце комерційного радіомовлення в системі українських медіа та роль підприємницької діяльності в радіоефірі.
3. Особливістю формування комерційного радіомовлення в Україні, як і в більшості пострадянських країн, було те, що переважаючий розвиток недержавного телебачення на початку 90-х років домінував над становленням недержавного радіомовлення. Самоокупність і рентабельність телекомпаній, які дозволяли швидко відтворювати затрати, вкладені в телевізійне виробництво, й отримувати прибуток, позначилися на рівні розвитку радіобізнесу. Радіостанції працювали з малими бюджетами, тому досить часто виникали радіостанції-„одноденки”, головною метою яких було вирішення певних політичних чи вузькоіндивідуальних завдань, сягнувши яких, вони або перепродувалися іншим власникам, або взагалі припиняли діяльність. Хоча комерційне радіо в Україні й поступається іншим ЗМІ стосовно рекламних надходжень, однак технологічне оснащення комерційних станцій доступніше за ціною, а прибутковість вища, аніж, наприклад, на телебаченні завдяки нижчій собівартості хвилини мовлення.
4. Намагаючись отримати надприбуток і вищий рейтинг комерційні станції можуть використовувати маніпулятивні технології, тобто залучати такі технології управління і програмування, коли примітивізується, інтелектуально спрощується специфіка спілкування з аудиторією, отже, штучно применшується значення всього радіомовлення щодо діалектичного розвитку суспільства. Результатом такої діяльності стає громадська критика, яка звертає увагу на те, що підприємницька діяльність у радіоефірі може приносити шкоду суспільству й самій радіожурналістиці, потурати невибагливим смакам масової аудиторії і, зрештою, нівелювати творче начало в радіожурналістиці. Громадськість протиставляє цьому цінності громадсько-правового мовлення, яке захищає інтереси суспільства і сприяє інтелектуально-естетичному розвитку самого радіомовлення.
5. Приватне комерційне радіомовлення у світі, та й в Україні, медіадослідники протиставляють громадському радіо ще й тому, що громадське радіомовлення більше задіяне у політичних процесах, воно є показником розвитку суспільства і можливістю мас впливати на політичну ситуацію в країні. А комерційне мовлення, яке базується на приватній формі власності, створюється передусім для заробляння грошей, і суспільні та політичні інтереси розглядає лише крізь призму прибутку. Однак досвід становлення України як незалежної держави довів, що комерційне радіомовлення не стоїть осторонь політичних процесів, які відбуваються в країні, а, завдяки специфіці мовлення й зорієнтованості на цільову аудиторію, може суттєво впливати на результати формування громадської думки.
6. Загалом, проблематичними аспектами комерціалізації радіоефіру в Україні, як і на інших пострадянських теренах, можна вважати:
по-перше, радіостанції задовольняли не допитливість, а цікавість;
по-друге, простежувалося домінування чинника персонального інтересу над чинником суспільного інтересу, тобто громадянин ставав лише споживачем, який не збирається впливати на будь-що;
по-третє, політичне протистояння в країні знайшло відбиток у протистоянні радіостанцій, які суспільство розділило на так звані „чужі” й „свої”, що, залишаючись заангажованими, не давали правдивої інформації про суспільні процеси, а, отже, викликали недовіру громадян до інформаційного продукту;
по-четверте, спостерігалася підміна понять функцій: функції інформування і просвітництва фактично знівельовувалися до прислужництва;
по-п'яте, комерційне радіо, яке намагалося бути щонайближче до невибагливої масової аудиторії, ставало відображенням низького рівня культури, характерного для певної частини аудиторії, саме перетворившись, таким чином, на джерело безкультур'я;
по-шосте, домінуючі позиції в ефірі посіла реклама, витіснивши радіожурналістику на другий план, тобто, не реклама слугувала для програми, а програма ставала своєрідною обгорткою” для реклами;
по-сьоме, засадничу роль на станції почали виконувати рейтинг і формат, а вже потім слухач, тому комерційне радіомовлення називали ще світом форматів і обмежень, світом певних лімітів, визначених радіостанціями, щоб їх свідомо вибирали.
7. Комерційне радіомовлення в Україні відіграло суттєву роль щодо розуміння ролі й місця журналіста у виробництві та презентації радіомовної продукції. Журналістські професії, залучені до реалізації програмних концепцій станцій а це стрингер, репортер, ді-джей, модератор, програмний директор змінили звуковий образ українського радіомовлення, надавши йому нових комунікативних і ділових особливостей. Зрештою, перехід від уніфікації до універсалізації праці, стратегічний менеджмент і маркетингова діяльність означили появу нового розуміння журналістської професії на радіо, яка характеризується поєднанням управлінської діяльності з суто журналістською творчістю.
8. Нові формати радіомовлення (власне комерційних радіокомпаній) передбачають нове розуміння професії журналіста, який може бути ведучим ефіру (модератором), презентером новин, редактором (випусковим, літературним редактором) програми, ді-джеєм (музикознавцем), радіорепортером, коментатором, оглядачем (аналітиком) або, зрештою людиною-оркестром”, яка здатна поєднати всі ці професії в ефірі. Такі параметри журналістської діяльності цілком характерні для радіомовлення минулих десятиліть, оскільки передбачають чітко визначені межі застосування творчого процесу. Сьогодні всі вони універсально пов'язані між собою технологічними рамцями, тобто вмінням виготовляти інформацію за допомогою нових радіомовних технологій (цифрове радіомовлення, внутрішні комп'ютерні мережі радіостанцій, передача аудіофайлів через інтернет тощо) і за допомогою мультимедіа (професійні редактори звуку, компресори звуку, відео та аудіоархіви і т.д.).
9. Українські медіа, як і ЗМІ інших пострадянських країн, характеризуються певною соціально-демографічною характеристикою аудиторії, якій, з одного боку, властиві ознаки так званої радянської ментальності”, з другого наявність нового мислення, інтересів та смаків, що позначалося на тематиці програмування радіоефіру. Отже, змінювалися уявлення людей про їхні можливості, зокрема щодо участі в розподілі прибутку від підприємницької діяльності у сфері радіомовлення, що впливало на зміни функціональних особливостей самого радіомовлення та його звукового образу.
10. Помітною особливістю формування пострадянського радіоефіру стало виокремлення на радіомовному ринку так званого лідера комунікацій, яким став потужний розвиток комерційного російського радіомовлення. Після розпаду радянських ЗМІП Росія отримала важливі економічні важелі впливу на медіасистеми колишніх радянських республік, запропонувавши свої форматні технології становлення комерційного радіомовлення, які досить легко були імплементовані в український ринок радіоформатів. Чітка адресна спрямованість, відсутність мовних перешкод, діяльність у спільному економічному просторі, який, незалежно від політичних та фінансових відмінностей, і надалі залишається дієвим і актуальним на теренах пострадянського простору, стали відчутною перевагою російського комерційного радіомовного ринку над європейським чи американським досвідом комерціалізації радіоефіру. Такі обставини спричинили певні ускладнення для вільного розвитку українського радіомовлення, оскільки мовна ситуація в українському радіоефірі була сформована на користь російської. Тому можна говорити про явище, яке справді характеризувало українське комерційне радіо так званий мовний конфлікт, який позначився на звуковому образі українських комерційних станцій, увів до практики українського радіо ряд нових форматів, а саме: Russian Top 40”, Russian Shansone” чи Sovieticus Nostalgiya”, започаткованих на російському медіаринку, й функціонально перевірених на традиційно національних, ментальних особливостях аудиторії інших пострадянських країн.
11. Розглядаючи специфіку комерційного радіомовлення в Україні, можна говорити про його звуковий образ, а він залежить від таких чинників, як національно-ментальна й мовна особливості, а також від системи форматування мовлення, яка є характерною для українського радіомовного ринку. Наприклад, формат із поліхарактеристиками Variety” зажив найбільшої популярності на посттоталітарних радіомовних ринках і становить концептуальну основу теорії радіопрограмування комерційних мовців і в Україні. Цей формат передбачає масовий прибуток від підприємницької діяльності завдяки специфіці зорієнтованості на масову, не спеціалізовану, аудиторію. Орієнтація на єдиний, так званий чистий” формат, який став би прибутковим для станції, не була характерною практикою для українського комерційного радіо протягом більш, ніж десятиліття його існування. Звуковий образ пострадянського мовлення теж був пов'язаний із залученням таких форматів, як Russian Top 40”, Russian Shansone” чи Sovieticus Nostalgiya”, про що йшлося вище, і які впродовж тривалого часу конкурували й витісняли з ринку комерційні формати загальносвітового зразка. Зрештою, звуковий образ українського радіомовного ринку отримає на перспективу нові поліхарактеристики з уведенням чіткої спеціалізації станцій, зі збільшенням вибору форматів та їхньою ринковою конкуренцією.
Результатом практичного застосування концепції розвитку комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства є також і певні рекомендації щодо подальшого функціонування комерційного радіомовлення в Україні.
· Важливою проблемою розвитку комерційного радіомовлення в пострадянському суспільстві є поєднання політичного впливу та підприємницької діяльності, що свідчить про залежність об'єктивних економічних чинників від суб'єктивних політичних рішень. Переведення фінансових потоків, отриманих завдяки комерції в радіоефірі, за кордон, уніфікація форматних і програмних концепцій, зміни у ставленні до професії радіожурналіста, залучення радіостанцій до медіахолдингів, які зосереджені передусім на політиці, відсутність демократичних засад у суспільстві все це свого часу негативно відбилося як на становленні легального радіобізнесу, так і на розвитку національного мовлення загалом. Отже, розуміння індивідуальності радіомовного ринку в Україні дозволятиме точніше співставляти багатонаціональні потреби аудиторії, а економічні важелі його розвитку будуть домінувати тоді, коли фінансові потоки спрямовуватимуться в розвиток медіа.
· Українське комерційне радіомовлення характеризується певними мовними, національними, економічними й соціальними особливостями й традиціями, воно може мати власний шлях розвитку, якщо його не гальмуватимуть: по-перше, проблеми нерівної конкуренції з державними мовцями (на відміну від взаємовигідної конкуренції із громадськими станціями, характерної для європейських країн), оскільки в Україні є державна монополія на передавачі й приміщення для приватних станцій; по-друге, диспропорція рекламного ринку, тому що державні радіокомпанії охоплюють більшу частину аудиторії завдяки дротовому мовленню, дотуються з державного бюджету і намагаються заробляти на рекламі за демпінговими цінами, а також створюють своє комерційне мовлення. Тому завдання для недержавного приватного сектору комерційного радіо сьогодні полягає у постійному збільшенні долі рекламного ринку в конкуренції як із державними медіа, так і з іншими електронними ЗМК.
· Формування соціального статусу аудиторії залежить передусім від соціального статусу колективу станції, зокрема ведучих ефіру, тобто соціальний портрет колективу радіостанції через ведучих ефіру проектується на соціальну складову аудиторії. Тому цілком природно, що кожен ведучий гідний своєї аудиторії, оскільки він її створює. Лише тоді, коли радіостанція засвідчуватиме, що її журналістський колектив, рекламодавці, і аудиторія є партнерами в бізнесі, тоді й буде довіра до реклами та комерційний успіх.
· Комерційне радіомовлення й надалі впливатиме на формування журналістської освіти в Україні. Це означає, що радіожурналіст після навчання у профільних школах, факультетах, інститутах, потрапляючи до системи комерційного радіомовлення, буде прагнути виготовляти такий творчий продукт, який продаватиметься, тобто приноситиме прибуток як радіокомпанії, так і йому самому. Тому сьогодні варто наголошувати на тому, що змінився також і сам студент, майбутній радіожурналіст, який діє більш прагматично, розуміючи, що повинен за допомогою свого фаху виборювати робочі місця на ринку праці. Корпоративність студентської лави й конкуренція на ринку праці увесь процес формування сучасного радіожурналіста й принципи радіожурналістської освіти повинні базуватися також і на розумінні концепції комерційного радіомовлення, тісному поєднанні теорії й практики, на відчутті внутрішньої жанрової специфіки радіоефіру та її здатності завойовувати аудиторію.
· Сучасне радіомовлення як індустрія вимагатиме певних стандартів журналістської діяльності. Для того, щоб на рівні радіожурналістської освіти виокремити ці стандарти, необхідно змінювати методологію викладання у фахових вузах, пов'язати її з перспективами розвитку сучасної радіожурналістики. Тому профільним вузам важливо включати до навчального процесу дисципліни, які збалансовуватимуть співвідношення між розвитком вітчизняної журналістської теорії та практикою сучасного українського радіоефіру (наприклад, ”Радіоменеджмент”, Недержавне радіомовлення”, Радіомаркетинг”, Міжнародне радіомовлення”, „Основи мікрофонного мовлення”, „Технічні засоби радіомовлення” тощо), оскільки стандарти журналістської роботи містять також знання нових технологій, застосовуваних під час виробництва радіомовної продукції. Нові радіотехнології, які постійно розвиваються, змінюються й функціонально поліпшуються, вимагають удосконалення навчальних планів і за цим повинна постійно стежити журналістська наука як на навчально-методичному, так і на науковому рівнях.
· Із впровадженням іноваційних технологій в інформаційному просторі України, становленням конкурентноспроможного комерційного радіомовлення, а також новим баченням професії сучасного радіожурналіста, постає необхідність внесення певних змін щодо системи вітчизняної професійної навчальної підготовки у профільних освітніх закладах кадрів для радіомовлення. Сьогодні вкрай важливо зрозуміти, що сучасний радіожурналіст це не лише творець в ефірі, а й організатор творчого процесу в редакції, студії чи станції, бо творчий процес у структурі комерційного радіомовлення варто розглядати як у контексті індивідуальної ефірної творчості, так і в системі творчої колективної діяльності. Саме тому, розглядаючи українське радіомовлення через призму економічних важелів, важливо розуміти, що сучасне радіо це засіб масової інформації, який не лише впливає на розвиток суспільства, а й формує нову сферу творчої журналістської діяльності.
· Варто виділити ряд журналістських професій, які взаємозалежні з процесом формування радіостанції як ділового підприємства, і які комплексно мають забезпечувати рейтинг та її прибутковість. Їх можна характеризувати за рівнем участі у виробничому процесі та рівнем відповідальності перед слухачами або засновниками станції, зрештою рівнем важливості для остаточного становлення радіостанції. І це ті журналістські професії, яким необхідно надавати максимальної уваги в навчальних планах із радіожурналістики коментатор, оглядач, спеціальний кореспондент, ведучий програм, редактор, репортер. Кожна із цих професій є запитаною на сучасному радіо, а всі разом вони окреслюють професіограму сучасного радіожурналіста.
· Вивчення та освоєння специфіки менеджменту в засобах масової інформації є важливим етапом формування сучасного журналіста-професіонала, тому радіожурналістську освіту варто сфокусовувати на двох напрямах: креативному та управлінському. Сьогодні, коли мас-медіа тісно взаємопов'язані з бізнесом, стали видом і формою бізнесу, ці сфери діяльності журналіста є необхідними для введення до навчального процесу спеціалізованих вузів. Радіоменеджмент має свої характерні технології, оскільки залежить від функціональних особливостей радіомовлення як виду ЗМІ та його місця в структурі українських мас-медіа.
· Сучасний журналіст це не лише творець в ефірі, а й творець у бізнесі, підприємець, який повинен оволодіти не лише основами менеджменту та маркетингу радіомовлення, а й розумітися на деталях фінансової діяльності радіокомпанії, вміти відчувати актуальність змін для досягнення спільної мети, результатом чого є участь у розподілі прибутку від журналістської діяльності. Саме такий підхід до розуміння специфіки сучасної радіожурналістики додатково, якщо не першочергово, дозволить стимулювати інтерес студентів до максимального опанування основами професії радіожурналіста під час навчального процесу. Тому, завершуючи дисертаційне дослідження, варто не лише очікувати подальших наукових розвідок у царині творчого й управлінського сегментів українського комерційного радіо і його місця в контексті світового радіомовлення і радіобізнесу, а й формування фундаментальних основ вітчизняної радіожурналістики як науки, що базується на сучасних радіомовних технологіях.
Отже, радіомовлення в Україні, як і в інших пострадянських країнах, протягом більш, ніж десятиліття комерційної діяльності, було технічно трансформовано змінилися способи поширення сигналу, відбувся перехід від дротового мовлення до ефірного, урізноманітнилася система діапазонного мовлення, цифрове, супутникове та інтернет-мовлення вплинули на формування звукового образу українського радіомовного простору. Окрім того, певні соціальні та економічні передумови в державі сприяли демонополізації ефіру й переходу його на ринкові засади. Тому формування комерційного радіомовлення в Україні, яке розширило межі розуміння творчих та інтерактивних можливостей радіо, урізноманітнило вибір щодо створення програмного продукту (його типологічної та жанрової характеристики), визначило нові механізми функціонування радіоефіру та формування його комунікативних особливостей, залучило громадськість до п