ПРЕСА ЕТНОСІВ КРИМУ: ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ І ДІАЛОГ КУЛЬТУР

brief description

Київський НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

На правах рукопису

Яблоновська Наталя Всеволодівна

УДК 070.1: 323.15 (477.75) 311/312”

ПРЕСА ЕТНОСІВ Криму: ПРОБЛЕМА національного відродження і діалог культур

Cпеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Науковий консультант
доктор філологічних наук, проф.
Мегела Іван Петрович

Київ 2007

ЗМІСТ

Вступ

5

РОЗДІЛ 1. Преса етносів Криму як предмет українського журналістикознавства

15

1.1. історіографія і джерельна база дослідження

15

1.2. Методика дослідження

24

1.3. Періодичні друковані видання етносів Криму як матеріал для вивчення явища етнічної преси

28

Висновки до розділу

37

Розділ 2. Етнічна преса Криму в складі таврійської губернії

39

2.1. Виникнення преси етносів Криму

39

2.1.1. Вірменські видання Феодосії, зародження традицій караїмської журналістики

39

2.1.2. Газета І. Гаспринського Переводчик-Терджиман”

44

2.2. Видання 1905-1907 рр.: перше піднесення етнічної преси

64

2.2.1. Розширення видавничої діяльності І. Гаспринського (Миллет”, Алем-и-нисван”, Ха-ха-ха”)

66

2.2.2. Видання Р. Медієва (Ветан хадими”, Голос мусульманина”)

70

2.2.3. Єврейська революційна преса півострова (журнали Молот” і Молодая Иудея”)

74

2.2.4. Виникнення міжнаціональної періодики (журнали учнівської молоді Первый луч” і Луч”)

87

2.3. Етнічна преса в умовах післяреволюційної реакції

94

2.3.1. Кримськотатарські видання

95

2.3.2. Доля української преси Криму

99

2.3.3. Зародження німецької періодики Таврійської губернії

102

2.3.4. Продовження традицій караїмської і єврейської журналістики

108

Висновки до розділу

120

Розділ 3. Національна періодика революцій 1917 рОКУ і громадянської війни у Криму

122

3.1. Друге піднесення у розвитку кримської етнічної преси

122

3.2. Лютнева революція і зростання самосвідомості етносів Криму

125

3.3. Основні етапи розвитку національної преси Криму 1917-1920 рр.

131

3.3.1. Формування в Криму вільної національної преси (березень-грудень 1917 р.)

131

3.3.2. Преса Республіки Тавриди: колапс національних видань (січень-квітень1918 р.)

149

3.3.3. Національна преса періоду німецької окупації, уряду Сулькевича (кінець квітня 14-15 листопада 1918 р.)

151

3.3.4. Етнічна преса за уряду С.С. Крима (листопад 1918 р. лютий 1919 р.) та інтервенції військ Антанти

159

3.3.5. Національна преса Кримської Радянської Соціалістичної Республіки (кінець квітня кінець червня 1919 р.)

162

3.3.6. Денікінщина (24 червня 1919 р. квітень 1920 р.)

164

3.3.7. Правління П.М. Врангеля (квітень-листопад 1920 р.)

171

3.3.8.Остаточне утвердження у листопаді 1920 р. у Криму більшовиків і стан національної преси

180

Висновки до розділу

188

Розділ 4. Етнічна преса Кримської АРСР

191

4.1. 1920-ті рр.: етнічна періодика в умовах коренізації

191

4.1.1. Національна політика Кримської АРСР і її вплив на розвиток етнічної преси

191

4.1.2. Кримськотатарська журналістика: національне відродження крізь призму класового підходу

212

4.2.1930-ті рр.: національні видання періоду зміцнення тоталітаризму

236

4.3. Етнічні ЗМІ Другої світової війни

251

4.3.1. Радянські ЗМІ етносів Криму

251

4.3.2. Етнічна преса періоду окупації Криму

260

Висновки до розділу

278

Розділ 5. Преса етносів Криму у другій половині ХХ століття

280

5.1. Кримськотатарські видання періоду депортації

281

5.1.1. Видання кримськотатарського зарубіжжя

281

5.1.2. Офіційна кримськотатарська преса

284

5.1.3. Самвидав

288

5.2 Формування в Криму системи кримськотатарської преси.

294

5.3. Етнічна преса Автономної Республіки Крим: досягнення і проблеми.

310

Висновки до розділу

344

Висновки

347

Перелік використаних джерел і літератури

363

Додаток

435

ВСТУП
Актуальність теми. Розташувавшись на перехресті цивілізацій античної Греції і Риму, Давньої Русі й Візантії, Хазарії і Балканських країн, Крим здавна був поліетнічним реґіоном. На його території сформувалося три автохтонних народи: кримські татари, караїми і кримчаки, тут мешкали таври, кіммерійці, скіфи, елліни, сармати, готи, римляни, гуни, авари, хазари, печеніги і половці (кипчаки), євреї, візантійці, генуезці й венеціанці, українці, росіяни, вірмени, німці, болгари, чехи, поляки й ін.
Тож закономірно, що невдовзі після заснування загальнокримської періодичної преси на півострові стали з’являтися перші етнічні видання (у 1838 р. вийшла друком перша кримська газета Таврические губернские ведомости”, а вже 1860 р. у Феодосії почав виходити перший вірменський журнал Масяц агавні”).
У суспільному житті сучасної України як поліетнічної держави феномен етнічної преси набуває дедалі вагомішого значення, бо саме вона відбиває особливості національного самоусвідомлення народів, яких вона представляє, їхній історичний і соціокультурний досвід, а отже, їхні етнічні стереотипи і суспільно-політичні очікування, даючи можливість владі вчасно йти назустріч цим прагненням і таким чином зберігати міжнаціональну злагоду і стабільність у суспільстві.
Для Автономної Республіки Крим етнічна преса має ще більш важливе значення, оскільки тут вона віддзеркалює інтереси не лише національних меншин, що внаслідок історичних обставин проживали на півострові, а й корінних (автохтонних) народів: кримських татар, караїмів, кримчаків, які сформувалися саме на кримській землі й не мають, на відміну від кримських росіян, вірмен, болгар, білорусів, іншої території, окрім Криму, де вони могли б зберігати та розвивати свою етнічну самобутність.
Складна, часом нестабільна етнополітична ситуація в АРК, труднощі інтеграції в українське суспільство раніше депортованих кримських татар, болгар, вірмен, греків і німців покладають чималу відповідальність на їхні ЗМІ, які можуть або сприяти мирові, або стати знаряддям міжнаціональної ворожнечі.
На жаль, саме здатність етнічної преси звертатися до національних, а через них до загальнолюдських цінностей, обминаючи нав’язані політиками класові чи інші штучні пріоритети, стала причиною того, що спочатку в Російській імперії, а потім у декларативно інтернаціональній Радянській державі етнічні видання повсякчас перебували на межі виживання.
Так само й розвиток кримської етнічної преси, історія якої налічує майже півтора століття, не був лише поступальним: крива його злетів і падінь, повторюючи звивини і перегини” історії півострова, іноді опускалася до нульової позначки у період, коли з Криму примусово виселялися цілі народи, які століттями визначали його долю і культурну своєрідність.
Будучи одним із найяскравіших показників внутрішньої свободи і демократичності будь-якого полікультурного суспільства, національна преса Криму стала своєрідним зліпком його духовної історії. Вона розквітала тоді, коли в суспільстві актуалізувалися демократичні цінності, і занепадала в періоди імперської несвободи.
У той час, коли ідентифікація себе за національною ознакою викликала звинувачення у буржуазному націоналізмі”, етнічна преса була вимушена майже повністю відмовитися від цінностей національних, конфесійних, загальнолюдських (наприклад, відмова кримськотатарських видань від теми мусульманських традицій, які, попри заборону, впродовж усього періоду комуністичного правління зберігалися у побуті навіть членів партії). За часів сталінщини табу на національний дух” не було випадковим явищем: самій суті тоталітаризму суперечили пронесені крізь сторіччя національні етичні еталони, які давали можливість людині відчути себе не коліщатком та гвинтиком” державної машини, а відповідальною за свій вибір особистістю (перед своїм народом, релігійною общиною, перед пам’яттю предків і, врешті-решт, перед Богом).
Велика Вітчизняна війна, однак, змусила сталінський режим по-іншому подивитися на етнічні видання, використовувати їхні величезні можливості для ведення інформаційних війн із майже досконало організованою системою пропаганди гітлерівської Німеччини. Привернути на свій бік симпатії місцевого населення за допомогою національної преси намагався й окупаційний режим у Криму. Проте жодна зі сторін у цьому інформаційному протистоянні не була зацікавлена в національному відродженні корінного населення півострова. Після визволення Криму з'ясувалося, що етноцид добре відомий не тільки гітлерівцям, які розстрілювали євреїв, кримчаків і циган, а й радянським ідеологам: кримських татар було названо народом-зрадником” і депортовано за національною ознакою. Невдовзі у депортацію було відправлено і кримських вірмен, болгар, греків, частину караїмів.
Зневажливе, навіть вороже ставлення Радянської держави до депортованих нею кримських татар, німців, вірмен, які випускали переважну більшість довоєнних етнічних видань, надовго закрило вченим шлях до цілого масиву культури Криму. Тому досі кримська етнічна преса явище маловивчене, і дослідити її це означає відновити розірваний ланцюг у духовній історії багатьох понівечених депортацією і сталінщиною кримських етносів: кримських татар, караїмів, вірмен, болгар, греків, німців.
Брак інформації, розпорошеність етнічних видань по багатьох бібліотеках й архівах України, Росії, Туреччини, Німеччини та ін., відсутність частини газет і журналів, видання яких засвідчують архівні дані та мемуарні документи, неукомплектованість відомих видань є об’єктивною перешкодою у вивченні преси етносів Криму за весь час її існування.
Саме малодослідженість історії та сучасного стану етнічної преси Криму та її велике суспільно-політичне значення зумовили актуальність теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка Розбудова державності України” (номер державної реєстрації 196015204), програми Інституту журналістики Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (номер державної реєстрації 01БФ045-01), відповідає Координаційному плану МОН України Історія етнонаціональних процесів в Україні” (5 код напряму; 4 рівень; реєстраційний номер програми 05-04-МВ/97). У частині дослідження кримськотатарських і караїмських видань тема дисертації відповідає також науковим планам Науково-дослідного центру сходознавства Республіканського вищого навчального закладу Кримський інженерно-педагогічний університет”.
Мета дослідження подати комплексну та цілісну наукову картину виникнення і розвитку етнічної преси Криму, а також відображення в ній процесів національного відродження і діалогу культур.
Відповідно до мети було визначено такі завдання:
проаналізувати особливості етнічної преси як явища журналістики і виділити її найсуттєвіші ознаки і функції;
зібрати і систематизувати наявні відомості з історії етнічної преси Криму;
виявити і дослідити етнічну періодику, яка видавалася на території Криму від 1860 р. до сьогодні;
розглянути способи та методи відображення на її сторінках процесів національного відродження й діалогу культур;
визначити основні етапи розвитку кримської етнічної преси у зв'язку з найважливішими суспільно-політичними подіями в історії півострова;
увести в науковий обіг ряд неспостережених та маловідомих кримських національних видань минулого, визначити їх внесок у розвиток етнічної журналістики;
проаналізувати проблематику, тематику, особливості функціонування кримських етнічних ЗМІ в різні історичні періоди;
охарактеризувати сучасний стан етнічної періодики АРК;
визначити роль етнічних видань у реалізації ідеї національного відродження етносів Криму та в утвердженні міжнаціональної і міжконфесійної злагоди, культурного діалогу в умовах поліетнічного і поліконфесійного суспільства;
укласти бібліографічний покажчик етнічної преси Криму.
Об’єкт дослідження етнічна преса народів Криму, яка, маючи головним завданням відобразити національне самоусвідомлення своїх засновників, безпосередньо віддзеркалювала як процеси національного ренесансу, спрямованого насамперед на пізнання себе”, так і діалогу культур, тобто поваги до іншого”, сприйняття інших національних картин світу.
Предметом наукового аналізу стали складні етнокультурні, суспільно-політичні процеси на Кримському півострові у другій половині XIX на початку XXI ст., які або сприяли національному відродженню недержавних народів Криму, інтенсивному пробудженню” етнічної самосвідомості і прагненню до відродження етнічної самобутності, викликаючи серед цих народів активні пошуки шляхів до ефективної участі у суспільно-політичному житті, або ж виявляли тенденцію до повного вихолощення національної сутності, національного я” цілих етносів.
Методи дослідження. Оскільки здійснене в роботі журналістикознавче дослідження спирається на виявлення масиву етнічних видань Криму за весь період існування на півострові преси: їх назв, місця і часу виходу, програми, видавців і редакторів, імен провідних публіцистів, структурної і проблемно-тематичної своєрідності, то під час аналізу друкованих ЗМІ використовувалися бібліографічно-описовий, історико-порівняльний, історико-генетичний, системно-хронологічний, типологічний, соціально-структурний, проблемно-тематичний методи дослідження і метод контент-аналізу.
Робота має міждисциплінарний характер й, окрім журналістикознавства, базується на засадах таких наук, як етносоціологія, політологія, право, історія тощо. Тому під час написання дисертації застосовувалися загальнонаукові методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і гіпотеза, опис тощо.
Зважаючи на розуміння єдності та відносної незалежності об’єктів, що існують у цілісному світі, як базовий метод дослідження було застосовано системний аналіз, що дав змогу кожне видання розглядати як складову системи етнічної періодики Криму (та її підсистем видань кожного окремого етносу), а останню як частину системи загальнокримської і ширше державної преси. Таким чином, визначено не тільки структуру системи етнічних ЗМІ, але й їх функції, походження, етапи та мікро- і макрофактори розвитку.
Використання загальнонаукових і окремих соціально-гуманітарних методів дало змогу встановити соціально-політичні та національно-освітянські джерела виникнення преси кримських етносів, виокремити етапи її становлення й розвитку відповідно до тенденцій загальнодержавного друку та суспільно-політичної й етнокультурної історії півострова, дослідити вплив соціально-історичних чинників на розвиток етнічної преси, провести якісне порівняння і типологізацію окремих видань, а також їх бібліографічний опис, спрогнозувати напрями подальшого розвитку національних ЗМІ.
Наукова новизна. У роботі вперше у вітчизняній науці було здійснено спробу дати комплексну, цілісну наукову картину виникнення і розвитку преси етносів Криму. Крім того, вперше проаналізовано специфіку явища етнічної преси, її типологічних ознак і завдань, виявлено особливості розвитку преси корінних народів у зіставленні з пресою національних меншин і визначено місце етнічної періодики у кримському журналістському процесі кінця XIX початку XX століття.
У дисертації простежено об’єктивні умови формування преси етносів Криму, вперше виділено етапи її історії, за допомогою раніше невідомих архівних матеріалів виявлено нові факти історії Криму і державного управління кримською національною пресою, вперше досліджено етнічну колабораціоністську періодику і діяльність радянських кримськотатарських ЗМІ за часів окупації, введено в науковий обіг ряд неспостережених або невідомих кримських національних видань минулого, вперше укладено бібліографічний покажчик періодичних друкованих ЗМІ етносів Криму з 1860 року до сьогодні, вперше охарактеризовано сучасний стан кримських видань і з’ясовано перспективи їх подальшого розвитку, визначено роль преси у просуванні ідеї національного відродження етносів Криму й у забезпеченні міжнаціональної та міжконфесійної злагоди.
Практичне значення результатів дослідження. Введені у науковий обіг невідомі видання й архівні матеріали, систематизовані окремі факти про періодично-видавничу діяльність етносів Криму, основні теоретичні положення й висновки роботи можуть бути використані журналістами, істориками, культурологами, літературознавцями, етносоціологами, політологами. Упорядковані у дисертації факти історії видавничої справи кримських татар, караїмів, вірмен, євреїв, німців можуть становити інтерес для членів відповідних національних громад і товариств Криму. Висновки і рекомендації щодо завдань етнічної преси та шляхів подолання її проблем можуть бути використані редакціями відповідних видань з метою поліпшення їхньої діяльності, а також враховані Кримською спілкою журналістів етнічних ЗМІ для вдосконалення їхньої роботи. Тема дисертації пов’язана із комплексними науковими програмами Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міжнаціональні стосунки і ЗМК”, Проблематика ЗМІ”. Факти з історії розвитку кримськотатарських ЗМІ можуть бути застосовані в спецкурсі з історії кримськотатарської преси та в нормативному курсі з кримськотатарської літератури в Республіканському вищому навчальному закладі Кримський інженерно-педагогічний університет”.
Особистий внесок здобувача. Монографія, всі публікації у фахових виданнях і збірниках доповідей конференцій, а також у періодиці виконані дисертанткою одноосібно.
Апробація результатів дисертації проводилася на двох рівнях: науковому (як у галузі журналістикознавства, так і тюркології) і громадському. Основні положення дисертації було оприлюднено на наукових конференціях: Міжнародній конференції Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ століття” (Дніпропетровськ, 2003); третьому Міжнародному семінарі Ідентичність і толерантність у багатоетнічному громадянському суспільстві” (Алушта, 2004); V Кримській Міжнародній науковій конференції Дні Адама Міцкевича в Криму” (Гурзуф, 2004); VI Кримській Міжнародній науковій конференції Дні Адама Міцкевича в Криму” (Гурзуф, 2005); VІ Таврійських наукових читаннях (Сімферополь, 2005); IV Міжнародній науковій конференції Діалог культур у поліетнічному світі” (Сімферополь, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції Українська журналістика та закономірності розвитку сучасного світового інформаційного простору” (Дніпропетровськ, 2005); V Міжнародній науковій конференції Діалог культур у поліетнічному світі” (Сімферополь, 2006); ІІ Міжнародній науковій конференції Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта” (Алушта, 2006); науково-практичній конференції Шефіка Гаспринська: суспільний діяч, лідер національного руху кримськотатарських жінок” (Сімферополь, 2006), а також на кількох щорічних конференціях професорсько-викладацького складу РВНЗ Кримський інженерно-педагогічний університет” і факультету журналістики Таврійського гуманітарно-екологічного інституту.
Монографію Етнічна преса Криму: історія і сучасність”, яка відбиває основні положення дисертації, було обговорено на спільному розширеному засіданні кафедр кримськотатарської і турецької літератури та кримськотатарської мови РВНЗ Кримський інженерно-педагогічний університет”. Відгуки на монографію було опубліковано у таких виданнях АРК, як газети Голос Крыма” (№ 36 (666) від 1 вересня 2006 р.), (№ 77 (1037) від 9 вересня 2006 р.), Къырым къарайлар” (№ 11 (22) від 8 листопада 2006 р.), Диалог” (№ 43 (57) від 3 листопада 2006 р.), Кримська світлиця” (№ 40 (1260) від 29 вересня 2006 р.), Салгиръ” (№ 37 від 29 листопада 2006 р.). За вагомий внесок у дослідження етнічної преси Криму авторку монографії було нагороджено Почесною грамотою Республіканського комітету АРК з питань інформації .
Окремі наукові результати роботи стали надбанням широкої кримськотатарської громадськості через публікацію у кримськотатарських національних виданнях: газетах Къырым” (№ 42 (809) за 2004 р., № 12 (868), 34 - 35 (891), 36 - 37 (893) за 2005 р.), Полуостров” (№ 47 за 2006 р.), Диалог” (№ 48, 49 за 2006 р., № 3, 8, 9, 10 за 2007 р.) і журналі Йылдыз” (№ 3 за 2006 р.). Дослідження, присвячені кримським татарам і караїмам, уміщені на сайті тюркських народів Криму: www.turkolog.narod.ru. Матеріали про долю української преси Криму надруковано у газеті Кримська світлиця” (№ 34 (1252) від 18 серпня 2006 р.), стаття про історію єврейської преси у газеті АРК Шолэм” (№ 9 (183), вересень 2006 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у монографії, 23 статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 статтях у збірниках конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів (15 підрозділів), висновків, списку використаної літератури і джерел (838 позицій), додатка, 5 діаграм. Загальний обсяг дослідження 465 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Головна специфіка етнічної преси Криму, яка вже має півторастолітню історію, полягає в тому, що вона представлена виданнями не тільки національних меншин, але й корінних народів.
Кримський досвід переконливо доводить, що статус репрезентованого етносу позначається на функціях і завданнях етнічних видань. Відповідно до цього, роль видань корінних народів є найбільш відповідальною. Етнічні ЗМІ цих народів, які сформувалися на українській землі і не мають метрополій за її межами, як показує аналіз, стають одним з головних засобів поширення інформації про їхнє життя. Їх основне завдання полягає в наступному:
вони допомагають репрезентації свого етносу як на державному, так і на міжнародному рівні, прагнучи бути максимально дійовими в розв’язанні його проблем і в пропаганді його досягнень; використовують в рамках цієї репрезентації державну мову, поширені іноземні мови, а також мови міжнаціонального спілкування; виходять в електронному вигляді, розсилаються у провідні бібліотеки;
- розкривають процеси національного відродження;
- сприяють у рамках культурного відродження розвиткові національної культури і національної мови; відновлюють деідеологізовану національну історію і, таким чином, відроджують національну спільну історичну пам'ять;
- виховують молоде покоління представників свого етносу в дусі історичної наступності і дбайливого ставлення до національних цінностей;
- організовують етнічну спільноту для досягнення культурних, економічних (національний бізнес, формування національної економічної еліти) і соціально-політичних цілей.
Зрозуміло, що функції видань національних меншин в реальній практиці значно вужчі, бо перед ними російськими, білоруськими, вірменськими, болгарськими і т.п. ЗМІ — не стоять так гостро завдання розвитку рідної мови і культури, поширення інформації про свій етнос на міжнародному рівні тощо: оскільки ці проблеми вирішуються на території відповідно Росії, Білорусії, Вірменії, Болгарії і т.д. Суспільне значення цих ЗМІ полягає в тому, щоб:
- сприяти культурному розвитку членів національних товариств, спонукати їх до вивчення рідної мови, національного минулого, національної культури, релігійних обрядів і, таким чином, гуртувати членів своєї національної громади;
- пропагувати досягнення країни-метрополії етносу;
- виступати зв’язковою ланкою у відносинах України зі своєю історичною батьківщиною, сприяти поліпшенню цих відносин.
Водночас ЗМІ і корінних народів, і національних меншин виконують у суспільстві такі важливі функції:
- відображають національне самоусвідомлення репрезентованого етносу (чи етносів), показують життя етнічної громади зсередини: уявлення про себе, про світ, про своє місце у житті суспільства, вчать суспільство поважати свої відмінності”, власну ієрархію цінностей, і у такий спосіб сприяють взаєморозумінню між народами , підтримують діалог культур;
- демонструють суспільству свій погляд на проблеми власного етносу, надають суспільству унікальну можливість поглянути на себе з точки зору іншої культури, інших традицій, інших цінностей;
- сприяють розвиткові цивілізованого, демократичного, толерантного підходу до вирішення національного питання в Україні, знайомлять своїх читачів з культурою інших народів, які живуть на Кримському півострові;
- віддзеркалюють ті чи інші суспільно-політичні події з погляду цінностей свого етносу;
- привертають увагу влади і громадськості до проблем, пов'язаних із розвитком національних товариств, інформують суспільство про внутрішнє життя, внутрішні події кожної національної громади.
Поряд з цим, юридичний і суспільно-політичний статус етносу, а отже й рівень його національної самосвідомості, впливає на інтенсивність його видавничої діяльності. Впродовж всієї історії найбільш численною у Криму була етнічна преса корінного народу кримських татар і не тільки за сприятливих обставин, наприклад, періоду коренізації, але навіть і в часи суворого колоніального тиску. І це цілком зрозуміло: кримські татари сформувалися у Криму не лише як певна народність, вони мали тут і свою державність. Крім того, до депортації кримські татари складали чверть населення Криму, тобто вони становили реальну політичну силу. Навіть сьогодні, коли відсоток чисельності кримських татар у загальній кількості населення півострова зменшився удвічі, впливовість цього народу на політичну ситуацію в регіоні завдяки його тісній згуртованості й політичній зорганізованості є безперечною.
На жаль, два інші корінні народи караїми і кримчаки внаслідок своєї нечисленності не володіють достатніми можливостями для активної політичної та інформаційної діяльності. Тим не менш, якщо у кримчаків традиції національної преси практично відсутні, то закладені ще 1864 р. традиції журналістики кримських караїмів, які завжди вирізнялися високим рівнем національної самосвідомості, підтримуються донині завдяки активній діяльності їхньої національної громади.
Серед національних меншин півострова трійку піонерів газетної справи склали найбільш освічені вірмени, євреї та німці. Дореволюційні вірменські та німецькі видання мали й своєрідну особливість: вони були започатковані за межами Криму, а потім переведені на його терени. Багато інших національних діаспор Криму (болгари, греки, білоруси) отримали можливість видання етнічної преси тільки зараз, за сприятливих умов існування демократичного суспільства.
Початок розвиткові етнічних видань Таврійської губернії було покладено вірменськими журналами, які виходили друком у Феодосії Голуб Масіса” (Радуга”) (1860-1865) і Дастіарак” (Вихователь”) (1872-1874). Але найбільшого суспільного резонансу в Криму і далеко поза його межами наприкінці XIX-XX ст. набула газета І. Гаспринського Переводчик-Терджиман” (1883-1918). Знаменно те, що вже перші кримські етнічні видання, створені задля освіти власного народу, з великою повагою відгукувалися і про сусідні народи та їхнє національно-культурне відродження. Першопрохідники видавничої справи - вірмени і кримські татари - спромоглися подолати імперський гніт завдяки двом чинникам: 1) видатної ролі особистостей Г. Айвазяна та І. Гаспринського, просвітянська енергія яких подолала всі чиновницькі заборони й матеріальні труднощі; 2) сприятливим історичним обставинам: у випадку з вірменськими виданнями зацікавленості Петербургу в тому, щоб створити противагу папському Римові, викривати серед вірмен шкідливі наслідки прийняття католицизму; у зв’язку з історією відкриття Терджиману” 100-річному ювілеєві російської анексії Криму.
Перше піднесення в історії етнічних видань випало на революційні 1905-1906 рр., коли зменшився імперський тиск і була скасована цензура. У Бахчисараї І. Гаспринський налагодив випуск газети кримськотатарською мовою Миллет” (Народ”), журналів Алем-и-нисван” (Жіночий світ”) і Ха-ха-ха”, у Карасубазарі (Білогірську) Р. Медієв приступив до видання кримськотатарської газети Ветан хадими” (Працівник Батьківщини”), у Сімферополі В. Спіро журналу Молот” (орган Поалей-Ціон”), у Ялті А.Я. Гофшнейдер-Левентон журналу Молодая Иудея”.
Зростання кількості нових видань під час першої російської революції пояснювалося: 1) потребою в інформації; 2) недовговічністю нововідкритих видань; а у випадку з етнічною пресою 3) потребою в національній самоідентифікації. Перша російська революція спричинила якісний стрибок в розвитку преси етносів Криму: зросла кількість як національних видань, так і представлених у них народів півострова.: вільнішими стали - їхній зміст, ширшою - аудиторія, відвертішими і наполегливішими - політичні вимоги.
Однак практично всі створені на хвилі царського маніфесту 17 жовтня етнічні газети й журнали були закриті в період столипінської реакції”. У роки Першої світової війни були заборонені й всі німецькі видання Таврійської губернії.
Незважаючи на репресивну політику Столипіна стосовно інородців, у 1908 р. у зв’язку з перемогою ІІ турецької революції активізувалося кримськотатарське громадське життя. Царські чиновники не могли не помітити сепаратистських прагнень серед кримськотатарської еліти й у відповідь на це дедалі більше посилювали заборони на будь-який прояв національної самосвідомості. Доказом цього стало закриття газети Р. Медієва Ветан хадими”, видавці якої, однак, не здали своїх позицій і здійснили ще кілька спроб відкрити національні видання. Проте лише Терджиман” (з 1915 р. Енъи Терджиман”) не лише продовжував виходити друком, але й збільшив свою періодичність і став щоденною газетою.
Друге піднесення етнічної преси Криму відбулося після Лютневої революції 1917 р. Розквіт періодичної преси на півострові з початку Лютневої революції і до падіння уряду П.М. Врангеля пояснюється наявністю дореволюційних традицій, місцевих професійних журналістських кадрів; винятковим попитом на інформацію і т.д., а також національно-ренесансним рухом етносів Криму. На півострові стали виходити єврейські, німецькі, караїмське і численні кримськотатарські видання.
Неможливо не відзначити й загальної політизованості більшості видань, яка пояснюється тим, що в 1917-1920 рр. можливість випускати етнічну пресу мали лише політично впливові партії півострова (у тому числі національні). Важливим чинником, який істотно вплинув на збільшення кількості видаваних на півострові газет, як і в 1905-1906 рр., стала їх короткочасність: одні видання припиняли свій вихід, на їх місці з’явилися інші. Але якщо в 1905-1906 рр. видання закривало і вилучало губернське начальство за вільнодумство, то з березня 1917 по листопад 1920 р. преса, яка віддзеркалювала інтереси тих чи інших партій та політичних організацій, повинна була йти в наступ” або ж здавати свої позиції разом зі своїми засновниками. Душителями вільного слова в умовах воєнного часу були як білі”, так і червоні”, як праві, так і ліві.
Як з’ясувалося, безперешкодно висловлювати свою точку зору можна було виключно лише в період з березня по грудень 1917 р. Тема культурного відродження нації, необхідності реформування національної системи виховання й національної освіти, жіночої емансипації (для кримськотатарських і караїмських видань) посіла в більшості національних газет і журналів 1917 р. провідне місце. Практично всі етнічні газети й журнали, що видавалися у той час, підтримували сприятливу атмосферу національної толерантності й діалогу культур. У кримськотатарських виданнях вона взагалі зайняла одне з головних місць, оскільки саме кримськотатарський народ, який боровся за відновлення національної державності, підкреслював свою готовність відповідати за долю всіх кримчан, незважаючи на національність і віросповідання.
Якщо у період з березня по грудень 1917 р. крива розвитку кримської етнічної преси досягла найвищої для всього бурхливого періоду 1917-1920 рр. позначки, то у часи класової, партійної чи особистісної диктатури (перший і другий більшовицькі періоди, частково - уряди Денікіна і Врангеля) вона, навпаки, стрімко пішла донизу.
Внаслідок розв’язаної в Криму в грудні 1917 р. громадянської війни і приходу до влади в січні 1918 р. більшовиків кримськотатарські газети Миллет” і Голос татар” були закриті. Показово, що на цьому етапі з національних видань виходив лише Єни Терджиман”, який через місяць - після 35 років виходу! - теж припинив своє існування (23 лютого 1918 р.).
Більшовики намагались здійснити інформаційний ідеологічний контроль, однак бажаної мети не домоглися: місцеве населення ставилося до нової влади насторожено або вороже, саме з приходом на півострів більшовиків розгорілися міжетнічні і міжконфесійні зіткнення: мусульмани виступали не тільки проти більшовицької влади, яку вони вважали російською”, але і проти всього християнського населення; антитатарські настрої, у свою чергу, були поширені серед частини обивателів і в матроському середовищі. Це довело той факт, що нехтування інтересами національних меншин і їхньої преси позбавляє владу підтримки місцевого населення і призводить до суспільно-політичної нестабільності.
Внаслідок багаторазової зміни політичної влади протягом 1918-1920 рр. і встановлення в Криму радянської диктатури зі стихійно-вільним розвитком етнічної преси було покінчено: почався етап державно-регламентованої преси в рамках Кримської АРСР.
На хвилі плану коренізації на початку 1920-х рр. держава всіляко підтримувала кримськотатарські видання. В цей час виходили друком кримськотатарською мовою 2 обласні газети партійна Енъи дюнья” (Новий світ”), яка була заснована в 1918 р. у Москві Мустафою Субхі і продовжила свій вихід у Криму в 1919 р., і комсомольська Яш къуввет” (Юна сила”) (1922-1941), виходили журнали: Илери” (Вперед”) (1926-1930), Енъи Чолпан” (Нова Венера”) (1923-1924), Козь-айдын” (Блага звістка”) (1927-1930), Окъув ишлери” (Проблеми освіти”) (1925-1929), Кой кооператоры” (Сільський кооператор”) (1925), Пролетар медениети” (Пролетарська культура”) (1930), Асрий мусульманлыкъ” (Сучасне мусульманство”), Тырнавуч” (Граблі”), десятки місцевих газет, бюлетенів. Вони стали свідченням державної спроби створити в Криму так звану буферну республіку”, яка б стала зв’язковою ланкою між східними радянськими республіками та мусульманськими країнами.
Але вже у 1928 р., у зв’язку зі справою Велі Ібраїмова та боротьбою із татарським буржуазним націоналізмом”, за замовленням згори” було розпочато процес цілеспрямованого вихолощування національної сутності з кримськотатарських видань. У період 1929-1930 рр. були знищенні ті кримськотатарські видання, які сприяли консолідації національної інтелігенції, займалися розвитком кримськотатарських мови та літератури, вивченням історії й етнографії свого народу. Під час антирелігійної кампанії було закрито журнал Асрий мусульманлыкъ” (як і російський православний журнал Вестник Тавриды”), у 1929 р. припинив своє існування журнал Окъув ишлери”, у 1930 р. Илери” і Козь-айдын”.
Припинився в 1920-ті рр. й діалог культур на рівні системи етнічних видань: крім кримських татар, жоден інший етнос не отримав можливості випускати свою національну пресу. Особливо трагічною виявилася доля українців, які складали значну частину кримської національної спільноти (11%): їхні національні права найчастіше заперечувалися з боку керівництва автономії, неодноразово українців КрАРСР у примусовому порядку зараховували до росіян”.
У 30-і рр. ХХ ст., у зв'язку з адміністративною перебудовою і розвитком масової низової преси, на півострові знову стали з’являтися видання некорінних етносів єврейські та німецькі. Однак, як і у випадку із кримськотатарськими виданнями, національне розмаїття цієї преси було свідомо зведено партійним керівництвом до мовного розмаїття: формування нової радянської людини-інтернаціоналіста було несумісним із збереженням національного коріння. Ця етнічна” преса 1930-х рр. кримськотатарською, німецькою мовами та на їдиш за самою своєю суттю була узагальнено-радянською, відображала інтереси окремих осередків партії, а не національну сутність етнічної громади.. У 1938 р., коли розвиток тоталітарного режиму досяг свого апогею, навіть мовному розмаїттю було покладено край: єврейські та німецькі районні газети було закрито, а назви республіканських кримськотатарських замінено на нейтрально-радянські Комсомолец” та Къызыл Къырым” (Червоний Крим”).
Наступ тоталітаризму на етнічні видання став свідченням неприйняття новою системою тих національних традицій і цінностей, які ці видання зберігали. Якщо під час громадянської розрухи 1917-1918 рр. кримськотатарські газети Криму, які відображали притаманний своєму народу традиціоналізм, попереджали про небезпеку кровопролиття й братовбивства, прагнули зберегти громадянський мир і злагоду на півострові, то за часів сталінщини став неможливим не тільки вихід подібних газет та журналів, але й фізичне існування їхніх натхненників. Не випадково коренізация в Криму перетворилася на свою протилежність: були розстріляні або піддані репресіям практично всі видатні кримськотатарські політики й діячі культури: А. Озенбашли, Х. Чапчакчі, С. Хаттатов, А. Одабаш, А. Айвазов, Б. Чобан-заде, М. Недім, Ф. Мусаніф, Я. Мусаніф, І. Тархан, У. Іпчі, М. Софу, Б. Чагар, О. Акчокракли, Д. Гафаров, А. Лятіф-заде, М. Куртієв, Е. Шем’ї-заде й ін.
Під час Великої Вітчизняної війни сталінський режим, однак, знов звернувся до етнічної преси, розуміючи, що, через здатність зачіпати глибинні ціннісні й емоційні струни душі своїх читачів, вона залишається серйозним важелем впливу на свій етнос. Під час оборони Севастополя видавалася вірменською мовою Кримян мартакан терт” (Кримська бойова газета”), у період окупації Криму в Краснодарі та Сочі продовжував виходити друком Къызыл Къырым”, на територію Криму було спрямовано мовлення кримськотатарської редакції Всесоюзного радіо, під час визволення півострова 4-м Українським фронтом видавалася червоноармійська газета кримськотатарською мовою Сталин байрагъы” (Сталінський прапор”).
Тим не менш, після визволення Криму кримських татар було названо народом-зрадником” і депортовано за національною ознакою. Насильницькій депортації були піддані також представники інших етносів півострова (у серпні 1941 р. були депортовані німці, у червні 1944 р. вірмени, греки, болгари), що в свою чергу значно зменшило етнографічну й культурно-історичну базу для організації етнічних кримських видань.
З 1944 р. Крим втратив саме явище етнічної преси: представники тих народів, що були залишені” владою на півострові, опинилися на правах безрідних космополітів. Становища українців, наприклад, не змінило навіть приєднання Кримської області до Української СРСР у 1954 р. Україномовні версії газети Радянський Крим” (Кримська правда”), що з’явилися внаслідок приєднання, були типовим зразком радянської культури - національної формою і соціалістичної змістом” - і дублювали однойменні загальнокримські російськомовні видання.
Через те, що довгий час неможливим було вирішення не тільки проблем депортованих, але й саме їх обговорення на сторінках офіційної преси СРСР, кримськотатарське питання” стало темою для численних нелегальних видань (самвидаву), закордонних кримськотатарських та інших антирадянських” газет і журналів.
Традиції кримськотатарської журналістики зберігалися, наскільки це було можливо, й у місцях вигнання: 1957 року було відкрито газету Ленин байрагъы”, 1976 р. - журнал Йылдыз”. Однак ця офіційна кримськотатарська преса, в якій заборонялося друкувати навіть зображення Чорного моря, не відображала і не могла відобразити головного прагнення свого народу повернення на історичну батьківщину.
Нарешті, з кінця 1980-х років, кримськотатарські видання (газета Ватан”, журнал Къасевет”) стали виходити і в Криму. Їх головним завданням стало висвітлення процесу повернення свого народу і його інтеграції в українське суспільство. Тоді ж було відкрито й перші видання інших кримських етносів: єврейську газету Шолэм” і вірменський Голубь Масиса”.
Третє піднесення етнічної періодики Криму припало вже на 1990-і роки. Після прийняття незалежною демократичною Україною численних законодавчих актів, що підтримують етнокультурні права національних меншин, на межі ХХ - XXI століть в Автономній Республіці Крим сформувалася система етнічної преси нової формації, яка за всю історію Криму найповніше, найпропорційніше відповідає як його етнічному складові, так і національно-ренесансним прагненням репрезентованих даними ЗМІ етносів.
Сучасна структура етнічної преси Криму перебуває в стадії розвитку, а тому має не лише досягнення, але й цілу низку невирішених питань. Однією з головних залишається проблема фінансування, розв’язання якої має стати справою не лише держави (відповідно до статті 3 Закону України Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”), але й самих етносів, активістів їхніх культурно-просвітницьких товариств.
Брак коштів є причиною низького рівня матеріалів та оформлення низки етнічних видань, у редакціях яких без оплати працюють не професіонали, а ентузіасти. У свою чергу, небезпеку для свободи слова викликає й залежність етнічних ЗМІ від органів влади або спонсорів, які фінансують їхню діяльність.
Частина національних видань замикається на своїх національних культурно-просвітницьких товариствах, відмовляючись від їх репрезентації на рівні автономії й України в цілому: багатьма газетами не виконується навіть така вимога, як надсилання своїх випусків у бібліотеки, до Республіканського комітету з питань інформації АРК. На нашу думку, дану проблему можна вирішити за допомогою інтернет-версій етнічних видань, що існують на півострові. Сьогодні безперечним лідером Криму у створенні інтернет-видань і етнічно орієнтованих сайтів залишається кримськотатарський народ.
Унаслідок політики етноциду, яка проводилася впродовж десятиліть, кримська етнічна періодика залишається, в основному, російськомовною або ж умовно двомовною; національними мовами регулярно виходять тільки 3 газети: кримськотатарські Къырым” і Янъы дюнья” та українська Кримська світлиця”.
Невисокий професійний рівень, нечастий та нерегулярний вихід етнічних видань перешкоджають їх популяризації, а значить, дієвості і впливовості. З усієї етнічної преси АРК найбільш популярними залишаються російськомовні кримськотатарські видання Голос Крыма” та Полуостров”, але ця загальнодоступність досягається високою ціною відмови від рідної мови.
Зростання рівня та якості послуговування рідною мовою одне з першочергових завдань етнічної преси. Крім того, кожне етнічне видання має прагнути через високий професіоналізм, об'єктивність, оперативність, новаторський підхід у поданні матеріалу сприяти розширенню читацького загалу , збільшенню своїх дієвості та впливовості.
Критеріям сучасності відповідає модель уявної етнічної газети, яка у більшості своїх матеріалів віддзеркалює національне самоусвідомлення, національні проблеми й інтереси репрезентованого етносу, має періодичність не нижчу як тричі на тиждень і не менш як 50% публікацій подає рідною мовою.
Отже, в історії розвитку етнічної преси Криму можна виділити такі етапи:
I. Етнічна преса Таврійської губернії (1860 1916 рр.):
1) 1860 1905 рр. початок розвитку вірменської, кримськотатарської, караїмської і єврейської преси в Криму: виникнення перших рукописних і друкованих етнічних видань, початок журналістської діяльності видатних представників етнічних громад Криму: Г. Айвазовського, І. Гаспринського, І. Казаса та ін.;
2) 1905 (із 17 жовтня) 1907 рр. перше піднесення кримської етнічної преси внаслідок отриманої у роки першої російської революції свободи друку;
3) 1908 1916 рр. період спаду: закриття радикальних етнічних видань у роки столипінської реакції, переслідування і заборона німецьких видань в період напруження російсько-німецьких зовнішніх стосунків і початку Першої світової війни.
ІІ. Періодичні видання етносів Криму періоду революцій 1917 рр. і громадянської війни у Криму:
1) формування у Криму вільної національної преси (березень-грудень 1917 р.). різке зростання порівняно із 1916 р. кількості етнічних видань, їх громадянської, національної і конфесійної самосвідомості, високий рівень толерантності вільної етнічної преси;
2) преса Республіки Тавриди (січень-квітень1918 р.): закриття більшовиками практично всіх національних видань та невдала спроба заснувати соціалістичну кримськотатарську пресу;
3) національна преса німецької окупації, уряду Сулькевича (кінець квітня 14-15 листопада 1918 р.) часткова реставрація етнічної преси 1917 р. за умови суворої цензури як окупаційної, так і тимчасової”;
4) етнічна преса за уряду С.С. Крима (листопад 1918 р. лютий 1919 р.) та інтервенції військ Антанти продовження політики переслідування свободи слова, і в тому числі у кримськотатарських виданнях, утиски кримськотатарської газети Миллет”;
5) національна преса Кримської Радянської Соціалістичної Республіки (кінець квітня кінець червня 1919 р.): закриття неугодних етнічних видань і створення на їхньому місці нових, більшовицьких;
6) преса періоду денікінщини (24 червня 1919 р. квітень 1920 р.): уповільнений розвиток етнічних видань в умовах диктатури влади і суворої цензури, закриття кримськотатарської директорії і заміна редакції її газети більш зручною;
7) періодика за правління П.М. Врангеля (квітень-листопад 1920 р.): сувора цензура, зміцнення російського національного руху, поява його численних видань, закриття кримськотатарських газет, поява першого кримськотатарського товстого” часопису;
8) остаточне формування у листопаді 1920 р. комуністичної преси більшовиків: знищення моделі вільної преси, побудова системи більшовицьких етнічних видань як органів відповідних етнічних відділів обкому комуністичної партії.
ІІІ. Етнічні друковані ЗМІ Кримської АРСР:
1) 1921-1928 рр. етнічна преса за часів коренізації: розквіт кримськотатарських видань, зневажання місцевою владою видань інших етносів Криму, в тому числі й українців;
2) 1928-1941 рр. зростання кількості кримської етнічної періодики у зв’язку з появою національних районів і загальнорадянським розвитком масової низової преси; вихолощення владою самої національної суті етнічних медіа;
3) 1941-1944 рр. існування етнічної преси в умовах інформаційного протистояння СРСР і фашистської Німеччини: маніпулювання національними почуттями етнічних редакцій і їхньої аудиторії.
IV. Кримська етнічна періодика другої половини ХХ початку ХХІ століть:
1) 1944-1988 рр. депортація кримських татар, німців, вірмен, болгар і греків за національною ознакою, знищення кримської етнічної періодики; продовження традицій кримськотатарської преси у зарубіжжі і самвидаві, в обмеженому вигляді в офіційних виданнях на території Узбекистану;
2) 1988-1991 рр. повернення на історичну батьківщину, у Крим, на хвилі перебудови перших кримськотатарських видань; відкриття у Криму перших етнічних органів друку;
3) 1991 р. по даний час створення у Криму, за підтримки законодавства демократичної України, системи етнічних видань, яка за всю історію Криму щонайповніше, найпропорційніше відповідає як його етнічному складові, так і національно-відроджуваним прагненням репрезентованих даними ЗМІ етносів.
Процеси національного відродження займають різне місце на шпальтах сучасних етнічних видань. Найбільш впливовими, актуальними, гострими, політично організованими в Криму були й залишаються кримськотатарські газети та журнали. Позиція, зайнята ними, переконливо доводить, що перша стадія національного ренесансу культурної консолідації ними вже освоєна, і нині головними цілями є національна мобілізація, тобто перехід нації від вирішення мовних, культурних питань до вирішення проблем соціально-економічного становища, і, нарешті, політизація етнічності”, тобто переведення усвідомлених нацією потреб у політичні програми й гасла, необхідність формування своєї політичної еліти.
Не поступаються кримськотатарським виданням за своєю політизованістю й гостротою російські етнічні ЗМІ, гіперетнічність яких пояснюється комплексом втрати титульного статусу. Суперечки між першими й другими часом дестабілізують етнополітичну ситуацію на півострові.
Видання інших етносів (національних меншин) є менш політизованими і висвітлюють вони , в основному, культурно-історичну тематику (частина з них завдяки цьому ризикує перетворитися на якусь святкову листівку” з розповідями про національні свята, страви, традиції тощо), тому їм часто не вистачає злободенності, оперативності та гостроти, які становлять сильний бік кримськотатарських видань і роблять їх цікавими для загальнокримського читацького загалу.
Проблема національної толерантності та діалогу культур порушується практично всіма етнічними виданнями, які усвідомлюють важливість громадянського миру в багатонаціональному й поліконфесійному Криму; в частині видань ця тема виділена в окремі рубрики. Сприяє міжетнічному діалогу поява в Криму таких загальноетнічних друкованих органів, як газети Крымский дом” та Межнациональное согласие”, журнал Брега Тавриды”. Національні газети та журнали, в цілому, виявляють зн