Підготовка до друку офіційних видань: законодавчий, редакційний і видавничий аспекти (на матеріалах Парламентського видавництва та відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України) : Подготовка к печати официальных изданий: законодательный, редакционный и издательский аспекты (на материалах Парламентского издательства и отдела редакционной работы Управления правового обеспечения Секретариата Кабинета Министров Украины)

brief description

Національний технічний університет України Київський політехнічний інститут” Видавничо-поліграфічний інститут

На правах рукопису

УДК 808.2

Мохнач-Галицька Євгенія Володимирівна

Підготовка до друку офіційних видань: законодавчий, редакційний і видавничий аспекти (на матеріалах Парламентського видавництва та відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України)
10.01.08 — журналістика
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Р. Г. Іванченко, докт. філол. наук, проф.
Г. В. Онкович, докт. педагог. наук,
канд. філол. наук, проф.

Київ — 2006

ЗМІСТ
Вступ .......................................................................................................................4
Розділ 1. Історія виникнення та становлення
офіційних документів як предмет
наукового розгляду .................................................................................................14
1.1. Перші офіційні документи людства, як первинні
форми вираження правової думки ........................................................................14
1.2. Становлення ділового спілкування в Україні ...............................................27
Висновки до першого розділу..................................................................................51
Розділ 2. Нормативно-правова база видання
офіційної літератури ...............................................................................................54
2.1. Законодавчі засади
видання нормативно-правових актів ....................................................................55
2.2. Підготовка і схвалення нормативно-правового
акта найвищого рівня .............................................................................................66
Висновки до другого розділу...................................................................................74
Розділ 3. Редакційний етап підготовки
офіційного видання ................................................................................................77
3.1. Класифікація нормативно-правових
актів та офіційних документів ...............................................................................77
3.2. Особливості типології офіційного видання ..................................................96
3.3. Методичні засади редагування офіційних
документів державних органів вищого рівня ....................................................103
3.4. Підготовка офіційного видання в
перекладі російською мовою ...............................................................................107
3.5. Особливості редакційної підготовки проектів
нормативно-правових актів (на матеріалах відділу
редакційної роботи Управління правового
забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України) ................................120

3.6. Філологічний і юридичний підхід
до мови нормативно-правових актів ...................................................................155
3.7. Перевірка оформлення нормативно-правових актів
як невід’ємна складова редакційного опрацювання .........................................170
Висновки до третього розділу .............................................................................174
РОЗДІЛ 4. Видавничо-редакційна підготовка
офіційного видання (на основі досвіду
роботи Парламентського видавництва) ..............................................................177
4.1. Комп’ютерні технології у законотворчій
і видавничій діяльності ........................................................................................177
4.2. Формування художньо-технічної структури
офіційного видання ..............................................................................................186
Висновки до четвертого розділу............................................................................192
ВИСНОВКИ ..........................................................................................................194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................202
ДОДАТОК 1 ..........................................................................................................224
ДОДАТОК 2 ..........................................................................................................233

ВСТУП

Українська традиція укладання та оприлюднення нормативно-правових актів, у тому числі законодавчих, має давню історію, яка переривалася тоді, коли зупинявся процес українського державотворення. Разом із відновленням розвитку державності набирала сили теорія і практика створення офіційних документів усіх рівнів.
Початок сталого розвитку сучасної української та російської законотворчості припадає на часи утворення першої української держави — Київської Русі, проте зародження традиції розпочалося значно раніше, з появою перших релігійно-моральних настанов, які стали нормами звичаєвого права, тобто підґрунтям для виникнення офіційних законодавчих положень.
Світові традиції створення нормативно-правових актів, починаючи від найдавніших, офіційність яких обґрунтовувалася релігійною приналежністю, до перших світських, вихідною позицією визнання яких були морально-етичні настанови, значною мірою вплинули на становлення давньоукраїнської законотворчості.
Разом з тим історичний потенціал не був використаний сповна. Тривале перебування під владою держав-загарбників, пізніше — у складі імперії, наслідком чого було не лише викорінення культурних традицій через заборони і переслідування, а й варварське нищення архівів, зашкодило розвиткові теорії і практики укладання офіційних документів. З іншого боку, вплив Литви, Польщі та окремих західноєвропейських країн, що мали більш розвинуті законодавчі системи, збагатив українську традицію прогресивними на той час принципами і методами укладання законодавчих актів.
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена об’єктивною потребою в аналізі сучасного стану та історичного становлення редакційно-видавничої підготовки офіційного видання — від укладення та редагування нормативно-правового акта до його оприлюднення у формі офіційного видання.
Суспільно-політична реальність сьогодення сприяє розвиткові української законотворчості та, відповідно, її складових, зокрема, теорії редагування нормативно-правових актів, а також практиці їх оприлюднення і поширення.
Розбудова правової держави неможлива без створення відкритого законодавства, яке складається з юридичних актів різного рівня, їхнього поширення й оприлюднення, що потребує всебічного розвитку теорії редагування офіційної літератури і створення широкого інструментарію, спрямованого на реалізацію власних завдань.
Проте редагування офіційних документів ще не набуло стійких ознак розвинутої теорії як системи узагальненого знання. Саме доведене й підтверджене практикою положення стає теорією— системою основних ідей, понять, законів, принципів, завдання якої полягає в поясненні фактів, передбаченні виникнення нових явищ. Можливість прогнозування є необхідною ознакою справжньої теорії.
Теорія редагування нормативно-правових актів за цими критеріями лише розвивається. Якщо практика ґрунтується і, зрештою, перевіряється теорією, то в зазначеній галузі редагування склалася дещо протилежна ситуація: розвинута практика (її не може не бути, адже існує держава і, відповідно, функціонують державні, соціальні, політичні інститути; регулюються всі сфери життєдіяльності країни, і все це — завдяки прийняттю, оприлюдненню та поширенню нормативно-правових актів) ґрунтується на менш розробленій теорії, яка весь час розвивається, що зумовлено об’єктивною необхідністю.
Специфіка, характерні особливості цієї галузі редагування принципово відрізняються від особливостей споріднених галузей, науковий інструментарій яких неможливо пристосувати для її потреб. Адже загальна теорія редагування оперує теоретичними моделями осмислення й опрацювання своїх складників, що відображають типологічну структуру української літератури з усіма принциповими відмінностями, які відрізняються за змістом так само, як відрізняються наукові галузі.
Можна стверджувати, що редагувати навчальну літературу, використовуючи теоретичні та практичні методи редагування, наприклад, технічної, не варто й небезпечно для першої. Закладена одного разу недосконала, науково неправильна, недостатньо обґрунтована теоретична модель (за якою вимірюватиметься ступінь зрілості галузі, майбутні процеси, що в ній розгортатимуться), надовго визначить хибний напрям розвитку, або, якщо йдеться про відносну статичність, загальмує еволюційні, прогресивні процеси.
Україна вперше за свою історію отримала можливість проголосити свою споконвічну мову державною, запровадити на всіх рівнях спілкування українською та звернутися цією мовою до світової спільноти. Але поруч зі святковим пафосом і виправданою піднесеністю постали цілком прозаїчні проблеми — процедурні моменти, пов’язані з офіційною стороною справи. Чиновники всіх рангів заговорили українською, всупереч тому, що довгими роками звикли використовувати мовний інструментарій близькоспорідненої російської мови. Адже нормативно-правові акти органів вищого рівня обов’язково перекладаються російською — це положення затверджене законодавчо, його необхідність пояснюється тим, що велика кількість українських громадян мислить і розмовляє саме російською.
Офіційний документ має правове значення. Усі соціальні інституції — державні, суспільні, наукові, культурні — можуть виступати у ролі видавців своїх документів. Натомість нормативно-правові акти можуть прийматися та оприлюднюватися від імені державних органів влади, завдяки чому і набувають статусу офіційності, або обов’язковості.
Редактори опрацьовують, виправляють те, що вимагає покращення і може бути виправленим з юридичного погляду. Методика редагування офіційних текстів ґрунтується не лише на самих лінгвостилістичних засадах, вона регламентується нормативними положеннями, якими передбачене втручання у текст проекту нормативно-правового акта винятково шляхом узгодження пропонованої зміни (навіть якщо вона не викликає сумніву у редактора) з державним органом, установою, організацією, яка підготувала та затвердила даний документ.
Місце і роль видавця у соціальній і політичній сфері визначають мету й завдання, проблемно-тематичну спрямованість видання, а також його періодичність та обсяг. Незважаючи на існуючі відмінності, що зумовлені об’єктивними й суб’єктивними факторами, залишається риса, яка є спільною для всіх різновидів,— це мова документів, точніше приналежність до мовного стилю.
Сьогодні редактор, який працює з нормативно-правовими актами, готує їх до друку, може оперувати незначною кількістю наукових інструментів. Деякі з них можна назвати науковими лише умовно: є практичні посібники з офіційного діловодства, є довідники на допомогу державним службовцям і народним депутатам. Подекуди автори й укладачі таких посібників обмежилися наведенням прикладів окремих випадків слововживання (іноді з наочним оформленням у два стовпчики: правильно”— неправильно”); інші поверхово й навіть спрощено викладають риси офіційно-ділового стилю української мови; треті містять приклади мовних формул, що найчастіше вживаються в офіційних службових документах місцевого або навіть внутрішнього користування. Можна говорити про певну кількість розрізненої і остаточно не систематизованої інформації. Відсутня цілісна концепція, розроблена від початку (глибоке теоретичне підґрунтя, історія розвитку та передумови формування) до кінця (шляхи розв’язання нагальних проблем та окреслення перспективи розвитку).
Це насамперед актуально на фоні загальної тенденції (лінгвістичної, літературної та філософської) щодо переосмислення ролі та функції слова. І навіть не функції, а його суті: слово— не засіб розмірковування, воно суть розміркування. Слово є думкою, воно є інформативною основою світу як знак, символ, без якого неможлива розумна творча дія, рух і поступ.
У контексті редагування нормативно-правових актів важливо підкреслити роль слова, від якого залежить життя в державі, яке визначає наше сьогодення і формує майбутнє; до слова, яке лишиться нащадкам, закріплене на найвищому рівні,— як слава або ганьба часу теперішнього. Адже прийняття політичних рішень, тобто їхнє закріплення на офіційному, а саме загальнодержавному, рівні, є не лише результатом юридичних дій, а ще й засобом політизації населення, способом прогнозування його реакцій на важливі події, що можуть відбутися в країні. Це також інструментарій інформаційного впливу в управлінні державою.
Важко не погодитися з філософською думкою про те, що політика — це фактична доля мільйонів людей. Політична діяльність — основа, ядро суспільного життя. Сучасні вчені, в тому числі лінгвісти, пов’язують власне політику з мовою, їй притаманною, і зазначають, що в діловому стилі передусім виражається конденсована воля народу. Волевиявлення втілюється у політичних рішеннях, тому діловий стиль можна визначити як мовний вияв політичного та правового мислення. І вже потім— як мовлення управлінського апарату, що забезпечує господарські й ділові стосунки між членами суспільства [1, 22, 59, 100, 115, 123, 151, 159, 160].
Мову політичного рішення не можна сприймати окремо від самого рішення, відводячи їй роль забезпечення господарських і ділових стосунків у суспільстві. Хоча функція ділового спілкування є надзвичайно важливою. Так само важливі є й інші: комунікативно-інформаційна (функція повідомлення), функція впливу, з її нормативно-регулювальним (політико-правовим характером), соціальна (поява документа обумовлена соціальною необхідністю або соціальним інтересом), культурна (офіційне джерело як засіб закріплення та передачі культурних традицій), а також управлінська (документ є інструментом управління, якщо він створюється для реалізації управлінських завдань), правова (документ є засобом закріплення правових норм та правовідносин у суспільстві) та історична (джерело історичних відомостей про розвиток суспільства) [82, 105, 106, 121, 122, 276].
Проте визначальним повинне бути положення, що офіційне рішення — це мовний прояв політичного мислення, здатний вплинути на долю багатьох людей, і основна його функція — політико-правова. Такий підхід допомагає зрозуміти всю відповідальність процесу прийняття нормативно-правового акта та підготовки його до оприлюднення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України Київський політехнічний інститут”. Дисертація є невід’ємною складовою наукової роботи кафедри у частині розроблення навчальної дисципліни Редагування різних видів літератури”, зокрема — Редагування офіційних документів”.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає у комплексному вивченні процесу редакційно-видавничої підготовки офіційних видань та визначенні особливостей його законодавчого регулювання.
Крім того, слід визначити поняття нормативно-правовий акт, офіційний документ та офіційне видання у контексті теорії редагування. Відзначити їх особливості та відмінності.
Доцільно також розглянути принципи класифікації офіційних документів, зокрема нормативно-правових актів, і запропонувати типологічний розподіл.
Для реалізації поставленої мети окреслене таке коло завдань:
- вивчити нормативно-правову базу видання офіційних документів, показати її відмінності порівняно з іншими видами видань, уточнити поняття офіційний документ” та офіційне видання” в контексті теорії редагування;
- дослідити історичні процеси створення, редагування та оприлюднення законодавчих актів;
- окреслити науково-теоретичні засади редагування тексту офіційного видання;
- розкрити особливості роботи редактора і коректора над текстом офіційного документа, окреслити коло професійних знань і вмінь;
- визначити особливості процесу редагування нормативно-правових актів;
- проаналізувати особливості мовного стилю, характерного для нормативно-правових актів;
- з’ясувати специфіку підготовки офіційного видання в перекладі російською мовою з урахуванням стилістичних особливостей української та російської мов;
- показати сучасні методи та способи автоматизованої підготовки видання, особливості художнього та технічного оформлення.
Об’єктом дисертаційного дослідження є офіційні видання та нормативно-правові акти, які опрацьовуються у Парламентському видавництві та відділі редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України.
Предметом дослідження став процес редакційно-видавничої підготовки офіційних видань і проектів офіційних документів, зокрема особливості законодавчого, редакційного і видавничого аспектів редагування нормативно-правових актів.
Теоретико-методологічну базу дослідження становлять роботи зарубіжних і українських учених, фахівців у галузі редагування та видавничої справи В. Іванова, Р. Іванченка, О. Мелещенка, А. Москаленка, В.Різуна, М.Сікорського, М.Тимошика та ін. У дисертації використано також праці, присвячені питанням стилістики сучасної української та російської мови, С.Єрмоленко, М.Зарицького, Н.Зелінської, С.Караванського, А.Капелюшного, А.Коваль, В.Костомарова, Л.Масенко, О.Пазяк, О.Пономарева, Д.Розенталя, Г.Солганика. Крім того, у дослідженні використано роботи, які стосуються вивчення та аналізу законодавчої техніки, зокрема її лінгвістичного боку — мови юридичної науки. Це праці Н.Артикуци, Д.Керимова, О.Сербенської. До теоретичного підґрунтя також належать роботи видатних українських та російських мовознавців Б.Антоненка-Давидовича, Л.Булаховського, І.Огієнка, М.Пилинського.
Працями Г. Швецової-Водки ми послуговувалися під час створення класифікації офіційних документів та визначення основних понять. Крім того, до джерельної бази дослідження належать роботи вчених у галузі історії, зокрема І.Волкова, М.Грушевського, Ю. Гошка, В. Графського, О. Гуржія, А.Монгайта та інших.
Розробленню наукового підґрунтя теорії редагування присвячено праці сучасних українських учених: Літературне редагування” Р. Іванченка, Літературне редагування” В. Різуна, Стилістика української літературної мови” М.Зарицького та Стилістика сучасної української мови” О.Пономарева, які мають велике значення для вивчення офіційно-ділового стилю нашої мови, ними послуговуються укладачі й редактори офіційних документів.
Наявністю наукових досліджень, що стосуються історії українського слова та видавничої справи ми зобов’язані насамперед Івану Огієнку та його послідовникам, зокрема М. Тимошику.
Матеріалом дослідження стали проекти нормативно-правових актів державних органів вищого рівня, зокрема проекти нормативно-правових актів, що підлягають опрацюванню в редакційному відділі Секретаріату Кабінету Міністрів України, а також бюлетень Відомості Верховної Ради України”, видання якого здійснює Парламентське видавництво.
Досліджувалися також архівні матеріали, що є першими українськими офіційними документами, збірники матеріалів і документів різних історичних епох; праці та спогади видатних українських державотворців, що брали участь у створенні та редагуванні законодавчих актів від початку утворення першої української держави — Київської Русі до наших днів.
Методологічною основою роботи є принципи наукової об’єктивності, історизму та достовірності. Для комплексного опрацювання джерел дослідження застосовано аналітичний, порівняльно-історичний, контекстуально-лексикографічний та структурно-функціональний методи.
Специфіка редакційного та видавничих етапів підготовки до друку офіційного документа досліджувалася на основі конкретно-типологічного методу та методу моніторингу сучасних офіційних видань і проектів офіційних документів державних органів вищого рівня.
З метою вивчення мовних особливостей текстів офіційних документів застосовано метод системного аналізу офіційно-ділового стилю української та російської мов, а також текстологічний, типологічний та мовностилістичний методи.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній:
уперше здійснене комплексне дослідження сучасного процесу редакційно-видавничої підготовки українських офіційних видань та всебічно проаналізовано процес редагування проектів нормативно-правових актів, а також розглянуто особливості видавничого етапу;
уперше визначено нормативно-правову базу здійснення офіційного видання. Окреслено особливості законодавчого регулювання зазначеного процесу;
визначено законодавчі засади здійснення офіційного видання;
проведено порівняльний аналіз змісту та уточнено визначення понять нормативно-правовий акт, офіційний документ, офіційне видання у контексті редагування нормативно-правових актів;
проведено аналіз найпоширеніших помилок та характеру редакторського втручання у текст проектів нормативно-правових актів для їхнього усунення;
схарактеризовано особливості художньо-технічного оформлення офіційного видання.
Практичне значення роботи обумовлене прикладним характером дослідження. Теоретичні положення, а також наведений фактичний матеріал можуть бути використані під час підготовки курсу лекцій для фахівців з видавничої справи та редагування, юриспруденції та законотворчої і нормотворчої діяльності, журналістики та документознавства, а також застосовані у сучасній редакційній і законотворчій практиці.
Результати дослідження можуть бути впроваджені в сучасне документознавство та діловодство як основа для текстової класифікації видів документів, виділення їх особливостей і визначення основних ознак.
Крім того, дисертаційний матеріал може бути використаний як основа для подальших напрацювань у розрізі історичного формування теорії редагування різних видів текстів. При цьому слід пам’ятати, що саме документи були першим текстовим матеріалом, який зазнав редакторського втручання, що засвідчує і той факт, що найдавнішим мовним стилем є офіційно-діловий.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України КПІ”, а також на міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: Традиции Харьковской лингвистической школы в свете актуальных проблем современной филологии. К 200-летию Харьковского университета и филологического факультета” (Харків, 2004); XIV — Мова і культура” (Київ, 2004); Обрії друкарства” (Національний технічний університет України КПІ”, Київ, 2004); Інноваційні технології у вищій юридичній освіті” (Національний університет Києво-Могилянська академія”, Київ, 2005); на щорічних науково-практичних конференціях Видавничо-поліграфічного інституту.
Основні положення викладено в 10 одноосібних публікаціях автора [136145].
Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і двох додатків.

bibliography

Висновки

Історичне становлення редагування нормативно-правових актів відбувалося паралельно із розвитком світової правової думки.
Перші документи людства не були офіційними у сучасному розумінні цього поняття, проте поступово набували ознак загальнообов’язковості. Офіційність перших документів була зумовлена їхнім релігійним значенням, що істотно вплинуло на дальший розвиток правової думки та форм її вираження.
В Україні редагування офіційних документів виникає як складова процесу їх створення, і тільки згодом стає невід’ємним елементом підготовки до оприлюднення. До перших офіційних українських документів належать грамоти (укази, жалувані грамоти) — найдавніший вид офіційного документа, а також доповіді, накази, статути, чолобитні, універсали і царські укази.
Сучасні процеси, пов’язані з редакційно-видавничою підготовкою та виданням нормативно-правових актів, є суворо регламентованими і характеризуються насамперед незастосуванням таких методів загального та літературного редагування, як інтерпретація — тлумачення, пояснення, розкриття змісту; творче подання теми; адаптація — пристосування, полегшення тексту для певної читацької аудиторії; політизація (деполітизація)— надання (позбавлення) звучання, яке виражає волю окремої соціальної групи — політичної партії — певному аспекту державної діяльності; естетизація — приведення тексту у відповідність до законів науки про прекрасне.
Важливим є те, що редакторське втручання у текст нормативно-правового акта можливе лише на стадії розроблення його проекту. Щодо прийнятого документа, то його текст не підлягає внесенню щонайменших змін, якщо тільки ця ініціатива не належить державному органові, який прийняв документ.
Законодавчий аспект редагування офіційних документів тісно пов’язаний з видавничим і характеризується такими особливостями:
1) порядок та строки оприлюднення нормативно-правових актів установлюються на законодавчому рівні, насамперед Конституцією України (статті 57, 58, 94, частина третя статті 106 і стаття 117). Зокрема, статтею 94 Конституції України передбачено, що закон набирає чинності через 10 днів після його офіційного оприлюднення, якщо самим законом не встановлено інше. У будь-якому разі закон набирає чинності не раніше його опублікування в офіційному виданні. Офіційним опублікуванням законів та інших актів Верховної Ради України вважається їх публікація у Відомостях Верховної Ради” протягом 30 днів і в газеті Голос України” протягом 5 днів після прийняття. Відповідно до Указу Президента України від 10 червня 1997 р. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності”, до офіційних друкованих видань також належать Офіційний вісник України” та газета Урядовий кур’єр”;
2) опублікування нормативно-правових актів є обов’язковим, що забезпечує доступність законодавства для всіх громадян;
3) перелік видань, що є офіційними, визначається Указами Президента України від 22 січня 1996 р. № 73/96 Про видання актів збірників законодавства України” та від 10 червня 1997 р. № 803/97 Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”; офіційними також вважаються видання, здійснені власне державними органами чи від їхнього імені;
4) дія Закону України Про авторське право і суміжні права” не поширюється на нормативно-правові акти (оскільки в іншому разі може виникнути правова колізія, коли з одного боку на конституційному рівні визначено право кожного громадянина знати свої права і обов’язки, а з іншого автор — розробник документа має право не дозволити друкувати свій твір”);
5) усі прийняті нормативно-правові акти перекладаються для оприлюднення російською мовою. Переклад офіційних документів принципово відрізняється від інших видів перекладу насамперед тим, що у даному разі є можливий лише один концептуальний підхід, коли на перше місце висувається завдання філологічно точної передачі тексту оригіналу.
Стосовно класифікації, або типологізації, офіційних документів слід зазначити, що у контексті редагування нормативно-правових актів доцільно звузити межі поняття офіційний документ, виключивши з нього складові, що втілюються, зокрема, у формі судових документів, нотаріальних та фінансово-банківських, а також облікової та звітної документації.
Це водночас дасть можливість розширити рамкове поняття нормативно-правовий акт за рахунок включення в нього як контекстуальних складових понять проект нормативно-правового акта, офіційний запит (та відповідь на нього), додатки до офіційних документів тощо. Таким чином ми звузимо предмет дослідження і зможемо запобігти плутанині, зберігаючи еквівалентні поняття офіційний документ — нормативно-правовий акт, не скорочуючи обсяг поняття офіційний документ шляхом виключення з нього нормативно-правового акта. На нашу думку, в контексті редагування офіційних документів згадані поняття можна використовувати паралельно.
Редакційна підготовка нормативно-правових актів спирається, з одного боку, на методику мовностилістичного опрацювання текстів, що належать до офіційно-ділового стилю; з іншого — враховує методи виявлення та усунення найпоширеніших помилок. При цьому з метою стилістичного вдосконалення тексту виконуються такі операції:
1) приведення тексту у відповідність з літературним нормами, зокрема з вимогами офіційно-ділового стилю;
2) усунення індивідуально-авторських рис;
3) запобігання проявам емоційно-експресивного забарвлення;
4) додержання вимог стандартизованості мовних засобів та зворотів (конструкцій);
5) широке впровадження усталених мовних формул та кліше;
6) уніфікація елементів тексту та оформлення документа.
На лексичному рівні редакторське втручання передбачає:
1) виявлення та уніфікацію термінів, перевірку правильності та вмотивованості їх використання;
2) запобігання широкому використанню синонімів, багатозначних компонентів;
3) виявлення і заміну діалектизмів, професіоналізмів і розмовних елементів словами, що відповідають нормам літературного слововживання;
4) критичну оцінку запозичень та за можливості їх заміну власномовними лексемами.
Синтаксис нормативно-правових актів характеризується, зокрема, такими ознаками:
1) наявністю переважно складних синтаксичних конструкцій;
2) переважно прямим порядком слів;
3) усталеними правилами щодо використання допоміжних частин мови.
З організаційного погляду, редакційний етап підготовки до друку офіційного видання, на відміну від інших видів літератури, не включає такі операції, як апробацію та написання редакційного висновку та момент роботи з автором.
Відсутність редакційного висновку пояснюється тим, що ті питання, на які він дає відповіді (чи актуальний даний твір; чи представляє він інтерес для читача; чи дотримався автор/укладач композиційної пропорційності та підпорядкованості; чи відповідає стиль викладу обраній темі, на яку аудиторію розрахований тощо), стосовно офіційного видання є неактуальними, оскільки необхідність оприлюднення нормативно-правового акта не лише випливає з його соціально-функціонального призначення, а й закріплена на законодавчому рівні.
Офіційні документи приймаються і оприлюднюються від імені держави (тобто державних органів). Вони не мають автора як такого, тому момент роботи з автором полягає у співробітництві з відповідальним за підготовку конкретного документа і юристом, що відповідає за правовий бік питання, вирішення якого передбачене нормативно-правовим актом. Розробник, який відповідає за підготовку документа в цілому, у разі потреби консультується зі спеціалістами, вченими та науковцями. Правник контролює юридичну відповідність документа чинному законодавству, його правоможність та об’єктивність. Крім того, юрист визначає, чи є на сьогодні потреба у прийнятті певного нормативно-правового акта, чи ні.
Видавничий аспект — це редакційно-видавнича підготовка офіційного видання, тобто сукупність операцій, які виконуються для приведення текстів нормативно-правових актів у відповідність з нормами сучасної української мови; форми офіційного документа — майбутнього офіційного видання — у відповідність із встановленими видавничо-поліграфічними вимогами; розроблення художньої концепції видання або серії видань; а також для створення оригінал-макета і передачі його до друкарні. Особливості та складнощі в підготовці офіційного документа до друку зумовлюються його соціально-функціональним призначенням.
Видавнича підготовка видання складається з двох етапів: редакційного і виробничого. Процес власне редагування офіційного документа є суворо обмеженим і насамперед передбачає винесення зауважень по суті на узгодження з розробником і юристом, на відміну від інших видів видань, де редагування нерозривно пов’язане із творчим удосконаленням тексту, внесенням правок із збереженням авторського стилю, погодженням їх з автором, зміною (в разі необхідності) структури твору тощо. Коригування, технічне й художнє редагування, верстання, читання верстки — також належать до операцій, що становлять редакційний етап підготовки до друку офіційного видання.
Виробничий етап починається з надання дозволу головним редактором та заступником директором з виробництва на створення оригінал-макета видання (виготовлення плівок”). Виготовлений, вичитаний, розмічений і перевірений щодо комплектності оригінал-макет видавництво надсилає до друкарні. До оригінал-макета додається виробнича специфікація та супроводжувальний лист або бланк-замовлення видавництва, а також заздалегідь погоджений календарний графік проходження видання у видавництві. Друкарня надсилає видавництву так звані чисті аркуші” — перші тиражні відбитки, зроблені друкарською машиною. Виробничий відділ видавництва перевіряє за ними якість друку, а редактор і коректор — правильність надрукованого тексту. У разі виявлення дефектів друку або помилок видавництво має вжити необхідних заходів. Виробничий етап закінчується перевіркою сигнального примірника, отриманого з друкарні, щодо якості поліграфічного виконання; після чого видавництво письмово пропонує друкарні почати виготовлення тиражу.
Усі зазначені процеси й операції є невід’ємними складовими редакційно-видавничої підготовки офіційного видання, в якій беруть участь редактор, коректор, технічний і художній редактори, оператор комп’ютерного набору, верстальник, завідувач редакції, заступник директора видавництва з виробничої частини та головний редактор.
Безумовно, всі складові редакційно-видавничої підготовки офіційного видання є важливі. Проте найбільш значущим і відповідальним етапом є редагування нормативно-правового акта. Особливості цього процесу можна виділити за результатами аналізу діяльності відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України.
Редакційний відділ є структурним підрозділом, в якому здійснюється опрацювання нормативно-правових актів, що приймаються і розглядаються Кабінетом Міністрів. До таких документів, зокрема, належать проекти законів України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, програми, концепції, плани, відповіді на офіційні запити.
Під час редагування офіційних документів проводиться аналіз тексту з метою виявлення помилок та їх усунення, а також перевірка відредагованого матеріалу. При цьому редактор і коректор повинні дотримуватися поряд із загальномовними нормами внутрішніх вимог, встановлених усередині установи.
Редагування нормативно-правових актів можна охарактеризувати як комплекс взаємозв’язаних операцій, основу якого становить аналіз тексту (та способу його оформлення) з метою виявлення помилок і недоречностей, класифікація виявлених недоліків з метою вибору найбільш доцільного способу їх усунення (виокремлення власне мовних помилок, логічних і пов’язаних з оформленням), застосування відповідного виду редакторського та коректорського втручання, а також перевірка одержаного результату (аналіз зроблених виправлень).
Як визначення, на нашу думку, можна запропонувати таке: редагування проектів нормативно-правових актів — це літературний процес, який передбачає критичний аналіз (експертизу) з метою правильної оцінки рівня підготовки документів і надання допомоги розробникові в удосконаленні їх змісту і форми викладу.
Серед особливостей редакційної підготовки нормативно-правових актів державного органу вищого рівня можна назвати насамперед підпорядкованість діяльності редактора роботі юриста та виконання його рекомендацій. Особливістю є також відсутність видавничої складової у процесі підготовки нормативно-правових актів.
Загальна теорія редагування лише називається загальною, фактично — це комплекс дисциплін, система, взаємозв’язаними елементами якої є спеціальні теорії, що становлять підґрунтя фахової діяльності тих, хто вже працює у редакційно-видавничій галузі та дають можливість створювати навчальні методики для майбутніх фахівців. Вона нерозривно пов’язана зі становленням і розвитком літератури.
Теорії редагування офіційної літератури практично не існує. Таке становище зумовлене об’єктивними причинами: тривалий час країна жила за законом старшого брата”, прийнятим і надрукованим його мовою, проте перекладеним українською. Протягом багатьох років ніщо власне українське не могло бути по-справжньому офіційним, а значить не вимагало систематизації принців опрацювання.
Сьогодні редагування нормативно-правових актів набуває особливого значення, що пояснюється багатьма чинниками. Насамперед викликає стурбованість рівень застосування норм Українського правопису в законодавчих та підзаконних актах. Неправомірне використання мовних засобів через незнання державної мови призводить до її перекручення, порушення правил слововживання.
Проте сучасні соціально-політичні умови — процес становлення й розвитку державності — сприяють розвиткові політично-правових інститутів, активній законотворчій діяльності органів влади загальнодержавного й місцевого рівня, тобто появі великої кількості офіційних документів, а оскільки офіційний документ— це мовний вияв політичного й правового мислення, який не має реального впливу, якщо не є оприлюдненим, необхідно підвищити увагу до його мови, і визнати виключну важливість досконалого редакційного-видавничого опрацювання. І, звичайно, така важлива сфера повинна мати власну теорію— теорію редагування офіційної літератури, яку на нашу думку й започатковує наше дослідження.

Список використаних джерел
1. Абизов В.Є. Політичне рішення: процес підготовки й прийняття. Дис... канд. політ. наук. Київський національний університет ім. Т. Шевченка. К., 1994. 133 арк.
2. Автономов А.С. Правовая онтология политики. К построению системы категорий / Фонд развития парламентаризма в России. М.: ООО Фирма Инфограф”, 1999. 384 с.
3. Акопов А.И. Периодические издания. Учебно-методическое пособие для студентов-журналистов. 2-е изд., доп. Ростов-на-Дону: Издательство ООО МП Книга”, 1999. 91 с.
4. Алексеев С.С. Философия права. М.: Норма, 1999. 336 с.
5. Аннере Э. История европейского права (пер. со швед.) / Ин-т Европы. М.: Наука, 1999. 395 с.
6. Анніна І.О., Горюшина Г.Н., Гнатюк І.С. та ін. Російсько-український словник. К.: Абрис, 2003. 1424 с.
7. Антология мировой правовой мысли: В 5 т. М.: Мысль, 1999. Т.1: Античный мир и Восточные цивилизации. 751 с., Т.4: Россия. ХІХІVвв. 814 с.
8. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. К.: Наук. думка, 1991. 148с.
9. Арполенко Г.П., Городенська К.Г., Щербатюк Г.Х. Числівник української мови. К.: Наук. думка, 1980. 242 с.
10. Артикуца Н.В. Мова права і юридична термінологія: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. К.: Стилос, 2002. 198 с.
11. Артикуца Н.В. Мова і правова культура // Мова і культура. Вип. 6, т. 8. К.: Вид. дім Дмитра Бураго. С. 192200.
12. Багмут Й.А. Проблеми перекладу суспільно-політичної літератури українською мовою. К.: НД, 1968. 299 с.
13. Березневі статті гетьмана Б. Хмельницького та грамоти царя Олексія Михайловича про відносини між центральним урядом і Лівобережною Україною. Копія 1742 р. Ф. № 51. Оп. № 3. Д. № 8307. ЦДІАК України.
14. Білецький Л. Руська правда й історія її тексту / Ю. Книш (ред); Укр. вільна академія наук в Канаді. Вінніпег, 1993. 166 с.
15. Білодід І.К. Вибрані праці: В 3-х т. К.: Наук. думка, 1986.
16. Бибиков М.В. Византийский прототип древнейшей словянской книги (Изборник Святослава 1073 г.) / РАН. М.: Памятники истор. мысли, 1996. 403 с.
17. Битнер В.В. Кто мы и откуда. Энциклопедический путеводитель по истории, культуре и естествознанию. М.: Современник, 1998. 303 с.
18. Большой юридический словарь / Сост. В.Н. Додонов. М.: Инфра-М, 1999. 790с.
19. Бондаренко Т. Г. Типологія мовних помилок та їх усунення під час редагування журналістських матеріалів. К.: Київський національний університет імені Т. Шевченка, 2003. 195 с.
20. Ботвина Н.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. К.:АртЕк, 1999. 263 с.
21. Брагина Е.И. Редактирование сложных специальных видов текста. М.: Недра, 1991. 128 с.
22. Булаховський Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов. Вибрані твори: В 5 т. К.: Наук. думка, 1975. Т. 1. 288 с.
23. Бурячок А.А. Що змінилося в українському правописі? К.: Наук. думка, 1997. 51 с.
24. Бучкина Б.З., Калакуцкая Л.П. Слитно или раздельно. Изд-е 6-е стереотип. М.: Русский язык, 1987. 876 с.
25. Валуєнко Б.В. Архітектура книги. К.: Мистецтво, 1976. 212 с.
26. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка: Пер. с нем. / Т.В.Булыгина. 2-е изд. М.: Издательская группа Прогресс”, 2000. 502 с.
27. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Х.: ХДУ ім.О.М.Горького, 1958. 228с.
28. Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ Перун”, 2003. 896 с.
29. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1440 с.
30. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова. Ужгород: Закарпаття, 2001. 236 с.
31. Вірменко В.Є. Сучасне ділове мовлення. Х., 1998. 88 с.
32. Взаємодія усних і письмових стилів мови. К.: Наук. Думка, 1982. 180с.
33. Вивід прав України / М. Грушевський, І. Франко, М. Костомаров та ін. Л.: МП Слово”, 1991. 128 с.
34. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. Граматика укр. мови/І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І.Вихованця. К.: Унів. вид-во Пульсари”, 2004. 400 с.
35. Вишенський І. Твори / Пер. з кн. укр. мови В. Шевчука. К., 1986 144 с.
36. Волков И.М. Законы вавилонского царя Хаммураби. М., 1914. 96 с.
37. Всеобщая история государства и права / Под ред. К.И. Батыра. М.: Былина, 1995. 416 с.
38. Герчук Ю.Я. История графики и искусства книги: Учеб. пособие для студ. вузов. М.: Аспект Пресс, 2000. 320 с.
39. Герчук Ю.Я. Художественная структура книги. М. : Книга, 1984. 207с.
40. Гиленсон П.Г. Справочник художественного и технического редакторов. М.: Книга, 1988. 528с.
41. Глущук С.В. та ін. Сучасні ділові папери. К.: А.С.К., 2001. 396 с.
42. Головач А.С. Оформление документов. Киев Донецк: Вища шк., Головное изд-во, 1979. 152 с.
43. Головащук С.І. Російсько-український словник сталих словосполучень. К.: Наук. думка, 2001. 640 с.
44. Головащук С.І. Словник-довідник з правопису та слововживання / АН УРСР. Ін-т мовознавства; За ред. В.М. Русанівського. К.: Наук. думка, 1989. 831с.
45. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. К.: Юрінком Інтер, 1998. 212 с.
46. Горбачук Д.В. Структурно-семантичні типи стійких сполучень слів в офіційно-ділових текстах. Дис... канд. філол. наук. Ін-т української мови. К., 1997. 163 арк.
47. ГорьовийЛ.Є., Швець М.Я., Дрогаль Т.Г. та ін. Комп’ютеризована система інформаційно-аналітичного забезпечення законотворчої та правозастосовної діяльності. К.: Парламентське вид-во, 1998. 149 с.
48. ГОСТ 7.1 84 СИБИД Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления. Введ. 01.01.86. М.: Изд-во стандартов, 1984. 77 с.
49. ГОСТ 7.4 95 СИБИД. Издания. Выходные сведения. Введ. 01.01.1997, в Украине 01.01.99. К.: Держспоживстандарт, 1999. 72 с.
50. Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття ХІV-ХІХ ст. / НАН України, Ін-т народознавства. Л., 1999. 336 с.
51. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства: Учеб. для студ. вузов, обуч. по спец. Юриспруденція”. М.: Норма, 2000. 744 с.
52. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. К.: Рад. шк., 1986. 221 с.
53. Грищенко А.Г. Прикметник в українській мові. К.: Наук. думка, 1978. 207с.
54. Грязнухина Т.А., Дарчук Н.П. Лингвистические проблемы автоматизации редакционно-издательских процессов / АН УССР. Ин-т языковедения. К.: Наук. думка, 1986. 230 с.
55. Грушевський М. На порозі нової України. К.: Наук. думка, 1991. 128 с.
56. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть / Т-во Знання” України. К., 1991. 240 с.
57. Гуржій О.І. Право в українській козацькій державі: Друга половина ХVІІ-ХVІІІ ст. / АН України. Ін-т історії України. К., 1994. 46 с.
58. Димитрова М. Парламент і журналістика. Софія, АДУ, Bulgaria, 2000. 359с.
59. Дзендзелівський Йосип. Українське і слов’янське мовознавство. Л.: Наук. Тов. ім. Т.Г.Шевченка, 1996. 519с.
60. Дзюба О.М., Павленко Г.І. Літопис найважливіших подій культурного життя в Україні (Хсер. XVII ст.): посіб.-довідник. К.: АртЕк, 1998. 199с.
61. Дідівська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика. К.: Наук. думка, 1982. 170 с.
62. Ділова документація Гетьманщини ХVІІІ ст. / АН України. ЦНБ імені В.І.Вернадського / Упоряд. В.Й. Горобець. К.: Наук. думка, 1993. 392 с.
63. Ділова українська мова. Дистанційний курс. Х.: ХДПУ, 2002. 124 с.
64. Ділова українська мова: Навч. посіб. К.: ТОВ Знання”, КОО, 2002. 226с.
65. Добкин С.Ф. Оформление книги: Редактору и автору. 2-е изд., перераб и доп. М.: Книга, 1985. 208 с.
66. Домашній писар: Збірка примірників, як укладати різні письма: родинні листи, ділові письма, приватні грамоти, урядові подання. Чернівці: Вид. Др. Теодор Галіп. Власним накладом, 1900. 147 с.
67. Дослідження з граматики і граматичної стилістики української мови: Зб. Наук. праць. Дніпропетровськ, 1977. 79 с.
68. ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види: Терміни та визначення. К.: Держстандарт України, 1995. 48 с.
69. ДСТУ 3582 97 Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила. (Чинний від 01.07.1998). К.: Держстандарт України, 1998. 52 с.
70. ДСТУ 3814 98 Інформація та документація. Видання. Міжнародна стандартна нумерація книг. (Чинний від 01.01.2000). К.: Держстандарт України, 2000. 46 с.
71. Єрмоленко С.С. Образные средства морфологии. К.: Наук. думка, 1987. 113с.
72. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
73. Ефремова Т.Ф. Новый словарь русского языка. Толковословообразо­вательный. 2-е изд., стереотип. М.: Рус. яз., 2001. Т. 1: А-О. 1232с. (Б-ка словарей рус. яз.), Т. 2: П-Я. 1088 с. (Б-ка словарей русского языка).
74. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси: кінець XIXпоч. XXст./ АН УРСР Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. К.: Наук. думка. 1970. 303 с.
75. Журба О.І. Київська археографічна комісія 18431921: Нарис історії і діяльності. К.: Наук. думка, 1993. 184 с.
76. Загнітко А.П., Островська Л.С. Сучасне ділове українське мовлення. Донецьк: ДІТБ, 2001. 156 с.
77. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. К.: Парлам. вид-во, 1999. 248 с.
78. Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: темат. добірка у 2-х ч. К.: Кн. палата України, 2000. 234 с.
79. Зарицький М.С. Стилістика сучасної української мови: Навч. посіб. К.: Парлам. вид-во, 2001. 155 с.
80. Зелінська Н.В. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Л.: Світ, 2002. 268 с.
81. Зернецька О.В. Глобальні трансформації систем масової комунікації: Дис... док-ра політ. наук / НАН України, Ін-т світової економіки і міжнародних відносин. К.: 2000. 359 арк.
82. Зубков М.Г. Мова ділових паперів. Комплексний довідник. Х.: Фоліо: Майдан, 2001. 286 с.
83. Іванов В.Ф. Законодавство про засоби масової інформації. Український та зарубіжний досвід / Київський університет ім. Т. Шевченка. К.: Видавничий центр Київський університет”, 1999. 188 с.
84. Іванов В.Ф. Соціологія журналістики: Навч