ІНФОРМАЦІЙНЕ МОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДІОКОМПАНІЇ УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА

brief description

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики

На правах рукопису

Нагорняк Майя Володимирівна

УДК 654.19: 070.431.2] (477) (043)

ІНФОРМАЦІЙНЕ МОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДІОКОМПАНІЇ УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Єлісовенко Юрій Петрович,
кандидат педагогічних наук,
доцент

Київ - 2007

ЗМІСТ

Вступ

3

Розділ І. Історичні та теоретичні засади становлення українського інформаційного радіомовлення.

16

1.1. Основні етапи становлення вітчизняного інформаційного радіомовлення.

1.2. Національна радіокомпанія України як об’єкт історіографії.

1.3. Теоретичні засади українського інформаційного
радіомовлення.

1.4. Висновки до розділу І.

19

44

58

90

Розділ ІІ. Еволюція інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України.

93

2.1. Ідеологічні, змістові та структурні зміни в інформаційному мовленні Національної радіокомпанії України в кінці ХХ століття.

2.2. Жанрові пріоритети інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України.

2.3. Висновки до розділу ІІ.

96

109

128

Розділ ІІІ. Стан, структура та оптимізація інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України початку ХХІ століття.

132

3.1. Аналіз стану та структури інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України початку ХХІ століття.

3.2. Шляхи вдосконалення професійної діяльності журналіста-інформаційника Національної радіокомпанії України.

3.3. Висновки до розділу ІІІ.

135

148

174

Загальні висновки

176

Додатки 206

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Інформаційне мовлення засобів масової комунікації належить до першооснов їхньої діяльності. Становлення цього мовлення відбувається на тлі певних суспільно-політичних процесів, які не лише впливають, а часто й визначають напрями, характер і пріоритети масовоінформаційної діяльності. Не залишається осторонь і радіо, яке в ХХІ столітті набирає ознак глобальності й стає надзвичайно вагомим чинником забезпечення демократичного розвитку суспільства. Демократичним є те суспільство, в якому реально поважається суверенна воля народу, яке дбає про забезпечення прав і свобод людини та піклується про зміцнення громадянської злагоди й миру.
Безпрецедентну роль у цих процесах впродовж кінця ХХ початку ХХІ століття відігравала та відіграє Національна радіокомпанія України (НРКУ). Вона як найдоступніший та найпотужніший засіб масової комунікації здійснила неоціненний внесок у здобуття й утвердження Україною незалежності та суверенності. Від часу проголошення незалежності саме ця радіомовна організація започаткувала формування національного суспільно-політичного, соціально-економічного, духовного та інформаційного простору. У зазначений історичний період Національна радіокомпанія України обстоювала та продовжує обстоювати позиції наймасовішого та наймобільнішого чинника формування суспільної свідомості.
Серед інших аудіовізуальних засобів масової комунікації НРКУ привертає увагу завдяки своїм найістотнішим характеристикам. Насамперед, йдеться про всеосяжність й оперативність інформування громадськості про найвагоміші події в Україні та світі. В кінці ХХ на початку ХХІ століття структурно Національна радіокомпанія України складалася з трьох диференційованих каналів внутрішнього мовлення та служби іномовлення із загальним добовим обсягом мовлення 94,5 години. Три загальнонаціональних канали радіо мають практично стопроцентне покриття території України. Редакційна пошта НРКУ свідчить про те, що радіо (принаймні, перший канал) слухають в усіх регіонах України. До беззаперечних переваг радіо належить і оперативність подачі матеріалів. Можливість прямого ввімкнення з місць подій, доступна технологія миттєвої передачі сигналу з будь-якої точки світу, гнучкість інформаційної політики дозволяють у будь-який момент приєднатися до слухацької аудиторії та відчути динаміку сучасного життя світу. Зрештою, такі вагомі чинники, як всеосяжність та оперативність інформування визначають природу функціонування та соціальну роль НРКУ.
Не можна оминути і такої важливої характеристики діяльності Національної радіокомпанії України, як те, що в умовах демократизації суспільства вона залишається форпостом формування державницьких світоглядних позицій. НРКУ є, власне, чи не єдиною серед аудіовізуальних ЗМК, що виконує конструктивну функцію, спрямовану на утвердження державницьких засад в різних сферах життя.
Принцип збалансованої, неупередженої подачі інформації НРКУ відкрив простір для ознайомлення слухачів з різноманітними думками, суспільно-політичними установками, культурницькими напрямами, релігійними традиціями. Це є ознакою відкритого демократичного суспільства. У такий спосіб радіокомпанія формує новий тип мислення, ціннісні пріоритети, самостійний аналіз процесів довкілля, вибудовує соціально-психологічні установки та, як наслідок, світоглядні позиції громадян.
Національна радіокомпанія України виступає творцем суспільно-політичних стереотипів як сукупності офіційних ідеологічних установок. Вона провадить значну роботу щодо руйнування в українців колоніальних стереотипів, викорінення комплексу меншовартості та, водночас, позбавлення суто романтичного ідеалізованого образу нації, пропаганди національної ідеї. Саме такі установки мають стати потужним підмурівком вибудовування національно-демократичного устрою держави.
Увесь період розвитку Національної радіокомпанії України в умовах незалежності правомірно розглядати як поступове наближення її та українського аудіовізуального простору в цілому до європейських стандартів журналістики. Впродовж 19912006 рр. радіокомпанія намагалася працювати на демократичних засадах у своїй діяльності журналісти спиралися на фундаментальне право людини на свободу слова, гарантоване Європейською конвенцією про права людини. Істотне значення має та обставина, що НРКУ налагоджувала діалог між журналістами та представниками владних структур, зокрема, й тих, які відповідали за політику ЗМК на урядовому рівні. Внаслідок цього, формувалася повага до права громадськості бути точно інформованою, вироблялася чесність в інформуванні та коментуванні подій і явищ навколишньої дійсності.
Зважаючи на вище розглянуті характеристики діяльності НРКУ, а також з огляду на здійснення нею функцій винятково державницько-будівничого характеру, становлення та розвиток цієї інституції викликали закономірний науковий інтерес дисертанта.
Безперечно, вплив інформаційного мовлення такого провідного засобу масової комунікації, як Національна радіокомпанія України, на формування громадської думки кінця ХХ початку ХХІ століття був і залишається надто вагомим, що зумовлено його масовістю, доступністю, інтелектуальністю. Саме інформаційне мовлення Національної радіокомпанії України є одним із головних державотворчих інструментів формування державницької свідомості українських громадян, кардинально нового бачення історичного минулого нашого народу та його завдань із державотворення. Важливість здійснення цілеспрямованого, об’єктивного, збалансованого новинного мовлення НРКУ пояснюється тим, що первинну інформацію про події України та світу громадяни можуть оперативно отримати саме з інформаційних програм радіокомпанії. Окрім цього, наш інтерес до вивчення інформаційного мовлення НРКУ обумовлений ще і його аналітичною специфікою, що випливає із концепції мовлення радіо. В дев’яності роки ХХ століття (особливо це стосується першої половини) перед інформаційним мовленням Національної радіокомпанії України було поставлено завдання зламати світоглядні, психологічні стереотипи радянської доби, сформувати нову систему цінностей, виробити ринкове мислення, стимулювати громадян аналізувати факти довкілля та, як наслідок, навчитися відповідати за свої дії.
Від початку 1992 року Українське радіо переживало своє друге народження, оскільки воно де-факто та де-юре позбавилося трансляцій загальносоюзних програм з Москви, почало набувати ознак самодостатнього, повноцінного суб’єкта інформаційного простору України. Незважаючи на те, що з перших днів свого існування, як за радянської доби, так і до цього часу, Національна радіокомпанія України мала кілька офіційних назв, найбільш сутнісною та поширеною з них залишається традиційна історична назва Українське радіо” (УР).
Під сутністю інформаційного мовлення НРКУ ми розуміємо основи функціонування та діяльності, найважливіші явища, процеси, тенденції, які визначають еволюційні зміни на шляху розвитку, що торкаються таких основоположних аспектів, як його ідеологічні, змістові й жанрові пріоритети, професійні вимоги до фахової діяльності журналіста-інформаційника.
Становлення і функціонування інформаційного мовлення Українського радіо в умовах незалежності слід розглядати як своєрідну генеральну репетицію до створення громадського радіо початку ХХІ століття. Таке радіо має стати одним із визначальних факторів побудови громадянського суспільства в Україні, що потребує формування традиційних демократичних інститутів. Ними є усуспільнені аудіовізуальні мас-медіа. Суспільне радіо й телебачення мають бути не лише ефективними джерелами поширення інформації, а й основними та правдивими інформаторами багатоаспектного громадсько-політичного життя, контролерами та критиками негативних явищ, тенденцій розвитку суспільства.
Істотною рисою інформаційного радіомовлення є те, що воно має здатність формуватися і зазнавати змін водночас із глобальними трансформаціями суспільства - політичними, економічними, соціальними, культурницькими. Подібні трансформації відбуваються в країнах у часи тоталітарних чи демократичних перетворень. Інформаційне мовлення НРКУ як головна складова суспільно-політичного радіомовлення держави миттєво увібрало в себе зміни 90-х років ХХ століття і початку ХХІ століття та під їхнім значним впливом поступово змінило свою сутність. Цей історичний період позначився суттєвими змінами, насамперед, щодо ідеології висвітлення, змістового наповнення і реалізації творчого потенціалу журналіста-інформаційника радіокомпанії.
Прагнення демократизувати інформаційне радіомовлення, що стало можливим через відхід від тоталітарних методів управління країною, стрімке входження до національного радіопростору недержавних радіоорганізацій, нові формати радіоканалів, перехід на цифрові технології обробки та поширення інформації, а також залучення радіослухачів до інтерактивного спілкування, розробка нових професійних стандартів це неповний перелік чинників, які визначали сутність інформаційної радіопродукції НРКУ кінця ХХ початку ХХІ століття, а отже, сприяли підвищенню її конкурентоздатності на радіоринку.
Сутність інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України впродовж зазначеного часу була доволі суперечливою, що зумовлювалося неординарністю суспільно-політичних подій в Україні. Радіо відображало процеси становлення Української держави, яка, з одного боку, прагнула якісних змін внаслідок інформаційних впливів, а з іншого боку, внаслідок радянських стереотипів, намагалася поставити виробництво та поширення інформації під свій контроль.
Зміст інформаційних програм Українського радіо визначався поступовим набранням реального політичного сенсу ідеї державної незалежності та суверенності. Ці процеси супроводжувалися яскраво вираженою ейфорією. Тому в передачах новин намагалися знайти такі методи й форми висвітлення суспільно-політичних подій, які б урівноважували великий суспільний романтизм і значно менший прагматизм.
Окрім того, інформаційному мовленню Національної радіокомпанії України були властиві тенденції, які виключають одна одну. З одного боку, мовлення намагалося позбавитися цензури, з іншого, постійно поверталося до неї, оскільки відчувало тягар радянського минулого. Однією із причин такого стану речей було те, що нова концептуальна модель діяльності Українського радіо напрацьовувалася повільно. Не можна не зважати і на ту обставину, що представники вищого та середнього керівництва Українського радіо, здебільшого, привчені працювати за канонами радянської доби, обережно придивлялися до новацій. Лише окремі керівні особи демонстрували відданість ідеям незалежності та реальне бажання демократизувати інформаційне мовлення та радіо в цілому.
Наголосимо, що саме від початку 90-х років ХХ століття українські громадяни вперше за всю історію країни, історію радіомовлення відчули довіру до мовленого в ефірі слова, певною мірою позбувалися ролі статистів суспільно-політичних процесів. Цей феномен радіомовлення, зокрема, інформаційного став об’єктом нашої уваги, хоча його ще належить дослідити журналістикознавцям, політологам, психологам.
Окрім сутності, до визначальних понять інформаційного мовлення належить структура. Під структурою інформаційного мовлення НРКУ ми розуміємо організаційну будову, його функційний устрій, внутрішню впорядкованість, розклад виходу в ефір інформаційних програм.
Природно, що новинне мовлення зазнало й трансформацій, пов’язаних зі своєю побудовою. Інформаційні програми та випуски Українського радіо подавали розгорнуту картину подій в Україні та світі практично щогодини. З метою посилення кількісних і якісних параметрів інформаційного мовлення було запроваджено блокові програми, які сутнісно й структурно нагадували радіожурнали. Їхня оптимальна тривалість звучання сягала 45-и хвилин. Кожен випуск такого радіожурналу мав свою сталу будову, яка складалася з кількох обов’язкових блоків: власне новинний, спортивний, рекламний і погодний.
Говорячи про структурні особливості інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України кінця ХХ початку ХХІ століття, не можна не звернути увагу, що поруч із великими блоковими програмами співіснували та продовжують співіснувати малі ефірні проміжки п’яти-десятихвилинні випуски новин.
Упродовж 2005 року структуру інформаційного мовлення НРКУ модернізовано, що зумовлено результатами соціологічних досліджень аудиторії радіо. Згідно із ними, лише незначна кількість слухачів спроможна прослухати повною мірою тридцятихвилинну чи сорокап’ятихвилинну програму новин. Відтак, перевагу віддано п’ятнадцятихвилинним блоковим інформаційним програмам.
Структура новинного мовлення НРКУ цікава також з точки зору видозмін звукового образу інформаційної програми. Лише на початку ХХІ століття ці передачі дістали оновлене звукове вирішення, що відображає сутність новин, надає їм динамічності й ритмічності, допомагає створювати цілісний імідж випуску.
До структури інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України належить також новинне мовлення творчо-виробничого об’єднання «Всесвітня служба радіомовлення України». Оскільки мовлення цієї структури орієнтоване на задоволення інформаційних потреб зарубіжного слухача, який проживає поза межами України, воно не є предметом розгляду нашого дослідження.
Під оптимізацією інформаційного мовлення НРКУ ми розуміємо науково обґрунтований план дій, спрямованих на вдосконалення інформаційної діяльності відповідно до стандартів європейської новинної журналістики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з комплексною загальнокафедральною темою „Інформаційно-публіцистичні та комунікативні проблеми телерадіомовлення України”, в межах якої здійснюються монографічні, методичні, книго- та пресознавчі дослідження, що дозволяють стежити за національними та світовими тенденціями у розвитку сучасних комунікаційних систем та окремих видів засобів масової комунікації. Дисертація також є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір» (номер державної реєстрації № 01БФ045-01) у розрізі тем «Моніторинг ЗМК та інформаційне моделювання» й «Освітня модель підготовки журналістських кадрів» та обраної кафедрою телебачення і радіомовлення теми «Програмний аналіз діяльності сучасного інформаційного, аналітичного та художньо-публіцистичного телерадіомовлення».
Мета дослідження - визначити сутність, структуру, жанрові пріоритети інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України та шляхи вдосконалення професійної діяльності журналіста-інформаційника.

Завдання дисертаційного дослідження:
1. Дослідити основні етапи становлення інформаційного радіомовлення.
2. З’ясувати історичні та теоретичні засади українського інформаційного радіомовлення.
3. Виокремити наукові факти щодо сутності, структури та еволюції інформаційного мовлення НРКУ кінця ХХ початку ХХІ століття.
4. Проаналізувати наукові факти щодо сутнісних і структурних змін в інформаційному мовленні Національної радіокомпанії України.
5. Визначити шляхи вдосконалення професійної діяльності журналіста-інформаційника НРКУ.
6. Розробити рекомендації щодо оптимізації інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України в ХХІ столітті.
Об’єкт дослідження - інформаційні програми Національної радіокомпанії України.
Предмет дослідження - сутність і структура інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України.
Хронологічні межі дослідження становлять 15 років незалежності України (19912006 рр.), які позначилися вагомими та неординарними суспільно-політичними процесами й подіями. Йдеться про здобуття державою незалежності, утвердження нової суспільної свідомості, впровадження ринкових механізмів, європейські професійні стандарти у журналістиці та, як наслідок цього, демократизацію інформаційного радіомовлення. Демократичне новинне мовлення розглядаємо як основу створення громадського радіо в Україні.
Методологічна основа дослідження визначена системою принципів (історизм, наукова об’єктивність, комплексність та достовірність) і методів, теоретичних узагальнень історико-журналістського знання. Для розв’язання поставлених завдань у ході дослідження використовувалися такі загальнонаукові та спеціальні методи: описовий, функціональний, структурний, теоретичний та контент-аналіз наукових джерел (історичних, політологічних, журналістикознавчих, соціологічних, культурологічних, педагогічних, психологічних), аналіз фахової документації, аналіз професійного досвіду, спостереження, анкетування та інтерв’ю. Також застосовувалися історично-порівняльний і системно-структурний методи, методи математичної статистики, хронометрування і соціометрії, зокрема, у вивченні результатів діяльності журналістів-інформаційників.
Наукова новизна дисертації полягає у здійсненні комплексного дослідження сутності і структури інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України впродовж 15 років незалежності (19912006 рр.). Сутність інформаційного мовлення НРКУ в означений період характеризується, насамперед, зміною ідеологічної парадигми, яка полягала у переході мовлення від агітації та пропаганди вигідних владі фактів до об’єктивного та достовірного інформування громадян, що стало можливим після запровадження європейських стандартів журналістики. В осмисленні структурних змін новинного мовлення НРКУ, які були пов’язані з повною відмовою від загальносоюзної та формуванні власне своєї української сітки мовлення. В узагальненні ідеологічних, змістових, структурних і жанрових трансформацій інформаційного мовлення НРКУ, а також в оптимізації шляхів удосконалення професійної діяльності журналіста-інформаційника НРКУ. Проаналізовано основні історичні етапи становлення інформаційного мовлення НРКУ за 15 років незалежності, узагальнено його теоретичні засади, окреслено перспективи подальшого розвитку інформаційного мовлення НРКУ в ХХІ столітті.
Ступінь наукової розробленості теми. Значну увагу вивченню питання інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України присвятив В.Я.Миронченко. Вченим 1996 року підготовлено підручник для студентів університетів спеціальності «Журналістика» «Основи інформаційного радіомовлення». У цій та інших працях дослідник узагальнив теорію і практику сучасного інформаційного радіомовлення, описав методику збирання і викладу новин для передачі по радіо, розповів про механізми створення інформаційної програми, про основні форми цих передач, про їх читання перед мікрофоном. Також В.Я.Миронченко виклав сучасні знання про інформацію та новину, повідомлення як головний носій у радіомовному каналі, види інформації, її джерела, інформаційний привід тощо. Функціонування та розвиток інформаційного мовлення НРКУ розглянуто включно до 1995 року, себто проаналізована перша половина 90-х років ХХ століття.
Інший вчений В.П.Олійник також звертався до проблематики інформаційного мовлення. Щоправда, в його працях ця проблематика висвітлена з точки зору інформаційного змісту радіоефіру 90-х років минулого століття в цілому. Дослідник вивчав питання розширення змісту радіоінформації, що зумовлювалося різноманітністю форм організації радіомовлення, необхідністю корекції змісту радіоінформаційного простору відповідно до запитів слухачів, посиленням комунікативної ролі радіо тощо.
Питання структури Національної радіокомпанії України знайшли своє відображення у працях О.Я.Гояна. Зокрема, в його підручнику «Основи радіожурналістики та радіоменеджменту» докладно розглядається діюча структура НРКУ як державної радіоорганізації, описується побудова першої програми (УР1), другої програми творчовиробниче об’єднання «Радіо Промінь», третьої програми (УР3), що має назву «Канал духовного відродження «Радіо Культура» та творчо-виробничого об’єднання «Всесвітня служба радіомовлення України».
Докладним вивченням сутності та структури інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України кінця ХХ початку ХХІ століття займався В.В.Лизанчук. В численних наукових розвідках вченого розроблені такі питання, як здійснення НРКУ функції державного будівничого, роль Українського радіо в реалізації української національної ідеї державотворення, концептуальні засади діяльності, змістове наповнення та композиційна побудова інформаційних програм і випусків, особливості верстки випусків тощо.
Проблеми організаторської діяльності Українського радіо вивчалися М.І.Прокопенком. Учений досліджував організаторську роботу УР довоєнного періоду, років Великої Вітчизняної війни, повоєнної відбудови, в умовах розвинутого соціалізму. Ним проаналізовано основні форми та методи організаторської діяльності УР, намічено шляхи підвищення її ефективності.
Питання місця Національної радіокомпанії України в електронному інформаційному просторі держави в контексті трансформації суспільних відносин знайшли відображення в роботах В.І.Набруска. Він досліджував становлення, інформаційну концепцію, структуру, історичне та суспільне покликання Українського радіо в цілому.
Значну увагу у своїй дослідницькій діяльності присвятив вивченню вітчизняного та світового телерадіоефіру І.Г.Мащенко. В одній з його останніх робіт «Хроніка Українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу» в хронологічному порядку подається двохсотлітня історія електронних мас-медіа, зокрема, Українського радіо.
Надзвичайно вагомий внесок у вивчення історії радіомовлення України та, зокрема, інформаційного радіомовлення зробили вчені Н.М.Сидоренко, О.Д.Школьна, В.В.Бондаренко, А.М.Волобуєва. Їхні дослідження, зокрема, праця «Історія національного радіоефіру. Архівні матеріали (1942-1969)» містить повне охоплення, опис, аналіз різних джерел, які допомагають відтворити картину становлення та розвитку Українського радіо. Беззаперечною цінністю згаданого дослідження є те, що вчені подають архівні матеріали діяльності Українського радіо, які й досі залишаються найменш вивченими.
Теоретичні засади інформаційної телерадіожурналістики досліджували українські вчені Д.М.Прилюк, А.З.Москаленко, В.В.Різун, В.І.Шкляр, А.А.Чічановський, О.Я.Гоян, В.В.Гоян та інші, російські В.М.Ружников, Д.І.Любосвєтов, М.В.Зарва, І.Н.Тхагушев, В.В.Ворошилов та інші, окремі думки щодо цього знаходимо у працях американських та європейських авторів Майкла Бромлі, Лінди Гейдж, Квінсі Маккоя, Теда Робертса.
Проаналізовані наукові доробки відомих українських теоретиків і пр

bibliography

встановлено, що теоретичними засадами українського інформаційного радіомовлення як складової системи засобів масової комунікації є засадничі положення теорії журналістики. Принципи, методи та форми становлять основу цієї теорії. Взаємопов’язаність теоретичних засад журналістики та теоретичних засад радіомовлення є цілком закономірною, хоч останні й мають свою специфіку. В сукупності методологічні засади інформаційного мовлення забезпечують творчий процес продукування новин. Вони становлять єдине ціле діють в комплексі, не можуть існувати один без одного, кожен із них по-своєму важливий під час створення повідомлення, репортажу, інтерв’ю, коментаря тощо. Примітна наступність методів перший бере витоки із визначеного завдання або мети, другий випливає із першого, третій із другого і т.д.
3. У процесі дослідження здійснено добір тих наукових фактів, які відображають процеси демократизації й прогресивного розвитку інформаційного радіомовлення Національної радіокомпанії України. Ці факти пов’язані із ідеологічними, сутнісними, структурними та жанровими змінами новинного мовлення. Сукупність змін становить еволюцію мовлення кінця ХХ - початку ХХІ століття. Подамо перелік згаданих фактів трансформація засадничих положень інформаційного мовлення від агітації й пропаганди до достовірності, об’єктивності, чесності та правдивості інформації; переважання принципу етноцентризму, принципу паритетності у висвітленні суспільно-політичних процесів в Україні та світі; поява збалансованості в подачі інформації; наявність суворої цензури та поступовий відхід від неї; широка тематична спрямованість інформації; перехід від дикторського до журналістського ведення інформаційних передач; зародження інтерактивності мовлення; поява передач синтезованого типу інформаційно-аналітичних; формування власної сітки інформаційних програм; збільшення випусків новин українською мовою, запровадження блокових денних і вечірніх програм новин; запровадження програми нового формату інформаційно-музичної; встановлення оптимальної тривалості звучання матеріалів; набуття жанрами повідомлення та розповіді кореспондента домінуючих позицій; зменшення частотності використання жанру репортажу тощо. Ці факти, які засвідчують глобальні трансформації інформаційного мовлення, є своєрідними символами національної інформаційної радіожурналістики кінця ХХ початку ХХІ століття.
4. Трансформація засадничих положень інформаційного мовлення дозволила зробити революцію у багаторічній діяльності Українського радіо та значною мірою демократизувати мовлення.
Переважання принципу етноцентризму (це особливо стосується першої половини 90-х років) сприяло тому, що програми новин стали власне українськими за змістом, стилістикою. Запровадження цього принципу в програмах новин можна розглядати як один із шляхів патріотичного виховання українських громадян.
Поява збалансованості в подачі інформації дозволила закріпити одне із надбань періоду перебудови плюралізм думок. Окрім того, представлення різних точок зору щодо однієї проблеми засвідчило прагнення демократизувати інформаційне мовлення та наблизити його до потреб слухачів.
Вивчення питання щодо наявності цензури та поступового відходу від неї в інформаційному мовленні Національного радіо дало можливість відстежити, як ці явища впливали на створення інформаційного продукту та забезпечення його якості. Проаналізована ситуація стосовно сутності явища цензурування журналістських творів, видозмін цензури, її впливу на діяльність журналістів та, відповідно, на сприймання інформації слухачами. На підставі цього робимо висновок, що протягом обумовленого періоду цензурування інформаційного мовлення НРКУ було перманентним чинником і однією зі складових її діяльності.
Такий факт, як широка тематична спрямованість інформації значною мірою урізноманітнили інформаційну програму та зробили її більш динамічною, мобільною, цікавою, емоційною. Крім того, розповіді про увесь спектр суспільно-політичних, соціально-економічних і культурницько-мистецьких подій повною мірою відповідали смакам найвибагливіших слухачів.
Значним кроком назустріч слухацькій аудиторії став поступовий відхід від дикторського читання новин і перехід до журналістського ведення програм. Докладне вивчення цього наукового факту дозволило простежити еволюцію фаху модератора (ведучого) інформаційних програм. Персоніфікація інформаційного мовлення призвела до відмирання мовлення радянського зразка, для якого слухачі залишалися сірою масою.
Персоніфікація інформаційного ефіру сприяла поширенню інтерактивного мовлення, унаслідок чого слухачі стали безпосередніми учасниками програм. Завдяки інтерактивності відбулося цілковите оновлення інформаційного мовлення.
Часткове використання аналітичних жанрів журналістики та поява передач синтезованого типу інформаційно-аналітичних дозволили поєднати два способи відображення дійсності констатацію фактів та їх інтерпретацію. Така інформаційна програма поєднувала інформаційні й аналітичні матеріали, що відрізнялися глибиною подачі інформації. Зважаючи на суспільно-політичну обстановку того часу, подібні синтезовані програми не могли не користуватися популярністю. Але згодом радіожурналістика (як і журналістика в цілому) закономірно наблизилася до світових стандартів подачі новин журналістика факту повинна існувати окремо від журналістики думки.
Наукові факти щодо структурних змін підкріплювали та доповнювали демократичну спрямованість ідеологічно-сутнісних змін інформаційного мовлення. Крім того, зміни в структурі програм новин сприяли формуванню досконалішої системи мовлення.
Вивчення наукових фактів стосовно жанрових пріоритетів інформаційного мовлення НРКУ засвідчило наявність тенденцій, пов’язаних із більшою та меншою частотністю використання жанрів. Постійне акцентування уваги на цих тенденціях, визначення механізмів поліпшення ситуації дозволять значно піднести якісний рівень новинного мовлення та посилити його конкурентоздатність.
5. Розглядаючи параметри професійної діяльності модератора (ведучого) інформаційних програм, не можна не наголосити на фактичній відсутності високопрофесійних презентаторів новин, яскравих творчих особистостей. Сучасні інформаційні програми у слухачів, на жаль, не завжди асоціюються з конкретними іменами ведучих, що має місце в телевізійному інформаційному мовленні. Причина полягає в тому, що модератори програм новин інколи не творчо підходять до роботи, окремі з них мають невисокий інтелектуальний рівень, збіднений духовний світ, низьку загальну культуру.
6. Насамкінець подамо рекомендації щодо оптимізації інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України.
Зважаючи на особливості становлення інформаційного мовлення НРКУ впродовж сімдесятилітньої радянської історії та історії незалежної України, необхідно взяти на озброєння і використати в сучасному мовленні найкращі зразки інформаційної радіожурналістики. Поширена практика стосовно відкидання та ігнорування стандартів мовлення попередніх історичних періодів є хибною. Наприклад, вважаємо доцільним відновити в інформаційних програмах НРКУ такі популярні свого часу форми роботи, як радіомости та радіопереклички. Активне використання цих радійних форм у щоденній інформаційній практиці дозволило б значною мірою піднести якісний рівень передач, надати їм більшої динамічності, енергійності, діалогічності та креативності. З огляду на викладене вище, в даному дисертаційному дослідженні проведено ретельний аналіз інформаційного мовлення протягом різних етапів його розвитку з метою використання позитивних надбань редакції інформації, приведення їх у відповідність до новітніх вимог з метою суттєвого оновлення мовлення.
Задля наближення інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України до стандартів світового необхідно повно та беззаперечно дотримуватися принципів достовірності, об’єктивності, чесності та правдивості в подачі інформації. Одним із механізмів забезпечення цього процесу є цілковита відмова від цензурування журналістської продукції. Причому, зважаючи на багатоаспектний та мінливий характер цензури, радійному керівництву та журналістам потрібно бути особливо пильними, обережними. Слід звернути увагу і на неприпустимість внутрішньоредакційної цензури, яка все ще подекуди має місце. Потрібно зважати на таку обставину вище радійне керівництво це, здебільшого, представники старої радянської формації, для яких цензура була і залишається незмінним атрибутом діяльності. Тому процес цілковитої відмови від неї не може бути легким і швидким. Однак, це неминучий крок на шляху до суттєвого оновлення інформаційного мовлення та набуття ним рис європейського.
З огляду на перманентні суспільно-політичні трансформації, що відбуваються в Україні, потрібно виробити концептуальні ідеологічно-змістові засади діяльності інформаційного мовлення. Вони мають бути спрямовані на досягнення мети встановлення якомога тіснішого зв’язку зі слухачами. Аудиторія має бути переконана в тому, що інформаційне мовлення Національного радіо є найдоступнішим, найсерйознішим та, головне, найчутливішим до її потреб.
З метою поліпшення якості інформаційних передач, максимальної їх наближеності до потреб та інтересів слухачів доцільно ширше використовувати інтерактивні форми мовлення, завдяки чому можливо встановити діалог з об’єктом мовлення слухачем.
Існує нагальна потреба переглянути структуру інформаційного мовлення. Структура радянського мовлення, відповідно до якої новини подаються лише на початку кожної години, вже вичерпала себе. З метою привабити та втримати увагу слухача варто вдатися до поділу години на чотири п’ятнадцятихвилинні частини, на початку кожної з яких подавати 3-5-и хвилинні випуски новин. Окрім того, потрібно переглянути структуру блочних програм. Автор дослідження вважає, що великі за обсягом інформаційні програми не є перспективною формою мовлення, оскільки вони не сприяють кращому засвоєнню інформації слухачами.
З метою посилити інформативність і подієву насиченість новинних програм, надати інформаційному мовленню вигляд стрункої, чіткої системи, досягти принципу збалансованості та об’єктивності у висвітленні подій потрібно позбутися здійснення новинним мовленням інтерпретаторської функції. У зв’язку з цим логічним є зняття з ефіру передач змішаного типу інформаційно-аналітичних. Програми новин можуть бути двох типів інформаційні, в яких викладається сутність подій, та аналітичні, в яких подаються оцінки, коментарі щодо цих подій. Змішування фактів і їхніх оцінок призводить до дезінформації та дезорієнтації слухачів.
Зважаючи на тенденції щодо розвитку жанрів інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України, виглядає надзвичайно доречним і своєчасним вжити заходів задля збереження існуючої системи жанрів. Одним із шляхів цього є відновлення практики прямих ввімкнень кореспондентів із місць події. У такий спосіб можна домогтися реанімування такого жанру інформаційного мовлення, як репортаж. Потрібно заохочувати кореспондентів інформаційних програм використовувати жанр інтерв’ю. Питання жанрових пріоритетів інформаційного мовлення має бути предметом постійної уваги керівництва редакції інформації НРКУ.
Потрібно також напрацювати механізми розширення творчої самореалізації модераторів (ведучих). Слід організувати діяльність таким чином, щоб модератор опікувався лише питаннями піднесення рівня інформаційних передач і наближення їх до стандартів європейського та світового мовлення. Окрім того, самим представникам цього фаху необхідно постійно працювати над підвищенням професіоналізму та майстерності на всіх етапах створення інформаційної програми. За умови врахування зазначених вище рекомендацій інформаційне мовлення Національної радіокомпанії України ХХІ століття набуде всіх ознак європейського мовлення.
Автор даного дисертаційного дослідження вбачає необхідність проведення подальших досліджень у таких напрямах:
1. Український інформаційний радіопростір: структура, зміст, способи трансформації.
2. Персоніфікація інформаційного мовлення.

3. Репортаж та інтерв’ю у жанровій палітрі Національної радіокомпанії України.

БІБЛІОГРАФІЯ :

1. Адамьянц Т.З. В поисках имиджа. Как стать телезвездой. М.: Добрая книга, 1995. 120 с.
2. Адамьянц Т.З. О некоторых факторах эффективности документализма в радио- и телевизионной журналистике: Автореф. дисканд.филол.наук: 10.01.10 / МГУ. М., 1980. 23 с.
3. Актуальные проблемы журналистики. Сб. докладов научно-пр. конференции «Журналистика в 1996 году. Средства массовой информации в постсоветском обществе». М.: 1997. 123 с.
4. Арешенков Ю.А. Грамматическая структура комментаторской речи (на материале информационных передач украинского телевидения и радио): Автореф. дисканд.филол.наук: 10.02.02 / Днепропетр. гос. ун-т им. 300-летия воссоед. Украины с Россией. Днепропетровск., 1989. 23 с.
5. Артамонов А.Р. Лингвистические особенности средств массовой коммуникации: (На материале радиовыпусков «Всемирные новости» ВС Би-Би-Си): Дис. канд.филол.наук: 10.02.21. М., 1995. 260 с.
6. Багиров Э.Г., Ружников В.Н. Основы радиожурналистики: Учеб.пособ. / М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. 263 с.
7. Бараневич Ю.Д. Жанры радиовещания. Киев Одесса: Вища школа, 1978. 194 с.
8. Бараневич Ю.Д. Проблема сочетания документального и художественного отображения действительности в радиожурналистике. (лит - драм. вещание): Дис. ...канд.филол. наук: (номер спец.). К., 1965. 282 с.
9. Барманкулов М. Жанры печати, радиовещания и телевидения. Сравнительный анализ. Алма - Ата: Изд-во Казах.ун-та, 1974. 127 с.
10. Барманкулов М.К. Общность и специфика документальных жанров печати, телевидения, радиовещания: Автореф. дисд-ра филол.наук: 10.01.10 / МГУ. М., 1980. 50 с.
11. Барноу Э. Как писать для радио / Перев. с англ. М.: 1960. 38 с.
12. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України / Міжрегіональна академія управління персоналом; Дослідницький центр історії української преси. К.: 1996. 124 с.
13. Блюм Р. Етика засобів масової інформації: проблематика та практика // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві. К., 1999. С.8286.
14. Братышев Д.Е. Имиджеология на телевидении // Мат. научно-пр. конференции «Журналистика в 1996 году. Средства массовой информации в постсоветском обществе». М., 1997. С 3239 .
15. Браун Дж., Коул У. Эффективный менеджмент на радио и телевидении / в 2-х томах. Т.1. 509 с., Т.2. 557 с. Пер с англ. М.: Мир, 2001.
16. В диапазоне современности / Под ред. Ружникова В.Н. М.: Искусство, 1985. 333 с.
17. Ваганова О.В. Роль засобів масової комунікації у процесі глобалізації: Автореф. дисканд.політ.наук: 23.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2003. 14 с.
18. Вайшенберг З. Новинна журналістика: Навчальний посібник / За загал. ред. В.Ф.Іванова. К.: Академія української преси, 2004. 262 с.
19. Вартанов Г.І., Шкляр В.І. Основи журналістики. К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 1997. 54 с.
20. Васильева Т.В., Осинский В.Г., Петров Г.Н. Курс радиотелевизионной журналистики. СПб.: Специальная литература, 2004. 288 с.
21. Ведучий у практиці сучасного радіомовлення. Збірник навч.-метод. матеріалів / Упоряд.проф.В.Я.Миронченко. К.: Національна радіокомпанія України, 2006. 92 с.
22. Владимиров В.М. Проблема розуміння інформації в журналістиці: Дис. д-ра філол.наук: 10.01.08. К., 2003. 370 с.
23. Власенко В. «Дойче Велле»: історія невідкриття української програми // Українська журналістика 99. К., 1999. С. 125129.
24. Ворошилов В.В. Журналистика и рынок: проблемы маркетинга и менеджмента средств массовой информации / Санкт-Петербургский гос.ун-т. СПб., 1997. 232 с.
25. Время работать на радио. Современная радиожурналистика в разных жанрах / Под ред. Е.Н.Филимоновых. М.: ФНР, 2002. 192 с.
26. Гальперин Ю.М. В эфире слово. М.: Высш. шк., 1980. 335 с.
27. Гальперин Ю.М. Человек с микрофоном. М.: Искусство, 1971. 270 с.
28. Гоян В.В. Інформаційна телепрограма в Україні: гонитва за світовими традиціями // Журналістика й проблема формування нової політичної еліти в посткомуністичних державах. К., 1996. С. 6365.
29. Гоян В.В. Інформаційна телепрограма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста: Дис. ...канд. філол. наук: 10.01.08. К., 1999. 210 с.
30. Гоян В.В. Персоніфікація телевізійної інформації: методика подачі // Українська журналістика 99. К., 1999. С. 96100.
31. Гоян В.В. Типові та жанрові особливості інформаційної телепрограми. К.: 2001. 53 с.
32. Гоян О.Я. Ефірна фонотека радіостанції: теорія музичного програмування // Наукові записки Інституту журналістики. 2003. Т. 10. С. 7276.
33. Гоян О.Я. Звуковий образ комерційного радіомовлення: особливості формування // Наукові записки Інституту журналістики. 2005. Т.2. С. 5055.
34. Гоян О.Я. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту: Підручник. 2-ге вид., допов. К.: Веселка, 2004. 245 с.
35. Гоян О.Я. Радіоринок України: специфіка ринкових відносин // Українська журналістика 97. К., 1997. С. 6367.
36. Гоян О.Я. Типологічна характеристика молодіжних радіопрограм України: Автореф. дисканд.філол.наук: 10.01.10 / Київ.ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1992. 31 с.
37. Гоян О.Я., Гоян В.В. Телебачення і радіомовлення України: роздержавлення і приватизація // Роль ЗМІ в процесах державотворення. К., 1998. С.5962.
38. Гоян О.Я., Гоян В.В. Формати радіостанцій. Організація бізнес-плану ефірної діяльності // Вісник Київ. ун-ту. Сер. Журналістика. К.: Інтех-прес. 1996. Вип. 3. С.137148.
39. Гоян. О.Я. Радіостанція як ділове підприємство: методика журналістської творчості: Посіб. для студ. Ін-ту журналістики. К.: [Київ.нац.ун-т ім.Тараса Шевченка], 2001. 62 с.
40. Гоян. О.Я. Радіоформати на українському аудіоринку: специфіка вибору // Укр. журналістика-99 / За ред. проф. А.З.Москаленка. - К.: Центр вільної преси, 1999. С. 9195.
41. Гоян. О.Я. Формати «громадське радіо» і «розмовне радіо» в українському радіоефірі // Наукові записки Інституту журналістики. К., 2002. Т.7. С. 7072.
42. Грабельников А.А. Интерактивная журналистика. Журналистская деонтология: современные проблемы // Мат.научно-практ.конф. «Журналистика в 1996 году. Средства массовой информации в постсоветском обществе». М., 1997. С. 100108.
43. Григораш Д.С. Журналістика в термінах і виразах. Львів: Вища школа, 1974. 294 с.
44. Гриценко О., Кривошея Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. К.: 2000. 203 с.
45. Гриценко О.М. Влада інформації, її місце і роль в інформаційному суспільстві // Наукові записки Інституту журналістики. 2000. Вип. 1. С. 7682.
46. Гриценко О.М. Мас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства (політико-культурологічний аспект): Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.03 / Ін-т журн. К., 2003. 31 с.
47. Гриценко О.М., Шкляр В.І. Преса і політика: проблеми, концепції, досвід. К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000. 70 с.
48. Гуревич П.С., Ружников В.Н. Советское радиовещание. Страницы истории. М.: Искусство, 1976. 382 с.
49. Данкел Ж., Парнхэм Э., Ораторское искусство путь к успеху. Питер,Москва, Харьков, Минск. 1997. 188 с.
50. Denis McQuail Media performance. Mass communication and the public interest. SAGE Publications. 1992. 350 c.
51. Диктор у микрофона. М.: Искусство, 1983. 92 с.
52. Дмитровський З.Є. Телевізійна інформація: теорія і практика: Навч. посіб. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. 128 с.
53. До встречи в эфире. Очерки о радиостанции «Юность» / Под. ред. Э.Сагалаева. М.: Искусство, 1986. 96 с.
54. Дубровин В.Б. К истории советского радиовещания. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1972. 78 с.
55. Дуцик Д.Р. Роль засобів масової інформації у забезпеченні політичних прав та свобод громадян у демократичному суспільстві: Автореф. дисканд.філол.наук: 10.01.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2004. 19 с.
56. Еверетт Д. Учбовий посібник репортера. К.: IREX ПроМедіа, 1999. 22 с.
57. Емельянцева Л.П. Языковые и стилистические средства информационных жанров газет, радио и телевидения: Автореф. дис канд.филол.наук: 10.02.01 / ТГУ им. В.И.Ленина. Ташкент, 1979. 16 с.
58. Ефір стає багатоголосим. Діалог про нову ранкову програму Українського радіо // Літературна Україна, 1988, 5 трав., № 18. С. 3.
59. Єлісовенко Ю.П. Діалогічні жанри в телевізійному мовленні // Наукові записки Інституту журналістики. 2003. Т. 10. С. 213217.
60. Єлісовенко Ю.П. Історичні аспекти розвитку вітчизняного красномовства // Зб. наук.праць НДІУ МОН України. К.: Міленіум, 2004. С. 317320.
61. Єлісовенко Ю.П. Культура і техніка мовлення в телерадіожурналістиці // Стиль і текст. Вип. 2. 2001. 8 с.
62. Єлісовенко Ю.П. Логічні паузи в тексті та мовленні // Стиль і текст. К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут журналістики. 2000. Вип.1. 4 с.
63. Єлісовенко Ю.П. Ораторське мистецтво: Навч. посіб. К.: «Ділова Україна», 2002. 155с.
64. Єлісовенко Ю.П. Орфоепічний аспект фахової підготовки ведучих // Ведучий у практиці сучасного радіомовлення (збірник навч.-метод.матеріалів) / Упоряд. В.Я.Миронченко. К., Національна радіокомпанія України. 2006. 5163.
65. Єлісовенко Ю.П. Риторичні фігури в українському красномовстві // Стиль і текст: Зб. наук.праць. К., 2002. С. 151157.
66. Єлісовенко Ю.П. Робота з артикуляції голосних і приголосних звуків української мови // Наукові записки Інституту журналістики. 2001. Т.5. С. 1520.
67. Єлісовенко Ю.П. Розвиток діапазону голосу: з досвіду театральної педагогіки // Мистецтво і освіта, 2000. № 2. С. 5254.
68. Жанры радиожурналистики: Учебн. пособие для вузов / В.В.Смирнов. М.: Аспект-Пресс, 2002. 288 с.
69. Журналістика й проблема формування нової політичної еліти в посткомуністичних державах: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції / За загал. ред. А.З.Москаленка. К., 1996. 76 с.
70. Закон України „Про інформацію”. 1992. 2 жовт. Розд. 1.
ст. 9.
71. Законова А. Засоби масової комунікації: ефективність впливу на аудиторію // Роль ЗМІ в процесах державотворення. К., 1998. С. 116117.
72. Законодавство та практика засобів масової інформації / За загал. ред. А.З.Москаленка. К., 1996. 42 с.
73. Зарва М.В. Некоторые особенности языка радио как вида массовой коммуникации: Автореф. дисканд.филол.наук: 678 / МГУ. М., 1969. 16 с.
74. Зарва М.В. Слово в эфире: О языке и стиле радиопередач: Изд. 2-е, перераб. М., Искусство, 1977. 179с.
75. Засурский И.И. Масс-медиа второй республики. - М.: Изд-во Моск.ун-та, 1999. 272 с.
76. Засурский Я.Н. Журналистика переходного периода: современные концепции и практика. Мат.научно-пр.конф. «Журналистика в 1996 году. Средства массовой информации в постсоветском обществе». М., 1997. С. 37.
77. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості. Львів: ПАІС, 2000. 180 с.
78. Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації. - К.: Наукова думка, 1993. 130 с.
79. Зернецька О.В. Що пливе в потоці новин. Міжнародний інформаційний ринок і міжнародні відносини // Політика і час. 2001. №9. С 6068.
80. Зубков Г. Глядя прямо в глаза. М.: Искусство, 1970. 104 с.
81. Іванов В. Журналістські права та обов’язки у світлі Європейської конвенції з прав людини // Нові тенденції ЗМІ в посттоталітарний період. К., 1999. С.2631.
82. Іванов В.Ф. Інформаційне законодавство: український та зарубіжний досвід / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка; Інститут журналістики. К.: РВЦ «Київський ун-т», 1999. 208 с.
83. Іванов В.Ф. Поняття „інформація” у різних науках // Наукові записки Інституту журналістики. Вип.1. 2000. С. 7.
84. Іван