ВИКОРИСТАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ МЕТОДІВ ПОБУДОВИ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

brief description

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики

На правах рукопису

Бабак Марина Петрівна

УДК 070: 659.4 (17.022.1)

Використання комунікативних методів побудови політичного
іміджу в засобах масової інформації
10. 01. 08.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Чекмишев О. В.
к. філол. н., доц.

КИЇВ 2006

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень....4
Вступ 5
РОЗДІЛ 1
ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК ТА ДОСЛІДЖЕННЯ
КОМУНІКАТИВНИХ МЕДІАМЕТОДІВ ......12
1.1. Комунікативні методи формування політичного іміджу.
Історична ретроспектива...12
1.2. Внесок учених у дослідження комунікативних методів
побудови іміджу в ЗМІ ........32
1.3. Вітчизняна школа масовокомунікативної діяльності .........41
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 44
РОЗДІЛ 2
КЛАСИФІКАЦІЯ КОМУНІКАТИВНИХ МЕТОДІВ
ПОБУДОВИ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ В ЗМІ.. 46
2.1. Методологія визначення комунікативних методів
політичного ПР . 46
2.2. Класифікація комунікативних методів створення політичного іміджу
в ЗМІ ...51
2.3. Комунікативні методи за напрямом впливу..... 56
2.4. Вербальні комунікативні методи.......... 62
2.5. Текстуально-лінгографічні комунікативні методи......76
2.6. Зображальні комунікативні методи.. 96
2.7. Комунікативні методи за кольором іміджмейкингу105
2.8. Маніпулятивні та прості комунікативні методи. 106
2.9. Комунікативні методи за каналами засобів масової
інформації 115
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ..125

РОЗДІЛ 3
ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ В КОНТЕКСТІ ВИКОРИСТАННЯ
МЕДІАМЕТОДІВ....127
3.1. Тенденції та перспективи розвитку комунікативних методів
побудови політичного іміджу в засобах масової інформації..133
3.2. Масовокомунікаційні процеси як основа
функціонування комунікативних методів формування іміджу.....138
3.3. Політична комунікація в контексті дослідження комунікативних
методів..148
3.4. Медіаметоди як чинник формування громадської
думки... 153
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 . 163
ВИСНОВКИ .. .. 165
СПИСОК ПОСИЛАНЬ. 170
ДОДАТКИ ..... 189

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасному світі надзвичайної актуальності набувають питання масової політичної комунікації, складовою частиною якої є іміджелогія, паблік рілейшнз, зв’язки з громадськістю. Це велика система специфічної комунікативної діяльності. Окремим її напрямом є побудова політичного іміджу в засобах масової комунікації. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває систематизація відомостей про вже існуючі методики, вироблення зручної й сучасної класифікації та пошук засобів збільшення впливовості текстів політичної комунікації. Цей комплекс покликаний допомогти фахівцям із політичного консультування.
Комунікативні методи іміджетворення в ЗМІ можуть швидко та ефективно донести іміджетворчу установку до аудиторії за допомогою каналів масової комунікації. Сучасна суспільно-політична ситуація вимагає від комунікативних методик керування думкою, що продукує унікальну пропозицію для суспільства” разом із витонченими методами впливу на громадську думку. Іміджетворчі комунікативні методи підлягають постійному оновленню, адже ефективність їхнього впливу залежить від багатьох чинників, зокрема від культурних, релігійних, соціально-політичних особливостей громади.
В Україні дослідження комунікативних методів у політичній іміджелогії майже не проводяться. Деякі аспекти досліджуються на базі ПР-агенцій у процесі практичного виконання замовлення на просування ідеї, події чи іміджу. Певні напрями розробляються у наукових працях І. М. Гриніва, В. Ф. Іванова, О. Ф. Коновця, В. Г. Королька, О. Л. Порфімович, В. В. Різуна, К. С. Серажим, О. В. Чекмишева, Б. І. Чернякова та інших. Проте вони вивчають окремі аспекти (шрифтознавство, теорія комунікації, зображальна журналістика, електронні ЗМІ тощо).
У дослідженні були синтезовані знання кількох наук комунікативного циклу, на основі яких проводилася ідентифікація комунікативних методів. За результатами аналізу преси за період 20012005 рр. було виявлено новітні комунікативні методи, які застосовувалися практикуючими іміджмейкерами, політичними консультантами, піарменами та журналістами у засобах масової інформації у передвиборчих кампаніях під час президентських виборів у Росії і в Україні у 20032004 роках; прослідкувати комунікативні чинники, які формують імідж політика (публічної особи); класифікувати виявленні комунікативні методи. Автором дисертаційного дослідження запропонована концептуально нова класифікація, яка відрізняється від тих, що робилися вченими раніше.
Сучасний ринок реклами та політичного консалтингу потребує нових методів впливу на масову суспільну свідомість, зокрема комунікативних, які здійснюють свій уплив на глибинному рівні. Особливої актуальності набуває тема дослідження комунікативних методів політичного ПР у період передвиборчих кампаній. Тому одержані наукові результати мають зацікавити не тільки наукові установи, а й ПР-агенції та практикуючих фахівців.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пошук нових комунікативних методів побудови політичного іміджу в засобах масової комунікації є одним із перспективних напрямів дослідження паблік рілейшнз та іміджелогії. У зв’язку з відкриттям нових дисциплін Журналістський фах”, Масова комунікація”, Комунікативні технології”, Іміджелогія” та Паблік рілейшнз”, обрана дисертаційна тема є необхідною і стає важливим компонентом при вдосконаленні знань, прийомів, які значно підвищують впливовість політичної ПР-інформації. Дана дисертаційна робота пов’язана з комплексною науковою програмою Наукові проблеми державотворення” в рамках НДР № 01БФ045-01 Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір”, що розробляється в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка і в рамках перспективної НДР Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія, термінологія й стандарти”.
Мета й завдання дослідження. Науковий пошук пропонованого дослідження було спрямовано на систематизацію знань у галузі комунікативних методів побудови політичного іміджу в ЗМІ, пошук новітніх комунікативних методів політичного ПР, систематизацію вже відомих комунікативних методів, класифікація виявлених комунікативних методів.
Мета роботи дослідження особливостей функціонування та формування комунікативних методів побудови політичного іміджу в засобах масової інформації; з’ясування їхнього місця в текстах політичної ПР-комунікації; класифікація за спільною ознакою (за напрямком впливу); визначення тенденцій розвитку комунікативних методів побудови політичного іміджу.
Досягнення основної мети передбачає виконання таких завдань:
1) проаналізувати комунікативні методи політичного іміджетворення та паблік рілейшнз, які використовуються у засобах масової інформації, зокрема, під час виборчих кампаній;
2) виділити вже відомі та описати новітні комунікативні методи; визначити їхнє місце у текстах політичного ПР;
3) зробити класифікацію комунікативних методів за спільною ознакою відповідно до напряму впливу на масову свідомість;
4) визначити на основі проведеного експерименту тенденції розвитку комунікативних методів побудови політичного іміджу в засобах масової інформації на теренах України;
5) відокремити прогресивні комунікативні методи, виробити рекомендації щодо практичного застосування комунікативних методів при створенні текстів політичної реклами.
Об’єкт дослідження.
Об’єкт дослідження — друковані, електронні, аудіовізуальні засоби масової інформації; текстові, лінгографічні, лексичні, вербальні, візуальні елементи ЗМІ.
Предмет дослідження.
Предмет дослідження комунікативні методи побудови політичного іміджу в ЗМІ.
Методи дослідження. При аналізі засобів масової інформації використано метод моніторингу (за прізвищем політиків, кількістю та якістю поданої інформації про політиків, наявністю й кількістю іміджетворчих елементів, специфікою джерела ЗМІ). Зокрема, було проведено експеримент з виявлення вже відомих та виокремлення новітніх комунікативних методів побудови політичного іміджу в ЗМІ, а для обчислення відсотка їх використання в засобах масової інформації застосовано метод контент-аналізу.
З метою вивчення способу поєднання зображувального та текстового матеріалів (текст, фото, відеоряд, музика) був задіяний функціонально-аналітичний метод. За допомогою порівняльного методу новітні методи відокремлювалися від загальновідомих та описаних у спеціалізованій літературі. Також порівняння дало змогу класифікувати описані методи за спільними ознаками, порівняти комунікативні методи, які використовувалися на різних етапах виборчої кампанії.
За допомогою описового методу тлумачилися основні риси та особливості функціонування визначених комунікативних методів у просторі масової політичної комунікації. Використовуючи індуктивний метод, виведено закономірності та настанови щодо застосування комунікативних методів, означено тенденції їх розвитку, подальше практичного використання одержаних знань та перспективи подальшого наукового дослідження цієї теми.
Хронологічні рамки дослідження. Експериментальне дослідження проводилося на основі матеріалів засобів масової інформації за 20012005 роки. Даний період охоплює різні етапи парламентських та президентських виборів в Україні, тому публікації цього періоду допомагають простежити процеси формування іміджу політика в різних фазах політичної активності.
Наукова новизна отриманих результатів:
1) При формуванні історіографічного розділу дисертаційної роботи описано не тільки наукові джерела дослідження та етапи наукових розробок з окремих напрямів комунікативістики, а й доведено користування комунікативними методами для досягнення політичних цілей, починаючи з прадавніх часів.
2) Визначено нову перспективну для практичного та науково-дослідного вживання класифікацію комунікативних методів побудови політичного іміджу в ЗМІ.
3) Запропоновано до розгляду низку новітніх комунікативних методів політичного іміджмейкингу та ПР, серед яких використання мовних продуктів політиків, технології верстки телевізійних програм, використання гумору при створенні текстів політичної комунікації, маніпуляції з кольором, застосування порівнянь, технологія маніпулювання технологією”, думка іноземних ЗМІ” та багато інших.
4) Сформульовано нові наукові визначення явищ комунікативного процесу.
5) Виділено перспективні та ефективні комунікативні методи, визначено тенденції щодо їх використання, що підтверджено кількісними показниками, а також виявлено тенденції розвитку комунікативних технологій в Україні.
6) Вироблено наукову базу для подальшого вивчення науковцями та практикуючими піарменами комунікативних методів іміджетворення, пошуку нових ефективних комунікативних методів впливу на громадську думку та суспільну свідомість.
Практичне значення одержаних результатів. Результати експериментального дослідження, теоретичні положення, а також визначені тенденції й рекомендації є основою для підвищення кваліфікації студентів відділень журналістики, іміджелогії, паблік рілейшнз, працівників засобів масової інформації, практикуючих піарменів, політичних консультантів, політиків.
Важливим моментом є те, що дослідження ґрунтується на матеріалах засобів масової інформації, які збиралися протягом п’яти років. У дисертації були виявлені елементи комунікативних методів, спрямовані на поліпшення політичного іміджу в очах аудиторії ЗМІ, та потенційні помилки, які можуть пошкодити обраній іміджевій стратегії. Знання про комунікативні методи дають змогу досягати обраної політичної мети не тільки під час виборчих кампаній, а й у процесі рекламних кампаній нових політичних партій, окремих політиків, при прийнятті політичних рішень. Результати дослідження сприятимуть дотриманню балансу між реальним іміджем політика та очікуваннями аудиторії. В свою чергу, це збільшить ефективність політичних комунікативних кампаній.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, а також опубліковані наукові статті, в яких викладено основні положення роботи, виконано самостійно.
Апробація результатів дисертації. Окремі результати дисертаційного дослідження були апробовані автором на таких наукових конференціях: Журналістика-2003” (Київ, 2930 травня 2003 р; Журналістика-2004 у світлі підготовки журналістських кадрів” (Київ, 2728 травня 2004 р.); Мовний портрет сучасної молоді (за матеріалами ЗМК)” (Київ, 24 лютого 2004 р.); Дискурс у комунікаційних системах 2” (Київ, 1920 березня 2005 р.); Вплив ЗМІ на мовну свідомість сучасників” (Київ, 30 березня 2005 р.); Журналістика-2005: у контексті сучасних професійних стандартів та трансформації журналістської освіти” (Київ, 2628 травня 2005 р.).
Публікації. На тему кандидатської дисертації автором було надруковано такі наукові статті:
1. Бабак М. П. Іміджеві статті: особливості підготовки, впливу та практика використання в українських ЗМІ // Українське журналістикознавство. 2004. Вип. 5. С. 610.
2. Бабак М. П. Вербальний імідж як складова комунікативних технологій (поради молодим політикам) // Стиль і текст. 2004. Вип. 5. С. 178-186.
3. Бабак М. П. Тексти для веб-сторінок // Наукові записки Інституту журналістики. 2000. Т.1. С. 131133.
4. Бабак М. П. Комунікативні технології побудови політичного іміджу в ЗМІ: перспективи для наукових досліджень // Вісник Київського міжнародного університету. Журналістика. Медіалінгвістика. Кіномистецтво. — 2005. — Вип. 4. — С. 22 28.
5. Бабак М. П. Рейтинг як комунікативна технологія пропаганди // Журналістика 2004 у світлі підготовки журналістських кадрів”: Тези конференції / Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2728 травня 2004 р. К.: Інститут журналістики, 2004. С. 45.
Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, що містять шістнадцять параграфів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг 205 сторінок, текстова частина викладена на 169 сторінках, список посилань становить 305 найменувань на 20 сторінках, обсяг додатків - 15 сторінок, на яких розміщено 6 таблиць та 9 діаграм (15 додатків).

bibliography

ВИСНОВКИ

Комунікативні методи побудови політичного іміджу в засобах масової інформації є важливою складовою політконсультування. Вони потребують постійного оновлення, бо можуть викликати стійке звикання, що позначається на їхній ефективності.
При підготовці історіографічного розділу дисертації з’ясувалося, що попри те, що розробки наукових засад функціонування та постійного оновлення комунікативних методів на фундаментальній основі почали проводити тільки у ХХ столітті паралельно з початком ґрунтовного дослідження іміджелогії, медіавпливу та паблік рілейшнз, зародки використання цих наук для отримання влади простежуються ще з прадавніх часів. Історію використання іміджетворчих методів впливу в політиці можна поділити на протоПР стародавніх часів, ПР античності, ПР Середньовіччя, ПР Відродження, ПР Просвітництва та великих революцій, ПР індустріального суспільства, ПР періоду І та ІІ світових воєн, ПР холодної війни”, ПР урядових криз”, ПР інформаційного суспільства. Всі ці етапи принесли нові методики впливу, які з часом оновлювалися й трансформувалися.
Попередній етап підготовки дисертаційного дослідження виявив брак інформації щодо методів іміджетворення в засобах масової інформації. Цей факт став поштовхом до ґрунтовного вивчення теми. Основною метою роботи було виявити комунікативні технології, що вживаються в ЗМІ; виявити нові перспективні напрями та описати вже відомі в політичному консультуванні технології, які зустрілися в процесі дослідження; класифікувати виявлені технології за спільною ознак; на основі дослідженого матеріалу з’ясувати тенденції розвитку та перспективи для подальших наукових досліджень.
Для виконання поставленого завдання було проведено експериментальне дослідження, яке полягало в контент-аналізі 1200 документів засобів масової інформації. 1100 документів презентували друковані видання та Інтернет і 100 документів телебачення. У процесі вивчення ЗМІ виділялися іміджетворчі комунікативні методи, використані в кожному конкретному випадку, ідентифікувалася новизна та рівень вивченості. Потім виявлені технології класифікувалися за спільними ознаками та підлягали опису із зазначенням прикладів зі ЗМІ.
У ході дослідження історії вивчення комунікативних методів було виявлено, що як окремий напрям вони майже не розглядалися, а вважалися частиною іміджелогії, паблік рілейшнз, комунікативістики та медіавпливу. Але суспільство почало використовувати їх ще із прадавніх часів.
За результатами дослідження запропоновано двоступеневу класифікацію комунікативних методів. Перший рівень: за напрямом упливу, за способом сприйняття, за кольором методів, за методом впливу, за каналами масової комунікації. Другий рівень: вербальні, візуальні (зображальні), текстуально-лінгографічні, маніпулятивні.
Кількісні показники обчислювалися не завжди. Зокрема, вони не враховувалися при дослідженні методів за каналами масової інформації, бо їх співвідношення залежить від кількості документів у вибірці. Найбільшою за кількістю виявлених методів стала інтелектуально-маніпулятивна група. Її елементи зустрічалися у 100% досліджуваних документів. Зі ста відсотків виявлених комунікативних методів 57,1% стосувалися чорного” та сірого” ПР. Це означає, що сучасні комунікативні технології тяжіють до негативного маніпулювання свідомістю. Одним з популярних інтелектуальних іміджетворчих методів є рейтинги, маніпуляції з темою (розкрутка” теми, придушення” теми), створення інформаційних приводів, негативне згадування політиків (38,7%). Втім, виявилися і такі методи, що займали порівняно незначну масову частку, наприклад, недоліки газет, журналів та телеканалів, які належать певним політикам, що переносяться на імідж власників, у своїй групі становлять лише 2,2%.
Цікавими новітніми методами є: використання мовних витворів політиків для більшого вкарбування” у пам’ять (вербальні методи становили 33%), акценти на зовнішньому вигляді, жестах, міміці у візуальних ЗМІ, технології верстки телевізійних програм, використання граматичних форм для посилення сили установок, розміщення матеріалів на шпальті, використання гумору при створенні текстів політичної іміджевої комунікації, комунікативні можливості заголовків (у своїй групі становили 45%), маніпуляції з кольором (30%), застосування порівнянь (політик політик, політик історична особа, політик актор, політик кінообраз), використання в текстах страшилок” з метою дискредитації іміджу, використання астрологічних політичних прогнозів як засобу скерування комунікативного іміджу, розкрутка технології маніпуляції технологією, підтримка кандидата” й деталізація опису.
В результаті дослідження можна виробити певні уявлення про тенденції щодо використання комунікативних методів політичного іміджетворення. Аналізуючи сучасний ринок політичної реклами та комунікативних методів, можна зробити висновок, що серед тенденцій розвитку політичної рекламної комунікації можна виділити такі стратегії:
1) масштабність іміджетворчих політичних кампаній у засобах масової інформації;
2) адресні звертання до різних верств населення;
3) намагання будь-яким способом звертати увагу аудиторії на ключові послання політичної іміджевої комунікації;
1) під час проведення пропагандистських (контрпропагандистських) кампаній автори текстів використовують разом кілька комунікативних методів для посилення іміджетворчого впливу. Дія відбувається одночасно на кількох напрямах: вербальному, візуальному тощо. Велика кількість комунікативних методів в одному тексті призводить до жорсткої атаки на масову свідомість;
2) автори текстів постійно намагаються дати установки для сприйняття іміджу (негативного чи позитивного);
3) в результаті проведеного аналізу досліджуваного матеріалу було виявлено, що під час останньої передвиборчої кампанії в Україні спостерігалося інтенсивне використання маніпуляцій з рейтингами та моніторингами, інформація, що дискредитує політика, його оточення та прихильні до нього ЗМІ, використовувалися страшилки”, спостерігалося створення негативного контексту тощо;
4) протягом останніх двох років спостерігається тенденція до розширення кордонів потоку інформації, спрямованої на створення іміджу. Так, у період дослідження було виявлено, що іміджеві служби українських політиків розповсюджували необхідні відомості в іноземних ЗМІ. Як російська, так і західна преса поширювала інформацію, яка тим чи іншим чином могла вплинути на формування іміджу кандидатів у президенти і в Україні, і за кордоном. Саме тому в результаті дослідження преси виявився такий метод формування громадської думки як думка закордонної преси”;
5) не менш популярним новітнім іміджетворчим методом є технологія маніпулювання технологією”, суть якої полягає у поясненні” населенню, за допомогою яких ПР-технологій їм задурюють голови”;
6) не зменшують свої позиції іміджеві статті (30% в своїй групі) та іміджеві телепрограми;
7) найбільш популярним каналом ЗМІ є телебачення (70%) за рахунок доступності та більшої привабливості;
8) спостерігається стійка тенденція до візуалізації іміджу; інтенсивне охоплення політичними комунікаціями Інтернет-простру;
9) в майбутньому, політична реклама виходитиме з позицій брендингу, тобто політичний образ рекламуватиметься з позицій просування бренду на політичному ринку. Адже партія чи окремий політик це своєрідна марка. Для більш ефективного просування політичного бренду, можливо, застосовуватимуться прийоми комерційної реклами. На думку автора дисертаційного дослідження, спочатку варто вводити моду на певну політичну ідею (наприклад, лібералізм, незалежність від старої політичної еліти), а потім подавати готового” політика. Для першого етапу підготовки належного ґрунту в суспільній свідомості та підготовки лідера під дану ідею на перший план виходить саме пошук нових ефективних комунікативних методів побудови політичного іміджу в засобах масової комунікації.
Дослідження політичної рекламної комунікації та іміджетворчих комунікативних методів ставить перед ученими питання вивчення маніпулятивності політичної реклами та її комунікативних методів. Широке поле для досліджень відкривають питання дієвості та ефективності комунікативних методів на представників різних культур, а також при їх застосуванні на виборах різного рівня (місцеві, парламентські, президентські).
Однією з головних цілей використання комунікативних методів побудови політичного іміджу є не тільки надання доступної інформації, а насамперед переконання аудиторії в своїх постулатах і тим самим упливання на неї. У ЗМІ ніколи не з’являється просто інформація” — усе це вплив на свідомість і творення певного образу. Незалежно від того, чи це людина, чи це подія.
Ще одним провідним методом впливу іміджу на громадськість є переконання. Це органічна єдність результатів пізнання дійсності та емоційно-оцінного ставлення до неї. В результаті переконання формується певний ідеал, образ, згідно з яким особа вивіряє свою думку й характер поведінки. Ідеал, що є синтезом усього найкращого в житті, відображає тенденції його розвитку.
Від сили впливу та переконування залежить також ефективність і результативність роботи журналістів, іміджмейкерів, піарменів, а також осіб, інтереси яких вони відстоюють. Цей аспект стає особливо актуальним, коли йдеться про побудову іміджу саме через ЗМІ. Від цього напряму залежить як і яким чином аудиторія зреагує на імідж, що створюється. З того моменту, як іміджмейкер передає матеріал про свого клієнта до рук журналіста чи залучає ЗМІ до своєї праці, відповідальність за ефективне досягнення мети перекладається на плечі мас-медіа.
Вивчення комунікативних методів побудови політичного іміджу в засобах масової інформації розкриває нові обрії для глибинних та розширених досліджень.

СПИСОК ПОСИЛАНЬ:
1. Почепцов Г. Г. Имиджелогия. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000. С. 4446.
2. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 2425.
3. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003, С. 2728.
4. Jefkins Frank. Public Relations. London, 1992. Р. 54.
5. Мехлер Г. Власть и магия PR: Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 4649.
6. Мехлер Г. Власть и магия PR: Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 4952.
7. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 28-29.
8. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 2930.
9. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 30.
10. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ: Пер. с англ. М.: Издательский дом Вильямс”, 2004. С. 39.
11. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 33.
12. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 33.
13. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 34.
14. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 35.
15. Мехлер Г. Власть и магия PR: Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 66.
16. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 35.
17. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 36.
18. Мехлер Г. Власть и магия ПР: Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 71.
19. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 37.
20. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика: Учебн. пособие. М.: Дело, 2003. С. 44.
21. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ.: Пер. с англ. М.: Издательский дом Вильямс”, 2004. С. 55.
22. Lippman W. Public opinion. N.Y., 1922. Р. 45.
23. Lippman W., Harcourt B. Public opinion. N. Y., 1965.
24. Rogers E. M. A History of Communication Study: A biographical Aproach. N. Y.: The Free Press, 1994. Р. 236.
25. Lasswel H. D. Propahanda technaque in the World War. N. Y.: Knopf, 1929.
26. Brunts G. G. Allied Propahanda and German Empire in 1918. Standford.: Standford University Press, 1938.
27. Chartes W. W. Motion Pictures and Youth. In B. Berelson and M. Janowitz (Eds.) Reader in Public Opinion and Communication, Glencoe. Il.: The Free Press, 1950. pp. 397 406.
28. Мехлер Г. Власть и магия PR. Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 21.
29. Волковский В. История информационных войн: В 2-х т. СПб.: ООО Издательство Полигон”, 2003. Т. 2. С. 196.
30. Мехлер Г. Власть и магия PR. Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 21-22.
31. Severin W. J. and Jankard Jr., J. W. Communication Theories: Origins, Methods, and Uses in the mass-media (3rd ed.), N. Y.: Longman, 1992. Р. 69.
32. Severin W. J. and Jankard Jr., J. W. Communication Theories: Origins. Methods, and Uses in the mass-media (3rd ed.), N. Y.: Longman, 1992. Р. 78.
33. Мехлер Г. Власть и магия PR: Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 6769.
34. Мехлер Г. Власть и магия PR: Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 67-68.
35. Мехлер Г. Власть и магия PR: Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 69-70.
36. Мехлер Г. Власть и магия PR: Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 89.
37. Мехлер Г. Власть и магия PR: Пер. с нем. СПб.: Питер, 2004. С. 98.
38. Hovland C. I., Lumsdaine A. A. and Sheffield F. D. Experiments on Mass Communication. New York: Willy, 1965.
39. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ: Пер. с англ. М.: Издательский дом Вильямс”, 2004. С. 66.
40. Lasswell H. D. The Struture and Function of Communication in Socity. In L. Bryson (ed.) Communication of Idias. A Series of Address. Binghamtion. N. Y.: Vail Ballow Press, 1930. РР. 3751.
41. Waples D., Berelson B. and Bradshaw F. R., What Reading does to People: A Summary of Evidence on the Social Effects of Readind and Statement of Problems for Research. Chicago: Universaty Press, 1940. РР. 108109.
42. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ: Пер. с англ. М.: Издательский дом Вильямс”, 2004. С. 70.
43. Klapper J. T. The Effects of Mass Communication. 1960. Р. 71.
44. Klapper J. T. The Effects of Mass Communication. 1960. Р. 7.
45. Bandura A. Social Cognitive Theory of Moral thought and Action. In W. M. Kurtiness and Gerulitz J. (eds.) Handbook of Moral behavor and Development (Vol. 1.), 1991.
46. Почепцов Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. К.: Ваклер, 2000. С. 100.
47. Різун В. Природа й структура комунікативного процесу // Наукові записки Інституту журналістики. — 2001. Т. 2. С. 1727.
48. Чумиков А., Бочаров М. Связи с общественностью: теория и практика: Учеб. пособие. М.: Дело, 2003. С. 41.
49. Лебедев-Любимов А. Психология рекламы. СПб.: Питер, 2003.
50. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ: Пер. с англ. М.: Издательский дом Вильямс”, 2004. С. 53.
51. Ольшанский Д. В. Политический PR. СПб.: Питер, 2003. С. 140.
52. Егорова-Гантман Е. В., Плешаков К. В. Политическая реклама. М.: Никколо-Медиа, 2002. С. 4552.
53. Малышевский Н. Технология и организация выборов. Мн.: Харвест, 2003.
54. Різун В. В. Маси: Тексти лекцій. К.: Видавничо-поліграфічний центр Київський університет”, 2003.
55. Різун В. В. Природа та структура масовоінформаційних процесів // Наукові записки Інституту журналістики. — 2001. Вип. 2.
56. Різун В. В. Роль ЗМК у демократичному суспільстві // Публіцистика і політика. 2001. — Вип. 3.
57. Різун В. В. Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності // Наукові записки Інституту журналістики. — 2000. Вип. 1.
58. Різун В. В. Теоретичні питання масової комунікації і тексту / Нариси про текст. Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. К.: РВЦ, Київський університет”, 1998.
59. Чекмишев О. В. Масова комунікація та соціальна відповідальність ЗМІ // Актуальні питання масової комунікації. — 2001. Вип. 2. С. 2636.
60. Чекмишев О. В. Резонансні теми у дзеркалі моніторингу ЗМІ // Наукові записки Інституту журналістики. 2001. Т. 2. С. 3042.
61. Чекмишев О. В. Україна на виборах (діяльність ЗМІ в контексті становлення демократії). К.: Агентство Україна”, 1998.
62. Чекмишев О. В. Український монітор // Аналітичний збірник інформаційних моделей українських ЗМІ. 1997. — №9 - 12.
63. Чекмишев О. В. Уроки виборчих кампаній в контексті мас-медіа // Публіцистика і політика. 2001. — Вип. 2. С. 3745.
64. Іванов В. Ф. Масова комунікація як соціальне явище // Наукові записки Інституту журналістики. 2002. Т. 6. С. 129140.
65. Іванов В. Ф. Текст та інші носії інформації // Актуальні питання масової комунікації. — 2002. — Вип. 3. С. 1115.
66. Іванов В. Ф., Костенко Н. В. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики: Монографія. К.: Центр вільної преси, 2003.
67. Москаленко А. Масова комунікація в політичній системі суспільства // Сучасна інформаційна політика. К., 1999.
68. Москаленко А. З., Губерський Л. В., Іванов В.Ф. Основи масовоінформаційної діяльності: Підручник. К., 1999.
69. Олійник В. П. Політична реклама і телерадіоефір // Українська журналістика. — 1998. С. 79 81.
70. Бугрим В. В. Імідж чи образ? А може уявлення про // Публіцистика і політика / За ред. В. Шкляра. К., 2000. С. 7981.
71. Івченко А. О. Тлумачний словник української мови. Харків: Фоліо, 2002. С. 236.
72. Івченко А. О. Тлумачний словник української мови. Харків: Фоліо, 2002. С. 190.
73. Іванов В. Ф., Костенко Н. В. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики: Монографія. К.: Центр вільної преси, 2003. С. 65.
74. Іванов В. Ф., Костенко Н. В. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики: Монографія. К.: Центр вільної преси, 2003. С. 66.
75. Лазутина Г. В. Технология и методика журналистского творчества: Методические указания к курсу Теория и практика советской журналистики” для студентов-заочников факультетов журналистики государственных университетов. М.: Изд-во Московского университета, 1988. С. 17.
76. Іванов В. Ф., Костенко Н. В. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики: Монографія. К.: Центр вільної преси, 2003. С. 97.
77. Ольшанский Д. В., Пеньков В. Ф. Политический консалтинг. СПб.: Питер, 2005. С. 113.
78. Мюнстерберг Г. Основы психотекники. СПб.: П. Э. Т., 1996. Ч. 1. С. 148149.
79. Ольшанский Д. В., Пеньков В. Ф. Политический консалтинг. СПб.: Питер, 2005. С. 114-116.
80. Ольшанский Д. В., Пеньков В. Ф. Политический консалтинг. СПб.: Питер, 2005. С. 114115.
81. Ольшанский Д. В. Политический PR. СПб.: Питер, 2003. С. 211.
82. Викентьев И. Л. Приемы рекламы и Public Relаtions. СПб.: Изд-во ЛГУ, 1995. С. 12.
83. Ольшанский Д. В. Политический PR. СПб.: Питер, 2003. С. 141.
84. Почепцов Г. Имиджелогия. К.: Ваклер, 2000. С. 264.
85. Эйтвин Г., Бриза О. Имидж современной женщины. М.: Рипол классик, 2000. — С. 7.
86. Почепцов Г. Г. Имиджелогия. К.: Ваклер, 2000. — С. 25.
87. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 59.
88. www.ukrlibworld.kiev.ua, 2000.
89. Ольшанский Д. В., Пеньков В. Ф. Политический консалтинг. СПб.: Питер, 2005. С. 111 112.
90. Блэк С. Паблик рилейшнз. Что это такое? М.: Изд. дом Довгань”, 1990. — С. 64.
91. Холод О. Висвітлення у ЗМІ мовленнєвих витворів політиків як інструмент соціальних методів // Електронна бібліотека Інституту журналістики. www.journ.univ.com.ua, 2003.
92. Холод О. М. Iмiдж: мовлення полiтикiв: Монографiя: У 2 ч. К., 2002. Ч. 1.
93. Цицерон. Про обов’язки // Цицерон. Про старість. Про дружбу. Про обов’язки. М., 1975. С. 112.
94. ТСН // 1+1”, 2004, 29 жовтня.
95. Час новин” // 5 канал”, 2004, 02 грудня.
96. www.Ytrо.ru, 2004.
97. Пушкина С. Девяносто семь крепких выражений ВВП // www.Yтро.ru
98. Daily Telegraph. 2004. - 25 march.
99. Прес-конференція Володимира Путіна // ОРТ-М”, 2004, 24 грудня.
100. Цитаты недели // Корреспонтент. 29 жовтня. 2004.
101. Бублик М. День шахтаря Ющенка // Україна молода. 2004. 31 серпня.
102. Час новин” // 5 канал”, 2004, 23 грудня.
103. Дидик В. Форум найсвідоміших // 2000. 2003. 24 жовтня.
104. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ: Пер. с англ. М.: Издательский дом Вильямс”, 2004. С. 106107.
105. Васильева С. Тридцать два с Озимой, что Симон с Двуглавцем // 2000. 2003. 7 ноября.
106. Цитаты недели // Русский фокус. 2003. 31 марта.
107. Черономирдин В. Секс это тоже форма движения // Комсомольская правда в Украине. 2003. 9 апреля.
108. Панасюк А. Ю. Вам нужен имиджмейкер? Или о том, как создать свой имидж. 2-е изд. М.: Дело, 2000. С. 114.
109. Панасюк А. Ю. Вам нужен имиджмейкер? Или о том, как создать свой имидж. 2-е изд. М.: Дело, 2000. С. 116117.
110. Передвиборчий ролик Георгія Черниша // УТ-1”, 2004, 20 жовтня.
111. Браун Л. Имидж путь к успеху. СПб.: Питер, 2000. С. 91.
112. Адмонис В. Г. Система форм речевого воздействия / РАН, Ин-т лингвиситических исследований. СПб.: Наука, 1994.
113. Панасюк А. Ю. Вам нужен имиджмейкер? Или о том, как создать свой имидж. 2-е изд. М.: Дело, 2000. С. 131-132.
114. Вольф О. Президент шифром не користується // 2000. 2003. 24 серпня.
115. Панюшкин В. Следите за правой рукой // Власть. — 2002. № 14.
116. Різун В. Аспекти теорії тексту // www.journ.univ.com.ua, 2004.
117. Різун В. Аспекти теорії тексту // www.journ.univ.com.ua, 2004.
118. Різун В. Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації й тексту // Наукові записки Інституту журналістики — 2000. — Вип. 1.
119. Мамалига А. Синтаксис тексту // www.journ.univ.com.ua, 2004.
120. Іванов В. Текст та інші носії інформації в ЗМК // Актуальні питання масової комунікації. 2002. — Вип. 3.
121. Серажим К. Лексика та фразеологія політичного дискурсу // Наукові записки Інституту журналістики. — 2001. Т. 5.
122. Серажим К. Текст як основний інструмент масової комунікації // Актуальні питання масової комунікації. — 2000. — Вип. 1.
123. Феллер М. Вправне (ефективне) спілкування: Лекції зі спецкурсу. Дрогобич: Вимір, 2000.
124. Феллер М. Текст як модель комунікативного акту // www.journ.univ.com.ua, 2003.
125. Шомова С. Политические шахматы: Паблик Рилейшнз как интеллектуальная игра. М.: РИП-холдинг, 2003.
126. Шомова С. Политические шахматы: Паблик Рилейшнз как интеллектуальная игра. М.: РИП-холдинг, 2003. С. 82.
127. Руднев В. Энциклопедический словарь культуры ХХ века. М., 2003. С. 460.
128. Новикова-Граунд М. Свои” и чужие”: маркеры референтной группы в политическом дискурсе // Полис. — 2000. — №4.
129. Землянова Л. М. Зарубежная коммуникативистика в преддверии информационного общества: Толковый словарь терминов и концепций. М., 1999. С. 220.
130. Шомова С. Политические шахматы: Паблик Рилейшнз как интеллектуальная игра. М.: РИП-холдинг, 2003. С. 82.
131. Гальперин И. О понятии текст” // Вопросы языкознания. — 1974. —№6. — С. 72.
132. Різун В. Аспекти теорії тексту // www.journ.univ.com.ua, 2004.
133. Кундинов О. П. Основы организации и ведения избирательных кампаний в регионах России. Калининград, 2000. С. 308309.
134. Кривоносов А. Д. PR-текст в системе публичных комм