ФОРМИ СИНТЕЗУ ІДЕЙНО-ПУБЛІЦИСТИЧНОГО ТА ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНОГО НАЧАЛ У ТВОРАХ ІВАНА БАГРЯНОГО

brief description

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. І. І . МЕЧНИКОВА
КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ

ШАПОВАЛЕНКО
НАДІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 070..821.161.2/08 (043.5) Багряний

ФОРМИ СИНТЕЗУ
ІДЕЙНО-ПУБЛІЦИСТИЧНОГО ТА ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНОГО НАЧАЛ У ТВОРАХ ІВАНА БАГРЯНОГО

Дисертація
на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
професор Александров О. В.

ОДЕСА 2006

З М І С Т

Вступ...........3
Розділ перший. Публіцистичне та художнє начало феномену творчої свідомості Івана Багряного: засади журналістикознавчого дослідження....................................................14
1.1 Соціальні ролі і комунікативні позиції Івана Багряного: публіцист, письменник, політичний діяч............................................................15
1.2 Художні та публіцистичні твори Багряного в контексті сучасного наукового дискурсу............................................................................19
Розділ другий. Публіцистичний потенціал творів І.Багряного у світлі їх жанрово-родових особливостей....................................................32
2.1 Публіцистичність лірики Івана Багряного та її соціокультурний резонанс...................................................................37
2.2 Публіцистична модальність епічних та драматичних
творів письменника..........63
Розділ третій. Образні ресурси публіцистики Багряного як засіб явного та прихованого впливу..........................................................91
3.1 Суспільна позиція і динаміка взаємодії історичного та автобіографічного начал у листі-памфлеті „Чому я не хочу вертатись до СРСР?”..............................92
3.2 Особливості відтворення політичних факторів у публіцистиці Багряного...........................................................................................100
3.3 Персонажне поле публіцистики Івана Багряного: образне мислення, соціальний аналіз, політична оцінка....122
Висновки..........147
Бібліографія............154

ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблема спорідненості та відмінності художньої літератури і публіцистики належить до тих, які є предметом рефлексії як самих авторів, так і критиків та вчених впродовж щонайменше двохсот років, рахуючи від часів французьких просвітителів. Історія гуманітарної думки свідчить про самий широкий спектр оцінок маргінальних явищ мистецтва слова, у яких помітна, а значить й доступна аналізу межа між ідейно-понятійним та художньо-образним началами. В цілому аксеологічний підхід до „суміші образу і публіцистики” (В.Г.Короленко) характеризується певною альтернативністю: одні і ті ж твори оцінюються чи позитивно, чи негативно. При цьому чи не основним критерієм оцінки була ідеологічна та політична заангажованість критика.
Аналітичне дослідження явища розпочалося не так давно у сімдесяті-вісімдесяті роки двадцятого століття і продовжується в наш час. Але воно певною мірою гальмується в силу недостатньої розробки теорії публіцистики у цілому. За таких умов особливе значення має дослідження конкретних творів митців слова, у яких активно інтегруються ідейно-публіцистичне та образно-художнє начала. Безперечно, ідея синтезу теж ґрунтується на твердженні їх відокремленого існування та функціонування. І все ж синтезувати можна тільки ті явища, у яких більше спільного ніж відмінного.
У руслі дослідження взаємодії публіцистики і літератури благодатним матеріалом є творчість відкритого широкому українському читачеві у 90-ті роки двадцятого століття Івана Багряного. Сама його постать, біографія, діяльність, твори дозволяють стверджувати, що ідея синтезу становить основу його світобачення та розуміння власного покликання.
Як політик він керувався думкою інтеграції України у європейську демократію, як патріот ніколи не сіяв національної ворожнечі, стверджував думку про єдність Сходу та Заходу своєї вітчизни. Як творець займався живописом та мистецтвом слова, був поетом, романістом та публіцистом, інтелектуалом. Але у всьому, що робив, Іван Багряний залишався відкритим нервом українського народу, який у двадцятому столітті, на думку письменника, опинився у ситуації геноциду.
Усвідомлення трагізму історії українського народу чи не основне у творчості публіциста та письменника. Межа між життям та смертю народу, свободою та тоталітаризмом і є тим полем, яке невтомно обробляв Іван Багряний впродовж усього життя. У цьому коріння пафосу життя та творчості цієї людини, його абсолютно природної патетики та своєрідної поетики. Він органічно поєднав „енергію думки та мистецтво слова”. Його художні твори публіцистичні, а публіцистика художня.
Унікальність творчості Івана Багряного була помічена уже сучасними йому критиками різної ідеологічної та політичної орієнтації. Разом з тим під кутом зору синтезу ідейно-публіцистичного та образно-художнього начал, який є основною індивідуальною рисою творчості Івана Багряного, його публіцистика, поезія та проза не розглядалась.
Стан теоретичної розробки проблеми. Науково-теоретична традиція не лише розрізняє, а й часто протиставляє ідею та образ, публіцистичність та художність. Але творча практика письменників і публіцистів свідчить про можливості їх продуктивної інтеграції. Теоретичне дослідження українськими дослідниками цього складного явища розпочато Юхимом Лазебник, Володимиром Здоровегою Д.Прилюком та Володимиром Шкляром, які є фундаторами відповідного напрямку журналітикознавства.
У книзі Юхима Лазебника „Публіцистика в літературі: Літературно-критичне дослідження” (1971р.) фактично зроблена перша спроба проаналізувати „взаємопроникнення і розвиток гібридних явищ: своєрідної суміші публіцистики і художньої літератури” [99, 7].
Разом з тим Юхим Лазебник формулює проблему дещо альтернативно та аксіологічно („Отже, допомагає чи заважає публіцистичне художньому?” [99, 18].
Безперечно, пафос книги Лазебника в утверджені спорідненості літератури та публіцистики. Ця праця показала, по-перше, масштаб та обсяг матеріалу творів, написаних на межі літератури й публіцистики, а по-друге, усю складність проблеми.
Одним із принципових положень сучасного українського журналістикознавства, яке значною мірою сприяє дослідженню „суміші ідей та образів” є розрізнення категорій публіцистика і публіцистичність.
Публіцистика демонструє можливості документального відтворення доль і характерів, які точно співвідносяться з історичним часом і добре його виражають. Сфера інтересів публіцистики людина соціальна: „людина в публіцистиці: представник певного соціального середовища, носій певної соціальної ролі, тобто втілює цілий комплекс соціальних якостей” [148, 18].
Основні можливості, а, відтак, і функції публіцистики формування суспільної свідомості і зміна (чи підтримування) у суспільній свідомості критеріїв і оцінок соціальних подій. Публіцистика має серьозні можливості щодо об’єктивно-історичного пізнання дійсності, що, однак, відрізняється від наукового зацікавленням пізнанням не минулого, а сьогодення, тобто самого процесу переходу від вчора” до завтра”, коли життя стає історією.
Публіцистика і відображає суспільну свідомість, і творить її, стаючи могутнім засобом впливу на читачів, могутньою суспільною силою. Сприймаючи щодня інформацію через різні канали, стикаючись з подіями і явищами дійсності, ми не завжди відчуваємо і усвідомлюємо історичний, політичний, культурний, духовний їх зміст, а публіцистика має за мету його показати і прокоментувати.
Публіцистику, на відміну від художньої літератури, цікавить людина з точки зору її соціальних реалізацій, як представник певної соціальної групи, як втілення певної соціальної ролі, як цікавлять її і масово-психологічні процеси, в яких беруть участь цілі людські маси. М.Стюфляєва, відомий і авторитетний дослідник публіцистичного психологізму, зазначає: „Якісна відмінність публіцистичного психологізму заключається у фіксації щохвилинних психологічних реакцій особистості на вплив навколишнього соціального середовища” [148, 97], підкреслюючи її тяжіння до фіксації і дослідження зміни, зламу, переходу від одного психологічного стану суспільства до іншого.
Публіцистичність як певна якість, притаманна явищам мовно-літературної практики, які знаходяться за межами, визначеними цариною публіцистичних жанрів, фіксується і вивчається сучасною наукою. Ця „експансія” публіцистики в ХХстолітті свідчить про зростання її ролі та впливу в суспільстві. В Теорії і методиці журналістської творчості” Володимир Здоровега пропонує розрізняти поняття публіцистика” в широкому та вузькому значенні. Публіцистика в широкому значенні слова включає всі публічні виступи на актуальні суспільно-політичні теми, а отже, практично всі журналістські виступи. Публіцистика у вузькому значенні слова, власне публіцистика своєрідний вид літературної творчості з певними, властивими їй особливостями і внутрішніми закономерностями” [77, 25-26].
З точки зору вченого, публіцистика у широкому трактуванні слова (чи публіцистичність) „не становить цілісного утворення” [77,26], тож має менше можливостей і розроблених методик для розгляду її з точки зору функцій, предмета й особливо змісту, форми, методу пізнання і відображення дійсності. Така ситуація пов’язана не лише з меншою зацікавленістю науки в дослідженні цього явища, а й з тим, що публіцистичність як ознака явищ активне, рухоме поле, що долає обмеження різних сфер роботи зі словом, а відтак не має заздалегідь визначених і чітких ознак.
Публіцистичність в літературі передбачає органічне поєднання, художнє втілення і демонстрацію духовного світу, характеру героя з соціально-психологічним досвідом і практикою суспільного та історичного розвитку, ідеології, проблемами поточного життя. Публіцистичність забезпечує твору широкий і глибокий соціальний резонанс.
В дисертаційному дослідженні Володимира Шкляра проблема стосунків художньої літератури і публіцистики стала центральною [див.:173]. В результаті її вивчення вчений прийшов до висновків про органічну взаємодію публіцистики і художнього письма як в сфері епічної, драматичної, так і поетичної творчості. Його спостереження і висновки є важливими в контексті проблематики нашого дослідження.
Зокрема, Володимир Шкляр визнає та описує за різними параметрами таке явище як віршована публіцистика: „Дослідження продуктивно-творчої інтеграції публіцистики і лірики дало можливість виділити віршовану публіцистику як важливий, відносно самостійний різновид художньо-публіцистичної творчості. Творам віршованої публіцистики характерне документально-художнє відображення дійсності, оперативна, образна і експресивно-лаконічна інтерпретація соціально-політичної думки, події, фактів за законами поетичного мистецтва” [173,19].
Наголошується й на тому, що суто художній твір, наприклад, ліричний вірш в газеті може отримувати «робочу» публіцистичну функцію, адресу, спрямованість через специфічний публіцистичний контекст, що його забезпечує ЗМІ.
Якщо праці українських учених Ю.Лазебника, Д.Прилюка, В.Здоровеги, В.Шкляра, В.Качкана, а також російських науковців М.Стюфляєвої Є.Прохорова, В.Ученової, заклали теоретичні засади вирішення проблеми, то монографії та статті В.Демченка, В.Іванова, С.Квіта, І.Крупського, О.Мелещенка, І.Михайлина, А.Москаленка, О.Мукомели, А.Погрібного, О.Пономарева, Т.Приступенко, В.Різуна, Н.Сидоренко, М.Тимошика, Б.Чернякова, Ю.Ярмиша таін. дозволили використати при цьому сучасний інструментарій журналістикознавчого аналізу.
Мета роботи розглянути форми зв’язків між ідейно-публіцистичним та образно-художнім началами у художніх (лірика, епос, драма) й публіцистичних творах І.Багряного як продуктивно-інтегруючу і внутрішньо вмотивовану систему.
Зазначена мета передбачає розв’язання таких завдань:
· проаналізувати та узагальнити наукові праці про Багряного як письменника та публіциста під кутом зору наукової проблеми, яка поставлена в дисертації;
· пояснити особливості художньої та публіцистичної продуктивності Івана Багряного та визначити індивідуальні риси його таланту;
· встановити прояви публіцистичності у ліриці майстра слова;
· дослідити форми публіцистичності в епічних та драматичних творах письменника;
· з’ясувати особливості образу автора у публіцистичних творах І.Багряного;
· простежити форми синтезу образу події та публіцистичного начала у памфлетах, статтях, есеях, доповідях літератора;
· проаналізувати особливості створення образів-персонажів у публіцистичних творах І.Багряного.
Об’єктом дослідження є художня та публіцистична спадщинаБагряного.
Предметом дослідження є форми синтезу ідейно-публіцистичного та образно-художнього начал у художніх і публіцистичних творах І.Багряного.
Джерельна база дослідження це художні та публіцистичні твори Івана Багряного. Оскільки спадщина цього видатного письменника, публіциста, редактора, політичного діяча значна за обсягом та може бути об’єктом не одного, а кількох монографічних досліджень, для поглибленого аналізу відібрані найбільш показові та цікаві, з точки зору мети кандидатської роботи, твори.
Аналізується, зокрема значна кількість поезій: цей літературний рід як ніякий інший дозволяє синтезувати художність та публіцистичність. Роман Тигролови” обраний як малодосліджена чи не перша спроба Івана Багряного інтегрувати епос та публіцистику. Драматичну повість Морітурі”, в якій синтезовано епос та драму з явним домінуванням останнього, обрано як єдиний вдалий драматичний твір. Публіцистичні тексти включались до джерельної бази в залежності від громадського резонансу, який вони свого часу викликала. Так, знаменитий лист-памфлет Чому я не хочу вертатись до СРСР?” розглядається в окремому підрозділі.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняному журналістикознавстві встановлено конкретні форми синтезу ідейно-публіцистичного та образно-художнього начал, які притаманні художнім та публіцистичним творам І.Багряного.
Впроцесі аналізу форм синтезу ідейно-публіцистичного та образно-художнього начал у письменницьких творах з’ясовано, що ці форми вмотивовані перш за все літературним родом. Так у ліриці публіцистичність це властивість авторського Я” та його ліричного переживання. Ліричний герой Івана Багряного зі всього розмаїття своїх зв’язків зі світом актуалізує насамперед політичні, соціальні, національні та ідеологічні.
Показано, що у епічних та драматичних творах письменника форми синтезу публіцистичності та художності інші. Так, у романі „Тигролови” у мову оповідача постійно включається „чуже слово”, завдяки чому формуються критерії оцінки читачем реального життя, з яким тісно та постійно контактує художній світ. Дієвий сарказм автора, письменника і публіциста одночасно, направлений на руйнування офіціозної концепції дійсності.
В драматичній повісті „Морітурі”, яка за своїми родовими ознаками є швидше драматичним, ніж епічним твором, оскільки відтворює дещо модифіковану структуру трагедії, публіцистичність „прищеплена” до колізії. Багряний показав трагізм історії свого народу, усіх його соціальних верств та національностей, а також відкрив її коріння. Вони у вірі в „привід, що бродить Європою”.
Публіцистичні твори Івана Багряного, навпаки, містять багатоаспектну (політичну, ідеологічну, соціальну та національну) концепцію дійсності, а також державотворчу програму. Принципове значення має те, що ця концепція дійсності цілісна та системна. В неї вживлені окремі відносно самостійні елементи образності.
Функціональне призначення образу автора в публіцистиці Івана Багряного, коли він має у собі риси не лише публіциста, а й художника, а також образу-події, образу-персонажа у підвищенні рівня узагальнення та підсилені емоційності. Узагальнююча сила образності долає публіцистичну конкретність фактичного матеріалу, додає авторській концепції енергії думки.
Практичне застосування результатів дослідження. Дисертаційне дослідження загалом та публікації у фахових наукових виданнях, які відображають його основні положення, може бути використано при розробці лекційних курсів з історії української журналістики та літератури. Крім того, матеріали дослідження можуть бути покладені в основу спецкурсів і спецсемінарів, присвячених творчості І.Багряного.
Апробація роботи. Окремі положення дисертаційного дослідження були апробовані на:
1) міжнародній науковій конференції „Творчість Івана Багряного як культурний феномен”(Харків, 2006);
2) Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми журналістикознавства” (Одеса, 2005);
3) Національна періодика початку ХХ століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення” (Київ, 2006);
4) звітній професорсько-викладацькій конференції Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова (Одеса, 2006);
5) науковій конференції Роди та жанри літератури (Одеса, 2003).
Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри журналістики ОНУім.І.І.Мечникова (вересень та грудень 2006 року).
Особистий внесок здобувача. Всі публікації виконані автором без співавторства.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 5 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Усі публікації виконано одноосібно.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами та висновків. Список використаних джерел та наукової літератури налічує 182 позиції. Загальний обсяг тексту дисертаційної роботи 171 стор.

bibliography

ВИСНОВКИ

Літератури має на меті демонстрацію духовного життя особистості. За певних обставин вона може концентруватися на суспільно значимих факторах, явищах, процесах життя особистості, набуваючи ознак публіцистичності. В свою чергу публіцистика як тип творчості, що має на меті формування суспільної думки та аналіз поточних соціальних, політичних, культурних подій, за певних обставин може послуговуватись засобами художнього письма з метою активізації чи розширення сфери свого впливу, що перетворює її на віршовану публіцистику. Така творча практика може більшою мірою орієнтуватися на публіцистику і бути художньою лише в сфері стилістичних пошуків вираження думки, чи навпаки, тяжіти до художнього як способу творення світу та письма, втілюючи публіцистичний заряд на тематичному рівні та рівні рецепції твору. Публіцистичність в літературі передбачає органічне поєднання, художнє втілення і демонстрацію духовного світу, характеру героя з соціально-психологічним досвідом І практикою суспільного та історичного розвитку, ідеології, проблемами поточного життя. Публіцистичність забезпечує твору широкий і глибокий соціальний резонанс, оскільки та зорієнтована на людину в її соціальних реалізаціях, як представника соціальної групи, як втілення соціальної ролі.
Злам ХІХ-ХХстоліть спричинив аж на ціле століття підвищений інтерес суспільства до публіцистики, до надактивного розповсюдження і росту авторитетності публіцистичного типу мислення та письма в сфері художньої творчості.
1. Індивідуальні особливості таланту Івана Багряного полягають у синтетичному характері мислення та практичної діяльності політика. Саме це не врахували сучасні йому літературні критики у своїх суперечливих оцінках творчості письменника та публіциста. У наш час дослідники Іван Багряного в основному далекі від негативної інтерпретації вторгнення публіцистичності в його художні твори, але, з іншого боку, не акцентують увагу на цій індивідуальній рисі. Його публіцистика також не розглядалась під кутом зору функцій в ній образності.
В дисертації зроблено висновок про те, що дослідження форм синтезу ідейно-публіцистичного та образного начал відкривають широкі можливості розуміння мікропоетики творів Багряного, як художніх, так і публіцистичних. Безперечно, ідея синтезу ґрунтується на твердженні про їх відносно самостійне існування та функціонування. І все ж синтезувати можна тільки ті явища, у яких більше спільного, ніж відмінного. Водному випадку йдеться про публіцистичне бачення світу, дійсності, соціальної колізії тощо, які, на думку публіциста, мають змінитися. В другому про художнє відтворення світу, який є принципово відмінним від реального. У першому розімкненість світу, котрий автор, що знаходиться всередині нього, прагне змінити, а також фактографічна достовірність, концептуальність, риторичність. У другому естетичне споглядання світу з позиції „естетичного позазнадходження” (М.Бахтін), умовність, вимисел, образність, об’єднана у самодостатню систему.
2. У дисертації показано, що у радянський період творчості Іван Багряний виступає перш за все як письменник, оскільки опозиційна публіцистика (а саме вона була природною для його світогляду) не могла бути надрукованою у періодичній пресі. У цей період з’являється значна кількість поезій та інших віршованих творів: лірика відкриває для прояву публіцистичності великі можливості.
Повною мірою талант І.Багряного, публіцистичний за своїм темпераментом та характером комунікативності, розкрився у еміграції, де не було політичної цензури. Публіцистика з її розвиненою системою жанрів дозволяла йому оперативно реагувати на політичні події, випади опонентів, публіцистів, які виконували замовлення тощо. Яскраві патетичні твори І.Багряного, безперечно, інтенсивно впливали на формування громадської думки, інколи принципово змінюючи її, особливо у колах повоєнної європейської еміграції. Одночасно І.Багряний залишається письменником, автором переважно епічних творів, яким властива не лише самодостатня система образів, картина світу та концепція дійсності, а й публіцистична впливовість. Публіцистичні ідеї висловлено тут не прямо, а через посередництво того чи іншого елементу структури. Тут значно менше патетики, ніж у власне публіцистичних текстах, а більше живописності, емоцій, думок, які ідуть від самих героїв.
3. У художніх творах Івана Багряного, котрим властива яскрава публіцистичність, зберігається традиційна для лірики, епосу чи драми образна структура. Форми синтезу ідейно-публіцистичного та образно-художнього начал залежать від літературного роду. Саме ліричне переживання, епічна оповідь та драматична колізія є благодатним ґрунтом для створення додаткового, крім художнього, семантичного поля публіцистичного. У силу того, що публіцистичність локалізована в певних елементах, автор обмежений у викладі своєї концепції дійсності з її універсальністю та системністю. Публіцистичність виражається також в оцінках, пафосі та патетиці, що приводить до значного розширення семантичного поля твору.
У центрі більшості поезій Івана Багряного Я” автора з його переживанням. Зі всього різноманіття зв’язків Я” зі світом акцентуються політичні, соціальні та національні, що привносить в твір публіцистичність, органічну для ліричного переживання. Тональність ліричного переживання має надзвичайно широкий діапазон: від естетичного споглядання краси та гармонії світу до трагічних роздумів про його політику, соціальну чи національну дисгармонію. Тому авторське Я” може приймати іпостасі грізного судді, пропагандиста, патріота та пророка. Прагнучи змінити не лише щось у світі, а й весь світ, Я” ставить себе у центр його, набуваючи при цьому рис надлюдини. Внутрішній світ цього Я” досить гармонійний. В нього нема конфлікту з собою, він знає правду, щастя, надію і готовий боротися за них. Герой має внутрішню силу і правду, яка й допомагає йому вижити в неймовірних, нелюдських обставинах.
4. Роман як синтетичний жанр літератури нового часу, про що свідчить досвід всесвітньо відомих письменників, відкриває перед письменником шлях розвитку філософських, соціальних, політичних чи релігійних ідей. У цьому жанрі концепція дійсності реалізується з максимальною для художньої літератури повнотою. Але це не публіцистична, а художня концепція. Роман Івана Багряного слід розглядати як вдалу спробу викладу націонал-романтичної концепції, збагаченої публіцистичністю. При цьому твір читається перш за все як художній, і наскрізна інтрига, яскраві характери, зачаровуюча читача оповідь все це надає йому збалансованості ідейно-публіцистичного та образно-художнього начал.
Публіцистична модальність знайшла втілення у характері головного героя твору Григорія Многогрішного, пафос життя якого у супротиву смерті, (власної та усього українського народу) від рук сталінських палачів. Ще один аспект авторської концепції ніщивно-критичне руйнування офіціозної концепції дійсності. Активно використовуючи художньо-публіцистичні жанрові форми, нарис та фелєтон, письменник показує її абсурдність. При цьому використовується „Чуже слово” (концепт радянської дійсності), котре є знаком реалій, де неорганічних художньому світу автора і герою-максималісту з його гармонією з природою, завдяки чому створюється враження штучності (причому потворної), вторинності саме реальної дійсності. Образна система та концепція дійсності співвідносяться досить складно, оскільки пародійна калька, носієм якої, як правило, є повістяр і лише інколи персонаж, може, в одних випадках, руйнувати нейтральне чи ідеалізоване зображення дійсності, а в інших, підсилювати, доводячи чи не до гротеску сатиричне тло картини дійсності, яку відтворює художник.
У драматичній повісті „Морітурі” письменник поставив під сумнів комуністичну теорію, яка при переході до політичної практики парадоксальним чином з будівельника нового життя перетворилась у вбивцю народу. Полеміка Івана Багряного з більшовицькою ідеологією втілилась в дії твору. Формою синтезу публіцистичного та художньо-образного начал є колізія. Іван Багряний використав родові властивості драми для прищеплення” творові публіцистичної полемічності та дієвості.
5. Форми синтезу ідейно-публіцистичного та образно-художнього начал у публіцистиці Івана Багряного суттєво відмінні від тих, які спостерігаються в його художніх творах. Якщо в ліриці, епосі та драмі публіцистичність акцентує певні ідеї, підсилюючи їх впливовість на читача, то у публіцистиці вони значною мірою підвищують рівень узагальнення, надають викладу емоційності, включають фактографічний матеріал у широкий контекст.
Питання, винесене Багряним у назву листа-памфлету „Чому я не хочу вертатись в СРСР?”, адресоване публіцисту людиною, яка є не лише представником іншої, європейської цивілізації, а й має принципово інший життєвий досвід. Саме власне життя, свідома частина якого співпала з епохою більшовизму, надають творові публіцистичну достовірність, а значить, і впливовість. Факти автобіографії, які відібрав публіцист, здатні приголомшити будь-якого читача, змінити його світорозуміння. Однак образ автора у памфлеті подано не ізольовано, а в міцних зв’язках з нацією. Вписавши власну автобіографію в контекст історії геноциду українського народу, публіцист досяг тієї висоти узагальнення, яка дозволяє читачеві побачити не лише долю окремої людини, а й закономірності розвитку тієї чи іншої спільноти.
Трансформація того чи іншого факту політичного життя свого часу в образ-подію відбувається завдяки тому контексту, в який він вписується публіцистом. Особливістю світобачення Багряного є масштабність, уміння розглянути той чи інший факт в історичній перспективі. Це не абстрактна національно-історична перспектива. Не буде перебільшенням твердження, що Багряний розглядав більшість фактів з точки зору своєї державотворчої програми. Вони стають подіями-образами. Саме тому, що впливають на історію українського народу.
7. Історизм як основний принцип подолання публіцистом конкретності фактичного матеріалу та перетворення його в образні елементи характеризується у Багряного подвійністю. Він вбачає основну закономірність розвитку світової цивілізації в розвитку демократії і співвідносить хід національної історії з цим процесом. Значення діяльності того чи іншого політика як у цілому, так і окремі поступки оцінюються ним перш за все під кутом зору впливу на процес збирання українства та створення ним незалежної держави. Тому персонажі його публіцистики підіймаються до узагальнених образів завдяки тій ідеї, носіями якої вони є. Тим самим вони вписуються Багряним в його концепцію дійсності.

БІБЛІОГРАФІЯ

Д Ж Е Р Е Л А

1. БагрянийІван. Золотий бумеранг: Вірші. Поеми. Роман у віршах. Сатира та інші поезії. К.: Рада, 1999. 680 с.
2. Багряний Іван. Листування: У 2-х тт. К.: Смолоскип, 2002.
3. БагрянийІван. Людина біжить над прірвою: Роман / Післямова Л.Б.Череватенка. К.:Український письменник, 1992. 320с.
4. БагрянийІван. Огненне коло: Повість про трагедію під Бродами. К.:Варта, 1992. 128с.
5. БагрянийІван. Під знаком скорпіона: З творчої спадщини письменника: Поезія, проза, публіцистика / Упоряд. та автор передмови О.Шугай. К.:Смолоскип, 1994. 240с.
6. Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. 856 с.
7. БагрянийІван. Сад Гетсиманський: Роман. К.: Наукова думка, 2005. 548с.
8. БагрянийІван. Тигролови: Роман та оповідання / Післямова М.Г.Жулинського. К.: Молодь, 1991. 264с.
9. Багряний Іван. Тигролови: Роман. Морітурі: Драматична повість. К.: Наукова думка, 2005. 363 с.
10. Багряний Іван. Апологетика ідейного роззброєння і наша відсіч // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 487-499.
11. Багряний Іван. «Блискуча перемога» // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 752-753.
12. Багряний Іван. Відповідь Д. Донцову і його деяким учням // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 572-575.
13. Багряний Іван. Дніпро впадає в Чорне море // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 156-166.
14. Багряний Іван. До питань стратегії й тактики нашої визвольної боротьби(Доповідь на ІІІ з’їзді УРДП) // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе . К.: Смолоскип, 1996. С. 122-142.
15. Багряний Іван. Доповідь на ІІ з’їзді УРДП // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 87-103.
16. Багряний Іван. Думки про літературу // Пам’ять століть. 1998. С. 28-43.
17. Багряний Іван. «Закон» московського беззаконня // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 584-586.
18. Багряний Іван. З форуму вільної думки // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 687-690.
19. Багряний Іван. Істерика російського фашизму // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. 856с.
20. Багряний Іван. Крокодиляче милосердя // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 423-425.
21. Багряняий Іван. Між Сціллою і Харібдою // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 439-444.
22. Багряний Іван. Молодь великої України і наші завдання // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 32-55.
23. Багряний Іван. Мурова політика // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 760-761.
24. Багряний Іван. На новий шлях // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 15-21.
25. Багряний Іван. Над труною тирана (СРСР під знаком «розброду й паніки») // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 353-356.
26. Багряний Іван. Національна ідея і «націоналізм» // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 56-65.
27. Багряний Іван. Не «брудна гра», а свята правда! // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 702-704.
28. Багряний Іван. Нова «перемога» // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 765-766.
29. Багряний Іван. «Отам-то милостивії ми ненагодовану і голу застукали сердешну волю» // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 535-536.
30. Багряний Іван. Під подвійним пресом // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе // К.: Смолоскип, 1996. С. 693-694.
31. Багряний Іван. Подія особливого значення // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 711-712.
32. Багряний Іван. Позов мільйонів // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 173-174.
33. Багряний Іван. Протиреволюційна профілактика Сталіна // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 322-326.
34. Багряний Іван. Трагічні манівці // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 220-230.
35. Багряний Іван. Трикутний торг (До питання єдиного фронту народів СРСР) // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 252-263.
36. Багряний Іван. Упоперек ілюзіям (Про «новий курс» і старий «меч» або «за рибу гроші» // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 455-460.
37. Багряний Іван. Фронт брехні й аморальності // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе . К.: Смолоскип, 1996. С. 361-376.
38. Багряний Іван. «Хіба це не жах?» // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 167-172.
39. Багряний Іван. Чи можлива революція в СРСР? // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 334-338.
40. Багряний Іван. Чи розв’яже Хрущов третю світову війну? // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 782-783.
41. Багряний Іван. Чому я не хочу вертатись до СРСР? // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 22-31.
42. Багряний Іван. «Чудова» і «злочинна» людська приязнь (Поправка до спогадів Івана Ле про Юрія Яновського) // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 644-646.
43. Багряний Іван. Чуєш, світе? // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 77-79.
44. Багряний Іван. Якби // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 697-698.
45. Багряний Іван. Юпітере, ти злостишся // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 544-546.
46. ХвильовийМ. Новели, оповідання Повість про санаторійну зону”. Вальдшнепи”. Роман. Поетичні твори. Памфлети / Вступ. ст., упоряд. і приміт. Віри Агеєвої. К.: Наук. думка, 1995. 814с.
47. ХвильовийМ. Твори. В 2-х т. К.: Дніпро, 1990. Т.2. 645с.

Л І Т Е Р А Т У Р А

48. Абрамович Семен. Публіцистика і література // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С. 463464.
49. Авраамов Д. С. Профессиональная этика журналиста: Учебное пособие. М.: Московский университет, 1999. 224с.
50. Александров Александр. Авторитет или автор? // Діалог: Медіа-студії. 2006. Вип. 2. С. 6-24.
51. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
52. Балаклицький М. Нова реальність” Івана Багряного: Монографія. К.: Смолоскип. 2005. 167 с.
53. Брюховецький В. Критика літературна // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. К.: Українська енциклопедія, 1995. Т. 3 С. 6366.
54. Буряк В. Д. Фольклорне, художнє та публіцистичне мислення у контексті інтелектуально-образної еволюції: Форми і методи вираження інформації у творчій свідомості етносу. Автореф. дис. докт. філол. наук: 10.01.07 фольклористика; 10.01.08 журналістика / Київ. ун-т. К., 2003. 38 с.
55. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины / Под ред. Л. В. Чернец. М.: Высш. школа, Изд. центр Академия, 2000. 556 с.
56. Веркалець М. М. Художня та публіцистична орієнталістика А.Кримського у контексті літературного і культурного процесу України 2-ї пол. XIX поч. XX ст. Автореф. дис. докт. філол. наук: К., 1997. 42 с.
57. Владимиров В. М. Журналістика, особа, суспільство: проблеми розуміння. К.: Київський національний універсітет, 2003. 220с.
58. Воскобійник М. Пам’яті Івана Багряного. Детройт, США, 1993. 24 с.
59. ГаврильченкоО., КоваленкоА. Штрихи до літературного портрета Івана Багряного // Багряний І. Сад Гетсиманський. К.: Дніпро, 1992. С. 5-18.
60. Галич В. Поетика публіцистичного тексту (за матеріалами творчості Олеся Гончара). К.: Шлях, 2006. 200с.
61. Гетьманець М.Ф.БагрянийІ. // Літературна Харківщина: Довідник / За заг. ред. М.Ф.Гетьманця. Х., 1995. С. 47-48.
62. Глушков Н. И. Методология сравнительно-исторического исследования очерковой прозы в современной теории жанра // Жанрово-стилевые проблемы советской литературы. Межвузовский тематический сборник научных трудов. Калинин, КГУ, 1986. С. 315.
63. Гордеева Е. Ю. Очерк // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под. ред. А. Н. Николюкина. М.: НПК Интелвак”, 2003. Стлб. 707709.
64. Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах. Львів: Вища школа, 1974. 296 с.
65. ГрищенкоО.,Кривошеєв Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. К.: Міжнар. інститут лінгвістики і права, 2000. 205 с.
66. ГришкоВ. Карби часу. Історія літератури, публіцистика, політика. У 2хт. К.: Смолоскип, 1999. Т.1. 865с.
67. Гришко В. Живий Багряний // Багряний І. Листування: У 2-х т. Т. 1. К.: Смолоскип, 2002. С. 33-45.
68. ГусєваС. Тема уроку: Тигролови” І.Багряного: Метод. розробка // Слово і час. 1994. №6. С.61-65.
69. ДашкоО. Проблема смерті в художній творчості В.Шаламова та І.Багряного // Науковий вісник Волинського державного університету. 1997. №12 С.135-137.
70. Дзюба І. Громадянська снага і політична прозірливість (Про публіцистику Івана Багряного) // Багряний Іван. Публіцистика: Доповіді, статті, пафлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С.5-13.
71. ЖулинськийМ. Іван Багряний // Слово і час. 1991. №10. С.7-13.
72. ЖулинськийМ. Я хочу бути тільки людиною”: Післямова до роману Тигролови” // БагрянийІван Тигролови. К.: Молодь, 1991. С.256-263.
73. ЖурбинаЕ.И. Теория и практика художественно-публицистических жанров. Очерк. Фейлетон. М.: Мысль, 1969. 399 с.
74. Забужко О. С. Ліричне як спосіб моделювання дійсності // Радянське літературознавство. 1986. №6. С. 33-41.
75. Заверталюк Н. І. Письменницька публіцистика в Україні 20.х 70-х рр. ХХ ст. Проблеми. Жанри. Майстерність. Автореф. дис. докт. філол. наук. Київ, 1992. 30с.
76. ЗагребельнийП. Багряний Іван // Українська літературна енциклопедія. К.: УРЕ, 1988. Т. 1. С. 108.
77. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості. Л.: ПАІС, 2000. 180 с.
78. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. Л.: ПАІС, 2004. 268 с.
79. Здоровега В. Й. У майстерні публіциста: Проблеми теорії, психології, публіцистичної майстерності. Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1969. 179 с.
80. Іванов В. Ф. Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації: Монографія. К.: Київ. ун-т, 1996. 2003 с.
81. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. Вид. друге, доповн. і перероб. К.: Вища школа, 1983. 249 с.
82. Іванюк Б. Жанр // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С. 197.
83. Іванюк Б. Жанрова система // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С. 201202.
84. Історія української літератури ХХ століття: Навч. посібник. У 2 кн. Кн. 2. Ч. 1.: 1940-ві 1950-ті роки. К.: Наукова думка, 1994. С 244 252.
85. КацнельсонА. Пророцтво Івана Багряного // Літ. Україна. 1995. 3 серп.
86. Качкан В. Жанри публіцистики. К.: КДУ ім.Тараса Шевченка, 1988. 120с.
87. КачуровськийІ. Деякі міркування над книгою віршів Івана Багряного // Сучасність. 2000. № 4. С. 154-158.
88. Клочек Г. Романи Івана Багряного „Тигролови” і „Сад Гетсиманський”: Навчальний посібник. Кіровоград, 1998. 80 с.
89. Клюєв Е. В. Риторика: Инвенция. Диспозиция. Элокуция: Учебн. пособ. для вузов М.: Изд-во ПРИОР, 1999. 271 с.
90. КовальчукО. Новітній українець у Саду Страждань // Українська мова і література в школі. 1997. №7. С.38-40.
91. КовальчукО. Ми є. Були. І будем ми! (Вивчення роману І.Багряного Тигролови”) // Дивослово. 1999. №7. С.36-41.
92. КоновалО., ГлиніА. Преса УРДП та її працівники // Іван Багряний. Листування: У 2-х т. Т. 1. К.: Смолоскип, 2002. С.46-53.
93. Короленко В. Г. Собрание сочинений: В 10-ти томах М.: Гослитиздат, 1955. Т. 8. 351 с.
94. КостюкГ. Іван Багряний // Костюк Г. У світі ідей і образів: Вибрані критич. та іст.-літ. роздуми. 1930-1980. [Б. м.], 1983. С.256-293.
95. Костюк Г. Відійшов у безсмертя // Багряний Іван. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К.: Смолоскип, 1996. С. 829-837.