Жанрові діалогічні форми сучасного українського телебачення

brief description

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики

На правах рукопису
УДК: 070.447:621.397.13(477)

Шальман Тетяна Михайлівна

Жанрові діалогічні форми
сучасного українського телебачення

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Шкляр В. І.

Київ 2006

ЗМІСТ

Поняттєво-категоріальний апарат дисертаційного дослідження 3
Вступ ................................................................................................................ 7
Історіографія проблеми ............................................................................... 12

Розділ І. Соціальна тележурналістика й аудиторія ............................... 53
1.1. Аудиторія і ЗМІ: особливості впливу ведучого на телеаудиторію. (Методи ефективних взаємовідносин «адресант адресат» на ТБ) ........ 55
1.2.Принцип дискусійності та реалізації просвітницької місії вітчизняного телебачення ................................................................................................. 79
Висновки розділу ... 99

Розділ ІІ. Жанри сучасного діалогічного телемовлення. 103
2.1. Особливості діалогічного стилю телепрограм: діалогічна природа жанрів телебачення 106
2.2. Інтерактивність як віртуальна реальність..112
Висновки розділу 158

Розділ ІІІ. Організаційний, технологічний і жанровотворчий потенціал діалогічних форм телебачення ................................................................... 160
3.1. Структура телепрограм діалогічної форми ......................................... 161
3.2. Прямий ефір на вітчизняному телебаченні: технологія журналістської творчості (тележурналіст у прямому ефірі) . 175
Висновки розділу ..191
Висновки . 194
Список використаних джерел ..................................................................... 199
Додатки ............................................................................................................ 204

Поняттєво-категоріальний апарат дисертаційного дослідження

Оскільки логіка побудови наукового дослідження потребує перш за все чіткого визначення понять, якими ми оперуємо в контексті, пропонуємо визначення декількох провідних для нашого дослідження концептів.

Інформація (від лат. informatia роз’яснення, виклад; етимологічно: «in» «в», «forma» щось упорядковуючи) це відомості, що передаються людьми один одному усним, письмовим чи іншим способом. Розвиток наукових уявлень про дане поняття у вітчизняній філософії та теорії журналістики був обумовлений перш за все складністю і суперечностями самого феномена інформації, якісною різноманітністю його прояву, а також впливом ідеологічної традиції вживання терміна «інформація» лише у звичному значенні, тобто як повідомлення, відомості. Із середини ХХ ст. інформація вживається як загальнонаукове поняття, що включає в себе обмін відомостями між людьми. Людина здатна виробляти і переробляти інформацію. Вона оцінює, насамперед, зміст усього того, що відбувається в навколишній дійсності. Змістова інформація становить основу спілкування між людьми: обмін ідеями, досвідом, емоціями, результатами інтелектуальної діяльності.

Соціальна інформація визначена як знання, повідомлення, відомості про соціальні та інші форми руху матерії. Інформація, що виникає у процесі пізнання світу людьми, є соціальною, вона виникає у процесі людської діяльності, відображає факти з точки зору їх суспільного значення і слугує для спілкування між людьми і досягнення ними своїх цілей, обумовлених їх соціальним статусом.

Комунікація. Під комунікацією потрібно розуміти процес, під час якого комунікатор інформує комунікантів (індивідів або аудиторію в цілому, якщо використовуються технічні засоби) про події, про прийняті управлінські рішення, обмінюється з реципієнтом різними уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями, установками. Носієм інформації є почуте слово. Саме цей універсальний сигнал дозволяє оповити логічний зміст людської соціальної інформації в матеріальну форму, завдяки якій вона може формуватися, розвиватися, сприйматися, зберігатися і передаватися, тобто може використовуватися людьми в масово-комунікаційній діяльності.

Соціальна комунікація це не тільки комунікаційні процеси в одному суспільстві, це й інформаційні взаємовідносини між націями, спільнотами, що становлять сутність соціальних, виробничих та духовних стосунків. Окрім того, деякі дослідники переконані, що соціальна комунікація діє не лише в просторі, а й у часі як взаємодія культур, як спадкоємність поколінь, технологій, нарешті, як соціальна пам’ять. До речі, ЗМІ можна вважати у цьому процесі якраз тим засобом, що акумулює соціальну пам’ять.

Соціально-технологічний підхід в журналістиці дозволяє сформулювати стратегічну мету моделювання масово-комунікативної діяльності як практичне розроблення та реалізацію концепцій розвитку взаємодії індивіда (виробника та споживача продукції ЗМІ) і засобів масової комунікації.

Аудиторія засобів масової інформації — надзвичайно складний соціально-духовний феномен. З одного боку, це специфічне соціальне утворення з визначеними властивостями соціально-економічної та політичної структури суспільства. З іншого аудиторія формується, існує та розвивається тільки в межах процесу масової комунікації на основі власної «аудиторної» діяльності споживання і сприйняття матеріалів та повідомлень засобів масової інформації, що дозволяє визначити аудиторію як специфічну соціально-комунікативну спільність.

Телеведучий (модератор, ньюзпрезентер, ноумен професія, необхідна для переважної більшості форматів телевізійного мовлення, саме тому важливо всебічно проаналізувати характерні риси та основні критерії цієї професії з огляду на проблематику.

Суспільна думка це, насамперед, вияв суспільної свідомості у вигляді суджень або якихось особливостей поведінки, які відображають оціночне ставлення соціальних спільнот до будь-яких явищ, фактів дійсності; має інтенсивний характер; це стан масової свідомості, що охоплює приховане або явне ставлення тієї чи іншої спільноти, або сукупності спільнот, до подій, що відбуваються, та існуючих явищ. Суспільна думка виступає в експресивній, контрольній, консультативній та дирекційній функціях. Тобто вона займає певну позицію, дає пораду або пропонує рішення тих чи інших проблем. Залежно від змісту висловлювань суспільна думка виявляється в оцінних, аналітичних, конструктивних або іноді деструктивних судженнях.

Громадська думка те, що переважає в суспільстві, в більшій або меншій його частині, судження про факти, події, державних діячів, перспективи розвитку країни, що виявляється у схваленні чи засудженні певних процесів.

Діалог (від грец. «dialego» бесіда, суперечка, полеміка, дискусія) слід вважати багатозначним для телебачення поняттям. В основі телевізійного діалогу спілкування між тими, хто володіє інформацією, і тими, хто цю інформацію отримує. Діалог це не тільки запитально-відповідна форма спілкування, не тільки спосіб засвоєння інформації, не тільки авторський прийом, але й саме реальне буття культури, у більш вузькому значенні спосіб реалізації функцій журналістики. Саме в діалозі відбувається обрання найкращого варіанта, найбільш оригінальної форми вираження смислової позиції, поглядів, почуттів, настанов комунікатора.

Інтерактивність (інтерактивні ЗМІ) це нова властивість електронних засобів масової комунікації, яка характеризується зростанням контролю над комунікаційним процесом як з боку комунікатора, так і з боку реципієнта (глядача). Прототипом інтерактивного процесу є звичайна розмова двох людей. Кожен її учасник може перебити іншого, змінити свою точку зору, висловити нову ідею. Це відрізняє інтерактивні ЗМІ від традиційних, не інтерактивних, в яких спілкування одностороннє від комунікатора до масової аудиторії з дуже обмеженими можливостями зворотного зв’язку (листи в редакцію та рейтинги).

Інтерактивне телебачення. Термін з’явився на початку 90-х років. Він прийшов у пресу із Заходу разом із потоком зарубіжних телепередач. Хоча тип спілкування, в основі якого була «інтеракція», вже існував не один десяток років на радіо та телебаченні, проте назви не мав. Деякі теоретики трактують термін «інтерактивне телебачення» як телебачення взаємодії. Термін «телебачення взаємодії», яким будемо користуватися в дисертаційному дослідженні, охоплює всі відомі форми взаємодії з аудиторією з використанням різноманітних каналів зворотного зв’язку.

Дискусія публічне обговорення певного спірного питання. Це визначення окреслює коло означень, які є його складовими: дебати, диспут, полеміка, словесний бій, спір, суперечка окремих осіб, співбесідників. Феномен екранного діалогу, хоч і розглянутий у численних наукових працях, однак ще потребує уточнення, більш глибокого вивчення, аналізу, синтезу.

Спілкування це форма досягнення цілей, бо спілкування не самоціль. Воно завжди включене в якусь діяльність людини чи суспільства. Це може бути пропаганда ідей, агітація, виховання, інформування, формування громадської думки.

ВСТУП

Актуальність теми. Дисертаційна робота присвячена дослідженню технології створення телевізійних програм жанрової діалогічної форми в контексті Українського телебачення. Тема актуальна, оскільки жанр діалогу, в основі якого є дискусія, став одним із найбільш поширених жанрів телевізійної публіцистики 90-х років ХХ ст. Актуальність наукового дослідження зумовлена потребою глибше розробити теоретичну базу для створення телевізійних програм діалогічної форми, потребою вироблення нових методологічних засад щодо специфіки функціонування телебачення, яке є безпосереднім об’єктом вивчення. Важливою залишається проблема удосконалення інструментарію впливу на громадську думку, суспільну свідомість і поведінку за допомогою телебачення. Також важливим є те, що зміст і форма діалогічної програми сьогодні практикуються на Українському телебаченні, і оперативне узагальнення цього досвіду можна вважати цінним надбанням Інституту журналістики, що буде також корисним для створення відповідного навчального спецкурсу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження безпосередньо здійснене в межах комплексної науково-дослідної програми №01БФ045-01 «Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір» Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, текст дисертаційного дослідження може бути використаний при створенні навчального посібника для студентів Інституту журналістики.
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження обумовлена необхідністю вивчення питання технології створення телепрограми діалогічної форми в контексті Українського телебачення, становлення якого визначається періодом 19912003 років, коли формувався національний інформаційний телевізійний простір. Мета дослідження: дослідити та узагальнити особливості телевізійних програми, в основі яких є діалог.
Відповідно до мети дослідження та з урахуванням необхідного виходу на новий рівень теоретичного осмислення проблеми та розробки практичних рекомендацій у роботі поставлені такі завдання:
— розглянути філософсько-комунікативний аспект діалогу як жанрової форми в розрізі сучасної теорії та практики телевізійної журналістики;
— дослідити діалогові відносини між ЗМІ та аудиторією;
— розглянути теоретичні аспекти взаємодії й взаємовпливу аудиторії та телеведучого інформаційно-аналітичних програм;
— з’ясувати психологічні особливості у спілкуванні ведучого з учасниками та глядачами програми діалогічної форми;
— проаналізувати сприйняття аудиторією ведучого інформаційно-аналітичної телепрограми або його іміджу;
— визначити рольові функції ведучого програми діалогічної форми та з’ясувати специфіку його роботи;
— проаналізувати етапи створення програм діалогічної форми і роботу ведучого на кожному з цих етапів;
— розглянути технологію створення інтерактивної програми;
— проаналізувати структурні компоненти програм діалогічної форми як композиційно змістової єдності.
Об’єктом дисертаційного дослідження є такі телепрограми діалогічної форми: «Свобода слова» (IСTV), «Дозвольте запитати», «У центрі уваги», «Споживач» (ТРК «Київ»), «Іду на Ви», «Я так думаю» (1+1), оскільки саме ці програми є найбільш популярними серед глядачів та мають досить високий рейтинг. Крім цього, вони відмінні між собою як за формою, так і за структурою.
Предметом дослідження є концептуальне, комплексне, системне вивчення організаційного, жанрово-творчого і технологічного процесу створення програм діалогічної форми у межах Українського телевізійного виробництва.
Методи дослідження. У роботі використаний комплекс дослідницьких методів, зокрема, системний, історико-логічний, порівняльний аналіз, метод спостереження і власний досвід журналіста ведучої програми. Теоретичною і методологічною основою дисертації є принцип сучасної теорії масової комунікації, важливі джерела праці вітчизняних та зарубіжних авторів, присвячені теорії масової комунікації, теорії і практиці журналістики загалом та інформаційного телебачення зокрема.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у розгляді філософсько-комунікативного аспекту діалогу як жанрової форми в розрізі сучасної теорії та практики телевізійної журналістики. У роботі досліджено діалогові відносини між ЗМІ та аудиторією. Розглянуто теоретичні аспекти взаємодії і взаємовпливу аудиторії та телеведучого інформаційно-аналітичних програм. З’ясовано психологічні особливості спілкування ведучого з учасниками та глядачами програми діалогічної форми. Проаналізовано сприйняття аудиторією ведучого інформаційно-аналітичної телепрограми або його іміджу.
Доведено, що на телебаченні постійно розвиваються жанри, розширюються функції та технічні можливості, через що значно зростає сила впливу телебачення на аудиторію. Якщо уміло використати відомі прийоми психологічного впливу на аудиторію, телебачення здатне стати ефективним засобом маніпуляції суспільною думкою.
Джерельна база дослідження. Важливе місце у дисертаційній роботі було відведено науковим працям як вітчизняних дослідників журналістики, масової комунікації, соціології та політології, так і зарубіжних. Зокрема, проблеми екранної діяльності телевізійного журналіста вивчали та досліджували А. Москаленко, Ю. Шаповал, В. Гоян, В. Здоровега, А. Чічановський, В. Шкляр, А. Юровський, Г. Кузнецов, О. Білоус, М. Горохов, В. Ворошилов, А. Шариков, С. Давидов, М. Бахтін, С. Кюнріх, П. Рікер та багато інших (праці вказаних авторів розміщені у бібліографії дисертації).
На українському ґрунті найбільш наближеними до досліджуваної теми є дисертаційні дослідження, якими послугувався автор: В. Набруско [1], Ю. Нестеряк [2], М. Бурмака [3], Т. Федорів [4], О. Гресько [5].
Неабияку цінність для наукового пошуку мали випуски започаткованої кафедрою міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка серії «Бібліотека журналіста-міжнародника» [6].
Джерелами фактичного матеріалу стали міжнародні програми на українських телеканалах, програми телеканалу «Київ» (на ньому автор працює автором та ведучою програми «Споживач»), IСTV, «1+1», УТ-1, Нового каналу, а також програми зарубіжних каналів: ВВС, СNN, VBC, Euronews.
Практичне значення одержаних результатів визначається метою автора дисертаційного дослідження представити як журналістам-практикам, так і науковцям перспективні шляхи розвитку програм діалогічної форми на Українському телебаченні, аналізуючи специфічні критерії та підходи в царині телевізійної діяльності на основі узагальнення вітчизняного і світового досвіду. Дане дослідження визначає рольові функції ведучого програми діалогічної форми.
Отримані результати автор застосовує під час створення власних програм на Українському телебаченні. Враховуючи позитивну оцінку даних програм з боку керівництва телеканалу, знімальних груп, а також телевізійної аудиторії, можна дійти висновку, що ці результати цілком придатні для використання в роботі відповідних телевізійних редакцій.
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження викладено в доповідях, виголошених на щорічних підсумкових міжнародних наукових конференціях викладачів і студентів Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
— «Журналістика-2005: в контексті сучасних професійних стандартів та трансформації журналістської освіти» (Київ, травень 2005 р.);
— «Журналістика-2006: українське журналістикознавство та освіта в контексті євроатлантичного процесу» (Київ, травень 2006);
— «Національна періодика початку ХХ століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення», присвяченій 100-річчю газети «Рада» (Київ, грудень 2006 р.)

Публікації: Основні положення і результати викладено у 5 наукових статтях у фахових виданнях, у 2 тезах повідомлень у збірниках матеріалів конференцій:
1. Шальман Т. М. Телеведучий і аудиторія телепрограми: взаємодія і взаємовплив // Наукові записки Інституту журналістики. 2005.— Т.18. С. 56—61.
2. Шальман Т. М. Телевізійний діалог як жанрова форма: теорія, практика // Наукові записки Інституту журналістики. 2006. —Т. 24. С. 100—105.
3. Шальман Т. М. Принцип дискусійності і реалізації просвітницької місії // Діалог медіа-студії. Зб. наук. пр. Одес. нац. ун-ту ім. І.І. Мечникова. 2006.— С. 44—55.
4. Шальман Т. М. Телевізійний діалог: комунікативні технології його побудови // Українське журналістикознавство.-2006.-Вип. 7. С. 48—51.
5. Шальман Т. М. Засоби масової інформації та аудиторія у просторі діалогу // Вісник Київського міжнародного університету. Журналістика. Медіа лінгвістика. Кінотелемистецтво. К.: КиМУ, 2005. Вип. 4. С. 5258.
6. Шальман Т. М. Телевізійна інтерактивна програма: підготовчий період її створення // Журналістика2005 в контексті сучасних професійних стандартів та трансформації журналістської освіти. Матеріали міжнар. наук. —практ. конф., 26—28 трав. 2005 р. К., 2005. С.182188.
7. Шальман Т. М. Філософсько-комунікативні особливості дискусії // Національна періодика початку ХХ століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення: Матеріали міжнар. наук. конф. 8—9 груд 2006 р. — К., 2006. С. 110.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять два підрозділи, висновків (разом 199 сторінок) та бібліографії (117 позицій). Також до уваги пропонуються додатки, що містять типову документацію для налагодження технологічного процесу телевізійного виробництва, зразки літературних та режисерських сценарних планів, на які у тексті дисертаційного дослідження є відповідні посилання.

bibliography

Висновки

Досконало вивчивши та проаналізувавши природу діалогу, можна стверджувати, що він повинен стати невід’ємною складовою всього телевізійного процесу. Адже саме у відвертому спілкуванні, у міжособистісному контакті має розвиватися інформаційне суспільство, ідеї якого почали зароджуватися в Україні лише в останні роки ХХ ст. Психологи, соціологи, журналісти фіксують, що відбувається розподіл в людському спілкуванні. Зникає довіра до засобів масової інформації, люди відмовляються спілкуватися із журналістами, з недовірою ставляться до журналістських матеріалів. Журналісти розуміють, що без спілкування важко уявити будь-яку журналістську діяльність, особливо збір інформації. Успіх спілкування в значною мірою залежить від професійності журналіста: як він зуміє формувати особистісний, психологічний контакт. Невміння журналіста формувати контакти вкрай негативно впливає на якість кінцевого результату журналістський твір. Особистісний контакт є об’єктивно необхідним елементом будь-якого журналістського спілкування короткочасного чи довготривалого. На жаль, в теорії української журналістики досить мало уваги відводиться тематиці журналістського спілкування із аудиторією. Теоретики дають різні визначення: бесіда, розмова, діалогічне спілкування (тобто спілкування двох) [114]. Перш ніж таке спілкування відбудеться, необхідний особистісно-психологічний контакт, тобто непроста система взаємозв’язку журналіста з тими, з ким він спілкується, контактує на предмет отримання інформації. Але контакт можливий за умов:
— обов’язкової довіри інформатора до журналіста;
— бажанні спільного сприйняття інформації;
— взаємному впливу і взаємному розумінні;
— співпереживанні.
Аудиторія є пусковим механізмом функціонування журналістики, який започатковує низку тем та проблем, які висвітлюють журналісти. Залежно від мети і творчих здібностей автори використовують різні механізми заохочення глядача до діалогу. І як результат, ефективність творчості тележурналіста складається з трьох ефектів, принаймні так доводить в своїх журналістських дослідженнях М. Малий:
— гуманітарного результату впливу журналістських матеріалів на моральні настанови особистості, на її культуризацію і соціалізацію, на орієнтири її суспільної поведінки;
— суспільного результату впливу тексту / сюжету через посередництво цільової аудиторії на громадську думку і свідомість, на політику держави, на економічний, соціальний, культурний розвиток нації, на діяльність всіх структур соціуму;
— аудиторного результату впливу текстів / сюжетів на реципієнтів, від реакції яких залежить впливовість, престиж і популярність телеканалу [115].
Найбільш вагома роль адресата в інтерактивних жанрах («прямих лініях», листах та запитаннях глядачів), подолати гіпотетичний супротив в публіцистиці допомагає вміння оцінити ситуацію та такі якості як: впливовість, аргументованість, полемічність, доступність викладу. Але не можна у журналістській творчості, якщо це справді творчість, а не просте заробляння грошей, опускатися до «пошуку компромату» та його «викиду»
Це так звані «викиди компромату», отриманого не завдяки журналістським розслідуванням, а завдяки співпраці зі спецслужбами (інколи вони самі «викидають» потрібну їм інформацію через наближених журналістів) або ж із зацікавленими особами, які мають «потрібну» інформацію, що стосується не лише політичної діяльності особи «під прицілом», а й зачіпають сферу її особистого життя. У таких випадках стираються межі дозволеного, можливо, не так забороненого законом, як не прийнятного з точки зору моралі та етики. Суспільство, яке звикло підглядати у замкову шпарину, яке не обурюється, коли посягають на приватні права його грома­дян, не може бути цілком здоровим. Це стосується не лише України. На сторінках російської «Литературной газеты» зав'язалася дискусія довкола програми Валерія Комісарова «Моя сім'я». Українці, до речі, також мали змогу дивитися цю передачу. Почалася вона з публікації статті Антона Молчанова «А в комнатах наших сидит Комиссаров!..» за 3 жовтня 2001 року з детальним критичним аналізом телепрограми. Автор переконаний, що такі передачі не вчать глядача думати, насаджують безкультурність. Через півроку Валерій Комісаров подав на газету в суд, вимагаючи захисту ділової репутації. У квітні (27 березня — 2 квітня) 2002 року «ЛГ» публікує низку коментарів відомих діячів культури, які дають в основному негативну оцінку про­грамі «Моя сім'я» і акцентують увагу на неетичній поведінці ведучого. Більшість із них переконана, що він переступив до­зволену межу. І все-таки передачі такого типу користуються популярністю як в Росії, так і в Україні.
В Україні є схожа програма «Без табу», яку створила телестудія «1 + 1». З усіх коментарів, надрукованих у виданні, най­більш цікавим видається коментар Марії Арбатової, яка сама пропрацювала у такому ж шоу «Я сама»: «Мої основні претензії до програми "Моя сім'я" полягають у порушенні професійної етики, — говорить вона. — Будь-яке, навіть найбідніше ток-шоу повинне мати внутрішні обмеження, окреслені професійними психологами. Російський телегерой і телеспоживач, як це завжди буває в економіці перехідного періоду, надзвичайно "нездорові". ...Роззявам завжди цікаво дивитися на божевільного, на "іншого". Програма набирає рейтинг власною провокативністю. Але з професійної точки зору вона лише апелює до першої сигнальної системи і породжує ефект, аналогічний спогляданню порнографії чи сцен насильства».
Таким чином, діалогічність суттєва якість журналістських матеріалів, але слід дотримуватись норми, адже саме від потреб особи в інформації виникає право на її отримання, незалежно від роду професійної діяльності. Людина існує, аби задовольняти не лише фізичні, а й матеріальні, культурні, психологічні, інформаційні потреби. Оскільки потреба — це «необхідність або нестача в чомусь необхідному для підтримання життєдіяльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства взагалі; внутрішній збудник активності» [116,46]. Якщо потреби не задовольняються, життєдіяльність перелічених об'єктів опиняється під загрозою. Потреба в інформації існувала завжди, оскільки, як уже було зазначено, людина не існує сама по собі у просторі і в часі, вона є істотою суспільною. Позбавляючи її інформації (в абсолютному сенсі) ми позбавляємо її можливості вижити в певному суспільстві і цим руйнуємо його. Але це крайній випадок. У наших реаліях можна говорити про часткове обмеження доступу до того чи іншого виду інформації.
Місія сучасної журналістики — надати необхідний доступ до інформації будь-якій групі аудиторії, а ще, окрім цього, залучити її до процесу формування інформаційного суспільства. Не лише розпочинати діалог із глядачем, а намагатися вести його постійно, орієнтуючись на структуру діалогічності:
— діалогічність соціального пізнання,
— діалогічність мислення,
— дискусійність політико-ідеологічного спілкування.
На відміну від журналістики в психологічній науці категорія спілкування є однією з найбільш вивчених. Наприклад, Б. Д. Паригін вважає, що «спілкування являє собою складний і багатогранний процес взаємодії та взаємовпливу людей один на одного. Воно може розглядатися не тільки як акт усвідомленого, раціонально оформленого обміну інформацією, а й безпосереднього емоціонального контакту між людьми» [117, 28]. Складність і багатогранність поняття спілкування вбачається багатьом теоретикам в тому, що в акті спілкування можуть з’явитися не тільки процеси взаємовпливу та взаємозв’язку, але й ставлення людей один до одного і особливості поведінки, емоціональних станів. У нашому контексті важливим є проблеми взаємодії масової свідомості і журналістики як технологічного ланцюжка. З-поміж визначених науковцями типів сутності і структури масової свідомості акцентуємо увагу на тому, що підґрунтям для їхньої класифікації слугують об’єкти масової свідомості, в яких виділяються різні орієнтації людей соціокультурні, повсякденні та соціально-інституціональні.
Журналісти займають особливе місце у суспільстві керуючись безпосереднім впливом на аудиторію. Особливість полягає в тому, що в інформаційному суспільстві комунікатор та аудиторія, їх взаємозв’язок можуть вплинути не лише на ефективність комунікації, а й кожна сторона процесу може піддаватися впливу. Працюючи в умовах далеко «недемократичних», кожен журналіст повинен дотримуватися демократичних принципів журналістики: правдивості, конкретності, фактичності. Ефективність інформаційної діяльності залежить від урахування характеристик масового глядача: а) масова аудиторія невидима, але завжди присутня; б) масова аудиторія різноманітна, але вибаглива; в) масова аудиторія отримує повідомлення анонімно, але її реакція відчутна. Розглядаючи можливість відкритого спілкування аудиторії з комунікатором, анонімність зникає. І ось тут варто враховувати, що спілкування з аудиторією вносить різноманітність у програму, створює атмосферу безпосереднього спілкування. І найвища майстерність журналіста буде досягнута, якщо він зуміє не лише спілкуватися із глядачем, із гостями студії, а й зуміє вести діалог, розпочати полеміку, заінтригувати багатьох, і в кінцевому результаті досягти мети—дати якомога більше інформації своєму глядачу на тему, яка його цікавить.

Список використаних джерел

1. Набруско В. Формування громадської думки в умовах легітимації політичної влади: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10-01-08 журналістика. К., 2006.
2. Нестеряк Ю. Інформаційно-технологічний і творчий потенціал агітаційної журналістики: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.08 журналістика. К., 2005.
3. Бурмака М. Технологія створення контактної телевізійної програми в контексті українського телебачення: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.08 журналістика. К., 2004.
4. Федорів Т. Телевізійні новини в політичній комунікації України: жанрова типологія, технологія виробництва, взаємодія з аудиторією: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.08 журналістика. К., 2004.
5. Гресько О. Міжнародна журналістика в контексті глобальних суспільних формацій: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.08 журналістика. К., 2004.
6. Петрів Т. Інформаційні процеси в контексті глобалізації. К., 2003; Чічановський А. Новина в журналістиці. К., 2003; Шкляр В. Мас-медіа і виклики нового століття. К., 2003;
7. Рікер П. Право і справедливість //Дух і літера. К., 2002. — С.97.
8. Антологія світової філософії . Т.2. — С.300.
9. Деррида Ж. Монолінгвізм іншого або протез першопочатку.—М., 1985.
10. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х томах. / Уклад.
В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. К.: Аконіт, 1999. Т.1. - С. 763.
11. Велика філософська енциклопедія.
12. Філософія //Світ людини. — К. 1998. — С. 159
13. Качуровський М.О. Філософія: Навч. Посіб. К., 2002.—С.100.
14. Так само.—С.101.
15. Бахтін М. Проблеми поетики Достоєвського. М., 1979. — С. 49—294.
16. Бахтін М. Естетика словесної творчості. М., 1986. — С. 381.
17. Так само. С. 382.
18. Олешко В. Журналистика как творчество. М., 2003.—С. 193.
19. Гоян В. В. Творчість телевізійного ведучого: теоретико-прикладний аспект. / Наукові записки Інституту журналістики. Т. 18. С. 41.
20. Різун В. В. Маси: Тексти лекцій. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. С. 87.
21. Войскунский А.Е. Я говорю, мы говорим Очерки о человеческом общении. М.: Знание, 1990. С. 121.
22. Багіров Е. Нариси теорії телебачення. — М., 1978. — С.91—95.
23. Різун В.В. Маси: Тексти лекцій. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. С. 83—84.
24. Фрольцова Н.Т. Типологія творческой деятельности в аудиовизуальной комуникации. МН.: БГУ, 2003. С.140.
25. Gerbner G. and Byrne R., etc. Communications in the 21 st Centary. — N.Y.: Wiley,1981.—P. 47.
26. Адамьянц Т.З. К диалогической телекоммуникации: от воздействия к взаимодействию — М., 1999. — С. 18.
27. Neuman W.R. The Psychology of the New Mdia // Television for the 21 st Century. The Next Wave; The Aspen Institute : — Washington D.C., 1993. — P. 46.
28. Хлебников В.Радио будущего // Творения. — М., 1986. — С.673.
29. Так само. С. 638.
30. Голядкин Н.А. ТВ-информация в США. — М.,1979.
31. Маккой Квисни. Вешание без помех. — М., 2000. — С. 35.
32. Образцов С. Эстафета искусств. — М.: Искусство, 1987. с. 235.
33. Neuman W.R. The Psychology of the New Mdia // Television for the 21 st Century. The Next Wave; The Aspen Institute ; Washington D.C., 1993. — P. 46.
34. Hollander R. Video Democracy. The vote from Home Revolution. Mt. Airy, 1985.
35. Мащенко І.Г. Українське телебачення: штрихи до портрета. К., 1995. С. 75.
36. Поберезникова Е.В. Телевидение взаимодействия // Интерактивное поле общения. М., 2004. С. 22.
37. Так само. С. 23.
38. Мащенко І.Г. Українське телебачення: штрихи до портрета. К., 1995. С. 75.
39. Поберезникова Е.В. Телевидение взаимодействия // Интерактивное поле общения. М., 2004. С. 24.
40. Мащенко І.Г. Телевізійні аномалії (мас-медійні історії в деталях) К., 2005. С. 49.
41. Никулина Г. Екзамен перед зеркалом. Владимир Познер отвечает на вопросы журналиста. М., 1994. — С. 39.
42. Познер В. Міст часу // Наука й життя. — 1987. — № 7. — С. 38.
43. Шкляр В.І. Журналістська майстерність. Поетика журналістського твору. Конспект лекцій — К. Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет». — С. 13.
44. Так само. С. 13.
45. Різун. В.В. Маси. Тексти лекцій. — Київський університет. 2003 — С.14.
46. Шкляр В.І. Мас-медіа і виклики нового століття. К.: Грамота, 2003. — С. 19—20.
47. Копылова Р.Д. Контакт: Заметки о феномене телевизионности. М.: Искусство, 1974. С. 88.
48. Шкляр. В.І. Мас-медіа: світ України і Україна у світі. — К., 1998. — С.13.
49. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. К.: Освіта, 1999. — С.150—151.
50. Шаповал Ю.Г. Феномен журналістики: проблеми теорії: Монографія. Рівне: РВП „Роса”, 2005. — С. 248.
51. Станиславский К.С. Работа над собой в творческом процессе переживания // Собр. соч. — М., 1954. — Т.2. — Ч.І. — С. 281.
52. Грищенко В., Шкляр В. Основи теорії міжнародної журналістики. К., 2002. С.125.
53. Lippman W. Public Opinion. New York, 1949.
54. Ворошилов В.В. Журналистика. М., 2000. — С. 89.
55. Олешко В.Ф. Журналистика как творчество. М., Рип холдинг, 2003. . С. 49.
56. Адамьянц Т.З. К диалогической телекоммуникации: от воздействия к взаимодействию — М., 1999. — С. 18.
57. Юровський А. Телевидение поиски и решения. — М.: Искусство, 1975. С. 120.
58. Вильчек В.М. Под знаком ТВ. М.: Искусство, 1987. C. 148.
59. Скенлон Т. Теорія свободи слова // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. К.: Смолоскип, 2002. — С. 1023.
60. Тоффлер Э. третья волна. М.: ООО «Издательство АСТ», 1999. С. 781.
61. Джинчарадзе Н. Інформаційна культура. К.: Українські пропілеї, 1999. С. 147.
62. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство / Пер. з нім. Анатолій Онишко. Л: Літопис, 2000. С. 320.
63. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. К.: Лібра, 1999. С. 488.
64. Габермас Ю. Вовлечение другого. Очерки политической теории. СПб.: Наука, 2001. С. 415.
65. Габермас Ю. Комунікативна дія і дискурс: дві форми повсякденної комунікації.— httt://www.philsci.kiev.ua/biblio/Habermas.html.
66. Шкляр В.І. Теорія і методика журналістської творчості. К., 1999. С. 6.
67. Так само. — С. 16—17.
68. Кант И. Сочинения в шести томах. М., 1966. С. 365
69. Телекритика. лип.-серп. — 2006. С. 55.
70. Прохоров Е.П. Журналистика и демократия. М.: РИП-холдинг, 2001. С. 296.
71. Засоби масової інформації: професійні стандарти, етика та законодавчі норми: Наук. Вид. / Укл.: Т. Петрів, А. Сафанова, В. Сюмар, О. Чекмишев — К.: Нічлава, 2006. С. 17.
72. Hackett, Robert, Zhao Y. Sustaining Democracy: Journalism and the Politics of Objectivity. Toronto: Garamond Press, 1998.
73. Мартин Дж. Захваченные страной-фантазией // Телекоммуникация и информатизация общества. — М., 1990. — С.54.
74. Почепцов Г. Теорія и практика коммуникации.—М.: Цнтр, 1998,—С. 352.
75. Кузнєцов Г. Так працюють журналісти ТБ. — М., 2000. — С.198—203.
76. Шаповал Ю.Г. Феномен журналістики: проблеми теорії: Монографія. Рівне: РВП „Роса”, 2005. — С. 248.
77. Здоровега В. Теорія і практика журналістської творчості. — Л., 2000.—С.162.
78. Теорія і практика радянської журналістики: основи майстерності, проблеми жанрів. Л.: Вид-во Львівського університету, — 1989. — С.127.
79. Чічановський А.А. Новина в журналістиці: проблеми практичної політики. К.: Грамота, 2003. С.34.
80. Вінер Н. Кібернетика, или Управление и святи в животом мире и машине. — М., 1958. — С.145.
81. Трапезников В.А. Задачи технических наук в развитии автоматического управления и технических средств автоматизации / Сессия АН СССР по научным проблемам автоматизации производства. — М., 1957. — С. 30
82. Эль-Муалля В. Как делать «Тему»: Этюды и наблюдения // Телевизионная мозаика. Вып. 3. МГУ, факультет журналистики. 1997. С.79—80.
83. Бромлей Ю.Ф. Этнос и этнография. — М., 1973. — С.17.
84. Пропп В.Я.Русский героический эпос. — М., 1955. — С.56.
85. Познер В.В. «Телемост» с двухсторонним движением // Радио и Телевидение. Н. — 1986. — №6.
86. Пафенов В.Н. Психология общения // Вопросы философии. —1971. № 7.—С. 126—127.
87. Леонтьєв А. А. Психология общения. — М., 1997. — С. 127.
88. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые, которые играют в игры. Ленинград, 1992.
89. Теорія управления впечатлениями и социально-психологические исследования: Сб.статей. — М., 1981.
90. Масляков А. КВН река времени // Искусство кино. 1997.№4. — С. 44.
91. Яницкий О.Н. Урбанизация, город, человек. — М., 1972. — С. 255.
92. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості. — Л., 2000. — С. 57.
93. Лубкович І. Соціологія і журналістика: Курс лекцій. Львів. 1977. — С. 63—102.
94. Іванов В. Соціологія масової комунікації. Навч. Посіб. К., 1999. С.128—163.
95. Кузнєцова О. Журналістська етика та етикет. — Л. 1998. С.187-213.
96. Матвеева Л.В., Аникеева Т.Я., Мочалова Ю.В. Психология телевизионной коммуникации. — М., 2002. С. 24.
97. Так само. С. 28.
98. Кузнецов. Г.В. ТВ—журналистика: Критерии професcионализма. — М.: Изд-Рип-Холдинг, 2002. С. 76.
99. Андронников И. Живое устное слово // Наш друг телевидение. — М.:Искусство,1978. — С.209.
100. Юрловський А. Телевидение поиски и решения. — М.:Искусство,1975. — С.120.
101. Новосвітній В. Благодатний формат Хрещатик. 2006. — 31 лип.
102. Мащенко І.Г. Українське телебачення: штрихи до портрета. К., 1995. — С. 80.
103. Адамьянц Т. 3. К диалогической телекоммуникации: От воздействия у взаимодействию.— М., 1999. — С. 48.
104. Так само. С. 104.
105. Матвеева Л.В., Аникеева Т.Я., Мочалова Ю.В. Психология телевизионной коммуникации. — М., 2002. — С.24.
106. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х томах. / Уклад.