ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ПРЕСІ СУЧАСНОСТІ (ЗА ПЕРІОД З 1991 ДО 2004 РР.)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

На правах рукопису

КУЛІШЕНКО ЛЮДМИЛА АНАТОЛІЇВНА

УДК 070.486(051):37.035.6

ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ПРЕСІ СУЧАСНОСТІ (ЗА ПЕРІОД З 1991 ДО 2004 РР.)
10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Різун Володимир Володимирович

Київ ─ 2007
Зміст

ВСТУП4
Розділ 1 ДЖЕРЕЛОЗНАВЧА ОСНОВА І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ11
1.1. Філософські основи дослідження проблеми національного..11
1.2. Монографії, навчально-методичні посібники, дисертаційні роботи з національного виховання як контекст журналістикознавчих досліджень освітянської преси17
1.3. Педагогічна преса джерело дослідження сучасних освітян та журналістикознавців.31
Висновки до розділу.44
Розділ 2 КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ВИДАНЬ ЗА ПЕРІОД З 1991 ДО 2004 РР.............45
2.1. Типологія педагогічних видань....45
2.2. Рубрики освітянських журналів...51
2.3. Аналіз публікацій з питання національного виховання за змістом.......................................................................................................54
2.3.1 Публікації із загальнотеоретичних питань 54
2.3.2 Громадянськість і патріотизм як основні складові національного виховання.60
2.3.3 Категорія «національна свідомість»: критерії та рівні її сформованості68
2.3.4 Система цінностей, виховний ідеал та національний
характер..76
2.3.5 Особливості української етнопедагогіки83
2.3.6 Засоби національного виховання 91
2.3.7 Становления ідеї національного виховання...99
2.4. Характеристика публікацій за авторами, роками та регіонами..107
Висновки до розділу...122
РОЗДІЛ 3 ІНФОРМАЦІЙНА МОДЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОГО
ВИХОВАННЯ..125
3.1. Інформаційна модель як засіб відображення змісту поняття «національне виховання»..125
3.2. Історико-теоретична основа національного виховання.127
3.3. Шляхи реалізації національного виховання.137
3.4. Сучасний ідеал національного виховання145
Висновки до розділу...147
Висновки.149
Джерельна база..155
Список використаних джерел.167
Додатки

ВСТУП

Процеси державотворення, які розпочалися в Україні після проголошення незалежності, спричинили зміни в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства. Утвердження демократичних цінностей як пріоритетних призвело до перегляду ролі та функцій засобів масової інформації. Зрозуміло, що в останні десятиліття їх робота ґрунтувалася не на національній основі, а катастрофічні перекоси у масовій свідомості населення відбувалися не без участі ЗМІ, тому з особливою гостротою постає проблема відповідальності за те, які ідеї вони нестимуть у суспільство. Процес оновлення усього громадського життя вимагає утвердження дискусійного начала. І сучасна вітчизняна преса стає виразником плюралізму думок, що здійснюється на основі загальнолюдських цінностей, принципів та етики.
Проблема духовності є особливо актуальною для молодої Української держави. Практичне втілення вона знаходить через механізми освіти, від якості та впливовості якої залежить моральний, культурний, інтелектуальний рівень народу, ставлення до нього у світі. Тому особливої ваги у розбудові держави набуває система освіти, яка, на думку П.Щербаня, « є тією силою, яка робить громадян спроможними компетентно й відповідально брати участь у житті суспільства» [1, 12]. А це можливо лише за умов відродження національної системи освіти.
Фундаментом, методологічно-філософською основою системи освіти є національне виховання. В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу. Адже нація це, насамперед, система, сукупність різноманітних природних (біологічних, психічних) історично зумовлених ознак, тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільності людей. Г.Ващенко вважає, що «націю творять спільне походження, або спільність крови, спільність території, спільна мова, спільна культура й традиції і свідомість своєї окремості» [2, 97].
Дійсно, людини без національної приналежності, немає, а є француз, росіянин, українець і т.д. Без духовнотворчих національних факторів (рідної мови, народної філософії та світогляду) загальнолюдський фактор (в абстрактному вигляді) не може повноцінно існувати ні в культурі взагалі, ні у вихованні зокрема. Таким чином, відродження національної системи виховання є дуже важливим завданням, яке стоїть перед освітянами України.
За період незалежності Української держави було створено ряд документів з цього питання, тобто проблема національного виховання певною мірою опрацьована на державно-програмному рівні. Так, у Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття) визначено стратегічні завдання і головну мету національного виховання, пріоритетні напрями та шляхи його реформування. На виконання програми було розроблено «Концепцію національного виховання», яку схвалила Всеукраїнська педагогічна рада працівників освіти 30 червня 1994 року. Через два роки (28 лютого 1996 року) колегія Міністерства освіти України затвердила «Концепцію виховання дітей та молоді у національній системі освіти». Слідом за цим науково-педагогічна громадськість розробила альтернативні проекти: «Концепція національного виховання» та «Концепція сучасного українського виховання». Нещодавно науковим творчим колективом під керівництвом академіка АПН України О.Сухомлинської була розроблена «Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності», на основі якої моделюються програми для усіх ланок навчально-виховного процесу.
Поява такої кількості концепцій національного виховання свідчить про неабиякий інтерес громадськості до цієї проблеми. Пошук оптимального її розв’язання відбувається на теоретичному рівні.
Однак підвалини національного виховання були закладені видатними українськими вченими минулого: визначення понять «народність» та «спорідненого» виховання (Г.Сковорода); громадськість як характерна риса народності, ідея народної школи, значення рідної мови як основного засобу виховання патріотизму (К.Ушинський); організація українського шкільництва, зокрема дошкільної та позашкільної освіти, обґрунтування ролі рідної мови у вихованні (С.Русова); ідея рідномовного родинного виховання із залученням християнських ідеалів (І.Огієнко); християнська мораль як основа української національної системи освіти (Г.Ващенко) тощо.
На сучасному етапі аспекти національного виховання розкрито в працях багатьох вітчизняних вчених: теоретико-методологічні основи проблеми в умовах державотворення (П.Щербань, О.Вишневський, П.Ігнатенко, І.Підласий, Б.Ступарик); громадянська складова національного виховання (К.Чорна, Ю.Руденко, О.Сухомлинська, Л.Крицька, Н.Косарєва, В.Поплужний, Ю.Завалевський, Л.Пічуркіна-Шумейко); роль патріотизму у національному вихованні (В.Кіндрат, Б.Кобзар, Р.Петронговський, В.Каюков, В.Коваль, М.Павленко, В.Герасимчук); особливості народознавчого підходу до виховання підростаючого покоління (М. Стельмахович, Г.Васякович, П.Черніков, Н.Лисенко, В.Лаппо, О.Будник); аксіологічне підґрунтя національного виховання (О. Вишенський, І. Лебідь, В.Скутіна, Т.Бутківська); пошуки сучасного виховного ідеалу (В.Москалець, Г.Софінська, І.Підласий).
Слід зазначити, що національне виховання є тією проблемою, яка знаходиться в центрі уваги вітчизняної освітянської журналістики. Вивчення педагогічної преси має певні традиції. Розвитку національної педагогічної преси к. ХІХ поч. ХХ ст. присвячено роботу І.Зайченка. Найбільше досліджень присвячено пресі Західної України: українські видання в Коломиї (М. Васильчук), часописи Північної Буковини (М. Романюк, М. Галушко). Педагогічна преса як джерело знань про становлення та розвиток ідеї національного виховання досліджена в роботах С.Лаби, І.Мельник., М.Кухти, А.Говорун, І.Дубінець, Н.Гордій. Проблема впливу ЗМІ на свідомість підлітка розкрита у дисертаціях С.Шандрук, Д.Попової. Аналіз окремих педагогічних проблем на основі сучасної педагогічної періодики здійснено у роботах таких журналістикознавців, як О.Коновець, Л.Василишин, О.Стадник, Н.Зубко, О.Клименко, І.Омельченко, О.Косинська, Н.Футнікова тощо.
Інтерес до преси зростає, оскільки вона є цікавим явищем громадсько-педагогічного життя нашої країни, бо «через засоби масової інформації поширюються найрізноманітніші знання в галузі українознавства від вивчення української мови до освоєння і опрацювання складних проблем вітчизняної історії, традицій українського народу» [3, 8]. Особливу роль у цьому у процесі відіграє преса, зокрема педагогічна, оскільки вона містить бага

bibliography

ВИСНОВКИ

Утвердження позицій у світовій спільноті незалежної інтелектуальної нації можливе на основі відновлення споконвічної шляхетності українського народу, його національної гідності та самосвідомості, без яких немислимою є думка про побудову та розвиток високорозвиненого демократичного суспільства. Гарантом демократичних процесів у державі є плюралізм думок, який забезпечується діяльністю системи засобів масової інформації, зокрема преси.
Дослідження педагогічних видань періоду становлення незалежної Української держави дозволяє підкреслити такі факти:
1) сучасна вітчизняна освітянська журналістика концентрує в собі науковий потенціал педагогічних діячів, представляючи на широкий огляд передові ідеї та положення;
2) педагогічна журналістика оперативно реагує на зміни, які відбуваються в освітній галузі, досить повно відображає процес формування нової системи аксіологічних орієнтацій та ідеалів;
3) педагогічна журналістика, широко висвітлюючи досвід роботи педагогічних працівників, тим самим є сферою самореалізації їхнього творчого потенціалу;
4) багатогранність питань, які розглядаються на сторінках журналів, збагачують читачів цілісними знаннями і комплексним баченням проблеми
5) педагогічна журналістика активно впливає на формування суспільної та професійної свідомості.
Ключовою у вітчизняній системі виховання є проблема національного виховання. Актуальність цього питання зумовила його розгляд та розробку на державно-програмному рівні, в результаті чого з’явився цілий ряд концепцій національного виховання. Філософське осмислення проблеми зводиться до розкриття суті та специфіки поняття «нація» та його похідних: «національна ідея», «національний характер», «національна свідомість», «національні цінності».
Обґрунтуванню термінів «національна школа» та «національне виховання» присвячено такі монографії: «Національний розвій України: проблеми і перспективи» Ю.Римаренка, «Національні проблеми загальноосвітньої школи в Україні: історія і сучасність» В.Яремчука, «Психологічне обґрунтування української національної школи» В.Москальця, «Національна школа: витоки, становлення» Б.Ступарика, «Національне виховання в сім’ї» П.Щербаня тощо.
Потреба у розв’язанні сутності поняття, шляхів та засобів національного виховання сприяла появі дисертаційних досліджень вчених-педагогів. Патріотизм як одну із складових національного виховання розглядають у роботах такі вчені, як В.Каюков, В.Коваль, М.Павленко, С.Павх та В.Герасимчук. Теоретико-методологічному аналізу феномену громадянськості та засобам формування особистості громадянина присвячені дослідження М.Рудь, М.Шимановського, О.Красовської, Л.Рехтети та М.Триняк. Формування національної самосвідомості учнів молодшого та середнього шкільного віку досліджували В.Чорнобай, І.Єгорова, Л.Паламарчук, Г.Гуменюк, А.Терещук.
Вивченню освітянської преси другої половини ХІХ початку ХХ ст., розглядові її як впливового чинника становлення національної педагогіки присвячено дисертаційні дослідження таких вчених: І.Зайченка, С.Лаби,
І.Мельник, М.Кухти, Є.Панасенко, А.Говорун, Н.Гордій, О.Коновця та
І.Крупського. Наявні ґрунтовні дослідження преси Західної України: «Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю (1870-1940 рр.)» (М.Романюк), «Українські часописи Північної Буковини (1870-1940 рр.)», «Українські часописи Коломиї (1865-1994 рр.)» (М.Романюк, М.Галушко) та матеріали до бібліографії «Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної та Західної Європи (1914-1939 рр.)». (М. Мартинюк).
Вченими-журналістикознавцями досліджувались окремі педагогічні видання кінця ХІХ першої третини ХХ ст., зокрема журнали «Основа» та «Киевская старина», газета «Школьна часопись», часописи «Учитель», «Рада», «Світло» , а також сучасні «Рідна школа», «Початкова школа» тощо. Серед освітянських проблем, яким цікавляться журналістикознавців, зустрічаємо такі: підготовка керівних кадрів у системі освіти, проблема управління школою, видання регіональних журналів, тематична спрямованість сучасної освітянської преси та інші.
Незважаючи на те, що дослідниками сучасної педагогічної журналістики проаналізовано широке коло освітянських питань, проблема національного виховання у сучасних педагогічних журналах залишається нерозкритою. Наша робота стала спробою заповнити цю прогалину.
Результати дослідження проблеми національного виховання у педагогічних журналах за період з 1991 до 2004 рр. дозволили зробити такі висновки:
1. Процеси державотворення в Україні актуалізували проблему національного виховання і спричинили появу наукових досліджень з філософії, педагогіки та журналістики. Філософське осмислення стосується феномену національного та понять, які пов’язані з ним. Дослідження педагогів ґрунтуються на визначенні терміну «національне виховання» та його складових «патріотизм», «громадянськість», «національна свідомість», а також засобів запровадження національного виховання на практиці. Журналістикознавчі дослідження розвиваються у науково-педагогічному контексті, де преса вивчається з погляду еволюції педагогічної думки к. ХІХ поч. ХХ ст. про національне виховання. У сучасних дослідженнях журналістикознавців аналізуються актуальні освітянські проблеми, які представлені педагогічною журналістикою.
2. А. За період з 1991 до 2004 рр. збільшилась кількість освітянських видань, про що свідчить типологія сучасної педагогічної преси. За досліджуваний період у 24 науково-педагогічних журналах розміщено 152 публікації з проблеми національного виховання. Провідними у висвітленні питання є такі педагогічні журнали: «Рідна школа» (61 стаття), «Початкова школа» (28 статей), «Педагогіка і психологія» (23 статті).
Б. Дослідження рубрик педагогічних журналів за період з 1991 до 2004 рр. показало, що 11 % матеріалів про національне виховання знаходяться поза рубриками, що можна вважати недоліком видань. Вмотивованими щодо нашої тематики є такі назви рубрик: «Проблеми виховання» (журнал «Педагогіка і психологія»); «Студії: виховання» та «Виховання» (журнал «Рідна школа»); «Виховання» (журнал «Педагогіка і психологія професійної освіти»); «Навчаючи − виховуємо» (журнал «Українська література в загальноосвітній школі»).
3. А. За змістом публікації про національне виховання поділені на 7 тематичних груп:
─ загальнотеоретичні питання: визначення змісту поняття «національне виховання», зазначені мета, принципи, вказано на актуальність цієї педагогічної проблеми;
─ патріотизм і громадянська свідомість як основні складові національного виховання: розглянуто поняття «патріотизм» та «громадянськість», виділено спільне та відмінне у їх змісті, обґрунтовано причини, які притупляють громадянські почуття молоді;
─ категорія «національна свідомість», критерії та рівні її сформованості: визначено суть категорії «національна свідомість», названі рівні (високий, середній, низький) та 6 груп критеріїв, оцінки рівнів національної самосвідомості студентів;
─ виховний ідеал та система цінностей: з історичного погляду показано формування виховного ідеалу українців та системи цінностей як ядра виховного процесу, виділено 5 основних рівнів цінностей;
─ особливості української етнопедагогіки: підкреслено визначальну роль етнопедагогіки як джерела для сучасної системи національного виховання; доведена нагальна потреба в існуванні «школи-родини»;
─ засоби національного виховання: обґрунтовано роль шкільних предметів гуманітарного та естетичного напрямків, а також краєзнавчої діяльності у формуванні національно свідомого покоління українців;
─ становлення ідеї національного виховання: розкрито історичні передумови становлення ідеї національного виховання з часів Київської Русі і до наших днів.
Найбільша кількість публікацій (73 %) з проблеми національного виховання присвячена середній ланці системи освіти. Недостатньо уваги приділяється дошкільній (4,6 %) та вищій (7,9 %) освіті.
Б. Характеристика публікацій за авторами дозволила з’ясувати, що найбільша кількість публікацій про національне виховання написана кандидатами педагогічних наук, докторами та аспірантами, що свідчить про високий науковий рівень журнальних матеріалів визначеної тематики. Провідними дослідниками є М. Стельмахович, Б. Ступарик, В.Гнатюк, Ю.Завалевський, Л.Пічуркіна-Шумейко, І.Підласий та П. Щербань. Частина матеріалів (12) написана у співавторстві.
В. У результаті аналізу публікацій за роками було визначено, що досліджуваний період (з 1991 до 2004 рр.) характеризується збільшенням кількості матеріалів з питання національного виховання (1991 3 публікації, 1997 15 публікацій, 2003 27 публікацій). Загальна тенденція свідчить про актуалізацію проблеми національного виховання в українському суспільстві.
Г. Розгляд матеріалів за регіонами показав, що найбільший науковий потенціал з питання національного виховання зосереджений у Києві. Найвищий інтерес до визначеної проблеми спостерігається на Західній Україні, потім іде Центр України, Південь та Крим, Північ і Схід. Врешті-решт, такі показники є закономірними з історичного та демографічного погляду.
4. Інформаційна.модель.національного.виховання.включає: 1) історичне та етнопедагогічне підґрунтя національного виховання; 2) мету, завдання та принципи національного виховання; 3) зміст національного виховання;
4) шляхи реалізації національного виховання (фактори виховного впливу ─ система навчально-виховних осередків, сім’я, церква, громадські організації та засоби масової інформації; методологічні засади національного виховання ─ методи, засоби та форми виховання); 5) сучасний ідеал національного виховання.
5. Сучасним ідеалом національного виховання цілісна особистість українця, якій притаманні такі якості: достатній рівень інтелектуального, морального, естетичного, екологічного та фізичного розвитку; патріотизм; соціальна активність; повага до законів та Конституції України; почуття громадянського обов’язку, відповідальності та мужності; сприйняття демократичних цінностей (права людини, індивідуальна свобода, свобода слова та волевиявлення, плюралізм думок тощо); національне самоусвідомлення; володіння культурою міжнаціональних відносин. &nbs