ТЕЛЕВІЗІЙНІ НОВИНИ В ПОЛІТИЧНІЙ КОМУНІКАЦІЇ УКРАЇНИ: ЖАНРОВА ТИПОЛОГІЯ, ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА, ВЗАЄМОДІЯ З АУДИТОРІЄЮ

brief description

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Федорів Тетяна Володимирівна

УДК 070:7.097

ТЕЛЕВІЗІЙНІ НОВИНИ В ПОЛІТИЧНІЙ КОМУНІКАЦІЇ УКРАЇНИ: ЖАНРОВА ТИПОЛОГІЯ, ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА, ВЗАЄМОДІЯ З АУДИТОРІЄЮ

Спеціальність: 10.01.08 Журналістика

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор історичних наук, професор
Єсипенко Роман Миколайович

Київ 2004

ЗМІСТ
ВСТУП.................................................................................................4
РОЗДІЛ I. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ НОВИН..........12
1.1. Політологічні і соціологічні моделі аналізу телевізійних новин................................................................................12
1.2. Моделі управління комунікацією через телевізійні новини....44
Висновки....................................................................................................64
РОЗДІЛ II. ТИПОЛОГІЯ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ НОВИН.......................69
2.1. Суперструктури в теленовинах. Походження і відбір теленовин............................................69
2.2. Зображення і слово в теленовинах. Мовний режим теленовин в Україні.....................108
2.3. Інформаційні телевізійні жанри: відеоповідомлення, телерепортаж, телеінтерв”ю, телеогляд, розслідування, телеетюд........................................................127
Висновки...........................................................................................151
РОЗДІЛ III. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ТЕЛЕВІЗІЙНИХ НОВИН.....................................................................................................153
3.1. Мета і зміст виробництва телевізійних новин.
Явище комунікатора в теленовинах...........................153
3.2. Редакційна структура програми теленовин ...............169
3.3. Випуск теленовин: планування, верстка, візуальне оформлення. Технологічний ланцюг: від виникнення ідеї сюжету до виходу в ефір ...................................................................................180
3.4. Теленовини і аудиторія: взаємовплив і взаємозалежність...........................196 Висновки........................................................................................................206
ВИСНОВКИ.................................................................................................209
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............215
ДОДАТКИ................................................................................................232
Додаток А. Опитування експертів...................................................................232
Додаток Б. Зразок сюжету................................................................................233
Додаток В. Зразки сюжетів...............................................................................234
Додаток Г. Необхідні складові деяких сюжетів у теленовинах...................236
Додаток Г. Головні типи лідів” у теленовинах............................................237
Додаток Е. Зразок сюжету................................................................................240
Додаток К. Зразок сюжету................................................................................242
Додаток Л. Структура подієвого і аналітичного сюжетів.............................243
Додаток М. Схема дій репортерської команди на місці події.......................244
Додаток Н. Зразок сюжету................................................................................245
Додаток П. Зразок сюжету................................................................................247
Додаток С. Типова структура редакції телевізійних новин на загальнонаціональному каналі України...........................................................249
Додаток Т. Перелік функціональних обов”язків головних працівників редакції телевізійних новин на загальнонаціональному каналі України....................250
Додаток У. Найпоширеніші види редакційних зборів в управлінні редакцією телевізійних новин.............................................................................................254
Додаток Ф. Схема верстки випуску теленовин...............................................256
Додаток Х. Фрагмент сценарного плану випуску теленовин........................258
Додаток Ц. Образи програм теленовин............................................................264
Додаток Ч. Опитування експертів.272

ВСТУП

Телевізійні новини є одним з найпомітніших елементів формування у глядача „образу світу”, саме вони переносять віртуально отримані знання й емоції у справжнє життя людини, що, природно, впливає на її рішення, висновки, вчинки. Як інструмент політичної і соціальної комунікації, теленовини самі впливають на суспільство і процеси, які в ньому відбуваються. Сучасні технології, присутні в телевізійних новинах, підкорюють час і простір, стирають кордони, руйнують бар”єри між живою дією і записаною, між особистим і публічним” [1, 304], і дають величезні переваги тим, хто має можливість цими характеристиками теленовин скористатися. Телебачення перетворює події дійсності на медіа-події”, саме телевізійні новини зробили помітними для світової глядацької аудиторії бомбардування Югославії, теракти 11 вересня у США, війни в Афганістані й Іраку тощо. В інформаційному телепросторі України електронні медіа посідають важливі позиції: якщо від загальної кількості суб”єктів інформації, за експертними оцінками, вони становлять лише 11%, то за показниками охоплення населення та впливу на громадську думку вони значно переважають інші ЗМК [2, 6].
Функціонування телевізійних новин в Україні зумовлені такими чинниками:
- на трьох загальнонаціональних телеканалах (Перший Національний, Інтер” і Студія 1+1”), та трьох телеканалах, які ретранслюють свої програми через регіональних мовників (Новий Канал”, СТБ та ICTV), працює своя служба новин. І хоч держава має значний вплив на формування інформпростору України (зокрема, через потужну систему державного телебачення), у країні створюється конкурентне середовище, в якому функціонують програми телевізійних новин, і це позначається не лише конкурентною боротьбою за глядача, але й сприяє диверсифікації джерел отримання інформації,
- в інформаційному просторі України помітно присутні телекомпанії інших країн, зокрема, російські, які через системи супутникового і кабельного телебачення ретранслюють майже на всій території країни. Тому телевізійним новинам на українських телеканалах доводиться вступати у конкурентну боротьбу із програмами теленовин російського виробника,
- українським телеканалам доводиться функціонувати в умовах впровадження різноманітних форм власності в галузі телемовлення, що позначається боротьбою за вплив між політичними партіями, фінансово-політичними угрупованнями,
- правова база, і особливо імплементація законодавства недосконалі, існує недотримання морально-етичних норм професійної діяльності в системі інформаційного телемовлення (поширеними стали інформаційні війни як спосіб протистояння фінансово-політичних угруповань).
Разом з тим, у конкурентній боротьбі зростає майстерність телевізійних комунікаторів, вдосконалюється технологія виробництва теленовин, підвищується їхній вплив на глядача.
Актуальність теми дисертації зумовлена потребою глибше розробити теоретичну базу для створення телевізійних новин, узагальнити і пов’язати із сучасним етапом розвитку політичної комунікації в Україні вже напрацьований теоретичний матеріал, потребою чітко окреслити структуру програми теленовин як композиційно-змістової єдності, докладно проаналізувати її головні характеристики, встановити причиново-наслідкові зв’язки між типом комунікативного процесу, який діє в країні, з практикою функціонування теленовин.
Зв”язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (номер державної реєстрації № 01БФ045-01) у розрізі тем Моніторинг ЗМК та інформаційне моделювання” й Освітня модель підготовки журналістських кадрів” та кафедри телебачення і радіомовлення Моделі телерадіопрограм у контексті інформаційно-публіцистичних та комунікативних проблем мовлення”.
Ступінь розробки проблеми. Проблематика, пов’язана з функціонуванням теленовин, є новою для вітчизняної науки. Незважаючи на велику кількість досліджень у галузі політичної комунікації та теорії і практики телебачення, досліджень програми теленовин як окремого продукту журналістської творчості явно бракує. У дисертації подано докладний аналіз праць науковців, які досліджували історичні, функціональні та методологічні аспекти розвитку інформаційного телебачення. Серед них Е.Г.Багіров, Р.А. Борецький, В.В. Ворошилов, В.В.Гоян, О.Я. Гоян, В.Ф.Іванов, Я.Н. Засурський, Г.В.Кузнецов, В.В.Лизанчук, І.Г.Мащенко, В.Я. Миронченко, А.З. Москаленко, Б.В. Потятиник, Є.П. Прохоров, В.В. Різун, О.В. Чекмишев, В.І. Шкляр, Т.В.Щербатюк, О.Я. Юровський [3].
Також проаналізовано і узагальнено праці західних теоретиків масової комунікації Р. Барта, Б. Бегдікієна, Ж. Бодрійяра, Дж. Гербнера, М. Горкгаймера, Ст. Холла, Дж. Лалла, Г. Лассвела, М. Маклюена, М.Е. Маккомза, Д.Л. Шоу, Д.Маккуейла, А.Моля, Г. Шиллера, В. Шрамма. Методологічним підґрунтям в огляді сучасних теорій комунікації та розвитку комунікаційних досліджень у 20 столітті для автора дисертації послужили праці Л.М. Землянової, О.В. Зернецької і Г.Г. Почепцова. Зокрема, Л.М. Землянова у монографії „Современная американская коммуникативистика” (1995 р.) аналізує сучасні теорії комунікації і найважливіші тенденції у сфері дослідження масової комунікації у США. Монографія О.В. Зернецької „Глобальний розвиток систем масової комунікції і міжнародні відносини” (1999 р.), яка є першим у вітчизняній політологічній науці комплексним дослідженням глобальних трансформацій систем масової комунікації кінця 20 ст. як чинника міжнародних відносин, стала важливим теоретичним підґрунтям дисертації. Г.Г. Почепцов у своїх працях більше досліджує українську і російську специфіку паблік рілейшнз і організації роботи ПР-фахівців в українських та російських умовах, телевізійні новини він вивчає побіжно, лише як інструмент політичної маніпуляції.
Специфіку текстів теленовин і їхні функціональні особливості як одиниці комунікації досить широко досліджені як представниками радянської філологічної школи, так і західними теоретиками. У дисертації використано праці Т.М. Дрідзе, А.А.Леонтьєва, Н.Н. Богомолової. Вивчення текстів в умовах телевізійного дискурсу базується на працях Т.А. ван Дейка. Підґрунтям розробки категорій „телевізійний комунікатор” та „взаємовпливу і взаємозалежності” програм теленовин і їхньої аудиторії стали монографії Л.В. Матвеєвої, Т.Я. Анікеєвої та Ю.В.Мочалової.
Теоретичні посібники з практики ЗМК стали для автора дисертації цінним ресурсом в галузі підготовки журналістських матеріалів для теленовин, на їх основі автор вибудовує структуру телесюжету, виокремлює жанри, притаманні телевізійним новинам, описує технологію виробництва цієї програми. Докладно принципи підготовки сюжетів для інформаційної програми описано у посібнику В.В. Гоян „Типові та жанрові особливості інформаційної телепрограми” (2001 р.). Особливості кореспондентської роботи за кордоном, головні методи і техніки репортерського спілкування, усталені у світовій практиці міжнародної журналістики, повно виписані у навчальному посібнику С.І. Даниленка „Міжнародна журналістика. Репортерське спілкування” (2002 р.). Для написання розділу про технологію виробництва теленовин теоретичною основою стала монографія В.Л.Цвік і Я.В.Назарової „Телевизионные новости России” (2002 р.), в якій проаналізовано особливості функціонування теленовин Росії 1991-2001 р.р.
Останнім часом в Україні також з’явилось чимало перекладів західних посібників для журналістів-початківців, але автор дисертації ширше використовувала академічні західні підручники, ті, за якими навчаються на відділеннях журналістики у Великобританії і США (E. Boyd, P. Holland, M. Mencher, T. Repkova, T. White, J. Wilson).
Мета дослідження полягає у визначенні місця телевізійних новин в системі політичної комунікації України на сучасному етапі, включно з обґрунтуванням поняттєво-категорійного апарату, жанрової та стильової специфіки, аналізом структури програми теленовин, їхньої комунікативної ролі та закономірностей функціонування в умовах трансформації України. Цією метою продиктовані завдання дослідження: аналіз функціональних характеристик телевізійних новин в системі ЗМК, узагальнення поглядів на жанрові та стильові особливості телевізійної інформації і побудова єдиної концепції відбору теленовин, аналіз структурних компонентів програми теленовин як композиційно-змістової єдності, вивчення методів і прийомів, які сприяють продукуванню ефективних теленовин, співвіднесення мети комунікатора в теленовинах з потребами аудиторії, створення оптимальної моделі творчо-виробничої організації підготовки програми теленовин до ефіру.
Об’єкт дослідження телевізійні новини як спосіб комунікативної діяльності.
Предмет дослідження типологія телевізійних новин, їхня жанрова структура, стильові особливості та технологія виробництва.
Емпіричну базу дослідження склали окремі сюжети і передачі теленовин, які транслювали телеканали Інтер”, Новий Канал”, Перший Національний, СТБ, Студія 1+1” і ICTV протягом досліджуваного періоду, а також комплексне дослідження Український монітор для вільних медіа”, проведене спільно Інститутом журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, асоціацією Спільний простір”, Комітетом Рівність можливостей” і Фундацією Суспільність”, в якому проаналізовано політику груп впливу, що опікуються ЗМІ, та редакційну політику ЗМІ на основі моніторингових досліджень інформаційного простору напередодні парламентських виборів в Україні (1 січня 28 лютого 2001 р.).
Методи і методологія дослідження. Міждисциплінарність феномену телевізійних новин зумовила методи дослідження: історико-логічний і порівняльний аналіз, включене спостереження, інтерв’ю. В роботі також використано експертні оцінки, методи структурно-лінвістичного та контент-аналізу сюжетів. Теоретичною і методологічною базою дисертації є принципи сучасної теорії масової комунікації, важливими джерелами були праці вітчизняних та зарубіжних авторів, присвячені теорії масової комунікації, теорії і практиці журналістики загалом та інформаційного телебачення, зокрема.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першою спробою системного дослідження сучасної інформаційної політики загальнонаціональних телеканалів. Вперше при визначенні типології теленовин враховувались не лише традиційні жанрово-стильові ознаки, а й форма власності та ідеологічна спрямованість як впливовий чинник інформаційної політики телеканалів. Вперше у вітчизняну науку введено великий масив невідомого фактологічного матеріалу з практики функціонування теленовин в Україні.
Практичне значення дослідження визначається методичними розробками, пов’язаними з вивченням пошуку, відбору, написання і виробництва теленовин, що відкриває нові можливості для поліпшення якості телепрограм і професійного зростання тележурналістів, дозволяє вдосконалювати форми і методи підготовки програм теленовин в Україні. Теоретичні розробки, викладені в дисертації, автор застосовує у практичній роботі на посаді заступника головного редактора ТСН Студії 1+1”.
Особистий внесок. Дисертантка розробила навчальні курси Системи верстки”, Редакторська майстерність” та Основи інформаційного телевізійного мовлення” для студентів 2-го та 3-го курсів Інституту журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладено в доповідях, виголошених на VI міжвузівській науково-практичній конференції Молодь і державна мова” (Київ, 30 березня 2000р.) та науково-теоретичній конференції Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 24-26 жовтня 2003 р.). Матеріали також апробовані при підготовці курсів Системи верстки”, Редакторська майстерність” і Основи інформаційного телевізійного мовлення” для студентів 2-го та 3-го курсів Інституту журналістики.
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у п”яти статтях у фахових виданнях, а також опубліковано чотири статті в науковому журналі Персонал” (політичні науки) та одних тезах.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (130 позицій) і 18 додатків. Загальний обсяг дисертації 231 сторінка.
Головні тези, винесені на захист:
1. Телевізійні новини конструюють реальність, яка часто замінює дійсність у сприйнятті глядача. Ця телевізійна реальність впливає на якість повсякденного життя людини. Тільки орієнтація на діалог і рівноправність з глядачем є найраціональнішим способом спілкування між комунікатором і реципієнтом в теленовинах.
2. Селективність і полісемія телевізійних новин спричиняє їхню відкритість для інтерпретацій, а засвоєння змісту теленовин до певної міри проектує соціальне середовище, в якому живе глядач, підсилює панівну ідеологію країни. Тому при створенні комунікативних повідомлень в теленовинах слід прогнозувати їхній наслідок.
3. Унаслідок зміни політичної ситуації в Україні змінилась і модель функціонування теленовин, їхній зміст. Теленовини стають впливовим інструментом політичної комунікації і, разом з тим, під впливом особливостей комунікативного процесу, змінюють свої базові характеристики, посилюючи або нівелюючи професійні критерії підготовки.
4. Телевізійні новини в умовах комунікативного процесу, притаманного сучасній Україні, не виконують повною мірою своїх функцій, зокрема, інформативної, функції критики, контрольної, освітньої, таким чином, не відбувається рівноправного діалогу і між суспільством і владою за посередництвом теленовин, і між самими телекомунікаторами і їхньою аудиторією.
5. Телевізійні новини на загальнонаціональних каналах України потребують вдосконалення у практиці їхньої діяльності: від пошуку і селекції до дотримання жанрових вимог, від мови до візуального вирішення окремих сюжетів і цілих програм, від тематичного наповнення до узгодженості професійних рішень авторів випуску на усіх рівнях.

bibliography

Висновки

Головною метою професійної діяльності комунікаторів в телевізійних новинах є швидке і якісне інформування аудиторії про головні події дня. Однак комунікаторам доводиться працювати під впливом потужних „сил тиску”, які цю діяльність спрямовують. До процесу підготовки програми теленовин входить активний інформаційних пошук, інтенсивна творча групова діяльність на вербальному рівні, створення складної візуальної метафори, зйомки нового матеріалу. Цей процес потребує від авторського колективу високої комунікативної активності, здатності керувати і організовувати людей для досягнення певних результатів за дуже короткий термін (новини іноді виходять в ефір щогодини). Індивідуальне мислення творчих працівників під час цього процесу стає груповим, і загалом, творчість працівників телевізійних новин має індивідуально-груповий характер.
Найпримітнішою рисою редакційного колективу програми теленовин є командність. Команда має спільні історію, норми, майбутнє, але головне - у ній чітко поділені ролі, вона „зіграна”, має прозору мету, і задовольняє такі потреби особистості як причетність, повага, успіх, навіть якщо цей успіх спільний. Саме робота у команді викликає до життя інтегративні якості співробітників редакції теленовин: коли кожен з них, як людина, що має певну суму знань, умінь, володіє певними навичками і своїм особливим талантом, у спільній, командній, праці здобуває нові якості і можливості.
Ефективність і якісність інформування у програмі телевізійних новин покликана забезпечити верстка - ескіз програми, за яким працює випускова група та журналісти. Цим терміном також описують процес встановлення мас-медіа порядку важливості тих чи інших тем і подій, розташовуючи їх у програмі новин. Важливість верстки не слід недооцінювати. Разом з особистою довірою до ведучого новин, саме верстка структурує інформаційний день у свідомості глядача і формує сприйняття телебачення як найнадійнішого джерела інформації (варто лише загадати вислів „Таким був сьогоднішній день”, яким американський телеведучий Волтер Кронкайт закінчував вечірні новини).
Традиційно верстку телепрограм поділяють на змістову (або подієву), де одиницею виміру є подія і її значущість, та блокову - її інструментами є блок, рубрика, серія. До інструментів верстки також належать ексклюзивні повідомлення з місця подій, сенсації, елементи візуалізації (діаграми, графіки, таблиці, портрети, карти), вибір „ефектного контексту”, анонси, внутрішньопрограмні анонси, „шапки”, „відбивки”, повідомлення про курси валют, погоду тощо.
Успіх програми телевізійних новин - в умілому поєднанні подієвої верстки з блоковою. Обов’язковими у програмі теленовин є серіали та спецрепортажі. А професійна майстерність телерепортера полягає у вмінні опинитись зі знімальною технікою на місці суспільно важливої, цікавої події, разом із оператором відібрати, зафіксувати і вибудувати низку кадрів (або візуальних метафор), які б давали чітку картину того, що відбувається, відшукати і зафіксувати на камеру враження очевидців події, доповнити це лаконічною розповіддю про зміст події.
На основі аналізу програми теленовин шести українських телеканалів (Інтер, „Новий Канал”, Перший Національний, СТБ, „Студія „1+1”, ICTV) за сімома критеріями (комунікативна позиція авторів, характер комунікативного послання, форма впливу на глядача, до кого апелює програма, стиль спілкування ведучих, люди в кадрі, ймовірна аудиторія програми), ми дійшли висновку, що програми новин на цих українських телеканалах подають мало ексклюзивної інформації, демонструють тривіальний відеоряд або він взагалі є „вторинним” щодо тексту, показують однакові інтерв’ю, наслідують одна одну, причому навіть не змінюючи кут подачі матеріалу, мають композиційні вади - бракує „стенд-апів”, синхронів, як для телесюжетів - забагато тексту, залучають мало експертів. Фактично, вони подають таке бачення світу, яке, за висловом П. Бурдьє, „поза історією, подрібнене і таке, що подрібнює, парадигматично реалізується у зображенні світових подій в телевізійних новинах: чергування зовні абсурдних історій, які у підсумку неможливо відрізнити одна від одної, безперервна поява народів, що потерпають, унаслідок подій, які, з’явившись на екрані, без жодних пояснень зникнуть, не діставши вирішення” [225, 208].
Ефективність комунікації в умовах телевізійних новин можна визначити як процес, під час якого аудиторія засвоює, осмислює отриману інформацію. Власне новинами є лише ті повідомлення випусків новин, які глядач запам’ятав. З критеріїв ефективності інформування ми виокремлюємо прагматичну адекватність, небанальність і декодованість повідомлення.
Найефективнішим методом комунікації у телевізійних новинах, на нашу думку, є залучення. Його зміст полягає в тому, що комунікатор, проникаючи у світ адресата, і сам є відкритим для його проникнення. Залучення покликане поглибити взаємодію з глядачем, спільну творчість. Головною моделлю телеспілкування може стати діалог, основою якого є ставлення до співрозмовника як до особистості, чесне інформування, відсутність спроб приховати чи урізати важливі відомості, а також знання інтересів, потреб, вимог своєї аудиторії.

ВИСНОВКИ

Функціонування телевізійних новин на трьох загальнонаціональних телеканалах України (Перший Національний, „Інтер” і „Студія „1+1”) та трьох телеканалах, які ретранслюють свої програми через регіональних мовників („Новий Канал”, СТБ та ICTV), позначається жорсткою конкуретною боротьбою за глядача, однак ці умови сприяють створенню якіснішого телепродукту, підвищенню професійності кожного окремого комунікатора і програми теленовин як колективного комунікатора, вдосконаленням технології виробництва програм. У практику телевізійних новин міцно увійшли елементи найкращих моделей світового інформаційного мовлення, особливо на технологічному та творчо-організаційному рівнях, а для аудиторії така ситуація дає можливість більшого вибору джерел отримання інформації. Особливістю функціонування українських теленовин є і присутність в інформаційному просторі країни телекомпаній інших країн, і саме з російськими теленовинами їм доводиться витримувати постійну боротьбу за глядача. Важливими кроком до прозорості функціонування теленовин в Україні стало ухвалення Верховною Радою України і підписання Президентом у квітні 2003 р. Закону Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова”, в якому вперше законодавчо було визначене поняття „цензури” як „вимоги, спрямованої до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача попередньо узгоджувати інформацію, що розповсюджується (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражування чи розповсюдження інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб”, і заборонено її. Однак практика застосування законодавства в галузі ЗМК потребує вдосконалення. Зокрема, впровадження різних форм власності в галузі телемовлення супроводжується боротьбою за вплив між політичними партіями і фінансово-політичними угрупованнями, і негативно позначається на змісті телевізійних новин. Вони починають змінювати свої головні характеристики, часто нівелюючи професійні критерії підготовки, не дотримуються морально-етичних норм та норм професійної діяльності, поширеними стають інформаційні війни як спосіб протистояння політичних противників, практикою стає пряме цензурування або замовчування суспільно важливих фактів, як це видно з Додатку Ц. Висновки.
Не повною мірою в Україні реалізуються і доступ ЗМК до об’єктивної інформації та відкритість органів державної влади на усіх рівнях, а також можливість поширювати інформацію за посередництвом теленовин. Тим часом саме ці чинники є визначальними для формування громадянського суспільства, адже тільки прозора робота ЗМК робить можливою підзвітність влади громадськості, контролю за нею та коригування її дій з боку суспільства. Ця ситуація позначається передовсім на взаєморозумінні комунікатора і глядача: залишаючись головним джерелом інформації, телевізійні новини втрачають довіру аудиторії. Зокрема, якщо на запитання: „З яких джерел ви отримуєте інформацію про новини?”, 64,7% реципієнтів відповіли „із загальноукраїнських телеканалів”, то щодо довіри до цієї інформації, лише 11,6% опитаних „повністю довіряють”, 66,6% - довіряють „деякою мірою” [226, 208].
Відтак, на макрорівні ми можемо виокремити такі найбільші проблеми, що їх переживають ЗМК в умовах сучасного комунікативного процесу в Україні:
1. Інформація, що її можуть отримати ЗМК, часто дозована і спрямована на створення позитивного образу влади. Величезна кількість тем, важливих для суспільства, залишаються невисвітленими у ЗМК, закритими для громадськості, а відтак - відсутній інститутут публічного обговорення, громадської експертизи важливих для суспільства рішень, у теленовинах слабко представлені експерти. Ця непрозорість створює сприятливе середовище для взаємної корумпованості владних структур і медіа: від підкупу чиновників, щоб отримати певну інформацію, до підкупу журналістів, щоб певну інформацію приховати.
2. Особливої уваги потребує практика застосування законодавства, що регулює діяльність ЗМК, зокрема, щодо цензури. Досі існує контроль за змістом теленовин на рівні „встановлення порядку денного”, візуального вирішення тем, існують „небажані” або „заборонені” теми, особи, і контексти. За цих умов телевізійні новини (і ЗМК загалом) не можуть належним чином виконувати своєї головної функції: чесно і правдиво інформувати громадськість, натомість замовчуючи факти, ігноруючи альтернативні думки, нав’язуючи глядачеві моделі поведінки. Зокрема, в українських теленовинах дуже слабко представлені освітня функція (теленовини не роз’яснюють сутності загроз або переваг більшості значимих для громадськості подій і рішень - судово-правової реформи, земельної, пенсійної, податкової реформи, змісту євроантлантичної інтеграції тощо), функція критики (критика стосується переважно окремих негативних фактів, якими не рекомендовано починати випуски теленовин, і які зазвичай ставлять у контекст кількох позитивних подій), контрольна функція (теленовини не поширюють оцінок багатьох суспільно важливих подій і явищ інститутом „громадської думки”, не формують „моральних авторитетів” з числа фахівців: науковців, філософів, письменників - науково-технічної та культурної еліти). Загалом, „обличчями” телевізійних новин є переважно найсильніші „політичні гравці”, тоді як бракує можливостей вільно вислюватись представникам полярних політичних та громадських організацій, і, навпаки, дискутувати противникам.
3. Боротьба за перерозподіл те­левізійної власності між політичними партіями і фінансово-промисловими угрупованнями, перетворення теленовин в інструмент інформаційних воєн, змінює у такий спосіб їхню природу - з комунікації „розповіді” та „діалогу” з глядачем на маніпулятивну комунікацію. Втрачається первинне значення самого поняття телевізійної комунікації як процесу спілкування: глядача не чують, у нього не запитують, яких новин, знань та ідей він потребує.
Майже 13% телеаудиторії України, за даними AGB, постійно переглядають програми ОРТ, а програми РТР, НТВ, ТВ-6 є можливість переглядати через системи супутникового і кабельного телебачення, і 38,1% повністю або деякою мірою довіряють їм. І хоч така висока присутність російського телебачення в Україні дала поштовх якіснішому розвитку вітчизняного телебачення, українські теленовини іноді формують громадську думку у країні меншою мірою, ніж російські, і відбувається це не в інтересах України. Ще більше посилює загрозливість ситуації той факт, що на кількох телеканалах („Інтер” і ICTV) новини виходять в ефір мовою іншої країни - російською. Таким чином, в Україні створюється середовище, сприятливе для „комунікативної катастрофи”. За визначенням Ліни Костенко, „у всіх народів мова - це засіб спілкування, у нас це - фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох - це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм” [227, 5].
І хоч телевізійні новини в Україні таки демонструють прагнення дотримуватись головних функціональних жанрових вимог, до яких ми відносимо інформативність, яка показує якість взаємодії у ланцюжку „журналіст-текст-аудиторія”, інформаційну насиченість, яка полягає у релевантності, відповідності потребам аудиторії і декодованості повідомлення, можливості його адекватно зрозуміти, а також спосіб подачі новин, представлення інформаційної картини світу, все ж пропонуємо виокремити такі хиби програм теленовин в Україні на мікрорівні:
1. Незбалансованість інформації, відсутність у сюжетах кількох точок зору, порушення головних жанрових вимог як на рівні цілих випусків теленовин, так і в окремих телесюжетах.
2. Одноманітність тематичного наповненя випусків телевізійних новин: спостерігається засилля офіційної інформації та повідомлень негативного і загрозливого змісту (катастрофи, катаклізми, епідемії, кримінал тощо), але з інформаційного потоку випадає цілий пласт новин з галузі науки, освіти і культури. Бракує глибини висвітлення і незалежних коментарів до великої кількості суспільно важливих тем, тобто, телевізійні новини України часто демонструють низьку аналітичність.
3. У мові телевізійних новин домінують шпампи, журналісти не шукають найвлучнішого слова, яке могло б найповнішою мірою передати їхню думку і, водночас, відтворити візуальний образ, бідний синонімічний ряд. З іншого боку, лексика матеріалів теленовин часто штучна, запозичена зі словників, а не з живого спілкувння. Багато огріхів - переважно на фонетичному і стилістичному рівнях.
4. Окрім спроб маніпупулювати глядачем, до суперечливості змісту тієї самої програми (або того самого повідомлення) часто призводить непродуманість мети журналістів, неузгодженість професійних рішень авторів випуску, їхня низька фахова підготовка.
5. Спостерігається банальність і невибагливість відеоряду, невиразність операторської роботи, низький професіоналізм режисерів і відеоінженерів. Журналісти не використовують багатьох хрестоматійних телевізійних прийомів (не працюють у кадрі, записують мало інтерв’ю, відеоряд не відповідає або суперечить тексту тощо).
Ми визнаємо, що телевізійні новини завжди селективні і полісемічні, відтак - відкриті для інтерпретацій. Однак найефективнішою моделлю комунікації вважаємо діалогічну, побудовану на взаємодії рівноправних і рівноінтелектуальних партнерів у спілкуванні. На часі - зміна системи координат функціонування телевізійних новин: із маніпуляції на взаємодію, взаєморозуміння і відвертий діалог, а також створення системи професійних журналістських стандартів і соціальної відповідальності журналістів, з одного боку, та захисту їхніх прав, з іншого. Чесність, щирість, прозорість мети комунікаторів у телевізійних новин не тільки дали б якісний поштовх самій телекомунікації, а й змінили б суспільство. Адже змістова організація матеріалу і акценти, орієнтовані на загальнолюдські цінності, обов’язково викличуть довіру - до телеканалу, до телепрограми, до людини на екрані, і тільки цим способом можна поширювати нові ідеї і знання, а не пропагувати, повчати і маніпулювати аудиторією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лалл Джеймс. Медіа, комунікації, культура. Глобальний підхід. Пер. з англ. К.: К.І.С., 2002. 264 с.
2. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України. Аналітична доповідь // Національна безпека й оборона. 2001. - №1.
3. Багиров Е.Г. Жанры телевидения. Методическое пособие для работников телевидения. М.: 1967. 215 с., Багиров Е.Г. Очерки теории телевидения. М.: Искусство, 1968. 151 с.; Багиров Е.Г. и Кацев И.Г. Телевидение. ХХ век. Политика. Мораль. М.: Искусство, 1968. 303 с.; Борецкий Р.Я. Информационные жанры телевидения. М.: 1961. 75 с.; Борецкий Р. Я. и др. Как создается телевизионный репортаж. М.: 1960. 42 с.; Борецкий Р.А., Кузнецов Г.В. Журналист ТВ: за кадром и в кадре. М.: Искусство, 1990.- 152 с.; Бугрим В.В., Мащенко І.Г. Телебачення прямого ефіру: Навчальний посібник для студентів факультетів журналістики ун-тів. К.: 1991. 260 с.; Ворошилов В.В. Журналистика: конспект лекций. СПб.: Михайлов, 2000.- 61 с.; Ворошилов В.В. Журналистика и рынок: проблемы маркетинга и менеджмента массовой информации / Санкт-Петербург. гос. ун-т. СПб. - 1997. 230 с.; Гоян В.В. Типові та жанрові особливості інформаційної телепрограми: Посіб. для студ. Ін-ту журналістики. К.: (Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка), 2001. 52 с.; Гриценко О., Кривошея Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. К., 2000. 203 с.; Гриценко О.М., Шкляр В.І. Преса і політика: Проблеми, концепції, досвід / К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка, 2000. 70 с.; Засурский Я.Н. Социальная практика и журналистский текст. М.: 1990. 252 с.; Качкан В.А., Лизанчук В.В. Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачення: Навчальний посібник. Львів: 1987. 151 с.; Кузнецов Г.В. Журналист на экране. М.: Искусство, 1985. 208 с.; Лизанчук В.В., Кузнецова О.Д. Методи збирання і фіксації інформації в жураналістиці / Львів. держ. ун-т ім. Ів. Франка. К.: НМК ВО, 1991 95 с.; Мащенко І.Г. Міфи і реалії телерадіоефіру. К.: Видання ДП «Агентство ТРК», 2001. 260 с.; Мащенко І.Г. Телебачення України. К.: Тетра, 1998. Т.1. Телебачення de facto. 1998. 511 с. Т.2 Телебачення de jure. 2000. - 528 с.; Миронченко В.Я. Інформаційне радіомовлення: управління, організація, планування. К.: Вища школа. Вид-во при КДУ, 1989. 127 с.; Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення. Інститут змісту і методів навчання та ін. К., 1996. 438 с.; Миронченко В.Я. Природа новин і критерії їх відбору для радіомовлення. Методична розробка. К., 1975. 75 с.; Москаленко А.З. Вступ до журналістики/ Київ. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 1998. 321 с.; Москаленко А.З. Теорія журналістики: [Підручник]/ [Ред. В. Іванов]. К.: Експрес-об”ява, 1998. 333 с.; Потятиник Б., Лозинський М. Патогенний текст. Львів: Вид-во Отців Василіян „Місіонер”, 1996. 295 с.; Прохоров Е.П. Журналистика и демократия. М.: РИП-холдинг, 2001. 268 с.; Різун В. В. Літературне редагування.- К.: Либідь, 1996.- 240 с.; Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем / Інститут системних досліджень освіти; Інститут журналістики Київського університету.- К., 1995.- 200 с.; Чекмишев О.В. Україна на виборах (Діяльність ЗМІ в контексті становлення демократії)/ Ком. „Рівність можливостей”. К.: Агенство „Україна”, 1998. 413 с.; Щербатюк Т.В. Вступ до тележурналістики. К., 1985. 206 с.; Юровский А., Кузнецов Г., Цвик В. и др. Телевизионная журналистика. М.: Высшая школа. 2002.- 301 с.
4. Ирхин.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология: Учебник. М.: Юристъ, 2000. 511 с.
5. Шварценберг Р.Ж. Политическая социология. В трех частях / Пер. с. фр. М., 1992. - Ч.1. 180 с.
6. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика (Монографія). - К.: МАУП, 2000.- 383 с.
7. Аристотель. Поэтика. Риторика. - СПб.: Азбука, 2000. 346 с.
8. Watson J., Hill A. A Dictionary of Communication and Media Studies. Fourth Edition. London, New York, Sydney, Auckland. 1997. 265 р.
9. Ibid.
10. Сайт Інституту журналістики Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка, http://journlib/univ.kiev.ua/lec
11. Watson J., Hill A. A Dictionary of Communication and Media Studies. Fourth Edition. London, New York, Sydney, Auckland. 1997. 265 р.
12. McLuhan M. Undestanding the Media. UK: Routledge and Kegan Paul, 1964. 240 р.
13. Гіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. Л. Шовкун, А.Олійник; Наук. ред. О.Іващенко. К.: Основи, 1999. 726 с.
14. Ibid.
15. Моль А. Социодинамика культуры [Пер. с франц.] / М.: Прогресс, 1973. 406 с.
16. Ibid.
17. Ibid.
18. Ibid.
19. Ibid.
20. Ibid.
21. Ibid.
22. Ibid.
23. Матвеева Л.В, Аникеева Т.Я, Мочалова Ю.В. Психология телевизионной коммуникации. М.: РИП-холдинг, 2002. 270 с.
24. Watson J., Hill A. A Dictionary of Communication and Media Studies. Fourth Edition. London, New York, Sydney, Auckland. 1997. 265 р.
25. Ibid.
26. Ibid.
27. Ibid.
28. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
29. Якобсон Р. Работы по поэтике. - М.: Прогресс, 1987. 460 с.
30. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров: Человек-текст-семиосфера-история. М.: Яз. рус. культуры, 1996. 447 с.
31. Фиск Дж. Постмодернизм и телевидение // Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. М.: Едиториал УРСС, 2002. 240 с.
32. Postman N. Amusing Ourselfs to Death. N. Y.: Penguin Books, 1985. 184 р.
33. Матвеева Л.В, Аникеева Т.Я, Мочалова Ю.В. Психология телевизионной коммуникации. М.: РИП-холдинг, 2002. 270 с.
34. Ibid.
35. Ibid.
36. Watson J., Hill A. A Dictionary of Communication and Media Studies. Fourth Edition. London, New York, Sydney, Auckland. 1997. 265 р.
37. Hartley J. Understanding News. London and N. Y.: Routledge, 1982. 245 р.
38. Ibid.
39. Gerbner G., Schramm W. Communications, Study of // International Encyclopedia of Communications. - Vol. 1. 180 р.
40. Ibid.
41. Shaynon R.L. Television News // International Encyclopedia of Communicatons. - Vol. 4. 184 р.
42. Ibid.
43. Ibid.
44. Schramm Wilbur. The Nature of Communication Between Humans // Process of Effects of Mass Communication / Rev. ed. by Wilbur Schramm and Donald F.Roberts. Urbana, 1971. 235 р.
45. Rivers W. News in Print. Writing and Reporting. N.Y.: Cambridge; Philadelphia; San Francisco; Lnd.; Mexico City; Sydney. - 1984. 80 р.
46. Ibid.
47. Ibid.
48. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием: [Пер. с англ] / М.: Мысль, 1980. 326 с.
49. Багдикян Бен. Монополия средств массовой информации: [Пер с англ] / М.: Прогресс, 1987. 316 с.
50. Ibid.
51. Ibid.
52. Бурдье Пьер. О телевидении и журналистике / Пер. с фр.. М.: Фонд научных исследований „Прагматика культуры”, Институт экспериментальной социологии, 2002. 160 с.
53. Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення. Інститут змісту і методів навчання та ін. - К., 1996.- 438 с.
54. Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф. Основи масово-комуніцікаційної діяльності: Підручник. К., 1997. 634 с.
55. Watson J., Hill A. A Dictionary of Communication and Media Studies. Fourth Edition. London, New York, Sydney, Auckland. 1997. - 265 р.
56. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. К.: Освіта, 1999. 351 с.
57. Ibid.
58. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. М.: „ЧеРо” совместно с издательством „Юрайт”, 2000. 344 с.
59. Watson J., Hill A. A Dictionary of Communication and Media Studies. Fourth Edition. London, New York, Sydney, Auckland. 1997. 265 р.
60. Рощин С.К. Психология и журналистика. М., 1989. 187 с.
61. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. К.: Освіта, 1999. 351 с.
62. Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Сб. работ/Пер с англ. яз. под ред В.И. Герасимова. - М.: Прогресс, 1989. 310 с.
63. Watson J., Hill A. A Dictionary of Communication and Media Studies. Fourth Edition. London, New York, Sydney, Auckland. 1997. 265 р.
64. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. 2-ге вид., доп. - К. Видавничий центр „Київський університет”, 1999. 308 с.
65. Holland P. The Television Handbook. London New York. - 1997. 320 р.
66. Гіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. Л. Шовкун, А.Олійник; Наук. ред. О.Іващенко. К.: Основи, 1999. 726 с.
67. Современное новостное производство. Аналитический доклад. К. 2000. 90 с.
68.