КОНЦЕПЦІЯ ПЕРСОНАЛЬНОГО ЖУРНАЛІЗМУ У ПРЕСІ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ (історія формування та сучасний аспект проблеми)

brief description

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

КИРИЛОВА Оксана Вікторівна

УДК 070 (73) «1819»

КОНЦЕПЦІЯ ПЕРСОНАЛЬНОГО ЖУРНАЛІЗМУ
У ПРЕСІ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ (історія формування та сучасний аспект проблеми)

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Демченко Володимир Дмитрович,
доктор філологічних наук, професор

Дніпропетровськ 2004

Зміст
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ І. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ПЕРСОНАЛЬНОГО ЖУРНАЛІЗМУ У ЗАРУБІЖНІЙ І ВІТЧИЗНЯНІЙ НАУКОВІЙ ДУМЦІ 11
РОЗДІЛ ІІ. СВОЄРІДНІСТЬ ФОРМУВАННЯ ФЕНОМЕНА ПЕРСОНАЛЬНОГО ЖУРНАЛІЗМУ В ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКІЙ ПРЕСІ 31
2.1. Виникнення масової преси: передумови формування явища персонального журналізму. 31
2.2. Діяльність Бенджаміна Дея як підґрунтя виникнення персонального журналізму. 40
2.3. Діяльність Джеймса Гордона Беннетта як представника спрощеного персонального журналізму. 50
2.4. Спрощений персональний журналізм Хораса Грілі 69
2.5. Діяльність Генрі Дж. Реймонда в межах спрощеного персонального журналізму. 80
2.6. Безпосередній персональний журналізм Чарльза А. Дана. 88
Висновки до розділу. 94
РОЗДІЛ IІІ. ФЕНОМЕН ПЕРСОНАЛЬНОГО ЖУРНАЛІЗМУ В ПРЕСІ США ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. 96
3.1. Вплив трансформації американського ринку преси після громадянської війни на формування феномена персонального журналізму. 96
3.2. Корпоративний персональний журналізм Джозефа Пулітцера. 100
3.3. Редакторська діяльність Уїльма Рендольфа Херста в межах корпоративного персонального журналізму. 100
3.4. Корпоративний персональний журналізм Адольфа Окса. 139
Висновки до розділу. 144
РОЗДІЛ IV. СУЧАСНІ ПРОЯВИ ФЕНОМЕНА ПЕРСОНАЛЬНОГО ЖУРНАЛІЗМУ НА ІНФОРМАЦІЙНОМУ РИНКУ США.. 146
4.1. Вплив трансформації ринку американської преси на розвиток феномена персонального журналізму. 146
4.2. Персоніфікована журналістика та втілення її рис у діяльності національних синдикованих колумністів США.. 154
Висновки до розділу. 176
ВИСНОВКИ.. 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 187
ДОДАТКИ.. 205

ВСТУП
Актуальність дослідження визначається постійно зростаючою роллю засобів масової комунікації у сучасному світі. Як важлива складова громадянського суспільства саме вони забезпечують діалог громадян, соціуму і держави. В цих умовах все більшого значення набуває самовизначення журналіста як ключової фігури всієї масовоінформаційної діяльності.
Країни з розвинутою демократією, зокрема США, накопичили значний досвід взаємодії журналістів та журналістики із соціальними, політичними та державними інститутами. Активне залучення України до глобальних інформаційних процесів, інтеграція її до світового інформаційного порядку актуалізує необхідність вивчати цей досвід та шляхи еволюції, які привели до виникнення та утвердження у західних соціальних структурах інформаційного суспільства.
Разом із тим глобалізація поставила на чергу денну проблему національних особливостей розвитку масової комунікації у кожній конкретній країні. Її вирішення вимагає визначення тих узагальнюючих принципів, що вже розроблені в інших країнах і можуть бути прийнятними для українських медіа. У цьому контексті вивчення закономірностей, які стали підґрунтям для становлення процесу масової комунікації у США, може допомогти у визначенні подальших шляхів розвитку українських ЗМК.
У зв’язку з цим особливого значення набуває концепція персонального журналізму як формотворчого чинника у масовокомунікативному процесі США, що активно сприяв перетворенню американської преси в особливий соціальний інститут аж до набуття нею ознак «четвертої влади». Ось чому американські медіа уже майже протягом двох століть відіграють роль гідного свого часу ідейного лідера, інформаційно забезпечують демократичний та гуманістичний розвиток суспільства. Цей процес постійно супроводжується адекватними уявленнями журналістів про внутрішні закономірності сучасності та її об’єктивних вимог до сутності журналістики.
З набуттям незалежності вітчизняні ЗМК рухаються у цьому ж стратегічному напрямку, але поки що без помітних культурно-антропологічних змін. Причиною цього є стихійність руху, розмитість системи цінностей (як загальнонаціональних, так і суто журналістських), що призвела до поверхово-декларативних спроб використати чужі лаштунки, зробивши їх майже абсолютно неконструктивними. Останнє стосується і тлумачення ролі медіа як «четвертої влади», яке, з огляду на перехідний характер українського суспільства, видається поки що не зовсім коректним.
Звернення до спадщини тих діячів американської преси, що визначені в роботі як представники персонального журналізму, дозволяє на їх прикладі доволі повно розглянути особливості формування громадської думки через персональний вплив на неї. Реалізація позицій автора (що міг виступати не лише як журналіст, але й як редактор чи власник видання або в усіх іпостасях одночасно) трансформувалась протягом часу, на неї впливали структурні зміни: поява «груп видань», «газетних ланцюгів», «газетних трестів». Проте незмінним залишалось одне: персональний вплив на громадську думку, що на кожному історичному етапі визначав особливості інституалізації американської преси взагалі.
Зв’язок роботи з науковими проблемами й темами. Дисертація відповідає основним напрямкам наукових досліджень факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету і є складовою частиною комплексної наукової теми «Сучасний стан теорії та практики масової комунікації в Україні та за її межами» № ФСЗМК 36-04, затвердженої Вченою радою факультету (протокол № 4 від 28.11.2003).
Мета дослідження на основі аналізу суспільної діяльності журналістів, редакторів та власників найбільш вагомих американських видань початку ХІХ кінця ХХ ст. сформулювати концепцію персонального журналізму.
Досягнення основної мети передбачає виконання таких завдань:
1. На основі аналізу досліджень з історії американської преси висвітлити генезу концепції персонального журналізму.
2. Розглянути методологічні підходи дослідження концепції персонального журналізму у пресі США періоду ХІХХХ ст.
3. Проаналізувати особливості формування системи ЗМІ Сполучених Штатів Америки з урахуванням фактора «персонального» у галузі масовоінформаційної діяльності.
4. Виявити сучасні прояви концепції персонального журналізму на інформаційному ринку преси Сполучених Штатів Америки (синдиковані колумністи, персоніфікована журналістика).
5. Простежити за трансформацією соціальних функцій американської преси, що визначається національним соціокультурним контекстом, та окреслити роль феномена персонального журналізму в цій сфері.
Об'єктом дослідження є американська преса як особливий соціальний інститут.
Предмет дослідження персональний журналізм як формотворчий фактор функціональної діяльності преси США.
Методи дослідження. Для досягнення мети й ефективного розв’язання завдань дисертації використано загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціальні методи. Так, поряд із загальнонауковим методом системного аналізу, який застосовувався під час аналітичного дослідження наукових праць за обраною проблемою й формування концептуальної моделі предмету вивчення, залучено і порівняльно-історичний метод, зокрема його парадигматичний, аналогічний, узагальнюючий, індивідуалізуючий і синтетичний аспекти. Саме він дозволив чіткіше окреслити основні етапи розвитку концепції персонального журналізму, надати історіографію досліджуваного явища.
Емпіричною основою дослідження стала діяльність таких організаторів преси як Б. Дей, Дж. Г. Беннетт, Х. Грілі. Ч. А. Дана, Г. Дж. Реймонд, Дж. Пулітцер, У. Р. Херст, А. Окс, професійна спадщина американських колумністів. До емпіричних методів слід віднести:
1) метод екстраполяції даних, який дозволяє вийти за межі досвіду конкретної наукової школи, розширити спектр теоретичних уявлень;
2) авторський контент-аналіз газет «The New York Sun», «The New York Herald», «The New York Tribune» «The New York World», «The New York Journal», «The New York Times», «The Washington Post».
Джерельна база дослідження складається з робіт вітчизняних та зарубіжних авторів. Проаналізовано теорії, концепції та підходи новітніх і традиційних комунікативістів, політологів, соціологів, істориків. Розглянуто праці з історії і теорії американської журналістики таких науковців як Дж.Р.Домінік [156], Г.Eлщулл [142], М. Емері [157], Ф.Л.Мотт [184]; роботи з теорії і практики масової комунікації та журналістикознавства вітчизняних (В.Ф.Іванова [49], М.Жа­гера [36], В. Маликова [70], А.З.Москаленка [78; 79; 80], І.Л.Михайліна [75], Б.В.Потя­ти­­­­­­­­­­­­­ника [102], Г.Г.Почепцова [103], В.В.Різуна [107], В.І.Шкля­ра [30; 134]) та зарубіжних авторів (С.Дж.Берен [144], Я.Гіннекена [163], Л.Гроссберга, І. Уортелла та Д. Уітні [166], Є.Г.Дьякової [34], Д.Мак’юела [182], Є.П.Прохорова [105; 106]). Усього опрацьовано більше, ніж 200 джерел, що сприяло більш адекватному вирішенню теоретичних і практичних завдань дослідження.
Першоджерельна база складається з американських видань ХІХ ст. («The New York Sun», «The New York Herald», «The New York Tribune» «The New York World», «The New York Journal», «The New York Times»), які були опрацьовані автором у бібліотеці Університету Кенту (м.Кентербері, Великобританія) під час закордонного стажування (2003р.).
Наукова новизна зумовлюється характером розробки теми, пов’язаної з комплексним аналізом ролі журналіста у процесі становлення американської медіасистеми та спробою дослідити персональний журналізм як формотворчий чинник масовокомунікативного процесу на авторському, редакторському та організаційному рівнях. У зв’язку з цим:
- уперше у вітчизняному журналістикознавстві сформульовано концепцію персонального журналізму та подано робоче визначення цього поняття;
- розглянуто особливості впливу феномена персонального журналізму на позиціонування та інституалізацію американської преси у суспільстві;
- зроблено першу спробу встановити причиново-наслідкові взаємозв’язки таких явищ як «персональний журналізм», «комерціалізація преси» та «виокремлення медіа у незалежний соціальний інститут»;
- визначено чотири етапи розвитку персонального журналізму в пресі США з чітким розмежуванням понять «персональне» та «персоніфіковане»;
- проаналізовано процес перетворення американської медіасистеми у «четверту владу» та взаємозв’язок цього процесу з персональним журналізмом;
- на прикладі діяльності провідних журналістів-редакторів США обґрунтовано зв’язок між процесом формування громадської думки та наявністю персонального впливу на неї через інформаційний продукт.
Особистий внесок дисертанта. Постановка й вирішення всього комплексу завдань представленої дисертації, опубліковані наукові статті, де викладено основні положення дослідження, виконані самостійно.
Теоретичне значення дисертації полягає у визначенні закономірностей, що витікають з професійної спадщини провідних американських журналістів ХІХХХ ст. у зв’язку з феноменом персонального журналізму, які набули узагальненого характеру і можуть бути використані при вивченні преси інших країн.
Практичне значення роботи полягає в тому, що вона не лише розширює спектр знань про історію американської преси, але й пов’язує історичний досвід із сучасними реаліями, що може бути корисним як теоретикам, так і практикам журналістикознавства. Фактичний матеріал дослідження використовувався для підготовки фахівців зі спеціальності «Журналістика» у курсах «Історія зарубіжної журналістики», «Сучасна зарубіжна журналістика», «Міжнародні комунікації» та спецкурсах: «Сучасна друкована преса», «Сенсація в пресі», «Журналіст спеціальної теми».
Апробація роботи. Дослідження обговорювалося на засіданні кафедри журналістики факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету. Його результати доповідались на підсумкових наукових конференціях ДНУ (2000, 2001, 2002, 2003 рр.), на міжнарод­ній конференції «Українська журналістика сьогодення у сучасному інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та регіонального)», м. Дніпропетровськ (2728 вересня 2001 р.), на VII науково-теоретичній конференції «Українська періодика: історія і сучасність», м.Львів (1718 травня 2002 р.), на науково-практичних семінарах, присвячених проблемам розвитку транснаціональних комунікативних систем в Університеті Кенту, м. Кентербері (Великобританія) (15 січня12 лютого 2003р.), на міжнародній науково-практичній конференції «Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ століття», м. Дніпропетровськ (1112 листопада 2003 р.). Фактичний матеріал і теоретичні узагальнення використовуються автором у практичній діяльності при викладанні курсів «Історія зарубіжної журналістики», «Основи журналістики», «Міжнародні комунікації» та спецкурсів: «Політична публіцистика», «Сенсація в пресі», «Журналіст спеціальної теми».
Основні положення дисертації викладено у шести публікаціях, чотири з яких опубліковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахові для спеціальності 10.01.08 журналістика:
1. Кириллова О.В. Массовые периодические издания США на рубеже ХIXXX веков. Предпосылки к возникновению и основные принципы массовой прессы // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. Дніпропетровськ, 2001. Вип. 4. С. 4448.
2. Кирилова О.В. Персональний журналізм США: первинне тлумачення та сучасний підхід // Ex professo. Зб. наук. пр. вчених Придніпров’я. Дніпропетровськ, 2001. Вип. 3. С. 331335.
3. Кирилова О.В. Розвиток політичної преси США у ХVIII на початку ХІХ століть // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. Дніпропетровськ, 2002. Вип. 5. C. 3946.
4. Кирилова О.В. Особливості редакційної діяльності Джеймса Гордона Беннетта на американському ринку преси ХІХ століття // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. Дніпропетровськ, 2003. Вип. 6. С. 7987.
5. Кирилова О.В. Персональний журналізм як один з основних факторів формування масової преси // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повід. сьомої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. Львів, 2002. 445448.
6. Кирилова О.В. Світовий інформаційний простір та проблеми української інтеграції // Вісник Дніпропетровського університету. Світова економіка і міжнародні відносини. Дніпропетровськ, 2003. Вип. 2. С. 4954.
Структура та обсяг дисертації
Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (212 позицій) та періодичних джерел (33 позиції), а також 7 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, з яких 186 сторінок основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ
Дисертаційна робота присвячена детальному аналізу феномена персонального журналізму на прикладі преси Сполучених Штатів Америки ХІХХХст. Означене явище розглянуто на прикладі редакторської діяльності провідних американських діячів ХІХ ст., таких як Бенджамін Дей, Джеймс Г.Беннет, Хорас Грілі, Генрі Дж. Реймонд, Чарльз А. Дана, Джозеф Пулітцер, Уїльям Р. Херст та Адольф Окс. Виведено визначення феномена персонального журналізму як концепції видавничої діяльності, що формується в пресі Сполучених Штатів Америки протягом ХІХ ст., охоплюючи як масовий, так і якісний типи видань. При цьому визначальним фактором формування інформаційної, комерційної та функціональної політики газети стає фактор особистості видавця-власника. Тобто поняття «персонального» втілюється в ланцюжку «один автор => одна думка». І якщо під час становлення американської преси як соціального інститут творцем виступає спочатку редактор-видавець газети (переважно масового типу), то потім він трансформується у редактора-менеджера, а далі у власника медіаконцерну, поширюючи свій вплив на всі видання, що виходять у його медіаструктурі (найяскравіші приклади діяльність Дж. Пулітцера та У.Р.Херста). На сучасному етапі поняття «персонального» виходить за межі політики видання і знову повертається до авторської позиції на рівні впливу думок відомих журналістів, поширюваних за допомогою медіасистеми (американські національні синдиковані колумністи). Автор доводить, що концепція персонального журналізму є складним системним явищем, що має чотири етапи розвитку і формується за умови наявності певних елементів. По-перше, це можливість власника створити по-справжньому незалежне ЗМІ, як з матеріального, так й ідеологічного боку. Фінансова незалежність стає можливою під час створення масового типу видань, які мають на меті отримання прибутку. Результативність таких газет доводять спочатку Б.Дей, Дж. Г.Беннетт, Г. Дж.Реймонд, Ч. А.Дана, а Дж.Пулітцер, У.Р.Херст, А.Окс та інші, переводять газетярську справу у сферу великого бізнесу з величезними прибутками. І якщо фінансова незалежність поступово стає звичайним явищем на світовому ринку преси незалежно від національних особливостей формування медіасистеми, то ідеологічна незалежність у чистому вигляді формується винятково у Сполучених Штатах Америки протягом ХVIIIXX ст., тоді, коли виникає, стверджується й починає ефективно діяти відповідна законодавча база, що надає пресі небачені повноваження та можливості.
Другим компонентом, який сприяє створенню концепції персонального журналізму, є масова аудиторія, що формує масову свідомість і утворює, відповідно, громадську думку. Персональна журналістська діяльність неможлива без реакції споживача. Інформаційні матеріали мають не дуже високу потенційну актуальність. Вони є дієвими лише за умови оперативності (тобто своєчасності) і тільки деякі з них можуть створювати необхідний ефект протягом тривалого проміжку часу. Саме тому автор переконується, що ставлення до діяльності політичної преси XVIII ст. як прикладу персонального журналізму є не зовсім доречним. У ті часи не йшлося про масову свідомість. Журналіст не міг розраховувати на постійну масову аудиторію, з якою й ведеться комунікативний процес, покликаний створити певну громадську думку про подію. А якщо взяти до уваги перший компонент, то стає зрозумілим, що діяльність Дефо, Свіфта, Марата це лише перші кроки власної журналістики як ефективного процесу комунікації. Те ж саме можна сказати і про сучасні комунікативні технології, такі як Інтернет. Сьогодні з’являється велика кількість сайтів, де йдеться про персональний журналізм у Всесвітній мережі. Мовляв, нові засобі масової комунікації надають можливість без перешкод створювати власний інформаційний продукт, висловлювати особисту точку зору, тобто займатися «власною журналістикою». Але чи можна назвати цей процес масовою комунікацією? Звичайно ні. Скільки користувачів Інтернет є постійними відвідувачами сайтів так званих діячів персонального журналізму? Навіть у розвинутих країнах їх кількість не перевищує позначки 1000. Якщо перенести її на традиційні ЗМІ, то це навіть не наклад районної газети. Тобто таке явище більш доцільно назвати персональною інформаційною діяльність з елементами прос’юмеризму (за Тоффлером).
За обов’язковий третій базовий елемент концепції персонального журналізму в даному дослідженні обирається наявність у журналіста потенціалу для комунікації з аудиторією. Сюди належать здібності до спілкування, орієнтація в сучасності й потребах споживача.
Підсумовуючи все сказане, можна зробити висновок, що про концепцію персонального журналізму йдеться тоді, коли власник (редактор) ЗМІ самовиражається за його допомогою, спираючись на фінансову й ідеологічну незалежність медіа, орієнтуючись на велику кількість споживачів та розраховуючи на створення необхідної громадської думки.
Якщо ж простежити динаміку цього процесу, стає зрозумілим, чому таким важливим стає саме явище «персонального». Справа у тому, що основи для формування даного феномена заклав що Бенджамін Дей, який, випускаючи газету «The New York Sun», здебільшого сам виступав у ролі видавця, редактора, менеджера та автора. Тому особистий вплив на функціонування здійснювався безпосередньо на всіх етапах створення номерів. Не викликає сумніву той факт, що Дей обирав шлях розвитку свого видання інтуїтивно, керуючись незначним досвідом попередників преси для мас та власними міркуваннями щодо того, як треба звертатися до широкої аудиторії. Час показав, що засновник «The New York Sun» не тільки обрав правильну модель видавничої поведінки, але й визначив найвдалішу комерційну політику видання, яка майже одразу почала приносити дивіденди.
Поява масового типу преси була своєрідним надбанням світової журналістики ХІХ ст., але персональний журналізм міг сформуватися на підґрунті саме американських ЗМІ, бо тільки в США склалися відповідні умови, що забезпечувалися, по-перше, законодавчою базою, по-друге, соціокультурним контекстом, по-третє, відповідним аудиторним колом і, нарешті, потужним економічним фактором, що супроводжував розвиток американської нації від початку до сучасності. Всі ці чотири елементи і стали тією базою, на яку спирався новий соціальний інститут американські медіа.
Історичний розвиток ЗМІ США привів на початку ХІХ ст. до створення нових умов функціонування газет і журналів, за яких удало працювати на інформаційному ринку могла лише видатна особистість, що потребувала висловлювання за допомогою друкованих медіа, а також мала хист підприємця. І якщо, як уже було сказано, Бенджамін Дей почав цей процес, то Джеймс Гордон Беннетт підняв його на новий якісний рівень, розпочавши перший етап функціонування концепції персонального журналізму, який у даній роботі умовно названий «спрощений». Спрощений персональний журналізм у даному контексті означає одноосібне налагодження видавничого процесу з метою одноосібного висловлювання думки та отримання прибутку за принципом «один автор-власник => одне видання => одна думка». Беннетт, поєднавши функції видавця, редактора, журналіста, автора, менеджера, лише припускав можливість втручання інших робітників на окремих ланках виробництва. Структура редакції як такої ще не була створена. Тому його персональний вплив відчувався на всіх без винятку етапах створення масової щоденної газети «The New York Herald».
І сам Беннетт, і його послідовники Хорас Грілі та Генрі Дж. Реймонд під час розробки концепцій видань та втілення їх у життя спиралися на інтуїцію. Визначальними факторами їх діяльності став власний журналістський досвід та експерименти у сфері комерційної діяльності. У ХІХ ст. такий шлях був досить виправданим, враховуючи невибагливість читацької аудиторії та неусталеність законів видавничого бізнесу за умови невисокої конкуренції на інформаційному ринку. Газети на той час створювалися не як підприємства, здатні приносити прибуток, а як засіб донесення до аудиторії певної думки. Масові видання типу «The New York Herald», «The New York Tribune» та «The New York Times» довели спроможність видавничого бізнесу приносити чималі кошти власникові.
Діяльність Чарльза А. Дана протікала у зовсім інших умовах. Роки після громадянської війни в Сполучених Штатах Америки відзначаються дослідниками як період із сформованою структурою друкованої періодики. Аудиторія, яку задовольняли плітки та скандали в газетах на початку століття, тепер досить прискіпливо ставилася до друкованого слова. Щодо безпосередньо видавничого процесу, то розвиток технологій у цій царині призвів не тільки до збільшення темпів друку та його здешевлення, але й потребував формування редакційної структури й розширення штату. Отже Дана змушений був працювати не стільки у ролі автора, журналіста чи головного редактора, а виконувати функції керування всіма етапами створення й видання «The New York Sun». І знов-таки безпосередній вплив його особистості відчувався на кожному з цих етапів, починаючи від тексту матеріалів, що публікувалися, закінчуючи процесом розповсюдження газети. Саме тому в роботі цей етап визначається як «безпосередній» персональний журналізм. Ланцюг «один автор => одна думка» розширюється й набирає іншої форми: «один автор-власник => одне видання => багато працівників => одна думка».
«Корпоративний» персональний журналізм виникає під час переходу журналістики до великого бізнесу. У цей час відбувається розгалуження концепції на дві ланки: напрямок розвитку «жовтих» медіа та шлях якісної преси. При цьому «жовті» газети виконували дві головні функції: комерційну та ідеологічну (під час задоволення політичних та соціальних амбіцій їх власника діяльність Дж. Пулітцера та У.Р.Херста). Якісна ж преса, яку в даній роботі представляє А. Окс з газетою «The New York Times», наголошувала ж на інформаційній функції. Але обидва ці напрямки відзначалися потужнім одноосібним (персональним) впливом власника на кожний з матеріалів, що потравляв до читачів по каналах його видань. І Пулітцер, і Херст стежили за тим, щоб усі видання, які їм належать, приносили прибуток і формували в громадськості вигідну їм систему орієнтацій в сучасності. Окс же особисто вирішував, які саме новини «гідні друку». Ланцюг «один автор => одна думка» знов набирає нової форми, як-то «один автор-власник газетного ланцюга => багато видань => багато авторів => одна думка».
Традиційний етап функціонування феномена персонального журналізму завершується на початку ХХ ст. і поступово трансформується в персоніфіковану (уособлену) журналістську діяльність. Виникає нова медіаструктура, яка дістає назву «колумністика», яка набуває такого впливу на соціополітичне та соціокультурне життя Америки, що навіть змінюється функція преси як особливого інституту, і медіа перетворюються на реальну «четверту владу». Синдиковані політичні оглядачі, що співпрацюють з багатьма регіональними й національними виданнями створюють у суспільстві нові орієнтири. І сьогодні мова йде вже не про вплив на масову аудиторію. Цей процес стосується формування точки зору політичної й економічної еліти та запровадження стилю життя і зміни системи цінностей. Більшість з комунікативістів переконана, що американські медіа сьогодні визначають навіть напрямки зовнішньої політики та дипломатичної комунікації. Ланцюг «один автор => одна думка» вперше не зважає на інформаційний канал. Більшість із засобів масової інформації за гроші купують матеріали провідних колумністів і публікують їх, у більшості випадків не заважаючи на те, що інформаційна політика видання не співпадає з думкою колумніста. Тому доречним буде новий ланцюг: «один автор => багато видань => багато власників => одна думка». Отже персональний вплив трансформується у «персоніфіковану журналістику», коли в центрі не факт, навіть не думка, а впливова персона з комунікативного середовища. Власний (персональний) журналізм не просто формує необхідну реакцію, а інформаційне повідомлення ще й уособлюється (персоніфікується) його автором.
Як бачимо, в кінці ХІХ у ХХ ст. у Сполучених Штатах Америки склалася чітка структура концепції персонального журналізму, що мала ступінчатий розвиток. Кожний попередник закладав необхідне підґрунтя для формування наступної стадії:
1. Спрощений персональний журналізм діяльність Дж.Г.Беннетта, Хораса Грілі, Дж. Реймонда.
2. Безпосередній персональний журналізм діяльність Ч. А. Дана.
3. Корпоративний персональний журналізм інформаційний бізнес Дж.Пулітцера, У.Р.Херста, А. Окса.
4. Персоніфікована журналістика американські національні синдиковані колумністи.
Останні десятиліття ХХ початок ХХІ ст. стали завершальним етапом концепції, бо як формотворчий фактор, вона може існувати тільки у специфічних умовах американської демократії, де свобода преси є однією з найважливіших свобод людини й громадянина, а також завдяки особливому ставленню медіасистеми до своєї місії. В умовах соціальної нестабільності припиняється функціонування американських ЗМІ як «четвертої влади» і разом з цим завершується національний етап розвитку феномена персонального в пресі як комунікативній системі. Його окремі прояви можуть виявлятися вже лише на рівні концепції під час створення глобального інформаційного каналу.
Виходячи з генезису концепції персонального журналізму, з упевненістю можна казати про формотворчість даного феномена, яка визначається:
- появою нових типів американської друкованої преси ХІХ ст. (спочатку масової, а потім жовтої) і, відштовхуючись від елемента «персонального», розробкою власних шляхів розвитку газет;
- формуванням особистого погляду власника видання на процес його організації, звичайно з урахуванням соціокультурного, політичного й економічного контексту;
- визначенням особливого місця преси США як сформованого громадського інституту, позиціонування її в соціумі.
Усі ці елементи доводять, що персональний журналізм як формотворчий елемент медіасистеми є суто американським феноменом, без якого неможливе ставлення до системи ЗМІ як до «четвертої влади». Отже логічно зазначити, що використання терміну «четверта влада» за межами американського інформаційного простору ХХ ст. буде не зовсім доречним. Теорія соціально відповідальної перси, що набуває сили в останні десятиліття, заперечує створення «медіакратії» і надає ЗМІ повноваження контролерів та інформаторів, які не можуть лише маніпулювати громадською думкою, вирішуючи власні політичні й фінансові проблеми. Відповідно до цієї концепції, преса повинна відповідати перед суспільством за ту реакцію, яку викликає інформаційний потік. Щодо перенесення поняття «четвертої влади» на інше національне тло, зокрема українське, то у світлі сказаного стає зрозумілим, що це лише штучне натягування сторонньої модної моделі на власну структуру. В Україні не йдеться зараз ні про фінансову та ідеологічну незалежність ЗМІ, ні про сформоване міцне аудиторне коло, ні про видатних редакторів-журналістів, які потребують постійного контакту зі споживачами інформаційного продукту. Безперечно, кожен із цих елементів має прояви на вітчизняному інформаційному просторі, втілюючись у шляхах вирішення проблеми свободи слова, методах залученнях широких аудиторних мас, прикладах діяльності авторської журналістики. Але всі вони є фрагментарними і не складають чіткої структури певної системи.
До того ж, одним з найважливіших моментів, що сприяли перетворенню американської медіасистеми на «четверту владу», стала особливість розвитку американського суспільства: преса розвивалася паралельно із соціальною структурою, з розвитком нової нації, інколи перетягуючи на себе функції інших соціальних інститутів літератури, освіти, політики, економіки. Саме такий шлях зумовив безпрецедентне перетворення засобів масової інформації на автономну структуру, що інколи стоїть нібито над суспільством і контролює всі інші процеси.
Безперечно, шлях розвитку української медіасистеми докорінно відрізняється від американського. Вітчизняна преса має досить міцні корені, що беруть початок в імперській російській журналістиці, коли пошук національних моделей невід’ємно пов’язувався з ідеєю незалежності України. Далі величезна радянська спадщина, яка уніфікувала всі підходи до преси, перетворивши її на засіб політичного керування і, нарешті, тринадцять років пошуків місця медіа в нібито ринкових умовах, коли відомі всім закони ринкових відношень насправді не працюють. Тобто саме той фактор, що дозволив спочатку друкованим, а потім і всім іншим ЗМІ стати фінансово незалежними, сьогодні на українському інформаційному ринку не працює. Так чи можна казати про українську журналістику, як про «четверту владу»? Звісно, ні. Напевне вітчизняним медіа слід шукати власний шлях позиціонування у суспільстві, спираючись при цьому на зарубіжну спадщину, а не натягуючи на себе відомі моделі, пристосовуючи їх до сучасної національної ситуації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. М. : ВЛАДОС, 1994. 336 с.
2. Андрунас Е.Ч. Информационная элита: корпорации и рынок новостей. М. : Изд-во МГУ, 1991. 212 с.
3. Аптекер Г. История американского народа. Колониальная эра. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 199 с.
4. Багдикян Б. Монополия средств информации / Пер. с англ., общ. ред. и вступ. ст. Г. И. Вайнштейна. М. : Прогресс, 1987. 320 с.
5. Барт Р. Актовая лекция, прочитанная при вступлении в должность заведующего кафедрой литературной семиологии в Колледде Франс 7 января 1977 года // URL:http://www.philosophy.ru/library/barthes/lect.html
6. Беглов И. И. США : собственность и власть. М.: Наука, 1971. 544с.
7. Беглов С.И. Внешнеполитическая пропаганда. Очерк теории и практики. М.: Высшая школа, 1984. 375 с.
8. Беглов С. И. Мир прессы и пресса мира. К.: Политиздат Украины, 1975. 101 с.
9. Беглов С. И. Монополии слова. М. : Мысль, 1972. 454 с.
10. Благож Й. Формы правления и права человека в буржуазных государствах / Пер. с чеш., предисл. и общ. ред. В.А.Туманова. М. : Юридическая литература, 1985. 222 с.
11. БогдановР.Г., Кокошин А.А. США: информация и внешняя политика. М.: Наука, 1979. 310 с.
12. Болотова Л.Д. Американские массовые журналы конца 19 начала 20 в. и движение «разгребателей грязи» // Вестн. МГУ, Журналистика. 1970. № 1. С. 7083.
13. Брускова Е. Ради ее величества сенсации: О нравах буржуазной прессы // Новое время. 1976. № 23. С. 1416.
14. Бубер М. Я и Ты // Квинтэссенция: Филос. альманах. М. : Политиздат, 1992. С. 294370.
15. Бурин С. Н. На полях сражений гражданской войны в США. М. : Наука, 1988. 172 с.
16. Валюженич А.В. Внешнеполитическая пропаганда США. Ист.-полит. очерк М. : Междунар. отношения, 1973. 216 с.
17. Вачнадзе Г.Н. Международный обмен информацией:его сторонники и противники. Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1979. 279 с.
18. Вачнадзе Г.Н. Антенны направлены на Восток. М.: Политиздат, 1975. 175 с.
19. Венедиктова Т.Д.Литература на пороге «века толп»: новый человек как читатель и писатель // На границах литературных эпох (зарубежная литература от Средневековья до Современности) / Под ред. Л.Г. Андреева. М.: ЭКОН, 2000. С. 117133.
20. Власов А. И. Политические манипуляции: история и практика средств массовой информации США. М. : Междунар. отношения, 1982. 304 с.
21. Власов Ю.М. Основные черты буржуазной журналистики: Лекции. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1979. 48 с.
22. Власов Ю.М. Средства массовой информации и современное буржуазное государство. М.: Изд-во МГУ, 1985. 224 с.
23. Волков Д. Империя зла: краткий курс // Отечественные записки. 2003. № 4. C. 4251.
24. Волкова Т.С. Свобода информации в правовом поле США. (Проблемы регулирования допуска пользователей к правительственным документам) // Труды Историко-архивного института в 60 томах. Т. 35: Архивистика на рубеже веков: XXXXI. М. : Изд-во Ист.-архив. ин-т. Рос. гос. гуманит. ун-та., 2000. С. 301319.
25. Вороненкова Г.Ф. Путь длиною в пять столетий: от рукописного листка до информационного общества. Национальное своеобразие средств массовой информации Германии. (Исторические предпосылки, особенности становления и эволюция, типологические характеристики, струткура, состояние на рубеже тысячелетий). М. : Языки русской культуры, 1999. 640 с.
26. Гейдорн Г. Монополии. Пресса. Война. М.: Прогресс, 1964. 573с.
27. Голованова Г.А. Печать США в начале 90-х годов. // Акценты: новое в журналистике и литературе. Воронеж, 1997. № 34. С.2534.
28. Голованова Г.А. Пресса США в 1998 году. // Вестник МГУ. Сер. 10. Журналистика. 1999. №5. С.3540.
29. Голованова Г.А. Пресса США. // Вестник МГУ. Серия 10. Журналистика. 1996. № 5. С.2030.
30. Гриценко О. М., Шкляр В. І. Основи теорії міжнародної журналістики : Підруч. К. : Київський ун-т, 2002. 304 с.
31. Гриценко О.М., Шкляр В. І. Преса і політика : Проблеми, концепції, досвід. К. : Ін-т журналістики. Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка, 2000. 70с.
32. Гудэйл Д. Первая поправка и свобода печати // Вопросы Демократии. 1997. № 2. Март. Т. 1. С. 1526.
33. Дэннис Э. Мэррилл Дж. Беседы о масс-медиа / Пер. с англ. М. : Рос.-амер. информ. пресс-центр : Вагриус , 1997 - 383 с.
34. Дьякова Е.Г., Трахтенберг А.Д. Массовая коммуникация и проблема конструирования реальности: анализ основных теоретических подходов. Екатеринбург : УрО РАН, 1999. 130 с.
35. Ефимов А.В. Очерки истории США. От открытия Америки до окончания гражданской войны. М.: Учпедгиз, 1958. 439 с.
36. Жагер М. Бумажные динозавры: газетный рынок в США. Проблемы журналистики // Укр. деловые новости. 1996. № 48. Декабрь. С. 17.
37. Живейнов Н.И. Капиталистическая пресса США. М.: Госполитиздат, 1956. 408 с.
38. Жидков О. И. США: антитрестовское законодательство на службе моноплий. М.: Наука, 1976. 176 с.
39. Жидков О.А. Законодательство о капиталистических монополиях. М.: Юрид. литература, 1968. 176 с.
40. Жук С. И. Традиционализм против капитализма: Социальная история ранней Америки: Учебное пособие. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992. 96 с.
41. Журавлев А.А. Новые технологии и закон диффамации // Век информации: Тезисы международного постоянно действующего научн.-практ. семинара, 1516 октября 1996 г. СПб.: Фак-т журналистики СпбГУ, 1996. С. 2123.
42. Журналистика в буржуазном обществе / Под ред. Я.Н.Засурского. М. : Мысль, 1976. 261 с.
43. Засурский И.И. Масс-медиа второй республики. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1999. 270 с.
44. Засурский И.И. Медиаполитическая система // Вестни Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. № 1. 2001. С. 7484.
45. Землянова Л. В. Зарубежная коммуникативистика в преддверии информационного общества: Толковый словарь терминов и концепций. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1999. 301 с.
46. Золотуха Л.Н. Возникновение и развитие журналистики в эпоху становления капитализма. М.: МГУ, 1987. 84 с.
47. Зубок Л. И. Очерки истории США (18771918). М.: Политиздат 1950. 584 с.
48. Ибрагимов А. Х.-Г. Критика теории и практики буржуазной журналистики. Метод. указания для студентов заочных и вечерних отд. гос. университетов. М.: Изд-во моск. ун-та, 1985. 40 с.
49. Іванов В. Ф. Соціологія масової комунікації: Навч. посіб. / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2000. 209 с.
50. Иванян Э. А. От Джорджа Вашингтона до Джорджа Буша: Белый дом и пресса. М. : Политиздат, 1991. 368 с.
51. История внешней политики и дипломатии США / Под ред. Н.Н.Болховитинова. М. : Международные отношения, 1994. 381 с.
52. Каленский В. Г. Билль о правах в конституционной истории США: [Ист.-критич. исследование]. М. : Наука, 1983. 280 с.
53. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. М. : Эксмо-Пресс, 2003. 832 с.
54. Кашлев Ю.Б. Массовая информация и международные отношения. М.: Международные отношения, 1981. 256 с.
55. Кертли Дж. Правовые основы свободы прессы в Соединенных Штатах // Глобальные проблемы. Т. 8. № 1. Февраль. 2003. С. 1115.
56. Киреева И. В. Этические регуляторы американских СМИ: проблемы конфликта и консенсуса. История и современность // URL: http: //www.medialaw.ru/selfregulation/6/index.htm.
57. Киссинджер Г. Дипломатия. М.: Ладомир, 1997. 848 с.
58. Колесник С. Обзор по материалам исследования консалтинговой компания «Urban & Associates» // URL: http://www.internews.ras.ru/sreda/ rubric/press.html.
59. Кон И.С. Размышления об американской интеллигенции // Новый мир. 1968. № 1. С. 174177.
60. Кондратенко В. М. Под маской объективности. («Нью-Йорк Таймс»: американская информационно-пропагандистская машина) М. : Мысль, 1986. 239 с.
61. Корконосенко С. Г. Социальное управление и печать. Л.: ЛГУ, 1989. 82 с.
62. Костенко Н., Іванов В. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики: Монографія. К. : Центр вільної преси. 2003. 200 с.
63. Купер Д. Ф. Просвещение и словесность в Америке // Эстетика американского романтизма. / Пер. с англ. М.: Искусство, 1977. С. 6884.
64. Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід. К. : Вид-во К.І.С., 2002. 264 с.
65. Лан В.И. США: от испано-американской до первой мировой войны. М. : Наука, 1975. 367 с.
66. Лучинский Ю.В. Журналистика довоенного американского юга; [пресса США (южных штатов) конца 18 первой половины 19 в.] // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. 2000. № 4. С. 92103.
67. Маер К. Газетные комментаторы: литература в колонках // Америка. 1991. № 419. С. 1721.
68. Макгэффин У., Нолл Э. «Секреты» Белого дома. М.: Международные отношения, 1971. 183 с.
69. Малаховский А.К. Очерки истории журналистики второй половины XIX века: Журналистика «позолоченного века». М. : Изд-во РУДН, 1997. 68 с.
70. Маликов В. Journalism in USA: [деятельность журналистов в США] // Финансовая Украина. 1996. № 7. 13 февраля. С. 12.
71. Мамардашвили М. К. Проблема человека в философии. // URL:http://www.psychology.ru/Library/00021.shtml
72. Манфред А. З. Великая французская революция. Москва: Изд-во «Наука», 1983. 431 с.
73. Матвеев В.А. Империя Флит-стрит. (Современная пресса Англии) - М.: Гос. изд-во полит. литературы, 1961. 304 с.
74. Методологические проблемы изучения средств массовой коммуникации / Под ред. В.И. Михалкович, В.Т.Стигнеева. М.: Наука, 1985. 197 с.
75. Михайлін І. Л. Основи журналістики: Підручнки. Вид. 3. К. : ЦУЛ, 2002. 284 с.
76. Михайлов С.А. Журналистика Соединенных Штатов Америки. СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2004. 447 с.
77. Мкртчян А. А. Пособие по курсу «История журналистики США XVIIIXIX вв.» М. : Изд-во РУДН, 1995. 41 с.
78. Москаленко А. Вступ до журналістики : Підручник. К. : Школяр, 1997. 300 с.
79. Москаленко А.З. Основи журналістики: Тексти лекцій. К.: ВПЦ «Київський ун-т», 1994. 135 с.
80. Москаленко А. Теорія журналістики. К. : Експрес-об’ява, 1998. 334 с.
81. На службе монополий: информационно-пропагандистский комплекс стран капитала / Сост. Я.Н.Засурский. М., 1977. 335 с.
82. Наджос А. Нові тенденції та старі традиції американської журналістики. // Вісник Львів. ун-ту. Сер. Журналістика. Львів, 2001. Вип. 21. С.533536.