РОЗВАЖАЛЬНА ФУНКЦІЯ ЕЛЕКТРОННИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ: СВІТОВИЙ КОНТЕКСТ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Косюк Оксана Михайлівна
УДК 070:004+392+175/177

РОЗВАЖАЛЬНА ФУНКЦІЯ
ЕЛЕКТРОННИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ:
СВІТОВИЙ КОНТЕКСТ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

Спеціальність 10.01.08. - журналістика

Дисертація на здобуття вченого
ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Потятиник Борис Володимирович,
доктор філологічних наук, професор

Львів - 2005

ЗМІСТ

Cтор.
Вступ.............................................................................3
РОЗДІЛ 1. Генеза розважальних програм мас-медіа................................14
1.1.Теоретико-термінологічний аспект дослідження.........................14
1.2. Еротично забарвлені ігри...................................................33
1.3.Сміхові розваги....................................................................................47
1.4.Травестії...............................................................................................53
1.5.Супровідні атрибутивні ритуали”....................................................60
1.6.Техногенна культура і міф..........78
Висновки до розділу..................................................................................85
РОЗДІЛ 2. Сучасні медіарозваги. Співвідношення змісту і форми .87
2.1. Спортивні змагання............................................................................91
2.2. Інтелектуальні ігри.............................................................................93
2.3. Реальні та капітал-шоу.................................................100
2.4. Реклама. Кінематограф.....................................................................107
2.5. Використання для створення медіапрограм розважальної
форми...117
2.6. Аудіовізуальне насилля.......135
Висновки до розділу................................................................................143
РОЗДІЛ 3. Зміна ставлення до розважальної продукції.................146
3.1. Синтез масового та елітарного .146
3.2. Медіаграмотність156
3.3. Алгоритм прочитання продукції НЗМК...........................166
Висновки до розділу..................................................................................174
висновки.....................................................................................................177
Список використаних джерел........................................................183
Додатки............................................................................................................206

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Упродовж останніх десятиліть спостерігається прискорене зростання розважального сектора у просторі електронних мас-медіа. Однак теоретичне переосмислення релаксаційного функціонування ЗМІ як відносно автономної системи комплексу інтеrраційної гуманітаристики у національному журналістикознавстві і дотепер відсутнє. Критичні розвідки пишуться здебільшого з відвертим бажанням промаркувати (в основному негативно) інтеркурс, який реалізується через розважальну функцію новітніх засобів масової комунікації, і тим самим ритуально витіснити його із сучасного медіадискурсу без виходу на потребу переосмислення проблеми.
Розважальну функцію друкованих та електронних мас-медіа досліджували зарубіжні науковці, зокрема В. Шрамм, П. Бурдьє, Дж.Мерілл, Н. Постмен, М. МакЛюен, Дж.Лакан. У багатоманітності думок можна простежити два підходи: перший rрунтується на тому, що ЗМІ надають перевагу кожній темі, яка має розважальну цінність, інший ставить за мету подавати якомога більше матеріалів на різну тематику, пропонуючи їх у розважальній формі. У зв’язку з цим введено у науковий обіг поняття infotaiment” (інформація + розвага). Нерозрізнення формально-змістових чинників релаксації часто заважає ідентифікувати належність продукованих ЗМІ розваг до оптимальних естетико-комунікативних систем.
Медіадослідники (зокрема Н.Постмен) глибоко стурбовані поверховістю новітніх засобів масової комунікації, їх намаганням усе, навіть серйозні дискурси, перетворювати у розвагу. Вчені звинувачують мас-медіа у потуранні невибагливим смакам, зловживанні неестетичними сюжетами і ставлять питання про глибинні причини такого стану. Зокрема медіаексперти звертають увагу на комерційну природу електронних ЗМІ та відсутність у їхній структурі текстів (у вузькому традиційному розумінні слова). Більшість вчених переконані, що вербальну модель комунікації зруйнувала аудіовізуальна культура. Текст і зображення помінялися місцями. Основна комунікативна роль тепер належить зображенню, а текст додається” як ілюстрація”. Перебудова комунікативної моделі тягне за собою перебудову свідомості суб’єктів інформаційної діяльності (журналістів, реципієнтів тощо), що має бути пов’язана з якоюсь іншою (позатекстовою) логікою комунікації.
На думку М. МакЛюена, функціонування ЗМІ перестає бути однозначно похідним від подій. У свідомості людини мас-медіа діють як першопричина, що наділяє дійсність своїми властивостями. Відбувається конструювання реальності засобами масової комунікації. Таким чином медіа формують власний міфологічний простір, що диктує” особливі форми творення і сприймання інформації. Осердям міфологічного, як відомо, є образне та ігрове. Тому діяльність електронних ЗМІ активізується саме в аспекті розважальності. Отже, на нашу думку, цей аспект потребує rрунтовного наукового дослідження.
У галузі українського журналістикознавства релаксація як варта наукової рецепції проблема тільки-но потрапляє у поле зору дослідників, навіть окремою функцією медіа її вважають не всі. Наукові праці, що узагальнювали б заявлену у дисертації тему, на сьогодні майже відсутні. Однак сучасне журналістикознавство має у своєму розпорядженні окремі розділи, які безпосередньо стосуються розважальності, у монографіях, підручниках, посібниках, дисертаціях.
Розважальність як окрему функцію електронних ЗМІ досліджує В.Лизанчук (Радіожурналістика: засади функціонування”); структуру комунікативних процесів релаксації вивчають В. Різун („Природа й структура комунікативного процесу”), Г. Почепцов (Теорія комунікацій); природу розважальної телекомунікації у ситуаціях ігрореалізації В. Олешко (Журналістика як творчість”); соціокультурний аспект проблеми функціонування мас-медіа у сфері цінностей, уособлених масовою культурою, зацікавив О. Зернецьку (Нові засоби масової комунікації і соціокультурний аспект”); філософсько-наукові узагальнення масовокомунікаційних процесів вивчаються Б.Потятиником (Медіа: ключі до розуміння”); феномен цікавого, способи привертання уваги, характер сенсаційності як один із чинників, який допомагає відрізнити якісну журналістику від бульварної, предмет наукових рецепцій В. Здоровеги („Теорія і методика журналістської творчості”); аспектам оволодіння способами спілкування на основі новітніх форм розважальної комунікації приділяється увага у працях О. Федорова (Медіаосвіта, теорія і методика”), В. Владимирова (Від дискурсу до інтеркурсу”), Н. Габор (Проблеми медіаосвіти у контексті інформаційного середовища держави”); застосування соціологічних методів у журналістській практиці, зокрема у висвітленні явищ релаксації, розкриває у численних дослідженнях та монографії І. Лубкович (Соціологія і журналістика”). Різні етапи створення розважальних програм проаналізовано у дисертаційній роботі М. Бурмаки (Технологія створення контактної телевізійної програми в контексті українського телебачення”); міфопоетичним джерелам сугестії новітніх електронних ЗМІ дисертація О. Самусенко („Міфопоетичні джерела сугестії у російських телевізійних текстах”), монографія О. Нечай („Ракурсы: О телевизионной коммуникации и эстетике”); рівневі інформаційної свідомості розважальних мас-медіа наукові праці В. Буряка („Філософські та концептуальні основи інформаційно-художньої свідомості”, „Українське інформаційно-художнє мислення: до проблеми інтелектуалізації і образного відображення інформації”). Лінгвістичний аспект релаксації дослідила Л. Савицька („Короткий словник жарґонної лексики української мови”).
Отже, вивчення розважальної продукції електронних ЗМІ перебуває поки що на стадії опису та первісної систематизації. На жаль, і досі немає теоретичного підґрунтя, яке дало б змогу володіти об`єктом дослідження. Розважальність здебільшого презентується як таке негативне явище, якого досі не було”, насправді ж це те, що ніколи не зникало”. Тобто не поодиноко виявлена в українському медіапросторі , а постійно діюча (засвідчена у працях Полідевка, М.Бахтіна, К. Леві-Строса, Й. Гейзінги, А. Гугенбюля, В. Проппа, Е. Івера-Жалю, Х.Міллера, Р. Даніельйо, О. Генона, А. Бергсона, Д. Генкіна, В.Кісіна, О. Воропая, С. Килимника, К. Сігова та ін.) світова тенденція жанрової модифікації тезаурусу давніх ігор. Йдеться про те, що медіадискурс проблеми розважальності легко вкладається в історію”. Тому, на наш погляд, існує нагальна потреба створення (концептуально засвідченої у нашій дисертації) релаксаційної теорії електронних ЗМІ, що стане органічною частиною журналістикознавства у контексті тісно пов’язаної із сакральними дійствами та закоріненої у видовищну культуру теорії масової комунікації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, проблемами, темами. Своєю специфікою пропоноване дисертаційне дослідження тісно пов`язане із магістральними проблемами та напрацюваннями Інституту екології масової інформації, зокрема темою ОБ 233 Ф Насильство в медіа: психологія впливу та педагогічні методики нейтралізації (в рамках розробки навчальних курсів з медіаосвіти)” (Львівський національний університет імені Івана Франка) та науковою темою кафедри телебачення і радіомовлення факультету журналістики: Телебачення і радіомовлення в процесі українського державотворення” (Львівський національний університет імені Івана Франка).
Мета написання нашої дисертації якнайповніше охарактеризувати розважальну продукцію новітніх електроннихЗМІ, дослідити розважальний дискурс в аспекті національних витоків та світового естетико-комунікативного контексту.
Досягнення мети передбачає реалізацію низки дослідницьких завдань:
- проаналізувати та систематизувати досвід світової наукової думки у вивченні досліджуваних явищ крізь призму напрацювань з історії та теорії журналістикознавства;
- сформулювати робочі визначення понять на означення явищ медіарелаксації;
- здійснити rрунтовану на архетипах вертикально-горизонтальну класифікацію багаторівневої продукції мас-медіа, виділяючи в ній (на основі критерію розважальності) відповідні пласти та регістри;
- структуруючи об`єкт дослідження, виявити його діючі культурні коди;
- розглянути гіпотезу про патогенний вплив окремих видів релаксаційного продукту; запропонувати способи уникнення такого впливу.
Об’єктом нашого вивчення є програми двох найрейтинговіших телеканалів („1+1”, „Інтер”) за період 2002-2005рр., вибіркові радіо- та інтернетпроекти.
Предмет наукової роботи розважальний компонент сучасної медіапродукції у її взаємозв`язку з етнофольклорними архетипами.
Матеріалом дослідження є сміхові, еротично забарвлені, травестійні, спортивні, інтелектуальні, реальні та капітал-шоу, реклама, кінематограф тощо; етнографічні матеріали, які стосуються релаксаційних праформ.
Методологічна основа дослідження. Основним завданням комплексної праці, яка охоплює теоретичний, практичний, методологічний рівні, підпорядкована методика дослідження. Розв’язання завдань відбувалося шляхом поєднання традиційних та новітніх методів і підходів:
- для аналізу явищ у їх виникненні та розвитку історичного підходу;
- для вивчення походження, змісту, обсягу важливих (синонімічних у нашій роботі) термінів на означення розважальності: розважальний”, релаксаційний”, рекреативний”, лудологічний”, гедоністичний”, трикстеризований” тощо та позначуваних ними понять: розвага”, гра”, видовище”, шоу”, встановлення їх взаємозв`язку й субординації ми скористалися методом термінологічного аналізу;
- системний (структурний) підхід наукового пошуку дав змогу розглянути медіарозваги у їх всеохопності та ієрархічності як цілісну функціональну систему, елементи й частини якої співвіднесені та взаємопов`язані;
- для стратифікації та вертикального структурування рекреативних явищ суттєве значення мало моделювання;
- методи аналогії та зіставно-порівняльний дали можливість подати значний показовий матеріал у вигляді формул, таблиць і схем, графіка, встановити подібність певних властивостей розваг на основі порівняння їхніх параметрів;
- значна часова віддаленість деяких релаксаційних паралелей потребувала використання герменевтичного підходу;
- важливими у дослідженні феномена стали контент-аналіз та аналіз аудиторії;
- одним із найзадіяніших виявився семіотико-медіаекологічний аналіз, який розглядає складники комунікації з позицій загальних властивостей знаків і систем.
Отже, доречно вважати, що методологічну базу дисертаційного дослідження складає творче поєднання усіх названих методів та підходів.
Наукова новизна роботи. У пропонованому нами дослідженні уперше здійснено спробу створення теоретичної концепції сучасних медіарозваг, включаючи:
- формування термінологічної бази;
- класифікацію продукованих електронними ЗМІ проектів;
- інтерпретацію розважального інтеркурсу від архаїчних до модерних прошарків семантичного наповнення із втіленням основних релаксаційних механізмів.
Пропонується також варіант горизонтально-вертикального аналізу медіарозваг:
- виділяються, систематизуються та узагальнюються їхні домінантні компоненти та рівні;
- визначаються закономірності трансформацій,
- виділяються традиційно українські медіарелаксаційні типи;
- вводиться у науковий обіг конкретний фактичний матеріал фрагменти розважальної продукції, що демонструє закономірності та структурну організацію розваг, продукованих аудіовізуальними засобами масової комунікації.
До інтеркурсу розважальної естетико-комунікативної системи, що завжди вважався чимось стороннім, екзотичним, чужим, ми, чи не вперше, вводимо цілі пласти не вивчених на рівні аудіовізуальної журналістики явищ національної культури (вуличних традицій спілкування, вечорниць, обрядів ініціації, дефлорації тощо, весняних та літніх ігор, ярмаркової культури, вертепу та ін. (додатки Б-Ж, розділи І-ІІ)) та серйозних їх переосмислень українськими вченими М.Грушевським, І.Франком, С.Килимником, О.Воропаєм, В.Давидюком, І.Денисюком, а також власні потрактування національних особливостей розважального функціонування сучасних медіа, які ставлять розважальний дискурс врівень факторів, які істотно впливають на процес національно-духовної самоідентифікації українського народу та популяризують імідж України у світі.
Світовий контекст явищ медіарелаксації засвідчується на рівнях:
а) методологічної бази для написання наукової роботи;
б)діахронічної матриці розвитку явищ видовищної естетико-комунікативної системи (перший розділ дисертації, додатки А-Г);
в)новітніх формул, які використовуються як аналог для створення популярних шоу на провідних телеканалах (другий розділ наукової роботи).
Найбільше уваги приділяється журналістикознавчому аспектові згаданого контексту питанню присутності на каналах 1+1”, Інтер” медіапроектів, створених за запозиченими взірцями, та проблемі наслідувань і чужорідних впливів у національному інформаційному просторі.
На захист виносяться:
- концепція функціонування електронних ЗМІ в аспекті розважальності;
- обrрунтування зв`язку розважального компонента мас-медіа з етнофольклорними джерелами;
- авторська інтерпретація структури трансльованої засобами масової комунікації продукції (на основі критерію розважальності);
- думка про те, що розважальність загалом (зокрема в аудіовізуальному вияві на рівні журналістикознавства) важливий складник самоідентифікації українського народу;
- твердження про можливий пріоритет релаксаційно орієнтованих медіапроектів для популяризації іміджу України у світі.
Теоретична цінність роботи полягає в тому, що у ній:
- зроблено внесок у створення теорії релаксаційного функціонування електронних ЗМІ;
- здійснено розв`язання проблем релаксації у широкому контексті і продемонстровано можливість медіаінтерпретацій розважальності з урахуванням інтертекстуальних зв'язків усередині глобальної релаксаційної системи;
- розроблено методику структурного аналізу досліджуваних явищ, що створює основу для їх вивчення у вимірі проблем теорії й практики журналістикознавства;
- введено важливі терміни, поняття, гіпотези, які доповнюють здобутки у галузі журналістикознавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх застосування під час створення якісних розважальних проектів електронних ЗМІ, що базуватимуться на здобутках української релаксаційної естетико-комунікативної системи.
Викладені в науковій праці положення також можуть бути використані:
- у навчальному процесі при читанні нормативних журналістико-культурологічних та семіотико-комунікативних курсів, спецкурсів і спецсемінарів з історії й теорії журналістики та масової комунікації;
- під час подальших наукових розробок цієї теми.
Особистий внесок аспіранта. Наукова робота та усі статті виконані дисертантом самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні наукові напрацювання, важливі положення й результати дисертаційного дослідження обговорювалися на Всеукраїнській науковій конференції Світ слов`янства” (Луцьк, травень 2003 р.), Восьмій всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, жовтень 2003 р.), Міжнародній науковій конференції Четверті лесезнавчі читання” (Луцьк, лютий 2004 р.), на Міжнародних науково-практичних конференціях "Журналістика 2004 у світлі підготовки журналістських кадрів", "Перспективи розвитку молодіжної журналістики у контексті євроінтеграційних процесів”) (Київ, травень 2004 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції Українська журналістика в контексті доби” (Львів, вересень 2004р.) та щорічних звітних науково-практичних конференціях викладачів та студентів Львівського національного університету імені Івана Франка (2002-2004 рр.); на П`ятих лесезнавчих наукових читаннях (Луцьк, лютий 2005 р.), на міжвузівському науковому семінарі „Терміносистема слов`янського літературознавства” (Луцьк, квітень 2005 р.), Міжнародному науково-практичному семінарі „Українська і польська сучасна література для дітей та юнацтва” (Луцьк, червень, 2005 р.), Дев’ятій всеукраїнській науково-практичній конференції Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, жовтень 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції Українська журналістика та закономірності розвитку сучасного світового інформаційного простору” (Дніпропетровськ, листопад 2005 р.).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено більш ніж у сорока публікаціях, 17 з яких розміщено у виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох (сформованих за принципом вертикального (градація розважальності) та горизонтально-синтагматичного (діалектична єдність форми і змісту)) способів структурування естетико-комунікативних систем) частин із органічно вписаними у їхній контекст традиційними проблемами та висновків. Загальний обсяг дослідження 186 сторінок; список літератури включає 342 використаних джерела; дисертаційні додатки містять матеріали, які доповнюють та ілюструють окремі положення дослідження:
а) схему розвитку видовищної комунікації (додаток А);
б)таблиці, які демонструють аналогію давніх і сучасних розваг у вимірах національної та світової культури (додатки Б-Г);
в)таблицю і графік динаміки пропозиції власне розважальних програм (додатки Д-З);
г)аналіз даних проведеного дисертантом анкетування, що засвідчує переваги реципієнтів у споживанні продукції електронних ЗМІ.

bibliography

ВИСНОВКИ

Доповнивши генетичну модель розвитку й сприймання релаксаційної естетико-комунікативної системи напрацюваннями із журналістикознавства, ми підтвердили магістральну тезу наукового дослідження про тісний зв`язок давньої та сучасної комунікацій і запропонували власну концепцію функціонування сучасних електронних ЗМК в аспекті розважальності як достатньо структуровану систему, що сягає своїм корінням міфо-ритуальної давнини й засвідчує присутність у новітньому інформаційному просторі майданної сміхової традиції спілкування та організації видовищ. У вимірі медіа релаксація базується на постійно діючих трансформаціях традиційних моделей організації розваг і презентує друге життя” цивілізації та культури, що становить аксіоматичне ядро української ментальності та історично визначеної свідомості перехідної доби. Окреслена концепція ставить розважальність врівень вартісної стратегії теоретичного і практичного журналістикознавства.
І. У першому розділі дисертації ми проаналізували співмірні етнофольклорним архетипам медіарозваги: еротичні, сміхові, травестійні, кулінарні, музичні, розмовні, про світ моди, репрезентуючи їх як трансформовану у контексті сучасного журналістикознавства колективну комунікативну діяльність народу спосіб формування та збереження його традицій. У процесі аналізу ми прийшли до висновків:
·Електронні засоби масової комунікації широко висвітлюють проблеми сміхової культури та інтимних стосунків у еротично забарвлених ігрових проектах (модифікаціях давніх розваг). Колишня і сучасна релаксація постають у вигляді ієрархічної структури комунікативних блоків, що обов`язково присутні у будь-якій з окреслених нами ігрових форм. Отже, подібна структура не нав`язується сучасним медіапрограмам, а витікає із самої природи жанру”, тому її слід вважати одвічною, архетипною, універсальною, абсолютно неуникною.
·Суспільній значущості трансльованих медіа ритуальних” розваг: музиці, кулінарії, попередниця сучасної журналістики журналістика тоталітарного суспільства приділяла дуже мало уваги. Ці явища незмінно пов`язувались із нераціональністю, політичними тривогами, деrрадацією, асоціальною поведінкою тощо. Однак, проаналізувавши пласт сучасних медіапроектів, ми зрозуміли, що вся названа „ритуальна” синкретика не самодостатня, це те, що теж диктується” потужною традицією і є свідченням загального культурного розвитку та добробуту держави.
·Надзвичайно популярними на сьогодні є розважальні передачі за західними формулами розмовних шоу, мета яких відверті розповіді про те, що складає табу. Як ми довідалися, розкриття табуйованих тем найбільш оптимально відбувається у розважальній формі. Тому її успішно використовують журналісти та ведучі телепрограм.
·Явища техногенної культури, які потрапили в поле зору сучасного журналістикознавства, описуючи реальність за моделями архаїчних структур: ритуалів, обрядів, видовищ (які, видозмінюючись у контексті медіа, трансформувались у розваги), мають багато спільного у сприйманні, розумінні та переосмисленні інформації з естетикою міфа. Якщо правильно зрозуміти семіотику зміфологізованих мас-медіа, то вони не здаватимуться нам такими примітивними.
·Порівняно з другим (формально запозиченим з інших культур (а насправді універсальним)), перший (сакрально розважальний за змістом) зріз розваг ще у вертепній традиції вважався питомо українським. Саме його, як міркують дослідники, думку яких ми поділяємо, слід вважати взірцем світосприймання й самовираження нашого народу, його праінформаційним кодом, ментальним архетипом, домінантою національної свідомості, а не лише стереотипом, що презентує українську культуру як розважальний модуль у світовому інформаційному контексті. Це сучасним журналістам, медіакритикам слід обов’язково врахувати і використати для створення позитивного іміджу нашої держави у світовому співтоваристві.
·Новітні проекти електронних ЗМІ за своєю природою і структурою дуже близькі до етнофольклорних ігор та карнавально-майданних перевтілень, однак вихідний матеріал для пародійного переосмислення у ситуаціях їх ігрореалізації оперативний і власне журналістського характеру.
ІІ. Аналізуючи програми за принципом градаційної втрати розважальності, до категорії формально розважальних ми зарахували: спортивні, інтелектуальні програми, комерційні ігри, реальні шоу, рекламу, жахи, фантастику. Реласкаційний складник у цих проектах дуже важливий, проте не основний; він тією чи іншою мірою поєднується з іншими. Названа категорія продукованих ЗМІ розваг вважається такою, що начебто потрапила під згубний вплив американської культури. Однак ми проаналізували названі проекти як явище глобальне й загальнолюдське, притаманне усім естетико-комунікативним системам світу. Результатом такого аналізу стали висновки про те, що:
·Спортивні передачі є інваріантами колишніх публічних ігор. Створення окремих спортивних каналів, сайтів, періодичних видань, переосмислення реалій політичного та економічного життя у категоріях змагальності свідчення надзвичайної популярності спорту та спортивного журналізму.
·Бурхливий розвиток техніки та комунікацій створює зручні умови для поширення інтелектуальної релаксації. Розглядаючи продуковані мас-медіа розваги, не лише як рекреативний елемент сучасного виробництва ЗМІ, а більшою мірою як бачення світу у постмодерній інтерпретації, що містить давно забуті культурні архетипи, ми прийшли до думки: інтелектуальною можна назвати будь-яку програму, адже кожна з них містить у собі проблему, що може бути прочитана буквально або фігурально.
·Одним з найамбівалентніших компонентів медіарелаксації є на сьогодні реклама. Реклама здатна розважати по-різному. Найбільш успішною стає вона тоді, коли їй вдається зачепити глибинні міфологічні структури світобачення, використати сакральні національні ігрові формули, напівмагічні символи і знаки. Рекламні образи повертають нас до простору торжища, ярмарки, що зберегли традиції обміну в атмосфері майданних дійств, тому високе і низьке у царині карнавалізованої (особливо політичної) реклами почасти міняється місцями і назовні виринає те, що у повсякденному житті вважалося б аморальним.
·Це ж можна сказати й про важливий компонент аналітичного журналістикознавства кінематограф з його логікою карнавального стилю, ядром якої є амбівалентна простота майданного спілкування.
·Демонстрація жахів, поряд із ненормативним мовленням, є найбільш суперечливим та найменш дослідженим виявом медіарелаксації і спонукала для свого осмислення звернутися до наявних концепцій розуміння привабливості потворного. Аналізуючи аудіовізуальне насилля, ми змушені були резюмувати, що у людей (особливо дітей) існує потяг до споглядання трагічного. Виявляється, продукція з елементами насилля задовольняє одвічну суспільну потребу, тому навіть серйозні (політико-ідеологічні та ін.) проекти формально творяться журналістами і сприймаються реципієнтами з відтінком розважальності.
·Погляд на марґінальну продукцію крізь призму мистецтва формули” (запозичень) вивів нас на досвід інших країн і дозволив довести на рівні елементарної логіки, що певні тенденції у царині медіа та журналістики ми проходимо, хоч і пізніше, ніж інші європейські країни, але за аналогічною універсальною архетипною схемою.
·Класифікація розважальних і створених у розважальній формі проектів здійснюється у нашій роботі за класичними принципами вертикального структурування культури, які, на жаль, не завжди спрацьовують.
ІІІ. Пошук нових форм співвідношення та інтерпретації релаксаційної медіапродукції магістральна ідея останнього розділу дисертаційного дослідження, у якому ми зіткнулися із властивим для сучасних медіа цивілізаційним принципом переходу від виконання ритуалу до гри у ритуал. Як виявилося:
·Принцип релаксаційного дублювання став обов`язковим для усього масиву аудіовізуальної продукції, що містить у собі приховані ігрові міфологічно-ритуальні механізми. Гра у контексті перехідної культури є найфундаментальнішою стратегією медіавиробництва і відповідно найефективнішою формою розвитку масової комунікації та журналістики.
·Гра сучасних електронних ЗМІ з реципієнтом, текстом та хронотопом наближає нас до іронічного модусу базового принципу теорії медіаграмотності, яка припускає існування реальності, що не піддається звичним принципам пізнання і втілюється у іманентно притаманних їй трикстеризованих містифікаціях, які інспірують спосіб існування електронних ЗМІ та їх аудиторії. Гра у просторі медіа не лише форма організації дійств, але й одвічна (довербальна) форма навчання й виховання суб’єктів комунікації.
·Укладений нами у І-ІІ розділах дисертаційного дослідження та поданий у додатках тезаурус медіарозваг розмежовує релаксаційну продукцію й пропонує обмежені заявленою концепцією найефективніші способи її сприймання. Подані структури ігрових алофонів створюють цілісну та достатньо узагальнену формалізовану систему. Цю систему слід оцінювати за її ж внутрішніми законами, у вимірі яких морально-етичний критерій, на жаль, не є основним.
·Для читання” усіх виявів продукції медіа якнайкраще підходять рецептивні моделі сприймання, що базуються на принципах структуралізму й семіології і передбачають кодування та декодування текстів. Рецептивний тип комунікації включає моделі, в основі розуміння яких уявлення про комунікативний процес як багатовекторну, багаторівневу, діалогічну, мислячу” структуру. Ключові принципи рецептивності множинність значень медіатекстів та верховенство сприймача у їх тлумаченні.
Отже, новітня естетико-комунікативна система осягається виключно в своєму ігровому релятивізмі, тому лише високий рівень індивідуального таланту реципієнта-інтерпретатора та глибина проникнення в архетипно-міфологічну кодифікацію медіатекстів може забезпечити комунікативну владу над ними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Наукова література
1. Аверинцев С.С. Бахтин. Смех. Христианская культура // М.М.Бахтин. Pro et contra. Личность и творчество М.М.Бахтина в оценке русской гуманитарной мысли. Антология. СПб.: Изд-во русского Христианского гуманитарного ин-та, 2001. Т. 1. С. 314321.
2. Амонашвілі Ш. Хай буде все, як є //Кур`єр ЮНЕСКО. 1991. №7. С. 2225.
3. Античные теории языка и стиля / Под ред. О. М. Фрейденберг. М. Л.: Соцэкгиз, 1936. 341 с.
4. Антонова О. Інтернет як новий медіа-простір // Медіа-атака: матеріали міжнар. наук. конф. «Медіа-освіта як частина громадянської освіти». Л.: Західноукраїнський медіа-центр «Нова журналістика», 2002. С. 911.
5. Аристотель. Сочинения. В 4 т. Т. 1. М.: Мысль, 1976. 550 с.
6. Аристотель. Поэтика. К.: Мистецтво, 1967. 134 с.
7. Арнольди Э. М. Жизнь и сказки Уолта Диснея. Л.: Искусство, 1983. 211 с.
8. Балюк Н. 10 подій, що потрясли Україну // Високий замок. 2002. №12. С. 3.
9. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Пер. с фр. Г.Косикова. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
10. Барт Р. Мыльные порошки и детергенты (из книги «Мифологии») // http://nsu.ru/psych/internet/bits/barthes1.htm
11. Баткин Л. Смех Панурга и философия культуры // М.М. Бахтин. Pro et contra. Личность и творчество М.М.Бахтина в оценке русской гуманитарной мысли: Антология. СПб.: Изд-во русского Христианского гуманитарного ин-та, 2001. Т. 1. 552 с.
12. Бахтин М.М. Pro et contra. Личность и творчество М.М. Бахтина в оценке русской гуманитарной мысли: Антология. СПб.: Изд-во русского Христианского гуманитарного ин-та, 2001. Т. 1. 552 с.
13. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. 2-е изд. М.: Худож. лит., 1990. 543 с.
14. Бахтин М. Смелее пользоваться возможностями // Новый мир. 1970. №11. С. 2231.
15. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Академія, 2004. 344 с.
16. Бейтсон Г. Экология разума: Избр. статьи по антропологии и эпистемологии. М.: Смысл, 2000. 476 с.
17. Бергсон А. Сміх. Нарис про значення комічного / Пер. з фр. К.: Основи, 1994. 165 с.
18. Бердяев Н. А. Судьба человека в современном мире // Новый мир. 1990. №1. С. 2431.
19. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. Минск: Прамеб, 1992. 384 с.
20. Библер В. С. От наукоучения к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. М.: Политиздат, 1991. 413 с.
21. Бідзіля Ю. Масова комунікація і проблема насильства над масовою свідомістю // http://www. new.ways.iatp.org.ua/new5/index5./htm
22. Білик О.М., Білик Я.М. Лудологічний принцип у філософській антропології Канта // http:/www.mpu.melitopol.net/conf_antro/4/bilik.html
23. Бодрияр Ж. Символический обмен и смерть / Пер. с фр. П.Зенкина. М.: Добросвет. 2000. 387с.
24. Бойченко О. Що таке масова культура і чи хаває її піпл // http://www.molbuk.cv.ua/2002/071/PK_1.html.
25. Борев Ю.Б. Эстетика. 3-е изд. М.: Политиздат, 1981. 399 с.
26. Брандіс Є. Нащадки Робінзона Крузо // Всесвіт. 1970. №7. С.157160.
27. Бурмака М.В. Технологія створення контактної телевізійної програми в контексті українського телебачення: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.08. Київ, 2003. 203 с.
28. Буряк В.Д. Українське інформаційно-художнє мислення: до проблеми інтелектуалізації і образного відображення інформації: Зб. пр. наук.-дослід. центру періодики. Л., 1999. Вип. 6. С. 213219.
29. Буряк В.Д. Філософські та концептуальні основи інформаційно-художньої свідомості: Навч. посібник. Д.: ДРВВ ДДУ, 2000. 60с.
30. Бурякін В.В. І. Вернадський про ноосферу. Напрями сучасного дослідження // Філософська і соціологічна думка. 1993. №3. С.1321.
31. Бэррел М.Р. И Бог заплакал // Человек. 1991. №6. С. 2327.
32. Вамперский В.П. Стилистическое учение Ломоносова и теория трёх стилей. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. 210 с.
33. Ватсьяяна Малланага Камасутра / Пер. с санскрита А. Я. Сыркина. М.: Наука. Изд. фирма «Восточная л-ра», 1993. 190 с.
34. Великий тлумачний словник української мови. К.; Ірпінь: ВПФ «Перун», 2001. 1440 с.
35. Beличко О. Казка як феномен культури (естетичний аспект аналізу): Автореф. дис. ... канд. філос. наук / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 1999. 16 с.
36. Вересень М. Табу. К.: Вид.-торг. фірма «Джерела М», 2001. 320 с.
37. Вересень М. Через двадцять років // Дзеркало тижня. 2004. №9. С. 4.
38. Вернадский В.И. Проблемы биогеохимии // Труды биогеохимической лаборатории. М., 1980. Вып. 16. С.1419.
39. Вернадский В.И. Научная мысль как планетарное явление. М.: Наука, 1991, 271 с.
40. Владимиров В.М. Від дискурсу до інтеркурсу // Наук. записки ін-ту журналістики. Т. 7 (квітеньчервень). К., 2002. С. 1719.
41. Воробьёв Н.Н. Предмет содержания теории игр //Г. Оуэн. Теория игр. М.: Мир, 1997. С. 36.
42. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис / Текст друкується за виданням: О. Воропай. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Мюнхен: Укр. вид-во, 1966. Ч. 1. 449 с.
43. Вулф В. Власний простір / Пер. з англ. К.: Альтернативи, 1999. 112с.
44. Выготский А.С. Психология искусства. Ростов н/Д: Феникс, 1998. 480 с.
45. Выготский Л. С. Игра и её роль в психическом развитии ребёнка // Вопросы психологии. 1966. №6. С.2430.
46. Габор Н. Проблеми медіаосвіти у контексті інформаційного середовища держави // Нові щляхи комунікації. 2002. №45. 89 с.
47. Гадамер Х. Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики. М.: Прогресс, 1987. 413 с.
48. Гегель. Эстетика. В 4 т. Т. 1. М., 1971.
49. Гейзінга Й. Homo Ludens. К.: Основи, 1994. 250 с.
50. Гендерні студії // Незалежний культурологічний часопис «Ї». 2000. №17. С.8.
51. Генкин Д.М. Массовые праздники: Учеб. пособие для студентов институтов культуры. М.: Просвещение, 1975. 341 с.
52. Генон О. О смысле карнавальных праздников. Пер. с фр. Н.Стефанова// Вопросы философии. 1991. № 4. С. 4347.
53. Грушевський М. С. Історія української літератури. В 6 т. 9 кн. К.: Либідь, 1993. Т.1. 392 с.
54. Гугенбюль А. Зловещее очарование насилия. Профилактика детской агрессивности и жестокости и борьба с ними. СПб.: Гуманитарное агентство «Академический проект», 2000. 220 с.
55. Гумилёв Л. География этноса в исторический период. Л.: Наука, 1990. 279 с.
56. Гундорова Т. Femina Melancholica: стать і культура в rендерній утопії Ольги Кобилянської. К.: Критика, 2002. 272 с.
57. Д`Ормессон Ж. Ігри без жартів // Кур`єр ЮНЕСКО. 1991. №7. С.3439.
58. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 296 с.
59. Данилюк А. Масова культура в контексті демократичних перетворень ХХст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 09.00.08 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2000. 17 с.
60. Даніельйо Р. Дитина розвивається у грі //Кур`єр ЮНЕСКО. 1991. №7. С. 2930.
61. Дёмин Труд и игра как виды и аспекты человеческой деятельности // Вестник Моск. ун-та. Сер. 7: Философия. М., 1983. №1. С. 1724.
62. Денисюк І. Амазонки на Поліссі. Луцьк: Надстир`я, 1993. 26 с.
63. Дзюба І. Між культурою і політикою. К.:Сфера, 1998. 373 с.
64. Дідро Д. Парадокс про актора. К.: Мистецтво, 1966. 145 с.
65. Ділі Дж. Основи семіотики / Пер. з англ. А.Карася. Л.: Арсенал, 2000. 232 с.
66. Дітковська І. Інтертекстуальність прози В. Пелевіна: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 01.01.02 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Дніпропетровськ, 2003. 17 с.
67. Дуб О. Медіаосвіта: світова практика на сучасному етапі // Нові шляхи комунікації. 2002. № 45. С. 10.
68. Дунаєвська Л. Українська народна казка. К.: Вища шк., 1987. 128 с.
69. Дюваньо Ж. Неукротимость духа // Курьер ЮНЕСКО. 1990. №2. С.7.
70. Еко У. Нам потрібен Лютер мережі// http:www.aup.iatp.org.ua/litplus/ lit8.php
71. Еліаде М. Мефістофель і Андроген. К.: Основи, 2001. 223 с.
72. Етимологічний словник української мови: В 7 т. К.: Наук думка, 1985. Т. 1. 407 с.
73. Етичні засади роботи журналіста: західний досвід / Адапт. та пер. Ін-ту масової інформації посольства Франції в Україні. К.: Ін-т масової інформації, Міжнар. організація захисту свободи слова «Репортери без кордонів». 2003. 79 с.
74. Ешкілєв В. «Бу-ба-бу». Глосарійний корпус // Плерома. 1998. №3. С. 1417.
75. Євшан М. Боротьба генерацій і українська література // М.Євшан. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Наук. думка, 1998. 369 с.
76. Жінка як текст. К.: Факт, 2002. 208 с.
77. Забужко О. Польові дослідження українського сексу. К.: Факт, 1999. 210 с.
78. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. 340 с.
79. Загребельний П. Я не вірю в книжки, які не читаються // ynnh://www.2000.cv.ua/Archive/2000_29/arts.htm#02
80. Здоровега Й.В. Свобода, відповідальність, професіоналізм // Укр. журналістика. Генезис і сучасні проблеми // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. журналістики. Вип. 17. Л.: Світ, 1992. С. 914.
81. Здоровега Й.В. Теорія і методика журналістської творчості: Навч. посібник. Л., 2000. 180 с.
82. Зенкин С. Писатель в маске монстра// Иностранная литература. 1993. №1. С. 146150.
83. Зернецька В. О. Нові засоби масової комунікації і соціокультурний аспект. К.: Наук. думка, 1993. 130 с.
84. Зеров М. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1991. Т. 2. 375 с.
85. Зубавіна І. Скриньку Пандори закрито не повністю // Кіно-театр. 1999. №2. С. 5152.
86. Иванов Вяч. Значение идей М.М.Бахтина о знаке, высказывании и диалоге для современной семиотики // Бахтин М.М. Pro et contra. Личность и творчество М.М.Бахтина в оценке русской гуманитарной мысли: Антология. СПб.: Изд-во русского Христианского гуманитарного ин-та, 2001. Т. 1. 552 с.
87. Иванов Вяч. Из заметок о строении и функциях карнавального образа // Проблемы поэтики и истории литературы: Сб. науч. тр. Саранск: Каф. русс. и заруб. л-ры Мордовск. гос. ун-та им. Н. Огарёва, 1973. С. 3753.
88. Ивер-Жалю Э. Масленица // Курьер ЮНЕСКО. 1990. Февр. 3237.
89. Із Саддама Хусейна зроблять телезірку // Експрес. 2005. 411 серп. С. 1.
90. Искусство кино. 1992. №6. С. 20.
91. Календарь неординарных событий // Деловая столица. 2002. №2. С. 1014.
92. Калинська Л. Синтез масового й елітарного (на матеріалі прози Юрія Андруховича) // Слово і час. 1998. № 2. С. 1216.
93. Камос-Кру Б. Гра і релігія в Африці // Кур`єр ЮНЕСКО. 1991. №7. С. 3033.
94. КВН: Взгляд через четверть века // Телевидение вчера, сегодня, завтра. М.: Искусство, 1987. С. 8498.
95. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Кн. І. К.: АТ «Обереги», 1994. Т. І (зимовий цикл). 392 с.
96. Кімакович І. Задзеркалля сміху // Український світ. 1998. №10. С. 610.
97. Кісін В. Режисура як мистецтво та професія // Телерадіокур`єр. 2000. №6. С. 1017.
98. Клаус Г. Философские аспекты теории игр // Вопросы философии. 1968. № 8. С. 48.
99. Климець Ю. Купальська обрядовість на Україні. К.: Наук. думка, 1986. 213 с.
100. Кормільцев І. Покоління Х // Незалежний культурологічний часопис «Ї». 2002. № 24. С. 178182.
101. Косюк О. Еротичні ігрові проекти електронних ЗМІ. Світовий аспект, національні особливості // Наук. вісн. ВДУ ім. Лесі Українки. 2003. №12. C. 263267.
102. Косюк О. Ігрова природа ЗМІ: генетико-термінологічний аспект дослідження проблеми // Матеріали всеукраїнської наук.-практ. конф., 23-24 верес. 2004 р. Львів, 2004. С. 429433.
103. Косюк О. Інтелектуальні розваги у телевізійній інтерпретації // Філологічні студії: Наук. часопис. 2003. №1 (21). С. 140147.
104. Косюк О. Історичний дискурс гедонізму у контексті новітніх електронних ЗМІ // Телевізійна й радіожурналістика. 2003. Вип. 5. С.148158.
105. Косюк О. Медіагрища // Незалежний культурологічний часопис «Ї». 2004. №33. С. 178188.
106. Косюк О. Медіаініціації насиллям // Львівська газета. 2004. 20 лип. С. 4.
107. Косюк О. Медіарелаксаційний дискурс як органічне явище у структурі національної культури // Проблеми славістики: Наук. часопис. Луцьк, 2003. № 4 (23). С. 5966.
108. Косюк О. Переосмислення асимілятивних явищ сучасної релаксаційної медіа-культури у категоріях культурологічно-семіотичного дискурсу // Проблеми славістики: Наук. часопис. Луцьк, 2003. №2 (21). С. 6165.
109. Косюк О. Релаксаційна концепція як гарант розуміння продукції новітніх електронних ЗМІ // Поліграфічна і видавнича справа: Наук.-техн. зб. Л.: М-во освіти і науки України, Українська академія друкарства. 2003. № 40. 166173 с.
110. Косюк О. Світе мій, дзеркальце, скажи // Медіакритика: Дайджест електронного ж-лу. Л.: ЗУМЦНЖ, 2003. №2. С. 1316.
111. Косюк О. Світ реальний і трансльований // Медіакритика: Дайджест електронного журналу. Л.: ЗУМЦНЖ, 2003. №1. С. 1420.
112. Косюк О. Синтез масового й елітарного як визначальна риса техно-генного мистецтва у контексті вертикального структурування культури // Філологічні студії: Наук. часопис. 2003. №34 (23). С. 146-154.
113. Косюк О. Сучасні електронні ЗМІ. Декодування міфосемантики // Наук. вісн. ВДУ ім. Лесі Українки. 2004. №6. С. 242247.
114. Кримський С. Дух гри і національний дух // Кур`єр ЮНЕСКО. 1991. №7. С. 4247.
115. Кудор Л. Станцуем карманьолу! // Курьер ЮНЕСКО. 1990. №2. С.9-10.
116. Курицын В. Постмодернизм: новая первобытная культура // Новый мир. 1992. №2. С. 226231.
117. Лакан Ж. Телевидение. М.:ИТДК "Гнозис", Логос, 2000. 200 с.
118. Лалл Джеймс. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід / Пер. з фр. О. Гриценко, Г. Гарастович, А. Гриценко. К.: К.І.С., 2002. 264 с.
119. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. М.: Прогресс-Академия, 1992. 376 с.
120. Леви-Строс К. Путь масок / Пер. с фр. М.: Республика, 2000. 399 с.
121. Леви-Стросс. Структура и форма. Размышления над одной работой В. Проппа / Пер. с фр. // Зарубежные исследования по семиотике фольклора. М., 1985. С. 176189.
122. Легка О.С. Еротичний роман у віршах Наталії Лівицької-Холодної: Дис. ... канд. філол. наук: 01.01.02. Львів, 1999. 186 с.
123. Лем С. Эротика и секс в фантастике и футурологии // Человек. 1991. № 6. С. 4143.
124. Лернатович В. Ментальність і преса: Зб. пр. наук.-дослід. центру періодики. Л., 1999. Вип. 6. С. 328330.
125. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування: Підручник. Л.: Паіс, 2000. 366 с.
126. Лизлова С.М. Гра у постмодерністському творі: Автореф. ... дис. канд. філол. наук / Харків. ун-т ім. М.Каразіна. Х., 2003. 20 с.
127. Лихочёв Д. Древнерусский смех // Бахтин М.М. Pro et contra. Личность и творчество М.М. Бахтина в оценке русской гуманитарной мысли: Антология. СПб.: Изд-во русского Христианского гуманитарного ин-та, 2001. Т. 1. 552 с.
128. Лотман Ю. М. Избранные статьи. В 3 т. Т. 1. Статьи по семиотике и типологии культуры. Таллин: Александра, 1992. 480 с.
129. Лотман Ю. Семиосфера. СПб.: Искусство-СПБ, 2000. 704 с.
130. Лотман Ю. Семиотика культуры и понятие текста // Труды по знаковым системам: Учёные записки Тартуск. гос. ун-та. Вып. 515. Тарту, 1981. С. 1725.
131. Лотман Ю. //http://lib/ru/CINEMA/kinolit/LOTMAN/kinoestetika.txt
132. Лотман Ю.М. Избранные статьи. В 3 т. Т. 1. Статьи по семиотике и типологии культуры. Таллин: Александра, 1992. 480 с.
133. Лотреамон. Из песен Мальдорора // Иностранная литература. 1993. №1. С. 151.
134. Лоуренс Д. Порнографія і непристойність // Всесвіт. 1989. №5. С. 121129.
135. МакЛюэн М. Телевидение. Робкий гигант // Телевидение вчера, сегодня, завтра. М.: Искусство, 1987. С. 156157.
136. Малий М. В. Телебачення і кіно у полоні терору // Вісн. КНУ ім. Тараса Шевченка: Журналістика. Вип. 10. 2003. С. 1214.
137. Маньян Ж. Спорт і гра // Кур`єр ЮНЕСКО. 1991. №7. С. 3941.
138. Маринович М. Уникнення апокаліпсису: шанси та ілюзії // Уникаючи апокаліпсису: Зб. ст. та матеріалів з філософії масової комунікації. Л.: ЗУМЦНЖ, 1999. С. 29 37.
139. Мартынов И. Российская массовая культура ко