Мистецька періодика Одеси другого десятиріччя ХХ століття

brief description

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.І.І. МЕЧНИКОВА

Хобта Олена Ігорівна

УДК 070 : 7 (477. 74) 19” (043. 5)

Мистецька періодика Одеси другого десятиріччя ХХ століття

історико-функціональний аспект
та інтерпретаційні особливості

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник: доктор
філологічних наук, професор
Сидоренко Наталя Миколаївна

ОДЕСА 2005

Зміст
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Мистецька періодика Одеси: стан дослідженості11
РОЗДІЛ 2. Зародження та формування мистецької періодики Одеси другого десятиріччя ХХ століття.20
2.1. Мистецька атмосфера Одеси на початку ХХ століття.22
2.2. Становлення місцевої мистецької періодики35
Висновки..92
РОЗДІЛ 3. Інтерпретаційні особливості одеської мистецької періодики другого десятиріччя ХХ століття..95
3.1. Критична рецепція мистецької дійсності..96
3.2. Відображення літературного процесу початку ХХ ст. на сторінках Основи” (1915)..132
Висновки 142
РОЗДІЛ 4. Зображальність на сторінках мистецької періодики Одеси.144
Висновки 165
ВИСНОВКИ. 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176
ДОДАТКИ 195

ВСТУП
Мистецька періодика Одеси початку ХХ століття явище цікаве й оригінальне в духовному, літературно-художньому, публіцистичному, аспектах, що мало свою окрему суспільно-духовну нішу. На процесі розвитку одеської періодики початку ХХ століття позначилося чимало політично-національних і духовно-культурних чинників, породжених революційною добою, які щоразу по-новому змінювали мистецьке обличчя міста. У творчих пошуках тут зібралося ціле гроно талановитих письменників, драматургів, критиків, режисерів, акторів, музикантів. Зусиллями і працею Ю. Олеші, В. Катаєва, І. Ільфа, Е. Багрицького, В. Нарбута, Б. Фліта, Ф. Сегаля, Л. Кармена, Е. Кроткого, В. Дорошевича та багатьох інших формувалася літературно-мистецька, сатирично-гумористична, громадсько-політична періодика Одеси початку ХХ століття.
Преса Одеси, присвячена культурно-духовному життю складова історії розвитку розгалуженої регіональної періодики, водночас це й частина тієї системи видань, що функціонували на території України в зазначений період, але, на жаль, несправедливо забута, недостатньо досліджена; фрагментарно, як тло для розкриття певних подій та явищ, діяльності діячів та організацій.
Характерною особливістю даного етапу став бурхливий розвиток журналістики, у цей час відбувається перерозподіл періодики за регіонами: за темпами зростання на перший план вийшла провінційна преса. Одеса посідала тут одне з провідних місць. Одеська журналістика останнього дореволюційного десятиліття вирізнялася достатньою різноманітністю з точки зору періодичності, типологічних ознак, розповсюдження, партійної належності, мовної поліфонії тощо. У місті функціонувала розгалужена система періодичних видань: газети, журнали, вісники, бюлетені, щоденні, щотижневики, щомісячники. Виникла ціла низка спеціалізованих видань: суспільно-політичних, наукових, довідкових, спортивних, літературних, сатиричних, театральних, а також педагогічних, промислово-господарських тощо. Майже кожна організація мала свій періодичний орган вісники пароплавства, земства, виноробства, борошномельної фабрики, фінансів, різних галузей промисловості.
Відрізнялася місцева періодика також мовною поліфонією. Національно-мовний склад міста був дуже різноманітним, тому в одеському просторі виходили видання російською, українською, єврейською, німецькою, польською, французькою, грецькою, англійською, литовською, румунською, сербською, болгарською мовами.
Особливо плідним на періодичні видання на обширах країни був 1917 рік. Лютнева революція у Російській імперії, що відбулась мирним шляхом, проголосила демократичні свободи, передусім свободу слова та преси, здійснила амністію політичних в’язнів, створила умови для розвитку політичних течій та нових періодичних видань. Завдяки демократичним зрушенням цей рік увійшов в історію одеської журналістики як час інформаційного вибуху”, що красномовно підтверджується відповідними даними [Рис. 1. А].
На межі століть бурхливо розвивається періодика, присвячена культурно-духовному життю міста: театральна, музична, літературна, фотографічна. Така розмаїтість мистецьких видань пояснюється загальною тенденцією для всієї країни, адже основна прикмета мистецької періодики визначеного періоду остаточна втрата позицій товстого” журналу, присвяченого всім видам мистецтва; переважання спеціалізованих часописів. Значно зросла кількість театральних видань. Аналогічне явище спостерігалося й раніше, але здебільшого в столиці Російської Імперії.
Незважаючи на бурхливий розвиток мистецтв та мистецької періодики, преса не розглядалася досі як цілісне явище, не досліджувалися взаємозв’язки та закономірності її становлення. Стислі відомості про одеську пресу початку ХХ століття знаходимо в працях В. Ігнатієнка, Л. Ільїнського, бібліографічних покажчиках періодики. Важливим внеском у вивчення історії одеської періодики стали розвідка С. Л. Рубінштейна, книга І. С. Гребцової. Початок нового століття позначився пожвавленням інтересу до минулого міста, історії мистецтва та періодики, внаслідок чого побачили світ деякі цікаві дослідження. Проте у цих працях періодика розглядається лише як супутниця мистецтва та виступає як джерело дослідження тих чи інших аспектів історичного минулого.
Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що мистецька преса Одеси одного з центрів культури тодішньої Російської імперії, яка є складовою частиною журналістики України, донині не була об’єктом спеціального комплексного дослідження. Бібліографічно зафіксовано в різних джерелах лише частину мистецької періодики. Решту, на жаль, ще не опрацьовано і не введено в науковий обіг. Чималу кількість видань втрачено, тим більше, що деякі з них побачили світ в обсязі кількох номерів. Про їх вихід свідчать згадки в різних інформаційно-хронологічних джерелах. Створення бібліографічного покажчика мистецької преси Одеси початку ХХ століття, яка є складовою розгалуженої регіональної періодики України, важливе і актуальне завдання, розв’язання якого дозволить якнайповніше бібліографувати одеську періодику.
У сучасній українській історіографії дуже актуальним є створення наукових досліджень, в яких, на основі історико-аналітичного аналізу у поєднанні з хронологічно-бібліографічною описовістю видань розглядалися б специфічні особливості розвитку української преси в окремих регіонах, великих містах, що були центрами духовного та культурного життя країни. В Одесі у досліджуваний період бурхливо розвивався театр, кіно, музика, фотомистецтво, зародилися та пройшли етап становлення спеціалізовані мистецькі видання, які зберегли живу картину культурного, громадсько-політичного та економічного життя країни. Дослідження процесу становлення, розвитку й умов функціонування мистецької преси другого десятиріччя ХХ століття стане одним із важливих кроків на шляху до створення репертуару періодики України, що є одним із найактуальніших завдань українського пресознавства..
Періодика присвячена культурно-духовному життю є важливим історичним джерелом, без якого неможливо висвітлити минуле, а особливо це стосується неоднозначного стану мистецтва на початку ХХ століття, який перегукується із ситуацією, яка утворилася на початку ХХІ століття.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась на кафедрі журналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова згідно з планом наукової роботи, тема якої Діалог у мистецтві слова” (затверджена вченою радою Одеського національного університету, номер державної реєстрації 0101U00142).
Мета і завдання дослідження зумовлені необхідністю створення бібліографії одеської періодики початку ХХ століття та підготовки науково-об’єктивної праці з історії зародження, виникнення та становлення одеської журналістики, яка б стала необхідним матеріалом для вивчення мистецької періодики України.
Мета проведеного дослідження опрацювання і введення в науковий обіг одеських літературних, сатиричних, гумористичних, театральних, музичних, фото- та кіновидань другого десятиріччя ХХ століття; історико-функціональний аналіз мистецької преси, вивчення її структури, проблемно-тематичних аспектів, ролі в інтенсифікації процесу загального поступу мистецтва та у вихованні смаків мас; впливу на розвиток мистецької періодики.
Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:
- узагальнити процес зародження та формування мистецької періодики Одеси;
- відтворити процес становлення театральних, літературних, музичних, фото- та кіно видань досліджуваного періоду;
- проаналізувати структуру й змістову наповненість часописів, їхнє проблемно-тематичне спрямування;
- охарактеризувати зовнішній вигляд видань, наповненість зображально-ілюстративним матеріалом;
- простежити взаємозв’язок стану мистецтв у місті та розвитку відповідної періодики;
- визначити роль і місце мистецьких часописів Одеси в системі журналістики України.
Об’єкт дослідження мистецькі періодичні видання Одеси другого десятиріччя ХХ століття, а саме: театральні, музичні, літературні, сатирично-гумористичні, кіно-, фотогазети та журнали; процес їхнього створення та генезис, функціональний аспект.
Предмет дослідження структура, змістова наповненість мистецької періодики Одеси, її тематична спрямованість, типологія.
Хронологічні межі дослідження охоплюють друге десятиріччя ХХ століття, позначене політичною та економічною нестабільністю, громадянською війною, революцією та головне бурхливим розвитком мистецтва, зародженням нових видів мистецької періодики: кіно, музичної, фото. Саме у 1920 році в Одесі встановилася радянська влада, яка поруч з економічними, соціальними реформами суспільства почала формувати нове мистецьке періодичне видання.
Методологічна основа дослідження визначена системою принципів (історизм, наукова об’єктивність, комплексність та достовірність) і методів, теоретичних узагальнень історико-журналістського знання. У комплексному дослідженні застосовано порівняльно-історичний, історично-генетичний, проблемно-хронологічний, історико-типологічний, діахронічний, біографічний методи.
Загальнометодологічним принципом дослідження є принцип історизму. Його суть полягає в тому, щоб усебічно й об’єктивно розглядати предмети і явища в їх розвитку, виявляти їх сутність, окремі і загальні закономірності, зв’язки.
Застосування історично-генетичного методу дозволяє врахувати не лише послідовність подій у часі, але й загальну динаміку соціального процесу. Суть методу в узагальненні фактичних історичних даних у напрямку відтворення загальної наукової картини. За логічною природою цей метод визначається як аналітико-індуктивний, за формою вираження і нформації описовий. Він дозволяє добре виявляти причинно-наслідкові зв’язки й закономірності історичного розвитку.
Порівняльно-історичний метод надає можливості для пізнання сутності явищ, що визначаються за подібністю і за різницею властивих їм якостей, а також проводити зіставлення у просторі і часі.
Історико-типологічний метод. Типологізація за формою є різновидом класифікації і є методом сутнісного аналізу. Вона полягає у розчленуванні сукупності об’єктів чи явищ на якісно визначені типи (класи) за властивими їм сутнісними ознаками.
Проблемно-хронологічний метод дозволяє розглядати явища і події в їх часовій послідовності, в динаміці.
Діахронічний метод полягає у фіксуванні якісних змін у ході розвитку явища чи предмету. Важливим при цьому є вибір критеріїв періодизації, які мають відбивати сутнісні риси змісту процесів, що аналізуються. Періодична преса є культурно-історичним суспільним утворенням, періодизація її дослідниками часто збігається із загально-історичною.
Біографічний метод дозволив встановити чимало фактів участі багатьох творчих особистостей у становленні мистецької журналістики.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній зроблена спроба цілісного дослідження мистецької періодики Одеси другого деятиріччя ХХ століття, де розглядаються загальні аспекти її становлення, розвитку й умов функціонування.
Бібліографовано і введено в науковий обіг майже 50 мистецьких видань. Здійснено цілісне вивчення структури й змісту часописів, їх проблемно-тематичних напрямів, доведено зосередженість співробітників цієї періодики на основних проблемах тогочасної мистецької дійсності, на процесі розвитку таких нових видів мистецтва, як кіно та фотографія. Проаналізовано зв’язок періодики з мистецтвом, владою та політичними зрушеннями в місті. Охарактеризовано особливості зовнішнього вигляду видань, наповненість зображально-ілюстративним матеріалом. Створено бібліографічний покажчик, в який увійшли театральні, музичні, літературні, сатирично-гумористичні, кіно- та фотовидання, які побачили світ в Одесі. Покажчик фіксує мистецьку періодику, починаючи з виходу першого спеціалізованого видання у місті і до 1920 року, включно.
Дисертантом відтворено фактологічну інформацію щодо редакційних колегій, місця, періодичності та іншої атрибуції (ціна, передплата, обсяг, адреси редакцій і друкарень які обслуговували видання), необхідної для виходу часописів у світ. Досліджено участь у мистецькій періодиці провідних публіцистів того часу.
Практичне значення результатів дослідження. Представлений у роботі фактичний матеріал, основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані при розробці спеціальних і нормативних курсів лекцій з історії української журналістики, при підготовці лекційного матеріалу для спецкурсу Одеська періодика початку ХХ століття” та Мистецька періодика України”, при розширенні тематики досліджень науковців, журналістів, філологів, істориків, при вивченні історії мистецтв Одеси та України взагалі, а також використано як інформацію при вивченні історії міста.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат й опубліковані наукові статті, в яких викладені основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладені у шести публікаціях у фахових наукових збірниках, матеріали дослідження доповідалися на міжнародних конференціях, зокрема Средства массовой информации в современном мире” (Санкт-Петербург, 2425 квітня 2002), Журналистика в 2001 году. СМИ и вызовы нового века” (Москва, 30 січня2 лютого 2002), всеукраїнських: Українська журналістика сьогодення у світовому інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та регіонального)” (Дніпропетровськ, 2627 вересня 2001), Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 1718 травня 2002, 2426 жовтня 2003), Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ століття” (Дніпропетровськ, 1112 листопада 2003).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в 7 публікаціях у провідних фахових наукових виданнях, 4 тезах повідомлень у збірниках матеріалів конференцій.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження 230 сторінок. Список використаних джерел містить 278 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ

В кінці ХІХ на початку ХХ століття Одеса була торговим, адміністративним, курортним, науковим та мистецьким центром на півдні Росії. Цікавим і значним явищем громадсько-політичного та культурного життя міста була його періодична преса. Вона була досить різноманітною за своєю політичною, ідейною, естетичною спрямованістю. Саме у цей час вагоме місце у системі періодичної преси посіли мистецькі видання.
Одеська літературно-мистецька періодика другого десятирічя ХХ століття, як важлива складова частина української журналістики, відіграла значну роль у розвитку мистецтв та мистецької періодики України. Пройшовши складний шлях становлення, розвитку і функціонування, вона на тлі розвитку мистецтв, а особливо нових для того часу фото та кіно продемонструвала активну та прогресивну роль періодичного видання у позитивних зрушеннях у мистецтві, у вихованні у глядачів та читачів гарного смаку.
Науковці-пресознавці сьогодні все частіше звертаються до історії регіональної періодики, досліджуючи як окремі видання так і загальні закономірності розвитку преси у конкретно визначений історичний момент, аналізуючи типологію, стиль, напрям. Низку досліджень присвячено і історії одеської періодики. Однак мистецька преса Одеси й донині залишається недослідженою.
У ХХ століття Одеса увійшла вже з досвідом видання літературної, сатирично-гумористичної, наукової, суспільної, духовної, довідкової періодики. Новини культурно-духовного життя друкувалися на сторінках усіх періодичних видань суспільного характеру. Ситуація змінилася на початку ХХ століття, коли з’явилися спеціалізовані мистецькі видання, присвячені різним видам мистецтва.
За кількістю спеціалізованих мистецьких видань, які побачили світ у другому десятиріччі ХХ століття, Одеса поступається лише Києву. В Одесі вийшло понад 50 мистецьких періодичних видань, різних за спрямуванням, періодичністю та якістю. Сформувалися такі види мистецьких спеціалізованих видань, як театральні, музичні, літературні, сатиричні, кіно- та фотовидання. Функціонувала ціла система мистецької періодичної преси, починаючи з серйозних мистецтвознавчих журналів і закінчуючи листками та газетами-копійками.
Найбільше було театральних видань: Артистическое справочное бюро” (1910), Обозрение театров” (1911), Театральные отголоски” (1910), Сцена и жизнь” (1911), Театр и танцы” (1911), Южное артистическое бюро” (1912), Современный театр” (1912), Театр и коммерческий листок объявлений” (1910), Сцена” (1912), Антракт” (19131914), Одесская рампа” (1914), Театральный курьер” (1913), Одесское обозрение театров” (19111917), Театральный листок” (19151916), Театр и кино” (19151919), Южный музыкальный вестник” (19151918), Театр” (1919), Театральный день” (19181919), Театр и искусство” (1919), Театральный листок” (19181919) Крім того, за театральним життям стежило й чимало інформаційних, літературно-політичних видань.
Саме в цей період виникли, вперше на Півдні Росії, музичний періодичний орган Южный музыкальный вестник” (19151918) науково-академічний журнал; спеціалізовані кінематографічні видання Программа и обозрение зрелищ и театров” (19081910), Кинематограф” (1910), Одесский иллюзион-кинематограф” (1911), Театр и кино” (19151919); спеціалізовані періодичні органи, присвячені фотографії: Вестник Одесского фотографического общества” (19121914), Русский фотографический вестник” (19141915).
Найкращі літературні сили Одеси знайшли вихід для своєї енергії в сатирично-гумористичних виданнях, які досягли у другому десятиріччі ХХ століття небувалого кількісного та якісного розквіту. За цей час вийшло понад 20 сатиричногумористичних видань: Волна” (1910), Одесская пчелка” (1909 1912), Крокодил” (1911), Одесская копейка” (1913, 1914), Юмористический пулемет” (1915), Стрелы” (1917), Бомба” (1917), Пуля” (1917), Газета-Ракета” (1918), Яблочко” (1918), Буржуй” (1918), Маленький сатирикон” (1918), Одесский чудак” (1918),Шпилька” (1918), Большая крокодила” (1919), Красное жало” (1919), Перо в спину” (1919), Щеткой по лысине” (1919), Красный смех” (1919), Кузькина мать” (1919), Бешенная тетка”(1919), Гилетина” (1919), ”Ежик в сметане” (1919), Лава” (1920), Облава” (1920). Деякі заплановані видання так і залишились рукописами. Так, журнал Прометей” у 1918 році повідомляє про підготовку до видання художньо-сатиричного часопису Плаха” за редакцією О. Курса, але, на жаль, йому не судилося побачити світ.
У складний час заборон усього українського з’явився вісник письменства, науки і громадського життя Основа” (1915) і був єдиним уособленням творчої енергії національної еліти. Засновниками вісника були журналіст І. Гаврилюк та письменник А. Ніковський.
У період останнього десятиліття дорадянської епохи одеська літературно-мистецька періодика залежно від виду розвивалася під впливом певних чинників: політичного стану суспільства, розвитку мистецтв, економічної нестабільності.
На долі тогочасної періодики негативно відбилася політична епоха суперечностей і розчарувань, що не спонукала до професійного розвитку, уособлюючись в безлічі перепон, виступала проти прогресивного в суспільному житті, особливо проти преси. У 1917 році періодика досягла небувалого за всю історію розквіту. Падіння царату і скасування царської цензури сприяло виникненню великої кількості видань, які, на жаль, мали дуже коротке життя. Надто це позначилось на найбільш політично активній періодиці сатирично-гумористичній. Більшість видань цього типу не дожили до третього номера.
Другий, не менш впливовий, чинник це стан мистецтва, який був тісно пов’язане з мистецькою періодикою, що спричинило їхній взаємовплив. Період з 10 до 20 року ХХ століття відзначився бурхливим розвитком мистецтв. Почали виникати безліч нових театрів, особливо театрів-мініатюр, до яких консервативне мистецтво та періодика ставились надто вороже. Помітними стали перші успіхи у роботі консерваторії, плідно функціонувало безліч різноманітних музичних шкіл, найвідоміша з яких школа Столярського. Вийшли на позитивно новий рівень кіномистецтво та кіноіндустрія: накопичення певного досвіду та капіталу дало змогу працівникам кіно почати випуск фільмів нової якості та у великій кількості. Революція та воєнна доба певним чином сприяли тому, що в місті зібралося чимало талановитих літераторів, драматургів, критиків, режисерів, акторів, музикантів.
Отже, мистецтво Одеси переживало один із найбурхливіших періодів у своєму розвитку, який дослідники оцінюють далеко не однобічно, що пояснюється його хронологічною обмеженістю, адже злам епох завжди відгукується в мистецтві, науці, навіть у самопізнанні людського Я” певною невизначеністю, розгубленістю, хаотичністю, розчаруванням і пошуком нових шляхів розвитку і перспектив. Ці пошуки не обминули і періодику, яка втілилась у досить різноманітних за якістю виданнях. Основною причиною такого перевтілення була сама природа журналістики: намагання задовольнити інформаційні потреби суспільства тягне за собою відображення внутрішнього світу людини. Суспільство стало ще більш складним, а індивіди ще більш самотніми та розгубленими.
Третій чинник трохи іншого характеру, але через нього теж нерідко закривалися видання економічна нестабільність. Через воєнні операції знецінювалися кошти, нерегулярно постачалися папір, фотоплівка та інші матеріали, необхідні для підготовки та видання газет і журналів.
Водночас дістало змогу розвиватися та гучно заявити про себе українське мистецтво у місті. На жаль, процес не досяг значного розвитку спеціалізованої преси, що пояснюється рядом причин, адже за законом логічного поступу спочатку в суспільстві мала розвинутись суспільно-політична, комерційна преса, а вже потім спеціалізована мистецька, наукова, технічна, сільськогосподарська тощо. У 1915 році світ побачило три номери вісника письменства Основа”, що в тодішній ситуації заборон було визначною подією.
Мистецька періодика зосередила основну увагу на таких проблемах мистецтва: стан мистецтва у місті та країні, побутові умови артистів, співвідношення мистецтва та розваг, педагогічне виховання. Мистецькі періодичні видання розміщувлив на своїх сторінках, крім програм, рецензій, реклам і анонсів, серйозні театрознавчі статті.
Виступи одеських театрознавців присвячувались, переважно, кільком проблемам: взаємовідносини театр-глядач” , реклама-преса”, критика-театр”, дилемі театр-розвага”, театр-мислитель”, а також з’ясуванню причин театральної кризи. Важливе місце на сторінках преси відведено дискусіям щодо образу публіки і глядача, взаємовідносин акторів і аудиторії, театральних смаків та духовних потреб.
Кіноперіодика зосередила свою увагу на складових чинниках кінопроцесу, таким чином започаткувавши науку про кіно. Періодичні видання, присвячені питанням кіно, порушували, крім того, такі проблеми, як наукове кіно, кіно-вихователь. Та головним досягненням цього типу журналів були перевтілення ницої розваги у кіномистецтво.
Редакція Южного музыкального вестника” єдиного музичного журналу Одеси вважала своє видання важливим чинником освіти, культури та поінформованості, тому особливу увагу звертала на ті моменти, які могли забезпечити потреби зацікавленого та обізнаного з музикою читача.
Сатирична періодика приділяла значну увагу злободенним, суспільно-політичним, економічним і культурним проблемам, не відмовляючись від вічних” побутових тем.
Фотографічна періодика відобразила на своїх сторінках процес розвитку фотографії у місті, більше того, становлення фотографії як мистецтва. Вестник Одесского фотографического общества” та Русский фотографический вестник” брали активну участь у популяризації фотографії у місті, заснуванні фотографічної школи, порушували питання про розвиток вітчизняної фотоіндустрії.
На сторінках вісника письменства, науки і громадського життя Основа” (1915) відобразились творчі пошуки українських письменників та поетів початку ХХ століття та порушувались літературні, мовознавчі, теоретичні, філософські, суспільні питання. Вісник Основа” став гідним продовжувачем Літературно-наукового вісника”, єдиним виходом енергії еліти української нації.
Творці мистецької періодики другого десятиріччя ХХ століття, взявши до уваги досвід попередників, намагалися відповісти на головні питання мистецької дійсності, розв’язати мистецькі суперечності епохи у вже сформованих відділах, які варіювалися залежно від видання. У театральних виданнях основними відділами були: хроніка, огляд, новини звідусіль, голоси друку, спорт, фейлетон та відділ, у якому друкували тексти драм; у музичних загальний відділ, місцевий відділ, педагогіка, новини, огляд друку, бібліографія; у фотографічних технічний, практичний, художній та відділ, присвячений життю фотографічного товариства. Майже всі видання мали постійні рубрики.
Основними функціями мистецька періодика цього періоду вважала, по-перше, висвітлення мистецького життя міста та країни, по-друге, бути провідником у світі мистецтва, по-третє, виступати чинником освіти, культури та поінформованості. Намагаючись виконати ці завдання, преса торкалася широкого кола питань, що залежало від виду мистецтва.
Зовнішній вигляд спеціалізованих видань був пов’язаний із змістовим наповненням. Журнали та газети відрізнялися за обсягом, форматом, титулом, кількістю реклами та ілюстративних елементів.
Журнали були великого формату, обсягом понад 18 сторінок, з ілюстрацією на титулі. Газети були переважно середнього або малого формату, обсягом 8 10 сторінок.
Мистецькі періодичні видання початку ХХ століття вже широко використовували елементи зображальності: фотографію, малюнки, шаржі, карикатуру. Вибір того чи іншого жанру зображальності варіювався залежно від типу видання.
Театральні, музичні та фотографічні часописи віддавали перевагу фотографіям та шаржам, на відміну від такого типу видань, як сатирично-гумористичні, сторінки яких стали енциклопедією історії одеської карикатури початку ХХ століття.
Активну участь у створенні мистецьких журналів брали такі письменники: Е. Багрицький, В. Катаєв, С. Юшкевич, Е.Зозуля, Е. Кроткий, К. Левін, Ю. Олеша, Віра Інбер, В. Нарбут; літератори та критики: П. Пильський, А. Ардов, А. Муров, Е. Геніс, Б. Фліт, Н. Пересвєтов, Л. Камишніков, А. Дерібас, Кудеяр, Б. Бобович, Старий Театрал, Б. Геніс, Влас Дорошевич, О. Амфітеатров; артисти: Б. Глаголін, В. Максимов, професор Б. Варнеке; художники: Л. Митницький, Ф. Сегаль, Б. Антоновський, Фазіні, Н. Топуз.
На сторінках Основи” друкувались письменники: В. Винниченко, П. Воронін, В.М. Леонтович, Н. Кибальчич, Орест Левицький, Д. Маркович, Н. Романович; поети: Г. Чупринка, Х. Алчевська, П. Тичина, О. Журлива; публіцисти: С. Єфремов, С. Русова, М. Ковалевський, А. Ніковський, Ф. Матушевський, О. Грушевський, М. Новицький, М. Грінченко та ін.
Важливу роль у становлення мистецької періодики відіграли мистецькі товариства та навчальні заклади: Одеське фотографічне товариство, літературне об’єднання Зелена лампа”, Колектив поетів”, Громада, Одеська музична консерваторія, що були також рушіями розвитку одеської мистецької преси.
Часописи зробили вагомий внесок у становлення мистецької періодики країни, розвиток мистецтв, залучення до його обговорення широкої аудиторії, що відкрило мистецтвознавчій науці нові імена. Як зазначає І. Удріс, часописи давали можливість висловити свої думки людям, що не були тісно пов’язані з мистецтвознавчою наукою, але активно закладали фундамент історії мистецтв України” [223, 25].
Мистецька періодика другого десятиріччя ХХ століття зберегла живу картину свого часу, його драматичні конфлікти та вкотре підтвердила право Одеси на звання мистецького центру”. Періодична преса не лише відтворювала на своїх сторінках театральне, музичне, літературне життя та події у світі кіно та фотографії, а й була їх творчими та критичними рушіями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адорно Теодор В. Эстетическая теория. М.: Республика, 2001. 527 с.
2. Акопов А. Методика типологического исследования периодических изданий (на примере специализированных журналов). Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1985. 96 с.
3. Акчурин Д. Г. Жанры фотожурналистики // Жанры журналистики: сборник научных статей. Казань: Издание Казанского университета, 1972. С. 131 149.
4. Александров Р. Написано пером. Одесса.: Оптимум, 2002. 192 с.
5. Александров Р. Прогулки по литературной Одессе. Одесса: Весть, 1992. 248 с.
6. Антонюк Н. В. Українське культурне життя в Генеральній губернії” (19391944): За матеріалами періодичної преси. Львів, 1997. 232 с.
7. Асеева Н. Украинское искусство и европейские художественные центры конца ХІХ начала ХХ в. К: Наукова думка, 1989. 200 с.
8. Афанасьев В. А. Товариство південно-російських художників. К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва, 1961. 131 с.
9. Багрицкий Э. Альманах. М.: Искусство, 1966. Т. 3. 760 с.
10. Белинский В. Г. Собрание сочинений: В 3 т. М.: Худлитиздат, 1948. Т. 2. 431 с.
11. Белинский В. Г. Сочинения: В 3 т. М.: Огиз, 1948. Т. 3. 927 с.
12. Белоконский И. П. Дань времени: Воспоминания. М.: Политкаторжан, 1928. 372 с.
13. Бернштейн М. Д. Журнал Основа” і український літературний процес кінця 50 60 рокыв ХІХ ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 216 с.
14. Бобович Б. Одесские критики // Театр и кино. 1916. .№ 6. С. 11
15. Бойко І. З. Українські літературні альманахи й збірники ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1967. 370 с.
16. Болдирев О. Одеська Громада. Одеса: Маяк, 1994. 144 с.
17. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. М.: Сов. Енциклопедия, 1973. Т. 11. С. 608.
18. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. М.: Сов. Енциклопедия, 1972. Т. 10. С. 592.
19. Бомба. 1917. № 20.
20. Борщевский С. Щедрин и Достоевский: История их идейной борьбы. М.: Гослитиздат, 1956. 392 с.
21. Борьба. 1905. № 8. С. 15.
22. Бочаров А. Г. Вопросы литературы и искусства в газете. М.: Изд-во МГУ, 1979. 44 с.
23. Бочковський О. І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання). Мюнхен, 1993. 204 с.
24. Брюховецький В. С. Специфіка і функції літературно-критичної діяльності. К.: Наукова думка, 1986. 171 с.
25. Бутник-Сіверський Б. С. Газетна карикатура на Україні в роки іноземної воєнної інтервенції та громадянської війни // Українське мистецтво. К.: Наукова думка, 1967. Вип. 1. 160 с.
26. Ванслов В. Содержание и форма в искусстве. М.: Искусство”, 1956. 371с.
27. Варнеке О. Українська періодична преса в Одесі 1917 1921 рр. // Записки українського бібліографічного товариства в Одесі. 1929. Ч. 2 3. С. 103 117.
28. Вертинский А. Одесская пресса // Мельпомена. 1918. № 19. С. 910.
29. Вестник кинематографии. 1911. № 4. С. 13.
30. Вечерняя Одесса. 1975. 11 січня. С. 3.
31. Винниченко В. Відродження нації. К.: Політвидав України, 1990. Ч. 1. 348 с.
32. Винниченко В. Лупайте сю скалу // Украинская жизнь. 1915. № 1112. С. 717.
33. Вільне життя. 1918. № 111. С. 3
34. Вінцковський Т. С. Населення Півдня України в боротьбі за утвердження української національної держави // Записки історичного факультету. 1998. Вип. 4. С. 8384.
35. Владимиров В. Історія української журналістики (19171997). Луганськ: ОУДУ, 1998. 166 с.
36. Волинський П. К., Пільгук І. І., Поліщук Ф. М. Історія української літератури. Давня література. К.: Вища школа, 1969. 432 с.
37. Волчек Г. Ф. Фотоиллюстрация в современной периодике. М.: Изд-во МГУ, 1962. 190 с.
38. Воровский В. Музыка для всех // Воровский В. Литературная критика. М.: Художественная литература, 1971. 574 с.
39. Воронкевич А. С. Иллюстрированные еженедельники в России (18081904): Методические указания к спецсеминару по истории русской журналистики для студентов-заочников факультетов и отделений журналистики. М.: Изд-во МГУ, 1985. 52 с.
40. Воронцов М. С. Записки губернатора: Мемуары. Одесса: Оптимум, 2003. 198 с.
41. Вся Одесса в шаржах Линскаго: Материалы к выставке. Одесса: ОГНБ им. Горького, 1998. 44 с.
42. Вся Одесса: Антология-словарь. М.: Dimoffgco, 1998. 1168 с.
43. Вулис А. В лаборатории смеха. М.: Мысль, 1979. 243 с.
44. Галицкий В. А. Театр моей юности. Л.: Искусство, 1984. 288 с., 8 л. ил.
45. Галушко М. Українські часописи Станіслава (18791944): Історично-бібліографічне дослідження // Наук. ред.-консульт. М. М. Романюк. Львів, 2001. 304 с.
46. ГАОО, Ф. 10, Оп. 1, Ед. хр. 60, Л. 20.
47. Гаранина И. С. О стиле театральной критики. М.: Изд-во МГУ, 1973. 67 с.
48. Герасименко В. Я. Українська журналістика в Одесі (8090-ті рр. ХІХ ст.) // Історичні джерела та їх використання. К.: Наукова думка, 1969. Вип. 4. С. 7286.
49. Герлігі Патриція. Одеса. Історія міста, 17941914. Київ: Критика, 1999. 382 с.
50. Голота В. В. Театральная Одесса. К.: Мистецтво, 1990. 113 с.
51. Горевалов С. І., Крупський І. В. Українська військова журналістика (19141920): становлення і роль у національно-визвольних змаганнях за утворення незалежної держави. Львів: Львівська політехніка, 1997. 217 с.
52. Градзаєвський О. Бомба // Комсомольська іскра. 1971. № 86. С. 3
53. Гребцова І. С. Периодическая печать в общественном развитии Южного степного региона Российской империи (вторая треть ХІХ в.). Одесса: Астропринт, 2002. 407 с.
54. Грінченко Б. Тяжким шляхом (Про українську пресу). 2-ге вид. К., 1912. 74 с.
55. Грушевський М. С. На українські теми: Видавнича криза // Літературно-науковий вісник. 1909. Кн. 9. С. 108116.
56. Грушевський М. С. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919. К.: Либідь, 1992. 46 с.
57. Грушевський О. З сучасної української літератури. К.: Петро Барський, 1918. 207 с.
58. Губарь О. 100 вопросов за Одессу. Одесса: Киноцентр, 1994. 166 с.
59. Губарь О. Всматриваясь в лица: К 155-летию фотографии в Одессе. Одесса, 1998. 35 с.
60. ДАОО. Ф. 2, оп. 7, справа 379, л. 53.
61. Там само. Ф. 2106, оп. 1, справа 50, л. 40.
62. Там само. . Ф. 3829, оп. 90-б, л. 175177.
63. Двадцатипятилетие Одесского городского театра 18871912. Одесса: Издание Городское, 1912. 57 с.
64. Деволан Франц. Моя жизнь в России: Очерки. Одесса: Оптимум, 2002. 173 с.
65. Демченко Е. П. Революция 19051907 гг. и изобразительное искусство // Украина и Молдавия. 1981. Вып. 3. С. 2529.
66. Демченко Е. П. Сатирическая пресса Украины 19051907 гг. К.: Наукова думка, 1980. 148 с.
67. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ початок ХХ ст. Львів.: Академічний Експрес, 1999. 280 с.
68. Дерибас Л. М. Из прошлого Одессы: Очерки. Одесса: Оптимум, 2002. 183 с.
69. Дзеверин И. Проблема сатиры в революционно-демократической эстетике. К.: ИАНУ, 1962. 237 с.
70. Динга А. Революційний плакат в Одесі // Бібліологічні вісті. 1929. Ч. 23. С. 103116.
71. Дніпрові хвилі. 1912.№ 4. С. 19.
72. Дольский Д. Одесская публика // Мельпомена. 1918. № 21. С. 10
73. Донцов Д. Ідеологія чинного націоналізму // Націоналізм: Антологія. К.: Смолоскип, 2000. С. 188197.
74. Дорошевич В. М. Рассказы и очерки. М.: Современник, 1986. 350 с.
75. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (19141920). Друге видання. Мюнхен: Українське видавництво, 1969. 543 с.
76. Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини (1865-1939 рр.): Історично-бібліографічне дослідження. Львів, 2001. 364 с.
77. Дузь І. М. Літературна Одеса: Конспект лекцій. Одеса, 1994. 45 с.
78. Енциклопедія українознавства: У 10 т. Львів: Молоде життя, 1994. Т. 4. 1599 с.
79. Есин Б. И. О методике историко-журналистских исследований // Методика изучения периодической печати: Сб. ст. М.: МГУ, 1997. С. 410.
80. Ефимов Б. Основы понимания карикатуры. М.: Академия художеств, 1961. 71 с.
81. Ефрос Н. Будни искусства // Театр и искусство. 1901. № 9, 10, 13, 15.
82. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна”, 1995. 688 с.
83. Животко А. Історія української преси. К.: Наша культура і наука, 1999. 368 с.
84. Жирков Г. В. История цензуры в России ХІХ ХХ вв.: Учебн. пособие. М.: Аспект Пресс, 2001. 368 с.
85. Загоруйко В. По страницам истории Одессы. Одесса: Книжное издание, 1960. Вып. 2. С. 111119.
86. Зак Я. Полвека искусству // Зак Я. Статьи, материалы, воспоминания. М.: Сов. композитор, 1980. С. 125126.
87. Звіт діяльності музично-драматичної спілки Українська хата” в Одесі за 1912 р. Одеса, 1912. 23 с.
88. Здоровега В. Й. Пошук істини, утвердження переконань. Львів: Вища школа, 1979. 173 с.
89. Здоровега В. Й. У майстерні публіциста: проблеми теорії, психології, публіцистичної майстерності. Львів: Вид-во Львівс. Ун-ту, 1969. 179 с.
90. Зильберштейн И. С. Николай II о кино // Советский экран. 1927. № 15. С. 1013
91. Зинько Ф. З. Старая газетная собака // Всемирные одесские новости. 1999. № 1. С. 3.
92. Зленко Г. Д. Перо в спину // Вечерняя Одесса. 1988. 2 квітня. С. 4
93. Зленко Г. Д. Становлення української преси в Одесі (кінець ХІХ початок ХХ ст.) // Одесі200. Одеса, 1994. Ч. 2. С. 3638.
94. Из истории русской журналистики начала ХХ в. М.: Изд-во МГУ, 1984. 237 с.
95. Ильинский Л. Список повременных изданий за 1917 г. Петроград, 1919. Ч. 1;
96. Ильинский Л. Список повременных изданий за 1918 г. Петроград, 1920. - Ч. 2.
97. Іванов Т. техніка оформлення газети. К., 2000. 222 с.
98. Ігнатієнко В. Бібліографія української преси. 18161916. Харків: Держвидав України, 1930. 286 с.
99. Ігнатієнко В. Історія української преси та її вивчення // Бібліологічні вісти. К., 1923. Кн. 3. С. 22 26.
100. Історія української к