ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС ЗМІ УКРАЇНИ У СВІТОВОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

brief description

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Онуфрів Соломія Тарасівна

УДК 070.1:32(477)

ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС ЗМІ УКРАЇНИ У СВІТОВОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

Спеціальність: 10.01.08. журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Андрусів Стефанія Миколаївна
доктор філологічних наук, професор

Львів 2005

ЗМІСТ
вступ 3
розділ 1.Політичний дискурс ЗМІ України , його сутнісні,
історично-генетичні та типологічні характеристики
1.1. Теоретико-методологічні засади визначення дискурсу. Політичний дискурс ЗМІ України 13
1.2. Постколоніальні прикмети українських засобів масової інформації 27
1.3. Посттоталітарний характер українського політикуму та дискурсу 46
Висновки до розділу 59

розділ 2.Онтологічно-функціональні коди політичного дискурсу
ЗМІ України
2.1. Націо- та державотвірний код політичного дискурсу 60
2.2. Інформативно-комунікативний код політичного дискурсу 73
2.3. Міфотворчий код політичного дискурсу 81
2.4.Вербально-риторичний код політичного дискурсу 93
Висновки до розділу 106

розділ 3. Міжнародні параметри українського політичного дискурсу
3.1. Україна Росія: постколоніальні трансформації 108
3.2. Україна Польща: формування нових стереотипів 129
3.3. Україна Європа: пошуки майбутнього 144
3.4. Україна США: випробування партнерства 156
Висновки до розділу 169

ВИСНОВКИ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 178

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Із відновленням державності Україна стала самостійним суб’єктом світової геополітики. У формуванні нової, постколоніальної свідомості та демократичних перетворень у новопосталій Українській державі важливу роль відіграє комунікація, зокрема суспільно-політична.
Політичний дискурс стає важливим чинником як суспільного, так і культурного життя. Політична комунікація відіграє вирішальну роль у процесах розбудови держави, в утвердженні її місця у світовому інформаційному просторі. Тому дослідження політичної комунікації, політичних дискурсів стало однією із найпріоритетніших тем у суспільних науках. Появилися такі нові наукові дисципліни, як Теорія переговорів”, Аналіз і розв’язання конфліктів”, Паблік рілейшнз”, предметом вивчення яких є політична комунікація та її місце і роль у світовому інформаційному просторі.
Світовий інформаційний простір — це багатокомпонентна система, що складається з організаційної, адміністративної, творчої, матеріально-технічної структур, відображає рівень інтелектуального обміну у світі, його спрямованість і динаміку розвитку” [138, 42]. Відкрите суспільство з власним інформаційним простором неминуче тяжіє до виходу в світовий інформаційний простір. Національний інформаційний простір, будучи складовою частиною світового інформаційного простору, зберігає свою повнофункціональну автономність і притаманну йому національну самобутність.
Сучасний світ, тобто уявлення про нього, значною мірою сформований засобами масової інформації. У контексті потужної візуалізації культури та домінування мас-медійних дискурсів у житті людини та людства, в організації та функціонуванні світового інформаційного дискурсу дедалі виразніше виявляється така тенденція — політична чи економічна подія тільки тоді має для нас певне значення, коли про неї розповідають ЗМІ. І справді, сьогодні у будь-якій країні жодна суспільна структура не може повноцінно існувати без комунікаційної підтримки.
Саме політична комунікація сьогодні значною мірою визначає, як розвиватиметься українське суспільство. Політична гострота засобів масової інформації обумовлюється їх природою як частини політичної системи суспільства, як своєрідної форми влади у суспільстві. ЗМІ є різновидом суспільно-політичної діяльності, а мас-медійні тексти, з огляду на багатоманітність їх тематики, мають більше чи менше політичне спрямування, оскільки інформаційно забезпечують практично всі політичні процеси у державі. Якщо у більшості мас-медіа політична тема не є домінуючою, то принаймні дуже важливою.
Відкрите суспільство ставить проблему політичного дискурсу апріорно. Саме через комунікацію політика набуває легітимного статусу і повинна здійснюватися в рамках політичного дискурсу. Поступ у державі настане тоді, коли політична влада стане владою дискурсу” [87, 73].
У країнах з демократичними традиціями, що вимагають від політика постійного спілкування з народом, слово завжди сприймали як один з головних інструментів влади. Досягнення політиком високого статусу, успіх його діяльності і ставлення до нього виборців значною мірою залежать не тільки від його реальних вчинків, а й від того, як вони будуть подані ним самим та іншими ( зокрема ЗМІ). Успіх політика залежить від умілого використання механізмів політичної комунікації. На сьогодні політична комунікація, політичний дискурс — це найпоширеніші і, очевидно, найефективніші інструменти політичного впливу завжди розраховані на те, що стануть надбанням широкого загалу і будуть сприйняті ним належним чином.
Тому одна з головних, якщо не найголовніша, функція політичного дискурсу ЗМІ — вплив на тих, кому він адресований. З допомогою політичної комунікації різні факти, політичні події, взагалі соціальна реальність інтерпретуються у вигідному для авторів повідомлення світлі, нав’язуючи загалу потрібне розуміння і дії, що з них випливають. Вплив є тим сильніший, чим більше ця мета прихована від реципієнтів.
У сучасній політичній науці апріорною є думка про засоби масової інформації як органічну складову політичного процесу. Як вказують дослідники, специфічні властивості журналістики як діяльності зумовлюють необхідність особливого статусу журналістики в середині політичного процесу і його окремих напрямків” [81, 425].
ЗМІ здійснюють суттєвий вплив на суспільство, його стан та розвиток. Це медіатор між тими, хто управляє, і тими, хто є об’єктом управління. Це, відповідно, означає велику моральну відповідальність мас-медіа. Як наголошував К.-О.Апель, відповідальним стає кожен, хто вступає в ситуацію промови” чи відповіді” [8, 51]. Свобода і відповідальність, за М.Ріделем, це два засадничі поняття комунікативної етики” [170, 68].
Експансія друкованих та електронних ЗМІ посилила інтерес психологів, політологів, лінгвістів, філософів до політичної комунікації як могутнього засобу мовленнєвого впливу на слухача. Політичний дискурс упродовж останніх десятиліть стає об’єктом численних досліджень, це передовсім праці А.Баранова, А.Бєлова, С.Жаботинської, В.Карасика, К.Серажим, І.Стецули, О.Фоменко, Н.Чабан, П.Чілтон.
Дослідження проблем політичного дискурсу є досить різноманітними і проводяться в багатьох напрямках. Однією з них є проблема співвідношення мови та влади, над якою працювали французькі науковці Р.Барт та М.Фуко. Вчені припускають, що мова має специфічну владу над індивідами. На взаємозв’язок мови та політики як проблему мовного насильства звертає увагу французький вчений П.Рікер, і наголошує, що не тільки фізичний примус, а й мова, у даному разі, політичний дискурс, може бути засобом насилля, інструментом владної зміни дійсності” [171, 43]. Важливою в дослідженні політичного дискурсу є проблема взаємовідносин мови та ідеології (І.Білодід, Ю.Дешерієв, Г.Клаус, Г.Кресс, Т.Крючкова, Ю.Коваленко, Р.Ходж).
Значний інтерес для дослідження політичного дискурсу становить проблема його функціонування в тоталітарному та демократичному (посттоталітарному) суспільствах. Об’єктом досліджень виступають особливості, відмінності та основні тенденції розвитку політичного дискурсу комуністичного та посткомуністичного суспільств (Г.Бєляков, А.Вежбицька, В.Вовк, А.Клепіков, А.Маколкін, Г.Почепцов).
На особливу увагу заслуговує дослідження політичного дискурсу з метою здійснення впливу на масову свідомість (Р.Бахем, Р.Блакар, Д.Болінджер, М.Еделман).
Особливістю українських мас-медіа є те, що в постколоніальній та посттоталітарній системі саме завдяки їм відбуваються кардинальні зміни у суспільній свідомості. ЗМІ спонукають до дії, стають державою-словом”, замінюючи собою відсутні або ще не сформовані політичні структури, громадянське суспільство. Саме таку роль виконували засоби масової інформації в Україні в період відновлення української державності кінця 80-х — початку 90-х років ХХ ст. Сьогодні, в період суспільної трансформації, українські мас-медії повинні виступати за консолідацію суспільства і відстоювати засади загальнолюдських та національних цінностей, політичного плюралізму й інтересів держави. Натомість нині представники правлячої еліти з допомогою ЗМІ формують потрібну картину політичного життя, яку пересічні громадяни сприймають не як чиюсь точку зору, а як набір фактів, як істину, правдиву і єдину.
Актуальність дисертаційної роботи пов’язана з необхідністю глибшого дослідження здатності політичного дискурсу переконувати і спонукати аудиторію до дії та мовленнєвого впливу як такого. Аналіз його функціонування дає можливість не тільки дослідити особливості самої проблеми політичного дискурсу, а й отримати уявлення про розвиток усієї системи політичної комунікації.
Політичний дискурс українських мас-медій — це автономний і синтетичний чинник внутрішньої і зовнішньої політики, регулятор і координатор політичних процесів у державі і водночас їх віддзеркалення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної теми факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка OБ-232Б Нові параметри розвитку українського публічного мовлення” та комплексної наукової програми кафедри української преси Історичні, соціально-політичні і теоретичні аспекти української періодики”.
Мета дисертації — науково осмислити концептуальні засади політичного дискурсу ЗМІ України, з'ясувати його природу, значення та визначити специфіку як єдиної комунікативної системи в період постколоніальних і посттоталітарних трансформацій в Україні.
Відповідно до поставленої мети накреслено такі завдання:
— визначити основний зміст, типологію та семантику поняття політичний дискурс”;
— проаналізувати і виявити сутнісні характеристики політичного дискурсу сучасних засобів масової інформації України;
— проаналізувати глибинну суть, вплив та наслідки тоталітарного (радянсько-комуністичного) та колоніального (російсько-імперського) дискурсів в сучасних українських мас-медіа;
— з’ясувати онтологічні та функціональні засади націо- та державотвірного й інформативно-комунікативного кодів політичного дискурсу;
— проаналізувати форми і способи міфотворчого коду політичного дискурсу сучасних ЗМІ України;
— дослідити еволюцію риторичних стратегій українського політичного дискурсу ЗМІ України;
— визначити специфіку та відмінність російського та українського політичного дискурсу ЗМІ, їх міфо- та ідеологем;
— з’ясувати роль політичного дискурсу ЗМІ України у процесі подолання стереотипів в українсько-польських відносинах;
— визначити вплив українських мас-медіа на інтеграційні процеси України до Європи;
— визначити позицію американської преси як одного з головних елементів механізму впливу зовнішньої політики США на хід української історії.
Об'єктом дослідження є політичний дискурс ЗМІ України упродовж 1991-2003 рр., його вплив на внутрішні — постколоніальні і посттоталітарні — трансформаційні (соціальні, економічні, політичні) перетворення в країні, структура і типологія способів та стратегій формування у ЗМІ образу України у світі.
Предметом дослідження є функціонування засобів масової інформації як певного соціально-політичного інституту. З цією метою в роботі докладно проаналізовані українські політичні дискурси, які з’явилися в таких широковідомих всеукраїнських та регіональних виданнях: газети День”, Дзеркало тижня”, часопис Критика”, журнали Сучасність”, Політика і Культура”, газети Поступ”, Високий замок”, За вільну Україну”, журнал Універсум”. Вибір вказаної періодики грунтується на тому що, обрані київські видання переважно зорієнтовані на аналітичну журналістику, а щодо львівських, то відомо, що саме західноукраїнським часописам належала пальма першості у демократизації української преси.
Окремо досліджені присвячені українській проблематиці чужоземні — російські, польські і американські — політичні дискурси. Зокрема, була обрана така періодика: Известия в Украине”, Независимая газета”, Gazeta Wyborczа”, Polityka”, Rzeczpospolita”, Wprost”, The Wаshington Times”, Washington Post”, Wall Street Journal ”. Хронологічні рамки дослідження — 1991-2003 рр.
Предметом аналізу є також політичний теледискурс, оскільки телебачення є саме тим інформаційним фактором, що має найбільший вплив на свідомість масової аудиторії. До аналізу залучено такі телевізійні програми: ТСН-Епіцентр” (студія 1+1”) — сучасна, Великі перегони”, Епіцентр — несекретні матеріали”, Табу” (студія 1+1”), Акценти”, Сім днів” (УТ-1) — колишні.
Методи дослідження — це передовсім актуальна в сучасній світовій гуманістиці постколоніальна методологія, яку у світовій гуманітарній думці застосовують при аналізі політики, культури, літератури, історії колишніх колоній європейських імперій, а також дискурсивний та семіотичний аналіз українських і закордонних мас-медійних текстів, риторичні та міфологічні наукові концепції. Застосовано також описовий, порівняльно-історичний, системний методи дослідження.
Теоретичною базою дослідження є праці Р.Барта, Ю.Лотмана, М.Павлишина, Е.Саїда, Е.Томпсон, М.Шкандрія. Для прочитання політичних текстів українських та закордонних мас-медій, окрім постколоніальної критики (Г.Бгабга, А.Мукґерджі, С.Слемон, Ґ.Співак, Г.Тіффін), використовуємо термінологію та підходи семіотики (Р.Барт, У.Еко, Р.Якобсон), структуралізму та постструктуралізму (Р.Барт, Ю.Лотман). У Росії та Україні цією проблематикою займалися такі вчені, як Н.Безменова, В.Волошинов, В.Звегинцев, Б.Параханський, Г.Почепцов, С.Разворотнева, М.Риклін, Ю.Рождественський, В.Ученова. Але ніхто ще не досліджував політичний дискурс ЗМІ України як єдину комунікаційну систему пострадянського простору крізь призму постколоніальної методології.
Значний внесок у вивчення дотичних проблем зробили такі закордонні вчені: Б.Ашокрофт, Г.Тіффін, Дж.Гріффітс, Т. ван Дейк, Ю.Ґабермас, М.Ґейз, М.Еделман, Т.Міннібаев, В.Одайник, П.Рікер, Дж.Сінклер, С.Слемон, Дж.Фіске, Р.Ходж, Г.Кресс, П.Чілтон, А.Шкандрій, Р.Шпорлюк. Серед українських — С.Андрусів, В.Бебик, С.Вовканич, В.Здоровега, В.Лизанчук, А.Москаленко, І.Паславський, Б.Потятиник, Г.Почепцов, В.Різун, В.Шкляр.
Джерельна база роботи. Тематика дисертаційної роботи визначила вибір таких джерел. По-перше, наукові праці та дослідження відомих українських і закордонних вчених з різних галузей науки: журналістики, лінґвістики, психології, комунікативної філософії, політології, літературознавства; по-друге, у дисертації використано результати соціологічних опитувань; по-третє, проаналізовано і опрацьовано широкий спектр української, польської, російської, американської періодики різних спрямувань; по-четверте, до дослідження залучено телепрограми.
Наукова новизна дослідження:
— вперше в українській журналістикознавчій науці зроблено спробу визначити концептуальні засади політичного дискурсу ЗМІ України та розглянути певні явища, тобто політичні, економічні, соціальні, культурні, трансформаційні реалії в сучасному українському політикумі і, відповідно, політичному дискурсі ЗМІ України крізь призму постколоніальної методології.
— виявлено і з'ясовано нові сутнісні, історико-генетичні характеристики політичного дискурсу сучасних засобів масової інформації України;
— проаналізована руйнівна роль тоталітарного (комуністично-радянського) та колоніального (російсько-імперського) дискурсів;
— вперше на підставі аналізу українських ЗМІ визначено параметри основних кодів політичного дискурсу — націо-державотвірний, інформаційно-комунікативний, міфотворчий, риторичний;
— вперше зроблено спробу концептуально розглянути російсько-українські взаємини за матеріалами українських і російських засобів масової інформації як боротьбу двох дискурсів, оскільки очевидною є подібність сучасного російсько-імперського дискурсу до експансіоністського дискурсу класичних” колоніальних імперій;
— з’ясовано роль політичного дискурсу ЗМІ у процесі подолання стереотипів в українсько-польських відносинах;
— визначено вплив українських мас-медіа на інтеграційні процеси України до Європи;
— проаналізовано і охарактеризовано політику провідних американських газет щодо політичної ситуації в Україні.
Постколоніальні студії у світовій гуманітарній думці належать до пріоритетних. Над їх науковою розробкою ґрунтовно працюють дослідники з різних наукових галузей: психологи, політологи, лінґвісти, філософи, соціологи, літературознавці. Ступінь наукового опрацювання теми дослідження в українській науці, зокрема журналістикознавчій на момент написання дисертаціїної роботи ще є недостатнім.
У дисертації вперше застосована та спроектована постколоніальна методологія на політичний дискурс ЗМІ України, що є новим в українській журналістиці. На нашу думку, постколоніальна методологія надзвичайно продуктивна в дослідженні проблематики не лише класичних колоній, як Індія, а й такої колишньої колонії як Україна, української історії та сьогодення.
Сучасна українська влада, на жаль, мало сприяє ліквідації й усуненню історичних нашарувань з колоніального і тоталітарного минулого, оскільки донині в Україні не розроблено послідовну й усебічну програму деколонізації. Тому саме постколоніальний характер політичного дискурсу засобів масової інформації України повинен мати одним із своїх завдань подолання української травматичної постколоніальної свідомості.
Теоретично-практичне значення дисертації. Проведене дослідження, його висновки та узагальнення дають можливість теоретикам журналістики та журналістам-практикам, політологам, гуманітаріям використати нові підходи до оцінки політичного дискурсу ЗМІ України, його впливу на реформування українського суспільства та формування позитивного образу України у світовому інформаційному просторі. А також по-новому осмислити нинішні політично-соціальні реалії в Україні, виходячи з її колоніального і тоталітарного минулого.
Положення дисертації можуть бути апробовані, зокрема у викладанні журналістських дисциплін теоретичного циклу та як спецкурси для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних установ України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, публікації, в яких викладено основні положення дисертації, дисертантка виконала самостійно. У дослідженні автор використовує власні наукові статті та публікації у пресі (2000-2004 рр.).
Апробація роботи. Основні теоретичні основи дисертаційного дослідження використовувалися у виступах на наукових конференціях, зокрема Українська журналістика сьогодення у світовому інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та територіального) (29-30 вересня 2001 р., м.Дніпропетровськ), Україна-Польща: шлях до європейської співдружності” (16-17 травня 2002 р., м.Тернопіль), Українська періодика: історія і сучасність” (24-26 жовтня 2003 р., м.Львів), Українська журналістика у контексті доби” (23-24 вересня 2004 р., м.Львів).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у десяти публікаціях, чотири з яких — статті у фахових збірниках, шість — в інших наукових і популярних виданнях, тезах конференції.
1. Онуфрів С. Ігровий код політичного дискурсу в журналістиці // Збірник праць кафедри української преси. Львів, 2001. Вип. 4-6. С.684-695.
2. Онуфрів С. Інформативно-комунікативний код політичного дискурсу ЗМІ України // Науковий вісник українського історичного клубу. Том VІІІ. Москва, 2003. Львів, 2003. С.87-91.
3. Онуфрів С. Міфи, вибори, теледебати // Дзвін, 2003. №10. С.88-92.
4. Онуфрів С. Націо- та державотвірний код політичного дискурсу // Збірник праць НДЦП. Львів, 2004. Вип. 12. С.202-216.
5. Онуфрів С. Риторика політичного дискурсу // Ex professo: Зб. наук. пр. / Ред. В.Д.Демченко (відп.редактор) та ін. Дніпропетровськ, 2001. Вип. 3. С.166-174.
6. Онуфрів С. Політичний дискурс сучасних ЗМІ України // Вісник. Збірник наукових статей Київського міжнародного університету. Журналістика. Медіалінгвістика. Кінотелемистецтво. К., 2003. Вип. 2. С.26-34.
7. Онуфрів С. Польща в ЄС: що з того матиме Україна? // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. 2002. Вип. 8. С.48-52.
8. Онуфрів С. Посттоталітарний статус українського політичного дискурсу // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2004. Вип.24. С. 130-141.
9. Онуфрів С. Постколоніальний характер політичного дискурсу ЗМІ України // Українська журналістика в контексті доби: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, 23-24 вересня 2004 р., м.Львів /За ред. С.Костя. — Львів, 2004. — С.280-285.
10. Онуфрів С. Україна - Польща: формування нових стереотипів в українсько-польських мас-медіа // Збірник праць НДЦП. Львів, 2003. Вип. 11. С.459-478.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки, із них 16 сторінок займає список використаних джерел (усього 267 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши сучасний політичний дискурс засобів масової інформації України, можна зробити такі висновки:
1. Комунікація — універсальне надбання людства й реальність суспільного існування. Жодне важливе суспільне питання неможливо розв’язати поза комунікативним, публічним обговоренням. Демократично організована спільнота мусить досягти єдності — консенсусу — через дискурс. Дискурс є практикою комунікативних взаємин для досягнення суспільної узгодженості та соціальної згоди. За дискурсом стоїть набагато більший обсяг інформації, аніж той, що маніфестується поверхово вираженими значеннями слів. Дискурс відображає перехід від поверхового вираження значення інформації до глибинного сенсу. Отже, реальний комунікативний дискурс набагато більший, ніж словниково зафіксований його зміст.
2. У демократичному суспільстві, основою, стрижнем політики є політична комунікація, політичний дискурс, який дозволяє синхронізувати життя суспільства як єдиного організму. Розрізняючи політичний дискурс і політичний дискурс ЗМІ (у першому випадку словом, жестом промовляє влада, у другому — ЗМІ, які є рупором влади), називатимемо обидва політичним дискурсом”. Політичний дискурс ЗМІ є репрезентацією дискурсу влади та її політики.
Політичний дискурс засобів масової інформації України є інтерпретаційним, оскільки відображає і цінності медіа-видань і інтереси тих, хто їх утримує.
Cучасний політичний дискурс ЗМІ України все ще є залежним від радянської політичної спадщини, де на публіку подавали заздалегідь опрацьовані ідеї та ідеологеми, а сама політична воля здійснювалася в коридорах” влади, що продовжується і нині.
3. Особливість сучасного політичного становища України, і відповідно політичного дискурсу засобів масової інформації у тому, що наша держава перебуває як у постколоніальній, так і посттоталітарній ситуації. Зрозуміло, що посттоталітарний статус позначений 70-літнім виживанням України у лещатах радянської тоталітарної системи, а постколоніальний характер позначений становищем України як колонії Російської імперії у з кн. ХVІІ до поч. ХХ ст.
Отже, різниця між українським постколоніалізмом і посттоталітаризмом у тому, що на відміну від Росії, яка переживає лише посттоталітарний період, оскільки сама ж і була імперією (і надалі намагається утверджувати імперські позиції у сучасному світопорядку), Україна волею історії потрапила у подвійні лещата: колоніалізму і тоталітаризму.
3. У цьому плані можна виділити два види політичного дискурсу ЗМІ України: постколоніальний та посттоталітарний. Колоніальний дискурс Російської імперії поглинув або зліквідував інші українські дискурси, колонізована культура була ізольована від зовнішнього світу й не мала можливості діалогу з іншими культурами, перестала для них існувати.
Визвольний антиколоніальний дискурс призвів до відновлення історичної правди, дав поштовх національному, духовному і релігійному відродженню України. Роль журналістики на цьому етапі була вирішальною. Антиколоніальний дискурс українських ЗМІ стверджував існування національної сутності не як периферії стосовно якогось чужого центру, а — як самостійного суспільно-культурного центру. До відновлення Української державності антиколоніальний дискурс був покликаний заміняти її, виконувати її роль. Метою цього дискурсу ЗМІ була незалежність України.
4. Український постколоніалізм не має політичних аналогів в історії світу. Постколоніалізм — це не просто перехідний стан від колоніального, а в українській ситуації і тоталітарного суспільства до демократичного. Постколоніалізм — це сучасна політична практика, практика влади й боротьби за владу, це система думок та політичних абстракцій. Постколоніальний період — це не тільки період кризової невизначеності, але й час становлення нових соціально-культурних сфер життя, найрізноманітніших за формою та призначенням суспільних інститутів та структур.
В Україні, українській свідомості та її віддзеркаленні в ЗМІ зараз наявні усі три типи дискурсу — колоніальний зменшується, а постколоніальний нарощується повільно. Все ще досить активним є антиколоніальний, бо Росія продовжує вести щодо України імперську політику.
Сучасні українські засоби масової інформації хронологічно (в часі) можна вважати постколоніальними, позаяк за змістом та семантикою, постколоніальними їх не назвеш. Нині постколоніальний характер політичного дискурсу мас-медіа України позначений недовершеністю, амбівалентністю, розмитістю. Попри те, що постколоніальний дискурс видозмінюється та розширюється, його повноцінний розвиток та функціонування в Україні все ще залишається проблематичним.
5. Одне із найважливіших трансформаційних завдань посттоталітарного політичного дискурсу ЗМІ України — подолання тоталітарної спадщини в новоствореному суспільстві, перетворення тоталітарного дискурсу у посттоталітарний.
Українські посттоталітарні ЗМІ почали популяризувати дешево-сенсаційний (як це модно у західних таблоїдних виданнях) інформаційний продукт, таким чином, не помітили, як змінили його з тоталітарного на західний (квазізахідний). Але і той, і цей принципово не є їх власними продуктами. Через відсутність власного національного інформаційного простору (його неоколонізованість) в українських ЗМІ відсутня проблема інформаційного кордону: в Україну ввірвався потік різноманітної інформації, що виражає неукраїнське, часто навіть антиукраїнські інтереси.
За способом свого існування діяльність ЗМІ повинна бути нічим іншим як концентрованим виразом ідеї відкритого публічного дискурсу. Та, на жаль, сьогодні в пострадянському просторі мас-медіа випадково чи ні виходять на повторення певних засадничих елементів тоталітарного дискурсу.
6. Сьогодні одним з найголовніших завдань ЗМІ України є формування державного мислення як мислення демократичного і відповідального.
Основне завдання націо- та державотвірного коду політичного дискурсу ЗМІ України — давати правдиву інформацію, творити громадянське суспільство. Націо- та державотвірний код політичного дискурсу ЗМІ України є об’єктивною необхідністю для ідентифікації України як держави у світі, її зросту і поступу в контексті сучасних геополітичних реалій.
Націо- та державотвірний код політичного дискурсу ЗМІ України має на меті творити та утверджувати в свідомості громадян своєї країни нову політичну картину світу, віру в себе та свою державу. Адже нація — це воля і бажання творити спільне майбутнє, відчуття стабільності, захищеності. Отже, національну ідею і українську державу мас-медіа України повинні творити водночас.
Українська влада повинна створити не лише належні умови для існування національного інформаційного простору, у державі має функціонувати сучасна система захисту і формування національних цінностей, і щонайважливіше — спосіб поширення цих вартостей на суспільства інших країн.
7. В українських засобах масової інформації інформативно-комунікативний код політичного дискурсу є іманентним, суперечливим, оскільки тут у постійному протистоянні перебувають приватний та громадський інтереси. Втім, в інформаційній політиці України відбулися кардинальні зміни. Сучасні ЗМІ стали повноцінними суб'єктами політичного процесу. Як суб'єкти інформаційного простору в Україні почали утворюватися корпорації, які конкурують між собою не тільки державних, а й незалежних мас-медіа.
Своєрідним надзавданням інформативно-комунікативного коду політичного дискурсу ЗМІ України є ефективний вплив на політичну свідомість аудиторії. Інформативно-комунікативний код політичного дискурсу повинен сприяти суспільній рівновазі, соціальному партнерству, консенсусу і розвитку.
ЗМІ з позицій суспільних сил, які вони представляють, оцінюють стан справ у різних сферах соціального життя, пропонують поради, а то й висувають вимоги до тих, на кого покладено прийняття обов’язкових владних рішень. На жаль, ідеологічно та професійно українські ЗМІ ще не всі стали самостійною силою. Через їх відверту або приховану заанґажованість українським медіа все ще бракує об’єктивності та самостійності. У демократичному суспільстві ЗМІ мають бути не інструментом масової мобілізації, а неформальним громадським контролем, що здійснюється вільно і незалежно, без втручання будь-якої політичної сили, ґарантом свободи і незалежності.
8. Панування міфу, особливо політичного, є неминучою реальністю всіх суспільств, зокрема сучасних, де його потребу посилюють соціальні трансформації та розпад традиційних міжлюдських зв’язків. Сьогодні основну роль у формуванні політичних міфів відіграють новітні інформаційні засоби впливу на масову свідомість.
Українські ЗМІ не приховують чинників міфотворення як у самій політиці, так і у їх ставленні до політики. Навіть визнають це, обігруючи численні варіації на тему політичних міфів. Кількість політичних міфів, поширених в засобах масової інформації, свідчить про це й підтверджує їх специфічно міфотворчу роль.
У політичних міфах слова несуть символічне значення. Ці символи, створюючи для громадськості ілюзорну реальність, надають політичному дискурсові маніпулятивної сили. Для руйнації негативних політичних міфів потрібні зусилля людини, народу, його пробуджена” (зокрема й зусиллями ЗМІ) свідомість. Засоби масової інформації повинні взяти на себе роль творців позитивних — націотвірних — міфів, які також здатні відіграти важливу роль в національній консолідації, в побудові справді демократичної і справді української України.
9. Сучасний політичний дискурс ЗМІ України послуговується особливою риторикою, специфічними дискурсивними практиками. Мовно-стилеві прийоми риторичного коду є домінантою українського політичного дискурсу, сучасних засобів масової інформації. Як у газетних, так і теледискурсах, використовують метафори, гіперболи, паралелелізми, що виконують функції увиразнення змісту і сприяють більш компактному подаванню інформації та її кращому запам’ятовуванню, тим самим посилюючи її вплив.
Риторичний дискурс українських ЗМІ є неоднорідним, має свої ідеологічні відмінності, певну гаму відтінків — від чесних і благородних задумів до відвертого обману та маніпуляцій.
Уся риторика сучасного політичного дискурсу ЗМІ України пронизана пошуком вирішення надзавдання комунікації — переконання "іншого". В демократичному суспільстві володіння словом перетворюється в істотну необхідність.
10. Сучасний політичний дискурс мас-медіа України в своїх міжнародних параметрах розгортається навколо основних геополітичних опозицій: Україна/Росія, Україна/Польща, Україна/Європа, Україна/США.
11. Сьогодні в Україні маємо реалії жорстокої інформаційної експансії російських засобів масової інформації, які вже впродовж 13 років ведуть інформаційну війну проти України, її незалежності, державності і суверенітету. Є серед сучасних російських ЗМІ і незначна кількість видань, які намагаються подавати українські проблеми неупереджено, об’єктивно, без звичайної для російських журналістів злостивості.
Орієнтація на Росію, отже повернення до політичної, економічної залежності і можливо авторитаризму, чи Європу, утвердження демократичних цінностей — це питання ще довго буде стояти перед Україною та українськими ЗМІ як головна проблема постколоніальних трансформацій. Тільки за умови політичної волі українських державців Україна зможе протистояти інформаційно-пропагандистським експансіям інших держав, зокрема Росії, яка через вторгнення в інформаційний простір України намагається забезпечити свої політичні та економічні інтереси. Еволюція сучасних взаємин з Росією засвідчує, що Україні ще треба пройти неабиякі випробування, аби утвердити свою державність і стати могутньою європейською державою.
12. Інтерес політичного дискурсу ЗМІ України до найближчого західного сусіда не випадковий: Польща є членом Європейського Союзу, і від того, якими будуть стосунки Варшави й Брюсселя, чималою мірою залежить інтеграція й нашої держави у це представницьке співтовариство. Загальна тенденція українських та польських публікацій на цю тему — пошук шляхів порозуміння, налагодження добросусідських відносин.
На відміну від дискурсу Росії — владного, силового, дещо невротичного, дискурс Польщі характеризується доброзичливою тональністю, демократичним характером.
Україні в будь-якому разі доведеться пройти такий шлях, як її польський сусід. Насамперед, це і приведення законодавства до норм Європейського Союзу, і багато інших моментів економічного й соціального плану. Але те, що в неї є такий союзник, як Польща, вселяє оптимізм на успішну євроінтеґрацію України.
13. Західна преса пише про Україну дуже мало, і для пересічного європейця наша держава і досі залишається своєрідною terra incognita. Втім, часом з’являються матеріали, в яких чимало справді цікавих висловлювань і спостережень про українські події, хоч ще більше негативної інформації про нашу державу — засилля корупції, проблеми із свободою слова, переслідування журналістів. Тому політичний дискурс ЗМІ України повинен більше працювати на поліпшення міжнародного іміджу України, вести посилену пропаґанду, яка б правдиво подавала Україну як ментально європейську країну, стати засобом зближення, розширення співпраці України і Заходу.
Орієнтація на Європу означає, що Україна прагне стати часткою Європи не лише географічно (такою вона є вже давно), а й психологічно. А це можливо лише за умови, що Україна сама відчує себе такою, а українці себе, відповідно, європейцями. Отже, курс на європейську інтеґрацію є природним наслідком здобуття Україною державної незалежності. Він викристалізовується з багатовікової історії нашого народу, його ментальності та етнічних коренів і стосується передусім європейської самоідентифікації українського народу.
14. Сполучені Штати Америки завжди були одним з важливих чинників української зовнішньої політики, і, відповідно, українсько-американські взаємини є постійним об’єктом політичного дискурсу засобів масової інформацї України. Образ України на сторінках американських мас-медій має синусоїдний характер. Після встановлення стратегічного партнерства в міждержавних відносинах справа Лазаренка”, вбивство Ґонґадзе, касетний скандал”, продаж Кольчуг” знову повернули негативний образ України в американських мас-медіа. Новим етапом та зміною візії України в американських засобах масової інформації стало прийняте українським парламентом рішення про участь в антитерористичній кампанії та відправлення українського батальйону миротворців для ліквідації наслідків військової операції в Іраці. Одначе США, через комплекс Гулівера”, часто бракувало гостроти зору, послідовності та гнучкості, щоб зрозуміти українські реалії.
15. Отже, політичний дискурс засобів масової інформації України — це своєрідне типологічно, семантично та структурно складне явище в світовому інформаційному просторі. Він є каталізатором та індикатором суспільних процесів та віддзеркалює стан суспільної свідомості перехідного суспільства, і ця перехідність, амбівалентність (старе/нове) пронизує і його структуру, і семантику, ідеологію та риторику.
Політичний дискурс — це вербалізований вияв політики, мовна дійсність, у конкретних соціальних координатах, соціолінґвістична структура. На теперішньому етапі української історії — розбудови держави — політичний дискурс засобів масової інформації України відіграє важливу роль в процесі трансформацій, створення демократичного суспільства. Працюючи зі словом, впливаючи на масову свідомість через слова, тексти, він перетворює їх із явища звичайного у наступальну силу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авторханов А. Империя Кремля. Минск, 1991. 107 c.
2. Авторханов А. Технология власти. Ф., 1976. 809 c.
3. Андрусєвіч А. Міт Росії. Москва — Третій Рим // Ї. 1996. №7. С. 4-12.
4. Андрусів С. Міфологема Європи в сучасній українській культурній свідомості // Сучасність. 2001. № 2. С. 110-115.
5. Андрусів С. Модус національної ідентичності: львівський текст 30-х рр. ХХ ст. Т., 2000. 340 с.
6. Андрусів С. Страх перед мовою як психокомплекс сучасного українця // Сучасність. 1995. №7-8. С. 147-152.
7. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів, 1996. 663 с.
8. Апель К.-О. Обгрунтування етики відповідальності як етики збереження буття // Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. К., 1996. С. 46-60.
9. Арифметика по-американски // Известия в Украине. 2000. 20 марта.
10. Баган О. Як ставитися до слов’янського питання? // Поступ. 2000. 26 лют.
11. Балинський І. Аутсайдерство як засіб збереження ідентичності // Телевізійна й радіожурналістика (Історія, теорія, практика: погляд у майбутнє). Львів. 1999. С. 35-42.
12. Барт Р. Избранные роботы. Семиотика. Поэтика. М., 1994. 615 с.
13. Барт Р. Мифологии // Избранные роботы. Семиотика. Поэтика. М., 1994. С. 46-71.
14. Барт Р. Миф сегодня // Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М., 1994. С. 72-131.
15. Барт Р. Нулевая степень письма // Семиотика. М., 1983. С. 171-178.
16. Бгабга Г. Націєрозповідність // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів, 1996. С. 560-562.
17. Бебик В.М., Сидоренко О.І. ЗМІ посткомуністичної України. К., 1996. 124 c.
18. Безменова Н. Очерки по теории и истории риторики. М., 1989. 125 с.
19. Безменова Н. Теория и практика риторики массовой коммуникации. М., 1989. 228 c.
20. Безменова Н.А. Массовая коммуникация в свете отраженной” риторики // Роль языка в средствах массовой информации. М., 1984. C. 155-163.
21. Безменова Н.А. Неориторика: проблемы и перспективы // Семиотика. Коммуникация. Стиль. Сб. обзоров. М., 1984. С. 108-123.
22. Беляков Г. Мова політики // Віче. 1995. №10. С. 45-54.
23. Бжезінський З. Велика шахівниця. Івано-Франківськ, 1999. 240 с.
24. Бжезінський З. Стадії посткомуністичних перетворень // Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичного суспільства. К., 1995. С. 103-118.
25. Бжезінський Я. Проблеми повернення в Європу” // Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичного суспільства. К., 1995. С. 276-280.
26. Бистрицький Є. Посткомуністичні мас-медіа: суспільно-політична характеристика // Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичного суспільства. К., 1995. С. 78-82.
27. Бистрицький Є. Теоретичні засади осмислення комунізму // Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичного суспільства. К., 1995. С. 14-28.
28. Біличенко С.П. Геополітична стратегія України // Наукові записки НУКМА. т.19. Спецвипуск 41. С. 161-163.
29. Бондаренко К. Міфологема Росія” у національній свідомості українців // Нова хвиля. 1997. Вип.4. С. 10-12.
30. Борковський А. Штурм останньої барикади // Поступ. 2003. 17-23 лип.
31. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання). Мюнхен, 1993. 248 с.
32. Бузина О., Танченко Я. Радянський Бісмарк, який об’єднав Україну залізом і кров’ю // Київські відомості. 1998. 13 трав.
33. Високий Замок. 2003. 23-30 січ.
34. Війна навколо // Президентський вісник. 2001. №1. C.
35. Вікно в Європу // Молода дипломатія. 1999. Ч.2. С. 3-4.
36. Власюк А. Коли Україна матиме власне обличчя”? // Експрес. 1997. 24 травн. - 1 черв.
37. Вовк В., Клепіков А. Домінування сакрального типу політичного дискурсу // Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичного суспільства. К., 1995. С. 74-78.
38. Вовк В., Клепіков А. Дискурс політики у масовій комунікації // Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичного суспільства. К., 1995. С. 67-102.
39. Вовк В., Клепіков А. Особливості політичного дискурсу у перехідний період // Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичного суспільства. К., 1995. С. 67-73.
40. Вовканич С. Антиукраїнська семіотика // Сучасніcть. 2001. №9. С. 68-75.
41. Вовканич С. Інформація в системі націотворення // Монологи в універсумі. Львів. 2000. С. 143-154.
42. Вовканич С. Національна еліта та інтелектуальний потенціал державотворення. Львів, 1995. 114 с.
43. Вовків Ю. В Епіцентрі” скандалу // Поступ. 2000. 21 черв.
44. Возняк Т. Вибори, виборці й обранці // Критика. 2002. Ч.4. С. 2.
45. Войтенко В. Україна: десять років самотності: системний погляд на безсистемні реалії. Львів, 2001. 152.
46. Волинське коло // Поступ. 2003. 10-16 лип.
47. Володимир Полохало: Мені нудно спостерігати за політикою” // Поступ. 2003. 28 серп.
48. Волошинов В.Н. Конструкция дискурса // Лит. учеба, 1981. №3. С. 65-73.
49. Габермас Ю. Комунікативна дія і дискурс — дві форми повсякденної комунікації // Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. К., 1996. 176 с.
50. Габор Н. Імідж України у геополітичних концепціях її становлення у новому світопорядку (за матеріалами англомовної американської преси 90-х рр.): Автореф.дис... канд.філол.наук: 10.01.08 / Київ. нац. ун-т. К., 1996. 19 с.
51. Гальчинський А. Україна — стратеґія євроінтеґрації // Поступ. 2003. 28 берез.
52. Ґарнет Ш. Українсько-російські відносини та політика Заходу // Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичного суспільства. К., 1995. С. 333-347.
53. Голос України. 1999. №94.
54. Грабович О. Патологія спадщини // Березіль. 1994. №9-10. С. 145-152.
55. Грабовський С. Сов’єтська людина” як культурно-антропологічний тип // Універсум. №1-2. 2000. С. 8-11.
56. Грабовський С. Сумна осінь 1999 року // Сучасність. 2000. №1. С. 54-62.
57. Грабовський С. Україна у соціологічному вимірі: криза напередодні 10-ліття незалежності // Сучасність. 2001. Ч. 4. С. 66-78.
58. Грицак Я. Двадцять дві України // Критика. 2002. Ч.4. С. 3-6.
59. Грицак Я. Формування модерної української нації. Львів, 1999. 484 с.
60. Гриценко О. Політика і преса: два вектори взаємодії // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2001. Вип.21. С. 133-139.
61. Гудь Б. Як нам зблизитися з Європою // Поступ. 1999. Ч. 67.
62. Гундорова Т. Постмодерністська фікція Андруховича з постколоніальним знаком питання // Сучасність. 1993. № 9. С. 79-84.
63. Гусейнов Г. Речь и насилие // Век ХХ и мир. 1988. №8. С. 36.
64. Д.О.Свідник. Україна в стратегічному мішку // Поступ. 2002. 22 листоп.
65. Данілян О.Г. Соціальні протиріччя в посттоталітарних системах. Х., 1998. 158 с.
66. Дебор Г. Общество спектакля. М., 2000. 213 с.
67. Дейк Т. ван. Язык. Познание. Коммуникация. М., 1989. 302 с.
68. Дзюба І. Чи вистачить державі мудрості? // Січ. 1997. № 10. С. 90-91.
69. Дідула Р. Час і пора // Дзвін. 2002. №9. С. 57-72.
70. Длябога І. Трилогія про пресу в Україні після відновлення незалежності // ЗМІ й утвердження державного суверенітету України: Збірник мат. наук.-практ. конф. — Львів, 1993. С. 23-33.
71. Еко У. Ур-фашизм // Сучасність. 1999. № 6. С. 43-51.
72. Євтушенко О. FM-станція — п&