Публіцистика Дмитра Павличка: мотиви, жанри, контекст

brief description

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

Теребус Оксана Леонідівна

УДК 070. 821.161.2.92.09

Публіцистика Дмитра Павличка:
мотиви, жанри, контекст

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник Кравченко Світлана Іванівна, кандидат філологічних наук, доцент

Луцьк 2006

ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Розділ І. Публіцистика: факти та судження. Розвиток української публіцистики у другій половині ХХ початку ХХІ століття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .10
Розділ ІІ. Ідейно-тематична палітра та художні особливості публіцистики Дмитра Павличка
2.1. Письменницька публіцистика як різновид публіцистики . . . . . . . . . 23
2.2. Публіцистичний доробок митця в українській культурі ХХ століття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31
2.3. Національна ідея та проблема української мови в публіцистичній творчості Дмитра Павличка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .46
2.4 . Питання української культурної спадщини в публіцистиці митця . .57
2.5 . Жанрові особливості письменницької публіцистики Д. Павличка . . 68
2.6 . Поетика і образно-документальні засоби . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .83
2.7 . Редакторська праця Д. Павличка у Всесвіті” та перекладацький
доробок митця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .94
Висновки до другого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109
Розділ ІІІ. Літературно-мистецька критика Дмитра Павличка як науково-публіцистична творчість
3.1. Письменницька критика як різновид літературної критики . . . . . . . 114
3.2. Ідейно-естетичні засади літературно-критичної творчості митця. .123
3.3. Жанрові різновиди письменницької критики Дмитра Павличка . . . .131
3.4. Традиції і новаторство в сьогочасному літературно-публіцистичному процесі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .138
Висновки до третього розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .152
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 154
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 163
Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179

ВСТУП

Українська література дала світові сотні самобутніх талантів, які народилися у живому зв’язку поколінь, у боротьбі й самоутвердженні, які були й залишаються творцями минулого, сучасності та майбутнього світової культури. У цьому ряду значне місце займає і постать Д. Павличка поета, перекладача, публіциста, критика, літературознавця, громадського і політичного діяча. Його доробок перебуває у полі зору читачів, критиків і дослідників-літературознавців від часу виходу першої збірки поезій Любов і ненависть” (1953) і по сьогодні, коли пройдено вже більш як п’ятдесятилітній шлях у літературі, видано десятки збірок, книги перекладів, збірки публіцистичних і літературознавчих праць, різні за тематикою та жанром статті у журналах та періодичних виданнях.
Д. Павличко один із найцікавіших представників літературного покоління 50-х років ХХ століття. Свої роздуми про світ, народ, людину, любов, ненависть він наповнив пристрасним духом пізнання, культурно-естетичним досвідом багатьох віків і народів, особистісною жагою осягнути дійсність у її безперервному розвиткові. Сучасники відзначають його ораторські здібності, далекосяжні політичні погляди, характеризують як невтомного громадського діяча, діяльного патріота з європейським видноколом мислення.
Зазвичай, письменники беруть активну участь у публіцистичному та критичному поцінуванні творчості попередників та сучасників, в осмисленні актуальних теоретичних проблем, у формуванні естетичних цінностей своєї епохи, демонструють новаторське прочитання класичної і сучасної літератури. Міркування письменників, декларативні і критичні висловлювання є звичайною складовою частиною письменницької справи, що органічно вписується до літературного процесу. Володіючи значним інтелектуальним та естетичним потенціалом, часто переростаючи в узагальнені методологічні постулати, письменницькі роздуми про суспільство несуть у собі глибину й самобутність особистості художника слова, відбивають риси, притаманні всій його діяльності.
Кожний письменник і його твори це породження певної історичної епохи, ланка у творчому процесі і щоразу відкриття творчої індивідуальності. Публіцистичні, літературно-критичні виступи письменників зробили помітний внесок у літературну справу, досить значно впливаючи на розвиток суспільно-критичної думки сучасності. Свідченням цього є окремі статті та збірки Д. Павличка, Є. Гуцала, П. Мовчана, Ю. Мушкетика, І. Драча, І. Дзюби, Б. Олійника, Р. Іваничука, В. Яворівського, Р. Лубківського.
Збірки статей О. Гончара, П. Загребельного, Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника, І. Дзюби, І. Світличного, Є. Сверстюка та ін. значно підвищили інтелектуально-естетичний рівень української публіцистики та літературної критики, розширили їхні потенційні можливості. Вони читаються за духовною потребою і з таким же захопленням, як і кращі романи, сонети чи новели цих митців. Їх прямими попередниками можна назвати П. Тичину, М. Рильського, М. Зерова, М. Драй-Хмару, М. Бажана, Л. Первомайського, О. Корнійчука, Ю. Смолича, В. Мисика.
Публіцистична та літературно-критична творчість Дмитра Павличка один із конкретних прикладів цього. Його книги Магістралями слова” (1977), Над глибинами” (1983), Біля мужнього світла” (1988), Українська національна ідея” (2004) збірки різножанрових публіцистичних творів, серед яких виступи, літературні портрети, етюди, спогади, статті, рецензії, інтерв’ю тощо. Їх органічним ідейним доповненням є виступи, промови, рецензії, відгуки, опубліковані у пресі в різні періоди творчого шляху.
У полі зору митця не тільки література та її діячі, а й призначення їх творчості, питання освіти, виховання, мистецтва, проблема національної свідомості, питання мови, художнього перекладу та багато інших.
Письменницька публіцистика (термін уживають В. Учонова, В. Качкан, М. Парцей, Ю. Лазебник, Н. Заверталюк, В. Галич) та письменницька критика (Л. Новиченко, В. Дончик, І. Дорошенко, М. Наєнко, М. Ільницький, М. Гострик, З. Грузман, М. Жулинський, П. Кононенко, В. Брюховецький, В. Моренець, М. Слабошпицький, С. Гречанюк та ін.) другої половини ХХ початку ХХІ століття дають підстави стверджувати, що вони є своєрідним законом літературного життя, стійкою традицією, яка відбиває прагнення письменників найбільш повно реалізовувати свій творчий потенціал. Вловлюючи естетичну ситуацію, відгукуючись на видавничі замовлення, кращі художники слова ставали, як правило, літераторами в широкому значенні цього поняття, брали участь у критичній оцінці творчості своїх сучасників, демонстрували актуалізоване прочитання і трактування класики й сучасного мистецтва, піклувалися долею мови, проблемами державотворення.
Основними стильовими ознаками письменницької публіцистики та критики називають есеїстичність, ліризм, образно-метафоричну пластичність фрази. Виразність кращих зразків її у виваженості й точності оцінок, повноті вражень, проникненні в ідейно-естетичну сутність духовних явищ.
Д. Павличка досі знають передусім як поета. Його публіцистика та літературно-критична творчість, котрі окреслюють сферу громадської та політичної діяльності, все ще залишаються поза увагою як науковців, так і широкої читацької аудиторії, у той час як від 1950-х років ХХ століття і до сьогодення він залишається однією із найпомітніших постатей і в літературному процесі, і в громадському житті України.
Актуальність дослідження полягає у необхідності заповнити ще надто значні прогалини в історії української публіцистичної думки ХХ ст., розглянути ідейно-естетичні особливості та еволюцію публіцистичної творчості Д. Павличка в контексті розвитку суспільно-естетичної думки письменницького покоління другої половини ХХ початку ХХІ століття, з’ясувати роль та вплив публіцистичних та літературно-критичних поглядів митця на культурні процеси в Україні. Це уможливить глибше й різнобічне розкриття багатства його творчої індивідуальності, осмислення місця і ролі майстра в процесі збагачення національної культури, духовності народу, а також доповнить картину розвитку української публіцистики другої половини ХХ ХХІ ст., додасть акцентів до повноти осмислення творчого доробку й особистостей митців, чию творчість він досліджує.
Ряд науковців доводять, що в статтях письменника наявний зв’язок наукового й художнього мислення, яке в синтезі дає якісно нову критику. Інші значну кількість критичних текстів митця відносять до публіцистики, а публіцистичність вважають однією з характерних рис творчої манери Д. Павличка.
У статтях Д. Павличка про літературну творчість виявляються його публіцистичні та літературно-критичні погляди, але самі по собі статті не можуть претендувати на повноту їх висвітлення й глибоке наукове обґрунтування певних проблем. Для їх з’ясування необхідне комплексне вивчення всього публіцистичного доробку митця (в широкому значенні цього поняття).
Аналіз досліджень, присвячених творчості Д. Павличка, показує, що вивчення його публіцистичних і літературно-критичних поглядів знаходиться, по-суті, на початковій стадії. Основна увага літературознавців (В. Земляк, М. Ільницький, В. Моренець, Ю. Бурляй, Г. Вознюк, Р. Іваничук, П. Кононенко, Р. Лубківський, О. Никанорова, Н. Костенко, С. Барабаш, Л. Скирда) була зосереджена на вивченні поетичної творчості митця та її проблем. Однак значний інтерес становлять статті письменника, тексти його виступів, різножанрові літературно-критичні матеріали. Вони допомагають зрозуміти витоки та спрямування його творчих пошуків. Дослідники одностайно визнають своєрідність підходу Д. Павличка до оцінки та аналізу художніх явищ сучасної і класичної літератур.
Крім праці М. Ільницького, у якій йдеться про весь творчий доробок Д. Павличка, окремих монографічних досліджень публіцистичного та критичного набутку митця поки що немає. Деякі аспекти цієї проблеми висвітлювалися в статтях таких літературознавців, як В. Брюгген, М. Ільницький, Г. Вознюк, М. Слабошпицький та ін.
Доба незалежності України сприяла активізації наукових пошуків. З’явилися нові змістово суттєвіші оцінки ролі й місця Д. Павличка в нашій культурній історії, акценти дещо змістилися з літературної творчості на його громадсько-політичну діяльність.
У цій роботі досліджуються два аспекти публіцистики Д. Павличка: історичний, який зумовлює аналіз та інтерпретацію текстів з урахуванням обставин того часу, коли вони писалися; і сучасний, що змушує оцінювати здобутки митця, виходячи з того, яке місце посідає його доробок зараз, коли Україна проходить процес становлення як незалежна держава.
Мета дослідження розглянути ідейно-тематичні та жанрово-стильові особливості публіцистичного доробку письменника, визначити головні тенденції розвитку його публіцистики та її тісний зв’язок із суспільно-літературним процесом другої половини ХХ початку ХХІ ст. і художньою творчістю митця, показати її органічний зв’язок із історичною епохою та митцями, які представляють літературне покоління 5090-х рр. ХХ ст.
Зазначена мета передбачає розв’язання таких завдань:
- простежити головні етапи праці Д. Павличка-публіциста, виявити основні теми та провідні мотиви його публіцистичної творчості, проаналізувати їх з урахуванням контексту доби та художніх здобутків митця;
- через аналіз публіцистики письменника другої половини ХХ початку ХХІ ст. розкрити еволюцію його світоглядних позицій, концепцію дійсності та національну ідею державотворення, життєвий, суспільний та естетичний ідеали, а також їх зв’язок із громадською діяльністю, розглянути ставлення Д. Павличка до проблеми рідної мови;
- розкрити погляди митця на природу художньої творчості, дослідити редакторську працю та перекладацький доробок;
- з’ясувати особливості поетики публіцистичних творів митця;
- прослідкувати жанрові особливості публіцистичного та літературно-критичного доробку митця;
- простежити еволюцію літературно-критичних поглядів Д. Павличка в контексті всього розмаїття його творчої діяльності.
Об’єктом дослідження є публіцистична та літературно-критична спадщина Д. Павличка.
Предметом дослідження є змістові та жанрово-стильові особливості письменницької публіцистики і літературно-критичного доробку Д. Павличка, їх функціонування в суспільно-культурному процесі другої половини ХХ початку ХХІ ст. Матеріалом послужили тексти публіцистичних та літературно-критичних творів, надрукованих у періодиці, а також виданих у чотирьох окремих збірках митця.
Наукова новизна дисертації визначається насамперед предметом дослідження. Публіцистична та літературно-критична творчість письменника не розглядалася монографічно. Поза тим міра вивченості розвитку української естетичної, публіцистичної та літературно-критичної думки ХХ ст. не дає повної картини цього процесу. Публіцистичні та літературно-критичні погляди Д. Павличка в такому обсязі та сукупності завдань, поставлених у дослідженні, на сьогодні в українському літературознавстві не вивчені. Це є перша спроба цілісного аналізу ідейно-естетичних засад світогляду митця. Погляди письменника на минуле й сучасне у різні періоди власного й суспільного життя, на його роль в історично значимих процесах допомагають сформувати ширші узагальнення та виробити необхідні сьогодні критерії щодо оцінки життєтворчості всього його покоління. Ми намагаємося створити науково-публіцистичний портрет поета, публіциста і громадського діяча.
Як розуміє і як реалізує у своїй творчості громадянську місію літератури Д. Павличко, наскільки вдається йому в силу його таланту і в силу часових обставин виражати свою добу, такою бачиться основна проблема дослідження.
Аналіз ідейної спрямованості дослідницьких праць письменника, їх проблемності, жанрової специфіки, індивідуальних особливостей творчої манери митця, характер викладу та мотивації проводиться в тісному зв’язку з проблемами, що стоять нині перед українською культурою та суспільством загалом.
Практичне застосування. Матеріал дослідження може використовуватися при читанні курсу лекцій з історії української та зарубіжної літератур, історії журналістики, літературної критики, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів, при вивченні літературного процесу ХХ ст., при поглибленому аналізі художньої майстерності Д. Павличка.
Апробація роботи. Окремі положення дисертаційного дослідження висвітлені на Всеукраїнській науковій конференції Григір Тютюнник: еволюція митця в історії літератури й культури” (Київ, 2002), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 188-річчю від дня народження Тараса Шевченка (Київ, 2002), Світ слов’янства” (Луцьк, 2003), Українсько-польські суспільно-політичні та мовно-літературні взаємини” (Луцьк, 2003), Четвертих лесезнавчих наукових читаннях (Луцьк, 2004) та щорічних науково-практичних конференціях Дні науки” у Волинському держуніверситеті імені Лесі Українки.
Публікації: за темою дисертаційного дослідження є 6 публікацій, з них 4 у фахових виданнях.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів з підрозділами, висновків та додатку. Список літератури налічує 234 джерела.

bibliography

ВИСНОВКИ

Роздумуючи над більш як п’ятдесятилітнім творчим шляхом Д. Павличка, відзначаємо його вкоріненість в український ґрунт і великий обшир зв’язків та інтересів. Творча напруга любові й ненависті ставить письменника в ряд тих людей, майстрів слова, громадських діячів, які вистраждали, вибороли епоху оновлення суспільства, підвели народ до самоусвідомлення, необхідності національної визначеності й суверенності. Митець передбачає, що процес відродження буде повільний. Але є впевненість в тому, що ми обов’язково увійдемо в нову якість нашого суспільства й нашого народного буття.
Цінним для нас є публіцистичний доробок митця. Письменницька публіцистика різновид публіцистики взагалі, що відрізняється посиленою увагою до використання розмаїтих художніх засобів, багатством і своєрідністю жанрових форм, емоційним відтворенням дійсності, художністю типізації її прикметних явищ. Публіцист, у силу специфіки цього виду творчості, вдається до логіко-абстрактної і конкретно-образної форми мислення, освоєння дійсності, найчастіше використовуючи словесний образ, художню деталь, оперує різними образними картинами, вдається до образу-персонажа. Публіцистичні статті Д. Павличка яскравий приклад такої публіцистики, своєрідний автопортрет їх автора, що постає як мислитель, ідейний боєць, досвідчений штурман в океані естетичної думки, як майстер наукового аналізу й узагальнення, оригінальний інтерпретатор, спостережливий і вдумливий читач, носій того вогню любові до літератури, що яскраво підсвічує його думку художника.
Постать Д. Павличка багатогранна. В усі періоди своєї творчості він умів відділити зерна істини від ідеологічних нашарувань часу, гуманне і правдиве від брутального і фальшивого, то приховуючи свої справжні погляди під загальнолюдськими цінностями, то різко й відкрито критикуючи бюрократичну систему радянської державності.
Починаючи митецьку працю з початку 50-х років ХХ ст., він віддає перевагу літературно-мистецькій критиці, літературним статтям та рецензіям, різножанровим текстам, пов’язаним із подіями тогочасного культурного життя. На тому етапі творчості його політична та громадська позиція виявляється крізь призму естетичного та етичного ідеалу.
Із середини 80-х років поступово домінуючу роль починає займати публіцистика, посилюється політичний струмінь його виступів. Активна громадська позиція Д. Павличка сприяє тому, що він стає одним із духовних лідерів української нації. У жанровому спектрі переважають промови, виступи, звернення, заяви, доповіді, статті суспільно-політичного змісту. Літературна критика письменника у цей період відходить на другий план, поступаючись публіцистиці. Однак вона не втрачає свого ідейно-естетичного сенсу, стає суголосною державотворчим інтенціям митця.
Розглянувши місце Павличка-публіциста в суспільно-культурному процесі другої половини ХХ початок ХХІ ст. та дослідивши ідейно-тематичні та жанрово-стильові особливості публіцистики і літературно-мистецької критики письменника ми дійшли наступних висновків:
1. Сучасний світ вимагає від митця передусім постійної готовності відгукнутися на його болі, самовизначитися і втрутитися в боротьбу добра зі злом, що така актуальна зараз. Дослідники неодноразово відзначали творчу мобільність Д. Павличка не тільки поета, а й публіциста, критика, що проявляє новаторський неспокій, громадянську активність і публіцистичну загостреність. У багатьох публіцистичних статтях Д. Павличко піднімає проблеми, що актуальні й нині, цікавлячись значенням класиків літератури для сучасників, впорядкуванням творчої спадщини класиків, проблемою історичної пам’яті, зв’язку часів, національних традицій, коріння й витоків; цікавлячись проблемами актуальності класичної творчості, він дискутує з приводу перекручень деякими дослідниками класичних надбань української та інших літератур, піднімає проблему художньої майстерності, ролі й місця митця в суспільстві, відчуття літературного процесу, духовного єднання, впливу творчості однієї людини на творчу долю іншої, проблему молодих письменників, говорить про взаємозв’язки національних літератур, наголошує на ролі М. Рильського у формуванні свого власного життєвого та творчого кредо, на стані пісенної творчості в Україні, опікується долею молодих талантів. Для визначного митця немає проблем другорядних.
Будучи самостійним видом письменницької діяльності, публіцистика Д. Павличка водночас є органічною частиною виробленої ним у процесі написання художніх творів естетичної системи, що характеризується масштабністю, планетарністю мислення, лірично-романтичним підходом до освоєння дійсності.
2. Центральне місце у публіцистичній творчості Д. Павличка посідає тема України, її талановитий народ, що віками пригнічувався різними чужоземними поневолювачами, титанічна боротьба за волю якого увінчалася здобутком незалежності своєї держави в 1991 році, до чого чимало зусиль гострим публіцистичним словом доклав письменник. У мотивах державотворення, взаємин митця і влади, захисту національної мови, збереження навколишнього середовища, оцінки мистецької спадщини та її найвидатніших представників простежується еволюція світогляду й підходів автора до зображення й оцінки дійсності: від лояльного ставлення до існуючої в СРСР політичної системи, через сумніви й вагання в добу хрущовської відлиги”, спроби гуманізувати, демократизувати й спрямувати в цивілізоване річище суспільний розвиток у роки застою”, до усвідомлення необхідності боротьби за проголошення України як незалежної держави. Публіцистичні праці Д. Павличка засвідчують те, що він був одним із перших в Україні, хто зрозумів важливість та історичну потребу такого кроку. Письменник був лідером серед тих, хто відкрито заговорив про катастрофічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, необхідність надання статусу державної українській мові.
Демократичні процеси, гласність, національне відродження гасла періоду другої половини 80-х років. Письменники беруть активну участь у політичному та громадському житті України, створюється Товариство української мови імені Т. Шевченка (1983), де головує Д. Павличко, митці стоять біля витоків утворення демократичних політичних партій та організацій і т.д.
У цей період Д. Павличко разом з іншими письменниками часто виступає як автор публіцистичних аналітичних статей, як доповідач на різних мистецьких і політичних форумах, бере активну участь в обговоренні проблем, що стосуються національної культурної спадщини, мови. Його виступи спрямовані на пробудження національної свідомості, на спробу відвернути катастрофу, що насувалася на українську культуру, та намагання вивести рідну мову з узбіччя імперії на шлях суверенної держави.
Кожна стаття Д. Павличка-публіциста щоразу переконує, що проблема мови не може бути осібною. Вона лише ланка із суцільного ланцюга проблем, які постали в певній сукупності перед державою, суспільством. Якщо в 6070-х роках мовна проблема в статтях Д. Павличка носила чисто творчий, лінгвістично-літературний характер, то з кінця 80-х початку 90-х років поступово набуває публіцистичного звучання, пов’язується з різними питаннями людського буття, з суверенністю, з демократичними змінами в країні, з проблемами влади, національною свідомістю і національною гідністю.
Простежуються крок за кроком правозахисні дії Д. Павличка щодо української мови. Це був шлях від спроб порятувати мову до початку її відродження й, нарешті, до затвердження як державної, для чого використовувалися різні форми боротьби від літературно-критичних виступів, публікацій у пресі до промов на письменницьких з’їздах, у парламенті країни.
3. Діалектика художньої творчості багатовимірна. Д. Павличко у своїх публіцистичних виступах насамперед звертає увагу на загальносуспільний людинознавчий аспект у творчості конкретного митця, а звідти на його народні витоки. Автор акцентує думку на тому, що зв’язок із народом не є опосередкованим, він збагачує обопільно. Ця частина єдності природи художньої творчості (митець і народ) не існує без аналізу й оцінки естетичної системи художника. Цілісність такої системи формують гуманістичний аспект бачення світу, соціальний і філософський. Така цілісність надає змогу подивитися на світ очима відкривача.
У статтях Д. Павличка перед читачем постає широка картина розвитку як української літератури, так і літератур інших країн. Творчість того чи іншого письменника виблискує часто новими гранями, твори набувають іншого, нестандартного трактування. Кожна зі статей Д. Павличка це вдумливий погляд на історію, на долю народу, на його культуру крізь призму художнього слова. Вони мають свої сюжети, колізії, митець вміє поставити факти у відповідний контекст, де є і захоплення творчістю досліджуваного художника, й оригінальне осмислення явища, і відкриття нового кута зору на той чи інший факт.
Слід зазначити, що розгляд творчості письменників поєднується у Д. Павличка з уроками його власного спілкування з ними. Його праці розкривають і той інтелектуально-естетичний світ, у якому живе він сам, дозволяє вловити засвоєні ним думки, риси майстерності, духовні та моральні порухи. Присутність самого автора відчувається не тільки в тому, що через призму його сприйняття, розуміння й трактування бачимо досліджувані особистості, а в атмосфері довіри і взаєморозуміння, котру створює своєю манерою оповіді Д. Павличко.
Постать Д. Павличка багатогранна й багатовимірна. Редакторська праця у Всесвіті” ще більше допомогла митцеві проявити свої організаторські здібності, розширити коло зацікавлень та знайомств, що вплинуло на його поетичну, публіцистичну, перекладацьку творчість. За роки роботи Д. Павличка редактором журналу на його сторінках поряд із видатними прозовими і драматичними творами з’явилися добірки поезій і статті сучасних зарубіжних критиків. На сторінках журналу простежуються контакти та й полеміка радянських митців із закордонними опонентами. Повз увагу редакційної колегії Всесвіту” й самого редактора не проходить боротьба прогресивних і консервативних поглядів у літературній критиці різних країн, через яку видно ті ідеали, яким віддають свої таланти найбільші майстри сучасної літератури. Привертається увага до ставлення критики тієї чи іншої країни до проникнення в її культуру різних сучасних світових тенденцій. Велика увага редакції приділяється темі Україна і світ”, де часто друкуються твори зарубіжних авторів, пов’язані з Україною. Крім рецензій на книги зарубіжних авторів та на праці наших дослідників зарубіжної літератури, є історичні екскурси, розповіді про зарубіжних україністів, перекладачів та друзів української літератури, рецензії закордонних критиків на українські книжки та вистави. Публіцистичні статті Д. Павличка, які побачили світ у цей період, відрізняються глибиною аналізу явищ і закономірностей художнього процесу, влучністю філософсько-естетичних узагальнень, широтою аналогій, зіставлень, публіцистичним пафосом. Вони свідчать про тонке літературно-естетичне чуття автора, вміння відбирати й узагальнювати. Д. Павличко вміє говорити просто і ясно, об’єктивну сутність подавати читачеві емоційно, захоплююче, вміє конкретне ідейне спрямування твору пов’язати з актуальними проблемами часу, а відтак надати своїм працям агітаційного звучання.
4. Першоосновою публіцистичної творчості є факт. Письменник повинен вміти, відбираючи найвагоміші, найцікавіші факти, помічати в житті нові важливі явища, осмислювати, аналізувати та синтезувати їх, знайти ту проблему, що нині є актуальною, має суспільне значення. Публіцист у процесі творчості активно підключає такі поняття, як авторська індивідуальність, здібності, талант, вміння, фантазія, образне мислення тощо. Зміст публіцистичного твору залежить від світоглядної позиції автора, його суспільного й естетичного ідеалу. У публіцистичному творі ідея виражається через авторське я”. Усі ці елементи наявні в публіцистиці Д. Павличка, твори якого сповнені емоційного заряду слова, образністю, експресивністю, увиразненням. Найхарактернішими ознаками публіцистичних статей Д. Павличка є образна мова, глибока символіка, значні й яскраві художні образи, що співіснують із науковими термінами і поєднують у собі засоби інформації, полеміки, переконання. Для досягнення дослідницького ефекту митець активно користується випробуваною зброєю метафорою. Образ автора-художника стає ядром естетично-дослідницького організму цих праць, основою їхньої поетичності, зосередженням емоційної забезпеченості аналізу. Багатьом статтям митця властиве пафосне забарвлення. Однак поряд із пафосом тут є приваблива ємність виразів і оцінок, синтез думки і почуття.
5. Широкий і різноплановий діапазон публіцистичного бачення Д. Павличка. Повноту переживань, вболівань, думки він виражає, звернувшись до різноманітних жанрів письменницької публіцистики. Говорячи про жанри письменницької публіцистики, варто підкреслити, що вони комплексно не вивчалися. Осібно не вивчалася й публіцистична творчість більшості українських письменників. Це ж стосується й жанрової системи публіцистики та літературної критики Д. Павличка, хоча розрізнити публіцистику й літературну критику в спадщині митця досить важко. Провідні жанри публіцистики митця становлять викінчену систему зі своєю сформованою поетикою. Найчастіше у публіцистиці Д. Павличка представлені стаття з її різновидами, промова, нарис, есе, інтерв’ю.
Аналіз жанрових різновидів публіцистики та літературної критики Д. Павличка підтверджує, що є жанри (виступ, нарис), які зустрічаються лише у публіцистиці митця, а такі жанри, як стаття, рецензія представлені в сфері публіцистики і в літературній критиці. Автор намагався враховувати жанрову специфіку публіцистичних творів, працював над вдосконаленням їх змісту і форми, дбав про образність, логічність, а в окремих жанрах (стаття, передмова, рецензія) ще й про науковість, яка поєднувалась із філософською заглибленістю в явища літературного процесу, умінням надати їм гостроти соціального звучання.
У процесі історичного розвитку літератури, відповідно до запитів, потреб життя, виникали, розвивались і змінювались жанри літературної критики. Повноту переживань, вболівань, думки Д. Павличко виражає, звернувшись до різноманітних жанрів письменницької критики. Це літературно-критичні статті, статті-дослідження, літературні портрети, рецензії тощо. Наявність у різножанрових статтях оцінного пафосу, різних критеріїв оцінки художніх вартостей, аргументованих чи проголошених суджень свідчить про належність їх до сфери літературної критики.
6. Останнім часом у нашому літературознавстві все частіше ведеться мова про феномен письменницької критики, про її відмінні риси і жанрово-стильові особливості, про своєрідність проявів у ній творчої індивідуальності художника. В європейському письменстві, в українській літературі зокрема, літературно-критична діяльність письменників була і залишається традицією, своєрідним законом суспільно-культурного життя.
Збірки літературно-критичних статей Д. Павличка, виступи у пресі засвідчують поєднання в одній особистості таланту поета і критика. Така критика, якщо вона ґрунтовна і об’єктивна, завжди повчальна, тут маємо справу не з популяризацією певного художнього твору, а з потребою навчатися для самого себе. Д. Павличко талановитий критик із високорозвиненим естетичним почуттям, із тонким розумінням форми критичного виступу, із виробленим публіцистичним вмінням, тією публіцистичною майстерністю, без якої не буває критика й яка завжди супроводжує його творчу роботу.
Є чимало рис, які споріднюють публіцистику й літературну критику. Спільні у них предмет дослідження і відображення, функції, зміст, жанри. Але, говорячи лише про ступінь, міру публіцистичного вираження в критиці, між критикою і публіцистикою ніколи не можна поставити знак рівності, ідентичності.
Серед актуальних проблем, до яких постійно звертається Д. Павличко проблема наступництва в літературі й мистецтві, проблема традицій і новаторства. Наступництво об’єктивна історична закономірність. Поступ літератури неможливий без заміни застарілих традицій новими чи їх оновлення. Щоб зрозуміти цей процес розвитку літератури, потрібно ще й знати, від яких традицій відмовляємось, або як старі трансформувалися в нові. Цим питанням дослідник приділяє значну увагу.
У трактуванні Д. Павличка ми зустрілися з кількома випадками тлумачення творчого впливу або навчительства, що так чи інакше формує ґрунт процесові наступництва, утвердження його традицій. У своїх дослідженнях про творчість класиків нової української літератури з ряду традицій критик виділяє спадковість літературних традицій античності. Зупиняється Д. Павличко й на традиції зображення образу матері й дитини.
Отже, докладний аналіз публіцистичних та літературно-критичних творів Д. Павличка дає можливість твердити про специфічний різновид публіцистики письменницьку публіцистику та про різновид літературної критики письменницьку критику. Вони відрізняються від професійної публіцистики та критики посиленим використанням розмаїтих художніх засобів, специфічною жанровою системою, особливим поєднанням різних пафосів.
Публіцистика Д. Павличка, як і багатьох його сучасників, таких як І. Дзюба, І. Драч, О. Гончар, М. Жулинський, П. Мовчан, Б. Олійник, Є. Сверстюк, В. Яворівський та ін., є взірцем служіння українському народові і його молодій незалежній державі. В основі критики митця лежить естетичне сприйняття творів мистецтва, у процесі якого народжуються естетичні оцінки. Естетичне сприймання визначається мірою художньої вартості твору, тому має індивідуальний, суб’єктивний характер. Критичні судження Д. Павличка мають образно-асоціативну будову. У своїх літературно-критичних статтях автор розглядає практику та різнорідні естетичні концепції в єдності, явища української та зарубіжної літератур крізь призму досвіду традицій і новаторських відкриттів та завдань вітчизняної і світової літератури.
Статті художника слова вирізняються філігранною довершеністю форми, активною інтеграцією з естетичною системою художньої творчості, наскрізним автобіографізмом. Публіцистичну й критичну творчість митця об’єднує спільна концепція світу й людини, спрямована на пізнання дійсності й прогнозування перспектив її розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 50 польських поетів: Антологія польської поезії. К.: Основи, 2001. 583 с.
2. Абліцов В. // Рад. літературознавство. 1989. № 3. С. 7172.
3. Абліцов В. Дмитро Павличко: по лезу між червоною й білою трояндою // Голос України. 1998. 28 серп.
4. Абліцов В. Любити й розуміти // Друг читача. 1983. 8 верес.
5. Автомонов П. Жанр переднього краю. К.: Рад. письменник, 1976. 212 с.
6. Антологія словацької поезії ХХ століття / Д. Павличко (перекл., передм. та коментар). К.: Основи, 1997. 254 с.
7. Барабаш С. Серце вільне і пісенне. К.: Т-во Знання” УРСР, 1989. 16 с.
8. Баранов В., Бочаров А., Суровцев Ю. Литературно-художественная критика. М.: Высш. школа, 1982. 207 с.
9. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Худож. литература, 1972. 470 с.
10. Білоцерківець В. Поет як перекладач // Прапор. 1983. № 7. С. 117119.
11. Большая советская енциклопедия. В 30 т. М.: Советская энциклопедия, 1969. Т. 21. 639 с.
12. Брюгген В. Контрасти // Брюгген В. Зерно і сходи. К.: Рад. письменник, 1987. 189 с.
13. Брюховецький В. Силове поле критики. К.: Рад. письменник, 1984. 130 с.
14. Брюховецький В. Специфіка і функції літературно-критичної діяльності. К.: Наукова думка, 1986. 172 с.
15. Бугаев Д. Чалавечнасць: Літературна крытыка. Мінськ, 1985. 302 с.
16. Бурляй Ю. Боєць життя нового. К.: Молодь, 1963. 102 с.
17. Бурляй Ю. Основи літературно-художньої критики. К.: Вища школа, 1985. 248 с.
18. Бурсов Б. Критика как литература // Избранные работы: В 2 т. Л.: Худож. литература, 1982. Т. 1. 606 с.
19. Бушмин А. Преемственность в развитии литературы. Л.: Наука, 1978. 159 с.
20. Васильева Л. По заслугам честь // Литературная газета. 1987. 19 авг.
21. Високий талант: Нарис (До 50-річчя з дня народжен. А. Мокренка) // Рад. Україна. 1983. 23 січ.
22. Вишневський І. Лірика Єсеніна в українських перекладах // Жовтень. 1975. № 11. С. 1921.
23. Від перекладача: (Передм. до добірки сонетів світової літ.) // Жовтень. 1979. № 1. С. 11.
24. Вознюк Г. Глазами художника // Дружба народов. 1984. № 6. С. 259260.
25. Вознюк Г. З обов’язку нових каменярів: Кілька думок про Д. Павличка-критика // Жовтень. 1989. № 9. С. 116118.
26. Вознюк Г. Письменницька критика: літературна й культурологічна специфіка / Другий міжнародний конгрес україністів, Львів, 2228 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення. Львів, 1993. С. 37.
27. Вознюк Г. У глибинах духовного спілкування // Дніпро. 1984. № 3. С. 131134.
28. Ворошилов В. Журналистика: Учебник. СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2001. 448 с.
29. Галич В. Публіцистична творчість Олеся Гончара: історія, поетика, прагматика: Автореф. дис. ... докт. філол. наук: 10.01.08 / Київ. національний ун-т ім. Т. Г. Шевченка. Ін-т журналістики. К., 2004. 36 с.
30. Гілевич Н. Якщо перекладають люди, не випадково залучені // Хай слово мовлене інакше ...”. К.: Дніпро, 1982. С. 104105.
31. Гнатюк М. Глибини критичного слова // Київ. 1984. № 4. С. 121122.
32. Гнатюк М. Не байдужим словом // Вітчизна. 1979. № 1. С. 208210.
33. Голиндзіловський-Гурель Г. Павличкові переклади // Укр. слово. 2002. № 35. С. 15.
34. Гольдберг М. Олександр Блок і його перекладачі // Жовтень. 1981. № 12. С. 137140.
35. Гончар О. Письменницькі роздуми. К.: Дніпро, 1980. 314 с.
36. Гречанюк С. Незглибимість духу // Літ. Україна. 1983. 23 черв.
37. Григораш Д. Журналістика у термінах і виразах. Львів, Вид-во при ЛДУ, 1974. 296 с.
38. Гришина С. Українська публіцистика 60-х і 90-х років ХХ століття в контексті національного відродження (ідеї і тенденції): Автореферат дис. ... канд. филол. наук: 10.01.08 журналістика. К., 2004. 20 с.
39. Гром’як Р. Естетика і критика. Філософсько-естетичні проблеми художньої критики. К.: Мистецтво, 1975. 225 с.
40. Гром’як Р. Історія української літературної критики: від початків до кінця ХІХ століття. Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. 224 с.
41. Гром’як Р. Література Золотого вересня: Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1989. 358 с.
42. Гром’як Р. Що доведено життям. К.: Дніпро, 1988. 255 с.
43. Гром’як Р. Громадянськість і професіоналізм / Соціальна відповідальність критики. К.: Рад. письменник, 1986. 204 с.
44. Гром’як Р. Методологічні основи літературно-художньої критики. Тернопіль: Підручники й посібники, 1980. 54 с.
45. Денисюк І. Слово моє, зроблене із толу...”: Про творчу індивідуальність Д. Павличка // Прапор. 1979. № 9. С. 124128.
46. Дзюба І. Подвижник // Рад. Україна. 1989. 29 верес.
47. Дмитро Павличко: Поет, критик, перекладач // Письменники Радянської України, 19171987. Бібліографічний довідник. К.: Рад. письменник, 1988. 600 с.
48. Дорошенко І. Дмитро Павличко. Магістралями слова: Рецензія // Рад. літературознавство. 1979. № 7. С. 8486.
49. Драч І. Диптих про Дмитра Павличка // Драч І. Духовний меч: Літ.-крит. статті та есе. К.: Рад. письменник, 1983. 351 с.
50. Драч І. Ювіляру // Молодь України, 1979. 27 верес.
51. За правилами честі і правди: (До 120-річчя з дня народження Шолом-Алейхема) // Рад. Україна. 1979. 3 квіт.
52. Заверталюк Н. Публицистика писателей на Украине 20-х 70-х гг. ХХ ст.: Проблемы, жанры, мастерство. Дисс. ... докт. филол. наук: 10.01.02 украинская литература / ДГУ. Днепропетровск, 1992. 300 с.
53. Захаржевська В. Балкан білогривий співає: Антологія болгарської поезії (в укр. пер.) // Літ. Україна. 1975. 25 берез.
54. Здоровега В. Мистецтво публіциста. Літ.-крит. нарис. К.: Рад. письменник, 1966. 175 с.
55. Здоровега В. Пошуки істини, утвердження переконань: Деякі гносеологічні проблеми публіцистики. Львів: Вища школа, 1975. 176 с.
56. Здоровега В. Пошуки істини, утвердження та психологічні проблеми публіцистики. Львів: Вища школа, Вид-во при Львівському держуніверситеті, 1975. 175 с.
57. Здоровега В. Публицистика, её природа, общественная роль, гносеологические и психологические основы: Автореферат дис. ... докт. филол. н.: 10.067 М., 1970. 62 с.
58. Здоровега В. Слово тоже есть дело: Некоторые вопросы теории публицистики. М.: Мысль, 1979. 174 с.
59. Здоровега В. та ін. Теорія і практика радянської журналістики (Основи майстерності. Проблеми жанрів): Навч. посібн. для студ. факультетів журналістики ун-тів // Авт. колектив: В. Й. Здоровега та ін.: Під ред. В. Й. Здоровеги. Львів: Вид-во Львівського університету, 1989. 328 с.
60. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. Львів, 2000. 180 с.
61. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. Львів: Паіс, 2004. 268 с.
62. Здоровега В. Українська журналістика: генезис і сучасні проблеми. Львів: Світ, 1992. 97 с.
63. Зелінська Н. Українська наукова публіцистика в сучасних типологічних вимірах: реалії та прогнози // Українська періодика: історія і сучасність. Доповіді та повідомлення п’ятої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, Львів, 2728 листопада 1998 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики: За ред. М. М. Романюка. Львів, 1999. С. 396408.
64. Земляк В. Павличко сьогодні // Літ. Україна. 1977. 22 лют.
65. Зубанич Ф. Діалоги серед літа. К.: Молодь, 1982. 262 с.
66. Іваничук Р. У високому леті (До 50-річчя Д. Павличка) // Укр. мова та літ. в школі. 1979. № 9. С. 2022
67. Ільницький М. Багатогранність єдності. К.: Дніпро, 1984. 242 с.
68. Ільницький М. Дзвінкий сурмач, замислений філософ // Жовтень.