“Громадська думка”/“Рада” (1905-1914 рр.) – перша щоденна українськомовна газета Наддніпрянської України: утвердження національної ідеї

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

На правах рукопису

КОБИНЕЦЬ АЛЛА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 070(477.4)19”

Громадська думка”/Рада” (1905-1914 рр.) перша щоденна українськомовна газета Наддніпрянської України: утвердження національної ідеї

Спеціальність 10.01.08 - журналістика

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Сидоренко Наталія Миколаївна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ І. Історіографічні джерела та дослідження...................................... 11
Висновки до розділу ............................................................................................ 39
РОЗДІЛ ІІ. Громадська думка”/”Рада” перше щоденне українське видання: особливості становлення та функціонування............ 42
2.1. Передісторія виникнення, ситуативні чинники діяльності газети................ 42
2.2. Специфіка формування редакційного та авторського колективу як творчого організму.......................................................................................... 54
2.3. Структура видання: заголовки, рубрикація, жанрова характеристика та особливості поліграфічного оформлення............................. 90
2.4. Подієва картина суспільно-політичного та культурного життя на шпальтах щоденної газети............................................................................. 112
2.5. Рекламна служба видання: оригінальність подачі рекламних образів.... 122
Висновки до розділу .......................................................................................... 127
РОЗДІЛ ІІІ. Ідеологічні та соціальні компоненти газети Громадська думка”/”Рада” в контексті щоденної подачі інформації...... 130
3.1. Політичні трансформації в суспільстві та їх відображення засобами друкованого слова........................................................................... 130
3.2.. Мовно-стилістичні особливості газети як відображення мовної каритни початку ХХ століття............................................................. 143
3.3. Національна школа і проблеми національної освіти на сторінках щоденника................................ 150
3.4. Шевченкіана - один із постійних та впливових тематичних розділів газети......................................................................... 164
3.5. Полеміка радян” та хатян” як протистояння полярних ідеологій в межах щоденного дискурсу............................................................. 175
Висновки до розділу .......................................................................................... 181
ВИСНОВКИ....................................................................................................... 184
Список використаних джерел......................................................................... 194
Додаток А. Криптоніми і псевдоніми співробітників та авторів щоденника. 212
Додаток Б. Опис сьомого числа газети Рада” від 9 січня 1908 року............ 217

ВСТУП

Початок ХХ століття в Україні ознаменувався становленням та утвердженням національної преси. Цей процес був активним і бурхливим, утім, формування українських друкованих видань відбувалося за несприятливих суспільно-політичних та економічних умов: українське слово переслідувалося, цензурна політика російського самодержавства велася досить жорстко. Виступаючи на з’їзді журналістів у Петербурзі, що пройшов у 1905 році, Євген Чикаленко наполягав на відкритті українських видань. Він пояснював це необхідністю поставити українське слово в однакові цензурні умови з російським. Такою була його принципова позиція, як, зрештою, і багатьох інших свідомих патріотів.
Нове століття в тодішньому суспільстві було позначене багатьма особливостями, на які вплинули революційні події 19051907 років. Вони активізували діяльність українських політичних партій, національно свідомої інтелігенції до практичних дій. Цей час знаменитий національним піднесенням, появою на східній території України українських культурологічно-просвітницьких організацій, клубів, рухів, а також українськомовної періодики.
Позитивні зрушення відбулися і в царині друкованого слова: уряд Миколи II пішов на деякі демократичні поступки. Маніфестом від 17 жовтня 1905 року він пообіцяв народам Росії дати свободу особи, слова, сумління, зібрань та спілок” [101, с. 63]. З 1905 по 1914 рік (за даними РДІА у Санкт-Петербурзі) до Головного управління у справах друку надійшло понад 100 клопотань про видання українськомовних часописів на землях Російської імперії. Протягом цього часу своє існування підтвердили 45 газет та журналів [78, с. 23].
Серед згаданих видань була й щоденна газета Громадська думка”, перше число якої вийшло в Києві 31 грудня 1905 року. Протягом наступного 1906 року з’явилося ще 190 її номерів. У ніч з 17 на 18 серпня 1906 р. в конторі редакції поліція зробила обшук, в результаті якого київський губернатор наказав закрити видання [216, арк. 11]. Стосовно деяких дописувачів до газети, що виступали під псевдонімами Іванов, Марко, Жук, розпочалося слідство [231, арк. 21, 26]; також у багатьох передплатників були проведені обшуки, деяких заарештували. Менше, ніж через місяць, 15 вересня 1906 року, виникла щоденна українськомовна газета Рада”, яка фактично оголосила себе наступницею Громадської думки”. Проіснувавши до 1914 року, газета була закрита з початком воєнного стану.
Українська преса в незалежній Україні нині стоїть на грунті тих надбань, які створили її попередники на нелегкому шляху становлення українського друкованого слова, що є значним набутком для використання досвіду минулих років. Аналіз національно-патріотичної преси початку ХХ століття нині актуальний як ніколи: на сучасному етапі державного будівництва в Україні журналістика як суспільне явище і вид суспільної діяльності відіграє важливу роль національно-духовного фактора у відродженні української нації та її подальшому розвитку. Тому цілком справедливо, що сьогодні назріла вимога нового, об’єктивного і повного прочитання української періодики другої половини ХІХпочатку ХХ століття. Це завдання є надзвичайно складним” [130, c. 34].
Актуальність дисертаційного дослідження пов’язана з аналізом ролі, значення, впливу щоденника Громадська думка”/Рада” на складні процеси суспільно-політичного та духовно-культурного розвитку української нації в контексті становлення національної періодичної преси. У цій науковій розвідці дуже важливо визначити роль видання як першої щоденної українськомовної газети Наддніпрянської України та її вплив на формування громадської думки в суспільстві, політичної культури і свідомості української нації, нового, прогресивного типу мислення у всіх верств суспільства. Також важливим чинником дослідження є визначення впливу щоденника на розвиток і функціонування української мови, становлення національної школи, культури тощо.
Створення на Наддніпрянщині друкованого органу, який стояв на засадах української національної ідеї явище політичне і знакове у співвідношенні економічних, політичних, культурних та національних прав української нації, що зробили великий крок на шляху боротьби за відродження державності. Прогресивна і патріотично налаштована частина українського суспільства, позбавлена державно-політичних прав, піднялася на захист своїх національно-духовних інтересів, і на допомогу їй прийшла преса, яка стала в обороні прав і свобод корінного населення, не давала згаснути устремлінням до державної незалежності, активно пропагувала гасла політичної боротьбинаселення різних регіонів України, яке опинилося під владою світових імперій Ідея возз’єднання всіх земель України була центральною у суспільно-політичному житті українців, провідною темою публікацій періодичних видань” [67, с. 8].
Дослідження щоденника, його впливу на складні процеси суспільно-політичного та національно-культурного розвитку дає можливість визначити його роль в еволюції та консолідації українців.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами простежується в тому, що вибрана тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№01БФ-045-01) у розрізі теми кафедри історії літератури та журналістики Духовно-культурна компонента інформаційного суспільства”.
Мета дисертаційної роботи полягає у комплексному дослідженні першого щоденного українського видання Східної України початку ХХ століття, умов його функціонування у складний історичний період 1905 1914 років, визначенні особливостей, структури, характеру, змісту та ідейно-тематичного спрямування публікацій, їх рівня. Автор дисертаційного дослідження має намір розкрити взаємозв’язок цих аспектів у таких співвідношеннях: видання і суспільство, видання і його вплив на формування суспільної свідомості українців-патріотів.
Для реалізації поставленої мети окреслене таке коло завдань:
вивчити умови розвитку першої українськомовної щоденної газети в Наддніпрянській Україні в 19051914 рр., а також труднощі у створенні видання;
простежити конкретний внесок досліджуваного видання у розвиток української національної преси на початку ХХ ст.;
визначити які засоби популяризації та впливу на читацьку аудиторію;
проаналізувати тематику, національно-патріотичне забарвлення публікацій щоденника та продемонструвати їх взаємодію з суспільством загалом;
розглянути жанрову палітру публікацій, тематику, а також вплив на формування та становлення національної самосвідомості читачів;
показати, що газета заклала підвалини національної преси, виховала низку публіцистів, які стали національно свідомими борцями за незалежну Україну, її будівничими, громадськими діячами;
обгрунтувати важливість Громадської думки”/Ради” для дослідження історії української журналістики початку ХХ століття;
виявити через призму щоденника зв’язок преси і культурно-освітнього та національно-патріотичного руху, його впливу на розвиток національно-визвольної боротьби в Україні.
Об’єктом дисертаційного дослідження є щоденна газета Громадська думка”/Рада, що видавалася в Києві з 31 січня 1905 року і до 20 липня 1914 року.
Предметом дослідження стали особливості функціонування щоденного українськомовного періодичного видання (від початку заснування і до моменту закриття) в контексті українського національно-культурного руху. Видання проаналізоване за кількома напрямками: щоденник і суспільна думка початку ХХ століття, газета і розвиток української мови в Україні; щоденник і національна справа в Україні; видання і проблеми освіти в Україні початку ХХ століття; газета та формування української публіцистичної школи, жанрів; видання в контексті явищ і подій початку ХХ століття.
Хронологічні рамки дослідження: кінець 1905 року середина 1914 року; від революції 1905 року до початку Першої світової війни.
Методи дослідження: при аналізі джерел для виявлення загальних та особливих рис у процесах та явищах застосовано такі загальнонаукові методи як емпірико-аналітичний, логічний, проблемно-порівняльний. Для комплексного дослідження видання застосовано такі методи дослідження: порівняльно-історичний, конкретно-типологічний, суцільного моніторингу щоденника Громадська думка”/Рада”, а також текстологічний, жанровий, мовно-стилістичний. Саме цей комплекс методів дозволяє реально відобразити тенденції існування досліджуваного щоденника на тлі історичного розвитку національної преси початку ХХ століття.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній:
комплексно досліджена Громадська думка”/Рада” перша щоденна українськомовна газета Наддніпрянської України, яка видавалася в Києві з 1905 по 1914 рр.;
всебічно проаналізовані особливості щоденного друкованого органу (мова, культура видання, основні теми, що впливали на пробудження і розвиток національної самосвідомості, жанрова палітра), подана інформація про авторський колектив, детально розглянуті окремі постаті журналістів, редакторів та видавців;
здійснений глибокий аналіз проблем, які виникали в процесі виходу у світ видання (цензурні утиски, судові переслідування представниками влади читачів та передплатників, гостра нестача коштів, кваліфікованих кадрів, конкуренція з російськомовними виданнями);
визначений вплив газети на суспільну аудиторію;
простежені взаємозв’язки редакційного колективу, авторського активу і національно-визвольного руху в Україні на початку ХХ століття;
доведено, що Громадська думка”/Рада” як щоденне видання стало справді трибуною національної думки та української ідеї на підросійській Україні на початку ХХ століття;
продемонстрована роль газети як достатньо впливового чинника на формування ідеї консолідації українців в контексті суспільно-історичного процесу першої чверті минулого століття;
окреслена роль щоденника як складової національно-патріотичного руху, як потужної сили впливу на свідомість та підсвідомість суспільства.
Практичне значення роботи полягає в тому, що одержані наукові положення та висновки є переконливі й аргументовані, підтверджені значним фактологічним матеріалом публікацій щоденника Громадська думка”/ Рада” (1905 1914), а отже мають виняткове значення для вивчення історії національної преси початку ХХ століття, сприяють поглибленій систематизації українських друкованих видань цього періоду, розвитку сучасного українського журналістикознавства;
опрацьовано вітчизняні та зарубіжні матеріали, на основі яких теоретичні положення можуть бути використані для узагальнюючих праць з історії українського журналістикознавства, для розширення тематики досліджень науковців у галузі журналістикознавства, філології, політології, історії;
систематизовано методи дослідження видання та його впливу на формування громадської думки у суспільстві, що може відігравати істотну роль у вивченні історії України, культурологічних та соціально-політичних процесів початку ХХ століття
застосовано науковий підхід до вивчення історичного образу української преси початку ХХ століття, що може бути використане у практичній діяльності журналістів, науковців та сприятиме розбудові вітчизняної школи журналістикознавства;
науковий аналіз функціонування друкованого періодичного видання початку ХХ століття може бути корисним для вдосконалення історичної бази періоду першої чверті минулого століття в контексті загальноісторичного процесу та становлення національної преси України.
Досвід вивчення щоденника Громадська думка”/Рада” дасть можливість історикам, теоретикам української журналістики, а також тим, хто цікавиться цим періодом преси, отримати об’єктивну картину існування періодичного видання в контексті розвитку суспільства, з’ясувати його вплив на вирішення проблем національно-патріотичного виховання.
Матеріали цього дослідження застосовуються у нормативних та спеціальних курсах, які викладаються для студентів факультету журналістики Запорізького гуманітарного університету ЗІДМУ”, зокрема, Журналістська майстерність” (інформаційні, художньо-публіцистичні та аналітичні жанри газетної журналістики), Історія української преси”; практикуються в авторській творчій майстерні Історія та практика газетної журналістики” під час проведення практичних занять на базі газети Запорізька правда” для студентів факультету журналістики Запорізького національного університету; можуть бути використані для розробки лекцій та семінарських занять із спецкурсу Українська публіцистика початку ХХ століття”.
Окремі результати роботи можуть застосовуватися для підготовки монографічного видання, посібника для студентів, узагальнюючих праць з деяких аспектів, розглянутих у дисертації (мова, жанри, висвітлення проблем національної школи на сторінках друкованих видань початку ХХ століття, імена публіцистів, які зробили внесок в історію української преси, історична достовірність фактів та явищ досліджуваного періоду, рекламна діяльність українських газет в період становлення та ін.). Досвід вивчення щоденника дасть можливість історикам, теоретикам української журналістики, а також тим, хто цікавиться українською пресою початку ХХ століття, отримати об’єктивну картину функціонування щоденника Громадська думка”/Рада” (19051914) у контексті розвитку суспільства, з’ясувати його вплив на вирішення проблем національно-патріотичного виховання.
Особистий внесок здобувача. Основні ідеї і положення дисертації розроблені автором особисто і всі повідомлення та публікації здійснені одноосібно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження викладені у збірниках тез, а також повідомлень матеріалів конференцій: Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. та повідомл. сьомої всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 1718 трав. 2002 р. / За ред. М. М. Романюка. Л.:, 2002. С. 235239; Міжнародна науково-практична конференція Журналістика 2004 у світлі підготовки журналістських кадрів”: Тези конференції / Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2728 травня 2004 року. К.: Інститут журналістики, 2004. С. 2930; ХІ Міжнародна науково-практична конференція, присвячена проблемам функціонування, розвитку української мови і мовної політики в Україні Вплив ЗМІ на мовну свідомість сучасників”: Тези конференції / Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 30 березня 2005 року. К.: Інститут журналістики, 2005. С. 14; Международная научно-практическая конференция СМИ в современном мире:Санкт-Петербургские чтения”: Тезисы межвузовской научно-практической конференции / Под ред. В. И. Конькова. СПб.: Роза мира, 2005. С. 327328.
Публікації. За темою дисертації опубліковано чотири наукові праці у фахових виданнях. Усі публікації виконані одноосібно.
Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена характером і змістом, завданням дослідження. Наукове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Основний зміст викладений на 193 сторінках, загальний обсяг дисертації 222 сторінок. Список використаних джерел містить 232 найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ

Національна преса в Україні має потужні витоки, її можна з упевненістю вважати важливим чинником формування національного обличчя українського народу, пробудження патріотичних почуттів, усвідомлення своїх морально-історичних коренів” [101, с. 5]. Стрімкий розвиток масових українськомовних видань, який розпочався на початку ХХ століття, зобов’язує дослідників до осмислення історичного минулого, прагнення зберегти правдиві давні джерела і збагатити їх новітніми демократичними ідеями. Перші українськомовні видання заклали міцний фундамент майбутньої журналістики з національно-патріотичним підгрунтям, котра ставила на меті передусім пробудження народних мас від летаргічного невольницького сну, консолідацію всього українства в боротьбі за державність України. Прикметно, що слідом за виданнями Наддністрянської України в Наддніпрянщині патріотично настроєні українці добилися заснування українських газет, які стали на захист поневоленого народу, на підтримку його одвічного прагнення бути вільним.
На ниві білих” плям української журналістики нині працюють багато дослідників, повертаючи з небуття майже втрачені для історії яскраві сторінки газет та часописів минулого, оскільки з’явилася можливість повноцінно досліджувати архівні матеріали, без пересторог і побоювань братися за пожовтілі і часом стерті публікації, щоб заповнити ті прогалини, які довгий час існували в історії української журналістики. Так, українське журналістикознавство має у своєму активі низку публікацій В. Лизанчука, А. Москаленка, В. Здоровеги, О. Мукомели, В. Шкляра, Ф. Погребенника, А. Погрібного, М. Романюка, П. Федченка, Н. Сидоренко, І. Крупського та ін. До окремих сторінок та аспектів доторкнулися зарубіжні дослідники А. Животко, С. Сірополко, Ю. Тернопільський; неоціненні відомості про пресу та її становлення на початку ХХ століття залишили Д. Дорошенко, Є. Чикаленко, Б. Грінченко, П. Феденко, М. Грушевський, С. Єфремов. Вони особливо цінні тим, що допомагають відновити історичну справедливість стосовно того чи іншого видання, адже з кожною знищеною газетою втрачається певний слід історично-культурного життя нації. Треба прагнути того, щоб не повторилося те, в чому винне перед нами минуле, бо й сучасне стане минулим і знайде свого суддю” [142, с. 3].
Однією з таких газет є щоденник Громадська думка”/Рада”, яка довгий час чекала на вивчення. До її матеріалів зверталося чимало дослідників, і, зважаючи на важливість низки наукових розвідок, можна зробити висновок, що це видання унікальне джерело інформації в багатьох аспектах: науковому, історичному, мовно-лінгвістичному, духовно-культурному, поліграфічному тощо. Тому для історії української журналістики найбільш корисним є синтез відомих досліджень, а також узагальнення і класифікація фактичного матеріалу.
Дослідники української преси, слідуючи патріотичному поклику М. Грушевського, який цілковито був переконаний у тому, що українці мусять всю свою енергію вложити в те, аби взогріти національне почуття, і з ним почуття національної спільності, солідарності у різних частин українського народу, та сконцентрувати, можливо, систематично й планово, національні сили тих різних частин на спільній національній роботі. Інакше мертвіє, слабне й відпадає не тільки та частина, якої зв’язь цілостно порушена, ослаблена, слабне також і цілість, всеукраїнський організм” [27, с. 492493], ведуть пошуки нових історичних фактів, узагальнюють вже відоме, розробляють плани вивчення нових джерел.
Представлене дисертаційне дослідження, спираючись на вищезазначене, можна розглядати як перспективну складову загальної картини стану та розвитку української преси на початку ХХ століття. У ньому окреслені умови розвитку першої українськомовної щоденної газети в Наддніпрянській Україні в 19051914 рр., труднощі у створенні видання, простежений внесок у розвиток української національної преси на початку ХХ століття. Також досліджені жанри публікацій, тематика; особлива увага приділена тим газетним матеріалам, які могли впливати як на формування національної свідомості читацької аудиторії, так і на суспільство в цілому. У дисертації через призму щоденника простежений зв’язок преси, національно-патріотичного та культурно-освітнього руху, його вплив на національно-визвольну боротьбу в Україні. У роботі обгрунтована важливість щоденника для вивчення історії української журналістики початку ХХ століття, доведено, що газета заклала підвалини національної преси, виховала публіцистів, які зуміли стати національно свідомими борцями за волю та незалежність України, громадськими діячами, будівничими української нації. Однак лише цим запропонована розвідка не вичерпується. Наукове осмислення публіцистики щоденника Громадська думка”/Рада”, вивчення творчого доробку його співробітників, організації роботи редакції, а також значення для національно-визвольного руху непересічного громадського освідомлювача може в подальшому претендувати на монографію.
Важливим з точки зору історичної достовірності матеріалом у вивченні видання можна вважати архівні матеріали, передусім архів газети Рада”, а також особисті фонди його працівників, авторського активу, які зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського НАН України, гонорарний примірник видання, де по місяцях і роках зібрані відомості про працівників газети, авторів, їхні публікації та літературні заробітки. Сьогодні дослідники мають широкі можливості для поглиблення та узагальнення матеріалу про щоденник, котрий стояв біля витоків національної преси в Україні на початку ХХ століття.
Факти, викладені в дисертаційому дослідженні, дають можливість стверджувати, що видання Громадська думка”/Рада” з моменту свого відкриття увійшло в інформаційний простір Наддніпрянської України і закріпилося в ньому, з кожним днем набуваючи популярності, звертаючись до читацької аудиторії рідною мовою, привертаючи увагу загалу насиченою періодичністю виходу, упевнено конкуруючи з іншими газетами, в основному, російськомовними, які задовго до його появи позаповнювали ніші в інформаційному просторі.
Суттєвим моментом в житті такого складного організму, як щоденна газета, було формування редакційного колективу щоденника. Незважаючи на те, що на початку ХХ століття журналістському ремеслу ніде не вчили (в тодішніх університетах спеціальності журналіста не існувало), бажаючих прислужитися першій українськомовній щоденній газеті, а разом з нею й українській ідеї було достатньо: в редакції поруч з відомими літераторами працювали люди, далекі від літератури, студенти. Вони гуртом вивчали ази” журналістської професії безпосередньо на робочих місцях, залишаючись ночувати в конторі редакції (найчастіше це випадало Ф. Матушевському, якого видавець Є. Чикаленко у своїх спогадах називав мучеником преси). Також новоспечені газетярі вели роботу з авторами, опрацьовували листи від читачів, які надходили з усієї України, вміщуючи їх на шпальтах щоденника. Отже, можна зробити висновок, що газета фактично стала справжньою кузнею” журналістських кадрів. Цей досвід особливо цінний, бо через щоденник пройшло багато журналістів, які пізніше трудилися в інших виданнях, а також стали відомими громадськими чи державними діячами.
З перших днів виходу газета почала набувати рис всеукраїнської. Також поліпшувалося її поліграфічне оформлення: урізноманітнювалися шрифти, з’явилися фотоілюстрація, реклама, що позитивно впливало на її зовнішній вигляд. Редколегія постійно дбала, щоб заголовки до матеріалів були влучними, привертали до себе увагу. Чільне місце у щоденнику займала інформація. Адже достеменно відомо, що інформація, незважаючи на відсутність у ній зримої оболонки, є чи не найважливішим політико-ідеологічним стратегічним товаром. Специфіка інформації полягає в тому, що вона здатна тримати під контролем людину”[92, с.104], стверджував В. Лизанчук. В контексті цього варто зазначити, що інформаційні повідомлення видання цілком відповідали вимогам жанру.
Творці Громадської думки”/Ради” глибоко переймалися і проблемами рідної мови. Про це було заявлено ще в першому числі. Українська мова, на переконання журналістів щоденника, мала звучати на повен голос. І оскільки мовні правила на той час були ще в процесі становлення, газета взяла на себе досить сміливу місію: нести в народ справжню, не засмічену русизмами”, полонізмами” чи галицизмами”, українську мову.
Звичайно, це давалося дуже нелегко. Газета перебувала в скрутних фінансових та моральних умовах. З одного боку, її економічне зростання видавець прогнозував не одразу, а отже бюджет газети потребував ручної корекції”, тобто додаткових коштів, з іншого над нею весь час висів дамокловий меч” закриття через ідейну позицію. Влада переслідувала журналістів; редакторів нерідко притягали до суду; на видання накладалися штрафи, а цензори ловили момент”, щоб отримати хабара (при цьому не гарантували в разі потреби свого заступництва). Все це створювало досить несприятливу атмосферу для становлення, розвитку першої українськомовної щоденної газети на Наддніпрянській Україні. Але, незважаючи на труднощі, перепони, матеріальні нестатки, видання жило, завойовувало авторитет у суспільстві, поступово перетворюючись на трибуну народної, національної думки передусім завдяки великому патріотизму тієї жменьки українців, які вкладали у неї не лише кошти, а й душу. Слушним у цій ситуації є таке висловлювання: Істинний патріотизм несумісний з ідеєю вибраності своєї країни, винятковості її ролі в історії Патріотична свідомість, в тому числі й журналіста, по відношенню як до своєї, так і до іншої країн, носить особливий, при цьому складний характер. Сумнівний патріотизм тих, хто заради піднесеності та процвітання своєї країни здатен зневажати патріотизм інших народів, боротися за своє благополуччя за рахунок благополуччя інших” [132, с. 123124]. І справді, патріотизм творців щоденника був непідробним, а отже їхні дії були спрямовані задля народу, який вони любили і намагалися докласти максимум зусиль, щоб він зміг піднятися на вищий щабель розвитку, допомогти йому прозріти і твердо стати на національно-патріотичний грунт.
Також колектив редакції робив усе для того, щоб видання було популярним у народі. І йому це вдавалося: читачі чекали на свою газету, незважаючи на те, що влада чинила масу перепонів, перш, ніж вона прийде до них. Також вони вболівали за долю газети, коли та через нестатки коштів перебувала під загрозою закриття.
Особливо складною була ситуація на порозі 1911 р., коли видавці, як згадував Є. Чикаленко, виснажилися і не мали змоги своїми коштами перекривати дефіцит бюджету. Тому вони звернулися з листом до своїх передплатників та прихильників, в якому просили підтримати видання, інакше воно закриється. Вже за кілька днів редакція отримала багато листів, в яких люди не просили, а благали зберегти газету. Майже в усіх листах передплатники гаряче доводять, що без газети нам не можна бути, а деякі й то кажуть, що тоді й жити не варто. Один пердплатник із хутора Оржицького Пирятинського повіту оповідає, що коли диякон їхнього села прочитав наш заклик, то обімлів, і його довелося водою відливати. Таке страшне враження зробила на нього звістка про можливість смерті газети Громади майже всіх великих міст на Україні обіцяли загалом скласти до 4 тисяч карбованців і декотрі вже починають присилати свій пай”, писав Є.Чикаленко [191, с. 192 193].
Увагу до себе щоденник привертав на лише гостротою публікацій, в яких містилася критика існуючого ладу і які вигідно вирізняли його з-поміж інших друкованих видань, а й тим, що писав на близькі до народу теми. Не можна стверджувати про пріоритет котроїсь із них: кожній темі надавалася необхідна газетна площа, що характеризувало редколегію не лише як колектив однодумців, а й як демократів-патріотів, котрим не байдужа доля своєї країни і співвітчизників. Зрештою, варто наголосити на тому, що створення кожного ЗМІ результат діяльності його творців, у замислі котрої відбираються”, а в реалізації фіксуються фактори історичні, соціальні, творчі. Тому кожне видання має специфічні особливості, шукає і займає свою нішу” і формує своє поле” в інформаційному просторі, прагнучи війти в інформаційне середовище” того чи іншого шару аудиторії”[132, с. 259]. Великий успіх Громадської думки”/ Ради” полягає передусім в тому, що вона була наближеною до народу, намагалася не загравати з ним, а завойовувала свій авторитет завдяки чіткій громадянській позиції.
Ця позиція іноді дорого коштувала і видавцю, і редакторам, і самим співробітникам, але це не спиняло їх від виробленого курсу: писати правдиво, для народу і про народ, виховувати в ньому національну свідомість, бо, як відомо, суспільство не може існувати, не маючи багатосторонньої, точної інформації про дійсність, в тому числі про сферу соціальних відносин” [100, с. 166].
Тому можна зробити висновок, що роль щоденника Громадська думка”/ Рада”, який є об’єктом запропонованого дисертаційного дослідження, у становленні українськомовної преси на початку минулого століття дуже велика. Він дійсно був упродовж усього періоду існування (19051914 рр.) справжньою трибуною для народу, виступаючи за консолідацію української нації, адже друковане чи мовлене слово ефективне тоді, коли воно вносить істотні зміни в свідомість чи вчинки людей” [100, с. 127]. Цьому посприяли умови після 1905 року, коли з’явилася можливість започаткувати національну пресу.
Досліджуване видання, незважаючи на всі складнощі, які його супроводжували протягом майже дев’яти років (цензурні утиски, закриття, штрафи, репресії проти редакторів і літпрацівників), виходило щодня на всю Україну, зважаючи на те, що український національно-культурний рух був легальним, а не підпільним. Однак тодішня влада в особі імператора та його апарату не покидала спроб тиснути на нього різними засобами впливу [124, с. 379433].
Щоденник, обстоюючи демократичні засади, намагався якнайповніше відобразити реалії життя, актуальні проблеми сьогодення, справедливо доводячи, що одна з особливостей преси, зокрема публіцистичних матеріалів, полягає в тому, що вона відбиває стан епохи” [100, с. 121]. Важливим чинником є те, що щоденник входив до українських видань, котрі заклали фундамент, з якого виросла цілісна система національно-патріотичної журналістики. Метою цієї преси є пробудження українства, його консолідація в боротьбі за державність України” [142, с. 5]. У дисертаційному дослідженні також висвітлені умови, в яких розвивалася перша щоденна українськомовна газета в Наддніпрянській Україні на початку ХХ століття, проблеми, пов’язані з цим, а також визначено, який внесок зроблений нею в розвиток української національної преси цього періоду, на конкретних прикладах продемонстровано зв’язок преси, культурно-освітнього та національно-патріотичного руху, обгрунтовано важливість видання для дослідження історії української журналістики та його вплив на розвиток національно-визвольної боротьби в Україні.
Газета Громадська думка”/ Рада” піднімала теми політичних реалій країни, пов’язуючи їх з діяльністю чотирьох Державних Дум, розповідала про життя різних політичних партій, які існували на Наддніпрянщині. Послідовно, на противагу антиукраїнській кампанії, яка дійшла піку в 19131914 рр., гідно відбивала шовіністичні нападки опонентів.
Видання торкалося практично всіх граней життя, надаючи на своїх сторінках місце для публікацій представникам національно-культурного руху, тим самим було важливою складовою націогенезу. Газета відігравала передусім просвітницьку роль, показуючи людям істинний шлях до свободи.
Аналізуючи вплив Громадської думки”/Ради” на суспільство, варто підкреслити те, що саме ця газета, будучи щоденною, послідовно вела ті теми, які мали резонанс, а отже турбували громадськість, викликали до них підвищений інтерес. Це, передусім, проблеми села (земельні відносини, аграрно-економічні питання), життя робітників (розвиток науково-технічного прогресу, економіка, умови та безпека праці), освіти та становлення національної мови (відродження національної школи, навчання українською мовою, відкриття українських кафедр в університетах, впровадження нових мовних норм, застосування української мови в діловодстві тощо), культури (розвиток українського театру, архітектури, підтримка нових літературно-мистецьких течій, формування особливостей українського побуту, увічнення класиків літератури, мистецтва), національного питання та економічного розвитку територій, ставлення до війни тощо.
На підставі вищезазначеного можна говорити про те, що щоденник разом з іншими українськомовними виданнями (які виходили незначними тиражами, існували недовго і т.д.) зробив вагомий внесок у розвиток не лише української національної журналістики, а й культури, літератури, політичної та економічної думки в Україні на початку ХХ століття. Видання сприяло консолідації української нації.
Незаперечним фактом є те, що газета впливала на громадську активність широких верств інтелігенції, котра почасти була досить розрізненою, та селянства, яке на початку минулого століття через брак освіти залишалося темною, неорганізованою масою, залучаючи ці категорії населення до активного громадсько-політичного життя. Особливо це простежується в публіцистичних виступах, сконцентрованих здебільшого в передовицях. Вони сприяли консолідації національних інтересів різних верств суспільства, залученню до визвольного руху.
Газета стала не лише трибуною національної думки. Як вже зазначалося, вона була і носієм української мови, яка на той час лише формувалася. Тому роль Громадської думки”/Ради” у виробленні норм, стилів, орфографії української літературної мови дуже помітна.
Також видання зробило значний вплив на формування публіцистичних жанрів (стаття, коментар, відкритий лист, рецензія, огляд, фейлетон, нарис), в яких були широко представлені жанрові особливості композиційна гнучкість, вільна асоціативна побудова, образ, аналіз і т. д., а також розвинуло їх, зробило кращими зразками української публіцистики.
Важливо зазначити й те, що видання можна розглядати і як своєрідний літопис подій в Україні на початку ХХ століття в період між двох революцій, оскільки вміщені в ньому матеріали здебільшого мають точне датування, вказують конкретне місце подій, імена, пов’язані з ними. Цей фактаж може бути корисним історикам, мистецтвознавцям, літераторам.
Дисертаційне дослідження дає змогу пізнати в розвитку першу українськомовну щоденну газету Громадську думку”/Раду” як явище в українському житті, кращий зразок української журналістики початку ХХ століття. Тому актуальними в цьому плані є слова С. Петлюри журналіста, видатного громадського діяча та політика: Український народ має право на те, щоб не зазіхали на його душу поверніть же нам наші газету, наші журнали, наше рідне слово. У дні воєнних бур і струсів, у дні розладу господарського життя країни, не слід зупиняти духовних і культурних функцій народного організму Ми віддали й віддаємо державі усе, що вимагають обставини і потреби бурі, яка знялася й не стихає: своїх синів, братів, своє життя, терпимо нестатки й жертви” [119, с. 12]. Саме заради цього слід час від часу поринати в минуле, щоб пізнавати і підіймати на поверхню наші національні та духовні витоки.
Такі духовні витоки вчать передусім національної гордості. Це важливо особливо зараз в період побудови нової незалежної України. Публіцистика щоденника може розглядатися як навчальна база для підготовки спецкурсів з історії української преси, жанрів журналістики, об’єктом мовних та стилістичних досліджень. Окремими пластами може бути вивчення таких напрямків, як зв’язок газети з читацькою аудиторією; менеджмент і рекламна діяльність; професійна підготовка журналістів у безпосередньому процесі роботи над газетою; висвітлення окремих тем, що мали вплив на суспільні процеси та ін. Важливим моментом для національного журналістикознавства є також дослідження творчості окремих співробітників та авторів щоденника, оцінка їхнього внеску в історію преси.
Здобутком для історії української журналістики, безперечно, є й висвітлення культурної та духовної тематики; сатиричних жанрів, структури видання та інституту меценатства. Все це наше коріння, наше минуле, яке ми повинні берегти.
Сьогодні в новій Україні видаються тисячі періодичних друкованих видань. Безперечно, більшість з них стоять на позиціях державотворення, утвердження незалежності, суверенності. Але на ринку періодики зустрічається немало видань, які негативно відображають дійсність, вносячи ворожі нотки в ідею самостійності та незалежності нашої держави. І для того, щоб сучасна національна преса вистояла, зберегла своє раціональне зерно, необхідно час від часу звертатися до її історичних витоків. Одним із таких виважених в ідеологічному плані джерел і є досліджуване в дисертації щоденне видання Громадська думка”/Рада”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аграновский В. А. Ради единого слова: Журналист о журналистике. М.: Мысль, 1978. 168 с.
2. Агуф М. Печать УССР (17371932). Х.: Укргоснацмениздат, 1932. 178 с.
3. Аннєнков П. М. Так народжується газета. Х.: Обл. вид-во, 1958. 35 с.
4. Антонович В. З приводу 45-річчя // Громадська думка. 1906. № 104. C. 2.
5. Аржанов К. В., Пирогова Т. А. История отечественной рекламы: Галлерея рекламной классики / Под общ. ред. Е. В. Ромата. Харьков: Студцентр, 2004. 304 с.
6. Бабишкін О. К. Боротьба за реалізм в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ ст. (за матеріалами преси). К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 179 с.
7. Бриліанти Люціос // Рада. 1908. - № 7. С. 4.
8. Богацький П., Шаповал М., ЖивоткоА. Українська Хата. Київ, 1909 1914: (Спогади) / Упоряд. С. Зеркаль. Нью-Йорк: Укр. громада ім. М. Шаповала, 1955. 50 с.
9. Богданов Н. Г., Вяземский Б. А. Справочник журналиста. Л.: Лениздат, 1971. 687 с.
10. Бойко А. А. Преса православної церкви в Україні 1900­1917 рр. Культура, суспільство, мораль: Монографія. ­­ Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2002. 308 с.
11. Бойко І. З. Українські літературні альманахи і збірники ХІХ початку ХХ ст.: Бібліогр. покажч. К.: Наук. думка, 1967. 371 с.
12. Бондар Є. Становлення і розвиток українського радянського нарису. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1972. 74 с.
13. Бондаренко В. В. Використання рубричної реклами на шпальтах східноукраїнських видань кінця ХІХ початку ХХ століть // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. Журналістика. 2004. № 12. С. 1213.
14. Бочаров А. Г. Не сотвори себе гомунуклуса // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. 1968. № 5. С. 4454.
15. Бочковський О. І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби: (Історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева, Г. Комаринського. Мюнхен: Укр. техніко-госп. ін-т, 1993. 204 с.
16. Вартанов Г. І. Народжені життям: ( Про громадські начала в пресі). К.: Політвидав України, 1965. 102 с.
17. Вартанов Г. І. Газета і актив: Про масову роботу редакцій газет. К., 1977. 88 с.
18. Вартанов Г. І. Короткий довідник газетного працівника. К.: Політвидав України, 1989. 173 с.
19. Васильківський Л. Роздуми на схилі життя // Хроніка2000. К., 2002. Вип. 5152. С.379433.
20. Веркалець М. М. Педагогічні ідеї Б. Д. Грінченка. К.: Т-во Знання” УРСР, 1990. 48 с.
21. Верменич Я. В. Публіцистична і громадська діяльність Є. Чикаленка // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. К., 2002. Вип. 6. С.100117.
22. Винар Л. Михайло Грушевський: Історик і будівничий нації: (Статті і матеріали). К.: Вид-во ім. Олени Теліги. 1995. 304 с.; іл.
23. Власть и пресса в России: к истории правового регулирования отношений: (17001917):Хрестоматия. М.: Изд-во РАГС, 1999. 273 с.
24. Грінченко Б. Тяжким шляхом: Про українську пресу. К., 1912. 74 с.
25. Грінченко Б. Три питання українського правопису. К., 1908. 110 с.
26. Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах: Довідник. Л.: Вища шк., 1974. 295 с.
27. Грушевський М. Ілюстрована історія України / Вступ. ст. В. А. Смолія, П. С. Соханя. К.: Наук. думка, 1992. 544 с.
28. Грушевський М. До наших читачів у Росії // Літературно-науковий вісник. 1907. Т. 37. Кн. 1. С. 16.
29. Грушевський М. До наших читачів // Літературно-науковий вісник. 1907. Т. 40. Кн. 11. С. 177188.
30. Грушевський М. З біжучої хвилі. К.: 1907 С. 114115.
31. Грушевський М. Наша газета // Рада. 1907. № 1. С. 2.
32. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. К.: Знання, 1991. 240 с.
33. Грушевський М. Про українську мову і українську школу. К.: Веселка, 1991. 46 с.: іл.
34. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К.: Наук. думка, 1992. 544 с.
35. Грушевський М. Меморіал Петербурзької академії у справі свободи української мови в Росії // Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку ХХ століття / Уклад.: Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко. К., 1999. С. 23 25.
36. Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця XIX початку ХХ століття. К.: Смолоскип, 1996. 124 с.
37. Дей О. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVIХХ ст.). К.: Наук. думка, 1969. 560 с.
38. Дей О. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 492 с.
39. Демченко Е. П. Сатирическая пресса Украины 1905-1907 гг. К.: Наук. думка, 1980. 147 с.
40. Демченко Е. П. Политическая графика Киева периода революции 19051907 гг. К.: Наук. думка, 1976. 186 с.
41. Дмитрук В. Т. Нариси історії української журналістики ХІХ ст. Л.: Вид-во ЛДУ, 1969. 145 с.
42. Дмитриев М. Техника газеты: Опыт практического пособия для газетных работников. Х.: Пролетарий, 1928. 214 с.
43. Дорошенко В. Українська преса // Ілюстрований календар Товариства Просвіта” на звичайний рік 1914. Л., 1914. С.218223.
44. Дорошенко В. Українство в Росії: Новійші часи. Відень: Накладом СВУ, 1916. 114 с.
45. Дорошенко Д. І. Нарис історії України: У 2 т. К.: Глобус, 1992. Т. 1: (до половини ХУІІ століття). 238 с.; Т. 2: (від половини ХVІІ століття). 349 с.
46. Дорошенко Д. Євген Чикаленко: Його життя і громадська діяльність. Прага: Вид-во фонду ім. Є. Чикаленка при Укр. акад. ком., 1934. 99 с.
47. Дорошенко Д. З газет та журналів // Рада. 1909. 15 трав. С. 12.
48. Дорошенко Д. Преса в 1909 році // Рада. 1910. 10 січ. С. 2.
49. Дорошенко Д. З українських журналів. [Українська хата. Кн. VII-VIII; IX; Х] // Рада. 1910. 2728 січ. С. 23.
50. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле:19011914 роки. Вінніпег, Ман. : Вид. спілка Тризуб, 1949. 167 с.: іл.
51. Дорошенко Д. Курс історії України: Для вищих класів середніх шкіл. Відень; К.: Т-во Вернигора”, 1921. 231 с.
52. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага: Наклад Укр. ун-ту, 1923. 222 с.
53. Дроздовська О. Бути ось в чому ніхто з нас не повинен сумніватися!”: Місце і роль щоденника Рада” (19061914 рр.) у пропагуванні ідеї національного поступу ХІХХХ ст.: Збірник праць науково-дослідного центру періодики. Л., 2003. Вип. 11. 888 с.
54. Енциклопедія Українознавства : Словникова частина / За ред. В. Куйбійовича. Париж; Нью-Йорк, 1955 1984. Т.110.
55. Енциклопедія Українознавства: У 2 т. Мюнхен; Нью-Йорк: 1949. Т.1. Ч. 2: Історія. Церква. Право. Культура. Література. С. 327366, 475 476.
56. Еппель В. Нові матеріали до словника українських псевдонімів / Київ. наук. ун-т буд-ва і архіт. К., 1999. 116 с.
57. Євселевський Л. І., Фарина С. Я. Просвіта” в Наддніпрянській Україні: Історичний нарис. К., 1993. 128 с.
58. Есин Б. И. Путешествие в прошлое. М., Изд-во МГУ, 1982. 160 с.
59. Есин Б. И. Русская газета и газетное дело в России. Задачи и теоретико-методологические принципы изучения. М.: Изд-во МГУ, 1981. 132 с.
60. Єфремов С. Історія українського письменства: К.: Феміна, 1995. 688 с.
61. Єфремов С. Відгуки з життя та письменства // Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку ХХ століття / Уклад. Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко. К., 1999. С. 91114.
62. Жанры советской газеты: ( Учеб. пособие для фак. журналистики ун-тов). М.: Высш. шк., 1972. 424 с.
63. Жанри радянської газети: Посіб. для студентів фак. журналістики ун-тів: Пер. з рос. К.: Вища шк., 1974. 295 с.
64. Жирков Г. В. История цензуры в России ХІХ века: Учеб. пос. СПб. 2000. ­ 220 с.
65. Животко А. Історія української преси: Навч. посіб. для студентів фак. журналістики вищ. навч. закладів освіти. К.: Наша культура і наука, 1999. 368 с.
66. Жовтобрюх М. А. Мова української преси: (До середини 90-х рр. XIX ст.). К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 415 с.
67. Жовтобрюх М. А. Мова української періодичної преси: (Кінець ХІХ початок ХХ ст.). - К.: Наук. думка, 1970. 303 с.
68. Журналістикознавчі публікації у серіальних виданнях Київського університету імені Тараса Шевченка 1958 1988: Бібліогр. покажч. / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Ін-т журналістики; Уклад. Б. І. Черняков. К., 1999. 32 с.
69. Жученко М. (Дорошенко Дмитро). Про українську літературну мову// Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку ХХ століття / Уклад. Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко. К., 1999. С. 225238.
70. Зайченко І. В. Проблеми української національної школи у пресі (друга пол. XIX поч. ХХ ст.) / За ред. М.Д. Ярмаченка. Л., 2000. 344 с.
71. Зайченко І. В. Педагогічна концепція С. Ф. Русової / Передм. М. Д. Ярмаченка. Чернігів, 1996. 116 с.
72. Западов А. История русской журналистики ХУІІІ ХІХ веков: (Учебник для гос. ун-тов и полиграф. ин-тов) / Под ред. проф А. В. Западова. 2-е изд., испр. и доп. М.: Высш. шк., 1966. 544 с.
73. Здоровега В. Мистецтво публіциста: Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1966. 175 с.
74. Здоровега В. Й. Пошуки істини, утвердження переконань. Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики. К.: Вища шк., 1975. 175 с.
75. Здоровега В. Й. Підготовка журналістів: Погляди збоку і зсередини // Збірник праць кафедри української преси. Л.: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. Вип. 3. С. 94 101.
76. Здоровега В. Про журналістику і журналістів: Статті, есе, виступи, діалоги. Л.: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. 133 с.
77. Ігнатієнко В. Українська преса (18161923): Історико-бібліогр. етюд. Х.: Держвидав України, 1926. 76 с.
78. Ігнатієнко В. Бібліографія української преси 18161916. Х.; К., 1930. 285 с.
79. Історія української дожовтневої журналістики: Навч. посіб. для студентів вузів із спец. Журналістика”/ О. І. Дей, І. Л. Моторнюк, М. Ф. Нечиталюк та ін. Л.: Вища шк.; Вид-во при ЛДУ, 1983. 512 с.
80. Катренко А. М., Петрук Б. В. Олександр Олександрович Русов. К.: Нора-прінт, 1998. 64 с.
81. Капітульська С. Ліга українських меценатів нагородила переможців // Ваше здоров’я. 2004. 3 9 верес. (№ 34). С. 3.
82. Качкан В. А. Відблиски зорі Євгена Чикаленка // Українське народознавство в іменах: У 2 ч. К.: Либідь, 1994. Ч. 1. С. 68177.
83. Качкан В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч.: Навч. посіб. / За ред. А. З. Москаленка; Передм. А. Г. Погрібного. К.: Либідь, 1994. Ч. 1. 336 с.
84. Качкан В. А. Хай святиться ім’я твоє: Українознавство та пресологія (ХІХ перша половина ХХ ст.) / Наук. ред. М. Романюк. Л.: Фенікс, 1998. Кн. 3. 368 с.
85. Кедровський В. Обриси минулого Нью-Йорк; Джерзі Сіті: Свобода, 1966. 132 с.
86. Кизченко В. И. Первая российская революция и культурный процесс на Украине. К.: Наук. думка, 1984. 189 с.
87. Книга і друкарство / За ред.