СТРУКТУРА ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ТЕКСТУ (за матеріалами загальнонаціональних каналів)

brief description

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики

На правах рукопису
ПОЛІЩУК Леся Дмитрівна

УДК 070: 621.397.13: 047
CТРУКТУРАСТРУКТУРА ТЕЛЕВІЗІЙНОГО
ІНФОРМАЦІЙНОГО ТЕКСТУ
( (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИХ КАНАЛІВ )

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор

А.І.Мамалига

Київ 20052006

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................
Розділ І. Аспекти вивчення проблематики телевізійного інформаційного текстумовлення....................................................................................................................
Розділ ІІ. СтруктураСтруктура повідомлень про факти телевізійного інформаційного тексту і його розгортання телевізійного інформаційного тексту....................................................................................................................................................................................
2.1. Структурні типи повідомлення про головний факт інформування........
2.2. Локалізація повідомлення про головний факт в у телевізійному інформаційному тексті.......................................................................................
2.3. Функціонально-змістові відношення повідомлень про факти в інформаційному тексті.......................................................................................
2.3.1. Супровідні відношення між повідомленнями про факти у в тексті.......
2.3.2. З’єднувальні відношення повідомлень про факти в тексті..................
2.4. Типи зв’язків між повідомленнями про головні й супровідні факти......
2.5.Рівні новизни повідомлень про факти в інформаційному тексті............
Розділ ІІІ. Особливості сСтруктураи цілісного інформаційного тексту в телевізійному журналістському творі........у як
комунікативної єдності ......................................................................................
3.1. Текстові складники композиції інформаційного телевізійного твору....
3.2. Жанрові різновиди телевізійного інформаційного мовлення.................
3.3. Взаємозв’язок екстра- й інтралінгвістичних- й екстралінгвістичних засобів телевізійного
журналістського твору........................................................................................
3.4. Просодика тексту цілісної інформаційної програми ...............................
3.5. Формування цілісної інформаційної програми як телевізійного журналістського твору........................................................................................
ВИСНОВКИ........................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ....................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................
ДОДАТКИ............................................................................................................

ВСТУП

У всі часи суспільство складалося із двох категорій людей поінформованих та і непоінформованих. Різниця між ними зараз виявляється ще більш яскравопомітно, оскільки в період загальної інформатизації суспільства комунікація здійснюється не за хвилини, а за лічені секунди. Простий і водночас глибокий за змістом постулат: Хто володіє інформацією той володіє світом” сьогодні актуальний як ніколи,. Знання й інформація стають усе потужнішими засобами реалізації влади, що свідчить про становлення суспільства нового типу інформаційного[i] [31, 12]. Інформатизація підвищує вимоги як до суспільства загалом, так і до кожної особи зокрема. Цінність Вартість та вартісність вільного громадянина будь-якої держави, фахівця-професіонала своєї справи, цікавої особистості, цікавої з багатьох причин виявляється саме врешті-решт у сукупній сукупності вартості інформації та знань, якою людина володіє. Сукупність інформаціїПоінформованість безпосередньо впливає на якість прийнятих рішень і стабільність дій та вчинків особистості. Закономірно, що інформація передусім спроектовується на телевізійні інформаційні програми, які є найдоступнішим на сьогодні джерелом її надходження, зокрема і для сільської аудиторіївіку ( (іншого доступу до інформаційних джерел майже немає).
Телевізійні інформаційні програми існують на більшості українських телевізійних каналів і засвідчують рівень та суспільну вагу каналу на телевізійному ринку країни. Сьогодні іІнформаційні програми, як ніколи, впливають на громадську думку, є вагомим чинником суспільного життя, набули особливої ваги, аджеоскільки перетворення у в суспільстві певною мірою пов‘’язані і з діяльністю сучасного телебачення. Інформація, яку надавали надають програми новин останнім часом, помітно впливаєла на перебіг подій ув державі. Подальнший розвиток інформаційного мовлення пов‘’язаний із перспективами свободи слова, із представленням журналістами усієї палітри подій, які відбуваються у суспільстві.
Наявність рРозгалуженої мережіа інформаційних програм ( (ранкові, короткі випуски протягом дня, підсумкові вечірні випуски) це запорука престижу каналу. Якісна телевізійна інформаційна програма засвідчує відповідний високий рівень та суспільну вагу каналу на телевізійному ринку країни. За умови належної якості програм канал обов’язково посяде чільне місце на телевізійному ринку. Телефільми та розважальні програми заповнюють ефірний час протягом усієї доби, однак лише новини формують політику каналу йі суспільну позицію глядача. Електронні ЗМІ один із ефективнихй засоібів впливу на емоції людинуи, здатних не лише інформувати, але й й переконувати реципієнта. Будь-яка студія намагається розташувати розмістити свої новини в час, коли програму дивиться найбільша кількість глядачів ( (у прайм-тайм). За наявністю того чи іншого інформаційного продукту визначається міра впливовості та популярності каналу. Об’єктивність телевізійних засобів масової інформації формує довіру глядацької аудиторії. Новинний продукт є одним із найдорожчих на телевізійному ринку. В його виробництві, як правило, задіяно великий колектив співробітників. Саме тому існування якісної інформаційної програми можуть забезпечити лише фінансово спроможні, переважно загальнонаціональні канали.
Програма новин це не лише набір сюжетів на різні теми, а цілісна картина дня чи його частини. Текст ведучих новин забезпечує зв’язок подій, що, на перший погляд, ніби й не пов’язані одна з одною. Підбираючи Добираючи інформацію та формуючи програму, редакційні колективи надають глядачеві можливість глядачеві побачити та зрозуміти логіку і взаємозалежність подій. Досягнення єЄдноістіь вусіх матеріалів програми є найвищим рівнем професійної майстерності журналістів.
Ефективність творчості журналіста інформаційної програми полягає в результаті оперативному інформуванні суспільства, активізації впливу журналістських матеріалів на моральні установки особистості, на її культуризацію та соціалізацію, на орієнтири її суспільної поведінки. Ефективним Безсумнівно, як крапля води точить камінь, так має має бути здійснюватися вплив кожного тексту/сюжету на громадську думку йі свідомість, на політику держави, на економічний, соціальний, культурний розвиток нації, а такожзагалом на всіх реципієнтів, від реакції яких до того ж залежить впливовість, престиж, і популярність телеканалу., а отже і його впливовість.
З часу вступу в дію Акту проголошення незалежності України” в серпні 1991 року на інформаційному ринку України відбулися великі зміни. Засоби масової інформації стали національними, а отже, почали розвиватися в системі світового інформаційного простору. Однак ці зміни не були раптовими. Телеринок України формувався поступово. Державні засоби інформації, які не мали конкуренції та стимулу для підвищення якості, розпочали роботу поряд із приватними. Інформаційна програма ТСН” на каналі 1+1 з’явилася у 1995 році, 1997 рік відзначивсяознаменувався появою Подробиць” на ІНТЕРі, 1998 Фактів” на ISTV, 1999 Репортера” на Новому каналі, у 2002 році на телеканалі ЕРА з’явилася інформаційна програма Підсумки”. Нові представники телевізійної індустрії державні та недержавні інформаційні програми коригували загальноприйняті схеми подачі інформаційного матеріалу та запозичували ті, що вже багато років використовуються працівниками редакцій новин Європейської та Американської шкоіли журналістики. Таке становлення тривало протягом перших 6 - 7 років незалежності України. Початок нового тисячоліття можна назвати часом конкуренції між потужними інформаційними програмами провідних українських каналів. Завдяки цьому уУкраїнські канали новітнього періоду ( (20002005 роки) на сьогоднішній деньнині надають якісні інформаційні послуги, які потребують , безперечно, потребують вивчення та наукових класифікацій. Структурна організація інформаційного мовлення на сучасного сучасному етапу етапі його функціонування не знайшла ще належного висвітлення в теорії української журналістики. Тому назріла нагальна потребанеобхідність у в здійсненні її типологічної типологічного аналізу й описухарактеристики. СлідПотрібно вивчити комунікативно-композиційні типи складників інформаційної програми ( (мовного та журналістикознавчого характеру), закономірності їхнього функціонування, розробити розглянути реальні оптимальні моделі, що відповідаютьли б світовимсучасним стандартам інформаційного мовлення.
Формування нового уявлення про інформацію як один із про головнийх фактор чинників могутності держави стало передумовою того, що у вартісній шкалі соціальних цінностей національний інформаційний простір виходить на друге місце після державної незалежності. Завданням кожної держави є забезпечення використання свого інформаційного поля в інтересах громадян.
Усвідомлення світовим світовою товариством спільнотою інформаційної безпеки як глобальної проблеми закладено в резолюції 54-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Досягнення у сфері інформатизації в контексті міжнародної безпеки”, а також у Хартії про Глобальне Інформаційне Співтовариство Суспільство на самітісамміті Великої сімки на Окінаві. У цьому документі зазначається, що країни, які не в змозі забезпечувати оновлення інформаційних технологій, не матимуть можливостіей бути повноправними учасниками інформаційного суспільства та світових економічних процесів.
Задля того, щоб зберегти інтелектуальну, культурну та мовну самобутність, Україні потрібні прогресивні і якісні інформаційні програми.
Усі журналістські ідеї та думки, викладені в матеріалах інформаційної програми, підпорядковуються інформаційній формі, суворим вимогам інформаційних жанрів, які мають своє втілення в мовних засобах. Отже, дослідження специфіки мови інформаційних програм є необхідним для виявленні їхньої структури у повному обсязі. Саме мова, виконуючи свої соціальні функції комунікативну та мислетворчу, органічно задовольняє одну із найважливіших потреб людини, що мислить” у спілкуванні та висловленні власних думок, тамує інформаційний голод”.
Актуальність дослідження. Українське телебачення кінця ХХ початку ХХІ століття зазнало суттєвих змін порівняно з телебаченням тоталітарної доби. Незважаючи на це, воно не було об’єктом комплексного наукового дослідження в аспекті інформаційного мовлення, особливо з погляду його структурної організації.
Актуальність дослідження зумовлена потребою всебічного вивчення феномена телебачення для формування нових методологічних засад функціонування сучасних аудіовізуальних ЗМІ, а такожнеобхідністю ґрунтовного дослідження структурних особливостей інформаційного мовлення. Журналістика покликана невідкладно реагувати на завдання, що випливають із запитів телевізійної аудиторії. Тому необхідно оволодівати новими науковими, прогресивними механізмами роботи з інформацією, орієнтуючись на кращі зразки українського і світового інформаційного мовлення. Водночас треба позбуватись старих штампів мислення, прагнути оновленого композиційно-персоніфікованого оформлення текстів інформаційних сюжетів.
Телевізійні інформаційні програми важливі складники національного інформаційного простору держави. Отже, їх якість і удосконалення потребують чітких наукових засад. Це передбачає серйозну теоретичну базу, зокрема дослідження телевізійного інформаційного мовлення в усій сукупності його комунікативно-змістових складових компонентів.
Актуальною залишається проблема подальшого посилення журналістського впливу на громадську думку та суспільну свідомість за допомогою телебачення. Дослідження з обраної тематики сприятиме сучасній фаховій підготовці українських тележурналістів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (номер державної реєстрації № 01БФ045-01) у розрізі теми Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (підрозділ Моніторинг інформаційних програм”).
Мета дисертаційного дослідження виявити і дослідити компоненти інформаційного тексту та телевізійної програми в цілому, а також характер взаємодії та взаємовпливу її складових елементів на засадах їх комплексного поєднання у випуску новин, як завершеному журналістському творі.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- систематизувати типи повідомлень про головний інформаційний факт та його локалізацію у тексті телепрограми;
- виявити види структурного розгортання інформаційних повідомлень на основі семантичних відношень між компонентами його текстової побудови;
- розглянути взаємодію вербальних чинників інформаційного тексту та невербальних засобів комунікації в структурі цілісного телевізійного твору;
- виявити композиційно-змістові складники інформаційного тексту, простежити їх взаємозалежність та взаємодію;
- здійснити аналіз послідовного поєднання компонентів і засобів творення інформаційного складеного тексту цілісного журналістського твору.
Об’єктом дисертаційного дослідження є телевізійне інформаційне мовлення в сукупності його складових елементів текстів і поєднаних з ними невербальних засобів з огляду на структурно-змістову цілісність і завершеність
Предметом дослідження є закономірності системно-структурної побудови інформаційних повідомлень, складеного цілісного тексту інформаційної програми як завершеного телевізійного твору, його жанрово-стильових компонентів і засобів у їх взаємозв’язку і взаємодії..
Методи дослідження. Для дослідження структури телевізійних інформаційних текстів використано загальнонаукові та спеціальні методи: описовий, функціональний, структурний (семантико-синтаксичний, семіотичний аспекти), елементи психолінгвістичного, соціолінгвістичного методів та кількісного аналізу.
Джерельна база дослідження. Аналізуються інформаційні програми українського телебачення, означені конкретними часовими рамками їхнього виходу в ефір. Було проаналізовано понад 2000 випусків інформаційних програм українського телеефіру за період з 2000-го по 2005-й роки. Зокрема: УТН” (УТ-1), Підсумки” (Ера), ТСН” (1+1),Подробиці” (ІНТЕР), Факти” (ICTV), Репортер” (Новий канал), Час новин” (5-й канал), Вікна” (СТБ), Вечірні Вісті” (ТЕТ).
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у комплексному системно-структурному виокремленні компонентів телевізійного інформаційного мовлення, як текстових так і екстралінгвістичних, уперше виявлено мовно-структурні засади творення цілісного інформаційного продукту у жанрово-стильовому поєднанні різноманітних складників.
Одержані наукові результати мають важливе значення для розвитку сучасної української телевізійної журналістики. У роботі запропоновано методику аналізу текстів, з яких складаються інформаційні програми на телебаченні. З’ясовано лінгвістичні принципи побудови телевізійних повідомлень про факти на базі відповідних комунікативних одиниць, характерних для інформаційних жанрів. Поглиблено поняття текст” і твір” з огляду на специфіку телевізійного мовлення. Проаналізовано інтра- та екстралінгвальні чинники формування новинного матеріалу, розглянуто засоби побудови гіпертекстів як цілісних складених текстових єдностей в структурі телевізійного твору.
Теоретичне значення роботи. У дослідженні визначено характерні структурні компоненти інформаційного мовлення в телевізійній галузі журналістики, що може стати зразком для подальшого аналізу жанрово-стильових форм сучасного телебачення. Отримані дослідницькі теоретичні положення можуть застосовуватися в працях з теорії й практики телевізійної української журналістики в контексті світової, а також для розширення тематики досліджень науковців у галузі журналістикознавства, філології.
Практичне значення одержаних результатів. Виявлення особливостей текстової побудови телевізійної інформації допоможе удосконаленню методів та форм її опрацювання в діяльності телестудій, розробці схем подачі інформаційного матеріалу. Розглянуті засоби текстової ефективності повідомлення інформації поглиблюють уявлення про арсенал можливостей, засобів телевізійного інформування, орієнтують в напрямках удосконалення роботи редакцій інформаційних програм українського телебачення. Матеріал, викладений в дисертації, може бути використаний у навчальному процесі для підготовки та перепідготовки журналістів, для укладання навчальних посібників із телевізійної журналістики.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат й опубліковані у фахових виданнях наукові статті, в яких викладено основні положення дисертаційної праці, виконані здобувачем самостійно.
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження викладено в доповідях, виголошених на конференціях: ІХ Міжвузівській науково-практичній конференції Українська мова в сучасному інформаційному просторі” (Київ, 2003), Х ювілейній Міжнародній науково-практичній конференції Мовний портрет сучасної молоді (за матеріалами ЗМІ)” (Київ, 2004), ХІ Міжнародній науково-практичній конференції Вплив ЗМІ на мовну свідомість сучасників”(Київ, 2005), ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції з проблем функціонування і розвитку української мови Текст як засіб комунікації” (Київ, 2006). Автор виступила також з доповідями на Міжнародних науково-практичних читаннях Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”, організованих і проведених Міжнародною асоціацією україністів, Національною академією наук України (Київ, 2000; 2002).
Дисертацію обговорено на засіданні кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національно університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення і результати дослідження опубліковано у десяти наукових працях, з них вісім у фахо

bibliography

ВИСНОВКИ

Аналіз структури телевізійного інформаційного тексту за матеріалами загальнонаціональних каналів дозволяє зробити певні висновки.
1.Інформаційне телебачення невід’ємна складова сучасного суспільно-політичного дискурсу. Аналіз наукових досліджень з обраної проблематики засвідчив, що журналістикознавчий аспект вивчення засобів масової інформації (у тому числі і телебачення) представлений досить широко. Маловивченою залишається структура телевізійного мовлення, яка має багатоплановий характер, складники якої не лише доносять основну інформацію про новини, а й доповнюють, поглиблюють її. Виникає необхідність проведення комплексного дослідження структури телевізійного інформаційного тексту, яке врахувало б як журналістикознавчий, так і мовознавчий аспект досліджуваного об’єкта. Таке дослідження уможливлюється завдяки ґрунтовним працям з текстознавства, мас-медійної лінгвістики, з різних аспектів журналістикознавства, зокрема в галузі телебачення.
Основна суть інформаційної програми полягає в повідомленні новин (інформації, що повідомляється вперше). Новина представлена в інформаційній програмі не лише за допомогою відповіді на запитання: що? де? коли сталося?, а й у вигляді різноманітного розгортання цієї інформації. Новина доноситься до аудиторії за допомогою короткого тексту чи складених текстів, які включаються в цілісний гіпертекст програми.
У матеріалах інформаційного повідомлення чітко виділяється смислове ядро головний факт, завдяки повідомленню про який власне і відбувається сам процес комунікації. Дослідження текстових висловлень дало змогу виокремити компоненти побудови повідомлень про головний факт. У центрі повідомлення може перебувати: 1) називання події + [хронотоп (або без нього)]; 2) назва події → її прояв + [хронотоп (або без нього)]; 3) назва суб’єкта → його дія + [хронотоп (або без нього)]: (особа → дія, предметна назва → дія, збірне поняття → дія); 4) в іншому разі повідомлення про головний факт відсутнє, але в тексті є деталі розгортання, що підказують його зміст + [хронотоп (або без нього)]; 5) головним фактом є заява певної особи + [хронотоп (або без нього)]. Всі ці схеми охоплюють певні соціальні ситуації, що визначають способи розташування головного факту у структурі повідомлення. Було виявлено, що найбільш розповсюдженими схемами повідомлення про головний факт є схеми називання події → її прояв, а також назва суб’єкта і його дія. Людина перебуває в контексті всього, що діється навколо неї, завжди залишається в центрі уваги суспільства. Смислове, експресивно-інтонаційне виокремлення повідомлення про головний інформаційний факт є важливим для цілеспрямованого сприймання повідомлюваної інформації. Було з’ясовано, що переважно всі програми інформаційного спрямування та короткі інформаційні випуски новин найчастіше подають повідомлення про головний факт на початку тексту студія. Про це свідчить аналіз опрацьованих у процесі дослідження схем, які унаочнюють послідовність розташування в журналістських матеріалах повідомлень про головний та супровідні факти.
Серед інформаційно-аналітичних програм популярною є структура, в якій повідомлення про головний факт подається не на початку матеріалу, а в певному обрамленні повідомлень про супровідні факти шляхом асоціативного розгортання. Короткі випуски новин часто користуються схемою, коли текст містить елементи асоціативного розгортання, а інформація про основний факт подається не на початку матеріалу, а після подачі супровідних фактів у кінці.
2. В журналістському тексті поряд із основним повідомленням мають місце додаткові, похідні від нього. Завдяки їм журналіст може краще донести інформацію до аудиторії, вплинути на громадську думку. У сюжетах телевізійних інформаційних програм це досить важливо, адже виступи журналістів мають знаходити відгук серед глядачів, що належать до різних соціальних груп, і повинні бути зрозумілими, не залишати після себе додаткових запитань.
Отже, в інформаційних сюжетах у супровідних реченнях повідомляються певні свідчення, описуються деталі, подробиці дій, характеристики предметів, про які йдеться у повідомленні про основний факт. Завдяки цьому способу подачі інформації журналіст може ширше ознайомити аудиторію із новиною, про яку йдеться у повідомленні про головний факт.
Дослідження інформаційного тексту показало, що всі його елементи перебувають у взаємному логічному зв’язку, підтримуваному відповідними семантико-синтаксичними різновидами (тематичний, ланцюговий, паралельний зв’язок тощо). Головні і супровідні повідомлення вступають у найрізноманітніші композиційно-змістові відношення: зіставлення, диференційного складання, супозиції, уведення, розгортання. Це допомагає пояснити, деталізувати, частково прокоментувати інформацію, послатися на її джерела тощо. Характерним для телевізійних інформаційних програм є те, що розгортання інформації може бути не лише контактним, але й дистантним (повідомлення про головний факт та повідомлення про супровідні факти можуть розміщуватися в різних типах текстів складників телепрограм).
Отже, якщо повідомлення поєднуються супровідними відношенням, то текст відзначається смисловою єдністю, оскільки одне повідомлення є опорним (повідомлення про головний факт), а інше залежить від нього (повідомлення про супровідний факт), деталізує та поглиблює інформацію, підсилює комунікативний ефект усього повідомлення.
3. Тексти телевізійних інформаційних програм зазвичай супроводжуються екранним зображенням, яке є органічним складником телевізійного журналістського твору. Зображальні компоненти телевізійних інформаційних програм також мають передусім комунікативний характер, логічно поєднуються з інформаційним текстом, допомагають створити цілісний образ події. У результаті дослідження було виокремлено такі способи поєднання слова (мовлення) і зображення: 1) слово і зображення подають тотожну інформацію, вони ідентичні і за семантикою; 2) зображення частково збігається зі словом; 3) у сюжеті мова вербальних, візуальних та звукових засобів не лише чергується, час від часу між ними виникає навіть суперечність, що посилює внутрішню експресію змістової проблематики інформаційного матеріалу (це так звані контрапункт чи поліфонія); 4) сюжет не супроводжується закадровими коментарями. Композицію сюжету формують одночасно вербальний, звуковий та візуальний ряди, які створюють єдиний змістовий та звуко-зоровий образ телевізійного інформаційного матеріалу.
Телевізійні інформаційні програми мають свої просодичні особливості, що виявляються цілою палітрою характеристик. Професійною можна вважати, зокрема, також таку інтонаційно вивірену подачу матеріалу журналістом, при якій аудиторія чітко, відповідно з його інформаційною структурою, сприйме повідомлення про головний факт, відрізняючи його від компонентів розгортання. А взагалі всі складові тексту виокремлюються певною інтонацією, таким чином формується складений, але цілісний інформаційний текст завершеного журналістського твору.
Стильова відповідність використання просодичних засобів в інформаційному мовленні полягає також у використанні, властивого лише повідомленню, ритмонаголосу, у посиленні його за допомогою відповідних засобів (висоти тону, сили звучання, темпу, наголосів, пауз) для донесення тих чи інших змістових структур.
4. Текст інформаційної програми гіпертекст є складеним. Його формують: 1) текст ведучого інформаційної програми(студія); 2) текст інтерв’ю (синхрон); 3) текст сюжету(кореспондент за кадром). Усі компоненти складеного інформаційного тексту залежні один від одного, взаємозумовлені й у своїй мовній побудові. Аналіз журналістських матеріалів засвідчив, що формування складеного тексту здійснюється вже на рівні повідомлення однієї новини або кількох (двох-трьох) зіставлених новин. Складений текст на рівні однієї чи кількох новин може утворюватися розгортанням повідомлення про головний факт супровідною інформацією. Це розгортання подекуди має дистанційний характер, оскільки повідомлення про головний факт та його розгортання можуть розміщуватися у різних типах текстів: у тексті студія, у текстах кореспондент за кадром та інтерв’ю. Специфіка різновидів інформаційних текстів полягає в тому, що в них повідомлення об’єднуються на основі семантико-синтаксичного групування під певним функціональним кутом відносно повідомлення про головний факт.
Створення композиційної цілісності журналістського матеріалу на рівні повідомлення новини потребує групування інформації таким чином, щоб усі тексти що мають до цього відношення, були поєднані за допомогою тематичного зв’язку (спільна тема обговорюється на різних рівнях), семантичного зв’язку (спільність ключових понять, спільність власних імен тощо.
Наступний етап формування складеного тексту відбувається на іншому рівні групування журналістських матеріалів у певні блоки (політика, економіка, культура, спорт тощо). Зв’язки між текстами на рівні блоку стають більш загальними: тематичний зв’язок (тема блоку політика, економіка, культура, спорт тощо); когнітивно-концептуальний зв’язок (наскрізні подієві питання вибори, газова проблема тощо); семантичний зв’язок (належність імен учасників до певного тематичного кола, до певної сфери; спільність ключових слів лексем, належних до тієї сфери, якій присвячено блок, використання назв-атрибутів певної сфери; назв організацій, адміністративно-географічних понять (події в Україні чи події за кордоном).
5. У створення цілісного інформаційної телевізійної програми як цілісного журналістського твору важливу роль відіграє використання спеціальної композиції, певних зв’язків між частинами складеного текстового утворення.
Отже, у формуванні складеного завершеного тексту програми (гіпертексту) задіяний композиційний зв’язок (використання у програмі новин чіткої усталеної послідовності блоків). На початку програми розміщуються матеріали про події в Україні (від центру до регіонів). Наступна частина програми відведена для висвітлення подій у світі. Наприкінці програми розташовуються матеріали, які містять інформацію про нові технології, культуру, стиль життя. Така чітка послідовність забезпечує зв’язок частин тексту програми і на когнітивно-психологічному рівні. Часто глядач підсвідомо готовий до сприйняття того, що за новинами політики йдуть новини економіки. Підсилюючи зв’язок текстів у програмі, журналісти використовують такий прийом як анонсування журналістських матеріалів, які продовжать інформаційну програму (Далі у програмі ви побачите...”), або навпаки нагадування про те, що вже було в ефірі (Нагадаємо про головні події випуску...”).
Усі матеріали у програмі поєднуються також завдяки наявності функціонально-смислових атрибутів подієвості. Тобто в усіх матеріалах інформаційного випуску йдеться саме про події. Усі події співвідносяться з реальним перебігом їх у продовж дня у відповідному часовому зв’язку. Кожна програма вибудовується на основі тематики одного певного дня: саме події реального інформаційного дня (або іншого часового відрізку наприклад тижня) насичують зміст телепрограми. Часові зв’язки також поєднують тексти усіх інформаційних програм на каналі протягом дня. У різних інформаційних випусках найважливіші новини дня повторюються (однак ці матеріали зазвичай різні за обсягом). В інформаційних програмах використовується анонсування подій, що будуть висвітлені в наступних випусках новин, анонсуються також інформаційні випуски наступного дня (тижня).
Аналіз інформаційних програм українського телебачення свідчить про існування не лише цілісної структури кожної програми, а й цілісної мережі інформаційного мовлення на провідних каналах українського телебачення. Йдеться про суцільний, безперервний інформаційний потік, який надходить до глядацької аудиторії. Інформаційні програми на одному каналі теж перебувають у постійній взаємодії між собою. Виникає явище масштабної дискурсивної пресупозиції, тому певна інформація викладається стисло, оскільки основні аспекти повідомлення вже були оприлюднені в попередній або в тій чи іншій програмі. Взаємодія інформаційних програм забезпечує виникнення змістових асоціацій, їх нашарування, виникають додаткові характеристики певної інформації. Подібні мережі вже існують на ІНТЕРі”, ICTV”, ЕРІ”, 5-му каналі”, Новому каналі”, 1+1”, СТБ” тощо. Існування розгалуженої інформаційної мережі та прямоефірних програм інформаційного спрямування ставить програми новин на чільне за комунікативною значущістю місце.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Артамонова І.М. Медіа-текст у структурі дискурсу мовної особистості // Вісн. Сумського держ. ун-ту. Суми, 2004. № 1 ( (60). С.165-169.
2. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 896 с.
3. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. Львів: Світ, 2003. 432 с.
4. Бабич Н.Д. Сила мовленого слова: Науково-публіцистичні нариси з культури української мови. Чернівці: Рута, 1996. 176 с.
5. Багиров Э.Г. Место телевидения в системе средств масовой информации и пропаганды: Учеб. пособие. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 119 с.
6. Багиров Э.Г. Очерки теории телевидения. М.: Искусство, 1978. 151 с.
7. Багиров Э.Г. Телевизионная журналистика, проблемы теории и методология исследования. Автореф дис. ... доктора філол. наук. М., 1976. 26 с.
8. Багиров Э.Г., Борецький Р.А., Юровский А.Я. Основы телевизионной журналистики. М.: Изд-во МГУ, 1987. 180 с.
9. Балаш Б. Кино. Становление и сущность нового искусства / Пер. с нем. М.П. Брандес. М.: Прогресс, 1968. 328 с.
10. Балинський І. Особливості природи сучасного телевізійного мовлення. // Телевізійна і радіожурналістика: Зб. наук. пр. Львів, 2003. Вип. 5. С. 29-34.
11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Пер. с 3-го франц. изд. Е.В. Венцель, Т.В. Венцель. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 c.
12. Барманкулов М.К. Журналистика для всех: ( (Общность и специфика жанров печати, телевидения, радиовещания). Алма-Ата: Казахстан, 1979. 317 с.
13. Басалюков В. Как программы новостей способствуют формированию общественного мнения // Персонал. К., 2003. № 4 5. С. 120-123.
14. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Академія, 2004. 344 с.
15. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Пер. с франц. Ю.С.Степанова. М.: Эдиториал, 2002. 447 с.
16. Борецкий Р.А. Осторожно телевидение!: Науч.-публицистич. заметки / Под общ. ред. Я.Н. Засурского. М.: ИКАР, 2002. 259 с.
17. Борецкий Р.А. Телевизионная программа: ( (Очерк телевизионной пропаганды). М.: Наука, 1967. 214 с.
18. Борецкий Р.А., Золотаревський Л., Муратов С. Как создаётся телевизионный репортаж. М.: [Б.в.], 1960. 42 с.
19. Бугрим В.В., Мащенко І.Г. Телебачення прямого ефіру: Навч. посіб. К.: Либідь, 1991. 198 с.
20. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. В 2 т. К.: Рад. школа, 1952. Т. 1 392 с.
21. Бурмака М.В. Контактна телевізійна програма дискусія як жанр // Наук. зап. Ін-ту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. 2003. Т.10. С. 59-62.
22. Бутиріна М.В. Комунікативні фактори функціонування публіцистичних текстів ( (На матеріалі журналів «літературно-науковий вісник» і «Питання філософії та психології»): Дис. канд. філ. наук: 10.01.08. Дніпропетровськ, 2000. 162 с.
23. Бухштаб Б. Что же такое текстология? // Рус. литература. 1965. №1. С. 65-75.
24. Ваганов О.В. Міжнародні телевізійні новини як елемент міжнародних відносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин. К., 2000. Вип. 22, ч. 2. С. 229-235.
25. Валгина Н.С. Теория текста: Учебное пособие. М.: Логос, 2003. 280 с.
26. Васюков О.К. Эстетические проблемы телевидения: Автореф. дис. канд. философ. наук: 09.00.04 / КГУ им. Т.Г. Шевченка. К., 1979. 19 с.
27. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. Ірпінь: Перун, 2004. 1440 с.
28. Виноградов В.В. Русская речь, её изучение и вопросы речевой культуры // Вопросы языкознания. М., 1961. № 4. С. 3-29.
29. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.
30. Власть, зеркало или служанка? Энциклопедия жизни современной российской журналистики. В 2 т. М.: Союз журналистов России, 1998. Т. 2. 324 с.
31. Ворошилов В.В. Журналистика. Учебник. 4-е изд. СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2002. 656 с.
32. Гальперин И.Р. О понятии текст // Вопросы языкознания. 1974. №6. С. 38-42.
33. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 c.
34. Глущенко В., Деревицкий В., Тетерин В. Диалоги о телевидении. М.: Искусство,1974. 161 с.
35. Головащук С.І. Правописний словник. К.: А.С.К., 1999. 607с.
36. Головащук С.І. Російсько-український словник сталих словосполучень. К.: Наук. думка, 2001. 640 с.
37. Головащук С.І. Українське літературне слововживання: словник-довідник. К.: Вища школа, 1995. 319 с.
38. Гоян В.В. Інформаційна телевізійна програма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста: Дис. ... канд. філол.. наук: 10.01.08 / КНУ ім. Тараса Шевченка; Ін-т журналістики. К., 1999. 210 с.
39. Греймас А.Ж., Курте Ж. Семиотика. Объяснительный словарь теории языка // Семиотика / Под общ. ред. Ю.С.Степанова. М.: Радуга,1983. 525 с.
40. Григораш Д.С. Журналістика у термінах та виразах. Львів: Вища школа, 1974. 295 с.
41. Дейк Т.А.. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8: Лингвистика текста. С.319-336.
42. Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация: Сб. работ / Пер с англ. яз.; Под ред. В.И. Герасимова. М.: Прогресс, 1989. 310 с.
43. Дмитровский З.Е. Інтерв’ю в інформаційній телепрограмі: особливості, методика підготовки // Телевізійна і радіожурналістика. Зб. наук.-метод. праць. Львів, 2000. Вип. 3. С. 342-348.
44. Дмитровский З.Е. Мова української періодичної преси ( (кінець ХІХ початок ХХ ст.). К.: Наукова думка, 1970. 303 с.
45. Дмитровский З.Е. Телевизионная информация: специфика, формы, методика: ( (На материалах Украинского телевидения). Автореф . дис. канд. филол. наук. К., 1988. 20 с.
46. Дмитровский З.Е. Телевізійна інформація: час вимагає змін //Засоби масової інформації й утвердження державного суверенітету України: Матеріали наук.-практ. конференції. Львів: Світ, 1993. С. 96-99.
47. Добровольський Д.О. Лексическая сочетаемость в диахронии ( (к диалектике узуальных норм) // Русский язык сегодня. Активные языковые процессы конца ХХ века. М.: Азбуковник, 2003. С. 125-135.
48. Егоров В.В. Телевидение и зритель. М.: Мысль, 1977. 196с.
49. Егоров В.В. Теория и практика советского телевидения: Учеб. пособ. М.: Высшая школа, 1980. 288 с.
50. Егоров В.В. Тираж 150 миллионов. М.: Искусство, 1975. 130 с.
51. Єлісовенко Ю.П. Логічні паузи в тексті та мовленні // Стиль і текст. К., Вип. 1. С. 181-155.
52. Єлісовенко Ю.П. Оглядач на телебаченні: Навч. програма / КНУ імені Тараса Шевченка; Ін-т журналістики; Кафедра радіомовлення та телебачення. К., 2002. 25 с.
53. Єлісовенко Ю.П. Техніка екранного мовлення навчальна прогнрама для спец. Тележурналістика” / КНУ імені Тараса Шевченка; Ін-т журналістики; Кафедра радіомовлення та телебачення. К., 2002. 28 с.
54. Єлісовенко Ю.П. Техніка мікрофонного мовлення навчальна програма для спец. Радіожурналістика” / КНУ імені Тараса Шевченка; Ін-т журналістики; Кафедра радіомовлення та телебачення. К., 2002. 28 с.
55. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Корот. тлумач. слов. лінгв. термінів. К.: Либідь, 2001. 224 с.
56. Жизнь науки. Антология вступлений к класике естествознания / Сост. и авт. биогр. очерков С.П. Капица. М.: Наука. 1973. 598 c.
57. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси. ( (Кінець ХІХ початок ХХ ст.). К.: Наук. думка, 1970. 303 с.
58. Жовтобрюх М.А. Мова української преси. ( (До середини дев’яностих років ХІХ ст.). К.: Академії наук УРСР, 1963. 415 с.
59. Заборовская С.В. Газета как гипертекст. // Весн. Харк. ун-ту. 2001. Х., № 520, вип. 33: сер. филолог. Вип. 33. С. 216-220.
60. Здоровега В.Й. Вступ до журналістики. Текст лекцій. 2-е вид. Львів, 1998. 87 с.
61. Здоровега В.Й. Державотворення і професіоналізм журналіста // Актуальні проблеми журналістики: Зб. наук. пр. Ужгород, 2001. С. 84-92.
62. Здоровега В.Й. Європейський вибір: що брати з минулого, а чого вчитися сьогодні українським ЗМІ // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. журналістика. Львів, 2001. Вип. 21. С. 15-19.
63. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навч. посіб. Львів: ПАІС, 2000. 180 с.
64. Здоровега В.Й. Українська періодика у сучасному національно-інформаційному просторі // Українська періодика: Історія і сучасність. Львів, 1995. С. 14-18.
65. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародних відносин. К.: Освіта, 1999. 352с.
66. Золотова Г.А. Роль ремы в организации и типологии текста // Синтаксис текста: Сб. / Под ред. Г.А. Золотовой. М.: Наука, 1979. С. 113-120.
67. Зубков Г.И. Глядя прямо в глаза. М.: Искусство, 1970. 103с.
68. Ильенко С.Г. О семантическом радиусе действия” предложения в тексте // Теория языка, методы его исследования и преподавания / Ред. Р.И. Аванесов. Ленинград: Наука, 1981. С. 129-135.
69. Ильин Р.Н. Выразительные средства телевидения. М.: ВГИК, 1966. 35 с.
70. Ильин Р.Н. Изобразительные ресурсы экрана. М.: Искусство, 1973. 176 с.
71. Іваненко С.М. Поліфонія тексту. К.: Видав. центр КДНУ, 1999. 287 с.
72. Іванов В.Ф. Деякі моменти когнітивно-регулятивного підходу до масової комунікації // Наук. зап. Ін-ту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. К., 2001. Т. 4. С. 85-88.
73. Іванов В.Ф. Законодавство про засоби масової інформації: український та зарубіжний досвід / За ред. А.З. Москаленка. К.: Київ. ун-т, 1999. 188 с.
74. Іванов В.Ф. Методологія та методика дослідження змісту масової комунікації: Дис. д-ра філол. наук: 10.01.08 / КНУ ім. Тараса Шевченка. К., 1996. 467 с.
75. Іванов В.Ф. Соціологія масової комунікації: Навч. посіб. К.: Київ. ун-т, 1999. 239с.
76. Іванов В.Ф. Текст та інші носії інформації в ЗМК // Актуальні питання масової комунікації. К., 2002. Вип. 3. С. 11-14.
77. Іванченко Р.Г. Літературне редагування: Навч. посіб. 2-ге. вид., доп. і перероб. К.: Вища школа, 1983. 248 с.
78. Казарцева О.М. Культура речевого общения: теория и практика обучения: Учеб. пособ. 2-е изд. М.: Флинта; Наука, 1999. 496 с.
79. Канюка М.С. Ілляшенко В.В. Тележурналістика: телевізійний фільм: Навч. посіб. К.: Вища школа, 1987. 116 с.
80. Капелюшний А.О. Девіатологія мас-медіа: Практикум. Львів: ПАІС, 2000. 208 с.
81. Капелюшний А.О. Інформативні різновиди сучасного газетно-журнального тексту. // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. журналістика. Львів, 2001. Вип. 21. С. 458-461.
82. Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. Львів: ПАІС, 2002. 576 с.
83. Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практичні заняття: Навч. посіб. Львів: ПАІС, 2003. 544 с.
84. Капелюшний А.О. Структурні типи ( (конструктивні схеми) текстів телевізійних анонсів у газеті // Телевізійна й радіожурналістика: ( (історія, теорія, практика: погляд у майбутнє). Львів, 1999. Вип. 2 С. 266-275.
85.