МАС-МЕДІА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ : ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМИН З ВЛАДОЮ

brief description

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Фінклер Юрій Едуардович

УДК 070: 323 (477)

Мас-медіа
як соціальний інститут :
особливості взаємин з владою

10.01.08 - журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
Іванов Валерій Феліксович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1. КОМУНІКАТИВНО-ТЕХНОЛОГІЧНІ характеристики сучасної медійної діяльності В УКРАЇНІ

22

1.1. Взаємини мас-медіа та влади як предмет журналістикознавчого дослідження

22

1.2. Системно-журналістські особливості сучасної медійної діяльності

39

1.3. Комунікативні технології та виокремлення соціальних складових медійної діяльності

50

1.4. Комунікативні технології та виокремлення політичних складових медійної діяльності

57

Висновки до першого розділу

75

РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ аспекти взаємин мас-медіа та влади в Україні

79

2.1. Інституціональні характеристики мас-медіа

79

2.2. Мас-медіа як фактор публіцистичної оцінки влади

89

2.3. Увиразнення політичного лідерства в контексті стосунків мас-медіа та влади

99

2.4. Комунікативний контекст політичного лідерства

109

Висновки до ДРУГОГО розділу

118

РОЗДІЛ 3. комунікативні аспекти взаємин мас-медіа та влади в Україні

122

3.1. Когнітивні характеристики мас-медіа по відношенню до оцінки влади

122

3.2. Функціонування мас-медіа та влади крізь призму теорії комунікативно-технологічних модифікацій

131

3.3. Функціонування мас-медіа та влади крізь призму мовно-психологічного моделювання поведінки аудиторії

140

3.4. Владне відчуження в контексті діяльності мас-медіа

159

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ

181

РОЗДІЛ 4. Виконання МАС-МЕДІА ВЛАДНИХ ФУНКЦІЙ

186

4.1. Структурні особливості мас-медіа України

186

4.2. Вплив сучасних мас-медіа України на формування суспільної свідомості

203

4.3. Мас-медіа як фактор тиску на владу

217

ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ

230

РОЗДІЛ 5. Виконання владою КОМУНІКАТИВНИХ функцій

233

5.1. Структурні особливості влади в Україні у контексті виконання владою комунікативних функцій

233

5.2. Вплив сучасної форми державного правління в Україні на медійну діяльність

246

5.3. Влада як фактор тиску на мас-медіа

256

ВИСНОВКИ ДО П’ЯТОГО РОЗДІЛУ

269

РОЗДІЛ 6. Владно-медійні ДІЇ ЯК ЧИННИК СУПРОВОДУ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА

272

6.1. Засадничі характеристики владно-медійних дій

272

6.2. Типологічні характеристики владно-медійних дій

295

6.3. Маніпулятивні характеристики владно-медійних дій

311

ВИСНОВКИ ДО ШОСТОГО РОЗДІЛУ

324

ВИСНОВКИ

327

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

358

ВСТУП
Сучасне українське журналістикознавство вийшло далеко за рамці оцінки функціону­вання мас-медіа тільки як учасника масово-інформаційних процесів. Все більшої ак­туальності набуває по­треба наукового осмислення феномену комунікативних технологій, які примушують фундаментальним чином змінити філо­софію наукового підходу до аналізу функці­ональних характеристик мас-ме­діа.
Комунікативно-технологічне спряму­вання ме­дійної діяльності націлює вчених-журналіс­тикознавців на детальний аналіз таких характеристик мас-медіа, які призводять до мо­дифікації змістових складових подій, породжують ілюзії об'єктивно­сті або, навпаки, спрощення реальної значущості того, про що пові­домляється. Комунікативно-технологіч­не спрямування медійної діяльності спричиняє класифікаційні пертурбації та зміни категоріальних характеристик всередині самих мас-медіа йдеться про набуття мас-медіа статусу соціального інституту. У контексті інституціоналізації мас-медіа взаємини мас-медіа з владою, яка вже оформлена як соціальний інститут, але не оперує самостійними комунікативними спроможностями, переростають на гостру журналістикознавчу проблему.
Проблема ця має і специфічне утилітарне забарвлення. Загальновідомою є теза про те, що в політиці розбирається переважна більшість українців. Значною мірою це можна сказати і про взаємини влади та журналістики. Більше того, в сучасному українському суспільстві побутує дещо спрощена думка про те, що у влади з мас-медіа можуть бути тільки такі взаємини, які грунтуються на дилемі: або влада виконує чинне законодавство в галузі діяльності засобів масової комунікації, або не виконує і ось тоді владу треба притягати до суду.
Що ж, засоби масової комунікації, які нині в будь-яких формах прояву є вже не просто максимально доступними, але й часто-густо нав’язливими, дійсно стали категорією публічною. Втім, зовнішня простота трактування сутності сучасних медіа, в тому числі владного впливу на них, і може призвести до появи пастки, у яку потрапляє будь-який прибічник наведеної вище дилеми, він не враховує трьох сьогоднішніх вимог до медійної діяльності. Окреслимо стисло ці вимоги.
Перша вимога обов’язкове врахування сучасних особливостей функціонування влади та засобів масової комунікації в українському суспільстві (влада та засоби масової комунікації набули рис соціальних інститутів суспільства).
Друга вимога обов’язкове врахування сучасних трактувань феноменів влади та засобів масової комунікації (влада володіє комунікативними спроможностями, а засоби масової комунікації владними).
Третя вимога обов’язкове врахування сучасних прикладних характеристик влади та засобів масової комунікації (сумарність владно-медійних дій стає вагомим фактором впливу на суспільство).
В сучасній науці існує не один десяток дефініцій комунікації як явища (див.: [1]). Наприкінці 60-х років минулого століття американський дослідник Ф.Данц зафіксував 95 понять комунікації [2], а всередині 70-х польська вчена Х.Валінська де Гакбейл ознайомила читачів з майже 200 визначеннями поняття комунікації [3].
Що ж до масової комунікації, то варто прислухатися до думки професора В.Різуна, який, визначаючи дефініційні характеристики явища масової комунікації як соціального феномену (йдеться про теоретичний аспект функціонування масової комунікації), наголошує на тому, що масова комунікація сьогодні це: 1) виробництво інформації як продукції; 2) використання технічних засобів для виробництва інформації; 3) масова культура яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призначення; 4) специфічне суспільне середовище, для якого властива масова комунікація і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції” [4].
Професор В.Іванов, звертаючи увагу на когнітивні чинники масової комунікації (йдеться про утилітарний аспект функціонування масової комунікації), робить акцент на поліфункціональних характеристиках медійної діяльності: терміном масова комунікація” позначаються як мінімум три явища: 1) процес передачі та поширення інформації на масову аудиторію; 2) виробництво власне інформації; 3) участь мас-медіа в суспільних процесах. Буде справедливим розуміти під масовою комунікацією процес поширення соціальної інформації (тобто інформації позагенетичної, семантичної, яка фіксується в знаках) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, відео, кіно тощо) на велику і розташовану в різних місцях аудиторію” [5].
Отже, можемо наполягати на тому, що медійна діяльність є категорією соціальною, пов’язаною із втручанням у справи суспільства, держави, соціальної групи, окремого індивіда. При цьому засоби масової комунікації наділені двома феноменами, не згадати про які не можна. Феномен перший: тотальність охоплення. Феномен другий: тотальність впливу.
Професор Г.Почепцов закликає не створювати проблем через наявність в сучасній світовій науці великої кількості визначень масової комунікації [6]. Річ у тім, що практично всі ці дефініції не суперечать одна одній, а одна іншу доповнюють, формуючи картину потужних можливостей сучасних медійних процесів, які стрімко опанували соціальну практику.
Детальний підхід до масової комунікації має на меті врахування певного обмеженого взаємозв’язку всіх її елементів. Разом з тим, цілісність, спільність цих компонентів не повинна абсолютизуватися. Кожен з елементів детального аналізу масової комунікації є самодостатнім, самостійним учасником комунікативного впливу на суспільство. Нерозуміння цієї надзвичайно важливої в контексті аналізу функціонування в суспільстві масової комунікації тези може призвести до бачення самої масової комунікації як жорсткої, однозначної детермінації всіх її компонентів.
Втім, масова комунікація це не лише певна система, масова комунікація виступає елементом цілої низки систем іншого рівня, найбільш яскравим прикладом чого є різноманітні засоби масової комунікації. Без функціонального аналізу засобів масової комунікації в суспільстві нам не обійтися.
Сутність функціонального підходу до засобів масової комунікації полягає передусім в тому, що всі складові засобів масової комунікації варто розглядати у конкретному, чітко окресленому ланцюжку подій та категорій, з яких складається явище самої масової комунікації. Масова комунікація розглядається як дуже складна система, що містить велику кількість засобів. Основну увагу варто звернути, зокрема, на такі чинники детального підходу до засобів масової комунікації як типологічні ознаки, галузь прикладної належності, аудиторні характеристики, підпорядкованість тощо.
В науці про журналістику зазвичай оперують термінами, які визначають прикладну сутність медійної діяльності: засоби масової комунікації, мас-медіа, медіа, журналістика та навіть преса Доцільність використання конкретного терміну залежить від того проблемного контексту, в якому проводиться дослідження. Технологія взаємин влади та засобів масової комунікації передбачає наявність факторів, які впливають на аудиторію, на конкретного споживача інформаційної продукції передусім за допомогою таких інструментів впливу як модифікація змістових складових, породження ілюзії об'єктивності або, навпаки, спрощення реальної значущості події. Тому засоби масової комунікації володіють ефектом посередництва. Отже, вважаємо за коректне оперувати в нашій розвідці терміном мас-медіа”.
І виникнення нового комунікативного напрямку в системі вже чинних напрямків, і мутація існуючого медіа-представника, і набуття ним нових властивостей, все це призводить до класифікаційних пертурбацій та змін категоріальних характеристик як явищ всередині мас-медіа і медійної діяльності в цілому. Проблема взаємостосунків влади і мас-медіа зокрема, владного впливу на медійну діяльність постає особливо гостро.
Професор В.Шкляр взаємостосункам мас-медіа та влади дав характеристику політичного маркетингу” [7]. Блискуче визначення! Воно суттєво полегшить окреслення нами тих аспектів обраної для дослідження проблеми, які, на нашу думку, необхідно проаналізувати.
Ми відштовхуватимемося від того, що в сучасному українському суспільстві беззаперечною є наявність значної низки актуальних явищ громадського значення це соціальні відносини, які відповідно до найгостріших потреб суспільної практики мають стати предметом аналізу. Втім, цей аналіз може бути концептуально доцільним та актуальним лише тоді, коли враховуватимуться дві обставини.
Обставина перша: синтез емпіричного дослідження та теоретичного аналізу. Йдеться насамперед про органічне поєднання цих двох аспектів сьогодення. Зрозуміло, що конкретне вивчення соціальної дійсності, яка щоденно заможніється новими соціальними реаліями, повинно збагачувати теорію, приводячи до певного нового знання. Зрозуміло і те, що теорія повинна скеровувати у реальне річище конкретні дослідження, визначаючи їхні мету, структуру, методологію.
Тому виокремлюється наше перше завдання доводити співвідношення емпіричного дослідження і теоретичного аналізу при вивченні зіставлення функціонування мас-медіа та влади, уникаючи при цьому оцінок, які є домислом, посилань на розвідки, здійснені всліпу” або такі, що, можливо, і грунтуються на певних фактах, але факти ці абсолютно нічого не дають ані теорії, ані практиці медійної діяльності.
Обставина друга: проблема методології та методики конкретного дослідження. Плутанина у дефініціях, неконцептуальність підходів, відверте загравання з різними владними представниками та політичними лідерами (цікавий феномен, який, втім, завжди ототожнюється з владою реальною чи такою, до якої прагнуть) становлять врешті ідеологію наукової еквілібристики”.
Тому виокремлюється наше друге завдання не лише вивчити новітню методологію сучасних медійних процесів у контексті владного впливу на них, але й самостійно розробити елементи об’єктивного її аналізу, виходячи із наявної реальної ситуації, що складається в сучасних українських мас-медіа.
Слід, однак, пам’ятати про те, що будь-яка інформація не існує поза суспільним контекстом. Адже в інформаційному просторі, де чітко функціонує тріада джерело повідомлення аудиторія”, інформація повинна використовуватися для безпосереднього отримання загального уявлення про стан справ.
Саме тому наше дослідження відповідатиме двом складовим аналітичного підходу до оцінки сучасного стану взаємозв’язків мас-медіа та влади. Перша складова: не можна ігнорувати жодного більш чи менш конкретного факту, який має дотичність до титульної проблеми як спільного об’єктивного підгрунтя для аналізу, але ще не є аналізом. Друга складова: не можна ігнорувати раціональних, доцільних, коректних в конкретному контексті узагальнень як вже результату. Подібна гетерономія і зможе, на наше глибоке переконання, зробити дослідження слушним.
Актуальність теми дослідження визначається такими основними характеристиками.
1. Аналіз проблем сучасного розвитку України безпосередньо пов'язаний із технологізацією всіх складових суспільного життя держави. Тому актуалізується проблема комунікативно-технологічного наповнення медійної діяльності, яка в рамцях сучасного суспільства використовується з метою структурованого та систематизованого втручання у суспільну свідомість.
2. Сучасне розуміння мас-медіа вимагає розглядати медійну діяльність в Україні на тлі об'єктивного аналізу суспільного стану. При цьому функціонування мас-медіа обов’язково відбувається за участю різноманітних со­ціальних інститутів. Тому актуалізується проблема інституціоналізації самих мас-медіа як комунікативно-технологічно­го чин­ника впливу на формування суспільної свідомості.
3. Трансформація системи, структури та повноважень влади в Україні загострюється тоді, коли постає проблема владних спроможностей у суспільстві. В контексті взаємин мас-медіа та влади в Україні увиразнюється політичне лідерство, яке виступає одним із атрибутів боротьби за владу і особливої утилітарної гостроти набуває тому, що без участі мас-медіа не реалізується. Тому актуалізується проблема набуття мас-медіа специфічних організаційно-творчих характеристик крізь призму прагнень влади в Україні збільшити сфери своїх впливів через залучення мас-медіа при здійсненні політичного лідерства.
4. Мас-медіа віддзеркалюють і владні настрої, і аудиторні очікування. Без врахування цього фактору аналіз взаємин мас-медіа та влади буде однозначно необ'єктивним. Тому актуалізується проблема співвідношення виконання мас-медіа владних функцій та виконання владою комунікативних функцій в контексті діяльності мас-медіа як провідного чинника впливу на формування суспільної свідомості.
Ступінь наукового опрацювання проблеми визначається інформаційною ситуацією, що склалася у вивченні проблеми взаємин мас-медіа та влади іншими авторами у розмаїтих публікаціях. Існує достатньо робіт, присвячених взаємостосункам мас-медіа та влади. Слід зауважити, що саме українські дослідники цієї проблеми досягли чималих наукових успіхів. Варто особливо виділити розробки вчених, які аналізували різні теоретичні та прикладні аспекти української журналістики в контексті стосунків мас-медіа та влади (прізвища подаються за абеткою): В.Здоровеги (наприклад, [8 10]), О.Зернецької (наприклад, [11; 12]), В.Іванова (наприклад, [13 18]), О.Кузнецової (наприклад, [19; 20]) В.Лизанчука (наприклад, [21; 22]), Й.Лося (наприклад, [23; 24]), А.Москаленка (наприклад, [25 27]), Б.Потятиника (наприклад, [28; 29]), Г.Почепцова (наприклад, [30; 31]), Т.Приступенко (наприклад, [32; 33]), В.Різуна (наприклад, [34 39]), Н.Сидоренко (наприклад, [40; 41]), А.Чічановського (наприклад, [42; 43]), В.Шкляра (наприклад, [44 49]) та інших. Розглядаючи багатогранні аспекти функціонування сучасних мас-медіа зокрема, і крізь призму їхніх взаємин із владою, ці науковці здійснили великий поступ в журналістикознавстві.
Неабияке зацікавлення медійною діяльністю проявляють українські вчені, які працюють в царині соціології масової комунікації та політології (прізвища подаються за абеткою): Н.Костенко (наприклад, [50 52]), В.Оссовський (наприклад, [53]), А.Розкошний (наприклад, [54; 55]), А.Ручка (наприклад, [56; 57]), Н.Черниш (наприклад, [58]) та інші. Серед зарубіжних вчених варто згадати розробки з теорії та практики медійної діяльності, здійснені такими авторами як (прізвища подаються за абеткою) Б.Барнс (наприклад, [59]), Дж.Беніджер (наприклад, [60]), І.Блюмер (наприклад, [61]), Р. Гакет (наприклад, [62]), М.Гуревич (наприклад, [63]), Дж.Демпсі (наприклад, [64]), Е.Канетті (наприклад, [65]), В.Кінг (наприклад, [66]), Дж.Клаппер (наприклад, [67]), Д.Кліланг (наприклад, [68]), Дж.Лалл (наприклад, [69]), Г.Лаззвел (наприклад, [70]), А.Моль (наприклад, [71]), Б.Пейдж (наприклад, [72]), Е.Скогерто (наприклад, [73]), Дж.Тернер (наприклад, [74]), Л.Уірз (наприклад, [75]), Ю.Хабермас (наприклад, [76]), Р.Шапіро (наприклад, [77]) та інші.
Синтез інтелектуальних досягнень цих авторів дозволяє конкретизувати медійну діяльність у функціонуванні політичної системи українського суспільства. Можна сміливо твердити, що теоретичну та методологічну основу дослідження становлять принципи і категорії сучасної практики медійної діяльності, викладені названими вище вченими. Більш детальний аналіз розвідок, здійснених науковцями у галузі взаємин мас-медіа та влади, подано у підрозділі 1.1.
Наразі ж варто зазначити, що практично не розробленими залишаю­ться аспекти взаємин мас-медіа та влади в Україні саме з огляду на актуа­лізацію таких проблем:
по-перше, корегування визначення ролі мас-медіа в українському суспільстві, яке функціонує вже не як інформаційне, а технологічне, і в рамцях якого медійна діяльність використовується з метою структуро­ваного та систематизованого втручання у суспільну свідомість;
по-друге, набуття мас-медіа України статусу соціального інституту;
по-третє, взає­мовплив мас-медіа та влади як соціальних інститутів;
по-четверте, співвідношення виконання владою комунікативних функцій та мас-медіа функцій владних в контексті функціонування мас-медіа та влади як соціальних інститутів;
по-п’яте, характеристика мас-медіа як чинника формування суспільної свідомості в контексті владно-медійного супроводу політичного лідерства в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з комплексною науковою темою Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 01БФ045-10 Системи масових комунікацій та світовий інформаційний простір”, а також з комплексною науковою темою Інформаційний маркетинг на книжковому ринку України” Української академії друкарства. Дослідження відповідає пріоритетним напрямам наукової діяльності кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства.
Метою дослідження є детальна оцінка шляхів взаємопроникнення сучасних мас-медіа та влади в Україні в контексті інституціональних характеристик та комунікативно-технологічних модифікацій мас-медіа як провідного чинника впливу на формування суспільної свідомості.
Здійснення зазначеної мети потребує розв'язання таких завдань.
1. Схарактеризувати сучасну медійну діяльність в Україні як комунікативно-технологічний феномен.
2. Визначити інституціональні характеристики сучасних мас-медіа України.
3. Дослідити комунікативно-технологічні чинники взаємин мас-медіа та влади в Україні як соціальних інститутів.
4. Вивчити комунікативно-технологічні чинники виконання мас-медіа владних функцій, а владою функцій комунікативних.
5. Змоделювати структурні особливості сучасних мас-медіа України.
6. Змоделювати структурні особливості сучасної влади в Україні у контексті взаємин влади з мас-медіа.
7. Проаналізувати аспекти тиску влади на мас-медіа, а мас-медіа на владу в Україні.
8. Вияснити причини увиразнення політичного лідерства в контексті взаємин мас-медіа та влади в Україні.
9. Дати характеристику владно-медійного супроводу політичного лідерства в Україні.
10. З'ясувати характеристики владно-медійних дій з огляду на їх спроможність впливати на формування суспільної свідомості в Україні.
Об'єктом дослідження є сучасні мас-медіа як один із соціальних інститутів українського суспільства.
Предметом дослідження є категоріальна, структурна та типологічна характеристика комунікативно-технологічних спроможностей мас-медіа як соціального інституту виконувати владні функції та у контексті взаємин з владою формувати суспільну свідомість в Україні.
Методи дослідження: аналітичний метод (вивчення наукових розвідок з проблем взаємодії мас-медіа та влади), методи контент-аналізу та моніторингу (вивчення подач матеріалів у різноманітних за типологічними характеристиками медіа-представниках), метод ідеалізації (вивчення аудиторного сприйняття діяльності мас-медіа залежно від суб’єктивних причин представника аудиторії), індуктивний метод (узагальнення та систематизація проміжних висновків).
Положення, винесені на розгляд. Як пріоритетні, автором для детального аналізу виносяться такі положення.
1. Сучасна медійна діяльність в Україні має специфічні комунікативно-технологічні характеристики.
2. Комунікативно-технологічні характеристики медійної діяльності виокремлюють інституціональні характеристики мас-медіа.
3. Мас-медіа як соціальний інститут має чіткі структурні особливості.
4. Влада у контексті взаємин з мас-медіа має чіткі структурні особливості.
5. Сучасні мас-медіа України виконують владні функції.
6. Сучасна влада в Україні виконує комунікативні функції.
7. Мас-медіа є фактором тиску на владу в Україні.
8. Влада є фактором тиску на мас-медіа України.
9. Перетин інтересів мас-медіа та влади в Україні увиразнює політичне лідерство.
10. Політичне лідерство в Україні забезпечується владно-медійними діями.
11. Кінцева мета владно-медійних дій у контексті супроводу політичного лідерства в Україні виокремлює маніпуляцію суспільною свідомістю.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у вітчизняному журналістикознавстві вперше здійснено комплексне дослідження інституціональних характеристик мас-медіа та взаємин мас-медіа з владою вже оформленим соціальним інститутом, вельми обмеженим у власних комунікативних спроможностях. Вперше у вітчизняному журналістикознавстві мас-медіа розглядаються як такий феномен, що впливає на виконання владою комунікативних функцій завдяки утилітаризації власних інституціональних характеристик.
У дисертаційному дослідженні вперше:
схарактеризовано основні комунікативно-технологічні характеристики сучасної медійної діяльності в Україні;
систематизовано основні характеристики сучасних мас-медіа України як соціального інституту;
вивчено структурні особливості мас-медіа України з огляду на виконання ними владних функцій;
вивчено структурні особливості влади в Україні з огляду на виконання нею комунікативних функцій;
з'ясовано типи та види конфліктів, які виникають на грунті організаційної тоталітарності та творчої обмеженості влади і ринкових прагнень мас-медіа України;
науково обгрунтовано, що більшість мас-медіа України є контрольованими або владою, або провладними угрупуваннями; відповідно, влада або провладні угрупування через мас-медіа максимально впливають на формування суспільної свідомості;
науково доведено, що в результаті перетину інтересів мас-медіа та влади в Україні увиразнюється політичне лідерство, супровід якого забезпечується владно-медійними діями;
науково обгрунтовано, що владно-медійні дії призводять до маніпулювання суспільною свідомістю в контексті супроводу політичного лідерства в Україні;
введено до наукового обігу поняття владні функції мас-медіа”, комунікативні функції влади”, владно-медійні дії”.
Теоретичне значення одержаних результатів.
1. Розроблено теорію структуризації мас-медіа України з огляду на виконання мас-медіа владних функцій.
2. Розроблено теорію структуризації влади в Україні з огляду на виконання владою комунікативних функцій.
3. Розроблено теорію взаємовпливів сучасних мас-медіа та влади в Україні як соціальних інститутів.
4. Розроблено теорію комунікативно-технологічних модифікацій.
5. Розроблено теорію владно-медійних дій як сегменту прийняття владних рішень в Україні.
6. Розроблено теорію владно-медійних д

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні узагальнено теоретичні погляди і запропоновано нові наукові підходи до тлумачення інституціональних характеристик сучасних мас-медіа України, дано оцінку змін у функціональній специфіці мас-медіа як соціального інституту, проаналізовано особливості взаємин мас-медіа та влади як провідних чинників структурованого та систематизованого впливу на формування суспільної свідомості в контексті владно-медійного супроводу політичного лідерства в Україні.
Сучасний стан мас-медіа України виокремлює три особливості їхнього функціонування в суспільстві.
Перша особливість пов’язана із соціальним станом сучасних мас-медіа вони стали соціальним інститутом суспільства.
Друга особливість пов’язана із сучасним трактуванням феноменів мас-медіа та влади мас-медіа володіють владними спроможностями, а влада комунікативними.
Третя особливість пов’язана із прикладними характеристиками сучасних мас-медіа та влади сумарність владно-медійних дій стає вагомим фактором впливу на суспільство.
Врахування цих особливостей взаємин сучасних мас-медіа та влади дозволяє припустити, що творчий хаос у практиці функціонування мас-медіа України та нівеляція державного регулювання ними є такими лише на перший погляд; більше того, подібна неконтрольованість зовнішній, експортний варіант трактування комунікативних функцій влади в Україні. Де-факто і це вже внутрішня, реальна картина сутності медійної діяльності в Україні влада до найменших подробиць продумала принципи і методи функціонування мас-медіа як інституціоналізованого явища. Спробуємо спочатку зреферувати основні принципи діяльності сучасних мас-медіа України як соціального інституту сучасного українського суспільства, а потім обмалювати дійсність, за якою мас-медіа використовуються сучасною владою в Україні з метою здійснення нею владних повноважень.
Перший принцип діяльності сучасних мас-медіа України як соціального інституту. Суттєвою ознакою мутацій у сучасних мас-медіа України стала руйнація так званої піраміди в організації побудови медіа-потоків. На зміну їй прийшла організація структурна, суть якої полягає в тому, що практично за кожним медіа стоїть певна структура або ціла низка організацій владних, політичних, фінансових, господарських тощо. Проте занесення, наприклад, у вихідні дані кожного числа газети інформації про засновника не повинно вводити нас у афект з приводу одержаної свободи висловлювань власних думок: нерідко самі вихідні дані є лише невеличкою часткою достовірності про цілісну картину належності видання, і дійсність ця насправді може бути досить строкатою і складною.
При визначенні певного підходу, що охоплював би проблеми власності чи то належності мас-медіа, варто обмежитись питаннями їхньої структурованості. Загальну типологію, припустимо, газет можна перевести в площину поділу преси на державну недержавну.
Але і тут на нас чекає пастка, тепер вже у вигляді можливих форми та виду власності. Більше того, якщо йдеться про журналістські колективи акціонерного типу, то за наявності вихідних даних неможливо вияснити, скільки відсотків акцій належить органові влади чи самоврядування, а скільки приватним чи колективним акціонерам.

Не легше з територіальною належністю тієї чи іншої газети. Вельми шкода, але чинна на сьогодні територіальна характеристика незалежної України нічим не відрізняється від територіального устрою України радянської (причини подібного криються у структурі влади в Україні та меті, яку вона переслідує). Тому і залишились, як і за радянських часів, газети центральні (маються на увазі київські), регіональні та місцеві.
Не легше з територіальною належністю тієї чи іншої газети. Вельми шкода, але чинна на сьогодні територіальна характеристика незалежної України нічим не відрізняється від територіального устрою України радянської (причини подібного криються у структурі влади в Україні та меті, яку вона переслідує). Тому і залишились, як і за радянських часів, газети центральні (маються на увазі київські), регіональні та місцеві. Це з одного боку. А з іншого, із введенням двоступеневої системи реєстрації періодики будь-яка газета, зареєстрована Державним комітетом України з питань інформаційної політики, телебачення і радіомовлення (тобто, має реєстраційний індекс КВ), вважається республіканським виданням незалежно від того, хто є її засновником і де вона виходить та розповсюджується. Ось і маємо, що будь-яка районна газета, зареєстрована у Києві, може вважатись республіканською, навіть якщо вона реально ледь-ледь передплачується або розповсюджується тільки в межах свого району (хіба це не вигідно голові районної державної адміністрації тим більше якщо він, крім того, є членом якоїсь кланової всеукраїнської партії). Дійсно складно буває визначити, на підставі яких атрибутів (реальних територіальних характеристик чи реєстраційних ознак) які газети можна вважати республіканськими, а які регіональними чи місцевими.
Другий принцип діяльності сучасних мас-медіа України як соціального інституту. Закон Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” передбачає формування явища багаторівневої організаційної структури діяльності друкованих медіа. Феноменом такої організації є чотири законодавчо закріплених ступеня системи функціонування кожного друкованого органу на інформаційному ринку держави: засновник видавець творчий колектив (редакція) розповсюджувач. Проте різними можуть бути варіанти розподілу функціональних” обов'язків між конкретними структурними представниками у цій схемі. Легальна наявність багатоступеневості у діяльності друкованих медіа і владний вплив на них дають можливість говорити про неоднозначні тенденції у практиці функціонування української періодики. В міру політичної та економічної індиферентності по відношенню до неї з боку засновника, видавця та розповсюджувача поняття автономності друкованих медіа стає дещо відносним. Мас-медіа зазнають певної регламентації і, в свою чергу, виступають фіксатором легітимних повноважень інших структур суспільства тут в першу чергу мається на увазі влада.
Третій принцип діяльності сучасних мас-медіа України як соціального інституту. В перші роки існування України як незалежної держави мас-медіа зазнали дійсно революційних змін. Основним джерелом цих змін стала деструкція старої системи економічного існування медіа. Мас-медіа, фінансовані державою, перетворилися на мас-медіа, фінансовані іншими суб’єктами суспільства, і насамперед це стосується недержавних медіа. Але із реформуванням моделі влади під нині діючого Президента ситуація у мас-медіа різко змінилась. Маємо концентрацію віяла владних повноважень навіть відверто невладних структур. Партії влади, з одного боку, і комерційні угрупування, що працюють в режимі контрольованості з боку залежних від влади та владних партій структур, з іншого, і складають основу тих, хто реально робить журналістику”.
Оскільки мас-медіа та влада є політичними феноменами, соціальними інститутами сучасного українського суспільства, варто вести мову про два механізми, два канали доведення якогось політичного рішення до аудиторії. Перший механізм власне політичний. На практиці він передбачає, що будь-яка інформація політичного гатунку доводиться до відома об’єкта впливу через мас-медіа. Другий механізм через систему організації спеціалізованих на передачі інформації структур. На практиці він передбачає застосування технологічних механізмів доведення інформації до аудиторії.
На перший погляд, доведення до відома якогось повідомлення процес нескладний але це видається лише тоді, якщо на інформацію подивитися як на самоціль. Якщо ж будь-яке повідомлення розглядати як акцію політичну, то головним тут є розрахунок ефекту доведення, можливостей його сприйняття об’єктом доведення, включаючи й рівень політичної культури цього об’єкту. В цьому і полягає політичний сенс одного з найбільш ефективних джерел впливу повідомлення на свідомість і поведінку аудиторії в цілому й окремого представника зокрема. А ефект цей залежить від рівня підготовки інформації, коректності прийомів доведення, очікувань аудиторії. Все це сукупно може виступати як стимулююче, організаційне начало комунікативного акту, як певний позитивний ефект, який розглядається в якості цінника” тієї інформації, що передається. Ось чому доведення мас-медіа будь-якої інформації до свідомості аудиторії, успіх чи неуспіх цього доведення можна визначити тільки у конкретних часових рамцях.
До речі, другий механізм доведення через систему організації спеціалізованих на передачі інформації структур можна уявити і так: у професійному журналістському контексті доведення інформації до свідомості аудиторії пов’язане з необхідністю їхнього переломлення через систему соціалізації суспільства, включаючи такі ланцюжки цієї системи, які знаходяться у безпосередній можливості кластерного підпорядкування і відповідно вивчення. Тут основна проблема полягає у встановленні зв’язку політичного контексту медійної діяльності із кластерною відповідністю самого повідомлення.
У свою чергу, повинен відбуватися і зворотній зв’язок, який проявляється у можливості певної контрольної діяльності аудиторії. Контроль цей є загальною політичною характеристикою аудиторії хоча у кожному суспільстві завдання, механізми та ефект контрою є різними. Безконтрольно медійна діяльність в принципі не відбувається, як в принципі не існує безконтрольності жодної політичної системи суспільства. Політичний обмежувач існує зажди, і з ним необхідно рахуватися при здійсненні медійної діяльності як складової частини політичної системи суспільства.
Політичний аспект діяльності мас-медіа як соціального інституту сучасного українського суспільства виступає в залежності від потреб аудиторії, яка піддається можливостям самоорганізації за допомогою політики. Втім, політичний аспект функціонування мас-медіа є таким і в контексті орієнтації на потреби аудиторії як об’єктивного явища, що існує реально, поза спроможностями політичного впливу мас-медіа. Тут виникає певна самодостатність і політики як сфери діяльності, і мас-медіа як політичного чинника.
Проблеми, які постійно продукуються мас-медіа як соціальним інститутом в контексті політичної діяльності, мають дотичність до системи реформування механізмів організації політичної системи суспільства в цілому, її управлінських функцій. Політичний аспект функціонування мас-медіа є саме організаційним феноменом, є формою управління діяльністю мас-медіа і в умовах, що складаються в сучасній Україні, саме політичний контекст медійної діяльності є вирішальним. Більше того, саме в цьому закладено гарант максимально можливого використання політичної діяльності як управлінського фактору для ефективності діяльності мас-медіа.
Демократичне суспільство прагне до максимального контролю медійної діяльності в суспільстві втім, і тут повинні існувати певні політичні обмеження хоча б вже тому, що в них закладена необхідність самого контролю. Зазвичай вони є такими, що відбуваються знизу”, тобто є притаманними суспільним чинникам. Втім, контроль згори” тобто, владний контроль так само пов’язаний з певними обмеженнями. В основах і першого, і другого структурного змісту контролю за медійною діяльністю лежать перш за все політичні суспільні чинники.
Отже, як в практиці політичного керівництва, так і в науковому обігу медійну діяльність можна уявити у функціональному вигляді як певний набір організаційних прийомів та методів впливу на аудиторію а це певним чином звужує можливості самої аудиторії як спроби суспільної самоорганізації в тому числі й соціально-політичної. Тому одним з найбільш суттєвих, наочних проявів медійної діяльності є її соціальна спрямованість, яка враховує безпосереднє кластерне навантаження аудиторії як об’єкта медійного впливу. Маємо на увазі актуалізацію соціальних факторів діяльності мас-медіа та влади.
Нинішні українські реалії засвідчують спорадичну появу в українському інформаційному просторі за всіма правилами комунікативної когнітивної рівноваги якоїсь конкретної могутньої за охопленням владних повноважень політичної сили, яка претендує на політичне лідерство. Здійснення цієї силою реальних кроків на шляху до встановлення (читаймо узурпації) в Україні певного інформаційного порядку доводить тезу про те, що протягом обмеженого часу цій конкретній структурі вдається не лише ультимативно, але й організаційно вибудувати нову модель недержавних, але цілковито контрольованих державою медіа. В цьому і проявляється утилітарний характер маніпулятивних характеристик мас-медіа при здійсненні ними владних повноважень в контексті змагань за політичне лідерство.
Владна діяльність як форма управління набуває все більшого пріоритетного змісту, перетворюючись (за своєю суттю) на провідний фактор стабільності суспільства, його збалансованості. Втім, при цьому і комунікативні механізми суспільного розвитку виглядають не лише як організаційна форма суспільного життя, але й політична діяльність медіа-представників.
Створення ефективних форм управління в Україні це політичний спосіб оживити українське суспільство, надати йому нового обличчя. Поєднання владних та медійних функцій суспільства це, в першу чергу, політична акція, скерована на зміну тих суспільних структур, які, можливо, не виправдали себе. В ситуації реформації важливо створювати принципово нові відносини між владою та мас-медіа, політично зріло та професійно компетентно бачити ті нові перспективи які відкриваються перед суспільством.
Теоретична характеристика співвідношень основних форм співіснування мас-медіа та влади як соціальних інститутів сучасного українського суспільства набуває нині особливої актуальності, оскільки в історії України вони постають у вигляді деформованого явища, в якому явно перестала діяти, здійснювати свій авторитарний, однозначний, безальтернативний вплив на суспільство мас-медіа як система. В організаційному сенсі питання про мас-медіа як систему вирішувався владою, виходячи з постулату про те, що мас-медіа є складовою часткою ось цієї владної системи. Навмисна, штучна недооцінка діяльності мас-медіа призводить до деформацій навіть за умов, коли мас-медіа і не є тотально владними чи такими, що контролюються владою.
Питання про взаємовідносини мас-медіа та влади є чи не найважливішим для коректного уявлення про суб’єктно-об’єктні механізми управління суспільством. Потреба суспільства в такому феномені, за яким мас-медіа та влада є паритетними учасниками будь-яких суспільних акцій, призводить до феномену політичного лідерства. І сьогодні, в умовах молодої української демократії, цей феномен є актуальним. І у владному середовищі, і в групах мас-медіа доля України, шляхи її розвитку часто пов’язуються з іменем однієї людини. Українська демократія утвердиться, якщо долі розвитку країни перестануть пов’язуватися лише з роллю особистості нехай навіть дуже видатної.
Втім, подібне твердження набуде реальної сили лише тоді, коли закріпиться не лише у механізмах взаємодії мас-медіа та влади, але й у суспільній свідомості. До останнього часу і владний, і медійний акценти робилися лише на лідерстві (особи, партії, суспільного ладу) як якомусь виразникові єдності інтересів волі народу. Зрозуміло, що подібна практика була катастрофічною для суспільства, призводила до втрати державою основної форми демократичного управління.
Основним показником такого суспільного стану була не лише відсутність достатньої кількості демократичних рішень, а й неможливість примати рішення демократично. Тому справа не тільки й не стільки в статусі влади як чинника системи управління, а в наявності системи прийняття та обговорення демократичних рішень, яка є здатною запобігати дисбалансу між владною та громадською формами прийняття рішень.
Говорячи в цьому сенсі про громадські форми, маємо на увазі передусім мас-медіа як соціальний інститут сучасного українського суспільства. Втім, медійний аспект владного функціонування не повинен обмежуватися інформаційним потоком рішень, що функціонують в системі управління суспільством. Демократичний статус мас-медіа може бути демократичним лише за умови, коли мас-медіа наповнюються двовекторним рухом впливу знизу догори та згори додолу. І перший, і другий потоки будуть результатами взаємодії, взаємовпливу рішень. Звісно, це збільшить кількість думок з приводу конкретного рішення, але це і буде проявом демократизму. Більше того, власне владне рішення буде створюватися на підставі реальних чи уявних реакцій владного чинника на діяльність мас-медіа.
Нові форми взаємодії мас-медіа та влади вимагають нових механізмів функціонування демократичного ставлення влади до мас-медіа, організаційних механізмів наповнення цього ставлення і юридичними, і морально-етичними актами. Втім, сама потреба у механізмах взаємин влади та мас-медіа залишається нагальною: йдеться не поточні проблеми, а про принци технології взаємин.
Більше того, мова може йти про нові якості демократичних форм управління, які віддзеркалюють принципово новий стан демократичного розвитку процесів взаємин влади та мас-медіа. При цьому варто мати на увазі, що будь-яка владна діяльність є конкретним рівнем централізації, а це суттєво наповнює зміст демократичного управління хоча в буденній уяві українських громадян зміст останнього зазвичай пов’язується або з вищими ешелонами влади (як носіями ось цього централізму), або з системою місцевих органів влади (як такими, що реально репрезентують владу).
Таке уявлення навмисно продукується в суспільстві (і владою, і мас-медіа), однак воно є хибним, оскільки для прикладу навіть районна рада є органом, що централізує інтереси та волю населення району як управлінська форма. Так само і продовжуємо аналогію районна газета: вона для мешканців району є уособленням найвищого в районі медійного рівня, і діяльність районки” асоціюється із діяльністю медіа-представника, наділеного владними функціями.
Подібна пікантність є причиною певного рівня і владного, і медійного відчуження особливо якщо враховувати інституціональні аспекти функціонування мас-медіа та влади. Механізм взаємодії мас-медіа та влади у сенсі навмисного виокремлення комунікативних функцій влади і нівеляції владних функцій мас-медіа призводить до відчуження, що унеможливлює нормальне функціонування мас-медіа в суспільстві. Зрозуміло, що без попередження відчуження як соціального явища неможливим видається відповідний рівень демократичного розвитку і мас-медіа, і самої влади.
Маємо ефект системного відчуження для його нівеляції нам передусім потрібен аналіз підвалин функціонування мас-медіа та влади як соціальних інститутів українського суспільства. Зрозуміння цих підвалин дозволить виявити аспекти владних потенцій мас-медіа та комунікативних влади; в структурі взаємин мас-медіа та влади як соціальних інститутів українського суспільства і криються механізми нормальних, паритетних взаємин цих найактивніших учасників суспільного життя.
Згадаємо надзвичайно цікавий і певною мірою унікальний вид медіа-посередництва, тобто, феномен купи продай” у мас-медіа. Позиція конкретного медіа-представника обов'язково змінюється під тиском тих самих позитивних або негативних, тобто крайніх, позицій. Тому разом із посередництвом мас-медіа певною мірою є притаманні і функції влади як інституціоналізованого суб'єкта; принаймні, такими вони можуть бути у масовій свідомості аудиторії. Адже саме в цьому середовищі мають розповсюдження уявлення про мас-медіа як про четверту” владу. Через те, що ідентифікація засобів масової комунікації з владою побутує серед представників суспільства, саме до них в першу чергу апелюють ідеологи, лідери суспільної свідомості, інші представники конкретних настроїв суспільства.
Подібне призводить до максимального перетину інтересів влади та мас-медіа як соціальних інститутів, створюючи ефект регуляторної підпорядкованості. Дійсно, інституціоналізація влади і мас-медіа в багатьох прикладних аспектах не може не містити елементів взаємної залежності. Отже, йдеться про те, що влада є носієм комунікативних функцій, а мас-медіа функцій владних.
Мас-медіа виступають індикатором стану суспільства, у якому функціонують. І часом це стосується навіть не змісту матеріалів достатньо детальніше вивчити територіальну структуру та належність конкретного медіа-представника. В царині комунікативного впливу на суспільство дедалі більш потужного оберту набирає саме партійна монополізація національного і місцевого інформаційного поля держави. Олігархізація по-українськи перетворює мас-медіа на арену жорсткого протиборства і між владою та провладними недержавними структурами, і всередині останніх. Одні політичні клани в певний момент витісняють інші, ті, в свою чергу, наступають на вже зайняті позиції третіх.
Діяльність влади та мас-медіа як соціальних інститутів у функціональному вигляді є певним набором організаційних та творчих прийомів впливу на населення (для влади) та аудиторію (для мас-медіа). Це суттєво звужує можливості населення (аудиторії) як однієї із складових частин самоорганізації суспільства, оскільки лімітує їхню діяльність. Чим більш суттєвим є владний та комунікативний вплив на життя суспільства, тим вищою є його самоорганізація; діяльність ця має бути скерованою на справжнє, реальне відстоювання інтересів населення (аудиторії) і передусім на управлінську реалізацію інтересів населення (аудиторії).
Таким чином, діяльність влади та діяльність мас-медіа виступають як репрезентанти інституціоналізації не лише у зв’язку з потребами населення (аудиторії), які самоорганізуються за допомогою політичних важелів, але й потребами самих влади та мас-медіа як об’єктивних інституціональних явищ.
Сучасна комунікативна практика грунтується на конкретному фактичному матеріалі. Тут маємо справу з явищем гетерогенності, яке проявляється у взаємозв'язку різних комунікативних систем. Кінцева мета подібного поєднання вироблення умов для прийняття владним чинником конкретного рішення.
Системна організація будь-якого об’єкта соціальної дійсності оперує автономністю, яка в керуванні суспільством часто-густо асоціюється або з незалежністю, або зі зневагою до влади чи до мас-медіа. Побутова свідомість, як правило, передбачає в цьому суттєвий момент владного чи комунікативного відчуження, який визначається владним чи комунікативним змістом управління як функції інституціонального явища.
При розгляді особливостей комунікативного обслуговування влади стає зрозумілим, що ця проблема вийшла за межі технічної та набула рівня політичного явища. Тут виникає фон достатнього накопичення інформації щодо соціальних наслідків медійних процесів.
Багатогранність та складність як формування, так і функціонування суспільної свідомості в суспільстві дають нам можливість однозначно виокремити досить струнку схему подачі в мас-медіа матеріалів, які мають на меті формування суспільної свідомості з приводу конкретної, чітко окресленої проблеми. Схематичне узагальнення подібного впливу на аудиторію слід конкретизувати визначенням завдань і методів здійснення формування суспільної свідомості.
Тому завдання, які постійно відтворюються будь-якою владною чи комунікативною системою як організаційним та творчим феноменом, полягають в постійному реформуванні механізмів організації владою та мас-медіа політичної діяльності, її управлінських функцій, приведенні їх до відповідності з новим, таким, що постійно змінюється, рівнем організації влади та структури медіа. Як владна, так і медійна діяльність суспільних феноменів у контексті політичної діяльності відіграє провідну роль, особливо на етапах будівництва нових форм суспільних відносин зокрема, таких, які затверджуються в Україні.
Саме в цьому закладено гарант максимально корисного для українського суспільства використання влади і мас-медіа як соціальних інститутів. Тобто, йдеться про явище владно-медійного управління суспільством, кінцевою метою якого є досягнення максимально ефективної діяльності цих двох інституціональних феноменів.
Якщо провести аналогії з вертикальною та горизонтальною особливостями взаємозв’язків владної діяльності та політичної культури, то напрошується асоціація з можливістю визначення владної комунікативної мобільності так само у вертикальному та горизонтальному зрізах. За допомогою вертикальних форм комунікативної мобільності нації (структур вертикальної передачі інформації) викарбовуються соціальна свідомість, базовий рівень знань, суспільна свідомість, норми поведінки, ціннісні орієнтації людей тощо. За допомогою горизонтальних форм передачі інформації викарбовуються система інтелектуальних національних і регіональних центрів та комунікативні інноваційні організації. Тому у вертикальному русі знань домінантна роль належить здебільшого традиціям, а у горизонтальному мас-медіа. Втім, є один елемент, що поєднує горизонтальний та вертикальний зрізи, влада.
В контексті подібних рівнів владна комунікативна мобільність піддається суттєвим зовнішнім впливам впливи ці умовно можна згрупувати залежно від того, як вони резонансують з процесом формування української нації. Таких груп буде три:
перша група зовнішніх впливів на владну комунікативну мобільність впливи матеріальні (влада як чинник розвитку територій та соціальної інфраструктури);
друга група зовнішніх впливів на владну комунікативну мобільність впливи духовно-культурні (влада як чинник розвитку культури);
третя група зовнішніх впливів на владну комунікативну мобільність впливи інформаційно-комунікативні (влада як чинник розвитку мас-медіа).
Сучасні мас-медіа в Україні контролюють або влада, або владні партії звісно, що вони контролюють і свідомість читача. Мас-медіа України залишаються структурованими під структуризацію влади в Україні та провладних партій. Сьогодні переважна більшість медіа-представників є чиїмось органом і не треба тішити себе даними про засновників, видавців, наглядові ради. А на структуровані під владу та владні партії мас-медіа впливати легко і просто достатньо у всеукраїнському масштабі домовитись: хто в якому регіоні здійснює вплив. Сконцентрована сумарність чітко спланованих регіональних медіа-інтервенцій дає потрібний загальнонаціональний результат. Оцінка унітарного устрою держави Україна справа індивідуального політичного та світоглядного смаку, проте на засадах політичного хуліганства все-таки сформулюю питання: а, може, в цьому і полягає один із секретів збереження жорсткого унітарного режиму України?
Інституціональний аспект функціонування мас-медіа як соціального інституту сучасного українського суспільства в контексті виконання ними владних функцій пов’язаний з із структуруванням самих мас-медіа. Механізми реалізації когнітивних функцій мас-медіа в контексті виконання ними владних функцій залишаються такими, за яких сама когнітивність (чи то очікування аудиторії, чи то суспільні цінності) збагачується аудиторними характеристиками.
Мас-медіа є безпосереднім учасником будь-яких соціальних процесів однак якщо в комунікативному сенсі ми маємо на увазі участь безпосередню, то владна структуризація мас-медіа носить характер здебільшого опосередкованого. Ті чи інші медіа-представники спроможні виступати знаком ідентифікації з такою владною групою, яка належить до певної структури владного представництв, символом орієнтацій та політичних переваг а останнє стосується і аудиторії, і влади.
Теоретичний і практичний інтерес до взаємостосунків мас-медіа та влади є постійним, оскільки постійною є проблема концепцій та схем взаємодії мас-медіа і влади. Найбільш рельєфно аспект виконання мас-медіа владних функцій диференціюється в залежності від зміщення акцентів у бік суверенності мас-медіа як соціального інституту або іншими словами виконання мас-медіа функцій скупчення та втілення громадських настроїв та суспільної свідомості.
Фундаментальні проблеми кластерного наповнення сучасного суспільства передбачають взаємодію мас-медіа та влади в контексті дилеми цінності засоби”; стосовно мас-медіа, то існує такий їхній образ, який представляється владними чинниками. Щодо ставлення владних структур до мас-медіа, то воно диференціюється в залежності від структури та рівня владного репрезентанта.
Втілення структурованого підходу до мас-медіа як соціального інституту безпосередньо пов’язане з статусом та повноваженнями медіа-представника. Саме інституціональний підхід влади до мас-медіа розуміється як використання владою переважно в контексті інструменту впливу на аудиторію. Аналіз використання владою владних функцій мас-медіа свідчить про те, що утилітарне наповнення цього явища відбувається у таких проявах.
По-перше, мас-медіа як соціальний інститут сучасного українського суспільства наповнюють дискурс (зокрема, владний) конкретизацією цінностей, ідей та перспектив їхньої реалізації, пропонуючи при цьому самій аудиторії визначати прерогативу та переваги тих чи інших проблем суспільного життя йдеться про когнітивний аспект виконання мас-медіа владних функцій.
По-друге, мас-медіа як соціальний інститут сучасного українського суспільства структурують аудиторію по певних кластерах, трансформують уособлення аудиторних репрезентантів в залежності від бачення змісту та перспектив розв’язання проблеми, про яку йдеться; при цьому діяльність мас-медіа сприяє перетворенню думок в соціальну структуровану думку (суспільну свідомість) і виступає відтворенням соціальної структури суспільства йдеться про соціальний аспект виконання мас-медіа владних функцій.
По-третє, мас-медіа як соціальний інститут сучасного українського суспільства здійснюють відстеження процесу прийняття рішень владними структурами, здійснюючи при цьому певний морально-правовий вплив на владу шляхом публічної оцінки її діяльності йдеться про контролюючий аспект виконання мас-медіа владних функцій.
Втім, уявлення про діяльність мас-медіа та влади як однобічний процес є безумовно неправильними. Маємо справу із проявом у практиці владної діяльності використання комунікативних ресурсів. Можна передбачити, що влада як соціальний інститут так само оперує набором певних комунікативних функцій, які проявляються у певних напрямках діяльності владних репрезентантів.
Часто-густо ми говоримо про мас-медіа так, що втрачається контекст їхнього регіонального функціонування. Автор львів’янин, більшість його колег з великих міст, і спілкування наше відбувається переважно в ось цих вітчизняних мегаполісах. А уявімо собі периферію, де все скуплене або владою, або владними партіями! Звичайній районці” жалюгідному репрезентантові минулого українська практика впливу на місцеву аудиторію підготувала невмируще майбутнє.
Мабуть, кожна нація для успішного розвитку потребує своїх пророків і провідників. Пророки концентрують в собі національну ідею, формуючи ідеальний образ нації. Провідники втілюють цей образ у життя, поєднуючи небесне із земним, божественне з матеріальним, перетворюючи потенційне в реальне.
Українці не здатні наразі до підпорядкування єдиному лідерові. Коли лідер діє насильством, то нація не переносить нічого насильного, що гальмувало б особисту свободу. З іншого боку, суцільне підпорядкування є несвободою само по собі, оскільки явно містить елементи автократії, за умов функціонування якої будь-яке несприйняття лідера вважається іншодумством. А це ми вже проходили.
По-різному ставляться до загальнонаціональних лідерів в різних регіонах України. В неоднаковому режимі працюють медіа-представники в контексті супроводу політичного лідерства в Україні. Основні фактори, що впливають на функціональний характер мас-медіа в територіальних соціумах України, формування поточного та перспективного репертуару, навіть на манеру індивідуального творчого забарвлення окремого медіа-представника, дозволяють проаналізувати характер системи сучасних медіа територіальних соціумів. Типологія соціального попиту на мас-медіа є специфічною для кожного територіального соціуму в основі цієї типології знаходиться політична та соціально-економічна заангажованість, що випливає з контексту політичного лідерства.
Значення соціальної ролі мас-медіа у здійсненні своїх функцій неможливо осягнути повністю без застосування понятійного та прикладного характеру соціополітичних досліджень:
по-перше, типології та структури сучасних мас-медіа;
по-друге, творчих характеристик сучасних мас-медіа;
по-третє, структури аудиторії мас-медіа залежно від її очікувань;
по-четверте, кінцевого результату впливу мас-медіа на аудиторію.
Медійна діяльність як форма соціальних перетворень характеризується не загальнофункціональними проблемами, а специфічними завданнями соціополітичного дослідження. Як учасник медійного процесу журналіст сам стає соціальним фактором в той самий час він виконує завдання суспільного характеру. Соціополітичний характер вимог до журналіста як до р