ЗАПОРІЗЬКА ПРЕСА 20-40-х рр. ХХ ст.: ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ

brief description

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики

На правах рукопису

ГЕРМАН Ірина Станіславівна

УДК: 070 (474.64) 1920-1940”

ЗАПОРІЗЬКА ПРЕСА 20-40-х рр. ХХ ст.:
ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ

10.01.08 журналістика

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Пономарів Олександр Данилович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП..3
РОЗДІЛ І. Провідні аспекти наукового вивчення мови газети як лінгвального та соціокультурного феномена.12
РОЗДІЛ ІІ. Запорізька преса 20-40-х рр. ХХ ст. у системі тоталітарної журналістики: історико-типологічна характеристика...52
РОЗДІЛ ІІІ. Система жанрів запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст.: мовностилістична специфіка....78
3.1. Закономірності розвитку лінгвостилістичних ознак публіцистичного дискурсу в запорізькій пресі 20-40-х рр. (на матеріалі інформаційної й аналітичної групи жанрів)91
3.2. Мовностилістичні засоби вираження категорії образу автора” в текстах тоталітарної журналістики (на матеріалі жанрових різновидів нарису й репортажу)122
3.3. Інтенсифікована виразність лінгвальних засобів у сатиричних жанрових формах місцевої преси 20-х-початку 30-х рр. ХХ ст...162
ВИСНОВКИ.186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ192

ВСТУП

В історичній парадигмі соціокультурних моделей вітчизняної журналістики система тоталітарної преси, сегментом якої виступає й запорізька періодика, відзначається ідеологічною монополією, політичною диктатурою, уніфікацією форм і способів діяльності всіх комунікаційних каналів, маніпулятивним характером її технологій.
Партійно-радянська журналістика як основний ретранслятор комуністичної пропаганди за довгі роки свого функціонування виробила специфічну лінгвальну систему новомова” (M.Glowinski), соціолект” (Е.Хан-Піра), тоталітарну мову” (Н.Купіна). Дія її вербально-маніпулятивних механізмів (передусім політичний евфемізм, перифраза, мовний стереотип, ідіологема, процеси лексичної десемантизації) забезпечувала структурування масової” свідомості соціуму/індивіда, а отже, і реконструкцію внутрішнього світу людини. На думку більшості вчених, людина маси, продукт мозаїчної культури, була значною мірою створена пресою: вербалізовані у вигляді текстів масової комунікації ціннісні орієнтації суспільства, набуваючи масового характеру вираження, конструювали відповідну аксіологічну й світоглядну домінанту радянської” особистості [26; 104; 113; 116; 167-170; 192; 193; 201; 210;251; 252; 253].
Саме в період тоталітаризму (його хронологічні межі 20-ті-початок 90-х років ХХ століття) дискурс засобів масової інформації гранично наближений до політичного дискурсу. Концептуальна лексика мови політики стає лексичним, смисловим та образно-експресивним ядром лінгвальної сфери преси.
Ідеологізація й політизація газетного мовлення часів тоталітарної журналістики спричинила своєрідну жанрову ієрархію публіцистичного дискурсу, так звану парадигму трьох стилів”: високе-нейтральне-знижене. При цьому тексти аналітичної й інформаціної групи (передусім передова (пропагандистська) стаття, міжнародний огляд, інформаційна замітка, звіт, кореспонденція) складали основу всього газетного змісту, а отже, зумовлювали об’єктивацію/тотальність політичного дискурсу радянської періодики. Художньо-публіцистичні ж жанри (нарис, есе, памфлет, фейлетон), у жанровій природі яких особистісне, творчо-образне моделювання світу, виступали позаконтекстними формами тоталітарної культури. Поступальний розвиток жанрово-стилістичних ознак цих газетних творів був просто неможливим.
Публіцистична картина світу (як елемент когнітивних процесів), що твориться розмаїттям жанрових форм, у таких суспільно-культурних умовах відзначалася однобічністю інтерпретації дійсності, статичністю зображення та фальсифікованою подачею факту.
Уніфікація способів діяльності всіх типологічних груп системи тоталітарної журналістики дозволяє нам на історичному й лінгвальному матеріалі запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст. дослідити закономірності становлення й формування типології радянської преси в цілому, а також виявити динаміку розвитку її лексико-стилістичної та жанрової специфіки. Тому структура нашої роботи містить декілька аспектів наукового вивчення історико-типологічний, мовностилістичний та жанрово-стильовий.
Актуальність дослідження. Вибір теми зумовлений потребою до вироблення нових методологічних засад у сучасному пресознавстві: останнім часом відбувається активне формування нових підходів, критеріїв, принципів систематизації, аналізу й наукової інтерпретації журналістських фактів минулого. Запорізька преса 20-40-х рр. ХХ ст. як історичне, лінгвальне й літературно-естетичне явище досі не була об’єктом спеціального комплексного наукового дослідження, що повністю викреслювало її із загальноукраїнського журналістського процесу. Розвідки М.Кривоноса [100], С.Радченка [181], В.Рубана [189], О.Школьної [245] подають лише фраґментарні й розрізнені огляди запорізької періодики в контексті розвитку преси Катеринославської губернії.
Крім того, незважаючи на тривалу історію пресолінгвістики, різнорідність наукових напрямків і методологічних засад дослідження мови преси, до цього часу у вітчизняному мовознавстві не вироблено чіткої методики лінгвостилістичного й жанрово-стильового аналізу розвитку газетно-публіцистичного стилю у зв’язку з соціально-культурним контекстом певної епохи.
Вивчення жанрово-стильової специфіки місцевої періодики з урахуванням дії екстралінгвальних чинників (соціокультурних, типологічних, психологічних) доповнить цілісну картину еволюції вітчизняного публіцистичного дискурсу доби тоталітарної журналістики, а також репрезентує методологічну модель комплексного (із синтезуючим застосуванням функціонального, нормативного та соціокультурологічного, прагматичного, когнітивного аспектів) аналізу мови преси.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснена в межах планової тематики кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (реєстраційний № 01БФ045-01).
Стан дослідження обраної теми. Мова засобів масової інформації як один із специфічних структурно-функціональних різновидів літературної мови і як особливий компонент культурно-історичної парадигми соціуму має давню традицію наукового вивчення. Дослідження в царині пресолінгвістики відбувається в декількох наукових напрямках нормативно-стилістичному, функціонально-стилістичному, соціо-, психолінгвістичному, прагматичному й когнітивному, кожен з яких репрезентує своєрідну методологічну основу осягнення й тлумачення лінгвальних фактів публіцистичного дискурсу.
Нормативно-стилістичний напрямок починає своє становлення вже в кінці ХІХ-на початку ХХ ст. і відкриває початковий етап розвитку вітчизняної пресолінгвістики. Саме в цей час відбуваються складні процеси формування провідних методів мовнонормативного аналізу часописної мови”. Розвідки М.Гладкого [37], Б.Грінченка [42], М.Левицького [117], О.Маковея [126], Л.Мартовича [129], І.Нечуя-Левицького [147], О.Пчілки [178], І.Франка [233] подають спробу наукового осмислення українського газетного мовлення як окремого специфічного лінгвального й культурного явища, орієнтованого передусім на живу народну (розмовну) стихію. Порушуючи питання діалектної основи газетно-публіцистичного стилю, а також усталеності його лексичних, граматичних, фонематичних і правописних норм, дослідники пропонували шляхи збагачення й удосконалення української часописної мови.
Традиції наукового вивчення газетної мови в нормативно-стилістичному аспекті знайшли своє продовження в працях Н.Бабич [9], С.Єрмоленко [56; 58], М.Жовтобрюха [61; 62], А.Капелюшного [78; 79], А.Коваль [87], О.Пазяк [152], З.Партика [153], М.Пилинського [156], О.Пономарева [159-165], О.Сербенської [191], О.Федик [231]. Насьогодні цей напрямок української пресолінгвістики має цілком сформовану систему методів і прийомів аналізу газетного тексту з погляду мовної культури. Мовлення преси розглядається в контексті літературної мови в цілому, з точки зору її відповідності кодифікованим нормам.
70-ті рр. ХХ ст. у вітчизняній пресолінгвістиці позначені активним формуванням методологічних засад функціонально-стилістичного напрямку. У теоретичних розробках цієї пресолінгвістичної галузі медіа-тексти розглядаються як комунікативні компоненти окремого функціонального (публіцистичного) стилю літературної мови. Співвідношення інформаційної (стандарт) та впливаючої (експресія) сторін у газетних жанрах різна, а отже, специфічною є й система їх мовностилістичних засобів. Функціональна стилістика регламентує вибір лінгвальних одиниць у сфері публіцистичного тексту, забезпечуючи ефективність комунікаційних процесів.
Функціонально-стилістистичний напрямок дослідження газетної мови вітчизняної пресолінгвістики репрезентований працями Д.Баранника [11], І.Білодіда [18], М.Жовтобрюха [61, 62], А.Коваль [85, 86], Г.Конторчук [86; 90], А.Мамалиги [127;128], М.Скуленка [196].
У працях В.Костомарова Русский язык на газетной полосе: Некоторые особенности современной газетной публицистики” (1971) та Г.Солганика Системный анализ газетной лексики и источники ее формирования” (1976), Лексика газеты: Функциональный аспект” (1981) та ін. подано найбільш повну й системно розроблену концепцію функціонально-стилістичної специфіки мови засобів масової інформації
Так, В.Костомаров висуває положення, що одним із конструктивних принципів організації газетного мовлення є одночасна його орієнтація на мовний стандарт й експресію. Саме безперервне чергування, співвідношення та постійний конфлікт” цих обов’язкових складових мовлення преси й утворює її особливу лінгвальну модель.
Г.Солганик називає найхарактернішою ознакою газетно-публіцистичного стилю соціальну оцінність його мовних засобів та жанрову зумовленість функціонування лінгвальних одиниць. Зазначимо, Г.Солганик одним із перших вказав на доцільність виокремлення особливої пресолінгвістичної галузі стилістики газетних жанрів і репрезентував її теоретичну, практичну та методологічну базу інтерпретації публіцистичних текстів.
Починаючи з 90-х рр. ХХ ст., в українській лінгвістиці виникають нові підходи й принципи аналізу мовностилістичних процесів публіцистичного дискурсу, відбувається критичне осмислення пресознавчих надбань попередніх десятиліть. Мова ЗМІ як об’єкт дослідження значно розширила парадигму наукових інтерпретацій. Вона вивчається в дотичності з проблемами психології людини, її мислення, свідомості, емоцій (антропоцентризм лінгвістичних теорій). При цьому простежується постійна проекція на соціокультурний контекст. У царині сучасного мовознавства (вужче пресолінгвістики) актуальними виступають лінгвокультурологічні, соціо-, психо-, прагмалінгвістичні, когнітивні аспекти аналізу (розвідки Р.Кіся [83], Т.Радзієвської [180], Н.Шумарової [246], Г.Яворської [247], М.Яцимірської [250]).
Наукові розвідки М.Лозинського, Б.Потятиника [167-170], О.Пономарева [162], О.Сербенської [192, 193], І.Стецули [210], зачіпають проблеми функціонування мови масової комунікації в контексті тоталітарної та пострадянської журналістики. У дослідженнях цих учених вивчаються лінгвальні механізми впливу мови ЗМІ на суспільну свідомість (формування соціальних стереотипів), а також визначається екстралінгвальна зумовленість виникнення, розвитку певних мовностилістичних процесів у системі публіцистичного дискурсу (актуалізація політичної евфемії, стереотипізація, ідеологізація й політизація мовлення преси).
Метою дисертаційної роботи є опис та аналіз лінгвостилістичних та жанрових ознак газетного мовлення в період 20-40-х років ХХ століття з урахуванням упливу екстралінгвальних чинників, а також визначення особливостей становлення історико-типологічної моделі запорізької преси й уведення в науковий обіг недосліджений масив (а це близько п’ятдесяти газетних видань, які можна об’єднати в різні типологічні групи) періодики реґіону 20-40-х рр. ХХ ст.
Концепція наукової роботи передбачає розв’язання таких завдань:
- визначити провідні аспекти наукової інтерпретації газетної мови як лінгвального й соціокультурного феномену у вітчизняній та зарубіжній пресолінгвістиці;
- виявити історичні передумови виникнення українськомовної преси в запорізькому реґіоні;
- з’ясувати історико-типологічний характер системи періодичної преси запорізького реґіону 20-40-х рр. ХХ ст. й розробити поліматичну класифікацію її газетних типів;
- встановити залежність лінгвостилістичних і жанрових показників від специфіки типової моделі газети;
- описати систему жанрів місцевої преси 20-40-х рр. ХХ ст., встановлюючи ступінь упливу екстралінгвальних чинників на її мовностилістичне оформлення;
- на основі жанрів інформаційної й аналітичної груп визначити закономірності розвитку найтиповіших лінгвостилістичних ознак публіцистичного дискурсу запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст.;
- проаналізувати особливості функціонування категорії образу автора в структурі публіцистичного тексту доби тоталітарної журналістики;
- охарактеризувати своєрідність мовностилістичних форм вираження образу автора в жанрових різновидах нарису й репортажу;
- визначити специфіку інтенсифіковано виразних мовних одиниць у творах сатиричних жанрів місцевої преси 20-30-х рр. ХХ ст.
Об’єктом дослідження стали масові (партійні, селянські (районні), робітничі, молодіжні (комсомольські), професійно-виробничі) українськомовні газети, що видавалися в запорізькому реґіоні в період 20-40-х рр. ХХ ст.
Предметом дослідження є парадигма жанрових форм запорізької преси 20-40-х років ХХ століття та мовностилістична специфіка публіцистичних текстів.
Матеріал дослідження представлений публікаціями газет різних типологічних груп, що видавалися в запорізькому реґіоні українською мовою в період 20-40-х рр. ХХ ст (близько п’ятдесяти друкованих органів). Картотека складає понад 1 тисячу карток.
Хронологічні межі дослідження зумовлені, по-перше, своєрідністю становлення основних типологічних груп українськомовної преси запорізького реґіону, що охоплює період з 1920 р. по 1949 р., по-друге, особливостями формування публіцистичного дискурсу місцевої преси: тридцятирічний інтервал дозволяє простежити динаміку розвитку лінгвостилістичних та жанрових ознак тоталітарної періодики.
Методологічною базою роботи стали наукові студії з проблем стилістики, нормативності та жанрової специфіки мови ЗМІ (Д.Баранник, В.Вакуров, С.Єрмоленко, М.Жовтобрюх, А.Коваль, В.Костомаров, А.Мамалига, Н.Непийвода, М.Пилинський, О.Пономарів, В.Різун, О.Сербенська, Г.Солганик, В.Чабаненко). При цьому аналіз лінгвальних фактів запорізької преси 20-40-х років ХХ століття проводився з урахуванням соціокультурологічного, прагма-, психолінгвістичного аспектів, тому були враховані концепції публіцистичного дискурсу (Й.Бральчик, А.Вежбицька, М.Гловінський, Н.Купіна, Б.Потятиник, К.Серажим, С.Сметаніна, І.Стецула, Т.Радзієвська, Г.Яворська). У процесі роботи бралися до уваги наукові розвідки, що стосуються проблем теорії, поетики публіцистичної творчості (В.Здоровега, В.Іванов, А.Москаленко, Д.Прилюк, М.Стюфляєва, В.Учонова) та історико-типологічних особливостей журналістики (Є.Корнілов, О.Кузнецова, О.Мукомела, Н.Сидоренко, О.Школьна).
Методи дослідження. У дисертації реалізовано комбінацію конкретно-історичного, структурно-типологічного, системно-функціонального, жанрово-видового, функціонально-комунікативного, психолінгвістичного методів. На різних етапах роботи застосовуються описовий та порівняльний методи, метод кореляції соціальних і лінгвальних чинників, методи класифікації, трансформації, компонентного та концептуального аналізів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що це перша в історії українського журналістикознавства спроба комплексного аналізу запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст. як цілісної системи. У роботі досліджуються основні передумови виникнення українськомовних газетних видань у реґіоні; визначається соціокультурне підґрунття формування специфічної типологічної моделі місцевої періодики; розроблена поліматична класифікація системи запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст.
Уперше в українському мовознавстві запорізька преса стає об’єктом лінгвістичного аналізу, причому визначені на його основі характерні ознаки публіцистичного дискурсу місцевої періодики проектуються на виявлення динаміки розвитку лексико-стилістичної специфіки партійно-радянської (тоталітарної) журналістики в цілому. Здійснено вивчення жанрової парадигми газетних видань реґіону та пояснюються причини формування жорстко регламентованої жанрової домінанти тоталітарної преси. Враховуючи мовностилістичні показники публіцистичних текстів, досліджуються еволюційні трансформації жанрових різновидів нарису й репортажу, проаналізовано становлення сатирично-публіцистичних жанрів у місцевій пресі.
Теоретичне значення дослідження полягає в науковому осмисленні проблеми специфіки газетної мови, у визначенні інтра- й екстралінгвальних параметрів моделювання публіцистичного тексту, у впровадженні науково обґрунтованої методики жанрово-стильового та лінгвостилістичного аналізу публіцистичного дискурсу.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, опубліковані наукові статті, у яких викладені основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно
Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості поглиблення дослідницького дискурсу вивчення мови засобів масової інформації; опрацьований фактологічний матеріал, теоретичні положення можуть бути використані для підготовки праць з історії вітчизняної журналістики; для підготовки відповідних спецкурсів і спецсемінарів у вищих навчальних закладах.
Апробація результатів дисертації. Окремі розділи та дисертацію обговорено на засіданнях кафедри мови та стилістики Інституту журналістики.
Основні положення та результати дослідження викладено в доповідях, виголошених на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 2000), щорічних підсумкових наукових конференціях викладачів і студентів Запорізького державного університету (1999, 2003), реґіональній науково-практичній конференції Запорізька журналістика: вчора, сьогодні, завтра” (2003).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в 5 публікаціях, з них 4 у провідних фахових наукових виданнях.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 210 сторінок, з них основного тексту 191 сторінки. Список використаних джерел містить 253 найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ

Мова засобів масової інформації як один із специфічних структурно-функціональних різновидів літературної мови і як особливий компонент культурно-історичної парадигми соціуму має давню традицію наукового вивчення. Дослідження в царині пресолінгвістики відбуваються в декількох наукових напрямках нормативно-стилістичному, функціонально-стилістичному, соціо-, психо-, прагмалінгвістичному, когнітивному, кожен з яких репрезентує своєрідну методологічну основу розуміння й тлумачення лінгвальних фактів публіцистичного дискурсу.
Гіпотетична база нормативного, функціонального, соціолінгвістичного, психолінгвістичного та прагмалінгвістичного напрямків пресолінгвістики дозволяє розглядати газетну мову (ширше мову ЗМІ) як складний лінгвальний, мовленнєвий (дискурсивний) та соціокультурний феномен, специфіка функціонування якого координується, з одного боку, станом і практикою національної мови в конкретний період, з іншого певними соціальними, політичними, економічними, умовами. Виступаючи своєрідним суспільним і лінгвальним продуктом, мова ЗМІ є важливим механізмом когнітивних і психологічних процесів індивіда/соціуму.
Запорізька преса 20-40-х років ХХ століття як одна з численних реґіональних мікроструктур системи тоталітарної періодики репрезентує типові процеси становлення й розвитку цієї соціокультурної моделі журналістики. З одного боку, відбиваючи економічні, територіальні, соціально-демографічні, національно-мовні координати реґіону, історико-типологічна парадигма запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст. творилася все ж під упливом потужного політичного чинника. Сувора ієрархізація структури радянської періодики (в основі якої пірамідальна” залежність газетних типів) зумовлювала єдиний типологічний шаблон, що поширювався й на характер функціонування запорізької преси.
Розроблена нами поліматична класифікація системи запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст. дає можливість диференціювати її газетні типи за такими типологічними ознаками: територіальною (губернська, повітова, окружна, міська, обласна, районна), ці газетні типи формують клас масової, керівної (однопартійної) преси; соціальний клас формують типи селянських, робітничих, торговельних і кооперативних, літературно-мистецьких газетних видань, які, у свою чергу, розрізняються за демографічною ознакою молодіжний (комсомольський), дитячий тип преси; за національно-мовною ознакою українськомовна, російськомовна періодика, газети єврейською та німецькими мовами; за періодичністю щоденні видання, газети з періодичністю 2, 3 рази на тиждень, однотижнева, декадна, двотижнева преса.
Досліджуючи витоки видавничо-публіцистичної діяльності в запорізькому реґіоні, констатуємо низький рівень функціонування періодики українською мовою. Перша масова українськомовна газета виходить лише в кінці 1920 року. Навіть політика коренізації не сприяла повному впровадженню рідної мови в систему запорізької преси. Відсутність стійких традицій національної періодики в реґіоні спричинила низький рівень культури української мови на сторінках місцевих газет 20-х-середини 30-х рр. ХХ ст. (двомовність, ігнорування правописних стандартів, штучне калькування російської мови).
Ідеологічна спрямованість радянської преси, її директивний, суворо контрольований характер зумовлювали відповідну жанрову домінанту публіцистики, особливі лінгвостилістичні моделі текстотворення. Дія екстралінгвальних чинників спричинила не лише жанрові модифікації публіцистичного стилю, зміну жанрових акцентів” періодичних видань, але й появу або навпаки зникнення деяких текстових форм (репортажу, інтерв’ю).
Систему жанрів запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст. представляють твори інформаційної (замітка, звіт, репортаж), аналітичної (жанрові різновиди статті, кореспонденція, лист, міжнародний огляд, рецензія) та художньо-публіцистичної (жанрові різновиди нарис, сатиричне/гумористичне оповідання, сатирична/гумористична замітка) груп. Саме в цей час відбувається еволюція названих газетно-публіцистичних форм, закладаються їх жанрові норми.
Так, у царині жанрів інформаційної групи значної трансформації зазнає інформаційна замітка: якщо її тексти початку-середини 20-х рр. ще зберігають традиції мовностилістичного оформлення попередньої публіцистики, то інформаційні твори початку 30-х рр. реперезентують нову, лаконічну, непереобтяжену синтаксичними конструкціями форму. Позбувається цей жанр і численних розмовно-просторічних елементів (їх актуалізація в структурі цього виду творів припадає на початок 20-х рр.), натомість відбувається накопичення у їх лексичний фонд мовних стандартів та кліше.
Аналізуючи жанрову специфіку запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст., ми не зафіксували жодного зразка інтерв’ю, що пояснюємо насамперед відповідним соціокультурним контекстом.
Модифікація жанрово-стилістичної моделі відбувалася й у структурі художньо-публіцистичних текстів. Так, нарис початку 20-х рр. тяжіє до традицій нарису дожовтневого й нагадує форму літературного оповідання (посилений психологізм розповіді, виключний невласне прямий характер мовлення, функціонування композиційних елементів художнього твору й т.д.). Нарис середини 30-х рр. позбавляється цих белетризованих рис. Його образне начало має слабо виражений характер, ідеологічна настанова текстів зумовлює відповідне стилістичне значення його лінгвальних засобів; однобічність зображення світу веде до спрощення мовленнєвих планів. Зазначимо, твори художньо-публіцистичної групи були рідковживаними в запорізькій пресі 20-40-х рр., що гальмувало еволюційні процеси їх жанрово-стилістичної моделі.
Жанрове ядро, ідеологічний конденсат місцевої періодики утворювали тексти аналітичної групи. Характерною ознакою аналітичних творів була проекція на пропагування й утвердження основних постулатів комуністичної доктрини. Тому їх жанрова й стилістична специфіка була підпорядкована ідеологічним настановам. Саме цими екстралінгвальними обставинами пояснюємо широке побутування в структурі аналітичного тексту величезної кількості слів-ідіологем, політичних евфемізмів і метафор; їх лексичне ядро утворювала суспільно-політична лексика, яка й визначала стилістичну специфіку всього газетного мовлення доби тоталітарної журналістики.
Одним із найпоширеніших аналітичних жанрів місцевої преси цього періоду був лист, який вносив у загальну мовну картину преси потужний народно-розмовний струмінь, що також виокремлює й специфізує газетне мовлення періоду 20-40-х років.
На основі лінгвального матеріалу інформаційних й аналітичних текстів (як жанрової й мовностилістичної домінанти) простежуємо закономірності розвитку газетної мови в місцевій пресі 20-40-х рр. ХХ ст. й періодизуємо етапи її становлення. Мова преси навіть у такий незначний хронологічний інтервал характеризується неоднорідністю її лексико-фразеологічного, структурно-синтаксичного, стилістичного й орфографічного оформлення.
Перший етап розвитку газетної мови, окреслений нами 1920-м (час появи першого українськомовного періодичного видання в запорізькому реґіоні) кінцем 20-х рр., репрезентований складними процесами формування лексико-семантичних, стилістичних, структурно-синтаксичних засобів; це період актуалізації розмовно-просторічних елементів у царині публіцистичного дискурсу й водночас стабілізації та нормативізації мовлення преси. Лексико-стилістичне ядро місцевих ЗМІ складають суспільно-політичні слова, військова термінологія, численні абревіатури.
Другий етап в історії мовотворчості запорізької преси охоплює 30-ті-40-ві роки ХХ століття, який ознаменували процеси десемантизації й стереотипізації, що охопили всі структурні рівні газетного мовлення. Саме в цей час у мові преси відбувається закріплення лінгвальних та мовленнєвих норм, які набувають непорушного й догматичного характеру. Усі мовні рівні публіцистичного дискурсу 30-40-х і подальших дестятиліть мали ритуалізований” характер, а отже, були позбавлені інформаційного елементу.
У межах аналізованого нами періоду окремо розглядаємо 1941-1945 рр. Відомі екстралінгвальні чинники дещо модифікували газетне мовлення місцевої преси, його характерними ознаками були експресивність стилю, максималізована модальність публіцистичних текстів; стає посиленим публіцистичний струмінь газетних текстів.
На рівень розвитку публіцистичного дискурсу, крім фонду концептуальної лексики, впливає й узагальнений, конкретно-історичний тип автора, що має дві полярні грані соціальну й приватну. Функціонування соціального типу автора в тоталітарній публіцистиці зумовило низький рівень побутування емоційно-риторичних структур, які й стимулюють еволюцію текстових форм та виникнення нових жанрів.
Аналіз лінгвального матеріалу репортажу й жанрових різновидів нарису, в яких експлікація категорії образу автора виражена максимально, виявляє специфіку мовностилістичної суб’єктивації газетного мовлення періоду тоталітарної журналістики.
Ступінь авторської присутності в публіцистичному тексті визначається як внутрішньою еволюцією жанру, так і загальноприйнятим у певній суспільно-політичній формації типом спілкування ЗМІ з аудиторією. У період тоталітарної журналістики характерною була орієнтація на соціальний тип спілкування з реципієнтом, що спричинило в репортажних і нарисових текстах імпліцитні форми вираження авторського я” (безособистісне, колективне” ми), їх знижену модальність, мінімізований діапазон зображально-виражальних та емоційно-експресивних засобів, офіційність стилю.
Категорія образу автора в нарисових творах (а це переважно художні” (безадресні) нариси, твори-подорожі, портретні нариси, меншою мірою твори проблемної тематики) періоду 20-40-х рр. ХХ ст. була визначальним чинником розвитку їх жанрової форми та мовностилістичних ознак. Якщо нариси 20-30-х рр. містили переважно імпліцитні засоби передачі особи публіциста, то тексти середини 40-х рр. (під упливом екстралінгвальних факторів) тяжіли до прямого вираження авторських емоцій і відчуттів, до введення в композиційну структуру твору численних особистісних планів мовлення (спогади, факти приватного життя). Зрозуміло, що разом із персоніфікацією оповіді значно розширювалася система тропеїчної образності нарисового тексту, домінантною стає відкрита” займеннникова форма я, що розширює й параметри функціональних типів мовлення (переважання роздумів).
Експресивність публіцистичного стилю максимально виражалася в сатиричних жанрових різновидах у таких оригінальних творах як сатиричне/гумористичне оповідання й сатирична/гумористична замітка, хронологічні межі функціонування яких 20-30-ті рр. ХХ ст., типологічна сфера їх побутування селянська газета.
У жанрову основу цих сатиричних творів покладено комічне відображення ненормативних з погляду морально-етичних орієнтацій соціуму фактів дійсності, відкрите висміювання їх. Саме ця жанрова особливість художньо-сатиричних творів, на нашу думку, зробила їх неходовими”, небезпечними” формами в контексті тоталітарної культури.
Стилістичні норми сатиричного/гумористичного оповідання й сатиричної/гумористичної замітки визначав жанровий принцип комічного контрастування, тому специфічними ознаками цих творів були мовностилістичні й семантико-стильові контрасти, що забезпечували інтенсифіковану виразність їх мовлення.
Експресивними лінгвальними елементами сатиричних творів місцевої преси 20-40-х рр. ХХ ст. виступали й засоби загострення” зображення гіпербола, літота, пародіювання, каламбур, а також розмовно-просторічні конструкції, актуалізація яких у сатиричних текстах пояснювалася й типологічними характеристиками газетного видання.
Поетика сатиричних жанрів цього періоду тяжіла до фольклорних сатиричних форм жарту, гуморески, райошника (розмовного вірша), що зумовило стилізацію, наслідування стилю цих народнопоетичних творів у публіцистичній практиці запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акопов А.И. Периодические издания: Учеб.-метод. пособие. Ростов н/ Д.: Книга, 1999. 91 с.
2. Алексеев В.А. Очерк: Спецкурс для студ. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973. 83 с.
3. Алексеев В.А. Русский советский очерк. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1980.- 119 с.
4. Ампилов В.А. Современный газетный очерк. М.: Наука и техника, 1972. 240 с.
5. Антюхин Г.В. Очерки истории партийно-советской печати Воронежской области 1917-1945 гг. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1976. 238 с.
6. Афанасьева А.Л. Гиперболизация в советской прессе (вторая половина 50-х- начало 80-х годов) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. 2000. №5. С. 46-58.
7. Афанасьев-Чужбинский А. Поездка в Южную Россию. СПб, 1861. 439 с.
8. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 608 с.
9. Бабич Н. Основи культури мовлення: Навч. посібник. Львів: Світ, 1990. 230 с.
10. Бакшин В.В. Типологические особенности газетного оформления // Вестн. Моск. ун-та. Сер. ХІ. Журналистика. 1977. № 1. С. 28-36.
11. Баранник Д.Х. До питання про інформаційний” стиль мови // Мовознавство. 1967. № 6. С. 3-10.
12. Басовская Е.Н. Художественный вымысел Оруелла и советский язык // Русская речь. 1995. №4. С. 34-43.
13. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худ. литература, 1975. 503 с.
14. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Худ. литература, 1979.- 470 с.
15. Бахтин М. Эстетика словесного творчества / Сост. С.Г.Бочаров: 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 445 с.
16. Белянин В.П. Психологические аспекты художественного текста. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. 120 с.
17. Беневоленская Т.А. О языке и стиле газетного очерка: Учебно-метод. пособие. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. 79 с.
18. Білодід І.К. Мова масово-політичної і ділової інформації як структурно-функціональний стиль сучасної літературної мови // Мова масово-політичної інформації. К.: Наук. думка, 1979. С. 3-18.
19. Богуславский В.М. Семантико-стилистические группы слов в языке газеты: Автореф. дис. к. филол. наук: 10.660. / АН СССР. Ленингр. отд-ние ин-та языкознания. Харьков, 1969. 26 с.
20. Бондалетов В.Д. Социальная лингвистика. М.: Наука, 1987. 123 с.
21. Брага І.І. Ціннісні орієнтації в газетному тексті: соціолінгвістичний та прагматичний аспекти // Наук. вісн. Ізмаїл. ДПІ. 2000. Вип. 9. С. 152-155.
22. Браз М., Гус М. Статья, фельетон: Опыт пособия по газетной публицистике. М.: Работник просвещения, 1928. 327 с.
23. Вакуров В.Н. Стилевой контраст в фельетоне // Вестн. Моск. ун-та. Сер. ХІ. Журналистика. 1976. №2. С. 60-71.
24. Вакуров В.Н. О языке современного фельетона // Стилистика газетных жанров / Под ред. Д.Э.Розенталя. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 126-179.
25. Васильев А.Д. Слово в телеэфире: Очерки новейшего словоупотребления в российском телевещании: Монография. Красноярск: Сибир. юрид. ин-т МВД России, 2000. 167 с.
26. Вежбицка А. Антитоталитарный язык в Польше: механизмы языковой самообороны // Вопр. языкознания. 1993. №4. С. 107-125.
27. Велихова Н. Укрощение языка // Сов. культура. 1989. 14 января.
28. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высш. школа, 1981. 320 с.
29. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 256 с.
30. Винокур Г. Культура языка. М.: Федерация, 1930. 335 с.
31. Вомперский В.П. О стиле очерка // Стилистика газетных жанров / Под ред. Д.Э.Розенталя. М: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 107-126.
32. Воронова О.А. Портрет современной районной газеты // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. 2003. №2. С. 75-92.
33. Выготский Л.С. Психология искусства / Под ред. М.Г.Ярошевского. М.: Педагогика, 1987. 344 с.
34. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Загальне літературознавство: Навч. посібник для вузів. Рівне, 1997. 544 с.
35. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Изд-во Наука”, 1981. 137 с.
36. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
37. Гладкий М. Наша газетна мова. К.: Держвидав України, 1928. 176 с.
38. Горбунов А.П. Образные средства языка (по материалам Правды” и Известий”): Учебно-метод. пособие / Под ред. В.П.Вомперского. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. 82 с.
39. Горбунов А.П. Язык и стиль газеты (из творческой лаборатории публициста): Учеб. пособие. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. 169 с.
40. Горохов В.М. Закономерности публицистического творчества: Пресса и публицистика. М.: Мысль, 1975. 190 с.
41. Горохов В.М. Основы журналистского мастерства: Учебник. 1989. 117 с.
42. Грінченко Б. Тяжким шляхом (Про українську пресу). К.: Друкарня 1-ої Київ. Друк. спілки, 1921. 74 с.
43. Григораш Д.С. Журналістика у термінах і виразах. Львів: Вища школа, 1974. 294 с.
44. Громадська думка. 1906. № 3. 25 січ.
45. Гурова Е.К. Лексические средства создания образа автора” в сатирических произведениях // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. 1999. № 6. С. 38-48.
46. Гусейнов Г.Ч. Ложь как состояние сознания // Вопросы философии. 1989. № 11. С. 64-77.
47. Гус М., Загорянский Ю., Каганович Н. Язык газеты. М.: Работник просвещения, 1926. 247 с.
48. Гус М. Информация в газете: Опыт практического пособия. М.: Гос. издат. 262 с.
49. Давыдов А.Г. Типологический анализ газеты // Методы исследования журналистики. Ростов н/ Д.: Изд-во Ростов. ун-та, 1984. С. 53-59.
50. Держ. архів Запорізької обл., П-1, оп.1, спр. 24, 64 арк.
51. Держ. архів Запорізької обл., Р-1, оп.1, спр. 29, 538 арк.
52. Держ. архів Запорізької обл., П-1, оп.1, спр. 104, 75 арк.
53. Держ. архів Запорізької обл., П-1, оп.1, спр. 387, 50 арк.
54. Держ. архів Запорізької обл., П-1, оп.1, спр. 736, 93 арк.
55. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология: Учебное пособие / Под. Ред. А.А. Леонтьева. М.: Высшая школа, 1980. 224 с.
56. Єрмоленко С. Нові комунікативні технології і мовна культура журналіста // Вісник Львів. ун-ту. Сер. Журналістика. 2003. Вип. 23. С. 11-17.
57. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
58. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
59. Животко А.П. Історія української преси / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик. К.: Наша культура і наука, 1999. 368 с.
60. Жирков Г.В. Советская крестьянская печать один из типов социалистической прессы. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. 178 с.
61. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси: (кінець ХІХ-початок ХХ ст.). К.: Наукова думка, 1970. 303 с.
62. Жовтобрюх М.А. Мова української преси: (до середини дев’яностих років ХІХ століття) / АН УРСР Ін-т мовознавства. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 413 с.
63. Жовтобрюх М.А. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918-1941). К.: Наук. думка, 1991. 260 с.
64. Журбина Е. Искусство фельетона. М.: Худ. литература, 1965. 287 с.
65. Журбина Е. Повесть с двумя сюжетами: О публицистической прозе. М.: Сов. писатель, 1974. 295 с.
66. Журбина Е.И. Теория и практика художественно-публицистических жанров: Очерк. Фельетон. М.: Мысль, 1969. 399 с.
67. Западов А.В., Соколова Е.П. Тип издания как научная проблема и практическое понятие // Вестн. Моск. ун-та. Сер. ХІ. Журналистика. 1976. № 2. С. 49-60.
68. Здоровега В.Й. Пошуки істини, утвердження переконань: Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики. Львів: Вища школа, 1975. 176 с.
69. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. Львів: ПАІС, 2000. 180 с.
70. Земская Е.А. Клише новояза и цитация в языке постсоветского общества // Вопр. языкознания. 1996. №3. С. 23-31.
71. Значение и смысл слова: художественная речь, публицистика / Под. ред. Д.Э.Розенталя. М.: Изд-во МГУ, 1987. 200 с.
72. Зобов Р. Проблема стереотипа в средствах массовой информации // Журналист. Пресса. Аудитория: Межвуз. сборник / Под ред. И.П.Лысаковой. Л.: Изд-во Ленигр. ун-та, 1991. Вып. 4. С.62-73.
73. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: Эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 255 с.
74. Ипполитова Н.Б. Изобразительно-выразительные средства в публицистике: Учебное пособие / Мордов. гос. ун-тет им. Н.П.Огарева. Саранск: Изд-во Моск. ун-та, 1988. 79 с.
75. Каганович Н. Стилістичні особливості пролетарської публіцистики: Збірник статей. К., Харків: Рад. літ., 1935. 71 с.
76. Кайда Л.Г. Эффективность публицистического текста. М.: Изд-во МГУ, 1989. 183 с.
77. Канигін Ю. Соціологія знакових систем // Вісник АН України. 1992. № 5. С. 5-13.
78. Капелюшний А. Медіалінгвістика в системі наук про ЗМІ // Вісник Львів. ун-ту. Сер. Журналістика. 2003. Вип. 23. С. 27-33.
79. Капелюшний А. Психологічні причини фактичних помилок у ЗМІ // Вісник Львів. ун-ту. Сер. Журналістика. 2003. Вип. 23. С. 157-166.
80. Караулов В.Н. Русский язык и языковая личность / Отв. ред. Д.Н.Шмелев; АН СССР, Отд-ние лит. и языка. М.: Наука, 1987. 261 с.
81. Кибальчич В.М. Мовні стереотипи і шаблонізація викладу в районних газетах // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Журналістика. 1972. С. 51-61.
82. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). Львів: Літопис, 2002. 304 с.
83. Клушина Н.И. Мифологизация речевых средств в языке современной газеты // Культура речи. 1996. №5. С. 39-42.
84. Князева С.А. Новый взгляд на типологию: опыт анализа переводной периодики 1999 года // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. 2000. № 2. С. 19-34.
85. Коваль А.П. Композиція та архітектоніка публіцистичного тексту // Особливості мови і стилю засобів масової інформації. К.: Вища школа, 1983. С. 5-18.
86. Коваль А.П., Конторчук Г.К. Композиційна роль образу автора у публіцистиці // Особливості мови і стилю засобів масової інформації. К.: Вища школа, 1983. С. 36-50.
87. Коваль А.П. Культура ділового мовлення: Писемне та усне ділове спілкування: Довідник. К.: Вища школа, 1982. 287 с.
88. Коляструк О. Мовотворчість газетної періодики УРСР за умов українізації (20-ті роки ХХ ст.) // Історія України. 2000. № 41.
89. Комсомолець Запоріжжя. 1977. 5 бер.
90. Конторчук А.К. Композиционно-архитектонические особенности жанра корреспонденции в газете: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.01.10. К., 1984. 20 с.
91. Корконосенко С.Г. Социальное управление и печать: Учебное пособие / ЛГУ. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1989. 82 с.
92. Корнилов Е.А., Акопов А.И. Типология в современной науке о печати (к постановке проблемы) // Методы исследования журналистики. Ростов н / Д.: Изд-во Ростов. ун-та, 1979. С. 60-72.
93. Корнилов Е.А. Классификация социокультурных моделей журналистики // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. 1999. №1. С. 3-6.
94. Корнилов Е.А. Проблемы применения системного подхода к изучению журналистики // Методы исследования журналистики. Ростов н / Д.: Изд-во Ростов. ун-та, 1984. С. 68-82.
95. Корнилов Е.А. Советская журналистика Дона и Северного Кавказа, 1917 1925 гг.: Историческая типология / Отв. ред. В.Н.Боянович. Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 1984. 172 с.
96. Костомаров В.Г. Русский язык на газетной полосе: Некоторые особенности современной газетной публицистики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. 267с.
97. Костомаров В.Г. Стилистические смешения” в языке газеты // Вопр. культуры речи. 1967. Вып. 8. С. 16-33.
98. Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи. Из наблюдений над речевой практикой масс-медиа. М.: Педагогика-Пресс, 1994. 248 с.
99. Краснова Т.И. Контраст как ведущий прием речевого развертывания сюжета в фельетоне // Журналист. Пресса. Аудитория: Межвуз. сборник. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. Вып. 3. С.112-119.
100. Кривонос М.А. Периодическая печать Запорожья (ХІХ-начало ХХ в.в.) как исторический источник // История запорожского края в дооктябрский период: Тезисы областной историко-краевед. конф. Запорожье: Изд-во ЗГУ, 1991. С. 46-48.
101. Кримський А. Про нашу літературну мову. Звенигородка в Київщині. 1901 р., 15-27 липня // Літ.-наук. вісник. 1901. Т.1, кн.10. С. 39-47.
102. Кройчик Л.Е. Поэтика комического в произведениях А.П.Чехова. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1986. 278 с.
103. Кройчик Л.Е. Система журналистских жанров // Основы творческой деятельности журналиста: Учебник / Ред.-сост. С.Г. Корконосенко. СПб.: Знание, СПбИВЭСЭП, 2000. С. 125-168.
104. Кронгауз М.А. Бессилие языка в эпоху зрелого социализма // Фольклор и постфольклор: структура, тип