Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

brief description

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики

На правах рукопису

Андрющенко Марія Юріївна

УДК 070:[791. 43- 92:17.022.1]

Творення ІміДЖУ ТЕЛЕБАЧЕННЯ
УКРАЇНИ

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Н.Ф. Непийвода

Київ 2004

ЗМІСТ

Вступ

4

Розділ 1. СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ФОРМУВАННЯ І СПРИЙМАННЯ ІМІДЖУ

11

1.1. Теоретично-методологічні основи і джерельна база дослідження

11

1.2. Паблік рилейншз і його вплив на імідж телебачення

16

1.3. Мета творення іміджу

26

Висновки до першого розділу

30

Розділ 2. імідж українського телебачення

33

2.1. Особливості телевізійного іміджу

33

2.2. Політико-економічні аспекти іміджу українського телебачення

41

2.3. Філософські аспекти іміджу телебачення

74

2.4. Психологічні особливості іміджу

83

Висновки до другого розділу

105

Розділ 3. ДИЗАЙН ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ЧИННИК ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ІМІДЖУ

108

3.1. Сутність дизайну як мистецтва

108

3.2. Основні складники теледизайну

110

3.3. Дизайн та імідж телевізійних новин

125

Висновки до третього розділу

132

Розділ 4. ІМІДЖ ВЕДУЧОГО, Програми і каналу

135

4.1. Телеведучий, програма і канал у системі телебачення

135

4.2. Методи творення іміджу телеведучого, програми і каналу

145

4.3. Імідж телеведучого

156

4.4. Імідж телепрограми

158

4.5. Імідж телеканалу

161

4.6. Чинники іміджмейкерства

173

Висновки до четвертого розділу

184

ВИСНОВКИ

186

Список використаних джерел

190

Додатки

206

ВСТУП
У період розвитку незалежної Української Держави особливої ваги набула проблема творення позитивного іміджу телебачення. Вона нерозривно пов’язана з процесом реформування ТБ у нових політичних, соціальних та економічних умовах. За понад сімдесят років існування СРСР було сформовано гігантську за своїми масштабами уніфіковану систему поширення телевізійних програм на всій території величезної тоталітарної держави. Чітко вироблені командні форми централізованого керівництва телевізійною системою давали можливість долати стихійність процесу розвитку, акумулювати й швидко поширювати "передовий досвід" у всіх галузях телевізійної справи (технічні засоби, організація виробництва і творчого процесу тощо), визначати зміст і форми подання інформації. З іншого боку, загальнодержавна централізація телебачення призвела до інтелектуальної уніфікації, блюзнірського маніпулювання суспільною свідомістю на догоду партійно-номенклатурній доктрині казарменого соціалізму. Не могло бути й мови про демократичність чи діалогічність телемовлення.
Жорстке регламентування з Москви діяльності регіонального телебачення, безапеляційний диктат місцевого партійного керівництва значно знижували імідж республіканських телеорганізацій, хоча деякі місцеві тележурналісти, попри все, створювали популярні телепрограми. Наприклад, високо цінувалися у Радянському Союзі та за його межами документальні фільми студії "Укртелефільм". Проте загалом українське телебачення мало сталий імідж провінційного, несамостійного.
До того ж, комуністичні ідеологи недавнього минулого вважали національні прояви ворожим націоналізмом, який, потрактований з позицій "революційної класової боротьби", викликав жорстокі репресії, що, ясна річ, не сприяло зростанню національної свідомості й розвиткові національної культури. Лише в часи "перебудови" почалися деякі реформи на союзному й українському телебаченні. Можна згадати, який великий вплив на суспільство мали програма "Взгляд" на російському телебаченні та молодіжна програма "Гарт" в Україні.
Українське телебачення йде непростим шляхом становлення у нових соціально-політичних і ринкових умовах. Поряд з позитивними змінами залишаються ще рудименти меншовартості, утиски свободи слова, заангажованість журналістів ті явища, які безпосередньо впливають на імідж телебачення.
Країні потрібне прогресивне і якісне національне телебачення. Для досягнення цієї мети слід багато зробити в технічному, організаційному та творчому аспектах. І водночас треба створювати позитивний імідж українського телебачення не провінційного, вторинного, а справжнього мистецького явища європейського рівня, здатного відображати складні реалії сучасного світу.
Актуальність дослідження полягає в тому що в українській журналістиці досі не було системного дослідження телевізійного іміджу й дотепер не видано грунтовної спеціальної праці з цього питання. Електронні засоби масової інформації, зокрема й телебачення, є впливовою силою в будь-якій розвинутій країні, хоча вплив телебачення на суспільство трактується далеко не однозначно. Через те власники телебачення у країнах Заходу приділяють велику увагу створенню позитивного іміджу своїх телевізійних каналів.
Дослідження іміджу телебачення загалом, а також іміджу окремих каналів, телепрограм та їхніх ведучих, створення науково обґрунтованої методики телевізійного іміджмейкерства є доволі актуальним, особливо в сенсі поліпшення фахової підготовки професійних тележурналістів і назрілої потреби вдосконалення сучасного українського телебачення.
Термін "іміджмейкер" походить від англійського image імідж, і to make робити, тобто той, хто створює імідж. Імідж можна трактувати як образ певного об’єкта (особи, явища, предмета), який цілеспрямовано сформовано у свідомості значної кількості людей. Цей образ формується на підставі відмітних виразних характеристик об’єкта (справді наявних в об’єкта або приписуваних йому).
У наш час іміджмейкери створюють іміджі комерційних фірм, організацій, політиків, артистів тощо Від роботи іміджмейкерів великою мірою залежить успіх окремих клієнтів, масштабних проектів, політичних партій, державних діячів, президентів. Особливий інтерес до здобутків іміджології є в торгівлі, рекламній справі, у мистецтві, у мас-медіа та шоу-бізнесі, практичному управлінні тощо. Тому можна твердити, що іміджмейкери врешті-решт вибудовують імідж своєї країни.
Питаннями іміджу телебачення почали активно займатися у США ще в середині 1950-х років, нині там накопичено солідний досвід і сформовано ґрунтовну науково-теоретичну базу. В Україні це питання досі серйозно не досліджувалось, а досвід майже не використовувався. До того ж, важко переносити методи і прийоми закордонних телеіміджмейкерів на український ґрунт, оскільки наше мас-медійне середовище має свої "національні ознаки": архаїчність телевізійної техніки; ненадійність і необ’єктивність інформації через залежність засобів масової інформації від владних чи кланових структур; нерозробленість теоретичної бази телемистецтва через недостатню фахову підготовку телевізійників.
Іміджмейкерство порівняно нове явище в сучасних українських засобах масової інформації, проте воно має великі перспективи в різних сферах суспільного життя. Особливо важливе іміджмейкерство для телебачення, оскільки його роль у формуванні громадської думки постійно зростає. Крім того, телебачення бере участь у створенні іміджу України у світі, а отже, є важливим чинником міжнародної політики країни.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах розробленої Інститутом журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка наукової держбюджетної теми № 01БФ-045-01 "Системи масової комунікації та світовий інфомаційний простір" (підрозділ Моніторинг інформаційних програм”).
Мета дисертаційної роботи виявити компоненти змісту, умови і методи творення іміджу телебачення України, розробити теоретико-методичні засади телевізійного іміджмейкерства з урахуванням особливостей українського телебачення; визначити шляхи поліпшення іміджу українського ТБ.
Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:
1) визначити роль і місце іміджу в системі естетичних та суспільних цінностей засобів масової інформації;
2) визначити чинники й механізми формування іміджу українського телебачення, окремих каналів та програм в сучасних умовах;
3) систематизувати вітчизняний та зарубіжний досвід у тих сферах теледіяльності, які безпосередньо впливають на імідж телебачення (теле- і звукорежисура, телеоператорство, дизайн, акторсько-виконавська майстерність телеведучих);
4) з’ясувати стан розвитку іміджмейкерства на телебаченні України;
5) визначити тенденції та перспективи формування іміджу українського телебачення.
Джерельною базою дослідження стали науково-теоретичні, навчальні та прикладні розробки проблематики іміджології у сфері талебачення і загалом засобів масової комунікації вітчизняних та зарубіжних дослідників. Крім того, використано наукові праці, присвячені проблемам формування професійних навичок творчих працівників різних сфер культури. Прислужилися також публікації української преси з досліджуваної тематики (зокрема, журнали Кіно-коло”, Медіа-експерт”, Телекритика”; газети День”, Хрещатик”, Українське слово”, Україна молода”, Дзеркало тижня”, Свобода”, Шлях перемоги”, Народна газета”, Голос України”, Киевские ведомости”, Парламентський вісник”, Столиця” та ін..
Хронологічні межі дослідження зумовлені тим, що ці роки позначені активністю транснаціонального глядацького ажіотажу, пов’язаного з небувалим зацікавленням телебачення різними сторонами людського буття, появою різноманітних програм, створених у форматі реального шоу, нових жанрів та прийомів охоплення аудиторії.
Об’єктом дисертаційного дослідження є сукупність телевізійного продукту, що подавався в ефір українським телебаченням. Це низка соціально-спрямованих телевізійних програм за 20002004 рр.: Доброго ранку, Україно!”, Доброї ночі, Україно!”, Спозаранку”, Околиця”, Сорок серій життя”, Фінансова погода”, Ранок ділової людини” (ТРК Ера”), ТСН, Епіцентр”, Табу”, Проти ночі”, Проте”, Телеманія”, Хочу і буду” (1+1”), Факти”, Свобода слова” (ICTV”), Час новин” (5 канал) Подробности” (Інтер”), 7 днів”, УТН” (УТ-1), Большая стирка” (ОРТ), Из жизни женщины”, Окна” (ТНТ) та ін.
Предметом дослідження є телевізійний імідж України, його природа, особливості; головні складники його творення на українському телебаченні: політико-економічні, філософські та психологічні; проблема теледизайну як одного з визначальних чинників творення іміджу українських телеканалів, програм і передач.
Методи дослідження. Для виявлення природи іміджу взагалі й іміджу телебачення зокрема застосовано такі методи: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, традукції. Крім того в дослідженні використано методи аналогії, порівняння, класифікації, конкретизації, описовий метод для розкриття змісту телепередач, характеристики телеканалів, тележурналістів, телеведучих; метод моніторингу програм, каналів, передач та роботи ведучих, аналіз правової бази, контент-аналіз. Поєднання цих методів дало змогу узагальнити теоретичні погляди на формування іміджу, дослідити реальну практику роботи національного телебачення і виробити методи творення іміджу телеведучого, програми і каналу.
При вивченні інтересів, переваг і реакції різних груп телеаудиторії використовувалися дані моніторингу середнього рейтингу програм та каналів.
Наукова новизна дисертаційного дослідження. Оскільки в українській журналістиці питання телевізійного іміджу вивчалося не системно й досі нема окремої спеціальної теоретичної праці з питання іміджології телебачення, можна твердити, що в дослідженні вперше здійснено системний аналіз складових іміджу українського телебачення, розроблено науково-методологічне підґрунтя важливої і вкрай необхідної професії телевізійного іміджмейкера. У роботі вперше в контексті іміджу розглянуто психологічні, філософські, політико-економічні, дизайнерські проблеми українського телебачення та вироблено методи оптимального поєднання культурологічних, естетичних і суто прагматичних завдань телевізійного іміджмейкерства.
Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані для розробки курсу лекцій та семінарських занять із спецкурсу Творення іміджу телебачення”, в роботі тележурналістів, у підготовці студентів відповідних навчальних закладів. Певною мірою вони можуть слугувати практичним посібником у роботі іміджмейкера, режисера, диктора, дизайнера чи ведучого.
Особистий внесок авторки. На всіх етапах дослідження здобувачка одержала результати самостійно і опублікувала наукові праці без участі співавторів. У дослідженні використано науково-практичний досвід дисертантки під час роботи піар-менеджером і журналістом на телерадіокомпанії Ера” (2002-2003) та асистентом кафедри телебачення і радіомовлення факультету журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2003-2005).
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження були апробовані у виступах на Міжнародному форумі українців світу (Київ, 18-20 серпня 2001 року), на науковій конференції Проблеми дизайну” (Київ, 18-19 вересня 2001 року), на конференції "Українська журналістика 2002" (Київ, Інститут журналістики), на науковій конференції Образотворче мистецво ХХ століття” (Київ, 17-18 жовтня 2001 року). Окремі аспекти і результати дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертація обговорена і рекомендована до захисту цією кафедрою. Результати дослідження викладено у наукових статтях: Дизайн важливий чинник іміджу телебачення” (Наукові записки. К.: Ін-т журналістики, 2002. Т. 7. С. 79-84), ”Імідж телебачення в контексті українського суспільства” (Наукові записки. К.: Ін-т журналістики, 2002. Т. 8. С. 117-120), Психологічні проблеми в дискурсі іміджу телебачення” (Наукові записки. К.: Ін-т журналістики, 2003. Т. 10. С. 77-83), Імідж українського телебачення” (Мистецтвознавство України: Збірник наукових праць. - К.: Академія мистецтв України, 2001. С. 279-282).
Публікації. Основний зміст дисертації відображено у трьох публікаціях у фахових виданнях і двох - у нефахових наукових збірниках, в тому числі одна - за матеріалами міжнародної конференції.
Структурно та за обсягом дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, 16-ти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (291 позиція, 17 сторінок) та 12-ти додатків (13 сторінок), в яких відображено рейтинг низки програм. Загальний обсяг дисертації 219 сторінок (основна частина 189 сторінок).

bibliography

ВИСНОВКИ

Атуальність теми наукового дослідження визначена величезним впливом електронних ЗМІ на формування інформаційного простору Української держави. Аналіз стану сучасного національного телебачення наводить на невтішну думку, що українські ЗМІ за чотирнадцять років незалежності України перестали панувати у власному інформаційному просторі. Особливо це виявилося під час виборчих кампаній, коли більшість українських телеканалів стали інструментом маніпуляціїй, джерелом необ’єктивної інформації й почали різко втрачати свій імідж. Тому питання поліпшення іміджу телебачення України нині набуло першорядного значення.
Відповідно до мети та завдань дослідження, нами зроблено такі висновки:
1. У період занепаду кінематографа в Україні, в умовах засилля іноземних періодичних видань роль телебачення як одного з найпопулярніших і найвпливовіших засобів масової інформації зросла до рівня стратегічного чинника національної безпеки. Успіх телебачення обумовлений належно сформованим його іміджем як інструментом насадження соціальних та психологічних стереотипів, який має відповідно соціальну, міфологічну і психологічну природу. Імідж явище суспільне, комунікативне, яке може функціонувати лише в комунікативному просторі, бути посутнім чинником формування системи естетичних та суспільних вартостей засобів масової інформації.
2.Особливістю вітчизняного телебачення 2000-2004 років була загалом його неспроможність ефективно виконувати свою рольову функцію у розв’язанні доленосних проблем державостановлення. Ситуацію, що склалася на українському телебаченні, можна кваліфікувати як екстремальну. Серед інших чинників домінантним тут виступає імідж національного телебачення, котрий неможливо поліпшити без ефективного розвитку принаймні трьох складових сучасного ринку: ринку техніки, ринку програм, ринку кадрів, органічно взаємообумовлених та взаємопов’язаних.
3. Проблема формування рейтингу й іміджу пов’язана з багатогранними аспектами економічного стану суспільства, рівнем демократизації, політичної культури, державною політикою у сфері засобів масової інформації, зовнішньо-політичними чинниками сучасного глобалізаційного процесу. Для поліпшення іміджу українського телебачення необхідне його кардинальне реформування в напрямкові децентралізації, розвитку багатопрограмності, впровадження новітніх технологій та ринкових форм організації роботи, відмови від традицій насаджування міфів, маніпуляції суспільною свідомістю. Українське телебачення має відображати реальне життя, гуманізувати суспільство, бути помічником людини у її житті.
4. Питання іміджу засобів масової інформації в сучасній українській журналістиці ще не набули системного вивчення та узагальнення. Особливо це стосується українського журналістикознавства, презентанти якого розглядають лише окремі аспекти творення іміджу вітчизняного телебачення. На часі вироблення сучасних концептуальних підходів до цієї актуалізованої життям та імперативами розбудови нашої держави проблеми у форматі національних інтересів з використанням здобутків світової іміджології та досвіду зарубіжного ТБ.
5. Важливими чинниками формування іміджу телебачення є паблік рилейшнз, зокрема піар-технології як види організації комунікативного простору. Як приклад (поки що один з виняткових) успішного використання новітніх технологій можна навести роботу піарменеджерів телекомпанії Ера”, яка в останні роки зуміла завоювати добру славу серед глядачів. Головні складники успіху актуальність, достовірність, надійність, точність та оперативність трансльованої інформації, професійна майстерність телеведучих.
6. З критичним урахуванням зарубіжного досвіду, можна визначити основні напрямки реформування українського телебачення, суть яких полягає:
- у запровадженні передбачуваної, прозорої, раціональної та незалежної від політичних міркувань системи ліцензування;
- у диверсифікації власників засобів розповсюдження телесигналів;
- у заохоченні переходу до недержавного громадського телебачення і створення джерел його фінансування;
- у використанні найновітніших комунікаційних технологій для розширення можливостей телебачення та зменшення витрат на утримання телепрограм.
7. Важливою складовою проблеми є творчий аспект формування іміджу телебачення, оскільки робота ведучого, диктора чи коментатора безпосередньо пов’язана з участю емоцій, творчим натхненням, відповідним настроєм, індивідуальними характеристиками. Для формування екранного іміджу характерні такі ознаки:
1) органічність;
2) доступність;
3) психологічність;
4) опосередкованість;
5) динамічність;
6) візуальна привабливість.
8. Істотно впливає на імідж телебачення дизайн каналу, студії, зовнішній вигляд телеведучого. Відповідний колір виконує не лише символічну, конструктивну, композиційну та декоративну роль, а й формує психологічний настрій, сприяє створенню певного екранного образу, викликає розмаїту гаму емоцій, що має не лише психологічне чи суспільно-політичне, а й естетичне і екологічне (в широкому розумінні) значення.
9. З викорстанням досвіду зарубіжної та вітчизняної графіки, промислового дизайну, архітектури, живопису, моделювання одягу, української народної творчості та декоративно-ужиткового мистецтва, дизайнерам запропоновано оригінальну систему для оформлення телестудії з урахуванням назви програми, її ідеології, вікового цензу аудиторії, а також застосуванням візуальних символів (логотипу, умеблювання, макету студії, вбрання ведучого тощо). Усі зазначені компоненти мають бути органічно пов’язані й підпорядковуватися єдиній меті створенню високоякісного телевізійного продукту.
10. Аналіз роботи провідних українських телеканалів дає підстави для висновку про те, що нинішній стан іміджмейкерства на телебаченні України незадовільний. Тим часом, головну роль у перетворенні вітчизняного телебачення з провінційного на високомистецьке, у створенні його нового, європейського іміджу має відігравати іміджмейкерство як окрема телевізійна професія. Іміджмейкер повинен уміти працювати в умовах жорсткої конкуренції, швидких змін стилів, естетичних критеріїв, уподобань; має звертати увагу не лише на зовнішній бік справи (художнє оформлення, зовнішність тележурналіста тощо), а й формувати і коригувати ідейно-художній образ передачі, програми, каналу, тобто формувати їхній імідж.
11. Формування іміджу українського телебачення перебуває на початковому етапі. Перспективи його розвитку цілком залежать від ефективності державної політики у цій, безперечно, пріоритетній сфері становлення національної державності.
12. Головне завдання іміджмейкера - допомогти тележурналістові посилити його публічні характеристики, максимально олюднити” його образ і наблизити його до глядача, заблокувавши ті акти поведінки, котрі виявляють негативні сторони його вдачі, і підсилити ті, які справлять позитивне враження на глядача. Якісне іміджмейкерство це потреба нового часу, нової реальності та ідеології незалежної України, спрямованої на якнайповніший розвиток особистості. Телеіміджмейкер повинен прагнути не лише професійно виконувати свої обов’язки, а й усіляко сприяти утвердженню телебаченням добра і справедливості в суспільстві, бути патріотом не лише своєї професії, свого телеканалу, програми чи студії, а й піклуватися про імідж усього національного телебачення, що репрезентує нашу державу у світі.

Список використаних джерел

1.

Info(a)telekritika.kiev.ua.

2.

John Fisk. Television culture. New York. 2000 . С. 15.

3.

Адамьянц Т.З. Группы сознания в телеаудитории: учебное пособие. М., 1997.

4.

Адамьянц Т.З. В поисках имиджа (Как стать телезвездой). М., 1995. 120 c.

5.

Адамьянц Т.З. К диалогической телекоммуникации: от воздействия к взаимодействию. М., 1999. 135 с.

6.

Алехина И. Имидж и этикет делового человека. М., 1996. 126 с.

7.

Алиева С.А. Телезвезды: кто ими становится? // Средства массовой
Информации в современном мире. 2000: Тезисы Междунар.
науч.- практ. конф. СПБ., 2000. С. 225-226.

8.

Андреева Г.М. Психология социального познания. М., 2000. С. 109 110.

9.

Андреева Г.М. Социальная психология. М., 2001. - 228 с.

10.

Андреева М.К., Матвеева Л.В., Шкопоров Н.Б. Психологический анализ профессионально важных качеств творческих работников телевидения. М., 1991. 76 с.

11.

Анучин Д. Малороссы //Украинский вопрос. М., 1917. С. 15-16.

12.

Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. СПБ., 2002. С. 215.

13.

Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. М.,1976. 45 с.

14.

Бабич Валерий. Дизайн телевизионных новостей. ТРК. - №7, 1998. С. 18.

15.

Багдикян Б.И. Монополия средств информации. М., 1987. 316 с.

16.

Багиров Э.Г. Основы телевизионной журналистики. М., 1887. 238 с.

17.

Бадзьо Юрій. Мінус об’єктивність: відкритий лист керівництву телеканалу 1+1” // Народна газета.- 2002. - №8.

18.

Базиляк Діана, Трахтенберг Ганна: Чорним” піаром виграти вибори неможливо // День. 21 грудня 2001 р.

19.

Базиляк Діана. Білл Сімерінг: Чутки і сенсації знижують довіру до ЗМІ” // День. 5 квітня 2002 р.

20.

Базиляк Діана. Український ефір здає кордон // День. 18 липня 2002 р.

21.

Батенеева Татьяна. Карательная терапия: защищая народ от теленасилия, психиатры предлагают ввести цензуру // Известия. - 1 листопада 2001 р.

22.

Бахтин М.М. Естетика словесного творчества. М.,1986. 444 с.

23.

Бебик В.М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. - К., 2001. 216 с.

24.

Бебик В.М. Як стати популярним, перемогти на виборах та утриматися на політичному олімпі. К., 1993. 126 с.

25.

Беляева Т.Б. Стиль обучения ведущего и его влияние на восприятие учениками учебных передач: Автореф. дис. канд. психол. наук. - М.,1982. 209 с.

26.

Белянин В.П. Психолингвистика. М., 2003. С. 104.

27.

Берд П. Тактика совершенствования вашего имиджа. Минск, 1997. 160 с.

28.

Берн Э. Игры, в которые играют люди (психология человеческих взаимоотношений). Люди, которые играют в игры (психология человеческой судьбы). М., 1988. 471 с.

29.

Беспамятнова Г.Н. К проблеме имиджа человека на экране // Акценты. Новое в журналистике и литературе. Воронеж, 1999. Вып. 5 6. - С. 95-97.

30.

Беспамятнова Г.Н. Языковая личность телевизионного ведущего: Дис. канд. фил. наук. 10.02.19 общее языкознание / Воронеж. гос. ун-т. Воронеж, 1994. 217 с.

31.

Богомолова Н.Н. Массовая коммуникация и общение. М., 1988. 78 с.

32.

Богомолова Н.Н. Социальная психология радио, телевидения. М., 1991.

33.

Бодалев А.А. Личность и общество. М., 2003. 199 с.

34.

Борецкий. Р.А. Телевизионная программа. М., 1061. 214 с.

35.

Борецкий Р., Кузнецов Г. Журналист: в кадре и за кадром. М., 1996. 152 с.

36.

Борисова М.П., Гуревич К.М. и др. Некоторые проблемы психофизиологии индивидуальных различий // Вопросы психологии. 1976. №5. С. 21-36.

37.

Борисова Ніна. Гра в одні ворота? // День. 31 січня 2003 р.

38.

Братышев Д.Е. Создание имидже телеведущего:Дис.канд. фил.наук. 10.01.10 журналистика / Моск. гос. ун-т им. М.Ломоносова. - М.,1998. 206 с.

39.

Браун Л. Имидж путь к успеху. СПб., 1996. 250 с.

40.

Бремер Э. Конкурентная система радиовещания и телевидения // Право радио и телевидения России. На пути новой организации электронной прессы. СПб, 1994 С.135.

41.

Бугрим В. Імідж чи образ? А, може, «уявлення про»? // Публіцистика і політика: Зб. Наук. праць / За заг. Ред. В.І.Шкляра. К., 2000. Вип. 1.

42.

Бугрим В.В. Мащенко І.Г. Телебачення прямого ефіру. К., 1991. 200 с.

43.

Бугрим Валентин. Тележурналіст на екрані. К., 2000. 46 с.

44.

Буданцев Ю.П. Экранный образ. Системные особенности. М., 1993. 123 с.

45.

Бурдье П. О телевидении и журналистике. М., 2002.

46.

Бэндлер Р., Ла Валль Джон. Технология убеждения. СПб-М., 2004. С. 86.

47.

Бутирський О. Роль ЗМІ у формуванні негативного іміджу України //Сучасна інформаційна політика: Тези наук.-практ. конф. К.: ЦВП, 1999. С. 162-164.

48.

В «Епіцентрі» прокол (без автора) // Україна молода. 2003. 30 лип.

49.

Вагин Игорь. Психология жизни и смерти. СПб., 2001. С. 31.

50.

Вагнер Дэн. Телевизионный менеджмент / Пособие для продолжающих обучение. - М., 2001. 56 с.

51.

Вартанова Е.Л. Основы медиаэкономики и медиаменеджмента за рубежом. М., 2002.

52.

Вартанов Г.І. Жанри журналістики. - К., 1997.

53.

Вартанов Г.І., Шкляр В.І. Основи теорії журналістики. К., 1997.

54.

Васильева Л.А. Делаем новости. М., 2003. 188 с.

55.

Введение в психологию / Под общей редакцией А.В.Петрова. М., 1996. С.46.

56.

Введение в психологию / Под общей редакцией профессора А.В.Петровского. М., 1996. С. 435.

57.

Ви і Ваш малюк: Збірник. К., 1998. С. 188.

58.

Вказівки продюсерам Бі-Бі-Сі. К., 1998. С. 188.

59.

Власова Алла. Віагра для телебачення: Який закон про рекламу потрібен ТБ? // Україна молода. 18 березня 2003 р.

60.

Войтенко Володимир. Документальний рахунок Сергія Буковського // Кіно-коло. К., 2003. С. 7 10.

61.

Ворошилов В. Журналистика. СПб., 2002. С. 297.

62.

Выготский Л.С. Психология искусства. М., 1965. С. 262.

63

Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. М., 1982-1984.

64.

Гаспарян В.В. Тележурналистика: вчера, сегодня, завтра. М., 1995.

65.

Герриг Р., Зимбардо Ф. Психология жизни. СПб., 2004. С. 328.

66.

Глембоцкий Александр. Андрей Шевченко: «Журналист должен быть бойцом за правду» //ТV-парк. - №52, 2004.

67.

Глущенко В.Г., Деревицкий В.В., Тетерин В.С. Диалоги о телевидении. М., 1974.

68.

Голядкин Н. А. ТВ- информация в США. М., 1994. 40 с.

69.

Голядкин Н. Краткий очерк становления отечественного телевидения. М., 1996. С. 108-109.

70.

Горбулін Володимир. Треба навчитися порядно мислити //100 сучасників: роздуми про Україну. К., 2002. С. 79.

71.

Горпенко Володимир. Архітектоніка фільму. Режисерські засоби і способи формування екранного видовища: В 5 т. Том 4. Частина 1. К., 2000. С. 67.

72.

Горпенко Володимир. Зазнач. праця. Том 4. Частина 2.. С. 45.

73.

Горький М. Собр. соч. в 30-ти томах. Том ХХVІІ. - М., 1949-1955. С. 23.

74.

Гоян В. Екранна творчість тележурналіста в інформаційній програмі. К., 1995. 41 с.

75.

Гоян В. Інформаційна телевізійна програма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста. К., 1999. 19 с.

76.

Гоян В.В. Ведучий телепрограми: Методичні рекомендації. К., 2002.

77.

Гоян Віта. Типові та жанрові особливості інформаційної телепрограми. К., 2001. 52 с.

78.

Гринберг Джерольд. Управление стрессом. СПб. 2002. С. 33.

79.

Гриценко О., Кривенко Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. К., 2000.

80.

Гриценко О., Шкляр В. Основи теорії міжнародної журналістики. К., 2002. С. 202.

81.

Гуревич П.С. Приключения имиджа: Типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. М., 1991. 221. с.

82.

Гуревич С.М. Экономика отечественных СМИ. М., 2004. 350 с.

83.

Гусаченко Ігор. Насильство на екрані // Дзеркало тижня. 2 серпня 2003 р.

84.

Даниленко Віктор. Дизайн. Харків. 2003. С. 151-153.

85.

Девис Филипп. Ваш абсолютный имидж. Книга для политиков и бизнесменов. Мужчин и женщин. Можайск, 1997. 130 с.

86.

Дин С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам. М., 1995.

87.

Довженко про красу. К., 1968. С. 452.

88.

Доливец С. Критика как контрацепция: несколько советов, как защитить себя от воздействия телевидения // Столичные новости. 2002. 29 лип.

89.

Донская Л.Ю. О сущности имиджа с позиций гармонии //Психология как система управления. Ежегодник Российского психологического общества. - Т. 2, выпуск 2. М., 2002.

90.

Дормашев Ю.Б., Романов В.Я. Психология внимания. М., 1995.

91.

Доценко Е.П. Психология манипуляции. М., 1997. 147 с.

92.

Дугин Александр. Искусство смотреть телевизор: Эссе о медиократии // Литературная газета. - 2002. - № 52.

93.

Дуцик Діана. ЗМІ потребують змін // Україна молода. 2002. 4 трав.

94.

Дэй Робин. Телевидение: личный взгляд на новую область журналистики / пер. с англ. М., 1967.

95.

Дядюн Катерина. Дизайнеру ніколи не стати відомим // День., 2003. 11 квіт.

96.

Дядюн Катерина. Ігор Мірошниченко: «Штрафний удар це коротко і влучно» // День. 2002. 24 трав.

97.

Дядюн Катерина. Імідж-інформація. // День. 2002. 27 груд.

98.

Дядюн Катерина. Нова мітла «УТ-1» // День. 2002. 22 лют.

99.

Егоров В.В. Телевидение между прошлым и будущим. М., 1999. 415 с.

100.

Ершов П.М. Режисссура как практическая психология. М., 1972.

101.

Ершов Ю.М. Имдж ведущего теленовостей // Средства массовой информации в современном мире. 2000: Тезисы междунар. науч.-практ. конф. СПб., 2000.

102.

Єлісовенко Ю.П. Оглядач на телебаченні. К., 2002.

103.

Єлісовенко Ю.П. Ораторське мистецтво. К., 2002. С. 24; Єлісовенко Ю. Культура і техніка мовлення в тележурналістиці // Стиль і час.- Вип. 2.- К.: Ін-т журналістики, 2001. С. 168 175.

104.

Єлісовенко Ю.П. Техніка екранного мовлення. К., 2002. С. 15.

105.

Жарких Денис. Дизайн телевизионных новостей. Интерньюз Украина. 2001. - С. 18.

106.

Жарких Д. Психологія та ідеологія українського ТБ // День. 2003. - 10 лют.

107.

Жарких Денис. Психологія та ідеологія українського телебачення // День.- 2003. 10 січ.

108.

Жуков Ю.М. Диагностика и развитие компетентности в общении. М., 1990.

109.

Заболотний К. Піховшек заладив Якова // Сільські вісті. 2003. 25 лист.

110.

Зазыкин В.Г., Колосова С.В., Фурс Р.Ф. Психологические факторы, повышающие активность избирателей с помощью телевизионных передач рекламного характера. М., 1996.

111.

Зазыкин В. Психология в рекламе. М., 1992. С. 9 11.

112.

Зернецька О.В. Громадське телерадіомовлення в контексті глобалізації // Всесвіт. 1997. - 3-4.

113.

Зарайский А. Управление чужим поведеним. К., 200. С. 70.

114.

Ивенс Р.М. Введение в теорию цвета. М., 1964. С. 249.

115.

Ильин В.Н. Выразительные средства телевиденияя. М., 1966. 35 с.

116.

Іваницький І. Суспільне ТБ соб чи цабе? // Столиця. 2001. 26 червн. 5 лип.

117.

Іванко Іванна. Ні!” насиллю на екрані // Парламентський вісник. 2002. 12 бер.

118.

Іванов В.Ф. Законодавче регулювання діяльності громадського телерадіомовлення: міжнародний досвід //Вісник Київ. ун-ту: Сер. Журналістика. К., 1998. Вип. 6.

119.

Іванов В.Ф., Мелещенко О.К. Сучасні комп’ютерні технології і засоби масової комунікації: аспекти застосування. К., 1996. 1 158 с.

120.

Іванов Ю. З усіх мистецтв для нас найшкідливішим є ТБ // День. 2002. - 11 жовт.

121.

Іллєнко Юрій. Парадигма кіно. К., 2000. С. 55.

122.

Имидж лидера: Психологическое пособие для политиков /Под редакцией Е.В.Егоровой-Гартман. М., 1994.

123.

Інформаційна сфера як духовна сфера / За ред. проф. А.Москаленка. К., 1999.

124.

Каган М.С. Проблема междусубьектных отношений. М., 1988. - 315 с.

125.

Капран В.И. Телевидение глазами психолога //Современное телевидение и творческие кадры. Проблемы образования: Материалы науч.-практ. конф. 21 сентября 2000 г. М.: ИПКРТР, 2000. С. 39-46.

126.

Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. К., 2003. С. 377.

127.

Карнеги Дейл. Напутствия и советы. - М., 1993. 224 с.

128.

Карнеги Дейл. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей. М., 1989. С. 21.

129.

Карпенко В. Інформаційне поле України та захист державності // У майбутнє в ім’я України. К., 2001. С. 168.

130.

Карпенко Віталій. Основи професіональної комунікації. К., 2002. С. 139.

131.

Кацун Юлія. Олександр Мельничук: треба знову привчати себе мислити українською // День.- 2003. 18 квіт.

132.

Кацун Юлія. Теленоватори. Підсумки року // День. 2002.- 12 лип.

133.

Кашапов Р. Типология личности или какие мы разные. М., 2002. - С. 127.

134.

Квіт Сергій. У чорному-чорному лісі був чорний-пречорний піар //Україна молода. 2002. 9 трав.

135.

Киви С. Семь навыков лидера. Минск., 1996.

136.

Кириченко А.В. Современные психологические технологии влияния на личность в профессиональных цел