МІФІЧНИЙ КВЕСТ У ЛІТЕРАТУРНІЙ СПАДЩИНІ ДЖ.Р.Р.ТОЛКІНА

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Тихомирова Олена Володимирівна

УДК 821.111 3.09

МІФІЧНИЙ КВЕСТ У ЛІТЕРАТУРНІЙ СПАДЩИНІ ДЖ.Р.Р.ТОЛКІНА

Спеціальність 10.01.04 література зарубіжних країн

Д И С Е Р Т А Ц І Я
н а з д о б у т т я н а у к о в о г о с т у п е н я к а н д и д а т а ф і л о л о г і ч н и х н а у к

Науковий керівник
Доктор філологічних наук, професор
Н. О. Висоцька

Київ 2003

ЗМІСТ

ЗМІСТ. 2
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ МІФІЧНОГО КВЕСТУ ЯК СТРУКТУРНОГО ЕЛЕМЕНТУ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ МІФОЛОГІЇ ДЖ.Р.Р.ТОЛКІНА 14
1.1 Міфічний квест: проблема дефініції 14
1.2 Інтерпретація міфічного квесту у творчості Толкіна: історико-літературний аспект 18
1.3 Теоретичне обгрунтування комплексного структурального підходу до дослідження квесту в межах альтернативної міфології”. 23
1.4 Romance without romance: альтернативний варіант середньовічного лицарського роману. 31
1.5 Heroism vs. Chivalry: альтернативне продовження англосаксонської епічної традиції 43
РОЗДІЛ 2. МІФОЛОГІЯ ТОЛКІНА КРІЗЬ КВЕСТИ ЇЇ ГЕРОЇВ.. 57
2.1 Світоландшафт Арди: опозиція Аман / Середзем’я. 57
2.2 Народи Середзем’я: різні способи опанування міфологічного світоландшафту 70
2.3 Світ магічних речей: об’єкти квесту. 104
2.4 Суб’єкти квестів: герої Арди. 136
ВИСНОВКИ.. 199
СПИСОК ВИКОРИСТНИХ ДЖЕРЕЛ.. 204
ДОДАТОК А.. 220
ДОДАТОК Б. 233
ДОДАТОК В.. 238

ВСТУП

У своїй славетній Філософії мистецтва” Ф.Шеллінг писав, що кожний великій поет має покликання перетворити ту частину світу, що йому відкрилася, у щось нове, створити власну міфологію [85, 166]. Коли говорять про міфотворчість” у наші часи, в це поняття вкладають найрізноманітніші змісти: тут може йтися і про ранні етапи розвитку естетичного мислення, і про художній метод та світоглядні позиції окремого митця, і навіть про свідому фальсифікацію фактів історії. Професор Оксфордського університету, філолог та письменник Дж.Р.Р.Толкін (1892 1973) створював міфи у доволі прямому сенсі слова: протягом усього життя він писав космогонічні, героїчні, есхатологічні легенди про край Середзем’я (Middle-earth), розташований у фантастичному світі під назвою Арда. Тому про Толкіна кажуть, що він запропонував нове втілення улюбленої ідеї романтизму, яка полягає в тому, що митець має творити вигаданий світ, спираючись на власну фантазію [49, 318].
Постійними стимулом до міфотворення для Толкіна було його божевільне хобі”, як він його сам назвав у відомому есе Таємний порок”, а саме, мистецтво створення штучних мов [171, 198]. Виходячи з принципу лінгвістичної насолоди”, тобто з переконання, що певне поєднання звукової форми із змістом слова може викликати естетичне задоволення, Толкін працював над милозвучними (за його власним смаком) мовами. Активна мовотворчість вимагала від Толкіна відповідних носіїв цих мов і ландшафту для розгортання їхньої власної історії та легенди. Так поступово оформлюється цілий фантастичний або доісторичний” світоландшафт, окультурений кількома народами (ельфів, людей, карликів, ентів тощо). Якщо Алісу у Країні Чудес” називають антологією” реалізацій метафор, які вже існують у мові [16, 67], то країну Середзем’я можна назвати таким літературним локусом, де реалізуються потенційні ресурси слова як такого, тобто поєднання певних звуків за принципом краси.
Лінгвістична за своєю природою міфотворчість Толкіна, тим не менш, зацікавила не тільки філологів. Успіх казки Хобіт” (1937) та неймовірно тривала популярність роману Володар Перснів” (1954 55) сприяли тому, що широке коло читачів звернулося до міфології, розробленої письменником. Проте за своє життя Толкін не встиг привести свій magnum opus міфологію Арди у такий вигляд, який задовольнив би його самого. За свідченням біографа письменника, однією з причин цього була складна концептуальна проблема: як подати сучасному читачеві щось настільки незвичайне, як цілком оригінальний міфологічний цикл [102, 252].
Після смерті Толкіна літературним спадкоємцем письменника став його син Кристофер Толкін, який взяв на себе нелегку справу редагування та підготовки до публікації величезної кількості рукописів. К.Толкін також не одразу вирішив для себе вищезазначену проблему: спочатку він видав досить коротку компіляцію Сильмариліон” (1977), яка охоплювала основні події міфології Арди. До книги увійшли, в основному, найпізніші варіанти легенд, що сприяло наданню творові завершеного вигляду. Проте такий підхід не давав уявлення про різноманітність та динаміку міфотворення Толкіна, і Кристофер згодом прийняв рішення опублікувати значно ширший масив текстів, починаючи від самих ранніх їх варіантів та доповнюючи їх грунтовним коментарем, що висвітлює текстуальну історію міфології. Так з’явилася збірка Незавершені оповідання” (1980), а потім 12-томна Історія Середзем’я” (1983 1996). Під редакцією К.Толкіна вийшли також збірка есе Монстри і критики” (1983), переклади творів Сер Гавейн і Зелений Лицар”, Перлина”, Сер Орфео” (1975). Редагуванням та публікацією незавершених творів письменника займалися також К.Скалл та У.Хаммонд, які видали казку Роверандом” і збірку малюнків Толкіна; Х.Карпентер, який упорядкував збірку його листів; А.Блісс, який у книзі Фінн і Хенгест” завершив дослідження Толкіна з давньоанглійської поезії. Філологічні часописи Віньяр Тенгвар” і Парма Ельдаламберон”, присвячені науковому дослідженню мов, створених Толкіном, час від часу публікують раніше невідомі лінгвістичні есе, уривки та нариси зі спадщини письменника. Усі перелічені вище видання прямо чи опосередковано дотичні до міфології Арди, яка будується не на одному, а на цілому масиві різних за жанром текстів. Як пише дослідниця С.Лихачова, міфотворча спадщина Толкіна є гармонійним, багатоплановим та багатоаспектним цілим, кожний елемент котрого, чи то відступи, посилання та епізоди, що залишилися поза кадром”, чи центральні, детально розроблені легенди, однаково важливий” [34, 6].
Актуальність нашого дослідження зумовлюється необхідністю пошуку адекватних шляхів інтерпретації такого самобутнього й складного феномену, яким є міфотворчість Дж.Р.Р.Толкіна. Твори письменника користуються в Україні великою популярністю, проте серйозні дослідження з’явилися поки що лише в галузі когнітивної лінгвістики (Д. Павкін, О. Колесник). Літературознавчі студії творчості Толкіна представлені у вітчизняній науці розвідками В.Бойніцького, які виконані на високому теоретичному рівні, але, на жаль, беруть до уваги лише текст Володаря Перснів” [6 9].
Зосередженість критиків лише на так званому каноні” та ігнорування значущості усього доробку письменника досі є однією з тенденцій зарубіжних студій міфотворчості Толкіна, які тривають вже більш, як півстоліття: кількість відповідних монографій, розвідок, статей вимірюється у сотнях. Критики вдаються у своїх роботах до найрізноманітніших підходів, вписують творчість письменника у різні літературні парадигми (стосовно позиціонування творчості Толкіна у літературному процесі ХХ століття див. Додаток А). Багатоголосся вражає: збірки есе з творчості Толкіна часто-густо рясніють абсолютно протилежними трактуваннями одних й тих самих концептів та образів [166, 1 2]. На прикладі однієї з перших таких збірок Толкін та критики” (1968) можна простежити загальні парадигми сучасної критики Толкіна. Збірка відкривалася есе Н. Айзекса Можливості критичного аналізу Толкіна”, де автор стверджував, що надзвичайна популярність Володаря Перснів” не повинна заважати серйозним дослідженням цього твору, доводячи, що у них є нагальна потреба [130, 2 3]. Переконаний у незліченності потенціальних можливостей дослідження роману Толкіна, Айзекс пропонує науковцям декілька цікавих ракурсів та напрямків, у тому числі й архетиповий аналіз тексту як роману-квесту [130, 6]. Збірка містить власне і першу реалізацію цієї пропозиції в есе У.Одена Герой квесту” (The Quest Hero). Серед інших есе збірки є спроби аналізу втілення морально-етичних цінностей у романі (К.Льюіс, П.Спакс, Р.Зімбардо, Р.Сейл), релігійних і міфологічних символів та алюзій (Е.Фуллер, Р.Рейлі, Ч.Мурман), стилістичних та мовних особливостей роману (Дж.Тінклер, М.Келлі), а також зразок психоаналітичного підходу (Х.Кінан) і загально-критичне есе Б.Раффела про допустимість застосування терміна література” до роману Володар Перснів”, на що дослідник за допомогою традиційних методів критичного аналізу дає негативну відповідь [152, 218 246]. Останнє положення здається скоріш оптимістичним, ніж навпаки: адже, тексти Толкіна це більше ніж література”, а Н.Айзекс трактує висновок Б.Раффела як свідчення про те, що критикам з їхніми дефініціями настав час поквапитися, щоб не відстати від Толкіна [130, 11]. Слід зазначити, що зосередженість критиків, представлених у цій збірці, лише на Володарі Перснів” цілком зрозуміла: адже на той час ще не вийшов навіть Сильмариліон”; проте подібна тенденція у сучасних розвідках є надмірним спрощенням та свідомими обмеженням можливостей аналізу творчості письменника.
Найбільш продуктивним підходом до аналізу міфології Толкіна здається такий, що залучає розгляд середньовічних літературних джерел, насамперед давньоанглійських, які письменник вивчав у межах своєї наукової діяльності, а також кельтських, давньоісландських, англо-нормандських (артурівський цикл) тощо. Один з критиків проголосив Володаря Перснів” останнім літературним шедевром Середньовіччя” [Цит. за: 165, 1], а інший назвав самого Толкіна Кретьєном де Труа двадцятого століття” [161, xviii]. До середньовічних текстів у той чи той спосіб звертались такі дослідники творчості Толкіна, як Дж. Чанс, Л. Картер, Ч. Нелсон, Дж. Еванс, Г. Клер, Г. Кларк, Р. Шлобін та багато інших. Найціннішими роботами такого напрямку, на наш погляд, є такі, що звертаються до аналізу старовинних мов та їх впливу на формування міфології Арди. У цьому сенсі досі неперевершеною за глибиною аналізу та ерудицією автора є монографія Т.Шиппі Дорога до Середзем’я” (1982). Професор Том Шиппі займав в Оксфорді ту ж саму посаду, що й колись Толкін, і викладав такі самі дисципліни. У своїй монографії він зосереджує увагу на тих середньовічних джерелах, що були безпосереднім натхненням для Толкіна (Беовульф”, Анкрене Віссе” та інші) і відшукує в них ті самі слова та фрази, з яких виростали” нові виміри фантастичного світу. Філологія єдиний надійний провідник до Середзем’я” [163, 7], стверджує Шиппі, а в своїй новій монографії Дж.Р.Р.Толкін. Автор Століття” він наголошує, що Толкін був філологом перш, ніж стати міфологом, а також перш, ніж стати автором творів фентезі [161, xvi]. Крім Т.Шиппі, мовними вимірами міфотворчості Толкіна цікавилися К. Хостеттер, П.Уінн, В.Флігер, Дж. Тінклер, А.Сміт, Дж. Аллан, К.Гілсон, Р.Ноель тощо. На особливу увагу заслуговує нова збірка есе Легендаріум Толкіна: Есе з Історії Середзем’я” (2000) під редакцією В.Флігер та К.Хостеттера, вихід якої підкреслив філологічну цінність усього масиву надрукованих текстів Толкіна та необхідність їх академічного вивчення.
Неабиякий інтерес викликає у дослідників постать самого Толкіна і події його життя, в якому вони намагаються знайти пояснення такому незвичайному вияву творчої енергії. У Великій Британії та США вийшла велика кількість біографій письменника (Х.Карпентер, М.Уайт, М.Корен, Дж. Пірс та інші). Оформлення у свідомості читачів світоландшафту Арди як автентичного вторинного світу супроводжується публікацією таких робот як атласи, путівники та навіть енциклопедії Середзем’я, з яких можна виділити Путівник по Середзем’ю” Р.Фостера, Атлас Середзем’я” К. Фонстед, Толкін: ілюстрована енциклопедія” Д. Дея. Численні розвідки, статті, огляди публікуються у мережі Інтернет, де також постійно відбуваються форуми, диспути, вікторини, присвячені творчості Толкіна. Спілки шанувальників письменника проводять щорічні семінари і тематичні конференції, матеріали яких видаються окремими збірками: наприклад, Proceedings of the J.R.R.Tolkien Centenary Conference”, що містить тексти доповідей на конференції в Оксфорді у 1992 році, присвяченій століттю письменника.
У СРСР толкініана” розпочалася в 80-ті роки, коли вийшов перший том Володаря Перснів” у скороченому перекладі російською мовою В. Муравйова і А. Кістяковського, який одразу спричинив появу культу Толкіна серед молоді, а також викликав до себе інтерес з боку літературознавців. Проте більшість статей, що виходили на межі 80 90-тих рр. мали скоріше публіцистичний чи апологетичний характер, оскільки метою їх написання була загальна підготовка публіки до сприйняття творчості Толкіна та своєрідний захист її несхожості” з усім, з чим був знайомий радянський читач (А.Зеркалов, В.Скороденко, В.Гаков, В.Муравйов, М.Каменкович, С.Переслегін, В.Сабінін та інші). Серйозними академічними дослідженнями творчості письменника займалися за радянських часів С. Кошелєв, Р. Кабаков, О. Апенко, дисертаційні роботи яких демонструють глибокий рівень осмислення жанрової специфіки текстів Толкіна та механізмів їх об’єднання у послідовну міфологію. Простежуючи еволюцію ролі міфу у сучасній культурі, Р. Кабаков робить висновок про принципову можливість виникнення у сучасну епоху міфологічних форм, аналогічних стародавнім” [19, 2]. Не обмежуючись тільки Володарем Перснів” і порівнюючи всесвіт Арди з іншими новими міфологіями”, дослідник стверджує, що Толкін створив найбільш цілісну в історії літератури індивідуальну міфологію” [19, 3]. Не оминає Кабаков і значущості толкінівської мовотворчості, зауважуючи, що одним з найвагоміших факторів становлення художньо-міфологічної системи письменника був притаманний йому лінгвістичний” спосіб сприйняття та естетичного засвоєння світу [19, 5].
Традиції згаданих радянських критиків продовжуюсь сучасні російські дослідники Н.Прохорова, С.Лузіна, С.Лихачова, М.Штейман, для розвідок яких характерне широке використання надбань медієвістики, міфокритики, поєднання літературознавчого та лінгвістичного підходів. С. Лихачова у своїй дисертації Алітераційна поезія в творчості Дж. Р. Р. Толкіна” (1999) звертається до майже недосліджених текстів з Історії Середзем’я” та доходить чимало слушних висновків щодо механізмів міфотворчості письменника, взаємодії окремих текстів в межах усього його доробку.
Окремим розділом у російському толкінознавстві стоїть питання про адекватний переклад творів Толкіна. Досвід не менш як десяти перекладів тільки Володаря Перснів” російською мовою показує, яких серйозних помилок можна припустити, не маючи глибокого знання щодо внутрішніх законів Арди. На жаль, українські переклади Володаря Перснів”, які щойно з’явилися, не спромоглися уникнути головних пасток, залишених Толкіном його майбутнім перекладачам: адже його тексти є складною лінгвістичною грою на багатьох рівнях (див. Додаток Б). Отже, будь-які філологічні дослідження творчості письменника актуальні в Україні ще й тому, що вони можуть допомогти перекладачам повноцінно відтворити неповторний дискурс фантастичного світу, створеного Толкіном.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась на кафедрі теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету в межах науково-дослідної теми Актуальні проблеми теорії та історії української та зарубіжної літератур”.
Мета роботи дослідити механізми актуалізації фантастичного світоландшафту Арди у межах міфології, створеної Дж.Р.Р.Толкіном, та визначити роль міфічного квесту у цьому процесі.
Для досягнення поставленої мети необхідним постає розв’язання наступних завдань:
- дати визначення поняттю міфічний квест”, встановити межі його міфологічних, літературних, структурних можливостей;
- виявити характер авторської міфології” Толкіна, окреслити її зв’язок з традиційними міфологічними системами і визначити роль міфічного квесту в цьому зв’язку;
- розглянути структурні опозиції, закладені в основу світоландшафту Арди, простежити шляхи опанування фантастичного часопростору народами Середзем’я;
- з’ясувати особливості механізмів перетворення представників народів Середзем’я на героїв квестів;
- провести структурний аналіз суб’єктів та об’єктів квесту як складових мовної синтагми з метою виявлення специфіки їх взаємодії.
Об’єктом дослідження є художньо-міфологічна система, створена Толкіном.
Предметом вивчення є мовні, текстуальні та інтертекстуальні засоби функціонування міфічного квесту в цій системі.
Матеріал дослідження охоплює усю сукупність текстів, що належать до циклу про Арду (Хобіт”, Володар Перснів”, Сильмариліон”, Незавершені оповідання”, Історія Середзем’я”, листи та есе письменника тощо).
Теоретичну і методологічну основу дисертації складають фундаментальні положення класичної та сучасної гуманітарної науки про природу міфотворчості, про закономірності існування художніх світів. Робота грунтується на дослідженнях М. Бахтіна, Є. Мелетинського, Ю. Лотмана, В.Топорова, Н. Фрая, К.Леві-Стросса, Р. Барта, У. Еко, М. Еліаде. Для вивчення структурних особливостей фантастичних образів міфології використовуються надбання групи російських дослідників на чолі з Є. Мелетинським, які розвинули методологію вивчення чарівної казки, запропоновану В. Проппом. Для розкриття глибинного зв’язку текстів Толкіна з середньовічними джерелами використовуються дослідження з медієвістики М. Стеблін-Каменського, А. Гуревича, О. Смирницької, А. Михайлова, О. Мельнікової, Т.Топорової, Т. Михайлової, А. і Б. Ріс, Ж. Ле Гоффа, М. Годдена, Дж. Кері, К.О’Кіффі, П.Уормальда та інших. Основні закономірності міфотворчості Толкіна розкриватимуться за допомогою досліджень Т. Шиппі, а також із залученням деяких теоретичних положень, висунутих у роботах Р. Кабакова, С.Лихачової тощо.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше здійснюється аналіз міфічного квесту не лише в межах одного тексту, а як елемента цілісної міфологічної системи. Новим підходом в толкінознавстві є відмова від героєцентричності вивчення квесту: у центрі уваги завжди залишається світоландшафт Арди, а не шляхи окремих героїв в ньому. Для позначення квесту, який охоплює кілька епох міфоісторії Середзем’я та залучає в якості суб’єктів велику кількість героїв, вводиться термін метаквест”, який детермінує кожну окрему міфічну подорож чи пошук. Крім того, в дисертації конкретизується характер авторської міфології” Толкіна: доробок письменника отримує визначення альтернативна міфологія”, що дозволяє розглядати зв’язок текстів про Середзем’я з середньовічними джерелами у новому світлі.
Теоретична цінність роботи полягає в тому, що в ній робиться внесок до розв’язання проблеми дефініції і позиціонування міфології Толкіна у контексті сучасної міфотворчості, а також демонструється можливість інтерпретації різних актуалізацій одного міфу-інваріанту з урахуванням інтертекстуальних зв’язків усередині системи. В дисертації розроблена методика структурного аналізу квесту, його суб’єктів та об’єктів і предикативного зв’язку між ними, а також створена єдина основа для вивчення інших міфологем, що функціонують у межах метаквесту.
Практична цінність роботи зумовлюється можливістю використання основних положень та результатів дослідження під час викладання теоретичного курсу лекцій з історії літератури (середньовічна література, література ХХ століття, англійська література), спецкурсів з медієвістики, сучасної літературної міфотворчості, літератури жанру фентезі тощо, при укладанні навчальних посібників з теорії та історії зарубіжної літератури, а також у подальшому вивченні творчості Дж. Р. Р Толкіна і перекладі його текстів.
Апробація основних положень роботи була здійснена на міжнародній науковій конференції Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), міжнародній науковій конференції Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства і мистецтвознавства” (Севастополь, 2001), науковій конференції Мова освіта культура: наукові парадигми і сучасний світ” (Київ, 2001), науково-практичній конференції Актуальні проблеми вивчення мов і культур” (Київ, 2002), Третьому Толкінівському семінарі, присвяченому ювілею Толкіна (Санкт-Петербург, 2003), науково-практичній конференції Мови і культури у сучасному світі” (Київ, 2003).
Основні положення дисертації викладені у чотирьох статтях у наукових журналах та одних тезах конференції.
Структура дисертації зумовлена загальною концепцією і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списків використаної літератури та додатків.
Основний зміст роботи.
У вступі розкрито мету і завдання, предмет, об’єкт та матеріал дослідження, обгрунтовується його актуальність і наукова новизна, доцільність вибору методів дослідження, теоретичне і практичне значення роботи.
У першому розділі роботи розглянуті теоретичні аспекти інтерпретації міфічного квесту в контексті міфології Толкіна, надана аргументація використання транслітерації поняття квест, а також виведена ключова для всієї роботи дефініція квесту як сюжетної синтагми, що містить у собі мотиви пошуку, подорожі та подвигу, і у процесі розв’язання суб’єктно-об’єктних відносин якої відбувається актуалізація хронотопу міфологічного світу.
Для адекватного розгляду міфічного квесту обгрунтовується комплексний структуральний підхід, що базується на ідеях К.Леві-Стросса про необхідність аналізу міфу в усій сукупності його варіантів, а також про ставлення до міфу як мовної істоти”. Виводиться основна парадигма, яка прикладатиметься до квесту: суб’єкт предикат об’єкт.
В результаті уточненн

bibliography

ВИСНОВКИ

Міфічний квест, подорож героя з елементами пошуку, подвигу, виконання складного завдання тощо, пов’язаний з художніми системами, що утворюють фантастичний світ, відмінний від світу реального: епосом, казкою, лицарським романом, сучасними текстами жанру фентезі. Здатний містити у собі певні ознаки символу, мотиву й структурного прийому, квест виступає як текстовий ген” (за Ю. Лотманом), виявляючи неабиякі сюжетотворчі потенції. Розглядаючи квест як синтагму, що складається з об’єкта та суб’єкта, об’єднаних певним зв’язком, можна дослідити, як у процесі розв’язання відносин між членами синтагми відбувається унаочнення самого фантастичного світу. Під таким кутом у дисертації розглянуто авторську міфологію, створену Дж. Р. Р. Толкіном.
Спроби попередніх дослідників (У. Оден, Е. Петті, Л. Якобсон, У.Беттрідж) з’ясувати місце квесту в творчості Толкіна грунтувалися, насамперед, на психоаналітичному розумінні поняття квесту як алегорії індивідуальної психічної ініціації й виходу у вищий план буття. Окремі етапи квесту розглядалися за алгоритмами, запропонованими В.Проппом та Н.Фраєм, причому матеріал дослідження рідко охоплював інші тексти Толкіна, окрім казки Хобіт” та роману Володар Перснів”. В нашій роботі впроваджено підхід до міфології Толкіна як до партитури текстів” (термін К. Леві-Стросса), з увагою до місця кожного з них у системі цілого. Роль міфічного квесту в цій системі досліджено з метою розкриття внутрішніх законів і структурних особливостей фантастичного світу Арди, а не для ілюстрації відомих положень К. Г. Юнга, Дж. Кемпбелла та інших.
Авторська міфологія Толкіна посідає унікальне місце в літературному процесі ХХ ст., оскільки вона виявляє глибинний зв’язок з художніми та історіографічними текстами Середньовіччя, як з реальними, так і з втраченими та гіпотетичними. У дисертації цей філологічний експеримент вченого-мовознавця охарактеризовано як спробу створити альтернативну міфологію для Англії: гіпотетичний варіант розвитку англосаксонської міфопоетики в умовах якби не було Нормандського завоювання 1066 року”. Письменник накреслює інші обриси взаємодії кельтського архетипового субстрату та германського героїчного світу, унаслідок чого утворюється якісно нове міфологічне полотно. У зоні діалогу” між ним і традиційними міфологічними системами визначну роль відіграє міфічний квест, здійснюючи своєрідну медіацію: він є ключем до встановлення спільних та розбіжних рис різних картин фантастичного світу.
Розглядаючи вплив кельтської архаїки на міфотворчість Толкіна, ми дійшли висновку про значущість для оформлення світу Арди уявлень про Інший світ, наявних в ірландських міфах про хвилі заселення Британських островів. Низка пов’язаних з Іншим світом концептів ірландської та валлійської традицій знайшла відображення в експерименті Толкіна: дихотомія роду смертних та раси безсмертних істот, своєрідне тлумачення опозиції природи і культури, квестова комунікація з Іншим світом, образ чарівних західних островів та мотив плавання до них. Проте незадоволення Толкіна з приводу обробки тих самих міфем у французькому куртуазному романі (артурівський цикл) виразилося у зціпленні” перелічених уявлень з аналогічними чи схожими концептами германської традиції.
Елементи англосаксонського героїчного світу зазнають у процесі такого зціплення певної трансформації: масштабність героїчного конфлікту та його полярність мають більш глобальний характер; епічний простір та час унаслідок інтенсивного ущільнення долають дискретність і характеризуються картографічністю і хронологічністю. Шлях героїв квестів супроводжується декодуванням хронотопних даних, їх актуалізацією та збагаченням за рахунок нових назв, що з’являються у ході квесту. Перехід міфічного героя до епічного та романного в альтернативній міфології Толкіна не супроводжується втратою взаємозв’язку між героями й чарівними артефактами і зведенням останніх до антуражу: предмети відновлюють свої міфологічні якості, вкорінені у міфах про першотворення та культурних героїв, і активно виступають у якості об’єктів квестів.
Суб’єкти квестів, у свою чергу, проходять не тільки етап міфічне / епічне, але й виходять у діапазон епічне / куртуазне, що ускладнює та збагачує мотиваційну сферу вчинків персонажів. Куртуазність розуміється Толкіном як певна надмірність” поведінки і утворює конфлікт з героїчною поведінкою (chivalry vs. heroism). Оформлення цих аспектів у текстах Толкіна доповнюється запозиченими з пізніх лицарських романів мотивами встановлення і втрати співдружності, інтронізації короля після його детронізації, глобального кінця епохи чарівності, артурівського відплиття”. Проте усі шви” зрощення традицій залишаються у чернетках і незавершених текстах письменника, а перелічені запозичення повністю розчинені в якісно новому циклі міфів. Створена Толкіном міфологія, що набуває своєї алюзивної глибини за рахунок зони діалогу”, виявляє, тим не менш, чітку внутрішню структуру і може розглядатися як самостійний твір мистецтва.
Фантастичний світ, що є головним наповненням цієї міфології, це світоландшафт Арди, у підгрунті якого лежить глобальна просторова опозиція Аману (божественні західні землі) та Середзем’я (континент на сході, відокремлений від Аману морем). Різні конфігурації цієї опозиції протягом чотирьох епох Арди зумовлюють напрямки міфоісторичного руху, іншими словами, метаквест народів Арди. Цей рух супроводжується віддаленням від сакрального, від початку”, втратою первинних цінностей, постійним наростанням зла, порушенням вихідної симетрії тощо. Відповідно, метаквестом народів Арди є збереження від руйнації сакрального ядра знань, утримання пам’яті про початок, підтримання надії на зцілення світу.
Народи Арди утворюють складну ієрархічну систему, основою якої є дихотомія ельфів (безсмертних істот, чий дух прикований до Арди) і людей (смертних, що мають вийти за межі Арди після смерті). Ельфи виступають в міфології першими”, тими, хто розпочинає метаквест; вони наділені надзвичайними креативними здібностями та виступають у якості одержувачів першого сакрального ядра безпосередньо від вищих сил у безсмертному Амані, але вони приречені згаснути” й залишити Середзем’я. Люди, у свою чергу, набувають рис спадкоємців, завершувальників” метаквесту, чия задача перейняти пам’ять ельфів, перш ніж ті залишать Середзем’я назавжди. Усі інші народи наділені потенційною можливістю увійти до суб’єктної складової метаквесту, проте реалізація цієї потенції ледве не відбувається лише у випадку з народами карликів та ентів (народ хобітів розглядається як окрема раса людей з відповідними квестовими стратегіями).
Об’єктна складова метаквесту охоплює надзвичайно яскравий світ артефактів, серед яких чарівні камені, коштовності, зброя, обладунок та інші предмети. Функціонування артефактів у міфології багатоаспектне, відмічене знаковістю”, орієнтацією на первинний взірець, органічним зв’язком з поняттям творчості. Серед головних ознак чарівних предметів слід відмітити важливість їхнього найменування, небезпечність використання певних артефактів, спокусливість” артефактів, унікальність творення, інтенціональність акту творення, що переходить на властивості предмету, тенденція до залучення буття артефактів до життя цілих народів, а не лише окремих майстрів чи власників. Національний характер артефактів зумовлює можливість перетворення Сильмарилів, створених Феанором, на безпосередній об’єкт метаквесту, в який поступово втягуються усі народи Середзем’я Першої Епохи. Зловживання чарівною особливістю світу Арди могутністю творення допомагає Сауронові створити Єдиний Перстень для власного домінування, знешкодження якого стає об’єктом метаквесту Третьої Епохи Середзем’я.
До суб’єктної складової метаквесту народів Арди належать різні за своїм характером герої: від високоміметичних” з виразними ознаками міфологічності ельфів з роду нолдор до низькоміметичних” хобітів, чиє завдання подолати анти-квестовість власного народу. Богоборчий, непокірний образ Феанора, що розпочинає метаквест Першої Епохи, асоціюється з порушенням співдружності з вищими силами, а також з перетинанням кордонів, перенесенням сакрального ядра у нові землі, реалізацією творчих потенцій. Образ прочанина” Еаренділя пов’язаний з рухом у зворотному напрямку, виправленням епічних помилок двох народів (ельфів та людей), нащадком яких він виступає. Квести героїв-людей Берена, Туора, Туріна включають звернення до теми романтичного кохання, що реалізується у відмінному від лицарських романів ключі. Натомість, постійним джерелом конфлікту виступає ситуація вибору у вірності”, в якій героєві доводиться обирати між різними модусами відданості.
Метаквест Єдиного Персня утворює виразний контраст з метаквестом Сильмарилів: це епоха згасання” ельфів та розповсюдження цивілізації людей, що супроводжується загальним зниженням міфологічності Середзем’я. Драматизм епохи полягає в неможливості збереження первинного”: як необхідно знищити Перстень, так і все інше, що пов’язане з концепцію першотворення, чарівності, має піти. Безпосередній квест знищення Персня (особистий квест Фродо) являє собою лише частку загального квестового руху героїв, який спрямований на останнє глобальне оновлення, відродження, зцілення Середзем’я перед остаточним кінцем епохи”. Луна пам’яті про початок має увійти в спадщину, що отримують люди: в їхню кров (генеалогічні зв’язки з ельфами), в історію (літописи хобітів), міста (оновлення Мінас Тіріта, очищення Ширу), мови і пісенну традицію. Інтронізація короля Арагорна-Елессара, що постає кульмінацією метаквесту, стає можливою лише за умови успішного проходження власного квесту героя, у ході якого він оновлює пам’ять інших, сприяє встановленню втраченої співдружності, збирає” символічні артефакти, виправляє помилки своїх попередників, стверджує свою причетність до сакрального Заходу.
Подорожі героїв, перетинання ними кордонів, проникнення у приховані локуси, взаємодія з іншими героями, послідовне переплетення особистих квестів героїв у межах єдиного метаквесту створюють умови для всебічного унаочнення фантастичного світу Арди. Своєрідним предикатом квесту виступає Дорога, якій нема кінця, по якій слідують всі нові й нові герої, яка затягує” читачів, перекладачів, митців, критиків, кожен з яких має можливість знайти на цій Дорозі власний квест.

СПИСОК ВИКОРИСТНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонян Т. Миф Нового Квеста // Урания. 1997. №2. С. 6 7.
2. Апенко О. Сильмариллион” Джона Толкина (К вопросу об одном жанровом эксперименте) // Вестник ЛГУ. Сер.2. 1989. Вып.1, №2. С. 41 46.
3. Барт Р. Мифологии: Пер.с фр. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 312 с.
4. Бахтин М. Лекции по истории зарубежной литературы. Античность. Средние века. Саранск: Изд-во Мордовского Ун-та, 1999. 212 с.
5. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. С.121 282.
6. Бойніцький В. Відокремленість та автентичність створеного світу в романі Володар Кілець” Дж. Р.Р.Толкієна // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. 1998. С. 187 192.
7. Бойніцький В. Володар Кілець” Дж.Р.Р.Толкієна: співвідношення окремості Серединної Землі та її подібності до реального світу // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. 2000. С. 46 51.
8. Бойніцький В. Огляд можливих напрямків літературно-критичного дослідження художніх творів Дж.Р.Р.Толкієна // Мова у соціальному і культурному контексті: Зб. наук. пр. Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. 1997. С. 229 231.
9. Бойніцький В. Створений світ роману Дж.Р.Р.Толкієна Володар Кілець” як ігровий феномен // Вісник. Іноземна філологія. Випуск 29. Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. 2000. С. 51 ­ 53.
10. Борхес Х. Рассказы: Пер.с исп. Ростов-н/Д.: Феникс, 1999. 410 с.
11. Гаков В. Век Толкина // Толкин Д. Хоббит, Или Туда и Обратно. Минск: Вышейшая школа, 1992. С. 310 330.
12. Гуревич А. Средневековый мир: Культура безмолвствующего большинства. М.: Искусство, 1990. 395 с.
13. Гуревич А. Эдда” и сага. М.: Наука, 1979. 192 с.
14. Еко У. Поетика відкритого твору // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 2002. С. 525 538.
15. Зеркалов А. Три цвета Джона Толкина // Знание сила. 1989. №11. С. 78 81.
16. Иванюк Б. Метафора и жанр в контексте расподобления мифа // Література і культурологія: Зб. наук. статей. Вип. 1. Чернівці: Рута, 2000. С. 59 68.
17. Ирландские саги: Пер.с ирл. М.: Художественная литература, 1961. 299 с.
18. Кабаков P. Возникновение героя // Пути и формы анализа художественного произведения. Владимир, 1991. C.107 118.
19. Кабаков Р. Повелитель колец” и проблема современного литературного мифотворчества. Автореф. дис канд. фил. наук: 10.01.05 / Ленинградский гос. пед ин-т. Л., 1989. 20 с.
20. Калевала: Пер. з фін. К.: Основи, 1995. 347 с.
21. Калыгин В. Кельтская космология // Представления о смерти и локализация Иного мира у древних кельтов и германцев. М.: Языки славянской культуры, 2002. С. 82 129.
22. Каменкович М. Создание вселенной // Дж.Р.Р.Толкин. Властелин колец. Возвращение короля. СПб: Азбука, 1995. C.719 729.
23. Коваль М. Гра в роман і гра в романі. Львів: Піраміда, 2000. 122 с.
24. Колесник О. Лінгвокогнітивні особливості концепту МАГІЯ в міфологічно орієнтованій картині світу // Вісник Київського лінгвістичного ун-ту. Серія Філологія. Т. 5, № 1, 2002. С. 158 163.
25. Колесник О. Мовні засоби відображення міфологічної картини світу: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі давньоанглійського епосу та сучасних британських художніх творів жанру фентезі): Дис канд. филол. наук: 10.02.04. К., 2003. 300 с.
26. Кошелев С. Жанровая природа Повелителя колец” Дж. Р.Р. Толкина // Проблемы метода и жанра в зарубежной литературе. 1981. Вып.6. С. 81 96.
27. Кошелев С. К вопросу о жанровых модификациях романа в философской фантастике // Проблемы метода и жанра в зарубежной литературе. 1984. Вып.9. С. 133 141.
28. Кошелев С. Философская фантастика в современной английской литературе (романы Дж.Р.Р.Толкина, У.Голдинга, К.Уилсона 50 60-х годов): Автореферат дис. канд. филол. наук: 10.01.04 / Моск. Гос. Ун-т. М., 1983. 16 с.
29. Кретьен де Труа. Эрек и Энида. Клижес: Пер. с фр. М: Наука, 1980. 512 с.
30. Кэри Дж. Время, пространство и Иной мир // Представления о смерти и локализация Иного мира у древних кельтов и германцев. М.: Языки славянской культуры, 2002. С. 130 152.
31. Леві-Стросс К. Міт та значення // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 2002. С. 448 462.
32. Леві-Строс К. Структурна антропологія: Пер. з фр. К.: Основи, 2000. 391с.
33. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада: Пер. з фр. М.: Прогресс, 1992. 372 с.
34. Лихачева С. Аллитерационная поэзия в творчестве Джона Рональда Руэла Толкина: Дис... канд. фил. наук: 10. 01. 05. М., 1999. 206 с.
35. Лихачева С., Таскаева С. Тот, кто грезит в одиночестве” // Толкин Дж.Р.Р. Книга утраченных сказаний. Часть I. М.: ТТТ, 2000. С.VI XIX.
36. Лотман Ю. Внутри мыслящих миров. Человек текст семиосфера история. М.: Языки русской культуры, 1996. 448 с.
37. Лотман Ю. Текст у тексті // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 2002. С.581 595.
38. Лузина С. Архетип Центра мира” в контексте мифопоэтики Дж. Р. Р. Толкина // Традиции и новаторство в литературе стран Западной Европы и США: Сб. науч. тр. М., 1994. С. 95 107.
39. Лузина С. Художественный мир Дж.Р.Р.Толкьена. Поэтика. Образность.: Автореф. дис канд. филол. наук.: 10.01.05 / Моск. пед. ун-т. М., 1995. 20 с.
40. Мелетинский Е. Введение в историческую поэтику эпоса и романа. М.: Наука, 1986. 320 с.
41. Мелетинский Е. Герой волшебной сказки. Происхождение образа. М.: Изд-во восточной литературы, 1958. 263 с.
42. Мелетинский Е. Поэтика мифа. М.: Изд. фирма Восточная литература РАН”, 2000. 407 с.
43. Мелетинский Е. Средневековый роман. М.: Наука, 1983. 304 с.
44. Мельникова Е. Меч и лира: англосаксонское общество в истории и эпосе. М.: Мысль, 1987. 203 с.
45. Мифология: Иллюстр. энц. Словарь / Под ред. Е.М. Мелетинского. СПб.: Фонд Ленинградская галерея”, АО Норинт”, 1996. 848 с.
46. Михайлов А. Молодые герои Кретьена // Кретьен де Труа. Эрек и Энида. Клижес. М: Наука, 1980. С.427 ­ 476.
47. Михайлов А. Французский рыцарский роман. М.: Наука, 1976. 351 с.
48. Михайлова Т. Острова за морем”, или Тема плаваний в Иной мир в ирландской традиции // Представления о смерти и локализация Иного мира у древних кельтов и германцев. М.: Языки славянской культуры, 2002. С.153 182.
49. Можаева А. Миф в литературе ХХ века: структура и смыслы // Художественные ориентиры зарубежной литературы ХХ века. М.: ИМЛИ РАН, 2002. С. 305 329.
50. Мокровольський О. Цей шалено хоробрий Толкін... (Післямова) // Толкін Дж. Р. Р. Володар перснів: в 3 т. К.: Школа, 2002. Т. 1: Перстень з Мордору. С. 390 396.
51. Мэттьюз Дж. Традиция Грааля: Пер. с англ. М.: Изд-во Трансперсонального Ин-та, 1997. 160 с.
52. Новик Е.С. Система персонажей русской волшебной сказки // Структура волшебной сказки. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2001. С. 122 160.
53. Нямцу А. Традиционные сюжеты (проблемы теории) // Література і культурологія: Зб. наук. статей. Випуск 1. Чернівці: Рута, 2000. С. 35 50.
54. Оден У. В поисках героя // Толкин Дж. Сильмариллион. Статьи и письма: Сборник. М.: АСТ; СПб.: Terra Fantastica, 2000. С. 549 573.
55. Оден У. Герой Квеста // Урания. 1997. №2. С. 8 15.
56. Островский А.Б. Обоснование антропологии мышления // Леви-Строс К. Путь масок. М.: Республика, 2000. С. 13 18.
57. Павкін Д. Образ Чарівної Країни в романах Дж.Р.Р.Толкіна: лінгвокогнітивний аналіз. Дисканд. філол. наук: 10.02.04. Черкаси, 2002. 215 с.
58. Павкин Д. Топофон божественный мир в романе Дж.Толкиена Сильмариллион” // Вісник лінгвістичного ун-ту. Серія Філологія. 1999. Т. 2, № 2. С. 174 184.
59. Предания и мифы средневековой Ирландии: Пер.с ирл. / Под ред. Г. К. Косикова. М.: Изд-во МГУ, 1991. 284 с.
60. Проблемы структурного описания волшебной сказки / Е.М. Мелетинский, С.Ю. Неклюдов, Е.С. Новик, Д.М. Сегал // Структура волшебной сказки. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2001. С.11 121.
61. Пропп В. Я. Морфология волшебной сказки. М.: Лабиринт, 2001. 192 с.
62. Прохорова Н. Добродетели мира Толкина: деяние и недеяние // Знание сила. 1998. №. 9. С. 134 141.
63. Прохорова Н. Приглашение к бегству // Знание сила. 1997. № 8. С.150 157.
64. Рис А., Рис Б. Наследие кельтов. Древняя традиция в Ирландии и Уэльсе: Пер. с англ. М.: Энигма evidentis, 1999. 420 с.
65. Ростовцева И. Человек, отдавший себя Квесту. - http://urania.ru/fond/sbornik/rostovceva1.html
66. Рязанцева Т. Омріяний і недосяжний. Легенди про святий Грааль у дзеркалі світової літератури // Людина і світ. 2000. № 1. С. 44 48.
67. Рязанцева Т. Нотатки захопленого перекладача // Всесвіт. 1994. № 4. С.138 144.
68. Сапковский А. Вареник, или Нет золота в Серых Горах // Дорога без возврата: Повести, рассказы, эссе: Пер. с польск. М.: АСТ, 1999. С.408 446.
69. Скороденко В. Открытие мира // Иностранная литература. 1983. №5. С. 237 239.
70. Смирницкая О. Поэтическое искусство англосаксов // Древнеанглийская поэзия. М.: Наука, 1982. С.171 235.
71. Стеблин-Каменский М. Древнескандинавская литература. М.: Высш. школа, 1979. 192 с.
72. Стеблин-Каменский М.Саги об исландцах” и Сага о Греттире” // Сага о Греттире. Новосибирск: Наука, 1976. С.149 161.
73. Структура волшебной сказки. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001. 234 с.
74. Таскаева С. Особенности сюжетно-мотивной структуры легенды о Бэрэне и Лутиэн. Тезисы доклада // Тезисы докладов к Третьему Толкиновскому Се-минару, посвященному 111-летию Дж.Р.Р.Толкина. СПб., 2003. С.15 16.
75. Таскаева С. Творчество Дж. Р. Р. Толкина и английский модернизм. http://www.tolkien.ru/ttt/st/st_main.shtml.
76. Тихомирова Е.В. Альтернативная мифология для Англии, или Квест Профессора Толкина // Вікно в світ. Зарубіжна література: наук. дослідження, історія, методика викладання. 2001. № 3. С. 107 113.
77. Тихомирова Е.В. Квест в зоне диалога” альтернативной мифологии Толкина с традиционными мифологиями. Тезисы доклада // Тезисы докладов к Третьему Толкиновскому Семинару, посвященному 111-летию Дж.Р.Р.Толкина. СПб., 2003. С.13 14.
78. Тихомирова О.В. Концептуальні проблеми перекладу творів Джона Толкіна // Вісник Київського лінгвістичного ун-ту. Серія Філологія. 2001. Т. 4, № 1. С. 232 238.
79. Тихомирова О.В. Місце особистого квесту Арагорна в метаквесті Середзем’я (на матеріалі текстів Дж. Толкіна) // Мандрівець. Наукові записки при Києво-Могилянській Академії. 2003. № 4. С. 47 52.
80. Тихомирова О.В. Світоландшафт Арди: опозиція Аману і Середзем’я (на матеріалі текстів Дж. Р. Р. Толкіна) // Вісник Київського лінгвістичного ун-ту. Серія Філологія. 2003. Т. 6, № 1. С. 174 180.
81. Топоров В.Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ. Исследования в области мифопоэтического: Избранное. М.: Изд. группа Прогресс” Культура”, 1995. 624 с.
82. Топорова Т.В. Древнегерманские представления об ином мире // Представления о смерти и локализация Иного мира у древних кельтов и германцев. М.: Языки славянской культуры, 2002. С.340 433.
83. Фрэзер Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии: Пер. с англ. М.: АСТ, 1998. 784 с.
84. Хойслер А. Германский эпос и сказание о Нибелунгах: Пер. с нем. М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. 446 с.
85. Шеллинг Ф.В. Философия искусства / Под. общ. ред. М. Ф. Овсянникова: Пер. с нем. М.: Мысль, 1999. 608 с.
86. Шиппи Т. Толкин как послевоенный писатель // Знание сила. 1997. №12. С. 143 149.
87. Широкова Н.С. Культура кельтов и нордическая традиция античности. СПб.: Евразия, 2000. 352 с.
88. Штейнман М. Поэтика английской иносказательной прозы ХХ века (Дж. Р.Р. Толкиен и К.С. Льюис): Автореф. дис канд. филол. наук.: 10.01.05 / Рос. гос. гуманит. ун-т. М., 2000. 20 с.
89. Эко У. Заметки на полях Имени розы”// Имя розы: Пер. с ит. СПб.: Симпозиум, 2000. С. 596 644.
90. Элиаде М. Миф о вечном возвращении: Пер. с фр. СПб.: Алетейя, 1998. 250 с.
91. Энциклопедия короля Артура и рыцарей Круглого Стола / Сост. А. Комаринец. М.: АСТ, 2001. 461 с.
92. Aldrich K. The Sense of Time in Tolkien’s The Lord of the Rings // Tolkien: A Celebration. Collected Writings on a Literary Legacy / Ed. By J.Pearce. San Francisco: Ignatus Press, 1999. P. 86 101.
93. Anglo-Saxon Verse / Ed. by R.Hamer. L.: Faber and Faber, 1970. 207 p.
94. An Introduction to Elvish / Ed. by J. Allan. Somerset: Bran’s Head Books, 1995. 336 p.
95. Auden W.H. The Quest Hero // Tolkien and the Critics. L.: Notre Dame, 1976. P. 40 61.
96. Bettridge W. E. Tolkien’s New” Mythology // Mythlore. 1990. № 62. P. 27 31.
97. Beowulf. A new verse translation by S. Heaney. N.Y., L.: W.W.Norton & Company, 2001. 217 p.
98. Bradley M. Z. Men, Halfings, And Hero-Worship // Tolkien and the Critics. L.: Notre Dame, 1976. P. 109 127.
99. Bryce D. The Mystical Way and the Arthurian Quest. York Beach, Maine: Samuel Weiser Inc., 1996. 145 p.
100. Caldecott S. Over the Chasm of Fire: Christian Heroism in The Silmarillion and The Lord of the Rings // Tolkien: A Celebration. Collected Writings on a Literary Legacy / Ed. by J.Pearce. San Francisco: Ignatus Press, 1999. P. 17 33.
101. Campbell J. The Hero with a Thousand Faces. Glasgow: Fontana Press, 1993. 416 p.
102. Carpenter H. J.R.R.Tolkien. A Biography. L. : Harper Collins, 1995. 288 p.
103. Carter L. Tolkien: a Look Behind the Lord of the Rings. N.Y.: Ballantine Books, 1976. 224 p.
104. Celtic Mythology. New Lanark: Geddes&Crosset, 1999. 480 p.
105. Chance J. Tolkien’s Art: A Mythology for England. Lexington: University Press of Kentucky, 2001. 262 p.
106. Clair G. An Overview of the Northern Influences in Tolkien’s Works // Proceedings of the J.R.R. Tolkien Centenary Conference. Milton Keynes: Tolkien Society, 1996. P. 63 67.
107. Clair G. Volsunga Saga and Narn: Some Analogies // Proceedings of the J.R.R. Tolkien Centenary Conference. Milton Keynes: Tolkien Society, 1996. P. 68 72.
108. Clark G. J.R.R.Tolkien and the True Hero // J.R.R.Tolkien and His Literary Resonances. Westport: Greenwood Press, 2000. P. 39 51.
109. Coren M. J.R.R.Tolkien. The Man Who Created The Lord of the Rings. Toronto: Stoddart Publishing, 2001. 135 p.
110. Crabbe K. The Nature of Heroism in a Comic World // Readings on J.R.R. Tolkien / Ed. By K.Koster. San