МІФОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС У РОМАНАХ Ж.-М. Г. ЛЕ КЛЕЗІО ТА ТАГАРА БЕН ДЖЕЛУНА

brief description

Інститут філології
Кафедра зарубіжної літератури

На правах рукопису

М’ястківська Вікторія Володимирівна

УДК 821.133:82-343

Міфологічний дискурс
у романах Ж.-М. Г. Ле Клезіо та Тагара Бен Джелуна

10. 01. 04 Література зарубіжних країн
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
канд. філол. н., проф.
Жлуктенко Наталія Юріївна

Київ 2003

ЗМІСТ

Вступ 4
Розділ 1. Актуальний стан міфокритичних досліджень 11
1.1. Теоретичне підґрунтя розвитку сучасної міфокритики 12
1.2. Анатомія критики” Н. Фрая як найзагальніша міфокритична
теорія літературного розвитку 15
1.3. Роботи М. Еліаде як теоретичне підґрунтя розвитку сучасної
французької міфокритики 25
1.4. Французька міфокритична школа (кінець 50-х 90-ті роки) 38
1.4.1. Теорія і практика міфокритики у Ж. Дюрана 39
1.4.2. Зв’язок літератури й міфології у П. Брюнеля 46
1.5. Дослідження проблем міфопоетики у творчості
Ж.-М. Г. Ле Клезіо і Т. Бен Джелуна 49
Розділ 2. Міфологічний образ світу в романах Ж.-М. Г. Ле Клезіо
і Т. Бен Джелуна 62
2.1. Міфологізація часу в романах Ж.-М. Г. Ле Клезіо і Т. Бен Джелуна 63
2.1.1. Аспекти взаємодії профанного і міфічного часу 64
2.1.2. Художні моделі екзистенційного повернення до витоків 87
2.1.3. Декорації часу в романах 98
2.2. Міфологічні риси простору в романах Ж.-М. Г. Ле Клезіо
та Т. Бен Джелуна 107
2.3. Міфопоетична інтерпретація першоелементів 121
2.4. Числова організація світу 141
Розділ 3. Ініціаційний пошук героя 145
3.1. Специфіка ініціації в ранніх романах Ж.-М. Г. Ле Клезіо 145
3.2. Етапи ініціації в романах Ж.-М. Г. Ле Клезіо 80 90-х років 151
3.3. Ініціація в романах Т. Бен Джелуна 160
Розділ 4. Особливості міфологічного наративу в романах 172
4.1. Міфологізація слова у Ле Клезіо 172
4.2. Міфологізм оповіді у Бен Джелуна 181
Висновки 187
Список використаних джерел 194

ВСТУП

У процесі всього історичного розвитку західноєвропейська література постійно зберігала генетичні й типологічні зв’язки з міфологічною спадщиною первісних епох, однак в її еволюції важливе місце належало процесу деміфологізації. Проте література ХХ століття засвідчує тенденцію до реміфологізації, значно масштабнішої у порівнянні з попередніми епохами.
Почуття відчуження й абсурдності буття у механістичному світі, розчарування у прогресі й у позитивістських шляхах освоєння дійсності, спричинені суспільно-історичними процесами й потрясіннями першої половини ХХ ст., привели багатьох європейських письменників до прагнення осмислити духовні процеси, які відбуваються, й повернути втрачене гармонійне світовідчуття, що сприяло їхнім пошукам у царині міфотворчості. За словами відомого дослідника міфів Мірчі Еліаде, розуміння міфу колись вважатиметься одним з найкорисніших відкриттів ХХ ст.” [27, 137]
Міфологічний дискурс виявився зручним кодом для опису природи і суспільства завдяки властивим йому символічності, цілісності світосприйняття, космізуючому значенню. Як свідчить Мірча Еліаде, в літературі більше, ніж в інших мистецтвах, помітний бунт проти історичного часу, бажання виявити й знайти інші часові ритми, ніж ті, в рамках яких ми вимушені жити і працювати” [121, 190], що є проявом міфологічного мислення. Так міф, навіть літературний, виступає способом вирішення екзистенційних проблем, а у ХХ ст. ще й забезпечує плідне поєднання давньої міфологічної спадщини із сучасною інтелектуальною думкою.
Французькі письменники-модерністи часто знаходили у паралелях із християнською чи античною міфологією первісні мотиви людських доль, вчинків, характерів і надавали традиційним мотивам осучаснених форм та інтерпретацій (пригадаймо, принаймні, драматургію Ж. Жіроду, Ж. Кокто, Ж. Ануя, Ж.-П. Сартра та відоме есе А. Камю Міф про Сізіфа”).
В умовах поглиблення процесів дегуманізації суспільства й культурного життя, загальної уніфікації й глобалізації міфологізм у французькій літературі другої половини ХХ ст. залишається важливим естетичним і світоглядним елементом художнього дискурсу. Найяскравіше він проявляється у жанрі роману. Часто міфопоетика слугує французьким авторам не стільки способом відтворення глобальної моделі світу (як у творах модерністів), скільки засобом акцентування конкретних чи навіть індивідуальних колізій за допомогою міфологічних схем і образів.
До того ж, в останні десятиліття у контексті постмодерністського мислення помітнішим стає вплив на літературні процеси у Франції донедавна маргінальних культур. Сучасна інтелектуалізована міфотворчість значно збагачується за рахунок рецепції фольклорних традицій віддалених народів Африки, Азії, Америки. Ця рецепція відбувається як прямо, так і опосередковано через поширення антропологічних і соціо-культурних досліджень.
Творче ставлення письменників постмодернізму до будь-якої традиції сприяє розширенню можливостей інтерпретації семантики й організації міфопоетичних художніх текстів. Міфологічний дискурс у літературі як один із чинників створення багаторівневості тексту, заохочує до його інтертекстуального прочитання. Окрім того, фактор свідомої авторської міфотворчості та постмодерністська відкритість будь-яким парадигмам роблять продуктивним застосування міфокритичної методології аналізу саме до сучасних художніх творів.
Актуальність обраної теми зумовлена перш за все тим, що, якщо міфотворчість письменників-модерністів факт не тільки загальновизнаний у сучасному літературознавстві, але й ґрунтовно досліджений (згадаймо, принаймні, роботи Д. Затонського [33], А. Кофмана [52], Є. Мелетінського [68], А. Нямцу [82; 83] та ін.), то проблема функціонування міфологічного дискурсу у творах письменників останньої третини ХХ ст., при наявності значної кількості публікацій про поетику постмодернізму взагалі, тільки розробляється (це засвідчує, зокрема, дисертація Н. Ліхоманової [62], присвячена узагальненню постмодерністської рецепції міфу у європейському романі ХХ ст.).
Так само недослідженою вітчизняними критиками залишається проблема міфопоетики в сучасному франкомовному романі. Хоча загалом дослідження французької літератури в українському літературознавстві тривають, але присвячені вони переважно або певним художньо-естетичним явищам (Л. Єрємєєв [29]; Л. Мироненко [74]), або жанровим різновидам окремих літературних форм (Г. Рягузова [94]), або найчастіше інтерпретації творчості окремих авторів (В. Фесенко [108]; С. Іванова [43] та ін.]. Чи не єдиною спробою аналізу міфопоетичних структур у французькому романі ХХ ст. є недавня дисертація Ю. Ващенко [12], присвячена трилогії Г. Шевальє про Клошмерль.
При цьому міфотворчість французьких романістів останньої третини ХХ ст. явище цікаве і багатогранне. Одним із яскравих і показових прикладів міфологічного дискурсу у франкомовному романі є творчість француза Жана-Марі Гюстава Ле Клезіо (Jean-Marie Gustave Le Clézio) і марокканського автора Тагара Бен Джелуна (Tahar Ben Jelloun).
На Заході їхні твори завжди привертають увагу як широкого читацького загалу (у Франції вони неодноразово ставали бестселерами), так і літературознавців. Водночас, в Україні ці автори майже невідомі читачу через відсутність перекладених творів (виняток становлять лише кілька оповідань Ле Клезіо, опублікованих у різний час у періодичних виданнях, та роман Пустеля”, перекладений російською мовою у 1984 році). Відповідно, ґрунтовні вітчизняні дослідження, присвячені міфопоетиці романів Ле Клезіо і Бен Джелуна, на сьогодні відсутні. Російська дослідниця С. Прожогіна у розділі про Бен Джелуна зі своєї монографії потрактовує прозу письменника здебільшого у традиційному ключі „соціально-критичного реалізму” [88, 201].
Зарубіжні критики у доробку названих авторів завжди відзначали складність або й не неможливість визначення їхніх жанрово-стильових домінант, віднесення до певної літературної течії. Ранні романи прозаїків порівнювали з естетикою нового роману” й екзистенціалізму, пізніші тексти з естетикою реалізму чи постмодернізму. Зрештою, твори романістів дійсно дають підстави для таких співставлень, однак у них завжди залишалися важливі елементи, які не вкладалися у таку класифікацію, даючи поштовх для нових досліджень. Серед західних досліджень існують такі, які торкаються проблем міфопоетики у творах Ле Клезіо або Бен Джелуна, однак вивчають вони загалом лише окремі її аспекти, тоді як системних розробок з даної проблеми ми не виявили. Тим паче відсутні порівняльні дослідження творів двох романістів, близьких як у творчості, так і в житті.
Актуальність обраної теми зумовлена й характером методологічного підходу, оскільки в українському літературознавстві помітно зростає інтерес до методів західної критики і міфокритики зокрема, яку на сьогодні визнають перспективною в нашій літературній науці [86, 1].
Таким чином, проведення послідовного й системного міфокритичного аналізу функціонування міфологічного дискурсу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна має вагоме теоретичне значення, оскільки може сприяти поширенню й адаптації методів міфокритики, поглибленню розуміння як особливостей поетики даних авторів, так і специфіки розвитку сучасного франкомовного роману.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась на кафедрі зарубіжної літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка в рамках комплексної науково-дослідної теми Закономірності літературного процесу ХХ століття: підсумки і проблеми”.
Об’єктом дисертаційного аналізу є вісім романів Ж.-М. Г. Ле Клезіо 60-90-х років (Протокол” (Le Procès-verbal), 1963; Потоп” (Le Déluge), 1966; Книга втеч” (Le Livre des fuites), 1969; Війна” (La Guerre), 1970; Пустеля” (Désert), 1980; Блукаюча зірка” (Etoile errante), 1992; Карантин” (La Quarantaine), 1995; Золота рибка” (Poisson d’or), 1997), які представляють специфіку міфотворчості автора впродовж значного періоду його творчої діяльності, та чотири романи Тагара Бен Джелуна 80-90-х рр. (Дитина з піску” (L’Enfant de sable), 1985; Священна ніч” (La Nuit sacrée), 1987; Опущені очі” (Les yeux baissés), 1991; Ніч помилки” (La Nuit de l’erreur), 1997), оскільки саме у зазначений період франкомовний марокканський письменник стає відомою та впливовою персоналією літературного процесу Франції.
Актуальність теми дослідження, як і вибір текстів для аналізу, обумовили мету роботи виявити основні аспекти функціонування міфологічного дискурсу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна як цілісної, всеохоплюючої і впорядкованої системи.
Досягнення задекларованої мети передбачає розв’язання наступних завдань:
* окреслити теоретичні параметри оцінки міфологічного дискурсу в творах Ле Клезіо і Бен Джелуна;
* продемонструвати можливості й продуктивність практичного застосування методологічного апарату міфокритики щодо сучасних текстів;
* проаналізувати міфопоетичне начало романів Ле Клезіо і Бен Джелуна на різних рівнях тексту: сюжетно-композиційному (спостереження за міфологічною семантикою хронотопу, матеріальних декорацій, числової організації світу); образно-семантичному (дослідження специфіки міфо-ритуальних схем ініціації у долі протагоністів, символізації й архетипізації образів); лексично-наративному (з’ясування символіки імен, способів художнього відтворення оповідної манери міфу);
* встановити особливості еволюції міфотворчості письменників та порівняти специфіку міфологічного наративу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна.
Досягнення визначеної мети роботи вимагало застосування комплексу як традиційних для вітчизняного літературознавства методів дослідження (урахування культурно-історичного контексту творчості письменників, залучення елементів порівняльно-типологічного й семантичного аналізу), так і таких, що все активніше засвоюються українськими критиками (передусім, широко практикованого на Заході міфокритичного аналізу тексту). Власне, саме міфокритичний підхід є, на наш погляд, найадекватнішим при вивченні обраного предмету дослідження основних аспектів міфологічного дискурсу у сучасному франкомовному романі.
При аналізі деяких аспектів міфу й міфопоетики в літературі методологічною базою для нас стали розробки таких учених, як М. Бахтін, Є. Мелетінський, В. Топоров, О. Козлов, А. Нямцу та інших.
Застосування елементів архетипного і символічного аналізу в дисертації грунтується на концепціях К.-Ґ. Юнґа і Н. Фрая. Проте, при врахуванні досягнень засновників міфокритики особлива увага приділялася франкомовним теоретикам. Приміром, елементи структурального аналізу для опису міфопоетики художнього тексту в дисертації базовані на теорії К. Леві-Строса і розробках сучасного французького міфокритика Жільбера Дюрана.
Основною ж теоретичною базою для аналізу художнього тексту та для розуміння специфіки міфологічного дискурсу стали роботи відомого франко-румунського дослідника міфів Мірчі Еліаде. Його дослідження проблем архаїчної міфології й ритуалів, їхнього збереження та трансформації сьогодні, зв’язків із символами, архетипами, образними структурами мають виняткове значення для розуміння сутності сучасного міфологічного дискурсу як основної структури суспільного й культурного життя та літературної творчості. Теорії Еліаде є плідними стосовно аналізу художніх текстів Ж.-М. Г. Ле Клезіо, оскільки останній добре знайомий із доробком Еліаде. Тому дослідження авторської міфопоетики у даному разі може бути особливо продуктивним, зважаючи ще і на її свідомий характер.
Звернення до міфокритичного підходу та спроба його комплексного застосування становлять науково-теоретичну новизну дослідження, оскільки методи міфокритики до обраного художнього матеріалу досі на вітчизняних теренах не застосовувались. Новим для вітчизняної науки є й сам об’єкт аналізу романний доробок Ж.-М. Г. Ле Клезіо і Т. Бен Джелуна. Окрім того, вперше як у вітчизняному, так і в зарубіжному літературознавстві встановлено й проаналізовано ряд типологічних збігів у творах згаданих авторів.
Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їхнього використання в ході подальшого дослідження особливостей авторської міфопоетики та розвитку сучасного франкомовного роману. Матеріали дисертації можуть бути корисними при розробці загальних (історія зарубіжної літератури, теорія літератури) та спеціальних (французький роман ХХ ст., історія та теорія літературної критики) вузівських курсів. Також результати дослідження варто враховувати при відборі сучасних творів французької літератури для перекладу й видання.
Апробація роботи здійснювалась у процесі її обговорення на кафедрі зарубіжної літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка; в доповідях на наукових аспірантсько-студентських конференціях при КНУ ім. Тараса Шевченка (1998, 1999 роки); на міжнародній науковій конференції Наукова спадщина професора Ю. О. Жлуктенка та сучасне мовознавство” (Київ, 21 вересня 2000 р.); на міжвузівській молодіжній науковій конференції Міф і ритуал у традиційній та новітній культурі” (Київ, 1 березня 2001 р.); на міжвузівській науковій конференції Культурний потенціал мовного знака і концептосфера етносу” (Київ, 17 жовтня 2001 р.); на міжвузівській науковій конференції Проблеми і підсумки розвитку західних літератур у ХХ ст.” (Київ, 1 2 листопада 2001 р.).
Результати дослідження представлені у шести публікаціях, п’ять з яких у фахових виданнях ВАК України.
Структура дослідження визначається логікою вивчення поставленої проблеми і підпорядкована почерговості розв’язання визначених завдань. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів (які вміщують 3 схеми і 7 таблиць), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг основного тексту становить 193 сторінки; список використаних джерел включає 274 найменування

bibliography

ВИСНОВКИ

Зростання інтересу до методології міфокритичного аналізу літературних творів у сучасному українському літературознавстві, засвідчене рядом дисертаційних робіт і публікацій кінця 1990-х початку 2000-х років [5; 10; 11; 23; 44; 79; 83; 85; 86; 93; 96; 101; 125] сприяє розширенню можливостей вітчизняної критики інтерпретувати тексти як національної, так і зарубіжної літератури.
Застосування міфокритичного підходу для дослідження романів сучасних франкомовних письменників Ж.-М. Г. Ле Клезіо та Тагара Бен Джелуна довело не лише свою доцільність і вмотивованість, але й продуктивність та сприяло досягненню поставленої мети виявленню основних аспектів функціонування міфологічного дискурсу в обраних романах як цілісної, всеохоплюючої і впорядкованої системи та виведенню спільних особливостей міфопоетики у франкомовних романах обох авторів.
Втім, оскільки обидва автори продовжують активну літературну діяльність, демонструючи суттєву еволюцію художньо-естетичних домінант, можливими є й подальші модифікації міфопоетичного дискурсу в їхніх романах. Як справедливо зазначив Лахсен Музуні, один із дослідників творчості марокканського автора, існує стільки бен джелунів, скільки існує його романів” [225, V]. Тому проведене дослідження передбачає продовження розробки системи вивчення міфопоетики Ле Клезіо і Бен Джелуна на основі нового художнього матеріалу.
Результати проведеного нами аналізу свідчать також про притаманну сучасним романістам варіативність міфологічного дискурсу, що до певної міри протистоїть універсалістським висновкам Н. Ліхоманової [62]. Всупереч її твердженню про те, що „важко знайти приклад постмодерністського роману, в якому б демонструвалася модель власної міфотворчості, що формується на основі використання архаїчних засобів для створення власної системи символів” [62, 6], ми доводимо, що обом франкомовним авторам вдалося створити власний художній світ саме на основі органічно поєднаних і трансформованих міфологічних моделей. При цьому, як показав аналіз текстів, письменники не обмежуються використанням лише таких міфологічних мотивів як мотиви подорожі, пошуку, лабіринту, мотив учня та учителя [62, 8] і не вбачають в них виключно засоби реалізації художньо-естетичних засад постмодерністського роману. Результати представленого текстуального аналізу ставлять під сумнів також те, що „особливого статусу в постмодернізмі набуває момент своєрідного „розвінчання” міфу, викриття його „ілюзорної” природи, іронічне тлумачення, створення, на противагу традиційним, власних міфів сучасності” [62, 14]. На нашу думку, міфологічний дискурс романів Ле Клезіо і Бен Джелуна не спрямований лише на деконструкцію міфу, а має й інтегруючу функцію.
Використовуючи у ході дослідження міфокритичну систему й теорію міфу М. Еліаде, ми пересвідчилися у конструктивності цієї парадигми критичного дискурсу. Вона виправдала себе не тільки у розвитку міфокритики наступними поколіннями французьких теоретиків (згадаймо, принаймні, Ж. Дюрана й П. Брюнеля), але й для безпосереднього розгляду творів. За допомогою міфем, виділених Еліаде та його послідовниками, уможливлюється простеження структури й семантики художнього тексту. Також аналіз романів показав можливість поєднання положень Еліаде із теоретичними висновками інших міфологів (К.-Ґ. Юнґа, Н. Фрая, К. Леві-Строса, Ж. Дюрана), що виявляє гнучкість застосування даної концептуальної парадигми.
Вивчення міфологізації часу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна показало перш за все присутність специфічного авторського бачення часу як постійної взаємодії двох його рівнів: профанного й міфічного. Дія більшості творів відбувається в умовному часі. Навіть авторські вказівки дат не створюють враження дійсної історичності, оскільки час романів є складним переплетенням повторення теперішніх і минулих, історичних і міфічних подій, що у масштабі окремих творів спричиняє виникнення ефекту циклічного часу.
При цьому герої романів, подібно до представників традиційних суспільств, намагаються, хоча б тимчасово, втекти” від буденної тривалості у час міфічний. Виділяються кілька способів такого переходу в часі. Герої Ле Клезіо і Бен Джелуна іноді відмовляються від точного відліку часу, віддаючи перевагу перебуванню у позачасовому вимірі. Їхня втеча від профанного часу може здійснюватися паралельно до втечі у просторі, причому у Ле Клезіо вона часом має тенденцію руху від цивілізації до природи. Важливим фактором переходу у іншу тривалість служить у романах ретроспекція. У пізніх романах Ле Клезіо іншим постійним способом долучення до сакрального часу є здійснення ритуалів, тоді як у Бен Джелуна ритуальні дійства, навпаки, не сприяють гармонізації життя персонажів, а спричиняють страждання героїв чи поглиблюють їх. Окрім того, якщо герої Ле Клезіо здатні долати профанність за допомогою долучення до етнічних міфів, осяяння чи творчого екстазу, то героїні Бен Джелуна досягають переходу в іншу тривалість завдяки стану екзальтації, сновидінням чи ясновидінню, мріям. Зрештою, для обох романістів характерним є погляд на письмо та на вигадування й розповідь історій як на способи звільнення від буденного часу.
Міфологізація часу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна, за нашими спостереженнями, відбувається за рахунок звернення до двох міфологічних типів екзистенційного повернення до витоків. Першим з них є швидка реінтеграція первинної ситуації, яка може втілюватися або у прагнення героїв знищити зіпсований світ, щоб відтворити його з першоелементів, або у їхньому намаганні повністю позбутися власних спогадів про минуле, щоб заново побудувати своє життя (ранні романи Ле Клезіо й початок романної дії у Бен Джелуна). Другий тип полягає у поступовому поверненні до витоків, у ретельному й вичерпному пригадуванні героями історичних, міфологічних, індивідуальних подій, щоб зрозуміти і влаштувати своє теперішнє життя (пізні романи Ле Клезіо й фінальна стадія пошуків героїв у Бен Джелуна).
При цьому, обидва типи повернення передбачають не стільки індивідуальну інтроспекцію, скільки здобуття героями гармонії зі світом та з власним минулим, долучення до міфічного часу, досягнення ними екзистенційного рівня пізнання універсального.
Через вибір авторами певних декорацій часу (пори року та часу доби) проявляються універсальні символи й архетипи. У результаті аналізу помічено традиційний підхід обох авторів до асоціювання подій з певним сезоном. Так, якщо зима пов’язується зі смертю, з початком нового бачення світу героями, зі втечею, з їхнім часто безрезультатним пошуком землі обітованої, а осінь з розривом старих стосунків і початком нових, з народженням дітей, то літо й весна в романах письменників стають часом нестерпної спеки, наростанням напруги, апофеозу дії, повернення героїв на батьківщину. Так у створенні романних декорацій часу присутні два важливих міфологічних процеси: подолання антиномій через медіацію (образи зими осені) та циклічність подій відповідно до природного циклу: початок нового бачення світу, нових стосунків, народження, втеча (осінь зима) зростання напруги, апофеоз, повернення (весна літо) заспокоєння, безрезультатний пошук, смерть (осінь зима).
Так само долі героїв романів, як і в міфах, також співвідносяться зі зміною часу доби: на сході сонця, вранці відбуваються народження дітей, втечі, переїзди; вдень, коли сонце в зеніті, помітно напругу, апофеоз дії; увечері, на заході сонця припинення блукань, розчарування, віртуальне перенесення до іншого світу; вночі у темряві виникає можливість пережити надприродний досвід.
Категорія простору, пов’язана з категорією часу, також виступає в аналізованих творах як функціональна система архетипових значень. Так, простір у ранніх романах Ле Клезіо і деяких творах Бен Джелуна (Дп, частково Нп) обмежується лабіринтом сучасного індустріального (у ЛК) чи східного (у БДж) міста. Вихід героя з цього простору можливий тільки через знищення останнього (у французького автора) або через власне зникнення, розчинення у безлічі варіантів історії (у марокканського автора). Однак у замкненому просторі міста звільнення й віднайдення гармонії героями ускладнене або й неможливе.
Простір пізніх романів Ле Клезіо та деяких романів Бен Джелуна (Сн, Оо, частково Нп) видається відкритим завдяки частим далеким подорожам героїв. Помітна певна симетрія й циклічність цих подорожей, оскільки вони так чи інакше відтворюють схему руху з батьківщини на півдні до чужої країни на півночі й повернення додому, а у Ле Клезіо ще й повторюють подорожі предків героїв (Пс, Бз, К). Водночас, як і в міфах, простір батьківщини, півдня є здебільшого аналогом відкритого Космосу, свого” простору, а чужа земля, північ аналогом Хаосу, незвичного замкнутого простору. Тоді подорож більшості героїв на північ пов’язується з рухом до периферії Всесвіту, з випробуваннями ініціації, а приїзд на батьківщину, на південь з поверненням до центру світу і віднайденням гармонії.
Як у Ле Клезіо, так і у Бен Джелуна архетипові декорації простору (берег моря чи пустеля, гора або просто узвишшя) асоціюються з міфічною безмежністю й відкритістю Космосу та з образом Світового дерева, яке уможливлює зв’язок Землі й Неба. Справді, саме в цих просторових декораціях герої обох авторів часто здійснюють свій вихід з профанного часу.
Матеріальна структура світу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна, створена із фундаментальних першоелементів Всесвіту (землі, води, вогню, повітря), також підпадає під загальний процес міфологізації. Помітною є багаторівневість образу кожної зі стихій та поєднання в її семантиці кількох, часто протилежних значень. У ранніх романах Ле Клезіо елементи виступають, з одного боку, зіпсованими, штучними конструктами цивілізації, втраченого раю” універсуму, а з іншого, потенційно непідкореними силами. У пізніх романах Ле Клезіо й творах Бен Джелуна першоелементи зберігають для героїв свій первісний сакральний сенс. Будучи базовими складовими природи, вони сприймаються як могутні, непізнані стихії, водночас життєдайні й руйнівні.
У обох письменників спостерігається створення схожої міфопоетичної моделі світу, організованої за принципами традиційної числової символіки. Як і в міфології, в романах основна система значень пов’язана з числами космогонічного характеру (1 знак цілісності, початку; 2 символ єдності й боротьби протилежностей; 3 основна константа макрокосму та його динаміки, знак вертикального поділу Світового дерева; 4 символ статичної цілісності світу й людини, знак горизонталі Світового дерева; 7 повна модель світобудови).
Процес пошуків героями Ле Клезіо і Бен Джелуна свободи й гармонії зі світом співмірний з ритуалом ініціації. У обох випадках присутні повернення назад до витоків і моменту творення, пізнання універсалій та змужніння героя. Як і в традиційних культурах, в романах загалом зберігається основна схема ритуалу ініціації у трьох його основних стадіях: вихід індивіда з власного суспільства, його відрив від звичних підвалин життя; тривалі випробування і посвячення у традиції народу; повернення ініційованого додому у якісно іншому духовному й соціальному статусі. Обидва письменники тлумачать архетипову семантику ініціації як смерть” для навколишнього середовища й буденного життя, перебування ініційованого у царстві тіней з метою випробувань та, зрештою, як нове народження і сходження з того світу.
У Ле Клезіо ініціаційні випробування навіть чітко структуровані і включають кілька послідовних етапів:
Ø усвідомлення ситуації розриву між людиною і світом (ранні романи) та між людиною і соціумом й інтеграція у природний світ (пізні романи);
Ø розкриття глибинних міфо-синкретичних структур мислення;
Ø долучення до фольклорно-історичних міфів народу (пізні романи);
Ø досвід реальної втечі чи подорожі.
Якщо ініціація в ранніх романах Ле Клезіо приводить героя до тимчасового припинення пошуків гармонії, то у пізніх до її досягнення, подолання страху перед невідомим і смертю, повторення ним шляху предків, повернення додому, до материнства. У Бен Джелуна послідовна структурація етапів випробувань ускладнена їхньою неоднорідністю в різних романах, хоча присутні певні паралелі з романами Ле Клезіо: усвідомлення деякими героями розриву з соціумом й інтеграція у природний світ; розкриття глибинних міфо-синкретичних структур мислення; досвід реальної втечі чи подорожі героя. За підсумками, порівняно з Ле Клезіо, ініціація у марокканського автора виявляється спрощеною і варіює у різних творах: героїні звільняються від тягаря минулого, часом гармонізують власне життя.
В обох романістів, причому, більшою мірою у Бен Джелуна, присутня система архетипових образів, які супроводжують ініціаційний пошук героїв (архетипи аніми, колективного підсвідомого”, Мудрого Старця, Великої Матері та ін.). Водночас, для марокканського автора поряд із традиційним міфологізуванням, помітна тенденція до переосмислення автентичних міфомоделей.
Функціонування міфологічного дискурсу у романах Ле Клезіо і Бен Джелуна проявляється й на наративному рівні творів. Обидва автори стверджують значимість і магічну впливовість слова на світ і людину. Наділене сакральним сенсом слово сприймається як друга реальність, долучення до якої веде героїв до екзистенційного пізнання світу й до можливості виходу з профанного часу. Герої обох авторів проходять ініціацію через слово (слухання, читання, вигадування оповідей, міфів, пророцтв тощо). Так само й для читача рецепція романів франкомовних авторів, стеження за перипетіями доль персонажів, декодування міфосемантики й інтертекстуальності творів перетворюється одночасно на вихід з власної буденності та своєрідну ініціацію.
У романах як Ле Клезіо, так і Бен Джелуна присутні численні ознаки оповідної манери міфу:
Ø міфологізація імен героїв;
Ø поетичність і притчевість форм нарації;
Ø символізація й архетипізація образів, моделей пошуку й ініціації, мотивів відновлення гармонії, повернення втраченого раю”, Золотого віку, подорожі у природне середовище тощо;
Ø циклічність;
Ø потенційна незавершеність оповіді;
Ø використання техніки лейтмотивів і варіацій однієї теми;
Ø імітація наративу фольклорних текстів (міфів, казок, легенд, пророцтв тощо).
Також, гра авторів з читачем і текстом, з хронотопом та образністю романів наближає їхні твори до іронічного модусу літератури (за Н. Фраєм), а тяжіння їх до демонічної символіки є однією з ознак повернення сучасного франкомовного роману до міфу через іронічний модус.

Таким чином, аналіз міфопоетики романів Ж.-М. Г. Ле Клезіо й Т. Бен Джелуна на сюжетно-композиційному, образному й наративному рівнях виявив типологічну спорідненість художнього світу обох авторів, їхню орієнтацію не тільки на естетичні засади постмодернізму, але й на залучення до своєї сфери мультикультуральних і міфологічних парадигм, що засвідчує органічність процесу реміфологізації у франкомовних романах останньої третини ХХ ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреев Л. Г. Планета Земля Жана-Мари-Гюстава Леклезио // Леклезио Ж.-М.Г. Пустыня. М.: Радуга, 1984. С. 5 14.
2. Андреев Л. Г. Современная литература Франции. 60-е годы. М.: Изд-во Московского университета, 1977. 368 с.
3. Андреев Л. Г. Французская литература и «конец века» // Вопросы литературы. М.: Известия, 1986. - № 6. С. 75 112.
4. Аникин Г. В. Контекст канадской литературной критики // Направления и тенденции в современном зарубежном литературоведении и литературной критике. Вып. 1. М.: Ин-т научной информации по общественным наукам. Ин-т мировой литературы им. М. Горького, 1974. С. 155 169.
5. Антрофійчук В. І., Нямцу А. Є. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200 с.
6. Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках. М.: Наука, 1988. 329 с.
7. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. лит., 1975. С. 234 405.
8. Бахтин М. М. Творчество Ф. Рабле и народная культура средневековья и ренессанса. - М.: Худож. лит., 1990. 544 с.
9. Бахтин М. М. Эпос и роман / О методологии исследования романа // Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. лит., 1975. С. 447 483.
10. Бондарєва О. Є. Художня реалізація міфопоетичної свідомості в українській драмі 80-х років ХХ століття / Автореф. дис... канд. філол. н. К.: Національний пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, 2000. 20 с.
11. Боярська Л. В. Дилогія Василя Земляка Лебедина зграя” та Зелені млини” і проблеми міфологічного типу мислення / Автореф. дис... канд. філол. н. К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2001. 16 с.
12. Ващенко Ю. А. Художній світ Г. Шевальє (народно-сміхові та міфопоетичні структури в трилогії про Клошмерль / / Автореф. дис... канд. філол. н. Д.: ДНУ, 2002. 19 с.
13. Вейман, Роберт. История литературы и мифология. М.: Прогресс, 1975. 344 с.
14. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
15. Виноградова Л. Н. Календарные переходы нечистой силы во времени и пространстве // Концепт движения в языке и культуре. М.: Индрик, 1996. С. 166 184.
16. Галаганова С. Учение Э. Виппера о мифе как средстве массовой коммуникации // Теории, школы, концепции. Художественный текст и контекст реальности. М.: Наука, 1977. С. 163 174.
17. Гнатюк, Ольга. Трансформація фольклорного матеріалу у літературному тексті // Молода нація: альманах. К.:Смолоскип, 1997. - № 5. С. 85 91.
18. Голосовкер Я. Э. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 218 с.
19. Гримм Я. Немецкая мифология // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ ХХ вв. / Сост. Косиков Г.Н. М.: Изд-во МГУ, 1987. С. 54 71.
20. Грюнебаум Г. Э. Основные черты арабо-мусульманской культуры. М.: Наука, 1981. 228 с.
21. Дараган Н. Я. Очерк жизни и творчества // Элиаде, Мирча. Космос и история. М.: Прогресс, 1987. С. 3 26.
22. Денисова Т. Н. Головна течія” і контекст мультикультуралізму // Американська література після середини ХХ століття. К.: Довіра, 2000. С. 182 189.
23. Драненко Г. Ф. Особливості переосмислення міфу про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст. / Автореф. дис... канд. філол.. н. К.: НАН України, Інститут літератури ім. Т. Шевченка, 2002. 20 с.
24. Дьяконов И. М. Архаические мифы Востока и Запада. М.: Наука, 1990. 247 с.
25. Дьяконова Е. М. Введение // Восток - Запад: Литературные взаимосвязи в зарубежных исследованиях (сб.). - М.: ИНИОН АН СССР, 1989. С. 5 20.
26. Еліаде, Мірча. Мефістофель і андрогін // Еліаде, Мірча. Мефістофель і андрогін. К.: Основи, 2001. С. 303 467.
27. Еліаде, Мірча. Міфи, сновидіння і містерії // Еліаде, Мірча. Мефістофель і андрогін. К.: Основи, 2001. С. 117 301.
28. Еліаде, Мірча. Священне і мирське // Еліаде, Мірча. Мефістофель і андрогін. К.: Основи, 2001. С. 5 116.
29. Еремеев Л. А. Французский литературный модернизм. Традиции и современность. К.: Наукова думка, 1991. 120 с.
30. Завадовский Ю. Н. Волшебное зерно” и берберская литература // Таос-Амруш, Маргерит. Волшебное зерно. Сказки, легенды и песни берберов Кабилии. - М.: Наука, 1974. - С. 3 - 18.
31. Зарубежные исследования по семиотике фольклора. М.: Наука, 1985. 319 с.
32. Застенчивый классик. Интервью с Жан-Мари-Гюставом Ле Клезио // Литературная газета, 1995, № 7. С. 7.
33. Затонський, Дмитро. Про модернізм і модерністів. К.: Дніпро, 1972. 272 с.
34. Зенкин С. Люди пустыни // Литературное обозрение, 1985, № 3. М.: Правда. С. 66 68.
35. Зинченко В. Г., Зусман В. Г., Кирнозе З. И. Методы изучения литературы. Системный подход. М.: Флинта. Наука, 2002. 200 с.
36. Зонина Л.А. Тропы времени. М.: Художественная литература, 1984. 263 с.
37. Иванов В. В. Образы природной среды в знаковых системах культуры и искусства // Художественное творчество: вопросы комплексного изучения: Человек Природа Искусство. Л.: Наука, 1986. С. 20 30.
38. Иванов В. В., Топоров В. Н. Инвариант и трансформации в мифологических и фольклорных текстах // Типологические исследования по фольклору. М.: Наука, 1975. С. 44 76.
39. Иванов В. В., Топоров В. Н. Славянские языковые моделируюющие семиотические системы (древний период). М.: Наука, 1965. 247 с.
40. Ильин И. П. Восточный эстетический интуитивизм и западный иррационализм: «поэтическое мышление» как доминантная модель «постмодернистского сознания» // Восток - Запад: Литературные взаимосвязи в зарубежных исследованиях (сб.). - М.: ИНИОН АН СССР, 1989. С. 170 196.
41. Ильин И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 256 с.
42. Иорданский В.Б. Звери, люди, боги. Очерки африканской мифологии. - М.: Наука, 1991. - 319 с.
43. Іванова С. А. Жанрова своєрідність і комунікативні властивості прози Наталі Саррот / Автореф. дис... канд. філол.. н. Д.: ДНУ, 2001. 18 с.
44. Кіяновська, Маріанна. Засоби міфологізації персонажів у повісті М. Коцюбинського Тіні забутих предків” // Молода нація: альманах. К.:Смолоскип, 1997. - № 5. С. 113 119.
45. Клебанова М. Ю. Проблемы художественной целостности в трудах Нортропа Фрая // Типологические категории в анализе литературного произведения как целого. Кемерово: Кемеровский гос. ун-т, 1983. С. 44 52.
46. Козлов А. С. Мифологическое направление в литературоведении США. М.: Высшая школа, 1984. 176 с.
47. Козлов А. С. Мифологические школы в зарубежном литературоведении. Теории, школы, концепции. Художественный текст и контекст реальности. - М.: Наука, 1977. С. 144 153.
48. Козлов А. С. Семантико-символическая критика в США // Зарубежное литературоведение 70-х годов: Направления, тенденции, проблемы. М.: Наука, 1984. С. 217 242.
49. Козлов О. Міф і літературознавча думка США Вікно в світ. К.: Ін-т літератури ім.. Т. Г. Шевченка, 1999. - № 5. С. 167 178.
50. Котляр Е. С. Миф и сказка Африки. - М.: Наука, 1975. - 245 с.
51. Копистянська, Нона. Аспекти функціонування простору, просторової деталі в художньому творі // Молода нація: альманах. К.:Смолоскип, 1997. - № 5. С. 173 178.
52. Кофман А. Ф. Латиноамериканський художественный образ мира. М.: Специализир. изд.-торговое предприятие «Наследие», 1997. 318 с.
53. Кушке И. Г. Сказочный эпос берберов и его значение для франкоязычной литературы Марокко / Автореф. дисс... канд. филол. н. - М.: Ин-т востоковедения АН СССР, 1981. - 19 с.
54. Кэмпбелл, Джозеф. Герой с тысячью лицами: миф, архетип, бессознательное. К.: «София» Ltd., 1997. 336 с.
55. Леві-Строс, Клод. Міт і значення // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / Ред. Марія Зубрицька. Львів: Літопис, 1996. С. 343 356.
56. Леві-Строс, Клод. Структурна антропологія. К.: Основи, 2000. 387 с.
57. Ле Клезио Ж.-М.Г. Мондо // Иностранная литература, 1980, № 2. М.: Известия. С. 78 106.
58. Ле Клезио, Ж.-М. Г. Раскрывая себя, свидетельствовать о мире // Судьбы романа. М., 1975. С. 189 192.
59. Леклезио Ж.-М.Г. Пустыня. М.: Радуга, 1984. 416 с.
60. Ле Клезіо Ж.-М.Г. Провідник // Всесвіт, 1987, № 2. К.: Вид-во СП України. С. 129 136.
61. Литература и мифология: сб. Научных трудов. Л.: ЛГПИ, 1975. 144 с.
62. Ліхоманова Н. О. Постмодерністська рецепція міфу (на матеріалі європейського романного досвіду ХХ ст.) / Автореф. дис канд. філол. н. К.: Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2001. 20 с.
63. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. М.: Изд-во Московского университета, 1982. 480 с.
64. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. М.: Политиздат, 1991. 528 с.
65. Лотман Ю. М. О мифологическом коде сюжетных текстов // Сборник статей по вторичным моделирующим системам. Тарту: Изд-во Тартуского гос. ун-та, 1973. С. 86 - 90.
66. Медведева Н. Г. Взаимодействие мифа и романа в литературе // Современный роман: опыт исследования. М.: Наука, 1990. С. 57 68.
67. Мелетинский Е. М. Введение в историческую поэтику эпоса и романа. М.: Наука, 1986. 320 с.
68. Мелетинский Е. М. Поэтика мифа. М.: Наука, 1976. 409 с.
69. Мелетинский Е. М. Происхождение героического эпоса. М.: Изд-во восточной литературы, 1963. 463 с.
70. Мелетинский Е. М. От мифа к литературе. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2001. 170 с.
71. Мелетинский Е. М. Структурное исследование мифологии у К. Леви-Строса // Направления и тенденции в современном зарубежном литературоведении и литературной критике. Вып. 1. М.: Ин-т научной информации по общественным наукам. Ин-т мировой литературы им. М. Горького, 1974. С. 81 97.
72. Мелетинский Е. М. Структурно-типологический анализ мифов северо-восточных палеоазиатов (Вороний цикл) // Типологические исследования по фольклору. М.: Наука, 1975. С. 92 140.
73. Микушевич В. Испытание тайной. // Сказки Северной Африки: Газель с золотыми копытцами / Сост. Кушке И. Г. - М.: Худож. лит., 1988. - С. 5 - 14.
74. Мироненко Л. А. Жанрово-стильові пошуки у французькій романтичній прозі / Автореф. дис... д. філол. Н. К.: Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2000. 31 с.
75. Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2 т. - М.: Сов. энциклопедия, 1982.
76. Моттирони Е. Е. Французская мифокритическая школа // Соц. и гуманитарные науки: Отеч. и заруб. литература: Серия 7: Литературоведение: РЖ / РАН ИНИОН. Центр гуманитарных научно-информационных исследований. Отдел литературоведения. М., 2000. - № 4. С. 40 50.
77. Наливайко Д. С. Искусство: направления, течения, стили: В 2 т. К.: Мистецтво, 1983-1985. 365 с.
78. Наркирьер Ф. С. Французский роман наших дней. М.: Наука, 1980. 342 с.
79. Науменко, Наталія. Символіка священного простору” української новели // Античність Сучасність (питання філології). Вип. 2. Донецьк: Донецький держ. ун-т, 2001. С. 97 100.
80. Неклюдов С. Ю. Статистические и динамические начала в пространственно-временной организации повествовательного фольклора // Типологические исследования по фольклору. М.: Наука, 1975. С. 182 190.
81. Нестерак, Олена. Внутрішній міждисциплінарний контекст як інтерпретаційна стратегія текстового аналізу // Молода нація: альманах. К.:Смолоскип, 1997. - № 5. С. 53 57.
82. Нямцу А. Е. Миф и легенда в мировой литературе. Черновцы: Изд-во ЧГУ, 1992. 160 с.
83. Нямцу А. Є. Легендарно-міфологічна традиція у світовій літературі (теоретичні та історико-літературні аспекти) / Автореф. дис... д. філол. н. К.: Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 1997. 19 с.
84. Осипова Н. О. Мифопоэтика как сфера поэтики и метод исследования // Соц. и гуманитарные науки: Отеч. и заруб. литература: Серия 7: Литературоведение: РЖ / РАН ИНИОН. Центр гуманитарных научно-информационных исследований. Отдел литературоведения. М., 2000. - № 3. С. 51 58.
85.