ТВОРЧІСТЬ ШЕЙХА ҐАЛІБА У КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРИ ІНДІЙСЬКОГО СТИЛЮ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

ПРУШКОВСЬКА ІРИНА ВІТАЛІЇВНА

УДК 821.512.161-1

ТВОРЧІСТЬ ШЕЙХА ҐАЛІБА
У КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРИ ІНДІЙСЬКОГО СТИЛЮ

10.01.04 література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Грицик Людмила Василівна
доктор філологічних наук, професор

Київ 2007

Зміст
ВСТУП 3
Розділ 1. ПРОБЛЕМА ІНДІЙСЬКОГО СТИЛЮ В СУЧАСНОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ...7
1.1. Природа індійського стилю ... 7
1.2. Ознаки індійського стилю...................27
1.3. Індійський стиль і бароко....31
Розділ 2. ФЕНОМЕН СУФІЗМУ І ТВОРЧІСТЬ ШЕЙХА ҐАЛІБА....41
2.1. Релігійно-філософські аспекти індійського стилю....41
2.2. Засади тасаввуфу в турецькій літературі .......................57
2.3. Мевлевізм творчості Шейха Ґаліба .71
Розділ 3. ГЮСН ТА АШК”: СВІТ ПОЕМИ, ТЕКСТ І КОНТЕКСТ.86
3.1. Гюсн та Ашк”: напрями літературних досліджень, переклади.......86
3.2. Композиція Гюсн та Ашк”.....90
3.3. Тематичні комплекси герменевтичного кола......92
3.3.1. Категорії Творець” і творіння”.......93
3.3.2. Коранічні духовні аспекти..97
3.3.3. Міфічна образність.114
3.3.4. Ейдоси любові й віри..........123
3.3.5. Образи літер, пера та письма ....137
3.3.6. Образи природи...141
3.3.7. Значущі предмети вжитку......170
3.3.8. Топоніми явного і неявного світу......172
3.4. Світ значень....176
ВИСНОВКИ......183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..186
ДОДАТОК: Переклад українською мовою месневі Гюсн та Ашк” ...199

ВСТУП
Важливі сходознавчі дослідження (Е. Саїд, А. Мукгерджі, Г. Гібб, Г. Співак, Г. Бгабга та ін.) спонукають не лише до перегляду традиційних поглядів на Схід (інтегральна складова європейської матеріальної цивілізації та культури, певний спосіб дискурсу”), а й визначають головні напрями досліджень та пошуки нових підходів і методів вивчення явищ Сходу. Дослідити орієнталізм, пише Е. Саїд, це також запропонувати інтелектуальні способи для розв’зання методологічних проблем, які висуває історія у тій царині свого предмета, яку ми називаємо Сходом” [55, с. 147]. Йдеться не стільки про нову епоху” (Н. Реджванс) в орієнтальних студіях, скільки про кардинальні зміни в концепції сходознавчої науки, коли вихідним (стартовою точкою”) у дослідженні є не основоположна різниця між Заходом і Сходом”, не тільки Схід як добре жниво” (М. Драгоманов) для вислідів орієнтальних впливів, а насамперед як спосіб думки” (Е. Саїд), спричинений онтологічними та епістемологічними відмінностями. Саме з таких позицій ми підходимо до вивчення творчості Шейха Ґаліба як визначальної постаті в історії турецької літератури.
Це дослідження є спробою правдивого дискурсу щодо цілісної системи поглядів, корпус теорії та практики про Схід, зокрема про один із важливих періодів розвитку турецької літератури, яким, за словами дослідників, він претендує бути у своєму науковому вияві.
Оцінюючи творчий спадок турецького поета XVIII століття Шейха Ґаліба як набуток світової культури, доречно згадати давній вислів Ex Oriente lux” Зі Сходу світло”. Творчість Шейха Ґаліба, останнього поета літератури Дивану, дотепер не досліджена у широкому контексті світової літератури з погляду Заходу на Схід. Однією з головних причин була відсутність перекладів творів митця мовами народів колишнього СРСР.
Тим часом серед східних дослідників на межі ХХ та ХХІ ст. спостерігається неабияке зацікавлення творчою спадщиною Ґаліба, сформоване за міфологією творення Саїда, яка ґрунтується на вірі, що геній митця, оригінальний талант або могутній інтелект можуть виходити за межі часу й простору, щоб запропонувати світові новий витвір” [55, с. 263].
На батьківщині поета зацікавлення його творами не зникає, адже вони несуть живе” почуття, що також є предметом нашого дослідження в процесі інтерпретації творчості Ґаліба і входить у дискурс її тлумачення. Усталеність положень суфізму та їх функціонування у теперішньому часі уможливлюють таке дослідження. Гомі Бгабга визнає поле значень іншого” таким, що ніколи не є поза нами, воно виринає потужно у культурному дискурсі, навіть коли ми думаємо, що говоримо інтимно і тільки між собою” [1, с. 740].
Актуальність теми. Дисертація є спробою об’єднати та проаналізувати в творчості Шейха Ґаліба той комплекс, який представляє феномен літератури індійського стилю в естетиці Сходу. Окрім цього, актуальність дисертаційного дослідження спричинена інтересом до творчості Ґаліба, необхідністю її прочитання в контексті історії турецької літератури.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконане у межах загальної наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Еволюція художнього мислення у літературі і народній творчості: науковий та освітній аспекти” (01 БФ 044-01) і наукової теми кафедри тюркології Дослідження мов і літератур народів Сходу класичної та сучасної доби” (02 БФ 044-01).
Метою роботи є дослідження творчості турецького письменника Шейха Ґаліба в контексті літератури індійського стилю.
Для досягнення мети визначили такі завдання:
-простежити характер осмислення сучасним літературознавством проблем індійського стилю;
-визначити ознаки індійського стилю;
-простежити типологічні ознаки індійського стилю і бароко;
-розкрити феномен суфізму у творчості Шейха Ґаліба, в тому числі й природу суфізму релігійно-філософського аспекту індійського стилю, його основи, засади тасаввуфу в турецькій літературі, мевлевізм творчості Шейха Ґаліба;
-розкрити світ поеми Гюсн та Ашк” у текстовому та контекстовому змісті через опрацювання тематичних комплексів герменевтичного кола: (категорії Творець” та творіння”; коранічні духовні аспекти; міфічна образність; ейдоси любові і віри; образи літер, пера та письма; зніми, фітоніми; значущі предмети вжитку; топоніми явного і неявного світу); дослідження світу значень; аналіз інтертекстуальності та діалогічності тексту.
Об’єктом дослідження є індійський стиль як особливе явище у розвитку турецької літератури, а також літератур Середньої Азії, Ірану, Афганістану, Північної Індії.
Предмет дослідження творчість Шейха Ґаліба у контексті літератури індійського стилю як поєднання теорії та практики естетичного начала у творчості суфійського митця, образи й мотиви у творах Шейха Ґаліба (міфічні, поетичні, суфійські, історичні, географічні, астрономічні образи та символізм; коранічні, біблійні, суфійські, міфічні, поетичні мотиви тощо).
Методи дослідження визначальним у методології є системно-аналітичний підхід, що включає біографічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний, типологічний, інтерпретативний методи.
Науковою новизною роботи є те, що вперше в українському літературознавстві здійснено спробу простежити джерела індійського стилю, зважаючи на думки як західних, так і східних дослідників, проаналізувати поезію суфізму з погляду західних та східних літературознавчих традицій. Це перше в Україні дослідження, виконане на основі першоджерел і перекладу автором дисертації українською мовою Гюсн та Ашк”.
Теоретичне значення роботи полягає в аналізі дискурсу екстралінгвістичних пластів суфійських поетичних творів, що мають видиму” лінгвістичну (зв’язаний текст) та невидиму” екстралінгвістичну (знання про світ, думки, настанови, мету адресанта, необхідні для розуміння цього тексту) структуру, у спробах застосувати до вивчення новітні літературознавчі методики.
Практичне значення виконане дослідження може бути використане (і почасти уже використовується) у вивченні історії турецької літератури, літератур Близького і Середнього Сходу, спецкурсах з історії турецької літератури і, ширше, літератур Сходу, створенні теорії та історії перекладу, компаративних студіях. Це матеріал для подальшого вивчення літератур Сходу.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено автором у доповідях і повідомленнях на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, зокрема: Східний світ: Людина і суспільство” (Київ, 2004), А.Кримський і духовна спадщина народів Близького та Середнього Сходу: проблеми мови й літератури” (Київ, 2006), Х сходознавчі читання А.Кримського, присвячені 135-річчю від дня народження А.Ю.Кримського” (Київ, 2006), XIII. Kıbatek Edebiyat sempozyumu” (Адана, 2006), Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні” (Київ, 2007), Схід очима європейської орієнталістики: культурологічний та лінгвокраїнознавчий вимір” (Київ, 2007), Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (2007).
За темою дисертації опубліковано 7 статей, 5 з яких у виданнях, визнаних ВАК України як фахові.

bibliography

ВИСНОВКИ
Здійснене дослідження дає підстави зробити такі висновки:
Індійський стиль, розкрилений засобами тасаввуфу, складався як історична реальність упродовж десяти століть (VIII-XVIII). Це синтез індійської думки та іранської естетики, гармонійне поєднання індійських аланкар із суфійським символізмом. У цьому й полягає причина популярності стилю, який можна назвати індійським: саме Індія надала йому неповторності.
Більшість західних дослідників ототожнюють індійський стиль із бароко, хоча така позиція помилкова. Бароко та індійський стиль мають різні корені та основу. Бароко прийшло на зміну Відродженню, яке було базою для розбудови європейської культури та мистецтва, датується XV-XVI ст. Індійський стиль, який визначається уже в XIII ст., розвинувся на засадах взаємодії хорасанського та іранського стилів. На зміну йому прийшли Відродження (Іран), Реалізм та Романтизм (Туреччина). В основі бароко національні та європейські традиції, тоді як складовою індійського стилю є догми суфізму. Бароко поширювалося не лише на літературу, а й на інші галузі мистецтва, тоді як індійський стиль притаманний лише літературі.
Найбільш вираженими ознаками поезії індійського стилю є вишуканість і витонченість метафори та свіжість порівняння. У період розквіту поезії індійського стилю виникає чимало нових слів та словосполучень, слово наповнюється глибоким змістом, стає лаконічним і афористичним. Різниця між індійським стилем та хорасанським й іранським полягає у тому, що поети перебували у постійному пошукові нових значень, комбінували слова із абстрактним та конкретним значенням, брали за основне значення слова його метафоричне значення й утворювали від нього метафору, чим ускладнювали розуміння поезії.
Однією з особливостей індійського стилю є його лаконічність ззовні. Поети, які творили газелі індійським стилем, мали вмістити образну тему в один бейт. Це стосувалося не лише мана, мазмун та хаяль, а й нових знахідок, які потребували переконливого поетичного обґрунтування.
Особливу роль в індійському стилі відіграють різноманітні способи семантичного збагачення образного простору бейта та встановлення внутрішнього зв’язку мисра. Пошуки резервів відбувалися у двох напрямках: в освоєнні плану образного змісту бейта та його внутрішньої форми. Усі стилістичні зміни впливають на змістовий бік бейта, що підсилюється висуванням критеріїв новизни (мана), фантазії (хаял), пошуку нових тем (мазмун).
Індійський стиль панував у турецькій літературі упродовж ХVII-XVIII cт. У літературі цього періоду можна визначити два головні напрями: література, мова якої максимально наближена до народної (Недім, Іззет Алі Паша, Фасил з Ендеруну) та література, написана індійським стилем (Нефі, Наілі, Шейх Ґаліб). Представники першого напряму писали доволі просто й зрозуміло для усіх верств суспільства, вони відмовлялися від метафоричної подачі інформації, ускладненості тексту, що було властиве творчості поетів другого напряму.
Шейх Ґаліб є одним з найяскравіших представників індійського стилю, а також останнім поетом літератури Дивану. Він наслідував Джеляледдіна Румі, свого духовного учителя, і постійно, як і Мевляна, намагався поєднати у своїй творчості земне та ідеальне, людське й містичне. Шейх Ґаліб, як і всі суфії, намагався зрозуміти та вирішити силою свого поетичного генія питання взаємовідносин людини та божества. Аби бути оригінальним у вирішенні цього питання, він застосовував індійський стиль, у чому переконує вершинний твір Шейха Ґаліба Гюсн та Ашк”.
Це складний алегоричний твір, месневі суфійського спрямування. Від інших класичних творів літератури Дивану його відрізняють: зміна ролей, структура (4 частини), уособлення автора у головному героєві, а також переосмислення процесу подорожі головного героя від фізичної дії до внутрішнього пошуку. Такі особливості месневі розкривають талант Шейха Ґаліба у використанні можливостей індійського стилю. Нарація твору сплетена з почуттів та поетичного вимислу, психологічно насичена. Твір художньо тенденційний: автор зливається зі своїм героєм у прагненні єдиної мети. Суфійські авторські інтенції є характером пафосу усього твору; драматизм пафосу проймає своєю емоційною тональністю. В поемі поставлено художню проблему боротьби зі своїм Я, відтворені шляхи подолання проблеми на тлі художнього конфлікту, який полягає в завищеній оцінці героєм ролі свого впливу на істину.
Художньому завданню підпорядковані як історичні, міфічні, релігійні, топонімічні, зоонімічні, так і низка інших чинників, що аналізувалися в дослідженні. Український переклад месневі (з науковим коментарем), що є додатком до виконаної роботи, як і його оригінал, передає духовну ауру митця, яка мала такий творчий вияв завдяки поєднанню традицій і новацій, єдності формозмісту, та найголовніше художності. Гюсн та Ашк” поступово перетворюється з факту національної літератури в явище загального значення, адже збільшується дистанція між часом написання та епохою його рецепції” [42, с. 10].
Важливим досягненням середньовічної літератури та насамперед літератури Дивану, є переключення художньої уваги з онтологічного плану на дослідження внутрішнього світу людини, її духовного начала” [42, с. 27].
Дослідивши творчість Шейха Ґаліба у контексті літератури індійського стилю, маємо всі підстави стверджувати, що спадщина Ґаліба є невичерпною скарбницею турецької літератури. Саме індійський стиль надав словам, бейтам поета мальовничості та багатозначності, що спонукає до постійного пошуку нового смислу, нових (подальших) трактувань його поезії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 2002. 832 с.
2. Баранников А.П. Изобразительные средства индийской поэзии. Л.: Из-во Ленинградского ордена Ленина, 1947. 63 с.
3. Барокко в славянских культурах / Липатов А.В., Рогов А.И., Софронова Л.А. М.: Наука, 1982. 352 с.
4. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества, М.: Искусство, 1979. 423 с.
5. Бертельс Е. Э. К вопросу об „индийском стиле” в персидской поэзии. Сб. статей, посвященных 70-летию профессора Яна Рипки. Прага, 1956. С. 56-59.
6. Бертельс Е.Э. Избранные труды: в 4 т. М.: Наука, 1960. Т.1: История персидско-таджикской литературы. 556 с.
7. Бертельс Е.Э. Избранные труды: в 4 т. М.: Наука, 1965. Т. 3: Суфизм и суфийская литература. 524 с.
8. Болдырев А.Н. У истоков «индийского стиля» // Письменные памятники и проблемы истории культуры народов Востока. 16 годичная научная сессия ЛО ИВ АН СССР. Ч. 2. М.: Наука, 1982. 153 с.
9. Брагинский И.С. Из истории персидской и таджикской литературы. Избранные труды. М.: Наука, 1972. 524 с.
10. Бройтман С.Н. Историческая поэтика. М.: Издательский центр РГГУ, 2001. 420 с.
11. Виноградова Л.Н. Вода // Славянские древности: этнолингвистический словарь под ред. Н.И. Толстого в 5 т. М., 1995. Т. 1. А-Г. С. 386-390.
12. Ворожейкина З.И. Исфаханская школа поэтов и литературная жизнь Ирана в предмонгольское время. 12 начало 13 в. М.: Наука, 1984. 270 с.
13. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник. К.: Либідь, 2001. 487 с.
14. Гарбузова В.С. Поэты средневековой Турции. Л.: Из-во Ленинградского университета, 1963. 168 с.
15. Гринцер П.А. Основные категории классической индийской поэзии. М.: Наука, 1987. 312 с.
16. Занд М. И. Шесть веков славы. Очерки персидско-таджикской литературы. М.: Наука, 1964. 252 с.
17. Золотая поэзия Востока: Сб. Симферополь: Реноме, 1998. 368 с.
18. Из истории суфизма: источники и социальная практика: Сб. науч. р. Ташкент: ФАН, 1991. 145 с.
19. История персидской и таджикской литературы: Пер. с чешс. М.: Прогресс, 1970. 440 с.
20. История Узбекской ССР в 4 т. Ташкент: «Фан», 1967. Т. 1: С древнейших времен до середины ХІХ в. 770 с.
21. Інтеграція позитиву в творчості Т. Шевченка (аспекти символу, аксіології, онтології, міфу, психології і стилю) К.: Альтерпрес, 2002. 232 с.
22. Кассирер Э. Философия символических форм: В 3 т. М.: СПЗ университетская книга, 2002. Т. 3: Феноменология познания. 398 с.
23. Керимов Г.М. Аль-Газали и суфизм. Баку: ЭМЛ., 1969. 109 с.
24. Кинросс Л. Расцвет и упадок Османской империи: Пер. з анг. М.: КРОН-ПРЕСС, 1999. 696 с.
25. Коран / Пер. с араб. В.Пороховой. Благотворительный фонд Заида Бен Султана Альинхаяна, 1997. 800 с.
26. Крымский А. История Персии и ея литературы. Т 3. М., 1915. 291 с.
27. Крымский А. История Турции и ее литературы. Т. 1. М., 1916. 279 с.
28. Крымский А. Очерк развития суфизма до конца 3 в. Гиджры. М.:Типография и словолитня О.О. Гербек, 1895. 49 с.
29. Курбанмамадов А. Эстетическая доктрина суфизма. Душанбе: Дониш, 1987. 108 с.
30. Лирики Востока : Переводы. М.: Правда, 1983. 480 с.
31. Лисюк Н.А. Міфологічний хронотоп. К.:Український фітосоціологічний центр, 2006. 200 с.
32. Література. Теорія. Методологія / За ред. Д. Улицької: Пер. з польської К.: Видавничий дім « Києво-Могилянська академія», 2006. 543.
33. Літературзнавчий словник-довідник / Укладачі: Р.Т. Гром’як, Ю.В. Ковалів, В.І. Теремко. К.: Академія, 2006. 752 с.
34. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. М.: Политиздат, 1991. 525 с.
35. Максуд Р. Ислам. М.: Гранд, 1999. 302 с.
36. Матар Н.И. Знакомтесь: Ислам: Пер. с анг. К.: София, 1997. 208 с.
37. Матеріали до вивчення літератур зарубіжного Сходу: Тексти, науково-критичні статті / Науковий проект Л.В.Грицик. К.: Київський університет, 2003. 675 с.
38. Маштакова Е.И. Турецкая литература конца XVII начала XIX в. К типологии переходногo периода. М.: Наука, 1984. 208 с.
39. Мирзоев А.М. Новый источник по литературе Ирана сефевидского периода. М.: Изд-во «Восточная литература», 1960. 10 с.
40. Мухаммедходжаев А. Гносеология суфизма. Душанбе: Дониш, 1990. 112 с.
41. Нурбахш Дж. Психология суфизма. М.: Амрита-Русь, 2004. 160 с.
42. Нямцу А.Е. Легендарные образы в литературе. Черновцы: Рута, 2002. 175 с.
43. Ошо Р. Тайна: Беседы о суфизме. К.: София, 1998. 496 с.
44. Паниккар К.М. Очерк истории Индии. М.: Соцэкгиз, 1961. 341 с.
45. Персидские лирики Х-XV вв.: Пер. с персид. М.: Издание Сабашниковых, 1916. 128 с.
46. Петрушевский И.П.. История Ирана с древнейших времен до конца XVIIІ века. Л.: Из-во Ленинградского ордена Ленина, 1958. 163 ст.
47. Пригарина Н.И. Индийский стиль и его место в персидской литературе. М.: Изд-во «Восточная литература», 1999. 328 с.
48. Прозоров С.М. Ислам как идеологическая система. М.: Изд-во «Восточная литература, 2004. 471 с.
49. Прушковська І.В. Великий турецький поет-суфій Шейх Ґаліб та його безсмертний твір Краса та Любов” // Вісник Львівського університету. 2005. №36. С. 251-258.
50. Прушковська І.В. Феномен Сходу: Теорія і практика суфізму у творчості Шейха Галіба // Праці міжнарод. конф. Х сходознавчі читання А.Кримського”. К.:НАН України. 2006. С.147-149.
51. Ризаев З.Г. Индийский стиль в поэзии на фарси конца XVI-XVII вв. Ташкент: Фан, 1971. 219 с.
52. Руми Дж. Поэма о скрытом смысле. Избранные притчи: Пер. с перс. М.: Наука, 1986. 270 с.
53. Руми Дж. Сокровища воспоминаний. Суфийская поэзия: Пер. с анг. М.: ИИФ ДИАС ЛТД, 1998. 192 с.
54. Рязанцева Т.М. Змалювати думку (Консептизм як напрям метафізичної поезії в літературі Європи доби Бароко). К.: Інститут літератури ім. Шевченка НАН України, 1999. 144 с.
55. Саїд Е. В. Орієнталізм: Пер. з анг. К.: Основи, 2001. 512 с.
56. Слухай Н.В., Мосенкіс Ю.Л. Мовна символіка і міфопоетика текстів Тараса Шевченка. К.: Видавничий дім А+С, 2005. 165 с.
57. Степанянц М.Т. Философские аспекты суфизма. М.: Наука, 1987. 190 с.
58. Суворова А.А. Индийская любовная поэма (Маснави). М.: Наука, 1992. 229 с.
59. Суфизм в контексте мусульманской культуры. М.: Наука, 1989. 341 с.
60. Суфии: Восхождение к истине. М.: Эксмо, 2006. 640 с.
61. Тагирджанов А.Т. Амир Хосров Дихлави // Вестник Ленинградского университета. 1975. №20, вып. 4. С. 101.
62. Тираспольский Л. Суфизм и западная культура // Услышать флейтиста: Суфийская проза и поэзия: Сб. материалов журнала «Суфий». М.: Когелет, 1999. С. 169-178.
63. Українське бароко: Матеріали 1 конгрессу Міжнародної асоціації україністів. Київ: Наукова думка, 1993. 260 с.
64. Українське літературне барокко: Зб. наук. пр. К.: Наукова думка, 1987. 302 с.
65. Ушкалов Л. Есеї про українське бароко. К.: Факт, 2006. 284 с.
66. Ушкалов Л. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Г. Сковороду. Харків: Харківська школа, 2001. 221 с.
67. Хализев В.Е. Теория литературы. М.: Высшая школа, 2002. 437 с.
68. Халимоненко Г.І. Історія турецької літератури (16-18 ст.). К.: Київський у-т, 2002. 150 с.
69. Хан Х. И. Учение суфиев. М.: Сфера, 1998. 347 с.
70. Хисматулин А.А. Суфизм. С.-Пб.: Азбука-классика, 2003. 224 с.
71. Чижевський Д.І Літературний український барок. Харків: Акта, 2003. 460 с.
72. Чижевський Д.І. Історія української літератури. К.: Видавничий центр «Академія», 2003. 568 с.
74. Чижевський Д.І. Порівняльна історія слов’янських літератур: Пер. з нім. К.: Видавничий центр „Академія”, 2005. 288 с.
73. Чижевський Д.І. Українське літературне бароко: вибрані праці з давньої літератури. К.: Обереги, 2003. 575 с.
75. Читтик У.К. В поисках скрытого смысла. Суфийский путь любви. Духовное учение Руми: Пер. с анг. М.: Ладомир, 1995. 544 с.
76. Шамухамедов Ш.М. Индийский чародей и властитель газели // Научные труды ТашГУ. 1975. Вып. 458. С. 73.
77. Шах И. Караван сновидений: Пер. с анг. М.: Фаир-пресс, 1999. 464 с.
78. Шах И. Суфии. Харьков: Прогресс, 1993. 141 с.
79. Шиммель А. Мир исламского мистицизма. М.: Алетейа, 2000. 416 c.
80. Шукуров Ш.М. Образ человека в искусстве ислама. М.: Эдиториал УРСС, 2004. 160 с.
81. Элиаде М. Аспекты мифа: Пер. с фр. М.: Инвест ППП, 1995. 240 с.
82. Эрнст К. Суфизм: Пер. с анг. М. : Фаир-Пресс, 2002. 320 с.
83. Ahmad A. The formation of Sabk-i Hindi in Iran and Islam // Iran and Islam. Edinburg: Edinburg Univ. Press, 1971. P. 1-9.
84. Aktaş Ş. Bir anlayışın romanı: Hüsn ü Aşk // Şeyh Galib kitabı. İstanbul: Kültür İşleri Daire Bakanlığı, 1995. S. 123-130.
85. Alparslan A. Şeyh Galib. Türk Büyükleri dizisi. Sayı 101. Ankara: İnsan yayınları, 1988. 200 s.
86. Angha N. The Origin of the Word Tasawouf (Sufism) // Journal Sufism: An Inquiry. 2006. - № 6. Р. 9-11.
87. Arı A. Şeyh Galib divanında Aşk. İstanbul: Dergah yayınları, 1987. 210 s.
88. Arseven T. Nur denizinden damlalar ahlak, tasavvuf, kemalat. İstanbul: Sır Yayıncılık, 2004. 735 s.
89. Aşkar M. Tasavvuf Tarihi Literatürü. Ankara: KTB Yayınları, 2001. 477 s.
90. Ayan H. Şeyh Galip’te Mevlana sevgisi // Türk dili. 1991 Özel sayı. S. 530-536.
91. Ayni M.A. İslam Tasavvuf Tarihi. İstanbul: Akabe Yayınları, 1985. 208 s.
92. Ayvazoğlu B. Aşk estetiği. İstanbul: Ötüken, 1997. 229 s.
93. Ayvazoğlu B. Şeyh Galib’in hayatı // Şeyh Galib kitabı. İstanbul: Kültür İşleri Daire Bakanlığı, 1995. S. 15-31.
94. Ayvazoğlu B. Yaşayan Şeyh Galib // Şeyh Galib kitabı. İstanbul: Kültür İşleri Daire Bakanlığı, 1995. S. 143-149.
95. Banarlı N. S. Resimli Türk edebiyatı tarihi. İstanbul: Milli eğitim basımevi, 2001. 1366 s.
96. Bausani A. Contributo a una difinizione dello stilo indiano” nella poesia persiana // Annali dell’Istituto Universitario Orientale di Napoli. 1958 Vol. VII. P. 167-178.
97. Bausani A. The Development of Form in Persian Lyrics”// East and West. 1958 New Series 9. Р. 145-53.
98. Bilkan A.F. Sebk-i Hindi // Hindistan Türk tarihi araştırmaları. Sayı 1. Malatya: Işık yayınları, 2001. S. 161-169.
99. Bilkan A.F. Sebk-i Hindi ve Türk edebiyatında Hint uslübu. İstanbul: 3F yayınları, 2007. 320 s.
100. Bobaroğlu M. Dinle Ney'den 1: Tasavvuf Sohbetleri. İstanbul: Ayna Yayınevi: 2004. 160 s.
101. Browne E. G. A literatury history of Persia.: 4 V. Great Britain: Cambridge. 1969-1977. V. 2. 568 c.
102. Can H. 172. Ölüm yıldönümü dolayısıyla Galata Mevlevihanesi Şeyhlerinden meşhur Divan şairimiz Şeyh Galip ve bestelenmiş eserleri. 1970 Cilt 23, sayı 265. S. 4-7.
103. Canpolat M. Şeyh Galip-Eserlerin dil ve sanat değeri // Türk dili. 1964 Cilt 8, sayı 150. S. 379-380.
104. Cebecioğlu E. Tasavvuf Terimleri ve Deyimleri Sözlüğü. Ankara: Rehber Yayınları: 1997. 790 s.
105. Coşkun E. Bizim gözümüzle Şeyh Galip // Güldeste. 1983 C. 2, sayı 15. S. 19-22.
106. Çelebioğlu A. Kültür ve edebiyatımızda Allah (C.C.) // Eski Türk edebiyatı araştırmaları. Arama-inceleme dizisi, 1998. S. 93-107.
107. Çiftçi C. Tasavvuf Kitabı. İstanbul: Kitabevi Yayınları, 2003. 750 s.
108. Demirci M. Sorularla Tasavvuf ve Tarikatler. İstanbul: Damla Yayınevi, 2001. 100 s.
109. Dilçin C. Şeyh Galip’in şiirlerinde III. Selim ve Nizam-ı Cedit // Türkoloji dergisi. 1993 Cilt 11, sayı 1. S. 209-219.
110. Doğan M. Şeyh Galip // Türk edebiyatı. 1984 Sayı 123. S. 92-93.
111. Eren Ş. Kalp Ülkesi. İstanbul: Nesil Yayınları, 2005. 174 s.
112. Eren Ş. Mesnevi Bahçesinde Tasavvuf. İstanbul: Nesil Yayınları, 1996. 116 s.
113. Ergin H.K. Tasavvufi Astroloji. İstanbul: Ares Kitap, 2005. 192 s.
114. Ergun S.N. Şeyh Galip’e dair // Varlık 1938. Cilt 6, sayı 129. S. 137-138.
115. Fikret T. Güzellik // Dil ve edebiyat yazıları. Türk yazarları dizisi 1, 1993. S. 261-263.
116. Fîrûzkûhî E. H. Külliyât-ı Sâ’ib-i Tebrîzî, Ez-intişârât-ı kitâb-fürûşi-i Hayyâm. Tahran, 1336. S. 2-47.
117. Gawrych G.W. Sheyh Galib and Selim III. Mevlevilism and the Nizam-i Cedid // International journal of Turkish studies. 1987. Vol. 4, No 1. P. 91-114.
118. Gibb E.J.W. A history of Ottoman poetry: 6 vol. London, 1967. 4 vol. P. 175-206.
119. Gölpınarlı A. Şeyh Galib. Hüsn ü Aşk. İstanbul: Mesit yayınları, 1968. 120 s.
120. Guillaume A. İslam. Lnd.: Penguin books, 1990. 210 p.
121. Güngör E. İslam Tasavvufunun Meseleleri. İstanbul: Ötüken Neşriyat, 1996. 204 s.
122. Gürbüz A. Harabede Define Tasavvuf Felsefesinde Temel Vurgular. İstanbul: İnsan Yayınları, 2003. 272 s.
123. Gürer A. Şeyh Galib hakkında yeni bilgiler // Türkoloji dergisi. Cilt 13, sayı 1. Ankara: Dil ve edebiyat araştırmaları derneği yayınları, 2000. S. 203-225.
124. Gürer A. Şeyh Galib’in şiirlerinde bir anlatım özelliği // Türkoloji dergisi. Sayı 1. Cilt 13. Ankara: Dil ve edebiyat araştırmaları derneği yayınları, 2000. S. 99-108.
125. Haktanır Ü., Ar K.C. Tasavvuf Hastalığı ve Mevlana.- İstanbul: özel yayınevi, 2002. 445 s.
126. Hâlikîrâd H. Pâyehâ-yı Sebk-i Hindî Der-Gazel-i Câmî”, Rehnümâ-yı Kitâb, c.XVI, 5, 1-3, Tahran, 1973.
127. Halman T.S. Şeyh Galib ve Divan şiirinde değeri // Şeyh Galib kitabı. İstanbul: Kültür İşleri Daire Bakanlığı, 1995. S. 187-198.
128. Hatemi H.H. Şeyh Galib devri bilim ve kültür çevresi // Şeyh Galib kitabı. İstanbul: Kültür İşleri Daire Bakanlığı, 1995. S. 45-50.
129. Hikmet A. Şeyh Galib // Türk yurdu. Sayı 30. Ankara: Dil ve edebiyat araştırmaları derneği yayınları, 1927. S. 555.
130. Hilal İ. Din ve felsefe arasında islam tasavvufu. İstanbul: Çıra Yayınları, 2004. 272 s.
131. Holbrook V. Alegorinin ölümü, Hüsn-ü Aşk’ın özgünlüğü // Defter. Sayı 26. İstanbul: Mesit yayınları, 1996. S. 76.
132. Holbrook V.R. Originality and Ottoman poetics: in the wilderness of the new // Journal of the American Oriental society 112/3. New Haven, 1992. P. 440-454.
133. Ildırar M. Tasavvufi Hayat Nasıl Başladı. İstanbul: Semerkand Yayıncılık, 2003. 136 s.
134. Işın E. Mevleviliğin Osmanlı modernleşmesindeki yeri ve Şeyh Galib // Şeyh Galib kitabı. İstanbul: Kültür İşleri Daire Bakanlığı, 1995. S. 51-56.
135. İpekten H. Sebk-i Hindi // Şeyh Galib kitabı. İstanbul: Kültür İşleri Daire Bakanlığı, 1995. S. 239-242.
136. İpekten H. Şeyh Galib. Hayatı, sanatı, eserleri. Ankara: Akçağ, 2005. 150 s.
137. İsen M. Osmanlılarda devlet-sanat ilişkisi ve bu ilişkinin III. Selim’le Şeyh Galib’deki görüntüsü // Şeyh Galib kitabı. İstanbul: Kültür İşleri Daire Bakanlığı, 1995. S. 39-44.
138. İz M. Tasavvuf. İstanbul: Kitabevi Yayınları, 2004. 256 s.
139. İzmirli İ.H., Safvet Ş., Hatiboğlu İ. Ahlak ve Tasavvuf Kitaplarındaki Hadislerin Sıhhati. İstanbul: Darulhadis Yayınları, 2001. 230 s.
140. Kabaklı A. Türk edebiyatı: 5 cilt İstanbul: Türk edebiyatı vakfı yayınları, 1994. 2 cilt. 904 s.
141. Kaplan B. Şeyh Galip // İstanbul 1944 Cilt 2, sayı 20. S. 6-9.
142. Kara M. Metinlerle Günümüz Tasavvuf Hareketleri (1839 - 2000). İstanbul: Dergah Yayınları, 2003. 613 s.
143. Kara M. Tasavvuf ve Tarikatlar. İstanbul: İletişim Yayınları, 1994. 99 s.
144. Kara M. Tasavvufi Hayat. İstanbul: Dergâh Yayınları, 1996. 206 s.
145. Karahan A. Hazreti peygamber övgüsünde Şeyh Galib’in iki müseddesi üzerine // Şeyh Galib kitabı. İstanbul: Kültür İşleri Daire Bakanlığı, 1995. S. 153-159.
146. Kartal A. Hüsn ü Aşk’ın yeni yayımı // Türklük bilimi araştırmaları. Sayı 12. Niğde: Akif yayınları, 2002. S. 209-223
147. Kılıç M.E. Sufi ve şiir. Osmanlı Tasavvuf şiirinin poetikası. İstanbul: İnsan yayınları, 2004. 208 s.
148. Kırkkılıç A. Başlangıçtan Günümüze Tasavvuf İslamiyet Öncesi Mistisizmi / İslamiyet'te Tasavvuf / Tasavvuf Islahatları / Mezhepler ve Tarikatler. İstanbul: Timaş Yayınları, 1996. 349 s.
149. Kirmani W. The nature and dimensions of Sabk-i Hindi // Indo-Iranian Studies. New Delhi, 1977. P. 206-221.
150. Kocatürk V.M. Edebiyatı tarihi. Ankara: İnsan yayınları, 1964. 710 s.
151. Koncu H. Klasik Türk şiirinde kuyu, zindanve mağaranın bazı kullanımları // Türk dili ve edebiyatı dergisi. Cilt XXX. İstanbul: İstanbul üniversitesinin matbaatı, 2003. S. 305-325.
152. Konevi S. Tasavvuf Metafiziği. İstanbul: İz Yayıncılık, 2002. 117 s.
153. Köprülü F. Türk edebiyatı tarihi. Ankara: Akçağ, 2003. 446 s.
154. Kurnaz C. Şeyh Galib divanında nazım şekilleriyle ilgili problemler // Şeyh Galib kitabı. İstanbul: Kültür İşleri Daire Bakanlığı, 1995. S. 179-183
155. Kurnaz C. Şeyh Galib Divanında nazım şekilleriyle ilgili problemler // Yedi iklim. 1995. Cilt 9, sayı 61. S. 60-62.
156. Kutlar F.S. 18. yüzyıl Divan şiirinde bir Sebk-i Hindi şairi: Arpaeminizade Sami // Hacettepe üniversitesi Edebiyat fakültesi dergisi. Cilt 13, sayı 1-2. İstanbul: Şafak matbaacılık. S. 125-140.
157. Kutluk İ. Sheikh Galib and his as-Sohbet as-Safiyye // Edebiyat fakültesi Türk dili ve edebiyatı dergisi. 1992. Sayı 3. S. 21-47
158. Küçükdağ Y. Türk Tasavvuf Araştırmaları. Konya: Çizgi Kitabevi Yayınları, 2005. 512 s.
159. Levend A.S. Divan edebiyatı, kelimeler ve remizler, mazmunlar ve mefhumlar. İstanbul: İnsan yayınları, 1980. 98 s.
160. Mengi M. Eski türk edebiyatı tarihi. Ankara: Akçağ, 2000. 406 s.
161. Mermer A. Sebk-i Hindi ve hayal atlaması // Yedi İklim. Sayı 2. İstanbul: Avni yayınları, 1992. S. 26-27
162. Muslu R. Osmanlı Toplumunda Tasavvuf (18. Yüzyıl). İstanbul: İnsan Yayınları: 2003. 792 s.
163. Nesefi A. İnsan-ı Kamil: Farsçadan tercüme. İstanbul: Gelenek yayıncılık, 2004. 254 s.
164. Nesefi A. Tasavvufta İnsan Meselesi İnsan-ı Kamil. İstanbul: Dergâh Yayınları, 1990. 110 s.
165. Nicholson R. A. İslam Sufileri: İngilizceden tercüme. Ankara: Ataç Yayınları, 2004. 128 s.
166. Nu’mânî Ş. Şi’rü’l-Acem yâ Târih-i Şu’arâ ve Edebiyyât-i İrân: Tercüme-i Seyyid Muhammed Tak&i