ТВОРЧІСТЬ АХМАДА ШАУКИ ТА ХАФІЗА ІБРАГІМА В КОНТЕКСТІ ОНОВЛЕННЯ ЄГИПЕТСЬКОЇ ПОЕЗІЇ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

КОЛОДКО ВІКТОРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 82-14(=411.21) Ахмад Шауки; Хафіз Ібрагім

ТВОРЧІСТЬ АХМАДА ШАУКИ ТА ХАФІЗА ІБРАГІМА В КОНТЕКСТІ ОНОВЛЕННЯ ЄГИПЕТСЬКОЇ ПОЕЗІЇ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

10.01.04 література зарубіжних країн

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Маленька Тетяна Федорівна
кандидат філологічних наук,
доцент

Київ 2005

ЗМІСТ

Вступ ................................................................................................................... 3
Розділ І. Єгипетська поезія кінця ХІХ початку ХХ століть і місце в ній Ахмада Шауки й Хафіза Ібрагіма
1.1. Вивчення нової єгипетської поезії у світовій орієнталістиці (історіографія та методологія)......................................................................... 15
1.2. Літературний процес у Єгипті наприкінці ХІХ початку ХХ століть: спроби періодизації й інтерпретації ................................................ 28
1.3. Неокласична школа та її видатні представники Ахмад Шауки й Хафіз Ібрагім як провісники оновлення єгипетської поезії ........................ 45

Розділ ІІ. Традиційність і новаторство творчості Ахмада Шауки й Хафіза Ібрагіма
2.1.Традиційність і новаторство як літературознавча проблема ........... 52
2.2. Класична традиційність у поетичній творчості Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма ................................................................................................ 58
2.2.1 Традиційність у дотриманні жанрових форм і структур, у виборі та реалізації мотивів .......................................................... ....... 58
2.2.2. Традиційність у використанні мовних форм і поетико-риторичних зворотів .............................................................................. 78
2.3. Новаторство в ліриці Ахмада Шауки й Хафіза Ібрагіма та його значення в оновленні арабської поезії ХХ ст. .............................................. 85
2.3.1. Соціальна й політична тематика ............................................... 86
2.3.2. Шляхи вирішення жіночого питання ..................................... 116
2.3.3. Елементи фараонізму у творчій спадщині Шауки та Ібрагіма............................................................................................................ 126
Висновки ........................................................................................................ 133
Список використаних джерел ...................................................................... 143

ВСТУП

Останніми десятиліттями в літературознавстві відбувається значне розширення досліджень, пов’язаних з багатовимірним і глибинним аналізом художніх творів. Це й дослідження оповідних структур, і ключових слів літературного тексту, і творчості окремого письменника як індивідуально-авторської системи, і способів читання тексту. Іде пошук глибинних зв’язків між творами й особистістю їхнього творця (особливо в психології творчості), між твором і епохою, що його породила, з її суспільно-політичними, культурологічними й літературними уподобаннями (зазвичай, в історико-літературних дослідженнях), між твором і його читачем (у літературній теорії та неориторичній практиці). Дослідники все більше зазначають, що ні суто структурний аналіз, що нерідко проголошувався єдиним точним” методом дослідження літературного матеріалу, ні біографічний” метод, який, здавалося б, пояснює наявність у творі певних структурнофункціональних елементів, ні соціологічний” метод, що був раніше офіційною методологічною підставою літературознавства, не мають нині пріоритету в літературознавстві. Вимога наукової експланаторності в гуманітарних дисциплінах орієнтує на комплексний підхід до всіх виявлень людського буття-у-світі” [94, 156]. Така орієнтація гуманітарних наук на інтеграцію одна з одною виступає основною та необхідною передумовою нового погляду на літературний процес і на художній твір погляду, в основу якого покладено ідею людиномірності всіх явищ буття, що логічним чином відбивається і в науці про літературу [137, 142].
Сучасне літературознавство наукова дисципліна з розгалуженою системою об’єктів, категорій і методів їхнього філологічного аналізу [189]. Не існує єдиного догматичного погляду з приводу того, що ж має досліджувати літературознавець і як він має це робити, що було притаманне для ХІХ - початку ХХ ст., коли дослідницькі зацікавлення літературознавців концентрувалися на проблемах відкриття та дескрипції все нових і нових пам’яток давнини з наголосом на їхній текстологічний опис (переважно). Сьогодні до предметно-об’єктної галузі літературознавства залучаються всі прояви людського духу, які, будучи створеними природною людською мовою, мають високу (або ж не дуже) художню цінність [203]. Таким чином, не лише поетичні засоби” (як в Арістотеля), не лише родо-видо-жанрові побудови” (як у Г.Ф.В. Гегеля), не тільки типологічні збіги та мандрівні сюжети” (як у Ф.І. Буслаєва), не тільки мотиви” (як у О.М. Веселовського або О.І. Білецького) або функції” (В.Я. Пропп) стають об’єктами сучасної літературознавчої науки [204]. В основі її лежить теза про те, що художній текст і його складові є семіотичною, структурною цілісністю (Л.С. Виготський свого часу казав про аналіз елементів і аналіз одиниць, віддаючи перевагу останньому, оскільки саме він надає можливості вивчати зв’язки між структурними компонентами художнього твору та його функціональну значимість) [48]. Література, як вторинна моделююча система, виступає важливим засобом не тільки художнього відображення світу, а й засобом формування в широкого кола читачів діяльнісного ставлення до цього світу, певних оцінок, уподобань, прагнень і навіть форм суспільно значимої поведінки. У цьому сенсі художня література подібна до мови первинної, моделюючої системи, за термінологією Тартусько-Московської школи семіотики, а тому й дослідження мови, і дослідження літератури останнім часом зближені в межах загальної філології як науки про різноманітні вияви духовності людини, так чи інакше закріплені в слові (у тексті) [23, 92]. Саме це й визначає обличчя сучасної науки про літературу, і саме таким розумінням її цілей і завдань будемо керуватися в подальшому перебігу дослідження.
Тому виникає необхідність дещо інакше розглянути одиниці й категорії літературного процесу, а його сучасний аналіз має спрямовуватись на з’ясування функціональних аспектів художніх явищ у наративній структурі тексту й на пояснення специфіки використання саме цих художніх явищ у творчості певного автора або літературного угрупування. Форма тексту, зміст тексту, оточення тексту разом з категоріями авторства й адресованості створюють той дослідницький каркас, що працює одночасно й на дескрипцію, і на експланаторність у науці про літературу [118, 112, 110].
Крім того, у літературознавстві останніх десятиліть спостерігається значний інтерес до типологічних досліджень різних національних літератур, що створює передумови для вивчення загальних закономірностей світового літературного процесу [39, 257, 244]. Такого роду дослідження в галузі новітніх літератур Сходу є особливо цікавими, оскільки ці літератури розвиваються із запізненням і в стисліші терміни, тому багато явищ, які відбуваються в них майже на наших очах, дають можливість простежити специфіку загальної літературної еволюції в минулому й сьогоденні [88, 89, 101, 103]. Проте типологічний підхід до перерахованих явищ є плідним лише тоді, коли ґрунтується на глибокому вивченні творчості окремих визначних письменників, на базі чого й накопичується матеріал для висновків. Відомо, що світовий літературний процес потребує поширення й поглиблення досліджень окремих етнонаціональних творчих систем, напрямів, стилів на тлі розвитку всесвітньої літератури в цілому, що не вбачається можливим без розгляду різних аспектів взаємодії та взаємовпливу культур [51, 75]. Цей процес не є явищем однопорядковим, і здатний до виявлення в різних аспектах творчої діяльності як особистості, так і етносу (нації).
Пропоноване дослідження є однією зі спроб історико-функціонального та структурного підходу до літературного твору як до неподільної сукупності особливим чином структурованих і функціонально значимих одиниць і категорій, узятої в усьому контексті біографічних відомостей та історичних подій. Подібний аналіз можна було б назвати системним”, якби цей термін не вживався в науці зі звуженим значенням. Саме тому автор цієї роботи пропонує більш слушний у даному випадку термін комплексний аналіз”.

Об’єкт дослідження
Об’єктом пропонованого дисертаційного дослідження є поетичні твори єгипетських поетів кінця ХІХ початку ХХ ст. Ахмада Шауки (18681932), зібрані у 4-томному виданні аш-Шаукият”, і Хафіза Ібрагіма (18711932), які входять до його Дивану”. Ці твори розглядаються в контексті ідейно-естетичних уподобань літературного угрупування неотрадиціоналістів, до якого належали обидва поети, і творчість яких знаменує апогей розвитку неокласичного напряму в арабській поезії.
Ахмад Шауки, тісно пов’язаний з хедивом Єгипту, писав спочатку панегірики й траурні елегії, потім значні політичні твори про героїчне минуле єгипетського народу; а далі поет усе частіше почав відгукуватися на події, які відбувалися в житті Єгипту й інших арабських країн, за що й був коронований як емір поетів”. Його сучасник Хафіз Ібрагім зі співчуттям писав про робочий люд. Виступаючи проти приниженого стану єгипетського народу, він оптимістично дивився на майбутнє своєї Батьківщини. Твори Хафіза Ібрагіма, в яких він часто звертався до Єгипту та його символу ріки Ніл, користувалися значною популярністю у народу, тому поет не випадково отримав почесне звання поет Нілу”. Їхня творчість і поетичний стиль завершили епоху, коли в поезії панували форми класичної арабської поезії. Ю.М. Кочубей зазначив, що після другої світової війни значна група авторів (єгиптян) продовжувала традиції неокласичної школи Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма” [116, c. 21], але вони не досягли їхнього рівня. Це свідчить, що ці два поети дійсно мали вплив не тільки на поетичну творчість свого часу, а й залишили свій помітний слід у історії арабської літератури, а також сприяли збереженню та примноженню творів, написаних класичним стилем. Незважаючи на те, що крім школи неокласиків, до якої належали Хафіз Ібрагім і Ахмад Шауки, літературно-художня ситуація Єгипту на межі ХІХХХ ст. знала й протилежні їй за буквою й духом” напрями, проте саме неотрадиціоналісти змогли знайти шлях еволюційного оновлення родо-видо-жанрової системи арабської літератури, дати поштовх до розвою тематики, проблематики, сюжетів творів новоарабських письменників, а тому заслуговують на серйозне сучасне дослiдження й оцінку.

Актуальність дослідження
Актуальність проведеного дисертаційного дослідження визначається групою чинників.
В історії арабської літератури та в теоретичному літературознавстві проблематика вивчення та порівняння творчості окремих письменників досліджується з найрізноманітніших позицій і нараховує значну кількість різнопорядкових підходів внутрішнього (семіологічного) і зовнішнього (соціологічного або психологічного) порядку [13, 35, 64, 78, 86, 116, 124, 120, 135, 131, 231], проте єдиної позиції щодо цього ще не вироблено. Роботи в цій галузі переважно орієнтовані на певного автора, але не пропонують єдиної концепції. Іноді проблема своєрідності художнього світу автора розглядається як питання, внесене до літературознавства ззовні, тобто як така, що вже має обґрунтування та вирішення (насправді, такий погляд помилковий). Тому є необхідною спроба висвітлення ролі контексту при аналізі літературної творчості як категорії, зумовленої розвитком художнього процесу в цілому (а останній, як відомо, передбачає історичну динаміку, пов’язану з власною діахронією, з ареальними взаємовпливами, з типологічними подібностями). У цьому полягає загальнолітературознавча актуальність пропонованої роботи.
Актуальність дослідження полягає і в матеріалі, обраному для інтерпретації й аналізу це творчість єгипетських поетів Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма видатих майстрів арабської поезії, але мало відомих в Україні. Їхня творчість залишається для літературознавця, історика східних літератур певною мірою „незораною нивою”. Тому постає необхідність розширення та поглиблення аналізу не тільки тематики, а й жанрів, художньо-стильових засобів зображення дійсності, досконалого окреслення виявлених елементів традиційного й новаторського, висвітлення творчості та життєвого шляху одного поета на тлі поетичного доробку іншого, що дасть можливість отримати чіткіше й рельєфніше уявлення про них обох і поповнити знання про стан літератури Єгипту зазначеного періоду, показати її роль в арабській літературі.
Обидва митці-сучасники є видатними національними письменниками, творчість яких завершила період поетики класичного стилю в Єгипті, представниками домінуючої на той час генерації єгипетської поезії неокласицистів. Поглиблене вивчення певних явищ літератур Сходу, зокрема єгипетської, необхідне і з огляду на процес глобалізації та потребу розвитку діалогу цивілізацій. Отже, актуальність даного дослідження зумовлена і показовістю аналізованого матеріалу, і недостатнім його осмисленням у вітчизняній арабістиці, викликаним переважною увагою до художніх фактів далекого минулого.

Зв’язок роботи з науковими темами
Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової теми № 02 БФ 044-01 Актуальні проблеми філології”, затвердженої Міністерством освіти і науки України, що розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дослідження
Мета пропонованого дисертаційного дослідження простежити відмінні й спільні явища в естетиці й поетиці Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма й визначити вплив на це суто індивідуальних особливостей внутрішнього світу вказаних поетів; з’ясувати взаємодію традицій і новацій кожного з них у контексті єгипетської поезії кінця ХІХ першої третини ХХ ст.

Завдання дослідження
Визначена мета зумовила необхідність розв’язання низки більш конкретних завдань, серед яких найістотнішими видаються такі:
1) розглянути зв’язок художнього доробку єгипетських митців ХХ ст. із традицією класичної арабської поезії притягування/відштовхування);
2) окреслити генологічний, ейдологічний і стилістичний спектри
творчості названих поетів;
3) зіставити художні шукання цих авторів в інтертекстуальному аспекті;
4) осмислити соціопсихологічний резонанс їхньої творчості;
5) показати значення доробку названих митців для розвитку новаційних тенденцій в арабській поезії початку ХХ ст.

Предмет дослідження
Предметом пропонованого дисертаційного дослідження є теми, жанри, мотиви, стильові особливості поетичних творів двох авторів у контексті розвитку арабської поезії кінця ХІХ початку ХХ ст.

Теоретична база роботи та методи дослідження
Теоретичною базою праці стала концепція історико-функціонального дослідження літератури, у межах якої розгортаються ідеї Р. Якобсона, Я. Мукаржовського, В. Ізера про те, що літературознавчий аналіз є комплексним дослідницьким методом, який потребує врахування всіх складових художнього твору (художньої системи) структурної, історико-культурної, біографічної тощо. Дослідження ґрунтується також на ідеї експланаторності, на поєднанні опису з поясненням, що передбачає множинність підходів до тексту, поєднуваних за принципом доповнюваності.
Ще раз зазначимо, що у перебігу пізнання для відтворення цілісності об’єкту необхідно застосовувати взаємовиключні додаткові” класи понять, кожний з яких використовується у своїх особливих умовах” [205, с. 52]. За словами Нільса Бора, складні наукові проблеми нерідко потребують різних підходів, які можуть суперечити один одному, але у своїй сукупності вони відтворюють цілісну картину досліджуваних явищ, процесів або дій у їхньому функціонуванні (принцип додатковості). У цьому ми вбачаємо необхідність застосування саме комплексного підходу.
Працюючи над дисертацією автором було використано дослідження з арабської, зокрема з єгипетської літератури, друковані арабською, російською, українською, англійською та французькою мовами.
Основними методами роботи є системний, поетологічний, порівняльно-типологічний у взаємодоповненні з феноменологічним, рецептивним, історико-біографічним, соціопсихологічним.

Об`єкт дослідження
Як джерельну базу проведеного дисертаційного дослідження використано твори Ахмада Шауки й Хафіза Ібрагіма на тлі оновлення єгипетської поезії кінця ХІХ початку ХХ ст.: стильові закономірності та особливості; рецепція й трансформація традицій класичної арабської поетики (генерика, ейдологія, художня мова); функціональна й соціопсихологічна прагматика. Логіка вибору матеріалу пояснюється передусім малодослідженістю творів цих єгипетських поетів у вітчизняному сходознавстві та літературознавстві. Здебільшого значну увагу арабістика приділяє вивченню явищ далекого минулого, що на наш погляд, заважає відтворенню цілісної картини літературного процесу. Слід додати, що художні системи Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма є завершеними й доступними для повного дослідження, що дає можливість віднайти найтонші забарвлення їхніх індивідуальних художніх стилів і певним чином їх інтерпретувати.

Наукова новизна роботи
Наукова новизна пропонованої дисертаційної роботи визначається так:
1) виходячи з розуміння еволюції арабської літератури як поліетнічного феномена, вперше у вітчизняній арабістиці, ураховуючи надбання історії світової літератури, здійснено спробу послідовно висвітлити складний шлях розвитку єгипетської поезії початку ХХ ст.;
2) на основі системного аналізу художньої спадщини єгипетських неотрадиціоналістів (неокласиків) окреслено історично сталі та функціонально активні структурно-змістові компоненти їхньої поетики, динаміку рецепції/трансформації традиційного матеріалу;
3) уперше проведено цілісний аналіз жанрово-тематичних модифікацій художніх творів Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма, розроблено власну концепцію їхньої еволюції від традиційної арабської поетики до самостійного осмислення свого місця як поета творця в історико-літературному процесі з урахуванням типології жанрового оформлення тем, розглянуто подібності й розбіжності в ейдології, генології, ідіостилях;
4) з огляду на розуміння еволюції арабської літератури як феномена, складеного з компонентів різних місцевих літератур (Єгипту, Іраку, Палестини, Сирії, Лівану) уперше в українській науці, урахувуючи теоретичну думку і практичні досягнення історії світової літератури, здійснено комплексний аналіз такого поетичного угрупування в єгипетській літературі, як неотрадиціоналісти (неокласики), з’ясовано традиційні й новаторські аспекти поетичного доробку Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма, розглянуто подібності й розбіжності в реалізації ними єдиної ідеї відродження єгипетської культури та національної самосвідомості.

Теоретичне значення роботи
Теоретичне значення дисертації зумовлене тим, що вона є першим комплексним дослідженням творчості поетів-неотрадиціоналістів Єгипту як явища спільного типологічного ряду, з одного боку, і як творчих феноменів, з іншого. Проведено зіставний аналіз текстів двох поетів, які належать не тільки до одного літературного напряму, а й до одного літературного угруповання. Розглянуто динаміку розвитку проблеми фараонізму” феномена літератури, політики, культури Єгипту, детермінованого як соціально-історичними умовами, так і креативною енергією авторських індивідуальностей. Вивчено трансформації традиційних арабських тем і ліричних мотивів єгипетськими поетами-неотрадиціоналістами.

Практичне значення одержаних результатів
Отримані результати дисертації можуть бути використані для подальших досліджень з історії світової літератури вцілому та літератур Сходу зокрема, теорії літератури й порівняльного літературознавства, а також для підготовки навчальних посібників, методичних розробок, лекцій, спецкурсів і спецсемінарів з арабської літератури, з практики мови.
Дослідження дає можливість розгляду та розуміння арабської літератури як духовного надбання мусульманського свiту у практичній діяльності державно-владних структур, відповідальних за здійснення культурно-гуманітарного співробітництва й реалізації програм національної та міжнародної культурницької політики.

Апробація роботи
Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на наукових і науково-практичних конференціях: 3-5 Всеукраїнських науково-практичних конференціях " Україна країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій" (Київ, Гімназія східних мов № 1, 2001-2003); конференціях "Актуальні проблеми сучасної компаративістики": "Міжнаціональні літературні взаємини у світлі сучасної компаративістики" (Київ, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ, 2005), ІХ Сходознавчих читаннях А. Кримського (Київ, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, НАНУ, 2005).

Публікації
Основні положення дисертації викладено у 5 наукових працях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Усі статті написано автором самостійно, без співавторів.
1. Творчість Ахмеда Шауки та його місце в єгипетській літературі початку ХХ століття // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка: Східні мови та літератури. К.: ВПЦ Київський університет”. 2004. № 9. С. 45-49.
2. Елементи фараонізму як новаторство літературного доробку Ахмада Шауки // Сходознавство. К.: Інститут сходознавства ім. А. Кримського. 2004. № 2728. С. 4655.
3. Хафіз Ібрагім: пряма та внутрішня адресація // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка: Східні мови та літератури. К.: ВПЦ Київський університет” 2005. № 8. С. 40 41.
4. Египетські поети-неокласики: спільність ідей та форм // Сходознавство. К.: Інститут сходознавства ім. А. Кримського. 2005. № 2930. С. 8388.

Тези
1. Патріотичні мотиви в творчості єгипетських поетів-неокласиків кін. ХІХ поч. ХХ ст. Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма // ІХ сходознавчі читання А. Кримського: Тези доповідей міжнар. наук. конф. К.: Інститут сходознавства ім. А. Кримського, 2005. С. 3940.

Обсяг і структура роботи
Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків роботи та списку використаних джерел (278 позицій). Загальний обсяг роботи 162 с.

bibliography

ВИСНОВКИ

Поряд із конкретно-історичним виявленням розвитку національно-етнічних художніх систем і з усвідомленням подібного й розбіжного в їхньому становленні та еволюції в сучасному літературознавстві все частіше висувається підхід, орієнтований на зіставлення в дослідженні подібних явищ з метою віднайдення в них відмінностей і пояснення останніх. Це особливо актуально для досліджень нової та новітньої літератури, оскільки динаміка суспільно-політичних умов, інформатизація суспільства та збільшення обсягу конкретної інформації зумовлює прискорений розвиток літературно-художніх систем як на рівні національно-етнічному, так і на рівні індивідуальному. Нова арабська література освоювала не лише власний світ, а й антиномічний йому західний, привнесений у вигляді не тільки цивілізації й культури, а й колонізації та поневолення. Антиколоніалістський настрій єгипетських письменників зламу ХІХХХ ст. яскрава ілюстрація до усвідомлення протиставлення Сходу й Заходу, що історично склалося, проте не дозволив літераторам знайти негативні лейтмотиви відкидання чужого. Взаємодія східних і західних зразків художньої літератури (на рівні семіотики культури) і конфронтація типів ментальностей (усталеність динамічність) і протилежність цілей (визволення поневолення) дала поштовх прискореному розвиткові художньої творчості, включаючи літературу, у країнах арабського Сходу, появі нових стилів, напрямів, жанрів і активному використанню розмовної арабської мови в художніх творах.
Саме тому періодизація розвитку нової арабської літератури, попри всі спроби конструювання її тільки на внутрішньо-літературних, іманентно притаманних художній творчості параметрах, неминуче приречена на фіаско, а тому більшість дослідників мовчки погоджуються на використанні опцій хронологічного (наприклад, довоєнний воєнний міжвоєнний повоєнний періоди в літературі) або суспільно-історичного (наприклад, період інтифади в палестинській літературі) характеру, які немов би припускають і зрушення літературно-художнього процесу (наслідування, просвітництво, оновлення тощо).
На тлі надзвичайно динамічних обставин суспільно-історичного порядку хедивство і протекторат; пом’якшення протекторату та проголошення королем султана Фуада І; скасування протекторату та надання Єгиптові незалежності; постійні відставки єгипетського парламенту; усе нові хвилі національно-визвольних рухів художня література виконує предвічну функцію заклику до боротьби, до нових ідеалів, до нового способу життя, дає нерідко безсторонню оцінку діям як однієї, так і іншої сторони, вирішує завдання просвітництва народу. Але для цього необхідно було винайти форми, найпридатніші для суспільного й одночасно художньо-естетичного впливу на маси. І саме тут виявилися щонайменше дві різноспрямовані тенденції (проєгипетсько-проарабська та прозахідна), які самим фактом своєї наявності констатували, що в будь-якому разі єгипетська література, зокрема лірика як найусталенішій і найтрадиційний за формою її рід, потребує оновлення для висловлення нових тем, ідей, мотивів, прагнень. Сам сенс поняття культурної спадщини розширився до включення впливовіших набутків західної культури до культури національної, але не простого приєднання, а засвоєння й переробки, тобто чинники художньої динаміки єгипетської літератури новітньої доби пояснюються через кілька груп параметрів, серед яких соціальні, когнітивні й іманентно притаманні літературному процесові. Соціальні зсуви вимагають селекції нових тем з орієнтацією на суспільну проблематику. З іншого боку, суттєву роль відіграють фактори когнітивного порядку, пов’язані з індивідуальністю митця та психологією творчості взагалі. У такому разі гальмівні функції виконує категорія літературної форми”, яка поволі насичується новим змістом. У той же час, первинна стабільність літературної форми надає можливості для розвитку національної літератури прискореним, але еволюційним шляхом, на відміну від революційного, який у літературі майже завжди набуває яскравого, але одномоментного характеру.
Серед поетичних напрямів єгипетської поезії кінця ХІХ першої третини ХХ ст. окремо виділяються чотири стійкі концепції художнього відображення дійсності засобами літературного слова, представлені школами модерністів”, екстремістів”, творчою” і мухадрамітською”, основні розбіжності між якими полягали в поглядах на ступінь формального та тематичного оновлення сучасної єгипетської літератури через залучення або відмову від західних літературних зразків. Будучи спільноарабським надбанням, школа неотрадиціоналістів (неокласиків, у Єгипті часто вживали термін мухадраміти) зуміла гармонійно поєднати в собі весь комплекс різноспрямованих літературно-художніх тенденцій, створивши зразки як високохудожніх, так і високопатріотичних ліричних і ліро-епічних творів європейського рівня. Максимальна заслуга належить двом поетам-неотрадиціоналістам емірові поетів” Ахмаду Шауки та поету Нілу” Мухаммаду Хафізу Ібрагіму.
Популярність Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма зумовлюється їхнім прилученням до суспільно-політичного процесу тогочасного Єгипту одне з історичних, знакових явищ єгипетської нової та новітньої історії. З їхніми іменами пов`язане виникнення в єгипетській поезії нової школи школи неотрадиціоналістів, яка еволюційним шляхом прагнула змінити традиційні форми арабської поетики, оновити тематику та проблематику поезії в цілому. Проте не слід змальовувати їх як якісь монументи. Їх потрібно розглядати саме як живих людей зі своїми вадами та пристрастями. Мухаммада Хафіза Ібрагіма й Ахмада Шауки поєднувала стара дружба-суперництво, яка виникла ще до андалусійського заслання Шауки, пов’язана з тим, що вони обидва належали до школи єгипетських неотрадиціоналістів, що відобразилося в листуванні поетів.
Найяскравішими спільними рисами обох поетів, як свідчить їхня творча спадщина, є:
1) прагнення оновити традиційну систему арабської класичної поетики для того, щоб можна було звертатися не тільки до усталених тем і сюжетів, які були вже лише формою літературного етикету, а й до актуальних, що мали розв`язуватися, крім усього, і поетичними засобами;
2) переконаність у тому, що оновлення традиційної системи арабської класичної поетики можливе за допомогою поступового, а не революційного, модернового використання нетрадиційних форм, тому новаторські тенденції у творчості поетів виявляються переважно у сфері змісту, а не форми;
3) вибір тематики, зумовлений перейнятливою реакцією на страждання та радощі свого народу, здатністю відгукнутися на актуальні процеси в політиці, економіці, науці, суспільному житті, зважаючи на ідеали просвітництва;
4) звернення до ідеї фараонізму як такої, що більше за інші відповідала уявленню поетів про необхідність формування єгипетського національно-етнічної самосвідомості, а також розширення класичної поетики до меж національної філософії; це, у свою чергу, передбачало об’єктивність і сподівання, що у світі є вдосталь чистосердечних людей, які допоможуть новому покоління позбутися страждань без повторення помилок покоління попереднього;
5) осмислення теми емансипації арабської жінки у творчому доробку Шауки та Хафіза Ібрагіма, причому не тільки риторично, а й через розсипані в усій творчості поетів натяки, алюзії, ремінісценції;
6) поряд із зазначеними елементами новаторства звернення й до традиційних тем класичної арабської літератури:
теми кохання, яка постійно оновлювалася у творчості поетів;
гедонічні теми (вина й чаркування), витоки якої, як вважається, у суфійському світосприйнятті;
теми розлуки, неможливості скорої зустрічі та духовної самотності;
теми друзів і дружби, вірності близьким, незважаючи на відстані та втрати;
тем і образів коранічного походження, що виявляються у творчості поетів як розгорнені метафори, алюзії, ремінісценції, тобто позначені секулярністю і є свідченням просування єгипетського суспільства до сучасних світських способів розв`язання соціально-політичних і культурних проблем, не скутих необхідністю дотримуватися певних канонів шаріату й адату;
7) формальний характер наслідування поетами традиції класичної арабської касиди (метрика, строфіка, ритміка, але не завжди й не всюди семантика).
Отже, однобічним, на наш погляд, є уявлення про Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма як про поетів-традиціоналістів, які не привнесли нічого нового в класичну арабську поетику, адже саме наприкінці ХІХ початку ХХ ст. арабська поезія поступово відходить від канонів традиційної касиди. З типологічного боку це має велике значення, оскільки засвідчує еволюційний відхід від традиції, тоді, як більшість національних літератур африканського континенту (як правило, не пов’язаних з арабським світом) вибудовує власні літератури на принципово інших засадах руйнації або відокремлення від класичної системи жанрів та образотворчих засобів, запозиченні їх з більш розвинених західноєвропейських літератур чи просто започаткування від нульової позначки. Еволюційне формування сучасної жанрово-поетичної системи більш слушне, оскільки саме воно дозволяє не мандрувати в пошуках утраченого часу, а зробити час своїм спільником на шляху до самопізнання, власного народу та своєї епохи як результату історичного перебігу важливих подій.
Не менш важливими є й розбіжності в творчому доробку поетів, які випливають із їхнього власного світосприйняття:
1. Розбіжності в рівні та систематичності освіти зумовили ступінь залучення культурних алюзій” у доробках Хафіза Ібрагіма й Ахмада Шауки: якщо перший використовує порівняно обмежений ресурс коранічної, класично-літературної та культурної спадщини, орієнтуючись здебільшого на усталені елементи й кліше, узяті з фольклорної традиції, то другий оперує чи не всім багатством арабської поетики, переосмислюючи її по-новому та вводячи її у сучасний контекст, із широким залученням способів і засобів художнього моделювання дійсності за західноєвропейським зразком. Мабуть, саме тому Ахмад Шауки емір поетів”, тоді як Хафіз Ібрагім поет Нілу”.
2. Різні обставини виховання також слугували виявленню розбіжностей у світовідчутті поетів: песимістичніша позиція Хафіза Ібрагіма пояснюється скрутними умовами дитинства та юності, його самотністю й відірваністю в першому періоді творчості від культурного життя Єгипту. Ахмад Шауки, становлення та розквіт поетичного таланту якого протікало при дворі хедива, нерідко наснажує свої поезії яскравим настроєм безтурботності, епікурійсько-суфійськими мотивами, оптимістичним сприйняттям суспільства та природи.
3. Духовна самотність Хафіза Ібрагіма своїми витоками має уявне усвідомлення своєї меншовартості”, власних, переважно надуманих вад, тобто має інтравертований характер самокопирсання” через відсутність однодумців чи друзів. На відміну від нього, песимістичні поезії Ахмада Шауки походять від неспромоги реалізації свого суспільно-орієнтованого таланту (як, наприклад, на андалузійському засланні), від відсутності однодумців поруч, і, таким чином, екстравертовані, спрямовані не всередину, як у Хафіза, а назовні. Виходячи з цього, можна зробити висновок про різну адресатну спрямованість поезій Хафіза Ібрагіма й Ахмада Шауки: перший вдається до автоадресації, продовжуючи класичний жанр загратної жалоби”, тоді як другий, скаржачись на життя, орієнтується на своїх друзів, які хоча й не поруч, але врешті-решт почують його поетичний голос.
4. Ліричний герой Хафіза Ібрагіма наділений даром співпереживання та відповідальності, шукає в усіх гріхах світу власну провину, тоді як у Ахмада Шауки він ставиться до подій більше по-філософськи, вважаючи, що кожен приречений на свій хрест і нести його потрібно гідно.
5. Хафіз Ібрагім сприймає свою поезію як одкровення пророка, що провіщає від імені народу. Ахмад Шауки, навпаки, бачить у власній поетичній творчості опис і оцінку подій, іноді патетичну, іноді стримано-філософську, а інколи інтимно-внутрішню.
6. В оформленні історичного та наративного досвіду у творах Ахмада Шауки й Хафіза Ібрагіма важливу роль відіграли загострене почуття сьогодення та письмова арабо-ісламська традиція, оскільки етнічна пам’ять, відбита в них, точиться через плетиво мови і свідомості й одночасно наповнює уяву та культурну пам’ять. Проте у своєму зверненні до історичного здобутку Єгипту Ахмад Шауки посилається на середземноморські традиції культурних, соціально-політичних, і економічних взаємозв’язків Заходу (Європи) і Сходу (Єгипту), а Хафіз Ібрагім акцентує свою увагу на єгипетському праминулому та закликає до спільноарабського єднання.
7. Загалом народно-фольклорне підгрунтя поезій Хафіза Ібрагіма та аристократично-книжна культура ліричної творчості Ахмада Шауки відіграли однаково важливу роль у становленні сучасної єгипетської літератури. З одного боку, звернення до уснопоетичних джерел сприяло демократизації літератури та її більшій зрозумілості широким верствам населення (на що була зорієнтована й тематика творів обох поетів), з іншого ж усвідомлення значимості спільноарабської культурної спадщини в сучасному літературному процесі стало запорукою еволюційного розвитку єгипетської поезії, наслідок якого спостерігаємо в наші дні.
Читаючи вірші Ахмада Шауки, можна побачити два різні підходи до бачення проблем, які існували в житті тогочасного Єгипту. Їх можна класифікувати таким чином:
1) опис дійсності очима віруючої людини поважного віку, мусульманина, який ушановує й ідеалізує своїх братів по вірі; мудреця, який вважає філософію основою життя; консерватора щодо мови. Він упевнений, що арабська мова здатна висловити будь-яке почуття та зобразити будь-яку картину, передати будь-яку думку й навіть нереальне.
2) опис реалій з погляду звичайної людини, що насолоджується красою життя та його благами, людини, яка здатна зрозуміти своє місце у світі та визначити сутність взаємодії людина-світ”, через який можна й висміювати поведінку інших членів соціуму та їхні бажання, передаючи все це мовою більш характерною для людини першого підходу.
Ця роздвоєність підходів до зображення реальних картин тогочасного життя є характерною рисою поезій Шауки з юності й до старості. Зображення минулого (стилістично та мовленнєво) домінує в його поезії над зображенням сучасності.
Головною перевагою поезії Хафіза Ібрагіма є те, що він зрозуміло й доступно розповів про суспільно-політичні події та мрії своєї батьківщини Єгипту й висловив бажання всієї арабської нації. Тому Хафізу Ібрагіму не було рівних у поетичних творах соціально-політичної тематики. Інколи у його творах відчувається коливання між надією та безнадійністю, між песимізмом і оптимізмом. Його доробок щоразу підтверджує, що він був справжнім патріотом свого краю.
Можна стверджувати, що поет вибором тематики написання творів максимально намагався відтворити єгипетську дійсність першої половини ХХ ст.: розповісти про політичні та соціальні події, відобразити проблеми й завдання тогочасного суспільства, створити своєрідну палітру видатних особистостей.
Отже, Хафіз Ібрагім і сам прагнув оновити поезію та внести в неї ноти новаторства: дотримуючись метрики класичного арабського віршування, поет звертається до нової тематики, уникає складних художніх виражально-зображальних засобів, чим робить свою творчість доступною широким верствам населення. Його поезія динамічна, ритмічна, звернена як до індивідуму, так і до загальної маси, як до простого громадянина, так і до керівників нації, вона то висміює вади суспільства, то оспівує його здобутки, надбання та кращі якості. Про це свідчить надзвичайно мала увага поета до написання поетичних творів у таких жанрах класичної арабської поезії, як газелі, хамріят, хіджа.
Хоча Хафіз Ібрагім навчався в найзвичайніших школах, де навчали тільки писати, читати та розуміти Коран, він був високоосвіченою людиною. Він влучно поєднував традиційність і новаторство шляхом майстерного використання у своїх поетичних творах цитат таких корифеїв арабської літератури, як аль-Мутанаббі, Омар ібн Абі Рабіа, аль-Мааррі. Новаторством на той час була й перекладацька діяльність поета. Новаторськими здобутками Хафіза Ібрагіма також є звернення до історичного минулого рідного краю, зображення соціально-політичних проблем єгипетського суспільства. Його поетичні твори були зрозумілими, а отже, доступними й цікавими для широкого кола читачів. Єгиптяни захоплювалися ним як народним поетом, громадським діячем, поборником їхніх прав та свобод, оскільки переважна більшість його творів була спрямована на вирішення суспільних проблем, підштовхувала до боротьби за незалежність країни та до розвитку суспільства.
Наше дослідження охоплює лише кілька важливих і характерних рис творчості двох видатних представників єгипетської поезії кінця ХІХ початку ХХ ст. Звичайно, неможливо в роботі такого жанру розглянути всі аспекти поетичної спадщини двох видатних поетів. За межами нашого аналізу залишилися такі не менш важливі питання стосовно творчого доробку Ахмада Шауки та Хафіза Ібрагіма, як детальний розгляд формально-поетичних виражальних засобів у поетичних творах авторів і поглиблене дослідження взаємодії літератур Сходу й Заходу як тенденції творчості єгипетських поетів-неотрадиціоналістів. Ця проблематика заслуговує на окрему роботу. Цікаві результати дало б порівняння концептуальних засад неотрадиціоналізму в єгипетській літературі з теоретичними програмами українських неокласиків, навіть незважаючи на те, що перші й останні належать до одного хронологічного періоду, але до зовсім різних етапів розвитку літературного процесу. Важливим є й виявлення значення творчості єгипетських неокласиків у подальшому розвої єгипетської літератури й далі у широкому контексті неотрадиціоналістської течії в інших літературах арабського Сходу, зокрема в Палестині, Сирії, Іраку тощо. Усі ці та деякі інші питання слід розглядати як перспективи подальшої розробки теми.
Подальша еволюція єгипетської літератури свідчить, що вона дає сьогодні приклади оригінального та плідного синтезу, здавалося б, найрізнорідніших явищ — від народної архаїки до європейського авангардизму, спираючись на елементи різних естетичних систем, але підкоряючи їх завданню пошуків найбільш адекватних зображуваній епосі принципів створення своєї національної картини світу. Підвалини ж для цього заклали саме єгипетські поети-неотрадиціоналісти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашидзе Г.Г. Избранные произведения поэтов Азии. М.: Художественная литература, 1981. 703 с.
2. Абу Шаар Айман. Пути и средства создания образа в новой арабской поэзии: Автореферат дис. ... канд. филол. наук. М., 1984. 20 с.
3. Аверинцев С.С. Античная риторика и судьбы античного рационализма // Античная поэтика: Риторическая теория и литературная практика. М.: Наука, 1991. 256 с.
4. Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М.: Школа Языки русской культуры”, 1996. 448 с.
5. Акбарова М. Лига сирийских писателей и ее место в развитии современной сирийской новеллистики.: Автореферат дис. ... канд. филол. наук. М., 1965. 19 с.
6. Акимушкина Е.О. Жанр «тюремной жалобы» (хабсийе) в персоязычной литературе XI века (к проблеме генезиса) // Ломоносовские чтения. Секция: Востоковедение. 2002. 193 c.
7. Александрова Л.П. Літературні роди, види і жанри (підвиди) як змістовні форми. К.: Вид-во Київського університету, 1968. 105 с.
8. Александрова О.И. Тридиции и новаторство в поэтическом языке: Сб. ст. Куйбышев, 1978. 174 с.
9. Али-заде Э.А. Египетская литературная критика: период становления // Литературная критика стран зарубежного Востока и ее роль в развитии общественной и эстетической мысли. М., 1988. 282 с.
10. Али-заде Э.А. Египетская новелла. Зарождение и формирование жанра. М.: Наука, 1974. 151 с.
11. Али-заде Э.А. Махмуд Теймур. М.: Наука, 1983. 182 с.
12. аль-Каяли М. О современной арабской литературе // Современная арабская литература. М.: Изд-во вост. лит., 1960. С. 2024.
13. аль-Фахури Х. История арабской литературы.:В 2 т. М., Изд-во иностр. лит., 1961. Т.2. 483 с.
14. Амин аль-Алим М. Новые ценности в современной арабской литературе // Современная арабская литература. М.: Изд-во вост. лит., 1960. С. 3969.
15. Арабская литература: (Средневековье и современность)./Под ред. Ш.М. Шамухамедов. Ташкент: ТашГУ, 1982. 119 с.
16. Арабская литература: Советские исследования. М.: Прогресс, 1978. 389 с.
17. Араслы Э.Г. Джирджи Зейдан и арабский исторический роман. М.: Наука, 1967. 80 с.
18. ар-Рафии А. Восстание 1919 года в Египте. История национально-освободительного движения 19141921 гг. М., Изд-во иностр. лит., 1954. 145 с.
19. ас-Самави К. Современная арабская литература // Современная арабская литература. М.: Изд-во вост. лит., 1960. С. 2527.
20. Аттая М.О. Очерк по истории арабской литературы. М., 1903. 345 с.
21. Аш-Шафии Ш.А. Развитие национально-освободительньного движения в Египте. (18821956). М., Изд-во иностр. лит., 1961. 198 с.
22. Бальтерманц Т. Драматургия и театр Египта // Театр. 1972. № 3.
23. Безкровна І.О. Поетичний текст як комунікативний акт: типи адресатів // Мовознавство. 1998. С. 6772.
24. Безменова Н.А. Неориторика: генезис, проблемы, перспективы. М.: Наука, 1987. 214 с.
25. Белова Т.П. Женщина в религиях народов мира // Авторские учебные программы: Феминология. Социология гендерных отношений. Семьеведение. Иваново, 1999. С. 5162.
26. Белова Т.П. Женщина и религия: Проблемы феминистской теологии // Женщина в меняющемся мире. Иваново, 1999. С. 6678.
27. Бельчиков Н.Ф. Пути и навыки литературоведческого труда. М.: Наука, 1975. 334 с.
28. Беляев В.И. Основные черты арабской поэзии в начале аббасидского периода (VIII в. первая половина IX в.). М.: Изд-во вост. лит., 1960. 11 с.
29. Беляев В.И. Предисловие // И.Ю. Крачковский. Избр. соч. М.,Л., 1956. Т. II. 702 с.
30. Берзинг З. Теоретические проблемы восточных литератур.//Мат. симпозиума 1115 октября 1966 г. М., Наука, 1969. 416 с.
31. Бертельс Е.Э. Избр. труды: В 2 т. История персидско-таджикской литературы. М.: Восточная литература, 1960. Т. І 556 с.
32. Бертельс Е.Э. Избр. труды.: Суфизм и суфийская литература. М.: Наука, 1965. 524 с.
33. Боголюбова Г., Долинина А., Арабская романтическая проза ХІХХХ вв. Л., Художественная литература, 1981. 320 с.
34. Борев Ю.Б. Эстетика. М.: Гослитиздат, 1988. 495 с.
35. Борисов А.Б. Роль ислама во внутренней и внешней политике Египта (XX в.). М., 1991. 213 с.
36. Борисов В.М. Современная египетская проза. М.: Изд-во АН СССР, 1961. 127 с.
37. Брагинский В.И. Проблемы типологии средневековых литератур Востока. М., 1991. 251 с.
38. Брагинский И.О. Некоторые методологические вопросы восточного литературоведения // Народы Азии и Африки. 1972. № 1.
39. Брагинский И.О. О теоретическом уровне изучения литератур народов Азии и Африки // Народы Азии и Африки. 1962. № 3.
40. Брагинский И.С. Проблемы периодизации истории литератур народов Востока. М., Наука, 1968. 388 с.
41. Брагинский И.С., Усманов Н.К. Литература Востока в новейшее время (19171945). М., Изд-во МГУ, 1977. 560 с.
42. Брагинский И.С., Усманов Н.К. Литература Востока в новое время. М., Изд-во МГУ, 1975. 706 с.
43. Васильев А.М. Египет и египтяне. М.: Классика плюс, 2000. 351 с.
44. Васильев Л.С. Культурно-религиозные традиции стран Востока. Учеб. пособие. М., 1976. Т. IV, 390 с.
45. Ватват Рашид ад-Дин. Сады волшебства в тонкостях поэзии. М.: Наука, 1990.
46. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 404 с.
47. Власова О.А. Поэты Северной Африки: Алжир, Египет, Ливия, Мавритания, Марокко, Судан, Тунис. М.: Мол. гвардия, 1986. 190с.
48. Выготский Л.С. Психология искусства. М.: Искусство, 1996. 442 с.
49. Габриэлян Н.М. Пол, культура, религия // Общественные науки и современность. 1996. № 6. С. 126134.
50. Гамидов И.Я. О значении трудов Ибн Кутайбы Поэзия и поэты” и Источники сведений” // НАА. 1970. № 5.
51. Гачев Г. Национальные образы мира. М.: Сов. писатель, 1988. 448с.
52. Гибб Х.А.Р. Арабская литература. Классический период. М.: Изд-во восточ. литературы, 1960. 187 с.
53. Гинзбург Л. Занимательное литературоведение. М.: Гелиос, 2003. 382 с.
54. Гинзбург Л. О лирике. Л.: Сов. писатель, 1964. 408 с.
55. Гинзбург Л. О старом и новом: статьи и очерки. Л.: Сов. писатель, 1982. 423 с.
56. Гнев и надежда. Стихи арабских поэтов: Пер. М. Курганцева. М., Правда, 1970. 32 с.
57. Голдобин А.Я. Национально-освободительная борьба народа Египта 19181936 гг. М., Наука, 1989. 327 с.
58. Городецкая А.А. Новая арабская поэзия. Сборник: Пер. с араб. М.: Гослитиздат, 1958. 279 с.
59. Городецкая А.А. Современная арабская литература.: Сб. ст. М., Изд-во восточ. литературы, 1960. 192с.
60. Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1979.
61. Гринцер П.А. Восточная поэтика: Специфика художественного образа.: Сб. ст. М.: Наука, 1983. 261 с.
62. Гринцер П.А. Восточная поэтика: Специфика художественного образа.: Сб. ст. М.: Наука, 1985. 377 с.
63. Гринцер П.А. Поэтика средневековых литератур востока; традиция и творческая индивидуальность. М.: Наследие, 1994. 304 с.
64. Грицик Л.В. Матеріали до вивчення літератур зарубіжного Сходу : Хрестоматія. К., ВПЦ Київський університет”, 2001. 662 с.
65. Грюнебаум Г.Э. фон. Основные черты арабо-мусульманской культуры.: Ст. разных лет. М.: Наука, 1981. 227 с.
66. Гурницкий К.И. Агафангел Ефимович Крымский. М., 1980. 192 с.
67. Ѓурчинов М. Компаративни студии. Скопjе: МАНУ, 1998. 335 с.
68. &nbs