ФЕНОМЕН АЙРІС МЕРДОК В АСПЕКТІ РЕЦЕПТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СВІТОГЛЯДНО-ФІЛОСОФСЬКОГО РОМАНУ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

МАТІЙЧАК АЛЬОНА АНАТОЛІЇВНА

УДК: 821.111-312.1 Мер.09

ФЕНОМЕН АЙРІС МЕРДОК В АСПЕКТІ РЕЦЕПТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СВІТОГЛЯДНО-ФІЛОСОФСЬКОГО РОМАНУ

10.01.04 література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Червінська Ольга В’ячеславівна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП.

4

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ А.МЕРДОК В АСПЕКТІ ЖАНРОВОЇ ГЕНЕЗИ ФІЛОСОФСЬКОГО РОМАНУ...

12

1.1 .Світоглядна проблематика художньо-філософської прози ХХ ст. ....

12

1.2.Творчість А.Мердок в аспекті генези філософської прози......................

25

1.3.Жанрова модель філософського роману А.Мердок ................................

37

1.4 .Рецепція творчості А.Мердок на перетині традицій англійської літератури та західноєвропейської філософії.............................................

49

1.4.1. Літературознавчий аспект............................................................

49

1.4.2. Вплив філософської традиції на художню творчість письменниці........................................................................................................

61

1.5.Ментальні варіації інтелектуального дискурсу в англомовній культурі................................................................................................................

65

РОЗДІЛ 2. РЕЦЕПЦІЯ СТИЛЬОВОЇ ПАРАДИГМАТИКИ РОМАНІВ А.МЕРДОК.........................................................................................................

73

2.1. Специфіка сприйняття романного тексту в перспективі проблем рецептивної поетики...................................................................

73

2.1.1. Письменницька критика як форма рецепції. А. Мердок у дискусіях на порозі постмодернізму.................................................................

83

2.2. А.Мердок та її читач у ракурсі рецептивної теорії.................................

90

2.3. Тематичні феномени-парадигми художнього тексту А. Мердок............

100

2.3.1. Парадигма моря............................................................................

100

2.3.2. Парадигма печери.........................................................................

104

2.3.3. Шекспірівська парадигма. Навколо Гамлета: рецептивна рефлексія Айріс Мердок....................................................................................

111

2.4. Інтертекстуальний російський фермент роману А. Мердок "Дилема Джексона".......................................................................... ................................

120

РОЗДІЛ 3. ХУДОЖНІ СТРАТЕГІЇ ТА ДОМІНАНТИ В ЦІЛІСНІЙ СТРУКТУРІ ПРОЗИ А. МЕРДОК....

129

3.1. Стратегія гри у творчості А. Мердок........................................................

129

3.1.1. Онірична домінанта як відображення феномена гри................

140

3.2. Дитяча класика як світоглядний фермент романів А. Мердок.......

146

3.3. Онтологічний зміст художнього часопростору А. Мердок...

154

3.4. Художньо-світоглядна система А. Мердок в аспекті юнгівської теорії архетипів.

170

ВИСНОВКИ

180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..

188

ВСТУП
Сучасна літературна ситуація у практиці світового художнього дискурсу вимагає поглибленого аналізу окремих знакових явищ, надзвичайно важливих для системного сприйняття літературного руху як такого. Безперечно, за силою впливу на загальний розвиток світової літератури другої половини ХХ ст., до таких феноменів слід віднести спадщину англійської письменниці Айріс Мердок (1919-1999). Від самого початку своєї письменницької діяльності ця особистість, за фахом та досвідом свого життяОксфордський професор філософії, привернула увагу читацького середовища неординарністю тематики, несподіваністю сюжетики, витонченістю стилю, буквально харизматичним втручанням в емоційний світ реципієнта. Письменниця однаково впевнено заявила про себе як романіст, драматург, поет, публіцист та літературознавець і водночас як філософ. Вона вивчала класичну філологію в Оксфорді (1938-1942) та філософію в Кембриджі (1947-1948), тривалий час викладала філософію в Оксфордському університеті, була авторкою дисертації про Канта та понад двадцяти етико-філософських праць. Її літературний доробок складається з кількох драматичних творів, двадцяти шести романів, збірки поезії та низки літературно-критичних есе.
Визнаний майстер романного жанру, А.Мердок була лауреатом кількох найпрестижніших літературних премій Великобританії. У 1973р. за роман "Чорний принц" ("The Black Prince") письменниця одержала найдавнішу літературну нагороду Британії меморіальну премію Джеймса Тейта Блека[1] (The James Tait Black Memorial Prize); у 1974р. її роман "Свята і нечестива машина кохання" ("The Sacred and Profane Love Machine") дістав престижну премію Уїтбред (The Whitbread Literary Award). За роман "Море, море" ("The Sea, The Sea") у 1978р. Мердок нагороджено Букерівською літературною премією (The Man Booker Prize for Fiction). Загалом романи письменниці шість разів номінувалися на одержання цієї премії; подібне досягнення й досі не перевершене жодним письменником Великобританії. Її було нагороджено Орденом Британської Імперії (the Order of the British Empire, 1987) і присвоєно титул (Dame) (1987р.). У 2001 році її перший опублікований роман "Під сіткою" ("Under the Net", 1954) увійшов до 100 найкращих англомовних романів ХХ ст. (the American Modern Library). Витонченість імагінативної природи письменниці засвідчена її біографами П.Конраді (Іris Murdoch: A Life, 2001) та А.Н.Уїлсоном (Іris Murdoch As І Knew Her, 2003), а також констатується у спогадах її чоловіка Джона Бейлі, за своїм науковим титулом Дона Оксфордського університету (Іris: A Memoir, 1998; Elegy for Іris, 1999).
Увага до неї та її творчого доробку представлена корпусом численних досліджень. Із її співвітчизників це A.S.Byatt (1965, 1976), L.Kriegel (1965), M.Bradbury (1962), B.Magee (1976), M.Bellamy (1977), P.Conradi (1987, 1997), S.Blackburn (1992), J.Shippley (1993), L.Sage (1995), S.Mulhall (1997), J.Bayley (1998) [1-11]. В цілому відгуком англомовного наукового середовища на творчість письменниці були праці P.Wolfe (1966), R.Rabinovitz (1968), І.Martz (1971), F.Baldanza (1974), L.Kuehl (1977), R.Scholes (1979), R.Todd (1979, 1984), E.Dipple (1982, 1984, 1996), D.Johnson (1987), M.Antonaccio (1996) [12-24]. В літературознавстві сформованому досвідом радянських часів до романів А.Мердок зверталися В.Скороденко (1968), Є.Гусєва (1968), В.В.Івашова (1969, 1971, 1979), Г.В.Анікін (1971), Є.Генієва (1971), З.Гражданська (1975), Т.А.Ганф (1975), М.Воропанова (1976), Н.Демурова (1977), І.М.Левидова (1978), Н.І.Лозовська (1979), А.Чамеєв (1985), А.Лівергант (1986), М.В.Урнов (1986), С.Д.Павличко (1987), А.П.Саруханян (1987), Н.Ю.Жлуктенко (1988), О.Н.Самсонова (1989), Н.С.Єрьоменко (1990), А.К.Ісламова (1990) [25-47]. Своє розуміння творчості письменниці висловили і представники літературознавства пострадянського періоду І.Н.Мізініна (1991), Г.В.Клименко (1994), О.Н.Самсонова (1996), В.Є.Пешко (1996), Ю.М.Левін (1999), Н.Я.Мадорська (1997), С.П.Толкачов (1999), Г.М.Костенко (2001), О.М.Алісеєнко (2001) [48-57]. Плідний письменницький досвід А.Мердок настільки специфічний, що його продуктивна рецепція завжди буде пов’язана з актуалізацією тексту в аспекті певної дискурсивної практики.
Рецептивний потенціал художнього твору як такого, безперечно, визначається ресурсами його жанрової моделі в її взаємозв’язку зі світоглядною проблематикою. В цьому плані стосовно літературного доробку[2] А.Мердок вимальовується надзвичайно самобутній ландшафт, який визначається активними філософськими рефлексіями. Різноманітні наукові кола сьогодні невипадково зустрічаються й перетинаються в ракурсі взаємозв’язків варіативних типів наукових дискурсів, спродукованих літературознавством, лінгвістикою, філософією, культурологією тощо на тлі відповідних здобутків яскравого художнього досвіду ХХ ст. Зокрема, свою роль тут відіграє світоглядно-філософський роман Айріс Мердок, в якому спостерігається своєрідна інтерреляція літературного і філософського дискурсів. Без усвідомлення автентичної жанрової природи такого роману, осмислення його філософських і літературних інтертекстуальних джерел, без з’ясування його рецептивних "потужностей" неможливий адекватний образ не тільки самої письменниці, а й усієї літературної історії ХХ ст.
Актуальність обраної теми зумовлена потребою синтезуючого дослідження творчого доробку Айріс Мердок в історико-літературному контексті, а також необхідністю розкрити специфічність такого метаморфного жанрового утворення, як мердоківський роман, у ракурсі його численних рецептивних потенцій; потребою повного та всебічного висвітлення функціонування цієї форми як своєрідного художнього вираження, осмислення філософських і літературних інтертекстуальних джерел.
А.Мердок розглядається як автор світоглядно-філософського роману1. В даній роботі здійснено спробу аналізу філософських романів А.Мердок як яскравого прикладу "міждисциплінарної конвергенції" в аспекті рецептивного дискурсу, що дозволяє виявити особливості жанрової форми, тематики та стильової парадигматики романів англійської письменниці й дає змогу говорити про наукову новизну роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі комплексної науково-дослідної теми "Комунікативний потенціал літературного тексту в аспекті нових літературознавчих технологій" (номер державної реєстрації 0106U003632) кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Основна мета дослідження з’ясування екзистенційної суті образної природи А.Мердок як творця художнього тексту, виявлення цієї природи у специфіці жанру філософського роману світоглядного спрямування в аспекті концептуальності авторського письма; дослідження перенесених у художню площину проблем етико-естетичного плану, що функціонують як жанротворчі, зумовлюючи художні стратегії та домінанти в цілісній структурі розглянутих романів.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких конкретних завдань:
- окреслити світоглядну проблематику художньо-філософської прози ХХ ст. у долученні до творчих ідей А.Мердок, сформульованих нею в теоретико-критичних і філософських працях, а також у широкому контексті літературно-філософських концепцій цієї доби;
- виявити та проаналізувати особливості творчості А.Мердок у контексті генези філософської прози, простежити вплив "сократичних діалогів" Платона на творчість письменниці, виявити в ній спорадичні ознаки інших жанрів для визначення такої жанрової домінанти її романів, як універсальна діалогічність;
- переглянути та уточнити поняття "філософський роман" стосовно художньої творчості Мердок, зважаючи на його світоглядне спрямування; ідентифікувати його жанрову модель, опираючись на концепцію жанрового метаморфізму;
- дослідити співвіднесення критичної рецепції романів письменниці із її власною теорією роману в ракурсі перетину традицій англійської літератури та західноєвропейської філософії;
- репрезентувати художню творчість Мердок в аспекті ідеї рецептивної естетики; вирізнити суттєві для сприйняття її текстів тематичні феномени-парадигми;
- простежити в романах письменниці рецептивно важливі зразки інтертекстуальності як форми діалогу з іншими текстами світової культури, а також в суголоссі з її власними літературно-критичними та філософськими есе (метатекст її романів);
- встановити особливості творчого феномена письменниці стосовно ментальних варіацій англомовної культури;
- проаналізувати основні стратегії та домінанти художніх текстів А.Мердок; вирізнитити їх як ігрові, часопросторові, архетипні.
Об’єктом дослідження слугують найбільш значущі романи Мердок усіх виокремленних літературною наукою періодів її творчості, починаючи з першого роману "Під сіткою" (1954) і завершуючи останнім "Дилема Джексона" (1995). Це дає можливість у проголошеному відповідно до дисертаційного концепту напрямку скласти цілісне уявлення про загальний корпус романного фонду письменниці, уникаючи побіжних тез і випадкових висновків.
Предметом літературознавчого аналізу є жанрова модель світоглядно-філософського роману, його стилістична парадигматика та окремі художні прийоми моделювання дійсності, притаманні природі зазначеного роману, а також його відповідний рецептивний потенціал.
Методологічні засади дослідження ґрунтуються на здобутках історичної поетики, сформованої зусиллями О.Веселовського, О.Потебні, О.Білецького та ін., жанрології літературних форм (М.Бахтіна, В.Кожинова, Ю.Тинянова, В.Жирмунського, Н.Копистянської, Т.Денисової, О.Червінської, В.Бікульчюса та ін.) класичних праць із семіотики тексту (А.Лосєва, Ю.Лотмана, М.Гіршмана), зразків феноменологічного, герменевтичного та рецептивного прочитання художнього тексту (Е.Гусерль, Г.-Ґ.Ґадамер, Ф.Шляєрмахер, В.Дільтей, Яусс, В.Ізер, Р.Барт, І.Ільїн, Ю.Борєв, М.Мамардашвили, А.Нямцу, О.Червінська), а також теоретичних студій культурологів та філософів (Р.Рорті, М.Гайдеґґер, Й.Гейзинга, Х.Ортега-і-Гасет, Є.Нойман); елементи архетипного і символічного аналізу ґрунтуються на концепціях К.-Ґ.Юнга та Н.Фрая. Дисертант спирається на праці вітчизняних літературознавців, присвячених окремим проблемам поетики роману, „філософським” жанровим формам літератури, їх світоглядній проблематиці (праці Д.Затонского, Д.Наливайка, Е.Соловей), з урахуванням дослідницьких ракурсів представників мердокознавства.
Методично важливим для висвітлення обраної теми став комплексний підхід, що включає елементи історико-теоретичного, порівняльно-історичного та типологічного методів аналізу, який доповнюється сучасними набутками теорії інтертекстуальності в межах розробленого наукою дефініційного методологічного інструментарію (Р.Барт, У.Еко, Ю.Крістєва).
Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що вона не лише доповнює існуючі уявлення про закономірності поетики роману Мердок, а й пропонує цілісний підхід щодо аналізу всього романного корпусу письменниці в аспекті її творчого феномена. Матеріали та висновки дослідження можуть використовуватися причитанні курсів лекцій з історії зарубіжної літератури ХХ ст., з історії і теорії роману, а також у спецкурсах і семінарах, присвячених англійській літературі ХХ ст. і, зокрема, романістиці А.Мердок.
Апробація роботи здійснювалася у формі доповідей на щорічних підсумкових наукових конференціях Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича (2002, 2003, 2004, 2005, 2006), на аспірантських семінарах кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури ЧНУ; Міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми американознавства" (Київ, 2004), ІІ Міжвузівській конференції молодих учених "Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур" (Донецьк, 2004), VІІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2005), Міжнародному науковому симпозіумі "Візуалізація образу дитини у літературі" (Львів, 2007), Міжнародній науковій поетологічній конференції "Криза теорії" (Чернівці, 2007).
За матеріалами дисертації зроблено 9 наукових публікацій, вміщених у наукових збірниках, які входять до переліку видань ВАК України, а також 3 тези доповідей на конференціях.
Особистий внесок дисертантки. Усі публікації зроблені одноосібно. Результати досягнуті автором самостійно.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії. Загальний обсяг роботи становить 214 сторінок, з них 187 сторінок основного тексту. Список використаних джерел включає 346 позицій.
Запропоновано таку структуру дослідження:
У Вступі обґрунтовується актуальність та наукова новизна обраної теми; окреслюються мета, завдання, об’єкт, предмет, методологічні принципи дослідження та методичні засади; розкривається його теоретичне та практичне значення; подається інформація про апробацію роботи.
У першому розділі дисертаційного дослідження розглядається творчість А.Мердок у контексті генези англійської філософської прози з виокремленням світоглядного спрямування романів письменниці; визначається їхня жанрова специфіка. В цьому ракурсі мердоківський роман досліджується в рецептивному аспекті як явище на перетині традицій англійської літератури та західноєвропейської філософії.
У другому розділі, з опертям на ідеї рецептивної поетики, прочитується стильова парадигматика романів письменниці, виокремлюються певні тематичні феномени-парадигми її художнього тексту, окреслюються його інтертекстуальні джерела; в дослідженні розглядається також письменницька критика як одна з форм мердоківської рецепції літературного процесу її доби, останнє сприяє розумінню власних творів письменниці.
У третьому розділі аналізуються художні стратегії та домінанти мердоківського письма: ігрові стратегії, оніричний компонент, специфіка хронотопу, інтертекстуальний зв’язок з англійськими класичними творами для дітей. Зрештою, в узгодженні з юнгівською теорією архетипів макетується відповідний образ художньо-філософської системи А.Мердок.

[1] З 1919 року Единбурзький університет присуджує цю премію найкращим британським романістам та авторам біографічних творів.

[2] Говорячи про літературний доробок А.Мердок, ми враховуємо лише романну спадщину письменниці, залишаючи поза увагою її поетичну творчість і драматургічні спроби.

1 Це жанрове визначення формулюється й розглядається у нашій роботі у своїх рецептивних акцентах його жанрового потенціалу, відмінного від філософського роману як такого.

bibliography

ВИСНОВКИ
У результаті дослідження письменницького доробку відомої англійської романістки Айріс Мердок ми прийшли до таких висновків:
Здійснений рецептивний аналіз літературної спадщини Мердок дозволяє стверджувати, що її письменницький феномен вочевидь породжений впливом активного філософського дискурсу ХХ ст. із притаманними йому кризовими фазами. Мердоківський світоглядно-філософський роман, породжений взаємодією різних компонентів культурної рефлексії, утримує особливу позицію серед доволі складних жанрових форм ХХ ст. Її романи слугують яскравим прикладом творів світоглядної спрямованості. Філософський компонент у них реалізується через спробу викладення власних морально-етичних принципів і презентується як специфічне авторське світовідчуття та світобачення, не вписуючись цілком у жоден з існуючих філософських напрямів. Рецептуючи важливі морально-філософські питання письменниця створює самостійне тло сучасного роману на концептуальному, тематичному та структурному рівнях.
Хоча світоглядна концепція письменниці формувалася як рецепція різних філософських систем і спадщини окремих філософів, проте чи не найбільший вплив на її творчі пошуки завдяки своєму глибинному змістові та довершеності форми справили сократичні діалоги Платона. Виступаючи активним реципієнтом його спадщини, розвиваючи трансчасові ідеї філософа (або ж, як вона сама їх називає, "форми": Добра (Блага), Любові (Еросу), Краси, Мистецтва), письменниця прагнула морального вдосконалення сучасної людини. Важливими в цьому зрізі виступають її власні філософські есе, зокрема "Величне і Благе", "Величне і Прекрасне", "Найвища влада Добра над іншими поняттями", "Вогонь і Сонце: Чому Платон вигнав митців", "Ідея досконалості".
Пошуки істини А. Мердок продовжувала у тканині своїх романів, зберігаючи конструктивний принцип жанру сократичного діалогу діалогічність. У її романах простежуються спорадичні ознаки таких діалогічних жанрів античності, як діатриба, солілоквіум, симпозіон, меніппея. Зосібна, тут спрацьовує ефект "подвійного" діалогу, спілкування автора (як реального та як експліцитного) з читачем, здебільшого через втілення досить поширеного в її романах прийому звертання до потенційного читача.
У межах роману реципієнту неодноразово пропонується варіант авторської світоглядної позиції. Ціла низка експліцитних авторів із романів Мердок ("Чорний принц", "Дитя слова", "Море, море", "Досить почесна поразка" та ін.) в такий спосіб прагне поділитися з читачем своєю "філософією", своїми міркуваннями ("pensées"). Яскравим прикладом використання солілоквічної форми слугують монологічні рефлексії героїв. Так, обігруючи шекспірівські образи, письменниця наслідує й шекспірівський стиль їх втілення ("Чорний принц").
Одну з провідних позицій у творчості Мердок займає філософське осмислення релігійно-етичної проблематики. Тут діалогічність зберігається не лише як основний зразок античного дискурсу. Сюди долучається також і жанровий досвід середньовіччя з такими формами, як міраклі, мораліте, містерії, з властивими для них диспутами та суперечками на релігійно-філософські теми. Саме через цей досвід до жанру підключається християнський релігійний вектор. Мердоківські герої невипадково обговорюють ті релігійно-філософські проблеми, що хвилюють письменницю: існування Онтологічного Доказу ("Учень філософа"), сутність християнської моралі ("Досить почесна поразка"), занепад християнських цінностей ("Час Ангелів"), співвідношення релігії та містицизму ("Дилема Джексона") тощо. Причому ці аспекти спрацьовують як провідний конструкт художньої цілісності роману.
Специфіка художніх творів А.Мердок виявляється також у запозиченні досвіду таких біблійних і фольклорних жанрових форм, як притча, казка, байка. Окрім значущого впливу біблійної притчі, в жанровому відношенні її романи часто містять ознаки філософської притчі, сповненої багатозначної символіки. Хоча письменниця принципово уникає проголошення будь-якої дидактичної сентенції, мораль іманентно присутня в кожному з її творів, і це дає право провести паралель із байкою тих давніх часів, коли мораль, як архітектонічний елемент, ще не входила в жанрову структуру тексту.
Рецептивний аналіз творчості Айріс Мердок в аспекті генези філософського роману дозволяє зазначити таке: ознаки, що були притаманні таким давнім жанровим формам, як сократичний діалог, література симпозіонів, меніппова сатира, казка, байка, притча, алегорія тощо, присутні в її романах на підставі авторського, свідомо звернутого до традиції, інтелектуального ґрунту, цілеспрямованої творчої програми на збагачення означеного жанру усім наявним досвідом літературно-філософської рефлексії європейської культури.
Загадковість, неочікуваність людської поведінки, непередбачуваність реальності стають важливою умовою рецептивної багатозначності не тільки мердоківського тексту як такого, але й конструктивно впливають на стосунки персонажів, а відтак виконують і композиційну функцію в конструюванні сюжетики. Це основні мотиви в романах Мердок, що реалізуються через опертя на окремі елементи світоглядних систем романтизму та реалізму, з урахуванням їхніх орієнтацій та цінностей.
Переосмислення традиційних жанрових форм європейського роману (крутійського, роману виховання, соціально-побутового, психологічного, екзистенціального), і, зокрема, англійського роману (готичного, вікторіанського), а також творів єлизаветинського періоду англійської літератури, особливо п’єс В.Шекспіра, ферментує авторський стиль письменниці й вимагає від її реципієнта відповідної культури, без чого плідна зустріч автора з читачем неможлива.
Філософський роман Мердок, як своєрідна "точка перетину" філософії та літератури у прагненні усвідомити світ як єдине ціле, на нашу думку, є виявленням світоглядної позиції автора. Визначальною ознакою, жанровою домінантою мердоківського роману слід визнати його універсальну діалогічність. Основою світоглядно-філософського роману стає філософська проблема (ідея, чи комплекс ідей). Тут враховано методологічно важливу концепцію В.Бікульчюса, за якою філософська ідея "екстраполюється" на самостійні сюжети інших романних модифікацій (на наш погляд, цей факт пояснює певні розбіжності у визначенні жанрової належності романів А. Мердок). Згідно з наведеною концепцією, романи Мердок "проектуються" на сюжети, притаманні іншим жанровим формам (готичний, детективний, любовний, психологічний, соціально-побутовий романи), стилізуються в їхньому дусі, залишаючись імагінативно філософськими. Наведена концепція Бікульчюса перегукується з концепцією "жанрового метаморфізму", відповідно до якої, відбувається постійна адаптація художніх форм до авторського задуму, в основі чого лежить континуальний досвід інтелектуальної рефлексії.
Фактично в усіх своїх романах письменниця торкається проблеми реальності об’єктивних понять добра і зла. На сторінках кожного з її творів герої-аматори вільно дискутують із приводу вищих філософських матерій, моральних цінностей, звіряючись із думками Канта, Кіркеґора, Гайдеґґера, Сартра, Вітґенштайна, Платона й Аристотеля, Юнга і Фройда та інших, тобто представників тих численних філософських течій, що сформували позицію самої письменниці і як різнорідні елементи вже її власного світогляду увійшли до романної структури. Це дозволяє говорити про певну філософську еклектику чи то філософський плюралізм, яким позначилася жанрова природа її романів, що виступає як притаманна детермінованій філософією поліморфній формі жанрова домінанта. Відтак, визначаємо роман А.Мердок своєрідною метаморфною жанровою структурою, специфічною за ознаками художнього дискурсу, серед яких найголовніша авторська світоглядно-філософська рефлексія.
Айріс Мердок є яскравою представницею саме англійського культурного досвіду. В плані ментальності в її творах яскраво проявилися властивості національного англійського характеру, узагальнюючими рисами якого є стриманість, інтровертивність, тяжіння до іманентного самоствердження як гарантії збереження власної сутності.
Плідна конвергенція між літературознавчим, лінгвістичним, філософським та художнім дискурсами у творчому стилі А.Мердок безпосередньо позначається на рецептивному потенціалі її художніх творів. Як філософ, у своїх романах Мердок намагалася вирішувати проблеми сучасного світу за допомогою моральної філософії, через що її творчість нагадує своєрідний симбіоз філософської рефлексії, літературознавчого теоретизування та художнього вимислу. Письменницька критика та авторський коментар, як специфічні форми рецепції, відіграють суттєву роль у розумінні змісту її романів і визначенні їхньої жанрової поліморфної специфіки. Теоретичні та критичні погляди письменниці (есе "Величне і Благе", "Концепції єдності. Мистецтво", "Дерріда і структуралізм") дозволили виявити певні дотичні до окремих літературних напрямків (реалізму, модернізму, екзистенціалізму, постмодернізму) моменти в її власній творчості.
Наближення художньої манери письменниці до постмодернізму виявляється не через суто теоретичну філософську рефлексію: це радше напівсвідома чуттєво-емоційна реакція письменниці на кризу сучасного світу (кризу віри в усталені цінності). Симптоми постмодерністського світосприйняття проявляються в її романах через філософський плюралізм та жанровий метаморфізм, позначаються на інтертекстуальності, асоціативності, метафоричності її інтуїтивного мислення. Проте, назвати Мердок постмодерністкою буде великим перебільшенням, зважаючи на структуру її романів і категоричне неприйняття самою авторкою сучасної їй деконструктивістської критики.
Узагальнюючи найбільш принципові складники процесу рецепції світоглядно-філософських романів Айріс Мердок, зазначимо головне: їх світоглядна наповненість досить чітко вирізняється своєрідною антиномічністю, в той час як зовнішній формі притаманна трансцендентна мінливість, що відповідно позначається на мотивованій суб’єктивності читацького сприйняття: її тексти провокують безліч рецептивних рішень.
У своїх художніх зразках письменниця активно послуговувалася культурологічними й літературними парадигмами, зокрема моря та печери, а також шекспірівською парадигмою. Сенс культурологічних парадигм полягає в зіставленні на перший погляд не сумісних речей матеріального (топос) та духовного (логос) ґатунку; шекспірівська парадигма виводить на світоглядний рівень проблему митця і мистецтва. В такий спосіб Айріс Мердок апелює до морального аспекту інтелектуальної людської особистості. З його практикою письменниця пов’язує саму можливість гармонійних відносин духовної істоти із зовнішнім світом.
Інтертекстуальність романів А.Мердок безпосередньо впливає на адекватне прочитання тексту, з’ясування його рецептивних можливостей. У даному разі маємо справу з багатоаспектним, насиченим різноманітними темами та компонентами інтертекстом. Причому розгорнутий опис інтертекстуальності мердоківських романів змусив би дослідника у своїх пошуках звернутися до безмежної скарбниці світової культури. Серед аспектів інтертекстуальності світової музики, живопису, театру, художної літератури, філософії, релігії, наукових теорій тощо в неї найбільш чітко акцентовані філософсько-релігійний та літературний, інтертекстуальні лінії яких тягнуться далеко вглиб різних національних літератур світу: давньогрецької, німецької, англійської, російської. Хоча й вони переплетені настільки, що роз’єднати їх, мабуть, неможливо. Аналіз окресленого явища, як діалогу з "іншою" російською культурою (див. "Дилема Джексона"), відкрив ще один вимір інтеркультурної творчості письменниці.
Однією з іманентних рис ідіостилю письменниці вважаємо балансування на грані реального та уявного. Особливістю художньої манери романістки стало використання феномена гри одночасно як художнього прийому та способу рецептивного аналізу основних питань філософії та історії людства. Гра як стратегічно важлива літературна парадигма в А.Мердок працює різнопланово і різнобарвно: гра з читачем за допомогою тексту та гра з текстом і контекстом, гра з різними обличчями оповідача, а також гра змісту і форм тощо. Своєрідною модифікацією гри постає онірична домінанта. У власних варіаціях цього "холотропного стану" ("Єдиноріг", "Сон Бруно") Мердок долучає читача до міфологічної сфери. Отже, цілком правомірно констатуємо умоглядність її творчого стилю у площині художнього міфотворення.
Письменниця не обмежує світобачення одним певним фокусом, навпаки розсуває рамки інтелектуальних, психологічних, духовних пошуків. Зауважимо, що "дитяча" баррівська "країна мрій" та керролівське "задзеркалля", як інтертекстуальні світоглядні джерела ілюзорного світу героїв Мердок, функціонують в художньому тексті письменниці не лише як дифузні метафори та багатозначні символи. Вони у свою чергу розширюють парадигматичні виміри авторського письма, зокрема, зливаючись з оніричним компонентом, трансформуючись через "шахові стратегії", моральну рефлексію письменниці, являють органічну частину оригінальної мердоківської манери оповіді.
Художній часопростір Айріс Мердок видається надзвичайно насиченим та, на перший погляд, заплутаним. Як композиційний, структурний елемент її творів, хронотоп відіграє важливу роль в організації мердоківської романної композиції, завдяки чому кожен окремий художній текст набуває власної цілісності; сприяє висвітленню основних ідей, символізації, й, відповідно, розширенню, поглибленню змісту її багатовимірних, змістовно об’ємних романів. Часопростір у Мердок має і свої гносеологічні закономірності: слугує засобом інтерпретації ставлення письменниці до реальності як дослідження загальних передумов пізнання. Йому притаманне певне естетичне, етичне та емоційне наповнення тут важливу роль відіграє індивідуальне, неповторне світосприйняття самої Мердок, яка постає у своїх творах одночасно і як митець, послуговуючись художньо-естетичними засобами, і як мислитель, оскільки порушує і прагне віднайти шляхи розв’язання трансчасових світоглядно-філософських проблем.
Для створення цілісного образу світу, А.Мердок неодноразово намагалася подолати традиційний зміст часопростору, вдаючись до символічних структур, здатних занурити окремі явища у стихію першопочатку. Через символічне тлумачення наявного світу в її романах простежено суб’єктивне переосмислення певних архетипних структур, зокрема, взаємозв’язок трансформованих юнгівських архетипних матриць (Велика Мати, Маска, Аніма, Cамість, Тінь) та платонівських форм (Благо, Краса, Кохання).
Отже, багаторівнева структура насичених символами філософських романів А.Мердок не передбачає однозначної інтерпретації, вона реалізує себе як феноменологічний факт, пронизаний інтертекстуальними зв’язками, що ширяться за межі її художніх текстів. Безкінечна смислова перспектива символічних образів, створених письменницею, осягається лише шляхом комунікації й розрахована на активну реакцію сприймача, завдяки чому символічна (міфологічна) форма потенційно набуває свого змісту (як нового, іншого) у сприймаючій свідомості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. ByattA.S. Degrees of Freedom: The Novels of Іris Murdoch. Chatto and Windus. London, 1965. 225 p.
2. ByattA.S. Іris Murdoch. London: Longman Group LTD, 1976. 45 p.
3. KriegelL. Іris Murdoch: Everybody Trough the Looking-Glass // Contemporary British Novelists. Carbondale & Edwardsville, 1965. C. 62-80.
4. BradburyM. Іris Murdoch’s "Under the Net" // Critical Quarterly. 1962. Vol. 4, No. 1.
5. BellamyM. An Іnterview with Іris Murdoch // Contemporary Literature. Madlton. 1977. No. 2. P. 139.
6. ConradiP. Іris Murdoch: The Saint and the Artist. Macmillan Press, 1987. 304 p.
7. BlackburnS. The Good and the Great // TLS. London. 1992. Oct. 23, No.4673. P. 3-4.
8. ShippleyJ. Іn a Magic Circle // TLS. London. 1993. Sept. 10, No.4719. P. 20.
9. SageL. Among Entities // TLS. London. 1995. Sept. 29, No.4526. P. 25.
10. MulhallS. Not by argument alone // TLS. London. 1997. Aug. 22, No.4925. P. 6.
11. BayleyJ. Іris: A Memoir of Іris Murdoch. Duckworth, 1998. 190 p.
12. WolfeP. The Disciplined Heart: Іris Murdoch and her Novels. Columbia Missouri, 1966. 216 p.
13. RabinovitzR. Іris Murdoch. N.Y.-London, 1968. 49 p.
14. MartzL. Іris Murdoch: The London Novels // Twentieth Century Literature in Retrospect. Cambridge, Massachusets: Harvard Univ. Press, 1971. P. 65-86.
15. BaldanzaF. Іris Murdoch. N.Y., 1974. P. 138-147.
16. KuehlL. Іris Murdoch: The Novelist as Magician / The Magician as Artist // Contemporary Women Novelists / Ed. P.M.Spacks. N.Y., 1977. P. 92-107.
17. ScholesR. Fabulation and Metafiction. Urbana-Chicago-London: University of Іllinois Press, 1979. 222 p.
18. ToddR. Іris Murdoch. Plymouth and London: The Shakespearian Interest, 1979. 134 p.
19. ToddR. Іris Murdoch // Contemporary Writers. London-N.Y., 1984. P. 38-61.
20. DippleE. Іris Murdoch: Work for the Spirit. Methuem & Co LTD. London, 1982. P. 3-280.
21. DippleE. Іris Murdoch // N.Y.: Contemporary Writers, 1984. 112 p.
22. DippleE. The Green Knight and Other Vagaries of the Spirit; or Tricks and Іmages for the Human Soul; or the Uses of Іmaginative Literature // Іris Murdoch and the Search for Human Goodness / Ed. M.Antonaccio, W. Schweiker. Chicago and London: The University of Chicago Press, 1996. 226 p.
23. JohnsonD. Key Women Writers: Іris Murdoch. The Harvester Press, 1987. 130 p.
24. AntonaccioM. Form and Contingency in І.Murdoch’s Ethics // Іris Murdoch and the Search for Human Goodness / Ed. M.Antonaccio, W.Schweiker. Chicago and London: The University of Chicago Press, 1996. P.110-137.
25. СкороденкоВ. Айрис Мердок и ее роман "Алое и зеленое" // МердокА. Алое и зеленое. М.: Худож. лит., 1968. С. 5-16.
26. ГусєваЄ. В продолжение знакомства // Вопросы литературы. 1968. № 11. С. 210-215.
27. ИвашеваВ.В. От Сартра к Платону // Вопросы литературы. 1969. № 11. С. 134-155.
28. ИвашеваВ.В. Лабиринты фантазии. Айрис Мердок // Английские диалоги. Этюды о современных писателях. М.: Сов. писатель, 1971. С. 379-429.
29. ИвашеваВ.В. Роман с философской тенденцией. Айрис Мердок. Уильям Голдинг // Что сохраняет время. Литература Великобритании 1945-1977: Очерки. М.: Сов. писатель, 1979. С. 161-195.
30. ИвашеваВ.В. Айрис Мердок // Судьбы английских писателей: Диалоги вчера и сегодня. М.: Сов. писатель, 1989. С. 208-255.
31. АникинГ.В. Современный английский роман. Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1971. С. 216-252.
32. ГениеваЕ. Слова, слова, слова // Иностранная литература. 1971. № 7. С. 268-270.
33. ГражданскаяЗ. Черный принц кто он? // Литературное обозрение. 1975. № 3. С. 86-89.
34. ГанфТ.А. К философскому анализу творчества Айрис Мердок // Философия и наука: Сб. статей / Под ред. А.С.Колесникова. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. С. 185-189.
35. ВоропановаМ. Своеобразие художественной структуры романа А.Мердок "Черный принц" // Типология и взаимосвязи в русской и зарубежной литературах. Вып.1. Красноярск, 1976. С. 86-109.
36. ДемуроваН. Метафоры "Черного принца" // МердокА. Черный принц. М.: Худож. лит., 1977. С. 431-444.
37. ЛевидоваИ.М. Читая романы А.Мердок // Иностранная литература. 1978. № 11. С. 208-216.
38. ЛозовскаяН.И. Эстетические взгляды А.Мердок // Филолог. науки. 1979. № 2. С. 39-46.
39. ЧамеевА. Философский роман Айрис Мердок "Алое и зеленое" // Национальная специфика произведений зарубежной литературы ХІХ-ХХ веков. Иваново: ИвГУ, 1985. С. 131-142.
40. ЛивергантА. Вариации на тему: "О последних романах А.Мердок" // Литературное обозрение. 1986. № 1. С.110-111.
41. УрновМ.В. Айрис Мердок // УрновМ.В. Вехи традиции в английской литературе. М.: Худож. лит., 1986. С. 354-351.
42. ПавличкоС.Д. Айрис Мердок. В поисках морального искусства // Литература Англии. ХХ век. К.: Выща шк., 1987. С. 330-349.
43. СаруханянА.П. Айрис Мердок // Английская литература 1945-1980. М.: Наука, 1987. С. 302-317.
44. ЖлуктенкоН.Ю. Английский психологический роман ХХ века. К: Выща шк., 1988. 157 с.
45. СамсоноваО.Н. Интеллектуальный роман А.Мердок 1970 гг.: Автореф. дис канд. филол. наук М., 1989. 16 с.
46. ЄрьоменкоН.С. Особенности миропонимания А.Мердок в 1950-1960 гг. // Метод, жанр, поэтика в зарубежной литературе. Фрунзе: КирГУ, 1990. С. 69-74.
47. ИсламоваА.К. Становление и развитие эстетической системы А.Мердок // Научн. докл. высш. шк. Филологические науки. 1990. № 6. С. 30-41.
48. МизининаИ.Н. Романы А.Мердок конца 60-х начала 70-х годов (Идеи философии Платона в зеркале художественной структуры): Автореф. дис канд. филол. наук. М., 1991. 16 с.
49. ПавличкоС.Д. Лабіринти мислення. Інтелектуальний роман сучасної Великобританії / АН України. Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. К.: Наук. думка, 1993. 104 с.
50. КлименкоГ.В. Концепція і поетика художнього психологізму в романах А.Мердок: Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1994. 18 с.
51. СамсоноваО.Н. Философские концепции А.Мердок в работах 70-х годов // Материалы VІ международной конференции преподавателей английской литературы. Киров: Изд-во Киров. ун-та, 1996. С. 179.
52. ПешкоВ.Е. Философские течения ХХ века и творчество Айрис Мердок // Материалы VІ международной конференции преподавателей английской литературы. Киров: Изд-во Киров. ун-та, 1996. С. 179.
53. МадорскаяН.Я. Концепция личности в философско-психологическом романе Мердок (от первых опытов к "Ученику философа"): Автореф. дис канд. филол. наук. СПб, 1997. 24 с.
54. ЛевинЮ.М. Повествование у А.Мердок ("Время ангелов") // Ю.МЛевин Избранные труды. Поэтика. Семиотика. М.: Языки русской культуры, 1999. С. 420-434.
55. ТолкачевС.П. "Готические" романы Айрис Мердок // Филологические науки. 1999. № 3. С.42-51; а) ТолкачевС.П. Художественный мир Айрис Мердок. Позднее творчество: Автореф. дисканд. филол. наук. М., 1999 20 с.
56. Костенко Г.М. Релігійно-філософська проблематика та її художнє втілення в англійському романі 1950-70-х років: Автореф. дисканд. филол. наук: 10.01.04. Дніпропетровськ, 2001. 20 с.
57. АлісеєнкоО.М. Особливості художнього простору та часу в романі А.Мердок "The Nice and the Good": Автореф. дисканд. філол. наук: 10.01.04. Дніпропетровськ, 2001. 16 с.
58. MurdochІ. Existentialists and Mystics. Writings on philosophy and literature. N.Y.: Penguin Books Ltd., 1999. 546 p.
59. MurdochІ. Metaphysics as a Guide to Morals. N.Y.: Penguin Books Ltd., 1993. 520 p.
60. Культурология / Под ред. док. филос. наук Г.В.Драча. Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. 576 с.
61. ДенисоваТ.Н. Історія американської літератури ХХ століття: Навч. посіб. К.: Довіра, 2002. 318 с.
62. ПавличкоС.Д. Теорія літератури / Передм. М.Зубрицької. К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. 679 с.
63. БушмановаН. Когда в душе живет Шекспир // Вопросы литературы. 1991. № 2. С. 155-184.
64. РортиР. От религии через философию к литературе: путь западных интеллектуалов // Вопросы философии. 2003. № 3. С. 30-41.
65. КаганМ.С. Философия как мировоззрение // Вопросы философии. 1997. № 9. С. 36-45.
66. Новейший философский словарь. Минск: Книжный дом, 2003. 1280 с.
67. МорозовМ.Н. Философия и мировоззрение // Наука. Релігія. Суспільство. 2004. № 1. С. 331-337.
68. Чорний І.П. Світогляд і його структурно-онтологічні виміри // Науковий вісник ЧНУ. Вип. 130: Філософія. Чернівці: Рута, 2002. С.58-64.
69. Чорний І.П. Мовно-світоглядна реконструкція міфу // Людинознавчі студії. Вип. 3. Дрогобич: Вимір, 2001. С. 93-102.
70. ВундтВ. Введение в философию / Под ред. А.Л.Субботина. М.: ЧеРо, Добросвет, 2001. 256 с.
71. Мировоззренческая культура личности / Гл. ред. В.П.Иванов К.: Наук. думка, 1986. 296 с.
72. ҐадамерГ.-Г. Актуальность прекрасного / Пер. с нем. М.: Искусство, 1991. 367 с.; a) ҐадамерГ.-Ґ. Герменевтика і поетика // Вибрані твори К.: Юніверс, 2001. 288 с.
73. Уэллек Р., Уоррен О.Теория литературы. М.: Прогресс, 1978. 326 с.
74. HusserlE. The Crisis of European Sciences and the Transcendental Phenomenology. Evanston: Northwest. Univ. Press, 1970. XLІІ. 450 p.
75. Философия и история культуры: Сб. ст. М.: Наука, 1985. 319 с.
76. Философия и ее место в культуре: Сб. науч. тр. Новосибирск: Наука, 1990. 239 с.
77. МосквинаР.Р. Философия, история, литература: Взаимосвязь и единство // Историческое знание и современность. Свердловск, 1987. С. 41-53.
78. ЛосевА.Ф. История античной эстетики. М., 1963-1982.
79. ЛихачевД.С. Поэтика древнерусской литературы. М.: Наука, 1979. 352с.
80. БахтинМ.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. 502 с.
81. АверинцевС.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М.: Школа "Языки русской культуры", 1996. 448 с.
82. ФатенковА.Н. Языки философии, литературы и науки в аспекте смысла // Философия науки. 2003. № 9. С. 50-69.
83. ДелезЖ., ГваттариФ. Что такое философия? / Пер. с фр. С.Н.Зенкина. М.: Институт экспериментальной социологии. СПб.: Алетейя, 1998.
84. Мамардашвили М. Философия это сознание вслух // Юность. 1988. № 12. С. 9-13.
85. ФилатовВ.П. Научное познание и мир человека. М: Политиздат, 1989. 270 с.
86. БілийО.В. Наука й література (соціокультурна єдність і специфіка виявлення ціннісного змісту в мистецтві слова) // Худ. літ. і духовне життя суспільства. К.: Наук. думка, 1989. С. 62-77.
87. СердобинцеваГ.М. Современная художественно-философская проза: Уч. пособ. к спецкурсу. М.: МГПИ, 1984. 81 с.
88. СуровцевЮ. В 70-е и сегодня. Очерки теории и практики современного литературного процесса. М.: Сов. писатель. 1985. 574 с.
89. ЕремеевА.Э. Русская философская проза (1820-1830-е годы) / Под ред. доктора филолог. наук А.С.Янушкевича. Томск: Изд-во Томского ун-та, 1989. 192 с.
90.