ДУБРАВСЬКА ЗОРЯНА РОМАНІВНА. Образ автора в біогафічній і мемуарній прозі (на матеріалі творчості Мартіна Еміса)

brief description

ДУБРАВСЬКА ЗОРЯНА РОМАНІВНА. Назва дисертаційної роботи: "Образ автора в біогафічній і мемуарній прозі (на матеріалі творчості Мартіна Еміса)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ДУБРАВСЬКА ЗОРЯНА РОМАНІВНА
УДК 821. 111. 09 – 94
ОБРАЗ АВТОРА В БІОГРАФІЧНІЙ І МЕМУАРНІЙ ПРОЗІ
(НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ МАРТІНА ЕМІСА)
10.01.06 – теорія літератури
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
Зимомря Микола Іванович
доктор філологічних наук, професор
ДРОГОБИЧ – 2015
3
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………...……………..……..……………...…….4
РОЗДІЛ 1.
ОБРАЗ АВТОРА В БІОГРАФІЧНІЙ І МЕМУАРНІЙ ПРОЗІ
1.1. Теорія образу автора: концептуальні оцінки В. Виноградова,
М. Бахтіна……………………………………………………………….………..13
1.2. Художній феномен образу автора в системі біографічного та
мемуарного письма………………………………….………………...................24
1.3. Концепція «образу автора» та «імпліцитного автора»…………….28
1.4. Феномен авторського «Я»: сутність «зовнішніх вторгнень» в
постмодерністському тексті.................................................................................33
1.5. Художня біографіка: до питання про ґенезу, дефініції, проблеми
жанрової ідентифікації……………………………………………….…….…....38
1.6. Авто – та біографіка – складові художньо-документальної
літератури…………………………………………………………………....…...44
1.7. Жанрова своєрідність тематичної мемуаристики ………………....51
Висновки до першого розділу……………………………….…………...55
РОЗДІЛ 2.
АВТОРСЬКА ПРИСУТНІСТЬ У МЕМУАРНОАВТОБІОГРАФІЧНОМУ РОМАНІ «ДОСВІД» МАРТІНА ЕМІСА
2.1. Роман «Досвід» Мартіна Еміса: дискурс автобіографічного та
мемуарного………..………………………...........................................................60
2.2. Жанрова специфіка художньої автобіографії М. Еміса…………....64
2.3. Наративна мотивація роману «Досвід»……………………………..69
2.4. Авторське «Я»: означення об’єктивної реальності………………...78
2.5. Авторське «Я»: реалізація крізь призму контрасту…......................83
4
2.6. Специфіка авторської стратегії моделювання біографічного
дискурсу……………………………………………………………………..…...98
2.7. Проза Мартіна Еміса: особливості репрезентації наративнокомунікативного досвіду….…………………………..……………………….115
Висновки до другого розділу…………………………………….……..124
РОЗДІЛ 3.
РОМАНИ МАРТІНА ЕМІСА «ГРОШІ: ЗАПИСКА САМОГУБЦЯ»
ТА «ЗАПИСКИ ПРО РЕЙЧЕЛ»: АВТОБІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС
3.1. Смислотворчі акценти у творенні «Я-особи» та «колективного
Я»………………………………………………………………………………..128
3.2. Авторське «Я» Мартіна Еміса: аспект
інтертекстуальності…………………………...…..............................................137
3.3. Концепт родини: контекст постмодерністського
дискурсу…………………………………………………………………..…….146
3.4. Біографічне письмо Мартіна Еміса: інтертекстуальний
аспект………………………………………………………………………...….151
Висновки до третього розділу……………………………………….….159
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………................163
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ….…………………....168
5
ВСТУП
Англійська проза 50 – 90 років ХХ століття вирізняється специфікою
біографічної та мемуарної текстової структури. На її тлі постає актуальним
вивчення категорії «образ автора» з проекцією на творчість видатного
представника англомовної літератури Мартіна Еміса (1949). Перу
письменника належать такі знакові прозові полотна, як романи «Записки
про Рейчел» («The Rachel Papers», 1973) [263], «Гроші: записка самогубця»
(«Money: A Suicide Note», 1985) [258], «Досвід» («Experience», 2000) [251],
«Вагітна вдова» («The Pregnant Widow», 2010) [262]. На зламі ХХ – на
початку ХХІ ст. домінантними прозовими жанрами англійської літератури
стали мемуари, авто- та біографії, записки, роздуми, щоденники.
У 70 – 90 рр. ХХ ст. мемуаристика набула важливого значення як одне
з вагомих джерел дослідження англійського письменства. Її репрезентують
П. Акройд, Дж. Барнс, У. Бентлі, І. Мак’юен, С. Фрай. Біографічна та
мемуарна проза в англомовному культурному просторі характеризується
унікальною жанровою палітрою. Її сутність проступає з текстових структур
таких авторів, як П. Акройд, Дж. Барнс, М. Бредбері, Д. Лодж, Г. Свіфт.
Для жанрової специфіки прози М. Еміса примітна рухлива
репрезентація образу, що ілюструє твір про Й. Сталіна («Сталін, Йосип
Грізний», «Koba the Dread», 2002) [256]. Він розкривається через
присутність концептуального вираження архетипів твору щодо еволюційної
стратегії авторського задуму, у т. ч. в романах «Успіх» («Success», 1978)
[259], «Лондонські поля» («London Fields», 1989) [257], «Стріла часу, або
Природа злочину» («Time's Arrow or the Nature of the Offence», 1991) [264],
«Нічний поїзд» («Night Train», 1997) [260]. Ідеться про визначення формо- і
змістотвірних засад будови жанрової моделі образу автора. Це сприяє
розкриттю художнього світу творця романів «Досвід» [251] та «Записки про
6
Рейчел» [263], а звідси – виявленню іманентних ознак стильової
майстерності М. Еміса з огляду на його індивідуальну письменницьку
стратегію.
Науковий інтерес до прози М. Еміса мав місце вже після виходу у світ
перших творів («Записки про Рейчел» (1973) [263], «Мертві Немовлята»
(1975) [250], «Гроші: записка самогубця» (1984) [258], «Лондонські поля»
(1990) [257], «Стріла часу» (1991) [264], «Інформація» (1995) [261]). Він
став помітним на зламі 90-х рр. Його художній доробок знайшов
аргументовані оцінки з боку таких визначних дослідників, як Т. Адамс
[244], В. Гапмаєр [330], Д. Вуд [445], Дж. Дайдерік [307], М. Какутані [361],
Г. Кеулкс [363], Л. Міллер [378].
Виняткового резонансу набула проза М. Еміса в російськомовній
рецепції. Майже всі визначні твори письменника дійшли до читача в
російськомовних інтерпретаціях таких перекладачів, як Є. Петрова
(1997) [165], А. Гузман (2002) [57], В. Симонов (2004) [196], М. Шерман
(2005) [237], А. Яковлєв (2004) [240], Г. Яропольський (2007) [242].
Натомість і досі немає спроби наблизити художню спадщину М. Еміса
до читацького залу в Україні. У зв’язку з цим важливим є вивчення категорії
«образ автора» з проекцією на її роль в біографічній і мемуарній прозі
загалом.
Окреслена проблематика в теоретичному ключі була предметом
дослідження з боку численних українських (О. Білецький [22], Т. Гажа [37],
О. Галич [38 – 45], М. Гірняк [48], М. Гіршман [50], М. Гнатюк [52],
Р. Гром’як [56], Т. Гундорова [59], Л. Задорожна [91], Ю. Ільчук [105],
В. Качкан [110], О. Лапко [131], Я. Масалха [147], Г. Мережинська [150],
Т. Потніцева [173], В. Пустовіт [178], Л. Сеник [191], С. Сіверська [198],
Н. Сопельник [209], Н. Стахнюк [211], К. Танчин [217], М. Федунь [255],
О. Філатова [226], А. Цяпа [231], Т. Черкашина [232 – 233]), а також
зарубіжних (С. Аверинцев [1], М. Бахтін [15 – 20], Ю. Борєв [25],
М. Брандес [26], В. Виноградов [30 – 31], Б. Корман [120 – 122],
7
А. Левидов [132], І. Неупокоєва [157], Н. Римар [182], В. Скобелєв [203];
Л. Андерсон [265], M. Блейзінг [275], T. Бловерс [276], Т. Бутлер [286],
С. Фрідман [329], К. Карман [360]) учених. Проте деякі аспекти окресленої
проблематики, якщо й потрапляли в дослідницьке поле окремих науковців,
то трактувалися здлебільшого як одне з інформативних джерел авторської
позиції.
Творчість М. Еміса дає можливість зосередити увагу на визначальних
ознаках системи образу автора у вимірах своєрідного горизонту очікування
як мистецтва, простежити розгортання образу в тканині художнього тексту,
з урахуванням відповідності чи невідповідності відображуваного й
відображення в біографічній і мемуарній прозі творця роману «Записки про
Рейчел».
Актуальною постає досліджувана тема у зв’язку з потребою
системного вивчення образу автора в біографічній і мемуарній прозі
М. Еміса. Вона суголосна сучасним переосмисленням особливостей різних
галузей філологічних наук – лінгвістики, стилістики, поетики, наратології.
У цьому аспекті значної ваги й актуальності набувають аналіз та
системна репрезентація образу автора в текстах автобіографічних і
мемуарних творів епохи постмодернізму з урахуванням їхніх структурних
та естетичних ознак оповіді.
М. Еміс експериментує з можливостями біографічного та мемуарного
жанрів, створюючи власні наративні моделі, техніки, демонструючи
інноваційні літературні тенденції. Ідеться про комплексний аналіз категорії
«образ автора» в біографічній та мемуарній прозі М. Еміса, а саме романів
«Досвід» («Experience», 2000 [251]), «Гроші: записка самогубця» («Money:
A Suicide Note», 1985 [258]) та «Записки про Рейчел» («The Rachel Papers»,
1973 [263]).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами.
Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідницької роботи
кафедри германських мов та перекладознавства Дрогобицького державного
8
педагогічного університету імені Івана Франка в межах комплексної теми
«Переклад та його роль у контексті взаємодій національних культур
(дискурс, складники, функції)» (протокол № 1 від 21. 01. 2006 р.).
Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Дрогобицького
державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 4
від 19 квітня 2012 р.) та схвалено на засіданні бюро Наукової ради НАН
України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література»
(протокол № 2 від 15 травня 2012 р.).
Мета роботи – цілісне висвітлення особливостей презентації образу
автора крізь призму біографічної та мемуарної прози Мартіна Еміса в
контексті жанрової системи епохи постмодернізму.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
– висвітлити категорію «образ автора» в біографічній і мемуарній
прозі на матеріалі творчості М. Еміса;
– з’ясувати жанрову ґенезу та функціонування стильової манери
М. Еміса стосовно репрезентації понять «образ автора» та «імпліцитний
автор», а також авторського «Я» в постмодерністському тексті;
– дослідити жанрову ідентифікацію художньої біографіки та
мемуаристики;
– визначити образно-тематичні засади художнього світу М. Еміса,
шляхи формування естетичних та літературних поглядів письменника;
– осмислити специфіку авторської стратегії моделювання
біографічного та мемуарного дискурсів;
– проаналізувати особливості авторської присутності в романах
М. Еміса («Досвід» [251], «Гроші: записка самогубця» [258], «Записки про
Рейчел» [263]) крізь призму жанрової специфіки, наративної мотивації та
основних бінарних опозицій;
– схарактеризувати автобіографічний дискурс у романах «Гроші:
записка самогубця» [258] та «Записки про Рейчел»[263] з урахуванням
9
стрижневих концептів, діалектики авторського та чужого, рецептивних
стереотипів та інновацій.
Об’єкт дослідження – біографічна й мемуарна проза Мартіна Еміса,
жанрово-стильові модифікації романів «Досвід» [251], «Гроші: записка
самогубця» [258], «Записки про Рейчел» [263].
Предмет дослідження – особливості поетики романів Мартіна Еміса,
образ автора та вираження його оточення крізь призму біографічного та
мемуарного постмодерністського дискурсу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше
в українському літературознавстві комплексно досліджені широкі прозові
полотна Мартіна Еміса, у т. ч. романи «Досвід» [251], «Гроші: записка
самогубця» [258] та «Записки про Рейчел»[263] з урахуванням еволюції
образу автора як культурної ідентичності в добу постмодернізму.
Теоретико-методологічну основу дисертації склали наукові
концепції з проблем теорії літератури (О. Астаф’єв [9], Н. Бернадська [21],
О. Бондарева [23], Л. Грицик [55], А. Гуляк [58], І. Денисюк [63],
В. Дончик [69], М. Жулинський [89], І. Заярна [93], М. Зимомря [95 – 97],
О. Кеба [111], Г. Клочек [112], Ю. Ковалів [113], І. Лімборський [136],
В. Марко [145], М. Моклиця [151], М. Наєнко [153], Д. Наливайко [154],
А. Нямцу [159], Л. Оляндер [160], Р. Радишевський [180], Г. Семенюк [190],
М. Сулима [214], А. Ткаченко [219], М. Ткачук [220 – 221]).
У роботі використано напрацювання І. Акіншиної [4], Р. Барта [12 –
14], Ю. Борєва[25], Д. Дюришина [77], У. Еко [78], В. Ізера [351 – 352],
Б. Кормана [120 – 121], Ю. Крістевої [125], Ю. Лотмана [140 – 141],
І. Неупокоєвої [157], А. Нюннінга [395], О. Петрусь [164], О. Потебні [172],
Дж. Прінса [402], О. Сліпушко [204], Ф. Стенцеля [429], М. Фуко [324],
К. Фрідемана [329].
У контексті досліджуваної теми концептуально важливими постають
праці Є. Волощук [33], Т. Гавриліва [35], Т. Денисової [62], С. Доміненко
[68], В. Єршова [85], Д. Затонського [92], Г. Колесник [117],
10
Н. Копистянської [119], О. Кудряшової [127], С. Павличко [162],
П. Рихла [183], а також Ж. Гюсдорфа [341], Ж. Дерріди [306], Я. Лінтвельта.
Специфіку документальної манери М. Еміса окреслено із залученням студій
англомовних і німецькомовних дослідників творчості прозаїка – Т. Адамса
[244], Д. Вуда [445], В. Гапмаєр [330], М. Какутані [361], К. Кетмул [290],
Н. Лезарда [369], Е. Ро [408].
Методи дослідження. Сутність предмета, об’єкта, мети і завдань,
передбачених у дослідженні, демонструє потребу застосування низки
методів, зокрема: порівняльно-історичного – для вивчення специфіки
біографічної та мемуарної прози; метод системного аналізу – для розкриття
інтелектуалізму у біографічній та мемуарній прозі М. Еміса; метод
класифікації – для окреслення ролі творця стосовно стратегії інтерпретації
образу в досліджуваних романах; структурного – для аналізу образу автора
в біографічній та мемуарній прозі; психоаналітичного – для цілісного
зіставлення відповідних концептів, що виокремлюють спільні й відмінні
ознаки біографічної та мемуарної прози М. Еміса.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у можливості
їхнього застосування в розробці нових підходів до постановки й розв’язання
окремих теоретичних питань, пов’язаних з рецепцією англійської
літератури загалом і біографічної та мемуарної прози М. Еміса зокрема.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації
та її висновки можуть бути використані для подальшого дослідження
художніх текстів англомовних авторів, у т. ч. зразків біографічної й
мемуарної прози М. Еміса, в загальних курсах з теорії літератури та історії
зарубіжної літератури, у процесі підготовки спецкурсів та спецсемінарів з
проблематики генології, поетики, рецепції документальної прози; при
укладанні відповідних розділів посібників з історії англійської літератури
доби постмодернізму, написанні магістерських, дипломних, курсових робіт,
присвячених вивченню художньої спадщини М. Еміса та окресленню її
11
місця в британському історико-літературному процесі доби
постмодернізму.
Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі
доповідей на звітно-наукових конференціях різних рівнів:
1) «Марко Вовчок і Жорж Санд: аспект творчої взаємодії (на
матеріалах французькомовного листування) на Всеукраїнській науковопрактичній конференції «Українське слово мовами народів світу»,
присвяченій 194-й річниці від дня народження Т. Шевченка (Дрогобич, 20
березня 2008 року);
2) «Роль документалістики у художньому тексті (на матеріалах
англомовної прози)» на Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Роль перекладу в контексті взаємодії національних культур: дискурс
сучасності» (Дрогобич, 18 грудня 2009 року);
3) «Роль автобіографічної деталі у художньому тексті» на ІІІ
Міжнародній науково-практичній конференції «Мови і світ: Дослідження та
викладання», присвяченій 25-літтю факультету іноземних мов та 10-літтю
відділення перекладачів (Кіровоград, 19 – 20 березня 2009 року);
4) «Щоденник: реквізити авторського письма (сутність
саморозкриття) на Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Українське слово мовами народів світу», присвяченій 195-й річниці від дня
народження Т. Шевченка (Дрогобич, 20 березня 2009 року);
5) «Документалістика та її реалії у прозовій структурі» на
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське слово мовами
народів світу», присвяченій 196-й річниці від дня народження Т. Шевченка
та 160-ї річниці видання збірки «Кобзар» (Дрогобич, 24 березня 2010 року);
6) «Місце реалій у художньому тексті (на матеріалах англомовної
прози) на Міжнародній науковій конференції «Особистість на тлі епохи»,
присвяченій 80-річчю від дня народження доктора філологічних наук,
професора Любомира Сеника (Дрогобич, 3 липня 2010 року);
12
7) «Мемуари як складова документалістики (на матеріалах
англомовної прози)» на Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Українське слово мовами народів світу», присвяченій 197-й річниці від дня
народження Т. Шевченка (Дрогобич, 31 березня 2011 року);
8) «Документальні елементи у художньому тексті (на матеріалах
англійської прози)» на конференції «Діалог культур – феномен у
міждисциплінарному виміру» з нагоди 65-річчя від дня народження та 45-
річчя трудової діяльності у вищій школі доктора філологічних, професора
Миколи Зимомрі (Дрогобич, 16 грудня 2011 року);
9) «Особливості внутрішньої організації тексту: система англомовної
прози» на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське
слово мовами народів світу», присвяченій 198-й річниці від дня народження
Т. Шевченка (Дрогобич, 9 березня 2012 року);
10) «Роль англійської літературної спадщини у формуванні світогляду
Мартіна Еміса» на Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Література і місто: художній поступ» (Луганськ, 17 жовтня, 2012 року).
11) «Питання образності в художньому тексті» на Міжнародній
науковій конференції «Богдан Лепкий у полікультурному дискурсі Європи
та Америки» (Тернопіль, 2 – 3 листопада, 2012 року).
12) «Образ автора у творчості Мартіна Еміса» на Всеукраїнській
науково-практичній конференції «Українське слово мовами народів світу»,
присвяченій 199-й річниці від дня народження Т. Шевченка (Дрогобич, 11
березня 2013 року);
13) «Творчість Мартіна Еміса: внутрішня організація тексту» на
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське слово мовами
народів світу», присвяченій 200-й річниці від дня народження Т. Шевченка
(Дрогобич, 24 лютого 2014 року);
14) «Образ автора в автобіографічній прозі Мартіна Еміса та
«Щоденнику» Тараса Шевченка» на Всеукраїнській науково-практичній
13
конференції «Українське слово мовами народів світу», присвяченій 201-й
річниці від дня народження Т. Шевченка (Дрогобич, 12 березня 2015 року);
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи викладені у
восьми одноосібних публікаціях, з них – п’ять у наукових фахових
виданнях, дві – за рубежем та одна додаткова.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів,
висновків і списку використаної художньої та критичної літератури
(445 найменувань). Загальний зміст роботи викладено на 210 сторінках,
основний текст займає 167 сторінок.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Образ автора в текстовій структурі біографічної та мемуарної прози
Мартіна Еміса органічно забезпечує цілісність авторської позиції. Завдяки
цьому творець роману «Досвід» досягає зримої ілюзії присутності наратора.
Він змодельований письменником крізь призму образотворення, систему
якого творять «автор – реципієнт – презентатор».
Представники постмодерністського письменства, зокрема М. Еміс,
забезпечували сподівану комунікативну ситуацію стосовно біографіки в
англомовному літературному просторі. Біографія стала відповідним носієм
згаданої ситуації завдяки метатексту, монтажу та розрізненому художньодокументальному дискурсу.
Проза Мартіна Еміса характерна тим, що вона репрезентує особливості
наративно-комунікативного досвіду крізь призму перспективи нонфінального наративу.
Зразки прозового доробку М. Еміса («Стріла часу, або Природа
злочину» («Time’s Arrow or the Nature of the Offence», 1991), «Нічний поїзд»
(«Night Train», 1997), «Жовтий собака» («Yellow Dog», 2003), «Будинок
зустрічей» («House of Meetings», 2006), «Вагітна вдова» («Pregnant Widow»,
2010) максимально засновані на авторській присутності.
Перехрещення наративних елементів та їхніх рефлексій, ліричнометафоричного зображення та дискурсивного тлумачення знаходять свій
відгомін і в збірках оповідань. Тут варто назвати такі, як «Монстри
Ейнштейна» («Einstein’s Monsters», 1987), «Дві історії» («Two Stories», 1994),
«Божі кості» («God’s Dice», 1995), «Важка вода та інші розповіді» («Heavy
Water and Other Stories», 1999), «Омнібус» («Omnibus», 1999).
165
Автор відіграє роль транслятора у романі «Досвід», який впливає на
реципієнта. Продуктивність цього впливу залежить від дієвості внутрішніх
якостей дискурсу, що охоплює під пером М. Еміса практику опредметнення
означуваного «об’єкта» з проекцією на наративну організацію художнього
тексту. Звідси – образ автора розглядається як безпосередній складник
біографічної і мемуарної прози.
Зважаючи на взаємоперехідні відсторонення, у т. ч. наративного,
текстуального, метамовного та емоційно-споглядального характеру, М. Еміс
активно використовує повторні конфігурації «суб’єкта» в зображальному
полі. Це демонструють такі романи, як: «Записки про Рейчел», «Гроші:
записка самогубця», «Нічний поїзд», «Лондонські поля», «Вагітна вдова»,
«Успіх», «Стріла часу, або Природа злочину». Аналогічні настанови
зумовлюють реалізацію множинності деталей, реалій, розмежувальних
підступів з огляду на означуване в дискурсивному оточенні.
Образ автора в біографічній і мемуарній прозі загалом і творчій
практиці М. Еміса – зокрема, функціонує як доцільне в контексті
інтертекстуальності. Відбувається інтелектуалізована конфігурація об’єкта у
пізнавальній характеристиці життєвого досвіду персонажів (Джон Селф,
Селіна Стріт, Алек, Рейчел, Чарльз Хайвей).
У процесі творення текстового масиву перекодовується раціональнопрагматична інформація засобами первинного або вторинного перенесення
часткових проекцій на конкретні факти, події, явища. Ілюстрацією цього
слугує пристосована до органічної потреби змальована сцена, що виражає
зумисне розгортання авторського дискурсу. Вона відтворює зустріч Джона
Селфа, головного героя роману «Записки про Рейчел», із М. Емісом як
автором-наратором.
Пріоритетним началом наративної мотивації є світосприйняття
стосовно ситуації, де нерідко М. Еміс послуговується провокативним
ставленням. М. Еміс розглядав можливість розвинути уявлення пережитої
події у світі розхитаних ціннісних орієнтацій, де може мати місце і гібридний
166
образ наратора. Невід’ємним складником при цьому є людський досвід, що
став для М. Еміса узагальненим гаслом для твору «Досвід».
Означення об’єктивної реальності крізь призму авторського «Я»
визначає вимір двовекторного розуміння акту виявлення автором
варіативності можливостей ідіостилю. Він актуалізується в процесі творення
тексту. Йдеться про розробку мотиву від частини до цілого, з одного боку, й
від цілого до частини – з іншого. Звідси – варіативність означення
макроструктурного рівня трактування різних компонентів та відповідної
інтерпретації зв’язного тексту, у т. ч. з урахуванням його структурної та
комунікативно-прагматичної організації.
Специфіка змістовно-смислових складових наративної зв’язності в
прозі М. Еміса як представника постмодернізму характеризується
упорядкуванням наративу, зокрема, при відступах від логічної та часової
організації розповіді у сполуці з авторським «Я».
Завдяки контрасту підкреслена протилежність у рисах характеру
персонажів роману «Досвід». Вона дає можливість поєднати минуле й
теперішнє у межах однієї фрази. Цим широко користується М. Еміс, коли
оповідка ведеться від третьої особи.
М. Еміс продемонстрував авторську стратегію моделювання
біографічного дискурсу, широко використовуючи діалогічність,
інтертекстуальність, варіативність, фрагментарність, ігровий принцип
(карнавальність). Сюди належать різні підступи, що служать
світосприйманню відповідно до різної вікової категорії від дитини до
дорослої людини. М. Еміс вмів використовувати проекцію дитячого
конфлікту у нав’язанні з розгортанням сюжетної лінії у схемі: «батько – син
– мачуха».
Письменник не обмежується культивуванням зображуваних прийомів,
а формує текстову фактуру, часто наповнюючи її локальним колоритом.
Роман «Досвід» сповнений справжніми людськими почуттями. Спектр
мотивації творчості широкий і визначається соціально-світоглядними,
167
моральними, культурними чинниками. Шлях до пізнання формотворчого
чинника як індивідуальної поетики, так і поетики окремого твору пролягає
через осмислення своєрідності мотивації.
В біографічних та мемуарних зразках прози М. Еміса «Досвід»
(«Experience»), «Записки про Рейчел» («The Rachel Papers») об’єднувальною
«домінантою» служить об’єктивна реальність як «означувальна
першооснова» з означником non-fiction. Вона співвідносна зі способом
бачення такого універсуму, який гармоніює з документалізмом, що має місце
в таких творах, як «Нічний поїзд» («The Night Train»), «Лондонські поля»
(«London Fields»). Аналогічне авторське ставлення чітко проступає, зокрема,
в романі М. Еміса «Сталін, Йосип Грізний» («Koba the Dread»), де
максимальна увага письменника прикута до авторської інтерпретації обраної
історичної постаті. Такий підхід примітний – в аспекті типологічного
зіставлення – для роману «Ротонда душогубців» (1956) визначного
українського прозаїка Тодося Осьмачки (1895 – 1962). Він передбачає
домінування інтелектуальних розмислів, поданих крізь призму стратегії
конкретних свідчень про характеризовану особу. Під пером М. Еміса
виявляється сутність раціонального змалювання персонажа, який не має
зримої відстані від автора – реципієнта – презентатора.
Йдеться про своєрідність авторської стратегії моделювання
біографічного дискурсу стосовно особливостей використання ситуативних
описів, нон-фінальних нарацій, переосмислення співіснування
протилежностей з проекцією на «фрагментаризоване Буття»
(Ю. Крістева).Усе це відіграє роль синтезу художньо-естетичних поєднань у
розвитку змальованої теми, позначеної інтертекстуальним потоком
постмодерністської чуттєвості. Така стратегія моделювання біографічного
дискурсу зумовлює збереження ознак істинності з урахуванням прийому
протиставлення / зіставлення, що домінує в прозі М. Еміса як носія тенденцій
постмодернізму. До специфіки цієї постмодерністської стратегії слід віднести
інтертекстуальні прийоми (зокрема, парафраза), а також такі
168
логічно мотивовані підступи, як діалогічність, інтертекстуальність,
варіативність, фрагментарніст.
Смислотворчі акценти у творенні «Я-особи» та«колективного Я»
виконують у романах Мартіна Еміса важливу функцію. Йдеться про романи
«Гроші: записка самогубця» («Money: A Suicide Note» та «Записки про
Рейчел» («The Rachel Papers»).
М. Еміс нерідко абсолютизує картинне уявлення концепту «страху».
Його стабільність залежить від різних умов і ситуацій, які збагачують
автобіографічний дискурс роману М. Еміса «Записки про Рейчел». Мовиться
про сукупність справжніх і бутафорських деталей, які підкреслюють
значення концепту «страху» на рівні дентальної проблеми.
Образ автора в біографічній і мемуарній прозі візуалізує прагнення
М. Еміса підпорядкувати комунікативну спрямованість на диференціацію
ціннісних орієнтацій з урахуванням жанрової матриці, з одного боку, та
змалювання героя твору – з іншого («Сталін, Йосип Грізний»). Художня
реальність та індивід з його негативними, позитивними, суперечливими та
нейтральними рисами постають єдиним динамічним непочленованим
образом-потоком.
У художньому просторі англомовної прози на зламі ХХ – початку
ХХІ ст. (П. Акройд, У. Бентлі, А. Мердок, М. Еміс) представлені характери з
комплексом усталених ознак. Вони виразно проступають у стилізованому
дискурсі, що має доцентрову стабільність, якщо критично осмислювати образ
автора у співвідношенні з художнім твором та дійсністю. Це не послаблює, а
радше посилює спосіб авторського бачення, прочитання та розкриття
жанрового канону як однієї з настанов постмодернізму, що ми і бачимо на
прикладі творчості Мартіна Еміса