Суб’єктно-образна система фольклору: категоріальний аспект

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ІВАНОВСЬКА ОЛЕНА ПЕТРІВНА

УДК 801.81:001.891.3(477)

Суб’єктно-образна система фольклору: категоріальний аспект

10.01.07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Науковий консультант
Дунаєвська Лідія Францівна
доктор філологічних наук, професор

Київ - 2007

ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1. Історико-теоретичний аспект визначення фольклорного феномена................ 11
1.1. Становлення та історичний розвиток концепцій предметного поля фольклору .................................................................... 11
1.2. Категоріальне моделювання системи фольклору................................ 38

РОЗДІЛ 2. Суб’єктність як конститутивна категорія та функціональна характеристика фольклору ................................................................................ 46
2.1. Інтегративна функція етносуб’єктності ............................................... 46
2.1.1.Мотифемно-функціональний, мотивно-варіативний та текстово-об’єктний виміри етносуб’єктності.................................. 47
2.1.2.Інтегративна роль мотиву в організації полярної суб’єктності .. 54
2.2.Опозиційна фольклорна система суб’єктності соціальних груп.......... 60
2.2.1. Програмно-діяльнісні функції родинної дихотомії.................... 62
2.2.2 Міжетнічні та міжрелігійні суб’єктні регулятиви у фольклорному тексті ......................................................................... 76
2.2.3. Операційні принципи побудови смислових відношень у фольклорній опозиції „козак, чумак-безземельні селянин-землероб” 88
2.2.4. Функції подолання внутрішніх особистісних конфліктів у рекрутській темі українського фольклору ........................................ 97
2.2.5.Суб’єктність імперативів предметно-практичної діяльності представників різних ремесел..................................................................................... 110
2.2.6. Диспропорція та синтезуючі елементи аксіологічної шкали в опозиції „заробітчанин, наймит, бурлака, кріпак господар, роботодавець”, „продавець покупець”...................................................................... 118
2.2.7.Смислові пропорції суб’єктності міщанина селянина представника робітничого соціуму в українському фольклорі................................ 135
2.2.8. Статусно-рольова суб’єктність гостя та господаря в українському фольклорі................................................................... 154
2.2.9. Ґендерна та вікова суб’єктність у святково-ігровій реальності українців............................................. 169
2.2.10.Творчо-діяльнісні характеристики текстів у локусах живих і померлих............................................................................................ 214
2.3. Категорія суб’єктності індивіда: побутування, природа і функції особистісного смислу у фольклорі........................................................... 230
2.3.1.Засади перебігу творчого акту індивіда..................................... 231
2.3.2. Особистісно-смислові трансформації образів у фольклорному тексті ....................................................................... 237

РОЗДІЛ 3. Фольклор як культурно-семіотична система ................................................. 260
3.1. Знаки носії семантики фольклорного тексту.................................. 262
3.2. Текст як семіосфера існування фольклору......................................... 298

РОЗДІЛ 4. Системотворчі ознаки фольклорної трансмісії............................................... 307
4.1. Лінійно-інтегральний характер фольклорної трансмісії.................... 307
4.2.Етнопедагогічні характеристики трансмісії ....................................... 329
4.3.Роль фольклорної трансмісії у самоорганізації фольклору................ 333
4.4.Типи трансмісійних механізмів, що передають традиційні смисли.... 335

РОЗДІЛ 5. Наратив як категорія та функція фольклорного тексту................................... 348
5.1. Конвенційність наративу у фольклорній системі .............................. 356
5.2.Варіативність фольклорного наративу................................................ 371

ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 387

ЛІТЕРАТУРА................................................................................................... 397

ВСТУП

Актуальність дослідження
Сучасна наукова парадигма ще не є однозначною щодо статусу фольклору і фольклористики у процесі пізнання. Взаємодія фольклору й соціуму вимагає модернізації засобів та розширення методик проведення різноаспектного аналізу фольклорного тексту як цілісного смислового утворення. Скомплікованість предметних полів філології, філософії, соціології є неминучою, адже філологія має на меті дослідити фольклорний текст як гармонійний цілісний, не лише власне філологічний, продукт архетипної пам’яті, емоції, думки, психологічних настанов людини як члена суспільства. Трактування фольклору тільки як словесного виду творчості, обмеженого визначеними жанрами й текстами, що мають художню цінність, залишало тривалий час поза увагою проблеми специфіки художньої творчості в фольклорі, закони фольклорної свідомості.
Часткова модифікація традиційних форм фольклору змушує учених акцентувати увагу на тих явищах культури, де складові уснопоетичної народної творчості постають в інноваційній формі. Таким чином, у сучасному пізнанні спостерігаються такі тенденції: широкого підходу до визначення предмета фольклористики (Дж.Брунванд, М.Барбо); до розуміння об’ємності фольклорного феномена як комплексу народних знань, системи традиційних ідей, втілених у різноманітних вербальних та невербальних формах (С.Бейярд); і водночас до феноменологічної фіксації фольклорного факту соціологічного, ідеологічного, психологічного (К. Богданов).
Головним досягненням наукової думки минулого століття було визнання виходу фольклору за межі усного вербального тексту та подолання наукової інерції його відмежування від етнографічної площини буття. Внаслідок цього утвердився функціонально-контекстний напрямок дослідження фольклору, представлений науковими школами та видатними вченими, які культивували соціологічні, психологічні, культурологічні методи вивчення народної культури. Це зумовило спроби української фольклористики дослідити ті прогалини, які утворилися в результаті свідомого чи несвідомого ігнорування функціонального значення фольклорної культури. Щоправда, ці дослідження здійснювалися без урахування специфіки суб’єктності та функціональності фольклорної матерії. На теперішньому етапі поступу української науки не можна задовольнитися функціональним методом як самодостатнім для дослідження фольклорних явищ. На наш погляд, існує потреба структурно-семіотичного та системно-категоріального підходів творення нового понятійного простору, які б охопили аналіз усіх рівнів і співвідношень елементів фольклору і дійсності, враховуючи витоки і суб’єктно-функціональне призначення народнопоетичних жанрів, сюжетів, образів, а також впровадили нові зміни, що виникли на межі XX-XIX століть (лінгвістика тексту, теорія мовленнєвих актів та мовної комунікації тощо).
Визначення феномена фольклору за допомогою категорій усності, колективності, анонімності, виявило певну обмеженість, неадекватність культурному контекстові доби. Поширення засобів комунікації зумовили принципово інші типи зберігання і відтворення фольклорних текстів. Це спонукає до переструктурування номенклатури основних фольклорних категорій, що конституюють фольклорну систему. Для дослідника-фольклориста первинним поступово стає текстовий простір із кількома рівнями системності: суб’єктний, сюжетний, жанровий, образний. І лише використання різновекторного інструментарію гуманітарних наук дозволить виявити внутрішні і зовнішні зв’язки цих рівнів, простежити трансмісію традиційного смислу у ньому. Крім того, взаємодія фольклору і сучасного соціуму вимагає модернізації засобів та розширення методики проведення різноаспектного аналізу фольклорного тексту як цілісного смислового утворення.
Таким чином, до проведення дослідження нас спонукало:
· потреба подолання стереотипів і нове визначення статутсу і обсягу фольклорного тексту;
· недостатня розробленість методики ідентифікації сутнісних структурних ознак фольклорного явища;
· перегляд і переструктуризація номенклатури системотворчих категорій фольклору.
Тому дослідження українського фольклору як цілісної суб’єктно-образної системи з її онтологічним статусом у загальнонаціональному культурному просторі є актуальною складовою сучасного пізнання, частиною комунікативної компетенції, воно визначає механізми, прийоми і стратегії систематизації методів різних наук, інтегрування їх в єдиний універсальний фольклорно-теоретичний комплекс.
Мета дослідження інтерпретація суб’єктно-образної системи та теоретичне обґрунтування онтологічних категорій фольклору.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

· окреслити в діахронічно-синхронічному аспекті становлення та історичний розвиток концепцій предметного поля фольклористики;
· визначити межі понять "фольклор" і "фольклорний текст" із позицій системно-цілісного підходу;
· представити фольклорний феномен як багатоаспектне явище, синтез функції, системи, тексту;
· дослідити системні категорії фольклору та його функціонально-процесуальні і текстові характеристики: суб’єктність, семіотичність, трансмісійність, наративність;
· виявити функціональну категорію суб’єктності етносу, соціуму, індивіда в українській фольклорній моделі;
· запропонувати семіотичну модель системи фольклорного тексту та описати особливості функціонування фольклорного знака в ній;
· вирізнити механізми та основні форми трансмісії через суб’єктну функцію фольклорної системи;
· у межах структурно-семіотичного підходу, вивчити специфіку та типи українського фольклорного наративу.

Об’єктом дослідження є український фольклор як комплекс традиційних смислів, втілених у вербальних та невербальних текстах.
Предмет дослідження система суб’єктності фольклору, такі її атрибутивні характеристики, як суб’єктивність (особистісність, наративність), субкультурність, семіосфера, подільність, варіативність, трансмісія традиційного смислу.

Теоретико-методологічні засади
Дослідник використовує досвід структурно-семіотичної естетики (праці Ч.Пірса, Ч.Морріса, Р.Якобсона, К.Леві-Строссмса, Р.Барта, Ю.Лотмана), теорії творчого мислення індивіда (Г.Уоллеса, І.Ейндховена, В.Вінаке, М. Хайдеггера, Е.Ігнатієва, Д. Леонтьєва); класифікаційну систему художніх образів (О.Гостєва, В. Рубахіна); класифікацію типів нараторів (А.-Л. Сіікала). Він також спирався на дослідження українських (М.Максимович, П.Куліш, М.Костомаров, М.Драгоманов, П.Чубинський, М.Грушевський, І.Франко, О.Потебня, М.Пазяк, В.Бойко, О.Бріцина, С.Грица, Л.Дунаєвська, О.Таланчук, Л.Копаниця, В.Давидюк, Ф.Кейда) та російських (В.Пропп, П.Богатирьов, Л.Велецька, А.Байбурін, К.Чистов, В.Єрьоміна, Б.Путилов, К.Богданов, О.Сєдакова, С.Нєклюдов, С.Адоньєва, О.Каргін, С.Азбєлєв) фольклористів.

Джерельна база
Основою для теоретичних узагальнень автора стали народнопоетичні тексти (фольклорні збірки Б.Грінченка, О. та Ф.Бодянських, П.Іванова, О.Малинки, П.Куліша, М.Номиса, Ганни Барвінок, П.Чубинського, М.Милорадовича, М.Грушевського, Я.Головацького, Б. Кирдана, Г. Довженок, М.Пазяка, В.Бойка, Л.Дунаєвської, М.Бочко, О.Таланчук) з архівних матеріалів кафедри фольклористики, Центру фольклору та етнографії Інституту філології, а також записані в результаті власних польових досліджень; звичаєво-правові норми соціального співжиття українців (матеріали О.Левицького, П.Чубинського, Н.Василенка, В.Сергієвича, Ю.Гошка, В. Балушка); тексти святково-ігрової реальності українців, обрядів, ритуалів (збірки П.Чубинського, М.Костомарова, В.Милорадовича, Хв.Вовка, К.Грушевської, М.Брижко, Н.Заглади, Марка Грушевського, О.Воропая, Н.Гаврилюк, В.Борисенко та інших).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній науці дослідження фольклорної творчості здійснювалося на основі її функціональних рис в тривимірній площині: 1) функції, 2) системи, 3) тексту. Системно-категоріальний та структурно-семіотичний аспекти дали можливість накреслити модель українського фольклору як системи, конститутивними категоріями якої є суб’єктність етносу, соціуму, індивіда; семіосфера фольклору; трансмісія традиційного смислу; наративність фольклорного тексту. Доведено, що специфіка суб’єктності фольклору полягає у його триєдиній структурній організації, елементи якої перебувають у ситуації рівноправного полілога між суб’єктністю етносу, соціуму та індивіда, кожний з елементів тріади домінує залежно від історичних, соціокультурних та жанрових особливостей. Природа фольклорної суб’єктності інтерферентна та інтегративна. Системно доведено, що рушійними силами реалізації етносуб’єктності у фольклорі є програмуючі механізми етносу стосовно кожного творчого акту, а смислова реальність постає у вигляді фольклорного мотиву, тому мотив має продукуючу (моделюючу) силу, бо генерує колізії не довільні, а внутрішньозумовлені. З’ясовано, суб’єктність соціальних груп транслює драматичне начало, дихотомічне протиставлення фольклорних стереотипів, з яких утворюються окремі сюжетно-тематичні системи.
Науково обґрунтовано, прагматика і функціональність мотиву властива не тільки філософії жанру, а й тексту (у широкому семіотичному значенні), оскільки в живій фольклорній традиції формально-стилістична межа текстів легко перетинається з прагматичною метою і функціональне поле фольклору є багато ширшим, аніж наявна жанрова матриця. Текст розглядається не як дистрибутивна множинність, а множинність ієрархічна. Принцип ієрархії рівнів має подвійне значення: структурне, оскільки воно робить можливим у теоретичному плані описання смислу, й операційне, бо здійснює сегментацію тексту. Тому у дисертації первинним є текстовий простір, маркований як декілька ієрархічних рівнів системності, а жанрова система постає лише однією з її підсистем.

Теоретичне значення дисертації. Проаналізований матеріал, одержані результати і висновки відкриють нові можливості стосовно вивчення теорії фольклору, зокрема проблем смислоутворюючої та текстоорганізуючої ролі суб’єктності, природи її онтологічних категорій. Матеріали й висновки роботи сприяють розробці цілісної концепції фольклору, до розуміння наративу як переповідування (трансляція фольклорного смислу), що включає до рівнів оповідного тексту актантів.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у викладанні нормативних курсів ("Українська народна поетична творчість", "Етнологія", "Звичаєве право" тощо ) та спеціальних курсів ("Семіотика фольклору", "Фольклор як функціонально-образна система суб’єктності", "Наративні особливості фольклорних текстів") у вищій школі, при написанні підручників і навчальних посібників для студентів гуманітарних спеціальностей.

Особистий внесок дисертанта
Висновки та сформульовані концепції, експозиція термінів, рівень їх структурно-системних зв’язків, дисциплінарної та парадигмальної атрибуції належать її автору. Будь-які форми використання досліджень інших науковців обумовлені відповідними посиланнями.

Зв’язок з науковими програмами і темами
Тему дисертації узгоджено з планом наукових досліджень кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Обраний напрямок дослідження входить до плану наукової комплексної теми "Актуальні проблеми філології" (№ 02 БФ 044-01 науковий керівник доктор філологічних наук, професор Г.Ф. Семенюк).
Апробація результатів дослідження
Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені у виступах на наукових конференціях:
І Всеукраїнська наукова конференція: "Павло Чубинський: традиції національної культури та формування етносвідомості" (Бориспіль, 2003); ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Павло Чубинський і сучасність. Проблеми інтерпретації творчої спадщини" (Бориспіль 2004); Міжнародна науково-практична конференція "Вищі навчальні заклади Києву" (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція "Семіотика культури тексту в етнонаціональних картинах світу" (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція "Філологія в Київському університеті: історія та сучасність" (Київ, 2004); ІІI Всеукраїнська науково-практична конференція "Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України" (Бориспіль, 2005); Міжнародна наукова конференція "Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації" (Київ,2005); IV Міжнародна наукова конференція "Наукова та літературна спадщина Павла Чубинського у державотворчих процесах України" (Київ, 2006); VII Всеукраїнська науково-практична конференція "Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця" (Київ, 2006); IV Міжнародна наукова конференція "Наукова та літературна спадщина Павла Чубинського у державотворчих процесах" (Київ, 2006); Всеукраїнська наукова ювілейна конференція "Концепція нації у творчості Івана Яковича Франка" до 150-річчя від дня народження; Всеукраїнська наукова конференція: "Феномен А.Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)" (Київ, 2006); V Всеукраїнські щорічні науково-практичні читання "Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України", присвячені Павлу Чубинському (Київ, 2007); Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених "Світоглядні горизонти філології: традиції і сучасність" (Київ, 2007).
Основні наукові результати дисертації відображено в монографії, навчальному посібнику, а також в статтях (понад 20), опублікованих у фахових виданнях.

Структура роботи

Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаної літератури ( 402 позиції). Загальний обсяг дисертації 430 сторінок, із яких 399 основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Визначення меж пізнання законів побудови фольклорної реальності завжди перебувало в залежності від методологічної позиції вченого, тобто від того, чи визнавав він за фольклором функціональні ознаки, чи бачив лише його текстову специфіку. У вітчизняній та світовій фольклористиці ширше розуміння фольклору найбільш плідно представили концепції М. Грушевського, П.Чубинського, Б. Путилова, К. Чистова, О.Каргіна, С.Азбелєва, С.Неклюдова, К. Богданова, А.Дандеса, Д.Бен-Амоса, С.Бейярда.
2. Представлене дослідження є спробою визначення феноменально-предметної сутності українського фольклору, здійснене на основі системно-категоріального підходу, фундаментальні підвалини якого закладалися С.Бейярдом, В.Гусєвим, К.Чистовим, Б.Путиловим, С.Неклюдовим. У розвиток їхніх ідей наше дослідження фольклорної творчості і її результату тексту провадилося на основі атрибутивних та функціональних рис фольклору у тривимірній площині: як функції, як системи, як тексту.
3. Системно-категоріальний підхід дав можливість накреслити модель суб’єктно-образної системи українського фольклору, конститутивними категоріями якої, на наш погляд, є суб’єктність етносу, соціуму, індивіда; семіосфера фольклору; трансмісія традиційного смислу; наратив як функція фольклорного тексту.
4. Специфіка суб'єктності фольклору, на наш погляд, полягає у його триєдиній структурній організації, елементи якої перебувають, образно кажучи, у ситуації рівноправного полілогу між суб'єктністю етносу, суб'єктністю соціуму, індивідуальною суб'єктністю. Жодний із елементів цієї триєдиної конфігурації не є провідним, як індивідуальна творчість у мистецтві та науці або рушійна сила соціуму у правовій сфері. Природа фольклорної суб'єктності інтерферентна та інтегративна.
5. Суб'єктність етносу, як ми її тлумачимо, це певний вияв етносвідомості, яка є метамовою для моделювання конкретної ситуації конкретного фольклорного тексту. Міцний синкретичний блок "людина-етнос", що виходить із культури родового побуту, диктує саме ту диспозицію, в якій людина усвідомлює себе від народження представником певного етнічного універсуму. Тому творче начало етносу концентрує усі прояви ототожнення цілей, інтересів, життєвих перспектив його представників із тією етнічною культурою, всередині якої вони перебувають. Рушійними силами реалізації етносуб'єктності є програмуючі механізми етносу стосовно кожного творчого акту. Ця програмна реальність, на наш погляд, постає у вигляді фольклорного мотиву; тому він має продукуючу (моделюючу) силу, бо генерує колізії не довільні, а внутрішньо обумовлені.
6. Критерії ступеня прояву інших видів суб’єктності індивідуальної і групової не тільки можуть, а й повинні бути використані для визначення сутнісно значимих ознак фольклору. Український фольклор є багатющою скарбницею функціонально розмаїтих форм вияву суб'єктності групи, індивіда, продуктом яких є фольклорний текст. Суб'єктне начало як категорія може співвідноситися з формами свідомості та діяльності соціальних груп і окремих індивідів.
· Суб'єктність соціальних груп проявляється у драматичному началі, дихотомічному протиставленні фольклорних стереотипів, з яких утворилися окремі сюжетно-тематичні системи, що мають статусний характер. Зокрема система мислення ремісничого колективу відновлювала архетипні структури та раціоналізувала їх у вигляді суб'єктності імперативів для тих, хто долучався до ремісницької практики. Тому ми констатували суб'єктність певних форм свідомості, орієнтованих на освоєння виробничої практики.
· Інверсійні та медіальні форми суб'єктності окремих соціальних груп яскраво представляють спільне і відмінне, роз'єднання та об'єднання смислових конструкцій у фольклорних текстах. В основі таких форм суб'єктності лежить тип ментальності соціуму, породжений стабільною мірою відповідальності. З огляду на це, нами була представлена опозиція концепту стабільного у селянина-землероба до концептів нестійкого, тимчасового, сьогоденного у козака, чумака.
· Сімейно-шлюбні стосунки розглядалися як втілення суб'єктності стереотипних програм і як форма самого матеріалу для творчості, а складний процес етнічної та релігійної диференціації і ідентифікації у фольклорному тексті був аналізований на основі чітких суб'єктних регулятивів, які конструюють процес соціальної реальності. Суб'єктність фольклорних моделей стосунків у мікросоціумах ми досліджували шляхом реконструкції ментальних та емоційних станів особистості у процесі виконання нової соціальної ролі. Так, було здійснено статусно-рольовий аналіз процесу виходу з родової громади і входження у мілітарний соціум на основі рекрутської, жовнірської пісенності та обрядовості. Цей процес викликав нові форми свободи й залежності в нових соціальних умовах, у результаті взаємодії яких зароджуються особистісні суперечності, що традиційно долаються у фольклорній культурі завдяки суб'єктності дозволених і недозволених лімінальних кроків.
· Українські народні свята та ігри досліджені в аспекті вияву суб'єктності ґендерних та вікових груп як особливі явища фольклорної культури, що ставлять героя обрядодії в нестандартну ситуацію, активізують розвиток і прояв його усвідомлених і несвідомих потреб. Гра як вияв колективно-групової творчості відкриває найбільш значущі смисли і цінності для вікових та ґендерних груп.
7. Творчий акт індивіда у фольклорі наближається до "виробництва на замовлення" колективу, соціальної групи, етносу. І хоча розуміння фольклору як індивідуальної творчості, як реалізації суб'єктності індивіда правильне лише настільки, на скільки фольклорний факт задовольняє колективний запит суб'єкта-групи та суб'єкта-етносу, все ж таки побудова фольклорної картини світу реалізується як "точка зору" індивіда на світ. Детально аналізуючи суб'єктно-індивідуальне начало творчого акту у фольклорі, слід зазначити, що з багатьох причин цей аналіз може бути певною мірою умовним. Однією з таких причин є свідомий і несвідомий компонентів у процесі творчості. Її продукт багато в чому залежить від уміння індивіда виражати те, що надходить зі сфери несвідомого.
8. Представлення суб’єктності індивіда у фольклорному процесі та тексті змусило нас розглянути функціональної характеристики фольклору в аспекті проблеми відображення. Ми не поділяємо думки тих, хто визнає вторинність фольклору як дзеркала (або відображення) побуту народу, елемента надбудови над буттям. Фольклорний продукт, щойно народившись, вже є фактом життя народу, трансформує соціальні статуси, права і обов'язки, можливості і світогляд усіх, хто залучений у творчому процесі. Проте відображальний фактор, безперечно, присутній у реалізації суб'єктного начала індивіда, а тому коригує фольклорний продукт етносу. Відображальний характер має образна трансформація особистісного смислу індивіда, що характеризує елементи творчої ситуації у зв'язку із його життям. Така трансформація передбачає структурування образів цілісної ситуації, в якій одні об'єкти є головним, інші вторинними.
9. Особистісний смисл творчого акту полягає у використанні метафори як інструмента думки, за допомогою якого можна досягнути найвіддаленіших ділянок нашого концептуального поля. Метафора взагалі і фольклорна зокрема є знаками, що фіксують результати зусиль індивіда із конкретизації важкодосяжних для думки об'єктів. Суб'єктність індивіда у процесі творення метафори полягає у тому, що індивід творить таким чином саме той смисл, який є актуальним в аспекті особистих переживань. І, одночасно, цей процес є засобом інтелектуального розвитку усвідомлення й обмірковування понять.
Однак, поряд з цим, у фольклорі "працює" і свідоме перенесення значення з одного предмета на інший у зв'язку з табуйованістю первинної назви. Така метафора пов'язана не з інтелектуальним освоєнням світу, а зі свідомим ігноруванням прямої назви і несе особистісний смисл самозахисту. Вона є, образно кажучи, наскрізно фольклорною, бо перебуває в цілковитому узгодженні з міфологічним світосприйняттям і актуалізує реальність у першу чергу як міфологічну.
10. Фольклор як синкретичний комплекс будь-яких форм духовної культури має символічні засоби втілення, а отже, йому властиві основні особливості знакової системи, що розглядаються як категорія семіотичності. Класичний розподіл знаків на типи включає іконічні знаки (копії); знаки-індекси (прикмети); знаки-символи. Оволодіння принципами і конкретною методикою розкриття змістових і художніх особливостей фольклорних жанрів може і має будуватися на основі знакової моделі трансформації відтворених у фольклорі явищ (денотатів) та розуміння їхніх смислів (сигніфікатів).
11. Знаки фольклору як у вербальних, так і невербальних сферах можна так само класифікувати на іконічні, прикметні та власне символьні. Ми припускаємо, що іконічний знак має звичаєва норма покарання, що звалася "поличкування" у судово-процесуальній практиці, фіксована у джерелах ХVІ століття. Однак не слід спрощено розуміти узагальнення, закріплене в елементарній знаковій формулі. У фольклорі така імітація завжди міфологічно закорінена. Вмотивований характер має його зв’язок із денотатним відповідником, який містив дидактичне наповнення. Іконічним знаком, на нашу думку, може слугувати, наприклад, обряд передачі шматка дерну при укладанні угоди купівлі - продажу землі.
12. Прикметний знаковий характер виявляють звичаї, у яких між денотатом та символьним значенням існує відношення суміжності. Таким є покладання руки або хустки на голову злочинця. Після винесення смертного вироку брався до уваги давній звичай споріднення зі злочинцем через одруження. Поряд із одруженням, поріднитися зі злочинцем можна було через фіктивне усиновлення звичай, що існував за часів кровної помсти.
13. Три типи елементарних знаків (іконічні знаки, знаки-індекси, знаки-символи ) відповідають трьом етапам семіозису процесу виникнення у свідомості суб’єкта творчого акту знакових відношень між об’єктом дійсності та його відображенням. Крім того, вони творять ланцюг у напрямку збільшення умовності знаків, їхньої конвенційності. Найменший ступінь умовності характерний для знаків-індексів, а найбільший для знаків-символів. Фольклорний текст має ту особливість, що процес кодування в ньому відбувається максимально конвенційно, питома вага знаків-символів у ньому найбільша. Проте не можна не враховувати, що надто важко або навіть неможливо навести приклад "чистого" індексу без символьних характеристик, або знака, зовсім позбавленого індексальності.
14. Визнання синкретичних складних знаків у семіотиці фольклору доводить, що означуване міфом становить деякий семантичний комплекс, з якого народна культура виростає у двох своїх знакових проявах: духовному (культурна пам’ять про смисл) і матеріальному (ритуальне маніпулювання речами-носіями). Існуючи в пам’яті, синкретичний знак кодує пов’язаний із ним міфологічний образ, означує міф. Процес ускладнення знака захоплює одночасно і семантику, і коди, і структуру, і правила організації тексту, і сюжетно-мотивний фонд.
15. Значущість речі (прагмеми) як в ритуалі, так і в повсякденному спілкуванні дозволяє стверджувати, що обмін подарунками сприймався не лише як обмін елементами матеріального світу, але як обмін смислами, адже саме такий обмін складав часто основу ритуальної практики. Завдяки предметній формі тексти, тобто продукти духовного виробництва, незалежно від тієї семіотичної системи, мовою якої вони породжені, так само несуть у собі міфічний образ, поєднуючи і замисел, і технологію реалізації.
16. Тлумачення українського фольклорного фонду нашими сучасниками відбувається у двох типах семіотичного втілення. Перший тип формується як сприйняття фольклорних явищ із максимальним сигніфікатом, із знанням світоглядних засад, вірувань, міфологічних уявлень першотворців музики, танцю, ритуалу, звичаю, народнопоетичного тексту. Максимальний сигніфікат для людини ХХІ століття може бути умовним, оскільки вона не входить до культурного контексту минулого, але він є реальний для сприйняття етнотворчого продукту сучасності. Другий тип декодування фольклору формується з мінімальним сигніфікатом, тобто поняття не вводить зв’язків та відношень фольклорних артефактів до епохи їхнього творення.
17. Системотворчі ознаки фольклорної трансмісії були визначені за допомогою лінійно-інтегральних передавань традиційного смислу, етнопедагогічних функцій трансмісії та типів трансмісійних механізмів. Відмінність між традиційністю і трансмісійністю фольклору така ж, як і між феноменом та функцією: якщо традиції постають феноменом фольклору, то трансмісія презентує його функціональний характер. Спираючись на концепцію комунікативної основи тексту, було зроблено висновок про два типи трансмісії у фольклорному сегменті культури. З одного боку, трансмісію у фольклорі презентує макрокомунікація, суб’єктами якої є соціуми та етноси. Саме така трансмісія забезпечує набір засобів, які дозволяють попереджати і контролювати комунікативні реакції у спілкуванні між колективами. З іншого боку, трансмісія одночасно є й механізмом, за допомогою якого етнічна група "передає себе у спадок" наступним поколінням. Така трансмісія надає можливості індивідові визначитися, зорієнтуватися в межах "свого" колективу і є внутрішньою.
18. Дослідивши типи трансмісійних механізмів, що передають традиційний смисл, було зроблено висновки:
· Відображальні трансмісійні механізми діють як цілеспрямоване селекційне орієнтування виконавця. Це відбувається лише в аспекті вибору самого тексту, а в межах цього тексту орієнтування проходить стихійним шляхом, пам’ять спрацьовує як основний інструмент забезпечення адекватного відображення фольклорного смислу, проте сам смисл залишається необробленим свідомістю виконавця.
· Позначальні механізми вбезпечують фольклорний текст від руйнування традиційного смислового ядра.
· Діалогові трансмісійні механізми організувують процес засвоєння традиційного смислу у формі, найбільш наближеній до первісного варіанта. З цією метою діалог використовується для організації спадковості у передаванні загальної етнокультурної інформації. Диференціація на суб’єкта і реципієнта в них є досить несталою, бо одразу ж передбачається, що реципієнт уступить у діалог і таким чином стане носієм цієї традиції, а отже, у майбутньому її суб’єктом. Саме з таких позицій формується концепція колективного авторства фольклорного тексту.
· Закони конфліктного механізму трансмісії забезпечують закріплення в народній пам’яті традиційних формул та сюжетних стереотипів саме завдяки зіткненню статичного та динамічного в тексті.
19. Визначаючи наратив як категорію та функцію фольклору, було досліджено його конвенційну природу та варіативність. Оскільки існуючий структуральний підхід до визначення складових наративу у фольклорі не відображає його функціональних характеристик, у яких яскраво виявляється суб’єктність індивіда, соціальної групи, етносу, ми визначили характеристики фольклорного наративу, завдяки яким виникає явище його варіативності, але, одночасно, зберігається традиційний смисл. Такими характеристиками, на нашу думку, є колективність (на основі конвенційності) та суб’єктивність (на основі наративної тенденції транслятора).
20. Колективність наративного акту полягає не в кількості учасників, а в узгодженості смислів транслятора та реципієнта традиційних знань. Отже, колективність це узгодженість, конвенційність суб’єктів трансмісії фольклорних текстів. Внаслідок колективного характеру наративу відбувається трансформація тексту. Вона пов’язана з переосмисленням тексту носієм; системною полісемією різножанрових текстів, виникненням нових функцій тексту й втратою старих (як це відбувається з колядками чи обрядовими танцями). Індивідуальна культурна свідомість носія суб’єктивно охоплює набір універсалій фольклорного тексту, пропускаючи його через особистісне сприйняття. Суб’єктивне прочитання, інтонування тексту незаперечне, але в ньому завжди виявляється іноді не усвідомлювана колективна сутність, яка задає спектр можливих суб’єктивних проявів. Канали творчої активності суб’єкта трансмісії фольклору повинні відповідати системним якостям, визначеним у результаті колективної творчості.
21. Варіювання фольклорного тексту, як і його стабілізація, повинні розглядатися й стосовно наративної комунікативної системи, яка забезпечує функціонування фольклору.
22. Саме через зв’язок із типами оповідачів-трансляторів різноманітність варіантів є обмеженою. Чим більше варіантів досліджується, тим більш чіткими стають межі допустимих змін. Фактично ці межі обумовлені типами оповідачів.
23. Генетичний зв’язок окремих варіантів набуває тільки допоміжної функції, яка дає змогу встановити їхню первинність чи вторинність стосовно один одного. У вивченні цього зв’язку доцільно використовувати термін "варіант" для наративних характеристик, оскільки наратив це функція тексту, а властивість варіативності в антропології пов’язується із функціональними можливостями фіксування тексту. Однак, не можна сказати, що варіанти виникають у зв’язку зі слабкою здатністю людської пам’яті зафіксувати "правильний" текст. Фіксування фольклорних текстів відбувається не як заучування, а як творчість на основі традиційного й особистісного смислів. Тому наративний акт у фольклорі є органічним, як і комунікативний акт людини в повсякденному житті. Точне відтворення в більшості типів трансляторів не означає дослівного переказу; варіювання покликане адаптувати текст до ситуативного контексту.
24. Підсумки нашого дослідження підтверджують висунуту гіпотезу про можливість категоріального аналізу суб’єктно-образної системи фольклору. Однак здійснене дослідження, безперечно, не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення й узагальнення потребують:
· жанрова специфіка втілення суб’єктності різних соціальних груп;
· художні засоби як реалізація суб’єктності індивіда;
· семантичний знаковий різновид і його виявлення у фольклорній жанровій палітрі;
· залежність фольклорного наративу від особистості транслятора;
· аналіз трансляційних механізмів у сучасних субкультурах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. 100 найвідоміших образів української міфології / За ред. О.М.Таланчук. К.: Книжковий дім „Орфей”, 2002. 448 с.
2. Адоньева С. Прагматика фольклора СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та; ЗАО ТИД „Амфора”, 2004. 306 с.
3. Адоньева С. Сказочный текст и традиционная культура. СПб.: Изд. Санкт-Питерб. ун-та, 2000. 180 с.
4. Азадовский М. Русские сказочники // Статьи по литературе и фольклоре. М.-Л.: Художественная литература, 1960. С.18-80.
5. Азбелев С. Основные понятия текстологии в применении к фольклорному матеріалу / В кн.: Принципы текстологического изучения фольклора. М.Л., 1966. С.274-279 .
6. Азбелев С. Отношение предания, легенды и сказки к действительности: С точки зрения разграничения жанров // Славянский фольклор и историческая действительность: Сб. стат. М., 1965. С.5-25.
7. Андреев Н. Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Л., 1929. 563 с.
8. Аникин В. Теория фольклора: Курс лекций. 2-е изд., доп. М.: КДУ, 2004. 432 c.
9. Антонова Е. К исследованию места сосудов в картине мира древних земледельцев // Восточный Туркестан и Средняя Азия в системе культур древнего и средневекового Востока. М., 1986. С. 35- 65.
10. Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа с объявлениями Вл.Антоновича и М. Драгоманова. К., 1874. Т.1. 258 с.
11. Антонович В. Колдовство. Процессы. Исследования. СПб., 1877. 139 c.
12. Архипова А., Панченко А. Фольклор Алана Дантеса / В кн.: Дандес А. Фольклор: семиотика и / или психоанализ. М.: Восточная литература, 2003. С.7-13.
13. Аршинов В. Синергетика как феномен постнеклассической культуры. М., 1999. 203 с.
14. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. М.: Прогресс, 1980. 528 с.
15. Афанасьев А. Поэтическое воззрения славян на природу: В 2 т. М.: Изд. Эксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2002. Т.2 : Мифы, поверья и суеверия славян. 768 с.
16. Байбурин А. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян / В кн.: О символике дома и его частей. Л.: Наука, 1983. 390с.
17. Байбурин А. Ритуал в традиционной культуре: структурно-семантический анализ восточнославянских обрядов. СПб.: Наука, 1993. 242 с.
18. Байбурин А. Семиотические аспекты функционирования верей / Этнографическое изучение знаковых средств культуры. Л.: Наука, 1989. С. 63-88.
19. Байбурин А., Левинтон Г. К проблеме „у этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов” / Фольклор и этнография: Сб. науч трудов. Л.: Наука, 1984. С. 237.
20. Байбурин А., Левинтон Г. Похороны и свадьба / Исследования в области балто-славянской духовной културы: Погребальный обряд. М.: Наука, 1990. 255 с.
21. Байбурин А., Фрадкин В. Н.Ф. Сумцов и его работы в области обрядовой символики. / В кн.: Сумцов Н. Символика славянских обрядов. М.: „Восточная литература” РАН, 1996. 158 с.
22. Бакіна Т. Сучасний фольклор школярів (особливості творення і побутування). К.: Наукова думка, 1997. 24с.
23. Балади / Упор. О.І.Дей та А.Ю.Ясенчук. К.: Дніпро, 1987. 482 с.
24. Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. Львів - Нью-Йорк: В-во М.П.Коць, 1998. 216 с.

25. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с франц. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
26. Бауер В. Энциклопедия символов. / Сост.: В. Бауер, И.Дюмоц, С.Головин: Пер. с нем. М.: Крон-пресс, 1995. 502 с.
27. Бергсон А. Творческая эволюция. М: Канон-Пресс. Кусково поле, 1988.
385 с.
28. Бернштам Т. Молодежь в обрядовой жизни русской общины ХІХ начала ХХ в.: Половозрастной аспект традиционной культуры. Л.: Наука, 1988. С. 133 -159.
29. Бернштейн Б. Традиции и социокультурные структуры // Советская этнография. 1981. № 2. С.107-110.
30. Бессонова С. Скифские погребальне комплексы как источник для реконструкции идеологических представлений / Обряды и верования древнего населения Украины. К.: Наукова думка, 1990. С.17-39.
31. Бичко А. Світоглядні уявлення в епічних джерелах / Історія філософії на Україні. Т.1. К.: Наукова думка, 1987. 358 с.
32. Білан М., Стельмащук Г. Український стрій. Л: Фенікс, 2000. 328 с.
33. Білик Я. Дослідження ігрового феномену в культурі. Х.: Константа, 1998. 144 с.
34. Бобров Д. Цивільне право. К.: Вен турі, 1997. 544 с.
35. Богатырев П. Вопросы теории народного искусства. М.: Искусство, 1971. 544 с.
36. Богданов К. Игра в жмурки: сюжет, контекст, метафора / Повседневность и мифология. СПб.: Искусство-СПб., 2001. С.101-181.
37. Богданов К. Повседневность и мифология: Исследования по семиотике фольклорной действительности. СПб.: Искусство-СПБ., 2001. 437 с.
38. Бодянский О. О народной поэзии славянских племен. М., 1837. 154 с.
39. Боплан, Гійом Левассер де. Опис України, кількох провінцій королівста Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн: Пер. з фр. К.: Наукова думка, 1990. 253 с.
40. Борисенко В. Весільні звичаї та обряди на Україні. К.: Наукова думка, 1988. 192 с.
41. Боровский Я. Мифологический мир древних киевлян. К.: Наукова думка, 1982. 104 с.
42. Броцкі М. Ритуалізація щоденних невербальних актів поведінки // Студії з інтегральної культурології. 1999. № 2. С. 56-65.
43. Буряк В. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Дніпропетровськ: В-во Дніпропетровського ун-ту, 2001. 392 с.
44. Бочко М. Украинские народные песни трудовой эмиграции. Дис. ... канд.. філол. Наук: 10.01.09 фольклористика. К., 1974. 152 с.
45. Брижко М. Весілє в містечку Дубовій Уманського повіту в Київщині // Матеріяли до української етнольогії. 1919. Т.19-20. С.36-68.
46. Бріцина О. Українська народна соціально-побутова казка. К.: Наукова думка, 1989. 152 с.
47. Бріцина О., Довженок Г. Проблеми теорії та практики текстології фольклору / Мистецтво, фольклор та етнографія слов’янських народів. К.: Наукова думка, 1993. С. 110-123.
48. Бройтман С. Историческая поэтика: Хрестоматия-практикум: Учеб. пособ. М.: „Академія”, 2004. 352 с.
49. Булашев Г. Міфи України. К.: Довіра, 2003. 383 с.
50. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах і уявленнях. К.: Довіра, 1992. 412 с.
51. Бучма О. Релігія стародавніх спільнот / Історія релігії Україні: В 19 т. К.: Укр. центр духовної культури, 1996. Т.1. С. 63-54.
52. Вадейша М. Деревенский праздник: Распределение ролей / Мифология и повседневность: Гендерный подход в антропологических дисциплинах. М.: Наука, 2002. С.101-115.
53. Ван Геннеп А. Обряды перехода. М.: „Восточная литература” РАН, 2002. 179 с.
54. Велецкая Н. О рудиментах языческих ритуальных действ в славяно-балканской погребальной обрядности // Македонский фольклор. 1982. № 29-30. С. 32-67.
55. Велецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М.: Наука, 1978. 275 с.
56. Виноградова Л. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян. Генезис и типология колядования. М.: Наука, 1982. 163 с.
57. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. К.: „Мистецтво”, 1995. 335 с.
58. Воеводина Л. Мифология и культура. М.: Институт общегуманитарных исследований, 2002. 384 с.
59. Войнович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 663 с.
60. Волков Ф. Из воспоминаний о П.П.Чубинском // Украинская жизнь. 1914. №1. С. 17.
61. Волошинський І. Похоронні звичаї і голосіння в Городенщині // Матеріяли до української етнольогії. 1919. Т.19-20. С. 193-213.
62. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Мюнхен: Українське видавництво, 1958. Т.1. 325 с.
63. Воропай О. Звичаї нашого народу. Мюнхен: Українське видавництво, 1966. Т.2. 442 с.
64. Выготский Л. Психология искусства. Мн.: Современное слово, 1998. 480 с.
65. Гаврилюк Е. Еротичні імплікації рослинної символіки в українській календарній обрядовості // Студії з інтегральної культурології. 1999. № 2. С.32-54.
66. Гаврилюк Н. Картографирование явлений духовной культуры (по материалам родильной обрядности украинцев). К.: Наукова думка, 1981. 367 с.
67. ґадамер Г.-ґ. Герменевтика і поетика. Вибрані твори: Перек. з нім. К.: „Юніверс”, 2001. 278 с.
68. Гадамер Г.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики. М.: Поли