ФОЛЬКЛОРНЕ, ХУДОЖНЄ ТА ПУБЛІЦИСТИЧНЕ МИСЛЕННЯ У КОНТЕКСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ОБРАЗНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ (Форми і методи вираження інформації у творчій свідомості етносу )

brief description

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут філології

На правах рукопису

Буряк Володимир Дмитрович

УДК 398 (477)+ 070 (477)

ФОЛЬКЛОРНЕ, ХУДОЖНЄ ТА ПУБЛІЦИСТИЧНЕ МИСЛЕННЯ У КОНТЕКСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ОБРАЗНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ
(Форми і методи вираження інформації у творчій свідомості етносу )

10.01.07 фольклористика
10.01.08 - журналістика

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
Дунаєвська Лідія Франсівна,
доктор філологічних наук, професор

Київ - 2003

ЗМІСТ

Вступ 4

Розділ 1. Інформаційно-художня свідомість: базові теоретичні
домінанти 29

1.1. Фольклорне мислення як система інформаційного
відображення: еволюція теоретичного осмислення 29
1.2 Соціально-психологічний та філософський
аспект інформаційно-художньої свідомості 52

Розділ ІІ Еволюція форм і методів інтелектуальної комунікації
в контексті трансформації реальної
основи факту 99

2.1 Розвиток образних форм вираження
інформаційно-художньої свідомості 99
2.2 Метод як філософсько-образна система відображення
інформації 117
2.3 Жанр як зображально-виражальна система суб”єктивізації
факту 138
2.4 Концептуальність сучасної
інформаційно-художньої свідомості 152

Розділ ІІІ Комунікативно-образна функція
інформаційно-художньої свідомості 172

3.1. Магічно-величальна обрядовість як інформаційна система 172
3.2 Інформаційно-естетичний аспект форм індивідуального
самовираження сучасної фольклорної пам”яті 187
3.3. Еволюція форм і методів свідомісного вираження факту
в Х-ХYIII ст. 205

Розділ ІY Національна інформаційно-художня свідомість
ХІХ-ХХ століть 276

4.1 Еволюція авторської модульності 276
інформаційно-художньої свідомості
4.2 Інтелектуальна модульність як визначальна домінанта
публіцистичного мислення ХХ століття 298
4.3 Інтелектуалізація публіцистичного мислення
(радіотелеінформаційний простір України кінця 90-х
років ХХ століття) 304
4.4. Еволюція міфоархетипів у сучасному
інтелектуально - свідомісному контексті 333

Висновки 361

Список використаних джерел 383

Додаток 411

ВСТУП

Інтелектуально-свідомісна інтеграція народів у єдиний інформаційно-культурний простір вимагає від кожної нації особливої уваги до своїх духовних джерел, бережного їх примноження та поглиблення. Для української держави рівень інформаційно-культурного інтелекту один із головних критеріїв її ефективного розвитку й самоствердження. Формування національних модуль-особистостей, що визначатимуть майбутнє інтелектуальне обличчя нації пріоритетний напрямок державної політики.
Тема наукового дослідження фольклорне, художнє та публіцистичне мислення в контексті інтелектуально-образної еволюції ( форми і методи вираження інформації у творчій свідомості етносу) передбачає з’ясування багатьох питань, пов’язаних з розвитком національного творчого інтелекту як духовної комунікативної системи, яка вбирає досвід народів на різних горизонтах відображення інформації, починаючи з архетипного. Це одна з перших спроб окреслити генезис і розвиток національного творчого інтелекту в царині інтерпретації інформації (факту) в міфологічному, фольклорному, художньо-літературному та публіцистичному мисленні з Х століття до сучасності.
Інтелектуалізація творчої свідомості це процес розширення комунікативно-аналітичних і образних можливостей мислення. Від рівня інтелектуалізації інформації у творчому процесі (її інтенсифікації на рівні осмислення життєвих явищ, їх аналізу, синтезу, вироблення нових систем суспільної та творчої комунікації) залежить рух суспільства в цілому, а це в свою чергу збільшує здатність людини творити себе і світ далі, використовуючи художню пам”ять як базове джерело.
Об’єктом нашого дослідження є структура (основні принципи побудови) інформаційно-художньої ( творчої) свідомості як системи сприйняття світу, яка складається з трьох рівнів мислення - умовно реального ( міфологічного), відображеного (художнього і, відповідно, його першого горизонту - фольклорного ) та реального (публіцистичного).
На естетичному горизонті свідомісного відображення інформації (на рівні загального поняття інформаційна свідомість) у контексті поняття інтелектуальна модель відображення інформації ми виокремлюємо тип свідомості інформаційно-художній (інформаційно-творчий) як зведену систему відображення. Йдеться про рівні освоєння (відображення) інформації, які уніфікуючись (інтелектуалізуючись), формують характер мислення певного часу.
Поняття інформаційно-художня свідомість ми розуміємо як тип свідомості, що вбирає весь комплекс творчого сприйняття і переробки (відображення) інформації (факту) на рівні аналізу і синтезу. До цього поняття входить мислення умовно-реального факту (міфологічне ), мислення відображеного факту (художнє фольклорне, літературне тощо) та мислення реального факту (публіцистичне). Поняття інформаційно-художня свідомість дає змогу окреслити цілий горизонт функціонування свідомості (сприйняття, обробка, відбиття факту) як системи відображення світу (факту, інформації) у всьому розвитку творчого мислення. Інформаційно-художня свідомість, вбираючи у себе весь спектр умовно реальної (міфологічної), відображеної (художньої) та реальної (публіцистичної) інформації, представляє еволюцію інформаційного пізнання людини.
Комунікація надзвичайно важлива свідомісна функція, яка визначає інтелектуальний потенціал людства. Свідомість як комунікативна система чітко характеризує специфіку кожної епохи на соціальному, психологічному, естетичному, науковому рівнях пізнання. У своєму розвитку свідомість засвоювала ті канони, які вироблялися культурою загалом і які ставали для неї засобом організації та самоорганізації. Функція свідомості полягає в тому, щоб регулювати й організовувати поведінку людини у різних ситуаціях. Докорінна і головна її роль - в одержанні знання про природу, суспільство й людину, тому сутність свідомості становить принцип відображення інформації (на вищому етапі інтелектуальна модель відображення інформації). Інформаційна сутність відображення беззаперечна сутність нашого буття.
Художня комунікативна сфера творчої свідомості має глибокі корені відображення інформації. Базовим горизонтом є архетипний. Змінюється уявлення про світ, але всі образи від перших моделей до сьогоднішніх залишаються в пам’яті, фонді образів, вибудовуючи архетипне інформаційне поле, що, безперечно, впливає на свідомісні процеси, світогляд людини, її поведінку, рішення, думки, дії. Умовно реальна (міфологічна) свідомість, базовим елементом якої є архетипний рівень інформації, притаманна кожному індивідові, бо саме він користується архетипним описом як фактологічною інтерпретацією інформації і продовжує в контексті свого покоління підтверджувати, «обживати» архетипний документальний фонд пам’яті. Можна говорити про використання індивідом архетипного контексту. Сам суб’єкт (індивід) стає свідомісним модулем системи суспільство, що теж є архетипно-інформаційною за суттю. Архетипні новоутворення, які характерні для кожної епохи, лише мала частка модуляцій свідомості на рівні несвідомому й реальному, основний же фонд, що визначає психофізичні, історико-етичні, культурні особливості етносу, залишається.
У дослідженні архетипної бази мислення ми, безперечно, спираємося на праці К. Юнга [356-361; 369] та на роботи його послідовників і дослідників, ( Е. Сем’юелс, Б. Шортер, Ф. Плот [262], Е. Нойманн [216], Т. Гельмут, К. Хорст [60] та ін.).
Теоретичний досвід вітчизняних та зарубіжних учених дозволяє ґрунтовно проаналізувати поняття інформаційна свідомість, інформаційно-художня свідомість, міфологічна свідомість, фольклорна свідомість, художня свідомість, публіцистична свідомість, розглянути їх структуру, соціальну та творчу функції. Зокрема, говорячи про проблему інформаційного відображення, ми спиралися на праці Аристотеля, Плотіна, Августина, С. Василєва, О. Леонтьєва, Л. Рєзникова, В. Тугарінова, М. Роговіна, Дж. Унтроу, М. Кагана, [6;372;1; 49;177;251;288;254;292;133]
Питання інформаційного відображення в контексті еволюції форм інтелектуально-образного вираження факту розглядається у працях: О. Брудного, К. Ясперса, Б. Сапунова, О. Леонтьєва, М. Бахтіна, Б. Дземідоки, В. Качкана, Г. Скрипник, В. Давидюка, В. Нарівської, М. Тимошика [30;370;259;177;11-12;94;140-142;267;83;209;284]та ін. Праці, що досліджують образно-інтелектуальний генезис інформаційної свідомості, її еволюцію засвідчують логічність системних зв’язків усіх типів свідомісного відображення, наголошуть на тому, що міфоархетипна свідомість як первинна система образної комунікації, виокремивши з себе нові пласти мислення, залишається сугестивно-знаковою і визначальною системою для всіх епох, оскільки вона виявляється на рівні ментального вираження інформації (суперсистема етнічна свідомість), виражаючиcь в нових творчих формах W, зберігаючи фондову інформаційно-знакову базу.
Комунікативність фольклорного тексту й образу, зокрема, виявляється у всіх факторах, які визначали методологію й розуміння генезису, еволюції, умовно реального (міфологічного) мислення фольклористичними школами 50-х р. ХІХ ст. в Росії, у контексті яких працювала й українська фольклористика.
Українська фольклористична школа прагла розглянути генетично-образний аспект розвитку фольклорного мислення. Поетапно це визначалося на таких рівнях осмислення: історичному, менталітетно-психологічному, образному. Звичайно, ці рівні спочатку не диференціювались у зв”зку з нерозпрацьованістю (невиокремленістю) проблематики й невиробленістю термінологічного інструментарію. Досвід першовідкривачів виявився надзвичайно цінним, - була сформована теоретична база для подальшого розпрацювання законів творчого синкретизму. У цьому контексті важливі погляди В. Антоновича і М. Драгоманова [131], які акцентували на наявності історичного аспекту свідомості народу-творця; М. Максимовича, який робив акцент на такому тонкому пласті формотворення народної свідомості як жіноче і чоловіче начало [191]; Ф. Колеси, який писав про процеси, що відбуваються у фольклорній свідомості як живому творчому організмі [160] ; І. Франка, який досліджував психологію створення пісні, інтерпретацію тексту, специфіку колективної поезії [318-319]; В. Гнатюка, який підкреслював значення народної пам”яті у контексті етногенезу [64] .
Українська фольклористика, безперечно, синхронізувалася з тенденціями розвитку російської фольклористики, яка теж у ХХ-му столітті виявила розуміння фольклорної свідомості як живого процесу функціонування народної образної інформації (Б. Путілов, В. Гоцак, П. Богатирьов, С. Азбелєв[245-248;68;20;2] та ін.).
У контексті історичної ретроспективи помітно як вітчизняна та світова фольклористичні школи активно намагалися осмислити першообразну сутність міфофольклорної свідомості. Це перш за все вчені М. Максимович, О. Афанасьєв, О. Веселовський, В. Пропп, М. Альбеділь, А. Дандес, С. Томпсон, Дж. Фрезер, І. Франко, Б. Путилов, С. Неклюдов, О. Потебня, А. Павінья [191;7;53;235-238;3;368;374;320;316-318;248-247;211;227-230-373].
Усупереч складності концептуально-ідеологічних канонів українська фольклористика у 70-80 роки ХХ-го ст.. повернулася до розробки проблем художньої свідомості, що стали базовими для розуміння формотворчих процесів у фольклорі. (О. Дей, І. Березовський, В. Бойко, М. Грицай, Л. Дунаєвська, М. Шумада [87-89;13-15;21-22;78;105-109;348-352] та ін.).
Генезис архетипного, міфологічного, історичного, їх поєднання, взаємовплив зриміше постає у працях українських учених та вчених пострадянських республік. Це фактично новий рівень науково осмислення міфофольклорної проблематики, де базова синкретична свідомість представлена як концептуальний етнічний субстрат, що визначає менталітет, долю цілого етносу. Учені чітко диференціюють рівні творчого мислення, починаючи з архетипного (М. Пазяк, О. Правдюк, Г. Скрипник, С. Грица, Р. Кирчів, М. Федченко, В. Качкан, О. Мишанич, Ф. Погребенник, В. Погребенник, С. Мишанич, І. Денисюк, А. Іваницький, Л. Дунаєвська, М. Івашків, М. Новикова, В. Сокіл, Г. Сокіл, О. Таланчук, Л. Копаниця, В. Давидюк, Ю. Бріцина, М. Дмитренко, Г. Довженок [219;233;267;72-77;152-155;212;137-139;200-202;225;239-242;204-206;91-92;124-124;105-109;129;213-214;274-276;277-278;281;163-165;82-85;24-29;95-100;101-102] та ін.
Дослідження еволюції міфологічного мислення дало змогу вийти на поняттєві параметри сучасного мислення - міфологічний образ, фольклорний образ, художній образ, документальний образ - перейти до системного розуміння рівнів відображеного (художнього) і реального (документального) мислення (поняття метод фольклорний як імпровізаційно-інформаційна модель відбиття типізованої колективноавторської свідомості), метод літературно-художній як індивідуалізована система образного відображення інформації), метод публіцистичний як документально достовірне відображення інформації з використанням образно-емоційних параметрів суб”єктивізаціії).
У дослідженні розроблено таблицю еволюції форм і методів інтелектуально-образної комунікації у контексті жанрової трансформації реальної основи інформації. Досліджувалося умовно реальне (міфологічне), відображене (жудожнє) та реальне (публіцистичне) мислення. Параметри дослідження: метод (напрямок чи спосіб дослідження), рівень суб”єктивізації реальної основи інформації, жанрові форми, характер виражально-зображальних засобів, концепція (філософсько-інтелектуальна ідея вираження факту в жанровому контексті).
У дослідженні еволюції авторської модульності інформаційно-художньої свідомості Х1Х-ХХ ст. у контексті диференціації мислення відображеного факту (художня творчість) та реального факту (публіцистика, критика, наука) використані такі критерії: рівень концептуального мислення, наявність нових систем етнічно-творчого самовираження, основні риси модуль-особистості, інформаційно-свідомісний горизонт (етнічний, національний, світовий), рівень суб”єктивізації факту, композиційне мислення, метод вираження авторської свідомості, жанрове мислення, рівень світового інформаційного контексту, рівень континууму множинності твору, твори відображеної інформації (художня творчість), твори реальної інформації ( публіцистика, критика, наука).
Розгерметизація архетипної (міфологічної) свідомості призвела до рівня інформації, що позначається як новий інформаційно-виражальний (суб’єктивізовано-образний). Міфологічна свідомість стала базою для художнього та реального (публіцистичного) мислення, що вкупі є сучасною системою відображення факту, інформаційно-художньою свідомістю.
Специфіка реального (публіцистичного) мислення, як і художнього, виявляється в тому, що мислення реального (публіцистичного) і реально-відображеного (художньо-публіцистичного) факту не може обійтися без теорії пізнання, логіки, соціології, соціальної психології, історії, літератури й мистецтва. Мова йде про універсальність публіцистичного мислення. Тому в його основі лежить загальна методологія соціального пізнання, зокрема, соціальна філософія, як система уявлень про закони, на базі яких функціонує й розвивається суспільство. Публіцистичний метод як спеціальна соціосвідомісна система відображення містить елементи інших методологічних систем, зокрема, історичного, логічного, історико-генетичного, порівняльно-історичного, соціологічного, художнього та ін. методів пізнання.
Гносеологічну та методологічну сферу публіцистичного відображення досліджували Д. Прилюк [234], В. Різун (комунікативна специфіка відображення) [253], В. Здоровега (природа публіцистичного методу) [115-116], В. Матвієнко (комунікативні моделі та соціум) [195], К. Каландаров (комунікативні процеси і суспільна свідомість) [134], Г. Почепцов (специфіка комунікативних технологій ХХ ст.) [232], М. Кастеллс, Л. Землянова (інформаційна культура сучасної цивілізації) [371,119], Ю. Хабермас (моральна свідомість у контексті комунікативної дії) [329], Є. Прохоров (методологічні основи публіцистичного відображення) [244], В. Учонова (гносеологічні проблеми і публіцистичний метод) [293], С. Скуратівський ( формування свідомості споживача інформації) [268], Е. Багіров (методи документального дослідження в телевізійній документалістиці) [8], В. Демченко (проблема розвитку національних ЗМІ) [90], М. Романюк, Н. Зелінська ( концепції становлення української періодики) [256,118].
Теоретичною базою роботи в осмисленні комунікативно-свідомісного генезису відображення інформації є праці:
у сфері комунікативної функції інформації Аристотель (аналітична специфіка пам’яті), Августин (сугестивний аспект інтелектуалізації інформації) [1], М. Бахтін (архітектоніка діалогізму текстів), О Брудний (процеси розуміння) [11,12], Л. Рєзніков (знакова природа інформаційного вираження)[251], Я. Голосовкер (архітектоніка міфомислення) [66], Є. Гуменна (архетипіка національного міфологічного відображення) 80], С. Аверінцев, Л. Андреєв , Л. Гаспаров (концептуально-історична сутність свідомості) [136];
у контексті комунікативної та структурної функції сучасних ЗМІ - А. Москаленко (інформація у демократичному суспільстві) [207], Й. Лось (свідомісно-моральні основи сучасного публіцистичного мислення) [187,188], В. Шкляр (мас-медіа в контексті зовнішньополітичних процесів) [343,344], В. Лизанчук (соціотворчі функції ЗМІ) [180], В. Іванов ( теоретико-соціологічні аспекти дослідження масовокомунікативного процесу) [127], О. Сербенська (проблеми мовної комунікації як державотворчий фактор) [263], Ю. Шаповал (поетика зображальної комунікаціїї) [341], О. Кузнєцова ( аналітичні методи в журналістиці) [169];
у сфері зображально-виражальної специфіки публіцистичного мислення В. Качкан (традиції й новаторство публіцистики) [140,141], Б. Потятинник (специфіка патогенного тексту) [231], Ю. Баранeвич, В. Володимиров (жанри журналістики) [9,56], В. Цвік (специфіка журналістської творчості) [333 ], В. Миронченко (майстерність ведучого) [198-199].
Рух творчої свідомості до нових форм і методів осмислення дійсності сприяв виробленню термінологічного інструметарію, який забезпечив новий інтелектуальний рівень інформаційного відображення. Основний акцент тепер робиться не лише на смисловому (концептуальному) форматі тексту, а й на комунікативному свідомісному полі (горизонті), яке утворюється навколо інформації, не залежно від її різновиду звукового, зорового, словесно-знакового. Чітко визначається поняття комунікація (інформаційна комунікація).
Удосконалення концептуального теоретичного інструментарію дало змогу сформулювати поняття автор-модуль як тип авторського мислення, який визначається високою концептуальністю мислення, системністю бачення, здатністю прогнозувати свідомісні процеси наступних епох. У цьому плані з”явилася можливість проаналізувати генезис інтелектуальної модульності української творчої свідомості, починаючи з міфологічного рівня, виявити значення міфологічного (архетипного) пласту для формування базової інтелектуально-інформаційної основи сучасної етнічної свідомості. Аналіз засвідчує, що українська інформаційно-художня свідомість уже в XVII-XVIII ст. подає зразки модульності (поява авторів-модулів) і фіксує диференціацію мислення на відображене (мислення відображеного факту) та реальне мислення (мислення реального факту). При цьому зберігається самодостатній міфологічний, фольклорний масив, хоч, відповідно, його світоглядна та соціопсихологічна функція вже не є провідною.
При дослідженні авторської модульності української інформаційно-художньої свідомості ХІХ поч. ХХ-го століття в контексті диференціації мислення відображеного та реального факту визначились такі критерії: 1. рівень інформаційних горизонтів, 2. тематичний рівень. 3.рівень постановки ідей, 4. рівень сюжетної архітектоніки, 5. рівень композиційного мислення, 6. рівень жанрового мислення, 7. рівень аналітичності, 8. рівень світової інформації, 9. рівень сугестивності, 10. рівень континууму множинності, 11. рівень суб”єктивізації факту, 12. рівень інтелектуальної модульності, 13.рівень антиміфологізації факту, 14, діапазон естетичного вираження факту,15. рівень концептуальності.
Визначення таких критеріїв дає можливість виявити горизонт інтелектуального насичення етнічної інформаційно-художньої свідомості на рівні створення супермоделей фольклорний твір, художній тв

bibliography

Висновки

Проблема національної інформаційно-художньої свідомості саме в контексті її інтелектуалізації займає чільне місце у свідомісному розвитку людства. Виокремившись з системи міфологічного мислення як інформаційно-свідомісна даність, фольклорне, художнє та публіцистичне мислення виробило чітку систему інтерпретації інформації на соціальному, історичному, естетичному, етичному, психологічному та художньому рівнях.
Поняття інформаційно-художня свідомість ми розуміємо як тип свідомості, що вбирає весь комплекс творчого сприйняття і переробки (відображення) інформації (факту) на рівні аналізу і синтезу. До цього поняття входить мислення умовно-реального факту (міфологічне), мислення відображеного факту (художнє) та мислення реального факту (публіцистичне). Поняття інформаційно-художня свідомість дає змогу окреслити цілий горизонт функціонування свідомості (сприйняття, обробка, відбиття факту) як системи відображення світу (факту, інформації) у всьому генезисі творчого мислення. Інформаційно-художня свідомість, вбираючи у себе весь спектр умовно реальної (міфологічної), відображеної (художньої) та реальної (документальної) інформації, представляє весь рівень інформаційного пізнання людини.
Дослідивши фольклорне, художнє та публіцистичне мислення у контексті інтелекткально-образної еволюції ми дійшли висновку:
1. У центрі інформаційно-художньої свідомості як сукупності всієї системи сприйняття і відображення факту стоїть інформація. Інформаційною даністю найвищого буттєвого рівня є наявність матерії як первинного, що саме собою існує. Інформаційно-художня свідомість, вбираючи весь діапазон умовно реальної (міфологічної), відображеної (художньої) та реальної (публіцистичної, наукової) інформації, подає весь спектр інформаційно-свідомісного пізнання людини. Ефективність інформаційного впливу залежить від глибини інформаційного фонду пам’яті, який, як система, має етносоціальну «регламентацію поведінки» своєрідний інформаційно-філософський погляд суспільства, індивідуальності на світ, а також синхронізується з усвідомленням плину часу. Базові інформаційні горизонти архетипний, міфологічний, що не піддаються зовнішній свідомісній обробці. Інтелектуальна сутність пам’яті виражається в розархетипізації інформації, з іншого боку в інформаційно-архетипній типізації нового смислового рівня факту, яка відбувається шляхом зіставлення, поглиблення образно-аналітичного мислення.
2. Архетипічна сфера, як несвідоме пеленгування інформації, - це усереднена картина психічного життя. Вона хоч і не є складовою свідомості на реальному поняттєвому плані, все ж є найпершим інформаційним фіксатором життєвого досвіду. Від перших несвідомих відбитків світу картина відображення синтезується в інформаційні архетипічні мотиви несвідомого рівня. Архетипічні мотиви створюють своєрідне комунікативно-психологічне поле перебігу внутрішньої інформації. Архетипічний образ - основа фольклорного архетипу. Поняття фольклорний архетип (фольклорний образ) - це свідчення процесу активізації свідомісної функції і перенесення у сферу осмислення основних образних мотивів, на які впливають традиція, міграція текстів (смислово-образних конструкцій), етноспадковість. Виникнення на базі архетипної сфери поняттєво-образного пласту свідомості засвідчить утворення образних архетипів. Пізніше виділиться умовно названа архетипною інформація (третій рівень архетипів) затвердженні досвідом означення і персоналії соціуму, стандарти психології поведінки, історична інформація і т. п.).
3. Фольклорна свідомість спеціальна знакова система, особливий тип естетичної комунікації між колективним автором, виконавцем (інтерпретатор-співавтор) та слухачем ( споживач інформації). Всі вони працюють” у контексті кодового поля фольклорного сюжету. Колективний автор фіксує прадавню архетипно-образну основу, автор-інтерпретатор, транслюючи (інтерпретуючи) текст, демонструє варіативний суб’єктивізм інформації. Слухач (споживач), долучаючи текст до свого інформаційного фонду (пам’яті), отримує оригінальну систему народного образного (часто міфологічного) уявлення про світ та світ людських відносин. Тобто естетична комунікація фолькору полягає саме у варіативності творчого канону, у специфіці інформаційного поліфонізму на рівні трьох суб’єктів, що функціонують в аурі фольклорного тексту (фольклорного матеріалу).
4. Українська фольклористична школа ще у своїх витоках прагла розглянути генетично-образний аспект розвитку фольклорного мислення. Поетапно це визначалося на таких рівнях осмислення: історичному, менталітетно-психологічному, образному. Звичайно, ці рівні спочатку не диференціювалися у зв”язку з нерозпрацьованістю (невиокремленістю) проблематики і невиробленістю термінологічного інструментарію. Але досвід першовідкривачів був надзвичайно цінним, бо це була теоретична база для подальшого розпрацювання законів синкретичної творчості. У цьому контексті важлива заслуга В. Антоновича і М. Драгоманова, які фактично наголошували на наявності історичного аспекту свідомості народу-творця; М. Максимовича (акцент на тонкому пласті формотворення народної свідомості як жіноче і чоловіче начало, на загальних сферах свідомісного впливу); Ф. Колеси (про процеси, які відбуваються у фольклорній свідомості як живому творчому організмі; М. Павлика, І. Франка (проблеми психології створення пісні, інтерпретації тексту, специфіки колективної поезії); В. Гнатюка (значення народної пам”яті у контексті етногенезу).
5. У контексті історичної ретроспективи помітно як вітчизняна та світова фольклористичні школи активно намагалися осмислити першообразну сутність міфофольклорної свідомості. Це перш за все вчені М. Максимович, О. Веселовський, О. Потебня, В. Пропп, М. Альбеділь, А. Дандес, С. Томпсон, І. Франко, Б. Путилов, С. Неклюдов, О. Веселовський, А. Павінья.
Не зважаючи на складність концептуально-ідеологічних канонів українська фольклористика у 60-70 роки ХХ-го ст. повернулася до розробки проблем художньої свідомості, що стали базовими для розуміння формотворчих процесів у фольклорі. (І. Березовський, В. Бойко, М. Грицай, Л. Дунаєвська, М. Шумада. О. Дей та ін.). З”являються праці, що системно висвітлюють специфіку фольклорного мислення на рівні її структури. У цьому плані цінна праця О. Дея Поетика української народної пісні”. Автор виявив типові композиційні принципи і засоби української народної пісні, її художній метод, вплив усності побутування та колективності виконання і сприйняття на композицію пісні.
6. Діалектика генезису архетипного, міфологічного, історичного, їх поєднання, взаємовплив зриміше постає у працях українських учених та вчених пострадянських республік після заідеологізованих 30-80-х років ХХ-го століття. Це новий рівень науково осмислення міфофольклорної проблематики, де базова синкретична свідомість представлена як концептуальний етнічний субстрат, що визначає менталітет, долю цілого етносу. Вчені чітко диференціюють рівні творчого мислення, починаючи з архетипного (М. Пазяк, О. Правдюк, Г. Скрипник, В. Борисенко, С. Грица, Р. Кирчів, М. Федченко, В. Качкан, О. Мишанич, Ф. Погребенник, В. Погребенник, С. Мишанич, І. Денисюк, А. Іваницький, Л. Дунаєвська, М. Івашків, М. Новикова, В. Сокіл, Г. Сокіл, О. Таланчук, Л. Копаниця, В. Давидюк, Ю. Бріцина, М. Дмитренко, Г. Довжинок та ін.).
Активно осмислюється сфера еволюції образного горизонту як архетипної базової основи. Так Л. Дунаєвська розглядає проблему специфіки художньої вигадки, жанрової класифікації, зокрема, генезису сюжетних мотивів казки, аналізує природу казкових символів, магічність казкової свідомості, яка часто фіксується і в інших жанрах народної творчості. Л. Копаниця торкається складної сфери співвідношення міфу, архетипу, їх впливу на жанри фольклору, зокрема пісні. Етно-астральний архетипний аспект розглядають О. Таланчук та Л. Шурко. Дослідження еволюції міфологічного мислення дало змогу вийти на поняттєві параметри сучасного мислення - архетипічний образ, міфологічний образ, фольклорний образ, художній образ, документальний образ.
7. Поряд з художнім мисленням поглиблюється документальний (публіцистичний ) тип мислення, формулюються його концептуальні засади. Специфіка реального (публіцистичного) мислення, як і художнього, виявляється в тому, що мислення реального (публіцистичного) і реально-відображеного ( художньо-публіцистичного) факту не може обійтися без теорії пізнання, логіки, соціології, соціальної психології, історії, літератури і мистецтва. Мова йде про універсальність документального мислення. Тому в його основі лежить загальна методологія соціального пізнання, зокрема, соціальна філософія, як система уяв про закони на базі яких функціонує і розвивається суспільство. Тобто мовиться про тип свідомості (умовно назвемо його створювач), який у контексті парадигматичного мислення епохи може прогнозувати та інтерпретувати інформацію на рівні майбутніх соціальних, духовних концепцій розвитку. Публіцистичний метод як соціосвідомісна система відображення включає в себе елементи інших методологічних систем, зокрема історичного, логічного, історико-генетичного, порівняльно-історичного, соціологічного, художнього та ін. методів пізнання. Сферу гносеологічних та методологічних проблем публіцистичного відображення розробляли Д. Прилюк, В. Здоровега, К. Каландаров, Г. Почепцов, М. Кастеллс, Л. Землянова, Ю. Хабермас, Є. Прохоров, В. Учонова, В. Скуратівський, Е. Багіров, В. Різун, В. Шкляр, В. Демченко, М. Романюк, Н. Зелінська та ін. Комунікативну та структурну функції сучасних ЗМІ - А. Москаленко (інформація у демократичному суспільстві), Й. Лось (свідомісно-моральні основи сучасного публіцистичного мислення), В. Шкляр (мас-медіа в контексті зовнішньополітичних процесів), В. Лизанчук (соціотворчі функції ЗМІ), В. Іванов ( теоретико-соціологічні аспекти дослідження масовокомунікативного процесу), О. Сербенська (проблеми мовної комунікації як державотворчий фактор), Ю. Шаповал (поетика зображальної комунікаціїї), О. Кузнєцова (аналітичні методи в журналістиці). Зображально-виражальну специфіку публіцистичного мислення досліджували : В. Качкан (традиції і новаторство публіцистики), Ю. Баранович, В. Володимиров (жанри журналістики, Б. Потятинник (специфіка патогенного тексту), В. Цвік (специфіка журналістської творчості), В. Миронченко ( майстерність ведучого).
8. Інформаційна пам’ять поняття системне, оскільки інформаційна системність визначає свідомість як макросистему, що володіє процесом ієрархічності, багаторівневості, у якій наявні процеси передачі інформації й керування. Творчий процес як система організації інформації передбачає виявлення авторською свідомістю процесів управління, які реалізуються цією системою, а також форм передачі інформації від одних підсистем до інших. Перший етап системності це створення своєрідної інформаційної панорами, яка не була системою на рівні створення концепції, а являла собою суму фактів, що недостатньо логічно організовані. Ця «недостатність» була викликана неусвідомленням того, що «загальна правдоподібність» є сумою окремих деталей, в яких ми легко впізнаємо частини зображуваного явища життя. Подальший поступ інформаційної свідомості створення загальної правдоподібності, в якій ми вже вирізняємо частковості. Йдеться про відтворення свідомістю паралельного уявлення про світ про модель-новоутворення, своєрідний аналог об’єкта (факту).
9. Факт сам по собі нейтральний і не має оціночних категорій. Відповідність факту одна із суттєвих вимог у науковій теорії та в публіцистичній творчості. Сучасна філософська думка виділяє дві тенденції в розумінні теорії факту: фактуалізм і теоретизм. Зміна теорій приводить до зміни фактів. Факт є результатом активної взаємодії суб’єкта і об’єкта (автор + суспільство). Першоосновою системного відображення факту є спостереження. Його якість забезпечує ефективність аналізу і синтезу. Формування концепції вираження факту найсистемніший рівень відображення, що свідчить про глибинну інтелектуалізацію аналітично-творчого процесу.
10. Проблема діалогічності як засобу вираження інформаційної свідомості спонукала радикальну трансформацію гносеологічних схем і моделей у філософії. Вчені прагнуть ввести поняття «комунікація» в ранг основного поняття філософії. Основу теоретичних побудов у літературній герменевтиці утворюють ідеї М. Бахтіна про діалогічність прозових текстів. Виходячи з концепції М. Бахтіна, можна вважати, що свідомісні інформаційні горизонти (попередня свідомісна інформація) різних рівнів є своєрідним інформаційним претекстом. У мисленні відображеного факту (художні жанри) преінформація це суб’єктивізований факт. У мисленні реального факту (публіцистичні жанри) преінформація зберігає свій фондовий масив (інформаційну достовірність) і служить реальним модулем (головною структурою) для нових інформаційно-художніх новоутворень. Відображена інформація (художня творчість) стає претекстовою (преінформацією) у контексті людського свідомісного життя лише за умови реалізації високих естетико-художніх критеріїв, коли претекст (твір) стає модуль-системою свідомісної інформації (видатний твір).
11. Еволюція інформаційної системи, що являє певний образ світу, проходить за таким ланцюгом перетворень: 1)нова інформація від зовнішнього світу, відмінна від попередньої, підключається і вписується в існуючу систему знань про світ, займаючи в ній особливе місце; 2)кількість накопиченої нової інформації застигає «критичною масою»; 3)стереотипне мислення змінюється, створюється якісно нова система понять і уявлень про світ (новий образ світу). Змінюється уявлення про світ, але всі образи від перших моделей до сьогоднішніх залишаються в пам’яті, фонді образів, вибудовуючи архетипне інформаційне поле, що, безперечно, впливає на свідомісні процеси. Поділ фактів на реальний (документальний) та відображений (художній) дуже умовний, спрощений. Рівень суб’єктивізації (або міфологізації) факту в кожну епоху змінюється. Те, що сприймалося як документальна даність, стає суб’єктивізованим фактором свідомості і, навпаки, суб’єктивізована інформація для іншої суспільної свідомості виявляється документально точною.
12. В еволюції образного відображення поява синекдохи дала можливість інформації підняти часткове до узагальнення. Виділення в зображувальному предметі якоїсь риси чи ознаки (епітет, метафора) уможливлювало індивідуалізацію характерів. Порівняльний принцип інформаційної свідомості був одним із перших засобів посилення тексту. Порівняльність як характерна риса метафоричної свідомості демонструє розвиток художньої інформаційності, бо метафора і гіпербола після розпаду синкретичної свідомості стануть провідними виокремленими тропами, що виражатимуть інформацію на почуттєвому рівні. Подальший розвиток форм вираження факту засвідчив виникнення алегорії, де абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу. Художнє мислення збагатиться стилістичними фігурами: оксюморон, катахреза, еліпсис. Вирізьбляться образи-деталі, портрет, характер. З розвитком інформаційно-художньої свідомості вираження конфлікту набуде поліфонічності. Авторська свідомість підніметься до історичної масштабності, глобальності зображення протиріч. Образи характерів і обставин унаслідок їх взаємодії утворять цілісні образи долі і світу.
13. Вищий рівень аналізу і синтезу (метод) сформувався у зв’язку з необхідністю руху інформаційно-художньої свідомості до вищих (інтелектуальних) форм інтерпретації інформації. Метод як свідомісна організація подачі факту був новим типом свідомості, що осмислював життєві факти на рівні нової системи мислення. Відродження кращих традицій античного мистецтва й літератури йшло в каноніці реалізму способу відображення свідомісного світу інформації, при якому розкриваються закони його внутрішнього розвитку. У межах художньої суб’єктивізації факту в реалізмі правдивість у відтворенні деталей серед усіх методів найвища. Реалізм як цілісна концепція свідомісного відображення дійсності охоплює декілька історичних періодів. Ця етапність виявляє реалістичну, наближено документальну або типово документальну установку цього факту в його генезисі: античний реалізм, реалізм Відродження, просвітницький реалізм, реалізм XIX ХХ ст. Еволюціонуючи, метод як система пізнання інформації проходить нові горизонти інтелектуальної інтерпретації. Натуралізм ілюструє перенасичення свідомісної фактури, романтизм прагне порушити «інформаційну гармонію» реальності. XX століття засвідчує виокремлення окремих стилів, що не вписуються в систему реалізм. З’являється новий метод естетично-художнього вираження факту модернізм.
14. Новий щабель інформаційно-художньої свідомості на шляху інтелектуалізації концептуальність відображення факту. Визначення ідейно-художньої структури, фокусування на проблемі (тема), формулювання головної думки твору (ідея), формування всіх рівнів інтерпретації факту у виражально-зображальний канон (жанр), виклад інформаційного потоку в авторській інтерпретації (сюжет), реалізація осмислення інформаційного фактажу на рівні макетування інформаційних прийомів (композиція) це компоненти системи твір, що свідчать про дальший поступ інтелектуалізації систем вираження факту. Історично тривалим виявився пошук інтерпретації факту на рівні форми (жанр). Процес жанровотворення відбувався синхронно зі здатністю свідомості суб’єктивізувати інформацію. Аналіз форм і методів інтелектуальної образної комунікації в контексті трансформації реальної основи факту свідчить про те, що людська свідомість не одразу виокремила факт як документальну домінанту життя (інформаційна основа буття), хоч уявлення про світ і вибудовування законів про його сутність базувалися на аналогії, порівнянні саме фактологічної(буттєвої) основи. Для міфологічної свідомості раннього періоду рівень умовно реальної основи факту (умовно реального відображення факту) визначається від мінімальної до максимальної суб’єктивізації. Для середнього й пізнього пері­оду міфологічної свідомості характерний поступовий рух до розгерметизації поетичного джерела факту (поступове зникнення чуттєвої віри в реальність створених фантазією образів). Умовна реальність фактологічної основи коливається залежно від жанрової інтерпретації факту.
15. На відміну від ранніх жанрових форм (трудові пісні, замовляння, обрядова поезія) легенди та казки вже ілюструють середній рівень суб’єктивізації реальної основи факту У легенді фактологічна основа наочніша, це вже часто реальний переказ про події чи людські характери в певному історичному контексті. Якщо казка за фактологічною основою (рівнем її реалістичності) коливається від середньої до максимальної суб’єктивізації умовно реального факту, то легенда від середньої суб’єктивізації умовно реального факту до мінімальної суб’єктивізації реального факту. Загадки, прислів’я, приказки належать до середнього або максимального рівня суб’єктивізації відображеного свідомістю умовно реального факту. У загадці метафоричне коло (метафорична паралель) ніби герметизує факт. Прислів’я та приказки мають основою художнє узагальнення (типізо­ваний відображений факт), в якому передано досвід людської свідомості через метафоричну паралель. В основі анекдоту цікавий життєвий факт. Несподіване і дотепне закінчення історії лише підкреслює (паралелізує з іншим фактом) вагомість ситуації чи її винятковість. Анекдот належить до рівня мінімальної або середньої суб’єктивізації реального факту. Умовна реальність як архетипний рівень інформації в жанрі анекдоту поступається реальній інформаційній фактурі.
16. Народні пісні фіксують яскраву картину суб’єктивізації реалістичної основи факту, де простежується свідомісний розвиток суб’єктивної обробки інформації. Так, історичні пісні, де фактологічною основою є важливі історичні події, належать до рівня максимальної суб’єктивізації реального факту або мінімаль­ної суб’єктивізації відображеного факту. Казково-фантастична, леген­дарно-історична або героїчна інтерпретація факту властива баладі (середня або максимальна суб’єктивізація відображеного свідомістю факту). Хоч у ліричних піснях соціально-побутовий інформаційний фон зримий і різнобічний, але сильне настроєве начало теж ставить ці твори на рівень середньої та максимальної суб’єктивізації відображеного факту. Разом з історичними піснями наближена до факто­логічної основи дума, тому цей жанр належить до рівня макси­мальної суб’єктивізації реального факту або мінімальної суб’єкти­візації відображеного факту. Отже, фольклор ілюструє еволюцію реального факту в контексті авторської (колектив­но­авторської) суб’єктивізації, стверджуючи модифікацію фактологіч­ної основи не через відірваність від реалістичності в подачі інформації, а, навпаки, через поглиблення в ній саме реальних елементів факту.
17. У фольклорному епосі рівень суб’єктивізації реальної основи факту коливається від максимальної до мінімальної суб’єктивізації реального факту, або мінімальної суб’єктивізації відображеного факту. Пізніше наявне введення до епічного мислення лірико-емоційного елемента. Утворюються нові жанрові модифікації: епопея, роман, повість, оповідання, новела, художній нарис, що засвідчило найвищий рівень утворення жанрових модуль-систем (максимальний рівень суб’єктивізації факту). Модифікація кожного жанру чітко синхронізується з методом вираження факту, що був притаманний тій чи іншій епосі. На українську інформаційно-художню свідомість вплинув світовий жанровопошуковий контекст.
18. Джерела інформаційної ітелектуальності ми бачимо у мисленні умовно реального факту (міфомислення). Аналіз магічно величальної обрядовості засвідчує, що ця свідомісна система охоплює всі горизонти архетипів, творить єдину інформаційно-художню свідомість народу на рівні умовно реального мислення і відображує його менталітет на рівні «трансляції» (виконання фольклорного тексту). Комунікативно-образна функція цієї системи чітко концептуальна, що свідчить про інтелектуальну фондовість народної свідомості у створенні кращих систем самовираження.
У народній пісні можна окреслити інформаційно-естетичний аспект форм індивідуального вираження фольклорної пам’яті, хоча його і важко виділити внаслідок злитості художніх форм пісні, яка втілює загальну естетичну сутність народної поетики. Можна лише говорити про наявність народного естетичного ідеалу, що моделює в народному творчому процесі всю поетику вираження почуттів, принципи композиції та вислову, спільні для загальної співавторської інформаційно-естетичної системи (надіндивідуальна образна свідомість). Однак простежується наявність суто виражального індивідуального шару, що в найкращих зразках підноситься до авторської свідомості і є перехідним етапом до індивідуальної авторської творчості.
19. Тривала і плідна історія українського етносу визначається якістю генетичної психосвідомісної системи, що передає інформацію з покоління в покоління. Суть цієї системи специфічні архетипи (коди) або психосвідомісна реакція-захист на соціально-історичні подразники негативного плану. Мета функціонування кодів утримання системності попереднього інформаційного фонду і вироблення нових свідомісних знаків, що гарантують рівень інформаційно-свідомісного виживання етносу. Ці коди утворюють у свідомості кожного етносу свої базові домінанти внутрішні менталітетні етнопсихологічні системи, що впливають на специфіку вираження факту. Ці системи вже «пронизані» інформацією нового рівня і поєднують праінформацію із системою реакції на подразники (подія, факт). Головні свідомісні домінанти сміхове, мінорне, героїчне. Вони формувалися в культурно-історичному контексті України при наявності прафеномену (архетипу), що визначався особливостями країни (феномен Великого степового кордону). Виходячи з геопсихологічних особливостей, що формували українську інформаційно-художню свідомість, можна припустити, що горизонтальний рівень свідомості представлено домінантою мінорне, вертикальним рівнем є сміхове. Героїчне це дуалістичний стан свідомості, що знаходяться між горизонтальною і вертикальною домінантами. Вихід етнічної свідомості на поліваріантний рівень (можливість виходити індивідуальній свідомості за межі соціально-інформаційних стандартів, створюючи вільну картину світу) це процес протистояння соціальним катаклізмам трьох типів відображення факту: умовно реального (міфологія), відображеного (художня творчість) та реального (публіцистика, наука). У цьому контексті інформація (факт) проходила декілька свідомісних рівнів обробки: 1) ідентифікацію; 2) обрамлення у відповідну чуттєву віньєтку; 3) моделювання системи твір.
20. Синкретичний пласт свідомості продовжував бути найстійкішим. Думи та історичні пісні були найактивнішим інформаційним пластом народної свідомості. У думах оригінальність поетичної системи виявилася в ідентифікації, пошуку особливого стилю сприйняття й ретрансляції (трансляції) інформації через виразну ритмомелодику, чітку строфічну побудову, правильне римування, злиття стихії епосу й лірики, вільність пропорцій того чи іншого компонента в передачі факту. Історичним пісням також притаманна прив’язаність сюжетів, мотивів, образів до дійсності, певного місця і часу, великих подій і видатних діячів. Така зосередженість на суперфакті, безперечно, вимагала неординарної системи, якою стала дума. Вся публіцистична каноніка жанру мала, у сучасному розумінні, системний характер: сфера домислу виникала, як правило, «у тлумаченні й освітленні фактів, у розстановці акцентів, у доборі деталей, у зміщенні пропорцій, у застосуванні перебільшень, у використанні традиційних фольклорних характеристик для окреслення нових персонажів» [18, c.6]. Арсенал поетики мікрорівня умовно реального вираження факту вписувався в реальний свідомісний контекст.
21. XVII століття дає провідну тему історичних пісень, навколо якої моделюється інформаційно-художня свідомість етносу, боротьба з татаро-турецькими загарбниками. Історичні пісні як ліро-епічна модель етнічної свідомості дали поштовх розвитку жанру дума, який моделював архітектоніку історичних пісень, але епічний елемент поставав однією з центральних підсистем твору (сюжет). До таких підсистем належить і розробка характерів (думи про Самійла Кішку, козака Голоту, Ганжу Андибера, Марусю Богуславку). Дума як жанр має потужний мораль­но-етичний комплекс, який «відпрацьовувався» українським етносом століттями. Як публіцистична інформаційна система син­кре­тичного походження дума стала етапом розвитку художньої народної свідомості й засвідчила виділення системи автор герой концепція провідної в інформаційному моделюванні, прагненні етнічної свідомості окреслити естетико-соціальні критерії часу: про добро і зло, вірність і злагоду, правду і кривду, моральне і амо­ральне.
З іншого боку, народна свідомість контрастувала реальністю деталевої (етнічної) фактури з творами, які писалися в XV XVIст. латинською й польською мовами. Соціальносвідомісна архітектоніка думи як героїчного епосу колективного авторства входила в контекст новолатинської ренесансної літератури як свідомісна модуль-система.
22. Полемічна література окреслила інформаційно-художню свідомість на рівні двох домінант сміхове та героїчне, а також на рівні інтелектуального відтворення інформації (іронія, сарказм, історична ретроспектива факту), засвідчила появу нових жанрів, або модернізацію, поглиблення старих (памфлет, трактат, діалог, монолог-інвектива). Публіцистичне мислення (мислення реального факту) функціонує з елементами умовно реального та відображеного факту. Публіцистичне начало характерне і для історичної літератури XVII століття. Це виявляється у більш світському стилі викладу, відвертій тенденційності, яскравій моделі суб’єктивізованої інтерпретації факту. Створення українського корпусу агіографії засвідчує дальший поступ свідомості: поглиблюється смислово-образна архітектоніка, виокремлюється авторська індивідуальність, відбувається оригінальне перекомпанування джерел. Агіографічний шар свідомості засвідчив, що інформсистема українського етносу в контексті художнього вираження створила свої форми інтерпретації факту.
23. Романтичне мислення особливий рівень інтерпретації факту. Воно, з одного боку, виходить із фольклорної естетики (образна архетипіка), з іншого синхронізується з формами соціально-філософського вираження інформаційної свідомості слов’янських народів та Західної Європи (за естетикою світосприйняття). Художня розкутість романтизму, а саме його живописність (посилена суб’єктивізація факту), асоціативність, багатозначність, поглиблена естетична сфера, безперечно, беруть витоки з фольклорного мислення, зокрема з його художньої системи синкретизму. Первинна злитість художніх форм фольклору не заперечує наявності елементів відчуття «неусвідомленого», акценту на внутрішньому світі людини, її переживаннях. Український фольклор XVI XVIIст. чітко фіксує образні інформаційні конструкції, які частково являють форми самовираження народної образної свідомості, бо, як ми вже зазначили, сфера відношення суб’єкта до світу розчиняється в синкретичній виражальній системі. Це стосується сюжету, композиції й художньої архітектоніки в цілому.
24. Чому не реалістичний метод відображення факту, а романтичний підносив інформаційну свідомість на новий інтелектуальний щабель вираження? Реальне мислення в силу традиції було надто етнічним. Етнопобутова інформація (низовий план) не давала можливості піднятися до філософії факту. Резерви інтелектуалізму виявилися у фольклорі, який став базою для романтичного мислення. Інтелектуальна художня предтеча помітна у фольклорі кінця XVIII початку ХІХст., коли на зміну активному використанню найпростіших художніх форм у відображенні факту (граматичні епітети) приходять складні художні форми (художні епітети, базовані на порівняльній асоціативності).
Естетика синкретизму на різних рівнях інформаційної дотичності вплинула на всі романтичні школи національних літератур, зокрема і на слов’янські. Хоча на слов’янську літературну традицію в контексті романтизму вплив ішов більшою мірою через естетичну систему сприйняття й відображення явищ, авторсько-смислову сферу, що виявилося в «інформаційній живописності» особистісного емоційного почуття. Синкретична традиція торкнулася образних форм менше, але в постромантичному періоді відбулася повна «перебудова» образної сфери, що в цілому підняло слов’янську, і зокрема українську культуру художнього вираження, на новий щабель.
25. Перебудові образної сфери передувало засвоєння авторською свідомістю нового модуль-архетипа фольклорної пам’яті. Саме модуль-архетип основа синкретичної інформаційної виражальності є одиницею інтелектуальної влучності народної образної пам’яті, стрижнем архітектоніки художньої свідомості. За його допомогою здійснюється процес генетичності (успадкована здатність пам’яті до передачі фольклорної інформації фондових образів, символів, архетипів). Накопичені творчим досвідом пам’яті зорові, асоціативні художні знаки це своєрідний образний генофонд. Початок функціонування національної образної свідомості є образним інформаційним етногенезом. Модуль-архетипи носії історичної, етичної, психологічної, естетичної інформації народу. Шкала потужності таких архетипів пам’яті визначає інтелектуальний потенціал народу (інтелект здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів). Історико-образний інтелект це міра художнього осмислення нових інформаційних горизонтів часу, тобто здатність до новоформ, що успадковують базу попереднього інтелектуально-образного рівня свідомості. Отже, модуль-архетипи фольклорного мислення з їх синкретичною цілісністю органічно засвоюються новим методом, який найбільше їх виражає. У конкретному випадку романтизм давав можливість народній художній свідомості засвоювати нові горизонти історичної образної інформації (новий історико-образний інформаційний контекст) і паралельно мав збільшити питому вагу розумових і образних функцій носія фольклору (інтелектуалізація образного фольклорного мислення) та представника романтичного методу вираження інформації.
26. Для українських, білоруських, багатьох західнослов’янських культурних парадигм, які репрезентували свідомість поневолених націй, фольклор у кінці XVIII на початку ХІХст. виконував функцію інтелектуального акумулятора, який при забороні друкування національною мовою зберігав історико-образні