ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА СПАДЩИНА КАТЕРИНИ ГРУШЕВСЬКОЇ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЦЕРКОВНЯК-ГОРОДЕЦЬКА ОЛЕСЯ ГЕОРГІЇВНА
821.161.2:398 Грушевська К.

ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА СПАДЩИНА
КАТЕРИНИ ГРУШЕВСЬКОЇ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ
ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

10.01.07 фольклористика

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Малинська Наталія Анатоліївна

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

КИЇВ 2009

ЗМІСТ

Список умовних скорочень...........................................................................4

Вступ....................5

Розділ І. Творча спадщина Катерини Грушевської в контексті ідей європейської фольклористики.........................................16
1.1. Історико-фольклористичні підвалини наукового становлення Катерини Грушевської........................................19
1.2. Катерина Грушевська і наукові співтовариства української гуманітарної науки першої третини ХХ століття.................................40
1.3. Особистісний шлях Катерини Грушевської як чинник її наукових зацікавлень......................................50
Висновки до розділу І.................68

Розділ ІІ. «Корпус українських дум» Катерини Грушевської як її найвидатніша праця..................................................73
2.1. Стан думознавчої проблематики у першій чверті ХХ століття.....................73
2.2. 50-річчя укладання «Історичних пісень» В.Антоновича й М.Драгоманова як поштовх до створення нового видання українських
дум................................................................................................................................. 82
2.3. Актуальність, едиційні принципи та теоретична концепція «Корпусу українських дум» Катерини Грушевської...85
2.4. Підхід Катерини Грушевської до класифікації українських народних дум ...................................96
2.5. Основні дискусійні моменти в думознавчій теорії Катерини Грушевської з огляду на рецензії сучасників............................104
2.6. Інноваційний потенціал і подальша доля «Корпусу українських дум» Катерини Грушевської...................................126
Висновки до розділу ІІ.............127

Розділ ІІІ. Катерина Грушевська як науковий редактор і співавтор часопису «Первісне громадянство та його пережитки на Україні»...............131
3.1. Контекст української журналістики науково-суспільного характеру в Україні 20-х років ХХ століття.....................................................131
3.2. «Первісне громадянство» як український науковий часопис європейського рівня: заснування, актуальність, засади, авторський колектив, тематика та проблематика...................................................136
3.3. Катерина Грушевська в часописі «Первісне громадянство».................142
3.4. Основні напрями етнолого-фольклористичних розвідок Катерини Грушевської..............................................147
3.5. Методолого-теоретичні погляди Катерини Грушевської з огляду на її рецепцію етнологічної концепції Л.Леві-Брюля....................................157
Висновки до розділу ІІІ............168

Загальні висновки.............173

Бібліографічний апарат дисертації.............186

ВСТУП

Своєрідність наукової праці передбачає наявність певної інформації про минуле. Власне, дослідження мусить бути органічно пов’язаним з історією досліджуваного питання, оскільки в сучасній науці немає такої проблеми, яка вирішувалася б без урахування попередньої історії. Історія питання безпосередньо переходить у постановку проблеми дослідження, що має органічно витікати з першої. Глибина, фундаментальність цієї частини дослідження одна з найнеобхідніших умов, що визначають наукову цінність праці. Найближча історія української та зарубіжної фольклористики, яка охоплює останні два століття, органічно входить до сучасності, оскільки є не тільки відбитком гуманітарних парадигм, які панували тут у кожний конкретний проміжок часу, а й результатом суспільних відносин, які склалися у тому самому часовому геоетнічному локусі.
Актуальність дослідження. Універсалізація методологічних та змістових надбань кожної з дисциплінарних складових сучасного наукового пошуку вимагає постійної рефлексії дослідницької думки над раніше проаналізованими та, здавалося б, внутрішньо викінченими, вичерпаними стилями наукового мислення. До цього спонукає також мобільність термінологічного апарату гуманітарної царини знань, його здатність до плідного використання у різних галузях науки, що, у свою чергу, відкриває нові потенції досліджуваного матеріалу та його «наукомісткість». Прикладом таких теоретико-методологічних дифузій слугує фольклористика ХХ поч. ХХІ ст., в якій дедалі чіткіше й масштабніше проступають інтенції філософського, людинознавчого, культурологічного, соціально-психологічного, духовного й етнологічного дискурсів, якими однаково плідно живиться кожна із наук гуманітарного циклу. Тобто відбувається те, що М. Фуко назвав переорієнтацією історичного аналізу «уже не на пошук невідомих початків, не на нескінченне наближення до найперших попередників, а на визначення нового типу раціональності та її численних наслідків» [306, 70].
На шлях рішучої ломки міждисциплінарних наукових бар’єрів в українських гуманітарних студіях однією з перших ступила К. Грушевська, чий доробок внаслідок тривалого його замовчування тільки зараз стає органічною складовою процесів неухильної модернізації вітчизняної фольклористики, етнографії, етнології, історіографії, етнопсихології, музикознавства тощо. Актуальність звертання до її спадщини обумовлена також тим, що мисленню К. Грушевської був притаманний інтерес до досягнень загальноєвропейського наукового поступу, передусім здобутків французької соціологічної школи, із якими вона вступала в творчий діалог у перебігу заглиблення в історію творення та функціонування українських народних дум, а також у розвідках, присвячених культурі й культуротворчому побуту інших народів світу. К.Грушевська володіла винятковою науковою інтуїцією, що також сприяло напрацюванню методологічних стратегій, які обумовили виникнення цілого грона нових концептуальних підходів до систематизації та вивчення українського фольклорного матеріалу. Велетенські (за суто описовими передусім розмірами) набутки вітчизняної фольклористики також потребували залучення в контекстні ареали ширшого, а ніж досі практикувалося, аналітичного досвіду, до чого тогочасні дослідники були певною мірою готові. Це вповні засвідчують розвідки І. Франка, О. Пчілки, Ф. Колесси, методологічними подразниками яких були еволюціоністські теорії Ч.Дарвіна, Е. Тейлора і якими той чи інший український «польовий матеріал» долучається до культурологічних, антропологічних та етнологічних уявлень світової науки. Внесок Катерини Грушевської у цей процес безальтернативного переходу української фольклористичної думки полягав у пошуку (і віднайденні) нею теоретичних засад, здатних залишитися науковими на будь-якому рівні рефлексії. Наукова та громадська діяльність вченої становить практично цілу епоху в розвитку та історії української етнографії, фольклористики [119; 209; 210; 213; 215; 221; 248 тощо].
Усе це, разом узяте робить украй потрібним не лише опис, а й об’єднаний єдиними методологічними переконаннями перегляд здобутків ученої з тим, щоб:
1) започаткувати появу й нагромадження робіт, присвячених цілісному аналізові творчого спадку К. Грушевської як інноваційного явища, яке збагатило і далі збагачує фольклористичну думку України методологічним та змістовим субстратом;
2) продовжити й поглибити вивчення теоретичних засад найголовнішого наукового внеску К. Грушевської «Корпусу українських дум»;
3) сприяти поверненню у фольклористичний обіг її світоглядних і загальнонаукових переконань;
4) розширити бачення й розуміння новаторських тенденцій розвитку української фольклористики першої половини ХХ ст. через вивчення методологічних засад наукової діяльності К. Грушевської.
Водночас наше звернення до Катерини Грушевської зумовлене потребою дієвої реабілітації її творчого доробку як феномена не лише подвижницького, а й такого, що яскраво свідчить про непереборність інтеграційних тенденцій наукового поступу України ХХ поч. ХХІ ст.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка у межах наукової теми входить до плану наукової комплексної теми «Актуальні проблеми філології» (№ 01 БФ 044-01). Тему дисертації узгоджено з планом наукових досліджень кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Об’єкт дослідження. Об’єкт пропонованого дисертаційного дослідження науковий доробок Катерини Грушевської як багатопроблемна («Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки» (1923), «З примітивної культури: Розвідки та доповіді» (1924), часопис «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» (1926 1929), «Корпус українських дум» (1927, 1931)) інтелектуально-пошукова монада, підпорядкована проблемі пошуку, кваліфікації й опису генетичних та типологічних закономірностей формування фольклорних та етнологічних складових історичного поступу.
Предмет дослідження. Предметом дослідження обрано закономірності методологічного освоєння Катериною Грушевською культурологічних та соціологічних принципів аналізу фольклорних феноменів, причому не з позицій збирача або видавця, а з точки зору теоретичної, передусім типологічної рефлексії над уже зібраним, виданим, а інколи й інтерпретованим матеріалом.
Мета дослідження. Мета дисертаційної роботи комплексний аналіз методологічних принципів і методичних прийомів дослідження первісної культури через свідчення етнологічного та фольклорного матеріалу, властивого науковій спадщині Катерини Грушевської, на тлі тогочасної науки. Відповідно, це передбачає опис та інтерпретацію доробку дослідниці з позицій науки сьогодення, виявлення й урахування науково релевантних, еволюційних чинників перспективності сучасного використання її ідей.
Завдання дослідження. Досягнення дослідницької мети передбачало необхідність вирішення низки конкретніших завдань, які водночас відбивають і етапи осмислення теми. З поміж них:
1) аналіз теоретико-методологічних та історико-наукових проблем сучасної розбудови історії української фольклористики та етнології;
2) дослідження наукового шляху Катерини Грушевської зважаючи на її зацікавленість новітніми розвідками у галузі фольклористики та етнології (соціологізм, етнічна психологія, первісне мислення) у контексті її наукового та сімейного оточення;
3) концептуальне осмислення підходу дослідниці до осмислення, фіксації та систематизації дум у контексті сучасних їй методик збирання та класифікації фольклорного матеріалу;
4) аналіз науково-організаційної роботи Катерини Грушевської семінарських занять, наукових закладів, видавничої справи;
5) оцінка наукового значення теоретичних висновків вченої для сучасної української фольклористики.
Джерельна база дослідження. Дослідження, здійснене на базі фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім.В.І. Вернадського, складалося з етапів :
1) збирання та аналізування обраного матеріалу (збірок, академічних видань, часописів, архівних матеріалів);
2) вивчення й осмислення теоретичних джерел та оцінки стану проблеми;
3) теоретико-методологічного й історико-фольклористичного обґрунтування концепції Катерини Грушевської;
4) узагальнення отриманих результатів, апробація їх на наукових і науково-практичних конференціях, у наукових публікаціях, систематизація наукового пошуку та підготовка цілісного тексту дисертації.
Дисертацію написано на джерелах, які є фольклористичними, етнографічними, етнопсихологічними, соціологічними та історичними працями українських і зарубіжних дослідників. З одного боку, це першоджерела, що містять архівні, друковані, усні, фото- та матеріальні джерела. З іншого, джерела, що відбивають процес функціонування фольклористичної науки на зламі століть наприкінці XІX першої третини XX ст. рукописи, праці, статті, розвідки, листування, рецензії тощо. Передусім таким матеріалом є перше видання «Корпусу українських народних дум» та комплект часопису «Первісне громадянство».
Стан розробки проблеми. Катерина Грушевська, непересічна особистість, увійшла в українську науку водночас як етнограф, етнолог, культуролог, фольклорист і соціолог. Проте, незважаючи на масштаб її наукового таланту та організаційного хисту, її ім’я лише тепер повертається до нас. Такий стан став закономірним результатом тривалого панування в Україні тоталітарної системи, яка наклала табу на об’єктивне дослідження цього питання вітчизняними фольклористами, і суворим регламентуванням доступу до найважливіших матеріалів про життя й творчість М. Грушевського та його родини унеможливила його повноцінне вивчення зарубіжними вченими. Особистість Катерини Грушевської цікава фольклористам, етнологам, культурологам і становить невід’ємний складник історико-фольклористичних знань.
Із початком 1990-х років масове розсекречення архівів і ліквідація спецфондів дали змогу розширити тематичний спектр досліджень. З’явилися окремі розвідки зокрема, публікації Я. Малика та Р. Пирога, у яких висвітлювався складний життєвий шлях Катерини Грушевської. Крім того, відомості про доньку відомого історика містять ґрунтовні наукові праці, присвячені власне життю та особистості М. Грушевського, Л. Винара, І.Верби, І. Гирича, В. Педича, Л. Кутилової, П. Соханя, В. Ульяновського, С.Кіржаєва, О Рубльова, Ю. Шаповала, С. Білоконя, Я. Дашкевича, В.Пристайка, та інших.
Благодатним матеріалом для дослідження слугує листування Катерини Грушевської, частково оприлюднене в публікаціях М. Крячка (листи О. Сластіона до Катерини Грушевської), укладачами збірника «У півстолітніх змаганнях» (листи Катерини Грушевської до К.Студинського), Г.Сварних (листи М.Грушевського до К.Студинського), І. Матяш (документи про діяльність Катерини Грушевської як редактора «Первісного громадянства»), Т.Шевчук (листування Катерини Грушевської і В. Кравченка).
Своєрідний погляд на науковий доробок дослідниці репрезентують статті та розвідки І. Верби з прискіпливою оцінкою внеску Грушевських у вітчизняну науку, Ю. Хорунжого з ілюстрованим нарисом про Катерину Грушевську, О. Юркової з аналізом діяльності Катерини Грушевської в складі Науково-дослідної кафедри історії України ВУАН, публікації О. Жеплинської, Р. Дзюбана, розвідка Р. Кирчіва про думознавчі студії К. Грушевської, біографічний нарис В. Гориня. На пильну увагу заслуговують систематичні публікації про Катерину Грушевську І. Матяш, які згодом увійшли до монографії «Катерина Грушевська: життєпис, бібліографія, архіви».
Неабиякий інтерес для дослідників становлять документи архівосховища Інституту рукопису НБУ про діяльність вченої як штатного наукового співробітника ВУАН секретаря Культурно-історичної комісії, керівника Кабінету примітивної культури, дійсного члена Науково-дослідної кафедри історії України, редактора щорічника «Первісне громадянство та його пережитки на Україні», фахівця з питань зарубіжної фольклористики. Доповнюють дані цих матеріалів документи, що зберігаються у відділах рукописів ІМФЕ імені М. Рильського, Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України, Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника та ЦДІАЛ України. Архівні матеріали відділу рукописів ІМФЕ висвітлюють думознавчі студії дослідниці. Період життя вченої 1917 - 1918 рр. (найменше відомий) висвітлюють документи фондів державних архівів Київської області та м. Києва. Відомості про діяльність Катерини Грушевської в історичних установах ВУАН містять документи, наукових архівів академічних інститутів і Президії НАН України. Документальні свідчення про трагічні роки життя розпорошено в Державному архіві Служби безпеки України, Центральному державному архіві громадських об'єднань та Відділі рукописів Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАНУ. Важливим для створення уявлення про образ вченої є іконографічний матеріал фондів ЦДКФФА України.
З-поміж останніх здобутків у галузі дослідження спадщини Катерини Грушевської стало перевидання двотомного корпусу «Українських народних дум», здійснене Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України. Планується проведення конференції, присвяченої науковій творчості вченої. Розпочато підготовку видання п'ятитомного корпусу українських народних дум. Цінним джерелом є також матеріали редакційного портфеля «Первісного громадянства»: оригінали та копії надрукованих і ненадрукованих статей.
Загалом наукова та творча діяльність Катерини Грушевської малодосліджені й заслуговують на пильну увагу істориків, філологів, журналістів, етнологів. Основні джерела до вивчення наукової та творчої спадщини дослідниці:
ü тексти її наукових праць, розвідок, рецензій;
ü рецензії та огляди її праць сучасниками;
ü документи з архівів;
ü матеріали часописних портфелів;
ü монографії попередніх дослідників її наукового шляху;
ü бібліографічні покажчики;
ü перевидання корпусів фольклорних текстів, що так чи інакше опинялися у полі зору Катерини Грушевської.
Теоретико-методологічна основа дисертації. У дослідженні використано методи та прийоми, які відбивають сучасне уявлення про механізм еволюції науки. З методологічного боку такими уявленнями ми вважаємо ті методи та принципи наукового дослідження, що оптимізують виклад і дають змогу досягти поставленої мети та завдань, зокрема основні принципи наукового пізнання: принцип історизму, принцип об’єктивності та принцип системності. Крім того, концептуальну складову відповідної методологічної основи становлять історичний та логічний методи наукового пізнання. Провідні елементи методологічної основи дисертаційного дослідження порівняльно-історичний метод та метод системного аналізу.
Теоретичне значення дослідження. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у виробленні комплексного погляду на історію української фольклористики як еклектичного поєднання різних наукових напрямів, шкіл, концепцій і вітчизняного, і західноєвропейського походження.
Наукова новизна дослідження. Теоретичне значення дисертації у спробі впровадження теоретико-методологічної та конкретно-аналітичної спадщини Катерини Грушевської до контексту еволюції української фольклористики як наукової галузі, а також трактуванні її постаті як національно свідомого українського вченого, яка запропонувала власні принципи дослідження, збирання і консервації фольклорних та етнологічних матеріалів.
Практична вартість дослідження. Практичний сенс дисертації полягає в тому, що вона є підмурком до укладання комплексної історії української фольклористики в контексті фольклористики світової. Матеріал та висновки можуть знайти застосування в лекційних і семінарських курсах із фольклористики й етнографії. Зважаючи на перспективи подальших студій над історією фольклористики, праця може слугувати відправною базою майбутніх досліджень. Практичне значення дослідження полягає також у тому, що дає змогу доповнити й збагатити історію фольклористики та реконструювати так звані «білі плями», простежити розвиток науки та теоретичний зв’язок з іншими європейськими школами й напрямами.
Особистий внесок автора. Усі результати дослідження автор здобув самостійно.
Апробація результатів дисертації. Апробацію праці здійснено:
ü на університетських, міжнародних наукових та науково-практичних конференціях (10);
ü у статтях і тезах конференцій (14);
ü у лекційних і практичних курсах фольклористики та етномузикознавства для студентів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення і результати дослідження відображено автором у 14 публікаціях загальним обсягом 64 друковані сторінки, включаючи тези доповідей, виголошених на Міжнародних та Всеукраїнських конференціях.
Обсяг і структура дослідження. Дисертаційна праця містить вступ, чотири розділи, висновки та бібліографію (352 позиції) і викладена на 185 сторінках основного тексту.
У Вступі визначено актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв'язок з науковими темами, мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, наукову новизну, теоретичне значення, практичну цінність та апробацію, а також склад і структуру праці.
Розділ І «Творча спадщина Катерини Грушевської в контексті ідей європейської фольклористики» присвячено теоретичному її історичному аналізу проблеми; відбиває історико-фольклористичні, теоретичні і методологічні підстави вивчення наукової спадщини дослідниці; має на меті виявити чинники зацікавлення вченої первісною культурою у зв’язку з українським фольклором та етнографією.
У розділі ІІ «Корпус українських дум» Катерини Грушевської як її найвидатніша праця» розглядається думознавча концепція дослідниці.
Розділ ІІІ Катерина Грушевська як науковий редактор і співавтор часопису «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» присвячено аналізу зазначеного періодичного видання як наукового та культурного явища для українського суспільства, що могло б дати поштовх європеїзації вітчизняної фольклористики та етнології.

У Загальних висновках синтезовано результати дослідження.

Працю завершує Бібліографічний апарат дисертації.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Катерина Грушевська, непересічна особистість, увійшла в українську науку водночас як етнограф, етнолог, культуролог, фольклорист і соціолог. Проте, незважаючи на масштаб її наукового таланту та організаційного хисту, її ім’я лише тепер повертається до нас, оскільки панування в Україні тоталітарної системи, наклало табу на об’єктивне дослідження цього питання і суворою регламентацією доступу до найважливіших матеріалів про життя та творчість М.Грушевського і його родини. Особистість К.Грушевської цікава фольклористам, етнологам, культурологам і становить невід’ємну складову історико-фольклористичних знань.
Основними джерелами до вивчення наукової та творчої спадщини Катерини Грушевської треба визнавати:
ü тексти її наукових праць, розвідок, рецензій;
ü рецензії та огляди її праць сучасниками;
ü документи з архівів;
ü матеріали часописних портфелів;
ü монографії попередніх дослідників її наукового шляху;
ü бібліографічні покажчики;
ü перевидання корпусів фольклорних текстів, що так чи інакше опинялися у полі її зору.
Катерина Грушевська народилася 21 червня 1900 року у Львові в сім'ї видатного державного і громадського діяча Михайла Сергійовича Грушевського та відомої перекладачки, обдарованого педагога Марії Сильвестрівни Вояковської. Початкову освіту отримала вдома (опанувала польську, німецьку, англійську, французьку, російську мови, мала хист до малювання, цікавилася історією, літературою, багато читала). Давалися взнаки і вплив оточення, інтелектуальна атмосфера, насичена зустрічами великих людей, їхніми бесідами-дискусіями на теми літератури і мистецтва, про новини суспільно-громадського життя, українські проблеми (з дитинства була знайома з В.Гнатюком, Ф.Вовком, Д.Дорошенком, В.Дорошенком, М.Жуком, М.Коцюбинським, І.Крип’якевичем, А.Крушельницьким, М.Мочульським, О.Олесем, І.Франком, отже, дівчинка зросла серед української наукової та культурної еліти на глибоких національних традиціях). Не можна не відзначити роль приватної лектури Катерини Грушевської (серед її викладачів були Б.Кістяківський, В.Синайський, Ф.Тарановський, С.Веселовський, М.Птуха, О.Грушевський, Ф.Міщенко, М.Слабченко, В.Охримович). Саме за таких обставин формувався світогляд і кристалізувався характер ученої, її національна свідомість.
Катерина Грушевська навчалася в Київському (правничо-економічний і природничий факультети), потім Женевському (19191920) університетах, студіюючи там право і соціальну економію. Початок її наукової діяльності припадає на 19171918 роки, саме тоді вона вступає до товариства «Просвіта» й починає друкуватися у пресі Української Центральної Ради (тематика переважно політична відносини уряду й народу, України та Росії тощо). Без сумніву, на перших кроках дослідниці позначився безперечний вплив батька та його оточення (зокрема В.Дорошенка).
Життя в еміграції позначене для Катерини Грушевської участю вроботі Українського соціологічного інституту (Женева Прага Відень) у 19191923 роках. Тут вона відвідує Семінар примітивної культури, бере активну участь у науковій роботі батька (переклади, редагування, підготовка текстів до друку), прагне оволодіти новими іноземними мовами, веде суспільну роботу в «Комітеті помочі голодним України» у Відні. До цього часу належить і перша самостійна наукова праця Катерини Грушевської «Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки» (1923). Крім того, її зацікавлення первісною культурою відбилося в збірці розвідок і доповідей, які вона робила для Семінару примітивної культури (1924).
Повернення Грушевських до України відзначене створенням Асоціації культурно-історичного досвіду України, під егідою якої Катерина Грушевська розпочала активні дослідження первісної культури та плідну науково організаційну роботу. Вона фактично стала головним редактором часопису «Первісне суспільство та його пережитки на Україні», а в межах Асоціації керувала аспірантурою та складала практичні експедиційні програми, навчальні плани тощо. Поряд з Асоціацією існував Етнографічний гурток Київського ІНО, через який поставала можливість налагодження та зміцнення міжнародних контактів. Саме тут виникла ідея видання корпусу українських народних дум, роботі над яким не завадив навіть примусовий переїзд до Москви 1931 року та подальше вислання до Харкова під нагляд НКВС, яка закінчилася арештом 1938 року та загибеллю Катерини Грушевської у Темлазі 1943 року.
Катерина Грушевська стала репрезентантом двох культурологічних напрямів в українській етнології та фольклористиці водночас. З одного боку, це українська традиція, підтримувана такими метрами, як М.Драгоманов, М.Грушевський, Ф.Колесса, І.Франко. З іншого, це традиція західноєвропейська, з якою Катерина Грушевська мала змогу прискіпливо ознайомитися під час еміграції, представлена іменами О.Конта, Е.Дюркгейма, З.Фрейда, Л.Леві-Брюля. Звернення до західних етнологічних шкіл не є випадковим, бо на коло наукових зацікавлень вченої вплинули політичні та суспільні обставини, і не останню роль у становленні її як науковця відіграв батько М.Грушевський. Проте, Катерина Грушевська зуміла віднайти власний шлях та місце в науці, тому можна стверджувати, що вона належить до тієї категорії вчених, теоретико-методологічні принципи яких ґрунтуються на видатних досягненнях світової філософії, історії, лінгвістики, антропології.
Якщо звертатися до теоретико-методологічних засад наукової спадщини Катерини Грушевської, то їх фундаментом слугували, поза всякими сумнівами, праці Ф.Боаса, З.Фройда, Е.Дюркгейма, Л.Леві-Брюля. Її концепція природно постала з першої наукової праці «З примітивної культури: Розвідки та доповіді», у якій було сформульовано й телеологічну спрямованість всіх розвідок дослідниці аналіз і реконструкція прадавньої історії через релікти первісної культури в релігії, фольклорі та, почасти, звичаєвому праві. Так продовжувався процес перенесення на ґрунт української науки світового соціологічного, етнологічного і порівняльно-фольклорного досвіду наукового аналізу.
Безперечно, однією з причин цього явища є її робота в створеному М.Грушевським Українському соціологічному інституті в період еміграції (19191924). Напевно, саме він визначив шляхи майбутньої її роботи як науковця фольклориста студіювання первісної культури та використання її для вияснення українських пережитків і висвітлення соціальної праісторії України.
Основними методологічними принципами, чітко усвідомленими Катериною Грушевською та постійно використовуваними нею в науковій і науково-організаційній роботі треба вважати:
1. Ґрунтовне студіювання джерел і сучасних праць у галузі дослідження пережитків примітивної культури на широкому індоєвропейському (порівняльно-історичний підхід) тлі.
2. Студії соціальних і ментальних складників культури сучасних «примітивних народів» (зіставно-типологічний підхід).
3. Фіксація та аналіз текстів фольклору й народного побуту (зокрема українського) не тільки географічно розповсюдженого, спільно етнічного, а й ізольованого та регіонального характеру.
4. Прискіплива інтерпретація фольклорних та етнографічних знаків культури під кутом зору реконструкції архаїчного світогляду та соціальних відносин.
5. Наголос на необхідності постійного оновлення методологічних засад реконструктивного дослідження.
Проблема класифікації дум стала ключовою у науковій праці Катерини Грушевської «Українські народні думи». Дослідниця свідомо відмовилася під час впорядкування дум від репертуарної системи (використовуваної російськими збирачами билин), оскільки встановити авторство багатьох неатрибутованих текстів не було можливості. Нераціональним їй видавався й географічний принцип за кобзарськими школами, які мають «завше виразну фізіономію», оскільки ця важлива проблема залишалася маловивченою. Відтак Катерина Грушевська обрала тематичний принцип класифікації та видання українських народних дум, проте з наголосом саме на релятивність, а не на дефінітивність такої класифікації. У тексті «Українських народних дум», проте, маємо не одну, а дві класифікації. Не обмежуючись тематикою, дослідниця зібрала достатній матеріал і для розподілу дум за частотністю.
Основні типи дум, виділені Катериною Грушевською, такі (класифікація «за темами у шістьох розділах»):
1. Думи невільницькі, плачі («Невільники», «Плач невільника», «Богуславці: Іван Богуславець, Маруся Богуславка», «Сокіл»).
2. Думи про море («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Буря на морі», «Розмова Дніпра з Дунаєм»).
3. Думи про степ («Втеча трьох братів з Азова», «Три брати Самарські», «Смерть козака на долині Кодимі», «Плач зозулі»).
4. Думи про лицарство («Герць козака з Татарином», «Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Сірчиха і Сірченки», «Отаман Матіяш», «Веремій Волошин», «Хвесько Андибер»).
5. Думи про Хмельниччину («Хмельницький та Барабаш», «Битва під Корсунем», «Оренди», «Молдавський похід Хмельницького», «Білоцерківщина», «Про Івана Богуна», «Смерть Богдана Хмельницького»).
6. Думи побутові («Про козацьке життя», «Прощання козака з родиною», «Поворот сина з чужини», «Дума про сон», «Вдова», «Про сестру та брата»).
Спроба нової класифікації дум викликала жваве зацікавлення науковців. В.Перетц ґрунтовно проаналізував нове дослідження з думознавства, тільки вступ до якого обіймав 220 сторінок великого формату, докладно звернувся до деяких пунктів книжки, зробив кілька дрібних зауважень і бібліографічних доповнень, а також навів кілька текстів дум, що зосталися поза полем укладачки «Корпусу».
В.Перетц не погоджується з тим, що авторка «Корпусу» зумисне не дає порівняльного коментаря до дум, зауважуючи: з наукового погляду той факт, що літературний жанр, опрацьовуючи по-своєму сюжети й мотиви з міжнародного запасу, дає щось своє, відбиває свої індивідуальні риси на опрацьованому матеріалі, дає вже корисний матеріал для історико- і теоретико-літературних висновків. Велику увагу приділяє В.Перетц аналізові терміна «дума» та його давності в застосуванні до кобзарського епосу, не поділяючи думок Катерини Грушевської: «Як до XVIII в. існували думи, так існував і самий цей термін у застосуванні до історичних українських пісень, складених нерівноскладним віршем, що рецитували їх професійні бандуристи-кобзарі». Загалом, В.Перетц радо привітав фундаментальне дослідження вченої і, вказавши на незначні недоробки, окреслив перспективу дослідження цієї галузі фольклористики.
Аналізуючи ситуацію, що склалася в першій половині XX ст. на фольклористичній ниві, Ф.Колесса у своїй рецензії на «Корпус дум» зазначив: саме через «недостачу повного видання, що збирало разом не тільки всі думові теми, але й усі їх варіанти» у науковців виникають великі проблеми. Зібрати весь цей розпорошений і великою мірою малодоступний матеріал було тяжким, а заразом дуже пильним завданням, щодо його виконання піднялася Катерина Грушевська, посвятивши виготовленню «Корпусу» кілька літ праці. Відзначаючи системний підхід в опрацюванні фольклорного матеріалу дослідницею, Ф.Колесса наголошує, що вона дає дуже цінні зауваження («помічення») і вказівки, які слугуватимуть підґрунтям для подальших монографічних дослідів. Скрупульозність Катерини Грушевської проявляється у намаганні подати повний відомий реєстр варіантів дум з усіма відомостями про їхнє походження та їхні взаємини, територіальне розташування, райони поширення, ступінь автентичності та правильності записів тощо.
Інноваційний потенціал «Корпусу дум» Катерини Грушевської полягає у масштабному поєднанні філологічних і музикознавчих засад дослідження, на що звернули увагу принаймні В.Перетц і Ф.Колесса. Утім, поза їхньою увагою лишилися теоретико-методологічні проблеми, які виходять далеко за межі вузького дослідження українських народних дум. У праці Катерини Грушевської вперше в українській фольклористиці висунуто й апробовано три моделі дослідження фольклорного тексту та три підходи до його атрибуції.
Для моделювання фольклорного твору Катерина Грушевська орієнтує на три аспекти, які незалежно від своєї теоретико-методологічної орієнтації має створити дослідник:
1) модель історії досліджуваного жанру;
2) модель сюжетно-тематичної класифікації та її співвіднесення з історичною правдою (якщо це жанр історичний);
3) модель вивчення корпоративної традиції через залучення інструментарію соціологічного методу та з акцентом на географічний чинник.
Тобто дослідниця не відкидає цілком можливість позасюжетної класифікації дум, а лише зауважує, що, виходячи з обсягу сучасних їй знань, такі класифікації уявляються передчасними. Водночас Катерина Грушевська пропонує три підходи (скоріше етапи) до атрибуції дум, які й нині лишаються методологічно бездоганними:
1) реконструкція повного тексту на основі наявних варіантів;
2) виокремлення варіантів уже під час співвіднесення їх з реконструйованим текстом;
3) всебічна інтерпретація текстів через історичний, філологічний, соціологічний, музичний аспекти їх існування (побутування).
1926 року побачив світ перший випуск наукового щорічника «Первісне громадянство та його пережитки на Україні (Примітивна культура та її пережитки на Україні, соціальна преісторія, народна творчість в соціологічному освітленні)». Нове культурологічне видання було засновано як друкований орган Асоціації культурно-історичного досліду України. Редактором щорічника стала Катерина Грушевська. Підзаголовок досить точно визначав мету, завдання й тематику часопису, а саме: висвітлення основних наукових здобутків Кабінету примітивної культури, предметом дослідження якого була первісна культура та її пережитки в побуті і творчості українського народу [1,45]. Головним завданням журналу, на відміну від усіх попередніх видань такого типу, була не публікація етнографічного матеріалу, а його дослідження. Вже перші числа часопису засвідчили його оригінальність і наукову перспективність, привернувши увагу фахівців.
Поряд з темами, важливими для фахівця-етнолога, на шпальтах «Первісного громадянства» під гаслом «Пізнаваймо себе, свій народ, його психологію, його минувшину!» обговорювали питання, цікаві для пересічного читача: про реальні підстави виникнення релігії взагалі, зокрема в Україні, про пережитки і релікти первісного мислення в народних віруваннях українців та інших народів, про зміст і символіку української обрядовості тощо. Зміст журналу становили два розділи: 1) розвідки й замітки; 2) критика й бібліографія. До першого входили глибокі наукові дослідження, до другого огляди нових праць, що з’явилися українською та іноземними мовами. Видання давало змогу ознайомитися з проблематикою досліджень європейських наукових установ і вчених та матеріалами, опублікованими закордонними етнологічними журналами. Крім того, у кожному числі подавалися протоколи засідань Кабінету примітивної культури при Науково-дослідній кафедрі історії України спільно з Культурно-історичною комісією та Комісією історичної пісенності ВУАН. Всього було видрукувано протоколи 69-ти засідань (з 21 листопада 1925 року до 9 грудня 1929 року). За час існування (1926-1929) вийшло 8 чисел часопису: 1926 р. вип. 1/2 та вип. 3; 1927 р. вип. 1/3, 1928 р. вип. 1 та вип. 2/3; 1929 р. вип. 1, 2, 3.
Робота Катерини Грушевської над часописом була як редакційно-організаційною, і суто науковою. Детальніше зупинившись на останній, зазначимо, що за жанровою належністю всі публікації дослідниці в «Первісному громадянстві» можна розподілити на три групи: 1) наукові статті; 2) реферати та рецензії; 3) стислі огляди.
Редакція часопису загалом орієнтувалася на розробку та популяризацію соціологічного підходу в етнології та фольклористиці, що було заявлено вже в першому огляді Катерини Грушевської про працю Сантіса, присвячену творчості Шарля Перро. Саме такій орієнтації української фольклористики другої половини 20-х років віддавала перевагу дослідниця й у власних статтях. Так, у праці «З примітивного господарства. Кілька зауважень про засоби жіночої господарчої магії у зв’язку з найстарішими формами жіночого господарства» вона висуває методологічно важливу тезу про застосування соціологічного методу в дослідженнях матріархату. Надалі, у рецензії на розвідки Е.Гартленда Катерина Грушевська розгортає цю тезу, наголошуючи на тісному зв’язку між родинними відносинами та загальними правовими поняттями первісного суспільства.
Центральною темою зацікавлень Катерини Грушевської була саме історія фольклористики й етнології у тісному контакті з історією первісного суспільства, соціологією та психологією. Це пояснювалося її впевненістю в тому, що саме тепер настала потреба критичної перевірки старих етнографічних джерел, систематизованих критично-бібліографічних оглядів попередньої роботи, нарешті відновлених видань кращих давніх етнографічних праць. У межах цього важкого завдання вона:
ü аналізує сучасні етнографічні часописи (зокрема чеський краєзнавчий часопис «Karpathenland»), у тому числі й публікації в них українських матеріалів (відгук на італійську статтю Є.Оницького про українські звичаї та повір’я, пов’язані зі смертю);
ü створює огляди робіт та описи діяльності закордонних етнологів і фольклористів (Е.Гартленда, А.Грдлічки, Ф.Шульце-Майцієра, А.Шахзабеля, Е.Касаса, М.Мосса, Е.Кроулі, Е.Герамба, С.Зелігмана, Н.Райценштайна), причому в полі зору дослідниці опиняються такі різнопорядкові предмети та явища, як культура острова Пасхи, культурні звичаї тубільних племен Західної Африки, походження тотемізму з вимогою системності підбору фактів, стилістичні аспекти примітивної літератури, історія релігій найпримітивніших народів Африки, Індії, Індокитаю та роль місіонерів у їхній акультурації, містика та містицизм, гендерний аналіз первісних громад, система рахування південноафриканського народу бегрдама;
ü детально аналізує найсучасніші для неї праці Ф.Боаса («Стилістичні аспекти примітивної літератури», 1925) та Л.Леві-Брюля («Первісне мислення», 1927).
Так, аналізуючи розвідку Ф.Боаса, Катерина Грушевська розмірковує про причини появи поезії як такої, про ритмічність пісні, про літературну еволюцію на різних континентах. З-поміж інших вона виділяє тезу автора про «окремішність американської еволюції», адже «Америка не знає прислів’їв і загадок таких характеристичних для Азійсько-Африканського світу літературних форм», звертає увагу на принципову різницю між європейськими казками і оповіданнями примітивних народів: тимчасом як для європейської казки характерний пережиток це конфлікт між сучасним світоглядом і побутом, що описується в казці, «примітивне» оповідання «пережитків» не знає.
Об’єктом розгляду Катерини Грушевської стала також книжка Люсьєна Леві-Брюля про первісні уявлення індивіда («Первісне мислення», 1927). Трохи неточним, на думку дослідниці, є заголовок книжки, адже мета роботи не аналіз «дикунової душі», не доведення, вірить дикун у душу чи ні, а з’ясування проблеми індивідуальності у первісному суспільстві. Проте авторка наголошує, що праця Леві-Брюля є блискучою збіркою величезної сили прикладів переваги колективного над індивідуальним в примітивному житті. Це питання індивідуальності й особини, життя й смерті, здоров’я й хвороби з наголосом про певну ступеневість усіх перелічених категорій. Тобто під час дослідження примітивного світогляду межі між ними стираються так само, як і межі між індивідуальним і колективним існуванням. Загалом відгук Катерини Грушевської про наукове дослідження Леві-Брюля видається більш як схвальним: «Зайве констатування впливу соціальних факторів на індивіда, що так часто закидається автору від його колег-критиків, се здається нам найцінніший висновок нової праці дослідника».
Два останні випуски, що вийшли друком на початку 1930 року, датовано 1929 роком. Вони містили нову рубрику «До питань систематики й термінології в народознавстві» і започатковували новий напрям у діяльності часопису (першими і останніми публікаціями рубрики стали статті П.Ріве «Вивчення людини (антропологія)», К.Копержинського «Декілька уваг про сучасне розуміння термінів: антропологія, народознавство, етнографія і фольклор» та К.Грушевської «До взаємин між загальним і спеціальним народознавством»).
Про відчутне значення Катерини Грушевської як редактора етнографічного часопису свідчила й популярність видання. «Первісне громадянство» одразу привернуло увагу науковців в Україні та поза її межами. М.Азадовський справедливо назвав його першим «товстим» етнографічним дослідницьким журналом. Харківський «Червоний шлях» час від часу вміщував рецензії К.Танан, у яких наголошувалася перспективність обраного редколегією напряму діяльності. «Етнографічний вісник» відзначив вихід першого випуску часопису позитивною думкою А.Лободи. «Дуже цінним виданням» вважав журнал академік Ю.Карський. Високу оцінку часописові дав В.Кравченко.
Архівні матеріали дають підстави стверджувати, що редакційний портфель «Первісного громадянства» міг забезпечити ще кілька випусків. Зокрема, готувалися до друку статті М.Петровського, В.Проппа, Є.Смолинської, Ф.Колесси, К.Грушевської та ін. Проте подальші плани залишилися нездійсненими. На початку 1930-х років було ліквідовано гуманітарні установи ВУАН, припинено видання українознавчих часописів. Разом з іншими журналами знищено й «Первісне громадянство» українське періодичне видання європейського рівня.
Аналіз фольклористичного доробку Катерини Грушевської дає можливість зробити певні узагальнення щодо розвитку культурного, наукового та політичного життя в Україні; акцентувати на проблемах розвитку міждисциплінарних зв’язків (наприклад соціології та фольклористики, етнології). Науковий доробок Катерини Грушевської безперечно є самобутнім сплавом українського характеру та європейського світогляду. Масштабність її мислення, методика досліду були спроектовані на український етнологічний матеріал. Як підсумок, з’явилися праці, аналогів яким не маємо і досі, це видання «Корпусу дум» іперіодичне видання «Первісне громадянство». Основна філософська та культурна парадигма Катерини Грушевської це утвердження, розкриття української етнологічної думки за допомогою залучення міждисциплінарних методик дослідження матеріалу та суспільства; крім того, залучення європейського наукового апарату для дослідження українського фольклорного матеріалу та ознайомлення з ним Європи. Наукова спадщина дослідниці унікальні праці «Примітивні оповідання, казки і байки Африки і Америки», «3 примітивної культури: Розвідки й доповіді», два томи «Українських народних дум», ґрунтовні статті, рецензії, публікації першоджерел, розроблені етнографічні польові програми свідчать про глибоку наукову компетентність, широку ерудицію авторки в галузях етнології, соціології, культурології, історії, фольклористиці.
Діяльність Катерини Грушевської як науковця потребує поглибленого, різнобічного вивчення не лише тому, що може служити зразком для сучасних дослідників, а й тому, що торкається маловисвітлених досі проблем і пропонує конкретні способи їх дослідження. Не маючи офіційних наукових ступенів і вчених звань, Катерина Михайлівна, завдяки широкому інтелекту і гострому розуму, глибоким і різнобічним знанням, неординарній працездатності, своїми працями започаткувала новий напрям у дослідженні історії української культури: всебічне вивчення первісного мислення та комплексний аналіз міфологічних архетипів у фольклорі й обрядовості; дослідження українського героїчного епосу як специфічного жанру фольклору, його генези та умов формування кобзарського репертуару.
У незалежній демократичній Україні розпочато справу повернення з мороку небуття світлих імен вітчизняної історії, долучення їхнього творчого доробку до скарбниці національних надбань. Спробою долучитися до цього процесу є і запропонована автором робота. Дослідження не претендує охопити увесь спектр актуальних питань у житті і творчості Катерини Грушевської. Елементом новизни у розробці теми є спроба автора дати аналіз опублікованих на сторінках «Первісного громадянства» наукових праць вченої, адже її етнографічний спадок ще не став темою самостійного пошуку. Фактологічну основу розділів розширено завдяки використанню неопублікованих матеріалів, знайдених автором у Центральному державному історичному архіві України в місті Києві та рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського. Недостатньо дослідженим залишається питання значення досягнень Катерини Михайлівни на тлі світової етнографічної науки. Поки що не увійшла до пола зору науковців і її епістолярна спадщина. Документи й матеріали, що допоможуть у вирішенні окреслених завдань, розпорошені у різних архівах України, інших країн, у приватних колекціях і потребують всебічного аналізу, неупередженої інтерпретації й публікації. Широкий інтерес вчених, письменників, дослідників-аматорів дає сподівання на те, що життєвий подвиг Катерини Грушевської знайде достойне вшанування, а твори свого читача й дослідника.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ АПАРАТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Азадовский М.К. История русской фольклористики / Азадовский М.К. М.: Учпедгиз, 1963. Т.2. 363 с.
2. Академические школы в русском литературоведении / [Под ред. Н.Ф. Бельчикова, А.Л. Гришунина и др.] М: Наука, 1975. 515 с.
3. Андрієвський О. Бібліографія літератури з українського фольклору / Олександр Андрієвський К.: Издание ВУАН, 1930. Т.1. 631 с.
4. Аникин В.П. Русское устное народное творчество / Аникин В.П. М: Изд-во МГУ, 1981. 96 с.
5. Аничков Е. История русской литературы / Евгений Аничков; СПб., 1909. Т. 1 Вып. 3. 369 с.
6. Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа / Антонович В., Драгоманов М. К.: Типограф. М.П. Фрица, 1875. Т. 1; К.: Типограф. М.П. Фрица, 1876. - Т. 2.
7. Базилевич Г. Местечко Александровка Черниговской губернии Сосницкого уезда / Базилевич Г. // Этнографический сборник. 1853. Вып. I. С. 313-336.
8. Баландин А.И. Мифологическая школа в русской фольклористике: Ф.И. Буслаев / Баландин А.И. М.: Наука, 1988. 224 с.
9. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе / Бахтин М.М. // Вопросы литературы и эстетики. М.: Наука, 1975. С. 234408.
10.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин; [прим. С.С. Аверинцева, С.Г. Бочарова]. М.: Искусство, 1979. 424 с. - (Из истории советской эстетики и теории искусства).
11.Бенфей Т. Панчатантра / Бенфей Т. М.: Наука, 1964. 457 с.
12.Бердяев Н. А. Царство Духа и царство Кесаря / Николай Бердяев. М.: Гнозис, 1995. 596 с.
13.Білецький О.І. В мастерской художника слова. ІІ. Выбор сюжета // Білецький О.І. [Зібр. праць: у 5 т.]. К.: Наук. думка, 1965. Т. 2. С.321324.
14.Білецький О.І. Давня українська і давня російська літератури [Текст] / О.І. Білецький, ред. Махновець Л.Є.; Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка. К.: Наук. думка, 1965. 527 с.
15.Білецький О.І. Українська література серед інших літератур світу // Білецький О.І. [Зібр. праць: у 5 т.]. К.: Наук. думка, 1965. Т. 5. С.550.
16.Білокінь С.І. Грушевська Катерина Михайлівна / Білокінь С.І. // Українська літературна енциклопедія. К.: Видавництво УРЕ, 1988. Т. 1 (АГ). С. 509.
17.Білокінь С.І. Революція і громадянська війна. Влада і духівництво / Білокінь С.І. // Нариси історії української інтелігенції (перша пол. XX ст.). - У 3-х книгах. - Кн. 1. - К., 1994. - С. 122-129, 131-132.
18.Боас Ф. Методы этнологии / Боас Франц // Антология исследований культуры. - Т. 1: Интерпретации культуры. СПб: Университетская книга, 1997. С. 519-527.
19.Боас Ф. Ум первобытного человека / Франц Боас [Пер. с англ. М. Водена] М.Л.: Госиздат, 1926. 154 с.
20.Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: жінки в громадському житті України, 1884 1939 рр. / Богачевська-Хомяк М. К.: Воскресіння, 1995. 424 с.
21.Бодянський О. О народной поэзии славянских племен / Бодянський О. М.: В типографии Николая Степанова, 1837. 139 с.
22.Борисенко В.Г. Нариси історії української етнології 19201930р. / Борисенко В.Г. // Центр українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. К: ВЦ «Київський університет», 2002. 212 с.
23.Брик І. Міжнародний з'їзд в справі народного мистецтва у Празі (Congres international des arts populaires) / Брик.І // ПГ І928. Вип. 2 / 3. С. 162168.
24.Бртань Р. Штуровці й українська народна пісня // Слов’янське літературознавство і фольклористика Вип. 3. 1967.
25.Бурдо Л. Библиотека современных знаний. (Ввведение в изучение социальних наук): [Сб. статей.] СПб.: Тип. Акц. Общ. Брокгауз-Ефрон, 1903. 234 с.
26.Бурдо Л. Вопрос о жизни: Очерк общей социологии / Бурдо Л. [Пер. с фр. Е.Прядчеченский]. СПб.: Изд. Больманова и Д. Головкова, 1902. 306 с.
27.Буслаев Ф.И. Исторические очерки русской словесности и искусства: [В 2 т]. / Буслаев Ф.И. СПб.: Изд. Д.Е. Кожанчикова, 1861. - Т. 2. 420 с.
28.Вахніна Л. Сучасне побутування українського фольклору в Польщі / Вахніна Л. // Фольклор українців поза межами України. К.: Наукова думка, 1992. 259 с.
29.Вейман Р. История литературы и мифология: Очерки по методологии и истории литературы / Роберт Вейман М.: Прогресс, 1975. 344 с.
30.Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М.С. Грушевського. К.: Веселка, 1992. 551 с.
31.Верба І.В. Київська історична школа М.С. Грушевського: організаційно-технічні моменти / Верба І., Юркова О // Український історик. 1996. № 1 4 (128 131). С. 268284.
32.Верба І.В. Родина Грушевських в українській історичній науці 1920-х pp. / Верба І.В. // Український історичний журнал. 1996. № 5 (410). С. 131149.
33.Верстюк М.С. Грушевський: Коротка хроніка життя та діяльності / Верстюк В.Ф., Пиріг Р.Я. К.: Либідь, 1996. 144 с.
34.Веселовский А.Н. Историческая поэтика / Веселовский А.Н. М.: Высшая школа, 1989. 404 с.
35.Веселовский А.Н. Собрание сочинений. С-Пб.: Издание Отделения русского языка и словесности Императорской Академии Наук, 1913. Т. 12: Поэтика. 148 с.
36.Вестфаль P. Allgemeine Metrik den indogermanishen Volker.