ОБРЯДОВІ ПОБАЖАННЯ: СТРУКТУРА І СЕМАНТИКА ТЕКСТУ : Обряд ПОЖЕЛАНИЯ: СТРУКТУРА И СЕМАНТИКА ТЕКСТА

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

МАРЧЕНКО ГАННА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 395.82 : 398.9

ОБРЯДОВІ ПОБАЖАННЯ:
СТРУКТУРА І СЕМАНТИКА ТЕКСТУ

10.01.07. Фольклористика

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник: доктор філологічних наук,
доцент КОПАНИЦЯ ЛЮБОВ МИКОЛАЇВНА

КИЇВ 2002

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Побажання в еволюції традиційної культури
та менталітеті українців 22
Розділ 2. Побажання як фольклорна одиниця 39
2.1. Місце побажань як паремій серед фольклорних текстів 39
2.2. Жанрова диференціація побажань 43
2.2.1. Функціональне значення паремій 43
2.2.2. Текстові функції побажань 44
2.2.3. Характеристика висловів за ознаками мовленнєвої
структури 47
Розділ 3. Побажання як оказіональна ситуація
з ознаками ритуалу 52
3.1. Побажання та ритуальні діяння 78
3.2. Обрядово-ситуативний контекст вербальних побажань 80
Розділ 4. Тематика і поетична конструкція текстів
українських вербальних побажань 85
4.1. Тематичний склад побажань 85
4.2. Основні мотиви доброзичень 92
4.3. Структурні типи побажальних текстів 100
4.4. Класифікація святково-родинних побажань 125
Висновки 174
Список використаних джерел 191
Додаток. Українські родинно-обрядові побажання 214

ВСТУП

В останні роки у незалежній Україні істотно змінилося на краще ставлення до рідного слова, до обрядової спадщини нашого народу. Формування національного самоусвідомлення, духовності суспільства базується насамперед на вивченні культурних явищ і традицій минулого. Дуже виразно світогляд, менталітет українського народу та динаміка художнього мислення на різних етапах його життя відбився в малих фольклорних формах. Адже невипадково приповідки називають мудрими дітьми минулих віків”, мудрословом” народною філософією, які, за визначенням Івана Франка, є багатим і важним скарбом у скарбівці нашої мови, її коштовними перлинами”[275; 3]. Й одразу зазначимо, що матеріалом дослідження було обрано саме українські благопобажання.
Актуальність теми. Тема запропонованої роботи стосується проблеми, що належить до найактуальніших завдань національної науки: висвітлення питань жанровотематичної своєрідності святкових побажань, їх поетики (семантикохудожня парадигма) і класифікації, дослідження обрядово-ситуативного контексту вербальних побажань досі залишалися поза увагою науковців.
Перший етап у вивченні цього пласту української усної словесності, представлений працями таких видатних вчених, істориків культури, етнографів, фольклористів, як І. Котляревський, О. Павловський, Г.Ількевич, М. Максимович, М. Закревський, Л. Боровиковський, О.Бодянський, І. Срезневський, М. Костомаров, М. Номис, О. Потебня, М.Комаров, М. Сумцов, І. Франко, мав ту особливість, що з’ясовувались загальні контури й масштаби паремійного фонду, його місце в історії української культури, досліджувались народні паремії тільки як вираження народного розуму, народного життя, народного характеру.
Слід відзначити, що і в наш час у найрізноманітніших аспектах про вербальні побажання писали Т. Живков, В. Соколова, М. Пазяк, Л.Виноградова, Г. Перм’яков, В. Харитонова, Ю. Круть, однак на сьогодні відсутня цілісна, чітко структурована концепція жанрової диференціації побажань. Розв’язання цієї проблеми суттєво ускладнюється тим, що, за наявності різноманітних підходів і тлумачень текстів доброзичливих побажань, цей жанровий різновид паремій розглядався дослідниками, по-перше, лише як зразок замкнених в собі словесних утворень (пісенних чи речитативних) і без уваги характеру його побутування. По-друге, у дослідженнях малих жанрів фольклору побажання постійно контамінують з такими аналогічними, але все ж таки відмінними від них, жанрами, як заклинання, примовляння та іншими фольклорними текстами, що супроводжують різноманітні ритуали та магічні практики.
Дисертація певною мірою намагається змінити акценти в сучасній пареміології. Розглядаємо українські доброзичливі побажання в декількох аспектах: граматичному (як мовленнєву структуру), логічному (як знаки певних ситуацій) і реальному (в плані відображення в них реалій); їх функціональність (обрядово-ситуативний контекст) та естетичну вартість. Отже, поява дослідження найперше продиктована об’єктивною необхідністю ідентифікації пареміологічного фонду, виявлення у новому аспекті параметрів детермінації вербальних побажань як окремого жанру пареміології.
Крім того, донині українські побажання залишаються дослідженими лише з погляду текстових функцій. Показати обрядово-ситуативний контекст вербальних побажань завдання, звернення до якого також надає актуальності даному дослідженню. З іншого боку, суттєвим для усвідомлення ґенези й еволюції світогляду українського народу та його усної культури є аналіз структурно-семантичних систем побажань, диференціація основних мотивів доброзичень, кодифікація тривалих поетичних форм та прийомів. І нарешті, дослідження вербальних побажань виходить на більш широку перспективу: народні побажання моделюють і відображають специфіку культурного розвитку етносу, є неоціненним скарбом для нашого мовлення, в них прочитується” природа і сила національної свідомості, специфіка світоглядних орієнтацій та менталітету українського народу в найголовніших аспектах буття, що, на наш погляд, може слугувати джерелом для виховання національної самосвідомості громадян України. Саме паремії відтворюють світогляд, мислення етносу в повноті особливо повчальній, вони зразково формують весь життєвий, соціально-історичний досвід українського народу.
О. Федорук у своїй статті Україна: народ, держава, культура” наголошує, що Липинський колись писав: Нація наша роз'єднана політично, ідейно й культурно. Щоб не загинути навіки, вона мусить сотворити свою державу, свою одну національну державну ідею, й одну національну культуру, таку, що об'єднує кожну націю на цілім світі в одно тіло”.
Можливо, важливіше, аніж будь-коли в попередні роки, в ім'я дальшого реального самопізнання й національного самовизначення, в ім'я збереження культурної спільноти і цілості варто згуртуватися навколо наших ідеалів, винести їх на п'єдестал наших моральних засад, вчинків та дій. Підставою сучасного життя повинні стати лад, толерантність, взаєморозуміння, взаємоузгідливість, від ступенів особистісного виховання, діалогів, які ведемо в побуті і праці, аж до виховання загалу як спільноти, як ідеалу цілосно сформованої нації” [272;104].
Нація починається з родини. А все родинне життя українців супроводжується різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначають певні етапи в житті людини та найважливіші стадії розвитку людини в її життєвому циклі: народження дитини, її повноліття, утворення сім'ї, сімейні ювілеї. Відповідно до природного циклу існування людини склався комплекс сімейної обрядовості, основними елементами якого були родильні, весільні обряди, входини, пострижини, вступ до парубоцтва і дівоцтва, повноліття, срібне, золоте весілля тощо.
У житті людини постійно чергуються будні і свята, праця і відпочинок. Цей аспект народної культури потребує спеціальних роздумів, окремого вивчення, але зараз можна стверджувати, що в традиційній народній культурі відпочинок від фізичної праці, розваги ніколи не розумілись як неробство, як повністю вільний, нічим не зайнятий, час.
Свято завжди виконувало важливі суспільні функції, мало глибокий зміст, у ньому людина найбільше почувала себе особистістю і членом колективу, під час свята відбувався контакт і вільне спілкування, без якого неможлива нормальна життєдіяльність людини.
Свято це прояв усіх форм і видів культури життя людини, відчуття її злиття з природою. Звичаї і обряди, що співвідносяться з певними датами, функціонують як невід’ємна частина свята, і сам їхній смисл пояснюється значенням того чи іншого сезонного свята.
Один із авторів праці Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы”, Сєров С. Я., у своїй статті Календарне свято і його місце в європейській народній культурі” намагається пояснити, що таке свято взагалі. Він зазначає, що сучасне розуміння перш за все звернеться до первісного смисла слова: свято” це пустий” день, не наповнений роботою. Проте таке тлумачення, котре хоч і відображає одну з істотних характеристик свята, все ж не є достатнім. У західнослов’янських мовах назва неробочого дня пов’язана з його небуденним, сакральним змістом [96; 39].
Автор статті намагається пояснити суть свята і що його виокремлює з іншого часу. Він зазначає, що протиставлення свято будні” є формальним і будується лише за мірою наповненості роботою. До цього можна додати, що й емоційний фон у свята більш яскравий, ніж у буднів: адже воно відчувається як незвичайний день. Тому головною характеристикою свята вважається веселість.
А свято, що вимагало виконання складних, а часто й важких обрядів, було не відпочинком, а швидше віддушиною в монотонності буднів. У святі перш за все бачиться переключення емоційного стану людини [96; 40].
Свято за своєю суттю архаїчне, і сенс його існування не в тому, щоб просто дати людям відпочити, а в тому, щоб дозволити їм дещо затриматися, не перевищити швидкість прогресу, не відірватися від традиції. У святі реалізується колективна пам’ять” [96; 41].
Український народ характеризується тісними родинними зв'язками. Кожне сімейне свято являло собою театралізовану виставу, в якій акторами були всі гості родини. Сюди йшли з дотепними подарунками і щирими побажаннями. В таких пареміях відображено найхарактерніші сторони людського життя, вони є продуктом народної творчості, будуються на загальнонародній лексиці та широко вживаються в розмовній та літературній мові.
Українські родинні застілля славилися своїми мудрими побажаннями, що їх зараз ми називаємо тостами, веселими піснями та дотепними жартами. Все це становить елементи культури родинних взаємин, вивчення яких є необхідним для відродження наших традицій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження координувалось з плановими науковими темами, які розробляла кафедра фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де і виконано дисертацію. Проблема дослідження паремійного фонду української усної народнопоетичної творчості, зокрема, й питань жанрової диференціації паремій здійснювалась як складова комплексної наукової теми Еволюція художнього мислення в літературі та народній творчості: науковий та освітній аспекти” (01 БФО 44-01), над розробкою якої працює кафедра.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертації є системно-проблемний підхід в аналізі побажань у граматичному, логічному та реальному аспектах, ідентифікація жанрових ознак українських доброзичливих побажань з метою визначення їхнього місця в системі жанрів української пареміології; систематизація та класифікація зібраного матеріалу. Така мета закономірно передбачає розв’язання наступних основних завдань:
- визначити місце паремій в ряду мовних і фольклорних кліше;
- розкрити діалектичний зв’язок вивчення поетики вербальних побажань з вивченням їх як одиниці мови;
- з’ясувати особливості структурної побудови побажань;
- окреслити їхні текстові функції;
- охарактеризувати тематичний склад побажань та основні мотиви доброзичень;
- розглянути обрядово-ситуативний контекст вербальних побажань;
- розкрити специфіку обрядових побажань українців: за функцією, психологічним призначенням, за сприйняттям, художньою образністю;
- розробити класифікацію матеріалів з особистого архіву записів дисертантки за тематичною орієнтацією.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є святкові доброзичливі побажання в збірниках П. Чубинського, П. Шейна, М.Номиса, М. Комарова, М. Сумцова, І. Франка, С. Плав’юка, М. Пазяка, С. Пушика та ін., архівні матеріали із фондів ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України, власні польові записи. Предметом дисертаційної роботи є родинно-обрядові благопобажання в контексті жанрової класифікації української пареміології, обрядово-ситуативний контекст вербальних побажань, ритуал побажання як комунікативний акт, текстові характеристики українських доброзичень.
Теоретико-методологічні підходи зводяться до активного застосування наукових здобутків вітчизняних та зарубіжних учених, фольклористів, етнологів (М. Костомарова, М. Сумцова, О. Потебні, І. Франка, В. Гнатюка, П. Чубинського, П. Перетца) про паремійний фонд XVII-XIX ст., про світогляд, міфологічні уявлення україняського народу. У процесі опрацювання теми враховувався плідний досвід і сучасних науковців, пареміологів: В. Соколової, М. Пазяка, Л. Виноградової, А. Байбуріна, Г.Перм’якова, Ю. Крутя та інших.
У східнослов'янській фольклористиці вивчення паремій починається одночасно з виданням збірників прислів'їв та приказок, упорядники яких супроводжують їх передмовами, коментують окремі тексти. Перші спроби збирання і вивчення прислів'їв і приказок в Україні припадають на ХVII ХVIII століття. Їх використовував у своїй творчості Климентій Зіновієв. Український мовознавець О. Павловський у своїй Грамматике малороссийского наречия” (Петербург, 1818) вмістив 146 українських паремій. Іван Котляревський упорядкував збірничок, в якому вмістив 91 зразок українських прислів'їв і приказок та інших приповідок. Під приповідки у вужчім значенні слова підтягаються по збірниках також порівняння, прокльони, образові речення й мудрування, побажання та інше. Отже, перші збірники паремій, що дійшли до нашого часу, з’явилися в другій половині 17ст., хоча в науці існує думка, що їм передували інші збірники малих жанрів, що не збереглися. Як уже зазначалось, одним із тогочасних збирачів був відомий український поет другої половини 17 ст. Климентій Зиновіїв. Він зібрав понад півтори тисячі прислів’їв, які уклав у рукописний збірник Приповісті посполиті” і використовував їх у своїх віршах. Вперше добірку прислів’їв надрукував О. Павловський у своїй Грамматике малороссийского наречия” [155], де вони служили матеріалом для вивчення української мови. Узагальнюючого плану була книга Д. Княжевича Полное собрание русских пословиц и поговорок...” (СПб., 1822), у якій опубліковано 5365 зразків [104]. Прислів’я, зібрані І. Котляревським, увійшли до збірки Русские в своих пословицах” І. Снєгирьова, виданій у Москві в чотирьох книгах (1831 1834) [219] та в його доповнених виданнях Русские народные пословицы и притчи” (Москва, 1848; 9625 текстів) [220] та Новый сборник русских пословиц и притчей” (Москва, 1857) [218].
Серед українських збирачів першими можна вважати також Г. Сковороду, П. Гулака-Артемовського, П. Білецького-Носенка, Г. Квітку-Основ’яненка, Л. Боровиковського, А. Метлинського, В. Забілу, М. Шашкевича, Я. Головацького, І. Вагилевича. Добірку прислів’їв надрукував Т. Шевченко в Букваре южнорусском” (СПб, 1861), інші добірки прислів’їв були підготовлені О. Бодянським, М. Максимовичем, І. Срезневським, М. Костомаровим та ін. Першою окремою збіркою українських прислів’їв було здійснене з допомогою Г. Квітки - Основ’яненка видання В. Смирницького Малороссийские пословицы и поговорки, собранные В.Н.С.” (Харків, 1834), де вміщено 607 творів [217]. На Західній Україні першим виданням був збірник Г. Ількевича Галицькі народні приповідки”, що вийшов у Відні в 1841 р., куди увійшло 2715 зразків [92]. У цьому ж році Л. Боровиковський опублікував добірку прислів’їв в альманасі Є. Гребінки Ластівка” [28], а Я. Головацький в альманасі Венок русинам на обжинки” (Відень, 1847, Т. 2) подав розділ Приказочки” [39]. М. Закревський у другій книзі свого збірника Старосветский бандуриста” Малороссийские пословицы, поговорки и загадки и галицкие приповедки” подав близько 4000 прислів’їв [81], а в 1864 р. М. Номис (М. Симонов) видав збірку Українські приказки, прислів’я і таке інше” [267], що стала помітним явищем не лише в українській, а й у слов’янській фольклористиці.
Отже, помітне пожвавлення в справі збирання й дослідження цих творів відзначається вже в другій половині ХІХ століття. Кількість публікованих зразків з кожним виданням збільшується. Упорядники збірників прагнуть охопити весь паремійний матеріал, називають свої зібрання повними, хоча наступні укладачі публікують сотні нових зразків з різних місцевостей. Найбільш відомими паремійними виданнями в ХІХ ст. в українській фольклористиці були збірники приказок М. Номиса, М. 3акревського, І. Франка. Чимало паремій надруковано й у збірках І. Манжури Приказки, прислів’я і таке інше” (Харків, 1890) [136]; М. Костомарова Нова збірка малоруських приказок, прислів’їв, примовок, загадок і замовлянь” (Одеса, 1890) [110], Б. Грінченка, В. Гнатюка та ін. У шести книгах Етнографічного збірника” (1901 1910) І. Франко опублікував понад 31000 паремій. Це було найбільше досягнення фольклористичної науки в цьому жанрі.
Отже, дослідження паремій як таке розпочалося тільки в останній чверті ХІХ ст. Цікавим є виступ П. Чубинського, виголошений в 1873 р. на засіданні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства Поняття та уявлення південноруського народу про світила, висловлені в прислів’ях та приказках”. Велике значення мають теоретичні розробки О. Потебні Из лекций по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка.” (Харків, 1914) [173] та М. Сумцова Опыт исторического изучения малорусских пословиц” (Харків, 1896) [237]. У кінці ХІХ ст. з’явилося пареміологічне дослідження В. Перетца Из истории пословицы. Историко-литературные заметки и материалы с приложением сборника польских пословиц по рукописи 1726 года”. У другій частині цієї розвідки автор аналізує приказки, вибрані з давньої української літератури [160].
Вітчизняний фольклорист М. Номис, укладаючи збірник Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. В. Марковича і других” [267], що налічує 14 339 фольклорних одиниць без варіантів, згрупував матеріал за філозофічними темами”. Йдучи за усталеною в слов’янській пареміографії традицією, укладач до розряду прислів’їв зарахував також народні порівняння, вітання, ідіоми, побажання, прокльони, каламбури, прикмети, делікатно вивевши їх у розряд і таке інше”. Загалом же, можна сказати, що ця праця є зводом усього українського паремійного матеріалу, підсумком того, що було зроблено в галузі пареміографії в Україні до нього і в його час.
Вершиною української дореволюційної фольклористичної роботи у галузі систематизації та публікування прислів’їв і приказок по праву треба вважати діяльність І. Франка, який упорядкував капітальний збірник у трьох томах і шести книгах Галицько-руські народні приповідки” (Львів, 1901-1910) [275]. Автор, використовуючи великий друкований та рукописний матеріал, упорядковує його за опорно-гасловими словами. Пареміографічний фонд І. Франко розуміє, як і попередники, у широкому плані, залучаючи до збірника усі різновиди паремій: власне прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, прокльони, побажання, вітання, каламбури тощо. При цьому він зазначає, що Все те в моїх очах має однакову вартість, як причинок до культури людського духа...”[275; 373]. Отже, ця монументальна шеститомна збірка І. Франка становила на той час великий інтерес. Значний внесок у дослідження жанру зробив учений у своїх теоретичних коментарях та передмовах до Галицько-руських народних приповідок”. Йому, зокрема, належить обґрунтування принципів класифікації жанру.
Українська пареміографія досить широко вивчається і в сучасній фольклористиці: було видано друковані збірки, здійснено ряд теоретичних досліджень такими науковцями, як: Ю. Круть [115], Л. Виноградова [34], В. Соколова [222], М. Пазяк [156], Г. Перм’яков [163], С. Пушик [269]. Однак і на сьогодні ще остаточно не розв’язане питання наукової класифікації паремій. Це пов’язано з тим, що, незважаючи на стислість форми, паремії явище багатоаспектне, їх вивчення ведеться під різними кутами зору. Важливими є проблеми дослідження їхнього внутрішнього змісту (пошуки джерел їхнього походження, еволюція форми і змісту, вивчення історичного підґрунтя, тематична характеристика, семантика, визначення жанрових різновидів та ін.). Не менш важливе питання форми (композиція паремій, поетика). Мало вивчена й проблема варіантності паремій (їх розгалуження і зміна значення на різних територіях, утворення тематичних гнізд і т. п.), полісемантичності значень, міжнаціональних запозичень (етнічні, типологічні зіставлення) та ін.
Про виникнення паремій у фольклористиці існує багато позицій, які умовно можна звести до двох теорій. Найпоширенішою в наявних дослідженнях є думка, побудована на матеріалістично-історичному принципі вивчення фольклору, яка формулює причину виникнення прислів’їв як прагнення людей до організації трудового досвіду в словесних формах, які найлегше і найміцніше закріплювалися в пам’яті (наприклад, Горький називав прислів’я трудовими лозунгами давнини” [48; 381]). Однак, важко погодитись, що прислів’я створювались людьми, подібно до творів інших жанрів. Неможливо уявити також навмисне вкладання життєвого досвіду у певні словесні формули, легкі для запам’ятовування.
Природніше виглядає друга точка зору, висловлена представниками міфологічної школи фольклористики. Вона пояснює ці паремії (прислів’я) як уламки” інших жанрів народної творчості: замовлянь, байок, казок, легенд, пісень тощо. Таким чином, розуміючи етимологію чи походження паремій, можна простежити період їх виникнення, асоціативне поле, історичні впливи, а загалом дослідити розвиток усього жанру.
Проникаючи у зміст кожної приказк

bibliography

ВИСНОВКИ

Отже, певну частину усної народної творчості становить обрядовий фольклор, що супроводжується різноманітними побажаннями, які виконуються під час святково-обрядових дійств і органічно вплетені в саму структуру обряду.
Побажання перейшли до паремійного фонду, як з усного мовлення, так і з обрядів, звичаїв, творів фольклору.
У своєму житті людина нерідко стикалася з ворожістю, неприязню. Щоб протидіяти цьому, люди об’єднувалися між собою, і виникали різні форми співжиття та спілкування. Як протидія на прокляття, виникали доброзичливі побажання. Людина весь час прагнула зберегти себе і своє майно від злого ока, від лихих духів, від нечистої сили, з цією метою вона використовувала побажання, в яких відбилася давня магічна віра в силу слова, що несе людині добро або нещастя.
Побажання являють собою осередок мудрості народу, що проживає та проживав раніше в нашій країні. Його думки з плином часу не старіють, а, навпаки, набувають ще більшої цінності. Адже істина їх перевірена протягом довгих віків і відшліфована часом і подіями.
У побажаннях українців відбивається шкала цінностей, що визнані абсолютними: життя, здоров'я, шасливий час, талан, успіх і таке інше. У цих пареміях проявляються соціальні відносини людей, їх вікова та соціальна супідрядність.
Багато вітань мали ритуальне призначення і приурочувались до якогось свята.
Певна річ, з плином часу обряди змінювались, модернізувались і переосмислювались іноді докорінно, а словесні тексти вільно варіювали, проте вони все ж донесли до нас багаточисленні пережитки, релікти минулих епох, іноді дуже давні. Особливо цінним, іноді ледве й не єдиним джерелом, є обрядовий фольклор для вивчення народного світогляду. Цей аспект дослідження має не лише наукове, але й велике практичне значення. Окремі релігійні пережитки й магічні обряди зберігаються ще подекуди в окремих представників старшого покоління, а щоб краще зрозуміти їх, треба знати їхній генезис і сенс.
Є й інша важлива практична задача, що примушує звертатися до обрядової поезії. Процес поступового формування й розвитку обрядів був складним і суперечливим. Зі змінами, що відбувались у свідомості народу, з поступовим послабленням релігійних вірувань і розповсюдженням наукового світогляду багато які твори, а то й цілі жанри обрядового фольклору втрачали своє значення і забувались, зникали; а деякі з них почали сприйматись як жарти, розваги.
Перехід обряду в гру, а обрядової поезії в художню загальний процес, що простежується як на окремих творах, так і на цілісних обрядових комплексах. Складні урочисті святкові і сімейні ритуали обряди новорічні, Масляні, Купальські, весільні та інші були свого роду театральними виставами, що мали певний сценарій і включали в себе велику кількість поетичних творів, що виконували не лише магічну, але й ігрову, розважальну функцію.
З послабленням, а тоді й майже повним забуттям магічного смисла обрядів ці елементи виступали на перший план, поповнювались за рахунок не обрядових творів. Домінантною функцією всього діяння ставала естетична, і воно сприймалось вже як розваги, забави, веселе святкове гуляння.
Велику художню цінність становлять різноманітні тексти: пісні, жарти, примовляння, побажання, що ними супроводжувались самі обряди. Багато з тієї художньої спадщини може бути використано при проведенні масових свят і гулянь, і в наші дні надасть їм різноманітності й особливого колориту. Народні традиції необхідно також враховувати і при виробленні сучасних громадянських ритуалів.
Специфічний інтерес має обрядовий фольклор для побудови історії фольклору в цілому, з’ясування закономірностей його розвитку. Становлячи в основі найархаїчнішу і найконсервативнішу частину уснопоетичної творчості, він може відомою мірою послужити матеріалом для з’ясування витоків мистецтва слова і реконструкції ранніх його форм. Обрядовий фольклор розвивався в одному руслі з необрядовим, підпорядковуючись тим самим спільним закономірностям.
Окремі жанри обрядової поезії вступали у взаємодію з необрядовими, впливали одне на одного. Порівняльне співставлення обрядових і необрядових жанрів дасть можливість яскравіше розкрити їхню специфіку в її історичному розвитку, з’ясувати, що у них спільного і що притаманне лише обрядовому фольклору. В ряді випадків такий спільний розгляд обрядових і необрядових жанрів чи груп творів допомагає уточнити час їхньої появи, походження і сенс багатьох народнопоетичних образів і символів, що ввійшли і в письмову художню літературу, не можливо зрозуміти без урахування їхньої обрядової символіки. Обрядовий фольклор повинен залучатися і при розробленні типології фольклорних явищ.
Однією з найхарактерніших особливостей побажань слід вважати збереження в них першооснови подвійності мови, подвійного значення слова одночасно утримування в слові його священного, сакрального, значення і здрібнення його змісту.
Світовідчуття слов'янської людини дохристиянської доби найяскравіше виявило себе в побажаннях, заклинаннях, замовляннях.
Властивою рисою будь-яких українських побажань є наявність у них магічної сили.
Легко проглядається схожість українських побажань з приказками: вони мають такі самі форми ритміки й римування, для них важлива симетрія частин. Багато хто з дослідників вважає, що побажання входять до складу прислів’їв та приказок. Проте, за зовнішніми та внутрішніми мовленнєвими ознаками, за текстовими характеристиками, й функціональним навантаженням, побажання можна виділити в окремий жанр пареміології.
Дослідження побажань як окремого пареміографічного жанру, зокрема розгляд питань жанрово тематичної своєрідності святкових побажань, їхньої поетики, класифікації тощо, дозволяє зробити певні висновки.
Проблема жанрової класифікації пареміографічних творів до нинішнього часу залишається відкритою. Отже, визначення жанру і жанрових різновидів є першою складною суперечливою проблемою пареміології, оскільки всі її види , з одного боку, дуже різноманітні, а з іншого багато в чому подібні, а отже, часто між ними не можна провести чіткої межі.
Як уже зазначалось, увагу мовознавців, котрі займались фразеологією, фольклористів, що вивчали паремії, серед усього різноманітного паремійного фонду здебільшого привертали прислів’я та приказки, загадки, анекдоти, а решта жанрових різновидів залишалася поза належною увагою: їх прирівнювали до перших трьох, ніби основних, жанрів.
Вище згадувалось, що пареміографія частина фольклору, яка об’єднує найкоротші жанри, котрі в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів’я, приказки, приповідки та їхні жанрові різновиди вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури тощо.
Це словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше. Побутуючи, частина з них втратила своє первісне значення або ж набула нового, більш сучасного, сенсу. Однак у багатьох прислів’ях і приказках міцно зафіксовані елементи давніх міфічних уявлень, риси доісторичної епохи, що засвідчує їхнє давнє походження і дає підставу відносити цей жанр до найдавніших утворень усної словесності. Показовий і той факт, що віддавна ці паремії виробили основні жанрові ознаки, виконували відповідні образно-мовленнєві функції і виокремлювались як певне словесне явище.
Окрім фольклористики паремії вивчає ще й мовознавство, а точніше фразеологія. Але між цими дослідженнями існує істотна різниця. Фольклористи розглядають паремії як жанр народної словесності, аналізують їх з точки зору композиції, художньо-образної структури, ідейного навантаження тощо. У той час, як мовознавці вивчають лише лінгвістичний аспект: відносять їх до розряду мовних фразеологізмів, пояснюють лексичне значення (пряме й переносне), вивчають вживання у живому мовленні та інше.
Розмаїття паремій за формою та змістом, походженням і художньо-образною структурою творить ряд труднощів при їх збиранні, вивченні, класифікації. Вони вимагають багатоаспектного дослідження, бо, хоч і невеликі за розміром, влучні, відображають все ж найширші обрії побуту народу, його історію, культуру, традиції, звичаї, вірування і водночас особливості світосприймання, психіки, самого способу мислення, національної ментальності.
Узяті з різних джерел народної словесності на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям, паремії відзначаються влучністю вислову і згущеністю думки; увібравши світогляд народу і його багатовіковий досвід, становлять невід’ємний пласт народної філософії скарбницю мудрості. Залежно від змісту, форми, часу, місця і нагоди використання паремії, про що йшлося вже вище, поділяються на жанрові різновиди, що більшою чи меншою мірою відрізняються між собою. До найдавніших піджанрів відносяться ті, що пов’язані з вірою в магічну дію слова.
О. Потапенко та В. Кузьменко в праці Словник з українознавства” (К., 1995) подали таке визначення побажань: Народні побажання висловлені усталені бажання здійснити, одержати, здобути і таке інше шо-небудь; різновид словесної магії...”
Як правило, вітання сталі вислови-кліше, що вживаються при зустрічі: Добридень!”, Дай, Боже, здоров’я!” Святкові вітання становлять окрему групу і можуть бути визначені як усталені фрази, що ними вітаються одне з одним у певні свята, а також вони передбачають не тільки стале вітання-звернення, а й відповідь на нього. Під час свят висловлюються вітання-віншування: Віншую вас на щастя, на здоров’я, на Новий рік!” Такі вітання-віншування тісно пов’язані з безпосередніми побажаннями.
Також подібними до побажань є тости застільні побажання. Отже, побажання поділяються на такі різновиди: побажання-подяка, прощання, що мають форму побажань; а також і сталі формули-побажання до певних нагод. Наприклад, з нагоди народження дитини, утворення нової сім’ї тощо. Велика кількість вітань та побажань носить гумористичний характер: Дарую ковзало, щоб до року повзало!”; Дякую за обід, що наївся дармоїд!”
Обрядові побажання заклинали й описували добробут, достаток, щоб забезпечити його в реальному житті.
За композицією паремії дуже різноманітні від простих узагальнюючих суджень до складних, з точки зору структури та змісту, тверджень, розуміння яких ускладнюється різними чинниками (підтекстом, іронічним забарвленням тощо). Основну роль відіграє тут асоціативність та художня образність тексту.
Паремії можуть будуватись за різними композиційними структурами (симетричними, асиметричними), в основі яких лежать різні смислові аспекти.
Художньо-образний лад побажань дуже складний, бо в їх лаконічній формі висловлюється узагальнене, змістовно містке твердження, за невеликою формою криється глибинна структура, що в ній приховані елементи смислу (підтекст, багатозначність, іронічне забарвлення та інше), розраховані на кмітливість, здогадливість реципієнта. А тому в цих пареміях використовуються всі можливі шляхи образотворення, усі художні тропи, фігури та їх комбінації. Основними тропами в побажаннях виступають метафора, порівняння і метонімія. В основі метафоризації лежить внутрішній зв’язок між предметами, явищами природи та життям людини, її діяльністю, суспільними відносинами. Дуже широко в побудові текстів побажань використовуються порівняння. Також не менш поширеними є персоніфікація, метонімія, гіперболізація, постійні епітети та народнопоетичні символи тощо.
Неодноразово вже зазначалось, що всі пареміологічні типи або піджанри подібні один до одного, проте вони всі відрізняються зовнішньою та внутрішньою структурою, а також характером текстових функцій, вірніше своїми домінантними функціями.
1. Дослідивши питання жанрової класифікації паремій, доходимо висновку, що побажання становлять окремий пареміологічний тип або жанр, а не входять до складу прислів’їв і приказок. Як перші, так і другі та решта пареміологічних типів, що виконують спільні функції, проте різняться своїми домінантними функціями: для прислів’їв і приказок, а також велерізмів та одномоментних анекдотів домінантною виступає моделююча функція; для загадок, скоромовок тощо нею є повчальна функція; для прикмет, повір’їв, віщих” снів, гадань прогностична; для проклять, побажань, тостів, клятв, заговорів тощо домінантною є магічна функція.
За ознаками внутрішньої мовленнєвої структури прислів’я, народні афоризми, одномоментні анекдоти, загадки відносяться до синтетичної категорії, тобто багатозначної. А прикмети, повір’я, віщі сни, ділові” спостереження і поради, побажання, прокляття, скоромовки тощо належать до аналітичної категорії, що не допускають розширеного тлумачення, тобто є однозначними.
Отже, при вивченні питання жанрової класифікації паремій дійшли висновку, що побажання становлять окремий пареміологічний жанр. За ознаками внутрішньої та зовнішньої мовленнєвої структури, за текстовими характеристиками й функціональним навантаженням дефініціюємо побажання як фразові паремії, виражені незамкненими реченнями, що належать до аналітичної категорії висловів; виконують вісім прагматичних текстових функцій: 1) моделюючу, 2) повчальну, 3) прогностичну, 4) магічну, 5) комунікативну, 6) естетичну, 7) розважальну, 8) орнаментальну з яких домінантною для них виступає магічна.
2. Розглядаючи побажання в обрядовому фольклорі, вважали за необхідне висвітлити ритуалемну функцію побажання. Вона заснована на тім, що ритуал побажання комунікативний акт, у процесі якого партнери обмінюються між собою певними цінностями. Причому функцію дару в цьому обміні-діалозі може виконувати практично будь-який обрядовий елемент: вербальний, акціональний, предметний, що має позитивне значення, адресоване одним учасником діалогу іншому і покликане визвати в останнього шукану відповідну реакцію віддарювання. Цінностями, що підлягають обміну, з боку одного з партнерів є доброзичливі побажання, тобто деякі вербальні тексти, основною прагматичною функцією яких є побажання добра, а з боку іншого партнера акціональні чи предметно-речові коштовності (обдаровування грошима, речами, продуктами, пригощання тощо). Також ритуал побажання допускає обмін і самими лише текстами.
3. Ритуал побажання як комунікативний акт поданий щонайменше у двох типах: 1) несиметричному та 2) симетричному. А відмінності між ними визначаються причетністю обох партнерів до одного ритуального простору, а отже, і розбіжністю в рольовій структурі ритуалу. Залежно від ситуативного контексту простір для партнерів з комунікації може виявлятися для одного своїм”, для іншого ж чужим”, а структура ритуалу в цьому випадку визначатиметься стосунками господар гість”. І тут партнери з комунікації використовують різні засоби виразу й обмінюються цінностями різного рівня й обсягу. Їхні репліки” переслідують у цьому випадку різні цілі і не співпадають функціонально. Наприклад, один із партнерів висловлює тут доброзичливе побажання, а інший відповідає словами подяки за проголошене побажання. Цей тип ритуалу, отже, визначатиметься як несиметричний”. Також може виникнути ситуація, коли простір ритуалу не належить жодному з партнерів і визначається, отже, нейтральним” для них обох. І цей тип ритуалу вже передбачає граничну рівність партнерів особливо за тим, що стосується мови їхнього спілкування: тут обидва учасники ритуалу користуються однією мовою”. Такий тип ритуалу передбачає дзеркальний збіг обох фрагментів комунікаційного акту обдаровування та віддарування” і визначатиметься як симетричний” тип.
Отже, у ситуаціях, що відносяться до несиметричного типу комунікації, репліки” гостя і господаря звичайно протистоять одна одній не лише за змістом (як правило, це побажання, виголошене гостем, і відповідь-подяка з боку господаря), але й за засобами вираження, що їх використовують обидва учасники діалогу, адже у відповідь на проголошене побажання господар може обдарувати гостя окрім слів вдячності, наприклад, ще їжею, грошима або навіть якимись речами тощо.
У ситуаціях же, що стосуються симетричного типу ритуалу, репліки обох партнерів тотожні з функціональної точки зору. Кожна з них водночас є і побажанням, що адресоване іншій особі, і відповіддю (подякою) на побажання, почуте від партнера.
4. Взагалі всю різноманітність даних і фактів, що стосуються ритуалу побажання, зведено до чотирьох типових ситуацій: відвідування чужої хати (простору), зустріч, застілля (спільна трапеза) і пригощання (обдаровування). І проголошення доброзичливих побажань у межах кожного із цих чотирьох просторово-часових контекстів носить зазвичай системний характер. А ці типові ситуації, що інспірують” проголошення побажань, стосуються не лише обрядово-святкового пласта народної культури, а і деякою мірою сфери традиційного побуту. Отже, звідси випливає, що в межах якогось обряду чи обрядового комплексу (як новосілля, весілля чи Різдво, наприклад) ритуал побажання буде виступати своєрідним ритуалом у ритуалі; у той час, як у побутових ситуаціях, проголошення побажань становитиме нормативний акт, що відповідає певним етикетним вимогам і має дещо ритуалізований характер.
5. Дефініція ритуалу побажань окрім діалогічно-обмінних відношень передбачає участь у ньому фольклорних текстів, що відповідають певним вимогам прагматики, функціонування, семантики і структури.
Вербальні ж побажання в широкому смислі можна визначити як прийняті в даному соціумі стійкі формули, де містяться побажання добра однією особою на адресу іншої; вони використовуються в багатьох жанрових різновидах форм традиційного побутового й обрядового спілкування: в етикетній мові, у складі заклинальних і замовляльних текстів; у примовляннях, що супроводжують події, котрим надається особливого міфологічного значення, тощо. А жанрове розмежування переліченого ряду формул на підставі одних лише текстових характеристик здебільшого неможливе, адже воно залежить від конкретної ситуації, в якій промовляється текст.
У більш вузькому розумінні до обряду побажань як певного різновиду фольклорного жанру відносяться тексти-примовляння або пісенні тексти, що входять до ритуалу побажання. Займаючи межове становище між формами мовленнєвого етикету і заклинальними магічними примовляннями, типові формули-побажання виконують водночас і соціально-нормативну, комунікативну функцію, і справляють магічну мету впливу на дійсність. Вони регламентують одночасно взаємини між людьми і контакти людини з надприродними силами, здатними забезпечити благополуччя.
Ритуал побажання не виступає самостійно, а завжди функціонує в більш широкому обрядовому контексті (є компонентом весільного, родинного, певного календарного чи якогось іншого обрядового циклу), а отже, і текстові особливості побажальних формул значною мірою залежать і від цього широкого обрядового контексту, і від типів конкретних ситуацій всередині обряду, де використовується сам текст.
7. У тематичному відношенні українські побажання розробляють, можна сказати, певний набір традиційних для селянського середовища благ: примноження худоби і домашньої птиці, рясного врожаю в полі і на городі; багатства, здоров’я, довгого віку; благополуччя в господарстві та сім’ї; дітонародження; божого благословення тощо.
У залежності від адресатної спрямованості тексту побажання можуть бути або спільними для всієї родини, або ж персонально зорієнтованими.
Один і той самий традиційний набір побажальних формул може фігурувати і в календарних, і в сімейних, і в господарських, і в оказіональних обрядах. Але ж, звичайно, існують певні характерні ознаки текстів, що обслуговують той чи інший обрядовий комплекс.
Отже, характерною особливістю побажальних формул, що стосуються календарних свят, є те, що, по-перше, такі побажання проголошуються з розрахунком лише на найближчий рік. Тому в числі найважливіших і найбільш типових серед них виступають побажання дожити до наступної такої самої дати календаря.
По-друге, у таких побажаннях часто вживається пряме згадування назв свят або днів певних святих.
По-третє, для календарних побажань найбільш типовим є ситуативний контекст приходу до хати”, а тому власне побажальному тексту часто передує формула привітання чи поздоровлення з певним святом.
По-четверте, для календарних побажань більшою мірою (ніж для сімейних чи оказіональних) характерна загальногосподарська тематика, тобто тут найчастіше вживаються побажання, що стосуються благополуччя домашньої худоби і птиці, рясного врожаю, молочності корів, яйценосності птахів тощо.
На відміну від календарних, тематика побажальних формул, включених до циклу сімейних обрядів, більшою мірою стосується особистого життя і розрахована на весь період життя адресатів побажань.
Для циклу сімейних обрядів більшою мірою, ніж для календарних, характерні саме застільні побажання, що їх проголошували під час спільної святкової трапези. У тематичному відношенні такі побажання-тости містять переважно побажання здоров’я, особистого благополуччя, багатства, веселощів тощо; взагалі це вже більш конкретні, приватні побажання, що їх проголошували в залежності від віку, стану, інтересів адресата.
Отже, при більш чи менш універсальному, в тематичному відношенні, загальному складі побажань використання тих чи інших конкретних побажальних формул залежало від обрядового чи, більш вузького, ситуативного контексту; від статево-вікових, соціальних, професійних та інших особливостей адресатів побажань; від ритуальних об’єктів чи магічних діянь, включених до обряду побажань; від складу продуктів чи предметів обдаровування тощо.
Однією з центральних серед українських побажань є тематична група, що пов’язана з мотивом приплоду худоби та домашньої птиці”. При його текстовій актуалізації звичайно використовуються такі найбільш типові моделі: а) текст будується на основі формули множинності” поголів’я худоби і птиці в господарстві”; б) текст будується на основі мотиву народження молодняка”; в) текст будується за допомогою локативної конструкції (зображення наповненості місць утримання худоби чи місць її випасу); г) текст будується на основі мотиву, пов’язаного із зображенням голосів домашніх тварин, який має значення акустичної” численності худоби.
Також одне з центральних місць, як за своєю значущістю, так і за мірою розповсюдження, займає наступна тематична група з мотивом рясний урожай”. Тут використовуються приблизно такі самі типові моделі побудови текстів, як і в попередній тематичній групі. Досить продуктивними тут виявляються прийоми перелічення назв злакових або городніх культур, кількісна характеристика врожаю.
Як правило, до формул побажань про приплід худоби чи рясний урожай включається мотив дітонародження таким чином, що побажання багатодітності потрапляє, як правило, до розряду переліку молодняка, що з’явився на світ.
Взагалі розрізнені поодинокі формули могли виступати самостійно, але частіше вони використовувались для формування більш просторових, багатомотивних загальних побажань, що проголошувались на адресу всієї родини в цілому, що включали побажання і приплоду худоби, і рясного врожаю, і здоров’я, і багатства, і веселощів, і довголіття та інших благ.
11. Принципи організації побажальних текстів зводяться до деяких переважних поетичних прийомів: до переліку бажаних благ, гіперболізації їх кількісних чи якісних характеристик, до порівнянь типу: як є це так нехай буде і те”; скільки є того стільки хай буде і цього” тощо. Досить продуктивною формою побажань виступає описова модель, де зображується традиційний набір бажаного як факт, що вже здійснився.
12. З усіх видів лікувальної магії, без сумніву, один з найцікавіших, найпоширеніших у всіх слов’ян словесна, або вербальна. Вона цікава тим, що відбиває світогляд народу, його світосприймання і світорозуміння.
Про силу впливу слова, його доброчинну дію на організм відомо було ще в глибоку давнину. Основані на вірі в магічну дію слова, замовляння, заклинання, побажання зберігають елементи давніх, язичницьких вірувань, вони є відлунням тих далеких часів, коли людина одухотворяла природу, зверталась до небесних світил, води, землі, рослин, дерев, як до сил, здатних протидіяти хворобам, зцілити від недуги.
Звідси основними дійовими особами в побажаннях виступають сили природи, тваринний і рослинний світ: вода, земля, зорі, курка, півень, дуб, буряк, цибуля наділені магічною силою.
У своєму розвитку цей словесний жанр народної творчості зазнав значного впливу християнства.
Примовки, що становлять основу вербальної магії, належать до найдавнішого різновиду фольклорних жанрів, який, незважаючи на вузькоутилітарні цілі, був надзвичайно багатий на художні образи та поетичні засоби. Образна система примовок, їхня символіка, що мали внутрішню обгрунтованість і цілеспрямованість, зумовлені релігійно-магічними уявленнями народу.
Найчастіше примовки супроводжувались обрядово-ритуальними діями, метою яких був фізичний вплив на людину, до якої вони були звернені.
Оскільки для первісної свідомості слова і дії були рівнозначні, то поступово обрядові дійства скорочувалися і нерідко словесні формули використовувались самостійно.
3 давніх-давен основним заняттям слов'ян було землеробство. А тому їхні культура, основні свята та обряди носили землеробний характер.
Українські побажання підкреслюють важливу роль господаря в утриманні в належному порядку двору, будівель, худоби, а господині у створенні затишку в своїй оселі.
13. У процесі роботи над темою дисертації провели велику пошукову роботу, в результаті якої нею було зібрано певну кількість доброзичливих побажань до обрядово-родинних свят, котрі вона оформила у вигляді додатку до праці, а також зробила умовну класифікацію самих текстів побажань за тематичною орієнтацією. Першу групу становлять родильні побажання, що містять наступні підгрупи:
побажання, що сприятимуть швидкому одужанню породіллі;
побажання, спрямовані на нормальний фізичний розвиток дитини;
побажання здоров'я, сили дитині;
побажання, в яких зичать дитині бути працелюбною, привітною;
побажання, спрямовані на добробут, достаток, здоров'я, а також на розумовий розвиток дитини.
Другу групу становлять побажання до дня народження, що входять до таких підгруп:
побажання доброго здоров’я;
побажання, спрямовані на щасливу долю людини;
побажання довголіття;
побажання достатку, добробуту;
побажання всіляких успіхів, гараздів.
Третю групу складають побажання до новосілля, в яких господарям дому зичать здоров’я і щасливого життя в новій хаті, достатку та добробуту.
І наступна група весільні побажання, які є найбільш різноманітними та оригінальними і своєю дотепністю, і жартами. Вони складаються в такі підгрупи:
побажання, спрямовані на продовження роду;
побажання миру і злагоди молодій родині;
побажання, що застерігають від подружньої зради;
побажання, що розкривають взаємини між молодим подружжям та їхніми батьками, взаємини між свекрухою та невісткою, між зятем і тещею та між самими сватами.
Взагалі всі побажання, вітання, поздоровлення складають систему стереотипних форм, що виражають різноманітні сторони спілкування, благозичливість. Це пов'язано з гостинністю українців.
Своєрідність мови благозичливості, зокрема, і визначає українство як спільність із притаманною їй неповторною системою стереотипів, спілкування, ментальності взагалі. Ментальність українців формувалась творчою натурою українця: творча фантазія, винахідливість, допитливість.
Зараз посилюється акцент на загальнолюдських цінностях, закріплення яких у свідомості людей можливе тільки через національні форми їх виявлення. Тож можна сподіватись, що в міру відродження української нації відбуватиметься й оновлення тих рис, які віддавна були притаманні українцям, гостинності, благозичливості, шанування.
З роботи випливають важливі наслідки для науки. Збирання, систематизацію та аналіз текстів побажань необхідно, звичайно, продовжувати, навіть розгорнути, оскільки цей жанр фольклору і ширше культури лишається й досі переважно поза увагою науки. Проте так само необхідно ясно розуміти, що прямі джерела вичерпуються. Тому паралельно треба розробляти методику використання непрямих джерел (тексти інших фольклорних жанрів, у першу чергу, магічних” і фантастичних”), здатних, нехай і частково, поповнити вже безповоротно втрачене або втрачуване.
Фольклор живе і розвивається, він виявляє здатність відгукуватися на події, що торкаються інтересів суспільства, збуджують уяву людей. Ні література, ні інші види мистецтва не здатні замінити усної творчості народу, яка завжди йшла й ітиме в авангарді художнього відображення життя. Жодне з професійних мистецтв, жодний найдосконаліший технічний засіб не замінить людині радості усного спілкування, в якому найголовніше розкриваються творчі можливості людини, в якому розвиваються художні елементи нової фольклорної традиції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамлян Л. А. Первобытный праздник и мифология. Ереван, 1983.
2. Агапкина Т., Виноградова Л. Благопожелание: ритуал и текст // Славянский и балканский фольклор: Верования. Текст. Ритуал. М.: Наука. 1994. 270с.
3. Агапкина Т.А., Топорков А.Л. К реконструкции праславянских заговоров // Фольклор и этнография: Проблемы реконструкции традиционной культуры. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние. 1990. С. 67-75. 232с.
4. Адрианова Перетц В. П. К истории русской пословицы. Л.: АН СССР. 1934. С. 59 65.
5. Актуальні проблеми української літератури і фольклору. / Відпов. Мишанич С. В. У 3-х ч. Донецьк, 1999. 223с.
6. Андрієвський О. Бібліографія літератури з українського фольклору. К., 1930. 822с.
7. Аникин В.П. Теория фольклора. М., 1955.
8. Аничков Е. В. Весенняя обрядовая песня на Западе и у славян. В 2-х ч. СПб., 1903.
9. Артюх Л., Балушок В., Болтарович З. та ін. Поділля: Історико- культурне дослідження. К.: Вид. НКЦ Доля”. 1994. 504с.
10. Архангельський В. Устойчивые фразы в современном русском языке. Основы теории устойчивых фраз и проблемы общей фразеологии. Ростов-на-Дону, 1964. 316с.
11. Астахова А. М. Специфика фольклорных жанров: Русский фольклор/ Ред.кол.: Астахова А.М. /отв.ред./ и др. М.-Л.: Наука. 1966. 540с.
12. Астахова А. М. Художественный образ и мировоззренческий элемент в заговорах. М., 1964
13. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов. В 3-х тт. М., 1865-1869. Т.2. 784 с.
14. Афоризмы / Сост. Нечипорович Т. Г. Мн.: Литература. 1998.
15. Байбурин А.