ОБРАЗ ЗЕМЛІ В УКРАЇНСЬКОМУ ТА СВІТОВОМУ НАРОДНОМУ ГЕРОЇЧНОМУ ЕПОСІ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису

ШУРКО Леонід Терентійович
УДК 398.22
ОБРАЗ ЗЕМЛІ В УКРАЇНСЬКОМУ ТА СВІТОВОМУ НАРОДНОМУ ГЕРОЇЧНОМУ ЕПОСІ
10.01.07 - фольклористика
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник - доктор філологічних наук МУІПКУДІАШ Олександр Нестерович, професор кафедри теорії літератури та компаративістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
Київ - 2001

ЗМІСТ
Вступ............................................................................ З
Розділ І. Теоретико-методологімні основи дослідження образу "епічної землі’1....................................................... 12
1.1. До питання про аналіз просторових комплексів у сучасній фольклористиці............................................ 12
1.2. Проблема термінологічних позначень просторових комплексів та образ "епічної землі"........................... 24
1.3. Методологія аналізу проблеми «епічної землі» в українському та світовому героїчному епосі............. 35
Розділ II. Поетика образу землі (порівняльно- типологічний та генетичний аспекти)............................... 47
2.1. Основні характеристики епічної землі” та їх особливості.................................................................. 47
2.2. Полісемантика як головна особливість образу епічної землі”........................................................................... 63
2.3. Опозиційний простір епічної землі”................................... 66
2.4. Типи пов'язаності категорії епічної землі” з катего­рією темпоральності............................................................ 75
Розділ III. Епічна земля як субстант просторової системи декорацій.............................................................. 87
3.1. Відображення в народному епосі етнічного побуту як ознаки епічної землі.................................................... 87
3.2. Соціум у контексті просторової системи героїчного епосу..... ................................................................... 89
3.3. Епічний герой як член просторового комплексу.............. 103
3.4. Геоетні ч н і ознаки еп Ічного п обуту.............................. 120

138

Висновки.................................................................. 126
Список використаної літератури

ВСТУП
Сучасна фольклористика охоплює широке коло найрізноманітніших проблем, визначаючи весь обсяг наукових зацікавлень у галузі дослідження усної народної поетичної творчості. Українська фольклористика виступає сьогодні як багатогалузева наука не лише про український фольклор, але й про світовий. А її історія - це складний процес становлення однієї з фундаментальних філологічних дисциплін, нерідко позначених ускладненнями політичних, соціальних та національних рухів.
Українські вчені доклали чимало зусиль у справі дослідження загальнотеоретичних проблем науки про усну народну поетичну творчість, вивчення слов’янських та Інших фольклорних матеріалів, запису грандіозної кількості народної поетичної та етнографічної спадщини, створення узагальнюючих курсів для вищих закладів освіти. А в умовах розбудови української державності, коли постійно відкриваються нові або досі замовчувані матеріали з української фольклористики, дослідження історіографічного, порівняльно-історичного, типологічного, ареального характеру набувають неабиякої ваги, оскільки дозволяють глибше зрозуміти царину української душі, української ментальності. Саме тому ми вважаємо цілком закономірним спроби осмислення українського фольклору на широкому типологічному тлі. Однією з таких актуальних проблем є питання типологізації народного епосу, яке займає чільне місце в галузі історії, теорії та текстології усної народної творчості і потребують уваги у новому та переосмисленому контексті.
Предмет дослідження. Предметом пропонованого
дисертаційного дослідження є образ землі в українському та світовому народному героїчному епосі, який розглядається з історико-типологічних позицій.

Актуальність дослідження. Актуальність проведеного дослідження визначається декількома чинниками.
По-перше, аналіз сучасного стану і перспектив дослідження образу землі в українському і світовому героїчному епосі підтверджує необхідність вивчення його у суто типологічному аспекті. Маючи на увазі, що українська та світова культура як атрибутивна система відбиття об’єктивної історичної реальності в більшому чи меншому ступені нагромадили образний і сюжетний матеріал, обрання для дослідження типологічної за своєю суттю проблеми аналізу образу землі як системи художньо-структурних та художньо-поетичних реалій. Слід зауважити, що на сучасній геополітичнІй карті навряд чи знайдеться хоча б одне адміністративно-політичне об’єднання, яке б не мало свого стародавнього праобразу на так званій карті епічної землі”, яка існує, власне кажучи, лише у науковій уяві та відбиває у свою чергу карту генетичної історико-культурної пам’яті народів та етносів. А цей факт є важливим у системі чинників, що визначають національну або етнічну самосвідомість і часом наводиться як аргумент для встановлення права на володіння культурними надбаннями і навіть як об’єкт політично забарвлених претензій народів-сусідІв, які мали тривалий період спільної історії або спільне походження з єдиного кореня.
По-друге, поняття епічна земля” не зафіксоване у фольклористичній науці як науковий термін. Проте його доцільно було б виділити й визначити як частину епічного простору взагалі. Це має свій сенс, оскільки, на думку Б.М.Путілова, простір і час у народному героїчному епосі представлені не як філософські категорії, а як художньо-функціональні одиниці, які діють за законами, притаманними всій художній системі народного героїчного епосу. Це, зокрема, такі локальні поняття, як локуси”, просторові описи, епічні декорації тощо. Образ землі розташовано у цій просторовій структурі і має низку характеристик саме як частина епічного простору.
По-третє, образ землі є цікавим для дослідника як суто художній образ- символ, із яким пов’язані естетичні та етичні уявлення етносу на часовому відрізку від найдавніших часів до завершальної фази епічного часу, яка збігається із зникненням етносу, але не збігається з історією народів.
По-четверте, залишаючись об’єктом акцентованої уваги більшості наукових дослідників народного епосу і наскрізним образом для всіх без винятку народних героїко-епічних творів, епічна земля” спеціально не досліджувалася, хоча українська фольклористична наука виробила для цього достатньо засобів. У кожній конкретній епічній ситуації, у кожному конкретному епосі взагалі образ землі (епічна земля”) виявляє себе різним чином залежно від етнічних та Історико-культурних особливостей кожного народу - українців, кельтів, індійців, персів, шумерів тощо. Проте існують типологічні явища, дослідження яких зробить спроможним глибоке проникнення у сутність національної героїчної епіки.
По-п’яте, звернення фольклориста до народно-поетичних текстів минулого й сучасності з певними дослідницькими інтенціями є актуальним уже саме по собі, оскільки відкриває нові об’єкти аналізу, розвиває теоретичні уявлення про предмет фольклористичної науки й одночасно співвідноситься з потребами педагогіко-практичної діяльності філолога.
Зв’язок роботи з науковими темами, програмами, закладами.
Дисертацію виконано на кафедрі фольклористики Київського національного університету Імені Тараса Шевченка, де у наукових планах закладено тему Світовий народний героїчний епос”. Автором програми з цієї теми є виконавець дисертації.
Мета дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є комплексний аналіз теми епічної землі” в українському та світовому народному героїчному епосі, визначення спільних та відмінних рис в українських та світових епічних поняттях, пов’язаних із образом землі, з історико-типологічного боку.

Завдання дослідження. Мета дослідження зумовила необхідність вирішення низки більш локалбних завдань, серед яких найсуттєвішими нам уявляються такі:
1) визначити та систематизувати наукові підходи вчених- фольклористів до питання етнічної землі” і пов’язаних із цим термінологічних проблем (своя земля”, чужа земля”, епічний простір, локус, топос, епічна панорама, епічні декорації тощо);
2) виявити типологічні характеристики землі в системі епічного простору, етнічну зумовленість цих характеристик, їх історичну динаміку, зв’язок із епічним часом та іншими епічними категоріями;
3) дослідити місце історичного, міфологічного і казкового мислення у зображенні реальної (історично-географічної), бажано- реальної” та ідеальної епічної землі у зв’язку з особливостями епосів різних етапів розвитку та періодів виникнення;
4) показати тісний зв’язок епічного героя з епічною землею як фатальний обов’язок перед нею, дослідити ініціальні етапи епічного життя героя, пов’язані Із землею: народження, перший подвиг, здобуття зброї, коня, навичок воїна, дружини, друга- побратима, смерть у своїй” та чужій” землі тощо;
5) простежити мотив мандрів в ірреальній (чужій”) епічній землі як один з ініціальних етапів у житті героя, мотив вигнання героя в ірреальну (чужу”) землю, мотив зустрічі з анти героєм - мешканцем чужої"”, ворожої” землі або апатридом;
6) продемонструвати особливості та варіанти епічної своєї” землі як контекстуального епітета волі та щасливого життя у його типологічній варіантності;
7) визначити систему епічних постійних формул”, пов’язаних із землею.
Теоретична база роботи. Теоретичною базою роботи є спеціальні праці, присвячені питанню про художній образ епічної землі, який розглядається у контексті епічного простору та інших художньо- функціональних категорій. Зокрема, це роботи Г.Булашева Український народ” (1992), В Л.Проппа «Фольклор и действительность» (1976), Б.М.Путілова Героический эпос и действительность” (1988), Славянская историческая баллада” (1965), Русский и южнославянский героический эпос” (1971), Методология сравнительно-исторического изучения фольклора”, В.М.Жирмунського Эпическое творчество славянских народов и проблема сравнительно-исторического изучения эпоса” (1958), Народный героический эпос. Сравнительно-исторические очерки” (1962), Сравнительное литературоведение. Восток и Запад” (1974), Тюркский героический эпос” (1974), Є.М.Мелетинського Поэтика мифа” (1976), В.С.Гусєва Проблемы поэтики фольклора в истории эстетики” (1963), Эстетика фольклора” (1967), Память и стиль” (1981), МЛ.Конрада Запад и Восток” (1974), М.І.Стеблін-Каменського «Историческая поэтика» (1979), Л.Ф.Дунаєвської Українська народна проза” (1997), В.Ф.Давидюка Первісна міфологія українського фольклору” (1997), а також праці І.Орбелі, Р. Менендеса Підаля, А.А.Петросян, В.М.Топорова та інших. Зазначимо, що розмаїтість, а іноді й суперечливість концепцій перерахованих авторів ніякою мірою не впливають на створення цілісного образу епічної землі” як художньо-функціональної одиниці народного героїчного епосу, оскільки лише огляд усіх, навіть взаємовиключних поглядів дозволяє вибудувати якнайповніший огляд обраного нами явища духовної культури етносу.
Методологічна основа роботи. Методологічну основу пропонованого дослідження становить наукова концепція про те, що
порівняльно-історична та типологічна фольклористика є особливим напрямом історико-філологічних досліджень, присвяченим установленню загальних та специфічних рис фольклорних одиниць, структур та систем, аналізові їх походження, динаміки розвитку, функціонування тощо. Це положення відбито у працях українських і зарубіжних фольклористів, Істориків, етнологів, культурологів, які висвітлюють його з різних позицій. Тому в дисертації здійснюється диференційований підхід до здобутків різних напрямів фольклористичної науки залежно від конкретно поставленого завдання, проте автор роботи визнав би домінантним філологічно- культурологічний принцип порівняльно-типологічних досліджень.
Діалектичні принципи загальнонаукового значення, які виконують роль методологічного засновку дослідження, - це системність, історизм, детермінізм. Слід зазначити, що "у процесі пізнання для відтворення цілісності об’єкту слід застосовувати взаємовиключні додаткові” класи понять, кожен із яких використовується за своїх особливих умов”[205, 52]. За словами Нільса Бора, складні наукові проблеми нерідко потребують різних підходів, які можуть вступати у протиріччя один з одним, проте у сукупності своїй вони надають цілісну картину досліджуваних явищ, процесів або дій у їхній функціональній вартості (принцип додатковості).
Матеріал дослідження. Дослідницька база роботи не є однорідною. Як матеріал дослідження слід передусім розглядати:
1) тексти українського й світового героїчного епосу: думи, легенди, перекази, поеми, дастани, саги, сказання, народні героїчні повісті, романи, билини тощо;
2) аналітичні дослідження вчених-фольклористів, які також співвідносяться з обраною нами темою;
3) авторські спостереження.
Методологічна основа дослідження. У дослідженні
використовувалися такі прийоми й методи, які зорієнтовано на комплексний
аналіз зібраного матеріалу з того боку, який нас цікавить. Найважливішими з них є:
1) філологічно-культурологічний метод;
2) історико-генетичний метод;
3) текстологічний метод;
4) порівняльно-типологічний метод.
Крім того, у деяких конкретних випадках ми застосовували й інші методи й прийоми фольклористичного дослідження, а також літературознавчого аналізу, якщо вони дозволяли глибше розкрити обрану нами проблематику. А оскільки наше дослідження комплексного, системного плану в осмисленні категорії епічна земля” в українському та світовому героїчному епосі, методика дослідження поєднує елементи описового та зіставного загально наукових методів.
Наукова новизна роботи. Наукова новизна проведеного дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
1) уперше пропонується спроба системної (фольклористичної, історико-типологічної, філологічної) характеристики концепту епічна земля” як частини епічного простору, елементу постійних епічних формул, історико-географічному параметру системи героїко-епічних жанрів;
2) аналізується широке героїко-епічне тло світового фольклору, де зустрічається категорія епічної землі”;
3) досліджується образ землі в народному героїчному епосі як окрема художньо-функціональна система, що виявляє себе у всіх зразках епосу народів світу;
4) визначаються теоретичні та практичні аспекти подальшої розробки теми.
Теоретична цінність проведеного дослідження визначається тим, що
1) в ньому апробовуються перспективні загальнотеоретичні та методологічні засади аналізу окремих героїко-епічних категорій;
2) визначається та термінологізується поняття епічна земля” як художньо-функціональна категорія;
3) аналізуються варіанти реалізації категорії епічна земля” у героїчному епосі народів світу;
4) досліджуються системні зв’язки категорії епічної землі” з іншими героїко-епічними художньо-функціональними категоріями.
Практична цінність проведеного дисертаційного дослідження полягає у тому, що його матеріал та результати можуть бути використані студентами та викладачами у процесі вивчення теорії та текстології народного епосу як систематизована програма дослідження конкретної проблеми образу землі і художньо-функціональних одиниць образної структури епічного твору загалом.
Апробація роботи здійснювалася:
1) У курсі лекцій для студентів відділення фольклористики філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
2) у доповідях на університетських та міжнародних наукових конференціях : Володимир Винниченко: прозаїк, драматург, громадський діяч.” (Наукова конференція, К., 2000); щорічних наукових конференціях на філологічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (К., І996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001); Проблеми поетики жанрів фольклору” (Наукова конференція, К., квітень, 1999 року); Родинна обрядовість в Україні у контексті проблем сучасної молоді” (Наукова конференція, К., 2001 ); Українська філологія у загальносвітовому та слов’янському контексті” (Наукова

конференція, К., 1999); Шевченківська конференція (Наукова конференція, К.,2001); Філологія на межі тисячоліть” (Наукова конференція професорсько-викладацького складу, К.,2001,15 квітня).
3) у 5 друкованих публікаціях, одна з яких відзначена літературною премією ім. Олени Пчілки.
Обсяг та структура роботи Дисертаційне дослідження складається зі Вступу, трьох Розділів, Висновків та Списку використаної літератури.
Загальний обсяг роботи - 161 сторінка.

bibliography

висновки
Проблема просторово-часових характеристик різноманітних природних об’єктів та артефактів посідає значне місце в сучасному гуманітарному знанні, а образ епічної землі, як його представлено у даній роботі, відіграє у цих характеристиках не останню роль. Проаналізувавши образ епічної землі в творах народного героїчного епосу України та типологічно подібних з ним фольклорних явищ слов’янських і неслов’янських народів, ми дійшли наступних результатів:
1. Розвиток уявлень про простір та час для людства пов’язаний з фундаментальною здатністю людського розуму до узагальнення вироблених досвідом знань. Від стародавнього, античного, середньовічного, ренесансного, новочасного уявлення про локально-темпоральний континуум сучасні аналітичні розвідки проблеми простору й часу відійшли досить далеко. Цікаво, що відповідно до дослідницької мети та предмету науки, кожна гуманітарна наука своєрідно вирішує дане питання. Тут слід розрізняти літературознавчі, лінгвістичні, філософські, соціальні та фольклорно-міфологічні групи концепцій простору й часу. Так, у літературознавчих концепціях основний акцент робиться на визначенні художньо-функціональної цінності просторово-часових характеристик літературного твору, що виражається в термінологізації понять (хронотоп, за М.М.Бахтіним) та початком широкої розробки пов’язаних із цим питань (В.Б.Шкловський, Д.С.Лихачов, Ю.М.Лотман та інші), спроби розрізнення більш конкретних типів художнього простору, зосереджених у різних текстах минулого й сучасності (локальні й тотальні, реальні й ірреальні, фізико- географічні І соціальні, широкі та вузькі, тотальні й локальні топоси тощо). Продуктивним для локально-темпорального аналізу художнього твору стало поняття можливого світу та його семантики, введене до теорії літератури й філології взагалі Вяч.Вс.Івановим.
Просторово-часові концепції, висунуті в межах лінгвістики, орієнтовані на виявлення граматичних та семантичних форм закріплення ідеї простору й часу в природній людській мові (О.НЛковлєва), на концептуальний аналіз хронотопічних характеристик об’єктів (С.Є.Нікітіна), на етимолого- культурологічне осмислення просторових образів в народній культурі (В.М.Топоров). Продуктивною уявляється нам ідея когнітивної дефініції термінів народної культури як спроба описати їх зв’язки з іншими термінами (И.Бартмінський, С.Є.Нікітіна).
З боку філософів (М.Д.Ахундов, В.КЛотьмкін, В.Гейзенберг,
О.О.Фрідман та інші) також висувалося значне число концепцій, так чи інакше пов’язаних з проблематикою простору й часу, але орієнтувалися вони передусім на фізичну картину світу і були, з одного боку, зручним методологічним інструментом у руках дослідників більш конкретних наукових дисциплін (проте з іншого боку, їхня узагальненість не надавала змоги використовувати їх повною мірою).
Соціологічні дослідження проблеми простору базувалися на ідеї, що будь-який простір існує тільки в тому разі, якщо він використовується саме як суспільний простір. Це положення також може бути використаним для аналізу епічого простору і, зокрема, епічної землі.
В межах фольклористики, етнографії та культурології склалося декілька більш конкретних підходів до розглядуваного питання, які умовно можна позначити, як культурно-антропологічний (А.Я.Гуревич), міфологічно-етимологічний (В.М.Топоров), фольклорно-типологічний (Б.М.ПутІлов) та фольклорно-структурний (К.Леві-Строс,
Є.М.Мелетинський, Вяч.Вс.Іванов, В.М.Топоров, М.В.Попович, Т.В.Цив’ян, Б.О.Успенсысий, Ю.М.Лотман та інші). Останній підхід здобув, як бачимо, найбільшу поширеність у сучасній сфері наук про людину та суспільство.
1. Аналіз термінологічних питань фольклористики та літературознавства, пов’язаний з аналізом просторових властивостей творів художнього і фольклорного походження свідчить про те, що в сучасній науці немає єдиного позначення для поняття просторових характеристик творів. Так, вживаються терміни хронотоп (М.М.Бахтін), художній простір (В.Б.Шкловський, Д.С.Лихачов, Р. Якобсон), по дійний простір тексту (Ю.М.Лотман, В.Я.Пропп), просторовий комплекс (Б.М.Путілов) і ціла низка інших, менш поширених. Для нашого дослідження найбільш придатним виявився термін «просторовий комплекс», якнайточніше відбиває своєрідність епічного простору і органічно включає до свого змісту образ «пічної землі.
2. Науковий аналіз образу епічної землі в народному героїчному епосі визначається наступним чином. Образ землі присутній в будь-якій художньо-епічній системі, має свої типологічні та генетичні риси і виконує змістові функції, виявляючи жанрові, культурні, історичні, психологічні, побутові особливості конкретних етнічних епічних різновидів.
Епіка образу землі полягає в тому, що вона являє собою не просто ландшафт, не просто цілісний або дискретний географічний простір, не просто предмети неорганічного й органічного світу, а їх комплекс або систему. Ця система в епосі може розглядатися щонайменше на трьох рівнях - міфологічному, казковому і власне героїко-епчному. Якщо міфологічні моменти образу епічної землі висвітлюють себе через такі поняття, як світове дерево, диференціація світів (верхній, середній, нижній), земля як джерело життєдайності та родючості, реальність-ірреальність тощо, то казковий образ землі визначається системами «сакральна - профанна» земля, земля тотемічного характеру, хтонічна земля, земля як дифузійна зона між різними світами і все таке інше. Епічні складники образу землі змальовують її передусім як частину епічного простору взагалі, що виявляє себе в сакральному, ірреальному та профанному різновидах, виступаючи як «своя» земля, «чужа» земля та «ворожа» земля.
Слід твердити, що епічний образ землі - умовний, експресивний та дискретний, причому ці ознаки існують не окремо одна від одної, а перебувають у нерозривній єдності і динаміці, яка визначається образом епічного героя та сюжетикою. Тобто, повнота опису й аналізу образу епічної землі може бути досягнена лише тоді, коли враховано всю сукупність складових, які його утворюють, - міфологічного, казкового, епічно- просторового - та чинників, які на це впливають, - етнологічного, географічного, історичного.
3. Основними особливостями образу землі в героїчному народному епосі є фрагментарність (сюжетна зумовленість), декоративність (орієнтація на виразні подробиці), умовність (наявність елементів фантастики, гіперболізація, згущення фарб, певна однотонність), неможливість (і непотрібність) цілісної реконструкції. Та основною специфікою образу епічної землі є її еклектизм, основними ознаками якого виступають:
• міфологізм як результат панорамного зображення;
• побутовість як погляд на землю як на об’єкт творення, освоєння культурним героєм;
• географічність як спроба наблизити образ епічної землі до реальної або бажано-реальної землі;
• епічність як творення загального (але не цілісного) образу землі як набору своєрідних локусів, що визначають просторову специфіку жанру взагалі.
Еклектизм епічної землі є визначальним чинником для системи просторових опозицій, що її складають. Такими опозиціями епічна земля описується не як самостійне явище, а як елемент просторового комплексу: це протиставлення «своя земля» - «чужа (часто - ворожа земля)»; «локус (місце протікання епізоду)» - «тотус (вся земля)»; «реальна земля» - «бажано-ральна

земля - ірреальна земля»; «міфологічна земля - історична земля». Ці координати невпорядковані, і як демонструє матеріал, вони не включаються до більш загальної фольклорно-структурної опозиції «природа - культура». Це можна пояснити тим, що для епосу це протиставлення не є релевантним, оскільки обидва члени протиставлення співіснують, не вступаючи у конфлікт.
4. Реконструкція образу епічної землі можлива лише через зв’язок категорії локальності з категорією темпоральності в героепосі. Тут визначається щонайменше три часові категорії - оповідний час (сукупність тимчасових ставлень оповідача-виконавця до зображуваних в епічному творі
- подій як безособового узагальненого голосу етнічного середовища певної епохи); сюжетний час (конгломерат, який поєднує в собі зв’язки сюжетного характеру - між подіями, персонажами, зміною просторових декорацій тощо); епохальний час (таке епічне тлумачення минулих епох, яке витікає з прагнення етнічної свідомості, співвідносить описуване минуле з історичними та побутовими реаліями народного життя). Всі три типи часової організації епосу можливо розглядати окремо лише з певними дослідницькими цілями, оскільки їх триєдність є нерозривною. Епічний час є умовним, нерідко гіперболізованим (пор.: «призначений час», який є визначальним для дій епічного героя та динаміки сюжетного простору). Він співвідноситься з віковими ознаками персонажів, а тому можна й потрібно розрізнювати статичній вік епічного героя, який відзначено, відповідно статикою образу землі, та динамічний вік, який характеризується швидкоплинністю часу та постійними змінами просторових епічних декорацій. Значну роль у динаміці образу епічної землі відіграють також пори року та час доби, що зафіксовано у безлічі стійких словесних комплексів.
5. Епічна земля виступає субстратом просторової системи декорацій, до яких належать ініціально-героїчні та ритуальні дійства, етнічний побут з його геоетнічними ознаками, соціум та епічний герой.
Тобто, можна констатувати різні вияви образу епічної землі: фатальний зв’язок епічного героя та епічної землі, зв’язок епічного народу та епічної землі через захист від небезпеки, епічна роль землі як годувальниці, міфологема землі, побутові та етичні функції землі, її зв’язок із жінками (жіноче начало), з епічним соціумом.
6. У епосі чітко упорядковується і унормовується сфера побуту, а тому побутові предмети і явища зображуються в уніфікованій формі, тобто їм надаються типові риси (будинки, палаци, інтер’єри однакові в «своїй» і «чужій» землі і, як правило, не мають етнічної диференціації). Наявні пересічні предмети і предмети, що належать до сфери чудесного, герої, звільнені від турбот матеріального життя і практичних рутинних проблем, дістають їх як дарунок, знаходять, здобувають. Найважливішою для предметів побуту в епосі є їхня динамічна функціональність, визначена діями персонажа. Епічний побут позначений функціонально-семіотичними зв’язками, серед яких переважає прагматичний узус.
8. Пов’язаність епічного соціуму та епічної землі визначається тим, що соціум нерідко керує вчинками епічного героя І через нього впливає на епічну землю і на весь просторовий комплекс. Слід сказати, що епічний соціум неадекватний соціумові історичному, як прагнули довести деякі дослідники (зокрема, Б.О.Рибаков) з метою знайти підтвердження своїм історичним гіпотезам. Подібні спроби завжди супроводжуються численними натяжками і деформують справжню картину соціуму в епосі.
Основною ознакою епічного соціуму є установка на визначеність - історичну, етнічну й географічну. Він ототожнюється з країною, містом, політично забарвлюється. Епічне суспільство певною мірою Ідеалізоване та позбавлене конкретно-історичних рис, а тому не автентичне щодо історичного суспільства зображуваної епохи, а щонайменше схематизоване, неповне й далеке від точності.
9. Для епічного соціуму характерні так зв. «етнічні карти», за якими можна визначити персонажів за параметрами «свій», «чужий», «ворожий». Епос містить узагальнені згадки про інші етноси (напр., Золоту Орду, землю Литовську, Індію, Корелу), географічні вказівки (гори Сорочинські, Чернігів, Галич) тощо. Ступінь умовності в зображенні «чужого соціуму» варіюється залежно від епохи створення епічного твору; так, умовність «турків» в сербських піснях значно менша, ніж в билинах Київського циклу, вони більш ситуативні і мають більшу кількість сюжетних колізій.
10. Епічний герой поєднує в собі індивідуальні (ім’я, біографія, особливості особистості, вчинки) та типологічні властивості. До типологічних якостей . відносимо фантастичну силу, мотив добування чарівного засобу (кінь, зброя), обраність, стандартну епічну біографію (народження, дитинство, епічна ініціація, епічні діяння з захисту «своєї землі» і «свого соціуму» - відбиття ворожої навали чи єдиноборство із супротивником з «ворожої землі» і «ворожого соціуму», перемога або загибель).
Епічна ситуація сватання має декілька різновидів: епічний герой забезпечує сватання друга чи побратима; епічний герой шукає і добуває суджену (з різновидом, якому притаманний мотив єдиноборства між ним та нареченою або між ним та суперником); «антисватання» (якщо наречена уявна або зрадниця); нездійснене сватання (яке базується на мотиві запобігання інцесту).
Матеріали свідчать про невипадковість, запрограмованість дій епічного героя, їх типовість, що дісталися епосу у спадщину від архаїки та міфології, але ця невипадковість переосмислюється відповідно до загальної концепції епічної героїки та епічної історії так, що основними чинниками цієї запрограмованості є свідома соціальна позиція героя, його високе понятя про суспільний обов’язок, його воля до діянь.
11. Типологічно можна розрізнювати ознаки осідлості та ознаки номадичності, що виражається у згадці про певні предмети матеріального світу (артефактного походження), певний характер динаміки просторового комплексу та етнічної землі, зокрема, а також особливостей ментальності та етноетичних традицій (напр., віношення до жінки - матері, дружини, сестри в українському епосі). З стадіального боку відзначено, що інтенсивність виявлення геоетнічних ознак зростає залежно від рівня розвитку, стадії, на якій створено епос, - від архаїчних епосів до епосів періоду становлення етнонаціональної самосвідомості.
12. Оскільки образ епічної землі є результатом багатовікового нашарування світоглядних та побутових характеристик, то слід сказати про її загальні та специфічні риси порівняно з іншими компонентами героепічного -світу. Головним у даній тезі є те, образ землі в українському та світовому героїчному епосі багатоелементний, і ці елементи визначаються експліцитно з урахуванням більш ранніх форм.
13. Спроба визначити найвиразніші форми реалізації образу землі в українському епосі порівняно з епічними зразками народів світу приводить до виділення її домінантної функції — героїки, священості землі на противагу землям іновірського соціуму, батьківській землі як хранительниці традицій і запоруки народних етичних норм. Обставинами, які зумовили такий стан речей, є історичні реалії, географічне розташування народу та його етнічні ознаки. Будучи жанром ідеологічної спрямованості, епос виринає передусім із найважливіших, найсуттєвіших данностей етнічної історії та культури і інтерпретує проблему в характерному для його жанрової своєрідності бажано-реальному забарвленні.
14. Типологічні ознаки образу землі в українському епосі належать до числа історико-реальних характеристик. Від епохи Руської землі до епохи України цей образ викристалізовується, поступово втрачаючи міфологічні риси, проте зберігаючи характерну державницьку домінанту. Думи, історичні пісні, легенди й перекази містять у собі елементи цілісного образу, про що свідчить багатоаспектний аналіз поставленої проблеми, проведений в дослідженні.
15. Етнічні особливості українського героепосу надають особливої патетики образу землі, за яку герой бореться, реалізуючи одночасно суспільний обов’язок, який полягає у захисті «своєї» землі від ворожого етнічного соціуму, і свої приватні інтереси, що складаються з захисту сім’ї, родини, побратима, дівчини та дотимання богатирських (нерідко - близьких до лицарських) принципів поведінки (воля, сила, відвага складають кістяк образу).
16. Епічна земля с субстантом просторової системи декорацій ініціально-героїчних та ритуальних дійств. Саме тут розкриваються різноманітні прояви образу землі:
• містичний зв’язок епічного героя та епічної землі;
• захист епічної землі від небезпеки епічним героєм;
• епічна земля як годувальниця;
• міфологема землі в народному героїчному епосі;
• епічна земля як побутовий феномен;
• зв’язок епічної землі та епічного соціуму;
• зв’язок епічної землі з епічним образом жінки (матері) тощо. Українські героїчні думи, історичні пісні, легенди та перекази, стрілецькі пісні, казки, билини надають грандіозний за обсягом матеріал до цієї проблеми. Закономірние також звертання до билин Київського циклу, українська автохтонність яких є аксіомою, а тому їх аналіз не потребує під нашим кутом зору спеціального розгляду етногенетичних, етнокультурних, геоетнічних та історичних мотивацій, до світових аналогів народного героїчного епосу, які суттєво доповнили б низку наукових аргументів на користь цієї автохтонності. Проте, питання потребує окремого детального дослідження, і це є однією з теоретичних перспектив подальшої розробки теми.
Цикл українських дум періоду боротьби проти татаро-турецького понволення, як і цикл дум про боротьбу за національне визволення, належить до типу епосу, визначеного як ряд однотипних творів, об’єднаних тематично.
Перебуваючи на типологічно вищій стадії розвитку епічного жанру, українська дума представляє образ землі експліцитно, а тому його декодування потребує асоціативних зіставлень та ретроспективних звернень до генези образу.
В світовому героїчному епосі, як уже зазначалося, земля як місце реалізації визначеної долі героя, тобто ряду ініціальних перетворень, представлена різноманітними варіантами різного функціонального навантаження: від народження героя із землі до його повернення в землю після завершення біотичного циклу. її образ представлений набором локусів (місць, які передбачають струнко визначену й обов’язкову дію), де розгортається сюжет та реалізуються етноетичні традиції, обряди, ритуали, вірування. В українському ж епосі локуси, або смислові складові образу землі - це реальні або вигадані місця, трансформовані фольклорною традицією в художньо-функціональну одиницю землі-країни, землі-міста, рідної землі (рідної сторони, родини). При зміні знака ті ж самі поняття можуть представити і ворожий антипод образу землі або визначити відповідно до характеристик ворожого соціуму: «поганська», «турецька», «бусурманська» земля тощо.
Центри епічного буття в билинах - Київ, Новгород, казкове «індійське царство» - це передусім знаки своєї або чужої землі, які мають відчутне державницьке, ідеологічне навантаження. В описах таких міст на перший план виступають такі деталі, як міська стіна з міцними воротами та вежами, грізна охорона, білокам’яні палати, майдани для торгівлі, місце володаря (престол Київський), місце бенкету. В таких місцях вершиться доля не тільки епічного героя, а й епічного народу в цілому. Виходячи з того, що епічний текст щоразу реконструює минуле з певною (епічно-ідеологічною) метою, ми спостерігаємо постійне перебільшення їхньої значимості. Це знаходить свій розвиток у пізніших, в тому числі героепічних жанрах українського фольклору. Його наповненість та динаміка функціонування мають привернути увагу дослідників з боку типологічних зіставлень з південнослов’янським та іншими епосами народів світу, що почасти зроблено у даному дослідження.
Цікавим питанням є дослідження топоніміки землі в епосі. Незважаючи на те, що ця проблема більшою мірою стосується предмету порівняльно- історичного мовознавства та етимологічної науки, в контексті географічних, ландшафтних аспектів назви окремих місць мають грунтовну епічну функціональність, наприклад, Чорна гора, Лиса гора, Змієві вали, Україна тощо.
Класичні зразки героїчного епосу народів світу, які мають більш струнку систему епічних просторових декорацій, надають можливості простежити динаміку образу землі від міфічної («Молодша Едда») до епічної синкретизованої землі, за яку змагаються, на якій живуть та помирають («Пісня про Нібелунгів»). Це може бути тим полем, яке дозволить дослідженню проблеми реалізації образу епічної землі доводити до висновків типологічного плану. Епічній землі притаманна важлива характеристика - в системі тексту вона не знає розподілу на міфічну та історичну, а спиймаєггься цілісно, але у різних своїх виявах. Використовуючи світові епічні зразки, можливо з більшою чи меншою точністю встановити структурну типологію та місце в ній українських епічних зразків.
Подібність образу землі в міжстадіальних, міжетнічних, міжрегіональних масштабах має принциповий характер. Це наявно демонструє той факт, що описуваний образ та пов’язані з ним образи епічних героїв в єдності їхніх типових та індивідуальних якостей завдячують своїм виникненням і своїм змістом не випадковості поточної історії, а . стійким проблемам, які повторюються, конфліктам, що оновлюються, ідеалам народної історії тощо. Тут ми маємо справу з творчістю, що базується на постійній розробці заданого традицією матеріалу, зумовленій специфічними закономірностями. Земля класичного епосу - це традиційний епічний образ, який постійно перетворюється, трансформується, збагачується новим змістом у перебізі зіткнень з новою історичною реальністю.

Викорнстана Л1тература
1. Агеева Г.А. Категория пространства и способы его выражения в языке // Категории марксистско-ленинской далектики и язык. - М., Наука,1984.
2. Азадовский М.К. История русской фольклористики. - М.: Учпедгиз, 1958.-Т.1. -480 с., Т.2.-362 с.
3. Алексеев В.П. Этногенез. - М., Высшая школа, 1986. - 176 с.
4. Алпамыш.Узбекский народный эпос.-Л.,Высшая школа, 1982.-397
5. Амир Арслан. Персидский дастан. - М., Наука, 1978. - 446 с.
6. Андреев Д.Л. Роза мира. - М., Иной мир, 1992. - 576 с.
7. Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа. С объяснениями Вл.Антоновича и М.Драгоманова. - К., Тип.Фрица М.П., 1874-1875. - Т.1 - 336 с., Т.2, вып.1 — 166 с.
8. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. - М., 1865-1869, ч. I.
9. Афганские сказки и легенды. - М., Наука, 1992. - 280 с.
10.Ахундов М.Д. Концепции пространства и времени: истоки, эволюция, перспективы. - М., Наука, 1982.
11 .Bartminski J. Definicja kognitywna jako narzedze opisu konotacji // Konotacija/ - Lublin, 1988.
12. Батчаев М. Горы и нарты. Кавказские легенды. — Ставрополь, Кн. изд.,1960. - 336 с.
13. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе // Вопросы литературы и эстетики. - М.,Наука, 1975.
14. Башкирское народное творчество. - Т.46 Волшебные сказки. - Уфа, Башк. кн. изд.,1989. - 512 с.
15. Бегалиев С. О поэтике эпоса «Манас». - Фрунзе, "Илим",1968. - 52 с.
16. Бергер Л.Г. Пространственный образ мира (парадигма сознания) // Вопросы философии. -1994. - №4.
17. Бонов А. Мифы и легенды о созвездиях. - Минск, Вышейшая школа, 1989.-255 с.
18. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі - К., Наукова думка, 1988. - 296 с.
19. Бромлей Ю.В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. — М., 1987. — 267 с.
20. Булашев Г.О. Український народ в своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К., Довіра, 1993. - 405 с.
21. Буслаев Ф.И. О литературе. — М., Художественная литература, 1990. - 511 с.
22.Былины. - М., Современник., 1986. - 360 с.
23. Величковский Б.М., Блинникова И.В., Лапин Е.А. Представление реального и воображаемого пространства // Вопросы психологии. - №3. - С.103-112.
24. Веселовский А.Н. Южнорусские былины. — СПб., 1881. - 78 с.
25. Волшебная флейта. Сказки и легенды народов Китая. - Новосибирск, Книжное издание,1989.
26. Всеволодова М.В., Паршукова Э.Г. Способы выражения пространственных отношений. - М., Изд. МГУ, 1968. - 172 с.
27. Габричевский А.Г. Пространство и время // Вопросы философии. -1994. - №3.
28. Гаглойти Ю.С. Некоторые вопросы историографии нартского эпоса. - Цхинвали, Ирыстон,1977. - 205 с.
29. Гайдай М.М. Народна етика у фольклорі східних і західних слов”ян. - К., Наукова думка, 1972. - 197 с.
30. Гацак В.М. Восточнороманский романтический героический эпос. - М., Наука,1967. - 478 с.
31. Гацак В.М. Фольклор и молдавско-украинские исторические связи. - М., Наука,1975. - 229 с.
32. Герасименко В. Кармалюк в українській народній пісні. - Одеса, 1926.-16 с.
33. Герасимова И.А. Возможные миры // Современная западная философия. Словарь/Сост. Малахов B.C., Филатов В.П. - М., Политиздат, 1991. - С.62-63.
34. Герасимова Н.М. Пространственно-временные формулы русской волшебной сказки // Русский фольклор. - JI., JIO Наука, 1978. - Т.18.-С.173-180.
35. Герхард М. Искусство повествования. - М., Гл. ред. вост. литер., 1984. -453 с.
36. Гнаткж В. Галицько-руські народні легенди // Етнографічний збірник. - 1902. - Т.ХН.
37. Гоголь Н.В. О малороссийских песнях // ЖМНП. - 1834. - Т.2. - №4. - С.557-747.
38. Головацький Я.Ф. Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я.Ф.Головацким. - М., Изд-во при Московском ун-те, 1878.-С.557-747.
39. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. - М., НаукаД987. -218 с.
40. Гринцер П.А. Бхаса. - М.,Наука, 1979. - 300 с.
41. Гринцер П.А. Древнеиндийский эпос. - М.,Наука, 1974. - 420 с.
42. Грузинские народные предания и легенды. - М., Наука,1973. - 368с.
43. Грушевский А. Из истории украинской этнографии. Изучение украинских песен. - К., 1905. - 14 с.
44.Грюнбаум А. Философские проблемы пространства и времени. -М., Наука, 1979.-590 с.
45.Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период. - Л., Наука,1990. -276 с.
46.Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая Степь. - М., Мысль, 1992. -764 с.
47.Гумилев Л.Н. Конец и вновь начало. - М., Наука, 1994. - 540 с.
48.Гумилев Л.Н. Поиски вымышленного царства. — М., Наука, 1997. -480 с.
49.Гумилев Л.Н. Чтобы свеча не погасла. — Л., Советский писатель,1990. -124 с.
50.Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера земли. - Л., Изд. ЛГУ, 1989. -496 с.
51.Гуревич АЛ. Категории средневековой культуры. - Лм Наука, 1972.
52.Гуревич АЛ. Эдца и сага. - М.,Наука, 1979. - 189 с.
53. Гуругли (Девять сказаний о подвигах Гуругли и Аваза- богатыря). - Душанбе, Ирфон, 1983. - 160 с.
54.Гусев В.€. Проблемы фольклора в истории эстетики. - М.-Л., изд. АН СССР, 1963.-203 с.
55. Давид Сасунский. Армянский народный эпос. - Л., Советский писатель, 1982. — 359 с.
56. Дамдинсурен Ц. Исторические корни Гесериады. - М., Изд. АН СССР, 1957.-238с.
57.Днепров В.Д. Идея времени и формы времени. — Л., Сов. писатель, 1980. - 595 с.
58. Драгоманов М. Малорусские народные предания и расказы. - К., 1876.-434 с.
59. Драгоманов М. Нові українські пісні про громадські справи (1764 - 1880). -К., Криниця, 1918.
60. Драгоманов М. Політичні пісні українського народу ХУШ - XIX стст./ З увагами М.Драгоманова. - Женева, Печатня ГромадиМ 885.-227 с.
61.Древние обряды, верования и культы народов Средней Азии. - М., Наука, 1986. — 205 с.
62. Думи: Історико-героїчний цикл. - К., Дніпро, 1982. - 160 с.
63.Дунаєвська Л.Ф. Українська народна проза (легенда, казка). Еволюція епічних традицій. — К., 1997. - 447 с.
64.Дюмезиль Ж. Верховные боги индоевропейцев. - М., Наука,1986. - 234с.
65.Дюмезиль Ж. Скифы и нарты. - М., Наука, 1976. - 406 с.
66. Дьяконов И.М. Архаические мифы Востока. - М., Наука, 1990. - 234 с.
67.Емельянов Н.В. Сюжеты олонхо о родона