УКРАЇНСЬКА НАРОДНА КАЗКА ПРО ТВАРИН ТА ІНДІЙСЬКА «ПАНЧАТАНТРА»: ПОРІВНЯЛЬНИЙ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ СЮЖЕТІВ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М. Т. РИЛЬСЬКОГО

На правах рукопису

Собецька Олеся Едуардівна
УДК 398.21(34)

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА КАЗКА ПРО ТВАРИН ТА
ІНДІЙСЬКА «ПАНЧАТАНТРА»:
ПОРІВНЯЛЬНИЙ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ
АНАЛІЗ СЮЖЕТІВ

Спеціальність: 10.01.07 — фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Мушкетик Леся Георгіївна
кандидат філологічних наук,
старший науковий співробітник

Київ — 2008

ЗМІСТ
ВСТУП.3

РОЗДІЛ 1
ПОРІВНЯЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ФОЛЬКЛОРУ
1.1. Школи у фольклористиці. Українська народна казка в
контексті дискусій про походження казок світу.9
1.2. Порівняльні аспекти наукових досліджень....34
1.3.Структуралістський напрямок у фольклористиці47

РОЗДІЛ 2
ТВАРИННИЙ ЕПОС: ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ, ПУБЛІКАЦІЇ ТА ВИВЧЕННЯ
2.1. «Панчатантра»: версії та дослідження. Алегоричні оповіді
про тварин.. .......62
2.2. Українські казки про тварин, основні сюжети та персонажі.76

РОЗДІЛ 3
ТИПОЛОГІЯ ТА СТРУКТУРНА СЕМАНТИКА КАЗОК ПРО ТВАРИН
3.1. Типологія мотивів...92
3.2. Порівняльний структурно-семантичний аналіз сюжетів українських казок про тварин та «Панчатантри» ....102

ВИСНОВКИ149

ДОДАТКИ ..156

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...207

ВСТУП
Формування духовності суспільства неможливе без вивчення культурних явищ і традицій минулого. Кожна нація має свій особливий менталітет і систему поглядів та уявлень про світ. Водночас традиції народів, які проживають на різних, часто віддалених територіях, мають багато спільних рис та елементів. Формування культурної спадщини спільноти обумовлене багатьма факторами, які відіграють важливу роль у розвитку фольклору, зокрема розташуванням, міграціями населення, міжетнічними зв’язками та культурно-світоглядною взаємодією між народами тощо.
Фольклор є важливою складовою культури народу. Одним із найдавніших жанрів уснопоетичної творчості є казка. На ній позначився вплив різних епох — від первісного суспільства до наших днів.
До найдавнішого пласту казкового епосу належать казки про тварин. Єдиного погляду на походження цих казок немає. Кожна фольклористична школа вирішувала це питання по-своєму: представники міфологічної вважали основою казки міф та систему давніх уявлень; міграційна школа заснувала теорію запозичень, припускаючи поширення казкових сюжетів зі Сходу (а саме з Індії); антропологічна дотримувалася думки про самозародження подібних сюжетів на певному етапі розвитку різних народів тощо.
Інтерес до казок про тварин в українській фольклористиці зростав водночас із накопиченням записів та науковим осмисленням жанрових особливостей народних казок загалом. Одним із плідних підходів до розв’язання фундаментальних проблем історії та теорії українських народних казок про тварин є їх порівняльне вивчення ­­— насамперед у зіставленні з аналогічною творчістю інших народів. Провідні вітчизняні вчені минулого Л.Колмачевський, М.Дашкевич, М. Драгоманов, В.Гнатюк, І.Франко та ін. виконували такі дослідження й намагалися вирішити питання походження як казкового епосу в цілому, так і казок про тварин зокрема. Вони відзначали вплив культурних традицій інших народів на становлення української казкової традиції. Деякий час навіть існувала гіпотеза про індійське походження всіх казок. Це було обумовлене тим, що література народів Індії існує вже понад дві тисячі років і вирізняється багатим казковим матеріалом. Однією з таких найвідоміших літературних пам’яток, що виникла на основі фольклорних матеріалів, є «Панчатантра». Вона стала не лише одним із найпопулярніших творів світової літератури, але й вплинула на розвиток оповідних жанрів Європи та Азії, відіграла важливу роль у європейській науці і вже майже півтора століття дискутується у світовій фольклористиці (Т.Бенфей, С.деСасі, Е. Коскен, О. Пипін та ін.).
У цьому дослідженні пропонується встановити наявність казок з однаковими сюжетами та мотивами, притаманних українській народній казці про тварин та індійській «Панчатантрі», та за допомогою структурних методів дослідити ступінь їх схожості.
Порівняння українських народних казок про тварин з казками «Панчатантри», спираючись на ідеї Т.Бенфея, проводили Л.Колмачевський, М. Дашкевич, М.Драгоманов. Зокрема М.Дашкевич підкреслював, що неможливо ані повністю заперечувати запозичення, ані наполягати на поширенні сюжетів всіх чи більшості казок з одного арійського центру; М.Драгоманов стверджував, що в народній словесності, яку багато вчених вважають «продуктом місцевого національного витвору», міститься певна кількість елемента «заграничного та інтернаціонального».
Детальніше вивчення цієї проблеми із застосуванням порівняльних методик сприятиме більш повному розкриттю шляхів та характеру формування українського тваринного епосу, визначенню впливу різноманітних культурних чинників та інонаціональних елементів на цей процес, а також вивченню особливостей засвоєння місцевою традицією мандрівних сюжетів.
Актуальність дослідження полягає у комплексному характері роботи, що передбачає поєднання досягнень різних наук, зокрема фольклористики, лінгвістики, семіотики, літературознавства.
У наш час зростає потреба виконання слов’яно-неслов’янських порівняльно-історичних досліджень, що неодноразово підкреслювалося на останніх міжнародних славістичних з’їздах та інших наукових форумах. У дисертації порівнюються два віддалені територіально і стадіально відмінні явища культури: український казковий епос про тварин та індійська «Панчатантра».
Задля порівняння творів народів з різною культурою, релігією та традиціями застосовується метод структурно-семантичного аналізу. Усі ці питання є актуальними у світлі науки про народну творчість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане у координації із плановими науковими темами, які розробляє відділ мистецтва і народної творчості зарубіжних країн Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України. Проведення порівняльного структурно-семантичного аналізу сюжетів українських казок про тварин та індійської «Панчатантри» здійснюється в межах комплексної наукової теми «Фольклор та мистецтво слов’ян у європейському контексті» (0106U000679), над розробкою якої працює відділ.
Мета і завдання дослідження. Ступінь вивченості цієї теми у світлі актуальних проблем сучасної фольклористики, а також специфіка об’єкта дослідження дозволяють сформулювати мету дисертаційної роботи: проведення порівняльного структурно-семантичного аналізу сюжетів українських народних казок про тварин та казок індійської «Панчатантри».
Відповідно до поставленої мети в роботі передбачено розв’язати конкретні завдання:
- розглянути українську народну казку про тварин в контексті дискусій про походження казок світу;
- проаналізувати засади порівняльного методу вивчення фольклору;
- простежити жанрову специфіку та структуру «Панчатантри»;
- розглянути жанрові та поетичні особливості українських казок про тварин;
- з’ясувати типологію мотивів українських казок про тварин та «Панчатантри»;
- зробити порівняльний структурно-семантичний аналіз сюжетів «Панчатантри» та українських казок про тварин, застосовуючи нові підходи до розгляду традиційних явищ.
Об’єктом дослідження стали українські народні казки про тварин, що не мають авторських трансформацій, та українські, російські, англійські переклади «Панчатантри».
Предметом дослідження є сюжети та мотиви, які зустрічаються як в українських казках про тварин, так і в індійській «Панчатантрі».
Методи дослідження. Дослідження виконане із застосуванням структурно-семантичного та порівняльно-історичного методів аналізу. Прихильники структурно-семантичного підходу (В.Пропп, Б. Кербеліте, К.Леві-Строс, Р.Барт, Т.Цив’ян, А.Дандіс, С.Неклюдов та ін.) вважають, що явищам фольклору притаманні стабільні структури, аналіз яких допомагає виявити внутрішні закономірності жанрів, сюжетів, мотивів, розкрити семантику тексту. Структурно-семантичний метод дослідження дозволяє зробити глибокий аналіз текстів, а саме — розглянути та порівняти тексти з погляду уявлень про їхні структуру та семантику. Історичне вивчення фольклору неможливе без широкого та систематичного порівняльного аналізу, без зіставлення досліджуваних явищ, і без виявлення та вивчення факторів повторюваності, — тобто без встановлення загальних закономірностей та загальних особливостей. У дисертації структурно-семантичний метод застосовується для порівняльного аналізу українських казок про тварин та казок про тварин «Панчатантри».
Наукова новизна дослідження. Обрана тема «Українська народна казка про тварин та індійська «Панчатантра»: порівняльний структурно-семантичний аналіз сюжетів», ще не була об’єктом спеціального дослідження у вітчизняній науці. У дисертації вперше зроблено комплексний порівняльний структурно-семантичний аналіз сюжетів українських народних казок про тварин та «Панчатантри».
Новизна роботи полягає також у детальному розгляді жанрових особливостей українського казкового епосу про тварин, який на відміну від чарівних та інших різновидів казок, не отримав належного висвітлення у працях українських фольклористів.
Уперше в українській науці широко розглянута індійська «Панчатантра» та її історичне тло.
Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання при написанні науково-узагальнюючих праць про українську народну казку. Опрацьований матеріал має велике значення для дослідження специфіки жанру казок про тварин, для подальшого поглибленого вивчення поетики казок цього циклу. Результати та методики дослідження можуть бути використані у науково-методичних посібниках, підручниках із фольклору, у роботі центрів фольклору та українознавства, у педагогічно-виховній та навчальній діяльності.
Особистий внесок здобувача. У дисертації для аналізу текстів казок про тварин, із врахуванням специфіки даного жанру і порівняльного вивчення, було адаптовано схему структурно-семантичного аналізу текстів литовських чарівних казок Б.Кербеліте. Аналіз казкового матеріалу описано та подано ще й у вигляді таблиць, розроблених автором дисертації, що унаочнило отримані результати. Усе це дало можливість розширити спектр використання запропонованої методики. Автором була зроблена таблиця казок про тварин, які зустрічаються в різних обробках «Панчатантри». Таких казок виявилося 55. Результати досліджень були викладені у наукових статтях здобувача.
Апробація результатів дисертації. Робота була апробована на наукових конференціях: ІІ всеукраїнська науково-практична конференція «Павло Чубинський і сучасність. Проблема інтерпретації творчої спадщини» (29 січня 2004р., м. Бориспіль); міжнародна наукова конференція «Семіотика культури тексту в етнонаціональних картинах світу» (2004 р., м. Київ); міжнародна наукова конференція «Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів» (18-19 грудня 2006 р., м. Київ). Основні положення та результати дослідження обговорено на засіданнях відділу мистецтва та народної творчості зарубіжних країн Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України.

Публікації. Основні положення дисертації викладені в 5 публікаціях автора, які надруковані у фахових наукових збірниках, рекомендованих ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ

Фольклористів цікавлять питання походження казок та причини їх схожості у різних народів. У наш час це, з одного боку, пояснюється типологією, яка не спричинена ані мовною спорідненістю, ані культурною дифузією, тобто обумовлена дією певних загальних законів культурного розвитку та універсальних правил побудови текстів культури. Це призводить до однакових результатів як структурного, так і змістового рівня, і спричинене збігом чи спорідненістю природних та соціальних ситуацій, психофізіологічною спільністю, культурними архетипами та універсаліями світової культури. Інше можливе пояснення — це культурне запозичення, тобто дифузія текстів, їх змістових елементів і формальних структур, що здатні циркулювати між віддаленими (та, певна річ, близькими) народами у досить широких географічних межах. Це одна з форм фольклорних зв’язків, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, образів героїв, персонажів, композиції, мотивів, мовних вкраплень тощо із однієї системи до іншої. При цьому нові твори, які з’являються, спершу мають виразні ознаки першоджерела. Однак надалі вони не лишаються незмінними, а перероблюються, змінюються, пристосовуються до сприймаючої культурної системи, аби далі функціонувати в ній.
У минулому популярною була гіпотеза Т.Бенфея, який пропагував індійське походження всього сюжетного різноманіття прозового фольклору.
Більш точними об’єктивними методами у роботі досліджено схожість українських казок про тварин та індійської «Панчатантри».
Для цього використаний структурно-семантичний метод, який сприяє виявленню структурних закономірностей об’єктів вивчення, з’ясуванню синхронних та діахронних зв’язків між ними. Структуралізм передбачає, що соціальні й культурні явища не мають субстанціальної природи, а визначаються своєю внутрішньою структурою (стосунками між їхніми частинами) і своїми стосунками з іншими явищами у відповідних соціальних і культурних системах, і ці системи складають системи знаків, так що соціальні й культурні явища - це не просто об'єкти і явища, а об'єкти і явища, наділені значенням. Відмінні на поверхневому рівні казкові тексти можуть утворюватись одними й тими ж глибинними структурами. Вивчення структур у поєднанні з семантикою сприяє більш глибокому розумінню змісту, соціального походження та шляхів формування жанру в цілому. Тому було вирішено застосувати даний метод до порівняльних досліджень.
Саме порівняння — не як методичний засіб, а як «відносно самостійний, систематично організований спосіб дослідження» — складало одну з основ наукових теорій, що змінювали одна одну та претендували на вирішення проблем походження, історії та міжетнічної спільності фольклорних жанрів чи фольклору в цілому, сприяло виробленню, обґрунтуванню та розвитку — у межах цієї теорії — певного комплексу гносеологічних і естетичних понять про фольклор.
Те, що порівняння, яке проводиться на рівні «систематично організованого способу дослідження», являє собою по суті, єдиний можливий шлях реалізації не лише наукової задачі, але й наукової теорії, показує досвід застосування цього способу фольклорного дослідження представниками різних напрямків, у тому числі і структуралістами.
На захист виносяться положення наступного змісту:
1. Твори порівнюваних культур різні за жанровим складом та характеристиками.
Під час дослідження виявлені такі особливості. «Панчатантра» — авторський твір (про це свідчить форма і зміст книги); але казки, легенди та інші її складові — це фольклор. Жанр «Панчатантри» — обрамлена повість — характерний для індійської культури і не має відповідників в українському фольклорі. Щодо структури, то в цьому творі використана так звана рамкова композиція. Для «Панчатантри», у першу чергу, притаманне злиття фантастики та життєвої правди, міфологічних та жанрових картин, казки про тварин та побутового анекдоту. Тому будь-який термін європейської поетики буде занадто вузьким та неточним, якщо спробуємо охарактеризувати окремі розповіді «обрамленої повісті». Проте найчастіше використовують термін «казка». Індійські казки не мають невизначеного початку. Зазвичай вони розпочинаються з точної вказівки міста і країни, де відбувається дія. Інша відмінність індійської казки: європейській казці властивий щасливий кінець— перемога героя, індійській — не обов’язково.
В індійській казці не має значення, хто герой — людина чи тварина. Не всі образи «Панчатантри» для індійців алегоричні, це обумовлено їх релігійними поглядами та віруваннями. Найбільш неймовірні казки для індійців повністю відповідали релігійним віруванням. Герої «Панчатантри»— типові представниками фауни Індії. Отже, «Панчатантра» — це витвір східної культури з усіма її особливостями.
Українські казки про тварин — народні твори. У них відбилися давні уявлення людини про природу: анімізм, антропоморфізм та тотемізм. Структура казок про тварин досить проста. Основою композиції є побудова сюжету. У залежності від розвитку подій розподіляється і весь оповідний матеріал.
Особливість цих казок — алегоричність. Сюжети та образи казок часто бувають соціально сатиричними. Але головний змістовий аспект казки — моральний. Поява різних персонажів в українських казках про тварин обумовлена тим колом представників тваринного світу, що характерний для території їх проживання. Особливістю системи образів українського тваринного епосу — наявність цілого ряду «екзотичних» тварин. На думку вчених, одним з найбільш імовірних шляхів проникнення казок та образів неслов’янського походження у фольклор слов’ян є літературне запозичення.
2. У шести обробках «Панчатантри» трапляється 55 сюжетів про тварин.
Усі вони зведені у таблицю «Казки та байки про тварин, що зустрічаються в «Панчатантрі»». У різних варіантах перекладу казки «Панчатантри» або не мають назви (лише нумеруються), або мають різні назви. Тому в таблиці кожен сюжет було озаглавлено, а також подано номер під яким він розташований у книзі.
3. Мотиви лише дев’ятьох казок «Панчатантри» було знайдено в українському казковому епосі.
Це такі мотиви: про звіра, що наївшись, співає і цим видає себе (укр. «Сірко» — інд. «Осел та шакал у чужому городі»); про осла, який вдавав лева (укр. «Осел, що вдавав лева» — інд. «Осел у шкурі тигра»); про мишу, що визволяє більшого за себе звіра (укр. «Лев і мишеня» — інд. «Як миші визволили слонів»); про конфлікт між різними частинами тіла, що призвів до гибелі тварини (укр. «Гадюча голова і хвіст» — «Двоголовий птах»); про те, як птахи вибирали собі царя (укр. «Як птахи обирали собі царя» — інд. «Як птахи вибирали короля»); про земноводну тварину, що літала (укр. «Журавель і лисичка» — інд. «Лебеді та черепаха»); мотив про птахів, що живуть на дереві і не слухають розумної поради (укр. «Орел і кріт» — інд. «Передбачливий старий гусак»); звірі в ямі (укр. «Про діда, ведмедя, лисичку, вовка і зайця» — інд. «Невдячний чоловік»); про погану пораду (укр. «Сокіл і зозуля» — інд. «Чапля, змія та мангуста»).
Хоча ці казки й мають однакові мотиви та іноді мораль, сюжети їх зовсім різні. Тому можна стверджувати, що вони виникли на теренах України незалежно від інонаціональних впливів.
4. Десять сюжетів зустрічаються як в українських народних казках про тварин, так і в індійській «Панчатантрі» (чотирнадцять українських казок та десять індійських — українських казок більше, бо деякі мають декілька варіантів).
Це такі казки: укр. «Ворона і гадина» та інд. «Ворони та змія»; укр. «Вуж та дитина», «Чоловік та гадюка» — інд. «Змія, що платить грошима»; укр. «Як кіт розсудив горобця з яструбом» — інд. «Кіт-суддя»; укр. «Лев та заєць», «Як заєць ошукав ведмедя», «Як лев утонув у колодязі» — інд. «Лев та заєць»; укр. «Лисяче серце» — інд. «Мавпа та чудовисько»; укр. «Медвідь обганяє мух з цигана» — інд. «Нерозумний друг»; укр. «Олень, черепаха і птах» — інд. «Про голуба, ворона, мишу, черепаху та оленя»; укр. «Хворий лев» — інд. «Осел без серця та вух»; укр. «Чапля, риба і рак», «Чапля, черепаха та рак» — інд. «Журавель та рак»; укр. «Хворий лев і лисиця» — інд. «Лев у печері».
Опис текстів семантичною мовою дав змогу виявити схожість різних текстових елементів. При семантичному описі персонажі казок називаються за їх функціями, тобто за діями, що змінюють перебіг подій казки; конкретні дії називаються більш загальними термінами. Рівень збігу сюжетів досить високий (І рівень ≈ 69%; ІІ ≈ 81%; ІІІ ≈ 91%). Порівнявши героїв та антиподів українських та індійських казок, бачимо, що більша половина з них збігається, а розбіжність відмічається лише у випадках, коли герої не відповідають місцевій традиції. У більшості таких випадків їх замінено на персонажів цього ж класу тварин, однак більш типових та прийнятних для місцевої фауни. Що ж до антиподів, то збіг персонажів становить ≈ 71,4 %.
Аналіз усіх казок поданий ще і в таблицях, які покращують сприйняття результатів дослідження та є унаочненням використаної методики. На нашу думку, використання таблиць є плідним при проведенні структурних досліджень, особливо, коли це порівняльні дослідження, у яких можна простежити відмінності досліджуваних структур.
Отже, встановлено високий рівень збігу сюжетів, мотивів, головних героїв та антиподів чотирнадцяти українських та десяти індійських казок.
Можна висунути гіпотезу, що сюжети цих чотирнадцяти українських казок є мандрівними. Мандрівний сюжет переходить з однієї країни до іншої, при цьому він може бути настільки стійким, що залишається майже незмінним, а його варіанти пристосовуються до сприймаючої культурної системи, аби далі функціонувати в ній. Фольклорні твори, зокрема казки, проходять складний шлях розвитку, переходячи усно від народу до народу, пристосовуючись до іншої традиції. Ми можемо припустити, що поширенню сприяла загальнолюдська цінність цих казок. Їх іноетнічність не відчувається, вони стали своїми, власними, органічно увійшли в нашу культуру.
Як виявлено дослідниками, сюжети казок «Панчатантри» є мандрівними. Протягом тисячоліть вони не втрачають єдності структури, набувають все нових та нових варіантів. Властиві окремим країнам розходження соціально-економічного ладу, побуту, культури, релігії залишають свій відбиток на них, але не змінюють їх повністю. Сюжети «Панчатантри» передаються «книжково» (письмово).
Ці сюжети, як було встановлено, подорожують зі Сходу на Захід і крізь століття і простори доходить до наших днів. Спочатку книга була перекладена пехлевійською мовою. Арабський та сірійський переклади були зроблені на основі того ж пехлевійського джерела. З арабської книгу переклали на давньоєврейську та грецьку, з давньоєврейської на латинську. Латинський переклад став, у свою чергу, основою для низки перекладів західноєвропейськими мовами, а грецький ­— для перекладу давньослов’янською. Європа познайомилася з «Панчатантрою» через арабську обробку книги, що була перекладена декількома європейськими мовами. Можливо, з давньослов’янського перекладу ці сюжети потрапили і до українських народних казок.
Але не зважаючи на те, що сюжети «Панчатантри» мандрівні, не можна виключати можливості збігу цих сюжетів, у результаті народної творчості, що розвивалася у подібних політичних соціально-економічних і культурно-побутових умовах кожної країни.
5. Проведення порівняльних досліджень із залученням інших дисциплін, таких як семіотика, лінгвістика, є ефективним і плідним.
Порівняльний метод дає гарні результати при проведенні фольклорних досліджень на матеріалі віддалених культур. Він сприяє розкриттю шляхів та характеру формування казкового епосу, впливу різноманітних культурних чинників та інонаціональних елементів на цей процес, а також вивченню особливостей засвоєння місцевою традицією мандрівних сюжетів.
Методика Б.Кербеліте ефективна, і можне служити основою для подальших розробок. Вона може застосовуватися не лише для опису структури та змісту текстів чарівних казок, але і для порівняння сюжетів казок про тварин. Отримані результати зокрема стають наочнішими та конкретнішими із використанням таблиць.
Отже, порівняльний структурно-семантичний аналіз є ефективним методом і може успішно застосовуватися до різних аспектів фольклористичних досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адоньева С. Б. Сказочный текст и традиционная культура. — СПб.: Изд-во СПб. университета, 2000.- 181 с.
2. Андреев Н. П. К характеристике украинского сказочного материала // Сергею Федоровичу Ольденбургу К 50-летию научно-общественной деятельности. 1882-1932: Сб. статей.- Л.: Изд. АН СССР, 1934. - С. 61-72.
3. Андреев Н. П. Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. — Л.: Изд. Государственного русского географического общества, 1929. —120с.
4. Андріївський О. Бібліографія літератури з українського фольклору. т1.-К.: ВУАН Етнограф.-фольклорна комісія, 1930, — 823 с.
5. Аникин В. П. Искусство психологического изображения в сказках о животных // Фольклор как искусство слова. Вып. 2. Психологическое изображение в русском народном поэтическом творчестве. — М.: Издательство Московского университета, 1969. — С.36-56.
6. Аникин В. П. Русская народная сказка: Пособие для учителя. — М.: Учпедгиз, 1959. —256 с.
7. Бабич Н. М. Стан збереження української народнопісенної епіки на території Донеччини (порівняльний аспект). Автореф. дис..к.ф.н.:10.01.07 / Львівський націонал. унів. ім. І. Франка. — Львів, 2001. — 19 с.
8. Байки в українській літературі ХVII- XVIII ст. / Розвідка, підготовка текстів та примітки В. І. Крекотня. — К.: АНУРСР, 1963. — 198 с.
9. Баландин А.И. Мифологическая школа в русской фольклористике. -М.: Наука, 1988. - 244 с.
10. Бараг Л. Г. Сюжетный репертуар восточнославянских сказок // Эпические жанры усного народного творчества. Ученые записки. Вып. 33. Серия филология. — Уфа, 1969, № 13 (17). — С.167-241.
11. Бахтина В. А. Эстетическая функция сказочной фантастики. Наблюдения над русской народной сказкой о животных. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1972. — 52 с.
12. Бібліографія українського народознавства: у 3 томах / упор. М.Мороз. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. — Т. 1: Фольклористика. — Книга І. — 497 с.
13. Білецький О. Франко й індійська література // Слово про великого каменяра. Т. 1. — К.: Держліт. видав., 1956. — 512 с.
14. Бобровъ В. Русскія народныя сказки о живитныхъ: Изслъдованіе.- Варшава: Типографія Варшавського учебнаго округа, 1909. — 151 с.
15. Боровский Я. Е. Мифологический мир древних киевлян. — К.: Наукова думка, 1982. — 103 с.
16. Брандис Е. От Эзопа до Джанни Родари. — М.: Просвещение, 1965. — 312с.
17. Бремон К. Бык-тайник (Трансформация одной африканской сказки) // Зарубежные исследования по семантике фольклора: Сб. статей. — М.: Наука, 1985. — С. 145 — 165.
18. Бремон К. Структурное изучение повествовательных текстов после В. Проппа // Семиотика: Антология / Сост. Д. С. Степанов Изд. 2-е, испр. и доп. — М.: Академический Проект; Екатеренбург: Деловая книга, 2001.-702с.
19. Брето К., Заньоли Н. Множественность смысла и иерархия подходов в анализе магрибской сказки // Зарубежные исследования по семиотике фольклора. Сборник статей. Составители Е.М.Мелетинский и С.Ю.Неклюдов. — М: Наука, 1985. — С. 167 -183.
20. Бріцина О. Доля і доба [про бібліографа Є.П.Кирилюка] // Слово і час. — 2002. — N 3. — С. 80-83.
21. Бріцина О. Про відмінність подібного: деякі особливості текстологічної проблематики у фольклористиці та літературознавстві // Слово і час. — 2003. — N 1. — С. 43-49.
22. Бріцина О. Структура та семантика казки: можливості методики дослідження // Народна творчість та етнографія. — 1992.- № 2.- С.89-90.
23. Бріцина О. Сучасні аспекти методики збирання народної прози // Нар. творчість та етнографія. — 2003. — N 3. — С. 24-34. — Бібліогр.: 19 назв.
24. Бріцина О. Фольклорна проза із зібрання П.Чубинського: Історичні здобутки і сучасні проблеми дослідження // Нар. творчість та етнографія. — 2004. — N 3. — С. 24-29. — Бібліогр.: с. 28-29.
25. Бріцина О. Ю. Казкова традиція і сучасність // Народна творчість та етнографія. — 1989. - № 5. — С. 72-74.
26. Бріцина О. Ю. Українська народна соціально-побутова казка. — К.: Наукова думка, 1989. — 152 с.
27. Бріцина О. Ю. Українська усна традиційна проза: питання текстології та виконавства. — К.: ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2006. — 400 с.
28. Бріцина О.Ю., Головаха І.Є. Прозовий фольклор села Плоске на Чернігівщині: Тексти та розвідки: Моногр. НАН України. Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського. — К., 2004. — 576 с.
29. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. — К.: Фірма «Довіра», 1992. — 414 с.
30. Бюлетень Етнографічної Комісії ВУАН. — 1930. —№14. — С.17 —30.
31. Ван Дейк Т. А. и Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХХІІІ. Когнитивные аспекты языка: Пер. с англ. / Сост., ред., вступ. Ст. В. В. Петрова и В.И.Герасимова. - М.: Прогресс, 1988.-320 с.
32. Василенок С. И. Об особенностях белорусских сказок. // Белорусские народные сказки. — М.: Гослитиздат, 1958. — 303 с.
33. Вахніна О. К. Пісенна культура польської діаспори в Україні. — К.: Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України, 2002. — 288 с. : іл. — Текст укр. та пол. мовами.
34. Ведерникова Н. М. Русская народная сказка. — М.: Наука, 1975. — 135 с.
35. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика./ АН СССР Отд-ние лит. и языка. —М., 1963. — 206 с.
36. Виноградова Л. Н. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян: Генезис и типология колядования. — М.: Наука, 1982. — 256 с.
37. Волков Р.М. Сказка — розыскания по сюжетосложению народной сказки. Т.1: Сказка великорусская, украинская и белорусская. — Одесса: Государственное издательство Украины, 1924. — 339 с.
38. Восточнославянский фольклор: Словарь науч. и нар. терминологии. / Редкол.: К. П. Кабашников (отв. ред.) и др. — Мн.: Навука і тэхніка, 1993. — 478 с.
39. Гаазе-Рапопорт М. Г. Поиск вариантов в сочинении сказок // ЗариповХ. Машинный поиск вариантов при моделировании творческого процесса. — М.: Наука, 1983. — С. 213- 223.
40. Гайдай М. М. Чехословацько-українські взаємини в сучасній фольклористиці. — К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1963. — 88 с.
41. Гайдай М. М., Шумада Н. С., Юзвенко В. А. Визвольний рух слов’ян у народній пісенній творчості (XVI — XIX ст.). — К.: Наукова думка, 1971.
42. Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. - К.: Либідь, 2001. — 488с.
43. Герой или збойник? Образ разбойника в фольклоре карпатского региона / Сост. Б. Путилов, В. Гашпарикова. — Будапешт: European Folklore Institute, 2002. — 457 c.
44. Гнатюк В. Народні байки. — Львів: Друкарні Наукового товариства імені Шевченка, 1918.— 176 с.
45. Гнатюк В. Українська народна словесність (В справі записів українського етнографічного матеріялу). — Відень: Накладом союзу визволення України, 1917. — 48 с.
46. Гнатюк В.Деякі уваги над байкою// В.М. Гнатюк Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наукова думка, 1966. — 247 с.
47. Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наукова думка, 1966. — 247 с.
48. Гоппал М. Семантична модель угорських вірувань про злого духа — лідерца. // Ethnography. — 1969. — LXXX. — С. 402-414.
49. Горалек К. Взаимосвязи в области славянской народной баллады. // Русский фольклор: народная поэзия славян. Вып. VIII. — М.-Л.: Изд. АН СССР, 1963. — 436 с.
50. Греймас А.- Ж. Структурная семантика: поиск метода: Пер. ЗиминойЛ. — М.: Академический проект, 2004. — 367с.
51. Греймас А. К теории интерпретации мифологического нарратива // Зарубежные исследования по семиотике фольклора. Сборник статей / Сост. Е.М. Мелетинский, С. Ю. Неклюдов. Пер. Т. В. Цивьян. — М.: Наука, 1985. — С.107 — 144.
52. Гринцер П. А. Древнеиндийская проза (обрамленная повесть). — М.: Изд. Восточной литературы, 1963. — 268 с.
53. Гринцер П.А. Древнеиндийский эпос (генезис и типология). - М.: Наука, 1974. - 419 с.
54. Грица С. Й. Функції словесної та музичної мови в ситуації міжетнічних контактів // Трансмісія фольклорної традиції. — К.- Тернопіль: Астон, 2002. — с. 51-67.
55. Грица С. Й., Корнієнко Н. М., Липова Т. В., Ляшенко І. Ф., НайденО.С. Українська художня культура: Навч. посібник для студ. вузів / І.Ф. Ляшенко (ред.). — К. : Либідь, 1996. — 415с.
56. Грица С.Й. Бібліографічний покажчик наукових праць / НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського / Г.А. Скрипник (відп.ред.), Л.Л. Юзефчик (упоряд.). — К., 2002. — 62c.
57. Грицай М.С., Бойко В.Г., Дунаєвська Л.Ф. Українська народно-поетична творчість / За ред. проф. М.С. Грицая. - К.: Вища школа, 1983. — 359 с.
58. Грушевський М. Вступне слово. Первісне громадянство та його пережитки на Україні // Науковий щорічник. 1926. Вип. 1-2. С. V.
59. Грушевський М. Історія української літератури. Т.1 Київ-Львів, 1923. — 360 с.
60. Давлетов К. С. Фольклор как вид искусства. — М.: Наука, 1966. — 366 с.
61. Дандис А. Структурная типология индейских сказок Северной Америки // Зарубежные исследования по семиотике фольклора. Сборник статей. — М: Наука, 1985. — С.184 -193.
62. Дашкевич Н.П. Вопрос о происхождении и развитии эпоса о животных по исследованиям последнего тридцатилетия. —К.: Изд-во Универс. известий, 1904. — 76с.
63. Дашкевич Н.П. Происхожденіе и развитіе эпоса о животныхъ // Университетские известия. — 1883. - № 5. — С. 153-177
64. Дей О. Іван Франко і народна творчість. — К.: Державне видавництво художньої літератури, 1955. — 299 с.
65. Джатаки / Составление, вступительная статья, примечания Б. Захарьина; стихи в переводе А. Голембы/.—М.: Художественная литература, 1979. — 350 с.
66. Джатаки: избранные рассказы о прошлых жизнях Будды.— СП.: МЭОО Возрождение” — Культурный центр «Уддияна»”, 2003. — 416 с.
67. Дмитренко М. Українська фольклористика другої половини ХІХ століття: школи, постаті, проблеми. — К.: Вид-во «Сталь», 2004. — 384с.
68. Дмитріевь Д. Изслъдованіе о происхожденіи и распространеніи европейскихь народныхъ сказокъ / Переводъ предисловія Эм. Коскэна къ его изданію сказокь, собранныхъ въ Лорренъ (Contes popoularies de Lorraine). — Кіевъ: Лит. науч. сборник, 1907. — 44 с.
69. Драгоманов М. Байка Богдана Хмельницького // Розвідки Мих. Драгоманова про українську народну словесність і писемність. / Збірник філологічної секції наукового товариства ім.Т.Шевченка. Т 2. — Львів, 1899.
70. Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці. -К.: Наукова думка, 1970, т. 1. -531с, т. 2. -595с.
71. Драгоманова М. Розвідки про українську народну словесність і писемність./Збірник філологічної секції наукового товариства ім.Т.Шевченка. Т. 1 . — Львів, 1899. — 260 с.
72. Дунаєвська Л. Ф. Поетика української героїчної казки // Вісник Київського університету. Серія філологія. — 1975. -№ 17. —С. 53-58.
73. Дунаєвська Л. Ф. Про поетику українських народних казок про тварин // Вісник Київського університету. Серія філологія. — 1976. -№ 18. —С.43-52.
74. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна проза (легенда, казка) — еволюція епічних традицій. - К.: Бібліотека українця, 1997. — 384 с.
75. Дунаєвська Л. Ф., Таланчук О. М. Про типологію російської та української народної казки (традиційні формули) // Братнє єднання літератур народів СРСР. — К.: Вища школа, 1982. — С. 91 — 98.
76. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. -К.: Видавництво при Київському державному університеті видавничого об’єднання Вища школа”, 1987. - 128 с.
77. Етнографічний вісник, кн. 10. — К., 1932.
78. Етнографічний вісник, кн. 2. -К., 1926, -175с.
79.