НАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ

brief description

Національна академія наук України
ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Демедюк Марина Валентинівна

УДК 398.21 (=161.2)

НАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ

10.01.07 – фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Сокіл Василь Васильович,
доктор філологічних наук, професор

Львів – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. УКРАЇНСЬКА НАРОДНА КАЗКА З ПОГЛЯДУ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОБУТНОСТІ ФОЛЬКЛОРУ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ 15
1.1. Візія національної специфіки у соціогуманітарних дослідженнях 16
1.2. Етнокультурна своєрідність у дискурсі фольклористичних студій…………………………………………………………………………….20
1.3. Осмислення національної самобутності у казкознавчих дослідженнях 29
РОЗДІЛ 2. СЮЖЕТНО-МОТИВНА ОСНОВА УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ КАЗОК 40
2.1. Особливості адаптації міжнародних сюжетів у національному казковому фонді 41
2.2. Відображення у народній казці характерних рис української ментальності 54
2.3. Відтворення духовної та матеріальної культури українців у народних казках 67
РОЗДІЛ 3. ПЕРСОНАЖНА СИСТЕМА КАЗКОВОГО ЕПОСУ УКРАЇНЦІВ 80
3.1. Образи тварин 82
3.2. Міфологічні персонажі 87
3.3. Християнські образи 95
3.4. Богатирі-добротворці 100
3.5. Жіночі персонажі 113
3.6. Іноетнічні образи 123
РОЗДІЛ 4. СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ 131
4.1. Традиційна формульність 132
4.2. Зображально-виражальні засоби та етикетні конструкції 145
ВИСНОВКИ 157
ДОДАТКИ 167

Список умовних скорочень до додактів А, Б, В……………….…………166
Додаток А 176
Додаток Б 192
Додаток В 199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 216

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема національної самобутності є однією з ключових у сучасних гуманітарних науках. Це надзвичайно показово для нашого часу, коли масштабні процеси економічної і політичної інтеграції розмивають етнокультурні кордони, створюючи як можливість нових культурних синтезів, так і певні руйнівні тенденції. Якраз тепер, коли світ переживає період всезагальної глобалізації, виникає потреба осмислення ролі нації у світовій культурі, зокрема і через аналіз її історичного минулого та духовних надбань, адже спільноти, що не пам’ятають своєї минувшини, мають небагато шансів чітко окреслити своє місце у майбутньому.
Українська народна казка – джерело народної мудрості, один із найпопулярніших жанрів усної словесності. Перебуваючи сьогодні головним чином у сфері дитячого фольклору, вона зберігає архаїчні елементи, водночас виховує ідеали краси, доброти, милосердя, засуджує жадібність, корисливість і нечесність. Це жанр, що органічно поєднує нашарування різних історичних епох (від витворів первісного сприйняття дійсності до символічного й філософського переосмислення), розробляє надзвичайно цікаві сюжети. Казкова проза віддзеркалює ступінь пізнання людиною світу і самої себе, що дозволяє говорити про специфіку національного самоусвідомлення етносу, динаміку розвитку мислення.
У світовій науці казковий текст неодноразово виступав об'єктом докладних студій структурного (В. Пропп [165], К. Леві-Стросс [124], А. Дандис [61]), історико-генетичного (Є. Мелетинський [135], В. Пропп [164]), лексичного (О. Масло [134]), синтаксичного (В. Борковський [25], Т. Вавринюк [31]), стилістичного (І. Разумова [173]) та культурологічного (И. Соборная [188], Н. Годзь [51]) характеру. На ґрунті дослідження казкового епосу сформувалися провідні фольклористично-літературознавчі школи: міфологічна (Т. Кун, брати В. Грімм і Я. Грімм, О. Афанасьєв, Ф. Буслаєв), компаративістична (Т. Бенфей, М. Мюллер, О. Веселовський), антропологічна (Е. Тайлор, А. Ланг).
Однак до окреслення національної своєрідності казкового наративу дослідники зверталися лише побіжно. До таких студій можна віднести розвідки В. Проппа [164], Є. Мелетинського [135], Е. Померанцевої [156; 157], С. Томпсона [244], Р. Лютца [243], М. Новікова [150; 151], І. Разумової [172]. Як окрему фольклористичну проблему розглянув національну специфіку білоруських народних казок у порівнянні з російськими та українськими Л. Бараг [11; 14], акцентуючи переважно на національному трактуванні спільних сюжетів.
В українській фольклористиці казка стала об’єктом поодиноких студій у руслі міфологічної і компаративістичної теорій уже в другій половині ХІХ ст. Вказаної проблематики частково торкалися П. Куліш [85], М. Драгоманов [74], І. Франко [208; 212], В. Гнатюк [48], М. Грушевський [56], І. Хланта [215], І. Березовський [22], В. Шабліовський [224]. Останніми десятиліттями питання набуває дедалі більшої актуальності у контексті дослідження жанрової системи національного фольклору у студіях О. Бріциної [27], Л. Дунаєвської [80], І. Денисюка [70], В. Сокола [189], В. Давидюка [60]. Однак об’єктом комплексного монографічного дослідження національна специфіка української казки так і не стала, зумовивши актуальність пропонованої дисертаційної роботи.
У дослідженні не ставимо за мету докладно зупинятися на питанні класифікації казкового епосу. Відзначимо лише, що розглядаємо народну казку як окремий фольклорний жанр, що становить сукупність прозових творів із виразним фантастичним елементом і настановою на вигадку. Послуговуємося класичним для української фольклористики розподілом народних казок на три різновиди: про тварин (включно із кумулятивними), чарівні (із сюжетами легендарного характеру) та соціально-побутові (не виокремлюючи новелістичних текстів).
Українська народна казка розглядається не відокремлено, а в зіставленні, з одного боку, із творами інших жанрів української усної традиції: насамперед з героїчним епосом, ліричною поезією, неказковою прозою, що дозволяє конкретніше окреслити своєрідність жанру в українському фольклорі; з іншого – з казковим епосом інших слов’янських народів, що дасть можливість простежити способи та рівні адаптації мандрівних сюжетів на національному ґрунті.
Увага до проблем національного самоусвідомлення і самовираження стимулює пошуки нових підходів до вивчення фольклорного тексту як вмістилища всього спектра національних конотацій. У зв’язку з цим постає проблема визначення критеріїв розуміння філософської категорії духу народу. У дисертаційній роботі будемо послуговуватися дефініцією національного духу, запропонованою С. Кримським, що досить повно та синтетично відображає поняття як «інтегральне виявлення духовних ресурсів ствердження нації як суб’єкта світової історії» [115, c. 553], що визначаються самосвідомістю народу, його світосприйняттям, віруваннями, ментальністю культури та соціальною пам’яттю традиції.
Зумовленість фольклорної культури, її складу, структури, функцій регіональними та локальними факторами соціоетнічного ґатунку незаперечна [171, с. 156]. Завдання дослідника фольклору – якомога ґрунтовніше та глибше осягнути таємниці фольклорного тексту, за допомогою наперед визначеної методики віднайти риси усної традиції певного етнокультурного середовища [141, c. 5]. Вихідним положенням дослідження вважаємо те, що у народних казках зафіксовано специфічний код національної культури, який є цілком зрозумілим лише для носіїв цієї культурної традиції.
Сучасні культурологи та етнолінгвісти звертаються до казкового тексту, застосовуючи історико-порівняльну методику, намагаються виокремити вказані культурні коди, аналізуючи казки неспоріднених народів: російські, німецькі, іспанські, єврейські та арабські казки. Актуальність дисертації полягає у комплексному підході до вивчення національної специфіки казкового епосу. Запропонована праця стосується виділення того своєрідного в українському казковому тексті, що відрізняє його від казкового епосу інших слов’янських етносів (насамперед білоруського та російського). Міждисциплінарний характер дослідження з перевагою фольклористичного підходу уможливлює повноту залучення текстового матеріалу.
Аналіз персонажної системи казки, зважаючи на національну специфіку, надзвичайно актуальний з огляду на центральне місце героя у казковій дії. Тут при врахуванні спорідненості казкових сюжетів різних народів виокремлюється та автентична складова фольклорного персонажа, що вирізняє його з-поміж казкових образів інших національних традицій. Підкреслюється зв’язок між героями народної казки та персонажами інших жанрів українського фольклору, міфологічної традиції. Звертається увага на трансформацію типових фольклорних героїв (козак, дівчина, циган, жид, москаль та ін.) у казковому контексті. Дослідження національних особливостей стилістики казки актуальне насамперед з огляду на збереженість казковою традицією символічних кодів народної культури та наявності у її складі загальнофольклорних поетичних прийомів та художніх засобів (постійні епітети та порівняння, загальні місця).
Власні польові матеріали, введені у дисертаційне дослідження, засвідчують побутування окремих сюжетів народних казок на українських теренах. Аналіз сучасних записів показує тяглість етнокультурної традиції на змістовому та формальному рівнях.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в Інституті народознавства НАН України в межах дослідження відділом фольклористики теми «Український фольклор і сучасні глобалізаційні процеси: Поетика» (шифр 3.3.4.18, державний реєстраційний номер – 0108U006653–PK; тема роботи затверджена вченою радою Інституту народознавства НАН України, протокол засідання № 3 від 26 лютого 2008 р.). У роботі на рівні досліджуваного матеріалу з’ясовано питання національної своєрідності української народної казки на сюжетно-мотивному, персонажному та стилістичному рівнях, а також за допомогою порівняння з іншими слов’янськими традиціями; проаналізовано адаптацію мандрівних сюжетів на національному ґрунті. Праця узгоджена з планами відділу, відповідає науковим засадам вивчення прозових жанрів, зокрема народної казки.
Об’єкт та джерельну базу пропонованого дослідження становлять науково вартісні тексти українських народних казок у записах відомих збирачів фольклору. Їх почерпнуто із фольклорних видань І. Рудченка, П. Куліша, П. Чубинського, М. Драгоманова, І. Манжури, І. Верхратського, Ж. Мошинської, С. Рокосовської, В. Гнатюка, О. Роздольського, О. Кольберга, М. Левченка, І. Лінтура, О. Ошуркевича та ін. У роботі використано власні польові записи дисертанта, зроблені впродовж 2005–2009 років у Старосамбірському районі Львівської області, Заліщицькому районі Тернопільської області, Кельменецькому районі Чернівецької області, Перечинському районі Закарпатської області.
Предмет дослідження – національна специфіка українських народних казок.
Мета дослідження – виявити національну своєрідність українських народних казок на сюжетно-мотивному, персонажному та стилістичному рівнях, виокремити найпоширеніші сюжети у національному казковому фонді, витлумачити семантику окремих мотивів та образів.
Реалізації поставленої мети потребує розв’язання низки завдань, пріоритетними серед яких є:
– простежити теоретичне осмислення національної специфіки казкового епосу у працях провідних українських та зарубіжних дослідників, з’ясувати сучасне смислове наповнення поняття «національна специфіка фольклору»;
– розкрити процес видозміни сюжетів та мотивів під впливом національного характеру та мовної картини світу народу;
– простежити еволюцію окремих мотивів, сюжетів та персонажів, їхню взаємодію з позафольклорними чинниками: народними віруваннями, історичними та соціально-побутовими реаліями;
– з’ясувати основні відмінності у характері персонажів українських казок у порівнянні з їхнім втіленням у творах інших слов’янських народів;
– охарактеризувати структурно-семантичні видозміни традиційних ініціальних, медіальних та фінальних формул;
– проаналізувати художньо-виражальні засоби та етикетні конструкції народної казки, показати їх генетичний зв’язок зі світоглядом українців та орнаментикою пісенних жанрів (героїчний епос, обрядова і необрядова поезія).
Теоретико-методологічним підґрунтям дисертації слугували концепції провідних українських та зарубіжних фольклористів: В. Гнатюка, М. Грушевського, І. Франка, О. Потебні, В. Давидюка, І. Денисюка, Л. Дунаєвської, О. Бріциної, В. Проппа, Л. Барага, М. Новікова, І. Крука, І. Разумової, К. Чистова, С. Неклюдова, Б. Путілова, О. Чернявської, С. Томпсона, Р. Лютца та ін.
Методика роботи підпорядкована завданням дисертації і має комплексний характер. Для дослідження національної специфіки української народної казки дисертант використовувала такі методи:
– структурно-типологічний, що дає змогу на підставі аналізу виокремити найпродуктивніші сюжети у казковому фонді українців, виявити їх внутрішні закономірності та розкрити глибинну семантику національних мотивів;
– структурно-семіотичний, що дозволяє розглядати твір як ціле, водночас розщеплюючи на частини, та виявити національну специфіку окремих структурних компонентів тексту, зокрема традиційної формульності;
– порівняльний, що дає змогу встановити структурні та семантичні паралелі українських народних казок із російськими та білоруськими, варіантами, а також окреслити основний спектр розбіжностей як на сюжетному, так і на персонажному рівнях;
– міждисциплінарний метод, що передбачає залучення до аналізу матеріалів інших наукових дисциплін: етнографії, етнолінгвістики, етнопсихології. Використання етнографічних та етнопсихологічних розробок дозволяє розкрити глибинну семантику окремих мотивів та їх походження, оскільки казка ввібрала елементи народних вірувань, світогляду та самосвідомості етносу. Дані етнолінгвістики допомагають з’ясувати особливості адаптації міжнародних сюжетів до національного мовного середовища;
– метод польових досліджень, що дає змогу виявити нові прозові зразки, з’ясувати особливості сучасного побутування та поширення традиційних казкових сюжетів.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:
– зроблено першу спробу комплексного дослідження національної специфіки української народної казки, яка аналітично охоплює усі жанрові різновиди цього пласту фольклорної прози;
– уперше простежено процес адаптації міжнародних сюжетів до етнопсихологічних констант носіїв уснословесної традиції, показано видозміни мотивів та сюжетних ходів народної казки під впливом традиційної матеріальної та духовної культури українців;
– проаналізовано частотність вживання сюжетів і мотивів казок про тварин, чарівних та соціально-побутових казок у порівнянні із аналогічними фольклорними творами білорусів та росіян; у додатках подано перелік сюжетів українських народних казок трьох жанрових різновидів, що не мають відповідників у російській та білоруській традиції;
– з’ясовано національні прикмети персонажної системи казкового епосу українців, що засвідчила спорідненість образів казкового епосу із персонажами інших прозових жанрів, також пісенної традиції українців;
– виявлено національні особливості українських народних казок на стилістичному рівні, що передбачає з’ясування семантичного наповнення традиційної формульності, аналіз художньо-виражальних засобів та етикетних конструкцій;
– у науковий обіг введено нові записи українських народних казок, зроблені на початку ХХІ століття, що дозволяє простежити тяглість етнокультурної традиції та зміни прозових текстів на ідейно-тематичному і структурно-семантичному рівнях.
Теоретичне значення дисертації. Проаналізований джерельний матеріал, отримані результати та висновки дослідження відкривають нові можливості у вивченні специфіки казкової прози та її жанрових різновидів, у вирішенні проблеми співвідношення національного та запозиченого у фольклорній традиції українців. Матеріали й висновки роботи сприяють розробленню цілісної концепції функціонування казки як національного жанру усної словесності та з’ясуванню критеріїв виокремлення її жанрових різновидів.
Практичне значення роботи. Положення та висновки дисертації можуть бути використані у дослідженні теорії фольклорних жанрів, зокрема казкової прози, а також у лекційних курсах із фольклористики та народознавства у школах і вищих навчальних закладах. Дисертаційне дослідження може стати основою для написання та видання монографії.
Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження обговорено на засіданнях відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України, апробовано на конференціях різних рівнів:
1) Всеукраїнська науково-практична конференція «Світові виміри української культури»: до 95-річчя від дня народження Григорія Нудьги (Львів, 30 січня 2008 р.) – доповідь «Національна специфіка української народної казки: до постановки питання»;
2) Наукові фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській (Київ, 14 травня 2008 р.), – доповідь «Національні ознаки українських народних казок у зібранні Івана Рудченка»;
3) ХХІІ Щорічна наукова франківська конференція «Твоєму генію мій скромний дар…»: до сторіччя видання Шевченкового «Кобзаря» за редакцією Івана Франка (Львів, 10 жовтня 2008 р.) – доповідь «Казковий наратив як виразник етносоціокультурної та етнорегіональної своєрідності українців (за матеріалами «Галицьких народних казок» в упорядкуванні І. Франка)»;
4) VІІ Міжнародна наукова конференція «Українська культура в історичному розвитку та державотворенні», присвячена 170-річчю від дня народження Павла Чубинського (Київ, 12–14 лютого 2009 р.) – доповідь «Національна своєрідність сюжетно-мотивної основи українських народних чарівних казок»;
5) V Всеукраїнська наукова конференція студентів та молодих вчених «Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації» (Тернопіль, грудень 2009 р.) – доповідь «Іноетнічні персонажі української народної казки: до питання національної специфіки фольклорного образу»;
6) VІІІ Всеукраїнська наукова конференція молодих учених-філологів «VIVAT ACADEMIA» (Львів, 15 квітня 2010 р.) – доповідь «Національна специфіка традиційної формульності українських народних казок».
Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях:
1. Демедюк М. Казковий наратив як виразник етносоціокультурної та етнорегіональної своєрідності українців (за матеріалами «Галицьких народних казок» в упорядкуванні Івана Франка) / Марина Демедюк // Українське літературознавство : зб. наук. пр. – Львів, 2010. – С. 204–211.
2. Демедюк М. Національна своєрідність сюжетно-мотивної основи українських народних чарівних казок / Марина Демедюк // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. / редкол. : Семенюк Г. Ф., Снитко О. С., Івановська О. П. та ін. – К., 2009. – Вип. 32. – С. 131–137.
3. Демедюк М. Національна специфіка персонажної системи українських народних казок: образ богатиря-добротворця / Марина Демедюк // Народознавчі зошити : двомісячник / гол. ред. Степан Павлюк. – Львів, 2009. – Зошит 1–2. – С. 167–174.
4. Демедюк М. Національна специфіка традиційної формульності українських народних казок / Марина Демедюк // Мандрівець : всеукраїнський науковий журнал. – Тернопіль, 2010. – № 2 (86). – С. 58–64.
5. Демедюк М. Національне в українських народних казках: до постановки питання / Марина Демедюк // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. / редкол. : Семенюк Г. Ф., Снитко О. С., Івановська О. П. та ін. – К., 2010. – Вип. 34.– С. 218–225.
6. Демедюк М. Національні прикмети українських народних казок у зібранні Івана Рудченка / Марина Демедюк // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. / редкол. : Семенюк Г. Ф., Снитко О. С., Івановська О. П. та ін. – К., 2009. – Вип. 31.– С. 150–156.
7. Демедюк М. Іноетнічні персонажі української народної казки: до питання національної специфіки фольклорного образу / Марина Демедюк // Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації : матеріали V Всеукраїнської наукової конференції. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. – Ч. 1. – С. 139–142.

bibliography

ВИСНОВКИ

Сучасні глобалізаційні тенденції, сприяючи утвердженню економічної стабільності у світі та соціальної мобільності громадян, становлять загрозу культурної уніфікації. Оскільки фольклор – це концентрація усього масиву фактів, семантики, образності, мови народу, дослідження його національної специфіки відкривають шлях до глибинних узагальнень та дають можливість констатувати внесок окремих етносів у розвиток світової культури. До актуальних проблем сучасної фольклористичної науки належить питання про ступінь національності етнокультурної традиції народу, вплив мандрівних елементів на структуру та семантику окремих фольклорних жанрів. Пропоноване дослідження – перша спроба узагальнюючої праці про національну специфіку української народної казки, що аналітично охоплює усі жанрові різновиди цього фольклорного прозового пласту.
У роботі зосереджено увагу на розумінні поняття «національна специфіка» у дискурсі соціогуманітарних наук. Історико-теоретичний огляд праць із соціології, культурології, етнолінгвістики (Е. Сміта, Л. Гачева, Ю. Чернявської, А. Вежбицької та ін.) дозволяє констатувати актуальність дослідження питання упродовж ХХ–ХХІ ст. У працях провідних українських та зарубіжних дослідників усної словесності (М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського, К. Чистова, Б. Путілова, І. Денисюка та ін.) проблема національної специфіки постулюється як вагома складова при вивченні поетики жанрів. Аналіз теоретичного осмислення етнокультурної самобутності народної казки дав змогу з’ясувати смислове наповнення поняття у казкознавстві. Дослідження Е. Померанцевої, Л. Барага, Р. Лютца, Л. Дунаєвської, І. Соборної засвідчили потребу комплексного вивчення проблеми. У роботі підкреслено, що національна специфіка жанру розглядається як сукупність виявів духу народу (його характеру, світогляду, морально-етичних цінностей), що втілюються на сюжетно-мотивному, персонажному та стилістичному рівнях.
Доведено, що українська народна казка на сюжетно-мотивному рівні має низку своєрідних рис, що виокремлюють її з масиву східнослов’янської казкової прози. Важливою прикметою вважаємо відсутність чітких меж між окремими жанровими різновидами, що спричинює дифузію персонажів та стилістичну однорідність українського казкового епосу. Встановлено спорідненість казки з іншими фольклорними жанрами українців (етіологічною та демонологічною легендою, народними оповіданнями, баладами та ліричною поезією), яка простежується на рівні сюжетів (цикл про мандрівки Христа, жениха-мерця), образів (дівчина, козак, Богородиця, чорт, русалка та ін.), стилістики (постійні епітети, порівняння, звертання, побажання, прокльони; вживання зменшено-пестливої лексики).
Аналіз покажчика казкових мотивів східнослов’янських казок, укладеного за матеріалами російського, білоруського та українського казкового фонду, уможливив констатацію як спільності казкової традиції східнослов’янських етносів, так і їхньої територіально-етнічної диференціації. Частотність вживання сюжетів і мотивів казок про тварин, чарівних та соціально-побутових казок у порівнянні із аналогічними фольклорними творами білорусів та росіян засвідчила самобутність національної казкової традиції українців. Так, щодо казок про тварин, то в українському фольклорі кількість сюжетів становить 336 – на противагу 119 у російській та 87 у білоруській усній традиції, з них 217 не мають аналогів у цих традиціях. Осередком найбільшої кількості сюжетів казок про тварин, нехарактерних для казкової традиції росіян та білорусів, є західноукраїнські землі: Опілля, Західне Поділля та Закарпаття, що пояснюється уважністю збирачів ХIХ – початку ХХ ст. (В. Гнатюка, І. Верхратського та ін.) до творів цього жанрового різновиду. Фіксації казок із Слобожанщини та Чернігівського Полісся засвідчили поширення вказаних сюжетів на всій етнічній території України.
Щодо сюжетно-мотивного фонду чарівних казок, то в українській фольклорній традиції наявні 187 сюжетів чарівних казок із 192, зафіксованих міжнародним покажчиком казкових сюжетів Аарне-Томпсона, 50 із них не мають відповідників у російській та білоруській традиції. Однак кількість власне героїчних сюжетів в українців суттєво менша, ніж у росіян та білорусів, а також південних слов’ян. Продуктивною є контамінація сюжету богатирського характеру із соціально-побутовими («Котигорошко» (СУС 312D) та «Важка робота» (СУС 1049) та ін.). Вважаємо це наслідком впливу національного світогляду, для якого характерний симбіоз героїчного та комічного начал. Поширеними є сюжетні типи про подвиги героя-малолітка – «Пастушок-силач» (СУС -300*) та демонологічний мотив «Жених-мрець» (СУС 365).
Найбільшу кількість сюжетів, невідомих російській та білоруській традиції, налічують соціально-побутові казки – 247 типів. Серед найвживаніших виокремлюється цикли про дівчину (жінку) та розбійників, обрання нареченого, господаря і робітника. Продуктивний також апокрифічний цикл про мандрівки Христа зі святими та мудрість Соломона. Встановлено, що поширені у слов’янській фольклорній традиції сюжети про зрадливих, лінивих та впертих дружин для українського казкового менш характерні. У наявних варіантах подекуди спостерігається заміна функціональних ролей чоловіка та дружини. Вказана закономірність спричинена визначальною роллю жінки у культурі українців.
Зауважимо, що наявність додатків із описом сюжетів українських народних казок трьох жанрових різновидів, що не мають відповідників у російській та білоруській традиції, дає можливість системного погляду на сюжетну різноманітність жанру у національній фольклорній системі.
У роботі вперше простежено процес адаптації мандрівних сюжетів до етнопсихологічних констант носіїв фольклорної традиції. З’ясовано, що, незважаючи на певну регіональну диференціацію жанру, у народних казках втілилися прикмети національного духу українців. Так, любов до землі, що викликає прагнення набути статусу заможного господаря, втілилася у мотиві важких завдань (докладний опис етапів землеробських робіт) та мотивації дій казкових героїв. Індивідуалізм українців у казках проявляється насамперед у стосунках персонажа із особами, вищими за соціальним статусом (царем, паном). Альтруїзм реалізується через дотримання правил гостинності, а також через змалювання покарання за їх порушення. Релігійність як відчуття внутрішнього єднання із Богом та синкретизм християнського і язичницького начал представлені у характері казкових персонажів, в окремих епізодах сюжетної дії: прохання про допомогу Бога чи святого, спорудження хати за сім днів, молотіння жита Богом та святими. Національний ідеал родини з визначальною роллю жінки-матері та ієрархією стосунків між дітьми спричинив видозміну окремих елементів казкової дії, зокрема мотивацію від’їзду героя, вибору подружньої пари та ін.
Залучення етнологічних розробок дало можливість показати трансформацію мотивів та сюжетних ходів народної казки під впливом традиційної матеріальної та духовної культури українців. Елементи народних вірувань стали органічною частиною сюжету, замінюючи незрозумілі оповідачам казкові епізоди. Так, у казковому тексті з’являється наслана відьмою чи чортом жаба як причини хвороби героїні, мак як оберіг від нечистої сили, вишитий рушник – ідентифікатор героя та магічний засіб позбавлення від прокляття.
Підкреслено, що українські традиції шанобливого ставлення до сонця та місяця відтворилися у вигляді низки пересторог, наслідки порушення яких презентуються у вигляді вставних епізодів, сцен зустрічі героя з покараними за недотримання цих норм. Важкі завдання репрезентують увесь цикл найпоширеніших сільськогосподарських робіт, жіночих та чоловічих занять і промислів українців (вишивання, ткацтво, косарство, чумацтво). Національної своєрідності казковим текстам надає зображення вбрання героїв. Хоча у творах цього жанру відсутній докладний опис зовнішності персонажів, вишита сорочка, хустка, запаска, плахта, кожух неодмінно згадуються при змалюванні героя чи героїні казки. З’ясовано, що наявність традиційних українських страв (вареники, галушки, борщ, паляниці) свідчить про активну адаптацію казкових сюжетів, їх зв’язок із побутовою культурою народу.
У дисертації з’ясовано національну специфіку персонажної системи, оскільки особливістю жанру є зосередження казкової дії навколо героя. З’ясування етнокультурних прикмет персонажів народної казки засвідчило спорідненість образів казкового епосу із героями інших прозових жанрів, а також пісенної традиції українців, яка виявляється в описі зовнішності, характеру, психологічного стану персонажів.
Доведено, що міфологічні персонажі, властиві слов’янському казковому епосові, на українському ґрунті зазнають суттєвої трансформації через видозміну зовнішності та характеру героїв: Змій, Кощій та Яга втрачають епічний характер завдяки вкрапленню комічних епізодів (Змій такий сердитий, що «піна з рота котиться», у Яги – хата на курячій ніжці, підперта очеретиною, тощо). З’ясовано, що важливою рисою українського казкового епосу є функціональна взаємозамінність персонажів-злотворців. Так, казкарі часто довільно називають героя Змієм чи Кощієм, не усвідомлюючи різниці між ними. У казковій традиції інших слов’янських етносів злотворець чітко закріплений за певною групою сюжетів. Національна своєрідність виявляється і в ототожненні основних міфологічних антагоністів героя із образом чорта (Біди) чи розбійника (опришка). Добротворці-помічники втілили прагнення народу полегшити умови праці, віру у можливість підкорення сил природи. Встановлено, що національна самобутність таких героїв проявляється головним чином у їх іменах, утворених словоскладанням, що є рисою української антропонімії (Вернидуб, Перевернигора, Крутивус).
Спорідненість казкової прози та легендарної традиції спричинила можливість дифузії персонажної системи. Завдяки цьому християнські образи (Бог, Ісус Христос, святі Петро, Павло, Юрій, Миколай, Понеділок, Середа, П’ятниця) замінюють традиційних міфологічних помічників (Ягу, Змія). Образи Бога та святих позбавляються канонічного трактування, зображуючись казковою традицією як мудрі старці чи подорожні. Десакралізація через залучення до сільськогосподарських робіт та гумористичне зображення біблійних героїв споріднюють народну казку із українською етіологічною легендою.
Образи тварин, репрезентуючи здебільшого слов’янський зоологічний ареал, також зазнають «націоналізації». Відсутність у тварин-помічників (коня, вовка) імен міфологічного характеру визнаємо рисою етнокультурної специфіки української казки. Поширеність образу вола та бичка, що часто замінюють коня-помічника, цілком виправдане з огляду на використання цих тварин на сільськогосподарських роботах та в промислах українців. Своєрідністю національної казкової традиції вважаємо низку сюжетів, у яких поряд із лисицею виступає її чоловічий аналог – лис, що часто набуває комічного характеру (трікстер-невдаха). Наявність групи екзотичних зоообразів (лев, тигр, слон), що замінюють «етнічних» хижаків (вовка, ведмедя), урізноманітнює персонажний арсенал казок про тварин, надаючи нового звучання традиційним сюжетам.
Яскраві національні прикмети віднайдено і в образі головного героя казки. Богатир-добротворець репрезентує ідеальний тип воїна, що сформувався в українській світоглядній системі та отримав класичне втілення у творах героїчного епосу та народних переказах. Це фізично сильний персонаж, із здатністю до надприродніх дій – характерництва. Етнорепрезентативним є мотив побратимства героя із помічниками-добротворцями. Відсутність суто епічного зображення персонажів-добротворців в українських народних казках і поєднання в їхньому характері героїчних та комічних елементів відрізняє українського богатиря від аналогічних героїв казок богатирського змісту інших слов’янських народів (росіян, білорусів, болгар). На етнокультурну специфіку персонажа вказують його номінації в казкових текстах – козак, а також національні варіанти власних імен: Котигорошко, Сученко, Сукевич, Медведюк та ін. Стійким в українській казковій традиції виявився образ Котигорошка, який поряд із класичними сюжетами про змієборство функціонує у низці інших, виявляючи себе і як культурний герой. Богатир Сученко, поєднуючи фізичну силу, хитрість та здатність до перевтілення у тварин, споріднений із образами козака-характерника в історико-героїчних переказах. Селянський тип українця репрезентує соціально знедолений герой народної казки, при зображенні якого підкреслюються його високі моральні якості та працьовитість.
У дисертації доведено наявність в українських народних казках усіх основних типів жіночих персонажів: дівчина, дружина, баба, Богородиця. З’ясовано, що казкова героїня не втрачає прикмет, властивих простій селянській дівчині, незважаючи на чудесне походження чи високий соціальний статус. Ідеальний тип дівчини будується не лише за допомогою означення її фізичної краси (високого зросту, чорноока, чорноброва, з довгими косами та ін.), а й через констатацію її високих моральних якостей (людяність, вірність), розуму (у значенні вродженої кмітливості) та працьовитості. Жінка-дружина в українській народній казці зображена вірною супутницею героя, доброю господинею, мудрою порадницею. Образ баби співзвучний національній світоглядній системі: сварлива жінка, здатна кмітливістю та вигадливістю перевершити самого чорта. Наявність у народних казках образів демонологічного характеру (русалка, відьма) вкотре доводить тісний міжжанровий зв’язок в українській фольклорній традиції. Поява образу Богородиці як помічника героя у казковому тексті свідчить про глибоку закоріненість образу Матері Божої в українській культурі.
Іноетнічні персонажі – одні з найяскравіших героїв народної казки, через ставлення до яких кристалізуються риси національного характеру українців. Поява москаля, жида та цигана у соціально-побутовій казці цілком закономірна, адже через протистояння «свій–чужий» приходило усвідомлення власної самобутності. Широка репрезентованість саме представників цих трьох етносів у казковому наративі пояснюється тим, що контакти українців з росіянами, євреями та циганами були тісніші, ніж з представниками інших етносів. З’ясонано, що з-поміж трьох іноетнічних персонажів найпозитивнішу конотацію отримує циган. Оповідачі співчувають бідності героя, а тому його шахрайство прирівнюється до витівок спритного наймита і сприймається як вигадливий жарт, не оцінюючись негативно. Образ єврея отримав двояку інтерпретацію. У низці сюжетів «жиди» виступають у ролі казкових шахраїв, викрадаючи у селянина подаровані Богом, Вітром чи святими чудесні предмети, продаючи неякісну горілку. У циклі про так званих «пошехонців» найчастіше образ дурня закріпився за особами єврейської національності. Встановлено, що негативну оцінку отримує в українській народній казці москаль. Це виявляється і в чималій кількості паремій, за допомогою яких оповідач налаштовує слухачів до сприйняття героя («Москаль як не вкраде, то йому й дихать важко» та ін.). Виконуючи функцію казкового шахрая, цей іноетнічний герой з однаковим умінням перемудровує і звичайного селянина, і чорта, та навіть Смерть, Бога і святого Петра чи Павла.
У роботі виявлено яскраві національні особливості українських народних казок на стилістичному рівні. Аналіз традиційних ініціальних, медіальних та фінальних формул підтверджує існування в українській казковій традиції як окремих унікальних семантичних варіантів постійних стереотипних елементів (перенесення оповідача в реальний світ за допомогою води чи пострілу з гармати), так і видозмін на українському ґрунті традиційних структурних схем, за якими побудована традиційна формульність (насичення стійких конструкцій рисами національного побуту, наявність етнічної топоніміки). Національною своєрідністю цих стійких елементів стилістики вважаємо довільне використання традиційних формул у казках різних тематичних груп та відсутність чіткого місця розташування медіальних формул у казковому тексті. Доведено, що використання моральних сентенцій як фінальної формули властиве лише українській народній казці.
Встановлено, що етнокультурну самобутність народної казки репрезентують і художньо-виражальні засоби. Поряд із загальнослов’янськими постійними епітетами, що використовуються у творах цього жанру (золотий, мідний, срібний), у казковому епосі українців трапляються і власне національні варіанти, привнесені із пісенного фольклору (зелений гай, чисте поле), що доводить тісну спорідненість пісенних та прозових жанрів в українській усній словесності. Для увиразнення оповіді в українській казковій традиції використовується поєднання кількох традиційних епітетів, характерне для пісенності та замовлювально-заклинальної поезії («за бистриї води, за крутиї гори» та ін.).
З’ясовано, що національна специфіка жанру реалізується і через використання традиційних порівнянь. В українських народних казках найпродуктивнішими виявилися зіставлення героїв із небесними світилами («красна, як сонце, панна»), а також представниками фауни, що виражають мужність та благородство («сини, як соколи»). Характерними для української народної казки є порівняння, що отримали функцію ідіом побутової розмовної мови, частково втративши чуттєвий зміст («самісінька, як палець», «дочка, як маківочка»).
На особливу увагу заслуговує побутовий гумор в українських народних казках. Саме елементи сміхової культури українців, вплітаючись у казковий текст, позбавляють останній надмірної епічності та піднесеності. З’ясовано, що завдяки використанню побутової лексики для передачі традиційних мотивів українська народна казка, зокрема сюжети богатирського змісту, стилістично вирізняється на фоні інших слов’янських. Наявність народних побажань, привітань, прокльонів із образами міфологічного характеру, органічно поєднаних з комічними елементами, свідчить про глибинний зв’язок української казки із національною міфологічною традицією. У варіантних формах звертань, наявних у текстах народних казок, відображені культурні цінності народу та його ментальні риси («кумонько-голубонько», «сини мої, соколи мої», «дівчино-рибонько» тощо).
Зважаючи на усе зазначене, важливо усвідомлювати, що казка – специфічний жанр, що органічно поєднує загальносвітові сюжети з елементами національного світогляду, здатний відгукуватись на віяння часу. Це мініатюрна модель культури тієї етнічної спільноти, яка її витворила. В українських народних казках відображено як історію народу, так і його уявлення про загальнолюдські цінності, звичаї, характер діяльності, прагнення, ідеали, відчутний національний колорит зображальних засобів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алиева А. Поэтика и стиль волшебных сказок адыгских народов / Алла Алиева. – М. : Наука, 1986. – 276 c.
2. Аминова А. А. Аксиологические особенности концепта «женщина» в русском, английском и татарском языках / А. А. Аминова, А. Н. Махмутова // Сопоставительная филология и полилингвизм : сб. науч. тр. / [под. общ. ред. А. А. Аминовой, Н. А. Андрамовой]. – Казань, 2003. – С. 19–26.
3. Аникин В. П. Теория фольклора : курс лекций / В. П. Аникин. – М., 1996. – 408 с.
4. Аникин В. П. Фольклор как часть древнерусской культуры (некоторые первоочередные аспекты изучения) / В. П. Аникин // Древняя Русь : вопросы медиевистики. – М., 2000. – № 1. – С. 51–60.
5. Антонович В. Три національні типи народні / Володимир Антонович // Павлюк С. Етногенеза українців: спроба теоретичної конструкції : монографія / Степан Павлюк. – Львів, 2006. – С. 213–224. – (Препринт / НАН України, Ін-т народознавства).
6. Архів Інституту народознавства НАН України, Ф. 1, оп. 2, од. зб. 512. – 96 арк.
7. Байбурин А. К. «Строительная жертва» и связанные с нею ритуальные символы у восточных славян / А. К. Байбурин // Проблемы славянской этнографии: к 100-летию со дня рождения чл.-кор. АН СССР Д. К. Зеленина / [oтв. ред. : А. К. Байбурин, К. В. Чистов]. – Ленинград : Наука, 1979. – С. 154–162.
8. Балушок В. Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян / В. Г. Балушок. – Львів ; Нью-Йорк : Вид-во М. П. Коць, 1998. – 216 с. ; іл.
9. Бараг Л. Г. «Асілкі» белорусских сказок и преданий (к вопросу о формировании восточнославянского эпоса) / Л. Г. Бараг // Русский фольклор. – М., 1963. – Вып. 8. – С. 36–43.
10. Бараг Л. Г. Взаимосвязи и национальное своеобразие восточнославянских народных сказок : автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра ист. наук : спец. 576 «Этнография» / Л. Г. Бараг. – М., 1968. – 43 с.
11. Бараг Л. Г. Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. (Главы исследования) / Лев Бараг // Эпические жанры устного народного творчества. – Уфа : Изд-во Башкирского гос. ун-та, 1969. — С. 75—290.
12. Бараг Л. Г. О межнациональном в сказках восточнославянских народов / Лев Бараг // Фольклор народов РСФСР : межвуз. науч. сб. – Уфа, 1974. – Вып. 1. – С. 69–80.
13. Бараг Л. Г. О традиционной стилистической форме белорусских сказок и ее изменениях / Лев Бараг // О традициях и новаторстве в литературе и устном народном творчестве. – Уфа, 1964. – Вып. 17. – С. 201—232.
14. Бараг Л. Г. Об особенностях украинской сказочной героики сравнительно с белорусской и русской / Лев Бараг // Русский фольклор: Исторические связи в славянском фольклоре. – М. : Наука, 1968. – Вып. 11. – С. 159–176.
15. Бараг Л. Г. Традиционное и новое в художественной лексике волшебной белорусской сказки / Лев Бараг // О традициях и новаторстве в литературе и устном народном творчестве. – Уфа, 1978. – Вып. 21. – С. 37–41.
16. Бартмінський Є. Народні колядки апокрифічного змісту / Єжи Бартмінський // Фольклористичні зошити. – Луцьк, 1999. – Вип. 2. – С. 11–29.
17. Бахтина В. А. Обрядность сказочная / В. А. Бахтина // Восточнославянский фольклор : слов. научн. и народн. терминологии. – Минск : Наука и техника, 1993. – С. 170–172.
18. Беларускія народныя казкі / [са зборнікаў Е. Р. Раманова]. – Мінск, 1962. – 340 с.
19. Белова О. В. Этнические стереотипы по данным языка и народной культуры славян (этнолингвистическое исследование) : автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра филол. наук : спец. 10.02.03 «Славянские языки (западные и южные)» [Електронний ресурс] / О. В. Белова. – М., 2006. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ruthenia.ru/folklore/belova10.htm.
20. Белова О. «Мы жилы по соседству»: этнокультурные стереотипы и живая традиция / Ольга Белова // Антропологический форум. – СПб., 2004. – № 1. – С. 230–237.
21. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма / Н. А. Бердяев / Репринтное воспроизведение издания YMCA-PRESS, 1955 г. – М. : Наука, 1990. – 224 с.
22. Березовський І. Українська казка і східнослов’янська народна оповідальна традиція / І. Березовський // Народна творчість та етнографія. – К., 1974. – № 5. – С. 38–43.
23. Бодянский И. О. О народной поэзии славянских племен (рассуждение на степень магистра философского факультета первого отделения, кандидата Московского университета Иосифа Бодянского) / И. О. Бодянский. – М., 1837. – 154 с.
24. Болгарские народные сказки / [пер. с болг. М. Княгиной-Кондратьевой]. – М. : Художественная литература, 1953. – 271 с.
25. Борковский В. И. Синтаксис сказок: русско-белорусские параллели / В. И. Борковский. – М. : Наука, 1981. – 235 с.
26. Бріцина О. Традиційні персонажі української народної казки / Олександра Бріцина // Народна творчість та етнографія. – К., 1983. – Вип. 1. – С. 28–36.
27. Бріцина О. Українська народна соціально-побутова казка (Специфіка та функціонування) / Олександра Бріцина – К. : Наукова думка, 1989. – 150 с. – (АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського).
28. Бріцина О. Українська усна традиційна проза: питання текстології та виконавства : монографія / Олександра Бріцина. – К., 2006. – 395 с. – (Препринт / НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського).
29. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: космогонічні українські народні погляди та вірування / Георгій Булашев ; [пер. з рос. Ю. Буряка]. – К. : Фірма «Довіра», 1992. – 414 с. – (Серія «Відродження»).
30. Буряк В. Українська фольклорна свідомість: генетично-формотворчий дискурс / Володимир Буряк // Література. Фольклор. Проблеми поетики : [зб. наук. пр. / редкол. : Семенюк Г. Ф., Снитко О. С., Івановська О. П. та ін.] – К., 2009. – Вип. 31. – С. 92–99.
31. Вавринюк Т. П. Конструкції з прямою мовою в структурі української народної казки : автореф. дис. на здобут. наук. ступ. канд. філол. наук : спец 10.02.01 «Українська мова» / Тетяна Вавринюк. – Дніпропетровськ, 1997. – 18 с.
32. Валенцова М. М. Мусор / М. М. Валенцова, Л. Н. Виноградова // Славянские древности : этнолингв. слов. : в 5 т. / [под ред. Н. И. Толстого]. – М. : Международные отношения, 2004. – Т. 3 : К–П. – С. 337–340.
33. Валенцова М. М. Полотенце / М. М. Валенцова, Е. С. Узёнева // Славянские древности : этнолингв. слов. : в 5 т. / [под pед. О. Беловой]. – М. : Международные отношения, 2009. – Т. 4 : П–С. – С. 147–150.
34. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / Анна Вежбицкая / [пер. с англ. ; oтв. ред. М. А. Кронгауз ; вступ. ст. Е. В. Палчевой. – М. : Pvcские словари, 1996. – 416 с.
35. Вертій О. Народні джерела національної самобутності української літератури 70–90-х років ХІХ століття / О. Вертій. – Суми : Собор, 2004. – 486 с.
36. Виноградова Л. Н. Вода / Л. Н. Виноградова // Славянские древности : этнолингв. cлов. : в 5 т. / [под ред. Н. И. Толстого]. – М. : Международные отношения, 1995. – Т. 1 : А–Г. – С. 387–390.
37. Галайчук В. Мак в обрядовості та віруваннях / Володимир Галайчук // Мала енциклопедія українського народознавства / [за ред. чл.-кор. НАН України, д-ра іст. наук, проф. С. Павлюка]. – Львів : Інститут народознавства НАН України, 2007. – С. 320–321.
38. Галайчук В. Особливості побутування і прикметні структурно-семантичні риси середньополіських замовлянь хвороб (на матеріалі текстів з Олевського району Житомирської області) / Володимир Галайчук // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – Вип. 31. – С. 113–131.
39. Галицькі народні казки [в Берлині пов. Бродського із уст народа списав О. Роздольський. Впоряд. і порівняння додав І. Франко] // Етнографічний збірник : у 40 т. – Львів, 1895. – Т. 1. – VIІІ + 188 с. ; іл.
40. Галицькі народні казки [в Берлині пов. Бродського із уст народа списав О. Роздольський. Впоряд. і порівняння додав І. Франко] // Етнографічний збірник : у 40 т. – Львів, 1899. – Т. 7. – 9 + 168 с.
41. Галицькі народні новелі / [зібрав О. Роздольський] // Етнографічний збірник. – Львів, 1900. –Т.8. – ІХ + 160 с.
42. Галицько-руські народні легенди : у 2 т. Т.1. / зібрав В. Гнатюк // Етнографічний збірник : у 40 т. – Львів, 1902. – Т.12. – ХІ + 215 с.
43. Гарасим Я. Категоріальна опозиція «універсальне/національне» в етноестетичних вимірах / Ярослав Гарасим // Вісник Львівського університету. Серія : Журналістика. – Львів, 2007. – Вип. 31. –
С. 131–139.
44. Гарасим Я. Культурно-історична школа в українській фольклористиці / Ярослав Гарасим. – Львів : ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – 142 с.
45. Гачев Г. Д. Национальные образы мира: Космо, Психо, Логос / Георгий Гачев. – М. : Советский. писатель, 1988. – 480 с.
46. Глушко М. С. Віл у різдвяно-новорічній обрядовості українців: реконструкція первісного образу та історичного змісту / М. С. Глушко // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2000. – Вип. 35–36. – С. 399–425.
47. Глушко М. С. Генезис тваринного запрягу в Україні (культурно-історична проблема) : автореф. дис. на здобут. наук. ступ. д-ра іст. наук : спец. 07.00.05 «Етнологія» / М. С. Глушко. – Львів, 2004. – 32 с. – (НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, Ін-т народознавства).
48. Гнатюк В. Деякі уваги над байкою // Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість / Володимир Гнатюк. – К., 1966. – С. 173–197.
49. Гнатюк В. М. Казки Закарпаття / Володимир Гнатюк / [упорядкув., підготов. текстів, вступ. ст., прим. та слов. І. В. Хланти]. – Ужгород : Карпати, 2001. – 382 с.
50. Гнатюк В. Ткацтво в Східній Галичині / Володимир Гнатюк // Матеріали до української етнології. – Львів, 1900. – Т. 3. – С. 23–27.
51. Годзь Н. Б. Культурні стереотипи в українській народній казці : автореф. дис. на здобут. наук. ступ. канд. філософ. наук : спец. 09.00.04 «Філософська антропологія, філософія культури» / Н. Б. Годзь. – Х., 2004. – 19 с.
52. Голобородько В. «Національний колорит» чи національний зміст казкового наративу / В. Голобородько // Кур’єр Кривбасу. – Кривий Ріг, 2007. – № 114–115. – С. 298–312.
53. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців: когнітивна антропологія / Марина Гримич. – К., 2000. – 380 с.
54. Гринченко Б. Д. Из уст народа : малорусские рассказы, сказки и пр. / Б. Д. Гринченко. – Чернигов, 1901. – 501 с.
55. Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях / Б. Д. Гринченко. – Чернигов, 1897. – Вып. 1–2. – 390 с.
56. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / Михайло Грушевський. – К. : Либідь, 1993. – Т. 1. – 392 с.
57. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / Михайло Грушевський. – К. : Либідь, 1994. – Т. 4, кн. 2. – 320 с.
58. Грысык Н. Е. К представлениям о человеке и животном (по севернорусским верованиям и сказке) / Н. Е. Грысык, И. А. Разумова // Фольклористика Карелии. – Петрозаводск, 1991. – С. 46–60.
59. Гура А. В. Лягушка / А. В. Гура // Славянские древности : этнолингв. слов. : в 5 т. / [под ред. Н. И. Толстого]. – М. : Международные отношения, 2004. – Т. 3 : К–П. – С. 164.
60. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору / Віктор Давидюк. – Луцьк : Вежа, 1997. – 299 с.
61. Дандис А. Від етичних до емічних одиниць у структурному дослідженні казок / A. Дандис // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1995. – Т. 230 : Праці Секції етнографії та фольклористики. – С. 271–284.
62. Дей І. О. З фольклористичної спадщини Івана Франка : недрукована передмова до збірки прислів’їв / Олексій Дей // Народна творчість та етнографія. – К., 1963. – № 2. – С. 94–96.
63. Демедюк М. Іноетнічні персонажі української народної казки: до питання національної специфіки фольклорного образу / Марина Демедюк // Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації: матеріали V Всеукр. наук. конф. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. – Ч. 1 : Педагогіка, психологія, мовознавство. – С. 139–142.
64. Демедюк М. Казковий наратив як виразник етносоціокультурної та етнорегіональної своєрідності українців (за матеріалами «Галицьких народних казок» в упорядкуванні Івана Франка) / Марина Демедюк // Українське літературознавство : [зб. наук. пр.]. – Львів, 2010. – С. 204–211.
65. Демедюк М. Національна своєрідність сюжетно-мотивної основи українських народних казок / Марина Демедюк // Література. Фольклор. Проблеми поетики : [зб. наук. пр. / редкол. : Семенюк Г. Ф., Снитко О. С., Івановська О. П. та ін.]. – К., 2009. – Вип. 32. – С. 131–137.
66. Демедюк М. Національна специфіка персонажної системи українських народних казок: образ богатиря-добротворця / Марина Демедюк // Народознавчі зошити : двомісячник / гол. ред. Степан Павлюк. – Львів, 2009. – С. 167–174.
67. Демедюк М. Національна специфіка традиційної формульності українських народних казок / Марина Демедюк // Мандрівець : всеукр. наук. журнал. – Тернопіль, 2010. – № 2 (86). – С. 58–64.
68. Демедюк М. Національне в українських народних казках : до постановки питання / Марина Демедюк // Література. Фольклор. Проблеми поетики : [зб. наук. пр. / редкол. : Семенюк Г. Ф., Снитко О. С., Івановська О. П. та ін.]. – К., 2010. – Вип. 34.– С. 218–225.
69. Демедюк М. Національні прикмети українських народних казок у зібранні Івана Рудченка / Марина Демедюк // Література. Фольклор. Проблеми поетики : [зб. наук. пр. / редкол. : Семенюк Г. Ф., Снитко О. С., Івановська О. П. та ін.]. – К., 2009. – Вип. 31.– С. 150–156.
70. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору (матеріали до лекції) / Іван Денисюк // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Львів, 2003. – Вип. 31. – С. 3–22.
71. Денисюк І. Фольклористичні концепції М. Грушевського та І. Франка / Іван Денисюк // М. Грушевський і Західна Україна : доп. і повідомл. наук. конф., (м. Львів, 26–28 жовт. 1994 р.). – Львів, 1995. – С. 229–233.
72. Дикарєв М. Чорноморські народні казки й анекдоти / Митрофан Дикарєв // Етнографічний збірник. – Львів, 1896. – Т. 2. – С. 1–54.
73. Довнар-Запольский М. В. Белорусы : этнограф. очерк // Довнар-Запольский М. В. Исследования и статьи / М. В. Довнар-Запольский. – К., 1909. – Т. 1 : Этнография и социология, обычное право, статистика, белорусская письменность – С. 257–317.
74. Драгоманов М. Народня белетристика / Михайло Драгоманов // Розвідки М. Драгоманова про українську народну словесність і письменство / зладив М. Павлик. – Львів : Накладом Наукового тов-ва ім. Т. Шевченка, 1906. – Т. 3. – С. 338–353.
75. Драгоманов М. Політико-социяльні думки в нових піснях українського (малоруського) народу / Михайло Драгоманов // Розвідки Михайла Драгоманова про українськоку народну словесність і письменство / зладив М. Павлик. – Львів : Накладом Наукового тов-ва ім. Т. Шевченка, 1900. – Т. 2. – С. 59–96.
76. Драгоманов М. Славянські оповідання про пожертвування власної дитини / Михайло Драгоманов // Розвідки Михайла Драгоманова про українськоку народну словесність і письменство / зладив М. Павлик. – Львів : Накладом Наукового тов-ва ім. Т. Шевченка, 1900. – Т. 2. – С. 149–183.
77. Драгоманов М. Слов’янські переробки Едіпової історії / Михайло Драгоманов // Розвідки М. Драгоманова про українську народну словесність і письменство / зладив М. Павлик. – Львів : Накладом Наукового тов-ва ім. Т. Шевченка, 1899. – Т. 1. – С. 1–116.
78. Драгоманов М. Фатальна вдова (карно-психологічна тема в українській народній пісні) / Михайло Драгоманов // Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство / зладив М. Павлик. – Львів : Накладом Наукового тов-ва ім. Т. Шевченка, 1900. – Т. 2. – С. 182–196.
79. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна казка / Лідія Дунаєвська. – К. : Вища школа, 1989. – 127 с.
80. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна проза (легенда, казка): еволюція епічних традицій / Лідія Дунаєвська. – К., 1997. – 382 с.
81. Етнографічні матеріали з Угорської Руси. Том V: Казки з Бачки / зібрав Володимир Гнатюк // Етнографічний збірник. – Львів, 1910. – Т. 29. – 318 с.
82. Етнографічні матеріали з Угорської Руси. Т. ІІ: Казки, байки, оповідання про історичні особи, анекдоти / зібрав В. Гнатюк // Етнографічний збірник. – Львів, 1898. – Т. 4. – VІІІ + 254 с.
83. Єфремов С. Історія українського письменства / Сергій Єфремов // Українське літературознавство / [фотопередрук зі вступ. ст. О. Горбача]. – Мюнхен, 1989. – 447 с.
84. Зайченко О. С. Українська народна апокрифічна легенда: проблема розвитку і побутування : автореф. дис. на здобут. наук. ступ. канд. філол. наук : спец. 10.01.07 «Фольклористика» / О. С. Зайченко. – К., 2004. – 36 с.
85. Записки о Южной Руси / издалъ П. Кулишь. – СПб. : Въ типографии А. Якобсона, 1857. – Т. 2. – XIII, [1], 354, [1] с.
86. Зачаровані казкою : українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура / [упорядкув. І. М. Сенька та П. В. Лінтура ; вступ. ст., прим. та слов. І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура ; редкол. : В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін. ; худож. М. М. Дем’ян]. – Ужгород : Карпати, 1984. – 528 с.; іл. – (Б-ка «Карпати»).
87. Знадоби для пiзнаня угорско-русских говорiв. Б. Взорцi бесiди угорских руснакiв (Говори з наголосом сталим) / подав Iван Верхратский // Записки НТШ, 1899. – Т. 29. – С. 127–200.
88. Зуева Т. В. Русский фольклор : учеб. для высших учеб. заведений / Т. В. Зуєва, Б. П. Кирдан. – М. : Флинта, 2002. – 400 с. ; ил.
89. Иванова Т. О своеобразии поэтики волшебных сказок А. Н. Корольковой / Татьяна Иванова // Вопросы поэтики литературы и фольклора. – Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1977. – С. 15–23.
90. Іваницький А. І. Соціально-побутові пісні чумацького циклу / А. І. Іваницький // Чумацькі пісні / [упорядк. : О. І. Дей, А. Ю. Ясенчук, А. І. Іваницький]. – К. : Наукова думка. 1976. – С. 11–57.
91. Історичні перекази українців / зібрав та опрацював В. Сокіл. – Львів : Вид-во М. П. Коць, 2003. – 327 с.
92. Кабашникаў К. П. Казка / К. П. Кабашникаў // Беларускі фальклор : єнциклопедия : в 2 т. – Мінск : Белоруская советская єнциклопедия, 2005. – Т. 1. – С. 606–607.
93. Казки одного села / [запис текстів та упорядкув. П. В. Лінтура]. — Ужгород, 1979. – 368 с.
94. Казки та оповідання з Поділля : в записах 1850–1860 рр. / [упорядк. М. Левченко]. – К. : Вид-во АН УРСР, 1928. – Вип. 1–2. – 598 с.
95. Карпенко С. Д. Міфологічні мотиви в українських народних казках про тварин : автореф. дис. на здобут. наук. ступ. канд. філол. наук : спец. 10.01.07 «Фольклористика» / С. Д. Карпенко. – К., 2004. – 16 с.
96. Касьянова К. О русском национальном характере / Касьянова Ксения. – М. : Ин-т национальной модели экономики, 1994. – 267 с.
97. Качмар М. Б. Українська етіологічна легенда: структурно-семантичний аспект : автореф. дис. на здобут. наук. ступ. канд. філол. наук : спец. 10.01.07 «Фольклористика» / М. Б. К