СТИЛЬОВІ ДОМІНАНТИ ОПОВІДІ В РОМАНІСТИЦІ БОРИСА ХАРЧУКА

brief description

Міністерство науки та освіти України
Дніпропетровський національний університет
ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

На правах рукопису

ПОЛЯКОВА Світлана Василівна

УДК 821.161.2 „19”

СТИЛЬОВІ ДОМІНАНТИ ОПОВІДІ в РОМАНІСТИЦІ БОРИСАХАРЧУКА

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.01.01 українська література

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Олійник Наталія Петрівна

Дніпропетровськ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3
Розділ1. СТИЛЬОВА ДОМІНАНТА ОПОВІДІ ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧЕ ПОНЯТТЯ.. 17
Висновки до розділу1. 50
Розділ2. СИСТЕМА МОТИВІВ ЯК ЧИННИК КОНЦЕПЦІЇ ОПОВІДІ В РОМАНАХ Б.ХАРЧУКА.. 53
Висновки до розділу2. 99
Розділ 3. СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНІСТИКИ Б.ХАРЧУКА ТА ЇЇ ВИТОКИ.. 102
3.1.Єдність реалістичного й міфологічного в моделюванні світу в романах Б.Харчука. 103
3.2.Образи-архетипи в оповідній структурі романістики. 118
3.3. Зображення дійсності як пекла в аспекті барокових традицій. 136
Висновки до розділу3. 144
Розділ 4. КОНЦЕПТ ЛЮДИНИ ЯК ЧИННИК ОРГАНІЗАЦІЇ ОПОВІДНОЇ МАНЕРИ Б.ХАРЧУКА.. 147
4.1.Значення образу українця для організації оповіді в романах Б.Харчука. 148
4.2.Оповідна концептуальність жіночого характеру в творах Б. Харчука 170
4.3. Знакова наповненість номінації героїв як стильова домінанта оповіді 179
Висновки до розділу4. 187
ВИСНОВКИ.. 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 196

ВСТУП

Останнім часом активізувалася дискусія стосовно специфіки сучасного літературного процесу, його зумовленості такими зовнішніми відносно літературного розвитку факторами, як отримання державної самостійності й перехід у стадію постколоніального розвитку, розвиток демократії, що мали значні для літератури наслідки: зникнення ідеологічних канонів, цензури, методологічної ізоляції, масована хвиля іноземної художньої літератури, літературознавчих методів і поглядів на специфіку художньої творчості, які в інших країнах пройшли всі етапи еволюції відповідно до літературного процесу, а в нашій з’явились одразу й разом, зумовивши певний мистецький і методологічний хаос. Означена ситуація вимагає перегляду літературних канонів попередніх періодів українського літературного процесу та їх критеріїв. Особливої ваги в такому контексті набуває перепрочитання літератури другої половини ХХ століття літератури канонізованого соцреалізму (Д. Дроздовський), на уважному, доскіпливому підході до вивчення якої наголошував В. Дончик. Він зокрема підкреслював якісні зміни в літературі II половини 1950-х років, коли «поволі й поступово відсвіжується сама українська мова, з’являються нові й різні інтонації художньої оповіді». Ці та інші новозміни проявилися не відразу, «деякі з них окреслювалися ще в першій половині 1950-х, інші по-справжньому вияскравилися лише в середині 1960-х» (В. Дончик). Створюючи стильовий портрет шістдесятництва, Н. Зборовська стверджувала, що загальними ознаками «нової хвилі» були «світоглядне звільнення письменника з-під влади тоталітарної ідеології, утвердження гуманістичного світобачення, відродження репресованого національного почуття, а з ним національно-романтичної ідеї, спроба створення нової національної міфології; культ естетики і культури, актуальність незаангажованого мистецтва, свободи творчості» [82, c. 26]. Літературний процес 60-80-х років, на думку В. Дончика, вирізнявся творчою активністю його учасників, особливо шістдесятників, а 70-ті роки, позначені посиленням ідеологічного нагляду, дали нове, самобутнє покоління, «зі своїм обличчям і голосом» (В. Дончик). Серед письменників, чиї книги в 70-ті «виходили з більшим чи меншим трудом», Гр. Тютюнника, Р. Іваничука, Є. Гуцала, П. Загребельного, А. Дімарова, Вал. Шевчука, В. Дрозда літературознавець називає й ім’я Б. Харчука. Постать Б.Харчука, автора багатьох романів, повістей, оповідань, публіцистичних статей, показова для українського літературного процесу, оскільки охоплює у своєму розвитку значний період 50-80-ті роки, тобто майже всю другу половину ХХ століття.
Борис Микитович Харчук не гнався за літературною модою, а працював у традиційному руслі реалізму. Можливо, цим і пояснюється відсутність фундаментальних досліджень, оскільки увага науковців переважно була прикута до модерністичних проявів у тодішній українській літературі. Однак своєрідна стильова манера письменника не залишилася непоміченою, що засвідчено в працях А.Бойка, В.Брюховецького, К.Волинського, Р.Гром’яка, С.Гуменюка, С.Крижанівського, Є.Михайлюка, В.Речмедіна, Г.Сивоконя, М.Слабошпицького та ін.. Суворий лаконізм, відсутність щедрих ліричних відступів і патетики, словесно-образна місткість й асоціативна багатозначність, яскраві й оригінальні характери, об’єктивно-аналітичне зображення життя, відведення головної ролі характеристичним діалогам і полілогам, психологічна глибина оповіді це ті визначальні риси прози Б.Харчука, що не дозволили їй загубитися в літературному потоці.
У цілому творча спадщина Б.Харчука розмаїта за жанрами та тематикою: книги повістей та оповідань „Йосип з гроша здачі” (1957), „З роздоріжжя” (1958), „Станція „Настуся” (1965), „Закам’янілий вогонь” (1966), „Зазимки і весни” (1967), „Неслава” (1968), „Горохове чудо” (1969), „Школа” (1979), „Помста” (1970), „Материнська любов” (1972), „Невловиме літо” (1981), „Подорож до зубра” (1986), романи „Волинь” (1959-1965), „Майдан” ((1981), у першій редакції „Місяць над майданом”(1971)), „Хліб насущний” (1976), „Кревняки” ((1984), у першій редакції „Довга гора” (1979)), збірки нарисів „Чуєш, брате” (1959). Роман „Межі і безмежжя” (1966), а також повісті „Мертвий час” (1987), „Вишневі ночі” ((1989), у першій редакції „Розстріляні ночі” (1980)) вийшли у світ уже після смерті майстра слова. Невиданим і недописаним залишився оригінальний за задумом та гострий за соціально-проблематичною суттю роман „Плач ненародженої душі”, присвячений художньому дослідженню теми екології душі та природи, трагедії Чорнобиля і стану духовності сучасного письменникові українського суспільства. Нотатки до роману дають змогу відчути й осягнути глибину авторського задуму, глибину розкриття теми й осмислення проблематики, майстерність викладу. Окрім того, Б.Харчук активно виступав з критичними та публіцистичними статтями. Твори письменника перекладено російською, білоруською, вірменською, таджицькою, іспанською, німецькою й іншими мовами.
Літературну творчість Б.Харчук розпочав, не маючи великого життєвого досвіду. Цьому певною мірою сприяли обставини „хрущовської відлиги”, духовно-творчого пробудження після ХХпартз’їзду. Критика відзначила активне Харчукове входження в літературу і схвально оцінила дебютну повість „Йосип з гроша здачі” (журнал „Дніпро”, 1956), акцентуючи на своєрідності стилю молодого автора. Чотиритомний роман „Волинь”, який приніс Б.Харчуку визнання, письменник завершив, у 34-річному віці. Було очевидно, що в літературу прийшов письменник зі своїм поглядом на життя, своїми героями, своєю манерою оповіді. Уже в перших творах виявився інтерес автора до життя селян, їхній моралі, увага до духовного світу людини, до діалектики особистого й суспільного, соціального й морального. Упевненість, самостійність почерку дала змогу критикам говорити про те, що перший значущий твір письменника це не випадковий успіх, а серйозне начало, яке обіцяє багато. На думку О.Василишина, Б.Харчук своїми повістями і романом „Волинь” „одним із перших в українській літературі заповнив прогалину про добу Другої світової війни, змалювавши події визвольних змагань на теренах Волині [32, с. 70] ”. Ці твори стали своєрідним художнім літописом про долю західноукраїнського села на зламних етапах соціальних потрясінь ХХст., гострих конфліктів та складних, суперечливих людських характерів. І не може видатися прикрим той факт, що деякі критики, виховані тоталітарною системою, вимірювали творчу спадщину автора ідеологічними мірками, перекреслюючи художню вартісність його доробку. Так, М.Білогуров свого часу піддав гострій критиці повість Б.Харчука „Зазимки і весни”, наголошуючи, що вона „не тільки біда товариша Харчука, а й велика вина видавництва, його редакторів. Ведмежу послугу зробили вони і читачам, і авторові, давши їй путівку в життя” [16, с. 161]. Ю.Ярмиш за новелу „Повстанський кінь”, повісті „Зазимки і весни”, „Горохове чудо”, „Теплий попіл”, „Два дні” звинувачував Б.Харчука в націоналізмі. Увагу критика привернула не літературна майстерність, а те, що автор багатотомного роману „Волинь” не знає класового ворога [262, с. 3]. Соціологічну, вульгаризаторську оцінку дав творам Б.Харчука і Г.Коновалов, який у статті „Антиісторичні вправи Б.Харчука” поставив під сумнів ідейний та професійний рівень творів письменника, виданих упродовж десятиліття, закидаючи йому політичну короткозорість і „невміння підійти до поставленої проблеми з класових, соціальних позицій [105, с. 3] ”.
Більшість дослідників ( [29], [41], [73], [148], [201] та ін.) справедливо стверджували, що Б.Харчук увійшов у літературу з особливою, досить самобутньою розповідною манерою письма суворим лаконізмом, позбавленим розгорнутих романтичних описів, щедрих ліричних відступів, патетики й поетичних порівнянь. На думку літературознавців, така манера, безперечно, зумовлена реалістичним напрямком, у якому працював письменник, та особливостями характеру самого майстра. Визначними рисами його прози стали словесно-образна місткість й асоціативна багатозначність, дієвість і самодостатність. Зокрема К.Волинський, досліджуючи роман „Волинь”, окреслює оповідну стратегію автора: „Б.Харчук будує свою розповідь з явно вираженою установкою на підкреслену простоту, невибагливу ощадність, у засобах подачі матеріалу. Невибагливу в тому розумінні, що письменник, сказати б, підкреслено, цілеспрямовано уникає мальовничо-ефективних словесних образів, витончено-розлогих описів психологічного стану персонажів, ширших пейзажно-емоційних замальовок [41, с. 254]”. К.Волинський так визначає основну творчу настанову Б.Харчука: „дати правдиву, концентровано економну щодо засобів і воднораз відображену з максимально можливою точністю, відчутністю картину дійсного. Динамічну, рухому, заселену живими людьми картину, в якій би життя поставало в своєму звичному повсякденному перебігові, в своїй предметній і людській реальності. <...> Основне, про що дбає письменник, якомога повніша ясність, деталізовано характеристична точність, достеменність у зображенні життєвих подій, обставин, самих людей, їхньої поведінки, реакцій героїв на оточуюче [41, с. 255] ”.
Аналогічну думку висловлює М.Слабошпицький, який, розглядаючи творчий доробок Б.Харчука, помітив, що вже з перших своїх кроків у літературі письменник культивує фразу аскетично сувору, у якій немає й натяку на патетику чи стилістичні оздоби [201, с. 7]. Дослідник акцентував на своєрідності індивідуального стилю письменника в оповідному аспекті: „Лаконічна описова фраза, повільна зав’язка, ніби автору нікуди поспішати, ніби в нього багато „території”, на якій розгортатиметься ланцюг подій із життя героїв. Стильова манера прозаїка трохи нагадує входження в річку з пологого берега <...> Це не те ефективне письмо, яке „вистрілює” відразу, з першої фрази, інтригує, багато обіцяє і вкрите чи романтичним флером, чи детективним туманом. Тут усе зрозуміло, усе начебто аж надто просто [201, с. 149] ”.
В.Дончик стосовно особливостей оповіді роману „Волинь” зауважив: „Малюнок Харчука лаконічний і місткий, опис і авторський коментар займають мінімальне місце, головна ж образотворча роль випадає діалогам та полілогам, які тут природні й характеристичні [73, с. 456] ”.
Є.Михайлюк, аналізуючи цей же твір, зазначив, що „мова роману образно-конкретна, соковито-міцна і вагома, в міру забарвлена волинським колоритом, багата на зорові образи [148, с. 192] ”. При цьому критик закинув письменникові „штучну романтичну стилізацію”, „неприємний натуралізм у деяких образах [148, с. 192] ”.
Простоту оповідного стилю роману „Волинь”, уміння автора створювати яскраві оригінальні характери відзначали Г.Вартанов і М.Скорський: „Б.Харчук добре вміє добирати для характеристики своїх персонажів прості і яскраві художні деталі. Автор любить до дрібниць описувати побут і звичаї волинян, він підмічає багато цікавого в зовнішності і поведінці людей [ 29, с. 138 ] ”. Разом з тим ці дослідники вважають, що нерідко автор занадто прямолінійний, деякі образи називають „неповнокровними”, що знижує художні якості роману, а в цілому творам Б.Харчука бракує оригінального, гострого сюжету [29, с. 142]. Дещо критично було оцінено роман „Волинь” й А.Савчуком, який зауважив не тільки особливість стилю оповіді письменника (багатомірність пейзажів, високий ступінь реалістичності, чуттєвість описів природи та психологізм), але і його недоліки (надто інформаційна пряма мова) [187].
До вивчення особливостей стилю оповіді роману „Волинь” Б.Харчука звернулася і Л.Тарнашинська. Аналізуючи художній простір у творах „сільської теми” письменників-волинян, вона підкреслила, що, „належачи до тих письменників, хто віддає „перевагу об’єктивно-аналітичному зображенню життя”, Борис Харчук потрапив у „чистий потік” „загального зміцнення реалістичних основ української прози (не зазнавши, проте, внутрішніх стрибкоподібних змін), яке, безперечно, як і для інших письменників 60-х років, „обернулося передовсім відчутною ґрунтовністю художнього малювання, виразнішою індивідуалізацією характерів”, що пізніше в романі „Волинь” таки „поєдналося з широким епічними картинами дійсності [213, с. 231] ”.
Значно більше уваги порівняно з романом „Волинь” було приділено романові „Майдан”. Так, Л.Кореневич у рецензії на „Майдан”, стверджує, що в ньому автор виклав „своє розуміння історії, пропущеної крізь призму власного досвіду, своєрідність художнього письма”, відзначаючи при цьому, що в письменника пильне око на деталь, настрій, колорит побуту, „психологічну глибину”, „лаконізм за рахунок промовистої деталі [106, с. 4] ”.
С.Гречанюк у передмові до чотиритомного видання творів Б.Харчука, говорячи про оповідну манеру, підкреслив, що вона „виразно індивідуальна, її не сплутаєш ні з чиєю. Своєю прозою він ще раз потвердив давню істину: стиль це людина. <...> Оповідь, як правило, психологічно точна, ємна, лаконічна, проте, важко вихопити одну чи дві фрази для означення того, що у шкільних підручниках визначається як червона нитка. <...> Письмо психологічне, достовірне, ощадне, емоційно містке, з енергійною щільною фразою, що є завжди, сказати б, кроком навпростець [59, с. 27]”. Стосовно роману „Майдан” критик наголосив, що в ньому „глибина думки поєднана з витонченим словом, каламбур з оригінальністю... [59, с. 9] ”.
Не залишився поза увагою дослідників і роман „Кревняки” („Довга гора”). Так, Г.Сивокінь помітив, що Б.Харчук „не страшиться родинних розгалужень, уміє виділити в них головне і побічне. Виручає його і тут стиль у широкому розумінні цього слова, стиль як спосіб організації і художнього освітлення матеріалу. Стилем пойняте все: стисла характеристика, багатозначна фраза, настрій і тон, промовиста пауза. „Довга гора” як річ художня привертає до себе оцією наскрізною, аж упертою стильовою послідовністю [194, с. 133] ”.
Концептуальність роману „Кревняки” В.Брюховецький характеризує так: „Борис Харчук давно йшов до такого роману. В попередніх творах він не раз у центрі їх художнього світу ставив саме велику родину. Чотиритомна „Волинь” сім’я Гнатюків, „У дорозі” Швайки. „Майдан” Волянюки. Тепер „Кревняки”, де проблема, що давно хвилює письменника, підкреслена й назвою твору [27, с. 108] ”. Одночасно літературознавець, ставлячи роман „Кревняки” в один ряд з романами „Буденброки” Т.Манна, тетралогією про рід Прясліних Ф.Абрамова, говорить про соціальну значущість роману Б.Харчука як літературного явища: „Перед нами постає об’ємне зображення цілої епохи в житті волинських селян, а якщо спробувати узагальнити, то тут відбивається доля цілого народу. <...> Письменник настільки багатий у зображенні життєвих перипетій, настільки послідовний у концептуальному осмисленні їх, що ще раз хочеться повторити: мікрокосм однієї родини відповідний мікрокосму цілого народу [27, с. 109] ”.
О.Фом’юк, звертаючись до специфіки оповідної манери Б.Харчука в романі „Кревняки”, зазначив, що в ньому „приваблює економна манера письма, дух дослідження і пошук автора, який освоює нові життєві пласти [226, с. 147] ”.
Г.Клочек, розглядаючи художню своєрідність роману „Кревняки”, зауважив щодо специфіки структури оповіді, що автор поєднав уповільнений перебіг суто „літературного” часу з відображенням кількох епох новітньої історії Волині, використавши прийом чергування уповільненого, а іноді пригальмованого відображення життєвого плину з часовими паузами. На переконання дослідника, аналітичне письмо Б.Харчука фіксує кожну мить, кожний порух думки чи рух природи, життя змальовується таким, як воно є у всій його реалістичній правдивості й цілісності. Вчений підсумував: „Б.Харчук суворий епік. Підкреслено суворий. Він тільки показує і не відступає від цього взятого на себе обов’язку ні на крок. <...> Б.Харчук ніби пропонує читачеві розглядати життя крізь вічко мікроскопа [99, с. 71] ”.
Особливість підходу автора до організації сюжетного матеріалу відзначив і Р.Гром’як: „Письменника цікавив передусім внутрішній пласт історії, в який закорінена сучасність. Досліджуючи його вияви в характерах людей, Б.Харчук веде мову про те, що залишається завжди важливим і загально цікавим: про духовність людини і спрямованість її орієнтацій [66, с. 4] ”.
На думку І.Гітович, Б.Харчук належить до типу письменників, в основі творчого дару яких лежить початково здатність мислити масштабами оповідання, навіть коли він пише роман чи повість. На перший погляд здається, що дослідниця начебто не радить письменникові писати романи, однак у контексті її (дослідниці) роздумів про те, що в оповіданні неможливо сховатися за виграшною фабулою, що саме в малих формах особливо відчутна „питома вага слова”, вага художньої деталі, вибір якої миттєво виявляє позицію автора, такі зауваження стосовно стилю роману Б.Харчука сприймаються як позитивні [51, с. 43].
На стильовій оригінальності роману „Кревняки” наголошував і М.Слабошпицький: „Віддавши данину „епічному багатолюддю (вислів Леоніда Новиченка) в своїй „Волині”, як на мене, надто „перенаселеній”, бо в ній трохи губилися вирази облич численних героїв, Харчук прийшов до суто своєї прози, прози своєрідного художнього огранення, психологічного драматизму і художньої пластичності [201, с. 10] ”.
Г.Штонь, характеризуючи романістику Б.Харчука, зазначив, що останній як реаліст-аналітик не шукає в минулому альтернатив сьогоднішньому дню, а тільки аналізує цей день, доклавши воістину велетенських зусиль до того, щоб історичні віхи не заступали головного „праці, людської душі, однаково спраглій гармонії і краси серед міського шарварку [258, с. 192] ”. У монографії „Духовний простір української ліро-епічної прози” літературознавець відзначив, що романи й повісті Б.Харчука, поруч з творами О.Довженка, А.Дімарова, В.Міняйла, М.Стельмаха, братів Тютюнників залишилися, можливо, „єдиним острівцем антитоталітарного прозописьма” на теренах чи й не всього СРСР”, оскільки це „борг не офіційному народові-переможцю, а народові-страстотерпцю, народові-мученику й народові-життєохоронцю [257] ”.
Належно поціновано романи Б.Харчука В.Дончиком, який помітив прагнення письменника вже в перших творах подолати „анемію конкретного, максимально наближаючись до об’єкта [721, с. 145] ”. В.Яворівський у статті, присвяченій 55-річчю письменника, наголосив, що „проза Б.Харчука це його характер. Він не просто схожий на все те, про що пише, що проповідує, це, по суті, одне і те ж [261, 259] ”.
Вагомим внеском у вивчення творчості Б.Харчука стали дослідження О.Василишина (дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук „Творчість Б.М.Харчука (еволюція художнього мислення)” (1996) та низка статей, у яких зроблено спробу визначити найбільш характерні особливості еволюції творчої манери письменника. При цьому головна увага автора зосереджена на повістях письменника, а також тетралогії „Волинь”. Зокрема у статті „Україна! Це той Бог, до якого доростає душа...”, аналізуючи перші повісті Б.Харчука, О.Василишин зазначив: „Символи, образи, на яких автор сконцентрував увагу читачів свідчать про його глибоко закорінену національну свідомість і неприйняття офіційних ідеологічних стереотипів [30, с. 69] ”. У вищеназваній дисертації, порівнюючи першу та другу редакції тетралогії „Волинь”, дослідник відзначив численну кількість скорочень: у більшості випадків Б.Харчук вилучив внутрішні монологи героїв, позначені неприродною патетикою, зокрема роздуми Івана Гнатюка („Бувайте здорові, село і рідня, стежки і доріженьки...”; „Не у Віслі, не у Горині, так у Дніпрі ми потопимо шляхту, пихате чванливе панство...” (1954. Кн.І. С.10)); зазнали переосмислення й елементи національного буття, а в деяких випадках автор їх вилучив через знижений підтекст („жовто-синя шматка”, „жовто-синя ганчірка” таін.). О.Василишин підсумовує, що, працюючи над другим виданням „Волині”, письменник прагне до „лаконічності й лапідарності стилю [32, с. 13] ”; „Кожний порух людської душі в романі знаходить відгук у природі, яка рухає внутрішній сюжет. Герої тетралогії і природа це єдине ціле. Саме така ознака злиття людини з природою вдосконалюється в Харчука, що дає підстави визначити домінанту стилю і поетики його письма [32, с. 12] ”.
Поза увагою дослідників залишився роман Б.Харчука „Межі і безмежжя”. Ще 1966року письменник подав рукопис роману до видавництва, однак рецензенти, відзначивши художню майстерність автора, виявили вагомі „вади” в ідейному змісті твору, що надовго перекрило вихід останнього в світ. Чи не першою і єдиною спробою об’єктивно оцінити роман стала розвідка І.Маслова „Гуманізм правди”, де літературознавець стверджує, що Б.Харчук у романі „Межі й безмежжя”, зобразивши широку панораму буття, виводить конфлікт на обшири соціальної історії, проблеми розвитку людства: „Його (конфлікт С.П.) можна охарактеризувати як глобальний конфлікт епохи між тоталітарним режимом і людиною [141, с. 172] ”. При цьому І.Маслов наголошує, що „<...> це панорамний твір, котрий правдиво висвітлював історичні події і характер поведінки людини у відповідних умовах, гостро поставив проблеми „держава і людина”, „влада і людина”. Завдяки високому рівню художності письменник уберігся від прямих публіцистичних оцінок, авторських пророкувань, зайвої ідеологізації [141, с. 174] ”.
Загалом же можна зробити висновок, що статті та рецензії на романи Б.Харчука в аспекті специфіки їх стилю й оповіді зокрема, не мають системного характеру і зводяться до намагань окреслити в цілому творчий потенціал письменника. Стильові домінанти оповіді в романістиці письменника не досліджувалися, а особливості оповідного стилю зазначались здебільшого однобоко й епізодично. Об’єктом аналізу критиків були так звані „сильні” твори Б.Харчука, але в доробку автора є і „слабкий” роман „Хліб і сіль”. „Пострадянською критикою його було віднесено до розряду „відкупних”, що, певною мірою, стало визначальним фактором його подальшого забуття [173, с. 586] ”. Однак, такі твори „проливають іноді більше світла на творчу особистість майстра, ніж шедеври [173, с. 586] ”.
Актуальність теми дисертації вмотивована потребою системного вивчення творчості Б.Харчука в контексті історії української літератури. У виробленні сучасної концепції історії української літератури для істориків літератури є надзвичайно важливим „персоналізувати” (В.Дончик) розглянути кожного окремо не в дусі традиційного літературного портретування, а проаналізувати різні долі, позиції, версії, дискурси. Тому виявлення особливостей стилю, стильових домінант оповіді романістики Б.Харчука дасть можливість осмислити художню оригінальність творів митця, сприятиме визначенню його місця в художній системі. Натомість огляд стану вивчення романістики Б.Харчука в аспекті стильової своєрідності оповіді його творів українською літературознавчою наукою засвідчив, що на сьогодні відсутнє її цілісне аналітичне висвітлення. За досить помітної уваги критиків до творчості Б.Харчука його прозовий доробок ще не досліджений ґрунтовно. Маємо в основному рецензії на твори письменника, передмови до збірок та романів, згадки в літературно-критичних нарисах та дисертаціях про українську літературу ХХст. (В.Брюховецький, О.Василишин, Г.Вартанов, К.Волинський, І.Гітович, С.Гречанюк, Р.Гром’як, В.Дончик, Г.Клочек, Л.Кореневич, І.Маслов, Є.Михайлюк, А.Савчук, М.Скорський, М.Слабошпицький, Г.Сивокінь, П.Сорока, О.Фом’юк, Г.Штонь таін.). Монографій, де б було представлено цілісне дослідження романів Б.Харчука в зазначеному ракурсі, поки що немає, тому всебічне осмислення прозового доробку в аспекті стильової своєрідності оповіді письменника є актуальним завданням.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дисертації та напрямок її висвітлення пов’язані з темою наукової роботи кафедри української літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара „Малодосліджені сторінки української літератури в аспекті поетики художнього тексту”. Тема затверджена координаційною радою з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (пр.№4 від 22.12.2005).
Метою роботи є виявлення стильових домінант оповіді в романістиці Б.Харчука. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі основні завдання:
Ø з’ясувати поняття „стильова домінанта оповіді” як літературознавче поняття;
Ø розглянути систему мотивів, що окреслюють авторську концепцію дійсності і є чинником оповідної організації романів Б.Харчука;
Ø виявити стильові домінанти оповіді у творах письменника та стильові традиції, що зумовили їх своєрідність;
Ø дослідити взаємозв’язок концепту людини і специфіки організації оповіді в романістиці Б. Харчука.
Об’єкт дослідження романи „Волинь”, „Межі і безмежжя”, „Майдан”, „Хліб насущний”, „Кревняки” („Довга гора”) Б.Харчука. З метою визначення своєрідності індивідуального стилю письменника в процесі п

bibliography

ВИСНОВКИ

Інтеграція естетичних та інтелектуальних цінностей на межі тисячоліть якісно переконструйовує вітчизняну культуру і спонукає до перегляду критеріїв, переоцінки явищ універсального культурного досвіду. Зрозуміло, що не все, написане в 20-80-ті роки ХХстоліття, витримує випробовування часом, тому одним з аспектів літературознавчої науки сьогодення постає проблема реінтерпретації творчості письменників означуваного періоду. Це стосується і творчості Б.Харчука.
Літературну спадщину письменника частково вже оцінено. Є ґрунтовні огляди його творчості у книгах та журнально-газетних публікаціях. Стильові особливості оповіді у творах Б.Харчука відзначаються лише принагідно.
Стильові домінанти оповіді визначаються наративною стратегією і виявляються у специфіці оповідної структури твору. Наративна стратегія організація смислоутворюючих чинників літературного твору з урахуванням концептуально передбаченого емоційного й інтелектуального впливу на читача. Усі проаналізовані романи об’єднані спільною темою темою села, що розпадається на низку взаємопов’язаних мотивів. Домінуючим і смислоконцентруючим є мотив руйнування селянського роду як основи української нації. Авторська увага зосереджена на простеженні впливу роду на формування особистості людини, її долю і долю народу. Таке художнє завдання зумовило спектр мотивів, які доповнюють і поширюють домінуючий. Серед них мотив ворожнечі в сім’ї, мотив деформації роду через ідеологічний конфлікт між батьками і дітьми, система мотивів, що реалізують національну проблематику (мотиви української бездержавності, національного буття українського народу, неприйняття національних ідей, мотив окраденості України та мотив політичного, національного, релігійного насильства суспільства над людиною), морально-етичну (мотив вибору, мотиви егоїзму й жадоби влади як рушії вчинків героїв-націоналістів, мотив духовної «ерозії» селян і представників влади), суспільно-політичну (мотив несвоєчасності боротьби націоналістів в епоху боротьби з фашизмом, мотиви злочинності та деморалізації на селі й радянського суспільства загалом, мотив пролетаризації селянства та катастрофи ідентичності психіки селянина, відірваного від землі, мотив нерівності між людьми), тему протистояння міста і села (мотиви урбанізації світу, неприродності важкої фізичної праці для людини взагалі й жінки зокрема, безправності українського селянина, зміни суспільних цінностей, втрати первинності родових зв’язків, штучності людських стосунків). Наративна стратегія романів наближена до традиційного сімейного роману-хроніки. Б.Харчук у центр оповіді виводить не окремого персонажа, а долю сім’ї як основи соціуму. Ситуації розкриваються в різних ціннісних площинах через варіативні точки зору різних персонажів, що дає автору змогу якнайповніше представити причини духовного зубожіння селянського роду та фактори деформації моральних цінностей. Наративні стратегії романів у розгортанні національних мотивів варіюються, засвідчуючи зміни у світогляді письменника. Натомість наративна структура як система наративних прийомів переважно є традиційною. Часто автор використовує прийом зіткнення протилежних поглядів, прийоми символізації (введення вставних притч, деталей - і образів-символів), використання кольорової палітри як вираження авторської позиції.
Стильові особливості романів обумовлюються їхньою приналежністю до реалістичної традиції з наявністю стильових елементів бароко. Серед ознак реалістичної традиції домінантними є історичний детермінізм, «саморозвиток» характерів і «саморух» дії, панорамність, епічність зображення, котрі визначили вибір оповідної стратегії романів, що полягає у нейтральному типі викладу, позбавленому безпосередньої, експліцитно вираженої авторської присутності у творі. Для виявлення авторської інтенції використовуються такі прийоми, як невласне пряме мовлення персонажів, портретні («паспортні», живописні, абстрактні, динамічні) характеристики, описи інтер’єру, побуту, пейзажу. Ефект достовірності зображення досягається завдяки залученню до нарації персонажів.
Б.Харчук створює міфологізований образ світу, що співвідноситься з язичницькими і християнськими віруваннями. Міфологізація оповіді як система наративних прийомів простежується в символізації неба і небесних світил (сонця, місяця, зірок), дерева (символ родоводу, оберег окремого роду, уособлення світового дерева; оригінальність автора у трактуванні образу дерева в ототожненні його з жіночим началом із застосуванням оповідного прийому створення асоціативного поля та прийому введення реалій язичницьких вірувань), землі (художній еквівалент макрокосму хлібороба, уособлений символ вічності й відродження, безкомпромісності; морально-етична категорія для вияскравлення сутності героїв; створення образу Волині за оповідним принципом зображення загального через окреме і глобального через індивідуальне та за допомогою універсальних архетипів село, ріка, гора, ліс), хати (уособлене матеріальне і духовне осереддя сім’ї, що спрямоване на збереження роду; мікросвіт людини і сакралізований центр її буття) та ін., у поєднанні земних і космічних реалій в описі побутування героїв, у створенні казково-містеріальних пейзажів.
Основною ознакою стилю бароко в романах Б.Харчука виступає зображення дійсності як пекла, що проявляється у численних картинах пожеж (викликає безпосередню асоціацію з пекельними вогнями як обов’язковим атрибутом пекла), змішуванні світу людей і потойбічного світу на метафорико-символічному рівні духовно мертві герої продовжують жити серед живих, в опосередкованому змалюванні через самохарактеристики життя героїв, домінантою якого виступають нелюдські страждання як кара за гріхи, в наявності персонажів з інфернальними характеристиками (мотив вовкулацтва як духовного озвіріння героя та ін.).
Сюжети романів будуються двома лініями подієвою, поданою з погляду автора, та художнім відтворенням внутрішнього світу персонажів, оскільки наративна стратегія орієнтована на відсутність масштабного показу складних соціальних і політичних процесів у їхніх кульмінаційних виявах на користь показу життя сім’ї, роду.
Картина світу, змодельована автором у романах, не є антропоцентричною, проте концепт людини виявлений достатньо чітко. Наративна структура романів включає різні типи людей, проте можна виділити домінуючі. Основними цінностями переважної більшості героїв, що визначають психотип українця, є земля і сім’я. Герої подаються в ціннісно неоднозначній перспективі, що дозволяє простежити причини моральної деградації селянина. Б.Харчук виводить тип людей, у яких господарський індивідуалізм значно превалює над іншими рисами характеру, тип власника-глитая, який прагне збагачення заради збагачення. У цих образах акцентуються такі риси, як духовна обмеженість і байдужість, скупість і чванливість, агресивне неприйняття інакшого погляду та ігнорування морально-етичних норм сімейного і суспільного життя. За ознакою наявності в людини ціннісно орієнтованої життєвої позиції виділяються персонажі, що виступають носіями національної ідентичності. Автор у змалюванні цього типу героїв уводить мотив очищення душі від облуди. Образи жінок представлені широко. Найвагомішими для наративної стратегії є два типи: стара сільська жінка як мати великого роду та молода жінка, наділена традиційно чоловічими якостями. Перший тип, властивий класичній українській літературі, представляє систему цінностей селянсько-патріархального минулого, неспроможну в нових умовах урбанізації світу. Жінки цього типу символізують добробут і злагоду, любов та порозуміння в родині. Автор підносить їх до рівня символу матері-України. Негативний аспект першого типу втілений в образах жінок, чиєю основною рисою виступає духовний садизм, витоки якого автор вбачає у побутових умовах життя та власне в характерах героїнь. Окрему групу становлять жінки надміру покірливі й нерішучі, які перебувають у моральній і фізичній кабалі свого чоловіка та висвітлюють реальне становище жінки в селянській сім’ї. Другий тип молода жінка з сильним характером, вольова, впевнена у собі, здатна до активних дій, яка вміє взяти на себе відповідальність. Взагалі романістиці Б.Харчука властиве зображення маскулінної жінки з активною життєвою позицією та фемінного чоловіка. Для повноцінного відтворення концепту людини важливим прийомом виступає номінування героїв, яке відбувається за такими принципами: 1)згідно з літературною традицією, 2)згідно з семантикою імені, яка б відповідала характеру героя, 3)вагомість семантики імені для розуміння ідеї твору, 4)біблійна традиція імені, 5)алюзія на реальних особистостей історичних осіб.
Таким чином, виявлені в нашому дослідженні стильові домінанти оповіді романістики Б.Харчука є системою, що відображає як основні тенденції української літератури другої половини ХХ століття, так і власне авторський стиль письменника, характерними для якого є традиційна оповідна стратегія, наближена до сімейного роману-хроніки, у якому художньо осмислюється система мотивів, що безпосередньо зумовлює розкриття характерів героїв; реалістичний контекст, що містить міфологічні вкраплення, зокрема актуалізує принципи міфологічної картини світу, у творенні якої посутню роль відіграють образи-архетипи, використання барокових традицій у зображенні дійсності як пекла, а також оповідної концептуальності різних типів героїв. У подальших наукових розвідках варто дослідити специфіку та еволюцію художньої системи Б.Харчука в літературному контексті письменників цієї доби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АгеєваВ. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму / В.Агеєва К.: Факт, 2003. 320с.
2. Антоненко-ДавидовичБ. „На широку дорогу” [Б.Харчук „У дорозі”] / Б. Антоненко-Давидович //Дніпро. 1966. №2. С.152-155.
3. Бабелюк О.А. Розповідні жанри в аспекті комунікативних стратегій наративу / О.А. Бабелюк // Дніпропетровський університет: Вісник. Сер. Мовознавство. Дніпропетровськ, 2005. Вип. 11, т. 1. №2/1. С. 25-34.
4. БарабашС. Пейзаж як сфера оприявлення українського менталітету С. Барабаш //Актуальні проблеми літературознавства: зб.наук.пр. /наук.ред.Н.Заверталюк. Дніпропетровськ: Навч. кн., 2003. т.15. С.5-16.
5. БартР. От произведения к тексту /Р. Барт / Избранные работы: Семиотика: Поэтика /пер.сфр. С.Н. Зенина. М.: Прогресс, 1989. С.413-424. Библиограф.: с.601-603.
6. БартР. Смерть автора /БартР. // Избранные работы: Семиотика: Поэтика /пер.сфр. С.Н.Зенкина // М.: Прогресс, 1989. С.384-392. Библиогр.: с.601-603.
7. Бахтин М. Вопросы литературы и естетики / М. Бахтин. М.: Искусство, 1975. 423 с.
8. БахтинМ. Формы времени и хронотопа в романе: Очерки по исторической поэтике //М. Бахтин. Литературно-критические статьи. / М. Бахтин М.: Худож. лит., 1989. С.215-256.
9. БахтинМ. Эстетика словесного творчества / М.Бахтин. М.: Искусство, 1986. 445с.
10. Бєлая Г. Историческая продуктивность художественного открытия и стиль / Г. Белая // Теория литературных стилей. Современные аспекты изучения. М.: Наука, 1982. С. 377-400.
11. Бєлая Г. Слово в языке и слово в стиле / Г. Белая // Теория литературных стилей. Современные аспекты изучения. М.: Наука, 1982. С. 401-418.
12. Белей Л. Літературно-художні імена-символи / Л. Белей //Культура слова: /Інс-т мово знав. НАНУ. К.: Дніпро, 1996. Вип.46-47. С.63-67.
13. Бехта І. Дискурс наратора в англомовній прозі / І. Бехта. К.: Грамота, 2004. 304с. Бібліогр.: с.276 303.
14. Бибихин В.В. Язык философии / В. Бибихин М.: Прогресс, 1993. 404 с.
15. БілецькийФ. Стильові течії в літературі соціалістичного реалізму і жанрово-стильові тенденції в сучасному романі /Ф.Білецький, М.Гуменний. Дніпропетровськ: ДДУ, 1986. 52с.
16. БілогуровМ. Створити книги гідні нашого сучасника / М. Білогуров //Література. Діти. Час: зб.матеріалів. К.: Веселка. С.161-163.
17. БічуяН. Розімкни коло слова або ж свято визнання: Кілька роздумів про нові твори Романа Іваничука / Н. Бічуя //Дзвін. 1995. №5. С.125-130.
18. БогданС. Мовний етикет як елемент мовної картини світу волинян [За твором Б.Харчука „Волинь”] / С. Богдан //Дивослово. 2001. №10. С.11-14.
19. Бойко О. Роман Євгена Гребінки «Доктор» як соціальний наратив: текст та інтертекст / О. Бойко // Слово і Час. 2005.- №3. С.51-64.
20. БойкоЛ. Мета одна засоби різні [повість Б.Харчука „Теплий попіл”] / Л. Бойко //Літ. Україна. 1970. 12 трав.
21. БольшаковаА. Теории автора в современном литературоведении /А.Большакова //Язв. РАН. Сер. „Литература и язык”. 1998. Т.57, №5. С. 15-24.
22. БопланГ. Опис України / Г. Боплан //Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали: довідник: у 2ч. /упоряд.: І.Кресіна [та ін.] К.: Вища шк., 1997. Ч.1. С.146-148.
23. Борев Ю. Художественный стиль, метод и направление / Ю. Борев // Теория литературных стилей. Современные аспекты изучения. М.: Наука, 1982. С. 76-90.
24. Борисова Т. Наратологія Жана Женетта / Т. Борисова // Ізмаїльський державний гуманітарний університет: наук. вісн. Ізмаїл, 2003. Вип. 15. С.38-43.
25. БрокмейерЙ. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы /Й.Брокмейер, Р.Харре //Вопр. философии. 2000. №3. С.29-42.
26. БрюховецькийВ. Не поле перейти [Б.Харчук „Соломонія”] / В. Брюховецький //Літ. Україна. 1985. 1серп.
27. БрюховецькийВ. Як сама доля [Б.Харчук „Кревняки”] / В. Брюховецький //Жовтень. 1985. №6. С.108-110.
28. БукС. Форми нарації в романі Іздрика „Подвійний Леон” / С. Бук //Слово і час. 2006. №2. С.63-67.
29. ВартановГ. Три книги Б.Харчука /Г.Вартанов, М.Скорський //Жовтень. 1959. №7. С.136-142.
30. ВасилишинО. „Україна! Це той Бог, до якого доростає душа...”: У вересні виповнилося б 70років Борисові Харчуку / О.Василишин //Дивослово. 2001. №9. С.67-71.
31. ВасилишинО. Борис Харчук в умовах тоталітарного режиму / О. Василишин //Дивослово. 1996. № 4. С.12-15.
32. ВасилишинО. Творчість Бориса Микитовича Харчука (еволюція художнього мислення): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 українська література / О. Василишин; Ін-т л-ри ім.Т.Г.Шевченка НАНУ. К., 1996. 18с.
33. Ватченко С. Жерар Женетт и Поль Рикер о категории повествования / С.Ватченко // Від бароко до постмодернізму: зб. наук. пр. Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. Вип. 7. С.4-9.
34. Ватченко С. О приемах организации повествования в «Томе Джонсе» Генри Филдинга (к постановке проблемы) / С. Ватченко // Від бароко до постмодернізму: зб. наук. пр. Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. Вип. 5. С.71-78.
35. Ващенко Ю. Структура «образу автора» та особливості нарації в романі Г.Шевальє «Клошмерль» / Ю. Ващенко // Актуальні питання сучасної філології: вісн. Харків. нац. ун-ту. Сер.: Філологія. Х., 2002. Вип. 34. С. 333-340.
36. ВиноградовВ. Проблема авторства и теория стилів / В. Виноградов. М.: Гослитиздат, 1961. 614с.
37. ВиноградовВ. Стилистика: теория поэтической речи. Поэтика / В.Виноградов. М.: АНСССР, 1963. 255с.
38. ВинокурГ. Об изучении языка литературных произведений //Г. Винокур Избранные работы по русскому язику / Г. Винокур. М.: Учпедгиз, 1959. С.229-257. Библиогр.: с.490-491.
39. ВласовВ. Стили в искусстве. Словарь (архитектура, графика, декоративно-прикладное искусство, живопись, скульптура) / В. Власов СПб.: Кольна, 1995. Т.1. 672с.
40. ВойтовичВ. Українська міфологія / В. Войтович. К.: Либідь, 2002. 664с. − Бібліогр.: с.642-663.
41. ВолинськийК. Борис Харчук //К. Волинський. Літературне сьогодення: літ.-критич. ст. / К. Волинський. К.: Рад. письм., 1982. С.251-280.
42. ВолковИ.Ф. Творческие методы и художественные системы / И. Волков М.: Искусство, 1978. 264с.
43. ГадамерГ. Про вклад поезії у пошук істини / Г. Гадамер //Слово. Знак. Дискурс. Антол. світової літ-критич. думки ХХст /за ред. М.Зубрицької. Л.: Літопис, 2001. С.272-281.
44. ГаличО. Загальне літературознавство: навч. посіб. для ВНЗ /О.Галич, В.Назарець, Є.Васильєв. Рівне: Друк. КП „Рівнен. Будинок науки і техніки”, 1997. 544с.
45. Гатальська С. Наративна функція культури // С. Гатальська Філософія культури: підручник. С. Гатальська К.: Либідь, 2005. 328 с.
46. Гей Н.К. Категории художественности и метахудожественности в литературе / Н. Гей // Литературоведение как проблема. М.: МГУ, 2001. С. 38-56.
47. Гей Н.К. Некоторые неизученные аспекты стиля / Н. Гей // Теория литературных стилей. Современные аспекты изучения. М.: Наука, 1982. 440 с. С.419-437.
48. ГётеВ. Простое подражание природе, манера, стиль //В. Гёте Собр.соч.: в 10т. М.: Искусство, 1980. Т.10. С.26-31.
49. Гиршман М. Стиль / М. Гиршман // Литературоведческий сборник. Донецк: ДонНУ, 2000. Вып. 3. С.253-257.
50. Гиршман М. Стиль литературного произведения / М. Гиршман // Теория литературных стилей. Современные аспекты изучения. М.: Наука, 1982. С.257-300.
51. ГитовичИ. Там, где светает и смеркается... / И. Гитович //Лит. обозрение. 1988. №9. С.41-43.
52. ГлотовБ. Психологічні риси українського народу у державотворчому вимірі /Б.Глотов, О.Матюхіна //Ідейно-теоретична спадщина Дмитра Донцова і сучасність: Матеріали наук.-теорет. конф. − Запоріжжя: Просвіта, 1998. − С.86-90.
53. ГнатюкІ. Закам’янілий вогонь: Листи Б.Харчука /І.Гнатюк, Б.Харчук //Київ. 2004. № 7-8. С.178-192.
54. ГнатюкІ. Таврований доносами [„Хліб насущний” Б.Харчука] / І. Гнатюк //Дзвін. 1991. №9. С.141-144.
55. ГончаренкоБ. До ганебного стовпа [Б.Харчук „Кревняки”] //Сільські вісті. 1980. 19квіт.
56. ГорболісЛ. Парадигма народнорелігійної моралі в прозі українських письменників кінця ХІХ початку ХХст. / Л. Горболіс Суми: ВАТ „СОД”, Вид-во „Козацький вал”, 2004. 200с. Бібліогр. в кінці кожного розділу: с. 52-58, 107-112, 151-155, 184-187.
57. Грабович Г. Історія жанру і стилю у становленні української літератури / Г.Грабович // До історії української літератури. Дослідження, есеї, полеміка / Г. Грабович К.: Критика, 2003. С. 25-34.
58. ГречанюкС. Біль у спадок (про творчість Б.Харчука) / С. Гречанюк //Вітчизна. 1990. №9. С.126-134.
59. ГречанюкС. Задля цього й жив //ХарчукБ. Твори в 4томах. К.: Дніпро, 1991. Т.1. С.5-32.
60. ГречанюкС. Мораль це і є душа [про творчість Б.Харчука] / С. Гречанюк //Вітчизна. 1988. № 10. С.167-174.
61. ГречанюкС. Чи ж про таку державу мріяв Б.Харчук / С. Гречанюк //Урок української. 2001. №9. С.45-48.
62. ГригорянА. Стиль. Новации. Современность / А. Григорян // Проблемы художественного стиля. А. Григорян Єреван: АНАССР, 1966. С.5-59.
63. ГрицютаМ. Селянство в українській дожовтневій літературі / М.Грицюта К.: Наук. думка, 1979. 214с. Бібліогр.
64. Гром’якР. Б.Харчук родом і серцем з Волині / Р. Гром’як // Література Золотого вересня. Р. Гром’як. К.: Рад.письм., 1989. С.228 250.
65. Гром’якР. Від роду до роду [роман Б.Харчука „Кревняки” („Довга гора”)] / Р. Гром’як //Літ. Україна. 1986. 3січ.
66. Гром’якР. Джерела отчого краю [про прозу Б.Харчука] / Р. Гром’як //Літ. Україна. 1982. 18лют.
67. Гром’якР. Невичерпність [Б.Харчук „Далека стежка до весни”] / Р. Гром’як //Літ. Україна. 1983. 27 жовт.
68. ГуменюкС. Роман про наш край, наш народ [Б.Харчук „Волинь”] / С. Гуменюк //Вільне життя 1964. 21черв.
69. Деркач Л. Вияв моделі мономіфу Дж. Кемпбелла в наративних моделях прози В.Підмогильного / Л. Деркач // Наук. зап. Сер.: Літературознавство / за ред. проф. М.Ткачука. Т.:ТНПУ, 2007. Вип. 22. С.238-251.
70. ДзюбаІ. Стиль і стилізація [Б.Харчук „Подорож до зубра”] / І. Дзюба //Вітчизна. 1987. №9. С.181 184.
71. Днепров В. Идеи времени и формы времени / В. Днепров. Л.: Сов. писатель, 1980. - 600 с.
72. ДончикВ. Активність, відповідальність, духовність. Прикмети прозового потоку 60-х / В. Дончик //Грані сучасної прози /В.Дончик. К.: Рад. письм., 1970. 323с.
73. ДончикВ. Література періоду розгорнутого комуністичного будівництва (1956 1967) / В. Дончик //Історія української літератури: у 8т. К.: Наук. думка, 1971. Т.8: Література післявоєнного часу. 572с.
74. ДончикВ. Український радянський роман: Рух, ідей і форм / В. Дончик. К.: Дніпро, 1987. 429с.
75. Дробот І. Новелістика В.Стефаника: проблема модернізації наративу / І.Дробот // Магістеріум. Літературознавчі студії. К.: Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія», 2002. Вип. 8. С. 10-15.
76. ЄрмоленкоС. Серце скапує в слово (Етюд про стиль Бориса Харчука) / С. Єрмоленко //Культура слова. /Інститут мовознавства НАНУ. К.: Наук. думка, 1990. Вип.39 С.5-10.
77. Женетт Ж. Фигуры: в 2 т. / Ж. Женетт. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1998. Т.1. С.60-281.
78. ЖирмунскийВ. Задачи поэтики / В. Жирмунский // Теория литературы. Поэтика. Стилистика. В. Жирмунский Л.: Наука, 1977. С.15-56. Библиогр.в примечаниях: с.376-405.
79. Жулинський М. Відкрився птахом людям і рослинам... Десять років без Євгена Гуцала / М. Жулинський //Слово і Час. 2005. №8. С.3-9.
80. Заярная И. Барокко в циклических теориях эволюции стилей / И. Заярная // Барокко и русская поэзия ХХ столетия: типология и преемственность художественных форм: монография И. Заярная К.: Киев. ун-т, 2004. С.19-48.
81. Зборовська Н. Вербальний виклад (наратив) у психолінгвістичній теорії Лакана / Н. Зборовська // Психоаналіз і літературознавство/ Н. Зборовська К.: Академвидав, 2003. С.227-240.
82. Зборовська Н. Стильовий портрет шістдесятництва / Н. Зборовська // Слово і Час. 2001. - № 12. C. 26 42.
83. ЗборовськаН. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури / Н. Зборовська К.: Академвидав, 2006. 504с. Бібліогр.
84. ЗборовськаН. Фемінний характер української ментальності (За допомогою літературного дзеркала) / Н. Зборовська //Сучасність. 2001. №7-8. С.146-151.
85. Іваничук Р. Мальви (Яничари). Орда: Романи / Р. Іваничук Х.: Євроекспрес, 2000. 416с.
86. Історія української літератури ХХстоліття: у 2кн. /за ред.В.Дончика. К.: Либідь, 1998.: Кн.2.: Друга половина ХХст. 456.
87. Капленко О. Наратив як модель світу: структурна побудова і проекція на художній текст / О. Капленко // Слово і Час. 2003. - № 11. С.10-16.
88. Капленко О. Особливості наративної стратегії у романі Леоніда Скрипника «Інтелігент» / О. Капленко // Наук. зап. Ніжин. держ. пед. ун-ту. Філологічні науки. Ніжин, 2003. С.61-75.
89. КапленкоО. Наративні структури в українській авангардній прозі 20-х років ХХстоліття: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 українська література О.Капленко /Ін-т л-ри ім.Т.Г.Шевченка НАНУ. − К., 2005. 20с.
90. Карпенко Ю. Имя собственное в художественной литературе / Ю. Карпенко //Филол. науки. 1986. − №4. −С. 34-40.
91. КацА. Ганна Арендт/ А. Кац //Енциклопедія постмодернізму /за ред Ч.Вінківіста та В.Тейлора. К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2003. С.27-28.
92. Квітка-Основ’яненко,Г. Письмо к П.О.Плетневу (от 25апреля 1839) / Квітка-Основ’яненко Г. // Зібр.тв.: у 7т. К.: Наук. думка, 1981. Т.7: Історичні, етнографічні, літературно-публіцистичні статті, листи. 560с.
93. Кирилюк Є.П. Література народної правди: Статті, портрети / Є.П. Кирилюк К.: Рад.письм., 1989. 351 с.
94. КиселеваЛ. О стилевой доминанте / Л. Киселева //Теория литературных стилей: Современные аспекты изучения. М.: Наука, 1982. С. 301-319.
95. КисельовС. Корінь вічності [Б.Харчук „Подорож до зубра”] / С. Кисельов //Літ. Україна. 1985. 3 січ.
96. КлименкоБ. Криза термінологічної системи українського літературознавства чи криза наукової свідомості літературознавців / Б.Клименко //Слово і Час. 2001. №4. С.5-14.
97. КліпінґерД. Знак/означник/означуване / Д. Кліпінґер //Енциклопедія постмодернізму /за ред Ч.Вінківіста та В.Тейлора. К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2003. С.166-167.
98. Клочек Г. „Художній світ” як категоріальне поняття. Матеріали до спецкурсу „Теорія літературного твору та мистецтво його аналізу”/ Г. Клочек Кіровоград: РВВКДПУ, 2007. 24с.
99. КлочекГ. У світлі вічних критеріїв. Про систему критеріїв оцінки літературного твору /Г.Клочек. К.: Дніпро, 1989. 221с.
100. Книга А. Наратологічний аспект у дослідженні роману М.Юрсенар «Записки Адріана» / А. Книга // Національний університет «Києво-Могилянська Академія»: Наук. зап. К., 2001. Т. 19: Філологічні науки. С.78-81.