ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ І ПОЕТИКАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ ТВОРЧОСТІ М. ГРУШЕВСЬКОГО

brief description

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ЯНКОВА НАДІЯ ІВАНІВНА

УДК 821.161.2-2/9 М.Грушевський

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ І ПОЕТИКАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ ТВОРЧОСТІ М.ГРУШЕВСЬКОГО

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Семенюк Григорій Фокович,
доктор філологічних наук,
професор

Київ 2008

З М І С Т

Вступ 2

РОЗДІЛ І. Історико-теоретична концепція творчості
М.Грушевського в контексті літературного
процесу кінця ХІХ початку ХХ століття 8
РОЗДІЛ ІІ. Літературна критика і публіцистика М.Грушевського
в аспекті рецептивної естетики 24

РОЗДІЛ ІІІ.
Тематичні та жанрово-стильові особливості художньої
творчості М.Грушевського

3.1. Рання прозова творчість М.Грушевського: пошуковий етап
формування ідіостилістики 42

3.2. Типологія та історична динаміка жанру белетристики 64

3.3. Система зображально-виражальних засобів у
белетристиці М.Грушевського: традиції й новації 95

3.4. Модифікації жанру історичної драми у творчості
М.Грушевського 136

Висновки 164

Список використаної літератури та джерел 172

В С Т У П

Український літературний процес порубіжжя ХІХХХ століть був позначений високим рівнем мистецького осягнення життєвих реалій, розмаїттям естетичних систем, художніх моделей світу, розлогим спектром стильових напрямів, течій, жанрових утворень, репрезентованих більш чи менш відомими нині письменниками. Однак дотепер залишаються постаті, які очікують на кваліфіковане фахове поцінування свого доробку. З-поміж них Михайло Сергійович Грушевський історик, літературознавець, публіцист, фольклорист, етнограф, соціолог, белетрист. Його внесок в історію української науки та культури межі минулих віків здобув не лише загальнонаціональне, а й міжнародне визнання.
Михайло Грушевський вчений світового рівня, наукова спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю та фундаментальністю. Його перу належить близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Натомість до цього часу неповною мірою досліджено його белетристику, публіцистику, епістолярний доробок. Та насамперед учений увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної «Історії України-Руси», справедливо названої метрикою нашого народу. Створена вченим цілісна концепція українського історичного процесу ввібрала в себе кращі здобутки тогочасної світової та української науки, була позначена високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження. Михайло Грушевський фундатор дослідницьких та освітніх установ і організацій, які сформували цілу епоху у вітчизняній історіографії. Михайло Грушевський видатний громадський і державний діяч, визнаний лідер національно-демократичної революції. Він належить до тих політиків, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу та гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя самоствердженню свого народу. Однією з провідних ліній концепції національного державотворення Михайла Грушевського виступає ідея соборності українських земель. Тривала подвижницька праця митця у Галичині й Наддніпрянщині, у Львові й Києві стала втіленням єднання західних і східних теренів України. Не менш важливе значення для сучасності має всебічно обґрунтована ним ідея суверенності українського народу. Зрозуміло, стверджувати, що він завжди був радикальним самостійником, було б відходженням від історичної правди. Проте неважко помітити, що його автономістські та федералістські погляди зазнали суттєвої еволюції, визначаючись конкретно-історичними обставинами. Про це свідчать, зокрема, такі промовисті документи, як Універсали Центральної Ради, де авторська участь М.Грушевського не лише незаперечна, а й визначальна. Становлення демократичної, правової Української держави також було однією з домінант ідейних переконань Грушевського. Він довів, що еволюція суспільства, попри всі складнощі, має тенденцію до встановлення справедливого демократичного ладу. Влада у державі має належати особам, обраним народом на демократичних засадах, повинна працювати задля добробуту, спиратися на волю його більшості. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність базуватиметься на принципах демократії та закону. Своєю працею М.Грушевський заклав міцні підвалини української державності.
Актуальність теми дослідження зумовлена назрілою потребою літературознавчої рецепції белетристичного спадку М.Грушевського, який досі не ставав об’єктом системного аналізу. Вивчення специфіки художнього мислення прозаїка дає цінний матеріал для усвідомлення певних закономірностей розвитку епічного світобачення, жанрових і стильових модифікацій у тогочасній літературі. З’ясування особливостей концептуальних структур творчості М.Грушевського викликане потребою введення його індивідуальних мистецьких здобутків у контекст літературознавчих уявлень про українське письменство кінця ХІХ початку ХХст. Актуальним убачається з’ясування взаємозв’язків історіософських поглядів письменника й ученого та запропонованих ним художніх концепцій буття, адже відомо, що навколо наукового й творчого доробку, самої постаті М.Грушевського ще за його життя точилися гострі дискусії, які віддзеркалювали зіткнення антитетичних світоглядних позицій окремих авторів, представників суспільної думки.
На сьогодні відомі поважні дослідження історіософічної (Я.Грицак, Я.Дашкевич, О.Пріцак, В.Смолій, В.Сохань, Л.Винар), літературознавчої (М.Ільницький, Б.Романенчук, Г.Семенюк, М.Наєнко, П.Кононенко), фольклористичної (Л.Дунаєвська) спадщини М.Грушевського. Натомість літературознавчі студії про письменника здебільшого принагідні. Дослідники висвітлювали лише окремі аспекти його творчості. Прижиттєва критика (О.Білецький, С.Єфремов, І.Нечуй-Левицький, Д.Чижевський) закцентовувала в творах белетриста переважно посутні думки та містичні первні. Щоправда, І.Нечуй-Левицький, віддаючи належне письменницькому талантові М.Грушевського, радив йому створити історичний роман, «обмалювавши який-небудь період нашого давнього життя» [236, c.362]. Із сучасних дослідників найґрунтовніше прозу М.Грушевського розглянув М.Ільницький. Критик слушно виокремлює в ній наявність «історичної пам’яті», глибинних плаїв духовної історії, національних характерів, закорінених в архетипи світовідчуття [173, c.178182]. Отже, пунктирна інтерпретація проблемного явища мусить поступитися місцем концептуальним підходам у його висвітленні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина комплексної теми кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації» (номер державної реєстрації 06БФ04401). Тему роботи затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (протокол №3 від 14 грудня 2000 року).
Мета роботи здійснити комплексне системно-аналітичне дослідження жанрово-стильових параметрів творчості М.Грушевського; дати цілісну й об’єктивну характеристику художнього доробку митця.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
· з’ясувати джерела та розвиток світоглядно-естетичних концептів, творчої індивідуальності М.Грушевського як прозаїка, показати новаційний характер його прози, базованої на синтезі традицій української літератури та модерних здобутків світового письменства;
· виявити фольклорні й літературні ремінісценції у прозі М.Грушевського;
· простежити провідні закономірності еволюції проблематики та поетики творів письменника; проаналізувати структурні особливості, жанрово-стильову специфіку й образну систему його творів;
· узагальнити досвід попередньої літературознавчої рецепції проблеми співвіднесення історичної та художньої правди в белетристиці митця;
· проаналізувати ключові позиції літературознавчої концепції М.Грушевського, з’ясувати, наскільки вона вплинула на його художню творчість; здійснити літературознавчий огляд критико-публіцистичного доробку письменника;
· узагальнити здобутки і втрати художньої спадщини письменника, дослідити її місце й роль у вітчизняному літературному процесі.
Об’єктом дослідження є текстові масиви М.Грушевського.
Предмет дослідження жанрові та стильові особливості прозописьма, драматургії, епістолярію М.Грушевського як форм вияву його авторської свідомості та своєрідності художнього мислення; естетичні засади й ідейно-тематичні пріоритети, на яких ґрунтується репрезентована письменником художня концепція буття.
У дисертації використано історико-літературний, порівняльно-історичний, типологічний, описовий методи з урахуванням принципів системного підходу до вивчення історико-літературних явищ.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали теоретико- та історико-літературні праці вітчизняних і зарубіжних учених: О.Білецького, М.Возняка, С.Єфремова, І.Франка, Стефанії Андрусів, Б.Романенчука, Л.Винара, А.Гуляка, Тамари Гундорової, М.Ільницького, Ю.Коваліва, М.Ткачука, Р.Гром’яка, Г.Семенюка, М.Наєнка, П.Кононенка й інших дослідників.
Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше комплексно досліджено масив прозової та драматургічної спадщини Михайла Грушевського; системно прокоментовано тематику і проблематику, жанрово-стильові особливості, ідіостильові засоби образотворення й моделі характеротворення в його творах; визначено стильову самобутність прози, де домінують прикмети натуралізму й імпресіонізму, її зв’язки з модерністичними тенденціям доби. Художня творчість М.Грушевського як естетичне явище вперше стала об’єктом комплексного осмислення крізь виміри націєтворчої ідеї письменника.
Різноаспектність проведеного аналізу відкриває можливості для створення цілісної моделі такого художнього феномена, як проза та драматургія М.Грушевського. Здобуті результати сприятимуть подальшому вивченню проблем історизму літератури, белетризації публіцистики, літературно-фольклорних зв’язків, історичної драматургії.
Введено до наукового обігу чималу кількість архівних матеріалів, що зберігаються у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, фонді М.Возняка, у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника, у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного історичного архіву України, архіву Національної Парламентської бібліотеки України.
Практичне значення дослідження визначається актуальністю та маловивченістю обраної проблеми. Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані в літературознавчих студіях з метою відтворення повноти і структурної цілісності літературного процесу межі ХІХ ХХст., у курсах лекцій з історії української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах, у процесі подальших історико-літературних досліджень прози та публіцистики. Отримані результати можна вважати основою для розширення проблематики курсових, дипломних і магістерських робіт. Матеріали праці можуть стати в пригоді вчителям-словесникам загальноосвітніх навчальних закладів різних типів.
Апробація результатів роботи. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №9 від 12 червня 2007 року). Основну концепцію та результати дослідження представлено у формі доповідей на всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях, семінарах: «Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури» (Київ, 2001), «Історична ретроспектива» (Київ, 2002), «Творчість Олександра Довженка в контексті світової культури» (Київ, 2004), «Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації» (Київ, 2005), «Концепція нації у творчості Івана Яковича Франка» (Київ, 2006), «Шляхом твоїх Голгот і Слав, Народе мій!..»: пам’яті репресованих письменників» (Київ, 2007).
Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 4 основні та 3 додаткові одноосібні статті у фахових наукових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури та джерел (344 позиції). Загальний обсяг роботи 196 сторінок, із яких 171 основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши та взявши до уваги основні аспекти наукової, літературно-критичної та мистецької діяльності Михайла Грушевського, можна підсумувати такі результати наукового пошуку.
Межа ХІХХХст. позначилась появою низки яскравих постатей у політичному та культурному житті України. Такий вибух активності був зумовлений передусім процесами, пов’язаними з національним відродженням, пробудженням свідомості українців. М.Грушевський став першим Президентом Української Народної Республіки як незалежної держави. Проте він відомий не тільки як політик. Написавши й опублікувавши студії з історії, фольклору, етнографії, насамперед фундаментальну працю «Історія України-Руси», М.Грушевський здобув світову славу науковця. Поезія та проза вказали на непересічний талант письменника. У кожній царині митець надав своїм текстам особливої філігранності, що позначилась на формі викладу матеріалу і на його змісті.
Постать Михайла Грушевського знакова, він автор понад двох тисяч праць, видатний історик, дослідник літератури й інших видів мистецтва, письменник, перекладач, етнограф, соціолог, публіцист Його творчі здобутки на ниві освіти, науки, культури, громадсько-державної діяльності отримали широке міжнародне визнання.
Значна кількість художніх творів М.Грушевського не була опублікована й донині зберігається в архівах. Дослідники його спадщини наголошують, що поезія митця має не найкраще версифікаційне оформлення, проте свого часу вона стала єдиною розрадою в його житті. У більшості творів раннього періоду письменник подав сумні настрої і переживання самотнього юнака, позбавленого родинного тепла й батьківської турботи. Поступово його все більше приваблює українська тематика, животрепетні проблеми знедоленого народу, який він так хоче бачити щасливим. Українська тема, властиво, домінувала в усій творчості митця.
Ідея духовного відродження є однією із провідних у творчості М.Грушевського, що розгортається в різних планах, через різні образи й сюжетні колізії. Досить часто автор втілює філософський зміст своїх творів у сентенціях, що не кодуються в образі чи фабулі, а «виводяться» з неї, не формуються, а формулюються. Тому часом художня оповідь зазнає трансформації в низці ілюстративних прикладів, як-от в оповіданні «Пенати», де йдеться про культ предків. Культ не зник, а лише змінив свою форму від архаїчних звичаїв зберігати кістки або черепи померлих до нової традиції галереї родинних портретів. Устами героя твору автор підносить ідею піклування праотців над нащадками до сфери чуття, що збереглося навіть у раціоналістичному світогляді, вважає, що християнство багато втратило, заперечивши даний культ, а буддизм, навпаки, виграв, уклавши з ним компроміс. Але основа і першої, і другої традиції одна опіка предків над нащадками, що стає, за К.Юнгом, проривом підсвідомого в колективну свідомість, у міфічний світ предків. Це нова іпостась того самого міфу, який регулював життя предків: втрата його означала б утрату душі. Тому цивілізаційні фактори видозмінюють, а не знищують міф. Проникнення у глибини внутрішнього «я», бачення окремої людини як ланки поколінь на такому метафізичному рівні було доповненням до загальної концепції вченого про народ як основну одиницю історичного процесу, запоруку безперервності традиції.
Проаналізувавши художню спадщину Михайла Грушевського, можна визначити особливості ідіостилю автора. Вибір саме історичних творів зумовлений специфікою світоглядних орієнтирів письменника-науковця. Вчений-митець обрав історію своїм професійним пріоритетом, присвятивши цій галузі життя. Очевидно тому художні тексти історичної тематики видаються чи не найцікавішими для читача, оскільки в них відображено думки автора, які він з об’єктивних причин (наприклад, не підтверджені фактами гіпотетичні здогадки) не міг залучити у свої наукові та публіцистичні праці. Висвітлюючи колізії доби Київської Русі, XVIXVIIст., Гетьманщини, письменник використовує своєрідну тріаду: єдність минулого (історичного), теперішнього (реального) і майбутнього (уявного). Ця єдність визначає головні засади створення художнього образу, які полягають у залученні романтичної візії та неокантіанської теорії. Таким чином, доля, настрої, бажання та страхи індивідуальності, яка шукає істину, проектуються на буття людства. Попри значущість художнього домислу, у його текстах переважає історична правда. Так, М.Грушевський прагнув «очистити» період Хмельниччини від міфологізації. Задля достовірності зображення письменник насичував твір численними деталями, побутовими подробицями. Крім того, він послуговувався народною поетикою, символікою, використовував фольклорні мотиви та образи, інколи трансформувавши, осучаснивши обряди, видозмінивши міф. Взявши за основу певний історичний документ (житіє, літопис, реєстр козаків) чи легенду-переказ, Михайло Грушевський «оживлював» їх у мистецькому творі, переосмислюючи людські життя, пристрасті, долі. Письменник-історик доводив неперервність розвитку людської спільноти, зокрема українства, ретельно відновивши розірвані часові ланки. М.Грушевський компенсував брак фактажу ерудицією, інтуїцією та уявою через принцип «історичної імовірності», додавши продуману історичну обстановку й індивідуальну характеристику персонажів. Ідейно-тематичне багатство творів М.Грушевського та різноплановість образності закономірно позначились на пошуках форми, насамперед жанрової. У творчій спадщині письменника представлені такі жанрові форми: вірші, повість, оповідання, новела, ліричний образок, нарис, етюд, ескіз, фантазія, мрія (фантастична, різдвяна), казка, драматичні твори. Неабиякий інтерес викликає художньо-родова різноплановість набутку письменника: він науковець, публіцист, письменник (поезія, проза, драматургія), фольклорист, історик. Він поєднав кілька творчих іпостасей, вповні реалізувавшись у кожній з них.
Художнім творам М.Грушевського властива суб’єктивно-оповідна манера викладу, коли поєднуються два плани: зовнішній або сюжетний (фольклорно-міфологічний і реально-побутовий аспекти); контекстуальний чи позасюжетний (асоціативний вплив). Постать історика-наратора детермінує своєрідний синтез епічної та ліричної манери. Звідси, у творах наявний максимально точний контекст при довільній фабулі, помітна об’єктивна зумовленість крізь призму суб’єктивної рецепції (осібне людське життя на широкому історичному тлі), щоб залишити читачу простір для здогаду. Психологізм стильова домінанта художніх текстів М.Грушевського. Навіть у драматичних творах «Ярослав Осмомисл» і «Хмельницький в Переяславі» письменник звернув увагу не на державотворчу роль історичних осіб, а передусім на внутрішні переживання героїв, інтимний складник їхнього буття за допомогою роздумів-монологів і часових екскурсів. Через художні образи митець пропагував особисті дороговкази: розкутість думки, ідеали свободи, збереження традицій. Він моделював екзистенційні мотиви, проголосивши вільний вибір запорукою розвитку індивідуальності.
Вперше проаналізований кіносценарій «Запорожці» (на жаль, незавершений) М.Грушевського засвідчує, що письменником новаторськи осмислено дискусійні часи гетьманування Івана Мазепи, у полемічному ключі висвітлено постать самого гетьмана. У тексті дотримано вимоги жанру, враховано певні особливості й можливості кінематографії (панорамний зачин).
Таким чином, у своїх мистецьких історичних творах Михайло Грушевський створив унікальну ментально-часовий концепт України, який спроектував на універсальну картину світу.
Дослідник історії письменства запропонував свою літературознавчу концепцію, що висвітлена в його науково-популярних розвідках, насамперед у ґрунтовній шеститомній праці «Історія української літератури». М.Грушевський простудіював історію українського письменства від його першопочатків. Це була перша в історії національної культури фундаментальна робота, де було комплексно проаналізовано поступ української літератури від першопочатків (фольклору) до ХІХст. (зародження модерного письменства). Науковець наголосив на визначальній ролі народної творчості як основі формування художньої літератури. Саме фольклор є невичерпним джерелом для письменників, оскільки постає визначальним складником етнічної самобутності їхніх творів. Вдаючись до народної символіки у характеристиці персонажів і опису подій, по-новому трактуючи певні елементи обрядовості у художніх текстах, автори зберігають свою неповторність, яка, на думку М.Грушевського, полягає насамперед у збереженні оригінального національного коріння. Водночас дослідник наголошує на ролі та значенні іншомовних текстів, які впливають на запровадження і побутування тих чи інших тем, образів, мотивів у рідній літературі. Взаємодія різних, передусім за змістом, художніх творів обов’язково трансформується у світовому письменстві та в осібних мистецьких надбаннях подібних і відмінних культур (азійської та європейської), націй, народів. Крім того, М.Грушевський закцентував полемічні та надзвичайно кардинальні для національної свідомості питання: він ствердив, обґрунтувавши численними доказами, що культура ХІХІІст. була виключно українською (не «общерусской») і виступила підґрунтям пізніших літератур галицько-волинської та київської, аргументував українську природу жанру билин. Фольклорна традиція, письменство доби Київської Русі (житія, літописання) постають невід’ємними складниками професійного українського мистецтва. Використавши «соціологічний» метод як представник культурно-історичної школи, Михайло Грушевський висвітлив основні етапи розвитку національної літератури. Для цього він залучив широкий історичний контекст, адже зовнішні чинники могли сприяти чи заважати повноцінному функціонуванню художніх текстів. Таким чином науковець довів безперервність поступу мистецтва загалом і письменства зокрема. Звідси, українська література поєднання вітчизняних і запозичених традицій письменства з виразною національною домінантою, вираженою в акцентуванні фольклору.
М.Грушевський в «Історії української літератури» запропонував власне бачення розвитку і становлення вітчизняного письменства. Проте специфіка викладу матеріалу дозволяє говорити про своєрідну наративну практику, запроваджену дослідником. Упродовж розповіді-студії він постійно зауважує досить малу інформативну базу, брак потрібних джерел, що зумовлює недосконале вивчення історії української літератури. М.Грушевський підкреслює гіпотетичність власних висновків, незважаючи на використання чималої кількості цитат, посилань. Відтак, маємо приклад справжньої та нової для українського літературознавства наукової етики, що успадкують майбутні дослідники у власних студіях. Адже науковець жодну свою тезу не постулює аксіомою попри значну її аргументацію. Така позиція вченого-оповідача дозволяє реципієнту робити власні висновки, спонукає його до подальших досліджень висвітлених у «Історії української літератури» питань. Одне слово, читач виступає співавтором наукової студії. Саме цим фундаментальна праця М.Грушевського якісно відрізняється і від «Історії українського письменства» С.Єфремова, і від «Історії української літератури» Д.Чижевського.
Крім письменницького доробку, М.Грушевський долучився до художнього слова як літературний критик і публіцист. На початку ХХст. з-під пера автора вийшло багато науково-критичних і публіцистичних статей: «Ганебній пам’яті», «Безглузда національна політика Росії», «В справі руських шкіл і руського театру», «Движение политической и общественной мысли» в «ХІХ столетии», «Дорогою віків», «Украинство в России, его запросы и нужды», «Богданові роковини», «Про українську мову і українську справу», «На українські теми. Українство і все слов’янство», «Пам’ятник Шевченку», «Володимир Винниченко», «Думи про Ганжу Андибера, гетьмана запорозького», «Наша Школа», «Українське письменство», «Осип Бодянський», «Микола Костомаров, «Пантелеймон Куліш», «Ювілей Миколи Гоголя», «Ілюстрована історія України», «В столітні роковини Герцена», «Про українську школу», «Шевченко і українська минувшина», «Пам’яті Лесі Українки», «Пам’яті Миколи Лисенка, «Про наш край і народ» та багато інших праць. Він створив розвідки як про певних авторів, так і про значення мистецтва загалом. Особливу роль у національному розвої, на думку вченого, відіграє художня словесність. Саме її усні та книжні зразки можуть забезпечити поступ і консолідацію українців. Адже художня література виступає головним рушієм розвитку суспільно-політичного життя. Письменники в Україні виконують не лише мистецьку, естетичну функцію, але й постають духовними лідерами нації, вони виховують маси, піднімаючи їх до свого рівня. Таким чином, публіцист визначив єдність матеріального і духовного запорукою еволюції нації, підкресливши пріоритет останнього складника через діалектику національного і загальнолюдського.
Проаналізувавши літературно-критичні статті М.Грушевського, можна стверджувати про високу європейськість автора. Незважаючи на сприйняття нових тенденцій модернізму й авангардизму, він заакцентував унікальність митця, його право на експеримент, пошук оригінальних шляхів. Рецензії М.Грушевського відрізняються об’єктивною неупередженою критикою. Він вказував як на здобутки, так і на прорахунки авторів, окреслюючи домінанти того чи іншого ідіостилю. Зазначимо, що автори прислухалися до його порад (наприклад, В.Cамійленко переробив «Чураївну»). Розглядаючи українське письменство у типологічних зв’язках з європейськими та російською літературою, М.Грушевський написав мистецькі портрети й критичні розвідки про творчість І.Франка, Т.Шевченка, Л.Толстого, В.Короленка, М.Коцюбинського, О.Кобилянської, Марка Черемшини, О.Маковея, М.Горького, Леся Мартовича, В.Бєлінського, Б.Грінченка, передбачивши світову славу А.Чехова і Лесі Українки. Його наукові розвідки, статті відзначаються аргументованістю та зваженістю. Відтак, дотримуючись принципів рецептивної естетики, М.Грушевський уникав однобічних суджень і нав’язування суб’єктивних оцінок. Він лише радив, пропонував, але не наполягав на власній позиції, роблячи читача, який сприймає погляд літературознавця на твір, і письменника, який створив художній текст, є повноправними співавторами його критичних нарисів.
М.Грушевський засвоїв кращі традиції прозописьма І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки й інших корифеїв українського слова, у драматургії продовжив школу Т.Шевченка та М.Костомарова. Водночас, належачи іншому «культурному пласту», він сміливо оновлює і розбудовує традиційні жанрові форми: повість, новела, оповідання, нарис, драма, сценарій, сценка. І скрізь непорушним лишається принцип художнього осмислення особистості в її безпосередніх чи опосередкованих зв’язках із соціальним середовищем, принцип об’єктивної зумовленості та суб’єктивних настроїв, духовних зламів і поворотних моментів у людській долі.
Незважаючи на те, що постать М.Грушевського досі викликає полеміку, особливо його політична діяльність, він залишиться в історії художнього письменства як талановитий поет і прозаїк, об’єктивний літературознавець і майстерний літературний критик. Часто ці різновекторні пласти діяльності вченого перепліталися, що теж викликане притаманним письменнику пошуком та багатством таланту.
Письменницька діяльність ученого була переважно аматорською, невипадково він одночасно виступив істориком української літератури. Між тим, художня творчість засвідчила його літературне обдарування, естетичне сприйняття життєвих реалій. Можна стверджувати те, що наступні літературні покоління пішли далі тим шляхом, який раніше окреслили такі знакові постаті, як М.Грушевський. Важливо зазначити, що митцеві й ученому вдалося спрямувати діяльність найактивніших кіл інтелігенції на розвиток національного життя в Україні, а його літературна діяльність ще раз підтверджує велику справу європеїзації українства, підведення під нього широких загальнолюдських основ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С. Плутарх и античная биография. К вопросу о месте классика жанра в истории жанра. М.: Наука, 1973. 278с.
2. Александрова Л.П. Советский исторический роман и вопросы историзма. К.: Изд-во КГУ, 1971. 156с.; Советский исторический роман. Типология и поэтика. К.: Вища школа, 1987. 160с.
3. Андреев Ю. По законам искусства (О природе документалистики) // Вопросы литературы. 1973. №10. С.2848.
4. Андрусів С. Мости між часами (Про типологію історичної прози) // Українська мова і література в школі. К., 1987. №8. С.1420.
5. Андрусів С. Український історичний роман: онтологія та типологія жанру // Artline. 1997. №4. С.3637.
6. Антонович Д. Триста років українського театру: 16191919 та інші праці / Д.Антонович та інші / Підготовка текстів, ред. і передмова Г.Ф.Семенюка, Л.С.Дем’янівської. К.: ВІП, 2003. 418с.
7. Антонович М. Академічна комісія для вивчення діяльності і творчості М.С.Грушевського//Український історик (Нью-Йорк), 1989.№4(104).С.108109.
8. Антонович М. До взаємин М.С.Грушевського з С.О.Єфремовим // Український історик (Нью-Йорк), 1975. №12 (4546). С.9199.
9. Антонович М. Михайло Грушевський в листуванні Івана Франка // Український історик (Нью-Йорк), 19911992. №14 (110115). С.293300.
10. Аристотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 238с.
11. Асмус В. Вопросы теории и истории эстетики. М.: Искусство, 1968. 654с.
12. Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну («Тарас Бульба» М.Гоголя і «Чорна рада» П.Куліша в світлі історичної романістики Вальтера Скотта): Пер. з англ. К.: Всесвіт, 1993. 296с.
13. Баканов А.Г. Современный зарубежный исторический роман. К.: Вища школа, 1989. 184с.
14. Бакула Б. Постмодернізм і польський історичний роман. // Слово і час. 1997. №8. С.1322.
15. Бантыш-Каменский Д. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства. К.: Час, 1993. 656с.
16. Бантыш-Каменский Д. Источники Малороссийской истории. Ч.1 (16491687). М.: Университетская типография, 1858. 335с.
17. Барабаш Ю. Вопросы эстетики и поэтики. М.: Современник, 1983. 416с.
18. Баран Є.М. Українська історична проза другої половини ХІХ поч. ХХст. і Орест Левицький. Львів: Логос, 1998. 144с.
19. Бахтин М. Эпос и роман (О методологии исследования романа). С.-Пт.: Азбука, 2000. 304с.
20. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445с.
21. Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія. К.: Академвидав, 2004. 368с.
22. Білецький О. Від давнини до сучасності. Зб.праць з питань української літератури: Вибрані праці. В 2т. К.: Держлітвидав, 1960.
23. Білецький О. Українська драматургія післяжовтневої доби // Нове мистецтво. 1926. №28. С.921.
24. Білецький О.І. Академік М.Грушевський. Історія української літератури. Т.VІ, Ч.12, 970с. // Грушевський М. Історія української літератури. Т.VІ. К.: АТ «Обереги», 1995. С.672677.
25. Білецький Ф. Жанри драматичних творів // Українська мова та література в школі. 1966. №11. С.2137.
26. Боборыкин П. Европейский роман в ХІХ столетии. Роман на Западе за две трети века. СПб.: Типография М.М.Стасюлевича, 1900. 644с.
27. Бондарева О.Є. Міф і драма у новітньому літературному контексті: поновлення структурного зв’язку через жанрове моделювання. Монографія. К.: Четверта хвиля, 2006 512с.
28. Булах Д. Питання про роль документу в історичній прозі: Актуальні проблеми вивчення теоретико-літературознавчих і мовознавчих дисциплін у вищ. навч. закл. // Матеріали Всеукр.науково-практ.конф. 911 лист.1995р. Рівне, 1995. С.3839.
29. Бурлака Г. У фондах відділу рукописів Інституту літератури: (Матеріали про М.Грушевського) // Старожитності (Київ), 1992. Ч.1819. С.14.
30. Варфоломеев И.П. Типологические основы жанров исторической романистики (классификация вида). Ташкент: ФАН, 1979. 168с.
31. Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського / Упоряд. та підгот. текстів та фотоматеріалів, комент. та приміт. А.П. Демиденка. К.: Веселка, 1992. 551с.
32. Величко С. Літопис. В 2-х т. / Пер. з кн. укр. мови В.Шевчука. К.: Дніпро, 1991. Т.1. 371с.; Т.2. 642с.
33. Верстюк В.Ф., Пиріг Р.Я. М.С.Грушевський: Коротка хроніка життя та діяльності. К.: Либідь, 1996. 144с.
34. Веселовский А. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406с.
35. Винар Л. Художні джерела грушевкознавства: Передмова // М.Грушевський: Із літературної спадщини. НАН України, УВА у США, УІТ у США, 2000. С.710.
36. Виролайнен М. Историческая драматургия 18501870-х годов // История русской драматурги (втор.пол.ХІХ начала ХХв.) Л.: Наука, 1987. С.309335.
37. Відділ рукописів і текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України: Ф.122, од.зб.2.
38. Гадамер Г. Істина і метод: У 2т. К.: Юніверс, 2000. Т.2. 478с.
39. Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар / НАНУ; Інститут історії України / За ред. М.Ф.Котляра. К.: Наук.думка, 2002. 400с.
40. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. К.: Либідь, 2001. 488с.
41. Гегель. Эстетика: В 4 т. М.: Искусство, 1971.
42. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. М.: Наука, 1977. 286с.
43. Геттнер Г. История всеобщей литературы XVIII века. / Перевод А.Н.Пыпина. Изд. второе О.Поповой, пересмотренное и дополненное по последнему 5-му немецкому изданию. Т.13, СПБ: Тип. И.Скороходова, 1897.
44. Гетьман Іван Мазепа. Писання / Передм.Є.Пеленського. К.: Орій, 1992. 52с.
45. Гинзбург Л. О психологической прозе. Л.: Сов. писатель, Ленинград. отд-ние, 1971. 464с.
46. Гирич І. Архів М.Грушевського // Київська старовина. 1992. №1. С.2938; №34. С.138.
47. Гірняченко Г. Винниченко «Базар». П’єса на чотири розділи (Рецензія) // ЛНВ. 1918. Т.72. Кн.12. С.251.
48. Гірняченко Г. Цвіт гранати: З Кримських оповідань // ЛНВ. 1918. Т.70. С.141154.
49. Гнідан О. Переднє слово // Історія української літератури 70-90-х років ХІХ ст.: У 2 т.: Підручник. К.: Логос, 1999. Т.1. 614с.
50. Горский И. Исторические романы И.Сенкевича. М.: Наука, 1966. 307с.
51. Горский И.К. Польский исторический роман и проблема историзма. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1963. 263с.
52. Гречанюк Ю., Нямцу А. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ-ХХст. Чернівці: Чернівецький державний університет, 1997. 124с.
53. Грінченко Б. З приводу «Малоросійського театру» Д.Старицького (Т.12, М., 1890-1893) // Зоря. 1897. -№18. С.357360; №19. С.377380.
54. Гром’як Р.Т. Естетика і критика (філософсько-естетичні проблеми художньої критики). К.: Мистецтво, 1975. 224с.
55. Грушевський М. «Маллоросійскія песни» Максимовича і століття української наукової праці // Україна (К.), 1927. № 6. С.113.
56. Грушевський М. Sub divo: Оповідання, начерки, замітки. К.: Друк. акц. т-ва «П.Барський у Київі», 1918. 111с.
57. Грушевський М. Автобіографія. К.: Київдрук. 1926. 30с.; 2 вид.: Український історик, 1979р., №14, с.7984; 1980р., №14, с.7188 // Великий українець. Київ, 1992. С.220240.
58. Грушевський М. Бех-Аль-Джугур: Фантазія Михайла Заволоки // Дело (Львів), 1885. Ч.6068.
59. Грушевський М. Бідна дівчина: Оповідання [Підп. М.Заволока] // Альманах «Степь»: Херсон.белетрист.сб. Херсон: Спб:тип.В.С.Балашева, 1886. С.315337.
60. Грушевський М. Біжниця з Зомербергу [Підп. М.З.[аволока] // Літ.-науковий вісник. К., Львів, 1911. Т.LVІ, кн.Х. С.7589.
61. Грушевський М. Венеція: (З подорож. вражінь) // Лучаковський К. Взори поезій і прози для 5-ї кляси шкіл середніх. 2-е вид. Львів, 1909. С.356366.
62. Грушевський М. Вихрест Олександр: Оповідання // Укр. слово Львів, 1917. №222. 4жовт.
63. Грушевський М. Гетьман Богданко: Крит.-іст.розвідка // Зап. НТШ. Львів, 1897. Т.ХVІ, кн.ІІ. С.118.
64. Грушевський М. Гончариха // Записки НТШ (Львів), 1896. Т.Х. С.46.
65. Грушевський М. До портрета Мазепи // Записки НТШ. Т.92. Львів. 1909. С.246248.
66. Грушевський М. З похорону // Літ.-науковий вісник. К., Львів, 1911. Т.LІІІ, кн.І. С.99104.
67. Грушевський М. З старих карток: Оповідання. К.: Друк. акц. т-ва «П.Барський у Київі», 1918. 95с., ІІІл.
68. Грушевський М. Збірник матеріалів Кавказького учбового округу (редагував збірку українських пісень з Чорномор’я станиці Новомлинської Кубанської області) // Київ. 1992, №2. С.117118.
69. Грушевський М. Із чужих літератур: Новини російської літератури: Л.Толстой; Чехов; Боборикін; Мамін-Сибиряк й иньші «сибіряки»; Потапенко; Микулич; Горкій; ювілей Бєлінского // ЛНВ. 1898. Т.4., Ч.ІІ. С.134150.
70. Грушевський М. Іродіяда (Флобера Г.) / Пер. М.Грушевського з дод. ст. про Г.Флобера. Львів: Вид. укр.-руської видав. спілки, 1902. С.3670.
71. Грушевський М. Історія одної ночі: Оповідання Михайла Заволоки // Зоря (Львів), 1896. Ч.7.
72. Грушевський М. Історія України-Руси. Т.1. До початку XI віка. Нью Йорк: Книгоспілка, 1954. XXXII, 648с.: портр.
73. Грушевський М. Історія України-Руси. Т.9. Кн.1: Перша половина. Хмельниччина, роки 16501653; Т.9. Кн.2: Друга половина: Хмельниччина, роки 16541657 (початок). Нью Йорк: Книгоспілка, 1957. 869с.
74. Грушевський М. Історія України-Руси. Т.9. Кн.2: Друга половина. Хмельниччина, роки 16541657 (закінчення). Нью Йорк: Книгоспілка, 1957. C.8701630.
75. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11т., 12кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1991. Т.1. 736с.; Т.7. 624с.
76. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11т., 12кн./ Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1991.
77. Грушевський М. Історія української літератури. Т.2,3. Нью Йорк: Книгоспілка, 1959. 232с.
78. Грушевський М. Історія української літератури. Т.3. Нью Йорк: Книгоспілка, 1959. С.233296.
79. Грушевський М. Історія української літератури. Т.4. Устна творчість пізніх княжих і переходових віків XIII-XVII. Нью Йорк: Книгоспілка, 1960. 689с.
80. Грушевський М. Історія української літератури. Т.5. Культурні і літературні течії на Україні в XV-XVI вв. і перше відродженнє (15801610рр.) Нью Йорк: Книгоспілка, 1960. 515с.
81. Грушевський М. Історія української літератури. Т.I. Нью Йорк: Книгоспілка, 1959. XI, 360с.
82. Грушевський М. Історія української літератури: В 6т. 9кн. / Упоряд. В.В.Яременка; Авт. перед. П.П.Кононенко; Приміт. Л.Ф.Дунаєвської. К.: Либідь, 1993. Т.1. С.392.
83. Грушевський М. Комета // Літ.-науковий вісник. К., Львів, 1911. Т.LІV, кн.І. С.284295.
84. Грушевський М. На українські теми. Ще про культуру і критику // Літ.-наук. вісник. 1908. Кн.10. С.121136.
85. Грушевський М. Наталя Кобринська (біографічні дані, список белетристичних і публіцистичних та критичних творів, характеристика творчості з портретом) // Літ.-наук. вісник. 1900. Т.9. Кн.ІІ. С.123; Наталя Кобринська. Блудний метеор // Літ.-наук.вісник. 1900. Т.9. Кн.ІІІ. С.1516.
86. Грушевський М. Наша політика. Зб. ст. Львів: Друк НТШ, 1911. 119с.
87. Грушевський М. Некрасов Микола // Літ.-науковий вісник (Львів), 1903. Т.ХХІ. С.106-113.
88. Грушевський М. Неробочий Грицько Кривий: Волинський образок з поч. ХVІІІ в. (Писано у 1888 р.) // Літ.-наук.вісник (Львів), 1898. Т.ІІ. С.124.
89. Грушевський М. Ніч: Оповідання // Літ.-науковий вісник. К., Львів, 1909. Т.ХLVІ, кн.V. С.288291.
90. Грушевський М. Оповідання. К.: Вік, 1904. 147с.
91. Грушевський М. Особисте щастя: Сонні мрії М.Заволоки // Зоря (Львів), 1895. Ч.1213.
92. Грушевський М. Пам’яті Лесі Українки // Літ.-наук. вісник. К., 1913. Т.64. (Кн.10) С.10.
93. Грушевський М. Пенати: оповідання // Літ.-науковий вісник. К., Львів, 1910. Т.LІ, кн.ІХ. С.412432.
94. Грушевський М. Переднє слово [про творчість А.Чехова]: До пер. Марії Грушевської оповідання А.Чехова «Мужики» Літ.-наук. вісник (Львів), 1898. Т.ІІ. С.6567.
95. Грушевський М. Під зорями. Оповідання, начерки, замітки, історичні образи. К.: Рух. 1928. 579с.
96. Грушевський М. По світу: З подорожніх вражінь // Літ.-наук. вісник. К.; Львів, 1908: Т.ХLІІ, кн.ІV. С.4856; кн.V. С.234244; Т.ХLІV, кн.Х. С.1131; кн.ХІ. С.302319; кн.ХІІ. С.480491; 1909: Т.ХLV: кн.І. С.1631; кн.ІІ. С.304319; кн.ІІІ. С.515532; Т.ХLVІ: кн.ІІІ. С.403419; кн.ІV. С.4856; кн.V. С.234244.
97. Грушевський М. Поезія Олеся: Передм. до видання // Олесь О. Вибір поезій. Прага: Наклад С.Лаврова, 1924. С.116.
98. Грушевський М. Предок // Літ.-науковий вісник. К., Львів, 1909. Т.ХLVІІІ, кн.V. С.302307.
99. Грушевський М. Предок: Із белетристичної спадщини. К.: Веселка, 1990. 217с.
100. Грушевський М. Про батька козацького Богдана Хмельницького. К.: Друк. першої київ. друк. спілки, 1909. 96с.
101. Грушевський М. Рец. на кн.: Зінківський Т. Писання. Кн.ІІ / За ред. В.Ча