Міфологеми вогню та сонця в українській літературі: інтерпретаційні моделі

brief description

Київський славістичний університет

На правах рукопису

Федотова Тетяна Володимирівна

УДК 821.161.2

Міфологеми вогню та сонця в українській літературі: інтерпретаційні моделі

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Кузьменко Володимир Іванович
доктор філологічних наук, професор

Київ 2005

ЗМІСТ

Вступ.. ..3
Розділ І. Світогляд вогнепоклонника (сонцепоклонника) як теоретико-літературна проблема........10
Розділ ІІ. Первісні архетипні образи вогню та сонця в уявленнях і віруваннях українського народу......24
Розділ ІІІ. Художньо-змістова ґенеза вогняних і солярних символів у давній та новій українській літературі.........46
3.1. Архаїчна сонячна символіка у Слові о полку Ігоревім”.....46
3.2. Символіка вогню і сонця у світогляді Г.Сковороди: синкретизм християнства та язичництва (вогнепоклонства).........54
3.3. Еволюція символів вогню та сонця у поезії Т.Шевченка.....71
3.4. Взаємопроникнення образів-символів вогню та сонця у творчості Лесі Українки.....76
3.5. Міфологемна символіка кольорів і символ сонця у творчості М.Коцюбинського.......101
Розділ ІV. Інтерпретація міфологем вогню і сонця в новітньому українському письменстві..............112
4.1. Символіка сонця у Сонячній машині” В.Винниченка.......112
4.2. Трансформація світогляду сонцепоклонника у творчості П.Тичини..............126
4.3. Традиційне й новаторське у зображенні міфологем вогню і сонця у творчості І.Драча.........154
Висновки..166
Список використаних джерел....171
Додатки. Словник Образи вогню та сонця у світових релігіях”.......191

ВСТУП

Людство неодноразово переживало періоди краху ідеалів і народження нових життєвих орієнтирів. Характерною ознакою сучасної епохи (як і будь-якої нової) є злам старих стереотипів мислення і становлення нових духовних засад подальшого розвитку. За таких умов особливо гостро постає проблема з’ясування витоків і особливостей менталітету й культури народу. Опинився перед такою проблемою й народ український, що робить перші кроки на шляху творення суверенної державності.
Розуміння світу, його причинно-наслідкових зв’язків, феномена української духовності неможливе поза самопізнанням і самоусвідомленням народу. Українці вже понад тисячу років живуть у християнському світі, проте світогляд вогнепоклонника (сонцепоклонника) глибоко закорінений у їх підсвідомості. Як наслідок, наявний органічний синтез понять християнського та язичницького світів (при цьому значної трансформації зазнає християнство, що було пристосоване до українського язичницького світогляду). Отже, вогнепоклонство (сонцепоклонства) є невід’ємною значущою частиною українського світу.
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена відсутністю системного аналізу художніх творів із яскраво вираженою вогняною та солярною образною палітрою, необхідністю ретроспективного погляду на еволюцію міфологем вогню та сонця протягом століть, починаючи з уявлень і вірувань народу і до їх осягнення у XX ст., а також потребою дослідити художні формотвори авторської інтерпретації вогнепоклонства та сонцепоклонства в українському письменстві. Нове прочитання та інтерпретація всіх без винятку творів, явищ, етапів процесу розвитку літератури як самодостатньої національної художньої системи є однією з найбільш актуальних проблем сучасної науки про літературу” [54;57].
Тема духовного світу людини, насамперед репрезентанта українського етносу, цікавила вітчизняних авторів від моменту їхньої самоідентифікації зі своїм родоводом. Пізнання душі народу, визначальних особливостей його характеру, історії, культури, мови проблеми, які завжди залишалися важливими й актуальними, а в останні роки набули особливого значення у зв’язку з новими політичними умовами в Україні і тими змінами, які спостерігаються в суспільному житті й свідомості українців.
Проблема відмінності, самобутності української ментальності розглядалася провідними українськими науковцями віддавна: М.Грушевський («Історія України-Руси»), В.Січинський (Чужинці про Україну” вперше зібрано воєдино характеристики українського народу чужоземцями), М.Костомаров (Книги буття українського народу”, Дві руські народності» спроба схарактеризувати ментальну вдачу українського народу, протиставивши її вдачі російського народу), І.Нечуй-Левицький («Світогляд українського народу») замислювалися над зазначеними питаннями ще у ХІХ ст. У ХХ ст. традицію було перервано: на теренах радянської України вже не йшлося про окремий український народ, а тому й не було потреби виокремлювати його ментальність.
Проте проблематика не зникла з наукового обрію, оскільки набула потужного розвитку у наукових студіях української діаспори. Дослідження С.Онацького, О.Кульчицького, В.Цимбалістого, Ю.Русова, М.Шлемкевича продовжують стверджувати оригінальність українського національного світу та його відмінність на різних рівнях (духовному, матеріальному, культурному, літературному). Особливо слід відзначити студії Є.Маланюка («Нариси з історії нашої культури»), оскільки вони стосувалися літературного матеріалу, та Д.Чижевського («Нариси з історії філософії на Україні», «Українська філософія»), у яких йдеться не лише про філософські проблеми, але й набагато ширше про проблеми духовності української людини.
Лише на межі 80-90-х рр. ХХ ст. в Україні знову з’явилася можливість досліджувати специфіку українського світосприйняття. Відтоді почали оприлюднюватися критичні та літературознавчі праці українських учених. Науковий доробок репрезентують дослідження І.Старовойт, О.Таланчук, Л.Шкляра, П.Гнатенка, О.Орловської та ін.
На зміну добі накопичення й систематизації фактів прийшла епоха цілісного і всебічного підходу до предмета дослідження, і особлива увага при цьому приділяється виявленню взаємозв’язків між розрізненими, на перший погляд, культурними явищами, отож, сучасну науку відрізняє комплексне вивчення етнокультурних фактів.
Тема світогляду українця активно розробляється в літературознавстві, проте мало хто з дослідників аналізує проблему втілення міфологем вогню і сонця у художній словесності.
Тема міфологемної символіки вогню та сонця не нова для української літератури. Над подібною проблематикою працювали ще такі визначні дослідники, як О.Потебня («Про купальські вогні та споріднені з ними уявлення», «Про деякі символи у слов’янській народній поезії», 1860) та В.Петров («Мітологема сонця в українських народних віруваннях та візантійсько-гелліністичний культурний цикл», 1930), а також російські вчені, наприклад, М.Соколов («Староросійські сонячні боги та богині», 1887). Однак, на наш погляд, це були лише поодинокі праці, що не склалися у системний аналіз проблеми.
Світоглядні масиви, які розглядаються в роботі, раніше не були предметом дослідження в літературознавчих дослідженнях, оскільки заідеологізованість поглинула усе суспільне життя, зокрема, і науку про літературу. Робота є актуальною з огляду на процеси, що відбуваються в модерному літературотворенні, де не останню, а з часом провідну роль відіграє міфологічний струмінь та конструювання міфопросторів. У 90-х рр. ХХ ст. з’являються дослідження Г.Грабовича («Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка»), Т.Мейзерської («Проблеми індивідуальної міфології та міфотворчість»), Н.Молотаєвої («Міфопростір художнього тексту»), В.Давидюка («Первісна міфологія в українському фольклорі»). Базовими для нашого дослідження стали також роботи зарубіжних науковців М.Ласло-Куцюк («Боги світла і боги темряви», «Вогонь і слово»), Дж.Фрезера («Золота гілка: Дослідження магії та релігії», «Фольклор у Старому Заповіті”) та Г.Башляра («Психоаналіз вогню»). Не можна оминути увагою наукові праці О.Робінсона, оскільки він один з небагатьох, хто досліджував символіку сонця саме на літературному матеріалі («Сонячна символіка у «Слові о полку Ігоревім»).
Тільки за умови чіткого визначення смислового багатства образів вогню та сонця, започаткованих у художній літературі, розуміння їх значущості для українського народу, зможемо усвідомити, що є нашою сутністю, чим ми, українці, відрізняємось від інших народів. Адже сонцепоклонство було світовою релігією, всі народи молилися сонцю, але кожен по-різному. Визначивши роль названих образів у житті українця, зможемо глибше пізнати душу народу, розкрити визначальні риси його менталітету.
Рівень наукового опрацювання проблеми на час написання дисертаційного дослідження залишається незначним. Отже, вибір зазначеної вище теми обумовлений її актуальністю, суспільною та історичною значимістю і, водночас, малодослідженістю проблеми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української філології Київського славістичного університету в річищі загальноуніверситетської комплексної наукової теми «Україна і слов’янський світ». Тема дисертації затверджена Науково-координаційною радою при Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України (протокол № 3 від 14 грудня 2000 року).
З огляду на специфіку об’єкта дослідження, ступінь вивченості обраної теми, а також актуальні завдання сучасного літературознавства формулюється мета дослідження: вивчення формотворів та інтерпретацій міфологем вогню і сонця у фольклорі (в уявленнях та віруваннях українського народу) та художній літературі, з’ясування співвідношення оригінальних і запозичених елементів у солярних та вогняних символах від давнини до XX століття.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- з’ясування стану вивчення символіки вогню і сонця в українській літературі;
- висвітлення ретроспективного процесу художнього втілення образів вогню та сонця у творах української літератури (трансформація образу в уявленнях і віруваннях українців, художньо-змістова ґенеза в письменстві ХVІІІ-XIX ст., змістове осмислення у творах XX ст.);
- визнення закономірностей існування міфологем вогню і сонця у системі духовних цінностей української людини;
- окреслення парадигми спадкоємності в реалізації міфологем вогню і сонця за конкретними літературними персоналіями.
Предметом дослідження є художнє втілення міфологем вогню і сонця у фольклорі та художній літературі в її динамічному розвитку від найдавніших часів до сучасності, як віддзеркалення світоглядних принципів духовного світу українця.
Об’єктом дослідження є усна народна творчість, вітчизняна література XVIII-XX ст., зокрема, твори Г.Сковороди, Т.Шевченка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, В.Винниченка, П.Тичини, І.Драча, в яких втілено світогляд сонцепоклонника.
Методологічною базою роботи є синтез двох методів історичного та порівняльного, оскільки матеріал аналізується у хронологічному порядку (при цьому кожен новий хронологічний зріз враховує традиційний стрижневий принцип і авторське новаторство). У роботі застосовано міфологічний та культурологічний методи, оскільки дослідження пов’язане з такими рівнями людської свідомості, як культура, міфологія, творчість тощо. Ми послуговувались також системним методом та загальнонауковими методами (аналізу, синтезу, узагальнення). При вирішенні поставлених завдань дотримувалися принципів об’єктивності, історизму, плюралізму думок.
Наукова новизна. Дисертація є першим системним дослідженням еволюції образів вогню та сонця в українській літературі, в якому проаналізовано авторські формотвори й визначено концепцію їхньої інтерпретації в художньому письменстві.
Теоретичне значення роботи полягає у:
1) здійсненні системного дослідження вогнепоклонства та сонцепоклонства в українській літературі XVIII-XX ст.;
2) з’ясуванні сутності генези художніх образів (міфологем) вогню та сонця.
Практичне значення результатів зумовлене актуальністю теми дисертаційного дослідження. Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані у процесі підготовки й читання курсів та спецкурсів із історії української літератури, фольклору, при написанні дипломних та курсових робіт студентами-філологами, а також у практичній роботі вчителів-філологів.
Апробація результатів дослідження здійснювалась у процесі його обговорення на кафедрі української філології Київського славістичного університету. Основні положення дисертації викладені у формі доповідей та повідомлень на конференціях: Всеукраїнська конференція Україна, українці, українознавство у ХХ столітті в джерелах і документах” (Київ, 1998); Звітні конференції Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1998-2000); Наукова конференція, присвячена 120-й річниці від дня народження В.Винниченка (Київ, 2000); І Всеукраїнська наукова конференція молодих учених-філологів (Львів, 2001); ІV Всеукраїнська наукова конференція молоді Від духовних джерел Візантії до сучасної України” (Київ, 2004);
Матеріали, що висвітлюють найголовніші положення дисертації, викладені у восьми публікаціях, три з яких надруковані у провідних фахових наукових виданнях.

Структура дисертації та послідовність викладу матеріалу в ній зумовлені логікою дослідження проблеми, поставленою метою і завданнями, необхідністю розкриття обраної теми. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (239 найменувань) та додатку (словник). Загальний обсяг роботи становить 206 сторінок, із них 170 сторінок основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Пропонована наукова робота є першим системним дослідженням еволюції міфологем вогню і сонця в українській літературі, де проаналізовано авторські формотвори й визначено концепцію їхнього змалювання. У дисертації подано приклад системного аналізу художніх творів з яскраво вираженою солярною образною палітрою та ретроспективний погляд на еволюцію символіки вогню та сонця від початків (народні уявлення та вірування) до XX ст., а також висвітлено ґенезу авторської інтерпретації вогнепоклонства та сонцепоклонства в українському письменстві.
Звернення до теми було зумовлене тим, що світоглядні масиви, які розглядаються в роботі, не зачіпалися в літературознавчих студіях. Дослідження базується на матеріалі усної народної творчості, давньої української літератури (Слово про Ігорів похід”), нової української літератури (зокрема на творах Г.Сковороди, Т.Шевченка, Лесі Українки, М.Коцюбинського) та літератури ХХ ст. (творчість В.Винниченка, П.Тичини та І.Драча).
Вивчаючи формотвори та інтерпретації символіки вогню та сонця у фольклорі та літературі, ми передусім визначили термінологічну базу дисертаційного дослідження (І розділ), розмежувавши такі поняття, як міф, символ, архетип, міфологема.
Розглянутий матеріал переконує в тому, що українці відзначались емоційною вдачею (в житті української людини емоції часто переважали над інтелектом та волею). Емоційність українців, на відміну від інших слов’янських народів, має насамперед внутрішню спрямованість: у внутрішньому світі українця панує не раціоналізм, а емоційність. Саме тому в українській філософії мав змогу розвинутись такий напрям, як кордоцентризм (філософія серця”).
Перевага почуття зумовлює глибоку релігійність українців. Вона була характерна для усіх слов’янських народів, але специфічною рисою української людини було обожнення природи та космічних явищ. Звідси любов до землі й природи (вогонь і сонце явища природи), відбита у фольклорі та в літературній творчості: природа для українця є визначальним чинником формування людини як з точки зору фізіології, так і з точки зору духовності.
Аналіз вогняних та солярних образів вказує на те, що в житті та світогляді праукраїнців присутній синкретизм староукраїнської, дохристиянської та християнської культур, а тому образи українського духовного світу (в нашому випадку міфологеми вогню і сонця) слід розглядати з погляду синкретизму й універсалізму.
Архетипні образи-символи вогню і сонця беруть початок у первісному суспільстві, походять від знаків та зображень, що символізували давні уявлення про будову Всесвіту й залежність людини від природних явищ, небесних світил, передусім від сонця. Природна сфера людського життя була цілковито підпорядкована сонячним ритмам, які виявляються в добовому чергуванні дня і ночі, у зміні пір року протягом повного обертання нашої планети довкола Сонця Життєдайного Світла. Відповідно до українських міфорелігійних знань, біологічна сфера людського єства, як і всього сущого на землі, підпорядкована життєдайній сназі Сонця й від нього дістає біоенергію. Провідний визначальний архетип української культури Світло. Уособленням небесного й духовного світла є вогонь і як його головний вияв Сонце. З архетипами вогню й сонця пов’язані різноманітні символи: хрест, сварга, кров, коло, колесо, вінок, хліб, калина, терен, символіка кольорів тощо.
Загалом же, виходячи з викладеного в дисертації матеріалу, міфологеми вогню і сонця у своїх розмаїтих семантико-функціональних характеристиках окреслюються у таку поняттєву послідовність функцій:
а) моральна (духовна);
б) віталістична (життєва);
в) ментальна (розумова);
г) пурифікаційна (очищувальна);
г) легіфікаційна (законодавча й законотворча);
д) есхатологічна (потойбічна).
Найважливішими із зазначених функцій вогню для українського духовного світу були віталістична та легіфікаційна, оскільки і в художньому письменстві, і у фольклорі образ вогню-світла ідентифікується як образ життя.
Українці-язичники шанували силу вогню і світла і вже на ранніх етапах свого розвитку розуміли їхнє непересічне значення у житті людини; з прийняттям християнства наші предки не перестають вірити у силу Світла. Для охрещеної Русі був характерний православно-язичницький синкретизм: весь понятійний апарат був використаний і перенесений до християнства зі старої віри, оскільки і наука, й філософія, і мистецтво все ще залишалися рідновірськими (язичницькими). А відповідно, саме звідси бере початок синкретизм свідомості українця (що виявиться у синкретизмі творчості, а конкретно для нашої роботи синкретизмі образів світла, вогню, сонця).
Подане дослідження мало на меті означити характеристику закономірностей існування міфологем вогню й сонця у системі духовних цінностей саме української людини (хоча, звичайно, сонцепоклонство і вогнепоклонство не є явищем, притаманним виключно українцям).
Розглядаючи творчість конкретних авторів, чітко було простежено традицію у висвітленні образів вогню та сонця, що бере початок від первісних архетипних образів світла у світогляді праукраїнців. А проте кожен автор додає до розуміння зазначених міфологем щось своє, таким чином відтворюючи авторські формотвори у інтерпретації міфологем вогню та сонця.
Аналіз творчості українських письменників крізь призму втілення у їхніх творах міфологем вогню та сонця дозволяє визначили таку систему символіки:
1) символ серця: вогонь сприймається письменником на рівні серця, тобто на рівні почуттєвої сфери особистості (Г.Сковорода та Леся Українка пояснюють образ вогню як символ духовності, І.Драч проводить паралелі між образами сонця та серця);
2) символ відродження, оновлення людської душі й держави; особливу увагу привертає образ-символ весни (найчастіше зустрічаємо у творчості В.Винниченка та П.Тичини);
3) символ сили людського духу, символ покликання до волі і творчості, оскільки творчість вияв свободи особистості (провідною темою виступає у поезіях Т.Шевченка);
4) символ страждання, боротьби із зовнішніми та внутрішніми перешкодами на шляху до ідеалізації особистості та суспільства (переважно у творчості Лесі Українки);
5) символ любові (не лише до одухотвореного, але й до неодухотвореного, до природи, до світу загалом);
6) символ просвіти (найхарактернішим є для творчості Г.Сковороди, оскільки митець був філософом-просвітником);
7) символ життя (в усіх письменників);
8) символ мудрості людини, природи, світу (переважно у творах Т.Шевченка, Лесі Українки);
9) символ знання й пізнання (навколишнього світу, природи, духовного світу людей, власної особистості);
10) символ творчості як вищого вияву людського духу і знову-таки як просвіти; творчість вияв кращої частини людського я”.
Усе вищезазначене для зручності викладено у схемі:

Вогонь, світло

Символ

Функція

Серце, духовність

Моральна

Відродження

Пурифікаційна

Сила, воля

Віталістична

Страждання, боротьба

Віталістична, легіфікаційна

Любов

Віталістична

Просвіта

Легіфікаційна

Життя

Віталістична, есхатологічна

Мудрість

Ментальна

Знання

Ментальна

Творчість

Моральна, легіфікаційна

Уклавши частотний словник функція (есхатологічна 1, пурифікаційна 1, ментальна 2, моральна 2, легіфікаційна 3, віталістична 4), отримуємо підтвердження гіпотези про те, що найважливішими із зазначених функцій вогню були саме віталістична та легіфікаційна, оскільки вони були основоположними для духовного світу української людини.
Важливим висновком із проведеного дослідження стало також і те, що характерною рисою для українських письменників є паралельне сприйняття образів вогню і слова.
Дисертаційна робота, звичайно, не вичерпує усього обсягу поставленої проблеми. Дослідження є лише першою спробою на шляху системного аналізу міфологем сонця, вогню і світла у художній літературі. На часі подальші ґрунтовні дослідження означеного напрямку літературознавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акулов И.Б. Этические воззрения Леси Украинки / Автореф. дисс канд. филос. наук: 09.00.04 / АН УРСР, Харьковский гос. ун-т им. А.М.Горького. Харьков, 1967. 21 с.
2. Антонович Д. Передхристиянська релігія українського народу // Українська культура: Лекції / За ред. Д. Антоновича. К.: Либідь, 1993. С. 189-197.
3. Артюк Л. Великдень в Україні // Український світ. 1992. № 2. С. 36-39.
4. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянких преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов: В 3 т. М.: Совр. писатель, 1995. Т.1. 412 с.
5. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянких преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов: В 3 т. М.: Совр. писатель, 1995. Т.2. 397 с.
6. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянких преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов: В 3 т. М.: Совр. писатель, 1995. Т.3. 415 с.
7. Баран Г. Роман-пантопія Володимира Винниченка «Сонячна машина»: проблематика, особливості поетики. Дрогобич: ТЗОВ «Вимір», 2001. 193с.
8. Барка В. Відхід Тичини // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3 кн. / Упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко. К.: Рось, 1994. Кн.1. С. 542-551.
9. Барка В. Хліборобський Орфей, або Кларнетизм // Сучасність. 1961. - №2 С. 59-79.
10. Барка В. Хліборобський Орфей, або Кларнетизм // Сучасність. 1961. - №3. С. 45-67.
11. Барка В. Хліборобський Орфей, або Кларнетизм // Сучасність. 1961. - №4. С. 64-82.
12. Барка В. Хліборобський Орфей, або Кларнетизм // Сучасність. 1961. - №5. С. 75-99.
13. Бессонова С.С. «Мужское» и «женское» в сакральной сфере у скифов // Духовная культура древних обществ на территории Украины: Сб. науч. тр. / АН УССР, Ин-т археологии. К.: Наук. думка, 1991. 124 с.
14. Бессонова С.С. Религиозные представления скифов. К.: Наук. думка, 1983. 138 с.
15. Білич Т. Світогляд Григорія Сковороди. К.: Вид-во КДУ, 1957. 112 с.
16. Бокань В. Діти Велеса, онуки Даждбога // Наука і суспільство. 1998. - №9. С. 53-57.
17. Боровский Я.Е. Концепция язычества и христианства в зарубежной историографии и данные археологии // Славяне и Русь: Сб. науч. тр. / АН УССР, Ин-т археологии; отв. ред. П.П.Толочко К.: Наук. думка, 1990. С. 121-138.
18. Боровський Я. Мсвітогляд давніх киян. К.: Наук. думка, 1992. 176 с.
19. Братко-Кутинський О.А. Нащадки Святої трійці: Генеза української державної символіки. К.: Вид-во Міжнар. тов-ва Білий птах”, 1992. 85 с.
20. Братко-Кутинський О.А. Феномен України: Наукове дослідження. К.: Вечірній Київ, 1996. 302 с.
21. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські погляди та вірування. К.: Довіра, 1992. 416 с.
22. Василенко В.М. Про "Сонячну машину" В.Винничснка: Спроба критичної аналізи. - X.: Пролетарій, 1928. - 118 с.
23. Винниченко В.К. Твори: У 2 т. / Ред. С.Л.Коба. К.: Дніпро, 2000. Т.2: Сонячна машина: Роман. 618 с.
24. Винниченко В.К. Щоденник. Едмонтон, Нью-Йорк: Видання Канадського Інституту українських студій і Комісії УВАН у США для вивчення і публікації спадщини Володимира Винниченка, 1980. Т.1: 1911-1920 рр. 500 с.
25. Винниченко В. Щоденник. Едмонтон, Нью-Йорк: Видання Канадського Інституту українських студій, 1983. Т.2: 1921-1925рр. 700 с.
26. Виноградова В. Словарь-справочник Слова о полку Игореве” / Составитель В. Виноградова. Л.: Наука, 1978. 264 с.
27. Виноградова Л.Н. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян: Генезис и типология колядования. М.: Наука, 1982. 256 с.
28. Вишневська Н.О. Лірика Лесі Українки: Текстологічне дослідження. К.: Наукова думка, 1976. 295 с.
29. Відгук Слова о полку Ігоревім” в українській та зарубіжній літературі: Матеріали восьмої всеукраїнської наукової конференції з проблем вивчення Слова о полку Ігоревім” / НАН України, Ін-т літератури ім. Т.Шевченка; упор. і ред. П.П.Охріменко. Суми, 1996. 152с.
30. Володимир Винниченко // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Навч. посібник / За ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1994. Кн. 1: 1910-1930-ті роки. С. 483-503.
31. Володимир Винниченко: повернення: Матеріали засідання творчого об’єднання київських критиків // Рад. літературознавство. - 1989. - №7. - С.69-74.
32. Володимир Винниченко: повернення: Матеріали засідання творчого об’єднання київських критиків // Рад. літературознавство. - 1989. - №8. - С.64-76.
33. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1993. 590 с.
34. Гнатенко П.І. Национальний характер: Монография. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992. 136 с.
35. Гнатюк В.М. Етнографічний збірник. / Етнографічна комісія Наук. тов-ва ім. Т.Шевченка. Львів, 1912. Т.34: Знадоби до української демонології. 281 с.
36. Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С. Володимир Винниченко: Життя, діяльність, творчість: Навч. посібник для студентів-філологів. К.: Четверта хвиля, 1996. 256 с.
37. Голан А. Миф и символ. М.: Русслит, 1993. 375 с.
38. Гончар О.Т. Вічне слово // Шевченко Т.Г. Кобзар / Передм. О.Т.Гончара. К.: Дніпро, 1982. С.5-15.
39. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. / Пер. з англ. С.Павличко. К.: Часопис Критика”, 1998. 206 с.
40. Градовський А. «Царство Боже є утопією безкінечної поступальності або конвульсивної революції» «Машина часу» Герберта Уеллса і «Сонячна машина» Володимира Винниченка // Зарубіжна література в навчальних закладах. 1997. №10. С.36-40.
41. Гранченко С. Грані великого таланту: До 100-річчя з дня народження Павла Тичини. К., 1990. 46 с. (Серія 6 Духовний світ людини” / Т-во Знання” УРСР № 10).
42. Григоріїв Н. Українська національна вдача // Крисаченко В.С.Українознавство: Хрестоматія-посібник: У 2 кн. К.: Либідь, 1997. Кн. 2. С. 445-450.
43. Грушевський М.С. Духовна Україна: Зб. творів. К.: Либідь, 1994. 560 с.
44. Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1991. Т.1. 736 с.
45. Грушевський М.С. Українці // Наука і культура України. 1991. №24. С. 107-123.
46. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. К.: Т-во Знання” України, 1992. 240 с.
47. Гусак Н.І. Проблема морального вибору у світоглядній орієнтації Володимира Винниченка. К.: Знання, 1998. 22 с.
48. Гусар Струк Д. Винниченкова моральна лабораторія // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3 кн. / Упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко. К.: Рось, 1994. Кн. 1. С. 374-384.
49. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія в українському фольклорі: Синхронічно-хронологічний аспект / Дис. д-ра філол. наук: 09.00.12 / Київський ун-т ім. Т.Шевченка, Ін-т українознавства. К., 1998. 432 с.
50. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. Львів: Світ, 1992. 176 с.
51. Деркач М. Літопис життя і творчості Лесі Українки / Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.03 / АН УРСР, КДУ ім. Т.Шевченка. К., 1952. 22 с.
52. Донцов Д. Поетка українського рісорджименту // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3 кн. / Упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко. К.: Рось, 1994. Кн.1. С.149-184.
53. Дончев А. Микола Реріх, Ярило сонечко і бог Агні // Всесвіт. 1990. № 3. С.3638.
54. Дончик В., Кононенко П. Стан та актуальні проблеми вивчення і висвітленння історії української літератури // Українська література: Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів (Київ, 27.08 3.09.1990) / Відп. ред. О.Мишанич. К.: АТ Обереги, 1995. С.52-67.
55. Дослідження творчості Тараса Шевченка: Зб. ст. викладачів та аспірантів філол. фак., присвяч. 150-річчю з дня народження Т.Шевченка / Відп. ред. М.П.Федченко. К.: МП Київського ун-ту, 1964. 164 с.
56. Дослідження творчості Тараса Шевченка: Темат. зб. наук. праць / КДУ; гол. ред. М.І.Дубина. К.: НМК ВО, 1992. 202 с.
57. Драч І.Ф. Вибрані твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1986. Т.1: Поезії. 351 с.
58. Драч І.Ф. Вибрані твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1986. Т.2: Вірші. Драматичні поеми. 326 с.
59. Драч І.Ф. Вогонь з попелу: Поезії (з шістдесятих у дев’яності роки). К.: Рада, 1995. 120 с.
60. Духовная культура населения Украины с древних времён: Темат. сб. науч. статтей. К.: Киево-Печерский государственный историко-культурный заповедник, 1991. 132 с.
61. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Репр. відтворення вид. 1955 1984 рр. / Наук. тов-во ім. Т.Шевченка; гол. ред. В.Кубійович. К.: Глобус, 1993. Т. 1. 400 с.
62. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Репр. відтворення вид. 1955 1984 рр. / Наук. тов-во ім. Т.Шевченка; гол. ред. В.Кубійович. К.: Глобус, 1994. Т. 2. С. 401 800.
63. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Репр. відтворення вид. 1955 1984 рр. / Наук. тов-во ім. Т.Шевченка; гол. ред. В.Кубійович. К.: Глобус, 1996. Т. 3. С. 801 1200.
64. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Репр. відтворення вид. 1955 1984 рр. / Наук. тов-во ім. Т.Шевченка; гол. ред. В.Кубійович. К.: Глобус, 1996. Т. 4. С. 1201 1600.
65. Ерёмина В.И. Поэтический строй русской народной лирики. Л.: Наука, ЛО, 1978. 184 с.
66. Жила С. Аналіз ранньої творчості Павла Тичини у взаємодії з суміжними видами мистецтв // Дивослово. 1995. - № 4. С. 39-44.
67. Жулинський М.Г. Вірю в силу духа: Іван Франко, Леся Українка і Михайло Грушевський у боротьбі за піднесення політичної і національної свідомості української людини. Луцьк: Медіа, 1999. 102 с.
68. Жулинський М.Г. Павло Тичина // Жулинський М.Г. Із забуття в безсмертя: Сторінки призабутої спадщини. К.: Дніпро, 1990. С. 237-252.
69. Журавська І.Ю. Леся Українка та зарубіжні літератури / АН УРСР, Ін-т літератури. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 230 с.
70. Закидальський Т. Поняття серця” в українській філософській думці // Філософська і соціологічна думка. 1991. - № 8. С. 127-139.
71. Залеська-Онешкевич Л. Роль Великодня у Патетичній сонаті” Миколи Куліша // Слово і час. 1995. - № 3. С. 19-25.
72. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації / Київський ун-т ім. Т.Шевченка, Центр українознавства. К.: Бібліотека українця, 2004. 256 с.
73. Залізняк Л.Л. Етногенез українців. // Генеза. 1995. № 1. С. 151-156.
74. Замятин Е.И. Избранные произведения: В 2 т. / Вступ. ст., сост. О.Михайлова. М.: Худож. лит., 1990. Т.1 527 с.
75. Зеров М.К. Вітер з України” (третя книжка Тичини) // Зеров М.К. Твори: У 2 т. / Упоряд. І.П.Кочур, Д.В.Павличко. К.: Дніпро, 1990. Т.2: Історико-літературні та літературознавчі праці. С. 492-505.
76. Зеров М.К. «Сонячна машина» Володимира Винниченка як літературний твір // Зеров М.К. Твори: У 2 т. / Упоряд. І.П.Кочур, Д.В.Павличко. К.: Дніпро, 1990. Т.2: Історико-літературні та літературознавчі праці. С. 436-456.
77. Знаєнко М. Сучасний стан досліджень слов’янського поганства // Українська література: Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів (Київ, 27 серпня 3 вересня 1990 року) / Відп. ред. О.Мишанич. К.: АТ Обереги”, 1995. С. 302-314.
78. Золотослов: Поетичний космос Давньої Русі / Упоряд., передм. та пер. М.Москаленка. К.: Дніпро, 1988. 294 с.
79. Историзм и обстоятельства возникновения Слова о полку Игореве”. Тезы докладов и сообщений 2-й научний конференции участников семинара по изучению Слова о полку Игореве” /АН УССР, Ин-т литературы им. Т.Шевченко и др. Сумы, 1990. 98 с.
80. Іван Драч // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Навч. посібник / За ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1995. Кн. 2. Ч. 2: 1960 1990-ті роки. С. 136-147.
81. Історія української культури / За загал. ред. І.Крип’якевича. К.: Либідь, 1994. 656 с.
82. Карпов В.Д. Герои «Слова о полку Игореве» и его автор. Симферополь: АО «Елена», 1994. 320 с.
83. Києво-Печерський Патерик. Репр. вид. 1931 року / Підг. Д.Абрамович. К.: Час, 1991. 280 с.
84. Калениченко Н.Л. Великий сонцепоклонник. Життя і творчість Михайла Коцюбинського. К.: Дніпро,1967. 252 с.
85. Клочек Г.Д. Душа моя сонця намріяла”: Поетика Сонячних кларнетів” Павла Тичини. К.: Дніпро, 1986. 367 с.
86. Ковалінський М.І. Григорій Сковорода: життя і деякі думки українського філософа-спіритуаліста. Лондон: Українська видавнича спілка, 1956. 36 с.
87. Колпакова Н.П. Русская народная бытовая песня. М.-Л.: Изд-во АН СССР (ЛО), 1962. 284 с.
88. Комариця М.Н. Еволюція фольклорної символіки в українській баладі / Дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / АН України, Ін-т літ-ри ім. Т.Шевченка. К., 1994. 153 с.
89. Кононенко П.П. Українознавство: Підручник. К.: Либідь, 1996. 384 с.
90. Косачевич М. Народна символіка в художній літературі // Українська мова та література в школі. 1986. № 10. С. 67 70.
91. Космос Древньої України: Трипілля-Троянь: Мітологія, філософія, етногенез / Упоряд., вступ. ст., прим. В.Довгича. К., 1992. 302 с.
92. Костомаров М.І. Слав’янська міфологія: Вибрані праці з фольклористикм і літературознавства. К.: Либідь, 1994. 384 с.
93. Костомаров Н.И. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества // Беседа. 1870. №4. С. 5-68.
94. Костомаров Н.И Об историческом значении русской народной поэзии. Харьков, 1843. 218 с.
95. Костюк Г. Світ Винниченкових образів та ідей // Слово і час. - 1990. - № 7. - С. 14-26.
96. Криловець А.О. Художня філософія Лесі Українки: Навч. посібник. Рівне: Діва, 1997. 67 с.
97. Крисаченко В.С.Українознавство: Хрестоматія-посібник: У 2 кн. / Передм. П.П.Кононенка. К.: Либідь, 1996. Кн. 1. 352 с.
98. Кузнєцов Ю.Б. Поетика прози Михайла Коцюбинського / АН УРСР, Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка. К.: Наук.думка, 1989. 268 с.
99. Кулінська Л.П. У світі ідей та образів. Особливості поетики драми Лесі Українки. К.: Дніпро, 1971. 223 с.
100. Культура і побут населення України: Навч. посібник для вузів / В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф. Горленко та ін.; С.В.Головко (гол. ред.). К.: Либідь, 1993. 288 с.
101. Купер Д. Энциклопедия символов. М.: Золотой век, 1995. 402 с.
102. Лавріненко Ю.А. Клярнетичний символізм // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3 кн. / Упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко. К.: Рось, 1994. Кн.1. С. 580-597.
103. Лавріненко Ю.А. На шляхах синтези клярнетизму. Б. м.: Накл. Укр. вільної Академії Наук у Кан