ТРАНСФОРМАЦІЯ МІСТЕРІЙНИХ СЮЖЕТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ ХІХ – ХХ СТОЛІТЬ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КОГУТ ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 821. 161.2-23 (09)

ТРАНСФОРМАЦІЯ МІСТЕРІЙНИХ СЮЖЕТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ
ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ ХІХ ХХ СТОЛІТЬ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Мороз Лариса Захарівна

Київ - 2005

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................................ 3

Розділ 1. МІСТЕРІЙНІ СЮЖЕТИ ТА ОБРАЗИ В АВТОРСЬКИХ ТЕКСТАХ-МІФАХ..........................................................................16
1.1. Основні етапи формування сюжетних матриць української християнської містерії..................................................................................16
1.2. Трансформація містерійного сюжету як спосіб творення авторського тексту-міфу..............................................................................35
1.3. Синкретизм символізму та містерійності як способів художнього
мислення........................................................................................................58

Розділ 2. ТРАНСФОРМАЦІЯ МІСТЕРІЙНИХ СЮЖЕТІВ У ПРОРОЧИХ” П’ЄСАХ ТА РЕЛІГІЙНО-ХРИСТИЯНСЬКИХ ДРАМАХ....................................................................................................................84
2.1. Стилізація як головний засіб трансформації містерійних сюжетів..........................................................................................................84
2.2. Конструювання містерійних сюжетів, образів та конфліктів в процесі їх трансформації............................................................................110

ВИСНОВКИ............................................................................................................148

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................................155

ВСТУП
Трансформація християнської містерії як потужного культурного джерела в українському письменстві одна із важливих проблем сучасного літературознавства. Адже містерійні образи та сюжети, конфлікти невід’ємний складник національної драматургії від її початків до сьогодення. Містерія з давніх часів донесла до нас космогонічні та світоглядні уявлення наших предків, концепції моральних основ прадавніх цивілізацій, їх високу життєву філософію та цілий комплекс законів духовного буття, без яких немислиме життя сучасного світу.
Містерія (грецьк. mysterion таїнство, таємний релігійний обряд на честь якогось божества) західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства [140, с. 462]”. Таку поліаспектність цього терміна обумовлено насамперед багатовіковою історією містерії як явища культури загалом. Зрештою, і давньогрецьке dromena”, від якого походить пізніше драма”, означає діяння, дія, або таїнство [10, с. 263]”, що вказує на безпосередній зв’язок, певну взаємообумовленість містерії та драми як роду літератури.
Сучасник особистість далеко не релігійна в середньовічно-схоластичному розумінні цього слова, яка вийшла за рамки прописних” істин буття. Але природа людського інтелекту така, що він завжди прагне до пізнання й оновлення світу, рушієм якого є віра. Саме релігійні вірування були визначальними спонуками у процесі творення власної етнокультури, формуванні її моральних імперативів. Витворена нашими предками звичаєва та календарна обрядовість, пісні, міфи, казки, легенди, перекази сповнені незвичайної краси та любові до своєї землі, пройняті вірою в силу вищого творящого духу. Відчуття співпричетності, можливість долучитися до містичного акту творення гармонії між ідеальним, божественним та щоденним буттям, через виконання різноманітних ритуалів та обрядів, сприяло утвердженню людини як об’єкта та суб’єкта сакрального світу. Бажання індивіда осягнути закони вищого розуму, пошук ним шляху духовної рівноваги часто-густо приводив особистість до відчаю, розчарування через усвідомлення несумісності ілюзорного світу мрій та реального буденного життя. Однак завжди віра була наріжним каменем людського світосприйняття.
Так, саме через ритуал містерію релігію людина спроможна осягти, відчути й осмислити світ. Пошук Людини в Абсолюті вічний, цей час триває завжди. Віра стала ядром первісного синкретичного мистецтва, на ній будувалися первинні релігійні культи. І, як зазначають сучасні дослідники, пракультурні, задані першоритуалом, ритми, і смислові суперпозиції ізоморфні природним, але не є тотожні ним ... Розпад синкрезису починається з розпаду ритуалу [177, с. 271-272]”. Обряд приваблював учасників та глядачів своєю містичністю, можливістю наблизитись до осягнення первинної ідеї Духу, відчути себе з нею єдиним і нерозривним цілим. Присутність живого драматичного елементу в язичницьких ритуалах та народних обрядах сприяло формуванню та розвиткові української прамістерії, а відтак і християнської містерії.
Тому, не заперечуючи думку Олени Бондарєвої про те, що передтеатральні форми самореалізації людини, які синкретизували в собі гру, перевтілення і розі втілення, це, насамперед, містерія і ритуал. Зрозуміло, що їх не можна вважати зародковими, примітивними формами театральних видовищ, оскільки зміст їх був зовсім не розважальним, а глибоко сакральним [29, 26]”, хочемо наголосити на засадничому принципі містерії як жанру, її фундаментальній ознаці сакральності, таїні, що посутньо відрізняє її від казки та міфу. Водночас ані обрядові дійства, ані праукраїнські містерії, незважаючи на детально розроблений календарний репертуар наших предків, все-таки згодом не трансформувались у повновартісне драматичне мистецтво.
Християнство сформувало нове розуміння сенсу людського життя, що стимулювало розвиток мистецтва і гуманістичного пізнання. Українські драматурги зверталися і звертаються до людинознавчих” ідей та уявлень християнського вчення, викладених на сторінках Святого Письма. Одразу по прийнятті християнства Біблія стала для письменників та книжників джерелом формування світоглядних принципів. Вона давала теми не лише для тогочасних митців, а й стала естетико-художнім і моральним каноном. Неперехідне значення Книги Книг також у становленні та формуванні української християнської містерії, яка черпала сюжетний матеріал з її сторінок. Проповідниками наголошувалось на чуді викуплення Сином Божим не лишень людства, але й Природи, а якщо зважати на анімістичний світогляд наших предків, то стає зрозумілою тривала присутність в сюжетах наших містерій прадавніх космогонічних уявлень.
Леонід Білецький так окреслює шлях творчого побутування української духовної драми: Сама християнська релігія й міфолоґія зберігали в собі драматичні елементи поганської релігії, зрозумілої для народу, і ці елементи лягли в основу християнського релігійного культу; крім того, такі твори, як Біблія, в якій надзвичайно багато зберігається в найліпшій художній формі драматичних картин з життя патріархів, пророків, царів, а також з життя, діяльності й смерті Христа [23, с. 3]”. Незаперечним є вплив Святого Письма на різні види мистецтва. Складно вповні оцінити вагомість його внеску у процес розвитку різноманітних літературних форм світового письменства, які вже здійснено ним й до нині продовжує це робити у духовно-культурному просторі різних народів. Впродовж багатьох культурно-історичних епох відчувався потужний вплив містерійного сюжетно-образного матеріалу на драматичне мистецтво, простежувалися різноманітні форми і способи його трансформації. Для національної драматургії розробка християнських містерійних образів, сюжетів була одним із засобів етико-естетичного взаємообміну із світовою літературою.
На думку теоретиків літератури, містерія як жанр релігійної драми ХІІІ середини ХVІ століття, що згодом досягла свого розквіту у багатьох країнах Європи: Франції, Італії, Англії, Німеччині, Нідерландах; постала, з одного боку, з літургійної драми, з іншого з так званих мімічних містерій” (міських процесій на честь релігійних свят або урочистих в’їздів до міста королів) [44, с. 313]”, як-от Похід пророків (який відбувався першого січня в день Обрізання Господнього), проте, мають рацію ті дослідники, які зазначають, що, втілюючи в символічних образах ряд моментів священної історії”, християнське богослужіння являло собою культову драму, коріння якої заглиблюється в давньогрецьке театральне дійство [112, с. 91]”. Тому, на нашу думку, не варто недооцінювати роль праслов’янського театру ритуалу, який у своїй основі має чимало спільних рис із містеріями діонісійського типу, як за формою, так і за змістом та сюжетобудовою. Відчутний його вплив і на процес формування нашої християнської містерії. Власне кажучи, в одночасному побутуванні театру-ритуалу та драматичних елементів християнської служби (літургійної драми) приховано феномен української християнської містерії, культури, літератури та драматургії в цілому.
Але навіть із утвердженням християнства та його інтенсивним входженням до всіх сфер буття наших предків спостерігаємо своєрідний дуалізм природи містерійних сюжетів (тісне взаємопереплетення діонісійських та християнських первнів). Обумовлено це було тим, що Євангельські послання Ісуса переказувалися вихідцями з Близького Сходу, які вже до того асимілювали грецьке мислення і висловлювалися в традиційному для нього стилі, тому грецькомовні тексти містять також єврейські терміни, збагачені новим значенням. Анна-Марія Малінгрей у книжці Грецька християнська література” пише: Від самого початку грецька християнська література була місцем зіткнення двох надто відмінних культур: іудаїзму і еллінізму в єдності віри [255, с. 12]”. Синтетизмом позначено й розвиток української містерійної драми однаковою мірою це стосується і сфери ідей, літературних жанрів і мови. Володіння такими знаннями саме в даному аспекті необхідна передумова для інтерпретації будь-яких світських фрагментів у їх сюжеті, що співвідносяться з християнською традицією, або ж синтезують у собі ці два елементи, як маємо це в трансформованих містерійних сюжетах української драми кінця ХІХ ХХ століть.
Питання трансформації містерійних сюжетів у національній драматургії, взаємодії української літератури із надбаннями світової християнської культури, потребує всебічного дослідження. Окрім того, саме поняття сюжету подія чи система подій, покладена в основу ... драматичних ... творів, спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій ... рух характерів у художньому часі й просторі [140, с. 66]”, як бачимо, тісно пов’язаний з такими категоріями, як драматична дія (зовнішня та внутрішня), конфлікт, характер.
Проте домінуючою у містерійному сюжеті була і залишається внутрішня дія. Рушійною силою у розвитку характеру дійових осіб, драматичного конфлікту тут виступає не так очевидна подієвість, як боротьба ідей, світоглядних позицій, релігійних концепцій, врешті християнськості та духовного нігілізму. Ситуація ускладнена також загальною відомістю містерійних сюжетів, своєрідною наперед заданістю конфліктів, характерів, а з іншого боку, непередбачуваністю процесу авторського осмислення драматичних (переважно трагічних) подій Святого Письма, способів їх трансформації крізь призму містерійного світосприйняття.
Іван Франко, говорячи про релігійну драму XVI століття, вважав її за найплохіші зразки, правдиві карикатури драматичної штуки [225, с. 285]”, де замість драматичної акції виголошуються довжелезні монологи, провадять розмови, що радше подібні до теологічних диспутів. Водночас він високо оцінює старі церковні містерії”, які внесли чималу лепту у загальний процес еволюції української драматичної культури та літератури загалом [40, с. 71]. Отож можна з упевненістю стверджувати, що сюжети старих церковних різдвяних та великодніх містерій, які обійшли, по суті, всю Європу, були покладені в основу найдавніших зразків української релігійно-шкільної драми (Слово про збурення пекла”, Комедія на Різдво Христове”, приписувана Дмитрові Ростовському, Дія, на страсти Христові списана” та ін.).
Помітний вплив церкви на всі сфери суспільного та індивідуального буття, само собою, виключав можливість творчого ставлення до канонізованих текстів Святого Письма. Водночас, ще драматурги середньовіччя активно працювали над розробками сюжетів т.зв. малих містерій”, для яких характерним був індивідуальний, особистісний спосіб подання канонізованих подій, характерів, конфліктів Книги Книг. Проте лише на зламі ХІХ ХХ ст., із наростанням кризи позитивізму та процесом формування модерністської поетики, що порушували усталені закони літературної класики, став можливим творчий підхід до осягнення вічних образів та сюжетів Біблії.
Традиції трансформації містерійного сюжетно-образного матеріалу, вироблені попередніми культурно-історичними епохами, далі розвивалися в українській драматургії кінця ХІХ ХХ століть. Драматурги віддавали перевагу космогонічним, апокаліптичним, Старозаповітним та Новозаповітним сюжетам та колізіям, через актуалізацію мистецьких кодів яких відбувалося осмислення глобальних проблем епохи.
Якщо взяти як засадниче твердження Миколи Бахтіна, що жанр та його різновиди визначаються саме хронотопом [12, с. 122], а, як відомо, хронотоп містерії це простір і час сакральної дії, то пропонуємо вирізняти у сюжетах аналізованих нами творів елементи таких її жанрових різновидів: космогонічної містерії, містерії творення, містерії ініціації; різдвяної містерії, великодньої містерії, циклічної містерії; апокаліптичної містерії.
Синтетичного дослідження творчого доробку драматургів, які працювали у цьому напрямі, на сьогодні практично не існує. Спорадичні публікації, у яких невповні глибоко розглядаються тематика та проблематика драматичних творів такого типу, не створюють загальної картини, не дають можливості панорамно побачити й оцінити їхній внесок у літературу.
Феномен містерії виявився одним із найскладніших, найсуперечливіших предметів літературознавчих студій порубіжжя ХІХ-ХХ століть. Сприйняття української християнської містерії впродовж усього історичного розвитку вітчизняної драматургії надзвичайно показове перш за все для характеристики національної духовної ситуації. Підневільний стан української культури спричинився до того, що драматичні твори з глибоким релігійним наповненням та ті, в яких біблійні сюжети й мотиви потрактовувалися згідно з сакральним духом Книги Книг, однозначно оцінювалися як реакційні. Цілком припустимо, що саме це стало головною спонукою до активної трансформації драматургами традиційних містерійних образів, сюжетів, конфліктів, до створення надзвичайно складних філософських текстів-міфів (драматичні поеми Лесі Українки, драми Григора Лужицького, Панаса Мирного, Спиридона Черкасенка, Василя Босовича), до своєрідного синкрезису символізму та містерійності як способів художнього мислення (твори Олександра Олеся, Івана Кочерги, Юрія Тиса). Стилізація постає головним засобом трансформації містерійних сюжетів у п’єсах Володимира Винниченка, Василя Лімниченка, Юрія Липи, Остапа Грицая, Людмили Коваленко, використовують різноманітні елементи їх поетики Микола Куліш, Ігор Костецький.
Протягом останніх років у полі зору вчених (Володимира Крекотня, Богдани Криси, Олекси Мишанича, Ростислава Радишевського, Миколи Сулими) усе частіше опиняються релігійно-християнські аспекти творчості українських письменників не тільки давнини, а й ХІХ ХХ століть. Характерними з цього погляду є дослідження Володимира Антофійчука й Анатолія Нямцу Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ ХХ ст.” (1996), навчальний посібник Віри Сулими Біблія і українська література” (1998), монографії Степана Хороба Українська релігійна драма кінця ХІХ початку ХХ століття: проблематика, жанрово-стильова своєрідність” (2001), Ірини Бетко Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ початку ХХ століття” (1999), Олександра Клековкіна Сакральний театр: Генеза. Форми. Поетика. (Структурно-типологічне дослідження)” (2002), Містерія у генезі театральних форм і сценічних жанрів)” (2001), збірник наукових статей Варшавські українознавчі записки” (2001).
На жаль, у цих працях обминається питання естетичних витоків сюжетів української містерійної драми як найбільш активованих у національній драматургії, не досліджується тяглість традицій сюжетотворення, не аналізується творчий доробок авторів, які свідомо трансформували традиційні містерійні сюжети у кінці ХІХ ХХ століть, не наголошується на особливостях характеротворення, специфіці драматичних конфліктів.
Усе зазначене й зумовило актуальність теми дисертаційного дослідження Трансформація містерійних сюжетів в українській драматургії кінця ХІХ ХХ століть”. Тривале ігнорування релігійно-християнської поетики в українській літературі стало причиною того, що сучасний читач має доволі поверхове уявлення про змістову, сюжетну, композиційну та жанрову самобутність аналізованих творів. Окрім того, в українській драматургії мало зреалізований сам пієтет перед Словом Господнім і шляхом Сина Божого, у ній не актуалізувалося питання християнізації світського життя.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках науково-дослідної роботи колективу Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України над багатотомною Історією української літератури”. Державний реєстраційний номер 0101U002081.
Тему дисертації затверджено координаційною радою при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” від 14 грудня 2004 р. (протокол № 4).
Мета роботи полягає у дослідженні трансформації містерійних сюжетів у національній драматургії кінця ХІХ ХХ століть, у висвітленні основних етапів формування сюжетних матриць української християнської містерії, тенденцій їх розвитку, у виявленні характерних рис авторського тексту-міфу, аналізу образів та конфліктів у окремих творах, розгляду стилізації як головного засобу трансформації.
Для реалізації зазначеної мети передбачається розв’язати такі завдання:
- проаналізувати містерійний сюжет як авторський текст-міф, особливості трактування українськими драматургами світових тем, образів та сюжетів;
- розглянути синкретизм символізму та містерійності як способів художнього мислення у творчості драматургів означеного періоду;
- дослідити способи конструювання різноманітних містерійних сюжетів, конфліктів у процесі їх трансформації;
- схарактеризувати стилізацію як головний засіб трансформації містерійних сюжетів;
- розкрити особливості рецепції містерійних сюжетів в українській драматургії кінця ХІХ ХХ століть, способи їх трансформації в пророчих” п’єсах та релігійно-християнських драмах;
- виявити рівень трансформації містерійного сюжетно-образного матеріалу в п’єсах світського характеру.
Об’єктом дослідження кандидатської дисертації є твори українських драматургів (у тім числі й авторів із української діаспори), в яких тією чи іншою мірою використано містерійні сюжети, конфлікти, образи та мотиви, здійснено традиційну” розробку або оригінально-авторську трансформацію їх.
Отже, предметом наукового дослідження є різні форми і методи трансформації містерійних образів і сюжетів у творчості українських драматургів кінця ХІХ ХХ століть. Для наукового аналізу залучено драматичні поеми Лесі Українки На полі крові”, Одержима”, драматичний етюд Олександра Олеся По дорозі в Казку”, філософську п’єсу-містерію Панаса Мирного Спокуса”, драми Спиридона Черкасенка Ціна крові”, Юрія Липи Корабель, що відпливає”, трагедійне Миколи Куліша Народний Малахій”, Івана Кочерги Марко в пеклі”, Майстри часу”, п’єса Володимира Винниченка Пророк”, драма Василя Лімниченка Убите щастя”, релігійну містерію Григора Лужницького Голгота Страсті, Смерть і Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа” та соціально-релігійну драму Сестра воротарка”, п’єси-містерії Остапа Грицая Anima universalis” та Шляхом Вифлиємської зорі”, Василя Босовича Ісус, Син Бога Живого”. Предметом обсервації стали також драми письменників із діаспори Ігоря Костецького Дійство про велику людину”, Юрія Тиса Не плач, Рахіле...”, Людмили Коваленко Домаха”, котрі у спосіб актуалізації мистецьких кодів містерії, своєрідної стилізації пояснюють ті соціальні та світоглядні реформи”, що відбулися в нашій недалекій історії. Залучення значної кількості творів дає змогу простежити тяглість традицій та тенденції розвитку українських містерійних сюжетів, способів їх трансформації, творення авторського тексту-міфу, пророчої” п’єси, особливості синкретичного (світське/сакральне) подання матеріалу.
Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження становлять теоретико-літературні та історико-літературні праці Івана Франка, Михайла Грушевського, Олександра Білецького, Дмитра Чижевського, Леоніда Білецького, Михайла Возняка, Дмитра Антоновича, Миколи Зерова, Олександра Кисіля, Григора Лужницького, Володимира Рєзанова, Миколи Андрєєва, Людмили Софронової, Анатолія Ткаченка та інших; роботи, присвячені аналізу літературного процесу початку ХХ століття таких авторів, як Юрій Шерех, Микола Жулинський, Неллі Корнієнко, Магдалина Ласло-Куцюк, Григорій Костюк, Тамара Гундорова, Лесь Танюк, Соломія Павличко, Віра Агєєва, Тетяна Свербілова. Водночас добротним теоретико-методологічним ґрунтом для дисертаційного дослідження слугують монографії та наукові розвідки з проблем теорії та історії української драматургії Наталії Кузякіної, Людмили Дем’янівської, Леоніли Міщенко, Лариси Залеської-Онишкевич, Леоніда Рудницького, Лариси Мороз, Миколи Сулими, Василя Пархомика, Михайла Кудрявцева, Ігоря Михайлина, Ярослава Поліщука; дослідження Степана Хороба, Володимира Антофійчука, Олени Бондарєвої, Олександра Клековкіна, Ірини Бетко з проблем поетики релігійних жанрів та засобів їх сценічного втілення; та праці з питань філософії, культурології, етики, естетики, психології та релігієзнавства.
Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплексний метод, який передбачає використання структурно-семантичного, культурно-історичного, генетичного підходів. Типологічний метод дає змогу дослідити специфіку базових категорій поетики драми (сюжет, конфлікт, характери), а феноменологічний підхід застосовано при виявленні особливостей трансформації містерійних сюжетів
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній:
- досліджено проблему трансформації містерійного сюжету в українській драматургії кінця ХІХ ХХ століття;
- акцентовано на особливій ролі Біблії як джерела містерійного сюжетно-образного матеріалу;
- проаналізовано авторський текст-міф як один зі способів трансформації містерійних сюжетів;
- у роботі простежено, що драми цього періоду позначені своєрідним синкретизмом символізму та містерійності як способів художнього мислення;
- доведено, що стилізація постає головним засобом трансформації містерійних сюжетів у пророчих” п’єсах та релігійно-християнських драмах;
- комплексно розглянуто парадигми художнього конструювання містерійних сюжетів, образів та конфліктів у процесі їх трансформації;
- виявлено тяглість традицій містерійного сюжетотворення в п’єсах драматургів з діаспори.
Практичне значення дисертаційного дослідження зумовлюється тим, що воно заповнює значну прогалину в історії української драматургії, яка пов’язана з існуванням та недостатнім осмисленням української християнської містерії, пророчої” п’єси, а відтак і релігійної драми в цілому. Матеріали та результати дисертації можуть застосовуватися в ході подальшого дослідження української шкільної та релігійної драми, пророчої” п’єси, творчості Лесі Українки, Олександра Олеся, Панаса Мирного, Миколи Куліша, Івана Кочерги, Юрія Липи, Володимира Винниченка, Григора Лужицького, Юрія Тиса, Василя Лімниченка, Остапа Грицая, Ігоря Костецького, Людмили Коваленко, Василя Босовича. Теоретичні положення роботи, спостереження і висновки можуть бути використані в сучасних теоретичних та історико-літературних студіях з національної драматургії кінця ХІХ ХХ століть, у процесі написання праць з історії та теорії української літератури, у практиці викладання історії української літератури у школі та вищих навчальних закладах, а також бути корисними при розробці спецкурсів та семінарів, при написанні студентських курсових і дипломних робіт.
Апробація роботи. Дисертацію обговорено і рекомендовано до захисту відділом давньої та класичної української літератури Інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України.
Основні положення дисертації висвітлювалися у доповідях та повідомленнях, виголошених на міжнародній науковій конференції Біблія і культура” (Чернівці, 1999), Третіх лесезнавчих наукових читаннях Леся Українка: проблеми творчості” (Луцьк, 2000), Всеукраїнській науковій конференції Література та літературознавство: історія і сучасність” (Житомир, 2004).
Дисертаційний матеріал використано на уроках з української літератури у старших класах спеціалізованої ЗОШ І ІІІ ступенів із поглибленим вивченням англійської мови №2 (м. Калуш Івано-Франківської області 1996-2000); при читанні лекцій зі світової та української культури й релігієзнавства для студентів Тернопільської академії народного господарства (2000 2005); на курсах підвищення кваліфікації вчителів української мови і літератури при Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (2001).
Різноманітні аспекти досліджуваної проблеми відображені у десяти публікаціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, яка нараховує 257 позицій. Повний обсяг дисертації становить 173 сторінок комп’ютерного набору.

bibliography

ВИСНОВКИ
Здійснене дослідження трансформації містерійних сюжетів в українській драматургії кінця ХІХ ХХ століть дає підстави зробити такі узагальнення й висновки:
1. Містерія використовується українською драмою цього періоду як джерело сюжетики та образної системи драматичних творів. Головні концепції християнства постають у ній як первинне знання. Його відтворення моделює ситуацію не пригадування, а пошуку істини, структуруючи цим самим сюжет драми.
2. П’єси, які трансформують містерійні та біблійні сюжети, космогонічний та сакральний міфи утворюють особливий пласт української драматургії. Звернення драматургів кінця ХІХ ХХ століть до містерійних образів, характерів, конфліктів характеризується розмаїттям форм та засобів їх трансформації (орієнтація на сюжетний архетип та своєрідна полеміка з ним, продовження або дописування сюжетних схем, творення авторського тексту-міфу, осучаснення вічних” колізій, стилізація та конструювання в єдине ціле різноманітних сюжетних елементів).
3. Драматичні твори, в основу котрих покладено події зі світського життя, відбито певні соціально-психологічні, історичні, політичні колізії, але в яких відбувається трансформація містерійних сюжетів, органічно вписуються не лишень у систему української драматургії, а й усієї західноєвропейської духовної літератури.
4. Українські п’єси кінця ХІХ ХХ століть, що трансформують містерійні сюжети, цілковито входять у контекст світової драматургії. Вони, на відміну від середньовічних містерій, демонструють не повчально-моралізаторські сентенції праведного життя, а пошуки шляхів особистості до гармонії, самоідентифікації. Проблема протистояння людини і суспільства, трагізм роздвоєння свідомості індивіда між бажаним і реальним, закорінені в естетиці модернізму, мала значний вплив на формування героя драматургії аналізованого періоду. Справжня цінність творчої спадщини українських драматургів цього періоду полягає у відображенні в художніх текстах цих трагічних сторінок людського буття.
5. Східнослов’янські народні обряди, праукраїнські містерії як цілісний комплекс сакралізованих дійств наших предків на архаїчній стадії їх розвитку містив у собі первісні праклітини драми. Сільськогосподарський календар наших предків слугував основою для побудови не лишень єдиної дохристиянської релігійної системи праукраїнців, але й сюжетною матрицею для містерії творення і космогонічної, що сформували репертуар первісного поганського” театру.
6. Сюжети праукраїнської містерії були трансформовані відповідно до концепцій християнства. Синтезне поєднання прадавніх основ світобачення та обрядових дійств, із християнською естетикою, становить сутнісний зміст української драматургії, і передовсім, її містерійної драми у первісному вигляді. Комплексне побутування головних елементів первісного театру-ритуалу та літургійної драми на шляху становлення української релігійної драми сприяло виокремленню містерії, що поєднала у собі їхні домінуючі риси: статичність, динаміку слова-думки, драматизм ідеї, сакральне та профанне у їхніх взаємозв’язках та протистоянні.
7. Художнім версіям містерійного сюжетно-образного матеріалу в українській драматургії означеного періоду притаманне активне звернення до тих мотивів і колізій, які визначають трагічний підтекст новозаповітних оповідей.
8. Розглянуто варіанти моделей онтологічного спектру, що побутують у силовому полі української літератури, зокрема драматургії кінця ХІХ - ХХ століть, і з’ясовано, що в окремих п’єсах моделі буття трансформуються відповідно до сюжету містерії творення (порушення засадничих уявлень всеохоплююча влада хаосу побудова системи нових ціннісних орієнтацій).
9. Визначальною особливістю трансформованих пророчою” п’єсою містерійних сюжетів є зменшення ролі фабульної подієвості й посилене функціонування внутрішньо-психологічного сюжету, в якому епіцентром зображення стає особистість пророка, його духовне буття, внутрішньо-інтимні боріння, ситуація катарсису. Трансформація відбувається за специфічними канонами, базованими на традиції (сформувавшись на основі різдвяної містерії, сюжет пророчої” п’єси в її класичному варіанті об’єднує події Старого Заповіту (пророцтва про майбутній прихід Месії, віслюче дійство) та Євангеліє (народження Ісуса Христа, його діяння та вчення)), і водночас створює принципово нове мистецьке явище, коли пророк стає носієм антипророчої” функції.
10. З розвитком української християнської містерії змінюється і її сюжет. В період розквіту шкільної драми та на початку свого існування він зводився виключно до зображення Сина Божого та подій Старого й Нового Заповіту. Однак, із зміною світоглядних та мистецьких систем і орієнтацій, само-собою знімається обмеження на предмет зображення в українській християнській містерії, пророчій” п’єсі та релігійній драмі загалом. Шкільні містерійні різдвяні та великодні драми синтезують у собі алегорично-символічні постаті, значно розширюють та ускладнюють сюжет, драматичну дію, наповнюючи її не лишень біблійними колізіями, але й світськими та історичними сюжетами, що значно архетипізували сюжетну схему містерії.
11. Сюжет української містерії спирається на загальновідомі події космогонічного та сакрального міфу (таємниці світобудови, моделі державного устрою, змісту буття, долі) та ключові події Книги Книг (таїнство творення, Різдва, хрещення, євхаристії, смерті, воскресіння).
12. Всі містерійні сюжети умовно можемо поділити на чотири групи, які сформувалися на основі: 1) праслов’янських матриць та літургійної драми (пророча” п’єса), 2) новозаповітного матеріалу (різдвяні та великодні містерії, 3) міфічно-космогонічних уявлень і Старого Заповіту, 4) синтезування сюжетних моментів та вузлів Старого і Нового Заповіту.
13. Розвиток української християнської містерії та пророчої” п’єси не відбувався традиційним шляхом, що було обумовлено цілою низкою історичних, політичних та державницьких чинників. Випадання будь-якої ланки з історії української драматургії не лишень не дає панорамного уявлення про її загальну художню картину, але й сповільнює процес її розвитку, розриває генетичні зв’язки поколінь митців. Разом із тим, історія розвитку національної християнської містерії це еволюція цілісної культурно-естетичної системи, генетично спорідненої з буттям, долею, світобаченням, філософією та духовністю нації. Так, уже з кінця ХІХ століття в містерійних сюжетах знаходять своє осмислення найрізноманітніші сфери людського буття, історичні моменти, політичні, моральні, духовні зрушення.
14. У процесі трансформації містерійний сюжет проходить шлях від міфів-містерій (діяння сонячних божеств: Коляди, Купала, Ярила й Рода, Марени і т.п.), сакральних містерій (літургійна драма) до загальнонародної масової вуличної містерії-процесії (Похід пророків). Шкільна драма завершує процес формування української містерії (чітко регламентуючи сюжети різдвяного та великоднього циклів) як самодостатнього жанру національної драматургії.
15. Художньо трансформувавшись, містерійний сюжет продовжує свій шлях в українській драмі кінця ХІХ ХХ століття. Естетика міфу як однієї з найдавніших форм сакральної свідомості людства надзвичайно близька до естетики релігійної драми, й зокрема містерії, що спричинилося до їх синкретичного побутування в українській драматургії. Відбулася своєрідне переосмислення усталених біблійно-притчевих постатей, які знайшли своє творче відображення в авторських текстах-міфах Лесі Українки (Одержима”, На полі крові”), Григора Лужницького (Голгота Страсті, Смерть і Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа”), Василя Босовича Ісус Син Бога Живого”, Спиридона Черкасенка Ціна крові”, Панаса Мирного (Спокуса”). У цих творах драматурги створюють власну систему міфологем, своєрідний синтез антично-християнських, західноєвропейських, слов’янських та власне національних кодів для їх вираження.
16. П’єси Василя Лімниченка «Убите щастя», Григора Лужницького «Сестра-воротарка», Остапа Грицая «Шляхом Вифлиємської зорі» збудовані з одним виразним композиційним центром, навколо якого компонуються як релігійні, так і світські картини. Письменники вдало поєднують у драмах високий християнський пафос із відтворенням сімейно-родинних й побутово-соціальних подій, трансформуючи традиційні містерійні образи та сюжети.
17. Особливий синкретизм символізму та містерійності як способів художнього мислення спостерігаємо у п’єсі Олександра Олеся По дорозі в Казку”. Автор синтезує в сюжеті події Старого Заповіту та Євангелія з поетикою модерного символізму, поєднують їх із традиціями сюжетотворення прасловянських містерій (солярний культ). Написана значно пізніше в еміграції містерія Юрія Тиса Не плач, Рахіле” підтверджує життєвість такого художнього прийому.
18. Українські письменники кінця ХІХ ХХ століть створили нові п’єси, головним змістом яких є пристрасті (духовні колізії) драматичного героя, реактуалізовані сюжетом містерії творення. За умов відсутності провідного інституту релігії в радянській системі, театр змушений був компенсувати суспільству сакральні смисли через мистецькі.
19. В основу сюжету Миколи Куліша Народний Малахій” покладено містерію творення (нової людської спільноти, державного ладу, системи ціннісних орієнтирів), здійснювати яку покликаний новочасний месія” голубого соціалізму” Малахій. Традиційний сюжет великодньої містерії художньо трансформує та конструює в собі містерію творення й апокрифічні події, акцентуючи увагу на неможливості підміни сакрального профанним чи цілковитій його десакралізації.
20. Містерійний сюжет трансформується до проблеми ілюзії та реальності, створює параболу, в якій знову і знову народжуються неорелігії та люди неопророки, що неодмінно їх супроводжують, а людство змушене чергового разу зіграти ту саму виставу, що й дві тисячі років тому, як маємо це у творі Спиридона Черкасенка Ціна крові”, Володимира Винниченка Пророк” та Миколи Куліша Народний Малахій”.
21. Чільна роль у драмі Юрія Липи Корабель, що відпливає” та трагедійному” Миколи Куліша Народний Малахій” належить сюжетові, який конструює фабульні схеми містерії творення, космогонічної і старозаповітної. У драмах цих письменників очевидною є стилізація поетики містерії.
22. Месійні візії, спричинені екстремальними ситуаціями (страх перед революцією, перебування у божевільні Народного Малахія з одноіменної драми Миколи Куліша) демонструє своєрідний, захований у глибинах підсвідомості, часопростір, у якому панують найхимерніші ідеї, враження, видіння лжепророка; об’єктивується інший світ його хворобливої уяви.
23. Драматурги, котрі використовують стилізацію як засіб трансформації містерійних сюжетів, часто застосовують прийом театру в театрі”, запроваджений Миколою Кулішем, театралізуючи у такий спосіб буття, тому що реальність для митців не є об’єктивною категорією, а набуває гіпертрофованих рис.
24. Спостерігаємо специфічну містеріальність драми Людмили Коваленко Домаха”, Ігоря Костецького Дійство про велику людину”, своєрідну стилізацію форми, яка є лише зовнішньою, позірною. Однак саме цим вони і цікаві: містеріальний сюжет, герої, які заховані під соціально-побутовим змістом.
25. Драматурги конструюють містерійні сюжети, образи та конфлікти в процесі їх трансформації. У драмах такого типу соціум постає як елемент реальності, що протистоїть людській свободі, стає причиною життєвої невлаштованості (Іван Кочерга Майстри часу”). Традиційно циклічний час містерії розпадається на надчасові константи період самопізнання головного героя; розвиток драматичної дії; лінійно-хронологічні події.
26. Особливість конструювання містерійного сюжету і творення драматичних характерів у п’єсах вказаного періоду визначає світоглядний конфлікт, що є своєрідним каталізатором сюжетного руху, сакральною і подієвою зав’язкою. Драматурги звертаються до загальновідомих містерійних колізій і конфліктів і на основі їх створюють своєрідні художні моделі, за допомогою яких передають складний амбівалентний світ сучасників.
27. Отже трансформований містерійний сюжет це ланцюг пов’язаних з містерійною матрицею конфліктів, мотивів, тем, образів, колізій, за допомогою яких автор розкриває характери драматичних (містичних) героїв, мотивацію поведінки, соціально-психологічну детермінацію пророцтва, месіанства, пізнання.
28. Містерійний сюжет залишає чималі перспективи для художнього осмислення різноманітних духовно-моральних основ людського буття, продовження культурно-історичних традицій, свідченням чого є твори сучасних драматургів: драми-містерії Іконостас України” Віри Вовк, Ісус Син Бога живого” Василя Босовича, Битва при Веталуї, або Друге пришестя Олоферна” Марії Віргінської.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. К.: Либідь, 1999. 262 с.
2. Азбуковник. Енциклопедія української літератури: В 3 т. Філадельфія, 1973. Т. 2. С. 55-56.
3. Андреев М. Средневековая европейская драма. Происхождение и становление (Х-ХІІІ вв.) . М.: Искусство, 1989. 215 с.
4. Антонович Д. Триста років українського театру (1619-1919). Прага: Український громадський видавничий фонд, 1925. 273 с.
5. Антонович Д. Український театр // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. К.: Либідь, 1993. С. 443-473.
6. Антофійчук В. Євангельські образи в українській літературі ХХ століття. Чернівці: Рута, 2001. 335 с.
7. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ-ХХ ст. Чернівці: Рута, 1996. 208 с.
8. Антофійчук В. Образ Іуди Іскаріота в українській літературі. Чернівці: Рута, 1999. 104 с.
9. Арістотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 134 с.
10. Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках. М.: Наука, 1988. 329 с.
11. Барабаш Ю. Поема-містерія Тараса Шевченка Великий Льох” // Дивослово. 2001. № 4. С. 7-10.
12. Бахтин М. Літературно-критические статьи. М.: Худ. лит., 1986. 543 с.
13. Безпечний І. Теорія літератури. Канада Торонто: Молода Україна, 1984. 304 с.
14. Бентли Э. Жизнь драмы: Пер. с анг. М.: Искусство, 1978. 368 с.
15. Бергсон А. Два джерела моралі і релігії // Історія світової релігієзнавчої думки: Хрестоматія. К.: Тандем, 1999. 408 с.
16. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ поч. ХХ ст. Зелена Гура Kиїв: ВЕРБУМ, 1999. 160 с.
17. Бетко І. Біблія як джерело ідей у творчості Лесі Українки (проблемний огляд) // Слово і час. 1991. № 3. С. 28-36.
18. Бетко І. Драматична поема Одержима”: проблема морального максималізму // Дивослово. 1995. № 2. С. 19-21.
19. Біблійна історія Старого Завіту. Написав о.Теодозій тит. Галущинський. Друкарня О.О.Василіян у Жовкві Р.Б. 1934. 300 с.
20. Біблія. Святе письмо Старого та Нового Завіту. К.: БМВ, 1991. 1528 с.
21. Білецький Л. Історія української літератури. Народня словесна творчість: Курс лекцій УТГІ. Ч. 1 Ренесбург Берхстесгаден, 1947. 117 с.
22. Білецький Л. Історія української літератури. Т. І. Народна поезія. Авгсбург: Українське церковне видавництво, 1947. 328 с.
23. Білецький Л. Українська драма. Львів: Діло, 1922. 23 с.
24. Білецький О. Зародження драматичної літератури на Україні // Олександр Білецький. Зібрання праць у п’яти томах. К.: Наукова думка, 1965. Т. 1: Давня українська і давня російська літератури. С. 277-353.
25. Білоус П. У прагненні вічного слова. // Слово і час. 1999. № 3. С. 85-87.
26. Блаватская Е. Теософский словарь. 2-е изд., испр. М.: Сфера, 1994. 576 с.
27. Див., наприклад: Бойко Ю. Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання // Ю. Бойко. Вибрані праці. К.: Медекол, 1992. С. 110-161; Маланюк Є. До роковин Лесі Українки (13. 11. 1871). Книга спостережень: У 2-х т. Т.1. Торонто, 1962. С. 91-102; Одарченко П. Зоря України (до 75 роковин з дня смерті славетної поетеси Лесі Українки). Леся Українка. К., 1994. С. 4-14.
28. Бойчук Б. Голод // Антологія модерної української драми. Київ Едмонтон Торонто: Видавництво Канадського Інституту Українських Студій. Видавництво ТАКСОН. 1998. С.401-432.
29. Бондарєва О. Драматизм міфу і міфологізація драми. Херсон: Персей, 2000. 188 с.
30. Брюховецька Л. Сповідь неуярмленої душі. Етичні проблеми раннього християнства у творах Лесі Українки // Вітчизна. 1996. № 7/8. С. 116-119.
31. Брюховецький В. Іван Кочерга // Кочерга І. Драматичні твори. К.: Наук. думка, 1989. С. 5-26.
32. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування: Пер. з рос. К.: Довіра, 1993. 414 с .
33. Василько А. Вічна казка / О.Олесь По дорозі в казку” // Наші справи. 1910. № 2. 30 с.
34. Веретельник Р. Фемінізм у драматургії Лесі Українки. До 120-річчя з дня народження // Сучасність. 1991. № 2. С. 29-37.
35. Веселовский А. Историческая поетика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
36. Винниченко В. Пророк” // Вітчизна. 1992. № 4. С.15 -53.
37. Вишенський І. Твори: Пер. з книжної укр. К.: Дніпро, 1986. 247с.
38. Владимиров С. Действие в драме. Л.: Искусство, 1972. 159 с.
39. Возняк М. Історія української літератури. Львів: Світ, 1994. Кн. 2. 560 с.
40. Возняк М. Нескінчена друком праця І.Франка з історії українського театру // ВУАН. Річник Українського театрального музею. 1930. Вип. 1. С. 41-75.
41. Волков А. Традиційні сюжети та образи: Деякі питання теорії // Питання літературознавства. Наук. зб. Чернівці: Рута, 1995. Вип. 1. С. 3-15.
42. Вороний М. Театр і драма. К.: Мистецтво, 1989. 408 с.
43. Всеволодський (Гернгрос) В. История русского театра. В 2-х т. Л. М.: Теа-кино-печать, 1929. Т.1. 576 с.
44. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник. К.: Либідь, 2001. 488 с.
45. Гачев Г. Содержательность художественных форм: Эпос. Лирика. Театр. М.: Просвещение, 1968. 304 с.
46. Гірняк Й. Лесь Курбас і світовий театр // Листи до приятелів. 1961. № 11-12. С. 5-11.
47. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. 263 с.
48. Гнідан О., Дем’янівська Л. Володимир Винниченко: Життя, Діяльність, Творчість: Навч. посіб. К.: Четверта хвиля, 1996. 256 с.
49. Горбунова Е. Вопросы теории реалистической драмы. О единстве драматического действия и характера. М.: Сов. пис., 1963. 508 с.
50. Горохович А. Ідеї і герої, їх конфлікти, передані афоризмами. Поетика Лесі Українки і її афоризми. Вінніпег: Волинь, 1980. С. 73-89.
51. Горський В. Історія української філософії. Курс лекцій. К.: Наукова думка, 1991. 286 с.
52. Гречанюк С. Сучасник поколінь прийдешніх (М.Куліш). На тлі ХХ ст. К. Наукова думка, 1990. С. 139-187.
53. Грицай М.С. Українська драматургія ХVІІ ХVІІІ ст. К.: Вища школа, 1974. 197 с.
54. Гром’як Л. Отець Василь Мельник письменник Василь Лімниченко // о. Василь Мельник (Василь Лімниченко). Релігія і життя (поезія, проза, драма, публіцистика, релігійні статті). Тернопіль: Збруч, 1999. С.783-815.
55. Гром’як Л. Особливості християнської поезії в Західній Україні 20-40-х рр. ХХ ст.: мотиви, жанри, поетика: Автореф. дис. ...канд. філол. наук. Львів, 2000. 17 с.
56. Ґротовський Є. Театр. Ритуал. Перформер. Львів, Центр гуманітарних досліджень Львівського держуніверситету ім. І.Франка, 1999. 186 с.
57. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т. 1. К.: Либідь, 1993. 389 с.
58. Гундорова Т. Леся Українка: християнство екзистенціалізм фемінізм // Слово і час. 1996. № 8-9. С.19-28.
59. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
60. Див. також тези доповідей Т.Гундорової, В.Мельника, Н.Шумило, М.Ільницького, присвячених українському модернізму // ІІІ Міжнародний конгрес україністів. Харків, 26-29 серпня 1996. К., 1996. С. 420-457; Бойко Ю. В дому роботи, в країні неволі”; ”Камінний господар” Лесі Українки. Вибране: У 4-х т. Мюнхен, 1974. Т. 2. С.315-361; Стебельська А. Образи волі і рабства в драмах Лесі Українки // Леся Українка. 1871 1971. Збірник на відзначення 100-річчя. Філадельфія, 1971. С. 207-213.; Jacques Morel. Lessia Oukrainka et le myte de Don Juan // Lessia Ukrainka. Paris Munich, 1983 / P. 63-72 та ін.
61. Гуревич А. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
62. Данилов С. Очерки по истории русского драматического театра. Учебное пособие. М. Л.: Искусство, 1948. 587 с.
63. Дем’янівська Л. Українська драматична поема: (Проблематика, жанрова специфіка). К.: Вища школа, 1984. 160 с.
64. Дем’янівська Л. Художні пошуки в українській драматургії початку ХХ ст. (символічна драма С.Черкасенка й О.Олеся) // Українська література: Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів (Київ, 27 серпня 3 вересня 1990 р.). К.: АТ Обереги”, 1995. С.133-150.
65. Донцов Д. Трагедія Одержимої (Одержима” Лесі Українки) // Визвольний шлях. 1955. № 3. С.13-22.
66. Євшан М. Червоні маки... (Про п’єсу О.Олеся По дорозі в Казку”) // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Основа, 1998. С.546-549.
67. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
68. Элиаде М. Миф о Вечном возвращении. Архетипы и повторяемость: Пер. с франц. Санкт-Петербург: Алтейя, 1998. 256 с.
69. Элиаде М. Аспекты мифа: Пер. с франц., 2-е изд., испр. и доп. (Концепции”). М: Академический Проект, 2001. 240 с.
70. Жила В. Прометеївські образи і мотиви у творчості Лесі Українки // Слово і час. 1993. № 4. С. 118-128.
71. Жила В. Пророчий дар безсилої жінки // Леся Українка 1871 1971. Зб. На відзначення 100-річчя. Філадельфія, 1971. С. 145-163.
72. Жулинський М. Християнство і національна культура // Варшавські українознавчі записки 11 12. Польсько-українські зустрічі. Варшава, 2001. С. 62-66.
73. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 142 с.
74. Задеснянський Р. Злочин зради перед судом сумління” (Драматична поема Лесі Українки На полі крови”) // Визвольний шлях. 1971. № 3-4. С. 263-272.
75. Залеська-Онишкевич Л. Елементи неоаваргандизму в українській драмі ХХ ст.// Українська література. К.: Обереги, 1995. С.72-83.
76. Залеська-Онишкевич Л. Драматургія української діяспори // Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діяспори. Київ Львів: Час, 1997. С.9-32.
77. Залеська-Онишкевич Л. Театри Львова і Києва у травні // Сучасність. 1990. № 9. С. 12-25.
78. Залеська-Онишкевич Л. Пророк” остання драма Володимира Винниченка // Слово. Едмонтон, 1973. Зб 5. С.126-136.
79. Зеров М. Леся Українка // До джерел (Літературно-критичні статті). К.: Книгоспілка, 1926. С. 172-196.
80. Зеров М. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 2. 601 с.
81. Зубович В. Конфлікти доби й авторська манера митця // Слово і час. 2002. № 9. С. 27-34.
82. Зубрицька М. Новаторський характер драматургії М.Куліша // Сучасність. 1992. № 12. С. 148-150.
83. Зубрицька М. Проблема індивідуалізму в творчості Лесі Українки // Сучасність. 1991. № 12. С. 22-25.
84. Ігнатенко М. Генезис сучасного художнього мислення. К: Наукова думка, 1986. 268 с.
85. Ільницький М. Від Молодої Музи” до Празької школи”. Л.: Інститут українознавства, 1995. 318 с.
86. Історія релігії в Україні: У 10 т., Ред. кол. А.Колодний та ін.; НАН України, Інститут філософії ім. Г.Сковороди. Відділення релігієзнавства. Київ, 1996 98, Т. 1: Дохристиянські віруваня, Прийняття християнства (за ред. Б.Лобовика), Київ. 1996. 384 с.
87. История русского драматического театра. В 7-ми т. М.: Исскуство, 1977. Т. 1; От истоков до до конца ХVІІІ века. Автор В.Н.Всеволодський-Гернгросс. 485 с.; Т.7: 1898-1917. М.: Искусство, 1987. 586 с.
88. Касперавичюс М. Функции религиозной и светской символики. Ленинград: Знание, 1990. 187 с.
89. Качуровський І. Містична функція літератури та українська релігійна поезія. Хрестоматія української релігійної літератури. Кн. перша: Поезія. Мюнхен Лондон, 1988. С. 9-27.
90. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. К.: АТК Обереги”, 1994. кн. ІІ. Т.3: (Весняний цикл). 528 с.
91. Кисіль О. Український театр. Дослідження. К.: Мистецтво, 1968. 256 с.
92. Клековкін О. ARS COQUINARIA (Театр як інтермедія) // Український театр. 1988. № 3. С. 12-16.
93. Клековкін О. Містерія у генезі театральних форм і сценічних жанрів. Навч. пос. К.: КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого, 2001. 256 с.
94. Клековкін О. Сакральний театр: Генеза. Форми. Поетика. (Структурно-типологічне дослідження). К.: КДІТМ ім.І.К.Карпенка-Карого, 2002. 272 с.
95. Коваленко Л. Домаха // Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діяспори. Київ Львів: Час, 1997. С. 156-188.
96. Когут О. Рецепція біблійних мотивів в українській драматургії кінця ХІХ початку ХХ століть // Обрії. - 1999. № 1 (8). - С. 77-79.
97. Когут О. Пророча” п’єса як жанр української релігійної драми (на матеріалах драматичних поем Лесі Українки). Наук. вісник ВДУ. Філ. науки. Вип.15.Луцьк: Вежа, 1999. С. 23-26.
98. Когут О. Месійні візії героїв: своєрідність драматичної дії української пророчої” п’єси // Біблія і культура: Зб. нау. статей. Випуск 1. Чернівці: Рута, 2000, № 1. 106-108.
99. Когут О. Специфіка жанру п’єси Володимира Винниченка Пророк” // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Вип. V. Івано-Франківськ: Плай, 2000. С. 171-176.
100. Когут О. Поетика символізму в драматургії Спиридона Черкасенка // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Вип. VІ. Івано-Франківськ: Плай, 2001. С. 132-136.
101. Когут О. Генеза української пророчої” п’єси // Вісник Донецького національного університету. Серія Б. Гуманітарні науки. Донецьк, 2001. - № 2. С.41-50.
102. Когут О. Концепція новочасного месії у драмі М.Куліша Народний Малахій” // Дивослово. 2002. № 1. С. 6-7.
103. Когут О. Містерійні елементи у драмі Олександра Олеся По дорозі в Казку” // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Вип. VІІІ. Івано-Франківськ: Плай, 2003. С. 52-56.
104. Когут О. Стилізація як засіб трансформації містерійних сюжетів (на матеріалі драми Ігоря Костецького Дійство про велику людину”. Вісник Житомирського педагогічного університету. Вип. 15. Житомир, 2004. С. 193-196.
105. Когут О. Модернізація різдвяного містерійного сюжету у драмі Юрія Тиса Не плач, Рахіле...”. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології. Література Фольклор Проблеми поетики. Зб. нау. праць. Вип. 17. К.: Твім інтер, 2004. С. 173-177.
106. Кодак М. Поетика як система: Літературно-критичний нарис. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
107. Козак С. Неоромантична концепція слова Лесі Українки // Сучасність. 1993. № 2. С. 138-144.
108. Козак С. Неоромантизм Лесі Українки // Вісник АН України. 1992. № 5. С. 31-37.
109. Козій Д. Проблема трагічної провини у драматичних творах Лесі Українки // Д.Козій. Глибинний етос: Нариси з літератури і філософії. Торонто Нью-Йорк Париж Сідней, 1984. С.139-155.
110. Козій Д. Форми трагізму Лесі Українки. Глибинний етос. Нариси з літератури і філософії. Торонто Нью-Йорк Париж Сідней, 1984. С.156-163.
111. Козлов А. Українська дожовтнева драматургія. Еволюція жанрів. К.: Вища школа, 1991. 200 с.
112. Колосова В. Літературна спадщина Київської Русі і української літератури ХVІ ХVІІІ ст. (Відповід. ред. О.В.Мишанич). К.: Наукова думка, 1981. 256 с.
113. Конєва Я. Християнська обрядовість в українському фольклорі // Варшавські українознавчі записки 11 12. Польсько-українські зустрічі. Варшава, 2001. С. 211-215.
114. Корибут Ю. Наш містерійний театр. Наш театр. Книга діячів українського театрального мистецтва 1915-1975. Т. 1. Нью-Йорк Париж Сідней Торонто: ОМУС, 1975. С. 257-260.
115. Корнієнко Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. К.: Факт, 1998. 469 с.
116. Корнієнко Н. Український театр у переддень третього тисячоліття. Пошук (Картини світу. Ціннісні орієнтації. Мова. Прогноз). К.: Факт, 2000. 160 с.
117. Костецький І. Дійство про велику людину // Антологія модерної української драми. Київ Едмонтон Торонто: Видавництво Канадського Інституту Українських Студій. Видавництво ТАКСОН. 1998. С.335-396.
118. Костецький І. Театр перед твоїм порогом. Мюнхен: На горі,1963.
119. Костомаров М.Закон Божий (Книга буття українського народу). К.: Либідь, 1991. 40 с.
120. Костюк Г. Володимир Винниченко та його доба: Дослідження, критика, полеміка. Нью-Йорк: Видавництво ВУАН, 1980. 283 с.
121. Костюк Г. Світ Винниченкових образів та ідей // Слово, Зб. 9. Нью-Йорк, 1981. С. 193-214.
122. Кочерга І. Майстри часу // Кочерга І. Драматичні твори. К.: Наукова думка, 1989. С. 435-501.
123. Кочерга І. Марко в пеклі // Кочерга І. Драматичні твори. К.: Наукова думка, 1989. С. 175-241.
124. Красильникова О. Історія українського театру ХХ сторіччя. К.: Либідь, 1999. 208 с.
125. Криловець А. Філософічність драматичних поем Лесі Українки: Автореф. дис. ... канд. філол. наук /Укр. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 1994. 23 с.
126. Кудрявцев М. Ідеї та особистості в історичних п’єсах С.Черкасенка // Дивослово. 1997. № 2. С.15-17.
127. Кудрявцев М. Драма ідей в українській новітній літературі: Автореф. дис. ... д-ра. філол. наук. /Київський національний ун-т ім. Т.Г.Шевченка. К., 1997. 35 с.
128. Кудрявцев М. Драма ідей в українській новітній літературі ХХ ст. Кам’янецьк-Подільський: Оіим, 1997. 272 с.
129. Кузякіна Н. П’єси Миколи Куліша. Літературна і сценічна історія. К.: Рад. письменник, 1970. 454 с.
130. Куліш Микола. Народний Малахій. Трагедійне // Куліш Микола. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 2. С. 3-85.
131. Куліш М. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т.1: П’єси. 509 с.
132. Куліш М. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т.2: П’єси, статті, виступи, документи, листи, спогади. 877с.
133. Курбас Лесь у театральній діяльності, в оцінках сучасників, документи. Балтимор Торонто, Українське видавництво Смолоскип”, 1989. 1026 с.
134. Курбас Л. Психологізм на сцені. Конспект лекцій для неофітів // Л.Курбас. Філософія театру. - К.: Основи, 2001. 917 с.
135. Лавріненко Ю. Микола Куліш (Літературна сильвета). Розс