СТАНОВЛЕННЯ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ЖАНРІВ (ЗА КОНЦЕПЦІЯМИ ХІХ – ХХ СТ.)

brief description

Житомирський державний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

УДК 821.161.2(092)

БІЛОУС БОГДАН ПЕТРОВИЧ

СТАНОВЛЕННЯ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ЖАНРІВ
(ЗА КОНЦЕПЦІЯМИ ХІХ ХХ СТ.)

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Сулима Микола Матвійович,
доктор філологічних наук

Житомир 2005

ЗМІСТ
ВСТУП...................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Становлення української медієвістики .....................................11
1.1. Наукові розвідки про давню літературу М.Максимовича....12
1.2. Медієвістичні спроби І.Вагилевича та Я.Головацького........16
1.3. Погляди на давню літературу М.Костомарова........................19
1.4. Давнє письменство у працях П.Куліша....................................23
РОЗДІЛ 2. Наукові концепції кінця ХІХ - поч. ХХ ст. про ранні
жанрові комплекси в українській літературі.....................................27
2.1. Жанрова модель О.Огоновського..............................................27
2.2. І.Франко про становлення давньоукраїнських
літературних жанрів......................................................................30
2.3. Давні літературні жанри в "Історії української
літератури" М.Грушевського.....................................................38
2.4. Концепція М.Возняка...................................................................48
2.5. Б.Лепкий про давні жанри...........................................................56
2.6. Погляди С.Єфремова на давні жанри.......................................60
РОЗДІЛ 3. Давньоукраїнські літературні жанри як об’єкт вивчення
у другій половині ХХ ст..........................................................................68
3.1. Становлення жанрів за концепцією М.Гнатишака................68
3.2. Жанрова модель Д.Чижевського................................................72
3.3. Тлумачення давніх жанрів у синтетичних працях з історії української літератури (40-80-і роки ХХ ст.)...........................82
3.4. Ранні жанри у висвітленні російської науки..........................101
3.5. Рання жанротворчість у концепціях кінця ХХ ст. ..............110
РОЗДІЛ 4 Система жанрів в українській літературі періоду
Київської Русі.........................................................................................130
4.1. Передумови і чинники становлення давніх жанрів..............130
4.2. Жанротворчість як спосіб висловлювання............................142
ВИСНОВКИ .....................................................................................................150
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................155

ВСТУП

Одним із питань комплексної проблематики, що стосується зародження української літератури, є становлення давньоукраїнських літературних жанрів. Досі в літературознавстві це питання не ставилося, а лише означувалося в історіях української літератури різного часу і різного формату, де жанри раннього етапу у розвитку давнього письменства у кращому разі перераховувалися чи тією чи іншою мірою описувалися за традиційною схемою розподілу на епіку, лірику і драму. Зрозуміло, що в тій жанровій картині чогось не вистачало для повноти зображення, закономірності жанротворення простежувалися нечітко, і все списувалось на специфіку засвоєння Руссю візантійсько-болгарського літературного досвіду, на вибірковість рецепції, на об’єктивні обставини розгортання писемної творчості давніх часів. Що ж до української медієвістики, то ні в ХІХ, ні в ХХ ст. не було створено більш-менш чіткої концепції становлення літературних жанрів, хоч у науковому доробку істориків літератури протягом двох століть нагромадився питомий матеріал, на основі якого можна було б зробити певні висновки щодо жанрової природи літератури раннього періоду. Проте в осмисленні цієї проблеми виникли передусім ідеологічні перешкоди: а) період становлення української літератури був присвоєний російською наукою і розглядався як "древнерусский" або, принаймні, як спільний для східнослов’янських народів; б) роботи О.Огоновського, М.Грушевського, М.Возняка, Б.Лепкого, Д.Чижевського звинувачено в націоналізмі і вилучено з наукового обігу; в) українські медієвісти радянського часу не виявили необхідної активності у дослідженні названої проблеми, уступивши ініціативу російським науковцям.
Нині, в нових історичних умовах, коли в науку повернуто заборонені праці з історії української літератури, коли немає тиску з боку імперського центру, українське літературознавство має можливість неупереджено і зважено підійти до з’ясування особливостей літературного життя давньої України, зокрема до питання про становлення давньоукраїнських літературних жанрів. На першому етапі цієї роботи актуальним бачиться досвід українських істориків літератури, чиї роботи зігноровані у дослідженні цієї проблеми як російською, так і (вимушено) українською наукою. Цей досвід сьогодні необхідно вивчити й осмислити, щоб залучити до вироблення нової концепції початкового етапу у розвитку української літератури.
Передусім визначимося з основними термінами, котрі є ключовими у цьому дослідженні.
Жанр у сучасному літературознавстві тлумачиться по-різному. "Українська літературна енциклопедія" (т.2) визначає жанр як "історично сформований тип літературного твору", "синтез характерних особливостей змісту і форми певного виду творів, відносна художньо-композиційна сталість, здатна до постійного розвитку й оновлення", "своєрідна змістова форма", "одиниця класифікації літературних творів за певними характерними для них сталими структурними ознаками" [92, с. 192-193]. "Літературознавчий словник-довідник" (Київ, 1997) взагалі не зачіпає питання про жанр (включено лише статтю про літературно-критичні жанри), зате "Лексикон загального та порівняльного літературознавства" (Чернівці, 2001) включив низку словникових статей, що стосуються теорії жанру. Зокрема, тут жанр розглядається як "вид змістової форми, яка зумовлює цілісність літературного твору, що визначається єдністю теми, композиції та мисленнєвого стилю" [72, с. 197]. Від античності до романтизму жанр залежав од теми, а з посиленням суб’єктивного начала в літературі набув авторської інтерпретації, світоглядних та структурних атрибутів, виявив відцентрову рухливість од сталих форм. Поліфонічні літературні утворення в межах одного твору, що характерно і для Середніх віків, вимагають визначення жанрової домінанти, яка надає творові системної організованості. Важливою для нас є думка про "жанрову матрицю" - "структур-інваріант жанру, генетично зумовлений комплекс найбільш усталених ознак, що залишаються атрибутивними впродовж усього історичного життя жанру" [72, с. 199]. З огляду на кількавіковий розвиток давньоукраїнських жанрів, пошуки жанрових матриць у період їх становлення - суттєвий методологічний момент у нашій роботі.
Міркування про жанр як мистецьку категорію висловлювалися ще з античних часів (Аристотель, Горацій), набули чіткої окресленості і конкретики в добу класицизму (Буало), багато в чому змінилися й відійшли від аристотелізму в нову епоху (Г.Лессінг, Г.Гегель, В.Бєлінський), а ще більше трансформувалися в останнє століття (Ф.Брюнетьєр, О.Веселовський, О.Фрейденберг, С.Аверінцев, М.Бахтін, Д.Лихачов, Р.Веллек та А.Уоррен), проте в основному йшлося про можливості художнього освоєння дійсності, а серед тих можливостей виділяли тематику, структурну та функціональну здатність. У концепціях різного часу жанр осмислювався як форма мистецької філософії, авторського існування в художньому творі, як художня модель світу та спосіб обсервації життя; пропонувалися синхронні та діахронні аспекти вивчення жанру. Зрештою, мовилося про те, що цю категорію неможливо звести до чіткого теоретичного визначення, оскільки жанр - явище, яке постійно змінюється, тому є смисл говорити про нього в межах певної епохи, навіть окремого твору. Ми схиляємося до думки, що для середньовічного типу літератур визначальним в осмисленні специфіки жанру є форма організації художнього матеріалу, з чого виводиться генеза, онтологія, функціональність та прагматика жанру.
Жанровий канон. У генології (жанрології) виділяють три етапи у житті жанру: 1) становлення жанру; 2) канонізація жанру; 3) модернізація жанру. Тема нашої роботи спонукає засередитися передусім на першому етапі, коли відбувається формування атрибутивних властивостей жанру, утворення жанрової матриці. Проте враховуючи, що Русь засвоювала здебільшого уже готові, сформовані візантійсько-болгарські жанри, то логічно припустити певну форсованість у становленні давньоукраїнських жанрів: наслідувався запозичений канон (перекладна література) і водночас відбувалося формування жанрової матриці жанрів оригінального письменства або, принаймні, певні жанрові модифікації засвоєних літературних зразків. У цьому випадку жанровий канон відігравав як формотворчу, так і змістотворчу роль, тому прикмети його є важливими для осмислення природи давньоукраїнських жанрів. "Канон за своєю суттю,- зазначає Т.Гундорова,- явище афірмативне (стверджувальне), себто в найзагальнішому філософському сенсі він утверджує певну культурну ідентичність і при цьому становить інструмент ідентифікації. До того ж, канон утверджується за рахунок відокремлення й вивищення одних і відторгнення "інших", "менших", "маргінальних" тощо явищ та цінностей. Відтак канон - одиниця ідеологічна, селективна" [37, с. 15-16]. Тож якщо йдеться про традиціоналізацію давніх українських жанрів, то неодмінно постає питання про роль привнесеного канону, про його первинну мутацію на руському грунті, а затим про жанрову кристалізацію в нових умовах. Так виникає і питання про те, що цим жанром зберігалося у статусі незмінності, а що зазнавало відторгнення, які автохтонні джерела вливалися в жанр, а які відкидалися (наприклад, фольклор), що в жанровому каноні було головним, а що вторинним.
Жанрова система може розглядатися як стійка єдність жанрових форм у синхронному аспекті, коли ті форми існують у єдиному художньо-світоглядному просторі, контактують між собою, мають певні зв’язки, притягання й відштовхування. Жанрова система притаманна певному типові літератури (у нашому випадкові - середньовічному) і характеризується спільними тематичними, сюжетними, образними, художньо-виражальними параметрами.
У період становлення жанрів можна виділити хіба що перспективно-потенційні лінії розвитку жанрових форм, які існують у синкретичному або зародковому стані. Проте це меншою мірою стосується давніх українських жанрів, оскільки Русь, як уже мовилося, освоювала не просто окремі жанри, що прийшли разом з християнством із Візантії та Болгарії, а й всю їх систему жанрів, що на ту пору (кінець Х - ХІ ст.) уже існувала у сформованому вигляді. Якщо зважити, що система була запозичена не в повному обсязі (відсутні віршові, драматичні жанри), то є підстави говорити про переформування системи жанрів відповідно до місцевих потреб, світоглядних критеріїв та естетичних смаків. На початковому етапі якраз і відбувався цей процес, який породив жанрово-естетичну творчість, спровокував виникнення різних літературних збірників. Але поступово літературний процес стабілізувався, в цілому ясно окреслилась система жанрів з відповідною ієрархією та функціональним призначенням.
Українські літературознавці ХІХ-ХХ ст., розглядаючи українські жанри, не переймалися теоретичним обґрунтуванням своїх класифікацій, коментарів, описів. Проте їхній досвід в осмисленні давніх жанрів видається цінним як спроби осмислити початковий етап у розвитку української літератури, запропонувати своє бачення того етапу, зокрема і в сенсі становлення жанрів.
Мета дисертації - проаналізувати наукові погляди українських літературознавців на становлення давньоукраїнських жанрів і визначити базові поняття жанрової системи давньої літератури.
Для реалізації мети необхідно вирішити такі завдання:
- актуалізувати і розглянути наукові концепції раннього етапу української літератури, викладені у працях вітчизняних медієвістів ХІХ-ХХ ст.;
- на основі цих праць з’ясувати зовнішні і внутрішні чинники формування жанрової системи в українській літературі періоду Київської Русі;
- визначити наукові засади у виробленні загальної концепції становлення давньоукраїнських літературних жанрів.
Об’єктом дослідження є: праці з історії української літератури М.Максимовича, М.Костомарова, П.Куліша, О.Огоновського, І.Франка, М.Грушевського, Б.Лепкого, М.Возняка, С.Єфремова, Д.Чижевського, М.Гнатишака, "Історія української літератури" (у 8-и та 2-х томах), наукові концепції кінця ХХ ст. - В.Шевчука, В.Яременка, Ю.Ісіченка, О.Пахльовської, О.Сліпушко та ін.
Предметом роботи є специфіка становлення жанрової системи української літератури на початковому етапі її розвитку. Парадигма осмислення цієї специфіки постає із праць істориків української літератури, що дає можливість проаналізувати їх, виділити найбільш істотні, найчастіше фіксовані і відстежені закономірності жанротворення.
Теоретико-методологічні засади зумовлені потребою постколоніального прочитання давніх пам’яток з метою визначення їх жанрової природи та жанрово-стильової функціональності без впливу соціологічних та ідеологічних критеріїв нового часу, які застосовувались до тлумачення давніх текстів. Пріоритетним для роботи є принцип конкретно-історичного підходу як до явищ літератури, так і до літературознавчих праць та розвідок. За потреби будуть актуалізовуватися культурно-історичний, порівняльний та семіотичний методи.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що досліджувана проблема ще не була висвітлена в українському літературознавстві, отож її розробка сприятиме науковій реконструкції літературного процесу у період зародження української літератури, зокрема у площині жанротворення, становлення системи жанрів середньовічного типу з відповідними відмінами та автохтонними особливостями. Аналіз жанрової структури дає підставу для перегляду деяких задавнених стереотипів у трактуванні початкового етапу в історії української літератури.
Практична цінність результатів проведеного дослідження полягає у можливості їх використання у процесі створення нової моделі історії української літератури. Окрім того, робота сприятиме зусиллям українських медієвістів у створенні теорії жанрів давньої літератури. Досвід дисертаційної роботи також може принести практичну користь у вузівському викладанні історії української літератури, у проведенні спецкурсів та спецсемінарів, у написанні шкільних та вузівських підручників.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри української літератури Житомирського державного університету імені Івана Франка, її матеріали були представлені на наукових конференціях "Літературознавство: теорія та історія" (Житомир, 2004), "Творчість Валерія Шевчука у духовному просторі України" (Житомир, 2004).
Основні положення дисертації висвітлені в таких публікаціях:
1. Білоус Б.П. Іван Франко про становлення давньоукраїнських літературних жанрів // Вісник Житомирського педагогічного університету. 2004. № 14. С. 251-253 (0,3 др. арк.).
2. Білоус Б.П. Естетичні передумови становлення давньоукраїнських жанрів // Вісник Житомирського педагогічного університету. 2004. № 15. С. 139-141(0,4 др. арк.).
3. Білоус Б.П. „Повість минулих літ”: історія чи література? // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях та колегіумах. 2004. № 2. С. 116-122 (0,4 др. арк.).
4. Білоус Б.П. Література Київської Русі: постколоніальне прочитання // Українська мова і література. 2003. № 45. С. 19-21 (0,3 др.арк.).
5. Білоус Б.П. Становлення давньоукраїнських жанрів (за концепцією М. Гнатишака) // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Зб. наукових праць. Випуск ХІІІ. Рівне, 2004. С. 211213 (0,2 др.арк.).
6. Білоус Б.П. Валерій Шевчук про літературні жанри Київської Русі // Волинь-Житомирщина: історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Житомир, 2004. № 12. С. 6-9 (0,3 др. арк.).
Структура роботи: складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 162 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

Становлення давньоукраїнських літературних жанрів цікавило протягом останніх півтори сотні років українських літературознавців, проте вони підходили до цього питання з різних позицій та методологічних засад.
У період зародження вітчизняної медієвістики (40-60 рр. ХІХ ст.) звернення до давньої літератури визначалося ранньонародницькою та романтичною настановою, тому увагу привертали лише окремі літературні явища, а жанрова специфіка практично не аналізувалася, не було спроб реконструювати систему давньоукраїнських жанрів. Праці М.Максимовича, І.Вагилевича, Я.Головацького, М.Костомарова, П.Куліша були тільки першими спробами осмислити літературну спадщину минулого і дати характеристику деяким писемним пам’яткам давнини.
Під кінець ХІХ ст. помітно і принципово змінюються методологічні засади у висвітленні історії української літератури, зокрема її найдавнішого періоду. О.Огоновський своєю "Історією літератури руської" завершує "збиральницький період" у вивченні давнього письменства, але подає лише своєрідну інвентаризацію старовинних творів, а не укладає їх у певну жанрову систему; його жанрова модель ще неповна, недостатньо оброблена. Концепція жанротворення у висвітленні І.Франка спирається на широкий діапазон літературного розвою в ХІ-ХІІІ ст. і доводить творчу спроможність давнього письменства. Послуговуючись переважно культурно-історичним методом, учений зумів подати значно ширшу картину літературного життя Русі, заповнив її багатьма "творчими одиницями", що дало змогу вперше більш-менш повно окреслити жанровий склад літератури цього часу. Концепція М.Грушевського спиралася на пізнє народництво та історико-філологічний підхід до давніх пам’яток. Внаслідок цього в його "Історії української літератури" було запропоновано деталізовану реконструкцію системи давньоукраїнських жанрів як оригінального явища, що було зумовлене рядом історичних та естетико-культурних обставин. Дослідник дав характеристику складної природи колоритних жанрових утворень на староруському ґрунті. З концепцією М.Грушевського багато в чому перегукується методологія дослідження давнього письменства М.Возняка, котрий висвітлив жанрове розмаїття Київської Русі з погляду самобутності, суспільно-політичної інтегрованості, естетичної вартості пам’яток. С.Єфремов у вивченні давньої літератури проводив передусім соціологічний принцип, подавав "історію ідей", тому й не відтворив розгорнутої жанрової картини на початковому етапі розвитку літератури, вважаючи, що переважну більшість творів було запозичено і призначалися вони для обслуговування церковних потреб. Загальнолітературна концепція С.Єфремова не надавала особливого значення тому всьому масивові давніх творів, які постали на ідейному ґрунті християнства, а вихоплювала лише окремі з них, що мали "народний" колорит і спрямування.
Наукові дослідження історії української літератури у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. мали важливе значення у сенсі оприявнення величезного матеріалу, який тривалий час зберігався в архівах та бібліотеках, але не був актуалізований, систематизований і вивчений, зокрема і з погляду жанрової природи.
Синтетичні праці, дослідження з медієвістики, публікація літературних текстів у другій половині ХХ ст. не тільки значно доповнили наукові уявлення про становлення давніх жанрів в українському письменстві, а й запропонували ряд концепцій у прочитанні і тлумаченні літературної спадщини минулого. Її вивчення велося кількома шляхами: 1) осмислення давніх жанрів у контексті формування і розвитку стилів у давній літературі (М.Гнатишак, Д.Чижевський); 2) з’ясування жанрової системи в основному крізь призму соціологічних орієнтирів, котрі вбачалися у давніх творах періоду Київської Русі ("Історії" української літератури); 3) співвіднесення давніх жанрів і стилів із загальноєвропейськими художніми явищами, уведення їх у світовий літературний контекст(В.Яременко, Ю.Ісіченко, О.Пахльовська), О.Сліпушко).
Проблема становлення давніх жанрів найчастіше пов’язувалась із питаннями періодизації літературного процесу, атрибуції окремих літературних періодів, чужоземних впливів та модифікацій у художній свідомості давнини. До давніх жанрів застосовувався здебільшого такий підхід, як і до жанрів нової літератури, тобто не завжди враховувалася специфіка старовинної творчості, тому майже не було спроб знайти ті домінанти, що не тільки визначали художню природу жанру, а й зумовлювали їх взаємозв’язок, особливості функціонування у загальній системі давньої літератури, зокрема у часи Київської Русі. Отже, у медієвістиці було чимало зроблено, але і досі проблема давніх жанрів залишається не з’ясованою остаточно.
До тлумачення жанрової природи давньоукраїнського письменства, особливостей становлення жанрової системи за часів Київської Русі слід підходити з погляду чинників та потреб, які зумовили, визначили передусім літературний статус жанрів. До таких чинників і потреб можна віднести:
1) запровадження на Русі християнства, що призвело до засвоєння словесно-художніх форм, запозичених з Болгарії, Сербії, Візантії; засвоювалося насамперед те, що стосувалося пропаганди християнства;
2) давні жанри залучалися до зміцнення ранньофеодальної держави, консолідації руських земель; у цьому вбачається прагматична мета багатьох тодішніх жанрів, а найбільше літописного;
3) давні твори із самого початку були втягнуті у вироблення політичної та ідеологічної концепції держави, деякі з них і з’явилися як наслідок таких прагнень тогочасної владної та книжної еліти, і передусім це стосується хронографічних, дидактичних, агіографічних творів;
4) естетичної ваги набуває писемне слово, культ якого формується на Русі під візантійсько-болгарським впливом;
5) величезною духовною й естетичною цінністю стає книга, у художню свідомість входить поняття літератури, книжної мудрості;
6) в естетичній програмі давнини своє місце займає середньовічне тлумачення краси, джерелом якої вважається її творець (прекрасне те, що одухотворене волею божою);
7) формою трансцендентного зв’язку із зовнішнім світом постає чудо, яке постійно входить у художню структуру багатьох творів, виокремлюється в літературі як жанр;
8) мотиви, теми, сюжети, образи пронизані сакральністю священного тексту, тому літературний витвір проймається піднесеністю, патетикою, величністю; пов’язаність із Святим письмом надає творам авторитетності, відповідного пафосу, стилістичної енергії, змістової значущості;
9) естетичною категорією давньоукраїнської літератури стає патріотизм, який після прийняття християнства забарвлюється почуттям належності до однієї віри і домінує у багатьох тогочасний жанрах;
10) у художню свідомість давніх українців входить поняття "текст"; свої, оригінальні тексти відпочатково створювалися в семантичній і жанровій площині чужих текстів.
Літературні жанри періоду Київської Русі раніше переважно поділялися на церковні і світські, первинні і синкретичні. Ми пропонуємо застосувати до диференціації жанрів принцип, який спирається на характер висловлювання. За висловом писемним виділяємо такі жанри: азбуковник, літопис (хронограф, хроніка), епістолія, послання, "книга", "чтеніє", "описаніє", афоризм. За висловом усним: бесіда, діалог, молитва, повість, повчання, похвала, "слово", сказання, "толкованіє". Ще один принцип диференціації жанрів віднесеність їх до предмета зображення, який і визначає його специфіку: житіє, видіння, "історія", ходіння, чудо. Часом на характер жанру вказує назва твору, яка пояснює або предмет зображення, або його ідейне спрямування, або наративну форму; серед тих назв є такі, що запозичені зі Святого Письма, що виражають метафоричний смисл середньовічної символіки та алегоризму.
Фольклорні жанри ми не відносимо до жанрів літературних, оскільки вони мають інший культурний код. Фольклорні жанри функціонували паралельно до книжності, іноді проникаючи у сферу літературну, додаючи до писемних творів свої семантично-художні елементи.
Естетика, онтологія, прагматика, типологія давньоукраїнських жанрів історично зумовлені, покликані до життя певними суспільно-політичними та естетичними чинниками та потребами, тісно пов’язані із характером та оприявненням естетичних цінностей середньовічної епохи, визначаються ними і становлять певну систему сприймання і відтворення світу, а відтак і систему жанрів, які забезпечували духовне, культурне життя давньої пори.
Період становлення давньоукраїнських жанрів (Київська Русь) відзначається бурхливими процесами жанротворення і формування відповідної системи жанрів, яка розвивалася в наступні епохи, видозмінюючись і трансформуючись. Праці з української медієвістики досі переважно визначали жанровий склад літератури раннього періоду її розвитку. Нагромаджений матеріал дає всі підстави нині говорити про жанрову систему, головні тенденції розвитку, про самобутність літературного процесу давнини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. К.: Час, 1991. 280 с.
2. Августин, святий. Сповідь/ Переклад з латини Ю.Мушака. К.: Основи, 1996. 319 с.
3. Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. М.: Наука, 1977. 226 с.
4. Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М.: Наука, 1996. 380 с.
5. Адрианова-Перетц В.П. К вопросу о круге чтения древнерусского писателя// ТОДРЛ. 1974. Т.28. С.3-29.
6. Адрианова-Перетц В.П. Очерки поэтического стиля древней Руси. Л., 1947. 240 с.
7. Адрианова-Перетц В.П. Древнерусская литература и фольклор. Л.: Наука, 1974. 171 с.
8. Александров О.В. Старокиївська агіографічна проза ХІ - першої третини ХІІІ ст. Одеса: Астропринт, 1999. 272 с.
9. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. Изд. 2-е. М.: Искусство, 1986. 445 с.
10. Білецький О. "Повчання" Володимира Мономаха// Білецький О. Зібр. праць: У 5 т. Т.1. К.: Наукова думка, 1965. С.188-193.
11. Білецький О. Перекладна література візантійсько-болгарського походження// Білецький О. Зібр. праць: У 5 т. Т.1. К.: Наукова думка, 1965. С.128-187.
12. Білецький О. "Слово о полку Ігоревім"// Білецький О. Зібр. праць: У 5 т. Т.1. К.: Наукова думка, 1965. С.194-216.
13. Білецький О. Києво-Печерський патерик// Білецький О. Зібр. праць: У 5 т. Т.1. К.: Наукова думка, 1965. С.239-249.
14. Білоус П.В. Давньоукраїнська література і фольклор: проблема художнього коду// Слово і час. 2002. №12. С.29-35.
15. Білоус П.В. Мотив світла в києворуській літературній традиції// Слов’янський збірник. Вип. УІ. Одеса, 1999. С.198-204.
16. Білоус П.В. Зародження української літератури. Житомир, 2001. 96 с.
17. Білоус П.В. Світло зниклих світів (художність літератури Київської Русі). Житомир, 2003. 160 с.
18. Брайчевський М. Походження слов`янської писемності. К., 1998. 153 с.
19. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1988. 320 с.
20. Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. К., 1991. 282 с.
21. Бычков В.В. Смысл искусства в византийской культуре. М.: Искусство, 1991. 318 с.
22. Висоцький С.О. Київська писемна школа Х-ХІІ ст. (До історії української писемності). Львів-Київ-Нью-Йорк, 1998. 247 с.
23. Возникновение русской науки о литературе. М.: Наука, 1975. 464 с.
24. Возняк М.С. Історія української літератури: У 2 кн. Кн.1. Львів, 1992. 696 с.
25. Водовозов Н.В. История древней русской литературы. Изд. 3-е. М.: Просвещение, 1972. 384 с.
26. Гнатишак М. Історія української літератури. Кн. перша. Прага, 1941. 132 с.
27. Гудзий Н.К. История древней русской литературы. Изд. 6-е. М.: Просвещение, 1956. 512 с.
28. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т.1. К.: Либідь, 1993. 392 с.
29. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т.2. К.: Либідь, 1993. 264 с.
30. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т.3. К.: Либідь, 1993. 285 с.
31. Голенищев-Кутузов И. Славянские литературы: Статьи и исследования. М.: Худ. лит., 1978. 479 с.
32. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
33. Гуревич А.Я. Средневековый мир. М.: Наука, 1990. 318 с.
34. Горбаченко Т.Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: релігієзнавчо-філософський аспект. К.: Академія, 2001. 272 с.
35. Горський В.С. Святі Київської Русі. К.: Абрис, 1994. 176 с.
36. Горський В.С. Дещо про критерії людської гідності у ХІІ ст. ("Моління" Данила Заточника) // Київ. 1993. №11. С.139-149.
37. Гундорова Тамара. Літературний канон і міф// Слово і час. 2001. №5. С.15-24.
38. Древности славян и Руси. М.: Наука, 1988. 288 с.
39. Дубов И.В. Новые источники по истории Древней Руси. Л.: Наука, 1990. 276 с.
40. Древняя Русь: пересечение традиций. М., 1997. 412с.
41. Давня українська література: Хрестоматія/ Упоряд. М.Сулима. К.: Рад. школа, 1991. 576 с.
42. Еремин И.П. О византийском влиянии в болгарской и древнерусской литературах ІХ-ХІІ вв.// Славянские литературы. V Международный съезд славистов. М., 1963. С.145-163.
43. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
44. Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ вв. М.: Худ. лит., 1990. 568 с.
45. Золоте слово: Хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя ІХ-ХУ століть: У 2 кн./ За ред. В.Яременка. К.: Аконіт. 2002. Кн.1 784 с.; Кн.2 784 с.
46. Історія української літературної критики. К.: Наукова думка, 1988. 456 с.
47. Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія у 3 кн. Кн.1/ За ред. П.М.Федченка. К.: Либідь, 1996. 416 с.
48. Історія української літератури: У 2 т. К., 1954.
49. Історія української літератури: У 8 т. Т.1: Давня література (ХІ - перша половина ХУІІІ ст.). К.: Наукова думка, 1967. 540 с.
50. Історія української літератури: У 2 т. Т.1: Дожовтнева література. К.: Наукова думка, 1987. 632 с.
51. Історія української літератури Х-ХУІІІ століть: Методичні матеріали/ Укладачі Ю.А.Ісіченко, В.В.Яременко. Харків: ХДУ, 1989. 67 с.
52. История Византии. Т.2. М.: Наука, 1967. 712 с.
53. Культура Византии (вторая половина УІІ - ХІІ вв.). М.: Наука, 1989. 482 с.
54. Кусков В.В., Прокофьев Н.И. История древнерусской литературы: Пособие. Л.: Просвещение, 1987. 287 с.
55. Кононенко П. І тепер: поки що основа// Слово і час. 1990. №8. С.65-73.
56. Костомаров Н. Обзор сочинений, написаных на малороссийском языке// Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія. Кн.1/ За ред. П.М.Федченка. К.: Либідь, 1996. С.194-210.
57. Костомаров Н. Об историческом значении русской народной поэзии // Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія. Кн.1. К.: Либідь, 1996. С.211-216.
58. Костомаров Н. Черты народной малорусской истории// Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. К.: КГУ, 1989. С.8-107.
59. Куліш П. Нарис історії словесності русько-української// Куліш П. Твори. К., 1910. Т.УІ. 212 с.
60. Куліш П. Твори: В 2 т. Т.2. К.: Дніпро, 1989. 586 с.
61. Літопис Руський /За Іпатським списком переклав Л.Махновець. К.: Дніпро, 1989. 591 с.
62. Лихачев Д.С. Система литературных жанров Древней Руси// V Международный съезд славистов. М., 1963. С.47-70.
63. Лихачев Д.С. Зарождение и развитие жанров древнерусской литературы// Славянские литературы: VII съезд славистов. М., 1973. С.160-177.
64. Лихачев Д.С. Развитие русской литературы Х-ХVII веков. Л.: Наука, 1973. 254 с.
65. Лихачев Д.С. Поэтика древнеруской литературы. М.: Наука, 1979. 360 с.
66. Лихачев Д.С. Историческая поэтика русской литературы: Смех как мировоззрение и другие работы. СПб., 1997. 508+LXXI с.
67. Лихачев Д.С. Исследования по древнерусской литературе. Л.: Наука, 1986. 406 с.
68. Лихачев Д.С. Человек в литературе Древней Руси. М.: Наука, 1970. 180 с.
69. Літературна спадщина Київської Русі і українська література ХУІ-ХУІІІ ст. К.: Наукова думка, 1981. 265 с.
70. Літописні оповіді про похід Ігоря/ Упоряд., текстологічне дослідження та переклади В.Франчук. К.: Наукова думка, 1988. 192 с.
71. Лепкий Б. Начерк історії української літератури. Мюнхен, 1991. 333 с.
72. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці, 2001. 636 с.
73. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. К., 1992. 72 с.
74. Мишанич О. Давня українська література в загальнослов’янському контексті// Медієвістика. Вип.1. Одеса, 1998. С.3-16.
75. Мишанич О. Крізь віки: Літературно-критичні та історіографічні статті й дослідження. К.: Обереги, 1996. 352 с.
76. Максимович М.А. Собрание сочинений: В 3 т. К., 1876. Т.3. 512 с.
77. Микитась В.Л. Іван Франко як дослідник давньої української літератури. К.: Наукова думка, 1988. 320с.
78. Наєнко М. Українське літературознавство: школи, напрями, тенденції. К.: Академія, 1997. 320 с.
79. Нарис історії української літератури. Вид.-во АН УРСР, 1945. 280 с.
80. Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской. К., 1999. 293 с.
81. Н.С. [Сумцов Микола]. Рец. на "Історію літератури руської" О.Огоновського і на "Слово о полку Ігоревім"// Киевская старина. 1887. ч.17. С.345-349.
82. Огоновський О. Історія літератури руської. Частина 1 (ХІ-ХУІІІ вік). Львів, 1887 (фотопередрук Мюнхен: Український вільний університет, 1992). 426 с.
83. Петров В. Українська література// Петров В., Чижевський Д., Глобенко М. Українська література. Мюнхен-Львів: Укр. вільний університет, 1994. С.9-242.
84. Пахльовська Оксана. Українська літературна цивілізація/ Автореф. дисертації ... докт. філол. наук. К., 2000. 96 с.
85. Писемність Київської Русі і становлення української літератури: Зб. наук. праць. К.: Наукова думка, 1988. 319 с.
86. Попович М. Мировоззрение древних славян. К.: Наукова думка, 1989. 284 с.
87. Родник златоструйный: Памятники болгарской литературы IX-XVIII веков. М.: Худож. лит., 1990. 527.
88. Робинсон А.И. Литература Древней Руси в литературном процессе Средневековья ХІ-ХІІІ вв. М.:Наука, 1980. 336 с.
89. Сліпушко Оксана. Софія Київська. Українська література Середньовіччя: доба Київської Русі (Х-ХІІІ століття). К.: Аконіт. 2002. 400 с.
90. Творогов О.В. Древнерусские хронографы// ТОДРЛ. Л., 1975. С.18-34.
91. Удальцова З.В. Византийская культура. М.:Наука, 1988. 264 с.
92. Українська літературна енциклопедія: В 5 т. Т.2. К.: Наукова думка, 1990. 576 с.
93. Франко І. Професор Омелян Огоновський// Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Т.43. К.: Наукова думка, 1986. С.358-381.
94. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Т.41. К.: Наукова думка, 1985. 336 с.
95. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Т.27. К.: Наукова думка, 1980. 412 с.
96. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Т.34. К.: Наукова думка, 1982. 486 с.
97. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Т.40. К.: Наукова думка, 1983. 560 с.
98. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Т.38. К.: Наукова думка, 1983. 620 с.
99. Франчук В.Ю. Киевская летопись. К.: Наукова думка, 1986. 183 с.
100. Фердінан де Сосюр. Курс загальної лінгвістики. К.: Основи, 1998. 324 с.
101. Хрестоматія давньої української літератури (доба феодалізму)/ Упоряд. О.І. Білецький. К., 1952. 604 с.
102. Художественный язык Средневековья. М.: Наука, 1982. 327 с.
103. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). Тернопіль: Феміна, 1994. 480 с.
104. Шахматов А.А. Разыскания о древнеших русских летописных сводах. СПб, 1908. 342 с.
105. Шевчук Валерій. Муза Роксоланська// Вітчизна. 1997. №3-4. С.125-147.

106. Шерех Ю. Друга черга. Нью-Йорк, 1978. 346 с.