ПСИХОЛОГІЗМ ДИТЯЧИХ ОПОВІДАНЬ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА (ПРИНЦИПИ І ЗАСОБИ ЗОБРАЖЕННЯ ХАРАКТЕРІВ)

brief description

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису

Присяжнюк Світлана Степанівна
УДК 821.161-32 Вин.

ПСИХОЛОГІЗМ ДИТЯЧИХ ОПОВІДАНЬ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА (ПРИНЦИПИ І ЗАСОБИ ЗОБРАЖЕННЯ ХАРАКТЕРІВ)

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Панченко Володимир Євгенович,
доктор філологічних наук, професор

Кіровоград 2006

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Стан наукової інтерпретації дитячої прози Володимира Винниченка 11
1.1. Полемічні інтенції Винниченка-прозаїка 11
1.2. Еволюція української дитячої літератури: від дидактизму до психологізму 18
1.3. Творча манера Володимира Винниченка у дитячій прозі: рівень наукової інтерпретації 28
1.4. Інструментарій дослідження проблеми психологізму 42
Розділ 2. Портрет, пейзаж, художня деталь 58
2.1. "Видима мова душі" дитини 58
2.2. Роль пейзажу у розкритті внутрішнього стану персонажів 97
2.3. Художня деталь як засіб творення характерів 112
Розділ 3. мовленнєві форми вираження психології персонажів 121
3.1. Діалоги та монологи 121
3.2. Форми внутрішнього мовлення 148
Висновки 165
Список використаних джерел 171

ВСТУП

В українському літературознавстві 19902000-х рр. спостерігається посилений інтерес до художньої спадщини Володимира Винниченка, "творчість якого ознаменувала новий напрям розвитку української літератури, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, письменник, якого було грубо, безжально викинуто з пантеону національної культури, книги якого було вилучено з бібліотек, а на ім’я накладено ідеологічне табу"[63,147]. Винниченко-письменник починався з бунту проти архаїчних мистецьких форм, передусім етнографічно-побутової традиції. Він прийшов у літературу в той момент, коли відбувалася глобальна перебудова мистецьких виражально-зображальних систем, викликана потребою в нових засобах, які давали змогу більш інтенсивного художнього осягнення внутрішнього світу людини.
Уже на межі ХІХ ХХ століть стало очевидним, що український реалізм набув нових ознак. Значно зросла увага письменників до внутрішнього "я" людини, збагатився сам психологічний інструментарій, за допомогою якого розкривалися характери героїв. В.Винниченко чітко усвідомлював цю тенденцію, що яскраво віддзеркалилося в його малій прозі. З одного боку, вона була продовженням традицій національної класичної літератури, з іншого тяжіла до засад і практики західноєвропейської літератури. Новаторство малої прози Володимира Винниченка виявилося в тому, що, зберігаючи канонічну систему літературних видів і жанрів, митець надавав нового змісту традиційній формі. Визначальною рисою письменницької манери є неореалістичний психологізм, художнім втіленням якого стала, зокрема, дитяча проза В.Винниченка.
Щирість, глибина осмислення дитячого світу, висока літературна техніка ставлять твори письменника про дітей в один ряд із доробком визнаних майстрів жанру М.Коцюбинського, В.Стефаника, Б.Грінченка, С.Васильченка. До того ж, тексти для дітей були одним із "факторів зросту" української літератури, переходу її у фазу активного психологізму. Л.Мацевко цілком слушно стверджує, що "художній психологізм становить основу естетики того часу і дає простір для самореалізації письменника, для мистецького декларування власної філософсько-світоглядної концепції" [121,12].
Слід зазначити, що у 2030-х роках ХХ століття дитячі твори письменника широко друкувалися в Україні та Росії, входили до всіх українських читанок і хрестоматій. Автор передмови до збірки "Намисто" (1989) С.Крижанівський зауважував: "коли тепер ставиш питання: що найбільше застаріло в оповіданнях Винниченка, що назавжди відійшло у минуле, з подивом переконуєшся, що сам побут" [100,3]. Дитяча душа, тонко розкрита у всіх її проявах, залишилась незмінною. Глибоке знання психіки дитини дозволило прозаїкові показати неймовірно складний світ дитини, яка тільки починає пізнавати непросте доросле життя.
З часу появи перших оповідань Володимира Винниченка його творчість була предметом пильної уваги багатьох дослідників, насамперед І.Франка [196; 197], Лесі Українки [187], М.Зерова [65], А.Ніковського [131] та інших. До 1920-х рр. належать спроби монографічної інтерпретації творчості В.Винниченка в річищі соціологічної критики праці А.Річицького[159] і П.Христюка[204], популярні нариси Т.Зикеєва [67], О.Парадиського [144], І.Свєнціцького[162], оглядові розділи про його творчість у синтетичних курсах історії української літератури С.Єфремова [61], В.Коряка [94], численні статті й передмови до видань творів.
Розвиток винниченкознавства як галузі літературно-критичної науки в Україні був перерваний диктатом вульгарно-соціологічного літературознавства. Натомість в еміграційному літературознавстві інтерес до творчості В.Винниченка не згасав, про що свідчать монографії Г.Костюка [96], С.Погорілого [151], розвідки Д.Гусар-Струка [47] та розлогий бібліографічний покажчик, упорядкований В.Стельмашенком [173]. В українському літературознавстві повернення творчості В.Винниченка до сфери науково-аналітичної рецепції відбулося на межі 19801990-х рр.
З-поміж численних наукових студій, монографій, статей сучасного винниченкознавства значну частину присвячено прозі, передусім з’ясуванню малодосліджених проблем: вивчення прози в генеологічному аспекті, аналіз творчого методу й художнього стилю автора, заглиблення в поетику й проблематику його тексту. Відтак проза Винниченка стала предметом дослідження багатьох сучасних літературознавців, серед яких О.Брайко[14], О.Гожик[35], О.Гнідан і Л.Дем’янівська[34], Т.Гундорова[44; 45], Л.Йолкіна[75], Г.Клочек[80; 81; 82], Л.Куценко[104], В.Марко[117], Л.Мацевко[120; 121], Н.Михальчук[123], С.Михида[124; 125], Л.Мороз[128], В.Панченко[140; 141; 142; 143], Г.Сиваченко[164; 165; 166], В.Хархун[201] та ін.
Однак белетристика В.Винниченка про дітей і для дітей опинилася мовби в "затінку" драматургії, романістики та новелістики письменника. У літературознавстві 1990-х рр. певна увага приділялася їй лише в оглядових працях. Поряд з тим твори В.Винниченка 1910-х рр. ("Федько-халамидник", "Кумедія з Костем", "Бабусин подарунок", "Білесенька", "Стелися, барвінку, низенько" та ін.), а також оповідання зі збірки "Намисто" (1924) цілком заслуговують на окреме дослідження, оскільки їх роль й у творчості письменника, і в історії української дитячої літератури вельми значна.
Аналіз проблем психологізму, характеротворення в дитячій прозі відкриває можливість глибокого пізнання творчої індивідуальності письменника, його стилю, закономірностей у процесі художнього осягнення людини. Крім того, частина дитячих оповідань В.Винниченка вивчається в загальноосвітній школі, що дозволяє розширити й суто практичний аспект дослідження. Все це разом із об’єктивною потребою осмислення проблеми психологізму як у теоретичній, так і в конкретно-індивідуальній площині і визначає актуальність обраної теми.
Дисертаційне дослідження вмотивоване прагненням з’ясувати сутність Винниченкової концепції психологізму; поетику психологічного зображення у зв’язку з авторською концепцією людини і світу, низкою філософсько-психологічних проблем, поставлених у творах, необхідністю вивчення функціональності форм, засобів і прийомів психологічного зображення у світлі авторської світоглядної позиції та автобіографічного контексту. Психологізм дитячої прози В.Винниченка досі досліджувався лише принагідно.
Наукова новизна та особистий внесок здобувача полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві дитяча проза В.Винниченка першої половини ХХ ст. стала предметом цілісного осмислення з погляду художнього психологізму з урахуванням письменницької концепції дитини і світу та опертям на особистісно-біографічний контекст. У дисертації зроблено спробу застосування системного аналізу дитячої прози В.Винниченка з метою з’ясування специфіки психологізму як складової творчої манери письменника. У праці визначено особливості психологічного зображення характерів В.Винниченком, розкрито "механізм" дії таких засобів характеротворення, як портрет, внутрішнє мовлення, діалоги, монологи тощо. Поряд з цим дитяча прозова спадщина письменника досліджується у контексті тогочасного літературного процесу, що дозволило систематизувати і доповнити результати попередніх літературознавчих праць, присвячених окремим аспектам даної проблеми, та виявити на матеріалі конкретних творів закономірності еволюції психологізму дитячої прози письменника.
Об’єктом дослідження обрано увесь масив дитячої прози В.Винниченка від оповідань "Кумедія з Костем" (1910), "Федько-халамидник" (1912), "Бабусин подарунок" (1913) до збірки "Намисто" (1924), яка завершувала, за періодизацією М.Зерова, другий період творчості письменника. Вперше до аналізу залучено й оповідання, які з’явилися друком уже після смерті В.Винниченка ("Білесенька", "Стелися, барвінку, низенько").
Предметом дослідження стали художній психологізм дитячої прози В.Винниченка, його еволюція, зумовлена загальнолітературними і суб’єктивно-авторськими чинниками; форми психологічного зображення (конкретні засоби відтворення внутрішнього світу героїв): портрет, внутрішній монолог, невласне пряма мова, монолог, діалог, психологічний пейзаж, художня деталь.
Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу різноманітної в тематичному і стильовому аспектах дитячої прози В.Винниченка визначити її місце і значення в розвитку української дитячої літератури, з’ясувати особливості психологізму дитячих оповідань, розкрити риси творчої індивідуальності митця, його майстерність у створенні дитячих образів.
Поставлена мета передбачає розв’язання низки завдань, визначальними з яких є:
розглянути полемічні інтенції Володимира Винниченка щодо української літературної традиції;
простежити еволюцію та показати місце його творчого спадку в контексті української дитячої прози;
визначити структурні особливості психологізму дитячої прози В.Винниченка;
з’ясувати закономірності використання митцем психологічного інструментарію: портретів, внутрішнього мовлення, діалогів, монологів;
доповнити наукову картину індивідуального стилю письменника;
дослідити автобіографічні аспекти дитячих оповідань митця.
Методологічна основа дослідження. Для дослідження були застосовані цілісно-системний та психологічний підходи. Вивчення психологізму дитячої прози В.Винниченка передбачало необхідність звернення до філософсько-психологічних праць вітчизняних та західноєвропейських учених, зокрема дослідників психології художньої творчості (З.Фройда, Л.Виготського, В.Роменця). Конкретизації проблем художнього психологізму сприяли теоретичні та історико-літературні розвідки М.Бахтіна [6; 7; 8], Л.Гінзбург [31; 32; 33], Р.Гром’яка [39; 40], І.Денисюка [53; 54], А.Єсіна [58; 59], Н.Зборовської [64], О.Ієзуїтова [69], Г.Клочека [80; 81; 82], М.Кодака [86; 87; 88], В.Компанійця [90; 91], Ю.Кузнєцова [101; 102; 103], Р.Піхманця [149], А.Скафтимова [168], В.Фащенка [189; 190; 191], М.Храпченка [202; 203] та ін.
Творчість В.Винниченка як складова літературного процесу початку ХХст. була предметом пильної уваги багатьох дослідників. Незважаючи на розмаїтість підходів винниченкознавців до постаті письменника, ціла низка художньо-психологічних моментів, що визначають творчу індивідуальність Винниченка-прозаїка, залишається певним чином поза увагою, хоча є досить благодатним ґрунтом для розуміння авторської етико-естетичної концепції, а відтак і новаторства прози письменника. Висловлені дослідниками спостереження також потребують систематизації та уточнення.
Практичне значення роботи. Результати наукової роботи можуть бути використані під час створення лекційних курсів з історії української дитячої літератури першої половини ХХ ст. у вищих навчальних закладах, для написання підручників та навчальних посібників з дитячої літератури, зрештою, для створення комплексного дослідження з проблем типології та еволюції психологізму в українській літературі.
Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні структурних особливостей психологізму дитячої прози Володимира Винниченка, її аналізі з погляду психологічного зображення характерів. З’ясовано закономірності використання митцем психологічного інструментарію: портретів, внутрішнього мовлення, діалогів, монологів.
Доведено, що запропоновані підхід і методика дозволяють ефективно й результативно вивчати структурні особливості психологізму дитячої прози письменника.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в рамках комплексної теми кафедри української літератури та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету іменіВолодимира Винниченка "Українська література в школі як націотворчий фактор" (номер державної реєстрації 0198V007566). Тема дисертації затверджена на засіданні наукової ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" (протокол №5 від 18.12.2003 року).
Апробація результатів дисертації здійснювалася у формі доповідей і повідомлень на звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів кафедри української літератури та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка (2002, 2003, 2004, 2005), Всеукраїнській науковій конференції "Література та літературознавство: історія і сучасність" у Житомирському державному педагогічному університеті ім.І.Франка (Житомир, 2004), ІV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Українська література: духовність і ментальність" у Криворізькому державному педагогічному університеті (Кривий Ріг, 2004), Другій Всеукраїнській науковій конференції "Володимир Винниченко: політична і літературна діяльність" у Кіровоградському державному педагогічному університеті ім.Володимира Винниченка (Кіровоград, 2005).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у восьми статтях, сім з яких опубліковано у фахових наукових виданнях.
1. Особливості творення психологічного портрету (на матеріалі дитячих оповідань В.Винниченка) //Вісник Житомирського педагогічного університету ім. І.Франка. 2004. Вип.15. С.236240.
2. Мовлення персонажів як засіб відтворення характерів та душевних станів (на матеріалі дитячої прози В.Винниченка) //Наукові записки. Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2004. Вип.56. Серія: філологічні науки (літературознавство). С.350 358.
3. Федько-халамидник та інші (У співавторстві з В. Панченком) //Дивослово. 2005. №7. С.21 23.
4. Пейзаж як засіб розкриття характерів і душевних станів (на матеріалі дитячих оповідань В.Винниченка) // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. К., 2005. Вип. 8. С.236 240.
5. Дитяча проза В.Винниченка: рівень наукової інтерпретації// Наукові записки. Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2005. Вип.61. Серія: філологічні науки (літературознавство) С.237 245.
6. Особливості психологізму дитячої прози В.Винниченка (постановка проблеми) //Наукові записки. Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2005. Вип.62. Серія: філологічні науки (літературознавство) С.156 162.
7. Концепція образу дитини у творчості В.Винниченка. //Наукові записки. Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. Вип.64. Ч.2 Серія: філологічні науки (літературознавство) С.139 145.
8. Духовний світ героїв дитячої прози В.Винниченка // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 18. Ч. І.: Аспекти духовності української літератури. К.: Акцент, 2004. С.517 526.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 215 позицій. Загальний обсяг дослідження 188 сторінок, з них основного тексту 170 сторінок.

bibliography

Висновки

У дисертаційному дослідженні зроблена систематизація художніх прийомів і засобів психологізму, застосованих Володимиром Винниченком у дитячих оповіданнях. Творчість письменника розглянута на тлі культурологічного поступу кінця ХІХ початку ХХ століть. Художня спадщина прозаїка інтерпретується, виходячи з естетичних засад неореалізму. Його дитячі оповідання характеризуються з огляду на форми психологічного аналізу, хоча не залишаються поза увагою суспільно-історичні, філософсько-світоглядні та власне мистецькі чинники становлення нової образної системи.
У прозі митця знаходимо одночасно творче переосмислення здобутків класики та принципово нові критерії для художнього змалювання. Композиційно-стильове оформлення дитячої прози, вибір тем і зображувальних засобів свідчать про належність дитячої прози автора до "нового типу" реалізму.
Початок ХХ століття є надзвичайно складним періодом у розвитку літератури і культури загалом. Художня творчість виявилася невід’ємною складовою історичного поступу. З одного боку, вона ґрунтувалася на здобутках класичної традиції, з іншого потребувала принципово нових форм і засобів для реалізації. Оновлення змісту, жанрово-тематична модифікація літератури виявилася своєчасною відповіддю на актуальні запити загального культурологічного прогресу.
Стало очевидним, що український реалізм набув нових ознак. Значно зросла увага письменників до внутрішнього світу людини. Володимир Винниченко чітко усвідомлював цю тенденцію. Саме йому належить першість у відкритті нової фази реалізму неореалізму, "коли він (реалізм) став найближче до модернізму в художніх засобах психологічного пізнання людини, але розходився з ним у меті цього пізнання: реалізмові людина потрібна була для осмислення соціального оточення"[122,47].
Прийшовши в літературу на зламі двох культурно-стильових епох та акумулювавши в собі найприкметніші ознаки перехідного часу, Володимир Винниченко своєю творчістю активно сприяв переорієнтації українського письменства на нові, модерні форми й засоби зображення. Специфіку його художнього мислення визначили й динамічні літературно-культурні та політичні процеси, й орієнтація майстрів слова "нової школи" на відкриття гуманістичного смислу змалювання характерів через сферу людської душі духовного та емоційного досвіду.
Як слушно відзначається в одному з останніх синтетичних оглядів історії української літератури, "митець володів даром органічного підпорядкування художньої структури твору ефективному емоційному "самовираженню" характерів, які в процесі сюжетного дійства розкривають глибинні психоемоційні на рівні інтуїтивного, підсвідомого імпульси-реакції на свої вчинки й на вчинки інших"[74,485]. Звідси й спокуса дослідити особливості зображально-виражальної системи творення характеру маленької людини, над якою автор здійснює експеримент.
Характери малолітніх героїв Володимира Винниченка виникли під впливом "пам’яті дитинства" їх автора. Сюжет кожного з оповідань у збірці "Намисто" "заряджає" певною морально-етичною проблемою. Це, скажімо, проблема дружби і приятелювання, взаємин дітей і дорослих ("Федько-халамидник", "Кумедія з Костем", "Віють вітри, віють буйні", "Та немає гірш нікому"), проблема внутрішнього роздвоєння особистості ("Гей, чи пан, чи пропав", "Гей, не спиться").
Для художньої реалізації завдання письменник підбирає відповідну систему персонажів. Він ставить їх у свідомо витворені екстремальні морально-психологічні ситуації, штовхає на духовні випробування, спонукає до внутрішнього вибору. Така позиція митця супроводжується оголенням до найглибших основ суті людської природи, аналізом ідеальної потенції розвитку людського характеру.
Зовнішні події письменник відсуває на задній план. Його цікавить їхнє психологічне підґрунтя вплив на почуття дитини, що викликає мінливість її складного й часто драматичного духовного світу. Саме з мозаїки настрою та переживань і постає характер персонажа.
Визначальним елементом поетики характеротворення прозаїка є психологізм. Володимир Винниченко прагнув насамперед розкрити внутрішній світ особистості, її думки, почуття, її ставлення до інших людей, побуту, природи і довколишнього оточення. Посилення інтересу до психологічного життя людини письменник досягає різними засобами: це і психологізований портрет, і змалювання широкого спектру почуттів, станів, переживань, думок героїв; зображення побуту, природи, людей, подій через призму сприйняття персонажів; залежність цього зображення від переживань і настрою того, хто сприймає відсутність довгих описів та авторського аналізу.
Становлення свого погляду на дійсність вимагало від прозаїка оволодіння відповідними художніми засобами, які б дозволяли глибше пізнати людину на зламі ХІХ і ХХ століть. Художній психологізм поступово стає домінуючим у становленні неореалізму як вищої форми цього методу, про що свідчить новелістика Володимира Винниченка.
У роботі відзначена особлива роль портрету й запропонована досить детальна зіставна класифікація способів портретування в дитячих оповіданнях Володимира Винниченка за такими позиціями: опис зовнішнього вигляду героя з акцентуванням на зображенні певних фізичних особливостей; характеристика зовнішності через враження іншого персонажа; опис зовнішності героя в певній палітрі кольору та настрою, зображення деталей одягу як складової портрета; його оцінка автором та іншими персонажами; опис окремих деталей зовнішності, важливих для психологічного аналізу, визначення конкретної деталі; портрет, підґрунтям якого є контрастне зображення; портретний малюнок, який розкриває "душевний" світ героя, його внутрішній стан.
У дослідженні запропонована функціональна класифікація пейзажу, який у творах В.Винниченка є досить багатофункціональним, оскільки за його допомогою авторові вдається окреслити час та місце подій, створити певний настрій, допомогти виявитися деяким суттєвим рисам у душевному житті героїв і в оточуючій їх дійсності. Крім того, проведено аналіз деяких аспектів створення психологічно довершених картин і образів: психологізовані авторські ремарки; зображення деталей інтер’єру, обстановки, відтворення перипетій зовнішньо-описового плану; авторська характеристика, втілена безпосередньо від імені оповідача чи опосередковано через враження інших героїв; у творах представлено численні й формально тематичні модифікації; вставні епізоди, які власною нетиповістю, винятковістю підкреслюють психологічну характеристику; незвичний ракурс зовнішнього малюнка; зображення жестів, що виразно посилюють ефект висловленої думки та функціонально є "результатом душевного руху" (О.Толстой); відображення міміки героїв, інколи в конкретному плані; відображення внутрішньої мови персонажів, втіленої у репліках, монологах та діалогах; авторська інтерпретація мовленнєвого потоку героя; двопланове зображення у двох паралельних площинах: детальний малюнок динаміки зовнішнього світу і відтворення душевного стану героя; введення образу відстороненого "я" оповідача; виразно індивідуалізована мова героя.
Загалом дослідження трактує художній психологізм як найбільш суттєву ознаку неореалізму. З одного боку дитяча проза Володимира Винниченка була продовженням традицій національної класичної літератури, з іншого виразно тяжіла до засад західноєвропейської літератури.
Твори письменника вражають тонкою психологічною характеристикою, розумінням складних душевних порухів дитини. Через змалювання почуттів, прихованих думок, поведінку, мову героя автору вдалося створити образ реальної дитини, яка живе у власному світі.
Кожен дитячий образ набуває узагальненого символічного значення, розкриває індивідуальний психологічний тип у сукупності різнорідних психічних проявів. Дитяча проза письменника зосереджена на відтворенні фактів "душевної біографії" героя і втілює різні аспекти процесу психологічного характеротворення. Аналіз дитячої прози Володимира Винниченка зроблений на матеріалі конкретних творів, засвідчив, що визначальною рисою письменницької манери є психологізм, втілений у всіх його складових.
Проведений нами аналіз дозволяє зробити такі висновки:
1. Дитяча проза Володимира Винниченка 1910-х початку 1920-х засвідчила рух української прози в напрямі неореалізму з характерною для нього "абсорбцією" модерністських новацій і можливостей. Соціальне в неореалістичній прозі постає крізь призму психологічного, і саме в цьому полягає сутність новаторства митця як дитячого прозаїка.
2. Цілком очевидними є полемічні інтенції письменника полемічні щодо української літературної традиції, в якій Володимира Винниченка не влаштовувала надмірна описовість, етнографічний побутовізм, розстановка персонажів за "чорно-білою" ознакою.
3. У центрі дитячих оповідань письменника найчастіше постає "бунтуюча особистість", тобто дитина, для якої надзвичайно важливим є процес утвердження власного "я", власних моральних, поведінкових цінностей. Сюжети оповідань Володимира Винниченка будуються нерідко на екстравагантних викликах дітей обставинам і оточенню їхній боротьбі за право бути не такими, як усі, всупереч страхові, образам і приниженню.
4. В.Винниченка цікавить сама психологія бунту юної душі. Цей феномен відтворюється ним у межових ситуаціях, пов’язаних із ризиком, випробуваннями, спалахами дитячого максималізму чи ображеної гордості.
5. Вірний своїй творчій установці на поглиблений психологізм, автор активно використовує складний психологічний інструментарій художнього зображення героїв. У нього домінують динамічні портрети; "видима мова почуттів" зорієнтована на розкриття "діалектики душі", блискавичного перебігу душевних станів.
6. Портретна деталь (вираз очей, погляд героя) покликана увиразнити цей перебіг. У змалюванні різноманітних відтінків "дзеркала душі" (очей), письменник відтворює різні відтінки дитячих переживань (вираз очей завжди динамічний).
7. Пейзаж у дитячих оповіданнях В.Винниченка виступає в ролі синхронізуючого емоційного супроводу стосовно переживань героїв. Настрої природи немовби "акомпанують" настроєвим метаморфозам дітей.
8. Оскільки Винниченка-психолога найбільше цікавить "дитина бунтуюча", то це накладає відбиток на характер діалогів у його творах їх питома вага винятково велика. Вони майже вільні від авторських ремарок; з-поміж діалогів переважає тип діалогу-двобою, психологічного поєдинку, звідси їх напруженість, драматизм. Так само важливими є взаємодоповнювальні діалоги й діалоги-переконання. Значна кількість діалогів зближує дитячу прозу Володимира Винниченка з драмою (як літературним родом). Таким чином виявляється драматургійність як риса художнього мислення письменника.
9. Важливі художні завдання в дитячих оповіданнях Володимира Винниченка виконує внутрішнє мовлення і такі його різновиди, як невласне пряме мовлення та внутрішні монологи. Мистецтво внутрішнього монологу повніше виявилося в романістиці письменника; в дитячій же прозі він активніше вдається до невласне прямого мовлення.
10. Комбінації психологічних засобів характеротворення дають Володимиру Винниченку змогу оригінально відтворювати складні душевні стани, загадки й парадокси вчинків юних героїв, болісні процеси соціалізації особистості.

Список використаних джерел

1. Амонашвили Ш.А. В школу с шести лет. М., 1986. 147 с.

2. Андреев Ю. Человек в мире. Поиски и утверждение принципов социально-психологического анализа в советской литературе 20 30-х годов // Проблемы психологизма в советской литературе. Л.: Наука, 1970. С. 58 101

3. Антонов С. Я читаю рассказ. М.: Молодая гвардия, 1973. 256 с.

4. Байтц В. Заметки о психологическом анализе в современной советской прозе // Проблемы психологизма в советской литературе. Л.: Наука, 1970. С. 283 292.

5. Балей С. З психології творчості Шевченка. Львів: Шляхи, 1916. 91 с.

6. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. 504 с.

7. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. Изд. 4-е. М.: Сов. Россия, 1979. 318 с.

8. Бахтин М.М. Философия языка и объективная психология // Ars vetus ars nova. М. М. Бахтин. К.: Гнозис, 1997 . С.168 192.

9. Білецький О. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. 254 с.

10. Богачевська Л.О. Художнє втілення дитячих образів у творчій традиції Чарлза Діккенса та Володимира Винниченка: На матеріалах романів "Олівер Твіст", "Домбі і син", "Холодний дім" та оповідань "Кумедія з Костем", "Федько-халамидник", "Ой випила, вихилила" // Зарубіжна література в навчальних закладах. 2004. №3. С.14 17.

11. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте. Психологические исследования. М.: Просвещение, 1968. 464 с.

12. Бочаров А. Требовательная любовь. Концепция личности в современной советской прозе. М.: Художественная литература, 1977. 368 с.

13. Бочаров С. Психологическое раскрытие характера в русской классической литературе и творчество Горького // Социалистический реализм и классическое наследие. М.: Художественная литература, 1960. С. 89 210.

14. Брайко О.В. Поетика прози В.Винниченка 1900 1910-х років: Автореф.дис. канд.філол.наук: 10.01.01. / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. К., 2002. 18 с.

15. Будний В. Психологізм у літературознавчій методології Івана Франка // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конференції. Львів: Світ, 1998. С. 352 356.

16. В’язовський Г. Творче мислення письменника: Дослідження. К.: Дніпро, 1982. 335с.

17. Вечірко О.Л. Психологія характерів у прозі М. Хвильового і Б. Пільняка: Автореф.дис.канд.філол.наук: 10.01.01. / Одеський державний університет. Одеса, 1993. 16 с.

18. Винниченко В.К. Краса і сила. Повісті та оповідання. К.: Дніпро, 1989. 746 с.

19. Винниченко В.К. Кумедія з Костем: Оповідання: [Для серед. та ст. шк. віку]. / Післямова В.Панченка, С.Присяжнюк. К.: Школа, 2005. С.425 430.

20. Винниченко В.К. Намисто. К.: Веселка, 1989. 380 с.

21. Винниченко В.К. Щоденник: У 2 т. Т.1. 1911 1920. Едмонтон Нью-Йорк: Канадський інститут Українських студій і комісія УВАН у США, 1980. 500 с.

22. ВинниченкоР.Я. Як писав свої літературні твори Володимир Винниченко //Україна. 1990. №11 С. 12 18.

23. Вовчок Марко. Твори: У 7 т. К., 1966. Т. 6. 476 с.

24. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1956. 378 с.

25. Галанов Б. Живопись словом. Портрет. Пейзаж. Вещь. М.: Сов.писатель, 1974. 343с.

26. Галанов Б. Искусство портрета. М.: Советский писатель, 1967. 207 с.

27. Галич О.А. Загальне літературознавство. Рівне, 1997. 543 с.

28. Гей Н.К. Художественность литературы: поэтика, стиль. М.: Наука, 1975. 471 с.

29. Гейзінга Й. Homo Ludens. К.: Основи, 1994. 250 с.

30. Геннекен Е. Опыт построения научной критики. (Эстопсихология). С.-Петербург, 1892.

31. Гинзбург Л.Я. Литература в поисках реальности. Статьи. Эссе. Заметки. С.-П.: Сов. писатель, 1987. 400 с.

32. Гинзбург Л.Я. О литературном герое. Л.: Сов. писатель, 1979. 222 с.

33. Гинзбург Л. Я. О психологической прозе. Л.: Советский писатель, 1971. 231 с.

34. Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С. Володимир Винниченко. Життя. Діяльність. Творчість. К.: Четверта хвиля, 1996. 256 с.

35. Гожик О.І. Проза В.Винниченка 20-х років ХХ століття : утопічний та антиутопічний дискурс. Автореф. Дис. канд.філол.наук: 10.01.01. / Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка К., 2001. 19с.

36. Голубєва З. "Серце наше вічна таїна" // Дніпро. 1977. № 2. С.140 147.

37. Горинь В.І. Художня деталь як мікрообраз літературного твору //Українське літературознавство. Львів: Вид-во Львівськ.ун-ту, 1986. Вип. 6. С. 44 49.

38. Гримич Г.М. Портрет зовнішній і психологічний // Дніпро. 1968. № 9. С.153 159.

39. Гром’як Р.Т. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: ЛІЛЕЯ, 1997. 272 с.

40. Гром’як Р.Т. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття). Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. 224 с.

41. Грушевський О. З сучасної української літератури. Начерки і характеристики. К., 1921. Ч.1 356 с.

42. Гуменна В. Поетика авторської характеристики в дитячих оповіданнях І.Франка //Поетика художнього тексту. Матеріали доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. Київ Херсон, 1996. Вип. 1. С. 46 48.

43. Гундорова Т.І. Femina melancholica: Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. К.: Критика, 2002. 272 с.

44. Гундорова Т.І. Проявлення слова. Дискурс раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів, 1997. 297 с.

45. Гундорова Т.І. Реалізм, неоромантизм в українській літературі початку ХХ ст.: Теоретико-методологічний аспект // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ поч. ХХ ст. К.: Наукова думка, 1991. С. 166 191.

46. Гуревич П. Современный гуманитарный словарь-справочник. М.: Олимп, 1999. 528 с.

47. Гусар-Струк Д. Винниченкова моральна лабораторія /Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХст.: У 4кн. Кн.1. К.: Рось, 1994. С.374 384.

48. Дем’янівська Л.С. Складний дитячий світ Проза про дітей В.Винниченка. //Література. Діти. Час. К., 1989. С.52 55.

49. Демчук Н.Р. Інтер’єр у прозі Т. Шевченка (мікропоетика опису в системі екстервентного психологічного аналізу). Львів: Каменяр, 1999. 34 с.

50. Демчук Н.Р. Пейзаж у прозі Т.Шевченка (мікропоетика опису в системі екстервентного психологічного аналізу). Львів: Літопис, 1999. 46 с.

51. Демчук Н.Р. Портрет у прозі Т. Шевченка (мікропоетика опису в системі екстервентного психологічного аналізу). Львів: Літопис, 1999. 44 с.

52. Демчук Н.Р. Художній світ прози Т. Шевченка (проблема психологічного аналізу): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Львівський національний університет ім.І.Франка. Львів, 1999. 19 с.

53. Денисюк І.О. Невичерпність атома: серія "Франкознавчі студії" /Упоряд. та передмова Т.Пастуха. Львів, 2001. Вип.2. 319 с.

54. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. Львів: Науково-видавниче товариство „Академічний Експрес”, 1999. 280 с.

55. Детская литература. М., 1977. 547 с.

56. Днепров В.Д. Идеи. Страсти. Поступки. 347 с.

57. Дончик В. Слід у народі // Вічна загадка любові: Літ. спадщина Гр. Тютюнника, спогади про письменника/ Упоряд. А.Я.Шевченко. К.: Рад. письменник, 1988. С. 252 284.

58. Есин А.Д. Психологизм русской классической литературы: Книга для учителя. М.: Просвещение, 1988 . 176 с.

59. Есин А.Д. Психологизм // Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины: Учеб. пособие. М.: Высшая школа, Издательский центр "Академия", 1999. С. 313 328.

60. Ефремов С.О. В поисках новой красоты // Киевская старина. 1902. Т.Х-ХІІ. С. 40 45.

61. Єфремов С.О. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995. 688с.

62. Жулинский Н.Г. Человек в литературе. Общественные ценности и проблема художественного характера. К.: Наукова думка, 1983. 303 с.

63. Жулинський М.Г. Володимир Винниченко / Із забуття в безсмертя: (сторінки призабутої спадщини). К.: Дніпро, 1990. 447 с.

64. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 392 с.

65. Зеров М. Від Куліша до Винниченка: Нариси з новітнього українського письменства. К.: Культура, 1928. 192 с.

66. Зеров М. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т.2.: Історико-літературні та літературознавчі праці. 601 с.

67. Зикеєв Т. Художня творчість В. Винниченка (Популярно-критичний нарис). Х.: Радянська школа, 1931. 64 с.

68. Иванюк С. Ещё раз о героях // Детская литература 1989. №5. С.7 10.

69. Иезуитов А. Проблема психологизма в эстетике и литературе //Проблемы психологизма в советской литературе. Л.: Наука, 1970. С.39 57.

70. История психоанализа в Украине / Сост. И.И.Кутько, Л.И.Бондаренко, П.Т.Петрюк. Харьков: Основа, 1996. 360 с.

71. Іванюк С. Адресат майбутнє. Герой і концепція адресата української радянської прози для дітей (1917 1941). К.: Наук. думка., 1990. 128с.

72. Іванюк С. Випробування дитинством //Сучасність. 1992. №3. С. 176 183.

73. Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ ХХ ст.: Зб. наук. праць. К.: Наукова думка, 1987. 310 с.

74. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн.1.: 19101930-ті роки. К., 1993. 485 с.

75. Йолкіна Л.В. Мала проза В.Винниченка (до характеристики індивідуального стилю) //Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01. К.: ІЛ НАНУ, 1996. 18 с.

76. Камю А. Бунтівна людина // Камю А. Вибр. твори: У 3 т. Х.: Фоліо, 1997. Т. 3. С. 181 438.

77. Карлова Т. Мастерство психологического анализа в ранних произведениях Л.Толстого. Казань: Изд-во Казанского университета, 1964. 100 с.

78. Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Твори. У 6 т. К., 1957. Т. 6. 487 с.

79. Кирилюк З. Искусство создания литературного характера. К.: Вища школа, 1986. 120 с.

80. Клочек Г.Д. Методология системных исследований индивидуальной поэтики и поэтики отдельного литературного произведения: Автореф. дис. д-ра филол.наук: 10.01.08. / Институт литературы им.Т.Г.Шевченко. К., 1989. 39 с.

81. Клочек Г.Д. Поетика і психологія. К.: Знання, 1990. 48 с.

82. Клочек Г.Д. У світлі вічних критеріїв. К.: Дніпро, 1989. 221 с.

83. Кобилянська О.Ю. Твори: В 5-ти т. Т. 5. К.: Держполітвидав України, 1963. 528 с.

84. Ковалів Ю.І. Літературна дискусія 1925 1928 рр. К.: Знання, 1990. 28с.

85. Ковальчук О. Ранні оповідання В.Винниченка //Українська мова і література в школі. 1997. №1. С.30 36.

86. Кодак М.П. Поетика як система: літературно-критичний нарис. К.: Дніпро, 1988. 159 с.

87. Кодак М.П. Психологізм соціальної прози. К.: Наукова думка, 1980. 162с.

88. Кодак М.П. Авторська свідомість письменника і поетика української літератури кінця ХІХ поч. ХХ ст.: Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.01.06. / Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. К., 1997. 40 с.

89.