Українська літературна казка 70 – 90-х років ХХ ст.: сюжетно-образна структура, хронотоп

brief description

Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка

На правах рукопису

Гарачковська Оксана Олександрівна

УДК 821.343.161.2

Українська літературна казка
70 90-х років ХХ ст.: сюжетно-образна структура, хронотоп

10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних
наук, професор
В.І.Кузьменко

Кіровоград 2008

ЗМІСТ

Вступ ....................................................................................................................... 3
Розділ I Становлення і розвиток жанру літературної казки в українському письменстві ХХ століття ......................................................................................10
1.1. Казка як об’єкт літературознавчого дослідження ..................................... 12
1.2. Історико-літературні й теоретичні аспекти становлення жанру літературної казки .............................................................................................. 34
Розділ ІІ Поетика часопростору та образна структура віршованої літературної казки ............................................................................................... 60
2.1. Хронотоп у фольклорній та літературній казці...... 60
2.2. Художній часопростір казок Михайла Стельмаха .................................69
2.3. Митець і влада в образній парадигмі казок Василя Симоненка .......... 81
2.4. Жанр віршованої казки у творчості Богдана Чалого .................................93
Розділ ІІІ Прозова літературна казка: особливості сюжетобудови, архетипи в системі моделювання світу ... 102
3.1. Авторська модифікація хронотопу та її вплив на організацію сюжетно-образної структури в казках Всеволода Нестайка ......................................... 110
3.2. Сюжетнообразна та хронотопічна структура казок Віктора
Близнеця ..124
3.3. Василь Чухліб творець ліричної казки .................................................. 135
3.4. Образний світ казок Михася Ткача ........................................................... 142
Висновки..... 156
Список використаних джерел ..................................... 162

ВСТУП

Актуальність теми дисертації. Ґрунтовні дослідження казки як фольклорного жанру успішно розвивалися вже на початку ХІХ ст. Так, проблемою міфологічних витоків сюжетів, образів і мотивів епічних жанрів займалися К.Мюллер, М.Мюллер, Х.Любек, Ф.Крейцар, А.Кун, Е.Тейлор, Я.Грімм, О.Афанасьєв. Інші дослідники (О.Потебня, М.Сумцов, Г.Булашев, В.Клінгер) вивчали походження жанрів малої епіки. Метод компаративізму використовували у дослідженні казкового жанру Л.Колмачевський, І.Франко, В.Гнатюк. Історико-типологічний В.Пропп, Є.Костюхін, Є.Мелетинський. Художню структуру сюжетів фольклорних казок досліджували Г.Сухобрус, В.Крук, І.Березовський, Л.Дунаєвська, В.Давидюк та ін. Над створенням покажчиків казкових сюжетів працювали А.Аарне, М.Андреєв, Л.Бараг, І.Березовський.
У ХХ ст., а надто останнім часом, набуває нового наукового осмислення проблема творчих взаємозв’язків фольклору та літератури. Усе частіше з’являються праці, у яких ґрунтовно досліджені як прямий, так і опосередкований вплив уснопоетичної традиції на окремі художні твори і на всю творчість того чи іншого письменника. Фольклорні і, зокрема, казкові сюжети, мотиви, образи, жанрово-стильові форми завжди збагачували літературну творчість. Однак вплив фольклору на формування літературних жанрів, їх розвиток і функціонування все ж вивчені недостатньо. У цьому зв’язку неабиякий інтерес та зацікавлення літературознавців викликає авторська казка. Саме згаданий жанр значною мірою акумулює органічний зв’язок із фольклорним матеріалом і одночасно тяжіє до історично усталеної класифікації літературних творів за їх формою, обсягом та іншими ознаками. Проте естетична природа літературної казки ще не з’ясована.
Щоправда останнім часом з’явилась низка літературознавчих праць, присвячених висвітленню художньої своєрідності літературної казки. Маємо на увазі передовсім наукову студію Л.Дерези „Російська літературна казка першої половини ХІХ століття (Дніпропетровськ, 2001) та її ж монографію „Романтизм і російська літературна казка першої половини ХІХ ст.” (Полтава, 2003). Варто також згадати дисертаційну роботу Н.Тихолоз „Жанрові модифікації казки у творчості Івана Франка” (Львів, 2003) та монографію згаданого науковця, створену на основі дисертації, „Казкотворчість Івана Франка (генологічні аспекти)” (Львів, 2005), монографію Г.Сабат „Казки Івана Франка: особливості поетики „Коли ще звірі говорили” (Дрогобич, 2006). Остання присвячена панорамному охопленню і системній концептуальній інтерпретації збірки казок І.Франка „Коли ще звірі говорили”, з’ясуванню специфіки її естетичної якості (жанрово-стильових особливостей поетики, проблематики) у межах єдиного напряму мистецького феномену. Дослідниця прослідковує спосіб структурування фантастичних нарацій, мистецтво сюжетоутворення, аналізує ритмоорганізаційні, хронотопні вираження у творах українського письменника, показує, як І.Франко, опираючись на народну казку, творив казку літературну новий жанр зі своєрідними, спільними, і в той же час відмінними закономірностями й індивідуально авторськими інноваціями.
І все ж згадані праці прислужилися авторові пропонованої дисертаційної роботи лише в плані методологічному, оскільки в них аналізується зовсім інший матеріал. Таким чином, незважаючи на численні наукові студії, присвячені проблемам казкотворчості митців-класиків, тема дисертації в українському літературознавстві ще не була предметом спеціальної праці, тому зумовлена назрілою потребою в науці дослідити специфіку жанру літературної казки в жанрово-стильовій системі української дитячої літератури, зокрема періоду 70 90-х років ХХ ст., з’ясувати сюжетно-образну структуру сучасної літературної казки, її хронотоп. Нерозробленість означених проблем у сучасній науці про художнє письменство й спричинила появу пропонованої дисертаційної розвідки.
Казка у творчості В.Бичка, М.Стельмаха, Б.Чалого, В.Нестайка, Г.Тютюнника, В.Близнеця та багатьох інших вітчизняних письменників, як загалом і в українській літературі останньої третини ХХ ст., виступає не тільки як генологічна категорія (тобто самостійний жанр: як-от більшість казок зі збірок В.Нестайка „Пригоди близнят-козенят”, „Олексій, Веселик і Жар-Птиця” чи В.Чухліба „Олень на тому березі”, або ж домінантний чи рецесивний генологічний чинник у скомплікованих жанрових структурах казках-повістях В.Близнеця, казках-поемах Б.Чалого, казках-мініатюрах В.Чухліба тощо), а й функціях паратексту (як компонент заголовкових і підзаголовкових структур) та факультативного елемента поетики, додаткового (отже, не жанротворного) образотворчого засобу. Тому назріла потреба з’ясувати також власне казку як поняття генологічне й казковість, як поняття ейдологічне, як тип образності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження пов’язана з комплексною науковою темою кафедри теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету „Актуальні проблеми філологічної освіти”. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради „Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (протокол №2 від 12 квітня 2006 р.).
Мета дисертаційної роботи полягає у вивченні художньої своєрідності української літературної казки 70 90-х років ХХ ст., зокрема у з’ясуванні її сюжетно-образної структури та хронотопу, її взаємозв’язків із фольклорною казкою.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- простежити етапи становлення української літературної казки ХХ ст., подати її дефініцію;
- визначити місце літературної казки в творчості українських письменників періоду 70 90-х років ХХ ст.;
- висвітлити принципи трансформації фольклорного матеріалу й особливості його засвоєння українською дитячою літературою;
- проаналізувати віршовані казки М.Стельмаха, В.Симоненка, Б.Чалого крізь призму сюжетно-образної структури та хронотопу;
- вивчити специфіку прозової літературної казки у творчості В.Нестайка, В.Близнеця, В.Чухліба, М.Ткача.
Об’єктом дисертаційної роботи є авторські казки Михайла Стельмаха, Василя Симоненка, Богдана Чалого, Всеволода Нестайка, Віктора Близнеця, Василя Чухліба та Михайла Ткача, написані впродовж 70 90-х років ХХ ст.
Предметом дослідження виступають казкові сюжети та образи, що мають фабульне забарвлення й авторські трансформації, а також хронотоп віршованих та прозових літературних казок.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали фундаментальні праці з літературознавства (І.Франко, О.Потебня, М.Сумцов, М.Драгоманов, Д.Чижевський, М.Грушевський, В.Гнатюк, В.Пропп, В.Давидюк, Л.Дереза, В.Дончик, Л.Дунаєвська, М.Жулинський, С.Іванюк, В.Качкан, Г.Клочек, Н.Копистянська, В.Кузьменко, Г.Мазоха, В.Марко, Г.Сабат, Н.Тихолоз, А.Ткаченко), з філософії, культурології й естетики (Р.Барт, М.Бахтін, Г.Гадамер, Ю.Лотман, Х.Ортега-і-Гасет, А.Дж.Тойнбі, Н.Фрай).
Авторка дисертації також спиралась на праці І.Березовського, Л.Кіліченко, В.Костюченка, І.Крука, Н.Рошияну, О.Сорокотенко, Ю.Ярмиша та інших дослідників дитячої літератури, наукові розробки яких допомогли увиразненню рецепції творчості українських письменників-казкарів.
Методи дослідження. Різновекторність поставленої мети спонукала до використання різних інтерпретаційних методик. У дисертації застосовуються історико-культурний, порівняльний, культурологічний, інтертекстуальний і біографічний методи, жоден із яких не абсолютизується. Застосування кожного з них на різних етапах дослідження зумовлене колом окреслених завдань.
Під час виконання дисертаційної роботи реалізовувались також системний і типологічний підходи, та методика жанрового аналізу, що найбільш відповідають предмету дослідження.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:
- уперше в літературознавстві здійснено комплексний аналіз сюжетно-образної структури та хронотопу української літературної казки 70 90-х років ХХ ст.;
- систематизовано й окреслено етапи становлення авторської казки в українській літературі ХХ століття;
- на теоретичному рівні схарактеризовано художні особливості авторської казки сучасних українських письменників, обґрунтовано її жанрову дефініцію;
- визначено й проінтерпретовано найважливіші елементи сюжетобудови, образної палітри та хронотопу казкарської творчості як письменників старшого покоління (М.Стельмах, В.Нестайко та ін.), так і авторів, що дебютували в літературі для дітей упродовж 70 90-років ХХ ст. (В.Чухліб, М.Ткач та ін.).
Теоретичне значення дисертації полягає у визначенні та комплексному дослідженні основних проблемних аспектів казкарської творчості українських письменників останньої третини ХХ ст. Результати проведеної роботи мають значення для теоретичного осмислення сутності функціонування художнього хронотопу в жанрі літературної казки.
Практичне значення одержаних результатів. Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані у вивченні українського літературного процесу останньої третини ХХ ст. початку ХХІ ст., а також у подальших дослідженнях української дитячої літератури.
Практичне значення дисертації визначається також залученням до літературознавчого обігу раніше не досліджуваних текстів казок М.Стельмаха, В.Нестайка, В.Чухліба, М.Ткача.
Основні положення дисертації можуть бути використані в процесі читання нормативних і спеціальних курсів із історії української літератури, і зокрема дитячої, у вищій школі, при написанні підручників і навчальних посібників для студентів гуманітарних спеціальностей, при підготовці студентами магістерських, дипломних і бакалаврських робіт.
Особистий внесок здобувача полягає в уведенні в науковий обіг та опрацюванні неопублікованих архівних матеріалів (листування В.Чухліба, М.Ткача та ін.) з архівних фондів Інституту рукописів бібліотеки НАН України імені В.І.Вернадського та Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Дисертація є індивідуальною роботою, усі ідеї дослідження, висновки та сформульовані концепції належать її автору. Будь-які форми використання наукових студій інших літературознавців зумовлені відповідними посиланнями.
Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету. Основні її положення відображені у десяти публікаціях, а також виголошені у формі доповідей на Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми слов’янознавства» (Київ, 2003), на Всеукраїнських наукових конференціях «Від духовних джерел Візантії до сучасної України» (Київ, 2004, 2005, 2006, 2007), на Міжвузівській науковій конференції «Творчість Івана Франка в контексті світової культури» (Київ, 2006), на Міжнародній науковій конференції «Іван Франко і слов’янський світ» (Київ, 2006).
Найважливіші положення дисертації також пройшли апробацію в курсі лекцій, прочитаних упродовж 2004 2008 рр. у Київському славістичному університеті.
Обсяг і структура дисертації. Структурна побудова дисертації зумовлюється основною метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, в тому числі архівних джерел. Повний обсяг дисертації становить 178 сторінок комп’ютерного набору (основного тексту 161 сторінка). Список використаних джерел включає 225 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Українська дитяча література останньої третини ХХ ст. є невід’ємною складовою частиною загального вітчизняного літературного процесу. Вона стала різноманітнішою за формами й жанрами, глибшою й цікавішою за змістом. Зокрема, в українській прозі для дітей в останні три десятиліття відбулось певне «подорослішання», злиття художнього письменства для дітей та юнацтва з літературою для дорослого читача. Однак це зовсім не означає, що дитяча література розчиняється в дорослій. Зовсім ні: розширюються тематичні горизонти української дитячої літератури, багатшими стають її художні засоби, образне мислення, мова творів. Невипадково кращі твори для дітей та юнацтва відзначаються державними преміями. Так, скажімо, у цей час найвищої нагороди Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка удостоєні М.Вінграновський (1984), Є.Гуцало (1985), Д.Білоус (1990).
Літературний процес в Україні періоду 70 90-х років минулого століття позначений складністю, розмаїтістю, суперечливістю та інноваційністю. Це стосується творів усіх, без винятку, жанрів. Зазнала значних трансформацій в останню третину ХХ ст. і літературна казка, оновившись змістом, образами, жанрово-стильовими модифікаціями, зображувально-виражальними засобами. Унікальність ситуації означеної доби крізь призму авторської казки полягає в прагненні її творців віднайти нове філософське, естетичне підґрунтя, визначити нові художні орієнтири, дистанціюватися від традиційних для реалістичного письменства тем, проблем, образів.
Неодноразово стверджувана в літературознавстві аксіома, що жанрам властиво переплітатися, знайшла оригінальне втілення і в жанровій специфіці літературних казок, написаних М.Стельмахом, В.Симоненком, Г.Тютюнником, Є.Гуцалом, В.Нестайком, Б.Чалим, В.Близнецем, В.Чухлібом, М.Ткачем та багатьма іншими вітчизняними авторами.
Водночас літературна казка в сучасному українському письменстві увібрала в себе багату фольклорну традицію «народних уснопоетичних перлин» (І.Березовський), носіїв зашифрованої кодової інформації про світ і його виникнення, етику й естетику. Модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки, літературна казка формує новий за якістю авторський текст із різними інтертекстуальними елементами цитатами, алюзіями, ремінісценціями тощо. Чудесне в літературній казці використовується, як і в народних наративних джерелах, з метою створення реального казкового світу, де перемагають правда, благородство, доброта, розум, справедливість, чесність.
Колоніальне, бездержавне становище України зумовило важливість ідейно-виховного значення казки. Своїм завданням письменники ХІХХХ століть ставили запобігти нівеляції української ментальності, сприяти збереженню духу козацтва, через коди подати інформацію про минуле українського народу. Про важливість казки у дитячому читанні говорили ще Марко Вовчок, Іван Франко, Олена Пчілка, Леся Українка, Микола Вороний, Оксана Іваненко, Наталя Забіла, Василь Сухомлинський та інші. Письменники одними із перших забили на сполох про втрату морально-етичних цінностей у тоталітарному суспільстві. Саме в 70 80-ті роки минулого століття в українській літературі з’являються казки Михайла Стельмаха, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Богдана Чалого, Дмитра Павличка, Григора Тютюнника, Всеволода Нестайка, Віктора Близнеця, Василя Чухліба та інших авторів, що репрезентували народний світогляд, не даючи зникнути нації. Генотип дитини, який є часткою генофонду нації, адаптований до природи, яка споконвіку характерна для етнічної території українців, що й пояснює силу впливу на свідомість дитини архетипних образів фольклору, зокрема казки.
Мистецьке освоєння фольклорної спадщини, а саме казкового епосу, українськими письменниками останньої третини ХХ ст. привносить в літературу, мабуть, чи не найголовнішу її ідею ідею гуманізму, непереможності правди й добра. Означена ідея яскраво ідентифікована в жанрі літературної казки та різноманітних її жанрових модифікацій. Літературна казка досить активно розробляється як письменниками старшого покоління (В.Бичко, Н.Забіла, М.Стельмах, Е.Андієвська та ін.), так і молодими авторами (С.Дзюба, Леся Явір та ін.). Кожен з них розвиває власну манеру письма, що виявляється в художньому удосконаленні традиційних казкових мотивів, розвиткові нових естетичних принципів, засобів художнього зображення дійсності.
Широку панораму жанрових модифікацій літературної казки в літературному процесі 70 90-х років ХХ ст. досі не було осмислено достатньою мірою. Властиво, спробою такого концептуального осмислення й стало пропоноване дослідження, у якому комплексно аналізується та інтерпретується чималий масив прозових та віршованих авторських казок.
Літературні казки М.Стельмаха, В.Симоненка, В.Нестайка, Б.Чалого, В.Близнеця, В.Чухліба, М.Ткача та багатьох інших у множині їхніх жанрових модифікацій (розважально-дидактичні, сатиричні, казки-жарти, казки-поеми, казки-новели, казки-есе, пригодницькі казки, детективні казки, казки, що наближаються до байок, ліричних віршів, і навіть цілі казкові епопеї поетична казка-тетралогія тощо) як своєрідну ідейно-художню цілість характеризують проблемно-тематична широчінь (вони охоплюють важливі соціальні, національні, філософські, психологічні, екзистенційні питання); диференційований підхід до різних вікових груп реципієнтів дорослих та дітей (дошкільного, середнього й старшого шкільного віку) і водночас прагнення до поглиблення двоадресатної казки, її цікавості та доступності для будь-якого читача чи слухача; виразне тяжіння до жанрового синкретизму, змішування й синтезування різних родів і жанрів; ненав’язливе пропагування високої гуманістичної етики (подекуди виразно християнської за духом) у казковій формі; послідовна націоналізація (а саме українізація) хронотопу, образної системи; постійне звернення до фольклорних джерел та духовного досвіду інших народів.
Художній часопростір як самостійна одиниця важливий компонент ідейно-естетичного змісту і структурної організації літературної казки, він пов’язаний із побудовою сюжету та образною системою творів, адресованих дітям.
В авторських казках, написаних упродовж останньої третини ХХ століття, немає чітко вираженої опозиції побутового й чарівного хронотопів. Зведені до мінімуму або дуже послаблені традиційні локальні маркери чарівного простору. Якщо номінативно він є чарівним, то денотативно цей простір трансформований так, що головними рисами збігається з реальним простором, в якому перебуває дитина (і читач казки, і її головний герой).
Хронотоп творів письменників-казкарів характеризується багатими внутрішніми та зовнішніми критеріями. Поетичний світ казок М.Стельмаха, В.Симоненка, Б.Чалого та інших насичений реальним, придатним для життя простором та різноплощинним часом, якому притаманна, в основному, трипланова перспектива (хоча в їхніх творах існує ще один, прихований вимір трансцедентний) минуле, сучасне, майбутнє.
У прозових казках В.Нестайка, В. Близнеця, В.Чухліба, М.Ткача та інших темп наративу загалом не випереджає часу зображуваних подій, однак в окремих казках це було можливо, хоча оповідь в обох випадках має чіткий лінійний вигляд.
У літературних казках М.Стельмаха, Б.Чалого, В.Симоненка, В.Нестайка, В.Близнеця, В.Чухліба та інших виявляється безпосередній зв’язок з фольклорною основою в способах організації часу й простору: в них представлено традиційні для фольклорної казки хронотопи: темний ліс, сад (тридев’яте царство), будинок, шлях-дорога, що утворюють ціннісну семантику міфу.
Конкретизація образів, створених на основі архетипів, реалізується завдяки їх інтертекстуальному наповненню й переосмисленню. Українська літературна казка періоду 70 90-х років минулого століття вирізняється багатством етнокультурних образів та мотивів.
Етична проблематика вирішується письменниками згідно з традицією, в естетично значущих символах, що знаменують безсмертя й непереможність вічних гуманістичних цінностей.
Українська літературна казка періоду 70 90-х років ХХ ст. розвивається переважно в трьох руслах: 1) казка для дітей, яка зберігає найбільш дієвий зв’язок із фольклорними мотивами і саме тому з казковим сюжетним хронотопом; 2) казка, що має подвійного адресата: дітей і дорослих, оскільки може сприйматися на рівні фабульному і на рівні філософському (як, наприклад, «Говорюща риба» Емми Андієвської); 3) казка, призначена переважно для дорослих, в яких є два головних відгалуження: повчально-філософське й соціально-сатиричне (як, скажімо, в «Казці про Дурила» В.Симоненка).
Актуальність жанру літературної казки в епоху постмодернізму пояснюється тим, що властиві його естетиці ігрове начало та інтертекстуальність первинні жанрові характеристики авторської казки.
Постмодерністські тенденції в казках Емми Андієвської, М.Ткача, С.Дзюби виявляються в межах уявлення про постмодернізм не як про деструктивні художні утворення, спрямовані на руйнування мистецьких цінностей, а як про явище перехідне, що припускає спроби заново моделювати світобудову з опорою на символи, архетипи й духовні цінності попередніх поколінь, минулих культурних епох.
Проведене дослідження не вичерпало всіх аспектів специфіки сюжетно-образної структури й хронотопу літературних казок, написаних в останню третину ХХ століття. Подальшого вивчення потребують авторські казки А.Костецького, В.Кави, О.Бердника, В.Струтинського, О.Забарного та багатьох інших сучасних письменників, психологічно-смислове навантаження персонажів у їхніх творах, відмінність у хронотопі фольклорної і сучасної літературної казки. Заслуговує на окреме дослідження вияв філософсько-світоглядних переконань та індивідуально-психологічних процесів автора в сюжетно-образній організації текстів; архетипно-міфологічний, екзистенційно-біографічний коди; використання засобів казкової поетики у творах неказкової жанрової природи тощо. Можливість висвітлювати поетику авторської казки відкриває перспективи для дослідників української класики та сучасної літератури, суттєво розширює коло творів, на основі яких можна вивчати художній часопростір, образну палітру, композиційні та сюжетні новації, а відтак духовну атмосферу різних періодів українського художнього письменства, чинники, що допомагають виявити подальший історичний розвиток, особливо в його моральному аспекті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азадовский М.К. Статьи о литературе и фольклоре. М. Л.: ГИХЛ, 1960. 545 с.
2. Аникин В.П. Русская народная сказка / Пособие для учителей. М.: Просвещение, 1977. 208 с.
3. Арзамасцева И. Метафора жизни. Размышления о сказке // Детская литература. 1991. № 910. C. 2629.
4. Бабич С. Міфологема мандрів як пошуки оновлення (в „Апології перегринації до країв східних” Мелентія Смотрицького // Слово і час. 2001. № 10. C. 2233.
5. Базилевський В. Вольфрамова нить душі // Літ. Україна. 2003. 10 квіт. C. 3
6. Бакусев В. «Тайное знание»: архетип и символ // Лит. обозрение. 1994. № 34. C. 1419.
7. Бараг Л.Г. Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие // Эпические жанры устного народного творчества. Уфа, 1969. C. 75240.
8. Бараг Л.Г. Сравнительный указатель сюжетов: Восточно-славянская сказка. Л.: Наука, 1979. 437 с.
9. Бараг Л.Г. Сюжеты і матывы беларускіх народных казак: Сістэматычны показальнык. Мінск, 1978. 273 с.
10. Бараг Л.Г. Беларуская казка: Пытанні вівучэння як нацыя-нальный самабытнасці, параунальна з іншымі усходнеславянскімі. Мінск, 1969. 211 с.
11. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
12. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. 504 с.
13. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. 543 с.
14. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 447 с.
15. Бахтина В.А. Время в волшебной сказке // Проблемы фольклора. М.: Наука, 1975. C. 157162.
16. Бахтина В.А. Эстетическая функция сказочной фантастики: Наблюдения над русской народной сказкой о животных. Саратов: Издво Саратов. университета, 1972. 52 с.
17. Березовський І.П. Українські народні казки про тварин // Казки про тварин / Упоряд., вступ. стаття та примітки І.Березовського. К.: Наук. думка, 1979. C. 944.
18. Біленко В. З любові й доброти народжене: [Діти у творчості Григора Тютюнника] // Література. Діти. Час. К., 1980. C. 87100.
19. Білецький Д., Гурвич Ф. , Проценко І. Дитяча література. К.: Вища школа, 1967. 326 с.
20. Білецький Л. Основи української літературнонаукової критики. К.: Либідь, 1998. 408 с.
21. Білецький О. Зібрання праць: У 5ти т. К.: Наук. думка, 1966. Т.4. 680 с.
22. Білогуб І.М. Людина в часопросторі прози Григора Тютюнника // Тези доповідей респ. наук.практ. конф., присвяч. 60річчю від дня народження письменника (56 грудня 1991 року). Луганськ, 1991. C. 3132.
23. Бичко Валентин. Улюблена письменниця // Забіла Наталя. Вибрані твори: У 4 т. Т.1. К.: Веселка, 1983. C. 517.
24. Близнець В. Казка в нашому житті // Література. Діти. Час. К., 1982. С. 149153.
25. Бойцун І.О. Твори Є. Гуцала для дітей: проблеми художньої майстерності: Дис. ...канд. філол. наук.: 10.01.01/ Луганський держ. педагогічн. унт. ім. Т. Шевченка. Луганськ , 2000. 155 с.
26. Брауде Л.Ю. К истории понятия «Литературная сказка» // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1977. Т. 36. № 3. С. 226234.
27. Брауде Л.Ю. Скандинавская литературная сказка. М.: Наука, 1979. 208 с.
28. Бріцина О.Ю. Українська народна соціально-побутова казка. К.: Наук. думка, 1989. 152 с.
29. Вернигора Н.М. Література для дітей у ХХ ст.: жанрово- тематичний аспект // http: // journlib.univ. Kiev.ua/index.phphact =article&article= 1329. С. 18.
30. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
31. Гадамер Г.Г. Герменевтика і поетика / Вибрані твори / Пер. з нім. К.: Юніверс, 2001. 288 с.
32. Гарачковська Оксана. Зоряна криниця Василя Чухліба // Київська старовина. 2006. № 3. С. 174175.
33. Гарачковська Оксана. З когорти сонцепоклонників // Київська старовина. 2004. № 4. С . 174175.
34. Гарачковська О.О.Типологія пейзажу в сучасній прозі для дітей // Вісник Київського славістичного університету. 2005. Вип. 22. С. 118121.
35. Гарачковська О.О. Українська дитяча література 70 90-х років ХХ ст. // Вісник Київського славістичного університету. 2005. Вип. 25. С. 165173.
36. Гарачковська О.О. Жанр казки у творчості Богдана Чалого // Вісник Київського славістичного університету. 2006. Вип. 33. С. 163169.
37. Гарачковська О.О. Жанрова типологія української літературної казки 70 90-х років ХХ ст. // Вісник Київського славістичного університету. 2007. Вип. 34. С. 151156.
38. Гаспаров М.Л. Античная литературная басня. (Федр и Бабрий). М.: Наука, 1971. 208 с.
39. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. К.: Наук. думка, 1966. 284 с.
40. Гречнев В.Я. Категория времени в литературном произведении. Л.: Наука, 1976. 216 с.
41. Гримм Я. Немецкая мифология // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. М., 1987. С. 5471.
42. Грушевський М. Казка (Наша казкова традиція. Головніші казкові мотиви. Інтернаціональне і національне) // Грушевський М. Історія української літератури: В 9 кн. К.: Либідь, 1993. Т.1. С. 330369.
43. Гуменна В. Іван Франко і європейська літературна казка // Література. Фольклор. Проблеми поетики / Зб. наук. праць. Вип.8: Матеріали Всеук. наук.-теоретич. конф. Київ Одеса: Твім інтер, С. 184190.
44. Гуменна В.І. І.Я. Франко дитячий письменник : теоретик і практик: Дис. ... канд. філол. наук; 10.01.01 / Луганський держ. педагогічний унт ім.Т.Шевченка. Луганськ, 2001. 160 с.
45. Гурбанська А.І. Віктор Близнець: Літ. портрет. К., 1998. 130 с.
46. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
47. Давидюк В. Чи казка справді небилиця? Луцьк: Надстир’я, 1993. 30 с.
48. Давидюк Віктор. Концепції і рецепції. Луцьк: ПВД „Твердиня”, 2007. 288 с.
49. Давидюк Л.В., Задорожня О.Ф. Зарубіжна літературна казка: Навчальний посібник. К.: Ленвіт, 2003. 592 с.
50. Дашкевич Н.П. Происхождение и развитие эпоса о животных // Киевские университетские известия. 1883. № 5. С. 153 177.
50а. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. К.: Вища школа, 1981. 215 с.
51. Дереза Л.В. Русская литературная сказка первой половины XIX века. Днепропетровск, 2001. 139 с.
52. Дереза Л.В. Романтизм и русская литературная сказка первой половины XIX века. Полтава, 2003. 252 с.
53. Дереза Л.В. Російська літературна казка першої половини XIX століття в системі жанрів романтизму: Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.01.02 / Таврійський нац. ун-т ім.В.І.Вернадського. Сімферополь, 2005. 40 с.
54. Дзюба Т. Жанрова специфіка літературної казки: на матеріалі казки для дорослих М.М.Коцюбинського „Хо”// Сіверянський літопис. 2004. № 56. С. 6871.
55. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. К.: Ред. часопису „Народознавство”, 2001. 575 с.
56. Драгоманов М. Народная беллетристика: Народные южнорусские сказки. Вып. 12. К., 18691870. 210 с.
57. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. К.: Вища школа. Видво КДУ, 1987. 128 с.
58. Жінка, як текст: Емма Андієвська. Соломія Павличко. Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти. К.: Факт, 2002. 208 с.
59. Жулинський М. І проблемність, і художність: Роздуми про сучасну дитячу літературу // Київ. 1984. № 11. С. 140144.
60. Закревська Я.В. Казки Івана Франка: Мовнохудожній аналіз. К.: Наук. думка, 1966. 107 с.
61. Захарчук І. Проекція дивака у творчості Григора Тютюнника // Дивослово. 1998. № 10. С. 911.
62. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
63. Зварич І. Міф у ґенезі художнього мислення. Чернівці: Золоті литаври, 2002. 236 с.
64. Іванюк С.С. Адресат майбутнє. Герой і концепція адресата української радянської прози для дітей (1917 1941). К.: Наук. думка, 1990. 128 с.
65. Історія української літератури ХХ століття: У 2х кн. / За ред. В.Г.Дончика. К.: Наук. думка, 1995.
66. Історія української літератури ХХ століття / За ред. В.І.Кузьменка. К.: КСУ, 2007. 374 с.
67. Казки про тварин / Упоряд., передмова та примітки І.П.Березовського. К.: Дніпро, 1986. 554 с.
68. Карпенко С.Д. Міфологічні мотиви в українських народних казках про тварин: Дис. ...канд. філол. наук: 10.01.07 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 2004. 177 с.
69. Кассірер Е. Людський світ простору і часу // Філософська і соціологічна думка. 1991. №5. С. 6585.
70. Кербелите Б. Историческое развитие структур и семантика сказок. Вильнюс, 1991. 211 с.
71. Кириченко П.В. Проблема становлення особистості та шляхи її художньої реалізації у шкільній повісті 60 80 років ХХ ст.: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01. Луганськ, 2001. 155 с.
72. Кіліченко Л.Н. Українська дитяча література: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1988. 263 с.
73. Клочек Г. Енергія художнього слова. Кіровоград, 2007. 448 с.
74. Кодак М.П. Поетика як система: Літ.критичний нарис. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
75. Колесса Ф. Українська усна словесність. Едмонтон, 1983. 645 с.
76. Копистянська Н. Різниця в хронотопі фольклорної і літературної казки (На матеріалі романтизму) // Збірник на пошану професора Марка Гольберга. Дрогобич: Вимір, 2002. С. 7277.
77. Копистянська Н.Х. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: Монографія. Львів: ПАІС, 2005. 368 с.
78. Костюченко В. Українська радянська література для дітей. Літ. критична хроніка. К., 1984. 315с.
79. Кравцов Н.И. Сказка как фольклорный жанр // Специфика фольклорных жанров. М.: Наука, 1973. С. 6884.
80. Кравцов Н.И. Славянский фольклор. М.: Издво Моск. унта, 1967. 263 с.
81. Крук И.И. Восточнославянские сказки о животных: Образы, композиция. Минск: Наука и техника, 1989 160 с.
82. Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів. К.: Укр. письменник, 1997. 230 с.
83. Кузьменко В. Про творчість Василя Чухліба // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2001. № 6 С. 141143.
84. Кузьменко Володимир. Світ правди й краси: До 70річчя від дня народження М.Ткача: літературно-критичний нарис. К.: Видавництво КСУ, 2007. 96 с.
85. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість / Підручник, К.: Знання Прес, 2001. 591 с.
86. Леві Строс К. Структурна антропологія. К.: Основи, 2000. 387 с.
87. Леонова Т.Г. Русская литературная сказка ХIХ века в ее отношении к народной сказке. (Поэтическая система жанра в историческом развитии). Томск: Издво Томского унта, 1982. 198 с.
88. Літературознавча енциклопедія: У 2 т. (Автор укладач Ю.І.Ковалів). К.: Академія. 2007. 2 т.
89. Лизанчук В. Без української мови, культури, духовності не може бути української України // Слово і час. 2005. № 2. С. 312.
90. Липовецкий М.Н. Поэтика литературной сказки: На материале русской литературы 19201980-х гг. Свердловск: Издво Уральского унта, 1992. 183 с.
91. Литвин В. Концепція художньої деталі в „малій” прозі Григора Тютюнника // Дивослово. 1988. № 11. С. 79.
92. Литературная энциклопедия терминов и понятий / Гл. ред. и сост. А.Н.Никощокин. М.: НПК «Интелвак», 200