МЕТАФІЗИЧНИЙ ДИСКУРС У ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ ЮРІЯ ЛИПИ

brief description

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ШИШКОВА АЛЛА ДМИТРІВНА

УДК 821. 161.2 1.09 Липа: 11/14

МЕТАФІЗИЧНИЙ ДИСКУРС У ПОЕТИЧНІЙ
ТВОРЧОСТІ ЮРІЯ ЛИПИ

Спеціальність 10. 01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
РАЙБЕДЮК Г.Б.

Ізмаїл 2008

З М І С Т

ВСТУП3-9
РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ НАУКОВОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ТВОРЧОЇ
СПАДЩИНИ ЮРІЯ ЛИПИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ10-29
РОЗДІЛ 2. ІНДИВІДУАЛЬНА МОДЕЛЬ ХУДОЖНЬОГО
СВІТУ ПОЕТА..30-73
2.1. Світоглядно-естетичні засади творчості...30-48
2.2. Синкретизм художнього стилю.49-73
РОЗДІЛ 3. ХУДОЖНЯ РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ МЕТАФІЗИЧНИХ
УНІВЕРСАЛІЙ У ПОЕЗІЇ Ю.ЛИПИ....74-194
3.1. Метафізичні універсалії як об’єкт літературознавчих досліджень....74-87
3.2. Ідея богоцентричності світу.88-124
3.3. Сакралізація часових візій..124-144
3.4. Концепт смерті як смислообраз барокової культурної свідомості.....144-165
3.5. Любов як гуманізуюча духовна сила.....166-193
ВИСНОВКИ...194-199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..200-221

В С Т У П

Юрій Липа (1900-1944) належить до тих українських письменників, котрим довелось торувати дорогу до сучасного читача крізь фальсифікації та недоброзичливу упередженість. В умовах радянського тоталітарного простору він був не лише забороненим і вилученим з літературного процесу, але кваліфікувався «як лютий ворог свого ж народу» [83, 87]. Його ім’я в історико-літературних оглядах згадувалось принагідно, до того ж у виключно негативних контекстах. В академічній восьмитомній «Історії української літератури» про нього говориться лише як про «члена» нібито «націоналістично-фашистської» варшавської літературно-мистецької групи «Танк» [74, 449].
Тим часом місце і роль Ю.Липи в історії національної культури вельми значущі й нині загальновизнані. Його спадщина стоїть високо в ієрархії художньо-мистецьких та наукових цінностей українського народу. Вона «складає один з найоригінальніших і найзначиміших пластів української літератури» [15, 23] і репрезентує, за словами В.Соболь, «чільного ідеолога новітнього всеукраїнського світогляду міжвоєнного десятиліття» [210, 9]. Літературознавці ставлять Ю.Липу «в ряд найвизначніших постатей української літературно-критичної думки» [275, 47], «найяскравіших представників літературного ренесансу на вигнанні» [73, 182]. Л.Череватенко вважає його одним із «найгеніальніших митців, що їх українська земля зродила в ХХ столітті» [242]. Сьогодні очевидно, що Ю.Липа знакова для національної культури постать. Як підкреслює С.Геник, «з-під його пера вийшло 20 оригінальних праць на медичну тематику, три поетичні збірки, роман, багато новел, літературно-критичних, історіофілософських, публіцистичних праць, одна картина аквареллю То була феноменальна особистість у нашій історії» [51, 13].
У цілому доробок Ю.Липи становить собою сутнісне явище в історії української літератури, філософії та естетичної думки і відкриває перед сучасними дослідниками широкі інтерпретаційні можливості. Його біографія, порівняно з іншими сферами різногранної діяльності (історіософські праці, публіцистика, літературно-критичні статті), вивчена недостатньо і потребує всебічного фахового осмислення.
На початку 90-х років О.Янчук констатував, що художній доробок Ю.Липи майже не освоєний науковцями, «за винятком декількох опублікованих раніше есе Є.Маланюка, а також невеликих оцінок Д.Донцова, О.Кандиби (О.Ольжича)» [276, 3]. Сьогодні вже існує значна бібліографія літературознавчих праць, присвячених Ю.Липі-письменникові. Однак дослідники переважно свідомо чи неусвідомлено обмежують себе окремими аспектами його життя і творчості. Автори більшості праць, що з’явилися давніше в еміграції (Ю.Косач, М.Мухин, А.Стебельська та ін.), не ставили перед собою суто філологічних завдань. Їхні публікації це здебільшого «поточні» відгуки, хоча інколи й вельми ґрунтовні, як, скажімо, стаття Є.Маланюка «Юрій Липа-поет».
Публікації про Ю.Липу мають здебільшого портретно-оглядовий характер (Л.Череватенко, О.Янчук); зрідка в них розглядаються локальні аспекти художнього мислення й поетики митця (О.Баган, М.Зубрицька, Б.Криса, Т.Мейзерська та ін.). Досі не видано жодної монографічної праці про художній доробок письменника, не опрацьовано до кінця архіви та епістолярій, не зібрано в повному обсязі різногранну спадщину, що становить собою «такий духовний космос, такий огром думки, що його жодною монографією, жодною дисертацією не охопиш, не вичерпаєш» [242]. Поезію Ю.Липи характеризують такими словами, як «унікальність» та «винятковість» (Л.Череватенко). Три його збірки, що вийшли за життя («Світлість», 1925; «Суворість», 1931; «Вірую», 1938), включають вірші, однозначно визнані «геніальними» [242]. Однак про нього як про поета, за словами В.Качкана, лише «дещо сказано» [83, 99]. Тож актуально й нині звучать застереження Є.Маланюка, котрий у статті «Юрій Липа-поет», датованій ще 1947 роком, прозірливо передбачав, що тема «Липа-поет» з часом може не лише збліднути, а й цілком в своєрідних умовинах нашого національного існування, затратитися і згубитися» [142, 277].
Сьогодні очевидно, що віршова спадщина Ю.Липи не знайшла належного поцінування і сучасниками, й наступними поколіннями. Вона виявилась не зовсім зрозумілою, отже, не прийнятною для загалу, оскільки репрезентований нею інтелектуальний підтекст передбачав багатозначні художні коди тексту. Індивідуальне ж мистецьке самовираження автора, зумовлене поліасоціативністю ідей та їх взаємонакладанням, не піддавалось одноплощинному прочитанню.
Неупереджене сприйняття та всебічна інтерпретація поетичного доробку Ю.Липи свідчить, що його художнє мислення пов’язане з метафізичною проблематикою. Творчо інтерпретовані ним метафізичні універсалії та відповідні способи їх реалізації структурують ідіостильову версію поетичного світу митця. У центрі його художніх та наукових осяянь перебувала «жива, духова подія» [125, 42]. Щодо проблем суспільно-політичного характеру, то для нього, як свідчить лист до редактора львівського видавництва «Хортиця» Андрія Жука, «більш важні є державні елементи Духа» [124, 308]. (Додамо, що саме Ю.Липі належить уведення в обіг такого поняття, як «духовна Україна»). Для поета «збереження і захист «найбільш беззахисного душі» є передумовою збереження і захисту нації і держави» [70, 315]. За його переконаннями, «метою всіх пошуків і складного процесу ставання собою має стати нова парадигма української духовності» [68, 91].
Ю.Липа жив і працював «із власною моральною місією», завжди був готовим «чекати дальших наказів Провидіння» [242]. Як справедливо підкреслює сучасна дослідниця Т.Мейзерська, його поезію «можна розглядати як пристрасну молитву людини, яка усвідомила, побачила своє призначення, і готова виконати його» [146, 99]. Невід’ємною рисою індивідуального стилю Ю.Липи є «його місіонерська життєва і творча філософія. Читаючи твори поета, помічаємо, що, з одного боку, він звичайна людина з її земними почуттями і проблемами, а з іншого поет усвідомлює своє важливе призначення на землі» [39, 125]. В особистості митця, за словами О.Багана, сконцентрована широка натура «мислителя, містика, борця» [15, 23].
Особливості релігійно-містичного світогляду Ю.Липи засадничо визначили метафізичне спрямування його поезії. Він трактує «вічні» питання буття (Віра й Бог, Час, Вічність, Любов, Смерть та ін.) у трансцендентному плані. До означеного нами напрямку дослідження спонукають змістові акценти віршів та їх формальні домінанти. Актуальність порушеної у роботі проблеми зумовлена тим, що до сьогодні метафізичний дискурс у творчості поета ще не став предметом спеціального наукового осмислення. До того ж, ця проблема є вельми дискусійною та неоднозначною, оскільки йдеться про складне і специфічне художньо-мистецьке явище. Українська література має доволі тривку релігійно-містичну традицію, яка становить її важливий аспект і вимагає відповідних напрямів студіювання. Таким чином, актуальність дослідження підсилюється ще й тим, що висвітлення концептів метафізичного тексту та з’ясування його структурно-функціональних рівнів потребує пошуку нових методологічних підходів до інтерпретації духовного потенціалу, а відтак гуманістичної змістовності художнього твору. У сучасному літературознавстві конститутивні риси цього ліричного різновиду, його жанрові ознаки й інші організуючі чинники тексту окреслено розмито, без достатньої чіткості та виразності.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах планової теми кафедри української літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету «Закономірності літературного процесу ХХ століття». Тема дисертації затверджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол №1 від 10.03.2005 р.).
Мета дисертаційної роботи виявити й системно проаналізувати компоненти метафізичної поезії Ю.Липи.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- з’ясувати системотвірні чинники філософсько-естетичної концепції Ю.Липи;
- означити шляхи й динаміку художньої еволюції митця, охарактеризувати своєрідність його поетичного стилю;
- розглянути українську метафізичну лірику в діахронному та синхронному зрізах;
- висвітлити іманентні риси метафізичних творів Ю.Липи в контексті української барокової традиції;
- дослідити й детально описати домінантні універсалії метафізичної лірики митця (Бог, Віра, Вічність, Час, Смерть, Любов), з’ясувати шляхи їх авторської трансформації в творчій практиці поета;
- визначити естетичну функцію бінарних опозицій як сутнісних складових поетичної моделі світоустрою у віршах Ю.Липи;
- виявити й охарактеризувати формальні чинники структурування метафізичних текстів митця;
- дослідити художні особливості метафізичної поезії Ю.Липи в літературному контексті сучасної йому доби.
Визначення головної мети дисертації потребувало відповідного вибору об’єкта наукового студіювання: матеріалом для аналізу обрано художні тексти Ю.Липи, присвячені «реаліям особливого ґатунку» (термін Дж.Сміта), в яких «вічні» проблеми становлять основу їхньої мотивної структури. Предмет дослідження метафізична поезія Ю.Липи з погляду тематики, поетики, духовної напруженості як її сутнісного структурного компонента.
Теоретико-методологічною основою роботи слугують праці вітчизняних та європейських філософів і культурологів (А.Бергсона, М.Бердяєва, Г.Гегеля, І.Гізеля, І.Канта, Л.Карсавіна, І.Мірчука, В.Олексюка, Б.Скарги, Г.Сковороди, Е.Фромма, З.Фройда, К.Юнга, П.Юркевича й ін.), видатних теоретиків та істориків літератури (М.Бахтіна, І.Качуровського, Ю.Лотмана, О.Мишанича, Т.Салиги, Е.Соловей, В.Сулими). У роботі використано наукові дослідження з питань поетики метафізичного тексту (І.Бетко, Т.Бовсунівської, З.Геник-Березовської, А.Козлова, В.Крекотня, Т.Мейзерської, Д.Наливайка, В.Пахаренка, Т.Рязанцевої, М.Сулими, Л.Ушкалова, Д.Чижевського), спеціальні розвідки про Ю.Липу (О.Багана, М.Зубрицької, М.Ільницького, Б.Криси, Є.Маланюка, Б.Рубчака, Л.Череватенка, О.Янчука) та поетів «празької школи» (Д.Донцова, Г.Ільєвої, Г.Клочека, Ю.Коваліва, Л.Куценка М.Неврлого, Б.Рубчака й ін.).
Джерельною основою дисертації є прижиттєві та посмертні видання поетичних творів, науково-критичних праць, публіцистичних статей Ю.Липи, матеріали періодики різних років, спогади сучасників письменника, його епістолярій та інші джерела, що зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського, Одеської державної наукової бібліотеки ім. М.Горького, відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України.
Методи дослідження визначені особливостями наукової проблематики, що вирішувалась у дисертації. У процесі роботи над темою використовувалися в синтетичному поєднанні такі методи: системний, історико-типологічний, герменевтичний, частково психоаналітичний. Відстежувана нами біографічна проекція на метафізичний дискурс Ю.Липи потребувала залучення до інтерпретації елементів біографічного методу.
Наукова новизна роботи полягає у висвітленні теоретичних засад метафізичної поезії як такої, в узагальненні її проблематики загалом і мотивного спектру поезії Ю.Липи зосібна. Вперше означений сегмент творчої спадщини поета розглядається в ретроспекції та в контексті трансформації літературно-мистецької традиції.
Особистим внеском здобувача є те, що в дисертації вперше запропоновано власну модель інтерпретації поетичної спадщини Ю.Липи, досліджено шляхи художньої трансформації метафізичної проблематики й з’ясовано специфіку її функціонування в авторському тексті. На основі аналізу багатого репрезентативного матеріалу, всебічного вивчення особливостей світобачення митця й детальної характеристики змістових та формальних компонентів поетики Ю.Липи виявлено детермінованість художнього стилю митця релігійним світоглядом, охарактеризовано системну пов’язаність у його творчості змістових мініконцептів метафізичного характеру.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути внесені до курсу історії української літератури XX століття, спецкурсів та спецсемінарів; використані для створення літературного портрета Ю.Липи, підготовки навчальних посібників, написання курсових, дипломних та магістерських робіт з проблем новітнього українського письменства.
Апробація роботи. Основні положення дослідження викладалися та обговорювалися на науково-практичних семінарах кафедри української літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету, регіональних та Всеукраїнських наукових конференціях: V Всеукраїнська науково-практична конференція «Гуманітарна освіта в технічному університеті: проблеми і перспективи» (Київ, 2004), науково-практична конференція, присвячена 190-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (Ізмаїл, 2005), ІV Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2004), Всеукраїнська науково-практична конференція студентів і молодих учених «Українська культура: питання історії, теорії, методики» (Херсон, 2005), Міжнародна науково-практична конференція молодих учених «Актуальні проблеми сучасної науки» (Ізмаїл, 2006), VIII Міжнародна науково-практична конференція «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (Київ, 2007), Всеукраїнська науково-практична конференція «Філологічні науки в освітніх закладах України» (Суми, 2007), «Фащенківські читання» (Одеса, 2007), «Липівські читання» (Одеса, 2008).
Основні положення та висновки дисертації висвітлені в 10 публікаціях автора, 7 із яких вміщені у виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації адекватна меті та поставленим завданням. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку основних використаних джерел (277 позицій). Загальний обсяг роботи 221 сторінка. Текстову частину викладено на 199 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Метафізичні маркери світогляду Ю.Липи значною мірою визначили індивідуальні особливості художнього стилю. Його поезія на всіх структурно-функціональних рівнях засвідчує зв’язок з бароковою філософсько-естетичною традицією. Вона є органічною для метафізичної літератури, оскільки порушує «вічні» питання буття людини (нації, світу) в трансцендентному плані.
Метафізичний дискурс Ю.Липи формують такі тематичні домінанти: Бог, Віра, Час, Смерть, Любов. Атрибутивною рисою його творчості стала релігійність, пов’язана з маніфестацією взаємин людини й Бога. Релігійність як авторська інтенція і як художня особливість твору виходить поза межі християнської доктрини і розглядається поетом у трансцендентній (метафізичній) сфері.
Лінійний вимір часу для Ю.Липи унеможливлює осягнення глибинних сутностей буття. Для нього земний час набуває позитивного змісту лише у випадку його співвіднесеності з високими духовними істинами. Основною ознакою осмислення «вічної» теми часу є його сакралізація.
Універсалія Смерті кореспондується в загальній концепції творчості поета з метафізичною ідеєю безсмертя. В ініціації смерті ним трансформовано барокову традицію сприймати й відтворювати смерть як поріг Вічності. В його поезії наявні її різноманітні філософсько-мистецькі контексти.
Тема любові розглядається Ю.Липою в двох аспектах: як важливий вияв духовно-душевної організації особистості і як позапросторове та позачасове явище, що має гуманістичний потенціал.
Отже, в плані інтерпретації метафізичної проблематики авторське мислення Ю.Липи репрезентує власну концепцію творчості. Поет виявив унікальну здатність художньо згармонізувати світ у синтезі Логоса й Духу.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Філософсько-естетична модель світу, що її репрезентує творчість Ю.Липи, детермінована особливостями його художнього мислення. Структурованість світоглядно-ідеологічної матриці національно-патріотичними та релігійними константами стала вихідною основою лірики поета, кодифікувала її стильові домінанти. У ній інкорпоровано різні іпостасі «загальних стилів», які становлять у його індивідуально-авторському мистецькому континуумі естетичну інтегровану цілісність.
Художньо-естетична система Ю.Липи має синтетичну природу. Осмислення процесів боротьби за українську державність та усвідомлення необхідності збереження морально-етичного начала буття причинилися в його творчості до таких координат художньої аксіології, котрі стимулювали поліфонічність стильових рішень.
Етнокультурний центризм поета зумовив ознаки романтичного типу естетичного освоєння та відтворення світу. З романтичними засадами художнього мислення кореспондується й імператив національного відродження як іманентна знакова форма розгортання світоглядних ідей у художньому просторі його текстів.
Інтенційованість Ю.Липи на глибоку релігійність акцентувала поняття «духовність», базове для філософії та естетики бароко. Апологетизація семантично центральної в його віршах віри в Бога як фундаментальної основи гармонійного універсуму ревалентна бароковому дискурсу, що в творчій практиці поета виявнює відмінні від традиційної парадигми формальні особливості. В його віршах відсутні іманентні бароковій традиції епатажна образність, дотеп та іронія, в обмеженій кількості вживаються панегіричні інтонації.
Характерний для Ю.Липи провіденціалізм контамінується з канонічним християнством і водночас проектується на історичну перспективу (ретроспективу) України. Його поезія діалектична й просякнута історіософськими візіями. Водночас вона й теологічна, оскільки знаменує прояви ірраціонального світовідчуття та оприсутнює розчиненість у матерії земного буття, утверджуючи метафізичну ідею безсмертя як корелята Вічності.
Значний пласт художнього доробку Ю.Липи, безвідносно до жанрово-тематичної ідентифікації, функціонує в пафосному полі абстрактно-християнських тональностей, що є маркерами метафізичного тексту. Поет сформував концепцію індивідуальності, близьку до етико-естетичних первнів барокової доби. Йому імпонувала інтелектуальна та емоційна знаковість барокової літератури, її змістова та формальна «одуховленість», позачасова онтологія образної системи.
Метафізичні аспекти філософсько-естетичної концепції Ю.Липи прочитуються і в способі інтерпретації вічних проблем буття (людини, нації, світу) в трансцендентному плані. Такі вірші репрезентують взірець типово метафізичних текстів з характерною для них тематикою та стилістикою. Їм властивий високий рівень духовно-емоційної напруги та структурованість за релігійною парадигмою.
Містичну утаємниченість творів Ю.Липи моделює літургійний пафос, насиченість релігійно-духовною атрибутикою. Художній простір тексту формується на основі бінарної опозиції профанне/сакральне (минуще/вічне, низьке/високе) як основної складової авторської моделі світоустрою. Значна частина віршів має яскраві типодиференційні ознаки молитовного жанру. Чільними в структурі його текстів стали характерні для молитви мотиви сповідальності та духовного єднання з Богом, трибунність вислову й риторика. Поет плідно трансформує й інші жанри містичної літератури (псалми, гімни та ін.) Переважну більшість віршів адресовано доброму началу, що його уособлює Бог.
Метафізичний дискурс у поезії Ю.Липи формують ті тематичні домінанти, які корелюють із такими універсаліями, як Бог, Час, Смерть, Любов. Трансцендентна ідея теоцентричності світу як цілісного організму інспірує тему Бога. Поет утверджує ідею впорядкованості універсуму, вершиною якого однозначно визнається Творець. Буттєві катаклізми пояснюються ним як порушення містичного зв’язку між Богом і Землею (верхом і низом). У дусі традицій метафізичної лірики він пов’язує містичну злитість людини й Бога з усвідомленням єдності в ній конкретного (плотського) та абстрактного (духовного) начал. Ідея богоданості та боговизначеності всього сущого формально фіксується частотним вживання лексеми Бог та її інваріантів.
У творчості поета універсалія Бога символізує еволюцію світу, шлях до найвищої істини (Абсолюту). Він подає метафізичне розуміння стосунків людини й Творця, розгортаючи індивідуально-авторську версію божественної містерії буття. Її знаковим маркером є ініціація езотеричних процесів провидіння та виходу душі з тіла, перехід у позамежний простір, прагнення відчути зв’язок між «нижчим» і «вищим» світами.
Сутнісним чинником формування текстів поета стали образи та мотиви Біблії, потрактовані ним як езотеричний феномен і невичерпне джерело символічного розкриття універсальних ідей, загальнолюдських вартостей. Біблійні мотиви як естетично осмислені компоненти біблійного першотексту актуалізувались у його віршах в одному із своїх інваріантних топосів, виконуючи важливу функцію ідейного акцентування тексту.
Сутність Бога та дія містичного провидіння в художній творчості Ю.Липи є тими метафізичними величинами, пізнання яких можливе лише за умови глибокої віри, що традиційно характеризує метафізичну літературу. Порівняно з багатьма попередниками, поет своєрідно транслює як саму метафізичну тему Бога, так і власне бачення стосунків земної людини й Творця. Він помітно руйнує традиційну для бароко вертикаль (людина/Бог; земля/небо), однак зберігає за Всевишнім пріоритетність у світовій ієрархії. Індивідуальною характеристикою гносеологічної концепції митця є включення в її художньо-філософські параметри осмислення та інтерпретацію чуттєвого світу при домінуванні духовного буття.
Ю.Липа демонструє очевидну спорідненість з метафізичною лірикою і способом трактування універсалії Часу. Він виводить зміст своїх творів поза межі історичної конкретики, широтою художніх узагальнень надає їм філософської багатовимірності та смислової багатоплановості, переводить реальний вимір буття в трансцендентну (надчуттєву) сферу. Час у його віршах, з одного боку, розмикається в позахудожні, філософські та езотеричні виміри, а з іншого пов’язується безпосередньо з конкретним об’єктивним часом, зазвичай із історіософськими візіями.
Крізь сакралізовану історичну перспективу (ретроспективу) Ю.Липа утверджує онтологічно й гносеологічно значимі морально-психологічні та духовні основи буття людини (нації). Художній час постає в його творчій інтерпретації оригінальним аспектом відомих із доби бароко мотивів минущості та швидкоплинності земного життя. Поет засвідчує природну здатність скеровувати вектор художнього саморуху в площину відземного й осмислювати швидкоплинне в плані вічного, вбачаючи в земному трансцендентну субстанцію. В цьому сенсі очевидним бачиться зв’язок профетичних візій із містичним аспектом світомислення митця.
Написане Ю.Липою, отже, слід розглядати не лише з погляду конкретного (соціального) часу. Дійсні історичні факти співвідносяться ним із вічними проблемами. Його індивідуально-авторська версія художнього часу пов’язана з його сакралізацію. Поет трактує час, унаочнюючи глибинні сутності буття. Конструювання часового порядку невіддільно пов’язане з просторовим вектором саморуху естетичної свідомості митця, прямування ліричних почуттів та емоцій до надземного простору та вічного часу. Ліричний герой вивищується понад фізичним часом і простором, що знакує діалектичну єдність філософських основ буття, зокрема, вічного й швидкоплинного (час символізує незавершеність, а простір безкінечність).
Тема часу пов’язується Ю.Липою з багатьма екзистенційно-антропологічними проблемами, серед яких на особливий статус претендує феномен смерті. В його художньо-філософській концепції смерть відокремлюється від часу, розчиняється в матерії; дихотомія душі й тіла проявляється в смертності останнього та безсмерті першого. Універсалія Смерті структурується переважно на основі бінарних опозицій тілесне/духовне й тимчасове/вічне.
Індивідуально-авторська ініціація смерті в художньому просторі текстів Ю.Липи функціонує багатовимірно як філософське, соціальне, біологічне й психологічне явище. На одному полюсі творчої репрезентації танатологічної проблематики в його віршах фактично знімаються будь-які ідеологічні й дидактичні акценти та соціальні алюзії.
Подібно до барокових авторів, поет ретранслює драматичну сутність смерті, наділяючи її метафізичним смислом. Він тлумачить фізичну смерть в ідеалістично-містичному аспекті, трактує її як метафізичний вихід із тілесності, простір свідомості «після смерті» (містичний екстаз з’єднання з Богом), перехід до іншого (вищого) типу буття. Сутнісною гранню інтерпретованої ним теми смерті в метафізичному ракурсі є її позбавлення заперечувальної знаковості.
Другий полюс індивідуальної ініціації смерті в творчості Ю.Липи пов’язаний з її романтичною естетизацією. Він безпосередньо корелює з ідеєю готовності до самопожертви в ім’я високих ідеалів. У цьому випадку поет демонструє соціальну парадигму феномену смерті. Поліфонічно варіюючи в кожному конкретному тексті Ю.Липи, тема смерті кореспондується з мотивом істинного смислу людського життя. Обидва аспекти авторської художньої ініціації смерті (смерть як антитеза до земного хаосу й шлях до Бога; смерть як усвідомлений високий вчинок в ім’я національних та загальнолюдських ідеалів) мають різні форми й маніфестації, однак у кожному разі оприявнюють онтологізацію смерті як важливого конструктивного чинника духовного буття.
У розгортанні теми любові в метафізичному ракурсі Ю.Липа виступив продовжувачем барокової традиції, утверджуючи ідею вічності й безсмертя любові, естетизуючи інтимні почуття й емоції в трансцендентній смислоємності. Тема любові розглядається ним у поліструктурному асоціативному ракурсі: відтворення власне інтимного, роздуми про моральні виміри любові, осмислення Любові як універсальної категорії, що піднімається до рівня філософської абстракції. У цьому зв’язку виділяємо кілька базових комплексів авторської репрезентації «вічної» й багатоаспектної теми любові: любов до жінки, любов до матері, любов до України, любов до Бога.
Попри широкий тематичний спектр любовної лірики Ю.Липи та очевидні стильові відмінності інтимних віршів, представлених у трьох збірках, іманентною рисою його любовного метатексту виступає естетизація почуття не в матеріальній смислоємності, а в трансцендентній сутності. Метафізичний дискурс артикулюється у перетині таких різновекторних начал, як людське й Боже, плотське й духовне, інтимне та соціальне, універсальне й національне.
Індивідуально трансформовані любовні почуття в більшості творів Ю.Липи оприявнюють духовний модус буття. В його любовній ліриці домінує образ Жінки (Матері, Вітчизни), яка уособлює Вічність, межу досконалості. Апологетизоване поетом почуття досягає позапросторових і позачасових метафізичних вершин. Лірична героїня інтимних віршів «безсмертна» й «безконечна». Такий смисл любовного тексту можна вважати своєрідним стрижнем знакового поля творчого доробку Ю.Липи загалом.
Метафізичний код любовної поезії митця виявляється в її жанрово-стилістичній природі. Це переважно суб’єктивно-ліричні твори, сенсово й емоційно близькі до літургійного тексту (за лексичним рівнем художньої мови, інтертекстуальною осяжністю, специфікою хронотопу).
Ю.Липа продовжує барокові тенденції в ініціації метафізичної універсалії Любові, трактуючи її як ідеальне високодуховне почуття. Водночас він розмикає межі усталеної традиції української та європейської метафізичної поезії. Сакралізація почуттєвості, наявність формальних проявників тілесності (деталі зовнішності, різні види іномовлення плоті), толерування духовного й сексуального ознаки любовної лірики митця, що свідчать про індивідуальну трансформацію цієї метафізичної універсалії.
Отже, творчість Ю.Липи явила своєрідну художню модель метафізичної поезії. Їй властиві філософсько-естетичний та морально-етичний виміри тексту, які кореспондуються із релігійними істинами та суспільно-політичними питаннями доби. Лірика митця репрезентує зв’язок між національним суб’єктом та Абсолютом. Сутнісним маркером його поетики є метафізичний код тексту, структурований синтезом земного та духовного досвіду людини (нації).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Любов // Аверинцев С. София Логос: Словар. К.: Дух і літера, 2006. 912 с.
2. Ананченко Т.П. Духовна домінанта поезії Юрія Липи (збірка «Вірую») // Треті Липівські читання: Зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції / Упор. Г.Дольник. Одеса: Друк, 2007. С.74-80.
3. Ананченко Т.П. Гідні вдячної пам’яті нащадків імена: шляхетний рід Лип // Ананченко Т.П. «України часточка в мені: Одещина в культурологічному просторі світового українства. Одеса: Друк, 2007. С.32-63.
4. Андрусів С. М. «Я камінь із Божої пращі» // Урок української. 2002. №9. С.52-54.
5. Андрусів С.М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000; Тернопіль: Джура, 2000. 340 с.
6. Антологія української поезії: У 6 т. К.: Дніпро, 1984. Т.1.: Українська дожовтнева поезія; твори поетів XI-XVII ст. 454 с.
7. Антофійчук В.І. Трансформація образу Іуди Іскаріота в українській літературі ХХ століття // Слово і час. 2001. №2. С.52-58.
8. Аполлонова лютня: Поети ХVІІ-ХVІІІ ст. Передм. В. Яременка; за ред. Крекотня. К.: Молодь, 1982. 320 с.
9. Апостол новітнього українства: Спогади про Юрія Липу. - Львів: Каменяр, 2000.239 с.
10. Астаф’єв О.Г. Художня історіософія: Від Миколи Костомарова до Євгена Маланюка // Слово і час. 1997. № 2. С.6-9.
11. Багалій Д.І. Український мандрівний філософ Григорій Савич Сковорода. 2-ге вид., випр. К.: Обрій, 1992. 472 с.
12. Баган Олег, Гузар Зенон, Червак Богдан. Лицарі духу. (Українські письменники-націоналісти-«вісниківці» -2-е вид., доп. -Дрогобич: Відродження. 1996. 288 с.
13. Баган О. «Геть слов’янські мрії сонні»: Поезія Юрія Липи // Липа Ю. Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи. Івано-Франківськ: Факел, 2000. С.23-30.
14. Баган О. Неоготика: Стиль і концепт (до естетичних основ поезії Юрія Липи) // Юрій Липа: голос доби і чину: Збірник наукових праць, присвячених 100-річчю від дня народження Юрія Липи. Львів, 2001. С.102-110.
15. Баган О. Юрій Липа: Людина і мислитель. К.: Видання Конгресу Українських Націоналістів, 1994. 39 с.
16. Барабаш Ю.Я. «Людей і господа любить» (Любов як ментальна й поетична константа творчості Тараса Шевченка) // Слово і час. 2007. № 3. С.3-19.
17. Барабаш Ю.Я. Історіософія Тараса Шевченка // Слово і час. -2004. -№ 3. -С.15-37.
18. Барка В. Християнські проповіді // Українська газета. 1995. 5 січня.
19. Барка Василь про себе і події в Україні: «Я щасливий, бо маю Божу поміч написати твори, про які я мріяв» // Літературна Україна. 1996. 25 квітня.
20. Бахтин М. М. Вопросы литературы и естетики: Исследования разных лет. М.: Худож.лит., 1975. 502 с.
21. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худож.лит., 1975. 436 с.
22. Башляр Г. Фрагменти поетики Вогню / Р.В.Мардер (пер.з фр.). Харків: Фоліо, 2004. 144 с.
23. Безхутрий Ю.М. Творчість Миколи Хвильового і проблеми українського необароко // М. Хвильовий: Проблеми творчості / Тези доповідей міжвузівської наукової конференції, присвяченої 100-річчя від дня народження письменника. Харків: ХДПІ. 1993. С.38-39.
24. Безхутрий Ю.М. Хвильовий: Проблеми інтерпретації. -Харків: Фоліо, 2003.-495с.
25. Бергсон А. Вступ до метафізики: Фрагменти // Слово. Знак. Дискур: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. С.73- 83.
26. Бергсон Анри. Длительность и одновременность (По поводу теории Эйнштейна). Пг.: Academia, 1923. 154 с.
27. Бердяев Н. А. Дух и реальность. М.: ООО «Издательство АСТ»; Харьков: Фолио, 2003. 679 с.
28. Бетко І.П. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ-початку ХХ століття: монографічне дослідження / Національна академія наук України, Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка. Зелена Гура; Київ, 1999. 160 с.
29. Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. К.: Українське Біблійне Товариство, 2002. 1375 с.
30. Библейская энциклопедия: Репринтное издание / Труд и издание архимандрита Никифора. М.: Terra, 1991. 902 с.
31. Білецький Л.Т. Віруючий Шевченко // Україна: філософський спадок століть: Хроніка: Український культурологічний альманах. К., 2000. Вип.39-40. С.545-550.
32. Білоус П. Художність, закодована в образах: Послання Івана Вишенського «Викриття диявола-світодержця» // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2003. № 4. С.37-40.
33. Бовсунівська Т.В. Молитва як літературний жанр: Роль Т.Шевченка в романтичному жанротворенні // Дивослово. 2003. № 7. С.3-8.
34. Бодрийяр Ж.П. Символический обмен и смерть. М.: «Добросвет», 2000. 387 с.
35. Бойко Ю. Вибране. Мюнхен: Накладом автора, 1971. Т.1 С.312.
36. Бойченко І.В. Філософія історії.: Підручник для студентів вищих навчальних закладів К.: Знання, 2000. 724 с.
37. Бондаренко А. Мовні знаки темпорального змісту в філософсько-поетичному дискурсі Богдана Бойчука // Слово і час. 2000. №12. С.47-51.
38. Бондаренко Ю. Релігійна модель історії в поемі Івана Франка «Мойсей» // Дивослово. 2004. №11. С.19-24.
39. Борецький В., Руснак І.Є. Поетична творчість Юрія Липи // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Збірник наукових праць, присвячених 100-річчю від дня народження Юрія Липи. Львів: Львівський національний університет ім. І.Франка, 2001. С.118-125.
40. Боронь О. «Розлючені валиуповні бачив я» (Юрій Липа та Артюр Рембо: Спроба зіставлення // Українська мова та література. 2001. Ч.2 (210).
41. Боронь О. Недруковані дописи Юрія Липи // Липа Ю. Твори: В 10 т. Львів: Каменяр, 2005. Т.1: Поезія. С.494-505.
42. Валявко І.В. Дмитро Чижевський фундатор поняття «філософія серця» // Слово і час. 1998. №8. С. 83-88.
43. Валявко І.В. Філософія Григорія Сковороди в осмисленні Дмитра Чижевського. К.: Київське братство, 1996. 56 с.
44. Варич Г.М. Повернення метафізики. Дніпропетровськ: Поліграфіст,2001.182 с.
45. Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Теорія літератури: Підручник / За наук.ред. Олександра Галича. 2-ге вид., стереотип. К.: Либідь, 2005. С.488.
46. Гегель Г.В. Философия религии: В 2 т. М.: Мисль. 1975. Т.1. 532 с.
47. Гей Н. К. Художественность литературы. Поэтика, стиль. М.: Наука, 1975. 471 с.
48. Геник-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. / Ред.рада: В.О.Шевчук та ін. / Київ, «Вид-во «Гелікон», 2000. 368 с.
49. Геник-Березовська З. До питання про пізню барокову поезію // Геник-Березовська З. Грані культур: Бароко, романтизм, модернізм. К.: Гелікон, 2000. С.37-50.
50. Геник-Березовська З. Духовний і поетичний заповіт Григорія Сковороди // Геник-Березовська З. Грані Культур: Бароко, романтизм, модернізм. - К.: Гелікон, 2000. С.51-71.
51. Геник С.М. Юрій Липа геніальний син України // Липа Ю. Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи. Івано-Франківськ: Факел, 2000. С.7-15.
52. Геркен-Русова Н. Патриціанська поезія або дві стихії в творчості Юрія Клена // Визвольний шлях (Лондон). 1968. № 5. С. 585-599.
53. Гізель І. Метафізичний трактат // Україна: Філософський спадок століть: Хроніка / Український культурологічний альманах. К.: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2000. Вип. 37-38. С.287303.
54. Голомб Л.Г. Із спостережень над українською поезією XIX-XX століть: Збірник статей / Передм. В.Барчан. Ужгород: Гранда, 2005. 380с.
55. Голомб Л.Г. Легенди про вогонь в українській ліриці початку ХХ ст. // Голомб Л. Із спостережень над українською поезією ХІХ-ХХ століть: Збірник статей / Передм. В.Барчан. Ужгород: Гранда, 2005. С.279-288.
56. Голомб Л.Г. Релігійна лірика Олександра Духновича // Голомб Л. Із спостережень над українською поезією ХІХ-ХХ століть: Збірник статей / Передм. В.Барчан. Ужгород: Гранда, 2005. С.291-297.
57. Грот М.Я. Про душу у зв’язку з сучасними вченнями про силу // Україна: філософський спадок століть: Хроніка: Український культурологічний альманах. 2000. Вип.39-40. С.488-504.
58. Гуревич А.Я. Время как проблема истории культуры // Вопросы философии. 1969. №3. С.105-116.
59. Дараган Ю. Срібні сурми: Поезії / Біографічний нарис, упорядкування та примітки Л.Куценка. Кіровоград: Спадщина, 2003. 96 с.
60. Дзиковская Л.Н. Поэтика художественного времени в микроцикле М. Волошина «Когда время останавливается» // Перспективи. Одеса. 1999. №1(5). С.6-9.
61. Дністровий А.О., Астаф’єв О.Г. Поети і воїни прийдешнього // Празька поетична школа: Антологія / Упоряд. текстів та передмови О.Г.Астаф’єва, А.О.Дністрового. Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2004. С.3-31.
62. Довга Л. Барокова ментальність українців // Mediaevalia Ucrainica: Ментальність та історія ідей. Т.1. К.: Критика, 1992. 112 с.
63. Дондюк А. Колізії антропологічного розмислу. / Упоряд. Дондюк А.М., Табачковський В.Г., Шалашенко Г.І., Андрос Є.І., Ковадло Г.П., Хамітов Н.В. - К.: Видавець Парапан, 2002. 156 с.
64. Донцов Д.І. Трагічні оптимісти // Донців Д.І. Дві літератури нашої доби. Торонто, 1958. С.279-285.
65. Дрозд Л. Смислове наповнення образу Ісуса Христа в поетів «празької школи» // Дивослово. 2005. № 8. С.64-69.
66. Жулинський М.Г. Слово і доля: Навч.посібник. К.: А.С.К., 2002. 640 с.
67. Зборовська Н.В. «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки. К.: МСП «Козаки». 1996. 63 с.
68. Зубрицька М.О. Текстуальність та контекстуальність мисленнєвого світу Юрія Липи // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Збірник наукових праць, присвячених 100-річчю від дня народження Юрія Липи. Львів: Львівський національний університет ім. І.Франка, 2001. С.90-97.
69. Ільєва Г.О. Таємниці кохання: До проблем любовної поезії української еміграції. Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство: «Вік», 1996. 112 с.
70. Ільницький М.І. Від «Молодої Музи» до «Празької школи» / НАН України. Інститут літературознавства ім. І.Крип’якевича. Львів, 1995. 318 с.
71. Ільницький М.І. Гармонія серця і чола. Маркіян Шашкевич і Богдан-Ігор Антонич: Релігійні мотиви // Дивослово. 2003. №5. С.2-4.
72. Ільницький М.І. Не зрікатися своєї душі: Концепція України в творчості Юрія Липи // Дивос