СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЮВАННЯ ЖІНОЧИХ ХАРАКТЕРІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Білоус Наталя Володимирівна

УДК 821.161.2/18”/ 19”

СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЮВАННЯ ЖІНОЧИХ ХАРАКТЕРІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТ.

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Семенюк Григорій Фокович, доктор філологічних наук, професор

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1
Ґенеза творення жіночого характеру в українській літературі

11

РОЗДІЛ 2
Романтична і сентиментальна концепції жіночого характеру в українській літературі

38

РОЗДІЛ 3
Жіночий характер в реалістичному художньому каноні

69

РОЗДІЛ 4
Стильова поліфонія жіночого характеру в естетичній концепції
модернізму

120

ВИСНОВКИ

168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

На зламі культурних епох завжди змінюються традиційні погляди на роль жінки в культурі взагалі і в літературі зокрема. Важливою ознакою сучасності є процес переосмислення досвіду минулого, пошук нових цінностей та орієнтирів. Не можна не звернути уваги на формування нової концепції особистості у постмодерному світі, усвідомлення її ролі у суспільстві та історії, водночас іноді досить болісно встановлюється рівновага між минулим і сучасним, між традицією та новаторством. Сказане стосується сучасного літературознавства, його нові тенденції звернення до феміністичного дискурсу, ґінокритика, ґендерні принципи аналізу тексту тощо допомагають створити цілісну концепцію розвитку української літератури, для якої людська особистість завжди була й є в центрі уваги.
Свого часу Леся Українка писала у листі до А.Кримського, що чоловіча рація” в погляді на деякі справи є дуже однобокою, тому жінки доповнюють її своєю рацією”, можливо, теж однобокою, але тільки з них обох може вийти щось ціле і справедливе” [168, с.150] . Так само цілий і справедливий” погляд на історико-теоретичний канон характеру в українській літературі можливий лише за умови всебічного аналізу і характеру жіночого.
Слід зазначити, що визначення місця характеру як термінологічного і теоретичного поняття у колі літературознавчих термінів залишається неясним, хоч у літературознавстві воно одне з найуживаніших. Визначення цієї категорії, її виокремлення з ряду інших (образ, герой, персонаж, особистість) ускладнюється тим, що часто характер залишався по той бік творчості або розглядався як дещо проміжне між дійсністю та літературою”[20, с.317]. Труднощі викликає й те, що літературний характер має двоїсту природу він є водночас результатом художнього пізнання й інструментом цього пізнання, виступає як єдність загального та індивідуального в образі людини.
Проте дослідження природи літературного характеру, який є основоположним чинником художнього часопростору” [150, с. 148], історія його формування цікавлять науковців уже протягом тривалого часу (Буало, Лессінг, Гегель). Сучасні фахівці (Т.Гундорова, С.Пригодій, В.Агеєва, Н.Шумило, О.Галич та ін.) при аналізі конкретних художніх характерів виявляють інтерес до того, що є загальним соціально-історичним, архетипним, підсвідомим тощо. Цьому насамперед сприяє розмаїття думок та методів дослідження, які притаманні сучасному літературознавству.
Мистецькі епохи ХІХ початку ХХ ст. романтизм, реалізм, модернізм пропонували свій оригінальний погляд на особистість, її багатовимірність у навколишньому і мистецькому світі. Відповідно це не могло не зумовити характерологічне розмаїття в новій українській літературі. Адже літературний характер, зокрема і жіночий, передусім втілює концепцію особистості. Жіночий характер водночас виявляє і певну сталість, і змінність. Тому, з одного боку, при створенні жіночого характеру наявна традиційна орієнтація на почуття, жінка зображується як носій певних сталих уявлень, а з іншого, вона особливо чутлива до різного роду змін суспільних, мистецьких, культурних. У літературному творі (як і в історії) жінка може виступати як суб’єкт і об’єкт, як пасивна жертва несправедливого ладу або натхненниця (муза) і як творець, як активна дійова особа. У літературних жіночих характерах знайшла своє відображення, крім того, ментальність українського народу, адже, як зазначав С.Єфремов, у жіночих постатях знаходять своє втілення найтиповіші вияви національного духу, найглибші його ознаки та разом ті ідеальні змагання, які хвилюють почуття, якихось глибоко-інтимних і надзвичайно принадних собі набираючи рис”[60, с. 334]. Існування багатьох яскравих жіночих характерів у творчій спадщині наших письменників, які належали до різних мистецьких епох, дає змогу зробити висновок, що на часі комплексне дослідження стильових моделей жіночих характерів в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХ ст.
Актуальність дисертаційного дослідження визначається потребою з’ясувати особливості моделювання жіночого характеру в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХ ст. При цьому слід зауважити, що літературний характер та стиль належать до вічних” тем літературознавчих дискусій, а також поважних історико-літературних та теоретико-літературних досліджень. Проблема жіночого характеру на часі ще й тому, що зараз відбувається процес активного засвоєння вітчизняною літературною критикою нових напрямів феміністичного, ґендерного, постколоніального і т.д. Це дозволяє застосувати нові прийоми рецепції художнього тексту і жіночого характеру в рамках цього тексту в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХ ст., визначити концептуальні чинники творення характеру у межах різних стильових систем; запропонувати нові підходи й моделі дослідження жіночого характеру в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХ ст.
Зв’язок роботи з науковими темами. Тема узгоджена з науковими та навчальними планами кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, пов’язана з темою курсу Історія української літератури кінця ХІХ початку ХХ ст.” Тему дисертації затверджено Вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Науково-координаційною Радою при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.
Мета роботи дослідити особливості моделювання жіночого характеру в різних типах художнього дискурсу від романтичного до модерного у різних вимірах змістових, жанрових і формотворчих категорій. Мета дослідження передбачає розв’язання комплексу завдань:
простежити генезу творення жіночого характеру в українській літературі;
дослідити концепцію жіночого характеру в сентименталізмі;
розглянути романтичний дискурс жіночого характеру в українській літературі;
проаналізувати особливості моделювання жіночого характеру у реалістичному художньому каноні;
виявити особливості характеротворення в естетичній концепції модернізму (імпресіонізм, неоромантизм);
шляхом зіставлення і порівняння різних стильових моделей виділити основні типологічні риси, притаманні жіночим характерам в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХ ст.;
проаналізувати моделі творення жіночого характеру в рамках жіночого та чоловічого текстів.
Об’єкт дослідження текстові масиви української літератури другої половини ХІХ початку ХХ ст., а саме твори І.Нечуя-Левицького, Олени Пчілки, Н.Кобринської, О.Кобилянської, М.Коцюбинського, Лесі Українки, Л.Яновської, Грицька Григоренка, Уляни Кравченко, Євгенії Ярошинської, Л.СтарицькоїЧерняхівської.
Предмет дослідження стильові моделі жіночих характерів в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХ ст.
Методологічна основа дисертації, на ґрунті якої розв’язуються поставлені у роботі завдання, полягає у використанні історико-порівняльного методу, який дає змогу простежити розвиток жіночого характеру в українській літературі, його формування від давнини і до кінця ХІХ початку ХХ ст., проблемно-тематичного аналізу. Також застосовуються культурно-історичний та описовий методи, залучено елементи феміністичної, психоаналітичної критики. Саме такий комплексний підхід уможливлює провести всебічний аналіз стильових особливостей моделювання жіночого характеру в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХ ст.
Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній уперше в українському літературознавстві реалізується комплексний підхід до проблеми жіночого характеру в літературі другої половини ХІХ початку ХХ ст., запропонований новий погляд на історико-теоретичний зріз проблеми на матеріалі не лише широковідомих, а й малодосліджених художніх текстів; доведені типологічні особливості моделювання жіночого характеру в генетичній ретроспективі від фольклору до преромантичної традиції, а також у трьох діахронних художніх системах: романтизмі, реалізмі і модернізмі.
Теоретичною базою дисертації є наукові праці вітчизняних учених з історії української літератури В.Агєєвої, О.Бабишкіна, О.Білецького, М.Возняка, Т.Гундорової, І.Денисюка, І.Демченко, М.Костомарова, І.Франка, С.Єфремова, Н.Калениченко, Д.Наливайка, С.Павличко, С.Пригодія, Д.Чижевського, М.Яценка, та інших, в яких зверталися до становлення проблеми становлення характеру у його історичному розвитку.
У процесі дослідження автор спиралася на досягнення зарубіжної наукової думки, зокрема у галузі літературного фемінізму, на дослідження Сімони де Бовуар, В.Вулф, Ю.Крістевої, М.Богачевської-Хом’як; також на історико-літературні праці В.Адріанової-Перетц, Л.Білецького, Г.Грабовича, А.Дворкін, Д.Лихачова, , К.Г.Юнга, та ін.
Практичне значення. Матеріали дисертації передбачають практичне застосування в лекційних курсах з історії української літератури першої половини ХІХ ст., другої половини ХІХ ст., кінця ХІХ початку ХХ ст., спецкурсах та спецсемінарах, а також при написанні навчальних програм і посібників з історії української літератури, з мистецтвознавства, культурології та інших суміжних дисциплін і т.д. На ряд положень можна посилатися у наукових працях, які стосуються комплексних проблем вивчення жіночого характеру в рамках певної художньої системи, стилю, етапу літературного процесу.
Апробація дослідження. Матеріали наукових досліджень за темою дисертації доповідалися щорічно (19992002рр.) на засіданнях кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження становили зміст виступів автора: на наукових конференціях Володимир Винниченко: прозаїк, драматург, громадський діяч” (Київ, 26 жовтня 2000 р.); Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури” (Київ, 1 листопада 2001 р.), на науковій конференції Творчість О.Кобилянської: контекст, інтертекст, метатекст” (Київ, 14 листопада 2003 р.); у виступах на щорічних науково-практичних конференціях і наукових семінарах, що проводились в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі аспекти дослідження апробовувалися під час проведення педагогічної практики (семінарських та лекційних занять) з курсу Українська література 7090-х рр. ХІХ ст.” для студентів ІІІ курсу Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2001 р.), для студентів мистецтвознавчого факультету Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (20032005 рр.).
Публікації. Основні положення і результати дослідження відображені у п’ятьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України:
1. Білоус Н.В. Феміністична проблематика прози Ольги Кобилянської // Українська мова і література в школі. 1999. № 1. С. 3639.
2. Білоус Н.В. Українська література другої половини ХІХ ст. про шляхи емансипації жінки (історичний аспект) // Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. Наукові студії. К.: ВПЦ Київський університет”, 2000. С.4450.
3. Білоус Н.В. Жіночі характери в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ століття // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. пр. К.: ІВЦ Держкомстату України, 2001. Вип. 6. С.100110.
4. Білоус Н.В. Творчість В.Винниченка у контексті ідей культури модерну // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київський університет”, 2001. С.2228.
5. Білоус Н.В. Від Наталки Полтавки до Наталки Веркович: Специфіка творення жіночого характеру в українській літературі ХІХ століття // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київський університет”, 2004. Вип.9. С.2029.
Обсяг і структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 191 сторінка друкованого тексту, з них 175 сторінок основного тексту. Список використаних джерел нараховує 200 найменувань.
Перший розділ — Ґенеза творення жіночого характеру в українській літературі” — містить історію питання, окреслення напрямів дослідження, виклад загальних методичних підвалин дисертації; висвітлюються традиції зображення жінки у міфології, фольклорі та давньоукраїнській літературі релігійній та світській; аналізуються ті образи, які найкраще відображають особливості суспільного мислення відповідної епохи.
У другому розділі — Романтична та сентиментальна концепція жіночого характеру в українській літературі” — на матеріалі творів Г.Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Ганни Барвінок, Пантелеймона Куліша, М.Старицького, Л.Старицької-Черняхівської з’ясовуються особливості романтичного та сентиментального типу особистості, а також романтичного і сентиментального характеру.
У третьому розділі — Жіночий характер у реалістичному художньому каноні” — досліджуються особливості характеротворення у творах письменників, які творили у руслі реалістичного напряму І.С.Нечуя-Левицького, Олени Пчілки, Н.Кобринської, Грицька Григоренка.
У четвертому розділі — Стильова поліфонія жіночого характеру в естетичній концепції модернізму” — аналізуються провідні стильові моделі літератури зламу століть: неоромантична (твори Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського), та імпресіоністична (твори М.Коцюбинського та О.Кобилянської).
У Висновках” викладено основні результати дослідження.

bibliography

ВИСНОВКИ

Основним завданням дисертації є з’ясування стильових особливостей моделювання жіночих характерів в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХ ст., а саме показати особливості характеротворення в романтичному та реалістичному художніх канонах, в естетичній концепції модернізму; простежити генезу творення жіночого характеру в українській літературі від фольклору до преромантичної традиції (зокрема у сентименталізмі), подати зразки компаративного аналізу жіночих і чоловічих текстів.
Молода дівчина, жінка-мати, яка є носієм позитивних якостей українського народу, втіленням його ідеалів, мрій і сподівань ось та постать, яка завжди цікавила і цікавитиме письменників. Говорячи про ті риси, які притаманні героїням Г.Квітки-Основ’яненка, літературознавець Сергій Єфремов відзначав у них поєднання ідеальних мотивів і з твердою практичністю, що характеризує чисту вдачу української жінки, її велику силу любові й самопожертви з її ж таки енергією та незламністю. Це саме ті риси, що роблять з неї самостійну особу і в індивідуальному, і в громадському житті” [61, с. 338]. Вони будуть притаманні і тим жіночим характерам, які з’являться у нашій літературі пізніше у романтичній, реалістичній та модерній літературі.
Процес формування жіночого характеру як елементу змістової організації літературно-художнього твору відбувався в нашій літературі протягом століть - від жіночих образів у пам’ятках давньоруської писемності, сентиментально-романтичних характерів творів Пантелеймона Куліша та Марка Вовчка, загальнолюдських (психологічних) жіночих типів Тараса Шевченка [32, с. 134] до реалістичних та не одновимірних в історичній прозі характерів І.С.Нечуя-Левицького та неоромантичних героїнь Лесі Українки та Ольги Кобилянської. І на кожному етапі розвитку літератури образи та характери відображали етичний та естетичний ідеал епохи. При цьому у літературі ХІХ століття найпоширенішим є тип селянки і це закономірно в силу різних обставин, та свідчить про демократичність української літератури. Крім того, оскільки українське село завжди було основою української національної ідеї, то, відповідно, у жіночому характері втілилися найголовніші риси національної свідомості.
Образ жінки присутній у найдавніших пам’ятках нашої культури, при цьому особливо підкреслювалася її головна роль у людській спільноті адже вона продовжує рід і охороняє його. Є одна спільна тематична” риса, яка поєднує і давньоукраїнську міфологію, і найдавніші пам’ятки красного письменства, і твори нової української літератури: про жінку пишуть лише в контексті її існування в родині, її місце, роль та чесноти завжди чітко визначені. І це цілком закономірно для тих етапів розвитку суспільства, до якого належать автори. Від лаконічного жінку свою любіть, але не над собою” Володимира Мономаха, розлогих характеристик популярних жінок-святих і до романтичних та сентиментальних характерів Марка Вовчка і Ганни Барвінок для авторів завжди існує паралель жінка-почуття-родина”. Саме через показ жінки у родинних стосунках розкривається її образ і у фольклорі і у літературі першої половини ХІХ століття, через дотримання чи недотримання родинних ідеалів розкриваються повнокровні, неоднозначні характери. При цьому на літературу вплинули ідеї просвітительства, яке проголошувало природну” родину найвищим благом. У Наталці Полтавці” І.Котляревського згода в сімействі” проголошується найбільшою соціальною цінністю, запорукою щасливого суспільства. Родинний ідеал є основою світогляду Шевченка, основою суспільності, по думці Шевченка, є сім’я така і в тій формі, в якій вона задержалася в українських хуторах і селах, не здеморалізованих ще посторонніми силами. Сімейне життя, патріархальне і сумирне то найбільша святість” [38, с. 64]. У Пантелеймона Куліша також ідеалом є патріархально-сімейна ідилія, подібне можна сказати і про творчість Марка Вовчка (за виключенням російськомовних творів з жіночого питання” (Три сестры”, Маша”, Живая душа”).
Героїні сентиментальних творів І.Котляревського, Марка Вовчка, Г.Квітки-Основ’яненка здебільшого пересічні жінки, чутливі, скромні, яким властиві глибокі почуття. Саме завдяки психологічному аналізу, інтересу до життя простої людини, почуттєвій стороні людського існування (рисам, притаманним сентименталізму), було створено передумови для тих літературних напрямів, які прийшли йому на зміну — романтизму та реалізму. Крім того, у творах подається попередня авторська характеристика рис вдачі героїні. Те, що у центрі своїх сентиментально-реалістичних повістей (головна їх мета привернути симпатію і співчуття суспільства до простої людини) Квітка-Основ’яненко найчастіше ставить героїню, а не героя не випадково. Скоріше за все, автор керувався думкою, що жінка швидше викличе співчуття, ніж чоловік, а також власним співчуттям до тяжкої долі жінки-селянки. Звичайно, значну роль відіграли також народнопісенна дівоча лірика та літературні традиції сентименталістів популярними й добре відомими Квітці були Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, Бідна Ліза” Карамзіна тощо.
Детальний аналіз творів Т.Шевченка, Марка Вовчка, Ганни Барвінок, П.Куліша, М.Старицького, Л.Старицької-Черняхівської дозволив зробити ряд висновків щодо особливостей жіночих характерів у романтичному дискурсі. Так, відповідно до романтичної поетики, характери героїнь подаються вже як завершені, сформовані. Письменники часом схильні до ідеалізації, виявляючи інтерес до незвичайних, яскравих героїнь не лише зовнішньо, але й внутрішньо.
Оскільки романтичному типу художнього мислення притаманний дух неспокою особистості, її прагнення до свободи, то героїні горді, сильні духом, рішучі (особливо це стосується творів на історичну тематику). Важливою рисою романтичного жіночого характеру є його історична детермінованість. Часто характер героїні, її внутрішній світ розкриваються у почуттях, які іноді навіть призводять до божевілля і загибелі. Крім того, містичні уявлення про влаштування світу, притаманні романтизму (які часом перегукувалися з народними віруваннями віра в надприродні сили, видіння, сни, магія ночі, увага до темної сторони світу”) якимось чином сприяли кращому проникненню у жіночий світ світ почуттів і передчуттів, які не завжди можна пояснити логічно. Тому такі популярні у романтичних героїнь відвідування ворожок, віщі сни і т.д.
Важливою рисою романтичного жіночого характеру (особливо у історичних творах) є також його історична детермінованість (індивідуальна особистість у контексті історичного процесу).
У романтичній літературі образ жінки не аналізується з позиції існування її як незалежної суспільної одиниці, але лише як частини сім’ї спочатку батьківської, згодом її власної. У реалістичних творах І.С.Нечуя-Левицького, Олени Пчілки та інших письменників автори звернуть увагу на процес відділення жінки від родини і громади взагалі, що пов’язано з руйнуванням феодально-патріархального ладу українського суспільства та формуванням нових капіталістичних відносин, розвитком міст. Більшість письменників трактують цей процес як згубний для жінок, але, прагнучи показати широку картину тогочасного життя нашого народу, вони не можуть обминути це важливе питання. Всебічний аналіз особистості і суспільства, до якого прагнули письменники-реалісти другої половини ХІХ століття спричинив формування в нашій літературі реалістичного жіночого характеру.
Основними рисами реалістичного жіночого характеру є соціальна детермінованість, типовість, психологізм, життєвість. Саме цим відзначаються персонажі в творах письменників-реалістів (І.Нечуя-Левицького, Олени Пчілки, Н.Кобринської та ін.) При створенні реалістичних жіночих характерів письменники прагнуть до об’єктивності. Важливу роль у розвитку української реалістичної літератури та реалістичного жіночого характеру відіграли жінки-письменниці (Перший вінок”). Реалістичними рисами наділені і характери нових жінок” інтелігентних, незалежних, які прагнуть прислужитися своєму народові (героїні повістей Над Чорним морем” І.Нечуя-Левицького та Товаришки” Олени Пчілки). Найважливіші риси реалістичного жіночого характеру соціальна детермінованість, типовість, психологізм, життєвість. Досить цікаві реалістичні характери зображаються на тлі доби, історичні, суспільні обставини, в яких живуть і діють героїні, впливають на них, мотивують їхні вчинки. Письменники досліджують найцікавіші соціальні типи епохи зокрема, нових жінок”, які вчаться і працюють, шукають власну стежку в житті.
Письменників-модерністів Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Михайла Коцюбинського та інших передусім цікавить внутрішній світ героїнь, формування їх особистості, нові теми і проблеми, які висунув новий час злам століть. Також нового осмислення набуває традиційна для української літератури селянська тематика. Часом героїні зважуються на відкритий бунт проти свого середовища, намагаються самі влаштувати своє життя, і ці колізії досвіду, які набуває жінка у часом вороже настроєному світі, теж цікавлять письменників.

Модернізм, на відміну від реалізму, запропонував суб’єктивне бачення світу. Письменників-модерністів Лесю Українку, О.Кобилянську, В.Винниченка, М.Коцюбинського, Л.Яновську передусім цікавлять нові теми і проблеми, які висунув новий час. Це внутрішній світ героїнь, формування їхньої особистості, концептуальні моделі жіночого психотипу. Часом героїні зважуються на відкритий бунт проти свого середовища, намагаються самі влаштувати своє життя, і ці колізії досвіду, що набуває жінка у вороже настроєному світі, теж цікавлять письменників. Нового осмислення набуває і традиційна для української літератури селянська тематика.
Існування неоромантичної та імпресіоністичної стильових систем зумовило появу різних концепцій особистості та відповідно різних характерів. Так, неоромантичні героїні О.Кобилянської Олена (Людина”), Наталка (Царівна”) та ін. непересічні особистості, які відрізняються від свого оточення. Вони знаходять сили протистояти впливу буденщини, прагнуть до ідеалу, при цьому різьблять себе”, самовдосконалюються. При створенні неоромантичного жіночого характеру письменниця користується засобами ідеалізації. Неоромантизм висуває нову концепцію особистості, яка завжди відрізняється від свого оточення, і хоча розуміє, що вона його породження, проте знаходить сили протистояти впливу оточення, буденщини, прагне більшого у житті, при цьому різьбить себе”. Для новоромантизму притаманна також чіткість суспільних ідеалів, зокрема стремление к освобождению личности», гармонія ідеалу з життєвою правдою”. Важливим є спрямованість на визволення” індивідуальности в житті і в соціумі” [46, с. 268-269].
Неоромантичними рисами наділені й деякі жіночі характери Лесі Українки Кассандри (Кассандра”), Оксани (Бояриня)”, Мавки (Лісова пісня”) та ін. Принциповість, правдивість, патріотизм, самовідданість риси, якими Леся Українка наділяє своїх героїнь. Важливою ознакою неоромантичних героїнь Лесі Українки є трагізм їхньої долі, конфлікт з навколишнім світом.
Своєрідність імпресіоністичної характерології полягає у яскравій індивідуальності героїні, для якої реальний світ є лише сумою вражень, які вона змогла відчути. Так, імпресіоністичними рисами наділені різні характери Маланки і Гафійки (Fata morgana” М.Коцюбинського), а також Ганнусі (Valse melancolique” О.Кобилянської).

У літературі зламу століть відкриваються також нові парадигми стосунків між митцем і народом, митцем і навколишнім світом, а також існує ключова опозиція жіночого і чоловічого” [143, с. 68-69]. Абсолютно закономірним здається намагання модерним автором чи авторкою зрозуміти власне єство саме через розуміння іншої статі, опосередковано виповісти свій власний досвід, створити ідеал і т.д. Тому при дослідженні концепції характеру в стильових моделях модернізму доцільним є ґендерний підхід, який дає змогу повною мірою віднайти ті специфічні риси модерного жіночого характеру, що й відрізняють його від романтичного та реалістичного.
Свого часу Сріблянський зазначив, що серед жінок у літературі менший відсоток бездарностей. Також він писав, що жінки очищують повітря нашого мистецтва і дають великий зміст літературі, навіть позначають новий напрям” [141, с. 157). Таким чином, говорячи про літературу зламу століть, можемо говорити про феміністичний напрям, чільні представниці якого Ольга Кобилянська та Леся Українка більше дбають про людину, ведуть достойну боротьбу за її визволеннє.” Крім того, жіноча проза зламу століть (Леся Українка, О.Кобилянська, Л.Яновська, Грицько Григоренко, Надія Кибальчич та ін.) часом здається прогресивнішою за чоловічу, насамперед це стосується проблем статі, до яких письменниці звертаються частіше. Зрештою, саме жінка, Ольга Кобилянська, перша в українській літературі торкнулася сексуальності. Крім того, письменниці внесли у нашу літературу нові теми та сюжети, зокрема товариські стосунки між селянкою та пані, інтерес до марґінальних особистостей (проникнення у внутрішній світ каліки, дивних” людей тощо), нерівність у шлюбі, конфлікт поколінь і т.д. При цьому важливими особливостями жіночої прози є її нераціоналістичність, асоціативність, емоційність, зосередженість на станах душі.
Борис Грінченко у своїй статті, присвяченій творчості Ганни Барвінок, слушно зауважив: Яко жінка, вона може ліпше сягати в глибину жіночої душі”. І в цьому полягає одна з особливостей жіночої прози, якій перш за все притаманна питома нераціоналістичність, емоційність, зосередженість більше на глибинних процесах, на станах душі, ніж на екстенсивних описах, завоювання” широкого довколишнього світу, вибаглива асоціативність” [2, с. 192].
Проблема жіночого авторства у нашій літературі є взагалі малодослідженою. Проте незаперечним є той факт, що протягом довгих століть жіноче авторство було пов'язане лише з фольклором. Починаючи від Ганни Барвінок та Марка Вовчка паралельно існувало дві писемні традиції - жіноча і чоловіча, які дали яскраві зразки сентиментальної, романтичної, реалістичної, модерністської прози. Уже майже три століття жіноча та чоловіча традиції доповнюють одна одну і збагачують нашу літературу та культуру.
Результати, отримані в ході виконаного дослідження, можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблем характерології та стилю. Цікавими та змістовними постають питання особливостей моделювання жіночих характерів в українській літературі ХХ століття від початку до епохи постмодернізму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В.П. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. 320 с.

2. Агеєва В.П. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. - К.: Либідь, 2001. 264 с.

3. Адрианова-Перетц В.П. Древнерусская литература и фольклор. Л.: Наука, 1974. 171 с.

4. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. 650 с.

5. Антонович Д. Українська культура. - К.: Либідь, 1993. 592 с.

6.Бабишкін О.К. Ольга Кобилянська. Нарис про життя та творчість. Львів: Кн. журн. вид., 1963. 192 с.

7. Балей С. З психольогії творчости Шевченка. - Львів, 1916. 120 С.

8. Барвінок Ганна (О.М.Кулішева) Оповідання з народних уст. К., 1902.- 112 с.
9. Барвінок Ганна. Збірник. До 170- річчя від дня народження. К.: Рада, 2001. 556 с.
10. Белецкий П.А. Портретная живопись ХУІІ- ХУІІІ в. К.: Мистецтво, 1981. 290 c.

11. Білецький Л. Три сильветки: Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Леся Українка. Винипег: Вид-во Союзу українок, 1951. 112 с.

12. Білецький О.І. Слово о полку Ігоревім” // Зібр. праць: У 5 т. К.: Наук. думка, 1965. . Т.1. С. 200 227.

13. Білецький О.І. Антична драма Лесі Українки (Кассандра”) // Зібр. праць: У 5 т. К.: Наук. думка, 1965. Т.2. С. 314 340.

14. Білецький О.І. Перекладна література візантійсько-болгарського походження // Білецький О.І. Зібр. Праць: У 5 т. - К.: Наук.думка, 1965. Т.1. С. 315 328.

15. Білецький П. Апостол України. Життя та творчість Тараса Шевченка. К.: Стилос, 1998. 283 с.
16. Бовуар Сімона де. Друга стать: У 2-х т. - К.: Основи, 1997.

17. Bohachevsky-Chomiak Martha. Feminists despite themselves: Women in Ukrainian Community Life, 1884-1939. Edmonton, 1988. 460 p.

18. Богачевська Марта. Дума України жіночого роду. К.: Воскресіння, 1993. 120 с.

19. Богородиця і українська культура. Тези доповідей і повідомлень Міжнародної наукової конференції 14-15 грудня 1995 р. - Львів, 1995.

20. Бочаров С.Г. Характеры и обстоятельства.// Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. Образ, метод, характер. - М.: Издательство Академии наук СССР, 1962. С. 230 289.

21. Браунъ Лили. Женский вопрос, его историческое развитие и экономическая сторона. М., 1902. 112 с.

22. Браун Пітер. Тіло і суспільство: чоловіки, жінки і сексуальне зречення в ранньому християнстві. К.: Мегатайп, 2003. 520 с.

23. Брехт Б. Про мистецтво театру: Збірка. - К.: Мистецтво, 1977. 365 с.

24.Буряк Б.С. Художній ідеал і характер. К.: Дніпро, 1967. 327 с.

25. Винниченко В.К. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 2000.
26.Вовчок Марко. Вибрані твори. К.: Держлітвидав, 1949. 347 с.

27.Вовчок Марко. Три долі // Три долі: Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі. К.: Факт, 2002. 368с.
28. Володимир Винниченко; Грицько Григоренко: Штрихи до портретів: Навч. посібник О.Д.Гнідан, Л.С.Дем’янівська, Л.В.Йолкіна, А.Б.Гуляк. К.: Вища шк., 1995. 223 с.

29.Возняк М. Як дійшло до першого жіночого альманаха. Львів, 1937. 90 с.

30.Вознюк В.О. Про Ольгу Кобилянську. Нові матеріали. Роздуми. Знахідки. К.: Дніпро, 1983. 183 с.

31. Вулф Вірджинія. Власний простір. - К.: Видавничий дім Альтернативи”, 1999. 112 с.

32. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. К: Либідь, 2001. 488 с.

33. Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С. Володимир Винниченко: Життя, Діяльність, Творчість. - К.: Четверта хвиля, 1996. 253 с.

34. Гончар О.І. Григорій Квітка-Основ’яненко. Життя і творчість. К.: Наук. думка, 1969. 365 с.

35.Гончар О.І. Українська література передшевченківського періоду і фольклор. - К.: Наук. думка, 1982. 312 с.

36. Гончар О.І. Художній стиль української прози Г.Ф.Квітки-Основ’яненка // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ поч. ХХ ст. - К.: Наук. думка, 1987. С. 56 80.

37.Горленко В. Повія, роман П.Мирного. // Киевская старина. 1883. Т.6. С.126 150.

38. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Т.Шевченка. К.: Критика, 1998. 206 с.
39. Грабович Г. Шевченко, якого ми не знаємо (З проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета). К.: Критика, 2000. 317 с.

40. Грабовський П. Дещо в справі жіночих типів // Грабовський П. Вибрані твори: У 2 т. К.: Наук. думка, 1985. Т.2 С. 165 201.

41. Грихин В.А. Проблемы стиля в древнерусской агиографии ХІУ ХУ вв. М.: Изд-во МГУ, 1974. 110 с.

42. Григоренко Грицько. Вибрані твори. К.: Держвид. худ. літ, 1959. 494 с.
43. Гуляк А.Б. Олена Пчілка / Нарис життя і творчості. К.: Тов. Міжнародна фін.агенція”, 1996. 112 с.
44. Гундорова Т.І. Ольга Кобилянська contra Ніцше, або народження жінки з духу природи // Ґендер і культура. К.: Факт, 2001. С. 34 53

45. Гундорова Т.І. Погляд на Марусю” // Слово і час. - 1991.- № 5-6. С.38-65

46. Гундорова Т.І. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація. - Львів, 1997. 297 с.
47. Гундорова Т. Femina Мelancholica: стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. К.: Основи, 2002. 240 с.

48. Гуревич А.Я. Проблемы средневековой народной культуры. М.: Искусство, 1981. 359 с.
49. Ґендер і культура: зб. ст. / Упоряд.: В.Агеєва, С.Оксамитна К.: Факт, 2001. 224 с.

50. Давня українська література / за ред. Грицай М.С. К.: Вища шк. 414 с.

51. Дворкин Андреа. Антология гендерной теории. - М., 2000. 358 с.

52.Демченко І.А. Особливості поетики Ольги Кобилянської. К.: Твім Інтер, 2001. 206 с.
53. Дем’янівська Л.С. Вогонь не згасне, не замре...// Старицький М. Твори у двох томах. К.: Дніпро, 1984. Т.1. С.5 21.

54. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ поч.ХХ ст. К.: Вища школа, 1981. 215 с.

55.Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х т. К.: Наук. думка, 1970. Т.1. 531 с.

56.Древнерусская литература: Изображение природы и человека. М.: Моск. ун. т, 1995. 328 с.

57.Древняя русская литература: Хрестоматия / Сост. Н.И.Прокофьев. М.: Просвещение, 1988. 429 с.

58.Дучимінська О. Наталя Кобринська як феміністка. - К., 1934. 120 с.

59. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика / Упоряд., передм., та прим. Н.Шумило. К.: Основи, 1998. 658 с.
60.Єфремов С.О. Історія українського письменства. К. : «Феміна», 1995. 688 с.
61. Єфремов С.О. Літературно-критичні статті / Упоряд., передм., примітки Е.С.Соловей. К.: Дніпро, 1993. 351 с.

62.Женщины в легендах и мифах / под. ред. К.Ларингтон. М.: АСТ, 1998. 592 с.

63.Жіночий альманах (про видання другого жіночого альманаха) // Зоря. 1892. № 14. С.80 89.

64.Житія святыхъ.(св. Дмитрия Ростовскаго). Москва, 1902. - 642 с.

65.Жулинський М.Г. Людина як міра часу. К.: т-во Знання” УРСР, 1979. 48 с.

66.Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. - К.: Веселка, 1989. 606 с.

67.Замалеев А.Ф., Зоц В.А. Мыслители Киевской Руси. К.: Вища школа, 1987. 181 с.

68.Замотинъ И.И. Русская Нора и её духовные стремленія. Къ характеристике женского вопроса въ новейшей драматической литературе. Варшава, 1909. 130 с.

69.Зборовська Ніла. Український світ Нечуя-Левицького: гендерний підхід // Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків. Львів: Літопис, 1999. С.54-73.
70. Зеров М. Леся Українка // Зеров М. Твори: У 2 т. - К.: Дніпро, 1990. Т.2. С.359 405.

71.Золоте слово: Хрестоматія української літератури епохи середньовіччя ІХ ХУ ст.: У 2 т./ за ред. В.В. Яременка. - К., 2002.

72.Золя Е. Гюстав Флобер / Флобер Г. Госпожа Бовари. /Прил. Золя Э . Гюстав Флобер. М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1998. 719 с.

73.Зубков С.Д. Григорій Квітка-Основ’яненко. Життя і творчість. К.: Дніпро, 1978. 368 с.

74. Іван Котляревський в документах, спогадах, дослідженнях. К.: Вища школа, 1962. 254 с.

75. Ільницький О. Конфлікт між козацьким і селянським світоглядом у романі Хіба ревуть воли, як ясла повні?” // Слово і час. 1990. № 4. С. 64 79.

76. Импрессионисты. Их современники и соратники: Живопись. Графика. Литература. Музыка. М.: Искусство, 1976. 320 с.

77. Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ поч. ХХ ст. - К.: Наук. думка, 1987. 312 с.

78. Історія української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття. К.: Вища школа, 1991.

79. Історія української літератури 70-90-х років ХІХ ст.: У 2 т. / За ред. О.Д. Гнідан. К.: Логос, 1999. Т.1. 614 с.

80. Історія української літератури. ХІХ століття: У 3 кн./ За ред. М.Т.Яценка. К.: Либідь, 1995. Т.1. 365 с.

81. История русской словесности. Древний период. Казань, 1913. Ч.1.

82. Калениченко Н.Л. Українська література ХІХ ст.: Напрями, течії. - К.: Наук. думка, 1977. 315 с.

83. Калениченко Н.Л. Українська література к. ХІХ - поч. ХХ ст.: Напрями, течії. - К.: Наук. думка, 1983. 256 с.

84. Калинчук А.М. Історичні романи І.НечуяЛевицького : Особливості поетики: Автореф. дис... канд.. філол.. наук: 10.01.01 / Інт. лри ім.Т.Г. Шевченка НАН України. К., 2001. 28 с.
85. Карпенко-Карий І. Твори: У 3 т. - К.: Держлітвидав, 1960-1962. - Т.3. 540 с.

86. Квітка-Основ’яненко Г. Повісті та оповідання. Драматичні твори. - К.: Наук. думка, 1982. 389 с.

87.Квітка-Основ’яненко Г. Твори: У 8 т. К.: Держлітвидав, 1968-1970. Т.3

88.Кобилянська О.Ю. Людина. Царівна. К.: Котигорошко, 1994. 360 с.

89.Кобилянська О. Слова зворушеного серця: Щоденник. Автобіографії. Листи. Статті та спогади / Упоряд, передм. Ф.П.Погребенника. - К.: Дніпро, 1982. 356 с.

90. Кобилянська О. Твори. Ужгород: Карпати, 1983. 503 с.

91. Кобилянська О. Твори: В 5 т. К.: Держлітвидав УРСР, 1963. Т.3

92. Кобринська Н. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1980. 446 с.

93. Ковтун Ю. Кохані жінки Шевченка: Тарасові музи. К.: Україна, 2004. 206 с.
94. Козуля О. Жінки в історії України. К.: Веселка, 1993. 255 с.
95. Костомаров М.І. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке. // Твори: У 2-х т. - К.: Дніпро, 1967. Т. 2. С.360 398

96. Котляр Н.Ф. Древняя Русь и Киев в летописных преданиях и легендах. К.: Наук. думка, 1986. 157 с.

97. Котляревський І. Твори. К.: Наук. думка, 1980. 305 с.

98.Коцюбинський М. Твори: В 2 т. К.: Наук.думка, 1988.

99. Кравченко У. Голос серця. / Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст. Оповідання. Новели. Фрагментарні форми. - К.: Наук. думка, 1989.

100. Кропивницький М. Драматичні твори. К.: Наук. думка, 1990. 601 с.
101. Крупка М.А. Емансипаційні тенденції в українській жіночій прозі кінця ХІХ початку ХХ ст.: Автореф. дис... канд. філол.наук:10.01.01. К., 2004. 25 с.

102. Крутікова Н.Є. Іван Нечуй-Левицький //Нечуй-Левицький І.С.Твори у двох томах, - К.: Наук.думка, 1985. С. 5 30.

103. Кузнєцов Ю.Б. Імпресіонізм в українській прозі к. ХІХ поч. ХХ ст.: Проблеми естетики і поетики. К.: Зодіак-ЕКО, 1995. 304 с.
104. Кузнєцов Ю.Б. Художня деталь як стильова ознака новел М.Коцюбинського // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ початку ХХ ст. - К.: Наук. думка, 1987. С. 229 254.

105. Куліш П.О. Чорна рада: Хроніка 1663 року та оповідання. К.: Веселка, 1990. 256 с.

106. Лихачев Д.С. Развитие русской литератури Х- ХУІІІ вв. Эпохи и стили. Л.: Наука, 1973. 254 с.

107. Лихачов Д.С. Поэтика древнерусской литературы. - М.: Наука, 1979. 352 с.

108. Лихачов Д.С. Человек в литературе Древней Руси. - М.: Наука, 1970. 180 с.

109. Леві-Строс К. Структурна антропологія. К.: Основи, 1997. 380 с.
110. Лімборський І. Сентименталізм / Історія української літератури. ХІХ століття: У 3 т. / За ред. М.Т. Яценка. К.: Либідь, 1995. Т.1 368 с.

111. Лімборський І. Український сентименталізм забута історико-літературна проблема? // Слово і час. 1994. №2. С.45 63.

112. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.В.Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 с.

113. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. К.: Дніпро, 1989. 591 с.

114