ОСОБЛИВОСТІ АСОЦІАТИВНО–ОБРАЗНОГО МИСЛЕННЯ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО–ПРОЗАЇКА

brief description

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Василя Стефаника

На правах рукопису

СОХАНЬ ГАЛИНА СТЕПАНІВНА

УДК 821. 161. 2. Коцюбинський + 82. 09.

ОСОБЛИВОСТІ АСОЦІАТИВНООБРАЗНОГО МИСЛЕННЯ
МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГОПРОЗАЇКА

10. 01. 01 українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Піхманець Роман Володимирович
кандидат філологічних наук, доцент

Івано-Франківськ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................................ 3

РОЗДІЛ 1. Внутрішня структура тропів Михайла Коцюбинського..........14
РОЗДІЛ 2. Асоціативні принципи побудови образних парадигм Михайла Коцюбинського..........................................................................................................62

РОЗДІЛ 3. Специфіка асоціативної композиції у творчості Михайла Коцюбинського........................................................................................................115

ВИСНОВКИ............................................................................................................172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................178

ВСТУП

Літературний процес кінця ХІХ початку ХХ ст. важко уявити без творчого набутку Михайла Коцюбинського, який був найчільнішим представником нової генерації” українських письменників. Хоча на ранній прозі автора Intermezzo” ще позначилась літературна традиція ХІХ ст., однак згодом прозаїк переходить на позиції імпресіонізму та виробляє власну, унікальну з художнього погляду манеру письма. У митців fin de siècle назріла нагальна потреба у виробленні нових форм, способів і засобів вираження художньої інформації. Іван Франко високо оцінив такі спроби тогочасних українських прозаїків загалом і Михайла Коцюбинського зокрема, наголошуючи, що новаторство молодих авторів виявляється не в темах, а в способі трактування тих тем, у літературній манері або докладніше в способі, як бачать і відчувають ті письменники життєві факти” [189, с.107]. Отож, дослідження їх художньої своєрідності й поетики належить до першочергових завдань фахівців.
Уже в першій третині ХХ ст. багато літературознавців торкалися окремих аспектів художньої майстерності Михайла Коцюбинського. Причому розглядалися вони здебільшого в контексті імпресіоністичних шукань автора. Скажімо, Сергій Єфремов справедливо назвав письменника імпресіоністом у найкращому розумінні цього слова. При цьому вчений брав до уваги насамперед те, що Михайло Коцюбинський найбільше цікавився тими враженнями, які мають вплив на вразливу душу митця: внутрішні переживання людини і мінливий навколишній світ, майстерно зафіксовані в художньому слові прозаїка. Водночас Єфремов доводив, що в зрілій” творчості письменника виразно простежується нова літературна манера, яка позначається найбільш у техніці й тоні” художніх творів (наприклад, в найкращій новелі Intermezzo”) [див. 57, с.87].
Натомість Микола Євшан вдався до характеристики новаторського індивідуального стилю Коцюбинського, який вже не такий спокійний, а більше гарячковий, уриваний. Автор неначе бажає, що більше вражінь захопити, і вже нервами починає приспішувати творчу працю” [54, с.475]. В іншій розвідці (Куди ми прийшли?”) критик доповнював, що єдиною творчою метою Михайла Коцюбинського стає бажання віддати настрій випадків, всі найдрібніші його відтінки та його чистоту” [55, с.254]. Трохи пізніше Микола Зеров у статті Коцюбинський і Чехов” фрагментарно зіставив новелістику українського (Лялечка”, Цвіт яблуні”) та російського (Чайка”, Мужики”, Степ”) письменників. Дослідник не перечив художнього впливу на Коцюбинського ще Івана Нечуя-Левицького (навіть на рівні тропіки), та робив акцент насамперед на тому, як автор намацував ґрунт під ногами, вибирав дорогу, кудою йти” і як формувалися його художні уподобання, корені яких належить шукати в писаннях найчільніших представників західноєвропейської та російської прози” [65, с.709]. Однак, зіставивши окремі новелістичні структури Коцюбинського і Чехова, Зеров дійшов висновку, що стилістичні тенденції російського письменника виявились для українського імпресіоніста не цілком прийнятими, оскільки лишили на його манері слід скороминувший і не влилися кінець кінцем у річище його стилістичних шукань та здобутків” [65, с.737]. Принагідно зазначу, що протилежний погляд щодо цього відстоювали радянські коцюбинськознавці, як, скажімо, Ніна Калениченко [див. 69]).
Також у 1931 році була видана збірка статей про творчість Михайла Коцюбинського, в якій ґрунтовно аналізувалися й питання його художньої майстерності. Приміром, Андрій Музичка у статті Натуралістичний імпресіонізм Коцюбинського” дослідив формування художнього світосприйняття прозаїка, вплив на нього ідей Фейєрбаха та літературних смаків Золя і Мопассана, а також довів на прикладі етюду Цвіт яблуні”, що Коцюбинський іде шляхом натуралістичного імпресіонізму, що стежить за людською природою, за кожним порухом почувань і думки, при дуже натягнених нервах” [125, с.107], а також самі явища природи мали часто підказувати поетові зміст, образи, ритм його творів” [125, с.113]. А це, за спостереженнями дослідника, змінило і поетику автора: зокрема, у його художньому мовленні почали домінувати такі імпресіоністичні засоби, як уривчасті” речення, оклики, інверсія і т. ін. Водночас Назар Букатевич у розвідці про український фольклор у творчості Михайла Коцюбинського звернув увагу не стільки на фольклорні елементи у ранній прозі письменника, скільки на те, що саме в імпресіоністичних творах (як-от у повісті Fata morgana”) використовується фольклорний матеріал лише як засіб натуралізувати селянські діалоги; Михайло Коцюбинський не вносить цим дисонансу в імпресіоністичну манеру письма”, а лише наголошує на певному нюансі якогось явища, підкреслює таким способом живучість” художніх асоціацій та їх зв’язок з фольклорно-етнографічним субстратом [див. 22, с.216].
Натомість у радянські часи Михайлові Коцюбинському як нікому іншому вибачено його модернізм та імпресіонізм і повернено в апробовану літературу як реаліста” [180, с.152], якого марксистська критика оберігала від підозр у відході до імпресіонізму. Він, навпаки, був винесений і поставлений на порозі соцреалізму” [61, с.20].
Хоча деякі фахівці все-таки робили спроби розглядати власне художній бік творів письменника без усяких ідеологічних нашарувань. Маємо на увазі перш за все наукові розвідки Івана Денисюка та Михайлини Коцюбинської. Остання, зокрема, намагалася виявити специфіку художнього слова в літературі загалом і насамперед у поетиці Михайла Коцюбинського, наголошуючи, що як би примхливо не спліталися асоціації в образах Коцюбинського, в них основна образна домінанта відповідає реальним зв’язкам, що існують в дійсності, завжди відчутна раціональна основа асоціації, закономірна для основних принципів реалістичної образності” [81, с.104]. А в іншій праці (Література як мистецтво слова”) дослідниця зазначала, що в процесі аналізу прози Коцюбинського, як, скажімо, новели На камені”, можемо віднайти якесь невловиме на поверхні” враження від твору”, зокрема дати адекватне уявлення про цілісний художній образ, розчленовуючи його на менші складові елементи [див. 80, с.24]. Також Іван Денисюк уже в ранніх своїх статтях, спочатку у співавторстві, переконливо доводив, що Михайло Коцюбинський не пройшов байдуже повз мистецькі завоювання свого часу. У його творах ожила прадавня тенденція до злиття різних мистецтв, тому Коцюбинський малював художній світ не фарбами, а словами, за зовсім іншим принципом, адже знаходив у природі такі кольорові ефекти, на які не кожен звернув би увагу [див. детально 46]. Безперечно, що усе це вимагало від українського імпресіоніста нових способів і засобів для зображення художньої дійсності. Трохи пізніше Іван Денисюк, досліджуючи жанрову специфіку малої прози ХІХ початку ХХ ст., визначив нові художні тенденції і в творчості Михайла Коцюбинського. Найперше він звернув увагу на близькість викладово-композиційної форми окремих творів письменника (Цвіт яблуні”, Невідомий”, Intermezzo”) до потоку свідомості”. Також дослідник виділив цілий комплекс ознак тих новел, структура яких нагадує внутрішній монолог. З іншого боку, вчений аналізує малярський спосіб зображення дійсності у словесному мистецтві, зазначаючи при цьому, що Михайло Коцюбинський вповні виявив свій мистецький дар маляра і симфоніста” [47, с.173].
У 1977 році, в Мюнхені побачила світ монографія Олександри Черненко Михайло Коцюбинський-імпресіоніст: Образ людини в творчості письменника”, в якій авторка дослідила зокрема імпресіоністично-психологічний підхід у зображенні людини, а водночас довела, що нова техніка письма Коцюбинського опирається на лаконічне зображення характерних і своєрідних деталей, які зумовлені безпосередніми і моментальними враженнями від дійсності, серед яких, на її думку, найяскравіше проявляються зорові та слухові [див. 195, с.42]. Уже на початку 90-х років ХХ ст. у нашому літературознавстві відбулося переосмислення і нове прочитання” творчості багатьох українських письменників, зокрема і Михайла Коцюбинського. Юрій Кузнeцов у книзі Поетика прози Михайла Коцюбинського” розглянув роль художніх деталей у творчості письменника. Насамперед він згрупував деталі, беручи за основу органи чуття, які задіяні в їх творенні, а також простежив їх художню еволюцію [див. 88]. А згодом у праці Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ ст.: Проблеми естетики і поетики” автор зробив спробу дослідити засоби естетичного вираження в українському імпресіонізмі загалом і в творчості Михайла Коцюбинського зокрема [див. 85]. Майже одночасно з ним Віра Агеєва, осмислюючи художньо-імпресіоністичні тенденції прози письменника робить більший акцент на позиції автора і героїв, які живуть у боротьбі двох я” чи під владою мінливих настроїв і почуттів” [2, с.55]. А, крім того, її цікавить зображене імпресіоністами, і перш за все Михайлом Коцюбинським, життя передусім як суми вражень і почувань, одержаних за допомогою органів чуттів” [4, с.15].
Наведені факти дають підставу стверджувати, що наші літературознавці досі досліджували переважно ті чи інші аспекти художньої майстерності Михайла Коцюбинського. Однак давно назріла потреба в осмисленні поетики художньої прози письменника як системи. Та це завдання майбутніх досліджень. А наше завдання скромніше: простежити ті психофізіологічні й художні чинники, які безпосередньо задіяні в творенні цієї системи та її своєрідності. Адже знання механізмів народження художньої думки безперечно сприяє її розумінню. На переконання фахівців, творення будь-якого художнього образу здійснюється у сфері творчої фантазії, а тим психологічним механізмом, чи своєрідним коліщатком”, завдяки якому це відбувається, виступають художні асоціації. Не випадково тому Іван Франко вважав, що саме в асоціативності лежить ключ до розуміння маси індивідуальних прикмет різних поетів, різних шкіл і стилів поетичних” [184, с.65]. Та асоціативно-образна природа художнього мислення Михайла Коцюбинського, яка повинна б стати ключем до розуміння його художньої своєрідності, майже не вивчалася в нашому літературознавстві.
На жаль, дуже мало в нас написано і про художні асоціації як естетичну категорію. Найкращим дослідженням на цю тему досі залишається праця Івана Франка Із секретів поетичної творчості” [див. 184]. У радянській науці асоціації вивчалися перш за все як психофізіологічне явище, як тимчасовий нервовий зв’язок”, що виникає між окремими явищами, образами, поняттями [див. 136]. Сьогодні вони розглядаються: а) в контексті психології художньої творчості [див. 143]; б) як невід’ємний компонент літературознавчого аналізу цілої художньо-образної системи письменника [див. 32]; в) з погляду їх місця і ролі в музичному мистецтві [див. 204]; г) і крізь призму художнього сприйняття [див. 152] тощо. На відміну від логічних асоціацій, які виникають в процесі наукової діяльності, асоціативність письменника ґрунтується на емоційно-пізнавальній основі і має конкретно-почуттєвий характер [див. 157, с.16]. Вони не протиставляються життєвим” асоціаціям, а тісно зв’язані з ними. Саме останні є базою для утворення художніх асоціацій, що завдяки своїй природі тлумачаться деякими дослідниками як інтегральний вид асоціацій [див. 204, с.30]. У словесному мистецтві асоціативний образ не тільки носій художньої інформації, яку сприймає реципієнт, а й творець додаткової”, яку отримує індивід у процесі своєрідної співтворчості із митцем [див. 157, с.25]. У художньому мисленні письменника свідомість через досвід і навчання збагачується щораз новими відношеннями, уявленнями, вона впорядковує їх, поєднує в певні групи” [139, с.11], тобто в асоціації. Оскільки вони задіяні в творенні художніх структур, їх називаємо художніми.
Отож, художні асоціації це психолого-естетична категорія, аналіз якої дозволяє простежити внутрішні механізми формування художньої думки митця, дослідити специфіку його образного мислення та збагнути секрети поетичної творчості” письменника. Відсутність спеціальних праць, присвячених дослідженню особливостей асоціативно-образного мислення Михайла Коцюбинського-прозаїка, зумовлює актуальність теми нашої дисертаційної роботи.
Доцільність розв’язання такої проблеми викликана потребою систематизації та осмислення художніх асоціацій Михайла Коцюбинського як естетично-психологічної категорії, що зазнає свого образного розгортання і художньої еволюції у прозі письменника-імпресіоніста.
Отож, метою дисертаційної роботи є дослідження асоціативно-образного мислення Михайла Коцюбинського-прозаїка. Оскільки художні асоціації задіяні у творенні найрізноманітніших образних конструкцій, то природним було бажання розглянути різні рівні процесу творчого синтезу, починаючи від формування найменших художньо-образних величин тропів і завершуючи характеристикою асоціативного принципу побудови окремих новелістичних структур (Цвіт яблуні”, Невідомий”, Intermezzo”) як цілісних системних утворень.
Для реалізації цієї мети необхідно вирішити такі конкретні завдання:
охарактеризувати головні види тропів, до яких вдавався письменник у своїй творчості і дослідити їхню художню специфіку;
визначити психологічні механізми творення художніх мікрообразів як результату асоціативно-комбінаторної діяльності творчої свідомості Михайла Коцюбинського;
дослідити внутрішню динаміку художньої думки письменника в складніших образних структурах (пейзажах, портретах, образах-емоціях, речах тощо);
з’ясувати вибір тих чи інших монтажних прийомів асоціативно-образних парадигм автора, конкретних естетичних завдань і природи художньої обдарованості Михайла Коцюбинського;
простежити формування новелістичних структур як системно організованих цілостей, в основі яких лежить принцип асоціативної композиції;
виявити залежність жанрової природи твору і принципів його внутрішньої організації.
Об’єктом наукової праці є тільки художня проза Михайла Коцюбинського, що увійшла до найповнішого видання творів письменника (Коцюбинський М. Зібр. творів у 7-ми т. К.: Наукова думка, 1973 1975). Такий вибір зумовлений темою, метою і завданнями нашого дисертаційного дослідження.
Предметом дослідження є асоціативно-образне мислення Михайла Коцюбинського-прозаїка, що логічно спричиняє вихід на художню специфіку творів письменника, його мистецьку еволюцію, яка проявилась спершу у майстерному використанні реалістичної техніки письма, а згодом у витворенні імпресіоністичної поетики. Це вимагає комплексного підходу з урахуванням досягнень не тільки літературознавства, а й естетики, психології, мистецтвознавства. Зрозуміло, що враховуються лише ті дані суміжних з історією літератури наук, які безпосередньо стосуються предмета дослідження.
Методологічною базою стали дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців про поетику та асоціативність як прикметну ознаку художнього мислення письменника. За основу було взято праці стосовно
специфіки та природи художніх асоціацій, а також їх ролі у творенні образних структур (І.Франка, Г.В’язовського, Б.Ілієвої, І.Савранського, Р.Піхманця);
психологічних аспектів художньої творчості письменника зокрема (І.Франка, В.Беляніна, А.Закса, Р.Піхманця) та форми вираження психологізму в художній літературі загалом (Л.Гінзбург, І.Денисюка, В.Мацапури, Н.Сапригіної);
особливостей поетики художнього твору (І.Денисюка, І.Качуровського, Ю.Кузнецова, М.Моклиці, С.Павличко, В.Пахаренка);
різноманітних літературознавчих підходів щодо стильових шукань Михайла Коцюбинського (П.Колесника, Ю.Кузнецова, М.Моклиці).
науково-теоретичного підґрунтя та образотворчих витоків імпресіонізму як мистецького явища зламу століть (М.Васильєва, М.Волкова, М.Жепінської, А.Шила);
У дисертаційному досліджені комплексно використовуються різноманітні методи. Характеризуючи специфіку асоціативно-образного мислення Михайла Коцюбинського, застосовуємо методи рецептивної поетики та структурного аналізу, які дозволили виявити систему естетичних дієвих засобів вираження автора крізь призму їх впливів на творчу уяву реципієнта, а також простежити психологічні механізми творення тих чи інших образних конструкцій. Це логічно вивело нас на необхідність використання й системного методу, оскільки деякі художні шедеври письменника, сформовані за принципами асоціативної композиції (Цвіт яблуні”, Невідомий”, Intermezzo”), розглядались нами як системне утворення. Натомість дослідження художнього мислення прозаїка в контексті літературно-еволюційної тенденції вимагають застосування історико-літературного та типологічного методів, що передбачають компаративне зіставлення художніх структур Михайла Коцюбинського зі схожими величинами українських (Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка, Василя Стефаника), та зарубіжних (Гі де Мопассана, Артура Шніцлера) письменників. А використання культурно-історичного методу було зумовлене насамперед естетичними уподобаннями Михайла Коцюбинського, що дало підставу з’ясувати мистецьку схожість між деякими імпресіоністичними парадигмами письменника та живописними полотнами Ван Гога, Віктора Борисова-Мусатова, Клода Моне. Водночас ми послуговувалися також біографічним методом, оскільки поштовхом для виникнення деяких художніх образів стали особисті почуття та реально пережиті враження самого Михайла Коцюбинського.
Наукова новизна дисертаційного дослідження виявилась в тому, що воно є однією з перших спроб ґрунтовно проаналізувати специфіку асоціативно-образного мислення Михайла Коцюбинського-прозаїка. Це дозволило простежити психологічні механізми становлення художньої думки на різних структурних рівнях, а відтак і природу художньої своєрідності письменника.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання її результатів у літературознавчих дослідженнях, присвячених питанням асоціацій як психологічних чинників художньо-творчого процесу письменника, особливостям українського імпресіонізму кінця ХІХ початку ХХ ст., проблемам рецептивної поетики.
Результати дисертації апробовано на науково-теоретичних конференціях: на VІІ Міжнародній конференції молодих учених в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (Київ, червень 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції Михайло Коцюбинський митець, педагог і громадянин” у Вінницькому державному педагогічному університеті імені М.Коцюбинського (Вінниця, вересень 2005 р.) та на щорічних звітних конференціях викладачів та аспірантів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданні кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника 9 березня 2006 року.
Публікації. Головні положення дисертаційного дослідження були викладені в п’ятьох публікаціях у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Обсяг і структура. Загальний обсяг дисертації 194 сторінок. Основний текст складає 177 сторінок.
Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (209 позицій). Характеристику асоціативно-образного мислення Михайла Коцюбинського-прозаїка розпочнемо (перший розділ: Внутрішня структура тропів Михайла Коцюбинського”) з головних видів тропів, оскільки саме вони виступають найменшими образними конструкціями, що дозволяють простежити складні й багатолінійні процеси становлення художньої думки. Причому нам ітиметься не про те, щоб охопити всю суму” епітетів, порівнянь, метафор і т. ін., а саме про аспекти зародження естетичної якості. Другий розділ (Асоціативні принципи творення образних парадигм Михайла Коцюбинського”) структурно й тематично продовжує попередній. Тропи затісні для функціонування художньої думки і не дають повного уявлення про особливості процесів творчого синтезу письменника, тому спробуємо простежити механізми асоціативно-образних щеплень у художніх парадигмах, а водночас вмотивувати їх вибір та роль у сюжетній канві різноманітних за жанровою специфікою творів. Цілісно повинен доповнити дослідження третій розділ (Специфіка асоціативної композиції у творчості Михайла Коцюбинського”), у якому передбачається розгляд асоціативного принципу побудови новелістичних структур прозаїка (Цвіт яблуні”, Невідомий” та новели Intermezzo”). Водночас намагатимемось показати функціонування літературного твору як системно організованої цілості, де важливим структурним елементом виступають саме художні асоціації. Адже модель поетики як цілісної системи складає певний ряд системно-структурних утворень” [75, с.10]. Звідси й випливає важливість вивчення специфіки асоціативно-образного мислення Михайла Коцюбинського.
Сподіваємося, що такий підхід допоможе виявити секрети поетичної творчості” Михайла Коцюбинського і глибше зрозуміти сутність його художнього новаторства, а водночас і художні своєрідності. Адже знання внутрішніх механізмів формування естетичної якості завжди сприяє її розумінню.

bibliography

ВИСНОВКИ

Письменники кінця ХІХ початку ХХ ст. намагались докорінно змінити способи вираження і подачі художньої думки, що, зрештою, і позначилося на поетиці їхніх творів. До когорти таких митців-новаторів належить Михайло Коцюбинський, секрети поетичної творчості” якого простежується крізь призму асоціативно-образної специфіки.
На рівні тропіки письменник найчастіше вдається до використання таких молекул” художнього мислення, як епітетів, порівнянь, метафор, а також катахрези, синекдохи, метонімії. У процесі еволюції художнього письма Михайла Коцюбинського змінюється їх асоціативно-образна природа. На початках письменник ще знаходиться під впливом творчої манери своїх попередників (Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного), тому у раннього Михайла Коцюбинського переважають художні асоціації зображального характеру, а також тропи, ґрунтовані на фольклорно-етнографічних реаліях. Згодом прозаїк виробляє нову на той час техніку письма, яка формується під мистецьким впливом модерних тенденцій (наприклад, Гі де Мопассана та Артура Шніцлера), і як наслідок тропіка українського імпресіоніста поступово вдосконалюється і збагачується. При тому Михайло Коцюбинський остаточно не відмовляється від попередньої літературної традиції, та водночас нові (притаманній зрілій” творчості письменника) художні засоби образності набувають нового характеру: зокрема, внутрішньоструктурні зіставлення виявляються оригінальними, навіть дещо несподіваними, а ознаки, на основі яких відбувається уподібнення, стають найменш помітними. Тропи виконують безліч модерних функцій у контексті складніших образних структур: приміром, фіксують синестезійні враження героя від навколишнього світу (таку властивість чи не найкраще виконує катахреза), залучаються до зображення імпресіоністичної гри різноманітних живописних барв (зокрема колористичний епітет в асоціативному плетиві з порівняннями та синекдохою), є ключовими у розгортанні образних структур (скажімо, роль динамічних метафор у градаційному зображенні природних явищ в акварелі На камені” та в оповіданні На острові”) і т. п.
Важливим при цьому виявляється також звукове оформлення” тропів. Значимий сугестивний вплив на реципієнта фонетичні асоціації, зафіксовані алітераціями та асонансами, що й підсилюють семантику мікрообразів та надають їм емоційного забарвлення. Водночас Михайло Коцюбинський вдається до графічного виділення тропів, складові елементи яких подекуди виступають парцельованою конструкцією, а це невимушено акцентує на домінантній особливості, яскравій ознаці зображуваного явища. Нагромадження однакових художніх мікроклітин” (приміром, епітетів) для означення одного поняття, явища уповільнює епічну розповідь, утворює таким способом цілу низку семантично взаємопов’язаних асоціацій. Схожий прийом Михайло Коцюбинський найчастіше використовує у творах з логічно-послідовним сюжетом. Натомість у зрілій” творчості письменник все рідше і рідше до нього вдається, хоча й остаточно не відмовляється. Очевидно, це було пов’язано з новою манерою письма імпресіоністичною, що ґрунтується на ледь вловимих враженнях від навколишнього світу і не дозволяє надовго зосереджуватись на його явищах та предметах.
Усе ж тропи як мінімальним структурним елементом асоціативно-образного мислення Михайла Коцюбинського є завузькими для максимального вираження художньої думки письменника. Тому виводить на дослідження руху” мисленнєвого процесу прозаїка в складніших образних структурах, зокрема в пейзажах, портретах, образах-емоціях, речах, образах-поняттях. Структурний аналіз пейзажів ранньої творчості Михайла Коцюбинського дає підставу стверджувати, що письменник услід за Іваном Нечуєм-Левицьким та Панасом Мирним послуговується здебільшого легким” асоціюванням (такий принцип побудови спостерігається в образах природи оповідання Андрій Соловійко, або вченіє світ, а невченіє тьма”). Однак поступово, з виробленням нової манери письма змінюється характер монтажних прийомів прозаїка.
Скажімо, для модерної фіксації різноманітних явищ природи (улюбленого зображення митців-імпресіоністів), мінливих почуттів людини, мозаїчного плетива її вражень Михайло Коцюбинський вдало використовує градаційний прийом (скажімо, образ бурі в акварелі На камені” та в оповіданні На острові”), вдається до фрагментарності у художньому зображенні (в етюдах Цвіт яблуні” та Невідомий”), не відмовляється і від експресивного плетива яскраво-мінливих барв у живописанні персонажів (приміром, у нарисі В путах шайтана”), також через окремі функціональні деталі як різновиди художнього образу акцентує на важливих нюансах зображуваного явища (На камені”, Цвіт яблуні”, Intermezzo”, Сон”). Тому серед пейзажів такої структури домінують не лише динамічні чи статичні, а й медитативний, або, іншими словами, пейзаж душі”, що виступає асоціативним еквівалентом мінливого емоційного стану героїв Михайла Коцюбинського. Натомість особливість ментального пейзажу (наприклад, у повісті Тіні забутих предків”) виявляється як в умілому використанні кінематографічного прийому, так у специфічному змалюванні етнічного світосприйняття гуцулів.
Схожу художню особливість мають і портретописання як засіб індивідуалізації образів-персонажів Михайла Коцюбинського. Письменник порівняно мало користується типовими портретами паспортних даних” попередньої літературної традиції, які своєю структурою нагадують ланцюг асоціацій (як-от в оповіданнях 21-го грудня, на введеніє”, Дядько та тітка”). Михайло Коцюбинський надає перевагу психологічному описові зовнішності героя, який асоціативно-образними фрагментами, штрихами вплітається” у сюжетну канву твору. Такий спосіб портретотворення властивий навіть ранній прозі письменника (приміром, фрагментарне зображення Хо в однойменній казці, або динамічний портрет Параскіци в образку Відьма”). Опис зовнішності героя зрілої” творчості Михайла Коцюбинського доповнюється, скажемо так, пейзажним портретом” (такий термін запозичено в митецтвознавців), де чимала функціональна роль належить портретній і пейзажній деталям імпресіоністичного характеру. Компаративна монтажна подібність портретних конструкцій Михайла Коцюбинського, Гі де Мопассана та навіть художника Ван Гога дає підставу говорити про неординарність художнього мислення українського прозаїка у загальному контексті мистецьких тенденцій зламу століть.
Зате образи-емоції (наприклад, сміх), у яких переважає виражальне значення асоціацій над зображальним, функціонують не тільки як мікрообрази (Невідомий”, Persona grata”, Як ми їздили до Криниці”), а навіть як складніші художні структури (Хо”, Сміх”), що зазнають фрагментарного розгортання у сюжетній канві окремих творів Михайла Коцюбинського. Такі величини є невід’ємною складовою чи не усіх художніх конструкцій (пейзажів, портретів, речей, понять), тобто акумулюються у різноманітних картинах і надають їм таким способом мінливості та настроєвості необхідних атрибутів імпресіоністичної манери письма.
У системі художнього мислення Михайла Коцюбинського зрідка трапляються образи-речі, які найчастіше виконують функцію художньої деталі, штриха, або ж виступають складовими елементами більших образних структур. Приміром, в оповіданні П’ятизлотник” образ монети, що винесений навіть у заголовок, є ключовою деталлю, що рухає” сюжетом, з одного боку, і забезпечує його композиційну цілісність з іншого. Натомість в оповіданні Посол від чорного царя” фотоапарат як головна річ формує сюжетну мозаїку емоційно-оціночних асоціацій позитивного і негативного плану. Письменник користується ще й образами-поняттями абстрактною категорією, що виражається через світосприйняття героїв, їх вчинки та спосіб мислення. Так, в акварелі На камені” образ честі формується через подієвий матеріал та крізь призму татарського менталітету. Тоді як у Листі” образ огиди це монтаж відчуттєвих асоціацій героя, викликаних процесом приготування м’ясної їжі. Антиподом цього поняття виступає абстрактний образ фізичного й душевного задоволення від смаку їжі у героя оповідання По-людському”.
Новаторство письменника виявляється також у майстерному використанні асоціативної композиції (етюди Цвіт яблуні”, Невідомий” та новела Intermezzo”). Михайло Коцюбинський поступово, крок за кроком вдосконалює композиційну побудову своїх творів, на що вказує аналіз художньої специфіки внутрішнього монологу, який майстерно комбінується з іншими формами психологізму: аут-діалогом, ретроспективним та діалогізованим монологом невід’ємних складових потоку свідомості”.
Асоціативна композиція як формотворчий засіб системної цілості новелістичних структур проявляється, наприклад, у хаотичному монолозі думки” батька-митця в етюді Цвіт яблуні”, де виразно взаємодіють два протилежні типи мислення (реалістичне й аутичне), що тематично пов’язані між собою. Тому Цвіт яблуні” можна охарактеризувати як плетиво епічного спокою” з синтаксично шматованими” фрагментами, між якими найчастіше існує алогічний зв’язок. Як наслідок, у композиційній побудові вони квапливо змінюють одне одного, таким способом фіксують швидкоплинність, складний перебіг настроїв і почуттів внутрішньо суперечливого героя. Натомість в асоціативній композиції Невідомого” Михайло Коцюбинський довільно комбінує епізоди потоку свідомості” персонажа та фрагменти урбаністичних топосів, які виступають емоційно-асоціативним еквівалентом внутрішнього стану героя. Водночас в етюдну канву автор несподівано вплітає образ віртуального адресата (мами), що виконує психотерапевтичну функцію для персонажа-вбивці. Звідси і потік асоціацій позитивного плану, що формально виражається через комбінацію як реальних, так і уявних епізодів. Натомість новела Intermezzo” це вже мимовільне плетиво думок героя і його вражень від навколишнього світу, емоційне ототожнення власного єства персонажа з природнім середовищем, яке виступає асоціативним корелятом його внутрішнього стану.
Отже, художня асоціативність як психолого-естетичне явище є невід’ємною властивістю образного мислення Михайла Коцюбинського. Її багатство (а це і незвичні асоціативні уподібнення, і оригінальні образні зіставлення) та мистецька специфіка позначилися на внутрішній структурі тропів і монтажних прийомах складніших образних утворень, а також на композиційних особливостях творів українського прозаїка. Власне у способах, засобах вираження та подачі художньої інформації на всіх структурних рівнях проявляється новаторство Михайла Коцюбинського письменника, чиї новелістичні твори стали шедеврами малої прози української літератури ХХ століття.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврахов Г.Г. Майстерність портрета у М. Коцюбинського // У вінок Михайлу Коцюбинському. Збірник статей і повідомлень. З нагоди 100-річчя з дня народження і 50-річчя з дня смерті видатного українського письменника. К.: Наукова думка, 1967. С. 59-66.
2. Агеєва В.П. Українська імпресіоністична проза / Про творчість М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Г. Косинки та ін. К.: Фірма Віпол”, 1994. 158 с.
3. Агеєва В. Ритм як засіб подолання фабули // Слово і час. 1997. № 10. С. 36-44.
4. Агеєва В. Імпресіоністична поетика М. Коцюбинського // Слово і час. 1997. № 9 10. С. 11-17.
5. Адорно Т. Теорія естетики. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2002. 518 с.
6. Алюшин А.Л., Князева Е.Н. Скорость восприятия // Вопросы философии. 2004. № 9. С. 135-148.
7. Андреев Л. Г. Импрессионизм. Москва: Изд-во МГУ, 1980. 249 с.
8. Ахиезер А.С., Шуровский М.А. От диалога к диологизации (в свете концепции В. Библера) // Вопросы философии. 2005. № 3. С. 58-70.
9. Баган О. Туга за пристрастю. Про філософію творчости Михайла Коцюбинського // Визвольний шлях. 2004. № 9. С. 135-148.
10. Балей С. Про понятє психологічної основи почувань // Записки наукового товариства імени Шевченка / Під ред. М. Грушевського. Львів: Вид-во НТШ, 1911. Кн.V. С. 116-147.
11. Балашова Т.В. Поток сознание // Художественные ориентиры зарубежной литературы ХХ века. Москва: ИМЛИ РАН, 2002. С. 158-193.
12. Барахов В.С. Литературный портрет. Истоки, поэтика, жанр. Ленинград: Изд-во Наука”, 1985. 311 с.
13. Барвінський О. Історія української літератури: У ІІ ч. Ч. ІІ. Львів, 1921. 429 с.
14. Барковский П.В. Смех как произведение культуры // Докса: Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип.2. Про природу сміху. Одеса: Одес. нац. ун-т ім. І.І. Мечникова, 2002. С. 123-126.
15. Барт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 378-384.
16. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 308-317.
17. Безпечний І. Теорія літератури. Торонто: Молода Україна, 1984. 304 с.
18. Белянин В.П. Введение в психиатрическое литературоведение. Мюнхен: Abt. der Firma Kubon und Sagner, Druc: DS Druc GmbH, Marbung / Lahn. 1996. 281 с.
19. Білецький Ф.М. Оповідання. Новела. Нарис. К.: Дніпро, 1966. 88 с.
20. Богачёв А.Л., Снежная М.А. Циничный смех // Докса: Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип.1. Людина у світі сміху. Одеса: Одес. нац. ун-т ім. І.І. Мечникова, 2002. С. 59-64.
21. Бублейник Л.В. Особливості художнього мовлення. Луцьк: Вежа, 2000. 177с.
22. Букатевич Н. Український фольклор у творчості Коцюбинського // Коцюбинський. Збірка статей / За ред. О. Дорошкевича. Харків Київ: Література і мистецтво, 1931. С. 191-223.
23. Бурцев А.Л. Английский рассказ, конец ХІХ начало ХХ века: Проблемы типологии и поэтики. Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1991. 366 с.
24. Васильев М.Ф. Структура восприятия. Пропорции в архитектуре, музыке, цвете Москва: Изд-во РУДН, 1982. 48 с.
25. Введение в литературоведение. Литературное произведение: основные понятия и термины / Под ред. И.В. Чернец. Москва: Высшая школа, 2000. 420 с.
26. Верниволя В. Українська література. Погляд на історичний розвиток. Львів: Накладом Самоосвіти”, 1934. 42 с.
27. Вышеславцевъ Б.И. Значение сердца вь религіи // Путь. Орган русской религиозной мысли / Сост. сбор. коллектив изд-ва Информ-Прогресс”. Кн. І VІ. Москва: Информ-Прогресс, 1992. С. 59-73.
28. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи: Природа вторичной номинации. К.: Наукова думка, 1986. 140 с.
29. Волков Н.Н. Цвет в живописи. Москва: Искусство, 1985. 320 с.
30. Волков И.Ф. Литература как вид художественного творчества. Москва: Просвещение, 1985. 192 с.
31. В’язовський Г.А. Світ художньої літератури. К.: Дніпро, 1987. 250 с.
32. В’язовський Г.А. Творче мислення письменника. К.: Дніпро, 1982. 334 с.
33. Гаєвська Л.О. Морально-етична проблематика української новели кінця ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1981. 127 с.
34. Галеев Б.М. Какого цвета малиновый звон // Природа. 1989. № 4. С. 54-57.
35. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури / За наук. ред. О. Галича. К.: Либідь, 2001. 680 с.
36. Гамаш А. Інтерпретація фольклорного образу відьми в українській літературі ХІХ ст. // Вісник Львівського університету. Вип. 27. Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 1999. С. 120-125.
37. Гинзбург Л. О литературном герое. Ленинград: Советский писатель, 1979. 220 с.
38. Гиршман М.М. Литературное произведение. Теория и практика анализа. Москва: Высшая школа, 1991. 160 с.
39. Гоугадзе В. Человек в искусстве. Тбилиси: Изд-во Тбилиского ун-та, 1989. 296 с.
40. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есеї, полеміка. К.: Критика, 2003. 631 с.
41. Грицюта М.С. М. Коцюбинський і народна творчість. К.: Вид-во Академії Наук УРСР, 1958. 55 с.
42. Гнатенко П.І. Український національний характер. К.: ДОК-К, 1997. 116с.
43. Гундорова Т. Проявлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛДУ ім. І. Франка, 1997. 297 с.
44. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (початок ХХ століття) // Слово і час. 1993. № 1. С. 55-66.
45. Денисова І.О. Роман і проблеми його композиції. К.: Наукова думка, 1968. 220 с.
46. Денисюк І., Лужецький З. Барви і звуки слова // У вінок Михайлу Коцюбинському. Збірник статей і повідомлень. З нагоди 100-річчя з дня народження і 50-річчя з дня смерті видатного українського письменника. К.: Наукова думка, 1967. С. 49-88.
47. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози XIX поч. XX ст. Львів: Академічний експрес, 1999. 276 с.
48. Добин Е.С. Сюжет и действительность. Искусство детали. Ленинград: Советский писатель, 1981. 431 с.
49. Домбровський В. Українська стилістика й ритміка / Український Вільний Університет. Філософічний факультет. Вип. 4. Фотопередрук. Мюнхен, 1993. 190 с.
50. Донецких Л.И. Слово и мысль в художественном тексте. Кишинёв: Штиинца, 1990. 164 с.
51. Донецких Л.И. Эстетические функции слова. Кишинёв: Штиинца, 1982. 154 с.
52. Дорошкевич О. Підручник історії української літератури / Український Вільний Університет. Філософічний факультет. Вип. 6. Фотопередрук зі статтею Є. Пшеничного та післясловом О. Горбача. Мюнхен: Друкарня Київської філії книгоспілки, 1991. 351 с.
53. Энциклопедический словарь юного художника / Сост. Н.И. Платонова, В.Д. Синюков. Москва: Искусство, 1983. 415 с.
54. Євшан М. Тіні забутих предків” // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика / Упор., передмова та прим. Н. Шумило. К.: Основи, 1998. С. 472-475.
55. Євшан М. Куди ми прийшли?.. // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. / Упор., передмова та прим. Н. Шумило. К.: Основи, 1998. С. 247-275.
56. Ерёмина В.И. Метонимия и её формы // Культурное наследие Древней Руси. Истоки, становление, традиции. Москва: Наука, 1976. С. 274-275.
57. Єфремов С. Коцюбинський. Критико-біографічний нарис. К.: Слово, 1922. 173 с.
58. Жигмайло Л. Михайло Коцюбинський / Спроба характеристики / Катеринослав: Друкарня К.А. Андрущека, 1915. 32 с.
59. Загданский Е.П. От мысли к образу. К.: Мистецтво, 1990. 159 с.
60. Закс А.А. Художественное сознание. Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1990. 210 с.
61. Затонський Д.В. Чи може існувати реалізм у мистецтві? // Філологічні семінари / Київський ун-т ім. Т.Г. Шевченка; Ред. кол. М.К. Наєнко (відп. ред.) та ін. Вип. 1. Реалістичний тип творчості: теорія і сучасність. К.: Київський ун-т, 1998. С. 11-16.
62. Звиняцковський В.Я. До еволюції жанру в прозі М. Коцюбинського // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1986. 295 с.
63. Звиняцковський В.Я. Новелістика А. Чехова і М. Коцюбинського. К.: Наукова думка, 1987. 105 с.
64. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. К.: Юринком Интер, 1999. 240 с.
65. Зеров М. Коцюбинський і Чехов // Зеров М. Українське письменство / Упор. М. Сулима. К.: Основи, 2003. С. 708-737.
66. Золя Э. Творчество // Золя Э. Собрание сочинений: В 26 т. Т. 11. Москва: Художественная литература, 1963. 451 с.
67. Ізер В. Процес читання: феноменологія наближення // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 261-276.
68. Импрессионизм. Мастера, предшественники, последователи // Энциклопедия. Москва: Изд-во: Эксмо, 2003. 237 с.
69. Калениченко Н.Л. Особливості творчого методу і стилю Коцюбинського. К.: Дніпро, 1959. 36 с.
70. Камінський А.Т. Естетика: властивості, явища і процеси. Тернопіль: Економічна думка, 2003. 198 с.
71. Кассу Ж. Энциклопедия символизма. Живопись, графика и скульптура. Литература. Музыка. Москва: Республика, 1998. 304 с.
72. Квіт С.М. Основи герменевтики. К.: Вид. Дім КМ Академія”, 2003. 192 с.
73. Квітка-Основ’яненко Г. Конотопська відьма // Квітка-Основ’яненко Г. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1971. С. 115-183.
74. Качуровський І. Основи аналізи мовних форм. Мюнхен: Ін-т літ-ри ім. М. Ореста, 1995. 235 с.
75. Кодак М.П. Поетика як система. Літературно-критичний нарис. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
76. Колесник П. Коцюбинський художник слова. К.: Наукова думка, 1964. 534 с.
77. Колесник П.Й. Fata morgana” М. Коцюбинского. Москва: Художественная литература, 1964. 127 с.
78. Костенко М.О. Художня майстерність Михайла Коцюбинського. К.: Радянська школа, 1969. 270 с.
79. Кострюкова Л.О. П.Д. Юркевич и его философия сердца”. Днепропетровск: Изд-во Днепр. ун-та, 2001. 84 с.
80. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. Деякі принципи літературного аналізу художньої мови К.: Наукова думка, 1965. 323 с.
81. Коцюбинська М. Образне слово в літературному творі. К.: Вид-во Академії Наук УРСР, 1960. 187 с.
82. Коцюбинська-Єфіменко З.Х. Михайло Коцюбинський. Стенограма публічної лекції. К.: Друкарня вид-ва АН УРСР, 1949. 32 с.
83. Коцюбинський М. М. Зібр. творів: У 7 ми т. К.: Наукова думка, 1973 1975.
84. Коцюбинський М. Intermezzo / Передмова Я. Хоменка. Харків: Державне вид-во України, 1928. 36 с.
85. Клочек Г.Д. Поетика і психологія. К.: Вид-во Знання” УРСР, 1990. 48 с.
86. Кузнецов Ю.Б. Імпресіонізм в українській прозі кін. XIX поч. XX ст.: Проблеми естетики і поетики. К.: Наукова думка, 1995. 158 с.
87. Кузнецов Ю.Б. Художня деталь як стильова ознака новел М. Коцюбинського // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ поч. ХХ ст. Зб. наук. праць. К.: Наукова думка, 1987. С. 233-246.
88. Кузнецов Ю.Б. Поетика прози Михайла Коцюбинського. К.: Наукова думка, 1989. 197 с.
89. Кузнецов Ю.Б. Розвиток психологізму в українській прозі ХІХ початку ХХ століття // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1991. С. 221-249.
90. Лавров С. До соціології творчости М. Коцюбинського // Коцюбинський. Збірка статей / За ред. О. Дорошкевича. Харків Київ: Література і мистецтво, 1931. С. 23-77.
91. Ласло-Куцюк М. Шукання форми: Нариси з української літератури ХХ ст. Бухарест: Вид-во Критеріон”, 1980. 327 с.
92. Ласло-Куцюк М. Велика традиція. Українська класична література в порівняльному висвітленні. Бухарест: Вид-во Критеріон”, 1979. 287 с.
93. Ласло-Куцюк М. Питання української поетики. Бухарест: Мультиплікаційний центр Бухарестського університету, 1974. 208 с.
94. Левитан Л.С., Цилевич Л.М. Сюжет в художественной системе литературного произведения. Рига: Зинатне, 1990. 512 с.
95. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври, 2001. 636 с.
96. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. Москва: Смысл, 1999. 287 с.
97. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. К.: Наукова думка, 1971. 486 с.
98. Лесин В.М. Композиція і сюжет літературного твору. Львів: Вид-во Львівського університету, 1960. 48 с.
99. Листи до Михайла Коцюбинського / Упорядник та коментатор В. Мазного. Ніжин: Ін-т літ-ри ім. Т.Г. Шевченка, 2002. 480 с.
100. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 с.
101. Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.М. Кошевникова и П.А. Николаева. Москва: Советская энциклопедия, 1987. 752 с.
102. Логвин Г. Ще раз про імпресіонізм у Коцюбинського // Дивослово. 1999. № 4. С. 3-5.
103. Макаров А.М. Світ образу. Літературно-критичні нариси. К.: Радянський письменник, 1977. 267 с.
104. Макаров А.М. П’ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво. Нариси з психології творчості. К.: Радянський письменник, 1990. 282 с.
105. Мала літературна енциклопедія / Склав Павло Богацький. Сідней, 2002. 244 с.
106. Масальський Б.І. Мова і стиль творів М.Коцюбинського. К.: Радянська школа, 1965. 123 с.
107. Мацапура В. Літературний психологізм та його роль у художньому творі. Основні форми і прийоми // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2000. № 1. С. 41-43.
108. Медведев П.Н. Элементы художественной конструкции // М.М. Бахтин. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и философия языка. Статьи. Москва: Лабиринт, 2002. С. 306-318.
109. Мелетинский Е.М. Историческая поэтика новеллы. Москва: Наука, 1990. 173 с.
110. Мелик-Пашаль А.А. Л.С. Выготский и М.М. Бахтин: подготовительные материалы к несостоявшемуся диалогу // Вопросы психологии. 1996. № 5. С. 12-19.
111. Мирний П. Повія. К.: Наукова думка, 1964. 491 с.
112. Мирний П. Хіба ревуть воли, як ясла повні. Харків: Фоліо, 2005. 350 с.
113. Миронець І. Fata morgana” в основних стильових виявленнях // Коцюбинський. Збірка статей / За ред. О. Дорошкевича. Харків Київ: Література і мистецтво, 1931. С. 115-153.
114. Мифологический словарь. Москва: Советская энциклопедия, 1990. 672 с.
115. Моклиця М. Модернізм як структура: Філософія. Психо