Павлішена Людмила Валеріївна. Модифікація жанру комедії у творчості Івана Карпенка-Карого

brief description

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

На правах рукопису

Павлішена Людмила Валеріївна

УДК 821.161.2–2.09

МОДИФІКАЦІЯ ЖАНРУ КОМЕДІЇ У ТВОРЧОСТІ
ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО

10.01.01 – українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник –
доктор філологічних наук,
професор Кудрявцев М. Г.

Кам’янець-Подільський
2010
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1. ТВОРЧІСТЬ ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО У СПЕКТРІ РОЗВИТКУ КОМЕДІЙНОГО ЖАНРУ……………………………………..11
1.1. Еволюція жанру комедії: історико-генетичний аспект………………...11
1.2. Роль українських драматургів у розвитку жанру: національний аспект……………………………………………………………………………..44
1.3. Іван Карпенко-Карий як самобутній майстер реалістичної комедії у її жанрово-стилістичній модифікації……………………………………………..65
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1………………………………………………….75
РОЗДІЛ 2. САТИРИЧНА КОМЕДІЯ ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО: ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ………………………………………………..76
2.1. Відображення реальної життєвої конкретики та народного гумору в комедії «Мартин Боруля»: традиції і новаторство у творенні характерів та ситуацій……………….…………………………………………………………76
2.2. Притчові риси та авантюрні елементи комедії «Сто тисяч»……………87
2.3. Проблема трактування історичних фактів у комедії «Паливода ХVІІІ століття»…………………………………………………………………………95
2.4. Комедія «Хазяїн» як спроба новітньої модифікації сатиричного жанру……………………………………………………………………………102
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2……………………………………………….115
РОЗДІЛ 3. ЖАНР «СЕРЙОЗНОЇ» КОМЕДІЇ У ТВОРЧОСТІ ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО………………………………………………………117
3.1. Іронічна тональність «серйозної» комедії «Розумний і дурень»………117
3.2. Трагікомічні особливості п’єси «Мартин Боруля»…………………….132
3.3. Своєрідність інтерпретації проблеми поклоніння «золотому тельцю» у «серйозній» комедії «Чумаки»……………………………………………….135
3.4. Філософсько-символічні, інтелектуальні, дискусійні, модерністські риси комедій «Суєта» та «Житейське море»………………………………………140
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3…………………………………………….....155
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...168

ВСТУП

Всесвітня культура не існує поза культурою окремих народів, всього людства. Кожен народ вносить свої самобутні надбання до скарбниці світової цивілізації. Водночас на розвиток культури будь-якого народу впливають загальні закономірності всесвітньої культури. Люди, члени суспільства, на кожному відрізку історії мають насущну потребу самоутверджуватися, самореалізовуватися, створювати нове, своє, сприймати чи перекреслювати тисячолітні традиції. Але істина все ж таки у тому, що високе мистецтво неможливе без класичної спадщини, дарма, що сьогодні існує тенденція зневажати традиційні культурні надбання, визнавати їх меншовартісними або ж шукати у них певну другорядність. З цього погляду, цікавим є стрімке піднесення української драматургії у другій половині ХІХ століття і розвиток її, як одного з провідних родів літератури. 70 – 80-ті роки цього періоду позначені високою активністю аматорського театрального руху та заснуванням першої української професійної театральної трупи. Бідність репертуару: «Наталка Полтавка» та «Москаль Чарівник» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» і «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Т. Шевченка – змусила багатьох митців спробувати власні сили в галузі драматургії.
Актуальність теми дослідження. «Один з батьків новочасного українського театру, визначний артист, та при тім великий драматург, якому рівного не має наша література» [159, c. 332], хрестоматійний письменник І. Карпенко-Карий (1845–1907) серед цілої плеяди корифеїв українського театру ХІХ століття посідає одне з найпочесніших місць. Драматургія цього видатного українського майстра слова – це, безумовно, якісне продовження класичних надбань української літератури, творче використання традицій світової драматургії. Вона ознаменувала новий крок у становленні поетики української драми, а особливо – комедії, яку письменник та актор театру збагатив новаторськими уявленнями про втілення національно-ментального світобачення українців у твори з новими жанрово-стильовими ознаками. Звичайно, драматург не відступав далеко від визначальних засад реалізму – домінантного напрямку його творів. Однак він сягнув вершинних художніх моделей щодо реалізації у них драматичного конфлікту, що дало змогу вийти за рамки окремого жанру. Саме І. Карпенко-Карий перший рішуче порвав з традиціями інтимно-родинних п’єс і відмовився від побутописання у драмі. Письменник майстерно грав на струнах людської душі, сприймав психологічну глибину проблем, розкривав загальнолюдське через індивідуальне в образах героїв, урізноманітнював форми, збагачував їх внутрішнім змістом, подавав прекрасний етнографічний малюнок. На рівні реалізації авторського задуму у його творах – відображення основної соціально-психологічної ідеї, духовного, морально-ментального протистояння. Саме у цих складових закорінений притаманний стилю письменника високий драматизм, що став потужним струменем у романтично-побутовій атмосфері театрального життя України наприкінці ХІХ та своєрідним дороговказом на шляху пошуків нових драматичних засобів, прийомів і форм у ХХ столітті.
Жанрово-стильові особливості комедії І. Карпенка-Карого досі не знайшли в українській науці адекватного системного осмислення. Сьогодні на часі дослідження з висвітлення жанрової специфіки драматичного твору, що адекватне новому баченню модусу комедії у контексті розвитку літератури.
Творчість І. Карпенка-Карого досліджена недостатньо глибоко і заслуговує на детальніше, всеохоплююче, стереоскопічне вивчення. Вже морально застарів той літературний портрет митця, який подали Л. Падалка «Вивчення творчості Івана Карпенка-Карого (І. Тобілевича) в школі» [140], І. Скрипник «Іван Карпенко-Карий» [166], Л. Стеценко «Карпенко-Карий (І. Тобілевич)» [171]. Замало для глибокого осмислення постаті письменника праць О. Цибаньової «Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. Тобілевича)» [194], В. Сахновського-Панкєєва «І. Карпенко-Карий і російська культура («Драма і театр»)» [162], можна посперечатися і з деякими елементами дослідження О. Чугуя «Класик української драматургії (до 125-річчя І. К. Карпенка-Карого)» [200]. В основі будь-якого наукового пошуку в площині заявленої теми важливими є українські літературознавчі надбання, в яких драматургія І. Карпенка-Карого розглядається у контексті української літератури. Ці праці належать перу Л. Дем’янівської (Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) Життя і творчість. – К., 1995) [65], Ю. Косенка (Украинская комедия конца ХІХ – начала ХХ веков (специфика жанра. – К., 1980)) [101], Н. Малютіної (Родо-жанрові трансформації в українській драматургії кінця ХІХ – початку ХХ століття. – К., 2007 ) [121], З. Мороза (Українська драматургія і театр ІІ половини ХІХ ст. – К, 1950; На позиціях народності. [Дослідження з історії української драматургії] : в 2 т. – К., 1971) [128], В. Погребенника (Статті з історії української літератури (Іван Карпенко-Карий. Творчість чільних репрезентантів // Українська мова та література . – 2004. – № 21 – 24) [147], Л. Стеценку (І. Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). Літературний портрет. К., 1964) [171], І. Франка (Про театр і драматургію. – К., 1957) [184]. Але, очевидно, що цього недостатньо, й оскільки постійно зростає методологічна складова літературознавства, ламаються деякі ідеологічні стереотипи, на яких ґрунтувалися основні теоретичні дослідження, змінюється погляд на домінанти творчості письменника, варто звернути нашу увагу на ті лакуни у визначенні жанру комедійних творів Карпенка-Карого, що так і не були заповнені раніше.
Спочатку, звісно, потрібно розглянути загальні проблеми жанру і «передісторію» творчості драматурга, що забезпечить більш системний підхід до дослідження нашої проблеми.
Окрім того, маємо на меті переосмислити значення творчості письменника-новатора для розвитку української драматургії, бо, незважаючи на наукові пошуки у руслі цього питання, воно залишається відкритим. Д. Затонський дуже влучно сказав про великого драматурга-новатора Шекспіра: «Знаність справжнього митця завжди далекосяжніша за ту, яку ми у змозі раціонально прослідкувати, яку у змозі собі уявити» [72, с. 22]. Ці слова цілком закономірно проектуються в площину творчості І. Карпенка-Карого. Заявлений дослідниками факт про утвердження драматургом жанру української комедії як канонічної, універсальної форми відображення дійсності не потребує підтвердження. Але засоби моделювання найрізноманітніших виявів людського світорозуміння та світовідчуття і ті конфлікти, вирішення яких зумовлює пошуки у жанровому аспекті, варті детального дослідження. У жодного із сучасників І. Карпенка-Карого ми не бачимо таких сміливих жанрових знахідок. І справа не в тому, що письменник намагався дивувати публіку різними підвидами драматичного жанру, він просто прагнув відповідати новим запитам часу, враховувати факт стрімкого розвитку суспільних процесів та злету філософсько-естетичної думки. Дотепер у площині цієї проблеми існує багато думок, іноді контраверсійних.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця виконана у руслі наукових досліджень кафедри історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету (протокол № 1 від 31 січня 2005 року) та Бюро Науково-координаційної ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 1 від 10 березня 2005 року).
Метою запропонованої наукової праці є дослідження модифікації жанру комедії у творчості Івана Карпенка-Карого в контексті літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століть.
Мета досягається вирішенням таких завдань:
– визначити проблеми еволюції європейської та української комедії; висвітлити історико-генетичний, історико-контактний і типологічний зв’язки мистецького доробку драматурга з творами зарубіжних та українських письменників;
– проаналізувати засоби відображення реальної життєвої конкретики та народного гумору в комедії «Мартин Боруля», вказавши на традиції і новаторство у творенні характерів та ситуацій, і з’ясувати трагікомічні особливості п’єси;
– виявити притчові риси та авантюрні елементи комедії «Сто тисяч»;
– розглянути проблему трактування історичних фактів у комедії «Паливода ХVІІІ століття»;
– окреслити основні сатиричні прийоми в комедії «Хазяїн» як спробу новітньої модифікації сатиричного жанру;
– простежити елементи іронічної тональності «серйозної» комедії «Розумний і дурень»;
– обґрунтувати своєрідність інтерпретації проблеми поклоніння «золотому тельцю» у «серйозній» комедії «Чумаки»;
– вивчити філософсько-символічні, інтелектуальні, дискусійні, модерністські риси комедій «Суєта» та «Житейське море».
Об’єктом дослідження є драматургія І. Карпенка-Карого як самобутнє явище межі ХІХ – ХХ століть. Зокрема, комедії «Розумний і дурень», «Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Чумаки», «Паливода ХVІІІ століття», «Суєта», «Житейське море».
Предметом дисертації є модифікація жанру комедії у творчості Івана Карпенка-Карого, типологічні аспекти та національні особливості української сатиричної комедії, їх втілення у п’єсах драматурга, а також елементи романтичної, символістської та модерністської комедій у порівняльному аспекті.
Теоретико-методологічною основою слугують праці з теорії літератури у галузі драматургії Ю. Борєва [28], М. Вороного [46], В. Халізєва [191]; наукові розвідки дослідників історії становлення та розвитку жанру комедії, таких як А. Анікст [3-4], Г. Бояджієв [31-33]. Використовуються літературознавчі дослідження О. Бабенка [9-10], О. Борщагівського [30], В. Вієвського [43-45], Л. Дем’янівської [65-66], С. Єфремова [69], А. Козлова [94-95], М. Кудрявцева [106], Н. Малютіної [120-121], З. Мороза [128], Л. Мороз [129], Л. Стеценка [171], Т. Свербілової [163-164] та О. Чугуя [200]. Істотну роль в осмисленні загальних тенденцій розвитку української і світової літератури та театру початку ХХ ст. відіграють розвідки Д. Антоновича [5], Б. Брехта [34-35], Г. Грабовича [55], І. Франка [184-189] та ін.
Методи дослідження. Для вивчення своєрідності означеного періоду в літературі у дисертації використовується історико-літературний метод. З метою з’ясування жанрових ознак тогочасної комедії задіяний типологічний метод. Виявленню ідейно-тематичних співвідношень між творами слугує порівняльно-історичний метод. Метод текстового аналізу застосовується для дослідження змістового рівня драматургічного матеріалу.
Наукова новизна полягає в тому, що у дисертації вперше здійснено спробу системного аналізу жанрової модифікації комедії у творчості І. Карпенка-Карого у контексті літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століть, окреслено жанрову, стильову, ідейно-проблематичну, характеротворчу еволюцію його драматургії, осмислено аспекти реалістичного об’єктивізму, інтеркультурних впливів на прикладі проблемно-психологічного, етнічного дискурсу, розкрито своєрідність художніх засобів творення комічного у палітрі письменника.
Практичне значення роботи. Основні положення і матеріали дисертації можуть бути використані для висвітлення окремих тем у викладанні курсу історії української літератури у вищих навчальних закладах, а також для підготовки спецкурсів, спецсемінарів, створення підручників та посібників з історії української драматургії і театру, написання дипломних та курсових робіт за проблематикою творчості Івана Карпенка-Карого.
Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження виголошені на щорічних звітних конференціях викладачів та аспірантів Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (2005, 2006, 2007), на ХVІІ і XVІІІ Міжнародних наукових конференціях ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2007, 2008), Міжнародній науковій конференції «VІІІ Гоголівські читання» (Полтава, 2006) та обговорені на засіданнях кафедри української літератури і компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у вісьмох наукових працях, п’ять з яких надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та переліку використаних джерел. Загальний обсяг – 186 сторінок. Основний текст – 167 сторінок. Список літератури охоплює 210 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Визначивши проблеми еволюції європейської та української комедії як жанру драматичного твору, вважаємо, що основні з них це змістово-формальні видозміни, які відбувалися в процесі історичного розвитку жанру від античності до ХХ століття. Передусім трансформувалося розуміння самого поняття «комічне». У другій половині ХІХ, а згодом на межі століть комічне визначалося як художньо-естетична категорія, яка, крім аксіологічної функції, розкривала стійкі, тривалі протиріччя зовнішніх причин і суті висміюваного явища. Тобто комічне набуло характерних естетичних рис, зокрема тих, які втілювалися у сатирі. Якщо українській комедії першої половини ХІХ століття притаманні такі засоби, як іронія, гротеск, сміх, жарт, то для комедії межі ХІХ ХХ століть внутрішні конфлікти заглиблені в суть самого явища (сатира, трагічне в комічному). У драматичних творах цієї доби (п’єси Панаса Мирного, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького, Л. Яновської, І. Франка, В. Винниченка, М. Куліша) чітко виявляється протистояння гумору і сатири. Негативні явища не просто відкидаються чи критикуються, вони окреслюються і виростають до соціально-психологічних, філософських проблем. Часто автори не розв’язували проблему, лише фіксували на ній увагу глядача, занурюючи його думки у з’ясування сутності «хвороб» суспільства, розгортаючи трагічну проекцію майбутнього.
Переважна більшість праць, в яких розглядається творчість Івана Карпенка-Карого, присвячена вивченню сатирично-викривальних, реалістичних особливостей драм і комедій письменника. Основна увага концентрується на дослідженні хрестоматійних творів («Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн») з проекцією на жанрові особливості сатиричної комедії. Усі складові парадигми модифікацій жанру комедії в творчості Івана Карпенка-Карого раніше не досліджувалися.
Ми показали історико-генетичний, історико-контактний і типологічний зв’язки мистецького доробку драматурга з творами українських та зарубіжних письменників. У драматургії Івана Карпенка-Карого розвинуті традиції української та світової літератури від античності до початку XX століття. Водночас творчість митця відзначається новаторством. Драматург поглибив природу комічного, художні засоби творення сатиричного образу, використовуючи конфлікт, структуру драматичних жанрів, засоби характерології та вираження авторської позиції у драматургії. Проте письменник завжди орієнтувався на соціокультурний, філософсько-ментальний аспект у розкритті проблем українського суспільства. Інтертекстуальність, елементи якої ми бачимо у творчості Карпенка-Карого, підтверджує зв’язок поміж традиційним і оригінальним, а згодом і модерністським у його драматургії, і є важливим етапом у розвитку комедійного жанру літератури. Митець актуалізував відомі раніше теми, сюжети, образи, мотиви, прийоми й надав їм нового змісту, співзвучного духовним потребам свого часу. Тому всі «мандрівні» образи та сюжети у контексті його творів набули ментальних рис. У них синкретично поєдналися національні «типові» ознаки і нові засоби втілення комічного. Жанрова інтерактивність драматурга зумовлена дотичністю його творчості до світової культури творів Шекспіра, Кальдерона, Бомарше, Гоголя, Островського, до біблійних мотивів і колізій. Втім, Карпенко-Карий зумів віднайти в арсеналі власне українських типів такі елементи образів, які породжують оригінальні мотиви та теми, відкривають шлях до пошуку нових жанрових модифікацій комедії.
У нашому дослідженні розкрито роль Івана Карпенка-Карого як самобутнього майстра реалістичної комедії у її жанрово-стилістичній модифікації. Зокрема, ми зазначаємо, що важливим аспектом сатиричних комедій драматурга є психологічний вимір у творенні ефекту комічного. У драматичних творах попередників письменника комічне проявлялося у вищості спостерігача і в почутті полегшення після розв’язання порушеної проблеми. Сатиричні комедії Івана Карпенка-Карого такого полегшення не дають, а спостерігач розуміє, що автор запрошує посміятися над проблемами, які за масштабом дорівнюють трагедії всього українського суспільства. Різнобарвна палітра його сатиричних творів: це іронічна, соціально-психологічна, реалістична комедія, історична комедія з елементами романтизму, символічно-реалістична сатирична комедія, соціально-побутова романтична комедія, «серйозна» комедія, трагікомедія, інтелектуально-філософська, символічно-модерністська комедія. Здобутки Карпенка-Карого успішно примножили в українській драматургії С. Черкасенко, І. Кочерга, Я. Мамонтов, М. Куліш у пророчій драмі та ідеологічних, психологічних, політичних і філософських трагікомедіях, О. Коломієць у ліричних комедіях другої половини ХХ століття. І. Карпенко-Карий збагатив коло тем своїх вистав: це різноманітні соціальні проблеми часу, зокрема зародження нового соціального типу великого землевласника, вихідця із простого народу, влада грошей, духовна деградація, проблема безпорадності інтелігенції тощо. Весь цей, на перший погляд, нецікавий матеріал заграв у його п’єсах яскравими барвами. Цю ж гостро соціальну проблематику відзначаємо у творчості драматургів-новаторів Г.Ібсена, Б. Шоу, А.Чехова.
У творах письменника немає чіткої межі між трагедією і комедією. Ця риса поетики комедій Карпенка-Карого, як і в зачинателя «нової драми» Г. Ібсена, є прагненням драматурга максимально наблизитися до дійсності, бо повсякденне життя завжди було трагікомічним. Його «серйозна» комедія розвивається у площині, суміжній із власне драмою, а часто і з трагедією. Комедійні ситуації розгортаються у руслі драматичних колізій, що зумовлює появу образів, які балансують на межі комічного і трагічного і провокують трагікомічний конфлікт. Широкий соціально-психологічний і морально-етичний зміст комедій Карпенка-Карого позбавляє ці твори легкості. З огляду на глибину відображення життєвого матеріалу та проблематику комедій драматурга констатуємо, що у доробку письменника серед восьми комедій є соціально-психологічні, морально-психологічні, символічні комедії, інтелектуальні «серйозні» комедії нового типу. У них вповні розкриваються згубність впливу ілюзій на життя людини (чи то ілюзії дворянства, накопичення землі та матеріальних благ, чи то ілюзії створення штучного світу існування, втечі від власного «я» тощо), а також реалістично відтворюється суто українське світовідчуття та світорозуміння. Образи комедій І. Карпенка-Карого постають здебільшого не як обмежені, однобокі персонажі, а як суперечливі характери, породжені життєвими обставинами та закономірностями розвитку внутрішньої ментальності українця.
2. Проаналізувавши засоби відображення реальної життєвої конкретики та здорового народного гумору в комедії «Мартин Боруля», ми окреслили основні способи творення характерів та комічних ситуацій. Зокрема, побачили трансформацію класичного образу міщанина-шляхтича (за Мольєром) і особистих рефлексій автора в образ Мартина Борулі. У ХХ столітті цю тему розвиватиме М. Куліш у п’єсі «Мина Мазайло», вимальовуючи риси духовно убогої людини. Основний конфлікт у комедії «Мартин Боруля» амбівалентний, комічне проявляється через алогічність, гротеск та іронію над некерованістю та надмірною емоційністю українського розуму. І хоч у творі є ознаки сатири (висміюються прислужництво, чиношанування, синдром меншовартості тощо), сатира тут не зла. Позаяк образ головного героя викликає співчуття і в процесі розкриття основного конфлікту він набуває трагікомічних рис, вважаємо, що «Мартин Боруля» за жанром це сатирично-іронічна комедія з елементами трагікомедії.
3. Детально розглянувши засоби творення характерів та ситуацій у комедії «Сто тисяч», ми виділили традиційні та новаторські, авантюрні та притчові елементи, які втілилися в основні сюжетні лінії. Традиційними у творчості письменника є картини українського побуту, чітко вималювані типові риси чиновників (русифікована мова, моральний занепад, прислужництво, махінації тощо), жага швидкої наживи. Новаторські прийоми проглядаються в еклектичному зображенні головного героя комедії, зокрема синкретичному поєднанні любові до землі та зневаги до людського, що надає йому певної гротескності. Проте «об’ємність» образу Калитки, його приземлена реалістичність, чіткість у постановці соціально-моральної проблематики, актуальної для всієї пореформеної доби українського села, злий сарказм, який проглядається у фіналі комедії, все засвідчує приналежність твору до сатиричного жанру. Відсутність класичного конфлікту протистояння антиподів виявляє масштабність соціальної хвороби на гроші-землю. Сам же фінал, неможливість виправити ситуацію, знищити явище засобами висміювання навіює трагікомічне враження. Враховуючи всі зазначені особливості, ми вважаємо п’єсу «Сто тисяч» сатиричною комедією з авантюрно-притчовими, драматичними елементами.
4. Розглянувши проблему трактування історичних фактів у п’єсі «Паливода ХVІІІ століття», ще раз наголошуємо на тому, що комедії І. Карпенка-Карого синкретично поєднують романтичні та реалістичні риси, особливості соціальної, мелодраматичної п’єси. Автор користується неординарним художнім засобом «монтажем атракціонів». За простим, на перший погляд, романтичним сюжетом криються елементи, що репрезентуватимуть модерністське мистецтво ХХ століття. Карпенко-Карий новаторськи застосовує сміливий прийом «театр у театрі». Діалог із комедії Шекспіра «Приборкання норовливої» дав можливість створити цікаву сюжетну канву, а ключова ідея твору розкриває певне барокове світосприйняття людини. Однак, головна мета автора не в тому, щоб дивувати глядача. Він іронізує і націлює, концентрує нашу увагу на ефекті гри. Віра в цю гру, уявлення про неї як про життєву ситуацію, водночас реальну і нереальну схиляє нас до поетики драм Середньовіччя, творів П. Кальдерона, П. Корнеля, П.-К. Маріво, а згодом Л. Піранделло, Ж. Жене, О. Коломійця і стає однією з провідних ознак постмодерністської літератури. Крім того, тут чітко простежується сатира на ганебне суспільне явище виправдання принижень однією людиною інших, критика соціальної несправедливості. Ці ознаки увиразнюють реалістично-сатиричне начало п’єси. Отже, комедія «Паливода ХVІІІ століття», це сатирична комедія з модерністськими елементами.
5. Ми окреслили основні сатиричні прийоми в комедії «Хазяїн» як спробу новітньої модифікації сатиричного жанру. У творах Карпенка-Карого бачимо єдність драматургічного простору з тією реальністю, в якій живуть глядачі. Письменник буквально бере із сучасності характери персонажів, їхню мову, одяг, звички. П’єса «Хазяїн» вирізняється відкриттям нових образів та вражаючою художньою обробкою. Це сатирична комедія, спрямована проти «хвороби стяжання». Образ Пузиря, хазяйського колеса це символи доби первісного нагромадження капіталу. Ми вважаємо цей твір предтечею символістської драми в українській літературі. Адже в п’єсі змальовані не просто картини особистого життя героїв, а подано панораму часу, в якій драматург відтворив небезпечні для суспільства тенденції. Образ-символ хазяйського колеса, що розчавлює на своєму шляху всіх, навіть того, з чиєї легкої руки воно запустилося, створений автором, з урахуванням усіх вимог сатиричної комедії. Однак цей символ є своєрідною моделлю часу, у ньому сфокусовані моральні та соціальні проблеми, які визначали життя українського селянства пореформеної доби. Тому комедія «Хазяїн», з огляду на її проблематику, найвищою мірою відповідає жанру сатиричної комедії з елементами реалістичного символізму, тобто «закодованого» реалізму. Згодом ці здобутки драматурга у творенні жанрових різновидів підхопить література ХХ століття. Прості теми та проблеми, які розкривались у сюжетних лініях, переросли у модерністській драмі в глобальну проблематику, яка віщує небажане майбутнє. У комедіях М. Куліша, наприклад, створена модель світу в найширшому її розумінні. Звертаємо увагу на філософський аспект художнього мислення Івана Карпенка-Карого. Йдеться про ментальний чи, точніше, «селянський монізм», що охоплює усі сфери буття українського суспільства та підпорядковує їх спільним законам. Актуалізується думка про те, що авторське розуміння соціального об’єктивізму невіддільне від панорамного осмислення складного механізму тогочасного суспільства. Досліджується тотожність апеляції «повернення до морально-ментального» мистецькому кредо І. Карпенка-Карого. Аспекти художнього мислення драматурга поєднують життєвий досвід, досягнення у галузі драматургії та здобутки літературної праці. Цей зв’язок віддзеркалює світоглядні настанови жанрово-стильових пошуків власної художньої системи. У новому контексті ми дослідили виміри художнього мислення Карпенка-Карого, найважливішим складовим елементом якого є спосіб художнього бачення дійсності. У цій комедії проілюстровано панорамність образів головних персонажів: Пузиря, Феногена, Ліхтаренка, Золотницького. Окреслений фактор реалістично-сатиричного художнього мислення досліджується в типологічному зіставленні з творами О. Островського, Т. Шевченка, М. Кропивницького, М. Старицького. Акцентується факт, що об’єктивна картина життєвих явищ потенційно містить лише одну позицію засудження, їдке сатиричне висміювання хвороби здирництва, яка набула у творі ознак монопроблеми. Оцінні категорії зображених явищ переростають тут у символи, що засвідчують вміле використання Карпенком-Карим принципів символізму нового явища для тогочасної української драматургії Отже, п’єса «Хазяїн» це сатирична комедія з елементами «закодованого» реалізму.
6. Простеживши основні сюжетні лінії комедії «Розумний і дурень», ми підкреслюємо, що через нашарування контрастних соціальних, побутових та моральних площин твір сприймається неоднозначно. Жанрова модифікація тут розкривається у діапазоні, що вміщує і моралізаторську притчу, і психологічну трагедію, і романтичну драму, і «серйозну» комічну п’єсу, елементи якої породжені антитезою, закладеною вже у назві твору.
7. Обґрунтувавши своєрідність інтерпретації теми історичного минулого у «серйозній» комедії «Чумаки», ми фіксуємо, що, залучаючи до своєї творчої палітри мотиви із українського фольклору та народного життя, Карпенко-Карий зумів проникнути у глибинну суть суспільних обставин, які програмували культурні та психологічні зміни у суспільстві та свідомості українців. Комедії Карпенка-Карого відзначаються пластичним поєднанням жартів і гніву, відображенням соціально-психологічних та морально-етичних проблем буття українців, їх критичного заперечення та трансформацією смішного у трагічне, що спонукає до засудження самого явища і тих умов, які його створюють. П’єса «Чумаки» це «серйозна» реалістична комедія з елементами історизму. Зауважимо, що автор використовує історичне тло для власного трактування вічної теми поклоніння золотому тельцеві.
8. Комедії «Житейське море» і «Суєта» є не просто відображенням соціальних проблем доби, це «п’єси про людську душу». Часто ми бачимо тільки душевні метання персонажів, але проступають і нові для свого часу ідеї трагічної боротьби індивіда за власний унікальний духовний світ. Комедійні прийоми, якими оперує Карпенко-Карий, властиві драмі свідомості, «новій драмі», що повною мірою постає у комедіях «Суєта» та «Житейське море». Тут простежуємо драматичне начало, що твориться одночасним накладанням кількох візій. Тема п’єс розкривається через психологічний стан дійових осіб, що притаманне модерністській прозі ХХ століття.
Композиція цих комедій має інтелектуально-аналітичний характер. Сюжет розпочинається показом зовнішньої ілюзії щастя, а завершується катастрофою. Наприклад, усе, чим володіє Іван Барильченко у зав’язці, втрачається у фіналі п’єси. Цей аспект наближає комедію до класичної трагедії. Трагікомічність розв’язки посилюється трагіфарсовим пафосом акторського каяття Івана Барильченка. Тут виокремлюємо елементи пародійності і буфонади, через що втрачається ефект мелодраматичності. Драматург доводить, що злагода, комфорт, в яких живуть персонажі п’єс «Суєта» та «Житейське море», а дружні стосунки між ними омана. У такий спосіб автор розкриває контраверсійність сучасного світу. Ці твори завершуються інтелектуальним осмисленням персонажами власного життя. Образи не є схематичними «замальовками», вони чинять так, як диктує їм логіка власних характерів, які Карпенко-Карий розкриває переконливо психологічно, глибоко. Щоправда, тут відчувається вплив світогляду самого автора, тому герої стають символічними рупорами ідей драматурга. Завдяки комедійно-викривальному зображенню звичаїв суспільства чітко визначаються механізми трансформації драматичних сцен у трагікомедію. «Суєта» позбавлена жанрової однорідності, відчувається слабкість драматизації дії, яка розгортається поза волею героїв. Однак певну роль у жанровому визначенні відіграють ознаки родової дифузії у комедії ледь помітно проступає епічне начало, характерне для епічного театру Б. Брехта.
Зауважимо, що принцип незавершеної кінцівки, притаманний «новій драмі», теж знаходимо у творах Карпенка-Карого. Розв’язка не пропонує вирішення проблем, а лише їх порушує, загострюючи конфлікт. Такі особливості твору відповідають вимогам сучасного проблемного театру.
Вважаємо п’єси «Суєта» та «Житейське море» зразками нової, інтелектуальної, символічно-модерністської драматургії, поряд з тією, яка відкрилась світові у творчості Г. Ібсена, Б. Шоу, А. Чехова. Ці твори демонструють кроки Карпенка-Карого до «нової драми», драми ідей, драми свідомості та інтелектуальної драми. Тут автор виявляє елементи власної жанрової артикуляції. В основі твору конфлікт між нездійсненими бажаннями добра і життєвими обставинами, неспроможністю рішучого вибору. Цей конфлікт набуває характеру морального імперативу між внутрішньою та зовнішньою несвободою.
Охарактеризувавши різноманіття жанрових видів комедій І. Карпенка-Карого, підкреслимо, що у своїх творах драматург подає основну ідею через певний символ доби («Чумаки», «Сто тисяч», «Хазяїн», Житейське море»), зіткнення морально-етичних ідей («Розумний і дурень», «Житейське море», «Суєта»), розкриття ментально-психологічних особливостей персонажів («Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн»), своєрідне художнє попередження-пересторогу для суспільства, яке породжує і виправдовує відвертих хижаків, запрограмованих лише на нагромадження капіталу («Розумний і дурень», «Сто тисяч», «Хазяїн»). У творчості І. Карпенка-Карого простежуються особливості жанрових форм у творчості драматурга через аналіз прийомів характеротворення і сюжетотворення та врахування основних тенденцій генези комедій письменника: сатирично-іронічна комедія з елементами трагікомедії («Мартин Боруля»), сатирична комедія з авантюрно-притчовими драматичними елементами («Сто тисяч»), сатирична комедія з модерністськими елементами («Паливода ХVІІІ століття»), сатирична комедія з елементами «закодованого» реалізму («Хазяїн»), «серйозна» комедія з елементами моралізаторської притчі («Розумний і дурень»), «серйозна» реалістична комедія («Чумаки»), «серйозні» інтелектуально-філософські комедії з елементами модернізму («Житейське море» та «Суєта»).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексєєнко О. Післямова / О. Алексєєнко // Шекспір В. Твори : в 6 т. / В. Шекспір. К. : Дніпро, 1985. Т. 2. 1985. 624 с.
2. Андрусів С. Страх перед мовою як психокомплекс сучасного українця / Стефанія Андрусів // Сучасність. 1995. № 7/8. С. 150159.
3. Аникст А. Творчество Шекспира / А. Аникст. М. : Худ. лит., 1963. 615 с.
4. Аникст А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга / А. Аникст. М. : Наука, 1967. 455 с.
5. Антонович Д. Триста років українського театру. 16191919 / Д. Антонович. Прага : Укр. громадський вид. фонд, 1925. 274 с.
6. Арістотель. Поетика / Арістотель : [пер.з давньогр. Бориса Тена]. К. : Мистецтво, 1967. 134 с.
7. Аркас М. М. Історія України-Русі / М. М. Аркас. К. : Вища шк., 1993. 414 с.
8. Атаманчук В. П. Жанр трагедії в українській драматургії 1910-1920-х років: ідейно-естетична парадигма : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / В. П. Атаманчук. К., 2007. 21 с.
9. Бабенко О. Дещо про становлення театру комедії в українській літературі / Олег Бабенко // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (літературознавство) / Кіровоград. держ. пед. ін-т ім. В. Винниченка. Кіровоград : РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1999. Вип. XIX. С. 4557.
10. Бабенко О. Про деякі домінанти творчості І. Тобілевича (Карпенка-Карого) комедіографа / Олег Бабенко // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (літературознавство) / Кіровоград. держ. пед. ін-т ім. В. Винниченка. Кіровоград : РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. Вип. XXVII. С. 5261.
11. Бабишкіна О. Драматургія І. Карпенка-Карого у критиці 20-30-х років / О. Бабишкіна // Рад. літературознавство. 1980. № 11. С. 7078.
12. Бальзак О. Избранное / О. Бальзак ; [пер. с фр. Р. Резник]. М. : Просвещение, 1985. 352 с.
13. Барт Р. Избранные работы : Семиотика. Поэтика / Р. Барт, [ пер. с фр., сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова]. М. : Прогресс, 1989. 616 с.
14. Баскин М. П. Об эстетических теориях европейского средневековья / М. П. Баскин // Из истории эстетической мысли древности и средневековья. М., 1961. С. 253264.
15. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: исследования разных лет / Михаил Бахтин. М. : Худ. лит., 1975. 502 с.
16. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / Михаил Михайлович Бахтин. М., Худож. лит., 1990. 541 с.
17. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович. Бахтин. М. : Искусство, 1986. 445 с.
18. Безпечний І. Теорія літератури / Іван Безпечний. К. : Смолоскип, 2009. 388 с.
19. Белинский В. Г. Полное собрание сочинений : в 13 т. / В. Г. Белинский. М. : Акад. наук СССР, 1953. Т. 4. 1953. 674 с.
20. Білецький О. Зібрання праць : у 5 т. / О. Білецький ; редкол. : М. К. Гудзій (голова) [та ін.]. К. : Наук. думка, 1965. Т. 1. 527 с.
21. Білітюк Л. А. Жанр і зміст художнього твору як проблема / Л. А. Білітюк ; Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. Каф. теорії л-ри. Луцьк, 1998. 31 с.
22. Блабутська Г. Життєві і творчі обрії Карпенка-Карого / Г. Блабутська // Дивослово. 1995. №12. С. 4446.
23. Большая Советская Энциклопедия : в 30 т. 3-е изд. М. : Сов. энцикл, 1973. Т. 12. 1973. 856 с.
24. Бомарше П. К. Драматические произведения. Мемуары / П. К. Бомарше. М. : Худ. лит., 1971. 543 с.
25. Бомарше П. К. Трилогія / П. К. Бомарше. М. ; Л. : Academia, 1934. 828 с.
26. Бондар М. П. Жанр і система жанрів. Деякі теоретичні та історичні літературні аспекти / М. П. Бондар // Рад. літературознавство. 1984. № 7. С. 719.
27. Бондарєва О. Є. Міф та антиміф у жанровому моделюванні української драматургії кінця ХХ початку ХХІ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : спец. 10.01.01., 10.01.06 «Українська література», «Теорія літератури» / О. Є. Бондарєва. К., 2007. 31 с.
28. Борев Ю. Эстетика / Юрий Борев. М. : Политиздат, 1981. 399 с.
29. Борисова Л. М. Драматургія російського символізму і символістська теорія життєтворчості : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : спец.10.01.02 «Російська література» / Л. М. Борисова. Тавр. нац. ун-т ім. В.І.Вернадського. Сімферополь, 2001. 34 с.
30. Борщагівський О. Драматургія Тобілевича / О. Борщагівський. К.: Мистецтво, 1948. 328 с.
31. Бояджиев Г. Н. История зарубежного театра / Г. Н. Бояджиев. М. : Просвещение, 1972. 327, [1] с.
32. Бояджиев Г. Н. Мольер. Исторические пути формирования жанра высокой комедии / Г. Н. Бояджиев. М. : Искусство, 1967. 555 с.
33. Бояджиев Г. Н. От Софокла до Брехта за сорок театральных вечеров : книга для учащихся / Г. Н. Бояджиев. М. : Просвещение, 1988. 351 с.
34. Брехт Б. О литературе / Бертольд Брехт. М. : Худ. лит., 1977. 431 с.
35. Брехт Б. Про мистецтво театру: збірка ст. / Бертольд Брехт. К. : Мистецтво, 1977. 362 с.
36. Вакуленко Д. Т. Сучасна українська драматургія 1945-1972: Основні тенденції розвитку / Д. Т. Вакуленко. К. : Наук. думка, 1976. 228 с.
37. Вертій О. Народні джерела типізації в драматургії І. Карпенка-Карого / О. Вертій // Укр. літ. в загальноосвіт. шк. 2000. № 4. С. 2332.
38. Вишинський В. С. Жанрово-стильові особливості драми Ґергарта Гауптмана: натуралістичний об’єктивізм (німецько-українські типологічні паралелі) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.05 «Порівняльне літературознавство» / В. С. Вишинський. Тернопіль, 2007. 19 с.
39. Вишневская И. Л. Гоголь и его комедии / И. Л. Вишневская. М. : Наука, 1976. 256 с.
40. Вівчарик Н. Категорії релігійності та історизму в драматургії Григора Лужницького: особливості авторської ідейно-естетичної свідомості / Наталія Вівчарик // Вісник Прикарпатського нац. ун-ту : Філологія. Літературознавство. Вип. 1314. Івано-Франківськ : ВДЦПНУ. 2007. С. 8186.
41. Вівчарик Н. Поетика драми Григора Лужницького «Сестра-воротарка» / Наталія Вівчарик // Українознавчі студії. 2009. № 10. С. 116122.
42. Вівчарик Н. Іван Франко в рецепції Григора Лужницького / Наталія Вівчарик // Для добра мільйонів хай вічно живе : зб. наук. пр. на пошану 150-ти річчя з дня народження Івана Франка. Івано-Франківськ. : Місто : НВ. 2008. С. 166172.
43. Вієвський В. В. З творчої лабораторії комедіографа : [до 150-річчя Карпенка-Карого] / В. Вієвський // Вітчизна. 1995. № 11/12. С. 144148.
44. Вієвський В. Поетика драми: композиційні паралелі І. Тобілевича, А. Чехова, В. Винниченка / В. Вієвський // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (літературознавство) / Кіровоград. держ. пед. ін-т ім. В. Винниченка. Кіровоград : РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1999. Вип. XIX. С. 6977.
45. Вієвський В. Поетика комедійності «Мартина Борулі» І. К. Карпенка-Карого / В. Вієвський. Кіровоград, 1991. 33 с.
46. Вороний М. Театр і драма : зб. ст. / Микола Вороний. К. : Мистецтво, 1989. 408 с.
47. Галабутська Г. Життєві і творчі обрії Карпенка-Карого / Г. Глабутська // Дивослово. 1995. № 12. С. 4445.
48. Галич О. Теорія літератури : Підручник / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв / За наук. ред. Олександра Галича. 2-ге вид., стереотип. К. : Либідь, 2005. 488 с.
49. Гачев Г. Д. Содержательность художественной формы. Эпос. Лирика. Театр / Г. Д. Гачев. М. : Просвещение, 1968. 303 с.
50. Гегель. Сочинения / Гегель. М. : Соцэкгиз, Аккад. наук СССР, ин-т философии, 1958. Т. 14. 440 с.
51. Гоголь Н. В. О литературе : избранные статьи и письма / Н. В. Гоголь ; вступ. ст. и примеч. Н. Богословского. М. : Гослитиздат, 1952. 330 с.
52. Головенченко Ф. М. Введение в литературоведение / Федор Михайлович Головенченко. М. : Высш. шк. 1979. 318 с.
53. Гольдони К. Комедии / Карло Гольдони. Л. ; М. : Искусство, 1959. Т.1/2 . 1959. 812 с.
54. Горький М. О. О литературе / М. О. Горький. М. : Гослитиздат, 1961. 612 с.
55. Грабович Г. До історії української літератури : дослідження, есеї, полеміка / Григорій Грабович. К. : Критика, 2003. 632 с.
56. Грибоедов. А. Сочинения / Александр Сергеевич Грибоедов. М. : Правда, 1989. 478 с.
57. Гриценко В. Влада землі чи влада над землею? Історико-літературна версія / В. Гриценко // Літ. Україна. 2008. 5 черв. С. 1, 3.
58. Гром’як Р. Літературознавча рецепція в компаративістичних студіях / Р. Гром’як / Літературознавча рецепція і компаративістичний дискурс. Тернопіль : Підручники і посібники, 2004. 339 с.
59. Гуменюк В. І. Жанрово-стильовий синкретизм драматургії Володимира Винниченка / Віктор Іванович Гуменюк // Наук. записки Тернопільського нац. ун-ту ім. В. Гнатюка. Тернопіль. 2009. Вип. 27 : Літературознавство. С. 5965.
60. Гуменюк В. І. Жанр трагедії в драматургії Володимира Винниченка / Віктор Іванович Гуменюк // Проблеми розвитку родів і жанрів в українській літературі. Сімферополь. 2009. С. 3037.
61. Гуменюк В. І. Сецесія в стосунку до раннього модернізму та авангардизму (на прикладі п’єси Володимира Винниченка «Лихі люди») / Віктор Іванович Гуменюк // Ученые записки ТНУ им. В. И. Вернадского. Серия : Филология. Социальные коммуникации. Т. 23(62) № 1. Сімферополь, 2010. С. 94102.
62. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація / Т. Гундорова. Львів : Центр гуманіт. досліджень ЛДУ ім. І. Франка, 1997. 298 с.
63. Данильчук О. Розкриття в п'єсі "Хазяїн" І. К. Карпенка-Карого деморалізуючого впливу на людину злочинних засобів збагачення / О. Данильчук // Укр. мова і л-ра в шк. 1999. С. 4647.
64. Демченко О. Отец украинского театра : к 150-летию со дня рождения Ивана Карпенка-Карого / О. Демченко // Библиотекарь. 1995. № 5. С. 7677.
65. Дем’янівська Л. С. Іван Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). Життя і творчість : навч. посіб. / Л. С. Дем’янівська ; гол. ред. М. С. Тимошик. К. : Либідь, 1995. 141[3] с.
66. Дем’янівська Л. С. Українська радянська драматургія (тенденції сучасного розвитку)/ Л. С. Дем’янівська, Г. Ф. Семенюк. К. : Вища шк.; Вид.-во при КДУ, 1987. 158 с.
67. Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності / О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька, Н. В. Терес [та ін.] ; за ред. А. П. Коцура, Н. В.Терес. К. : Книги ХХІ, 2007. 464 с.
68. Египетская мифология : энциклопедия / Отв. ред. Е. Басова, [пер. с англ. Д. Воронина] М. : Эксмо, 2004. 592 с.
69. Єфремов С. О. Іван Тобілевич / С. О. Єфремов // Єфремов С. О. Літературно-критичні статті. К., 1993. С. 172185.
70. Жанр и творческая индивидуальность : межвед. сб. науч. тр. / Под ред. В. К. Гуры. Вологда : Изд-во ВГПИ, 1990. 162 с.
71. Жукова К. В. Поетика української мелодрами кінця ХІХ початку ХХ століття (за творами Л. Яновської, І. Тогобочного) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / К. В. Жукова. К., 2007. 19 с.
72. Затонський Д. Вічна загадка Вільяма Шекспіра / Д. Затонський / Шекспір В. Трагедії. Сонети : для ст. шк. віку. К. : Веселка, 1993. С. 522.
73. Захарченко А. В. Ідейно-художні шукання в українській драматургії кінця ХІХ початку ХХ століття (проблематика, жанри, характери) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / А. В. Захарченко. К., 2007. 19 с.
74. Зверев А. Смеющийся век / А. Зверев // Вопросы л-ры. 2000. № 4. С. 337.
75. Здоровега В. На озброєнні сміх / В. Здоровега // Жовтень. 1961. № 11. С. 125137.
76. Зонина Л. Жизнь и похождения Пьера-Огюстена Карона де Бомарше / Л. Зонина / Бомарше П. Драматическая трилогия. М. : Худ. лит., 1982. С. 323.
77. Іван Карпенко-Карий // Усі українські письменники / Упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. Х. : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2006. С. 148153.
78. Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. : навч. посіб. / За ред. В. Г. Дончика 2-ге вид. К. : Либідь, 1994. Кн.1 : 19101930-ті роки. 784 с.
79. Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн.: навч. посіб. / За ред. В. Г. Дончика. К. : Либідь, 1995. Кн. 2., ч. 2 : 1960 1990-ті роки. 512 с.
80. Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки) : у 2 кн. : підручник / О. Д. Гнідан, Л. С. Демянівська, С. С. Краль [та ін.], за ред. О. Д. Гнідан. К. : Вища шк, 2002. Кн. 1. 2002. 575 с.
81. Історія української літератури ХІХ століття : у 2 кн. : підручник / За ред. акад. М. Г. Жулинського. К. : Либідь, 2005 2006. Кн. 2. 2006. 712 с.
82. Карасевич В. Образ Терентія Пузиря за комедією «Хазяїн» І. Карпенка-Карого / В. Карасевич // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. 2000. № 4. С. 3336.
83. Карпенко-Карий І. К. Твори : в 3 т. / Іван Карпович Карпенко-Карий ; упоряд. П. М. Киричка, Л. Ф. Стеценка, приміт. П. М. Киричка. К. : Дніпро, 1985 Т. 1 : Драматичні твори / передм. П. М. Киричка. 1985. 437, [2] с.
84. Карпенко-Карий І. К. Твори : в 3 т. / Іван Карпович Карпенко-Карий ; упоряд. П. М. Киричка, Л. Ф. Стеценка ; приміт. П. М. Киричка. К. : Дніпро, 1985. Т. 2 : Драматичні твори. 1985. 348, [3] с.
85. Карпенко-Карий І. К. (Тобілевич) Твори : в 3 т. / Іван Карпович Карпенко-Карий (Тобілевич) ; упоряд. П. М. Киричка, Л. Ф. Стеценка ; приміт. П. М. Киричка. К. : Дніпро, 1985. Т. 3 : Драматичні твори. Статті. Листи. 1985. 372, [1] с.
86. Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Зібрання творів : у 7 т. / Г. Ф Квітка-Основ’яненко ; упоряд., приміт. О. І. Гончара, С. Д. Зубкова. К. : Наук. думка, 1981. Т. 7. 576 с.
87. Киричок П. Талант, відданий народу / П. Киричок // Карпенко-Карий І. (Тобілевич) Твори : в 3 т. К. : Дніпро, 1985. Т. 1 : Драматичні твори. 1985. С. 515.
88. Кіпніс М. Трагікомедія і сучасність / М. Кіпніс // Рад. літературознавство. 1989. № 1. С. 1625.
89. Клочек Г. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору) / Г. Клочек. К. : Дніпро, 1989. 224 с.
90. Ковінька О. Подорож до Ворскли. Гумористичні повісті, новели, оповідання / О. Ковінька. К. : Дніпро, 1975. 385 с.
91. Ковпік С. І. Драматургія Пантелеймона Куліша: Духовні виміри, проблематика, жанровий діапазон : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / С. І. Ковпік. Херсон, 2005. 21 с.
92. Кодак М. Жанр у часопросторових вимірах: до генології літературної класики / М. Кодак // Слово і час. 2003. № 5. С. 310.
93. Кожинов В. В. К проблеме литературных родов и жанров / В. В. Кожинов // Теория литературы: Основные проблемы в историческом освещении: Роды и жанры литературы. М., 1964. С. 3949.
94. Козлов А.В. Категории трагического, драматического и комического в украинской советской драматургии 20-х годов : автореф. дис. на соискание уч. степ. канд. филол. наук : спец. 10.01.02 «Советская многонациональная литература» / А. В. Козлов. К., 1980. 24 с.
95. Козлов А. Українська дожовтнева драматургія. Еволюція жанрів / А. Козлов. К. : Вища шк., 1991. 200 с.
96. Коломієць Р. Г. Театр Саксаганського і Карпенка-Карого / Р. Г. Коломієць. К. : Мистецтво, 1984. 348 с.
97. Кононенко П. П. Іван Карпенко-Карий / П. П. Кононенко // Українська лiтература [Текст] : пiдручник / П. П. Кононенко, М. I. Дубина, I. О. Ладоня. К. : Вища шк., 1993. 488 с.
98. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства : монографія / Н. Копистянська. Львів : ПАІС, 2005. 368 с.
99. Корнель П. Театр : в 2 т. / П. Корнель [пер. с фр., ст. и коммент. А. Д Михайлова]. М. : Искусство, 1984. Т. 1. 582 с.
100. Косенко Ю. Українська дожовтнева комедія (Об’єкт відображення, художня мета, архітектоніка) /Ю. Косенко // Рад. літературознавство. 1978. № 7. С. 5966.
101. Косенко Ю. Украинская комедия конца ХІХ начала ХХ веков (специфика жанра) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Украинская литература» / Ю. Косенко. К., 1980. 26 с.
102. Котляревський І. П. Твори / І. П. Котляревський. К. : Молодь, 1965. 324 с.
103. Кропивницький М. Л. Твори : в 6 т. / М. Л. Кропивницький. К., 1958. Т. 3 : П&rsqu