МОВНІ ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ КОМІЧНОГО В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ)

brief description

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

На правах рукопису

Шумейко Олена Анатоліївна

УДК 821.161.2-1

мовні засоби творення комічного в СУЧАСНІЙ українській поезії (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ другої половини ХХ століття)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
доцент Калашник Ю.І.

Харків 2007

Зміст

Вступ. 4
Розділ І. Теоретичні засади лінгвістичного аналізу комічного в поетичній мові 13
1.1.Комічне як категорія естетики та його види. 13
1.2. Комічне як проблема сучасної лінгвістики. 24
1.3. Теоретичні передумови мовознавчого дослідження комічного в українській поезії ХХ століття. 38
Висновки до І розділу. 45
Розділ ІІ. Лексичні засоби творення комічного в українській поезії другої половини ХХ століття. 47
2.1. Оцінна лексика як засіб творення комічного. 47
2.1.1. Лексика з інгерентним оцінним значенням. 49
2.1.2. Оцінна лексика із суб’єктивною мірою вияву ознаки. 58
2.1.3. Оцінна семантика метафори та метонімії 60
2.1.4. Лексика з енантіосемічним значенням. 64
2.1.5. Аксіологізація семантики термінів. 68
2.2. Власні назви. 70
2.3. Поетичні новотвори. 79
2.4. Росіянізми (чуже як комічне) 87
2.5. Вульгаризми та жаргонізми. 91
Висновки до ІІ розділу. 96
Розділ ІІІ. Фразеологія як засіб творення комічного. 47
3.1.Художньо-стилістичне використання нетрансформованих сталих висловів 101
3.2.Індивідуально-авторські видозміни фразеологізмів як засіб творення комічного 111
3.2.1.Подвійна актуалізація ФО.. 112
3.2.2.Лексична трансформація ФО.. 120
3.2.3.Поширення компонентного складу ФО.. 127
3.2.4.Контамінація ФО.. 133
3.2.5.Фразеологічний натяк. 137
3.2.6.Трансформація ФО в порівняльні звороти. 139
3.2.7.Функціонування сталих сполук у метафоричних контекстах. 140
3.2.8.Ампліфікація ФО.. 148
3.2.9.Семантико-стилістичний потенціал поетичної афористики. 151
3.2.10.Індивідуально-авторські порівняння. 154
Висновки до ІІІ розділу. 158
Висновки. 161
Список використаної літератури. 168
Список використаних джерел та умовних скорочень. 195

Вступ

В історії європейської науки особливе місце займає проблема комічного, яка вже протягом багатьох століть перебуває в полі зору науковців. Існують численні дослідження комічного, його сутності, типологічних виявів, проте цілісного опису комічного все ще немає, та, очевидно, і не може бути, оскільки труднощі всеохопного пояснення цього явища зумовлені по-перше, універсальністю комічного, а по-друге, його надзвичайною динамічністю, його природою Протея” (Жан Поль), ігровою здатністю ховатися за будь-якою маскою” [285:266].
На сьогодні в українській та інших наукових традиціях комічне вивчається як явище: а)естетики: Ю.Борев [34]; Б.Дземідок [84]; О.Лосєв [154]; А.Лук [155]; Б.Мінчин [170]; А.Московський [178]; Д.Ніколаєв [190]; В.Пивоєв [207]; В.Пігулевський і Л.Мирська [208]; М.Рюміна [235]; С.Савов [236]; А.Соловйов [257] та ін.; б)художньої літератури: С.Кравченко [135]; Р.Семків [245, 246]; Р.Струць [265]; А.Щербина [307, 308] та ін.; в)народної культури: Л.Біла [23]; О.Мороз [175]; О.Назаренко [181]; В.Пропп [225]; С.Сотникова [258] та ін.; г)мови: М.Бакіна [10]; О.Бойко [29]; І.Виноградова [53]; В.Герман [68, 69]; О.Максименко [159]; Ю.Пацаранюк [205]; П.Плющ [209]; А.Попович [213, 214]; С.Походня [217]; Б.Пришва [221223]; В.Чабаненко [288290]; О.Шонь [302]; Г.Яновська [316] та ін.
Відповідно до об’єкта дослідження, мети й завдань його аналізу комічне вивчається в різних аспектах естетичному, філософському, культурологічному, літературознавчому, мовознавчому. Це традиційна парадигма наукового вивчення комічного. Л. Ставицька, акцентуючи увагу на деяких важливих складниках української сміхової культури, виділяє такі площини її розгляду, як соціокультурна, соціопсихологічна, соціокомунікативна, лінгвальна [260:150]. Однак, як бачимо, і втрадиційному, і в новому своєму вимірі комічне постає як явище, що вивчається в різних аспектах різними науковими дисциплінами. При цьому слід наголосити на посиленій увазі дослідників до питань, які можна звести до одного знаменника «мова й комічне».
Одним із характерних свідчень постійного інтересу до проблеми комічного є присвячені цій проблемі праці останнього часу, в яких питання сутності та способи вираження смішного розглядаються у зв’язку із сучасними уявленнями про категорію дискурсу [116:304-332] та особливостями наукового осмислення окремих виявів комічного в парадигмі новітніх філологічних уявлень [107].
Реалізація в таких дослідженнях надбань сучасних теорій лінгвістичної думки дозволяє дійти нетривіальних висновків щодо тих явищ та форм комічного, які, здавалось би, уже давно досліджені. У цьому зв’язку слід відзначити праці О.Шмельової та А.Шмельова [300], Т.Шмельової [301], Ю.Щуріної [309], у яких із позицій сьогоднішнього погляду розглядаються мовленнєві жанри комічного, моделі спілкування та комунікативні ситуації у сфері комічного.
Необхідно відзначити, що лінгвістичне дослідження комічного в усіх його типологічних виявах здійснюється науковцями на матеріалі різних жанрів літератури: повістей і оповідань О.Скорик [250251]; роману Ю.Білодід [25], Н.Москаленко [176], А.Попович [213, 214]; памфлету, фейлетону Л.Єршов [9294], Г.Покрасс [210], С.Курляндська [142], З.Нестер [186]; гуморесок Б.Пришва [221223], В.Ужченко [280]; казки С.Сотникова [258]; пародії М.Вербицька [49], І.Іщенко [108], Б.Новиков [192], С.Тяпков [279]; п’єси С.Молчанова [174]; ліричних творів П.Плющ [209], А.Супрун [266], В.Табарев [268], Є.Толстов [277], О.Язикова [315]. Крім того, комічне висвітлюється наскрізно як властивість певного роду зарубіжної літератури, в основному прозової, у роботах О.Максименко [159], О.Титаренко [272].
В українській філології помітне місце теж займають праці, присвячені аналізу прозових текстів. Свого часу М.Жулинський наголошував на важливості дослідження саме української прози: Настав час поміркувати нам над естетикою сміху, над сьогоднішніми функціями іронії, яка допомагає нам звільнитися від характерної для нас риторики, фальшивої багатозначності”, акцентуючи увагу на такому питанні: Про які тенденції сучасного літературного розвитку свідчать ті розхитування класичних жанрових основ роману, навальне засилля прози елементами іронії, сатири, гротеску” [100:2425].
Посилена увага дослідників саме до художніх текстів не є випадковою. Її можна пояснити різними причинами. Художня свідомість це одна із форм, хоч і виразно своєрідна, існування суспільної свідомості людини як соціальної особистості. Через світ художніх образів, створений письменником, читач сприймає світ узагалі. Комічне в художньому дискурсі поезії, прозі, драматургії постає не тільки як естетичне освоєння світу, але й як вираження неутилітарних істин цього світу. Факти, які в художньому тексті зображуються крізь призму комічного, самі постають як носії комічного начала, експлікують систему ціннісних координат ментального світу людини, важливих не тільки для митця, але й широкого кола читачів. Вони відбивають певні інтенції суспільного життя і акумулюють, синтезують різні сторони комічного, чим і забезпечується їхня евристична значущість. Ословлення” комічного відбиває певний спосіб концептуалізації (сприйняття, оцінки та організації) світу. Якщо розуміти комічне в його широкому категорійно-естетичному смислі, можна стверджувати, що мовна репрезентація комічного це створення певної художньої картини світу, і саме така картина, будучи своєрідною матеріальною формою існування комічного, містить інформацію про особливості взаємодії мови й дійсності, людини й соціуму, про здатність читача декодувати художній текст.
Розгляд означеної проблеми зосереджується навколо питань, які можна поділити на дві групи. До першої групи належать ті, що стосуються вивчення мовних засобів і художніх прийомів творення комічного. Оскільки в мовленнєвій практиці для творення комічного використовуються мовностилістичні ресурси різних рівнів (фонетичного, лексичного, фразеологічного, синтаксичного, графічного, сюжетно-композиційного), то їхнє вивчення спрямоване на виявлення типових засобів та визначення функціональних особливостей незалежно від характеру комічного.
До другої групи питань належать ті, що стосуються вивчення художньомовленнєвої практики, пов’язаної з різними типологічними виявами комічного гумором, іронією, сатирою та сарказмом.
Дослідники з’ясовують питання, що стосуються мовного вираження комічного в різних жанрах пародії, сатиричному романі, політичній ліриці:
висвітлюють місце і функції мовних засобів; аналізують конструювання” комічного в ідіостилях українських письменників;
характеризують особливості використання мовних засобів, необхідних для досягнення комічного ефекту;
розглядають мовні прийоми й засоби у зв’язку з особливостями реалізації в художніх текстах різних видів комічного, особливо іронії;
розробляють класифікації мовних засобів комічного.
Незважаючи на те, що сьогодні у вітчизняному мовознавстві є численні дослідження, спрямовані на розв’язання лінгвістичних питань комічного на матеріалі мови художньої літератури, поза увагою залишається українська поезія ХХ століття, зокрема його другої половини. Між тим, монографічний опис комічного в українській ліриці другої половини ХХстоліття міг би продовжити вітчизняні традиції вивчення комічного впоезії ХІХ століття і сприяти виробленню цілісних уявлень про комічне як лінгвокультурний феномен у його конкретному художньому вияві та культурно-історичній зумовленості.
Звернення до монографічного опису особливостей вияву комічного в українській поезії другої половини ХХ сторіччя зумовлене насамперед тим, що у творах означеного періоду виразно заявляє про себе комічний струмінь. Ідеться головним чином про такі різновиди комічного, як іронія та сарказм, меншою мірою гумор. Вони посідають помітне місце в некомічних” жанрах української поезії означеного періоду, зокрема громадянській, філософській, інтимній ліриці. Це зумовлено тим, що лірика пов’язана з художньо-естетичним вираженням роздумів над сенсом буття, пошуками гармонії у світі, зверненням до вічних тем добра і зла, правди і неправди, вірності і зради, тобто до основних буттєвих опозицій, глибинне осмислення яких тією чи іншою мірою, але обов’язково передбачає пошук істини, життєво-світоглядних сенсів, уміння побачити за формою справжній зміст.
Дослідження такого плану, здійснене на матеріалі поезії означеного періоду в усій її цілісності, світоглядних основах, дозволить виявити як розвиток певних образів, тем і мотивів у їхньому сміховому” семантичному наповненні, так і способи посилення виразності, мовні принципи побудови комічного.
Проблему мовного вираження комічного слід розглядати в такому лінгвістичному аспекті, який не обмежується голим емпіризмом”, а досліджує відповідне явище з урахуванням головної аксіологічної й онтологічної властивості сміху: Сміх має глибоке світоглядне значення, це одна із суттєвих форм правди про світ у цілому, про історію, про людину; це особлива універсальна точка зору на світ: вона бачить світ по-іншому, але не менш (якщо не більш) суттєво, ніж серйозність; тому сміх такий же припустимий у великій літературі (причому такій, що піднімає серйозні проблеми), як і серйозність; якісь надзвичайно значущі сторони світу доступні тільки сміхові” [14:78]. Дотримання цієї настанови під час мовознавчого розгляду проблеми комічного означає, що в ц

bibliography

Висновки

Українська література другої половини ХХ століття демонструє активну зміну естетичних систем від поезії шістдесятників до модерної та постмодерної художньої практики. У загальноестетичному плані відбувається поступове вивільнення з-під влади обов’язкової, дозволеної тематики зображуваного. Розвиток поетичної мови означеного періоду засвідчує розширення кола порушуваних проблем, збагачення мотивів, зміну естетичного модусу осягнення дійсності та ставлення митця до стереотипів, ціннісних орієнтирів як чинників організації концептуальної та мовної картин світу. Відхід від заангажованого мистецтва зумовив безпосередній вияв критичного ставлення до дійсності, почасти дуже гострого, умовотворчості представників цього періоду.
Зміна суспільної ситуації викрила стагнацію колоніальної системи і відповідно складність постколоніального буття з відсутністю в ньому чітких орієнтирів національного розвитку. Поетична картина світу стає відкритою для посилення емоційності та оцінності зображуваного, що знаходить вияв вактивізації різних видів комічного. Причому посилюється іронічність художнього мислення авторів, що працюють переважно в серйозних” жанрах. Філософічність та інтелектуалізм породжують глибинне осмислення й оцінне ставлення до різних життєвих явищ. У поле поетичної рефлексії потрапляють різномасштабні поняття, пов’язані з буттям не тільки індивіда, а й цілої нації, з осмисленням не лише сучасності, а й історії та перспектив її розвитку. Авторська оцінка часто вступає в суперечність із соціальним стереотипом щодо сприйняття й оцінювання певних явищ дійсності.
У мові досліджуваної поезії комічне постає у зв’язку з різноманітними мотивами: історична та сучасна доля України, доля ліричних суб’єктів поезій, серед яких історичні особи, соціально-економічна та політична дійсність за радянських часів і пострадянського періоду, утвердження моральних цінностей, майбутнє української нації, рівень національного самоусвідомлення, соціальна інертність сучасників, доля поета в суспільстві, стосунки людей за різних обставин і умов спілкування, їхня зовнішність, психологічний стан, поведінка (залицяння, відмова, зрада тощо), звички, почуття та ін.
Реалізація комічного в українській поезії другої половини ХХстоліття відбувається в руслі тенденцій розвитку сучасної української лірики загалом, семантики поетичного слова зокрема (сугестивності, апелювання до позамовної дійсності, свідомої настанови на переборення трафаретних метафор, відходу від ідеологічних штампів, мажорного пафосу, іронії як мовної гри тощо). Водночас вияв комічного в мовній практиці залежить від ідіостилю митця, що зумовлює різну питому вагу комічних елементів у структурі художньо-естетичного цілого від украплень комічних елементів (поезії В.Стуса, Л.Костенко, Т.Мельничука, І.Римарука, М.Вінграновського, І.Драча та ін.) до наскрізного іронічного начала поетичного тексту, що демонструє художня практика Ю.Андруховича, М.Данька, І.Калинця, Неди Неждани, С.Жадана.
Переважання певного виду комічного гумору, іронії, сатири чи сарказму в окремому ідіостилі залежить від низки мовних і позамовних чинників, зокрема об’єкта комічної оцінки, індивідуального світовідчуття автора та його оцінних намірів. Сукупність цих чинників зумовлює добір та реалізацію відповідних словесних засобів для досягнення бажаного стилістичного ефекту.
Аналіз мовних засобів, які беруть участь в актуалізації комічного на лексичному та фразеологічному рівнях, дозволяє з’ясувати показові механізми творення різних його видів у мові поезії означеного періоду.
Серед лексичних засобів творення комічного переважає оцінна лексика, яка вже за своєю природою здатна найбільш виразно вербалізувати прагнення автора показати невідповідність між справжнім і уявним, бажаним і дійсним. Емоційно-експресивна характеристика, що передається аксіологічно маркованою лексикою, торкається всіх сторін людського буття.
Досягнення комічного ефекту найчастіше базується на реалізації образно-семантичного потенціалу лексичних одиниць, що містять інгерентну оцінку. Комічне постає внаслідок зіткнення узуального та контекстуального значень лексеми. Активно функціонують аксіологічно марковані іменники на позначення різних соціальних ролей. Іронічність власних назв у контексті посилюється прикметниками з оцінною семантикою, що може приводити до набуття образом сатиричного звучання. Характерними є також ампліфіковані ряди, які найчастіше формують сатиричну чи саркастичну оцінку зображуваного. Такі оцінні структури пов’язані з розкриттям мотивів автентичності поетичного слова, ідеологічного тиску.
Природною є поява комічного через прийом енантіосемії. Така реалізація зумовлена, по-перше, актуалізацією усталеного оцінного значення слова, по-друге, його свідомою трансформацією, що приводить до полярної зміни аксіологічної маркованості. Це, зокрема, стосується ідеологем (партія, демократія, пролетарський), які в іронічних та сатиричних контекстах набувають зниженого забарвлення. Помітним є також переосмислення традиційних поетизмів (рай, земля, хата), знижене звучання яких і протилежне контекстуальне значення породжують комічне зображення.
Індивідуально-авторські новотвори використовуються для передавання комічної оцінки. Серед лексичних одиниць такого типу, що функціонують у сучасній поетичній мові, виразно виділяються слова з компонентом пів-, напів-, які мають значення неповного вияву ознаки та інтенсифікують оцінку, надаючи семантиці утворених слів іронічності (напівнездари, напівталанти (Л.Костенко), напівакадеміки, напівпсевдопочуття (О.Білаш). Характерною для аналізованого періоду є також актуалізація поетичних неологізмів складних назв, структурні елементи яких містять негативне оцінне значення (масово-затійницьке кіно (Неда Неждана), ліврейно-ліверний роман (М.Данько).
Одним з активних мовних засобів творення комічного в сучасній поезії є власні назви. Залежно від комунікативно-прагматичної мети поетичного твору автори використовують власні назви передусім для актуалізації фонових знань. Традиційно автори вживають оніми, які у звуковому оформленні, внутрішній формі вже мають комічне забарвлення (наприклад, Тадеуш Пика, Рох Яблоновський, Заплюйсвічка в Ліни Костенко). Крім того, важливими для комічної оцінки є імена, що пов’язані з культурними конотаціями (як Іван, Хома), вони актуалізуються найчастіше в контекстах, що розкривають мотив національної ідентичності. Домінантами поетичного словника шістдесятників є топоніми назви місць ув’язнення (Сибір, Соловки, Колима), які є надзвичайно ємними символами при сатиричному зображенні дійсності.
Для української поезії 60-80-х років характерною є настанова на актуалізацію мовних засобів у межах літературної норми, що зумовлювалося усталеними принципами поетичного слововживання. Автори представники постмодерну з його неприйняттям насаджуваних норм та ідеалів уводять до поетичного словника жаргонну, вульгарну лексику, в якій потенційно закладене сміхове начало через оцінність і контрастування з високою лексикою. Актуалізація неестетичного” словника, складники якого стають своєрідним соціальним маркером, пов’язана, з одного боку, з поверненням до стихії народної культури (карнавал, ярмарок), з другого, пошуком шляхів вивільнення з полону стереотипності. Часто знижена лексика актуалізується для самоіронізування та іронічного оцінювання сучасної дійсності (ідіостиль Ю.Андруховича, Ю.Бедрика, С.Жадана та ін.).
Залучення росіянізмів до лексичних засобів творення комічного мотивоване тим, що чужомовне слово, проникаючи в україномовний текст, осмислюється в межах опозиції своє / чуже. Традиційно все, що марковане як чуже, перебуває на негативному полюсі шкали оцінок, тому росіянізми є органічним засобом маніфестування авторського ставлення до колоніальної політики Росії, осмислення причин втрати національної ідентичності. Функціонування російських слів і висловів у ролі комічних засобів загалом демонструють суспільну оцінку дійсності.
Серед основних лексичних прийомів творення комічного в поезії окресленого періоду є зіткнення в одному контексті різностильових одиниць, актуалізація слів із протилежними оцінними значеннями, набуття лексемою оцінного значення в умовах контексту, подвійна актуалізація, енантіосемія, ампліфікація.
Творення в поетичній мові комічного фразеологічними засобами пов’язане з потенційною здатністю цих одиниць експлікувати народні гумористичні оцінки. З огляду на загальні тенденції розвитку поетичної мови другої половини ХХ століття для створення комічного ефекту автори рідше використовують сталі сполуки, що мають у словнику примітку ’іронічне’, ’жартівливе’. Різні вияви комічного постають унаслідок трансформацій цих мовних одиниць, які, навіть не маючи відповідного стилістичного забарвлення, у результаті авторських видозмін набувають іронічного, сатиричного чи саркастичного звучання.
Для вираження комічного поети звертаються до різноманітних засобів структурно-семантичної трансформації сталих сполук. Найбільш активно автори поезії аналізованого періоду послуговуються метафоричним уживанням ФО. Коло охоплюваних явищ, які змальовуються у творах метафорично, різноманітні: явища природи (мотив порушення екології), суспільні реалії (мотив знецінення рідної мови, втрата її). Метафоризація сприяє подвійній актуалізації сталих сполук.
Трансформовані ФО при розгортанні метафоричних контекстів увиразнюють їх як своєрідні градаційні засоби образності (поезії І.Калинця, Ю.Андруховича). Крім того, ці мовні засоби можуть виконувати функцію обрамлення.
Не менш активно для створення різних видів комічного, особливо іронії та сарказму, автори послуговуються подвійною актуалізацією ФО і поширенням компонентного складу сталих сполук. Суміщення семантичних планів (прямого і переносного) стійких зворотів є основою їх експресивності. Природною видається іронія Л.Костенко, стиль якої тяжіє до афористичності. Комічне в її текстах часто виникає внаслідок заміни компонентів фразеологізмів синонімами, словотвірними варіантами, якимись несподіваними, але логічно вмотивованими компонентами.
У різних контекстах неодноразово зазнають трансформації сталі сполуки Содом і Гоморра, очей у Сірка позичити, в Європу прорубати вікно, які використовуються у зв’язку з мотивами морального стану сучасного суспільства, знецінення національної самобутності.
Для створення іронії в контекстах здебільшого ампліфікуються синонімічні ФО. Лише в поодиноких випадках поєднуються ті ФО, що мають антонімічні відношення або спільний компонент. І.Калинець використовує накопичення двох і більше сталих сполук, не тільки замінюючи компоненти, а й створюючи на основі певної фразеологічної моделі індивідуально-авторські образи.
Іронічний струмінь є однією з характерних рис індивідуально-авторських афоризмів. Майже половину афористичних висловлень удосліджуваній поезії присвячено осмисленню смерті у філософському або прагматичному ключі, але завжди з часткою іронії (Л.Костенко, Т.Мельничук).
Поетами створено афористичні образи людських почуттів, стосунків, що мають іронічне значення. Сарказм простежується в тих творах, де осмислюється історія або сучасний стан національної культури й духовності.
Об’єкти досліджуваних порівнянь відзначаються тематичним різноманіттям. Семантика самого порівняльного звороту чи підрядної порівняльної частини не містить іронії. Комічний ефект виникає тільки при взаємодії порівняння із контекстом, із суб’єктом зіставлення. У поле критичної оцінки та, як наслідок, іронізування потрапляють люди, їх манери, поведінка, характер, діяльність. Об’єктами афоризмів-компаративем виступають тварини, люди, біблійні персонажі тощо.
Оригінальністю й різноманіттям відзначаються індивідуально-авторські порівняння Неди Неждани, які демонструють морально-етичні оцінки поетеси, відбивають іронічне ставлення її ліричної героїні до сприйняття чоловіків, іронічну оцінку стосунків з ними.
У саркастичному ключі витримано порівняння, що функціонують у поезії Т.Мельничука, в якій висловлюється ставлення до вирішення національного питання в колишній радянській державі, доля співвітчизників.
Особливості використання лексико-фразеологічних одиниць зумовлені тими естетичними принципами відображення дійсності, що виникають на основі негативного ставлення до окремих явищ, породжених дійсністю, заперечення стереотипів суспільної свідомості та нав’язаних тоталітарною державою ціннісних орієнтирів.

Список використаної літератури

1. АбрамецИ.В. Русская фразеология как средство каламбура // Питання фразеології східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1972. С.121122.
2. АвксентьєвЛ.Г. Значення трансформації прислів’їв та приказок упрозових творах Михайла Стельмаха // Питання літературознавства і мовознавства: Тези доповідей та повідомлень наукової конференції. Харків: ХДУ, 1967. С. 221223.
3. АвксентьєвЛ.Г., ФілонМ.І. Подвійна актуалізація фразеологізмів як мовностилістичний засіб творення гумору і сатири у сучасній українській літературі // Комическое в мировом литературном процессе ХХ века (художественная практика и проблемы научного осмысления): Тез. докл. исообщ. межгосударств. науч. конф. Харків, 1992. С. 9597.
4. АзароваЛ.В. Прием преуменьшения и его функции в современном английском языке как средство создания комического эффекта: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Л., 1981. 18 с.
5. АйхертН. Структурно-семантичні трансформації фразеологічних одиниць у поезіях поетів-шістдесятників (на матеріалі творчості І.Драча та Л.Костенко) // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. Харків: ХДПУ, 2001. Вип. 6. С. 5461.
6. АлексеевВ.А. Оружием политической сатиры. М.: Мысль, 1979. 244с.
7. Аристотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 134 с.
8. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений (оценка, событие, факт). М.: Наука, 1988. 338 с.
9. Бабич Н.Д. Стилістика фразеологічних одиниць // Укр. мова і літ. в шк.1979. №11. С. 1222.
10. БакинаМ.А. Общеязыковая фразеология как выразительное средство современной поэзии // Е. А. Некрасова, М. А. Бакина. Языковые процессы в современной русской поэзии. М.: Наука, 1982. С. 189308.
11. Балли Ш. Французская стилистика / Пер. с франц. М.: Иностр. лит., 1961. 394с.
12. БарабашС.Г. Творчість Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті літературної доби: Автореф. дис. ...докт. філол. наук 10.01.01 Львів, 2004. 44 с.
13. Баран Я.А. Прагматичний аспект реалізації фразеологізмів у новелах В.Стефаника // Стефаниківські читання. Івано-Франківськ, 1990.Вип.1. С. 116119.
14. БахтинМ. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худ. литература, 1990. 526 с.
15. БезхутрийЮ.М. Сатирико-гумористичні елементи в сучасній українській химерній” прозі // Комическое в мировом литературном процессе ХХ века (художественная практика и проблемы научного осмысления): Тез. докл. исообщ. межгосударств. науч. конф. Харків, 1992. С. 104106.
16. БелозероваФ.М. Трансформация как аспект фразеологической стилистики (К постановке вопроса) // Вопросы романо-германского языкознания. Челябинск, 1973. Вып.4. С.1213.
17. БеляеваИ.А. Высказывания субъективной семантики как языковые средства создания комического эффекта в речевой коммуникации // Комическое в мировом литературном процессе ХХ века (художественная практика и проблемы научного осмысления): Тез. докл. исообщ. межгосударств. науч. конф. Харків, 1992. С. 2021.
18. БерестТ.М. Семантика художнього слова в поезії 80-90 років ХХ століття (на матеріалі творів молодих українських авторів): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Харків, 2000. 20 с.
19. БерестТ. Лексичні новотвори у поезії Василя Стуса // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип. 5. С.269271.
20. БерлизонС.Б. Стилистический аспект значения (стилистическое значение) фразеологических единиц и методы его исследования // Проблемы семасиологии и лингвостилистики: Ученые записки Рязанского ГПИ. Вып. 2. Рязань, 1975. С. 166261.
21. БерлизонС. Б. Экспресивность и эмоциональность доминирующие элементы смысловой структуры фразеологических единиц // Вопросы семантики фразеологических единиц славянских, германских и романских языков: Тез. докл. Новгород, 1972. № 2. С. 1921.
22. БєліцькаЄ.М. Конотонімізація онімів як лексико-семантичний процес: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Горлівка, 2000. 23 с.
23. БілаЛ.В. Структурно-семантичні та функціональні особливості антропонімів у сатиричній прозі М.П.Булгакова: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1997. 19 с.
24. БілодідІ.К. Поетична мова Максима Рильського. К.: Наук. думка, 1965. 174 с.
25. БілодідЮ.І. Засоби виразу іронії в сучасному політичному романі // Мовознавство. 1981. № 4. С. 7173.
26. БілоноженкоВ.М., ГнатюкІ.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наук. думка, 1989. 154 с.
27. БіляцькаВ.П. Проблема митця в естетико-художній еволюції Ліни Костенко та Василя Стуса: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 1999. 16с.
28. БойкоН.І. Українська експресивна лексика в словнику, мові та мовленні: Навч. посібник для студ. філол. спец. Ніжин: Редак.-видав. відділ НДПУ ім.М.Гоголя, 2002. 217 с.
29. БойкоО.В. Приемы реализации экспрессии устойчивых словесных комплексов в сатирико-юмористических жанрах (в сопоставлении сукраинским языком): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Днепропетровск, 1981. 24с.
30. Болдина Л. Ирония как вид комического: Автореф. дис. ... канд. филос. наук. М., 1982. 24 с.
31. Болдырева Л.М. Стилистические особенности функционирования фразеологизмов: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. М., 1967. 24 с.
32. Болдырева Л.М. Стилистические потенции фразеологических единиц вобласти юмора, иронии и сатиры // Вопросы лексикологии германских языков. М., 1979. Вып. 139. С. 48 61.
33. БондаренкоА.І. Поетична мова В.Стуса (експресеми емотивного змісту): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1996. 23 с.
34. БоревЮ. Комическое или о том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и обновляет человека и утверждает радость бытия. М.: Искусство, 1970. 268 с.
35. Борухов Б. "Зеркальная" метафора в истории культуры // Логический анализ языка. Культурне концепты. М.: Наука, 1991. С. 109117.
36. Ботвина Н. В. Коннотативные антропонимы в русской художественной речи (на материале сатиры произведений послевоенного периода): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. К., 1988. 24с.
37. БрандесМ.П. Стилистический анализ. М.: Высшая школа, 1971. 190с.
38. БровкоО.О. Лірика Миколи Руденка. Проблеми поетики: Автореф. дис. ...канд. філол. наук. Кіровоград, 2001. 19с.
39. Брутян Р. А. Язык и картина мира // НДВШ. Философские науки. 1973. № 1. С. 108115.
40. БундівськийП.О. Засоби комізму в українських жартівливих родинно-побутових піснях // Комическое в мировом литературном процессе ХХ века (художественная практика и проблемы научного осмысления): Тез. докл. исообщ. межгосударств. науч. конф. Харків, 1992. С. 109110.
41. БурячокА.А. Із спостережень над фразеологією драматичних творів І.П.Котляревського // Питання фразеології східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1972. С. 110112.
42. БуштянЛ.М. Ономастическая коннотация: на материале русской советской поэзии: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Одесса, 1983. 16с.
43. Вакуров В.М. Основы стилистики фразеологических единиц. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. 175 с.
44. ВакуровВ.Н. Речевые средства юмора и сатиры в советском фельетоне: Учеб.-метод. пособие для студентов-заочников III-IV курсов ф-тов и отделений журналистики. М.: Изд-во МГУ, 1969. 54 с.
45. ВаринськаA.M. Картина світу в аспекті концептуальних мовних орієнтацій // Актуальні проблеми сучасної філології. Материалы XII научной конференции профессорско-преподавательского состава филологического факультета. Тирасполь, 2324 сентября 2004 г. Тирасполь: РИОПГУ, 2004. С. 15115 5.
46. ВаричН.І. Структура метафори в поезії Б.-І.Антонича: Автореф. дис. ...канд. філол. наук. Харків, 1998. 17 с.
47. ВащенкоВ.С. Мова Тараса Шевченка. Харків: ХДУ, 1963. 252 с.
48. ВащенкоВ.С. Стилістична морфологія української мови: Учб. пос. з стилістики. Дніпропетровськ: ДДУ, 1970. 87 с.
49. ВербицкаяМ.В. Литературная пародия как объект филологического исследования (на материале английского языка): Учеб. пос. Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1987. 166 с.
50. Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке // Изб. труды: Лексикология и лексикография. М., 1977. С. 140190.
51. ВиноградовВ.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. 240 с.
52. ВиноградовВ.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 255 с.
53. ВиноградоваИ.Ф. Языковые средства сатиры (на материале послевоенных произведений советских поэтов-сатириков): Автореф. дис....канд. филол. наук. Харьков, 1958. 16с.
54. ВинокурГ.О. Филологические исследования: Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1990. 451 с.
55. ВільчинськаТ.П. Семантико-словотвірна характеристика оцінних назв осіб в українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Львів, 1996. 16 с.
56. Вопросы лексикологии германских языков: Сб. ст. / Отв. ред. И.И.Чернышева. М.: МГПИИЯ, 1979. Вып. 139. 251 с.
57. Вопросы стилистики английского языка: Сб. ст. / Отв. ред. А.А.Санкин. М.: МГПИИЯ, 1980. 201 с.
58. ВоробьеваТ.Б. Окказионализмы в поэзии В.В.Маяковского (лингвостилистический аспект): Автореф. дис. ...канд. филол. наук. М., 1982. 24с.
59. ВулисА.З. В лаборатории смеха. М.: Худ. литература, 1966. 143 с.
60. В’язовськийГ.А. Творче мислення письменника. К.: Дніпро, 1982. 235с.
61. ГайдаєнкоІ. Мовностилістичний потенціал назв смаку (на матеріалі творів О.Чорногуза) //Вісник Луганського держ. пед. ун-ту. 1999. №10. С.2529.
62. ГалацькаВ.Л. Форми вираження авторської свідомості в драматичних поемах та кіноповістях І.Драча: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 1996. 24с.
63. ГалицькаР. Зустріч ідей у творчості двох поетес // Дзвін. 2005. №3 (725). С.144 147.
64. ГаличВ., СерветникО. Особливості постмодернізму в конотативному змісті метафор Юрія Андруховича // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту. Філол. науки. 2001. № 3 (35). С.145149.
65. Галкина-ФедорукЕ.М. Об экспрессивности и эмоциональности // Сб. ст. по языкознанию, посвящ. акад. В. В. Виноградову. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. С. 103125.
66. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
67. ГальперинИ. Р. Текст как объект лингвистики. М.: Наука, 1983. 139 с.
68. ГерманВ.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90-і роки): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999. 22 с.
69. Герман В. Неологізми в поезії Івана Драча // Дивослово. 1998. №5. С.1315.
70. ГимадиевУ.И. Сатира, ее жанры и художественные средства (борьба сатирических журналов за народность и реализм в татарской литературе начала ХХ в.): Учеб. пос. Уфа: БГУ, 1980. 92 с.
71. Гладышева Л.А. Трансформация крылатых слов А. Пушкина в языке современной публицистики // Рус. яз. в шк. 1979. №3. С.7885.
72. ГнатюкІ.С. Деякі особливості використання фразеологізмів у мові сучасної художньої прози // Укр. мова і літ. в шк. 1981. № 9. С. 6264.
73. Голобородько К. Ю. Проблема ментального світу митця в теорії мовної картини світу // Лінгвістичні дослідження: 36. наук. праць. Харків: ТОВ "Едена", 2003. Вип. 10. С. 105112.
74. ГорбаневскийМ.В. Ономастика в художественной литературе: Филологические этюды. М.: Изд-во Ун-та дружбы народов. 1988. 87с.
75. ГречанюкЮ.А. Остап Вишня и современная украинская сатирико-юмористическая проза: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Одесса, 1986. 24 с.
76. Григораш A.M. Розширення складу фразеологічних одиниць як засіб творчого використання сталих словосполучень // Лінгвістичні дослідження. К., 1999. С. 6064.
77. Григораш A. M. Фразеология и контекст. К.: Выща школа, 1991. 139 с.
78. ГригорьевВ.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1979. 343 с.
79. ГрицютенкоІ.Є. Естетична функція художнього слова (в українській поезії 3060-х рр. ХІХ ст.). Львів: Вид-во Львів. держ. ун-ту, 1972. 180с.
80. ГундороваТ. Постмодерністська фікція Андруховича з постколоніальним знаком питання // Сучасність. 1993. № 9. С.7984.
81. Гужва В. Шляхетний вершник // Дивослово. 2005. №10 . С. 4650.
82. ДавиденкоЛ.Б. Синтаксичні функції і структурно-семантичні модифікації фразеологічних одиниць: Дис. ... канд. філол. наук. К., 1992. 195 с.
83. Демський М.Т. Українська фраземіка (дериваційна база, семантико-граматичні особливості): Автореф. дис. ... докт. філол. наук. Ужгород, 1994. 46 с.
84. Дземидок Б. О комическом. М.: Прогресс, 1974. 206 с.
85. Дзюба І. Свіча у кам’яній пітьмі // В. Стус. Палімпсест: Вибране. К.: Факт, 2003. С. 732.
86. ДмитриевА.В. Социология политического юмора: Очерки. М.: РОССПЭН, 1998. 332 с.
87. ДроздовськийВ.П. Деякі мовностилістичні засоби гумору та сатири в Т.Г.Шевченка (