СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ З ДВОВАЛЕНТНИМИ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ГМИРЯ Людмила Володимирівна

УДК: 811. 161. 2'367

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ
З ДВОВАЛЕНТНИМИ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Плющ Марія Яківна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2008

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень ..................................................................................... 5
ВСТУП ....................................................................................................................... 6
РОЗДІЛ 1
ПРЕДИКАТ У СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ
1.1. Поняття пропозиційного предиката ............................................................... 14
1.2. Валентність як мовна категорія ...................................................................... 24
1.3. Дієслівний предикат як центральний компонент семантико-синтаксичної
структури простого речення .................................................................................. 36
1.4. Двовалентні дієслівні предикати в синтаксичній структурі речення ......... 45
Висновки до розділу 1 ........................................................................................... 58
РОЗДІЛ 2
ІНТЕНЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДВОВАЛЕНТНИХ ДІЄСЛІВНИХ ПРЕДИКАТІВ
2.1. Дієслівні предикати конкретної фізичної дії, спрямованої на об’єкт . 60
2.1.1. Дієслова екзистенційності об’єктів . 63
2.1.2. Дієслівні лексеми зі значенням каузації і зміни структури об’єкта . 65
2.1.3. Дієслова з семантикою каузації функтивних відношень ... 66
2.1.4. Дієслівні лексеми зі значенням каузації посесивних відношень .. 67
2.2. Дієслівні предикати активної діяльності агенса, спрямованої на об’єкт .... 74
2.3. Дієслівні предикати мовленнєвої діяльності ................................................. 87
2.4. Дієслівні предикати мисленнєвої діяльності ................................................. 94
2.5. Дієслівні предикати ставлення суб’єкта до об’єкта ........................ 106
2.6. Дієслівні предикати емоційно-психічного та фізіологічного стану .......... 118
2.7. Дієслівні предикати сприймання та фізіологічної дії ................................. 128
2.8. Дієслівні предикати локативного стану ....................................................... 134
2.9. Дієслівні предикати з загальним значенням надання руху або певної
форми об’єктові ..................................................................................................... 142
Висновки до розділу 2 .......................................................................................... 148
РОЗДІЛ 3
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТИПИ РЕЧЕНЬ З ДВОВАЛЕНТНИМИ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ
3.1. Мінімальні структурні типи речень з двовалентними
дієслівними предикатами ...................................................................................... 151
3.2. Співвідношення семантичної і формально-граматичної структур у реченнях з двовалентними дієслівними предикатами 155
3.3. Морфолого-синтаксична реалізація двовалентних
дієслівних предикатів 158
3.3.1. Семантико-синтаксична і формально-граматична структура речення
з дієслівними предикатами конкретної фізичної дії, спрямованої на об’єкт .. 159
3.3.2. Семантико-синтаксична і формально-граматична структура речення
з дієслівними предикатами активної діяльності агенса,
спрямованої на об’єкт ... 163
3.3.3. Семантико-синтаксична і формально-граматична структура речення
з дієслівними предикатами мовленнєвої діяльності .......................................... 169
3.3.4. Семантико-синтаксична і формально-граматична структура речення
з дієслівними предикатами мисленнєвої діяльності ......................................... 174
3.3.5. Семантико-синтаксична і формально-граматична структура речення
з дієслівними предикатами ставлення суб’єкта до об’єкта .. 179
3.3.6. Семантико-синтаксична і формально-граматична структура речення
з дієслівними предикатами емоційно-психічного та фізіологічного стану .... 190
3.3.7. Семантико-синтаксична і формально-граматична структура речення
з дієслівними предикатами сприймання та фізіологічної дії ........................... 201
3.3.8. Семантико-синтаксична і формально-граматична структура речення
з дієслівними предикатами локативного стану ................................................. 204
3.3.9. Семантико-синтаксична і формально-граматична структура речення
з дієслівними предикатами з загальним значенням надання руху або
певної форми об’єктові ....................................................................................... 207
Висновки до розділу 3 ......................................................................................... 210
ВИСНОВКИ......................................................................................................... 212
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................. 219
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................ 245
ДОДАТКИ ............................................................................................................ 250

ВСТУП

У структуруванні мови головна роль належить реченню як основній мовній одиниці, навколо якої групуються синтаксичні категорії. Речення поляризує категорійні величини, виявляє складну взаємодію центральних та периферійних синтаксичних значень у формальних і семантичних перетвореннях. У вивченні будови мови важливу роль відіграє кваліфікація граматичних категорій, які виражають її основні особливості.
Оскільки дієслово виступає як реченнєвотвірна одиниця, то функціонування основних граматичних категорій цієї частини мови пов’язане більшою чи меншою мірою з синтаксичною організацією речення. До суто дієслівних категорій належить категорія валентності, з якою пов’язані не тільки морфологічні, а передусім синтаксичні характеристики слова, зокрема валентність пов’язана із синтаксичним потенціалом дієслова. Валентність як лінгвістичне явище стала одним із найпопулярніших понять сучасного мовознавства, незважаючи на те, що ні зміст, ні співвідношення її з деякими суміжними поняттями досі не визначені. Посилений інтерес до валентності у лінгвістичних дослідженнях пояснюють тим, що це поняття перебуває на межі між граматикою і лексикологією, синтаксисом і семантикою.
У мовознавстві категорія семантико-синтаксичної валентності є однією з найскладніших граматичних категорій, дослідження якої орієнтовано на проблематику співвідношення формально-граматичної і семантико-граматичної структури граматичних категорій та структурування речення як основної синтаксичної одиниці. Теорія валентності дає можливість підійти до виділення та кваліфікації іменних членів речення з погляду семантики відношень між окремими одиницями і змістом речення в цілому.
В історії розвитку досліджень, присвячених теорії валентності, виділяють кілька етапів. М. Д. Степанова називає (за Г. Гельбігом) три етапи в розвитку цієї теорії. Перший пов’язаний із працями І. Гейзе, О. Бехагеля, які здійснили поділ дієслів на абсолютні” й відносні” (тобто суб’єктні й об’єктні). Другий етап репрезентований положенням К. Бюлера, згідно з яким слова одного класу здатні відкривати порожні місця” для слів іншого класу. Третій пов’язаний з ім’ям французького граматиста Л. Теньєра [241], який першим обґрунтував це поняття в праці Основы структурного синтаксиса” [241]. Л.Теньєр чітко виділив проблему валентності і окреслив методику типологічного аналізу цього явища у реченнєвій структурі.
Вагомий внесок у розвиток теорії валентності і з’ясування її складної семантико-синтаксичної природи зробили Г. Брінкман [265], Й.Ербен [269], У.Чейф [252], Ч.Філлмор [249, 250] та ін. Подальший розвиток ця проблематика отримала в наукових дослідженнях російських та українських мовознавців: С.Д.Кацнельсона [118-122], М.Д.Степанової [234, 235], О.І.Москальської [173-176], В.В.Богданова [37], Н.М.Арват [18-20], Й.Ф.Андерша [8-13], І.Р.Вихованця [54-58], К.Г.Городенської [57, 58, 71], А. П. Загнітка [92-98], Т.Є.Масицької [160, 161] М.Я.Плющ [196-199], М.І.Степаненка [228, 229], О.І.Леути [148-151], Н.П.Гальони [66-67] та ін. Їхні концепції розрізняються акцентуванням або морфологічної, або синтаксичної, або семантичної сутності цієї категорії.
Українські синтаксисти (Й.Ф.Андерш [11], І.Р.Вихованець [55, 56], А.П.Загнітко [97, 98], Н.В.Гуйванюк [80], К.Г.Городенська [71], Н.Л.Іваницька [112], М.В.Мірченко [171] та ін.), досліджуючи багатоаспектну природу речення, наголошують на діалектичній єдності кількох його рівнів, виокремлюючи власне-семантичний, семантико-синтаксичний, формально-синтаксичний та комунікативний рівні.
Загальний напрям учення про структуру речення визначений домінуванням вербоцентричної теорії, увагою до предиката, його здатності формувати синтаксичний та пропозиційний аспекти речення як комунікативної одиниці.
Основоположник теорії валентності Л.Теньєр головну роль у предикатно-аргументній теорії синтаксису відводить предикатові, який своєю семантико-синтаксичною валентністю прогнозує кількісний склад та якісний характер субстанціальних актантів. З одного боку, відображаючи логіко-предметні співвідношення між учасниками позамовної ситуації, він формує семантичну структуру речення, а з іншого впливає на характер його внутрішньо-синтаксичної організації. Валентність предиката, основним засобом вираження якого є дієслово, закладена в його семантиці, яка може бути самодостатньою (абсолютивною) або не самодостатньою, тобто потребувати для своєї реалізації доповнення певними синтаксичними і семантичними компонентами. Вагомим внеском у розв’язання проблеми семантичних типів предикатів та їх класифікації стали спеціальні розвідки Н.Д.Арутюнової [23], Т.В.Булигіної [213], Г.О.Золотової [103, 106], Т.А.Кильдибекової [124], І.Р.Вихованця [55], А.П.Загнітка [94], Т.Є.Масицької [160, 161] та ін. Дослідженню різних класів дієслів, які у структурі речення реалізують конструктивну роль предикатів, в україністиці присвячена ціла низка напрацювань, зокрема конкретної фізичної дії (І.І.Овчиннікова [188], О.В.Куц [142, 143], О.М.Галаган [65], О.Ю.Грипас [76]), стану (О.І.Леута [148], П.П.Драгомирецький [89], Н.В.Кавера [115]), мислення (В.В.Гумовська [83]), мовлення (Н.Г.Ніколаєва [186]), ставлення (Г.П.Серпутько [215]) та окремим родам дієслівної дії (О.М.Попенко [200], Н.М.Мединська [163]). У цих роботах схарактеризовано типи семантичних зв’язків, описано структурну організацію можливих моделей валентної сполучуваності, зосереджено увагу на вивченні валентного потенціалу різних типів предикатних слів.
Так, дисертаційне дослідження О.І.Леути Семантико-синтаксична структура речень з дієслівними предикатами стану у сучасній українській літературній мові” [148] присвячене комплексному аналізу змістової та структурної організації простих речень з дієслівними предикатами стану в українській мові.
В.В.Гумовська в дисертаційній праці Семантико-синтаксична структура речень з дієсловами думки у сучасній українській мові” [83] подала валентнісні характеристики дієслівних предикатів із значенням думки, визначила їхні морфолого-синтаксичні та лексико-семантичні реалізації, структурно-семантичні типи речень з цими предикатами.
Т.Є.Масицька в дисертаційному дослідженні Семантико-синтаксична валентність дієслова” [160] схарактеризувала валентність як особливу дієслівну категорію, відзначила взаємодію в ній семантичного та формально-граматичного змісту, виділила валентні класи дієслів (одно-семивалентні предикати) та окреслила їхнє субстанціальне оточення і його морфологічне вираження.
Дисертація О.В.Куц Семантико-синтаксична структура речень із чотиривалентними предикатами” [143] присвячена з’ясуванню закономірностей формування семантико-синтаксичної структури речень на основі чотирьох валентностей дієслівних предикатів у сучасній українській літературній мові.
О.Ю.Грипас у дисертаційному дослідженні Вербалізація пропозиційних тривалентних предикатів в українській мові” [76] з’ясувала семантичну природу тривалентних предикатів та їхні реченнєвотвірні функції з погляду відображення реальних ситуацій із притаманними їм семантичними відношеннями.
Основним показником валентності є кількісна сполучуваність предикатів з актантами, за якою виділяють одно-, дво-, три- шестивалентні предикати. У сучасному українському мовознавстві двовалентні дієслівні предикати досі не були об’єктом спеціального вивчення, що зумовило вибір теми дисертаційного дослідження. Вивчення можливостей двовалентних предикатів відкривати позиції предметних актантів важливе для удосконалення теорії семантичного синтаксису, адже ці предикати, крім обов’язкової валентності, мають здатність приєднувати ще й необов’язкові факультативні компоненти, ускладнюючи структуру синтаксичної конструкції.
Дослідниками функцій відмінкових форм іменних поширювачів (Є.К.Тимченко [242], Й.Ф.Андерш [11], І.Р.Вихованець [55], З.І.Іваненко [109], М.Я.Плющ [196-199], А.С.Джура [86] та ін.) з’ясовано особливості дієслівного керування. Проте валентність як семантична інтенція і синтаксична сполучуваність дієслова у структурі речення потребує подальшого комплексного вивчення для з’ясування синтаксичної природи предикатних синтаксем та їхньої реалізації на формально-синтаксичному рівні речення.
Відкритим дотепер залишається й питання ідентифікації валентної рамки і сполучувальних можливостей дієслівного предиката та формальних засобів, які заповнюють позиції валентно зумовлених синтаксем як обов’язкових для реалізації повноти змісту речення.
Актуальність дослідження зумовлена, з одного боку, посиленим інтересом мовознавства до проблеми багаторівневої організації речення, з іншого потребою комплексного аналізу реалізації валентності двовалентних дієслів-предикатів, необхідністю з’ясування їхнього реченнєвотвірного потенціалу та моделей синтаксичних конструкцій, які вони утворюють, що й сприятиме розвитку теорії семантичного синтаксису в сучасній українській літературній мові.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження є складником комплексної теми Лінгводидактичний опис функціонування української мови” кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Тему дослідження затверджено Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 6 від 25.12.2003 року) і схвалено науковою координаційною радою Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 19 від 24.02.2004 року).
Мета дисертаційного дослідження з’ясувати закономірності формування семантико-синтаксичної структури речень на основі реалізації сполучуваності двовалентних дієслівних предикатів у сучасній українській літературній мові.
Досягнення поставленої мети зумовило виконання таких основних завдань:
1)уточнити поняття валентності дієслівного предиката стосовно її реалізації у семантико-синтаксичній структурі речення;
2)виділити й охарактеризувати лексико-семантичні групи двовалентних дієслівних предикатів у сучасній українській літературній мові;
3)описати семантику двовалентних дієслівних предикатів за їхньою внутрішньою інтенцією;
4)з’ясувати засоби вираження арґументів (об’єкта, адресата, інструмента, локатива);
5)визначити характер і причини переходу двовалентних дієслів до групи одно- або тривалентних дієслів;
6)схарактеризувати основні типи мінімальних реченнєвих структур із двовалентними дієслівними предикатами.
Об’єктом дослідження є семантико-синтаксична структура речень з двовалентними дієслівними предикатами.
Предметом дослідження є реалізація валентності двовалентних дієслівних предикатів у структурі речення та семантико-синтаксичні процеси, які вона зумовлює.
Матеріалом для дослідження стало понад 3300 двовалентних дієслів, дібраних методом суцільного вибирання із 11-томного Словника української мови та близько 5000 конструкцій, сформованих двовалентними дієслівними предикатами, що були дібрані з творів української художньої літератури XIX XXI століть, публіцистичного й наукового стилів, а також елементарні речення, змодельовані відповідно до валентності предикатів.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві встановлено лексико-семантичний потенціал двовалентних дієслів, з’ясовано їхні реченнєвотвірні можливості, охарактеризовано зумовленість переходу двовалентних дієслів до групи одно- або тривалентних дієслів.
Методи та прийоми дослідження. Мета дисертаційного дослідження і специфіка об’єкта визначили використання описового методу як основного у виділенні ЛСГ дієслів. Для встановлення семантичних угруповань двовалентних дієслівних предикатів застосовано компонентний аналіз, для з’ясування особливостей зумовлених ними субстанціальних компонентів використано прийоми дистрибутивного, трансформаційного та функціонального аналізу. У виявленні характеристик продуктивності/непродуктивності окремих груп дієслів та певних моделей речень застосовано прийоми статистичних підрахунків.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що запропоновані в дисертації принципи аналізу семантико-синтаксичної структури речень поглиблюють теорію семантичного синтаксису в аспекті кваліфікації синтаксичних зв’язків іменних компонентів з дієслівним предикатом; доповнюють наукові студії, присвячені категорійному описові відмінків залежно від валентних характеристик дієслів-предикатів; збагачують новими положеннями теоретичну граматику української та інших слов’янських мов. Здобуті теоретичні висновки й узагальнення матимуть застосування в подальших наукових працях із проблем валентності та сполучуваності дієслів.
Практичне значення дослідження. Отримані результати можуть бути використані для написання підручників і навчальних посібників з семантичного та функціонального синтаксису сучасної української мови, у викладанні спецкурсів, проведенні спецсемінарів та у лексикографічних роботах із семантико-синтаксичної валентності предикатів. Матеріали дослідження знайдуть застосування у практиці написання кваліфікаційних робіт студентами та магістрантами вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені на Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій пам’яті професора С.П.Бевзенка (6-7 жовтня 2005 р. в Одеському національному університеті імені І.І.Мечникова), на XV Міжнародній науковій конференції Мова і культура” (19-23 червня 2006р. в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка), на IМіжнародній науково-практичній конференції Мова і мовний потенціал особистості в поліетнічному середовищі” (27-28 вересня 2007р. в Мелітопольському державному педагогічному університеті) та на наукових конференціях викладачів і аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (2004 2006 рр.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 7 одноосібних публікаціях, затверджених ВАК України як фахові.
Обсяг і структура дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (274 позиції), списку літературних джерел (66 позицій) та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 257 сторінок, з них основного тексту 218 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідження проблеми формування семантико-синтаксичної структури речень із двовалентними предикатами в сучасній українській мові дозволило зробити такі висновки.
Визначальною величиною для предиката є валентність, оскільки вона спрямована на відображення всіх компонентів пропозиції, які можуть бути реалізованими або не реалізованими. Неодномірний характер цієї категорії зумовлений тим, що валентність дієслова, з одного боку, визначена його семантикою, лексичним значенням, а з іншого, тісно пов’язана із його синтаксичними функціями, зокрема з первинною функцією ознакового слова. Валентність дієслова та його семантика перебувають у тісному взаємозв’язку. Від семантики дієслова залежить його валентність, а через валентність конкретизується семантика дієслова. Семантико-синтаксична валентність предиката визначає кількість субстанціальних (іменних) синтаксем, вказує на їхні семантичні функції, відношення між ними та відношення субстанціальних синтаксем до відповідного класу предикатів.
Предикат як вершинний компонент речення визначає кількість і якість субстанціальних синтаксем, що позначають реальні предмети у їх стосунку до дії, стану, процесу, якості тощо. Валентно передбачувані компоненти з субстанціальним значенням утворюють разом із предикатом елементарну семантичну структуру речення. Для встановлення характеру семантичної структури речення важливі три моменти: семантична якість компонентів, значеннєві відношення між ними та спрямованість цих відношень. Основу семантики речення становлять відношення між суб’єктом і предикатом.
Інші відношення регламентовані валентністю дієслова-предиката та його поширювачами. Закладені в дієслові можливості синтаксичної сполучуваності і реалізація цих можливостей є визначальними для структури речення, хоч вони можуть і неоднаково бути реалізованими у мовленні.
Для побудови єдиної семантичної моделі опису сполучуваності дієслів з іншими лексичними одиницями та характеристики її структурно-семантичних особливостей двовалентних предикатів, важливою ознакою є визначення конститутивних компонентів, з урахуванням того, що предикат може мати різну валентність при виникненні нового значення слова. Зміна валентності дієслова може виражатися, зокрема, у вживанні перехідного дієслова у функції неперехідного і навпаки. Інтенційна структура дієслова має суто семантичний характер: виражає відношення дії до реальних предметів як її учасників, а валентна ― відображає зв’язки дієслова з певними словоформами, що репрезентують цих учасників.
Поділ дієслів на лексико-семантичні групи базований на встановленні архісеми, яка їх об’єднує і визначає необхідність (чи можливість) конкретного компонента-об’єкта, контрагента, адресата, інструмента, локатива, причини тощо.
На основі здійсненого семантичного аналізу двовалентні дієслівні предикати поділено на дев’ять лексико-семантичних груп: 1)конкретної фізичної дії, спрямованої на об’єкт; 2)активної діяльності агенса, спрямованої на об’єкт; 3)мовленнєвої діяльності; 4)мисленнєвої діяльності; 5)ставлення суб’єкта до об’єкта; 6)емоційно-психічного та фізіологічного стану; 7)сприймання та фізіологічної дії; 8)локативного стану; 9)із загальним значенням надання руху або певної форми об’єктові.
Аналіз інтенційних характеристик і особливостей морфологічного вираження оточення двовалентних дієслівних предикатів дозволяє констатувати, що двовалентні дієслівні предикати переважно виявляють зв’язок із суб’єктним актантом та об’єктним, хоча об’єкт може бути представлений у структурі речення і у функції адресата, знаряддя, засобу, інструмента чи локатива.
Двовалентні предикати можуть набувати статусу одновалентних, якщо акцентовано увагу на самій дії або стані, або тривалентних, якщо вербалізовано необов’язковий компонент, що займає периферійну позицію. Деякі двовалентні дієслова завдяки переносному вживанню можуть переходити з однієї лексико-семантичної групи до іншої, змінювати свою сполучуваність. Неоднакова валентність дієслів однієї групи зумовлена відмінностями семантичної структури лексем, статусом синтагматичних сем і їх перетином з парадигматичними іменниковими семами, кількістю лексико-семантичних варіантів дієслова.
Валентно-інтенційний аналіз двовалентних дієслів у ролі предикатів доповнено аналізом моделей реченнєвих структур певної семантики і їх морфолого-синтаксичних реалізацій в українській мові.
З урахуванням валентно-інтенційних характеристик двовалентних дієслів виділено такі валентні структури: Subj Vf Praed Obj; Subj Vf Praed Adv; Subj Vf imp Praed Adv; Subj Vf imp Praed Obj.
До внутрішньої організації мінімальних реченнєвих структур, до оформлення їхніх компонентів має безпосередній стосунок категорія відмінка іменників. Відмінкові та прийменниково-відмінкові форми є основним засобом реалізації й диференціації мінімальних реченнєвих структур і їхніх модифікацій. У семантичному плані відмінки реалізують семантико-синтаксичну валентність дієслова-предиката.
Дієслівні предикати конкретної фізичної дії означають дії особи, спрямовані на предмет. Для них характерною є функція спрямованості дії агенса на об’єкт у повному чи частковому обсязі: з метою створення або відтворення чого-небудь, зміни зовнішнього вигляду чого-небудь або часткового чи повного знищення чогось. Сема об’єктності при цьому залишається загальною умовою семантики дії і пов’язана зі значенням зусилля волі, залученням енергії з боку суб’єкта. Правобічні компоненти представлені словоформами у непрямих відмінках: об’єкт дії оформлений основним морфологічним варіантом об’єктної синтаксеми знахідним відмінком, та орудним відмінком. Об’єкт при цьому є обов’язковим компонентом, адже дія, пов’язана з впровадженням зусилля волі, енергії з боку суб’єкта, спрямована на об’єкт або на результат.
За семантикою дієслівні предикати активної діяльності агенса, спрямованої на об’єкт, прогнозують позицію суб’єкта, який здійснює дію, та позицію об’єкта, що зазнає активного впливу дії. Суб’єктна синтаксема при дієсловах цього типу позначає того, хто виконує активну дію на користь або на шкоду об’єкта, і виражена іменниками на позначення осіб. Об’єктна синтаксема позначає істоту або предмет, на який поширена або орієнтована дія, чи предмет, із яким пов’язані процес чи стан. Об’єктна позиція при двовалентних дієслівних предикатах активної діяльності агенса, спрямованої на об’єкт, може бути експлікованою формою знахідного або орудного чи давального відмінків.
Дієслова-предикати мовленнєвої діяльності належать до класу синсемантичних лексем, які містять у своєму значенні денотативну об’єктну валентну сему. При предикатах мовленнєвої діяльності один із залежних іменників означає виконавця дії, а інший об’єкт, на який спрямована дія, або адресата дії. Виражаючи певний процес комунікації, дієслово імплікує кількість і якість учасників. У значенні об’єкта при двовалентних дієслівних предикатах виступають іменники (займенники) різної семантики (назви осіб, назви неістот чи абстрактні поняття). Складна структура лексико-семантичної групи предикатів мовленнєвої діяльності визначає наявність у її межах лексем різної валентності. Мінімальна кількість прогнозованих позицій дві. У разі невираження правобічних позицій увагу акцентовано на мовленнєвому процесі поза орієнтацією на адресата, без указівки на зміст мовлення, тому предикат може бути ситуативно одновалентним. Актанти причини, засобу, мети, умови тощо лише уточнюють ситуацію мовлення. Об’єкт дії при двовалентних дієслівних предикатах мовленнєвої діяльності представлено формою знахідного або орудного чи родового відмінків.
Дієслівні предикати мисленнєвої діяльності утворюють семантико-синтаксичну групу за денотативною ознакою здійснювати мисленнєвий процес”. Правобічну валентну позицію об’єкта мисленнєвої діяльності заповнюють здебільшого іменники-назви неістот, що позначають конкретні предмети, явища, абстрактні поняття, рідше назви істот. Об’єктний компонент виражає об’єкт роздумів або думок. Правобічну позицію при двовалентних дієслівних предикатах мисленнєвої діяльності займає переважно прийменникова словоформа непрямих відмінків: знахідного, орудного, родового чи місцевого.
Дієслівні предикати ставлення суб’єкта до об’єкта становлять кількісно значну групу різної семантики: це вираження стану людини, що є результатом емоційного ставлення суб’єкта до кого-, чого-небудь, або почуття, яке відчуває суб’єкт до кого-, чого-небудь. Дієслова ставлення перебувають на межі інших лексико-семантичних груп: почуття, поведінки, емоцій, мовлення тощо. Предикати ставлення виражають різні види психічного, морально-етичного та іншого ставлення в позитивному або негативному значенні, спрямування чи втрату інтересу до об’єкта з припиненням контакту, вихваляння, нахваляння з певної причини, прославлення об’єкта. Окрему групу становлять предикати різної семантики, що межує з семантикою ставлення до об’єкта. Предикати ставлення керують переважно іменниками назвами істот. Об’єктна синтаксема при двовалентних дієслівних предикатах ставлення суб’єкта до об’єкта експлікована формою знахідного або родового, давального, орудного та місцевого відмінків.
Специфіку дієслів-предикатів емоційно-психічного стану становить їхня сполучуваність із суб’єктною синтаксемою як компонентом, що виражає значення неактивності, пасивного носія стану. Позицію суб’єкта займають назви осіб; позицію предиката ― дієслова, що позначають внутрішній стан суб’єкта як результат зовнішнього впливу. Правобічну як і лівобічну, валентність цих дієслів реалізують субстанціальні синтаксеми, експліковані назвами істот, меншою мірою абстрактними назвами та назвами конкретних предметів. У правобічній позиції при двовалентних предикатах емоційно-психічного стану перебувають переважно словоформи непрямих відмінків: знахідного або родового, давального, орудного та місцевого.
Об’єкт фізіологічного стану позначають семи предмет”, абстрактне поняття”, явище навколишнього середовища” тощо. Обставинний детермінант при двовалентних дієслівних предикатах фізіологічного стану може бути виражений формою родового або місцевого відмінків.
При дієслівних предикатах сприймання та фізіологічної дії носій характерні семою особа” (як ціле) і особа” (як частина тіла). Роль залежних від предиката компонентів виконують іменники різних семантичних розрядів. У сформованих цим предикатом реченнях субстанціальні поширювачі дієслів, зумовлені їх сполучувальними можливостями, загалом є необов’язковими членами. Правобічну позицію при двовалентних дієслівних предикатах із семантикою сприймання займає переважно прийменникова словоформа у знахідному або родовому чи орудному відмінках.
Дієслівні предикати локативного стану виділені у межах статичних дієслів, тобто дієслів, що характеризують просторовий стан предметів. Своєрідність предикатів перебування у просторі полягає у тому, що їхні денотати не представлені як такі, що створюються чи виникають у часі. Вони вказують лише на зв’язок суб’єкта (істоти або предмета) з тим чи іншим простором, тобто на місцеперебування суб’єкта протягом певного часу. Прийменниково-відмінкові форми просторового статичного значення, вживаючись при дієслівному присудку, реалізують семантичні відтінки локативності. Дієслівні предикати на позначення власне-локативного стану є двовалентними: відкривають позицію суб’єкта (носія цього стану) та локатива, представленого іменником з прийменником, що вказує на місце вияву стану. Локативні предикати здатні поєднуватися з найрізноманітнішою іменниковою лексикою в локативній позиції. Адвербіальний компонент при двовалентних дієслівних предикатах локативного стану може бути виражений формою місцевого, орудного чи родового відмінків.
Дієслівні предикати з загальним значенням надання руху або певної форми об’єктові допускають альтернативне керування. Форма орудного відмінка виражає відношення неспрямованої дії суб’єкта з певною настановою у використанні об’єкта, а форма знахідного відношення активної дії суб’єкта, спрямованої на об’єкт. Агенс може бути представлений назвою особи, істоти, предмета, природної сили чи абстрактним поняттям. Другим партиципантом може бути назва частини тіла або предмета.
Проведений у дисертації аналіз моделей речень, сформованих двовалентними предикатами, підтвердив ефективність застосування методики валентнісного аналізу у зв’язку із визначенням первинних і вторинних функцій класів ознакових слів та відмінкових форм іменників. Актуальною є проблема узагальнення конкретних спостережень над окремими семантичними моделями речень, сформованих дієслівними предикатами іншої валентності.
Проте на сьогодні залишається актуальною проблема узагальнення конкретних спостережень над окремими семантичними моделями речень з дієсловами однієї лексико-семантичної групи та виокремлення типів семантичних моделей, спільних для ряду лексико-семантичних груп дієслів.
На часі комплексне вивчення речень різних структурних моделей з визначенням їхньої продуктивності/непродуктивності та стильових особливостей функціонування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.АбрамовБ.А. Синтаксические потенции глагола (в сопоставлении с потенциями других частей речи) / Б.А.Абрамов // Науч. доклады высш. шк. Филол. науки. — 1966. — № 3. — С. 34—44.
2.АвиловаН.С. Вид глагола и семантика глагольного слова / Наталья Сергеевна Авилова. — М. : Наука, 1976. — 328 с.
3.АдамецП. Трансформация, синтаксическая парадигматика и члены предложения / П.Адамец, В.Грабе // Slavia. — 1968. — Том XXXVII, вып. 1. — С. 185—192.
4.Адамец П. Образование предложений из пропозиций в современном русском языке / Пётр Адамец. — Praha : Univ. Karlova, 1982. — 160 с.
5.АдмониВ.Г. Завершенность конструкции как явление синтаксической формы / В.Г. Адмони // Вопр. языкознания. — 1958. — № 1. — С. 111—117.
6.АлисоваТ.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений / Т.Б. Алисова // Вопр. языкознания. — 1970.—№ 2. — С. 91—98.
7.Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка / Татьяна Борисовна Алисова. — М. : МГУ, 1971. — 293 с.
8.АндершЙ.Ф. Семантична структура безприйменникового давального відмінка в чеській і німецькій мовах / Йосип Фрідріхович Андерш. — К. : Наук. думка, 1975. — 134 с.
9.АндершЙ.Ф. Про співвідношення інтенційної і валентної структур дієслова/ Й. Ф. Андерш // Укр. мовознавство. — 1980. — Вип. 8. — С. 62—65.
10.Андерш Й.Ф. Синтаксико-семантичне моделювання простого речення (на матеріалі чеської та української мов) / Й.Ф.Андерш // Зіставні дослідження української, чеської та російської мов. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 97—111.
11.АндершЙ.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською / Йосип Фрідріхович Андерш. — К. : Наук. думка, 1987. — 191 с.
12.АндершЙ.Ф. Валентно-інтенційна структура предиката і типологія простих речень у сучасних слов’янських мовах / Й.Ф.Андерш // Слов’янське мовознавство : доп. X Міжнар. з’їзду славістів, Софія, вересень 1988 р. — К.: Наук. думка, 1988. — С. 124—136.
13.АндершЙ.Ф. Валентність // Українська мова : Енциклопедія / [ред. кол. : В.М.Русанівський та ін.]. — К. : Вид-во "Українська енциклопедія" імені М.П.Бажана, 2004. 821 с.
14.АпресянЮ.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола / Юрий Дереникович Апресян. — М. : Наука, 1967. — 251 с.
15.АпресянЮ.Д. К построению языка для описания синтаксических свойств речи / Ю.Д.Апресян // Проблемы структурной лингвистики, 1972. — М. : Наука, 1973. — С. 279—325.
16.АпресянЮ.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка / Юрий Дереникович Апресян. — М. : Наука, 1974. — 367 с.
17.АракинВ.Д. Об основных типологических единицах языка / В.Д.Аракин // Лингвистическая типология и восточные языки. — М. : Наука, 1965. — С.289—293.
18.АрватН.М. Про асиметрію простого речення / Н.М.Арват // Мовознавство. — 1978. — № 2. — С. 37—43.
19.Арват Н.М. До питання про семантичну типологію простого речення (на матеріалі східнослов’янських мов) / Н.М.Арват // Мовознавство. — 1979. —№2. — С. 24—31.
20.АрватН.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке / Нинель Николаевна Арват. К. : Вища шк., 1984. — 159 с.
21.АрутюноваН.Д. О синтаксической сочетаемости в испанском языке / Н.Д.Арутюнова // Науч. доклады высш. шк. Филол. науки. — 1962. — № 2. — С. 31—40.
22.АрутюноваН.Д. Проблемы синтаксиса и семантики в работах Ч.Филлмора/ Н.Д. Арутюнова // Вопр. языкознания. — 1973. — № 1. — С.115—124.
23.АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы / Нина Давыдовна Арутюнова. — М. : Наука, 1976. — 383 с.
24.АрутюноваН.Д. Русское предложение. Бытийный тип: (Структура и значение) / Н.Д. Арутюнова, Е.Н. Ширяев. — М. : Русский язык, 1983. — 198с.
25.АхмановаО.С. Современные синтаксические теории / О.С.Ахманова, Г.Б.Микаэлян. — М. : Изд-во МГУ, 1963. — 166 с.
26.БабайцеваВ.В. Семантика простого предложения / В.В.Бабайцева // Предложение как многоаспектная единица языка (русский язык) : межвуз. сб. науч. трудов. Моск. гос. пед. ин-т им. В.И.Ленина. — М., 1983. — С. 7—24.
27.БаллиШ. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Шарль Балли. — М. : Изд-во иностр. лит., 1955. — 416 с.
28.БархударовЛ.С. О поверхностной и глубинной структуре предложения / Л.С.Бархударов // Вопр. языкознания. — 1973. — №3. — С. 50—61.
29.БархударовЛ.С. К вопросу об отношении формальных и семантических моделей предложения / Л.С.Бархударов // Теория языка. Англистика. Кельтология. — М. : Наука, 1976. — С. 11—18.
30.БахтинаВ.П. К семантической характеристике глаголов речи в русском языке / В.П.Бахтина // Материалы по русско-славянскому языкознанию. — Воронеж, 1963. — С. 143—161.
31.БахтинаВ.П. Некоторые особенности глаголов речи в русском языке / В.П.Бахтина // Вопросы лексикологии и синтаксиса. — Уфа: Башкирский ун-т, 1964. — С. 35—51.
32.БезпояскоО.К. Дериваційні відношення між реченням і словосполученням/ О.К.Безпояско // Мовознавство. — 1984. — № 2. — С.32—37.
33.БезпояскоО.К. Іменні граматичні категорії / Олена Костянтинівна Безпояско. — К. : Наук. думка, 1991. — 172 с.
34.БезпояскоО.К. Граматика української мови. Морфологія / О.К.Безпояско, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський. — К. : Либідь, 1993. — 336 с.
35.БенвенистЭ. Общая лингвистика / Эмиль Бенвенист. — М. : Прогресс, 1974. — 447 с.
36.БерлизонС.Б. Эмоциональное значение особый компонент смысловой структуры слова (фразеологической единицы) ФЕ / С.Б.Берлизон // Вопросы описания лексико-семантической системы языка : тез. докл. — Ч. 1. — М. : Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. Мориса Тореза, 1971. — С. 55—61.
37.БогдановВ.В. Семантико-синтаксическая организация предложения / Валентин Васильевич Богданов. — Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. — 204 с.
38.БондаркоА.В. Русский глагол / А.В.Бондарко, Л.Л.Буланин. —Ленинград : Просвещение, 1967. — 192 с.
39.БулаховськийЛ.А. Питання синтаксису простого речення в сучасній українській мові / Л.А.Булаховський // Дослідження з синтаксису української мови. — К. : Вид-во АН УРСР, 1958. — С. 5—29.
40.БулаховськийЛ.А. Вибрані праці : В 5 т. / Леонід Арсенійович Булаховський. — К. : Наук. думка, 1977. — Т. 2. — 631 с.
41.БурдаковскаяН.Н. Выражение причины в структуре простого предложения в современном украинском языке: дис. ... канд. филол. наук : 10.02.02 / Бурдаковская Неонила Николаевна. К., 1990. 163 с.
42.БуряковМ.А. К вопросу об эмоциях и средствах их языкового выражения / М.А.Буряков // Вопр. языкознания. — 1979. — № 3. — С. 47—59.
43.ВасильевЛ.М. Семантические классы глаголов чувства, мысли и речи / Л.М.Васильев // Очерки по семантике русского глагола. — Уфа, 1971. — С.38—310.
44.ВасильевЛ.М. Семантика русского глагола: Глаголы речи, звучания и поведения / Леонид Михайлович Васильев. — Уфа : Изд-во Башкирск. гос. ун-та, 1981. — 71 с.
45.ВасильевЛ.М. Современная лингвистическая семантика / Леонид Михайлович Васильев. — М. : Высш. шк., 1990. — 176 с.
46.ВасильевЛ.М. Системный семантический словарь русского языка. Предикатная лексика / Леонид Михайлович Васильев. — Уфа : Башкирский гос. ун-т, 2000. — Вып. 2. — 146 с.
47.ВежбицкаА. Дело о поверхностном падеже / А.Вежбицка // Новое в зарубежной лингвистике. — М. : Прогресс, 1985. — Вып. 15. — С. 303—341.
48.ВейнрейхУ. Опыт семантической теории / У.Вейнрейх // Новое в зарубежной лингвистике. — М. : Прогресс, 1981. — Вып. 10. — С. 50—177.
49.ВиноградовВ.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове) / Виктор Владимирович Виноградов. — М. : Высш. шк., 1986. — 640 с.
50.ВихованецьІ.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові / Іван Романович Вихованець. — К. : Наук. думка, 1971. — 120 с.
51.ВихованецьІ.Р. Прийменникова система української мови / Іван Романович Вихованець. — К. : Наук. думка, 1980. — 286 с.
52.ВихованецьІ.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації / І.Р.Вихованець // Мовознавство. — 1983. — № 2. — С. 65—71.
53.ВихованецьІ.Р. Система відмінків української мови / Іван Романович Вихованець. — К. : Наук. думка, 1987. — 231 с.
54.ВихованецьІ.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / Іван Романович Вихованець. — К. : Наук.думка, 1988. — 256 с.
55.ВихованецьІ.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / Іван Романович Вихованець. — К. : Наук. думка, 1992. — 222 с.
56.ВихованецьІ.Р. Граматика української мови: Синтаксис / Іван Романович Вихованець. — К. : Либідь, 1993. — 368 с.
57.ВихованецьІ.Р. Теоретична морфологія української мови / І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська. — К. : Університетське вид-во "Пульсари", 2004. — 400 с.
58.ВихованецьІ.Р. Семантико-синтаксична структура речення / І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський. — К. : Наук. думка. АН УРСР. Ін.-т мовознавства ім. О.О.Потебні, 1983. — 219 с.
59.ВолодченковМ.П. Интенционные свойства глаголов внутреннего эмоционального состояния в современном русском языке (в сопоставлении с украинским) : автореф. дис. на соискание учён. степени канд. филол. наук : 10.02.01; 10.02.02 „Русский язык”, „Украинский язык” / М. П. Володченков. — К., 1984. — 23 с.
60.ВольфЕ.М. Функциональная семантика оценки / Елена Михайловна Вольф.— М. : Наука, 1985. — 228 с.
61.ВсеволодоваМ.В. Теория функционально-комуникативного синтаксиса. Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка / Майя Владимировна Всеволодова. — М. : Изд-во Моск. ун-та, 2000. — 502 с.
62.ГайсинаР.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в современном русском языке / Рейда Миргалеевна Гайсина. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1981. — 195 с.
63.ГакВ.Г. К проблеме синтаксической семантики: Семантическая интерпретация глубинных” и поверхностных” структур /В.Г.Гак // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. — М. : Наука, 1969. — С. 77—85.
64.ГакВ.Г. Высказывание и ситуация / В.Г.Гак // Проблемы структурной лингвистики. 1972. — М. : Наука, 1973. — С. 349—372.
65.ГалаганО.М. Семантико-синтаксична структура речень з тривалентними предикатами : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / О. М. Галаган. — Кіровоград, 2004. — 20 с.
66.ГальонаН.П. Питання про валентність як міжрівневу категорію / Н.П.Гальона // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. — К. : НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005.— Випуск 1. — С. 21—30.
67.ГальонаН.П. Передумови виникнення теорії валентності у вітчизняному мовознавстві /Н.П.Гальона // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. — К. : НПУ імені М.П.Драгоманова, 2008. — Випуск 4. — С. 14—21.
68.ГариповаН.Д. Опыт лексико-грамматической характеристики сочетаемости глаголов мышления в современном русском языке / Н.Д.Гарипова // Вопросы лексикологии и синтаксиса. — Уфа : Изд-во Башк. ун-та, 1964. — С. 11—17.
69.ГловинскаяМ.Я. Семантические типы видовых противопоставлений глагола / Марина Яковлевна Гловинская. — М. : Наука, 1982. — 155 с.
70.ГонтарТ.Ф. До проблеми валентності мовних одиниць /Т.Ф.Гонтар // Мовознавство. — 1995. — № 23. — С. 17—21.
71.ГороденськаК.Г. Деривація синтаксичних одиниць / Катерина Григорівна Городенська. — К. : Наук. думка, 1991. — 192 с.
72.ГороденськаК. Власне- та невласне-прийменникові семантико-синтаксичні функції / Катерина Городенська // Південний архів. Філологічні науки : зб. наук. праць. Випуск XXI. — Херсон : ХДУ, 2003. — С. 6—9.
73.ГороденськаК.Г. Словотвірна структура слова /К.Г.Городенська, М.В.Кравченко. — К. : Наук. думка, 1981. — 199 с.
74.Грамматика современного русского литературного языка [глав. ред. Н.Ю.Шведова]. — М. : Наука, 1970. — 767 с.
75.ГрипасО.Ю. Словникове трактування дієслова як презентанта семантичної структури ситуації /О.Ю.Грипас // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія 10. Проблеми грамматики та лексикології української мови : зб. наук. праць. — К. : НПУ, 2005. — Випуск 1. — С. 49—54.
76.ГрипасО.Ю. Вербалізація пропозиційних тривалентних предикатів в українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” /О.Ю.Грипас. К., 2007. 20 с.
77.ГрищенкоА.П. Внутрішня синтаксична організація простого речення / А.П.Грищенко // Синтаксис словосполучення і простого речення. Синтаксичні категорії і зв’язки. — К. : Наук. думка, 1975. — С. 14—16.
78.ГрищенкоА.П. Модальність і часова віднесеність як зовнішньосинтаксичні ознаки речення /А.П.Грищенко // Синтаксис словосполучення і простого речення. Синтаксичні категорії і зв’язки. — К. : Наук. думка, 1975. — С. 16—25.
79.ГуйванюкН.В. Засоби вираження присвійності в українській мові / Ніна Василівна Гуйванюк. — Чернівці : Вид-во Чернівецького держ. ун-ту, 1975. — 20 с.
80.ГуйванюкН.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : спец. 10.02.02 „Українська мова” /Н.В.Гуйванюк. — К., 1993. — 34 с.
81.ГулыгаЕ.В. Автосемантия и синсемантия как признак смысловой структуры слова / Е.В.Гулыга // Науч. доклады высш. шк. Филол. науки. — 1967. — № 2. — С. 62—72.
82.Гумбольдт,В.фон. Избранные труды по языкознанию / Вильгельм фон Гумбольдт. — М. : Прогресс, 1984. — 397 с.