Соболь Лілія Ігорівна Явище семантизації графем україн­ської лінгвокультури та їхня прагматика

brief description

Соболь Лілія Ігорівна, викладач кафедри практики англій­ської мови Дрогобицького державного педагогічного універси­тету імені Івана Франка: «Явище семантизації графем україн­ської лінгвокультури та їхня прагматика» (10.02.01 - українська мова). Спецрада К 64.053.05 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису

Соболь Лілія Ігорівна

УДК 811.161.2'37:81'35 (043.5)

ЯВИЩЕ СЕМАНТИЗАЦІЇ ГРАФЕМ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІНГВОКУЛЬТУРИ ТА ЇХНЯ ПРАГМАТИКА

02. 01 – українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата

філологічних наук

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

Космеда Тетяна Анатоліївна

Харків – 2016

2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………............4

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження одиниць графеміки української лінгвокультури: діахронно-синхронний підхід……………………………….….13

1.1. Праобраз українського алфавіту.Система літер кирилиці (глаголиці) як наслідок взаємодії лінгвокультур різних народів………………………………..13

1.2. Писемна традиція слов'ян:протобукви і їхня трансформація (узагальненнядіахронічного аналізу)……………………………………...……...19

1.3. Удосконалення української графіки й становлення орфографії.

Забороний реформи («желехівка», «драгоманівка», «кулішівка», «максимовичівка»). Початки українськоїлінгвографії……………………...…..27

1.4. Оцінка кирилиці в концепціях І. Франка й М. Шашкевича та протиставлення її латиниці. «Азбучні війни». Сучасні суперечки «консерваторів» і «реформаторів»………………………………………………...38

1.5. Становленняукраїнської системи пунктуаційних знаків та її потенціал……………………………………………………………………………53

1.6. Сучасна українська графеміка як складник лінгвографії. Розбудова метамови. Статус графеми. Поняття графічноїнорми…………………………..61

Висновки до першого розділу…………………………………………..……79

РОЗДІЛ 2. Актуалізація назв одиниць графемікидля творення лексем,

значень,усталених виразівй моделювання прагматичних ефектів………………….…...80

2.1. Маніпулятивні можливості звуко-букв у творенні абревіатур та їхня прагматика…………………………………………………………………………..80
2.2. Актуалізація назв літер у системі сучасних українських номенів……87

2.3. Назви літер – джерело поповнення українського ономастикону……..93

2.4. Назви графем у структурі усталених виразів таїхня модифікація в процесі моделювання прагматичних ефектів………………………...................106

Висновки до другого розділу……………………………………………….117

3

РОЗДІЛ 3. Семантикай прагматика одиниць графеміки в системі

функційних стилів української мови…………………………………………….119

3.1. Своєрідність актуалізаціїсистеми графем та їхніх назв у публіцистичному стилі мовлення………………………………………………..119

3.2. Маніпуляція графемами та їхніми назвами в художньому стилі мовлення……...........................................................................................................132

3.3. Особливості використання системи графем та їхніх назв у науковому й офіційно-діловому стилях мовлення…………………………………………….162

3.4. Графеми та їхні назвияк одиниці творення значень, смислів та прагматичних ефектів у релігійному стилі мовлення…………………………..172

3.5. Потенціал графеміки в епістолярному стилі мовлення………………183

3.6. Можливості графеміки врозмовно-побутовому стилі мовлення, Інтернет-мовленні…………………………………………………………………192
Висновки до третього розділу………………………………………………197

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………….………199

ДОДАТОК А………………………………………………………………………205

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ….....................................................209

4

ВСТУП

Актуальними сьогодні вважають дослідження, що виконуються в кількох напрямах мовознавства й відображають експансіонізм, пов'язаний з тенденцією до розширення меж лінгвістики, а це дає змогу здобути нові знання, моделювати новаторські дослідницькі методики й підходи.

Проблема вивчення специфіки функціювання одиниць графеміки, насамперед звуко-букв, графем,що можуть лексикалізуватися, семантизуватися

набувати в українському мовленні, дискурсі та мові загалом відповідного значення (смислу), виконують низку прагматичних функцій, викликаючи відповідніконотації, асоціації, сприяють моделюванню системи образних засобів, саме й належить до проблем, що потребують міждисциплінарного

підходу.Цедослідженнявимагаєпроекціїнатеоретичні

положенняпрагмалінгвістики,дискурслінгвістики,лінгвістикитексту,

лінгвокультурології, соціолінгвістики, лінгвостилістики, лінгвографії,графіки, беручи до уваги орфографію і пунктуацію.

Дослідження особливостей функціювання лексикалізованих і семантизованиходиниць графеміки в міждисциплінарному аспекті відповідає сучасним лінгвістичним підходам до вивчення мовних явищ у світлі антропо-, тексто- та дискурсцентричних парадигм, проектується на творчу діяльність

представників української лінгвокультури, репрезентує зв'язок злінгвокультурами інших народів.

Положення про мотивованістьмовних знаків системою екстра- та інтралінгвальних чинників, поступ, розвиток та можливість трансформації одиниць мовної системи, взаємозв'язок між усною й писемною формами мовлення, зокрема змістом і формою його вираження, належать до методологічних постулатів мовознавства, що не є новими, однак потребуютьрозвитку з урахуванням нових дослідницьких парадигм.

Хоч морфема йвизнана мінімальною значущою одиницею мови, однак звуко-букви, графеми, літери й інші одиниці графемікиунаслідок актуалізації

5

їхніх номінацій, що мають певну внутрішню форму, відповідно семантизуються завдяки творчій діяльності носіїв не лише однієї лінгвокультури, а й міжкультурної взаємодіїрізних народів загалом.

Думка (концепт), безперечно, відображається й певним чином фіксується в графемах, звуко-буквах, одиницях системи графічних мовних засобів загалом, що доводять напрацювання в галузі лінгвокультурології, прагмалінгвістики, лінгвістики тексту, лінгвостилістики, а також наукові студії, присвячені проблемам лінгвографії, графіки, орфографії, пунктуації зокрема.

Загальновідомо, що протобукви співвідносяться з поняттями та предметами дійсності, довкілля, що й стало основою моделюваннябуквеної внутрішньої форми, базою їхньої графічної форми, а сьогодні й вектором дії відповідних креативних рефлексій для моделювання прагматичних ефектів.

сучасному мовному просторі лексеми, що номінують літери чи інші графічні знаки, не лише своєрідносемантизуються, але й реалізують потенціал для моделювання системи конотацій, образних засобів, є складниками усталених виразів (фразеологізмів, прислів'їв і приказок), виконують у мовленні відповідні функції, розширюючи свій прагматичний потенціал, тому вони й стають базою для творення нових образів-концептів, які закріплюються в мовній свідомості, фіксуються вМКС. У різних мовах це має своєрідне вираження, набуває національної специфіки.

Теоретичним підґрунтям цієї наукової розвідки є праці українських дослідників, присвячені вивченню проблем, пов’язаних з лінгвографією, аналізом питань, що стосуються становлення й розвитку української графіки, орфографії, пунктуації, становленням алфавіту, «азбучними війнами», реформами, системою й функціями графем й інших графічних одиниць,ураховуючи можливості пунктограм, а також абревіатурного словотворення, творення номенів,власних назв, графемної орнаменталіки й под. Актуальними щодо розв'язання наведених проблемних питань передусім уважаємо теоретичні напрацювання, викладені в дослідженнях класиків української лінгвістики, відомих діячів науки й культури, серед яких

6

В. Антонович,Л. Булаховський, М. Брайчевський,М. Драгоманов, Б. Грінченко, П. Житецький, М. Йогансен, П. Куліш, К. Михальчук,І. Огієнко, О. Потебня, В. Сімович, С. Смаль-Стоцький, Є. Тимченко, Б. Ткаченко,І. Франко, П. Чубинський,М. Шашкевичта ін., а також таких сучасних

українськихмовознавців, як С. Бибик,Н. Гуйванюк, Т. Гриценко, А. Даниленко,

Д. Данильчук, П. Донець, С. Дорошенко, А. Загнітко,С. Єрмоленко, В. Калашник, Т. Космеда, І. Лопушинський, В. Мойсеєнко, А. Мойсієнко, А. Нелюба, В. Німчук, М. Степаненко,Л. Українець,К. Шульжук, І. Фаріон,

Н. Фіголь та ін. Ураховано й дослідження зарубіжних учених, що стосуються вищезазначених лінгвістичних проблем і проектуються напитанняпоходження слов’янської писемності (глаголиці чи кирилиці) та алфавітів, що вплинули на їхнє становлення (фінікійського, грецького), ідеться про протобукви, їхню внутрішню форму, історію вдосконалення та видозміни й под. (Г. Бауер,

Г. Добнер,В. Георгієв, В. Істрін, Д. Лихачов, Є. Карський,М. Мозер, О. Реформатський, А. Селищев, О. Соболевський, І. Тейлор, П. Фортунатов, П. Черних, П. Шафарик, Т. Шмельова, Л. Щербата ін.).

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Це дослідження відображає напрям науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені

Г. С. Сковороди «Сучасна україська мова: когнітивний і прагматичний аспекти дослідження» (затверджено 26 травня 2011 р., номер реєстрації 0111U 006434).

Мета дисертації – з'ясуватипідґрунтя явища лексикалізації й семантизаціїграфем української мови та,враховуючи особливості їхнього функціювання в українському дискурсивному просторі, визначити прагматичний потенціал зазначених одиниць української лінгвокультури.

Відповідно до мети окреслено такі завдання:

1) обґрунтувати статусграфеми (звуко-букви) як

основноїодиниціграфеміки,графічної системи української мови відповідно до теоретичних засад українського мовознавства, а також статус нелітерних символів, схарактеризувавши термінологічний апарат дослідження;

7

розробити методику вивчення процесу лексикалізації й семантизації графеміки української мови як мовного й мовленнєвого явища з урахуванням їхнього прагматичного потенціалу в межах української лінгвокультури на основі актуалізації внутрішньої форми та творчої діяльності носіїв мови;

простежити процес становлення українського алфавіту з урахуванням діахронного(внутрішня форма букви, образ протобукви) й синхронного підходів, описавши чинність відповідних соціолінгвістичних факторів: «азбучні війни», заборони йреформи графіки та орфографії, взаємодія українських графічних символів з графічними знаками інших лінгвокультур (фінікійської,

грецької тощо) на основі чинності опозиції «своє» – «чуже»;

описати смисло- та словотворчий, функційно-стильовий та стилістичний потенціал звуко-букв та інших засобів графічної системи на основі врахування екстра- та інтралінгвальних чинників, реалізованих функцій,

що знайшло вираження у формуванні системи усталених виразів української мови;

узагальнити тенденції щодо специфіки творення лексем, моделювання типових значень (смислів), словесних форм (формул), образних засобів, що виникли внаслідок лексикалізації тасемантизації звуко-букв, літер кирилиці й латиниці та інших знаків графеміки, і виявляються в текстових зразках системи функційних стилів української мови, дискурсивній практиці українців загалом.

Об'єктом дисертаційної роботи є система графічних знаків(графеміка) української лінгвокультури(алфавіт, букви й нелітерні знаки), одиниці якоївирізняються своєрідними внутрішньою й зовнішньою формами, історією, спроможністю лексикалізуватися, семантизуватися, виконувати низку функцій, виражати значення, смисли й містити важливу прагматичну інформацію, моделювати прагматичні ефекти. Оскільки писемність українського народу йукраїнський алфавіт як її підґрунтя –це наслідок гармонійної взаємодії лінгвокультур різних народів і своєрідний вияв культури українського народу в мові, товважаємо за доцільне проектувати об'єкт роботи не лише на українську мову, а певною мірою ширше – на лінгвокультуру (linqua – мова і cultura –

8

освіта, розвиток), яку розуміємо традиційно, як вияв, відбиття і фіксацію культури в мові і дискурсі (Г. Богданович, А. Загнітко, Т. Космеда).

Предмет вивчення – семантизація графем як явище, що є

наслідкомпроцесу їхньої номінації, лексикалізації,функціювання в українському дискурсивному просторі з урахуванням прагматичного потенціалу цього феномену української лінгвокультури.

Термін графема в науковий обіг увів І. Бодуен де Куртене (1912)з метою зорової фіксації образу фонеми, однак сьогодні в мовознавстві його розуміютьнеоднозначно. У дисертації спираємося на його широке й вузьке трактування: з одного боку, це будь-яка одиниця графеміки, графічної системи(літери, звуко-букви, розділові знаки й под.), тобто «мінімальна одиниця графічної системи певної мови (системи письма)» (А. Загнітко, О. Селіванова),а з іншого, – як співвідношення між звуком і буквою, тобто як основнаодиниця звуко-буквеного письма, синонім до терміназвуко-буква (А. Загнітко, Т. Космеда, І. Фаріон).

Матеріал (джерельна база) дисертаційної роботи складає система словників української мови, зокрема академічний «Словник української мови» (1970–1980), словник А. Нелюби «Словотворчість незалежної України. 1991– 2011» (Харків, 2012), «Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–

ст.)» О. Дея (Київ, 1969), «Словник модифікованих стійких сполучень слів в узусі кінця XX – ХХІ століття» І. Глуховцевої(Луганськ, 2013); фольклорні збірки: «Галицько-руські народні приповідки, які зібрав, упорядкував і пояснив Др. Іван Франко» (Львів, 2006); «Українські приказки, прислів'я і таке інше»

М. Номиса (Київ, 2004); «Збіркаукраїнських приказок та прислів'їв», а також «Фразеологічний словник української мови» В. Ужченка (Київ, 1998) та деякі ін.; низка фрагментів художнього тексту українських письменників, насамперед

таких, як І. Андрусяк, Ю. Андрухович, А. Бачинський, І. Величковський,
М. Вінграновський, П. Глазовий, О. Думанська, О. Забужко, Ю. Іздрик,
О. Ірванець, І. Калинець, Л. Костенко, І. Котляревський, І. Малкович,
М. Матіос, А. Мойсієнко, В. Неборак, В. Нестайко, О. Олесь, Б. Олійник,

9

І. Роздобудько, Л. Романчук, С. Руданський, В. Симоненко, Г. Сковорода, П. Тичина, І. Франко, Г. Чубай, Т. Шевченко, В. Шевчук, Л. Якимчук та ін.; текстові зразки функціювання графем у публіцистичному (газети «Високий замок», «Дзеркало тижня», «Експрес», «Єдина Україна», «Львівська газета», «Україна молода», «Українська правда», «Український тиждень» за період 2003–2016 рр.), епістолярному (листи І. Антипенка (Анатоля Гака),

І. Багряного, А. Калиновського, Лесі Українки, О. Лишеги, І. Франка та ін.), науковому(монографії, наукові статті, енциклопедії, підручники), релігійному (Біблія, газета «Українська православна церква», молитви та ін.), діловому

(приклади з ділових документів, напр., постанова «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів» та ін.) і розмовному, зокрема й інтернет мовлення (соціальні мережі «ВКонтакті», «Facebook», живе мовлення українців та ін.), дискурсах. Така кількість і широкий діапазон джерельної бази пояснюється тим, що лексикалізовані й відповідносемантизованіграфемні й графічні знаки є унікальним явищемлінгвокультури, що, хоч і не характеризується широким розмаїттям словесних форм і формул, однак викликає чимало рефлексій, провокує моделювання індивідуально-авторських новотворів, трансформацій, варіантів і варіацій. Незважаючи на значний обсяг джерельного матеріалу, авторська картотека складаєлише понад 1 000

текстових (дискурсивних) фрагментів, лексикографічних статей, у яких виявляємо фіксацію функціювання лексикалізованих і семантизованих одиниць графіки, насамперед звуко-букв, графем, що, утім, дає змогу простежити певні тенденції, виявити особливості їхнього використання та характерні функції.

Вибір методів дослідження зумовлено специфікою об’єкта, предмета, задекларованих аспектів та підходів. У роботі використано такі загальнонаукові методи, як індукція, дедукція, аналіз і синтез, зіставлення, узагальнення, класифікаційний аналіз. Серед лінгвістичних методів перевагу надано описовому, що традиційно використаний для відображення стану опрацьованості проблеми та характеристики зібраного матеріалу,

систематизації дослідницького предмета; контекстуального

10

талінгвокультурологічного аналізів – для інтерпретації та опису функційно-семантичного, стильового та прагматичного навантаження фактичного матеріалу, а також актуалізації графічних символів інших лінгвокультур («українська латиниця»), для чого залучаємо прийом аналізу опозиції «своє» – «чуже»;метод спостереження – для класифікації прикладів лексикалізації та семантизації графем на певні типи, моделі, види на основі врахування диференційних ознак щодо їхньої словотвірної мотивації,

смислотворення, прагматичної значущості, своєрідності стильової диференціації, походження, особливостей взаємодії елементів української графіки з графічними символами інших лінгвокультур, зокрема це стосується функціювання в дискурсивній практиці українців графічних латинських символів, упровадження «української латиниці»; метод лінгвістичного моделювання допоміг виявити моделі смислотворення та дав змогу з'ясувати відповідні тенденції функціювання одиниць досліджуваної мовноїсистеми; для встановлення лінгвальних мотивів, зв’язків з екстралінгвальними процесами, що впливають на породження явища лексикалізації й семантизаціїодиниць графічної системи, їхньої прагматики, яка виявляється в дискурсивній практиці

українців, використано метод дискурсивного аналізу, а такожлінгвостилістичного аналізу – для виявлення образних засобів, що змодельовані на основі актуалізації семантизованихзнаків графічної системи.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше досліджено феномен явища семантизації графем української лінгвокультури та графічних символів інших лінгвокультур, що функціюють в українському мовному просторі («українська латиниця»), узагальнено екстра- та інтралінгвальні чинники, що сприяли розвитку прагматичного потенціалу досліджуваних одиниць, виокремлено моделі типових значень (смислів), що виникли внаслідок явища семантизації, конотації звуко-букв кирилиці й латиниці та інших символів графічної системив українському мовному просторі, дискурсивній практиці українців; окреслено процес становлення та поступ української лінгвографії.

11

Теоретичне значення роботи полягає в обґрунтуванні: а) особливостей

номінації, лексикалізації й семантизації графем як мовного та мовленнєвого

явища, що реалізується в дискурсі відповідно до специфіки української

лінгвокультури та на основі взаємодії з іншими лінгвокультурами; б) системи

прагматичних функцій лексикалізованих графем, моделей актуалізації їхніх

значень і прагматичних смислів, здатності до творення системи

засобіворнаменталіки; в) потреби розширення та вдосконалення термінології

української лінгвографії, графіки як її складника зокрема.

Практичне значення роботи вбачаємо в тому, що зібраний фактичний матеріал можна використати в лексикографічній практиці для укладання словника лексикалізованих і семантизованих графем української мови й опису їхньої семантики й прагматики. Результати дослідження можна також застосувати для доповнення фундаментальних курсів «Сучасна українська мова», «Старослов'янська мова», спецкурсів з лінгвографії, графіки, історичного коментаря до українського правопису, стилістики української мови, соціолінгвістики, лінгвокультурології, лінгвопрагматики, а також у процесі підготовки наукових досліджень різного кваліфікаційного рівня.

Апробація результатів дисертації. Основні положення проведеного дослідження викладені в доповідях та виступах на двох усеукраїнських та чотирьох міжнародних конференціях, зокрема: «Мова. Культура. Взаєморозуміння» (21 вересня 2012 р. – ДДПУ ім. І. Франка); XV Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень «Сучасні напрями в дослідженні мовних одиниць (на матеріалі української та російської мов)» (15–16 квітня 2014 р. – ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2014); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українська мова вчора, сьогодні, завтра в

Україні і світі» (10 листопада 2015 р. – НПУ ім. М. П. Драгоманова);
XVІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень
«Семантика мовних одиниць»(14–15 квітня 2016 р. –
ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2016); ІІІМіжнародній науковій конференції

«Україністика: вчора, сьогодні, завтра» (20–21 травня 2016 р. – УАМ, Познань

12

– Польща); I Міжнародній конференції «Слов'янські студії» (24–25 травня

2016 р. –Миколаїв, ЧДУ ім. Петра Могили).

Публікації. Основні теоретичні положення, практичні результати дослідження за матеріалами дисертаційної роботи відображено в 14 статтях, із яких 11 опубліковано в наукових фахових виданнях, затверджених ДАК МОН України (одна у співавторстві з проф. Т. А. Космедою: авторська частка роботи

– добір фактичного матеріалу), дві – у зарубіжних виданнях.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури – 278 одиницьй джерел – 277 найменувань. Текстову частину доповнює додаток (с. 205–208), де містяться схеми й таблиці, що узагальнюють деякі теоретичні положення, прийняті в дослідженні за основу. Загальний обсяг праці становить 261 сторінку, із них основного тексту

– 204 сторінки.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Підґрунтям явища лексикалізації й семантизації графем української мови, одиниць графічної системи загалом є вироблена національною традицією лінгвофілософія, що передусім базується наважливому методологічному положенні мовознавства про те, що форма є опозицією до змісту, а буквений запис (форматив) безпосередньо співвідноситься з відповідною звуковою оболонкою, специфікою вимови. До формативу відносять систему основних і допоміжних графем, зокрема й звуко-букви та знаки пунктуації, специфіку їхнього окреслення, номінації тощо. Слово, безперечно, являє собою сформовану віками єдність форми й змісту. Графеміка, графіка та орфографія кожної мови має своєрідну історію, зафіксовану в мовній свідомості носіїв кожної лінгвокультурияк «пам'ять давнини».

Без сумніву, графеміка (письмо), графіка (сукупність графічних знаків) та правопис (правила написання слів і постановки пунктуаційних знаків)у сукупності належать до першоелементівлінгвокультурикожного етносу, що є виявом його духовного начала й національної самобутності.

Виокремлені складники лінгвокультуриприйнято вважати важливим ідеологічним чинником впливу на формування нації, оскільки вони безпосередньо відображаються вмовній свідомості, виокремлюють й об'єднують членів лінгвокультури, сприяють утвердженню етнічної солідарності, вияву патріотизму, стимулюють національну мобілізацію. Їх образно називають «обличчям нації».

Важливість системи українських графічних знаків для лінгвосвідомості українців визначається значною кількістю фактів мовотворчості, проектованих на маніпуляцію буквами чи пунктуаційними знаками, зокрема з використанням поліграфічних можливостей сучасного друку, що дає змогу створювати низку актуальних й оригінальних прагматичних смислів.

Кожна конкретна графема, звуко-буква має внутрішню форму, відтворює«національний дух» мови.Саме тому цей лінгвокультурний феномен

201

викликає прискіпливу увагу не лише в мовознавців, але й в ідеологів, які, виконуючи вказівки верхівки певних тоталітарних режимів щодо створення

умов для поневолення народу, його асиміляції, укладали програмиможливогоідеологічного впливу, що враховували й чинник впливу на видозміну системи письма.

Зважаючи на те,що літери алфавіту й інші графічні знаки виконують функцію символу національної лінгвокультури, маніпуляція ними, можепризвести докультурної асиміляціїнароду, нав'язування йому чужих традицій,ідеології, до відриву від власногоетнічного коріння, нейтралізації відчуття національної ідентичності та самобутності. Тому зрозуміло, щовеликої шкоди розвитку української національної лінгвокультури завдав насильницький чужоземний вплив, здійсненийчерез«експансію» графічних засобів мови, зокрема це заборона друкутекстів рідною мовою, нав'язування чужих традицій у використанні графічних символів з одночасним знищенням тих, яківироблені традицією, що було зумовлено русифікацією. Зміни в графічній системіукраїнської мови, зокрема й орфографічних правил,призвели до деформації окремих питомих рис української мови, що негативно вплинуло не лише на писемну форму мовлення, але йна живе усне мовлення українців,

їхню вимову, штучно видозмінившиправила орфоепії, дещо «притлумивши»мовнечуття, що, зрештою, викликало відповідний опір.Діячі української науки й культури протидіяли як процесу русифікації, так і латинізації(останній виявився у спробах упровадження латиниці, здійснених представниками польської лінгвокультури – наслідок полонізації). Вироблялися пропозиції щодо реформ графіки й орфографії, здійснювався пошук графічної й орфографічної норми («драгоманівка», «желехівка», «кулішівка», «максимовичівка»), відбувалися своєрідні «азбучні війни», що тривають в Україні до сьогодні у вигляді боротьби консерваторів і реформаторів за зміни правописних норм.

Нині українська лінгвістика перебуває в стані осмислення процесів, що пов'язані зі змінами графічних, орфографічних й орфоепічних норм: уже не

202

викликає жодних сумнівів, що сучасна українська графіка й орфографія повинна базуватися на національній основі, відтворюючи тяглість лінгвокультурноїтрадиції.

Сучасний український алфавіт – продукт спільної діяльності людства, результат чинності опозиції «своє – чуже», адже, створюючи абетку для слов'ян, укладачі кирилиці спиралися на досвід інших народів (фінікійців, греків, римлян), переймаючи його та вдосконалюючи.

Протобукви маливідповідний ґрунт творення, внутрішню форму, як і слова, лексеми, оскількизвуко-букви, тобто їхні назви (номінації)вербалізували відповідні концепти (смисли), що безпосередньо співвідносилися з довкіллям. Цю первинну діяльність моделювання літер приписують креативності фінікійців. Графічно перші літери окреслювали предмети довкілля, те, що бачило око давньої людини-екстраверта: світ фауни й флори, частини людського тіла тощо. Однак уже в грецькому алфавіті, що розвинув фінікійську традицію, така мотивація зникає, адже слова – назви літер – у процесі запозичення, переходу в алфавіт іншої лінгвокультури (грецької), утрачають актуальнувнутрішню форму, а схожість з рефлекторами номінацій збережено тільки графічно, однак це вже може викликати в мовній свідомості носіїв інших лінгвокультур відмінну систему асоціацій.

Накопичивши чималий досвід, сучасна українська лінгвографія, графіка зокрема, сформувала власну термінологію з відповідними системними парадигматичними зв'язками, що виявляються у своєрідній полісемії, синонімії, омонімії, гіпер-гіпонімії, паронімії. Ця термінологія різноманітна за системою усталених параметрів, зокрема походженням, активним та пасивним уживанням, структурою, способом номінації. Тлумачення окремих термінів на сьогодні ще не має усталеності, вимагає уточнення, а деякі дефініції лише формуються.

Традиція лексикалізації й семантизації літер алфавіту засвідчує їхню важливість для мовної свідомості українців, оскільки на їхній основі сформовано систему паремійних одиниць, усталених виразів (словесних

203

формул), до складу яких входять назви літер кирилиці й латиниці, інших графічних знаків. Ці мовні одиниці активно функціюютьз давніх часів і до сьогодення, виявляючись у всіх функційних стилях мовлення. Значна частина фразеологізованих мовних одиниць належить до системи прецедентних феноменів, витоками яких є Біблія. Вони утворюють систему біблеїзмів. Ці одиниці функціюють у писемній та усній формах українського мовлення. Зв'язок із Біблією дає право стверджувати наявність у звуко-букв сакрального ореолу.

сучасному українському дискурсивному просторі для моделювання прагматичних смислів, системи конотацій, репрезентації графічної гри,

привертання уваги, що, можливо, пов'язане й з прагненням українців увійти в Євросоюз, своєрідно використовують чеський варіант латиниці, що найбільшпослідовно виявляється в українських ЗМІ, інтернет-мовленні. Окрім того, з тією ж метою відбувається змішування латиниці й кирилиці, латинізовані вкраплення в тексти, репрезентовані кирилицею. Постмодернізм актуалізував використання знаків латиниці в художньому стилі мовлення, хоч ця риса характерна для українського мовлення загалом.

Відхилення від графічного стандарту чи орфографічної норми з урахуванням усіх графічних засобів виокремлення слів і словосполучень, зокрема й незвичних, що мотивовані стилістикою контексту (графічне окреслення слів – виокремлення за допомогою зміни шрифтів, розрядка, дефісація, уведення в текст знаків чужої лінгвокультури, уживання великої літери замість малої й навпаки, маніпуляція знаками пунктуації (їхня повна відсутність, дублювання, багаторазовий повтор та ін., а також інші графічно-орфографічні альтернативи, зокрема й фігурне розміщення тексту на площині сторінки)вплинули на вироблення системи образних графічних засобів і реалізованих ними прагматичних ефектів.

Зовнішня форма знаківє потужним смислотвірним чинником і генерує

лінгвоспецифічніпотенції мовлення, що виражаєтьсяу своєрідному моделюванні графічної гри як різновиду мовної гри, «графолізованих»

204

асоціаціяціяхщодо організації письма.

Чинник зовнішньої форми може призвести до утруднень у міжкультурній комунікації, міжкультурній трансляції, оскільки на основі актуалізації назви окремих літер утворюються безеквівалентні (екзотичні) мовні одиниці.

Українська мовна реальність сприяє збільшенню функційного навантаження графічних мовних засобів, оскільки простежуємо збільшення кількості об'єктів, які для свого позначення (номінації) вимагають і відповідних маніпуляцій графемами.Простежуємо розширення діапазону ономастичної техніки, мовних засобів вироблення нових слів і значень, що пов'язане передусім з актуалізацією абревіації, розширеннямономастикону, виробленням системи номенів, графічних скорочень і под. Іншу тенденцію можна окреслити як підвищення культурної значущості алфавіту, характер якої визначається в дискусіях про правопис, дієвість літер кирилиці чи латиниці.

На основі здійсненого аналізу можна стверджувати, що лексикалізація й семантизація графем– характерне явище української лінгвокультури, яке фіксується (1) у мовній системі, перетворюючись на усталені факти мови – нові слова чи значення, поповнюючи систему номенів, ономастикону та фразеології, і (2) на рівні мовлення як наслідок спонтанного оказіонального утворення, лінгвокреативності мовців щодо актуалізації сформованих традицією словесних моделей і форм використання графіки та реалізації її потенціалу (своєрідне омовлення емоцій, почуттів, асоціацій, образного мислення, творення системи художніх засобів та ін.), моделювання низки прагматичних ефектів (конотація, стилізація, інтимізація, табуїзація, евфемізація та ін.), і через вплив на сприйняття візуальних образів; (3) на текстовому (дсикурсивному) рівні актуалізація засобів графіки спричиняється до створення поетичних жанрів (акровірш, фігурний вірш та ін.), формується самостійна система формальних графічних текстових (дискурсивних) окреслень, що притаманна усім функційним стилям української мови, по-новаторськи виявляючись у мові Інтернету.

Функційне навантаження графічних символів зумовлене їхніми

205

можливостями в слово-, смисло-, фраземо-, образо- та жанротвірності, дидактичності (актуалізується в процесі навчання читання), атракційності, розважальності, естетизації, інтимізації, окресленні графомаркованості письма.

Серед тенденцій моделювання типових значень (смислів), словесних форм, що виникли внаслідок лексикалізації та семантизації графем кирилиці й латиниці в дискурсивній практиці українців, виокремлюємо такі, як:

маніпуляція звуко-буквами під час утворення абревіатур із залученням капіталізації, 2) збільшення й урізноманітнення системи номенів, що пов'язані з розвитком різних сфер діяльності людини (наука, туризм, мистецтво та ін.),

розширення українського ономастикону завдяки звуко-буквеному та графемному потенціалу у творенні номінацій для називання явищ довкілля,

активне використання усталених виразів української лінгвокультури,

складниками яких є назви графічних знаків та модифікація цих паремій,

моделювання смислів черезупровадження нових словесних формул зі складниками-графемами (виокремлення перших літер ключових слів висловлювання й фокусування уваги на їхніх значеннях, формула «трьох літер»

та ін.); 6) маніпуляція графічними знаками на основі порушення графічних, орфографічних і пунктуаційних норм, графічна табуїзація,евфемізація, інтимізація та ін.; 7) актуалізація графічної маркованості для створення системи прагматичних ефектів.

Перспективудослідження вбачаємо в необхідності укладання(1) словника термінів сучасної лінгвографії, у якому була би подана система понять і термінів з урахуванням усіх напрацьованих наукою підходів до їхнього розуміння, що дасть змогу більш раціонально оцінити поступ цієї термінологічної системи й виявити проблемні питання; (2) на основі зібраного фактичного матеріалу укласти словник усталених виразів, що містять лексикалізовані й семантизовані графеми української мови.