ВІДТВОРЕННЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОЇ ІРОНІЇ В АНГЛО-УКРАЇНСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ПЕРЕКЛАДІ

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Івана Франка

На правах рукопису

КАМ’ЯНЕЦЬ АНЖЕЛА БОГДАНІВНА

УДК 81’25 (477) (091) 19”

ВІДТВОРЕННЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОЇ ІРОНІЇ В АНГЛО-УКРАЇНСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ПЕРЕКЛАДІ

Спеціальність 10.02.16 ─ перекладознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Некряч Тетяна Євгенівна,
кандидат філологічних наук, доцент

Львів 2009

ЗМІСТ
С.
ВСТУП. 4
РОЗДІЛ 1. ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНА ІРОНІЯ І ФІЛОСОФІЯ
ПЕРЕКЛАДУ... 12
1.1. Культурний вимір перекладознавства 12
1.1.1. Культурний поворот у перекладознавстві 12
1.1.2. Одомашнення та очуження 15
1.2. Інтертекстуальна іронія як культурна проблема перекладу 20
1.2.1. Іронія як культурна проблема перекладу. 20
1.2.2. Концепція інтертекстуальності в перекладознавчому контексті 23
1.2.3. Інтертекстуальна іронія як перекладознавча категорія 27
1.2.4. Інтерпретація тексту з інтертекстуальної іронією. Вплив постструктуралізму.. 30
1.2.5. Іронія як одна з функцій алюзій: перекладознавчий ракурс... 32
1.3. Основні концептуальні підходи до перекладу інтертекстуальних посилань................................................................. 39
1.3.1. Семіотичний підхід до інтерпретації тексту як основа перекладацьких рішень. ... 39
1.3.2. Відтворення в перекладі функцій інтертекстуальних
посилань ............................................................................................................. 40
1.3.3. Прецедентність текстів як чинник у виборі перекладацької
стратегії 45
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 51
РОЗДІЛ 2. СТРАТЕГІЇ ВІДТВОРЕННЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОЇ
ІРОНІЇ В РОМАНІ В. НАБОКОВА ЛОЛІТА” 53
2.1. Роман В. Набокова Лоліта” ─ квінтесенція інтертекстуальної
іронії.. 53
2.2. Способи відтворення інтертекстуальної іронії в російській
версії та українському перекладі Лоліти”. 57
2.2.1. Іронічні алюзії на Е. По 57
2.2.2. Іронічні алюзії на П. Меріме. 78
2.2.3. Іронічні алюзії на інших неангломовних авторів 84
2.2.4. Іронічні алюзії на інших англомовних авторів, чиї твори
перекладено українською 91
2.2.5. Іронічні алюзії на твори, що не перекладені українською
мовою 117
2.2.6. Іронічні алюзії, відсутні в оригіналі і наявні в російській версії 121
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2. 128
РОЗДІЛ 3. АЛГОРИТМИ ПОШУКУ ОПТИМАЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ
ВІДТВОРЕННЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОЇ ІРОНІЇ У ПЕРЕКЛАДІ. 131
3.1. Іронічні алюзії на Біблію.. 134
3.2. Іронічні алюзії на літературні твори, що перекладені українською
мовою 143
3.3. Іронічні алюзії на літературні твори, що не перекладені
українською мовою.. 176
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3. 183
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 186
ДОДАТОК. 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. 195

ВСТУП

Зміна орієнтирів, що відбулася в перекладознавстві за останні двадцять років була пов’язана із загальними тенденціями в гуманітаристиці й вивела на перший план культурно-зумовлені проблеми перекладу, до яких належать, зокрема, інтертекстуальність та іронія. Інтертекстуальність явище не новітнє, однак у постмодерній культурі воно набуває якісно нового значення, стає естетичним принципом. У постмодерній літературі інтертекстуальні посилання стають домінантним прийомом, а їхньою домінантною функцією стає надання оповіді іронічного звучання.
Різні аспекти інтертекстуальності розглянуто в численних літературознавчих працях ─ передусім Р. Барта [5, 153], І. Гюббенет [25, 26], Ж. Дерріда [29], У. Еко [32, 162, 163, 164], Ж. Жанетта [168], Ю. Кристевої [74, 182], Ж.-Ф. Ліотара [188]. Значний внесок у розробку цього поняття зробили М. Бахтін [9, 152] та Ю. Лотман [81, 84]. У літературознавстві інтертекстуальність уже доволі усталене поняття, і детальний огляд літературознавчих джерел, присвячених інтертекстуальності, не належить до завдань нашого дослідження.
Перекладознавство почало вивчати інтертекстуальні зв’язки приблизно від початку 1990-х років. У західному перекладознавстві найґрунтовнішою науковою працею, присвяченою відтворенню інтертекстуальних посилань у перекладі, вважається монографія професорки Гельсінкського університету Р. Леппігальме Культурні казуси: Емпіричний підхід до перекладу алюзій” (1997) [185], що базується на її дисертації Культурні казуси: Про переклад алюзій” (1994). Авторка досліджує, які стратегії перекладачі застосовують при перекладі алюзій, через опитування фокусних груп визначає, наскільки ефективні ці стратегії, розглядає альтернативні підходи до перекладу алюзій і з’ясовує, наскільки студенти спеціальності переклад” здатні розпізнавати й адекватно відтворювати алюзії в цільовому тексті. Матеріалом дослідження служать англомовні художні й публіцистичні твори. Дослідження дає цінну інформацію про рівень ознайомленості цільової (фінської) аудиторії з певними англомовними текстами, про компетентність перекладачів та студентів у цьому питанні, а також пропонує набір стратегій, що можуть виявитися ефективними при перекладі алюзій. Результати цього, як і більшості інших досліджень у перекладознавстві, тісно прив’язані до специфіки конкретної пари культур англо-американської та фінської і не можуть бути автоматично перенесені на інші культури. Універсально актуальними є лише найзагальніші висновки: про необхідність з’ясування реального рівня ознайомленості цільової аудиторії з конкретними текстами, незалежно від наявності їхніх перекладів цільовою мовою, про недостатню увагу перекладачів до функцій алюзій та зловживання стратегією найменшого зусилля”, про неналежне висвітлення цієї проблеми в навчальних програмах тощо.
Проблему відтворення інтертекстуальних зв’язків у перекладі розглянуто у відомій книзі Б. Гейтіма та І. Мейсона Дискурс і перекладач” (1991) [171]. Цінність цієї праці на яку, своєю чергою, посилається й Р. Леппігальме полягає передусім у тому, що її автори пропонують розглядати інтертекстуальні посилання як семіотичні одиниці, і орієнтуватися при перекладі на інтенціональність як основу їхнього лінгвокультурного смислу.
Іншим об’ємним дослідженням, присвяченим інтертекстуальності в перекладі, є монографія російської дослідниці Г. Денисової У світі інтертексту: мова, пам'ять, переклад” (2003) [27]. Це дослідження охоплює різні види інтертекстуальних зв’язків і має здебільшого оглядовий характер. У розділі, присвяченому перекладові, авторка зосереджується радше на впізнаваності різноманітних алюзій у цільовому тексті, аніж на їхніх функціях. Матеріалом служать російські художні та публіцистичні твори та їхні переклади італійською мовою.
В українському перекладознавстві перекладові інтертекстуальних посилань присвячено кандидатські дисертації О. Смирнова Имена собственные в художественной литературе и специфика их перевода” (1991) [122], О. Дзери Індивідуально-авторське трактування біблійних мотивів як перекладознавча проблема” (1999) [30], Л. Грек Інтертекстуальність як проблема перекладу” (2005) [22] та О. Копильної Відтворення авторської алюзії в англо-українському перекладі” (2007) [64]. Однак, фактично, першою серед українських перекладознавців до проблеми відтворення алюзії в перекладі звернулася Т. Є. Некряч ─ зокрема у статті Некоторые аспекты воссоздания поэтической алюзии” (1980), де сформулювано визначення алюзії, розглянуто її поліфункціональність у художньому тексті та підходи до відтворення в перекладі [96].
О. Дзера у своїй дисертації досліджує інтертекстуальні зв’язки (а саме: біблійні мотиви) у творах Дж. Ґ. Байрона та їхніх українських перекладах. Кандидатська дисертація Л. Грек розглядає переклад цитати, алюзії та ремінісценції на матеріалі творів Ю. Андруховича та їхніх англійських перекладів. Теоретична частина та висновки Л. Грек здебільшого перегукуються з розвідками Г. Денисової.
О. Копильна досліджує способи відтворення алюзій у перекладах на матеріалі англомовних художніх творів першої половини ХХ століття. Авторка надає важливого значення стилістичним функціям алюзій у тексті-джерелі та наголошує на адекватному відтворенні цих функцій у перекладі.
Проведені дослідження інтертекстуальності в перекладі засвідчили, що явище це надзвичайно масштабне й багатовимірне. Очевидно, що кожна зі згаданих праць, незалежно від задекларованої мети, зосереджується лише на якійсь одній його грані й використовує як матеріал лише один тип текстів, водночас відкриваючи напрямки для подальших розвідок.
Інтертекстуальна іронія ─ явище майже таке ж різнопланове, як і власне інтертекстуальність. У фокусі нашого дослідження лише один його аспект, а саме ─ іронічні посилання на художні твори.
Інтертекстуальні посилання, призначені створювати саме іронічний ефект, досі не були предметом окремого перекладознавчого дослідження. О. Дзера обрала для дослідження матеріал, фактично, несумісний з іронією. О. Копильна розглядає алюзії на мікро-рівні у творах, здебільшого теж позбавлених іронії. Л. Грек побіжно торкається поняття іронії у теоретичній частині дисертації, цитує деякі літературознавчі праці, присвячені цій темі, однак у перекладознавчому аналізі, по суті, не орієнтується на іронію як функцію інтертекстуальних посилань і, відповідно, не згадує про неї у висновках. Наше ж дослідження зосереджене на відтворенні в перекладі передусім іронії, створеної за допомогою інтертекстуальних посилань, чи алюзій.
Актуальність дослідження зумовлена, з одного боку, тенденціями розвитку сучасної світової культури, зокрема підвищеною інтертекстуальністю та іронічністю постмодерної літератури та мистецтва загалом, а з іншого ─ посиленою увагою сучасного перекладознавства до культурно-зумовлених проблем перекладу, до яких належать інтертекстуальність та іронія.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами кафедри. Дослідження виконано в межах комплексної наукової теми кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка: Удосконалення методики викладання перекладознавчих дисциплін як фахових на відділі англо-українського перекладу” (номер держреєстрації 0108U006463), а також держбюджетної теми: Український художній переклад як націєтворчий чинник: до історії української перекладної літератури” (номер держреєстрації 0106U001279), які затвердило Міністерство науки і освіти України.
Метою дослідження є з’ясування сутності та механізмів створення інтертекстуальної іронії в постмодерній літературі, аналіз способів відтворення інтертекстуальної іронії в перекладі прозових художніх творів та обґрунтування оптимальних перекладацьких стратегій з урахуванням конкретних завдань перекладу та особливостей цільової культури.
Мета дослідження передбачає такі головні завдання:
1. з’ясувати сутність інтертекстуальної іронії як перекладознавчої категорії;
2. визначити механізм утворення інтертекстуальної іронії;
3. розглянути основні підходи до відтворення інтертекстуальних посилань у перекладі;
4. розглянути основні механізми створення інтертекстуальної іронії в романі В. Набокова Лоліта” та визначити способи її відтворення в автоперекладі російською мовою та українському перекладі роману;
5. розглянути можливі способи відтворення інтертекстуальної іронії в англомовних творах, що не перекладені українською мовою, і проаналізувати ефективність різних стратегій у контексті цільової культури;
6. систематизувати чинники, що впливають на відтворення інтертекстуальної іронії в перекладі і зумовлюють ефективність/ неефективність конкретних перекладацьких стратегій.
Гіпотеза: Інтертекстуальна іронія утворюється посиланнями на прецедентні тексти культури. При інтерпретації інтертекстуальних посилань в тексті-джерелі належить застосовувати семіотичний підхід, тобто орієнтуватися на національно-культурні смисли творів-прототекстів. Щоб відтворити інтертекстуальну іронію в перекладі необхідно передусім відтворити контраст між тональностями прототексту та метатексту, що зіставляються через алюзію, зберігши когерентність метатексту на всіх рівнях прочитання. Важливим чинником при відтворенні в перекладі інтертекстуальної іронії є здатність цільової аудиторії сприймати (приховану) цитату як семіотичну одиницю з чіткими конотаціями. При перекладі інтелектуальної прози і зокрема при відтворенні інтертекстуальної іронії пріоритетним є очуження як спосіб збагачення цільової культури.
Об’єктом дослідження є прозові англомовні твори ХХ століття та їхні переклади.
Предметом дослідження є способи відтворення інтертекстуальної іронії в перекладі.
Матеріалом дослідження є роман В. Набокова Лоліта”, його російський автопереклад та український переклад П. Таращука, а також романи відомого британського письменника й літературознавця Д. Лоджа. Твір Лоліта” В. Набокова, як і художні твори Д. Лоджа, належить до найяскравіших зразків постмодерної літератури, якщо трактувати постмодерн не у вузькому сенсі як художній напрям, а в світлі циклічної теорії еволюції культури (О. Шпенґлер, П. Сорокін, А. Тойнбі) ─ як повторювану фазу в історії культури, культурну ситуацію, що іронічно розвінчує світоглядні принципи попередньої епохи. В. Набоков і Д. Лодж ─ обоє письменники й водночас літературознавці, що віртуозно володіють мовою і свідомо насичують свої твори численними завуальованими інтертекстуальними посиланнями, які ─ саме тому, що вони завуальовані ─ надають текстові іронічного звучання. Інші романи, що служать матеріалом дослідження (романи Ш. МакЛеод, Дж. Ешфорда, Дж. Твіді та Е. Лурі), демонструють, що інтертекстуальна іронія трапляється не лише у творах таких видатних літераторів, як В. Набоков і Д. Лодж. Вона властива й іншим творам, хоч у більшості з них не є домінантним прийомом, а радше функціонує на мікро-рівні.
Додатковим матеріалом служать твори (здебільшого поетичні), що використані для створення інтертертекстуальної іронії як прототексти, та їхні українські й російські переклади. Усього опрацьовано 12705 сторінок емпіричного матеріалу, прийомом суцільної вибірки знайдено 225 прикладів інтертекстуальної іронії, найпоказовіші і найцікавіші з яких проаналізовано в дисертації.
Аналіз можливих стратегій перекладу на матеріалі текстів, що не перекладені цільовою мовою, ми вважаємо правомірним і ефективним методом перекладознавчого дослідження зокрема тому, що переклад, як справедливо зауважили А. Нойберт і Ґ. Шрев, на відміну від мови, не є суто природним явищем і перекладознавсто не мусить і не повинне зводитися лише до спостереження за тим, як переклад відбувається природно” [192:10]. Перекладознавче дослідження може ґрунтуватися і на дедуктивному методі ─ тобто аналізувати саму проблему й чинники, що зумовлюють ефективність чи неефективність тих чи інших стратегій, пропонувати алгоритми пошуку оптимальних перекладацьких рішень й апробувати ці рішення на практиці.
Теоретико-методологічною основою дисертації є лінгвокультурний підхід до перекладу, основою якого є опозиція одомашнення ─ очуження”, а фокусом ─ функція цільового тексту у цільовій культурі. У роботі використано такі головні методи, прийоми та методики дослідження: дедуктивний метод застосовано для аналізу механізму створення інтертекстуальної іронії та визначення алгоритмів пошуку оптимальних перекладацьких стратегій; прийом суцільної вибірки ─ для створення корпусу для перекладознавчого аналізу; герменевтичний з елементами семіотичного аналізу ─ для інтерпретації інтертекстуальних посилань; метод зіставного аналізу ─ для аналізу ефективності відтворення інтертекстуальної іронії в цільовому тексті; методику опитування ─ для визначення реальних результатів застосування конкретних стратегій.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше:
- з’ясовано сутність інтертекстуальної іронії як перекладознавчої категорії;
- визначено механізм утворення інтертекстуальної іронії;
- обґрунтовано доцільність трактування інтертекстуальних посилань при перекладі як семіотичних одиниць у контексті відповідної культури і, відповідно, спростовано тезу про право перекладача керуватися при перекладі постмодерних текстів суто власною інтерпретаційною позицією;
- проаналізовано ефективність різних перекладацьких стратегій щодо інтертекстуальної іронії у контексті української культури;
- систематизовано чинники, що зумовлюють ефективність/неефективність конкретних стратегій.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно доповнює поняттєвий апарат перекладознавства, насамперед визначенням механізму створення інтертекстуальної іронії; формулює чітку концепцію щодо перекладацької інтерпретації інтертекстуальних посилань у тексті-джерелі; обґрунтовує методологію та можливі й доцільні способи відтворення інтертекстуальної іронії в перекладі з урахуванням особливостей цільової культури.
Практична цінність роботи. Дослідження має практичну цінність для перекладачів, оскільки, по-перше, пропонує конкретний підхід до інтерпретації інтертекстуальних посилань у тексті-джерелі та алгоритм пошуку оптимальних стратегій відтворення інтертекстуальної іронії в українських перекладах; а по-друге, визначає реальний рівень ознайомлення цільової аудиторії з деякими англомовними творами, що їх сучасні автори найчастіше використовують як прототексти, і емпірично перевіряє ефективність конкретних перекладацьких стратегій. Висновки роботи також можна використати в курсах лекцій з теорії та практики перекладу, спецкурсах з актуальних проблем художнього перекладу та на практичних заняттях з перекладу.
Апробацію результатів дослідження здійснено на таких конференціях: Міжнародна науково-практична конференція Міжкультурна комунікація: мова культура особистість” (червень 2007 р., Острог, НаУ Острозька академія”), Міжнародна наукова конференція Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики” (жовтень 2007 р., Київ, Інститут філології КНУ), Всеукраїнська наукова конференція Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри” (квітень 2008 р., Київ, Інститут філології КНУ), Міжнародна наукова конференція Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі”, (жовтень 2008 р., Київ, Інститут філології КНУ), Міжнародна наукова конференція Творчість Григорія Кочура в контексті української культури ХХІ віку: до 100-річчя від дня народження Майстра” (листопад 2008 р., Львів, ЛНУ), Міжнародна науково-практична конференція Мови і світ: дослідження та викладання” (березень 2009 р., Кіровоград, КДПУ).
Публікації. Результати дослідження висвітлено у 7 наукових публікаціях, надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та переліку використаної літератури, який містить 298 позицій, та додатку. Загальний обсяг дослідження ─ 220 сторінок, з них 190 сторінок основного тексту.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Інтертекстуальна іронія в сучасних англомовних прозових творах створюється посиланнями на прецедентні тексти культури; отже, ця іронія доступна й зрозуміла більшості читацької аудиторії оригіналів.
2. Орієнтиром для перекладача тексту з інтертекстуальною іронією може бути механізм створення цієї іронії, який ми визначаємо так: інтертекстуальна іронія виникає при зіставленні двох різних за тональністю текстів, що містять спільний елемент фразу, уривок, сюжетну лінію тощо який функціонує як алюзія метатексту на прототекст. Ефект, що виникає при цьому, залежить від ступеня контрасту між тональностями метатексту й прототексту від легкого відсторонення й заниження тону до цілковитої зміни смислу спільного елемента в новому контексті. Отже, щоб зберегти в перекладі інтертекстуальну іронію, треба відтворити в цільовому тексті передусім контраст між тональностями метатексту й прототексту, що зіставляються через алюзію, водночас залишивши можливість так званого наївного” прочитання. Цільовий текст, як і оригінал, має бути когерентний уже на поверхні”; глибші смисли мають бути неочевидними й доступними лише для інтертекстуально-свідомих читачів.
3. Загальних підходів до відтворення в цільовому тексті інтертекстуальної іронії є два: очуження та одомашнення. Очуження означає збереження в цільовому тексті посилань на тексти культури-джерела; одомашнення означає заміну оригінальних інтертекстуальних посилань іншими, що зрозуміліші в цільовій культурі, хоч і не обов’язково асоціюються з нею.
4. У перекладі текстів, що належать до культурного капіталу” іншої нації, в українській культурі домінує принцип очуження у його м’якій” формі ─ як спосіб збагачення цільової мови і як спосіб ознайомлення цільового читача з іншою культурою. Очужувати цільовий текст прийнято лише до тієї межі, доки це не шкодить його стилістиці й когерентності. У кожному конкретному випадку перекладачеві доводиться ретельно зважувати, що доцільніше: замінити культурно-специфічний елемент і таким чином одомашнити цільовий текст чи доносити іншу культуру, можливо, частково жертвуючи влучністю вислову й прозорістю тексту.
5. При інтерпретації та перекладі тексту з інтертекстуальними посиланнями доречно застосовувати семіотичний підхід ─ тобто орієнтуватися не на суб’єктивні асоціації, а на національно-культурні смисли конкретних інтертекстуальних посилань як семіотичних одиниць і, відповідно, відтворювати ці смисли в цільовому тексті з урахуванням контексту цільової культури, послуговуючись цілим спектром стратегій.
6. Прецедентність текстів, що служать прототекстами для створення інтертекстуальної іронії, ─ важливий чинник у перекладі. Семіотичність прецедентних текстів культури ─ точніше, їхні національно-культурні смисли ─ мають слугувати для перекладача орієнтиром при інтерпретації інтертекстуальних посилань у тексті-джерелі.
7. Приховані цитати, що виконують функцію іронічних алюзій ─ особливо цитати з поетичних творів ─ доцільно відтворювати в цільовому тексті, якщо це можливо, за найпопулярнішими (хрестоматійними) перекладами відповідних творів-прототекстів цільовою мовою.
8. Багато творів, що служать прототекстами для створення інтертекстуальної іронії в сучасній англомовній прозі, перекладено українською мовою, проте ці переклади значно менше інтегровані в цільову культуру, ніж оригінали в культуру-джерело. Більшість українських перекладів прецедентних текстів англійської та американської культур не належать до прецедентних текстів української культури, що істотно ускладнює завдання відтворення інтертекстуальної іронії в українському перекладі.
9. Ознакою прецедентності тексту (у тому числі перекладу), яка може служити орієнтиром для перекладача, є належність цього тексту до канону шкільної освіти у відповідній культурі.
10. При відтворенні в перекладі інтертекстуальної іронії важливо враховувати різну інтегрованість відповідних творів-прототекстів у культуру-джерело й цільову культуру і можливу розбіжність у їхніх семіотичних смислах у контекстах двох культур. Наявність перекладу твору-прототексту цільовою мовою не гарантує автоматично ні впізнаваності іронічної алюзії на нього в цільовому тексті, ані ефективної стратегії для відтворення цієї алюзії в цільовому тексті.
11. Для створення інтертекстуальної іронії англомовні автори цитують здебільшого найвідоміші фрагменти прецедентних текстів культури-джерела, що наблизилися до фразеологізмів, часто з іронічними конотаціями. Тим часом в українській культурі відповідні цитати з перекладів цих творів переважно маловідомі й не асоціюються чітко зі своїми джерелами ─ а тим паче, не стали фразеологізмами. Отже, цільові тексти з такими цитатами неминуче будуть асиметричними оригіналам: у цільовій культурі є значно менше ідеальних читачів”, здатних відчитувати національно-культурні смисли оригінальних інтертекстуальних посилань і, відповідно, іронію. Так, опитування студентів четвертого й п’ятого курсів спеціальності англо-український переклад” трьох українських університетів (ЛНУ ім. І. Франка, КНУ ім. Т. Шевченка і КНЛУ) засвідчило, що ця вікова й соціальна група не настільки ознайомлена з творами англійської літератури, які служать прототекстами для створення інтертекстуальної іронії в сучасній англомовній прозі, щоб розпізнавати цитати з українських перекладів цих творів чи відчитувати їхні оригінальні національно-культурні смисли. Однак цитування перекладів творів-прототекстів усе ж підвищує шанси на впізнаваність алюзії в цільовому тексті й сприяє інтеграції цих перекладів у цільову культуру, а з іншого боку, часто дає змогу відтворити потрібні конотації (і контраст між тональностями) стилістичними засобами.
12. Прозовий переклад поетичних цитат, що в оригіналі функціонують як іронічні алюзії, у контексті української культури неефективна стратегія для відтворення інтертекстуальної іронії, оскільки такі цитати не можуть сприйматися як відомі вислови і мають мало шансів асоціюватися зі своїми джерелами, тобто функціонувати в цільовій культурі як семіотичні одиниці з чіткими смислами.
13. Недостатню семіотичніть алюзій на прецедентні тексти культури-джерела в перекладі доцільно компенсувати різними способами ─ від внутрішнього та зовнішнього маркування цитати до надання пояснення в примітці чи й заміни оригінальної алюзії іншим іронічним висловом, природнішим і прозорішим у контексті цільової культури, за умови що така заміна не тягне за собою інших важливих втрат і не спотворює оригінал. У примітках із зазначенням джерела прихованої цитати доцільно давати інформацію про українські переклади конкретних творів-прототекстів, якщо такі існують, і цитувати ці переклади задля їх популяризації.
14. Складність відтворення інтертекстуальної іронії в цільовому тексті може бути зумовлена тим, що в наявному перекладі твору-прототексту цільовою мовою втрачений важливий смисл, що доконечний для розуміння іронії в метатексті. У такому разі при відтворенні в перекладі іронічної алюзії на конкретний прототекст треба компенсувати цю втрату одним зі способів, що найвідповідніший для конкретної культурної ситуації ─ наприклад, перекласти цитату наново (якщо існуючий переклад твору-прототексту маловідомий у цільовій культурі), або трансформувати її так, щоб необхідний смисл у ній відчитувався, або ж надати пояснення в примітці.
15. Попри широкий спектр стратегій, які теоретично є в розпорядженні перекладача, в деяких випадках відтворити іронію в перекладі повною мірою чи й навіть частково навряд чи можливо ─ особливо, якщо іронічна алюзія в оригіналі поєднується з грою слів. У таких випадках доцільно або повністю вилучити алюзію з цільового тексту заради збереження його когерентності і спробувати відтворити іронію без інтертекстуальності, або ж ─ якщо алюзія, навіть залишаючись невпізнаваною, не порушує когерентності тексту ─ надати пояснення у примітці після тексту. Зрозуміло, що в обох випадках у перекладі буде багато втрачено, однак інколи такі втрати здаються неминучими ─ якщо не брати до уваги гіпотетично можливих комплексних замін іронічних алюзій водночас із грою слів, які, по-перше, на практиці навряд чи здійсненні, а по-друге, спричиняють інші суттєві втрати.
16. Якщо твір, що служить прототекстом для створення інтертекстуальної іронії, не перекладений цільовою мовою, тобто, практично, відсутній у цільовій культурі, то забезпечити навіть відносну впізнаваність алюзії на нього в цільовому тексті неможливо. У таких випадках у перекладі варто намагатися відтворити принаймні стилістичний контраст між прихованою цитатою та метатекстом (за умови, що невпізнаваність алюзії не порушує когерентності метатексту), або замінити оригінальну алюзію алюзією на твір, що присутній у цільовій культурі, або ж пожертвувати інтертекстуальністю і відтворити в цільовому тексті лише функцію конкретної алюзії, тобто іронію.
17. Тонка інтертекстуальна іронія засвідчує ерудицію мовця, дотепність, іноді ─ аристократизм чи й снобізм і служить істотною деталлю в його психологічному образі. Тому особливо важливо зберігати цю іронію в перекладі мовлення персонажів. Утім, вибір перекладацьких стратегій для цього обмежений ─ недостатню семіотичність прихованих цитат у цьому випадку компенсувати доволі складно, не примітивізувавши мовлення. Так, зовнішнє маркування ─ тобто вміщення в текст підказки про походження цитати ─ зазвичай огрублює” іронію, а отже примітивізує образ мовця; експлікація смислу іронічної алюзії призводить, по суті, до втрати іронії, оскільки зникає розрив між поверхневим і глибинним смислом висловлювання. Якщо цитатний переклад інтертекстуальної іронії в мовленні персонажів неможливий чи неефективний, то стратегією мінімального зусилля-максимального ефекту” може бути стилістичне маркування прихованої цитати, що вирізнятиме її як інший текст. Інша можлива стратегія ─ заміна оригінальної алюзії алюзією на інший прецедентний текст культури-джерела, що присутній у цільовій культурі через переклад. Заміну алюзії іронічною реплікою без інтертекстуальності належить розглядати в останню чергу, оскільки така стратегія зазвичай змінює, примітивізує, образ мовця, а це дуже істотна втрата при перекладі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Арнольд И. Проблемы диалогизма, интертекстуальности и герменевтики (в интерпретации художественного текста): [лекции к спецкурсу] / Ирина Владимировна Арнольд. ─ СПб.: Образование, 1995. 59 с.
2. Ахманова О., Гюббенет И. Вертикальный контекст как филологическая проблема / О. С. Ахманова, И. В. Гюббенет // Вопросы языкознания. ─ 1977. ─ № 3. ─ C. 47-54
3. Бабай П. Передмова / Павло Бабай // Набоков В. Лоліта: [пер. з рос.]. Х.: Фоліо, 2008. С. 3-28.
4. Бабай П. Примітки / Павло Бабай // Набоков В. Лоліта: [пер. з рос.]. Х.: Фоліо, 2008. С. 401-411.
5. Барт Р. Від твору до тексту / Р. Барт // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [за ред. М. Зубрицької]. ─ Львів: Літопис, 1996. ─ С. 378-384.
6. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: [пер. с фр.] / Р. Барт / [сост., общ. ред. Г.К. Косикова]. ─ М.: Прогресс, 1989. ─ 615 с.
7. Бархурдаров Л. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории перевода / Л.С. Бархурдаров. М.: Междун. отношения, 1975. 240 с.
8. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування / М. Бахтін // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [за ред. М. Зубрицької]. ─ Львів: Літопис, 1996. ─ С. 308-317.
9. Бахтин М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве / М. Бахтин // Бахтин М. Литературно-критические статьи. ─ М.: Худож. лит., 1986. ─ С. 26-90.
10. Бахтин М. Проблемы текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках. Опыт философского анализа / М. Бахтин // Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. С. 473-500.
11. Бацевич Ф. Іронічний есей про іронію / Флорій Бацевич // Іронія: [зб. статей] / [упоряд.: Галета О., Гуревич Є., Рибчинська З.]. Львів: Літопис; К.: Смолоскип, 2006. С. 99-100.
12. Бацевич Ф. Іронія як стратегія спілкування: переваги і ризики / Флорій Бацевич // Іронія: [зб. статей] / [упоряд.: Галета О., Гуревич Є., Рибчинська З.]. Львів: Літопис; К.: Смолоскип, 2006. С. 93-99.
13. Бацевич Ф. Нариси з комунікативної лінгвістики: [монографія] / Ф. С. Бацевич. ─ Львів: ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. ─ 281 с.
14. Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики: [підручник] / Ф. С. Бацевич. ─ К.: ВЦ Академія, 2004. ─ 344 с.
15. Бацевич Ф. Філософія мови. Історія лінгвофілософських учень: [підручник] / Ф. С. Бацевич. ─ К.: ВЦ Академія, 2008. ─ 240 с.
16. Бойд Б. Владимир Набоков: русские годы: Биография / Брайан Бойд: [пер. с англ.] ─ М.: Изд. Независимая Газета”; СПб.: Изд. Симпозиум”, 2001. ─ 695 с.
17. Венгренівська М. Множинність чи варіативність перекладів / М. Венгренівська // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: [зб. наукових праць]. ─ 2007. ─ № 11. С. 93-97.
18. Галь Н. Слово живое и мертвое: из опыта переводчика / Нора Галь. М.: Междун. отношения, 2001. 368 с.
19. Гатчеон Л. Іронія, ностальгія і постмодерн / Лінда Гатчеон // Іронія: [зб. статей] / [упоряд.: Галета О., Гуревич Є., Рибчинська З.]. Львів: Літопис; К.: Смолоскип, 2006. С. 169-186.
20. Гірняк М. Іронія і самовираження / Мар’яна Гірняк // Іронія: [зб. статей] / [упоряд.: Галета О., Гуревич Є., Рибчинська З.]. Львів: Літопис; К.: Смолоскип, 2006. С. 68-71.
21. Головчинская Л. С. Комментарий / Л. С. Головчинская // Кэрролл Л. Приключения Алисы в Стране Чудес: [на англ. языке]. М.: Прогресс, 1979. С. 177-235.
22. Грек Л. Інтертекстуальність як проблема перекладу: дис... канд. филол. наук: спец. перекладознавство” 10.02.16 / Л. Грек. ─ К., 2005. ─ 176 с.
23. Григорій Кочур і український переклад: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ-Ірпінь, 27-29 жовт. 2003 р. ─ К.-Ірпінь: Перун, 2004. ─ 280 с.
24. Гризун А. Євгеній Онегін” О. Пушкіна в перекладах Максима Рильського, Григорія Кочура: рецепції та рефлексії засобів художньої інтерпретації / А. Гризун // Вісн. Сумського держ. ун-ту. ─ 2006. ─ №11. ─ Том 1. ─ С. 142─145.
25. Гюббенет И. К проблеме понимания литературно-художествен­ного текста: [на англ. материале] / И. В.Гюббенет. М.: Изд-во МГУ, 1981. 110 с.
26. Гюббенет И. Основы филологической интерпретации литературно-художественного текста / И.В. Гюббенет. М.: Изд-во МГУ, 1991. 205с.
27. Денисова Г. В мире интертекста: язык, память, перевод / Г. В. Денисова. ─ М.: Азбуковник, 2003. 298 с.
28. Денисова Т. Про романтичне у реалізмі / Т. Н. Денисова. К.: Наук. думка, 1973. 236 с.
29. Дерріда Ж. Структура, знак і гра у дискурсі гуманітарних наук / Ж. Дерріда // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [за ред. М. Зубрицької]. ─ Львів: Літопис, 1996. ─ С. 457-477.
30. Дзера О. Індивідуально-авторське трактування біблійних мотивів як перекладознавча проблема (на матеріалі українських перекладів творів Дж. Байрона): автореф. дис... канд. филол. наук: спец. перекладознавство” 10.02.16 / О. Дзера. ─ К., 1999. ─ 21 с.
31. Долинин А. Комментарий к роману Лолита” / А. Долинин // Набоков В. Лолита. ─ М.: Худож. лит.,1991. ─ С. 356-414.
32. Еко У. Поетика відкритого твору / У. Еко // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [за ред. М. Зубрицької]. ─ Львів: Літопис, 2002. ─ С. 525─539.
33. Еко У. Роль читача: Дослідження з семіотики текстів / Умберто Еко / [пер. з англ. М. Гірняк]. ─ Львів: Літопис, 2004. ─ 382 с.
34. Еко У. Надінтерпретація тексту / Умберто Еко // Еко У. Маятник Фуко / [пер. М. Прокопович, М. Зубрицької]. ─ Львів: Літопис, 1998. ─ С. 650-664.
35. Еліот Т. С. Музика поезії / Т. С. Еліот // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [за ред. М. Зубрицької]. ─ Львів: Літопис, 2002. ─ С. 95─109.
36. Енциклопедія постмодернізму / [за ред. Ч. Е. Вінквіста та В. Е. Тейлора] / [пер. з англ. В. Шовкун, наук. ред. пер. О. Шевченко]. К.: Основи, 2003. 503 с.
37. Енциклопедія українознавства : словникова частина: [в 10 т.] / [голов. ред. В.Кубійович]. — К.: Глобус, 1996.— Т. 4. 1600с.
38. Ерофеев В. Русская проза Владимира Набокова / Виктор Ерофеев // Набоков В. Собрание сочинений: [в 4 т.]. ─ М.: Правда, 1990. ─ Т. 1. ─ С. 3-32.
39. Жутовская Н. Владимир Набоков ─ переводчик Слова о полку Игореве” / Н. Жутовская // Набоков В. Слово о полку Игореве: перевод и комментарий. ─ СПб.: Академ. проект, 2004. ─ С. 113-119.
40. Засурский Я. Т. С. Элиот, поэт бесплодной земли: предисловие / Я. Засурский // Элиот Т. С. Бесплодная земля / [пер. с англ. А. Сергеева]. М.: Прогресс, 1971. С. 3-16.
41. Зеров М. Українське письменство / Микола Зеров. ─ К.: Основи, 2003. ─ 1301 с.
42. Зорівчак Р. Боліти болем слова нашого.... / Р. П.Зорівчак. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2005. 296 с.
43. Зорівчак Р. Реалія і переклад: на матеріалі англомовних перекладів української прози / Р. П.Зорівчак. Львів: Вид-во при Львів. ун-ті, 1989. 215 с.
44. Зорівчак Р. У духовно-культурному полі Григорія Кочура ─ теоретика й історика українського перекладу: передмова / Роксолана Зорівчак // Кочур Г. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв’ю / [упоряд. А. Кочур, М. Кочур; передм. І. Дзюби, Р. Зорівчак]. ─ К.: Смолоскип, 2008. ─ Т. 1. ─ С. 11-63.
45. Зорівчак Р. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія (на матеріалі перекладів творів української літератури англійською мовою) / Р.П. Зорівчак. Львів: Вид-во при Львів. ун-ті, 1983. 176 с.
46. Зорівчак Р. Читаючи історію свого народу... / Р. Зорівчак // Всесвіт. 2007. № 11-12. С.174-177.
47. Зубрицька М. Категорія читача в літературно-теоретичних дослідженнях ХХ століття / М. Зубрицька // Записки перекладацької майстерні. ─ 2002. ─ Т.3. С.52-64.
48. Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокультурний феномен / Марія Зубрицька. Львів: Літопис, 2004. 352 с.
49. Изер В. Рецептивная эстетика. Герменевтика и переводимость / В. Изер // Академические тетради. ─ М.: Независимая академия эстетики и свободных искусств, 1999. ─ №6. ─ С. 54-67.
50. Іронія: збірник статей / [упоряд.: Галета О., Гуревич Є., Рибчинська З.]. Львів: Літопис; К.: Смолоскип, 2006. 238 c.
51. Йоганн Вольфґанґ фон Ґете: каталог книжковий видань / [уклад.: М. Колодій, З. Домбровська; наук. ред., авт. передм. К. Кусько; ред. кол.: Б. Якимович (голова) та ін.] ─ Львів: ВЦ ЛНУ, 2001. ─ 256 с. ─ (серія каталоги книгозбірні”, ч. 1).
52. Кам’янець А. Інтертекстуальна іронія в романі В. Набокова Лоліта”: проблеми перекладу / Анжела Кам’янець // Наукові записки Кіровоград. держ. пед. ун-ту. ─ Серія: Філологічні науки (мовознавство). ─ 2009. ─ № 81 (4). ─ С. 272-276.
53. Кам’янець А. Інтертекстуальна іронія: свято для обраних / А. Б. Кам’янець // Мовні і концептуальні картини світу. ─ 2008. ─ №24. ─ Ч. 2. ─ С. 19-25.
54. Кам’янець А. Обіцянка-цяцянка чи варення на завтра”: труднощі перекладу інтертекстуальної іронії / А. Б. Кам’янець // Мовні і концептуальні картини світу. ─ 2009. ─ №25. ─ Ч. 2. ─ С. 12-18.
55. Кам’янець А. Рівні прочитання і перекладацька інтерпретація тексту / А. Кам’янець // Наукові записки. ─ Серія: Філологічна. Острог: Вид-во НаУ Острозька академія”. 2007. ─ №8. С. 29-38.
56. Кам’янець А. Т. С. Еліот і Д. Лодж стратегії відтворення інтертекстуальної іронії / А. Б. Кам’янець // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. ─ 2007. ─ №12. С. 188-192.
57. Кам’янець А. Філософія перекладу: від Біблії до постмодернізму / Кам’янець А. Б. // Проблеми семантики слова, речення та тексту. ─ 2007. ─ №19. С. 85-90.
58. Кам’янець А., Некряч Т. Роман з багатьма невідомими (Про труднощі відтворення мовної гри в перекладі) / Кам’янець А. Б., Некряч Т. Є. // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. ─ 2007. ─ №11. С. 168-173.
59. Караулов Ю. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов. ─ М.: Наука, 1987. 264 с.
60. К’єркегор С. Всесвітньо-історична сила іронії / Сьорен К’єркегор // Іронія: [зб. статей] / [упоряд.: Галета О., Гуревич Є., Рибчинська З.]. Львів: Літопис; К.: Смолоскип, 2006. С. 151-163.
61. К’єркегор С. Іронія як керована стихія, правда іронії / Сьорен К’єркегор // Іронія: [зб. статей] / [упоряд.: Галета О., Гуревич Є., Рибчинська З.]. Львів: Літопис; К.: Смолоскип, 2006. С. 163-168.
62. Коломієць Л. Поетичні твори Т. С. Еліота The Love Song of J. Alfred Prufrock” та The Waste Land” у перекладах Остапа Тарнавського (в зіставленні з іншими українськими та російськими перекладами) / Лада Коломієць. Черкаси: ЧДТУ, 2007. 88с.
63. Комиссаров В. Слово о переводе (очерк лингвистического учения о переводе) / В.Н. Комиссаров. М.: Междун. отношения, 1973. 215с.
64. Копильна О. Відтворення авторської алюзії в англо-українському перекладі: автореф. дис... канд. филол. наук: спец. перекладознавство” 10.02.16 / О. Копильна. ─ К., 2007. ─ 21с.
65. Коптілов В. Актуальні питання українського художнього перекладу / В.В. Коптілов. К.: Дніпро, 1971. 132 с.
66. Коптілов В. Першотвір і переклад: роздуми і спостереження / В.В. Коптілов. К.: Дніпро, 1972. 215 с.
67. Коптілов В. Теорія і практика перекладу