Становлення та розвиток політичних виборів в Україні (управлінський аспект)

brief description

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Шкурат Іван Вікторович

УДК 324:35.074

Становлення та розвиток
політичних виборів в Україні
(управлінський аспект)

25.00.01 теорія та історія державного управління

дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
Ребкало Валерій Андрійович
доктор філософських наук, професор

Київ 2002
Зміст

Вступ............................................................................................................... 3
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження політичних виборів......................................................................................................... 12
1.1. Політичні вибори як предмет теоретичного аналізу........................ 12
1.2. Становлення виборчої системи України в історичній ретроспективі 36
1.3. Принципи та функціональні особливості політичних виборів......... 56
Висновки до розділу 1.............................................................................. 64
Розділ 2. Сутність і особливості технологій політичних виборів 68
2.1. Зміст і типологія виборчих технологій.............................................. 68
2.2. Умови та фактори ефективності технологій виборчої кампанії....... 83
2.3. Особливості формування іміджу політичного лідера та партії під час проведення політичних виборів....................................................................................... 102
Висновки до розділу 2............................................................................ 116
Розділ 3. Управлінські засади оптимізації політичних виборів в Україні........................................................................................................ 119
3.1. Конституційно-правові основи політичних виборів....................... 119
3.2. Управлінські особливості досягнення політичного результату..... 130
3.3. Формування політико-культурних уподобань виборців................ 151
Висновки до розділу 3............................................................................ 164
ВИСНОВКИ.................................................................................................. 167
Список використаних джерел...................................................... 175
ДОДАТКИ..................................................................................................... 189

Вступ

Актуальність теми. Зростання ролі народу як єдиного джерела влади й державотворення в Україні вимагає дослідження проблем, пов’язаних з удосконаленням процесів політичних виборів.
В умовах посилення впливу вибору громадян на прийняття політичних рішень і формування демократичної правової держави особливої актуальності набувають питання щодо оптимізації технологій виборчих процесів.
Демократія, як політичний режим, передбачає формування представницьких органів влади за допомогою виборів. Історичний досвід свідчить про посилення їх ролі у житті суспільства, оскільки за суттю вони є механізмом контролю й участі громадян в управлінні державою.
Завданням демократичної держави є забезпечення політичної стабільності, здійснення владних повноважень, визначення політичного курсу, що відповідає потребам і сподіванням широких верств населення й здійснюється через інститут виборів до органів державної влади й місцевого самоврядування. За умов недостатньо розвинутих структур громадянського суспільства й стабільної правової держави вибори виконують надзвичайно важливу роль сполучної ланки між політичною і громадською сферами суспільства.
За десять років незалежності Україна пройшла кілька етапів модернізації виборчої системи від мажоритарної абсолютної до змішаної відносної більшості. Це є ознакою зміцнення демократичних засад політичної системи країни й утвердження повноцінно функціонуючих політичних інститутів у суспільстві. У теорії виборчого права один із найважливіших аспектів, що традиційно розглядаються експертами й законодавцями, є зв’язок між становленням інститутів демократії, правами людини й парламентаризмом.
Становлення й розвиток політичних виборів тісно пов’язані з розвитком державного управління. Демократія, як спосіб функціонування політичної системи суспільства, базується на визнанні народу головним джерелом влади, його права брати участь у вирішенні суспільних і державних справ і наділенні громадян широким колом політичних прав і свобод, що передбачає обрання представницьких органів державної влади й місцевого самоврядування шляхом загальних, рівних і прямих виборів при таємному голосуванні. Вибори головний інструмент формування, визнання, підтвердження легальності політичної системи й політичного режиму. Визначення загальних принципів, тенденцій формування, історичних закономірностей, соціально-технологічних механізмів політичних виборів є надзвичайно актуальним для галузі науки державне управління”.
Проблеми вдосконалення виборчого законодавства України, розвитку виборчої системи, підвищення політико-правової культури учасників виборчого процесу передбачають обов’язкове врахування як історичних, національних традицій, так і передового досвіду світової виборчої практики. Особливої актуальності набуває подальше вдосконалення методології дослідження й оптимізації виборчих процесів, аналіз технологій виборчої кампанії. Головним пріоритетом розвитку політичних виборів нашої країни є національні й суспільні інтереси на користь держави, суспільства й кожного окремого громадянина.
У дослідженні дисертант виходив із широкого розуміння поняття державного управління, що склалося в західній і вітчизняній науковій думці, основою якого є право, політологія і менеджмент, а відтак розглядається як наука управління суспільними процесами. Призначення державного управління полягає в упорядкуванні й урегулюванні життєдіяльності й відносин особистості, колективу, держави й суспільства, установлення їх раціональних взаємозв’язків шляхом застосування державної влади.
Політичні вибори, у контексті даного дослідження, розглядаються як суспільно-управлінське явище, як процес і як політичний інститут.
Незважаючи на значний доробок, мало дослідженими залишаються сфери управлінських засад оптимізації виборчих процесів, формування політико-культурних уподобань виборців, теорії і методології дослідження динаміки виборчих процесів, їх технологій. Саме цим проблемам присвячена дана робота.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження безпосередньо пов’язаний з виконанням комплексного наукового проекту Української Академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР-ОК № 0200U004103) за темою: Моніторинг соціально-політичної ситуації в Україні: методологічні і методичні засади”. Автор є співвиконавцем зазначеного напряму проекту. Основна проблематика дисертаційної роботи пов’язана із заходами з реалізації Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 88. Результати досліджень, покладені в основу дисертації, використані в роботі Консультативно-методичного центру Академії.
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення сутнісних і функціональних особливостей становлення й розвитку політичних виборів в Україні, визначення ролі державного управління в їх функціонуванні й вироблення практичних пропозицій і рекомендацій щодо подальшої їх трансформації в умовах демократизації суспільних процесів.
Враховуючи необхідність напрацювання нових наукових знань, поглиблення теоретичного осмислення й узагальнення цієї проблеми та вироблення рекомендацій політичного й управлінського характеру в дисертації поставлено такі завдання:
- категоріально уточнити поняття політичні вибори”, виборчі технології” в контексті галузі науки державне управління”;
- на основі авторського підходу визначити сутність і обгрунтувати типологію виборчих технологій, що застосовуються під час проведення виборчих кампаній;
- проаналізувати функціональні особливості політичних виборів у демократичному суспільстві з позиції галузі науки державне управління;
- виявити умови й фактори ефективності технологій виборчої кампанії і їх роль у формуванні іміджу суб’єктів виборчого процесу;
- дослідити основні етапи становлення виборчої системи в Україні з часів становлення державності на її теренах і змоделювати тенденції її подальшої модернізації;
- узагальнити управлінські механізми оптимізації виборчих процесів в Україні, зокрема, у поглибленні їх конституційно-правового забезпечення та підвищення політико-правової культури громадян.
Об’єктом дослідження обрано політичні вибори, як один із головних механізмів формування представницьких органів державної влади в демократичному суспільстві.
Предметом дослідження є аналіз становлення та розвитку політичних виборів в Україні (управлінський аспект).
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що при різнобічному аналізі стану, проблем, перспектив розвитку політичних виборів, з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвіду, історичного підходу й демократизації суспільних відносин, будуть виявлені евристичні можливості діючої в Україні моделі виборчого процесу, сформульовані концептуальні основи й управлінські принципи й конкретні рекомендації щодо її трансформації і прогнозування.
Методи дослідження. Для реалізації мети й завдань дослідження використано системний аналіз, що дозволив виявити особливості політичних виборів як складової політичної системи й ролі державного управління в їх удосконаленні; за допомогою порівняльного методу здійснено пошук в історичному досвіді аналогів і детермінант сучасної виборчої системи в Україні, спостереження динаміки виборчого процесу; використаний структурно-функціональний метод дає змогу зрозуміти зміст і особливості технологій політичних виборів, спрогнозувати розвиток можливих виборчих ситуацій; математично-статистичний аналіз дозволяє уявити складну динаміку виборчих процесів у вигляді спрощених схем, виявити тенденції формульованості прогнозних варіантів.
Окрім загальнонаукових, використано методи пізнання політичної реальності. До них належать наступні: біхевіористські методики, теорія груп, теорія ігор і методів прийняття рішень тощо.
Для моделювання оптимальної виборчої системи використовувався програмний комплекс підтримки прийняття рішення Стратегія прориву”.
У процесі дослідження здійснено порівняльний аналіз конституційно-правових актів органів державної влади України та інших країн світу, а також джерельний аналіз філософської, політологічної, юридичної і соціологічної літератури. Це зумовило основи міждисциплінарного характеру роботи й дозволило виявити ряд принципів, методів, закономірностей політичних виборів, технологій ухвалення суспільних і державно-політичних рішень.
Наукова новизна одержаних результатів. У вітчизняній політико-управлінській науці запропонована робота є однією з перших спроб комплексного дослідження сутності, стану й шляхів розвитку політичних виборів в умовах реформування сучасного українського суспільства. У даному контексті сформульовано такі основні результати виконаного дослідження:
- уперше запропоновано визначення поняття виборчих технологій як сукупності засобів і методів виборювання, оновлення й утримання політичної влади в демократичному суспільстві, що спираються на механізми взаємодії різних соціальних груп, соціальних інститутів громадянського суспільства з урахуванням правових, політичних, матеріальних, духовних та інших чинників, з метою стабілізації суспільно політичної ситуації у країні, рекрутування нової політичної еліти, легітимації влади, реалізації волі більшості на управління державою;
- поняття технологія” як механізм управління й організації суспільного життя по відношенню до політичних виборів витлумачено як: спеціально організовану область знань про способи й процедури оптимізації діяльності учасників виборчого процесу в умовах зростаючої взаємозалежності, підвищеного динамізму і оновлення суспільних процесів; спосіб здійснення діяльності на основі її раціонального розчленування на виборчі процедури і операції з їх подальшою координацією і синхронізацією та вибору оптимальних засобів, методів їх виконання; метод управління виборчим процесом, що забезпечує систему їх відтворення в певних параметрах прозорість, неупередженість, рівність у правах усіх учасників, таємність голосування, періодичність тощо;
- систематизовано існуючі підходи і запропоновано власну класифікацію виборчих технологій за наступними ознаками: використовуваний інструментарій і методологія; масштаб виборів; ціль виборчої кампанії; ступінь включеності в управлінські процеси; антитехнології” або брудні” виборчі технології.
Набули подальшого розвитку наступні теоретичні положення:
- політичні вибори - це правова форма завоювання і оновлення представницьких інститутів влади; ключовий інститут легітимації існуючої політичної системи й політичного режиму; соціальна технологія демократичного суспільства, що сприяє підвищенню ефективності державного управління; механізм політичної безпеки держави;
- у державотворчому процесі демократичного суспільства політичні вибори є механізмом реалізації прав громадян на участь в управлінні державою і при цьому вони виконують наступні функції: реалізація народного суверенітету; створенняфункціонуючої представницької системи; артикуляція інтересіврізнихсоціальних груп; мирна конкуренція інтересіврізнихгрупнаселення, що представлені політичними партіями; легітимація і стабілізація політичної системи; інституціалізація відносинпредставництва; рекрутування вполітичну еліту кращихпредставників суспільства; найбільш легітимного механізмуформування державних інститутів;політичної соціалізації іресоціалізації особистості;
- ефективність виборчих технологій у сучасних умовах українського суспільства залежить від наявності: команди професіоналів; матеріально-фінансових ресурсів; організаційної структури; доступу до засобів масової інформації, особливо електронних; підтримки впливових людей; морально-вольових якостей політичного лідера;
- виборча система України пройшла шлях від мажоритарної абсолютної більшості до змішаної відносної більшості (моделювання модернізації виборчої системи показує, що для посилення державного управління суспільними процесами оптимальною може бути чутлива до інновацій мажоритарна виборча система відносної більшості, а якщо ставиться за мету мінімізація негативних наслідків управління, то в нагоді може стати пропорційна виборча система, як більш консервативна до змін);
- виборча система, виборчі правила, процедури та інші заходи й методи, що застосовуються під час виборчої кампанії, як управлінський інструментарій, впливають на стабільність політичної системи й розвиток демократії в країні і у свою чергу залежать від чіткості й виваженості правових норм, рівня політико-правової культури учасників виборчого процесу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення й висновки дисертаційного дослідження дозволяють розширити наукові уявлення щодо розуміння історії, теорії і практики політичних виборів, технологій їх проведення, взаємного впливу на державну владу й державне управління, розвитку демократії та громадянського суспільства в Україні.
Отримані результати, фактичний матеріал і теоретичні узагальнення можуть бути використані в подальшій науковій розробці проблем політичних виборів, при викладанні курсів Політологія”, Державне управління”, Виборчі технології”, Політико-правова культура виборів” і спецкурсів з політичної реклами, порівняльної політології тощо.
Запропоновані пропозиції і практичні рекомендації будуть корисними політичним діячам, державним службовцям, членам виборчих комісій, членам політичних партій, громадських організацій та іншим учасникам виборчого процесу під час підготовки й участі у виборчій кампанії.
Теоретичні висновки можуть застосовуватись у сфері інформаційної підтримки органів державної влади, особливо для подальшої розробки й удосконалення виборчого законодавства.
Результати дослідження були використані під час підготовки матеріалів Робочої групи з удосконалення виборчого законодавства Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 06-2/17-1354 від 27 червня 2001 р.) та в роботі інформаційно-аналітичного відділу Української Академії державного управління при Президентові України (акт про реалізацію наукових досліджень від 30 жовтня 2001 р.).
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження висвітлювались у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях Вибори Президента України 99: проблеми теорії і практики” (Київ, березень 2000 р.), Розвиток демократії в Україні” (Київ, вересень 2000 р.), науково-практичній конференції Української Академії державного управління при Президентові України за міжнародною участю Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, травень 2001 р.), всеукраїнських науково-практичних конференціях Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні” (Київ, лютий 1998 р.), Безпека української нації на порозі XXI сторіччя” (Київ, травень 1998 р.), щорічній науково-практичній конференції Львівського філіалу Української Академії державного управління при Президентові України (Львів, січень 2001 р.) і отримали позитивну оцінку.
Основні результати й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри політології Української Академії державного управління при Президентові України (1998 р., 1999 р., 2000 р., 2001 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 12 наукових працях автора загальним обсягом 5,2 друкованих аркушів, із яких 7 опубліковано в наукових фахових виданнях.
Структура й обсяг дисертації визначається метою і завданням дослідження. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел (171 найменування), 8 додатків. У роботі вміщено 8 таблиць (4 у додатках) і 28 рисунків (24 у додатках). Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з них обсяг основного тексту 174 сторінки.

Структура й обсяг дисертації визначається метою і завданням дослідження. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел (171 найменування), 8 додатків. У роботі вміщено 8 таблиць (4 у додатках) і 28 рисунків (24 у додатках). Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з них обсяг основного тексту 174 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів дослідження надає можливість зробити низку висновків і пропозицій, що мають відповідне теоретичне та конкретно-прикладне значення. Проведене дослід­­ження підтвердило гіпотезу, покладену в його основу, і дозволяє зробити висновки які й виносяться на захист.
1. Зміни в суспільних відносинах і державі, що відбуваються у зв’язку із запровадженням у життя Конституції України, актуалізували вивчення теоретичних та практичних проблем політичних виборів. У державотворчому процесі українського суспільства політичні вибори є механізмом реалізації прав громадян на участь їх в управлінні країною, це сучасна, правова форма виборювання й оновлення влади; ключовий інститут легітимації існуючої політичної системи й політичного режиму; соціальна технологія демократичного суспільства, яка сприяє підвищенню ефективності державного управління; механізм політичної безпеки держави.
Термін політичні вибори” має більш широке значення ніж вибори до органів державної влади” яке у свою чергу має більш широке значення ніж термін демократичні вибори”. У нашому дослідженні ми аналізуємо різні аспекти політичних виборів до органів державної влади, які характерні для демократичних суспільств чи тих, які здійснюють перехід до демократичних.
2. Вибори керівників, прийняття колегіальних рішень суспільного значення практикувалися на теренах України з часів перших державних утворень. Виборні начала були властиві українському козацтву від самого його виникнення у XVI ст. Вплив виборчих традицій Україна відчувала, також, від ряду суміжних держав, під чиїм підпорядкуванням перебували у різні часи окремі її території, зокрема Австрії, Польщі, Росії. За часів СРСР представницькі органи, якими були Верховна Рада та Ради інших рівнів, мали вельми обмежену роль. Вибори були перетворені на майже ритуальну процедуру обов’язкового засвідчення громадянами лояльного, вірнопідданого ставлення до системи. У 80 90 роки ХХ століття розвиток виборчої системи в Україні пройшов через кілька основних етапів реформування яке продовжуються і в даний час. Враховуючи, що для підвищення ефективності державного управління в Україні надзвичайно важливо мати стабільний уряд, який би підтримувався парламентською більшістю, можна прогнозувати подальшу модернізацію виборчої системи, вибір якої буде залежати від реальної розстановки політичних сил.
Будь-яка виборча система є недосконалою, тому що будь-яке представництво не відображає повною мірою реального стану інтересів та уподобань у суспільстві. Головне при проведенні виборів це обрання, делегування громадянами своїх владних повноважень своїм представникам, як визнання людини чи установи авторитетним представником публічної влади, загального інтересу. Особливості сучасного розвитку інституту політичних виборів полягає у тому, щоб на основі історичного досвіду минулого українського народу й міжнародних надбань виборчої теорії та практики створити таку виборчу систему, яка б сприяла консолідації суспільства на вирішення проблем державотворення та запобіганню конфліктів між народом і владними структурами та між різними гілками влади.
3. У демократичному суспільстві політичні вибори виконують наступні функції: реалізацію народного суверенітету; створенняфункціонуючої представницької системи; артикуляцію інтересіврізноманітнихсоціальних груп; забезпечення умов мирної конкуренції інтересіврізнихгрупнаселення, які представлені політичними партіями; легітимацію і стабілізацію політичної системи; інституціалізацію відношеньпредставництва; рекрутування вполітичну еліту кращихпредставників суспільства; легітимного механізмуформування державних інститутів;політичної соціалізації іресоціалізації особистості. Таким чином, вибори це один з ефективних і доступних способів впливу на офіційні структури влади з боку населення. За своєю формою вибори це форма безпосереднього народовладдя, що здійснюється в умовах демократичного суспільства і правової держави тільки в порядку передбаченому Конституцією й законодавством.
Суспільна довіра в електоральному процесі вирішальна умова вільних і чесних виборів. І саме тому демократичні вибори визначаються цілим рядомпринципів: загальності; рівного виборчого права; безпосередності; змагальності; таємності голосування; суспільногоконтролю за виборами; свободивиборів ідобровільної участі вних громадян; рівності можливостей впередвиборній боротьбі; обмеженнятермінувиборів. Вибори втрачаютьсвої функції, якщо їх проведення буде залежати від свавілля окремих осіб.
4. Політичні вибори припускають відповідні технології діяльності, яка завжди динамічна й потребує змін. Поняття технологія” як метод управління й організації суспільного життя по відношенню до політичних виборів витлумачено як: спеціально організовану область знань про способи і процедури оптимізації діяльності учасників виборчого процесу в умовах зростаючої взаємозалежності, підвищеного динамізму й оновлення суспільних процесів; спосіб здійснення діяльності на основі її раціонального розчленування на виборчі процедури й операції з їх подальшою координацією й синхронізацією та вибору оптимальних засобів, методів їх виконання; метод управління виборчим процесом, що забезпечує систему їх відтворення в певних параметрах прозорість, неупередженість, рівність у правах всіх учасників, таємність голосування, періодичність і т.п. Головна роль у цьому відводиться Конституції України, Законам України, Указам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, рішенням Конституційного Суду України, постановам Верховної Ради України, постановам Центральної Виборчої Комісії України, які регламентують виборчий процес, забезпечують законність та легітимність його результатів.
Виборчі технології це сукупність засобів і методів виборювання, оновлення та утримання політичної влади у демократичному суспільстві, які спираються на механізми взаємодії різних соціальних груп, соціальних інститутів громадянського суспільства з урахуванням правових, політичних, матеріальних, духовних та інших чинників, з метою стабілізації суспільно політичної ситуації у країні, рекрутування нової політичної еліти, легітимації влади, реалізації волі більшості на управління країною. Призначення виборчих технологій у будь-якій їх модифікації зібрати окремі частки народного суверенітету, носієм якого є кожний громадянин держави, а потім у сконцентрованому вигляді делегувати його законно обраним представникам для здійснення їх повноважень. На основі комплексного аналізу й систематизації існуючих досліджень пропонується власна класифікація виборчих технологій за наступними ознаками: використовуваний інструментарій та методологія; масштаб виборів; ціль виборчої кампанії; ступінь залученості в управлінські процеси; антитехнології” або брудні” виборчі технології.
5. Процес організації та проведення виборчої кампанії надзвичайно складний. Він потребує не тільки значних матеріальних і фінансових ресурсів, а й відповідного політичного капіталу лідерів та їх інтелектуального потенціалу, добре організованої, згуртованої команди професіоналів у галузі політичних технологій, політології, соціології, соціальної психології та політичного менеджменту.
Ефективність виборчих технологій у наших сучасних умовах залежить від наявності: команди професіоналів; матеріально-фінансових ресурсів; організаційної структури; доступу до засобів масової інформації, особливо електронних; підтримки впливових людей; морально-вольових якостей політичного лідера.
У виборчій кампанії існує два вида факторів: керовані й некеровані. До керованих відносяться ті, які залежать від рішень самого кандидата і його команди. Моніторинг їх здійснюється з допомогою спеціальних соціально-психологічних досліджень (опитування, контент-аналіз ЗМІ, фокус-групи). Некеровані фактори це явища соціального середовища, які об’єктивно впливають на хід виборчої кампанії. До них відносяться: загальна тенденція розвитку соціально-політичних процесів у країні; дії центральних, обласних та місцевих влад; економічна ситуація у країні в цілому і в конкретному окрузі, зокрема; особливості екологічної ситуації; соціальний портрет округу; діяльність конкурентів і їх команд; різка зміна політичної ситуації в сусідніх країнах; погодні умови. Важливу роль у виборчій кампанії відіграє імідж кандидата. Головна проблема полягає у тому, щоб наблизити образи ідеального та реального кандидата, які сформувалися у свідомості виборців. Країни СНД йдуть шляхом створення зв’язків лідер-партія”. Відбувається перенесення іміджу лідера на імідж партії. Реакція на конкретних політиків емоційна, тому вона більш суттєва для впливу на електорат. Важливе значення має канал передачі інформації. Найкращим є телебачення, яке передає не тільки зображення і звук, але й дозволяє вести інтерактивний діалог. У майбутньому буде зростати роль Інтернету.
Все більшу роль у виборчих кампаніях відіграють організаційно-апаратні можливості державних органів влади, так званий адміністративний ресурс”. Необхідно розрізняти негативний і позитивний адмінресурс. Негативний адмінресурс тиск з боку органів державної влади і їх посадових осіб на виборчі комісії, протекціонізм окремим політичним партіям і кандидатам є грубим порушенням діючого виборчого законодавства. Позитивний адмінресурс ефективне виконання органами державної влади і їх посадовими особами своїх функцій, щодо забезпечення політичної стабільності, економічного зростання, соціального захисту населення, розвитку освіти, науки і культури, і що забезпечує їм високий і незаперечний авторитет у виборців, рахування з їхньою думкою. Від такого використання адмінресурсу суспільство тільки виграє.
6. Правовою основою для проведення виборів є виборче законодавство. Воно визначає права та обов’язки всіх, хто бере участь у виборчому процесі та створює нормативну базу демократичних виборів. У створенні виборчої інфраструктури в Україні беруть участь всі гілки влади. Законодавчі органи влади розробляють нормативну базу виборчих кампаній. Органи виконавчої влади здійснюють матеріально-фінансове забезпечення виборчих кампаній. Інформаційно-аналітична роль належить засобам масової інформації. Дослідивши вплив виборчої системи, виборчих правил, процедур та інших заходів і методів які використовуються в процесі виборчої кампанії на стабільність політичної системи, покращення державного управління й розвиток демократії у країні рекомендуються наступні пропозиції:
посиленню ролі державної виконавчої влади та місцевого самоврядування сприятиме модернізація виборчої системи в бік мажоритарної відносної більшості;
з метою посилення контролю над дотриманням виборчого законодавства, особливо за надходженням і використанням коштів виборчих фондів політичних партій (блоків) запровадити інститут представників Центральної виборчої комісії при виборчих штабах політичних партій (блоків);
з метою підвищення політико-правової культури учасників виборчого доцільно запровадити наступні заходи: включення в державних теле- і радіокомпаніях спеціальних навчальних, інформаційно-аналітичних програм про перебіг виборчого процесу; проведення науково-практичних семінарів, конференцій, круглих столів із залученням представників політичних партій (блоків), органів державної влади, громадськості; проведення спеціальних тренінгів, лекцій для учасників виборчого процесу; запровадження у навчальних закладах всіх рівнів обов’язкових спецкурсів з теорії і практики політичних виборів; випуск наукової, навчальної та довідкової літератури з даної проблематики.
7. Наявність ідеологічної поляризації суспільства призводить не тільки до певних труднощів отримання бажаного результату, при застосуванні перш за все західних виборчих технологій, але й загрожує стабільності у суспільстві, робить неможливим проведення економічних реформ. Зрозуміло, що для нашої країни найкращою була б стратегія прагматичного центризму. Нажаль цьому перешкоджає протиріччя між станом масової свідомості та орієнтаціями політичних еліт. Крайні партії підтримує сьогодні 6-9 % населення. Проте відсутність сильної центристської партії або коаліції декількох партій об’єднаних навколо ідей і проектів загальнодержавного масштабу призводить до великої фрагментації політичного центру. Ми маємо велику кількість не здатних до діалогу угрупувань за кожним з яких стоїть невелика кількість людей.
8. Свою політичну функцію вибори можуть виконати лише за наявності розвинутої політико-правової культури, дієздатного законодавства та неухильного його дотримання всіма громадянами й посадовими особами. Вдосконалення процесу прийняття політичних рішень на основі голосування важливе завдання організації та культури політичних виборів. Як показує практика це дуже важлива справа, що потребує високої духовності, громадянської та професійної управлінської культури. Культура є важливим елементом людського буття. У контексті досліджуваної проблеми політична культура виступає як елемент політичної свідомості народу, електоральна культура елемент політичних виборів, електоральної діяльності, електоральних процесів і взаємовідносин людей, тому пізнання електоральної діяльності, електоральних процесів і взаємовідносин людей, особливостей електоральної культури є однією із важливих складових виборчих технологій. Формування політико-культурних вподобань має здійснюватись з урахуванням української ментальності, історії, виборчих традицій з дотриманням наступних принципів: орієнтації на демократичну, правову державу в якій носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ; висвітлення історичних виборчих традицій нашого народу; максимального використання можливостей самоосвіти, самовиховання; розвитку політичної діяльності громадян і забезпечення умов для активної участі у виборчому процесі; розробки загальнонаціональних проектів заохочення електорату до участі у виборах з метою підтримки центристських партій і блоків; максимально можливого залучення міжнародних спостерігачів і експертів до контролю за виборчим процесом; цілеспрямованого, відкритого і демократичного поповнення політичної еліти України кращими представниками науково-технічних, культурних і ділових кіл через участь у виборах.
9. Головне завдання держави, державного управління на сучасному етапі полягає в тому, щоб забезпечити суспільну довіру до результатів виборів, як з боку своїх громадян, всіх учасників виборчого процесу, так і з боку міжнародної спільноти. Результати дослідження можуть стати підгрунтям для інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади, подальшого вдосконалення виборчого законодавства України, підвищення політико-правової культури учасників виборчого процесу.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відом. Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Класифікація видів економічної діяльності: ДК 009-96 / Керівник розробки Н.О.Парфенцева. К.: Держстандарт України, 1998. 224 с.
3. Про затвердження Переліку спеціальностей наукових працівників: Наказ ВАК України від 13 берез. 1997 р. № 86 // Бюлетень ВАК України. 1997. № 1. С. 59.
4. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація.: Моногр. / Кол. авт.; Відпов. ред. проф. Н.Р. Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 1997. 448 с.
5. Аристотель. Политика; Афинская политика: [Перевод] М.: Мысль, 1997. 459 с.
6. Монтескье Ш. О духе законов // Избр. произведения.- М.: Госполитиздат, 1955. 798 с.
7. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1990. 804 с.
8. Шаповал В.М. Зарубіжний парламентаризм. К.: Основи, 1993. 143 с.
9. Общая и прикладная политология: Учеб. пособие. Под общей ред. В.И. Жукова, Б.И. Краснова. М.: МГСУ. Изд-во Союз, 1997. 992 с.
10. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів. За ред. Ю.С. Шемшученка та В.Д. Бабкіна К.: Генеза, 1997. 400 с.
11. Гаджиев К.С. Политическая наука: [Учеб. пособие для вузов] 2-е изд. М.: Междунар. отношения, 1995. 397 с.
12. Технологии политической власти: Зарубежный опыт. Кн. дайджест / В.Н.Иванов, В.Я.Матвиенко, В.И.Патрушев, И.В.Молодых. К.: Вища шк., 1994. 263 с.
13. Гаєвський Б.А. Сучасна українська політологія: Навч. посіб. К.: МАУП, 1999. 268 с.
14. Ставнійчук М.І. Вибори в Україні. К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 1998. 48 с.
15. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент. Моногр. К.: МАУП, 1996. 144 с.
16. Національна безпека України, 1994-1996 рр.: Наук. доп. НІСД / Редкол.: О.Ф.Белов (голова) та ін. К.: НІСД, 1997. 197 с.
17. Рибачук М.Ф., Шкляр Л.Є., Довгош О.М. Еволюція виборчих систем в Україні: досвід, проблеми та перспективи розвитку // Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики: Зб. / Редкол.: М.М.Рябець (голова) та ін. К.: Центральна виборча комісія, 2001. С. 29-44.
18. Здіорук С.І., Бичек В.В. Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин: Моногр. К.: НІСД, 2001. 144 с.
19. Кремень В.Г., Бінько І.Ф., Головащенко С.І. Політична безпека України: концептуальні засади та система забезпечення: Моногр. К.: МАУП, 1998. 92 с.
20. Рибачук М.Ф. Політологічний аналіз виборів Президента України-99: політичні партії, електоральна активність населення // Зб. матеріалів міжн. наук.-практ. конф. Вибори Президента України-99: проблеми теорії і практики” / Редкол.: М.М.Рябець (голова) та ін. К.: ЦВК, 2000. С. 70-81.
21. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Моногр. К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. 248 с.
22. Народ-джерело влади: Метод. матеріали до питань всеукраїнського референдуму / За заг. ред. В.М.Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 40 с.
23. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Колектив авторів; Наук. керів. В.В.Цвєтков. К.: Оріяни, 1998. 364 с.
24. Рудич Ф.М. Політологія. Курс лекцій: Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти. К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. 200 с.
25. Парламент України: Вибори’98 (документи, статистика, бібліографія). За ред. І.Кураса. К.: Парламентське видавництво, 1998. 422 с.
26. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 160 с.
27. Логунова М.М., Шахов В.А., Шевченко М.Ф. Концептуальні засади політики. Навч. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 1999. 160 с.
28. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А. Культура державного управління: організаційний аспект: Моногр. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 144 с.
29. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). Х.: Право, 1996. 164 с.
30. Чукут С.А. Генеза духовної культури (управлінський вимір). Моногр. К.: Вид-во УАДУ, 1999. 256 с.
31. Головатий М.Ф. Професія політик. К.: Парламентське вид-во, 2000. 88 с.
32. Ковлер А.И. Избирательные технологии: российский и зарубежный опыт. М.: Ин-т государства и права, 1995. 115 с.
33. Цветнов А. Управление социально-политическими процесами. М.: Палея, 1995. 131с.
34. Максимов А.А. Чистые” и грязные” технологии выборов: российский опыт. М.: Дело, 1999. 448 с.
35. Лукашёв А.В., Пониделко А.В. Чёрный PR” как способ овладения властью или бомба для имиджмейкера. 2-е изд. СПб.: Бизнес-пресса, 2001. 176 с.
36. Шлях до перемоги. Технологія виборчої кампанії / Упорядники І.Кучерів та С.Одарич К.: Демократичні ініціативи, 1993. 224 с.
37. Виборча кампанія: Зарубіжний та вітчизняний досвід / Упорядник Б.Мечинський. Київ-Лондон, 1997. 165 с.
38. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорія, методи. К.: Ін-т соціології НАН України, 2000. 310 с.
39. Рябов С. Політичні вибори: Навч. посіб. К.: Тандем, 1998. 96 с.
40. Душин И., Сысун А., Ложкин Б. Выборы: технологии избирательных кампаний. Х.: Изд-во РА, 1998. 160 с.
41. Почепцов Г. Г. Как становятся президентами: избирательные технологии ХХ века. К.: Знання, 1999. 380 с.
42. Петров О.В. Соціологічні виборчі технології. Дн.: Арт-Прес, 1998. 164 с.
43. Скуратівський В.А., Шевченко М.Ф. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження: Навч. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 188 с.
44. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів: Пер. з 2-го англ. вид. К.: АртЕк, 2001. 224 с.
45. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит., 1997. 398 с.
46. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. д.ю.н., проф. Авер’янова В.Б. К.: Юрінком-Інтер, 1998. 432 с.
47. Луговий В., Князєв В. Державне управління як галузь професійної діяльності, академічної підготовки, наукових досліджень // Вісн. УАДУ. 1997. № 3-4. С. 9-13.
48. Нейхардт А.А. Скифский рассказ Геродота в отечественной историографии / А.А. Нейхардт; Под ред. И.А. Шишовой. Л.: Наука, 1982. 240 с.
49. Історія держави і права України: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / За ред. акад. Академії правових наук України А.Й. Рогожина. К.: Ін Юре, 1996. Ч. 1. 367 с.
50. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К.: Наук. думка, 1992. 544 с.
51. Аркас Н.Н. История Украины-Руси. 2-е факс. изд. К.: Выща шк., 1991. 395 с.
52. Щапов Я. Н. О функции общины в Древней Руси // Общество и государство феодальной России. М.: Знание, 1975. 176 с.
53. Костомаров М. Історія України в життєписях визначнійших її діячів Л.: Наук. т-во ім. Шевченка, І918. 376 с.
54. Субтельний О. Україна: історія: Пер. з англ. 2-ге вид. К.: Либідь, 1992. 510 с.
55. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. К.: Глобус, 1992. Т. 2. 349 с.
56. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. К.: Знання, 1993. 192 с.
57. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Х.: Основа, 1991. 278 с.
58. Шутов А.Ю. Земская избирательная система. Из истории разработки // Полис. 1998. № 2. С. 134-146.
59. Тищик Б. Західноукраїнська Народна Республіка (державний апарат і законодавство) // Право України. 1994. № 5-6. С. 39-46.
60. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посіб. К.: Атіка, 2001. 320 с.
61. Гончарук Т.В. Виборчий рух галицьких українців наприкінці XIX ст. 1914 р.: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Нац. пед. ун-т ім. М.Драгоманова. К., 1998. 177 с.
62. Оцінка виборчої системи в Україні / Переклад з англ. П. Насади. К.: Ін-т демократії ім. Пилипа Орлика, 1993. 66 с.
63. Закон УРСР Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР // Відомості Верховної Ради. 1990. №45. Ст. 606.
64. Закон УРСР Про Президента Української РСР // Відомості Верховної Ради. 1991. №33. Ст. 446.
65. Закон України Про вибори народних депутатів України. К.: Право, 1993. 38 с.
66. Закон України Про вибори народних депутатів України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 1998. №2. С. 205-255.
67. Особливості голосування за народних депутатів від партійних списків, що балотувалися в одномандатних виборчих округах // Політичний календар. 1998. № 8. 54 с.
68. Рішення Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 року № 1-рп/98 щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України Про вибори народних депутатів України” // Офіц. вісн. України. 1998. №23. Ст. 850.
69. Ківалов С.В. Закон України Про вибори Президента України” новий етап реформи виборчого права // Тези доп. наук.-практ. конф. Вибори Президента України-99: проблеми теорії і практики”. К.: ЦВК, 2000. С. 2-5.
70. Рябець М.М. Підсумки виборів Президента України 1999 року та проблеми виборчого законодавства // Зб. матеріалів міжн. наук.-практ. конф. (доповіді, виступи, рекомендації) Вибори Президента України-99: проблеми теорії і практики” / Редкол.: М.Рябець (голов.) та ін. К.: ЦВК, 2000. С. 12-28.
71. Закон України Про вибори народних депутатів України // Уряд. кур’єр. 2001. № 201-202. 2 ли