Любченко Андрій Володимирович. Політико-управлінські засади становлення інституту парламентаризму в сучасній Україні

brief description

Любченко Андрій Володимирович. Політико-управлінські засади становлення інституту парламентаризму в сучасній Україні.- Дис. канд. наук з держ. упр.: 25.00.01, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Київ, 2014.- 180 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЛЮБЧЕНКО АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 351:334

ПОЛІТИКО-УПРАВЛІНСЬКІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
КОЗАКОВ Володимир Миколайович,
доктор наук з державного управління, професор

КИЇВ – 2014
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ІНСТИТУТУТУ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ 11
1.1. Інститут парламентаризму як об’єкт наукового дослідження 11
1.2. Сутність та концептуальні особливості парламентаризму в сучасному
світі 26
1.3. Історичні засади становлення парламентаризму в Україні 39
Висновки до розділу 1 62

РОЗДІЛ 2.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ІНСТИТУТУ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ 66
2.1 Досвід становлення європейського парламентаризму для України 66
2.2. Детермінанти становлення інституту парламентаризму в Україні та європейська перспектива 81
2.3. Шляхи міжпарламентського співробітництва України з Європейським Союзом 88
Висновки до розділу 2 100

РОЗДІЛ 3.
ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ 103
3.1. Особливості політичного процесу та суперечності розвитку ідей парламентаризму в українському суспільстві 103
3.2. Організаційно-політичні чинники реформування інституту парламентаризму в сучасній України та їх вплив на динаміку суспільних перетворень 119
3.3. Перспективи сталого розвитку інститут парламентаризму в сучасній Україні 132
Висновки до розділу 3 149

ВИСНОВКИ 153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 158
ДОДАТКИ 174

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

США – Сполучені Штати Америки.
ЄП – Європейський парламент.
ЄС – Європейський Союз
УЦР – Українська Центральна Рада
УНР – Українська Народна Республіка
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
ДЄС – Договір про заснування Європейського співтовариства
КНПКСЄС – Конференція національних парламентських комітетів
у справах Європейського Співтовариства

ВСТУП

Актуальність теми. Одна з ключових проблем державного управління – дослідження особливостей політико-управлінського впливу інституту парламентаризму на громадянське суспільство та органи державної влади. В цьому сенсі сучасна наука державного управління дає змогу вивчити історичний шлях становлення парламентаризму та встановити політико-управлінські засади його розвитку в сучасній Україні, а також забезпечує розвиток демократії в Україні та вдосконалення моделі взаємовідносин громадянського суспільства і держави.
Дослідження взаємодії законодавчої влади з громадянами, громадськими об’єднаннями, політичними партіями, органами державної влади, досвіду парламентаризму в Європейському Союзі та прогноз можливостей упровадження його найбільших досягнень в Україні зумовлює необхідність узагальнення історичних знань та практичних навичок у сфері державного управління з метою формування засад його ефективного функціонування та генерації новітніх засобів його поліпшення.
У працях провідних вітчизняних науковців, присвячених проблематиці державного управління, проаналізовано окремі напрями взаємовідносин у системі “громадянське суспільство – державна влада”, теоретичні та практичні аспекти взаємовідносин політичних партій і владних структур, проблематику партійно-політичного впливу на інститути державного управління.
Значний внесок у розвиток науково-теоретичних засад державного управління зробили: Е.А.Афонін [9], В.Б.Авер’янов [1], Г.В.Атаманчук [8], В.Г.Бодров [17], В.Д.Бакуменко [10], В.В.Баштанник [13], М.М.Білинська [14], А.О.Білоус [15], К.О.Ващенко [42], Р.В.Войтович [26], О.Л.Валевський [20], К.С.Гаджиєв [28], В.В.Голубь [35], І.А.Грицяк [38], Л.В.Гонюкова [36], Ю.В.Ковбасюк [131], В.М.Князєв [43], В.М.Козаков [69], С.О.Кравченко, М.М.Логунова [83], В.І.Луговий, І.Ф.Надольний, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, М.І.Пірен, В.І.Полохало [119], А.П.Рачинський [121], В.А.Ребкало, І.В.Розпутенко, Я.Ф.Радиш, О.В.Радченко, А.І.Семенченко, Г.П.Ситник, В.А.Скуратівський, В.П.Трощинський, В.В.Тертичка, В.П.Тронь, В.В.Цвєтков та інші вчені.
Водночас теоретико-методологічні проблеми сучасного парламентаризму досліджували відомі вітчизняні науковці: В.А.Гошовська [113], Є.В.Красняков [80], В.В.Копєйчиков [75], Ю.Г.Кальниш [62], М.І.Козюбра, І.Когут, П.C.Кислий, Н.Б.Ларіна, І.Г.Миклащук, В.Ф.Опришко, В.Ф.Погорілко, Л.А.Пашко [37], С.Г.Рябов, М.О.Теплюк, С.О.Телешун, В.М.Шаповал, Ю.С.Шемшученко, П.П.Шляхтун, М.П.Юзьков, І.Р.Юхновський.
Необхідність практичного розв’язання проблем сучасного українського парламентаризму зумовлена динамічним розвитком українського парламенту – Верховної Ради України. Це і визначає вибір теми, актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукового плану діяльності кафедри державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України (НАДУ при Президентові України).
Дослідження виконувалося згідно з програмою комплексного наукового проекту НАДУ при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування”(ДР № 0199U002827) за темами науково-дослідних робіт кафедри: “Вдосконалення державно-управлінських відносин в умовах трансформації українського суспільства” (ДР № 0110U002466), у рамках якої підтверджено правильність розробленої здобувачем наукової політико-управлінської концепції парламентаризму в сучасній Україні; “Реформування державної політики в Україні: теоретико-методологічні засади дослідження та впровадження” (ДР
№ 0112U002452), в процесі виконання якої розроблено та обґрунтовано нові теоретико-методологічні підходи до розв’язання конфліктів в українському парламенті; “Державна політика і демократичне урядування: сутність і механізми взаємодії” (ДР № 0113U002442), в рамках якої узагальнено негативні тенденції в законотворчому процесі в Україні та запропоновано шляхи реформування парламентаризму в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування політико-управлінських засад становлення інституту парламентаризму в сучасній Україні та розробка практичних рекомендацій щодо його реформування.
Для досягнення мети було поставлено такі завдання:
– розробити теоретико-методологічні засади парламентаризму як об’єкта наукового дослідження та його понятійно-категорійний апарат;
– з’ясувати історичне значення та особливості становлення інституту парламентаризму в Україні і світі;
– розглянути еволюцію та функціонування інституту парламентаризму в країнах Європейського Союзу;
– проаналізувати особливості інституційного розвитку парламентаризму в Україні;
– визначити політико-управлінські засади становлення інституту парламентаризму в сучасній Україні;
– сформулювати практичні рекомендації щодо реформування інституту парламентаризму в Україні.
Об’єкт дослідження – становлення інституту парламентаризму в Україні.
Предмет дослідження – політико-управлінські засади становлення інституту парламентаризму в сучасній Україні та шляхи його реформування.
Методи дослідження. Відповідно до актуальності проблеми та стану її розробки в процесі дослідження використовувалися загальні (компаративно-історичний, системний) та спеціальні (статистичний, ситуативний, інституціональний) наукові методи.
За допомогою компаративно-історичного методу досліджено проблеми парламентаризму шляхом порівняння його особливостей на різних історичних етапах становлення. Системний метод дав змогу провести комплексне дослідження всіх елементів системи парламентаризму.
Статистичний метод був застосований з метою виявлення та узагальнення експертної оцінки щодо напрямів реформування парламентаризму в Україні шляхом проведення експертного опитування серед слухачів Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів та факультету управління суспільним розвитком НАДУ при Президентові України в 2012–2013 рр. Ситуативний метод дав змогу врахувати сталі й короткочасні політичні процеси, об’єктивні та суб’єктивні фактори й обставини впливу на події, що відбуваються в Україні.
Інституціональний метод було застосовано для детального аналізу функціонування та взаємодії інститутів політичної системи, їх повноважень, формальних правил прийняття рішень і взаємозв’язків з урахуванням національного та світового досвіду.
Значну роль у дослідженні відіграли методи аналізу змісту конкретних документів: традиційний метод аналізу документів та контент-аналіз, що дало змогу визначити ступінь актуалізації окремих суспільних подій, відповідність декларованих суспільних позицій суб’єктів політичного процесу реаліям країни.
Наукова новизна отриманих результатів визначається особистим внеском автора у вирішення актуального науково-практичного завдання в галузі науки державного управління, що полягає у визначенні політико-управлінських засад становлення інституту парламентаризму в сучасній Україні та підготовці практичних рекомендацій щодо його реформування.
Результати дисертаційного дослідження підтверджуються тим, що:
уперше:
– розроблено наукову політико-управлінську концепцію парламентаризму в незалежній Україні, в якій виокремлено правовий, філософський, ідеалістичний та психологічний підходи, що розкривають сутність парламентаризму через його вплив на інститути державної влади та громадянське суспільство;
– розкрито політико-управлінські засади становлення інституту парламентаризму в сучасній Україні, до яких належать: політична відповідальність, парламентська опозиція, парламентська та політична культура, що базуються на принципах: безперервного контролю парламенту інститутами громадянського суспільства; дотримання норм регламенту щодо голосування та забезпечення правопорядку в сесійній залі парламентськими “приставами”;

удосконалено:
– теоретичні положення щодо становлення інституту парламентаризму в умовах трансформації українського суспільства, які визначають перспективи впровадження двопалатного парламенту в Україні та імперативного мандата народних депутатів України як інструментів досягнення стабільності і рівноваги в межах законодавчої гілки влади;
– визначення шляхом уточнення поняття “парламентаризм” як особливої системи реалізації народного представництва через обрання народних представників до верховного колегіального законодавчого органу – парламенту;
набули подальшого розвитку:
– теоретичні положення щодо адаптації європейського досвіду парламентаризму в умовах сучасної України шляхом аналізу його основних тенденцій: консенсусу на основі парламентської демократії, вимоги довіри, відносин кооперації, поєднання суверенності парламенту із обмеженням його прав;
– аналіз еволюції та функціонування парламентаризму в країнах Європейського Союзу, особливістю якої визначено важливість міжпарламентського співробітництва як специфічного елемента євроінтеграційного плану України, що забезпечить упровадження в національне законодавство України європейських стандартів парламентаризму, насамперед щодо свободи слова, демократії, верховенства права, посилення боротьби з корупцією і забезпечення сприятливого інвестиційного клімату.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, сформульовані за підсумками дисертаційного дослідження, відкривають можливості політичного, правового та організаційного реформування інституту парламентаризму в сучасній Україні.
Результати дослідження можуть бути застосовані в процесі реалізації Конституційної реформи в Україні, удосконалення законодавства про політичні партії, громадські організації, вибори народних депутатів України, Регламенту Верховної Ради України, а також розробки та оновлення навчальних курсів з правознавства та державного управління.

Основні результати дисертації використано:
– громадською організацією “Фонд сприяння європейському вибору України” в розробці перспективних планів з формування оновленої моделі розвитку парламентаризму в Україні з урахуванням європейського досвіду (довідка від 5 серпня 2011 року № ДН-1);
– Міністерством юстиції України під час розробки концепції конституційної реформи в Україні (довідка Міністерства юстиції України від
20 лютого 2012 року № 10.1-21/55);
– Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики при підготовці і узагальненні висновків та пропозицій щодо законопроектів, внесених суб’єктами права законодавчої ініціативи, а також у процесі підготовки до парламентських слухань та розгляду Верховною Радою України загальнодержавних програм правового, соціального та економічного розвитку (довідка від 5 липня 2013 року № 04-32/4-1372-1).
Особистий внесок здобувача. Найважливіші результати і висновки дисертаційного дослідження отримані дисертантом особисто. У дисертаційній роботі не використовувалися ідеї та розробки, що належать В.М.Козакову, у співавторстві з яким було опубліковану наукову статтю [69], у якій внесок здобувача полягає у визначенні окремих напрямів реформування парламентаризму шляхом удосконалення системи виборчих органів України.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: “Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження” (Київ, 2010); “Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки, практики” (Київ, 2011); “Наука як ресурс модернізаційної стратегії держави” (Київ, 2012); “Модернізація державного управління та європейська інтеграція України” (Київ, 2013); “Дні інформаційного суспільства – 2013” (Київ, 2013).
Публікації. Основні ідеї, положення і результати дослідження висвітлені в 10 наукових працях, із них 4 опубліковані у фахових наукових виданнях з державного управління, 1 – в науковому періодичному виданні іншої держави,
5 тез – у матеріалах науково-практичних конференцій.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок, із них основного тексту 156 сторінок. Дисертація включає 1 додаток, 16 таблиць, 4 рисунки. Список використаних джерел налічує 160 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено важливе наукове завдання в галузі науки державного управління, яке полягає у визначенні політико-управлінських засад становлення інституту парламентаризму в сучасній Україні та підготовці практичних рекомендацій щодо його реформування.
1. Розроблено теоретико-методологічні засади парламентаризму як об’єкта наукового дослідження та його понятійно-категорійний апарат. На підставі аналізу наукових праць українських і зарубіжних авторів обґрунтовано цільову доктрину парламентаризму, що базується на всебічному представництві інтересів народу через парламент, у якому перетинаються різні суспільні інтереси та створюється правова база всієї системи державного управління. Уточнено зміст поняття “парламентаризм”, який являє собою особливу систему реалізації народного представництва через обрання народних представників до колегіального законодавчого органу – парламенту.
2. З’ясовано історичне значення парламентаризму, яке полягає в трансформації загальних зборів представників громади в офіційний колегіальний загальнодержавний законодавчий орган представницького типу – парламент. Фундаментальне історичне підґрунтя парламентаризму в Україні розкрито шляхом виокремлення основних історичних періодів його становлення: старослов’янського, протягом якого на території України з’явилися перші органи представницької влади – віча; гетьмансько-козацького, ознаменованого розробленою видатним гетьманом України П.С.Орликом Конституцією України, що стала фундаментом подальшої розбудови парламентаризму у світі; національно-визвольного часів Української Народної Республіки 1917–1920 рр., який започаткував державотворчі процеси в Україні та її самоідентифікацію; радянського в Українській РСР, який, незважаючи на негативні наслідки тоталітарного режиму формально зберіг окремі загальновизнані принципи парламентаризму: колегіальності та виборності; сучасного, що розпочався з 1991 р. і триває по цей час, протягом якого було створено Верховну Раду України, прийнято Конституцію України та низку важливих законів, зроблено важливий крок у лібералізації парламентаризму.
Доведено, що український парламентаризм, з одного боку, є історичним наслідком соціополітичного розвитку країн європейського співтовариства, а з другого – тривалий час перебуває під впливом радянської влади і тому отримав у спадок особливі риси, притаманні як демократичним (колегіальність, виборність), так і авторитарним режимам (відсутність конструктивного діалогу влади та опозиції, прозорого механізму прийняття рішень, низький рівень парламентсько-політичної культури, слабкість інструментів політичної відповідальності). Тому сучасний український парламентаризм характеризується стрімкими змінами, появою нових тенденцій, формуванням нових традицій, має загальну прогресивну динаміку розвитку.
3. Розглянуто еволюцію та функціонування парламентаризму в країнах Європейського Союзу з використанням порівняльно-історичного методу. Зокрема, досліджено сучасну стадію еволюції європейського парламентаризму, особливістю якої є делегування національними законодавчими органами частини своїх повноважень наднаціональному органу – Європарламенту.
Обґрунтовано, що одним з основних напрямів реалізації європейського вибору України є реформа парламентаризму, адже від якості та ефективності прийнятих законів залежать позитивні зрушення в економіці, яка має відповідати вимогам високих європейських стандартів. У цьому сенсі міжпарламентське співробітництво є важливим елементом євроінтеграційного плану України та має сприяти впровадженню в національне законодавство європейських стандартів парламентаризму в галузі свободи слова, демократії, верховенства права, посилення боротьби з корупцією і забезпечення сприятливого інвестиційного клімату.
4. Проаналізовано особливості інституційного розвитку парламентаризму в Україні та доведено, що успіх парламентських реформ у країні залежить від вирішення основних проблем парламентаризму, а саме: проблеми територіального представництва, яка виникла внаслідок того, що пропорційна складова у виборчій системі дає змогу формувати “закриті” списки; недосконалості законодавства про статус народних депутатів України, що не містить інструментів, які б могли зобов’язати народних депутатів України відповідати перед електоратом за результатами своєї роботи; регулярних внтурішньопарламентських конфліктів, які виникають через відсутність діалогу та компромісу на рівні влади та опозиції.
З’ясовано, що практика сучасного парламентаризму розвинутих європейських країн, в основу якої покладено предметний діалог між державою і суспільством, може бути застосована в умовах діючої в Україні парламентсько-президентської форми правління лише в разі чіткого розподілу повноважень між усіма гілками державної влади та досягнення консенсусу на рівні суспільних еліт.
5. Визначено політико-управлінські засади становлення інституту парламентаризму в сучасній Україні: політичну відповідальність, парламентську опозицію, парламентську та політичну культуру. Доведено необхідність забезпечення прозорості механізмів партійно-політичної та політико-правової відповідальності в Україні. Виявлено низку проблем парламентської опозиції в Україні: відсутність консенсусу між опозиційними рухами в політиці, слабкість опозиційного лідерства, законодавча неврегульованість опозиційної діяльності та низький рівень політичної культури суспільства.
Розкрито важливість проблеми політичної культури, низький рівень якої є результатом відсутності взаємоповаги, безвідповідальності, недотримання норм права та моралі в українському суспільстві, що, у свою чергу проектується і на парламентаризм. Отже, глибинні причини суперечливого характеру українського парламентаризму, занадто низької парламентської та суспільно-політичної культури не тільки криються в недосконалості виборчої системи чи низькому рівні вихованості самих народних обранців, а зароджуються в українському суспільстві.
6. Розроблено наукову політико-управлінську концепцію сучасного парламентаризму в Україні, в якій виокремлено: правовий, філософський, ідеалістичний та психологічний підходи, що розкривають сутність парламентаризму через його вплив на інститути державної влади та громадянське суспільство. Цілісність процесів взаємодії законодавчої і виконавчої гілок влади та взаємовпливу громадського, політичного й адміністративного компонентів розкривається з використанням правового підходу (визначає правовий вплив парламентаризму як закономірне міжнародне явище, що полягає у створенні сучасними парламентами правових основ життєдіяльності держави, суспільства, громадян, без якого неможливе формування влади в будь-якій країні), філософського підходу (народне представництво може називатися парламентаризмом, якщо воно існує в рамках громадянського суспільства, що базується на демократичних цінностях), психологічного підходу (сучасний парламентаризм справляє визначальний вплив на суспільство, адже парламентарі як носії загальної громадянської позиції можуть маніпулювати суспільною думкою на власний розсуд, формуючи як електоральні симпатії, так і впливаючи на свідомість соціуму через засоби масової інформації, виступаючи на мітингах та зборах), ідеалістичного підходу (тільки народ здатен обрати чесних та сумлінних політиків до парламенту, який повинен працювати і приймати якісні закони та визначати основні напрями загальнодержавної політики від імені народу).
Проведено аналіз парламентаризму в Україні крізь призму політико-управлінської концепції. Законодавча влада в державі здійснюється через парламент, що приймає закони, які регулюють суспільні відносини, проте він неспроможний врахувати всі питання, які мають істотне значення для функціонування суспільства. Разом з тим органи виконавчої влади можуть отримувати тимчасові нормотворчі повноваження, проте прийняття законів залишається прерогативою парламенту. Крім того, Основний Закон – Конституція України містить норми прямої дії. Отже, законодавча влада, яка є складовою системи парламентаризму, та виконавча влада країни, що є складовою системи державного управління, перебувають у тісному взаємозв’язку, адже парламентаризм створює правила та принципи, згідно з якими встановлюється, працює та змінюється законодавча влада. Остання, у свою чергу, створює правовий базис для роботи виконавчої гілки влади. Таким чином, можна вважати, що парламенти виконують політико-управлінські функції. Реалії сучасної України не передбачають розмежування політичного та управлінського секторів. Адже саме в Україні політики нерідко втручаються в роботу органів державної влади і навпаки, державні службовці доволі часто переходять на роботу до парламенту, і тому український парламентаризм доцільно розглядати саме крізь призму політико-управлінської концепції.
За результатами дослідження зроблено прогнози щодо майбутнього парламентаризму шляхом використання двох підходів: прагматичного та критичного. Доведено раціональність прагматичного підходу, адже уніфікованим інструментом реалізації численних персональних інтересів на рівні загальнодержавної позиції в сучасній Україні може бути тільки парламент.
На підставі результатів аналізу громадсько-політичного простору України запропоновано рекомендації щодо реформування інституту парламентаризму в країні, зокрема:
– Конституційній Асамблеї – розглянути доцільність запровадження двопалатного законодавчого органу в Україні;
– Комітету Верховної Ради України з питань правової політики – удосконалити регулювання парламентської діяльності в Україні шляхом визначення статусу парламентської опозиції в Законі України “Про Регламент Верховної Ради України”, застосовуючи досвід Німеччини або Великобританії, та розглянути можливість створення спеціального підрозділу парламентських “приставів” для підтримки правопорядку в сесійній залі Верховної Ради України, унеможливлення блокування трибуни та інших протиправних дій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Б. Державне управління : юридична енциклопедія у 6 т. / В. Б. Авер’янов. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.2. – 1999. – С. 19–120.
2. Аверьянов В. Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры / В. Б. Аверьянов. – К., 1990. 148 с.
3. Алексеев А. А. К учению о парламентаризме: из “Журнала Министерства юстиции” (апрель-май 1908 г.) / А. А. Алексеевю – Спб.: Сенатская типография, 1908. – 93 с.
4. Анохін О. М. Про місце та роль постійних комісій (комітетів) Верховної Ради України у системі державних органів // Університет внутрішніх справ. Вісник. X., 1997. вип.2. С. 130 133.
5. Апанович О. Урядовий апарат Гетьманщини (XVIII ст.) // Уряд, кур’єр. 1995. 31 січ. С. 12.
6. Арістотель. Політика / Арістотель // Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. – К.: Основи, 2000. – 239 с.
7. Арутюнян Т. Т. Конституционное право: Энциклопедический словарь / Т. Т. Арутюнян, М. В. Баглай. – М., 2006. – С. 393.
8. Атаманчук Г. В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы) / Г. В. Атаманчук. – М.: ОАО “НПО “Экономика”, 2000. – 259 c.
9. Афонін Е. А. Громадська участь у творенні та здійсненні державної політики / Е. А. Афонін, Л. В. Гонюкова, Р. В. Войтович. К. : НАДУ, 2006.
10. Бакуменко В. Д. Теоретичні засади державного управління : навч. посіб. / В. Д. Бакуменко, Л. М. Усаченко, О. В. Червякова ; за заг. ред. Л. М. Усаченко. К. : ТОВ “НВП “Інтерсервіс”, 2013. – 174 с.
11. Балан С. В. Співвідношення політичної та конституційно правової відповідальності у здійсненні державної влади : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / С. В. Балан. К., 2007. – 198 с.
12. Бандурка О. Парламентаризм в країні: становлення і розвиток: моногр. // О. Бандурка, Ю. Древаль. Харків, 1999. 288 с.
13. Баштанник В. В. Державне управління в системі владно-партійної взаємодії [Текст] : Дис... канд. наук з державного управління: 25.00.01 / Баштанник Віталій Володимирович ; Українська академія держ. управління при Президентові України. – К., 2002. 226 арк.
14. Білинська М. Удосконалення управління охороною здоров’я через залучення громадськості до процесу вироблення політики / М. Білинська // Державне управління в Україні: реалії та перспективи : зб. наук. пр. НАДУ. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – С. 420–424.
15. Білоус А. О. Політичні об’єднання України [Текст] : [сусп.-політ. вид.] / А. О. Білоус. К. : Україна, 1993. 107 с.
16. Боден Ж. Метод легкого познания истории/ Ж. Боден. – М.: Наука, 2000. 412 с.
17. Бодров В. Г. Державне регулюваня економіки та економічна політика: навч. посіб. / В. Г. Бодров, О. М. Софронова, Н. І. Балди. – К. : Академвидав, 2010. – 520 с.
18. Бондар С. С. Політична опозиція в системі владних відносин України : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / С. Бондар. – Дніпропетровськ, 2008. – 205 с.
19. Бортников В. И. Особенности формирования политического режима в Украине в условиях посткоммунистической трансформации / В. И. Бортников // Вестник Московського университета : Серия 18. Социология и политология. – 2007. № 2. – С. 102.
20. Валевський О. Л. Десятиріччя державної незалежності: аналіз політики трансформації посттоталітарного суспільства та стратегічні завдання на майбутнє // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. – X., 2001. №2 (10). С. 7 17.
21. Вебер М. Политика как призвание и профессия / М. Вебер. – М.: Директ-Медиа, 2010. – 122 с.
22. Веймер Девід. Аналіз політики: Концепції та практика / Веймер Девід, Вайнінг Ейден. – К.: Основи, 2000. – 654 c.
23. Верховна Рада УРСР за конституцією республіки 1937 р. // Проблеми правознавства. К., 1991. 65 с.
24. Від Конституції Пилипа Орлика до Конституції незалежної Української держави // Розбудова держави. 1992. № 5. С. 3.